Теоретико-методологічні основи системного аналізу сталого розвитку еколого-економічних систем

Проведений в дисертаційному дослідженні системний аналіз становлення цивілізації дозволяє стверджувати, що впродовж всього періоду свого становлення суспільство намагалося вирішити суперечливу за своєю суттю проблему - створити оптимальне середовище свого існування шляхом руйнування природного середовища. Відомо, що вилучення будь-якого компонента з природного середовища завжди спричиняє зменшення його стійкості. Саме тому взаємодія людини і природи у своїй основі далека від збалансованості і гармонійності. Перш за все, це проявляється у екологічних наслідках людської діяльності, що супроводжують функціонування соціальної системи впродовж всього історичного часу. На думку автора, суть концепції сталого розвитку полягає в тому, що людина спроможна використовувати природу, не руйнуючи при цьому усталених взаємозв'язків компонентів природного середовища. Людина, на основі саморозвитку і самоорганізації, здатна не тільки забезпечувати свою життєдіяльність, але й постійно накопичувати інформацію про природне і соціальне середовище, що дозволяє суспільству успішно вирішувати проблеми, які постійно виникають у процесі соціальної еволюції.

У роботі зазначається, що в контексті концепції сталого розвитку важливим моментом є формування екологічної політики, спрямованої на подолання негативних екологічних наслідків антропогенної діяльності. Автором обґрунтовано вагому роль ООН у формуванні сучасної екологічної політики. Водночас у дисертації проаналізовано важливу роль Римського клубу, діяльність якого спрямована на стимулювання дослідження глобальних проблем сучасності.

Автором, в межах доповідей Римського клубу, виокремлено дві великі групи проблем, на вирішення яких спрямована концепція сталого розвитку:

1) проблеми, пов'язані з протиріччями між суспільством і навколишнім середовищем (функціонування системи “суспільство - природа”);

2) соціальні проблеми, пов'язані з протиріччями всередині суспільства (функціонування системи “людина - суспільство”).

Висновки, що були зроблені в перших доповідях Римському клубові, залишаються в силі і нині, але мають потребу в уточненнях. Автор не поділяє песимістичних прогнозів, які були представлені у доповіді “Межі зростання”. Історичний аналіз еволюційного розвитку соціуму показує його величезний творчий потенціал. З соціальної і технологічної точок зору, суспільство здатне і далі розвиватись, воно спроможне забезпечувати стійкість розвитку за рахунок оптимального використання своїх внутрішніх ресурсів. Це вимагає комплексного поєднання вирішення як довгострокових, так і короткострокових завдань, забезпечення соціальної справедливості і високого рівня якості життя. Важливим моментом є усвідомлення глобальності проблем, що постають на сучасному етапі цивілізаційного розвитку.

У дисертаційній роботі показано, що, незважаючи на те, що дискусії відносно сталого розвитку розгорнулись в кінці ХХ століття, екологічна проблематика цієї концепції певною мірою формувалась ще представниками фізіократів, провідними теоретиками класичної і неокласичної економічної науки. Цілком обґрунтованим є порівняння переходу до концепції сталого розвитку з двома історичними подіями у розвитку людської цивілізації: сільськогосподарською революцією у пізньому неоліті і промисловою революцією останніх трьох століть. Унікальність сучасного етапу розвитку полягає в тому, що, на відміну від двох попередніх революцій, які були поступовими і, як правило, переважно неусвідомленими, нова революція повинна бути свідомо спрямованим процесом, що реалізується з високою мірою передбачливості і недопущенням катастрофічних наслідків нестійкого функціонування ЕЕС.

Автором, з позицій системного аналізу, визначено чотири загальні чинники порушення стійкості процесу функціонування ЕЕС:

- виснаження внутрішніх ресурсів розвитку окремої підсистеми чи системи в цілому;

- дисгармонія між головними підсистемами, викликана їх незбалансованим розвитком;

- досягнення зовнішніх меж розвитку окремих підсистем;

- активна, цілеспрямована або випадкова зовнішня дія на систему.

Серед передумов становлення концепції сталого розвитку у роботі акцентується увага на таких: панування “філософії споживання” в розвинених країнах, переважання ресурсоруйнуючих технологій, неадекватність механізму ціноутворення на природні ресурси, неспроможність ринкових механізмів забезпечити соціальну справедливість.

Цілком обґрунтованим є твердження українських вчених, що ідея сталого розвитку співпадає з концепцією ноосфери В. Вернадського, яка полягає у тому, що людина є закономірним етапом еволюції живої матерії, а головною метою людського інтелекту є усунення стихійності розвитку природно-антропогенних систем і забезпечення переходу до направленої еволюції.

У роботі зазначається, що механізми, які впродовж десятків тисяч років забезпечували стійкість розвитку виду homo sapiens, у нинішніх умовах можуть спрямувати сучасну цивілізацією з її потужним потенціалом розвитку на шлях природних і соціальних катастроф. У цьому плані автор зазначає обґрунтованість точки зору відомого вченого А. Маслоу, який стверджує, що людство досягло такої точки біологічного розвитку, коли воно само стало відповідальне за свою еволюцію. Згідно з Маслоу, вид Ноmо став самоеволюціонером, - а еволюція передбачає відбір, вибір і ухвалення рішень.

Аналіз витоків концепції сталого розвитку дозволяє стверджувати:

- концепція сталого розвитку не є окремим розділом економічної або екологічної теорії. Вона комплексна і на нинішньому етапі належить до різних напрямів наукових досліджень;

- концепція сталого розвитку не є принципово новою ідеєю організації або трансформації суспільства. Деякі її передумови належать до морально-етичних принципів ще античного світу, інші розвивалися економістами і мислителями в процесі становлення наукового світогляду.

У дисертаційній роботі показано, що нині не існує єдиного підходу до формування теоретичних основ концепції сталого розвитку. Можна говорити лише про найбільш загальні теоретичні контури концепції, а не про завершену теорію. Автор поділяє думку провідних українських учених, що методологією теорії сталого розвитку повинна бути екологічна економіка.

Аналізуючи запропоноване комісією Брундтланд визначення поняття “сталий розвиток”, у роботі наголошується на його неоднозначності і дискусійності. На думку автора, вимагає уточнення поняття “потреби майбутніх поколінь”. Навіть якщо самі потреби визнати незмінним, сьогодні не є очевидними майбутні способи задоволення цих потреб. Що означає “ставити під загрозу спроможність майбутніх поколінь”? До якого часового горизонту повинні розповсюджуватися такі оцінки? Також необхідно однозначно (наскільки це можливо) визначитись з поняттям “розвиток”. Про який розвиток, про розвиток чого і про який напрямок розвитку йде мова? Ці питання є ключовими, оскільки людство опинилося у ситуації, коли поняття прогресу, що визначав попередній розвиток цивілізації, береться під сумнів, а інколи просто відкидається. Нині ставиться під сумнів логіка лінійного розвитку, а синергетична логіка знаходиться на стадії становлення.

Досить часто сталий розвиток трактується як збалансований. Відмічаючи певну аналогію між безкризовим і збалансованим розвитком, автор визнає, що балансування є важливим механізмом забезпечення стійкості розвитку. При цьому потрібно враховувати, що “стійкість” має динамічний характер і є результатом безперервного балансування різноспрямованих тенденцій.

На підставі аналізу результатів системного підходу до проблем стійкості багатокомпонентних систем запропонована така авторська класифікація стійкості функціонування ЕЕС:

Віртуальна стійкість 1-го роду. Це, власне, не стійкість, а псевдостійкість, суть якої полягає в тому, що через недосконалу організацію спостережень змінюється одне, а реєструється інше. Віртуальна стійкість 2-го роду. Вона виявляється в тому випадку, якщо певні параметри середовища залишаються незмінними впродовж тривалого часу і, як результат, в системі відсутні відповідні компенсаторні механізми.

Для еколого-економічної системи найбільш адекватним є поняття “еколого-економічна стійкість” - стійкість, при якій система володіє компенсаторним механізмом, пов'язаним зі специфікою системи. До головних ознак еколого-економічної стійкості необхідно віднести не тільки її спроможність до збереження заданої траєкторії руху в разі появи протидіючих сил, але й здатність системи ефективно використовувати, автономно видозмінювати ресурси свого розвитку, мінімізуючи витрати базових, невідновлювальних ресурсів.

Досліджуючи еволюцію поглядів на концепцію сталого розвитку, автор вважає цілком обґрунтованим визначення “sustainable development” як стійке збільшення кількості вільної енергії. Словосполучення “можливість задовольняти потреби” розглядається як популярне тлумачення наукового поняття “збільшення вільної енергії”. Такий підхід базується на тому, що використання нових видів енергії є головною рушійною силою процесів розвитку як неживої, так і живої матерії.

З позицій формування умов забезпечення стійкості розвитку надзвичайно важливими є енергетичні принципи розвитку економіки, сформульовані С. Подолинським ще у ХІХ столітті. Його енергетичні ідеї використані в роботі для формування умови сталого розвитку ЕЕС. Стійкість функціонування ЕЕС пов'язується з наявністю капіталу: природного (К_п); фізичного (К_ф); людського (К_л); соціального (К_с). Цілком логічним, на перший погляд, є твердження, що капітал ЕЕС є сумою цих чотирьох видів капіталу. Але звичайна арифметична сума різних видів капіталу не має логічного змісту, оскільки кожен доданок має свою одиницю виміру. Наприклад, дуже важко знайти спільну одиницю виміру для природного і соціального капіталів. Разом з тим, усі види капіталу ЕЕС мають спільне те, що їх створення і збереження пов'язано з витратами енергії. Саме наявність вільної енергії дозволяє створювати ресурси (капітал розглядається як ресурс) розвитку системи.

Виходячи з цього, системний капітал можна подати як

К_еес = к_пК_п + к_сК_с + к_фК_ф +к_лК_л , (1)

де к_п, к_с, к_ф, к_л - енергетичні коефіцієнти, що визначають витрати енергії для створення одиниці відповідного капіталу.

Тоді умова С. Подолинського про зростання вільної енергії, яку можна трактувати як умову стійкого розвитку, буде мати вигляд:

(2)

На думку автора, енергетичний підхід є найбільш перспективний щодо розробки концепції сталого розвитку.

У четвертому розділі “Освіта як інструмент забезпечення сталого розвитку еколого-економічних систем” аналізується роль освіти як визначального чинника сталого розвитку, досліджено значення науки і освіти в процесі забезпечення стійкого функціонування ЕЕС. Розроблено засади компетентнісного підходу як найбільш результативного методу освіти для сталого розвитку. Основним показником ефективності освіти для стійкого розвитку запропоновано еколого-економічну компетентність, сформульовано ключові еколого-економічні компетенції.

Виконане в дисертації дослідження підтверджує те, що у XX сторіччі освіта стала визначальним ресурсом суспільного розвитку, знання протягом життя людини оновлюються по декілька разів. При цьому знання розглядаються як важливий інформаційний або інтелектуальний ресурс. З цих позицій постає необхідність створення динамічної системи освіти. Головні труднощі в розумінні природи і функцій освіти полягають у розкритті механізму переходу знань у рушійну силу розвитку, дослідженні механізмів її впливу на матеріальні фактори прогресу.

Автором виокремлено найбільш суттєві фактори, які формують економіку знань і відіграють важливу роль у створенні національного багатства. По-перше, на сучасному етапі знання формує більшу частину вартості в товарах і послугах за рахунок “інтелектуалізації” виробничих технологій, зростання наукоємкої продукції, формування ринку інтелектуальних товарів і послуг і збільшення їх ціни. По-друге, вагомішого значення набуває діяльність, пов'язана з виробництвом, зберіганням, передачею і використанням інформації і знань. У зв'язку з цим у розвинених країнах особлива роль належить освіті, яка займає пріоритетні позиції в структурі витрат держави. У дисертації узагальнено найважливіші підсумки розвитку освіти в XX ст. На думку автора, до них належать:

- набуття освіти стало обов'язковою вимогою суспільства до кожного громадянина;

- освіта набула статусу важливого чинника у боротьбі з бідністю й забезпеченні соціальної рівності;

- успішна реалізація потенціалу людини у професійному й загальнокультурному сенсі визначається рівнем освіти;

- економічний розвиток суспільства значною мірою визначається рівнем розвитку освіти, науки і технологій;

- освітня політика в сучасній державі є найважливішим пріоритетом;

- набуває поширення тенденція обов'язковості вищої освіти;

- освіта стала сферою, в якій створено передумови для гармонійного поєднання знань і духовності як важливих чинників сталого людського розвитку.

У процесі дослідження виявлено, що необхідність переходу на принципи сталого розвитку потребує переосмислення місця освіти в процесах функціонування складних еколого-економічних систем. Водночас практично не досліджено багато проблем, які стосуються впливу на характер трудових ресурсів, тенденцій розвитку освіти як важливої компоненти соціальної підсистеми ЕЕС. Дисертантом обґрунтовано положення про те, що процес формування трудових ресурсів повинен базуватися на закономірностях взаємодії людини з навколишнім природним середовищем, врахуванні впливу екологічних чинників на збереження і розвиток здоров'я людини, на удосконалення фізичних і психічних її можливостей.

Дисертантом досліджено специфіку освіти для сталого розвитку як одного з важливих механізмів забезпечення розвитку ЕЕС. Ця специфіка визначає і її мету - сприяння оволодінню знаннями, навиками, досвідом, розвитку творчих здібностей, самореалізації, становленню особи, що навчається, в процесі комплексного вирішення соціальних, економічних, екологічних проблем, для підвищення якості життя нинішніх і майбутніх поколінь на принципах сталого розвитку.

Аналізуючи головні принципи освіти для сталого розвитку, виявлено, що особливістю освіти для сталого розвитку є наявність чинників майбутнього, зокрема потреб майбутніх поколінь та імперативу збереження біосфери як єдиноможливого середовища існування людини. Виходячи з цього, в роботі показано, що модель освіти для сталого розвитку повинна містить такі чинники як гуманізація, інформатизація, екологізація і футуризація.

Доведено, що найбільш ефективним методом оцінки результативності освіти для сталого розвитку є компетентнісний підхід. У роботі обґрунтовано показано, що компетентність тісно пов'язана з якістю освіти, під якою розуміють і співвідношення між вимогами до системи освіти і ступенем їх задоволення. При цьому вимоги стосуються передусім не здобуття конкретних знань, а розвитку нових універсальних здібностей особи і моделей її поведінки в різних ситуаціях. Ідея компетентно орієнтованого навчання - одна з реакцій системи освіти на соціальне замовлення з підготовки фахівців у контексті принципів сталого розвитку.

Виходячи з того, що освіта виступає підсистемою соціальної системи ЕЕС, в роботі запропоновано поняття “еколого-економічна компетентність”. Еколого-економічна компетентність спроможна забезпечити оптимальне функціонування еколого-економічних систем. Інтерпретація еколого-економічної компетентності як важливого індексу ефективного функціонування ЕЕС дозволяє перейти до комплексного оцінювання знань, одержаних у процесі навчання, як передумов для виконання дій майбутніми спеціалістами. Використовуючи сучасні підходи до формування ключових компетенцій, у дисертаційній роботі запропоновано такі ключові еколого-економічні компетенції: здатність застосовувати знання в практичній діяльності; дослідницькі здібності; здібність до навчання; здібності до адаптації в нових умов; спроможність до генерації нових ідей (творчості); здібність до лідерства; розуміння культур і звичаїв інших країн; здатність працювати автономно; здібність до розробки проектів і їх управління; здібність до ініціативи і підприємництва; відповідальність за якість; воля до успіху.

У п'ятому розділі “Оптимізація еколого-економічних систем для забезпечення сталого розвитку” виконано аналіз ефективності застосування математичних методів до дослідження функціонування складних систем, сформульовано головні принципи побудови математичних моделей ЕЕС і концептуальні підходи щодо механізмів оптимізації функціонування ЕЕС, обґрунтовано ефективність застосування методу системної оптимізації ЕЕС. З позицій системного аналізу складних систем досліджено специфіку ринкових механізмів функціонування економічної системи.

На основі аналізу формування концепції сталого розвитку в дисертації показано, що її становлення тісно пов'язане з математичним моделюванням. По-перше, саме на результатах глобального математичного моделювання (доповідь Римському клубові “Межі зростання”) ґрунтуються матеріали Конференції Ріо-92. По-друге, подальший розвиток ідей сталого розвитку неможливий без розробки нових підходів у моделюванні глобальних процесів.

У дисертаційній роботі визначено специфіку математичного моделювання ЕЕС, що зумовлена трирівневим ступенем її організації. Автором визначено такі рівні організації ЕЕС:

Перший рівень - навколишнє середовище як сукупність суто природних і природно-антропогенних факторів, які складають метаінфраструктуру сучасного виробництва. Другий рівень - соціум, населення як біологічний і соціальний об'єкт, що утворює певне середовище, в якому відбуваються демографічні, соціальні і соціально-економічні явища. Третій рівень - виробничо-технологічна структура як сукупність технологічних процесів, матеріально-енергетичних і виробничо-технічних зв'язків, які формуються в процесі виробництва.

Використовуючи загальні принципи побудови математичних моделей, у роботі виділено такі принципи моделювання, які необхідно враховувати при дослідженні ЕЕС: модельованості; доповнюваності; врахування впливу; невизначеності; цілеспрямування; вибору.

Аналізуючи проблеми оптимальності функціонування ЕЕС, у роботі здійснено аналіз застосування поняття “оптимальність”. Оптимальність пов'язана з принципом найменшої роботи - кожне неорганічне тіло намагається зайняти таке положення, для досягнення якого йому необхідно витрачати мінімум роботи. Автор виходить з того, що поняття оптимуму і оптимальності мають оціночний, суб'єктивний характер - вони конкретизуються через призму цілей функціонування систем. У роботі обґрунтовано показано, що оптимальність структури і функціонування ЕЕС відображає її високу пристосованість до довкілля, яке зумовлене об'єктивними закономірностями еволюційного розвитку і є результатом безперервної взаємодії її підсистем з довкіллям, сприяє удосконаленню її структур та гармонійній цілісності.

У дисертації зазначається, що основу оптимізаційних задач складає формалізація уявлення про якість функціонування систем. Якісні режими функціонування ЕЕС автор охарактеризує трьома станами:

- мінімальне забезпечення функціонування ЕЕС;

- забезпечення нормального функціонування ЕЕС;

- забезпечення умов найкращого функціонування ЕЕС.

Аналізуючи головні підходи до концепції сталого розвитку з позицій теорії оптимізації, сталий розвиток в роботі трактується як “оптимальний розвиток”. У цьому випадку оптимізація ЕЕС повинна грунтуватись на головних положеннях “Порядку денного на ХХІ століття”. У дисертації обгрунтовано базові принципи визначення критеріїв оптимізації ЕЕС, що відповідають принципам концепції сталого розвитку, а саме:

- ніяка господарська діяльність не може бути визнана доцільною, якщо прибуток від неї не перевищує загального збитку, що супроводжує цю діяльність;

- шкода, заподіяна навколишньому середовищу, повинна бути на такому мінімальному рівні, який тільки може бути досягнутий з урахуванням економічних і соціальних чинників;

- при визначенні цільових параметрів функціонування ЕЕС необхідно розглядати як єдину взаємозалежну систему природоохоронні, соціальні і виробничі параметри;

- необхідно враховувати специфіку функціонування кожної підсистеми, регіональні особливості ЕЕС.

На основі відомих положень теорії оптимізації у роботі сформульовано основні принципи оптимізації ЕЕС: принцип ієрархії цілей і цінностей; принцип соціальної відповідальності; принцип системного синтезу; принцип збереження просторової природно обумовленої цілісності екосистем у процесі функціонування виробничої і соціальної систем; принцип різноманіття господарського комплексу в межах екологічної підсистеми.

У дисертації визначено специфіку оптимізації ЕЕС, яка полягає в тому, що в межах ЕЕС носієм виробничих і соціальних інтересів є соціум, носієм природних інтересів - екологічна підсистема. Прояви інтересів в ЕЕС дуже різноманітні, вони важко підлягають формалізації, часто не мають конкретного змісту і не завжди інтереси глибоко усвідомлені їхніми носіями. Недостатньо чіткий характер багатьох інтересів, їх різноманітність призводять до значних труднощів при формулюванні критеріїв оптимізації. В цьому випадку критерії визначаються знаннями, досвідом конкретних людей - експертів.

Аналізуючи сучасні підходи до вирішення проблем оптимізації складних систем, автором виокремлено метод системної оптимізації. У дослідженні показано, що складність функціонування ЕЕС, специфіка її головних підсистем вимагають при її структурній і функціональній оптимізації застосування методу системної оптимізації, при якій оптимізація відбувається, перш за все, серед системних критеріїв оптимальності. Для такої складної системи, якою є ЕЕС, - це принципове питання, бо серед великої множини критеріїв оптимальності соціальної, екологічної і виробничої підсистем необхідно вибрати оптимальну кількість, що забезпечує стійкість функціонування ЕЕС в цілому.

У дисертації наголошується, що функціонування ЕЕС вимагає досліджень міждисциплінарного характеру, що, в свою чергу, передбачає розробку єдиного параметричного простору. В цьому плані важливою проблемою постає розробка системи економічних показників та індикаторів, які здатні відобразити взаємозв'язок динаміки стану навколишнього природного середовища і характеру економічних процесів. Врахування вартості якості природного середовища, у свою чергу, змінить всю систему економічних показників, у тому числі і критерії сталого економічного розвитку.

Під індикаторами сталого розвитку ЕЕС у роботі розглядаються показники, які характеризують стійке функціонування системи в цілому, а також окремих її підсистем. На основі існуючих систем індикаторів сталого розвитку в роботі наведено систему індикаторів сталого розвитку ЕЕС.

Історичний досвід показує, що ефективним механізмом оптимізації економічних систем є ринкові механізми. Аналізуючи ринок з позицій системного аналізу, у роботі показано, що в основі ринку лежить природний механізм конкуренції, який використовується біотою як основа для стабілізації самої біоти і навколишнього середовища. Коли цей механізм функціонував в межах природних потоків енергії, він не приводив і не міг привести до дестабілізації навколишнього середовища. Але коли людина створила новий, додатковий до природного, потік енергії, ринковий механізм виявився ефективним засобом нарощування споживання все більшої частини біопродукції на користь тільки одного виду - homo sapiens, що постійно спричиняє дестабілізацію біоти і навколишнього середовища.

Автор обґрунтовує тезу про те, що для удосконалення функціонування ринкових механізмів в межах ЕЕС економічна система повинна функціонувати відповідно до головних принципів екосистемного розвитку. По-перше, для того, щоб система була життєздатною, необхідно, щоб вона мала елементи саморганізованості. По-друге, для того, щоб система була ефективною, вона повинна бути відносно складною. По-третє, для того, щоб система розвивалась, вона повинна нагромаджувати вільну енергію. По-четверте, для удосконалення функціонування системи в ній повинен працювати механізм природного відбору.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі виконано системний аналіз концепції сталого розвитку, розроблено теорію еколого-економічних систем (ЕЕС) і на основі цього вирішено важливу проблему формування теоретико-методологічних засад теорії сталого розвитку.

Виконані в дисертації наукові дослідження і отримані результати дозволяють зробити такі теоретичні узагальнення, висновки і рекомендації.

1. Незважаючи на те, що теоретичні питання сталого розвитку представлені у великій кількості наукових досліджень, сьогодні не можна стверджувати про існування загальноприйнятої теорії сталого розвитку. В процесі формування концепції сталого розвитку окремі питання теорії сталого розвитку неодноразово розглядались в науковій літературі, але системний аналіз концепції в цілому, який дозволив би узагальнити філософсько-методологічні і спеціально-наукові результати дослідження сталого розвитку, сьогодні відсутній.

Сучасний рівень теорії сталого розвитку характеризується такими особливостями:

- відсутність єдиної загальноприйнятої методології дослідження проблем сталого розвитку;

- наявність значної кількості наукових шкіл з різними поглядами на суть сталого розвитку;

- відсутність загальноприйнятої парадигми, що спричиняє необхідність будувати теорію з самих основ;

- існування відносної свободи вибору методів дослідження при формуванні теорії сталого розвитку.

Отриманий висновок є відправною точкою при побудові теорії сталого розвитку.

2. Практика застосування принципів системного аналізу в процесі наукового пізнання базується на системності будови і функціонування матеріального світу. Надзвичайно важливим аспектом застосування системного підходу є уточнення основних понять категоріально-понятійного апарату системної методології при дослідженні складних природно-антропогенних систем. При цьому виникає потреба більш конкретного тлумачення категорій системного аналізу, які знаходять широке міждисциплінарне застосування.

Серед учених немає одностайності щодо визначення центрального поняття системного аналізу “система”. Запропоноване в роботі визначення системи як обумовленої простором і часом сукупності взаємопов'язаних компонентів, функціонування яких спрямоване на досягнення конкретної мети, є важливим аспектом удосконалення системної методології.

3. Комплексний аналіз практики застосування системного і синергетичного підходів в економічній теорії підтвердив актуальність розробки загальної теорії економічних систем. Загальна теорія економічних систем повинна базуватись на головних принципах системного аналізу, а виокремлені автором загальносистемні закони можуть стати основою розробки загальної теорії економічних систем.

У цьому плані актуальною постає проблема більш глибокої адаптації методології системного підходу до аналізу економічних процесів. Проведений аналіз застосування в економічній науці термінології системного аналізу показав неоднозначність тлумачення різними авторами поняття “економічна система”. Запропоновані автором визначення понять “економічна система”, “інваріант економічної системи” дозволяють певною мірою упорядкувати понятійний апарат економічної теорії відповідно до термінології системного аналізу.

4. З позицій результатів сучасних системних досліджень, вже не можна обмежуватись трактуванням ринкових механізмів як дії “невидимої руки”. В роботі доведено, що загальна теорія систем дозволяє розглядати ринок як прояв від'ємних зворотних зв'язків у процесі функціонування складної економічної системи - саме наявність такого роду зв'язків дозволяє забезпечити збалансованість попиту і пропозиції.

Важливим напрямом адаптації системного аналізу до дослідження економічних проблем є використання синергетичного підходу як ефективної методології дослідження складних систем різної природи. Наведені в роботі визначення основних категорій синергетики можуть бути ефективно використані для якісної характеристики складних економічних процесів.

5. У процесі вирішенні наукової проблеми аспектом постає аналіз формування проблеми в минулому і її стан на сучасному етапі. Виконаний в роботі аналіз показав, що проблема сталого розвитку тісно пов'язана зі становленням економічної науки загалом. Вона пов'язана з економікою, що базується не на екстенсивному, а на інтенсивному способі виробництва, який є екологобезпечним і дозволяє більш ефективно вирішувати проблему збереження довкілля. В роботі доведено, що концепція сталого розвитку є узагальненням поглядів теоретиків і практиків на цивілізаційний розвиток як на сукупність взаємообумовлених системних природно-антропогенних взаємозв'язків, які визначають характер всіх основних сфер життєдіяльності соціума.

6. Розробка теорії сталого розвитку потребує критичного переосмислення методології аналізу функціонування економічних систем. Актуальною постає необхідність корекції певних підходів, які тривалий час панували в економічній науці. Автором показано неадекватність класичних економічних моделей сучасним реальним економічним процесам, а саме: представлення економіки як замкнутої лінійної системи; нехтування синергетичними ефектами при аналізі як природних, так і соціальних систем; підміна понять: “економічне зростання” і “економічний розвиток” тощо.

7. Важливим для усвідомлення суті сталого розвитку є виконаний автором з позицій системного аналізу і синергетики критичний аналіз практики застосування поняття “розвиток складної системи”. Запропонована схема у вигляді понятійного ряду “переміни - зміни - трансформації - еволюція - розвиток” дозволяє трактувати розвиток як цілеспрямований системний процес, в результаті якого відбувається ускладнення, оптимізація структури складної системи. З синергетичних позицій автором проаналізовано співвідношення розвитку і самоорганізації і отримано висновок, що поняття “розвиток” є більш широким поняттям, оскільки воно містить як організуючі дії зовнішнього середовища, так і самоорганізацію самої системи.

З енергетичної точки зору важливим є трактування розвитку як взаємодії двох взаємообумовлених матеріально-енергетичних потоків речовини, енергії та інформації: потік, спрямований на акумуляцію термодинамічного потенціалу системи, і потік, спрямований на дисипацію енергії і матерії. Динаміка різниці інтенсивності цих потоків і визначає розвиток системи, характеризує її динамічно рівноважний стан.

8. Удосконалення понятійно-категоріального апарату системного аналізу дозволяє сформувати теорію еколого-економічних систем на основі загальноприйнятих положень системного аналізу. Модель еколого-економічної системи, головними підсистеми якої є екологічна, соціальна і виробнича, дозволяє комплексно досліджувати проблеми, які становлять суть концепції сталого розвитку, з єдиних позицій визначати закономірності взаємодії природних і антропогенних систем.

9. Закономірності функціонування еколого-економічної системи повинні бути визначальними при вирішенні проблем соціально-економічного розвитку і адаптовані до умов розвитку конкретних еколого-економічних систем.

З позицій концепції сталого розвитку економічний ріст допускається лише в межах екологічного потенціалу конкретної еколого-економічної системи. Неможливо виконати головну умову сталого розвитку щодо споживання, яке задовольняє потреби сучасних і майбутніх поколінь, шляхом руйнування природного середовища.

10. Помилковим є намагання тлумачити сталий розвиток як уникнення кризових моментів у процесі розвитку. Будь-який розвиток пов'язаний з процесами типу “хаос - порядок” і завжди відбувається за рахунок дії двох типів потоків речовини, енергії та інформації протилежної спрямованості: потік речовини і енергії, що формує систему і який завжди породжує потік зворотної (руйнівної) дії. Їх діалектична суперечлива єдність і обумовлює формування та розвиток саморегульованих систем. Цією ж єдністю визначається формування атракторів системи як результату сумування цих потоків.

11. Для будь-якої системи найбільш істотну роль у її функціонуванні відіграє енергетичний потенціал. Енергетичний потенціал ЕЕС автором визначено як сукупність природних, суспільних (економічних, і матеріально-технічних) і людських (знання, праця) ресурсів, що використовуються в процесі життєдіяльності і відновлювальних в новій якості для збільшення “вільної енергії” системи. Розширене відтворювання “вільної енергії” є умовою сталого розвитку, коли, в результаті взаємодії енергетичного потенціалу ЕЕС з природним і соціальним середовищами, відбувається збільшення величини вільної енергії в інтересах нинішніх і наступних поколінь. З енергетичних позицій розвиток ЕЕС - це цілеспрямований процес збільшення “вільної енергії” системи, за рахунок чого вона постає більш організованою, спроможною забезпечити високий рівень людського розвитку. Умова стійкості, отримана на основі енергетичної концепції С. Подолинського, враховує найбільш суттєві чинники, що визначають функціонування природно-антропогенних систем.

12. Центральною проблемою забезпечення сталого розвитку є зміна характеру природокористування. Стійкість розвитку цивілізації впродовж тисячоліть пов'язана з постійним збільшенням масштабів використання природних ресурсів. Водночас поява глобальних проблем цивілізаційного розвитку показує, що продовження стратегії екстенсивного нарощування обсягів природокористування може спричинити зникнення виду homo sapiens. З іншого боку, при великій інерційності функціонування соціосистем навіть невелике скорочення обсягів природних ресурсів рівнозначне різкому гальмуванню розвитку, яке обов'язково супроводжуватиметься соціально-економічними кризами. В таких умовах значно зростає значення науки при визначенні стратегії розвитку суспільства. Лише поглиблюючи знання про особливості розвитку природи і суспільства, дослідивши його глибинні рушійні сили, беручи до уваги закономірності розвитку природних систем, наука спроможна забезпечити шлях розвитку без катастрофічних наслідків, ініціювати перехід на іншу парадигму розвитку, згідно з якою напрям розвитку цивілізації буде співпадати з направленим розвитком екосистем.

13. Для дослідження процесів переходу на принципи сталого розвитку еколого-економічних систем ефективним методом є метод математичного моделювання, який дозволяє застосувати методи оптимізації складних систем. Сталий розвиток ЕЕС можна трактувати як оптимальний розвиток, при якому розвиток соціальної і виробничої підсистем узгоджений за своєю спрямованістю з направленим розвитком, характерним для екосистем.

14. У процесах становлення концепції сталого суспільного розвитку важливе місце займає освіта. Узагальнення підходів до визначення освіти для сталого розвитку дозволяє стверджувати, що це не тільки ознайомлення з принципами сталого розвитку (освіта про сталий розвиток), але також зміна способу життя відповідно до цих принципів (освіта для сталого розвитку), теоретична і практична підготовка до професійної діяльності в нових умовах взаємодії суспільства і природи.

Поняття “еколого-економічна компетентність” може бути використане як важливий показник ефективності освіти для сталого розвитку. Найбільш важливим результатом освіти для сталого розвитку є формування “еколюдини”.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії

1. Борщук Є. М. Людина і природа в системі продуктивних сил суспільства : монографія / Є. М. Борщук. - Львів : Вид-во ЛКА, 2002. - 280 с.

2. Борщук Є. М. Основи теорії стійкого розвитку еколого-економічних систем : монографія / Є. М. Борщук. - Львів: Растр-7, 2007. - 438 с.

3. Сучасні проблеми розвитку національної економіки / [Л. А. Азьмук, М. О. Александрова, Є. М. Борщук та ін., за наук. ред. д.е.н., проф. М. М. Єрмоленка]. - К. : Національна академія управління, 2008. - 452 с. (Особистий внесок: розділ “Концепція стійкого розвитку і економіка природокористування”).

Статті у наукових фахових виданнях

4. Борщук Є. М. До проблеми математичного моделювання еколого-економічних систем / Є. М. Борщук // Вісник Львівської комерційної академії. - Львів, 1999. - Вип. 5. - С. 174-182. - (Сер. економічна).

5. Борщук Є. М. Концепція “sustainable development” і проблеми моделювання еколого-економічних систем / Є. М. Борщук // Економіка: проблеми теорії та практики : збірник наукових праць ДНУ. Вип. 191 : в 4 т. Т.2 - Дніпропетровськ, 2004. - С. 510-517.

6. Борщук Є. М. Концепція стійкого розвитку і проблеми переходу на еколого-економічну модель господарювання / Є. М. Борщук // Екологізація економіки як інструмент сталого розвитку в умовах конкурентного середовища : наук. вісник НЛТУУ. - Львів, 2005. - Вип. 15.6. - С. 160-165.

7. Борщук Є. М. Концепція стійкого розвитку у контексті цивілізаційного розвитку / Є. М. Борщук // Наук. вісник : збірник науково-технічних праць НЛТУУ. - Львів, 2006. - Вип. 16.3. - С. 213-220.

8. Борщук Є. М. Стійкий розвиток як еколого-економічний фактор європейської інтеграції / Є. М. Борщук // Вісник Львівської комерційної академії. - Львів, 2006. - Вип. 20. - С. 85-91.- (Сер. економічна).

9. Борщук Є. М. Глобальна енергетична проблема і концепція стійкого розвитку / Є. М. Борщук // Актуальні проблеми економіки. - 2006. - № 11. - С. 218-225.

10. Борщук Є. М. Роль ООН у формуванні концепції стійкого розвитку / Є. М. Борщук // Науковий вісник : зб. наук.-техн. праць НЛТУУ. - Львів, 2006. - Вип. 16.5. - С. 178-184.

11. Борщук Є. М. Особливості моделювання еколого-економічної системи гірського регіону / Є. М. Борщук // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Сталий розвиток Карпат: сучасний стан та стратегія дій : збірник наукових праць. Вип. 6 (62) / НАН України; Ін-т регіональних досліджень. - Львів, 2006. - С. 127-136.

12. Борщук Є. М. Стійкий розвиток еколого-економічних систем / Є. М. Борщук // Вісник економічної науки України. - Донецьк, 2006. - № 2 (10). - С. 29-34.

13. Борщук Є. М. Соціально-екологічні аспекти людського капіталу / Є. М. Борщук // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Інноваційно-інвестиційне забезпечення стратегії розвитку регіону : збірник наукових праць. Вип. 5(61) / НАН України; Ін-т регіональних досліджень. - Львів, 2006. - С. 157-168.

14. Борщук Є. М. Ринкові механізми стійкого розвитку / Є. М. Борщук // Регіональна економіка. - 2007. - № 1. - С. 62-71.

15. Борщук Є. М. Особливості застосування системного підходу в економічній науці / Є. М. Борщук // Економіка: проблеми теорії та практики : збірник. наукових праць ДНУ. Вип. 222 : в 5 т. Т.2. - Дніпропетровськ, 2007. - С. 403-411.

16. Борщук Є. М. Екологічні основи ринкових механізмів функціонування економічної системи / Є. М. Борщук // Формування ринкової економіки в Україні : наук. зб. ЛНУ. - Львів, 2005. - Спецвипуск 14. - С. 37-41.

17. Борщук Є. М. Концептуальні засади застосування системного підходу в економічній науці / Є. М. Борщук // Вісник Хмельницького національного університету. Економічні науки. - Хмельницький, 2007. - Т.1.- № 6. - С. 33-36.

18. Борщук Є. М. Концепція сталого розвитку і проблеми оптимізації еколого-економічних систем / Є. М Борщук, В. С. Загорський // Регіональна економіка. - 2005. - № 3. - С. 113-119. (Особистий внесок: виконано аналіз формування концепції і запропоновано визначення сталого розвитку).

19. Борщук Є М. Проблеми побудови математичних моделей оптимізації еколого-економічних систем / Є. М. Борщук, І. М. Копич // Технічний прогрес та ефективність виробництва : вісник Харківського державного політехнічного університету : збірник наукових праць. Вип. 122 : в 4 ч. Ч 2. - Харків, 2000. - С. 174-177. (Особистий внесок: запропоновано алгоритм оптимізації функціонування еколого-економічної системи).

20. Борщук Є. М. Математична модель оптимізації функціонування еколого-економічної систем / Є. М. Борщук, Б. М. Мізюк // Вісник Львівського університету. - Львів, 2006. - Вип. 35. - С. 45-52. - (Сер. економічна). (Особистий внесок: запропоновано модель оптимізації еколого-економічної системи).

21. Борщук Є. М. Економетричне вимірювання в еколого-економічних системах / Є. М. Борщук, Я. П. Скоробагатий, М. І. Бугель // Вісник ЛКА. - Львів, 1998. - Вип. 3. - С. 76-78. - (Сер. економічна). (Особистий внесок: проаналізовано особливості економетричного вимірювання в еколого-економічних системах).

22. Борщук Є. М. Глобальна енергетична проблема і економічний розвиток / Є. М. Борщук, Я. П. Скоробагатий // Торгівля, комерція, підприємництво : зб. наукових праць ЛКА. - Львів, 1998. - С. 5-9. (Особистий внесок: виконано аналіз зв'язку наявності енергетичних ресурсів і рівня економічного розвитку).

23. Борщук Є. М. Проблема оптимізації економічних і екологічних цілей господарської діяльності / Є. М. Борщук, Я. П. Скоробагатий // Вісник Львівської комерційної академії. - Львів : Вид-во ЛКА, 2001. - Вип. 10. - С. 179-182. - (Сер. економічна). (Особистий внесок: виконано аналіз взаємодії економічних і екологічних цілей в процесі функціонування економічної системи).

24. Борщук Є. М. Загальна структура еколого-економічних систем / Є. М. Борщук, Я. П. Скоробагатий, М. Я. Голомша // Вісник Львівської комерційної академії. - Львів, 1999. - Вип. 6. - С. 76-83. - (Сер. економічна). (Особистий внесок - проаналізовано роль екологічного фактору у визначенні стратегії соціально-економічного розвитку).

25. Борщук Є. М. Освіта як важливий ресурс сучасної економіки / Є. М. Борщук // Вісник Львівської комерційної академії. - Львів, 2007. - Випуск 25. - С.247-257. - (Сер. економічна).

26. Загорський В. С. Екологічна освіта як важливий чинник освіти для стійкого розвитку / В. С. Загорський, Є. М. Борщук // Науковий вісник : збірник науково-технічних праць НЛТУУ. - Львів, 2007. - Вип. 17.5. - С. 227-230. (Особистий внесок: проаналізовано роль екологічної освіти в освіті для стійкого розвитку).

27. Загорський В. С. Індикатори стійкого розвитку еколого-економічної системи / В. С. Загорський, Є. М. Борщук // Вісник економічної науки України. - Донецьк, 2007. - № 2. - С. 45-49. (Особистий внесок: запропоновано підхід для формування системи індикаторів стійкого розвитку еколого-економічної системи).

28. Скоробагатий Я. П. Екологічні аспекти економічного розвитку / Я. П. Скоробагатий, Є. М. Борщук // Вісник Львівської комерційної академії. - Львів, 1997. - Т.1. - С. 156-162. (Особистий внесок: визначено взаємозалежність екологічних факторів і економічного розвитку).

Друковані праці наукових конференцій

29. Борщук Є. М. Економіка в системі соціоекологічних проблем / Є. М. Борщук // Питання соціоекології : матеріали Першої всеукраїнської конференції (Львів, 7-11 жовтня 1996 р.) : в 2 т. Т.2. - Львів, 1996. - С. 174-175.

30. Борщук Є. М. Проблеми оптимізації еколого-економічних систем і концепція сталого розвитку / Є. М. Борщук // Карпатський регіон і проблеми сталого розвитку : матеріали Міжнародної конференції (Рахів, 13-15 жовтня 1998 р.) :в 2 т. Т.1. - Рахів, 1998. - С. 20-24.

31. Борщук Є. М. Сучасна економіка і екологічні проблеми / Є. М. Борщук // Україна на порозі ХХІ століття: економіка, державність : зб. наук. праць по матеріалах Міжнародної науково-практичної конференції (Вінниця, 30-31 березня 2000 р.) : в 2 т. Т.2. - Вінниця, 2000. - С. 149-153.

32. Борщук Є. М. Екологічні аспекти в курсі “Безпека життєдіяльності” для студентів економічних спеціальностей / Борщук Є. М. // Безпека життя і діяльності людини - освіта, наука, практика : матеріали другої науково-методичної конференції (Київ, 18-19 березня 2003 р.). - К.: НАУ, 2003. - С. 39-41.

33. Борщук Є. М. До проблеми моделювання еколого-економічних систем / Є. М. Борщук // Економіко-математичні методи прийняття управлінських рішень на сучасному етапі : матеріали ІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції (Дніпропетровськ, 24 березня 2004 р.). - Дніпропетровськ, 2004. - С. 6-7 с.

34. Борщук Є. М. Проблеми соціального обґрунтування критеріїв сталого розвитку гірських територій / Є. М. Борщук // Екологічні та соціально-економічні аспекти збереження етнокультурної та історичної спадщини Карпат : матеріали міжнародної науково-практичної конференції (Рахів, 1-5 вересня 2005 р.). - Рахів, 2005. - С. 256-264.

35. Борщук Є. М. Особливості функціонування еколого-економічної системи гірського регіону / Є. М. Борщук // Сталий розвиток Карпат : тези доповідей міжнар. наук.-практ. конф. (смт. Славське, 9-10 листопада 2006 р.) / [редкол.: відп. ред. В. С. Кравців}. - Львів : Ін-т регіональних досліджень НАН України, 2006. - С. 39-45.

36. Борщук Є. М. Екологічна свідомість і проблеми сучасного природокористування / Є. М. Борщук, І. М Копич, В. Д. Шквір // Національні природні парки: проблеми становлення та розвитку : матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 20-річчю Карпатського національного природного парку (Яремче, 14-17 вересня 2000 р.) - Яремче, 2000. - С. 32-36. (Особистий внесок: виконано аналіз ролі екологічної свідомості в процесах природокористування).

37. Борщук Є. М. Особливості економетричних вимірів в еколого-економічних системах / Є. М. Борщук, Я. П. Скоробагатий, М. І. Бугель // Економетричні методи і моделі в економіці: теорія і практика : зб. матеріалів першої Всеукраїнської економетричної конференції (Львів, 2-4 лютого 1998 р.). - Львів, 1998. - С. 25-28. (Особистий внесок: проаналізовано специфіку економетричних вимірів в еколого-економічних системах, роль соціальних факторів в економічному розвитку).

38. Борщук Є. М. Порівняльний аналіз діагностування знань студентів заочної форми навчання з дисципліни “Основи екології” / Є. М. Борщук // Ефективність і нові форми діагностики рівня підготовки фахівців у ВНЗ : матеріали науково-методичної конференції (Львів, 25-26 березня 2004 р.). - Львів : Вид-во ЛКА, 2004. - С. 198-200.

39. Борщук Є. М. Соціально-економічні аспекти концепції “Sustainable development” / Є. М. Борщук, В. Д. Шквір. Україна в ХХІ столітті: концепції та моделі розвитку : матеріали доповідей 5 Міжнародного конгресу українських економістів (Львів, 22-26 травня 2000 р.) : в 2 ч. / [редкол.: відповідальний редактор академік НАН України М.І. Долішній]. - Інститут регіональних досліджень НАН України. - Львів, 2000. - Ч. 2. - С. 344-347. (Особистий внесок: проаналізовано роль соціальних факторів в економічному розвитку).

40. Борщук Є. М. Проблеми еколого-економічної оптимізації функціонування системи “суспільство - природа” / Є. М. Борщук, М. І. Бугель // Екологія і економіка : матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, (Львів, 7-8 жовтня 1997 р.). - Львів, 1997.- С. 4-7. (Особистий внесок: проаналізовано методи оптимізації складних систем).

41. Загорський В. С. Екологічна освіта в системі екотуризму / В. С. Загорський, Є. М. Борщук // Екотуризм і сталий розвиток у Карпатах : матеріали міжнародної науково-практичної конференції, (м. Рахів, 10-12 жовтня 2007 р.); [ред. кол.: Гамор Ф. Д. (відп. ред.) та ін.]. - Рахів, 2007. - С. 112-116. (Особистий внесок: обґрунтовано шляхи підвищення ефективності екологічної освіти).

42. Загорський В. С. Теоретико-методологічні основи концепції стійкого розвитку / В. С. Загорський, Є. М. Борщук // Стратегія забезпечення сталого розвитку України : матеріали міжн. наук.- практ. конф., (Київ, 20 травня 2008 р.); у 3 ч. / РВПС України НАН України. - К. : РВПС України НАН України, 2008. - Ч.1. - С. 82-85. (Особистий внесок: запропоновано підхід для розробки теоретичних основ концепції стійкого розвитку еколого-економічної системи).

43. Загорський В. С. Екологічна освіта, культура та інформація в системі формування екологічної мережі / В. С.Загорський, Є. М. Борщук // Розвиток заповідної справи в Україні і формування пан'європейської екологічної мережі : матеріали міжнародної науково-практичної конференції (м. Рахів, 11-13 листопада 2008 р.). - Рахів, 2008. - С. 168-172. (Особистий внесок: сформульовано проблему взаємозв'язку екологічної освіти, культури і інформації).

Методичні матеріали

44. Борщук Є. М. Екологічні основи екології : навчальний посібник / Є. М Борщук, Загорський В. С. - Львів : Інтелект-Захід, 2005. - 312 c. (Особистий внесок: сформульовано основи теорії еколого-економічних систем).

Інші видання

45. Борщук Є. М. Системність соціально-екологічних проблем розвитку сучасної економіки / Є. М. Борщук, Б. М. Мізюк // “Ekologia - Zywnosc - Zdrowie” 2005. I Miedzynarodowa konferecja naukova. - Przemysl, grudzien, 2005. - P. 110-118. (Особистий внесок: обґрунтовано взаємозв'язок соціальних і екологічних проблем).

46. Борщук Є. М. Соціально-екологічні проблеми розвитку сучасної економіки і концепція стійкого розвитку / Є. М. Борщук, Б. М. Мізюк // України син : збірник матеріалів на пошану доктора економічних наук, професора, заслуженого діяча науки і техніки Степана Злупка. - Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2006. - C. 62-70. (Особистий внесок: сформульовано тенденції сучасного цивілізаційного розвитку).

47. Борщук Є. М. Соціально-екологічні проблеми сучасної економіки / Є. М. Борщук // Українська наука: минуле, сучасне, майбутнє : щорічник. - Тернопіль : Збруч, 2002. - С. 317-323.

48. Борщук Є. Еколого-економічна система / Є. М. Борщук, Г.І. Башнянин, М. І. Бугель // Економічна енциклопедія : у 3 т. - К. : Видавничий центр “Академія”, 2000. - Т. 1. - С. 376. (Особистий внесок: сформульовано головні ознаки еколого-економічної системи).

АНОТАЦІЯ

Борщук Є. М. Теоретико-методологічні основи системного аналізу сталого розвитку еколого-економічних систем. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.00.06 - Економіка природокористування та охорони навколишнього середовища. - Національний лісотехнічний університет України, м. Львів, 2009.

У дисертації на основі аналізу наукових результатів видатних зарубіжних і українських економістів розроблено концептуально-методологічні засади теорії сталого розвитку еколого-економічних систем. Досліджено особливості розвитку складних природно-антропогенних систем, сформульовано головні принципи системного підходу до аналізу функціонування еколого-економічних систем. З позицій сучасного рівня розвитку теорії систем критично переосмислено застосування системного підходу при аналізі економічних процесів. Ринок розглядається не як “невидима рука”, а як дія від'ємного зворотного зв'язку, який відіграє суттєву роль у функціонуванні складних систем.