Управління ліквідністю комерційного банка з використанням кредитно-інвестиційного портфеля Марковіца в умовах ЗАТ "Агробанк"
Теоретичні аспекти та нормативне регулювання діяльності комерційних банків. Загальна характеристика та аналіз ліквідності ЗАТ "Агробанк"; розробка математичної моделі удосконалення управління його ліквідністю. Інструкція роботи з інформаційною системою.
| Рубрика | Экономико-математическое моделирование |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 03.11.2009 |
| Размер файла | 503,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Наприклад, оцінка ліквідності з точки зору запасів припускає оцінку активу, який можна перетворити в готівку. В цьому випадку, щоб визначити достатність ліквідних активів, потрібно порівняти наявні запаси з потребами в ліквідних коштах. Це досить вузький підхід, так як до уваги не приймаються ліквідні кошти, які можна отримати на ліквідних ринках в вигляді притоку прибутків. Коли ліквідність розглядається як потік, враховується не тільки можливість перетворити менш ліквідні активи в більш ліквідні, а і здатність організації отримувати кредит та забезпечувати приток готівки від операційної діяльності.
У сучасній фінансовій теорії розрізняють чотири основні теорії управління банківською ліквідністю:
комерційних позик;
переміщення;
очікуваного прибутку;
управління пасивами.
1.2.1 Теорія комерційних позик
Коріння цієї теорії йдуть з англійської банківської практики XVІІІ століття. Захисники цієї теорії стверджують, що комерційний банк зберігає свою ліквідність, поки його активи розміщені в короткострокові позики, які своєчасно гасяться при нормальному стані ділової активності. Іншими словами, банкам потрібно фінансувати послідовні стадії руху товарів від виробництва до споживача. В наш час ці позики отримали би назву позик під товарні запаси або на поповнення оборотного капіталу. Відмітимо також, що на протязі майже усієї історії банківської справи вважалось, що банки не повинні кредитувати придбання цінних паперів, нерухомості або споживчих товарів або надавати довгострокові кредити сільському господарству.
Але попри простоту теорії комерційних позик вона має такий суттєвий недолік, як неврахування кредитних потреб економіки, що розвивається. Суворе дотримання теорії забороняло банкам фінансувати розширення підприємств і обладнання, придбання будівель, худоби, землі. Неспроможність банків вдовольняти подібного роду потреби в кредиті стало важливим фактором в розвитку конкуруючих фінансових інститутів, таких, як позиково-заощаджувальні асоціації, фінансові компанії споживчого кредиту та кредитні союзи.
Також ця теорія не може врахувати відносну стабільність банківських заощаджень. Банківські заощадження можуть бути стягнуті по потребі, але навряд чи всі вкладники одночасно знімуть всі свої кошти. Стабільність заощаджень дозволяє банку розміщувати кошти на помірно довготривалі строки без шкоди для ліквідності. Далі, теорія виходила з того, що при нормальному ході справ всі позики будуть погашені своєчасно. В період високої ділової активності промислові і торгові компанії не зустрічають складнощів при погашенні своїх зобов'язань. Проте в період економічного спаду чи фінансової паніки ланцюг “готівка - товарні запаси - реалізація - дебітори по розрахункам - готівка” порушується, і фірмі стає важко, а іноді неможливо погасити банківську позику.
Нарешті, ще один недолік цієї теорії полягає у тому, що короткострокова самоліквідовна комерційна позика забезпечує ліквідність в умовах нормального економічного розвитку, але не в умовах економічного спаду, коли ліквідні кошти особливо необхідні. В ці періоди обіг товарних запасів і ріст дебіторської заборгованості уповільнюються, і багатьом фірмам важко погасити позику при настанні її строку. І якщо окремі банки можуть підтримувати ліквідність, розміщуючи кошти у самоліквідовні позики, банківська система в цілому відчуває недолік ліквідних коштів у тяжкі часи.
1.2.2 Теорія переміщення
Основне твердження цієї теорії полягає у тому, що банк може бути ліквідним, якщо його активи можна перемістити або продати іншим кредиторам або інвесторам за готівку. Якщо кредити не гасяться в строк, то передані в забезпечення позики товарно-матеріальні цінності можуть бути продані на ринку за готівку. Також у випадку скрути в коштах позики можуть бути рефінансовані в національному банку. Таким чином, умовою покриття потреб окремого комерційного банку в ліквідних ресурсах є постійна присутність активів, які можливо продати. Аналогічним чином банківська система буде ліквідною, якщо національний банк буде вільно купувати запропоновані для переобліку активи.
Довгий час легко реалізовувані ринкові цінні папери розглядались в якості чудового джерела ліквідних ресурсів. Такі цінні папери можна легко перетворити в готівку, тому на них часто посилаються як на резерви другої черги. Щоб забезпечити конвертованість без затримок і втрат, вторинні резерви повинні задовольняти трьом вимогам: висока якість, короткий строк погашення, легка реалізація. Вони повинні бути вільні від кредитного ризику та ризику зміни ринкових процентних ставок, а також продаватись на ринку з короткостроковим повідомленням.
У відношенні строку погашення до активів, що використовуються як резерв ліквідності, не висувається визначених вимог, але загальним правилом буде: чим коротший строк, тим краще. Більш реалістичним вважається такий підхід, при якому можливість ризику зміни номінальних ставок буде незначним. Нормальним для приєднання першокласних цінних паперів, що легко реалізуються, в резерви другої черги багато банкірів вважають строк погашення в один рік і менше. Проте цей наближений орієнтир може змінюватись під впливом номінальних ставок грошового ринку. Якби ці ставки залишались стабільними або знижувались, могли б стати прийнятними цінні папери з більшим строком погашення. Якщо ж ставки зазнають сильні коливання або збільшуються, потрібні будуть папери з меншим строком.
Теорія переміщення у більшій мірі, ніж попередня, відповідає задачам підтримки ліквідності банку. Разом з тим багато з банків, що слідували її рекомендаціям не уникли проблем з ліквідністю (у 30-і та наступні роки). Теорія має багато прихильників та послідовників і в сучасності, хоч в останні роки упор робиться на розміщення активів у державні цінні папери.
1.2.3 Теорія очікуваного прибутку
За цієї теорією, банківську ліквідність можливо планувати, якщо в основу графіка платежів погашення кредитів покласти майбутні прибутки позичальника. Вона не заперечує розглянутих вище теорій, але підкреслює, що ув'язка прибутку позичальника з погашенням позики більш задовільна, ніж акцент на забезпеченні кредиту. Дана теорія стверджує далі, що на банківську ліквідність можливо впливати, змінюючи структуру строків погашення кредитів та інвестицій. Короткострокові кредити промисловості більш ліквідні, ніж строкові позики, а кредити споживачам на сплату покупок у розстрочку більш ліквідні, ніж іпотечні позики під житло.
У рамках теорії визнається швидкий ріст окремих видів кредитів, які в теперішній час складають значну частину кредитного портфеля комерційних банків: строкових кредитів діловим фірмам, споживчих кредитів з погашенням в розстрочку, позики під нерухомість. Ці позики мають одну спільну якість, яка збільшує ліквідність, а саме: їх можливо гасити в розстрочку. Портфель, значну частину якого складають кредити, що передбачають щомісячні чи поквартальні платежі в рахунок погашення основного боргу та процентів, ліквідний, оскільки регулярні потоки готівкових коштів легко планувати. Коли потрібні ліквідні кошти, готівкові можна використовувати, в протилежному випадку вони реінвестуються для підтримки ліквідності в майбутньому.
Завдяки теорії очікуваного доходу велика кількість банків поклала в основу формування портфеля інвестицій ефект ступінчастості: цінні папери так підбираються по строкам погашення, щоб надходження були регулярними та передбачуваними. В цьому випадку портфель інвестицій по показнику регулярності платежів готівкою наближається до портфеля кредитів з регулярним погашення боргу та процентів.
1.2.4 Теорія управління пасивами
Серед прибічників цієї теорії панує твердження, що банки можуть вирішувати проблему ліквідності шляхом залучення додаткових коштів з ринку.
Управління пасивними операціями у широкому розумінні представляє собою діяльність, пов'язану з залученням коштів вкладників та інших кредиторів і визначенням відповідної комбінації джерел надходження коштів для даного банку. В більш вузькому розумінні під управлінням пасивними операціями стали розуміти дії, направлені на задоволення потреб в ліквідності шляхом активного пошуку заємних коштів за необхідністю.
Залучення грошей (в основному вкладників) та надання їх у позику або інвестування за більш високими ставками є основою діяльності комерційних банків. Це діяльність фінансового закладу, виступаючого посередником між тими, хто має кошти у вигляді збережень, та тими, хто їх потребує. Операції за наданням позик тим, хто володіє високою кредитоспроможністю, та інвестуванню у високоякісні цінні папери менш прибуткові у порівнянні з операціями нефінансових корпорацій. Тому, щоб забезпечити прибуток акціонерам, необхідний набагато більший обіг, ніж дозволяють власні кошти.
Останнім часом деякі банки прибігали до значних позик для забезпечення своєї ліквідності. Такі позики стали називати управлінням пасивами. Розширення масштабів використання позикових коштів обумовлено збільшенням попиту на кошти до запитання.
Також підвищення темпів інфляції та підсилення економічної активності означали ріст потреб господарств у кредиті. Крім того, як фірми, так і приватні особи стали більш чутливими до процентних ставок, у зв'язку з якими, як вже зазначалось, став повільним зріст вкладів до запитання. Збільшення видатків змусило банки більш повно використовувати свої ресурси. Це привело до зросту коефіцієнта позики/депозити у порівнянні з минулим.
1.3 Нормативне регулювання показників ліквідності: світовий досвід та вітчизняна практика
Для кількісної та якісної оцінки ліквідності комерційних банків у світовій практиці використовуються різні показники, що відбивають надійність та фінансову стійкість банку, безпеку його діяльності. Одночасно ці показники виступають у якості критеріїв оцінки діяльності комерційного банку. У більшості країн показники ліквідності законодавчо регламентуються, тобто встановлюється перелік оціночних показників та їх критеріальні рівні [22].
Для оцінки ліквідності банку (його балансу) використовується система показників (нормативів, коефіцієнтів), визначаючих бажані або допустимі з точки зору регулюючих органів співвідношення окремих активних та пасивних статей балансу, а також структурні співвідношення всередині активної та пасивної частин балансу банку.
Така система за звичаєм включає в себе показники поточної, коротко- та довгострокової ліквідності, що характеризують стійкість пасивів, рухливість активів, відповідність між пасивними та активними операціями за строками їх проведення, спроможність банку виконувати свої обов'язки [21].
Так, наприклад, у США найбільш уживаними є показники, що представляють собою відношення до залучених коштів (депозитів):
- касових активів;
- касових активів та вкладень у державні цінні папери;
- виданих кредитів.
В інших країнах показники того ж призначення розраховуються як співвідношення активних та пасивних статей, враховуючих кошти, залучені або розміщені на певний строк [15].
У Франції такий строк становить 3 місяці. Тобто коефіцієнт ліквідності тут розраховується як відношення суми розміщення коштів, строк платежу по яких надходить через 3 місяці, легко реалізовуваних цінних паперів та готівкових коштів до суми коштів, залучених до запитання та на строк до 3 місяців. Коефіцієнт розраховується щоквартально, при цьому його рівень не повинен бути нижче 60 %. Це означає, що у вигляді кредитів або вкладень в інші активи на строк не більше 3 місяців банки повинні розмістити не менш 60 % тих коштів, які вони залучили на строк до 3 місяців. Решту (40 %) вони можуть розмістити на більш довгі строки, забезпечуючи таким чином трансформацію короткострокових ресурсів в середньо- та довгострокові вкладення.
В Англії коефіцієнт ліквідності розраховується як відношення, у чисельнику якого - готівкові гроші, залишки на рахунках “ностро”, активи, розміщені до запитання в 1 день, цінні папери, включаючи векселі, що приймаються на переоблік, а в знаменнику - вся сума залучених коштів. Встановлена щомісячна звітність щодо дотримання цього показника, мінімально допустиме його значення визначене на рівні 12,5 %. Крім того банки розраховують й інші коефіцієнти, але вони носять скоріш довідковий характер (відповідні дані не потрібно надавати до регулюючих органів):
- касовий коефіцієнт (відношення ліквідних активів та кредитів у формі овердрафту до суми залучених коштів);
- одномісячний коефіцієнт (відношення активів, розміщених на строк до 1 місяця, до суми обов'язків, строком погашення також до 1 місяця);
- шестимісячний коефіцієнт (аналогічно попередньому, але у розрахунку на строк до 6 місяців).
У Німеччині банки звітують про стан своєї ліквідності щомісяця, використовуючи аналогічні коефіцієнти, але за більш довгі строки:
- відношення суми коштів, розміщених на строк 4 роки і більше, до величини ресурсів, залучених на аналогічні періоди (або до власних коштів, до ощадних вкладів);
- відношення коротко- та середньострокових вкладень (до 4 років) до рівнозначних за строками залучених ресурсів (ощадних вкладів).
При цьому такі статті пасиву, як ощадні вклади, включаються до розрахунку у певній пропорції від їх загальної суми. Рівень коефіцієнтів встановлено у розмірі 100 %. Метою цих коефіцієнтів є зниження переводу короткострокових кредитів у середньо- та довгострокові вкладення.
В деяких країнах для визначення коефіцієнтів ліквідності використовуються більш складні розрахунки, що базуються на порівнянні ліквідних активів та пасивів, класифікованих за строками їх запитання. При цьому для кожної групи легко залучуваних пасивів встановлюються окремі нормативи (наприклад, до 15 %, від 15 до 25 %, від 25 до 35 %) [14,22,24].
В Україні після більш ніж 60-річної перерви також було вирішено ввести норми ліквідності комерційних банків.
Відповідно до Закону України “Про банки та банківську діяльність” [1] та з метою забезпечення економічних умов стійкого функціонування національної банківської системи, фінансової надійності комерційних банків та захисту інтересів їх клієнтів і вкладників Правління НБУ постановило ввести в дію з 1 січня 2002 року Інструкцію “Про порядок регулювання діяльності банків в Україні” [2,3]. Інструкція розроблена на підставі Закону України “Про банки та банківську діяльність”, згідно з чинним законодавством України, нормативними актами Національного банку України.
Новий порядок розрахунків обов`язкових економічних нормативів та оціночних показників діяльності вводиться в дію з балансів комерційних банків за станом на 1 січня 2002 року.
Банки зобов'язані дотримуватись економічних нормативів згідно з Інструкцією “Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків”, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 № 368 [3] та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 26.09.2001 за № 841/6032, за порушення яких заходи впливу мають застосовуватися відповідно до глави 7 Положення “Про застосування Національним банком України до банків та інших фінансово-кредитних установ заходів впливу за порушення банківського законодавства”, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 № 369 [9].
Дія Інструкції “Про порядок регулювання діяльності банків в Україні” поширюється на установи Національного банку України та всі комерційні банки України, незалежно від форм власності.
Відповідно до Закону України “Про банки і банківську діяльність” з метою захисту інтересів клієнтів, забезпечення фінансової надійності банків, а також запобігання неправильному розподілу ресурсів і втраті капіталу через ризики, що притаманні банківській діяльності Національний банк України установлює для всіх комерційних банків обов'язкові економічні нормативи:
норматив мінімального розміру регулятивного капіталу (Н1);
норматив адекватності регулятивного капіталу/платоспроможності (Н2);
норматив адекватності основного капіталу (Н3);
нормативи ліквідності: миттєвої ліквідності (Н4), поточної ліквідності (Н5) та короткострокової ліквідності (Н6);
норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7);
норматив великих кредитних ризиків (Н8);
норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9);
норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10); .
норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11);
норматив загальної суми інвестування (Н12);
норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13).
Національним банком України здійснюється контроль за дотриманням комерційними банками встановлених економічних нормативів щоденно (за щоденними формами звітності) та щомісячно (на підставі форм звітності на кожне перше число місяця). Проводиться він відповідними територіальними управліннями та підрозділами центрального апарату банківського нагляду Національного банку.
Заходи впливу за порушення банками економічних нормативів згідно зі статтею 73 Закону України “Про банки та банківську діяльність” та відповідними нормативно-правовими актами Національного банку [9] застосовуються до банку як юридичної особи на підставі щомісячної звітності, де нормативи та оціночні показники розраховані на підставі щоденних балансів за встановленою методикою.
Десятого числа кожного місяця комерційні банки надають регіональним управлінням Національного банку України за встановленими формами звіти щодо дотримання економічних нормативів (у двох примірниках).
Регіональні управління щомісяця протягом 4-х робочих днів після отримання необхідних даних перевіряють дотримання комерційними банками економічних нормативів і не пізніше 15-го числа надсилають управлінню аналізу діяльності комерційних банків та контролю економічних нормативів затверджені підписом та печаткою звітні форми комерційних банків про дотримання економічних нормативів та оціночних показників за кожним банком окремо.
Відповідальність за достовірність даних покладається на комерційний банк [3].
За порушення банківського законодавства стосовно норм ліквідності Національний банк України застосовує до банків та їх керівників всі заходи впливу за поданням Генерального департаменту банківського нагляду та підрозділів банківського нагляду територіальних управлінь Національного банку України або за погодженням з ними відповідно до Регламенту застосування заходів впливу.
Заходи впливу за порушення економічних нормативів застосовуються диференційно:
У разі порушення банками чи іншими особами, які є об'єктом перевірки Національного банку згідно з Законом “Про банки та банківську діяльність”, вимог банківського законодавства та нормативно-правових актів Національного банку або здійснення ними ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, Національний банк застосовує заходи впливу адекватно допущеним порушенням у порядку, установленому Положенням “Про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства”.
За порушення таких нормативів, як нормативи ліквідності (Н4, Н5, Н6), що розраховуються за середньозваженою величиною за місяць на банки накладаються штрафи за кожний випадок порушення економічних нормативів. Штраф за порушення нараховуються в таких розмірах (окремо за кожним нормативом):
за перше порушення протягом календарного року - в розмірі 0,05 % від суми зареєстрованого статутного фонду банку;
за друге порушення протягом календарного року - в розмірі 0,1 % від суми зареєстрованого статутного фонду банку;
за третє і подальші порушення протягом календарного року - в розмірі 0,5 % від суми зареєстрованого статутного фонду банку.
Загальна сума штрафів за порушення нормативів ліквідності, що нарахована за місяць (в якому допущені порушення), не може становити більше ніж один відсоток від суми зареєстрованого статутного фонду банку.
1.4 Застосування теорії портфельного інвестування Марковіца для формування банківських активів з точки зору оптимізації прибутку та управління ліквідністю
Головної метою діяльності банку, як і будь якого комерційного підприємства, є отримання максимального прибутку. Як вже було зазначено вище, робота банка пов'язана з ризиками. Для успішного та стабільного функціонування на ринку на протязі довгого часу, необхідно дотримуватися всіх нормативів, регулюючих діяльність комерційного банку, та норм чинного законодавства. При цьому стає очевидним, що підтримання ліквідності банку на належному рівні - це з одного боку основа діяльності, а з іншого - обмеження. Нижче розглянуто, яким чином стає можливим застосування економіко-математичних методів і моделей для оптимізації прибутку в зв'язку з проблемою управління ліквідністю.
Важливою задачею банку є застосування коштів, що маються у його розпорядженні, а саме формування його активів. При вивченні якості вкладення коштів треба відповісти на три загальних питання:
у які активи вкладатися?
де розмістити кошти?
коли розмістити?
Ці питання буде розглянуто у площині секторів фінансових ринків, враховуючи рівень ризику кожного сектору (на основі доступної інформації).
1.4.1 Основні принципи формування портфеля інвестицій
При формуванні портфеля інвестицій слід притримуватись таких основних принципів:
безпека вкладень (стабільність доходів, непорушність на ринку активів);
доходність вкладень;
ріст вкладень;
ліквідність вкладень.
Розробка інвестиційної стратегії завжди базується на аналізі доходності від вкладення коштів, часу інвестування та виникаючих при цьому ризиків. Ці фактори у взаємозв'язку визначають ефективність вкладень у той чи інший інструмент фондового ринку. Прийнята інвестиційна стратегія визначає тактику вкладення коштів: скільки коштів і в які активи слід інвестувати і, як наслідок, завжди є основою операцій з активами. Розробка інвестиційної стратегії насамперед переслідує ціль максимізації доходу від вкладення коштів на основі мінімізації ціни ресурсів, що використовуються для інвестування і затрат на проведення операції, та вибору варіанта інвестування, що забезпечить найвищу дохідність. Природно, що ефективність інвестування розрізняється у залежності від того, чи використовуються для вкладень тільки власні кошти чи залучаються і позичені ресурси. Інвестування, за звичаєм, здійснюється у самі дохідні на момент здійснення аналізу активи (як правило, на більший час) і не змінюється до погашення. Ця схема є самим простим варіантом, що не потребує аналітичної роботи і добре навчених кадрів. Однак вона має суттєві ризики, пов'язані з необхідністю відволікання коштів на весь період інвестування і формування так званих “довгих” пасивів. При цьому дуже ймовірні збитки, пов'язані з достроковим продажем при несприятливому збігу обставин. Тому такий варіант звичайно не використовується професіоналами: його практикують корпоративні небанківські інвестори, використовуючи для вкладень власні кошти.
Методом зниження суттєвих втрат у інвестуванні служить диверсифікація фінансових вкладень, а саме придбання певної кількості різних фінансових активів.
Існує певна залежність між ризиком та диверсифікацією портфеля. Загальний ризик портфеля складається з двох частин:
диверсифікований ризик (не систематичний), який піддається управлінню,
недиверсифікований, систематичний - що не піддається управлінню.
Портфель, що складається з настільки різнопланових активів, забезпечує стабільність отримання позитивного результату.
Як індикатор рівня ризику можна використати резерви, що формує банк під можливі втрати. Також у якості характеристики ризику можливо використати дисперсія або середнє квадратичне відхилення доходності за деякі попередні періоди.
1.4.2 Теорія Марковіца як основа сучасної теорії формування портфеля інвестицій
Інструмент, що розробив американський економіст Гарі Макс Марковіц, опублікувавши у 1952 році фундаментальну роботу, є основою підходу до інвестицій з точки зору сучасної теорії формування портфеля. За свою роботу вчений отримав у 1990 році Нобелевську премію. Застосування теорії Марковіца завжди викликало багато дискусій, особливо в умовах пострадянського фондового ринку. Вважається, що основна проблема застосування цієї портфельної теорії - неможливість коректно оцінити очікувану доходність активу, її середньоквадратичне відхилення та зв'язок з іншими активами на будь-який тривалий строк. За теорією Марковіца, інвестор вибирає оптимальний портфель з множини портфелів, кожний з яких забезпечує максимальну очікувану доходність для заданого рівня ризику та мінімальний рівень ризику для певної очікуваної доходності. При виконанні тієї чи іншої умови мається на увазі, що інвестор прогнозує доходність, яка може бути отримана за певний період у майбутньому за кожним активом, котрий може бути включений у портфель, і оцінює матрицю коваріацій цих доходностей для оцінки взаємозв'язків між активами і передбачуваним ризиком інвестиційного портфелю. Якщо за оцінку матриці коваріацій, на якийсь більш-менш короткий строк, можна прийняти матрицю вибіркових коваріацій, розраховану за попередніми значеннями доходностей, то аналіз майбутнього руху цін активів у цілому і повністю залежить від професійної підготовки самого портфельного менеджеру [16].
2 Аналіз діяльності комерційного банку з точки зору ліквідності
2.1 Загальна характеристика ЗАТ “Агробанк”
ЗАТ “Агробанк” створено рішенням зборів засновників банку 23.04.2002 р. Адреса головного офісу банку: 49051, м. Дніпропетровськ, вул. Курсантська, 24, E-mail: bank@agrobank.com.ua, www.agrobank.com.ua
Акціонери банку:
- ТОВ ПКФ “Укрсельхозпром” - 44,58 %;
- ТОВ “Аркадія” - 55,42 %.
За станом на 01.01.2004 статутний капітал банку складав 30 млн. грн. 22 січня 2004 року на зборах акціонерів було прийнято рішення про збільшення статутного фонду на 10 млн. грн. (до 40 млн. грн.).
ЗАТ “Агробанк” зареєстровано 17 жовтня 2002 року. Базовими принципами стратегії його розвитку є універсальність, інтенсивність розвитку і орієнтованість на потреби клієнтів.
ЗАТ “Агробанк” - універсальний банк. Відповідно до ліцензії і письмового дозволу НБУ (№ 204 і № 204-1) банк надає повний спектр банківських послуг для юридичних і фізичних осіб. Серед клієнтів банку - вітчизняні підприємства харчової, обробної, хімічної галузей промисловості, сільського господарства, торгівлі. Особливу увагу банк надає підтримці підприємств середнього і дрібного бізнесу. Агробанк активно працює на ринку роздрібних банківських послуг, пропонуючи приватним особам крім стандартного пакету розрахункових операцій різноманітні програми по кредитуванню і залученню внесків, здійснює емісію і обслуговування безготівкових пластикових карт. ЗАТ “Агробанк” - учасник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (свідоцтво учасника Фонду № 157).
ЗАТ “Агробанк” - банк інтенсивного розвитку. По показниках клієнтської бази, кредитного інвестиційного портфеля, об'єму привернутих ресурсів банк демонструє більш високі темпи зростання, ніж в середньому по вітчизняній банківській системі. Одним з головних задач для банку є розвиток власної інфраструктури за рахунок відкриття відділень і філіалів на території України. На сьогоднішній день ЗАТ “Агробанк” має 5 безбалансових відділень в м. Дніпропетровську, відділення в містах Павлоград, Нікополь, Кривий Ріг, Дніпродзержинськ.
Згідно з банківською ліцензією та письмовим дозволом Національного банку України ЗАТ “Агробанк” має право на здійснення наступних банківських операцій:
1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;
2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;
3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;
4) надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;
5) придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, беручи на себе ризик виконання таких вимог та приймання платежів (факторинг);
6) лізинг;
7) випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;
8) випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток;
- надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій;
- операції з валютними цінностями:
- неторговельні операції з валютними цінностями;
- ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;
- ведення кореспондентських рахунків банків (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті;
- відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;
- відкриття кореспондентських рахунків у банках (нерезидентах) в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;
- залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;
- залучення іноземної валюти на міжнародних ринках.
9) емісія власних цінних паперів
10) організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;
11) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);
12) операції за дорученням клієнтів або від свого імені:
- з інструментами грошового ринку;
- з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках;
- з фінансовими ф'ючерсами та опціонами.
Протягом 2003 року банк виконував більшість операцій, передбачених ліцензією і письмовим дозволом. При цьому, послугами, що найбільш затребувані клієнтами ЗАТ “Агробанк” були:
- кредитування;
- депозитні операції;
- розрахунково-касове обслуговування;
- операції з валютними цінностями, у т.ч. неторговельні операції, розрахунково-касове обслуговування в іноземній валюті, залучення і розміщення коштів на валютному ринку України.
У 2004 році банк має намір розширити комплекс банківських послуг для клієнтів, у першу чергу за рахунок здійснення операцій, передбачених ліцензією і письмовим дозволом ЗАТ “Агробанк”. Так, одним з нових напрямків діяльності банку в 2004 році стане здійснення емісії та обслуговування банківських платіжних карток.
Органами правління ЗАТ “Агробанк” є загальний збір акціонерів, Наглядова рада і Правління банку. Контролюючі органи банку - Ревізійна комісія і Управління внутрішнього аудиту.
Організаційна структура ЗАТ “Агробанк” базується на дивізіональному принципі, орієнтованому на надання різних видів банківських послуг. Дана структура дозволяє зосередити функції керівництва наданням окремих послуг в руках фахівців по конкретних напрямах, що має цілий ряд переваг, а саме:
- начальники підрозділів банку несуть відповідальність за конкретний банківський продукт або певний напрям діяльності. До складу відповідних управлінь і відділів входять кваліфіковані фахівці, має практичний досвід в даній області;
- дозволяє поліпшувати якість пропонованих продуктів, розвивати нові послуги в рамках даного продуктового ряду;
- дозволяє координувати весь процес від створення нової послуги до надання її кінцевому споживачу.
Існуюча сіть кореспондентських відносин з банками світу, інформаційно-ділінгова система REUTERS, сіть міжбанківських фінансових телекомунікацій S.W.І.F.T., філіальна сіть дозволяє банку бути гідно представленим на фінансовому ринку України.
Рейтинги Асоціації комерційних банків України, які складають за щоквартальними публікаціями фінансових результатів діяльності, вказують на стабільне, як для молодого банку, положення ЗАТ “Агробанк” серед банків України.
Рейтинг ЗАТ “Агробанк” станом на 01.04.2004 г. згідно даним Асоціації українських банків:
- чисті активи 169,23 млн. грн. - 85 місце;
- капітал 6,35 млн. євро, 41,26 млн. грн. - 76 місце;
- депозити юридичних осіб 98,62 млн. грн. - 54 місце;
- депозити фізичних осіб 25,29 млн. грн. - 96 місце.
Діяльність ЗАТ “Агробанк” відповідає нормативним потребам НБУ, що впливає на виконання економічних нормативів. Банк постійно виконує нормативи обов'язкового резервування коштів на коррахунку у НБУ та вимоги до капіталу банку.
2.2 Основні аспекти економічного аналізу діяльності комерційного банку
Одним з найважливіших напрямів економічної роботи є аналіз діяльності банку. У зв'язку з цим велике значення має правильна організація роботи як на мікрорівні (тобто в окремому банку) так і на макрорівні (у банківській системі), без здійснення якої важко визначити:
- основні напрями грошово-кредитної політики;
- прогнозовану ситуацію на кредитних ринках країни;
- висновки про стійкість і надійність банківської системи в цілому;
- виконання банками встановлених стандартів і нормативів.
А основним об'єктом аналізу банку є його комерційна діяльність. Водночас суб'єктами аналізу можуть виступати як комерційні банки, так і їх контрагенти, включаючи національний банк, інші кредитні установи, аудиторські фірми, реальні і потенційні клієнти і кореспонденти, інші фізичні та юридичні особи. У зв'язку з цим визначаються різні напрями і критерії аналізу. Проте методика аналізу балансу має бути єдиною для порівняння отриманих в результаті аналізу даних.
Головним напрямком при аналізі балансу банку є визначення шляхів оптимізації структури активних і пасивних операцій з метою максимізації прибутку. Аналіз звітності визначає фінансову стабільність і надійність банку, доцільність і перспективи подальшої його діяльності.
Аналіз діяльності комерційного банку включає:
- оцінку стану і результатів діяльності банку за звітний період;
- порівняння фінансового стану і результатів діяльності банку з результатами діяльності інших банків;
- узагальнення результатів аналізу і підготовку рекомендацій для прийняття управлінських рішень, спрямованих як на покращення діяльності окремого банку, так і на досягнення безпеки функціонування банків.
При оцінці стану і результатів діяльності банку потрібно:
- здійснити аналіз структури активних і пасивних операцій;
- визначити значення показників, які характеризують достатність капіталу, ліквідність балансу банку та виконання нормативів, встановлених Національним банком України;
- провести аналіз прибутковості діяльності банку.
Аналіз діяльності банку включає також такі етапи:
1) Аналіз стану обліку і звітності:
- аналіз даних синтетичного обліку (оборотних відомостей, бухгалтерських книг);
- аналіз даних аналітичного обліку (особистих рахунків, журналів, картотек).
2) Аналіз банківського балансу і інших форм звітності:
- аналіз балансових статей;
- аналіз позабалансових статей;
- аналіз даних інших форм звітності.
3) Аналіз стану договорів:
- операційних;
- господарських.
Основним інформаційним джерелом для здійснення аналізу є баланс банку. Баланс - це основний інструмент для проведення аналізу. Він складається з активної і пасивної частини. Активи включають у себе все майно нерухоме і фінансове, яким володіє банк, у тому числі грошову готівку, цінні папери, комп'ютерне обладнання тощо.
Позички, надані банком, також вважаються його активами, оскільки вони є потенційними платежами згідно з укладеними угодами.
Пасиви складаються з усіх зобов'язань банку, крім зобов'язань його власників.
Основні етапи проведення аналізу банківського балансу такі:
1) Попередній етап, який включає:
а) попереднє групування статей активу і пасиву, зокрема в активі виділяють такі статті:
- грошові кошти та кошти в НБУ;
- казначейські та інші цінні папери, рефінансовані чи емітовані НБУ;
- кошти в інших банках;
- цінні папери на продаж;
- кредити та заборгованість клієнтів;
- інвестиційні цінні папери;
- довгострокові вкладення в асоційовані компанії та дочірні установи;
- основні засоби та нематеріальні активи;
- нараховані доходи до отримання;
- інші активи.
У пасиві виділяють такі статті:
- кошти банків;
- кошти клієнтів;
- інші депозити;
- боргові цінні папери, емітовані банком;
- нараховані затрати до сплати;
- інші зобов'язання;
- статутний капітал;
- капіталізовані дивіденди;
- акції, викуплені в акціонерів;
- емісійні різниці;
- резерви;
- результат переоцінки основних засобів та нематеріальних активів;
- результат минулих років;
- прибуток (збиток) поточного року до затвердження;
- результат поточного року.
б) перевірка відповідності окремих груп статей активу і пасиву за різними критеріями /строками, видами витрат, джерелами, контрагентами;
в) розрахунок нормативних та оціночних показників;
г) складання таблиць;
д) підготовка матеріалів для ілюстрацій.
2) Аналітичний етап - це описання одержаних розрахункових показників і визначення тенденцій у діяльності банку, які складаються за звітний період.
3) Підсумковий етап - це викладення результатів аналітичного етапу, розробка рекомендацій.
В процесі аналізу балансу банку застосовують такі методи:
1) Метод порівняння, який дає змогу визначити причини і рівень динамічних змін і відхилень за статтями на ліквідність банку і прибутковість його операцій, а також визначити резерви підвищення дохідності останніх.
2) Метод групування, який дає змогу шляхом систематизації даних балансу розібратись у суті явищ і процесів, що аналізуються.
З точки зору джерел і формування вкладень рахунки балансу поділяються на активні, пасивні і активно-пасивні. Проводиться також групування рахунків балансу з точки зору виділення власних і залучених коштів, довгострокових і короткострокових фінансових вкладень, видів доходів, витрат і прибутку. Статті можуть бути згруповані за рівнем ліквідності, дохідності, вартості.
3) Метод коефіцієнтів, який дає змогу виявити кількісний взаємозв'язок між різними статтями, розділами чи групами статей балансу. Таким чином визначається:
- питома вага певної статті чи груп статей у загальному обсязі активу /пасиву/ чи у відповідному розділі;
- активні балансові рахунки можуть порівнюватися з аналогічними рахунками балансів за попередній період;
- співвідношення активних і пасивних статей з єдиними строками операцій є коефіцієнтом ліквідності.
Метод коефіцієнтів використовується для контролю над рівнем ліквідності з боку Національного банку України.
2.3 Критерії і види аналізу банківського балансу
З огляду на періодичність проведення, аналіз балансу банку класифікується таким чином:
- щоденний;
- щотижневий;
- місячний;
- квартальний;
- річний.
Залежно від спектра питань, які вивчаються, аналіз поділяється на:
- повний, тобто якщо вивчаються всі аспекти діяльності банку, як зовнішні, так і внутрішні його зв'язки;
- тематичний, тобто якщо вивчається лише вузьке коло питань, що дають змогу виявити можливості покращення окремих напрямів діяльності комерційного банку.
Зважаючи на мету і характер аналізу балансу, розрізняють:
- попередній аналіз, що застосовується при оцінці стану рахунків для виявлення спроможності здійснення комерційним банком будь-яких операцій;
- оперативний аналіз, що проводиться в процесі поточної роботи банку для оцінки дотримання нормативів ліквідності і інших показників, вжиття термінових заходів, що забезпечать їх дотримання, а також отримання достатнього прибутку;
- остаточний (подальший) аналіз, що застосовується для визначення ефективності діяльності комерційного банку за звітний період, а також для виявлення резервів підвищення доходності;
- перспективний аналіз, що застосовується для прогнозування очікуваних результатів у майбутньому періоді, а також визначення нових видів операцій та внутрішньобанківської політики.
Залежно від об'єкту аналіз балансу банку поділяється на:
- функціональний, тобто такий, що дає змогу виявити спеціалізацію діяльності комерційного банку, його місце в системі розподілу банківських послуг, форми і перспективи взаємодії з іншими контрагентами системи, а також дати оцінку ефективності і доцільності функцій, що виконує банк. Такий аналіз здійснюється на підставі загальної суми балансу, співвідношень розмірів депозитів і кредитів, власних і залучених коштів, а також частки міжбанківських операцій у загальному обсязі ресурсів і їх вкладень. Питома вага тієї чи іншої операції, яка проводиться банком, у загальній сумі балансу характеризує її значимість для банку. В результаті функціонального аналізу виявляються можливості підвищення прибутковості і ліквідності банківських операцій шляхом виключення неефективних і пошуку прогресивних засобів виконання потрібних операцій.
- структурний аналіз, що здійснюється за видами банківських операцій. За цим аналізом визначаються склад і питома вага економічних контрагентів за активними і пасивними операціями, а також структура доходів, витрат і прибутку банку;
- операційно-вартісний аналіз, що поглиблює визначення дохідності банку і дає уяву про вартість і рентабельність /чи збитковість/ конкретних операцій. Він дає змогу оцінити значення кожного виду операцій у формуванні прибутку банку і розробити основні напрями депозитно-позичкової політики щодо конкретних контрагентів з метою максимізації доходу.
Макроекономічний аналіз балансу дає змогу визначити масштабність активно-пасивних операцій і банківського прибутку, а також рівень участі комерційного банку чи групи банків у формуванні грошової маси, розподіл банківських послуг, регіональний розподіл кредитних ресурсів.
Аналіз масштабності активно-пасивних операцій здійснюється шляхом порівняння масштабів конкретних видів операцій із середнім рівнем чи абсолютними (максимальними і мінімальними) значеннями аналогічних показників по банківській системі в цілому.
Для аналізу діяльності ЗАТ “Агробанк” у роботі беруться дані, наведені у Додатку № . Це баланси банку на 01.04.2003 р., 01.07.2003 р., 01.10.2003 р., 01.01.2004 р., 01.04.2004 р. Вказані баланси загальновідомі і публікувались у республіканській пресі на протязі місяця, наступного за датою балансу. Виконані вони в консолідованій формі, що полегшує загальний аналіз.
На рис. 2.1 наведені величини балансу за 2003 та за І квартал 2004 року.
Рис. 2.1. Валюта балансу ЗАТ “Агробанк”
Навіть при поверхневому погляді ясно, що баланс ЗАТ “Агробанк” (рис. 2.1) має стабільну тенденцію до зростання. Якщо на 01.01.2003 р. його величина ставить 23,8 млн. грн., то на 01.10 2003 р. - 113,9 млн. грн., що на 379 % більше, а на 01.04.2004 р. - 169,3 млн. грн. або на 49 % більше по зрівнянню з 01.10.2003 р.
Таблиця 2.1 - Баланс ЗАТ “Агробанк” станом на 1 квітня 2004 року (тис. грн.)
|
N° п/п |
Наименование статьи |
На отчетную дату текущего квартала |
На конец предыдущего финансового года |
|
|
АКТИВЫ |
||||
|
1 |
Денежные средства и средства в НБУ |
15182 |
14222 |
|
|
2 |
Казначейские и другие ценные бумаги, рефинансируемые Национальным банком Украины, и ценные бумаги, эмитируемые Национальным банком Украины |
0 |
0 |
|
|
3 |
Средства в других банках |
31187 |
23442 |
|
|
4 |
Ценные бумаги на продажу |
1352 |
1099 |
|
|
5 |
Кредиты и задолженность клиентов |
113988 |
98445 |
|
|
6 |
Инвестиционные ценные бумаги |
0 |
0 |
|
|
7 |
Долгосрочные вложения в ассоциированные компании и дочерние учреждения |
0 |
0 |
|
|
8 |
Основные средства и нематериальные активы |
4016 |
3021 |
|
|
9 |
Начисленные доходы к получению |
1739 |
681 |
|
|
10 |
Прочие активы |
1813 |
1575 |
|
|
11 |
ВСЕГО АКТИВОВ |
169277 |
142485 |
|
|
ОБЯЗАТЕЛЬСТВА |
||||
|
12 |
Средства банков |
0 |
0 |
|
|
13 |
Средства клиентов |
124393 |
106229 |
|
|
14 |
Другие депозиты |
1804 |
3316 |
|
|
15 |
Долговые ценные бумаги, эмитируемые банком |
0 |
0 |
|
|
16 |
Начисленные затраты к уплате |
1253 |
1419 |
|
|
17 |
Прочие обязательства |
365 |
298 |
|
|
18 |
ВСЕГО ОБЯЗАТЕЛЬСТВ |
127815 |
111262 |
|
|
СОБСТВЕННЫЙ КАПИТАЛ |
||||
|
19 |
Уставной капитал |
40000 |
30000 |
|
|
20 |
Капитализированные дивиденды |
0 |
0 |
|
|
21 |
Акции, выкупленные у акционеров |
0 |
0 |
|
|
22 |
Эмиссионные разницы |
0 |
0 |
|
|
23 |
Резервы |
15 |
15 |
|
|
24 |
Результат переоценки основных средств и нематериальных активов |
0 |
0 |
|
|
25 |
Результат прошлых лет |
0 |
0 |
|
|
26 |
...в том числе сумма переоценки в случае выбытия необоротных активов |
0 |
0 |
|
|
27 |
Прибыль отчетного года до утверждения |
1208 |
0 |
|
|
28 |
Убыток отчетного года до утверждения |
0 |
0 |
|
|
29 |
Результат текущего года |
239 |
1208 |
|
|
30 |
ВСЕГО СОБСТВЕННОГО КАПИТАЛА |
41462 |
31223 |
|
|
31 |
ВСЕГО ПАССИВОВ |
169277 |
142485 |
Такий швидкий зріст за перші 3 квартали 2003 року пояснюється досить легко: банк було щойно створено та він вів досить агресивну політику на ринку банківських послуг в Дніпропетровському регіоні.
Середньозважені показники економічної діяльності банку повністю знаходяться у межах вимог НБУ. Банк у 2003 році виконував і перевиконував нормативи обов'язкового резервування коштів на коррахунку в НБУ.
У таблиці 2.1 наведено баланс ЗАТ “Агробанк ” станом на 1 квітня 2004 року. Останній час у зв'язку зі значним підвищенням вимог НБУ банк працює над збільшенням капіталу банку, свідоцтвом чого є збільшення статутного капіталу на 10 млн. грн. або на 33 % (рішення про це було прийняте на зборах акціонерів 22 січня 2004 р.) і склав 40 млн. грн.
Також не втихає інтерес клієнтів банку (як юридичних, так і фізичних осіб) до депозитних і кредитних операцій “Агробанку”, що займають вагоме місце у балансі.
На рис. 2.2 та 2.3 показана структура активів і пасивів банку на 1 квітня 2004 року.
Рис. 2.2. Структура активів ЗАТ “Агробанк” на 1 квітня 2004 року
Аналіз динаміки показників за станом на 01.04.2004 р. свідчить, що на протязі 2003 та 1 кварталу 2004 року банк мав стабільний фінансовий стан, сформував резерви під активні операції у повному обсязі, виконував усі нормативні вимоги НБУ.
Рис. 2.3. Структура пасивів ЗАТ “Агробанк” на 1 квітня 2004 року
У цілому, ЗАТ “Агробанк” у 2003 році зумів не тільки виконати усі вимоги НБУ, але й примножити свою клієнтуру, обсяг виконуваних операцій та зміцнити імідж банку як надійного партнеру на ринку фінансових послуг.
2.4 Аналіз ліквідності балансу
Ліквідність - це здатність банку забезпечити своєчасність виконання своїх грошових зобов'язань. При аналізі ліквідності балансу банку, як і при аналізі достатності капіталу, перш за все, визначається виконання економічних нормативів, встановлених Національним банком України. Комерційні банки зобов'язані дотримуватись показників миттєвої, поточної, короткострокової ліквідності та встановленого співвідношення між високоліквідними (робочими) активами.
При аналізі ліквідності можуть використовуватись додатково такі коефіцієнти:
- коефіцієнт ліквідних активів, який обчислюється шляхом додавання до готівки та прирівняних до неї коштів міжбанківських позик (актив) і за мінусом міжбанківських позик (пасив) та позичок від центрального банку у відношенні до загальних активів [23];
- коефіцієнт співвідношення позик і депозитів.
Цей коефіцієнт визначається як відношення всіх активів з нормальним ризиком (дисконти, позики та авізо) до основних депозитів (включаючи до запитання, термінові та ощадні депозити, але за винятком короткострокових та довгострокових залучень). Це співвідношення характеризує здатність банку залучати депозити від суспільства для підтримки своїх кредитних операцій та його спроможність давати в кредит ці депозити. Вищий коефіцієнт традиційно асоціюється з більш високим елементом ризику, оскільки він може відображати нижчу ліквідність (та вразливість від дій кредиторів), негативні економічні умови чи наслідки відтоку депозитів.
Низький рівень співвідношення може відображати недостатні можливості кредитування або небажання врахування існуючого ризику при наданні позик [3].
2.5 Фактори впливу при управлінні ліквідністю
Ліквідність банку - справа насамперед самого банку. Це означає, що керівництво може визначати стратегію та вибирати кращий рівень ліквідності (нижче ми роздивимось основні принципи управління ліквідністю банку). Однак турбуючись про високі дохіди, низкі витрати, високу ліквідність або максимальне використання коштів як у активній, так і в пасивній політиці необхідно дотримуватись диверсифікації, хеджування, не допускати занадто великих позик та вкладів.
Окрім перерахованих вище факторів на ліквідність банку впливають й інші фактори, в тому числі:
- об'єм, структура та строки виконання забалансових операцій;
- можливість швидкої мобілізації коштів з інших джерел.
Аналіз цих факторів дозволяє при оцінці ліквідності на основі балансових даних урахувати вплив забалансових операцій й тим самим з більшою точністю визначити фактичний стан банку. Такий аналіз носить характер прогнозу, оскільки відповідальність за обов'язками банку, відображеними за балансом, не завжди може настати. Тим не менш він має важливе значення, тому що недооцінка таких обов'язків може привести до зниження ліквідності або навіть до неліквідності банку.
Подібна ситуація може бути спричинена, наприклад, черезмірною активністю банку у видачі гарантій. Вона може бути відвернута, якщо банк має можливість швидко залучити кошти з інших джерел, скажемо, взяти міжбанківський кредит або іншим способом отримати на необхідний йому строк ліквідні кошти. Звідси виправданий інтерес банків до встановлення дружніх відносин між собою.
На ліквідність банків впливають також зовнішні фактори. До них можна віднести:
- випадкові та (або) надзвичайні (викликані особливостями діяльності клієнтів банку);
- сезонні (пов'язані з сезонними видами виробництва);
- циклічні (віддзеркалюючи коливання ділової активності);
- довгострокові (обумовлені посувами у використанні, інвестиційному процесі, НТП) [14].
Вплив зовнішніх факторів на ліквідність банку звичайно виявляється через зміну структури його активів та пасивів. Так, при випадкових або надзвичайних обставинах може початися відтік строкових депозитів, що приводить до напруженості у виконанні банком своїх обов'язків. У клієнтів з сезонним виробництвом у окремі періоди або збільшується потреба у позиках, або звільняються кошти, котрі можуть накопичуватися у вигляді строкових депозитів.
Щоб адекватно урахувати роль названих факторів, банку необхідно мати різнобічну інформацію про клієнтуру, що він обслуговує, а також вивчати потреби та фінансове положення потенційних клієнтів.
2.6 Аналіз ліквідності банку
Аналіз ліквідності проводиться з метою визначити, чи спроможний банк відповідати за своїми зобов'язаннями в строки і без втрат.
Найпростішим методом роботи банку в цьому напрямі є збереження відповідної частини своїх активів у ліквідній формі. Прикладами цього є: готівка, залишки на коррахунках у Національному банку, а також в інших банках, державні цінні папери (у разі можливості швидкого їх перетворення в готівкові кошти).
У свою чергу існує відповідний взаємозв'язок між ліквідністю і надходженнями, який полягає в тому, що ліквідні активи, як правило, дають менший відсоток ніж неліквідні активи (особливо кредити), а банки, що тримають у ліквідній формі значну частину своїх активів, скоріше будуть менш рентабельними. З іншого боку, банки, що проводять агресивну політику отримання максимальних прибутків, намагаються утримувати ліквідні активи на мінімально припустимому рівні.
Подобные документы
Теорія вибору інвестиційного портфеля цінних паперів, формування та управління ним із застосуванням методів ефективної диверсифікації ризиків. Розробка ефективного економіко-математичного інструментарію визначення оптимального інвестиційного портфеля.
автореферат [35,9 K], добавлен 06.07.2009Проблема розробки математичного апарату і нових методів оптимізації інвестиційного портфеля. Застосування для розв'язування задачі оптимізації інвестиційного портфеля теорії нечітких множин. Аналіз моделі управління інвестиційним портфелем компанії.
лекция [713,2 K], добавлен 13.12.2016Сутність теорії управління запасами, оптимізація рівня, стратегії управління. Основні типи моделей управління запасами, модель Уілсона. Визначення оптимального розміру запасів з використанням моделі Уілсона, з обмеженнями на складські приміщення.
курсовая работа [160,4 K], добавлен 11.05.2012Загальна характеристика предметної області. Аналіз методів управління проектами. Розробка детермінованої моделі сітьового графіка. Розробка програмного забезпечення для моделювання детермінованої моделі. Моделювання сітьового графіка.
курсовая работа [1,0 M], добавлен 18.06.2007Поняття та сутність запасів на виробництві та управління ними. Обчислення загальних витрат на купівлю товару. Розв’язок задачі за допомогою електронних таблиць Microsoft Excel. Аналіз можливості зменшення витрат при збільшенні бюджету на закупівлю.
контрольная работа [651,4 K], добавлен 24.09.2014Інвестиційні проекти як об'єкт розподілу ресурсів. Місце інвестиційної діяльності в діяльності підприємства. Методи та моделі оцінки та розподілу інвестиційних ресурсів. Вибір прибуткового інвестиційного проекту, комплексний аналіз його ефективності.
дипломная работа [393,6 K], добавлен 09.11.2013Складання математичної моделі задачі забезпечення приросту капіталу. Її рішення за допомогою електронних таблиць Microsoft Excel. Облік максимальної величини сподіваної норми прибутку. Оцінка структури оптимального портфеля. Аналіз отриманого розв’язку.
контрольная работа [390,5 K], добавлен 24.09.2014Поняття лагової змінної; загальна характеристика моделі розподіленого лага, його структура. Інтерпретація коефіцієнтів моделей з розподіленим лагом. Побудова моделі, процедура застосування методу Алмон. Оцінка моделей с лагами в незалежних змінних.
курсовая работа [264,3 K], добавлен 18.12.2014Аналіз фінансово-господарської діяльності ЧП "Лазаренко Л.П." на ринку громадського харчування. Короткострокове планування перевезень; моделювання змін попиту на вироби. Розробка і реалізація комплексу моделей управління логістикою поставок підприємства.
дипломная работа [620,8 K], добавлен 18.11.2013Фондовий ринок України. Моделювання процесів прийняття рішень щодо ефективного управління інвестиційним портфелем підприємств-суб‘єктів ринкових відносин. Поєднання методів традиційного і портфельного підходів до формування інвестиційного портфеля.
автореферат [207,8 K], добавлен 06.07.2009
