Теоретико-методологічні основи системного аналізу сталого розвитку еколого-економічних систем

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІСОТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

БОРЩУК ЄВГЕН МИХАЙЛОВИЧ

УДК 502.3: 330.1

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ СИСТЕМНОГО

АНАЛІЗУ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ

Спеціальність 08.00.06 - економіка природокористування

та охорони навколишнього середовища

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

ЛЬВІВ - 2009

ДИСЕРТАЦІЄЮ Є РУКОПИС

Робота виконана в Львівській комерційній академії Укоопспілки

Науковий консультант:

доктор економічних наук, професор

СТАДНИЦЬКИЙ Юрій Іванович,

Хмельницький кооперативний торговельно-економічний інститут, проректор з навчально-методичної роботи.

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор

БРИНДЗЯ Зіновій Федорович,

Хмельницький економічний університет, завідувач кафедри економіки і підприємництва;

доктор економічних наук, професор

ГРАНОВСЬКА Людмила Миколаївна,

Херсонський державний аграрний університет, завідувач кафедри гідромеліорації та економіки природокористування;

доктор економічних наук, професор

КОВАЛЬ Ярослав Васильович,

Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, завідувач відділу економічних проблем лісокористування та природоохоронних територій

Захист відбудеться “23” вересня 2009 року об 11 год. на засіданні спеціалізованої вченої Д 35.072.01 у Національному лісотехнічному університеті України за адресою 79057, м. Львів, вул. Ген. Чупринки, 103, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного лісотехнічного університету України за адресою: 79057, м. Львів, вул. Ген. Чупринки, 101.

Автореферат розісланий 19 серпня 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.С. Дудюк

АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ

На початку XXI ст. стало очевидно, що суперечності між постійно зростаючими суспільними потребами і порівняно обмеженими можливостями біосфери щодо їх задоволення ставлять під загрозу подальше існування людини як біологічного виду. Проблема майбутнього розвитку цивілізації в цілому вийшла на передній план наукового пошуку і суспільної свідомості.

Перспективи розвитку цивілізації в умовах погіршення стану природного середовища і неконтрольованого зростання чисельності населення були в центрі уваги Стокгольмської конференції з довкілля в 1972 році. У 1987 р. Комісія ООН з довкілля і розвитку під керівництвом Г. Брунтланд у своїй доповіді “Наше спільне майбутнє” сформулювала глобальну проблему пошуку нової моделі суспільного розвитку. Саме з цього часу в наукових публікаціях почав широко вживатися англомовний термін sustainable development. В україномовній літературі цей термін найчастіше перекладається як сталий чи стійкий розвиток. Під ним стали розуміти модель розвитку, при якій досягається задоволення життєвих потреб нинішнього покоління людей без зменшення такої можливості для майбутніх поколінь.

На конференції з довкілля і розвитку, яка відбулася під егідою ООН у 1992 році в Ріо-де-Жанейро, була прийнята стратегія переходу сучасного суспільства до сталого розвитку. Головний документ конференції “Порядок денний на ХХІ століття” є програмою дій з метою забезпечення цивілізаційного розвитку, що характеризується стійкістю з соціальної, екологічної і економічної точок зору. У ньому увага акцентується на тому, що природне середовище і соціально-екологічний розвиток не можна розглядати як дві закриті системи - з одного боку, проблеми якості навколишнього середовища і забезпечення ефективності функціонування економічної системи, з іншого - забезпечення соціальної справедливості, що повинно вирішуватися в комплексі.

Розробка, формування і реалізація стратегії сталого розвитку вимагають створення наукових основ аналізу та прогнозування стану і динаміки стійкості сумісного функціонування природних та соціальних систем. Широке коло теоретико-методологічних питань сталого розвитку, формування єдиного наукового підходу до обґрунтування необхідності переходу на принципи сталого розвитку є об'єктом новітніх наукових досліджень і численних публікацій вітчизняних і зарубіжних учених.

Фундаментальні основи концепції сталого розвитку пов'язані з діяльністю видатних українських учених С. Подолинського і В. Вернадського. Саме праці. С. Подолинського заклали основу нової теорії праці, що розглядає економічну діяльність під кутом закономірностей функціонування природничо-соціальних процесів. В. Вернадський започаткував вчення про біосферу і ноосферу, у якому об'єднано в єдину систему такі окремі до того напрями природничих наук, як учення про живу та неживу матерію. З ноосферних позицій В. Вернадського сталий розвиток можна трактувати як новий етап у розвитку соціуму, коли наукове пізнання, а не стихійні сили, визначатимуть соціально-економічний розвиток.

Ідеї С. Подолинського і В. Вернадського знайшли подальший розвиток у працях українських і зарубіжних учених щодо проблем сталого еколого-економічного розвитку. Спираючись на традиційну економічну теорію та закони функціонування екологічних систем, сучасні вчені досліджують соціальні і еколого-економічні процеси, які пов'язані з раціональним природокористуванням, збереженням динамічної рівноваги в системі “природа - виробництво - соціум”, що сприяє розробці науково обгрунтованої стратегії сталого розвитку.

Формування цілей сталого розвитку тісно пов'язано з обґрунтуванням оптимального антропогенного навантаження, яке б відповідало екологічному потенціалу природних систем життєзабезпечення. Різні аспекти цієї важливої для розробки стратегії сталого розвитку проблеми досліджено в працях Г. .Бачинського, Г. Білявського, І. Бистрякова, В. Бушуєва, О. Веклич, Т. Галушкіної, М. Голубця, В. Горшкова, Л. Грановської, Б. Данилишина, М. Долішнього, С. Дорогунцова, С. Злупка, Я. Коваля, В. Кравціва, С. Лісовського, Л. Максимів, Л. Масловської, О. Ральчука, М. Реймерса, А. Садєкова, Ю. Стадницького.

Фундаментальні засади екологічної економіки, яка є основою теорії сталого розвитку, закладено у працях Б. Буркинського, Л. Загвойської, М. Мелешкіна, Л. Мельника, О. Рюміної, І. Соловія, В. Степанова, Ю. Туниці, С. Харичкова. Основні положення теорії екологічно збалансованої економіки розроблено у працях Л. Гринів. Енергетична концепція С. Подолинського знаходить розвиток у працях В. Голубєва, В. Бушуєва, А. Тарко, Л. Корнійчука, В. Шевчука, П. Кузнєцова, Б. Большакова, М. Руденка.

Важливим аспектом сталого розвитку є необхідність розглядати економічну (виробничу) та екологічну (природну) системи як єдину еколого-економічну систему. Закономірності функціонування еколого-економічних систем досліджувались у працях Т. Акимової, А. Альохіна, О. Балацького, З. Бринзі, В. Гурмана, І. Грабинського, В. Єремєєва, Є. Ігумнова, Я. Коваля, І. Тимченко, А. Федорищевої та інших.

Проблеми екологічної політики, філософські та соціальні аспекти, взаємозв'язок проблем сталого розвитку, глобалізації і трансформації економіки досліджуються у працях О. Білоруса, О. Врублевської, М. Згуровського, Ю. Мацейко, О. Осауленко, А. Романовича, І. Синякевича, А. Урсула, Т. Туниці, Є. Хлобистова.

Економічна теорія сталого розвитку знаходиться в центрі наукових досліджень провідних західних учених. Визначальною рисою їхнього наукового пошуку є прикладний напрям досліджень, який завжди переважав у західній науці. Найвагоміші результати екологічної економіки представлено у працях Б. Боулдинга, Л. Брауна, І. Валерстайна, Р. Костанза, Г. Дейлі, А. Ендерса, І. Квернера.

Незважаючи на значну увагу до проблем формування нової стратегії цивілізаційного розвитку, необхідно констатувати, що сьогодні концепція сталого розвитку є достатньо загальною і досить часто містить суперечливі положення. Необхідність багатоплановості й комплексності наукових досліджень потребує різнобічних розробок усіх складових формування еколого-економічної політики, виявлення чинників, які сприяють формуванню екологобезпечної ринкової економіки. Тому актуальною є проблема створення теорії еколого-економічного розвитку та опрацювання узагальнюючих моделей еколого-економічної рівноваги на основі системного аналізу концепції сталого розвитку.

Незважаючи на всезростаючу зацікавленість учених проблематикою сталого розвитку і велику кількість публікацій, пропоновані підходи до концепції певною мірою мають фрагментарний характер. Це зумовлено слабкою теоретико-методологічною розробленістю основних положень концепції сталого розвитку, зокрема, відсутністю її системного аналізу. Окремі наукові аспекти сталого розвитку тільки починають формуватися. Тому дуже важливим є створення на основі системного аналізу загальної науково обґрунтованої теорії сталого розвитку.

У цьому плані актуальність теми дисертаційного дослідження визначається її спрямованістю на вирішення важливої теоретико-методологічної проблеми економічної теорії і практичної діяльності, пов'язаної з еколого-економічними процесами, необхідністю узагальнити існуючі теоретичні підходи і створити єдині концептуальні основи теорії сталого розвитку еколого-економічних систем.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до постанови Верховної Ради України від 5.03.1998 року “Про основні напрями державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки”, напрямів наукових досліджень, затверджених постановами Президії НАН України від 15.04.1998 року “Про наукові основи сталого розвитку України”, від 27.03.2002 року “Про Наукову раду НАН України з проблем навколишнього середовища і сталого розвитку”, від 08.10.2003 року “Про наукові засади екологічної економіки”, розпорядження президії НАН України від 2 червня 2006 року “Про підготовку проекту Концепції переходу України до сталого розвитку”, “Рамкової конвенції про охорону та сталий розвиток Карпат”, затвердженої Верховною Радою України 7.04.2004 року.

Викладені в дисертації положення є складовою частиною робіт, які проводилися відповідно до плану науково-дослідних робіт Львівської комерційної академії. В рамках виконання теми “Розвиток споживчої кооперації України в ринковому середовищі” (№ ДР 0197U0137310) дисертаційне дослідження є складовою частиною підтем: “Проблеми функціонування та розвитку економічних систем”; “Системи економічного вимірювання”.

Результати дисертаційного дослідження безпосередньо пов'язані з темою “Дослідження закономірностей формування економічної системи в Україні” (№ ДР 0103U005947), яка виконувалась кафедрою економічної теорії Львівського національного університету імені Івана Франка.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є розробка на основі системного аналізу теоретико-методологічних засад концепції сталого розвитку з урахуванням головних закономірностей функціонування системи “природа - суспільство”, виявлення суті і закономірностей функціонування еколого-економічної системи, розробка методологічних підходів до аналізу її сталого розвитку.

Досягнення цієї мети зумовило необхідність постановки і вирішення таких завдань:

- систематизувати, критично переосмислити теоретико-методологічні засади застосування системного аналізу при дослідженні економічних процесів;

- на основі системного підходу розробити теоретико-методологічні основи аналізу еколого-економічних систем (ЕЕС);

- проаналізувати передумови виникнення і еволюцію концепції сталого розвитку;

- виконати системний аналіз концепції сталого розвитку;

- проаналізувати існуючі підходи щодо понятійно-категоріального апарату концепції ЕЕС і сталого розвитку;

- обґрунтувати наукові підходи до оптимізації еколого-економічної системи з позицій забезпечення сталого розвитку;

- визначити систему критеріїв і показників сталого розвитку глобальної ЕЕС;

- визначити головні засади математичного моделювання сталого розвитку ЕЕС;

- проаналізувати взаємозв'язок процесів формування економіки знань і концепції сталого розвитку;

- сформулювати критерії ефективності освіти для сталого розвитку.

Об'єктом дослідження є процес функціонування еколого-економічних систем як головного об'єкта дослідження проблем сталого розвитку.

Предметом дослідження є закономірності функціонування еколого-економічних систем, їх головних підсистем - екологічної, соціальної, виробничої.

Методи дослідження. Методологічною основою виконаного дослідження стали класичні положення сучасної економічної теорії, загальнотеоретичні положення концепції сталого розвитку. Для досягнення поставленої в дисертаційній роботі мети були використані такі методичні засоби і прийоми: системний аналіз - при аналізі методологічних основ дослідження взаємодії суспільства і природи, при визначенні структури еколого-економічної системи; комплексний аналіз - для дослідження характеру функціонування складних систем різної природи; історичний метод - при дослідженні ґенези і еволюції концепції сталого розвитку; метод економіко-математичного моделювання - при визначенні особливостей моделювання еколого-економічних процесів; метод наукової абстракції - при побудові моделей еколого-економічної системи.

Інформаційну базу становили: нормативні та методичні документи українських і міжнародних наукових установ; результати наукових розробок вітчизняних і зарубіжних установ та вчених; монографії і науково-аналітичні статті вітчизняних і зарубіжних авторів з проблем екологічної економіки; матеріали Міжнародної комісії з оточуючого середовища і розвитку, матеріали Міжнародної конференції з оточуючого середовища і розвитку, що відбулась в Ріо-де-Жанейро в 1992 році, матеріали Всесвітнього саміту в Йоганнесбурзі, матеріали інших наукових конференцій та ресурси мережі Інтернет.

Наукова новизна дисертаційних досліджень. Результати, отримані у дисертаційному дослідженні, у своїй сукупності вирішують важливу науково-прикладну проблему розробки фундаментальних наукових засад теорії сталого розвитку.

Наукова новизна результатів дисертаційного дослідження полягає в наступному:

вперше:

- на основі системного аналізу розроблено теорію еколого-економічних систем як головного об'єкта аналізу проблем сталого розвитку. Теорія ЕЕС може стати основою методології теорії сталого розвитку;

- на основі запропонованої моделі ЕЕС дано інтерпретацію концепції сталого розвитку з використанням принципу оптимальності за Паретто. Це дозволяє в рамках запропонованої моделі еколого-економічної системи комплексно досліджувати соціальні, технологічні та екологічні проблеми сталого розвитку;

- запропоновано поняття “еколого-економічна компетентність”, сформульовано ключові еколого-економічні компетенції як головний результат освіти для сталого розвитку. Застосування поняття “еколого-економічна компетентність” дозволяє здійснювати більш глибокий науковий аналіз проблем функціонування системи освіти при переході на принципи сталого розвитку;

удосконалено:

- визначення поняття “система”. Враховуючи, що все більше дослідників розглядають системи в просторовій і часовій координатах, запропоновано таке визначення: система - це просторово і часово обумовлена сукупність спеціалізованих компонентів, що знаходяться в певних взаємозв'язках, спрямованих на досягнення конкретної мети, що дозволяє здійснювати багатоаспектний аналіз природних і соціальних процесів;

- визначення економічної системи - це просторово і часово обумовлена сукупність природних і соціальних компонентів, у процесі взаємодії яких відбувається виробництво, розподіл і споживання матеріальних благ. Запропоноване визначення дозволяє більш ефективно використовувати теорію системного аналізу при дослідженні економічних процесів;

- трактування поняття “інваріант економічної системи” - незмінні компоненти економічної системи, які не залежать від її типу. Компонентами інваріанту запропоновано визнати виробництво і соціум. Такий підхід дозволяє більш науково обґрунтовано визначати тип економічної системи;

- з позицій біоцентризму і системного аналізу науково обґрунтовано підхід до розробки категоріального апарату концепції сталого розвитку, що дозволяє на більш фундаментальному рівні трактувати відповідні поняття;

- загальну методику застосування системного підходу для аналізу ЕЕС. Обґрунтовано застосування конкретних принципів системного підходу, які необхідно враховувати при досліджені ЕЕС. Виокремлені автором принципи кінцевої мети, єдності, сумісності, ієрархії, функціональності, розвитку, невизначеності дозволяють побудувати з позицій системного підходу загальну методологію дослідження еколого-економічних систем;

- систематизацію індикаторів сталого розвитку ЕЕС. Визначено головні принципи формування системи індикаторів сталого розвитку ЕЕС. Використовуючи запропонований підхід, на основі розробленої комісією сталого розвитку ООН системи індикаторів сталого розвитку визначено відповідні індикатори для головних підсистем ЕЕС;

- трактування ринкових механізмів регулювання економіки - на основі системного аналізу ринок інтерпретується як взаємодія нескорельованих між собою компонентів складної системи, як вияв зворотних зв'язків у функціонуванні складної економічної системи. Це дозволяє на більш глибокому фундаментальному рівні досліджувати специфіку дії ринкових механізмів;

- класифікацію стійкості функціонування систем. Запропоновано таку класифікацію: віртуальна стійкість 1-го роду, віртуальна стійкість 2-го роду, еколого-економічна стійкість, адaптивнa стійкість 1-го роду, адaптивнa стійкість 2-го роду. Це дає змогу виконувати більш детальний аналіз характеру функціонування еколого-економічних систем;

- підхід до аналізу функціонування ЕЕС. З позицій системного підходу проаналізовано співвідношення між економічним зростанням і економічним розвитком, що дозволило обгрунтувати тезу про те, що, на противагу абсолютизації економічного розвитку чи економічного зростання, співвідношення між економічним зростання і розвитком визначається специфікою конкретної ЕЕС і метою її функціонування;

набули подальшого розвитку:

- методи застосування системного підходу у дослідженнях економічних процесів. Виокремлено низку загальних системних законів, на яких повинна будуватись загальна теорія економічних систем. Запропонований підхід дозволяє розробити теорію економічних систем на принципах загальної теорії систем;

- аналіз наукової спадщини С. А. Подолинського - з позицій концепції стійкого розвитку проаналізовано енергетичну інтерпретацію економічних процесів, на основі якої запропоновано критерій сталого розвитку ЕЕС;

- методи застосування математичних моделей для аналізу функціонування складних систем - визначено найважливіші принципи побудови математичних моделей головних підсистем і ЕЕС в цілому. Побудовано математичну модель екологічно збалансованого функціонування ЕЕС;

- методологія оптимізації функціонування ЕЕС, що дозволило обґрунтувати необхідність умови створення спеціальних механізмів оптимізації функціонування, які повинні базуватись на методі системної оптимізації В. Глушкова.

Практичне значення одержаних результатів полягає в удосконаленні теоретико-методологічного інструментарію дослідження закономірностей функціонування природно-антропогенних систем. Розроблені у роботі теоретичні і методологічні підходи до аналізу еколого-економічних систем можуть бути застосовані при формуванні тактики і стратегії сталого розвитку в регіональному і глобальному масштабах. Вони є також основою подальших системних теоретико-методологічних та прикладних досліджень проблем екологічної економіки в процесі формування концепції сталого розвитку України.

Концептуальні підходи і теоретичні розробки дисертаційної роботи були використані при виконанні тем “Проблеми функціонування та розвитку економічних систем” і “Системи економічного вимірювання” (довідка № 730/01-108 від 24.06.2008 р. Львівської комерційної академії).

Запропоновані автором підходи до теоретико-методологічних засад сталого розвитку використовуються у навчальному процесі Львівського національного аграрного університету при викладанні дисциплін економічного і екологічного спрямування (довідка № 01-28-01/1 від 26.06.2008 р. Львівського національного аграрного університету).

Основні результати і висновки дисертаційної роботи використані у навчальному процесі при викладанні дисциплін “Регіональна економіка”, “Основи екології, безпеки життєдіяльності і цивільної оборони”. Окремі наукові розробки, представлені у дисертаційній роботі, використовуються при вивченні курсів: “Політична економія”, “Макроекономіка”, “Державне регулювання економікою”. Автором розроблено спецкурс “Екологічний менеджмент” (довідка № 728/01-108 від 24.06.2008 р. Львівської комерційної академії).

Результати досліджень дисертаційної роботи використані структурними підрозділами компанії “Укртрансгаз” при розробці концепції енергетичної стратегії розвитку галузі в процесі формування і виконання програм енергетичної політики та оцінці перспектив соціально-економічного розвитку України. Вони також використовуються в процесі навчання фахівців енергетичних спеціальностей з метою оволодіння ними навичками сучасного економічного мислення, для подальшого розвитку системних досліджень у галузі управління енергетичної галузі (довідка № 65/236 від 07.11.2008 р. Інформаційно-обчислювального центру компанії “Укртрансгаз”).

Методологія дисертаційної роботи використовувалась при виконанні теми “Дослідження закономірностей формування економічної системи в Україні”, яка виконувалась кафедрою економічної теорії Львівського національного університету імені Івана Франка (довідка № 267-Н від 30.01.2009 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є особисто виконаною науковою працею, в якій викладено авторський підхід до проблеми формування теоретичних основ концепції сталого розвитку. Концептуальні положення, висновки та рекомендації, які виносяться на захист, одержані автором самостійно. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, у роботі використані лише ті аспекти, які є результатом особистих досліджень автора.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні та методологічні положення дисертації доповідались і отримали позитивну оцінку на багатьох наукових і науково-практичних конференціях, серед яких: Перша Всеукраїнська конференція “Теоретичні та прикладні аспекти соціоекології” (Львів, 7-11 жовтня 1996 р.); Всеукраїнська науково-практична конференція “Екологія і економіка” (Львів, 7-8 жовтня 1997 р.); Міжнародна конференція “Карпатський регіон і проблеми сталого розвитку” (Рахів, 13-15 жовтня 1998 р.); Перша Всеукраїнська економетрична конференція “Економетричні методи і моделі в економіці: теорія і практика” (Львів, 2-4 лютого 1998 р.); Міжнародна науково-практична конференція “Україна на порозі ХХІ століття: економіка, державність” (Вінниця, 30-31 березня 2000 р.), П'ятий Міжнародний конгрес українських економістів (Львів, 22-26 травня 2000 р.); Регіональна наукова конференція “Концептуальні засади соціально-економічного розвитку Західного регіону України” (Тернопіль, 24 травня 2002 р.); Міжнародна науково-практична конференція, присвячена 20-річчю Карпатського національного природного парку “Національні природні парки: проблеми становлення та розвитку” (Яремче, 14-17 вересня 2000 р.); Друга науково-методична конференція “Безпека життя і діяльності людини - освіта, наука практика” (Київ, 17-18 березня 2003 р.); Всеукраїнська науково-практична конференція “Економіко-математичні методи прийняття управлінських рішень на сучасному етапі” (Дніпропетровськ, 24 березня 2004 р.); Міжнародна науково-практична конференція “Екологізація економіки як інструмент сталого розвитку в умовах конкурентного середовища” (Львів, 22-23 вересня 2005 р.); Міжнародна науково-практична конференція “Екологічні та соціально-економічні аспекти збереження етнокультурної та історичної спадщини Карпат” (Рахів, 1-5 вересня 2005 р.); Міжнародна науково-практична конференція “Сталий розвиток Карпат: сучасний стан та стратегія дій” (смт. Славське, 9-10 листопада 2006 р.); Міжнародна науково-практична конференція “Екотуризм і сталий розвиток Карпат” (Рахів, 10-12 жовтня 2007 р.); Міжнародна науково-практична конференція “Актуальні проблеми економіки 2007” (Київ, 13-14 грудня 2007 р.); Міжнародна науково-практична конференція “Стратегія забезпечення сталого розвитку України ” (Київ, 20 травня 2008 р.); Міжнародна науково-практична конференція “Розвиток заповідної справи в Україні і формування пан'європейської мережі” (Рахів, 11-13 листопада 2008 р.).

Публікації матеріалів дослідження. За результатами дослідження з теми дисертаційної роботи опубліковано 48 наукових праць загальним обсягом близько 55 друк. арк., у тому числі: 2 індивідуальні монографії, 1 колективна монографія, 1 навчальний посібник у співавторстві, 25 статей у наукових фахових журналах, збірниках наукових праць, 15 - у матеріалах і тезах доповідей науково-практичних конференцій, 4 - в інших наукових журналах і збірниках.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг дисертації становить 410 сторінок комп'ютерного тексту. Обсяг основного тексту дисертації становить 352 сторінки і містить 8 рисунків і 16 таблиць. Список використаних джерел охоплює 416 найменувань на 37 сторінках. Робота має 13 додатків на 21 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано предмет, об'єкт, мету дослідження, наукову новизну, теоретичну та практичну цінність роботи.

У розділі 1 “Теоретико-методологічні основи системних досліджень взаємодії суспільства і природи” досліджено сутність, особливості, теоретичні та методологічні аспекти системного підходу. Виконано критичний аналіз практики застосування системного і синергетичного підходів при аналізі економічних систем.

У контексті формування понятійно-категоріального апарату системного аналізу позиція автора полягає в тому, що при визначенні поняття, яке знаходить широке застосування в процесі наукового пізнання, необхідно виходити як з філософського, так і з загальнонаукового та конкретно наукового методологічного рівнів. При цьому слід брати до уваги те, що будь-який об'єкт чи процес неможливо описати за допомогою одного визначення. Його можна представити як систему лише в певному ракурсі, і вся сукупність можливих інтерпретацій - це різні точки бачення предмета дослідження, кожна з яких несе про нього певну інформацію.

Виходячи з того, що визначення понять, виявлення їх змісту, ролі і місця серед інших категорій формує головну частину розробки методології наукового підходу, в роботі запропоновано авторський підхід до формування понятійно-категоріального апарату системного аналізу, сформульовано системні принципи постановки наукової проблеми.

Виконаний у роботі аналіз показав, що серед науковців немає однозначності трактування центрального поняття системного підходу - “система”. Сьогодні це поняття має найрізноманітніше тлумачення: система - це: теорія, класифікація, метод практичної діяльності, певний спосіб мислення, сукупність об'єктів природи, певні явища суспільства, сукупність встановлених норм життя, правил поведінки.

У дисертаційній роботі запропоновано авторське визначення поняття системи як просторово і часово обумовленої сукупності спеціалізованих компонентів, що знаходяться в певних взаємозв'язках і об'єднані для досягнення конкретної мети. Системне об'єднання окремих компонентів забезпечує появу нових властивостей, які не зводяться до простого сумування властивостей окремих компонентів.

З позицій системного підходу визначено суть соціально-економічних інститутів, які забезпечують функціонування економіки як єдиного цілого, виокремлено головні закономірності функціонування складних систем, які можуть стати фундаментом загальної теорії економічних систем.

Системний аналіз сучасної цивілізації дозволяє розглядати її як єдину глобальну систему, яка охоплює в собі все людство в його земних і космічних взаємозв'язках і взаємодії. У категоріях системного аналізу - це єдність виду homo sapiens, що виявляється у взаємодії окремих осіб і спільнот, які самоорганізуються в процесі постійної еволюції, де, з одного боку, спільнота - це людство в цілому, з другого - держави, суспільства, культурні простори, підприємства, ринки і т.д. Глобальна соціосистема - це людство в динаміці його складових взаємопов'язаних частин. Ніхто і ніщо в межах соціуму на сучасному етапі розвитку не уникає системного впливу, який у сучасних умовах досягає практично кожного індивідуума, що живе на Землі. Автором обґрунтовано тезу про те, що загострення проблем розвитку цивілізації пов'язано з ускладненням структури і характеру функціонування глобальної соціальної системи.

Системність навколишнього світу людини зумовлює системність людського мислення, яке є основою пізнання людиною природи. Пізнання теж є певною системою, оскільки кожна функціональна група елементів мозку виділяє з отриманої інформації певні елементи реальності, що відображаються в поняттях. Для повного і об'єктивного осмислення об'єкт дослідження повинен бути вивчений у взаємозв'язках з його оточенням, а сам процес пізнання мусить відбуватись систематизовано.

Виконаний аналіз застосування системного підходу дозволяє стверджувати, що системність будь-якого наукового дослідження повинна ґрунтуватись на системності постановки проблеми. Системність постановки проблеми, на думку автора, визначається фундаментальним аналізом проблеми, що полягає у: виявленні проблеми; точному формулюванні проблеми; аналізі розвитку проблеми (в минулому і майбутньому); визначенні зовнішніх зв'язків проблеми (з іншими проблемами); виявленні принципіальної можливості вирішення проблеми.

З погляду неперервності розвитку наукової методології дисертант розглядає синергетику як еволюцію міждисциплінарних ідей системного підходу (у системно-динамічному, нелінійному його аспектах). Він виділяє чотири філософські проблеми, які найбільш близькі до проблемного поля синергетики: 1) звідки все виникає - проблема становлення або проблема початку; 2) як відбуваються процеси розвитку; 3) проблема цілей (телеологія); 4) як частини співвідносяться з цілим (холізм). Критичний аналіз базових положень синергетичного підходу показує, що не цілком обґрунтованою є абсолютизація синергетикою відкритості системи. Будь-яка система може розглядатись як відкрита і як закрита. Ігнорування закритості може призвести до втрати сенсу поняття “система”.

Багатовекторність функціонування сучасних економічних систем зумовлює необхідність удосконалення методології економічної науки, основою якої повинен бути системний підхід. Незважаючи на те, що більшість авторів декларують застосування системного підходу до аналізу економічних процесів, нині не існує однозначності щодо принципів застосування системного підходу в економічній науці. Досить часто системність розглядається як синонім всебічності охоплення предмета дослідження.

На підставі аналізу існуючих визначень автором зроблено висновок, що досить часто поняття “економічна система” підміняється відношенням її структурних елементів. З урахуванням раніше запропонованого уточнення щодо поняття “система” запропоновано таке визначення: економічна система - це просторово і часово обумовлена сукупність природних і соціальних компонентів, у процесі взаємодії яких відбувається виробництво, розподіл і споживання матеріальних благ.

У роботі обґрунтовано стверджується, що першим кроком до визначення економічної системи повинно бути встановлення структурних компонентів системи в якості її інваріанта. Інваріантом економічної системи в роботі запропоновано виробництво і соціум (рис.1).

екологічний економічний система розвиток

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Головні компоненти економічної системи

Розвиваючи ідею провідних українських економістів про створення загальної теорії економічних систем, дисертант відстоює думку, що фундаментом методології економічної науки може стати загальна теорія систем. Аналізуючи найбільш загальні системні закони, автором виокремлено низку системних законів, на яких може формуватись загальна теорія економічних систем: закон внутрішньої динамічної рівноваги, закон впорядкованості заповнення простору і просторово-часової визначеності, закон оптимальності тощо. В контексті формування загальної теорії економічних систем важливим завданням є економічна інтерпретація загальносистемних законів.

У другому розділі “Теоретичні основи функціонування еколого-економічних систем” розроблено концептуальні положення побудови моделі еколого-економічної системи. З позицій біоцентризму конкретизовано понятійно-термінологічний апарат еколого-економічної тематики. На основі загальної теорії систем сформовано загальні закономірності структуризації і функціонування ЕЕС. Використовуючи теоретичне надбання вітчизняної еколого-економічної школи, розроблено алгоритм дослідження функціонування ЕЕС. У контексті проблем, які досліджуються у дисертаційній роботі, обґрунтовано необхідність переходу від економічних до еколого-економічних систем.

Аналіз функціонування природних і соціальних систем підтверджує те, що у природних і соціальних процесах є багато спільного. Людина і суспільство поєднані з природою генетично, функціонально та еволюційно і утворюють єдину динамічну систему “суспільство - виробництво - природа”, джерелом розвитку якої є суперечливий процес взаємодії її головних елементів. До ключових моментів, що об'єднує біоту і людство, у роботі з позицій системності виокремлено такі: функціонування на єдиній матеріальній і енерго-інформаційній основі в локалізованих межах простору і часу у формах матеріальних об'єктів; системність будови, функцій, організації (наявність структур) та ієрархічність; прагнення до підтримки оптимізованого і ефективного функціонування; збереження певної впорядкованості, структури впродовж значних, характерних для життєвого циклу систем, проміжків часу.

З цих позицій проблема сталого розвитку автором трактується як необхідність розробки механізмів узгодження соціальних дій, закономірностей соціального розвитку з природними законами. Закономірності функціонування антропогенних систем повинні бути узгоджені з фундаментальними законами функціонування природних систем - тільки в цьому випадку можливий стійкий розвиток соціуму.

У роботі зазначено, що характерною ознакою багатьох наукових публікацій з тематики концепції сталого розвитку є наявність дискусійного моменту щодо трактування (перекладу) англомовного терміна “sustainable development”. При цьому в більшості випадків апріорі приймається однозначність терміна “development” (розвиток). З точки зору дисертанта, ключовим в цьому словосполученні все-таки є “розвиток”. Визначивши суть розвитку, значно простіше виясняти його характер.

Проведене дослідження показало, що єдиної фундаментальної теорії розвитку складних систем на сьогоднішні ще не існує. Створено спеціальні теорії еволюції для біологічних систем, космологічні гіпотези, термодинамічні теорії, але жодна з них не здатна претендувати на роль загальної, придатної для опису розвитку суспільства і біосфери з єдиних позицій. Різні аспекти розвитку природних і соціальних систем є предметом різносторонніх досліджень. У цьому плані передові позиції української науки визначаються працями Л. Мельника, Л. Гринів, в яких досліджено фундаментальні основи розвитку складних природно-антропогенних систем.

Аналіз, з позицій загальної теорії систем, процесу розвитку дозволяє розглядати його як здатність системи до неадитивних змін її властивостей при зміні властивостей її компонентів чи появі нових елементів, внаслідок зміни внутрішніх чи зовнішніх умов функціонування. Все різноманіття поглядів на розвиток автор об'єднує у чотири групи. Перша група пов'язує розвиток з реалізацією нових цілей, цілеспрямованістю змін - це не є необхідною умовою, а тим більше атрибутом розвитку. Друга група розглядає розвиток як процес адаптації до навколишнього середовища - це необхідна, але не достатня умова. Третя група підміняє розвиток його джерелом - суперечностями системи. Четверта - ототожнює розвиток з однією з його ліній - прогресом, або з однією з його форм - еволюцією.

Результати аналізу тлумачення поняття “розвиток” показують, що відсутність однозначного визначення розвитку вимагає індивідуального підходу при дослідженні конкретної системи. Важливим є те, що основою розвитку є якісна зміна структури і характеру функціонування системи. Кількісна зміна структури виражається поняттям “зростання”, яке не можна ототожнювати з розвитком. Водночас необхідно зазначити, що протиставляти зростання і розвиток теж неправомірно.

Автор вважає, що для розвитку системи важливими є просторовий і часовий аспекти. Просторовий аспект розвитку передбачає переміщення і просторове розгортання системи. Якісні зміни будь-якої системи неможливі без фізичного, соціального, інформаційного та інших видів простору. Тому розвиток можна подати як відповідний процес часових системних змін в тому чи іншому просторі.

З позицій синергетичного підходу в роботі проаналізовано взаємозв'язок понять “розвиток” і “самоорганізація”. Фактично самоорганізація є встановленням порядку за рахунок узгодженої взаємодії компонентів системи при відсутності зовнішнього впливу. Що стосується співвідношення розвитку і самоорганізації, то розвиток необхідно визнати більш ширшим поняттям, оскільки воно містить як організуючі дії середовища, так і самоорганізацію, як прогресивні, так і регресивні процеси.

Аналіз синергетичних механізмів складних систем дозволив стверджувати, що система буде спроможною до самоорганізації і до прогресивного розвитку, якщо вона буде задовольняти, як мінімум, такі вимоги:

- система повинна бути в певній мірі відкритою;

- системні процеси мають бути кооперативними (дії компонентів системи повинні бути узгодженими між собою);

- система повинна бути динамічною і знаходитись далеко від стану рівноваги.

Автор визначає процес розвитку як заключний компонент системного понятійного ряду: “переміни - зміни - трансформація - еволюція - розвиток”. Ключові параметри розвитку: протяжність відповідного явища в часі; його джерела і характер (випадковий/закономірний); тип його спрямованості (зворотний/незворотний).

Обґрунтованим є трактування розвитку як взаємодії двох взаємообумовлених потоків речовини, енергії та інформації (МЕІ): потік, спрямований на акумуляцію речовини і формування термодинамічного потенціалу, а отже, і порядку - F-потік (потік з середовища); потік, спрямований на дисипацію енергії і матерії, - D-потік (потік в середовище). Динаміка різниці витрат речовини і енергії в цих двох потоках протягом часу і визначає розвиток системи, а встановлення балансу речовини і енергії на вході і виході системи характеризує її динамічно рівноважний режим.

Фундаментальні закономірності розвитку матеріальних систем справедливі і для соціуму. У роботі розвиток людського суспільства розглядається як взаємодія трьох мегасфер: соціуму, екосфери і техносфери. Кожна з них має набір своїх ресурсів: соціум - людські і соціальні ресурси, екосфера - природні ресурси (відновлювальні та невідновлювальні) і техносфера, пов'язана з виробничими, технологічними, фінансовими та іншими ресурсами. На взаємоузгодженій взаємодії цих мегасфер і використанні їх ресурсів можливий стабільний розвиток соціальної системи впродовж тривалого часу.

З позицій системного підходу автором проаналізовано вплив екологічного фактора на процеси функціонування соціуму, обґрунтовано зв'язок таких економічних категорій, як “національний прибуток”, “ефективність виробництва”, “життєвий рівень”, “матеріальна база виробництва” з характером і станом навколишнього природного середовища. Отримані результати підтверджують найголовніше положення теорії біосфери В. Вернадського про те, що ні саме життя, ні еволюція його форм не можуть бути незалежними від біосфери, яка виступає єдиноможливим середовищем життя і практичної діяльності людини.

У процесі природокористування, залежно від природних умов, виду господарських об'єктів, їх щільності, інтенсивності обміну речовин та інших чинників, формуються специфічні, вторинні по відношенню до початкової географічної оболонки, природно-господарські територіальні системи. Саме такого роду комплекси дуже часто розглядаються як еколого-економічні системи. У роботі з позицій біоцентризму обґрунтовано застосування терміна “еколого-економічна система”, запропоновано структуру ЕЕС (рис. 2).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2. Модель еколого-економічної системи

Еколого-економічна система повинна стати головним об'єктом дослідження екологічної економіки. Водночас, як вважає академік Ю. Туниця, екологічна економіка є методологічною основою концепції сталого розвитку, і головним завданням економістів-екологів є обґрунтування органічної єдності ЕЕС як на макроекономічному, так і на мікроекономічному рівнях.

Кожен природно-територіальний комплекс, залежно від його структури, ієрархічного рангу і розташування, характеризується специфічними особливостями господарської діяльності і, зокрема, характером використання природних ресурсів. Він одночасно є ресурсною базою відповідної економічної системи, в якій функціонують виробнича і соціальна підсистеми. Економічні, соціальні, технологічні і біологічні процеси в навколишньому середовищі дуже тісно пов'язані і взаємозалежні. Сьогодні біосфера, її екосистеми постають важливим елементом метаінфраструктури суспільного виробництва і споживання - всі екосистеми повинні відтворюватись, як і всі інші блага (матеріальні і нематеріальні), в системі забезпечення життєдіяльності суспільства.

Як зазначає Ю. Туниця, між економічною (господарською) та екологічною (природною) системами існують єдність, протиріччя, взаємозв'язки та взаємозалежності. Тому повинна відбуватися екологізація економічної теорії та інших економічних дисциплін і, водночас, економізація екології та інших природничих дисциплін.

Використовуючи підхід Л. Мельника щодо визначення розвитку складних систем, в роботі подано таке визначення розвитку ЕЕС: розвиток ЕЕС - це спрямована, закономірна зміна матеріальних (організм, екосистема, технологія, підприємство, суспільство) та ідеальних (мова, культура, релігія) об'єктів, в результаті чого виникає новий якісний стан об'єкта - зміна його структури і характеру його функціонування.

З позицій системної парадигми функціонування ЕЕС повинно відповідати вимогам коеволюційного розвитку - сумісного розвитку соціально-технологічних і природних систем. При аналізі функціонування ЕЕС необхідно враховувати направленість розвитку складних систем. Процес розвитку в таких системах - історична еволюція, яка час від часу переривається кризовими етапами з виходом в якісно нові стани з вищим рівнем складності і організованості, ніж на попередньому стаціонарному стані. Одним з подібних прикладів слугує виникнення на певному етапі розвитку біосфери багатоклітинних організмів, а надалі - процес цефалізації, що призвело до появи інтелекту. Багато інших прикладів підтверджують висновок про направлений розвиток високоорганізованих відкритих систем.

У роботі аргументовано підтверджено, що еволюційність розвитку забезпечує стабільність упродовж тривалого періоду функціонування системи. Водночас революційні чи кризові зміни завжди є атрибутом розвитку. Визнаючи це твердження, автор показує, що кризу ЕЕС не можна розглядати як суто негативне явище - кризи прогресивні попри збурення, які вони вносять в процес розвитку. На тлі постійних природних катастроф і соціальних криз спроби обґрунтувати вступ до ери еволюційного безкризового розвитку як загальної закономірності для високоорганізованих систем виглядають малопереконливими.

Виконаний системний аналіз значення кризи у функціонуванні складних систем дозволив виокремити три важливі кризові функції, які є суттєвими для функціонування ЕЕС:

а) різкого послаблення (або якісного перетворення) застарілих елементів системи, але яка вже втратила свій потенціал;

б) зміцнення початково слабих елементів нової системи майбутнього циклу;

в) передача у спадковість тих елементів системи (зазвичай це одночасно елементи надсистеми), які акумулюються, накопичуються, переходять в модифіковану структуру системи.

Складність процесу розвитку визначає і складність формулювання критерію розвитку ЕЕС. Однозначного вирішення цієї проблеми в межах ЕЕС не може бути. Єдиним реальним підходом до розуміння розвитку є співвідношення функціонування системи з забезпеченням її інтеграційної якості, що визначає суть системи.

Дисертантом обґрунтовано показано, що процес розвитку ЕЕС, як і розвиток будь-якої складної системи, періодично стикається з тими або іншими ресурсними обмеженнями. Дефіцит ресурсу перешкоджає функціонуванню або розвитку системи. Дефіцитні ресурси не повною мірою і не завжди можуть замінювати один одного, тому постає необхідність зменшення використання дефіцитного ресурсу, щоб система продовжувала функціонувати. У цьому плані для людства серйозним обмеженням економічного розвитку є деградація живих систем, які найменше здатні замінити одна одну. Причому зникнення будь-якої послуги екосистеми може спричинити зникнення інших послуг і викликати руйнування екосистеми в цілому.

Сукупність усіх ресурсів ЕЕС автор трактує як капітал ЕЕС. Виходячи зі структури ЕЕС, поняття капіталу ЕЕС в роботі розглядається як сукупність чотирьох різних видів капіталу: 1) фізичний капітал у його традиційному розумінні; 2) людський капітал, втілений в освіту, ноу-хау і підготовку висококваліфікованих спеціалістів, охорону здоров'я; 3) соціальний капітал, під яким слід розуміти інфраструктуру, соціальні інститути - культура, право, традиції тощо; 4) природний капітал як сукупність природних ресурсів і природних умов.

Загальною функцією ЕЕС є використання і перетворення відповідних ресурсів для забезпечення функціонування людини як біологічного виду і як компоненти соціальної та виробничої підсистем. З цієї точки зору функціональне призначення ЕЕС полягає в задоволенні економічних і екологічних потреб соціуму.

У контексті сталого розвитку важливою проблемою постає можливість взаємозамінності природного і антропогенного капіталів. Чимало економістів стверджують, що природний і антропогенний капітали взаємозамінні. Визнаючи деяку втрату живих систем, вони переконані, що ринкові сили, у поєднанні з людською винахідливістю, забезпечать необхідну технологічну адаптацію, яка допоможе компенсувати втрати. Зусилля для створення замінників, на їхню думку, стимулюватимуть дослідження та інвестиції, збільшать кількість робочих місць і забезпечать економічний розвиток.

Погоджуючись до певної міри з таким підходом, автором аргументовано показано, що такі заміни мають лише частковий характер. Аналізуючи функціонування екосистем, у роботі подано “реєстр” спеціалізації функціонування природних екосистем, орієнтований на потреби людей. Зокрема, виробництво кисню, підтримка біологічної і генетичної різноманітності, очистка води і повітря, кругообіг і глобальний розподіл прісної води, регулювання хімічного складу атмосфери, розклад органічних відходів тощо. Аналізуючи ці послуги, стає очевидним, що на сучасному етапі розвитку науково-технічного прогресу важко уявити технології, які б могли замінити ці послуги.

Важливим моментом постає той факт, що дуже часто повз увагу економістів проходить те, що прибуток в економічних процесах створюється найперше за рахунок “прибутку”, що одержується природними системами. Самі економічні системи без участі природи, без використання створюваного нею прибутку, отримати прибуток від своєї діяльності не можуть. Якщо людина в процесах життєдіяльності використовує речовину і енергію понад величину їх приросту в природних системах (більше, ніж “прибуток” екосистем), то починається деградація природи, а потім і зниження прибутків в економічних системах. Коли це зниження починає відчутно впливати на їх розвиток, то виникає потреба у витратах речовини і енергії для збереження продуктивності екосистем, і їх прибуток зменшується.

Нині домінує економічна оцінка природо перетворювальної діяльності людини без урахування екологічного фактора. Водночас негативні наслідки господарської діяльності переконують, що будь-який економічний розвиток повинен співставлятися з екологічним потенціалом. За Ю. Туницею, екологічний потенціал - це достатня для безперервного економічного зростання кількість природних ресурсів, а також стійкість сприятливих для життя взаємозв'язків у природному середовищі, що забезпечують відтворення порушених антропогенною діяльністю станів довкілля, та відтворення використаних у процесі господарської діяльності природних ресурсів. У ЕЕС екологічний потенціал є основою функціонування соціальної і виробничої підсистем.

Використовуючи головні положення системного аналізу, автором виокремлено найважливіші, на його думку, загальносистемні методологічні принципи, яких необхідно дотримуватися при дослідженні ЕЕС: принцип оптимальної простоти; принцип соціальної відповідальності; принцип міждисциплінарності; принцип об'єктивності; принцип ієрархії цілей, цінностей і “економічного реалізму”; принцип аналізу систем, які постійно розвиваються.

З позицій концепції сталого розвитку важливим фактором у процесах функціонування ЕЕС є направленість розвитку. Автором обґрунтовується теза про те, що соціум неспроможний керувати функціонуванням ЕЕС в цілому, але певною мірою він спроможний спрямовувати розвиток системи (передовсім соціальної і виробничої підсистем) у найбільш оптимальний режим.

У третьому розділі “Системний аналіз концепції сталого розвитку” досліджено становлення основних положень сталого розвитку, подано аналіз діяльності ООН, Римського клубу, інших міжнародних інституцій у формуванні принципів сталого розвитку. Використовуючи закономірності функціонування ЕЕС, розроблено теоретичні основи концепції сталого розвитку, на основі запропонованої моделі ЕЕС досліджено її сталий розвиток. З позицій концепції сталого розвитку виконано аналіз наукового доробку С. А. Подолинського, запропоновано енергетичний критерій сталого розвитку ЕЕС.