Регіональні особливості розміщення земельних ресурсів світу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Вивчення регіональних особливостей розміщення земельних ресурсів світу є дуже актуальним в наш час. Оскільки зараз гостро постає проблема охорони земель, а її можна вирішити лише маючи достатню базу знать про стан земельних ресурсів кожного з регіонів світу. Це допоможе раціонально використовувати землі, запобігати необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб, захистити їх від шкідливого антропогенного впливу, а також сприятиме відтворенню та підвищенню родючості ґрунтів.

Земельні ресурси є важливим аспектом вивчення дисципліни «Регіональна економіка», оскільки тісно пов'язані з усіма її об'єктами вивчення та займають чільне місце у науковому обґрунтуванні розміщення підприємств народного господарства, що є головним завданням дисципліни.

Об'єктом дослідження моєї курсової роботи виступають земельні ресурси регіонів світу.

Предмети дослідження: це значення та місце земельних ресурсів у формуванні економічного потенціалу світового господарства, регіональні відмінності в розміщенні та рівнях забезпеченості земельними ресурсами у світі, вплив земельних ресурсів на формування галузей спеціалізації господарства регіонів світу, збереження на відтворення земельних ресурсів.

Мета роботи полягає у вивченні структури земельних ресурсів, їхнього значення у складі природно-ресурсного потенціалу регіонів та виокремленні шляхів збереження та відтворення земельних ресурсів світу.

Завдання: порівняння забезпеченості регіонів земельними ресурсами, прослідковування відмінностей у їх розміщенні та вивчення характеру антропогенного впливу господарської діяльності на земельні ресурси світу, їх якісні та кількісні характеристики.

земельний ресурс потенціал спеціалізація

1. Значення і місце земельних ресурсів у формуванні економічного потенціалу світового господарства

Природно-ресурсний потенціал -- це здатність природних систем без шкоди для себе (а, отже і для людей) віддавати необхідну для людства продукцію або виконувати корисну роботу в рамках господарства даного історичного типу; в більш вузькому економічному розумінні -- доступна при даних технологіях і соціально--економічних відносинах сукупність природних ресурсів; система природних ресурсів, умов, явищ і процесів, яка, з одного боку є територіальною і ресурсною базою життєдіяльності суспільства, а з іншого -- протистоїть йому як об'єкт антропогенного впливу; теоретично гранична кількість природних ресурсів, яка може бути використана людством в умовах кінцевого цілого планети і її найближчого оточення.

Також природно-ресурсний потенціал території -- це сукупна продуктивність природних ресурсів, засобів виробництва і предметів споживання, яка виражається в їхній сукупній споживній вартості.

У компонентній структурі ПРП вирізняють такі групи ресурсів:

-- мінеральні (паливно-енергетичні й металеві корисні копалини, нерудна сировина, сировина для металургійної промисловості, гірничохімічна сировина, будматеріали);

-- водні (поверхневий стік, підземні води);

-- земельні;

-- лісові;

-- фауністичні (мисливські, рибні, медоносні ресурси), природно-рекреаційні.

Природні ресурси оцінюються також за ознаками належності до ресурсної бази розвитку певних видів виробництв:

-- промислові природні ресурси;

-- сільськогосподарські природні ресурси;

-- культурно-ландшафтні ресурси розвитку рекреаційної галузі та просторового розміщення галузей соціальної сфери.

-- ресурси просторового розміщення галузей інфраструктури(транспортних

-- шляхів, ліній зв'язку тощо).

Природно--ресурсний потенціал розглядається як сукупність усіх можливостей, засобів, запасів, джерел, що є і можуть бути мобілізовані, використані для досягнення певної мети. Ресурси визначають як запаси, цінність, можливості, засоби. Отже, застосування цих понять для кількісної характеристики природних багатств відбиває їх споживну вартість, корисність для суспільства.

Таким чином, природно--ресурсний потенціал території характеризується сукупною продуктивністю її природних ресурсів як засобів виробництва і предметів споживання. Природні ресурси -- це тіла і сили природи, які на даному рівні розвитку продуктивних сил і вивченості можуть бути використані для задоволення потреб суспільства в формі безпосередньої участі в матеріальній діяльності.

Розрізняють компонентну, функціональну, територіальну і організаційну структури природно-ресурсного потенціалу. Компонентна структура характеризує внутрішньо- та міжвидові співвідношення природних ресурсів (земельних, водних, лісових тощо); територіальна різні форми просторової дислокації природно-ресурсних комплексів; організаційна можливості відтворення та ефективної експлуатації природних ресурсів. Функціональна структура природно-ресурсного потенціалу відображає вплив природних ресурсів на формування спеціалізації територій та певних господарських комплексів.

Розмаїтість природних умов певної території (особливості рельєфу, клімату, географічного положення тощо) може полегшувати або ускладнювати господарське освоєння території, сприяти або не сприяти розвиткові господарської системи. Природні умови істотно впливають на потреби суспільства, але вони створюють лише фон, обстановку, у якій можлива реалізація цих потреб.

Розглянемо природно--ресурсний потенціал двох регіонів світу: Європи та Азії.

Більша частина території Європи має помірний клімат, на заході -- океанічний, на сході -- континентальний, зі сніжною й морозною зимою. На півночі клімат арктичний і субарктичний, на півдні -- середземноморський. Тут може бути дуже спекотно, як в Іспанії, а може бути сніжно та холодно, як у Фінляндії. Найбільші річки Європи: Волга, Дунай, Дніпро, Дон, Печора, Рейн, Вісла, Ельба, Одра, Рона, Луара, Тахо, найбільші озера: Ладозьке, Онезьке, Чудське, Балатон, Женевське.

Рельєф представлений різними формами. Більшість території має середню висоту 300 метрів над рівнем моря. Разом з тим гори Альпи, Піренеї, Карпати, Апенніни, Уральські піднімаються до середніх висот.

Природні зони змінюються з арктичних пустель, тундри, лісотундри, тайги, мішаних і широколистяних лісів до лісостепів, степів, субтропічних середземноморських лісів і чагарників і навіть напівпустель.

З поміж інших корисних копалин виділяються родовища бокситів (Греція, Франція), свинцево-цинкових руд (Ірландія, Італія, Німеччина) калійних солей (Франція, Німеччина). Однак через тривалу експлуатацію більшість родовищ близька до вичерпання.

Земельні ресурси розподілені між країнами доволі рівномірно. У розміщенні інших ресурсів проявляються великі контрасти. Паливні ресурси переважають у північній частині регіону, рудні -- на півдні.

Незважаючи на складні природні умови, Азія володіє величезним природно-ресурсним потенціалом, який може стати доброю базою для розвитку багатогалузевого господарства. Тут розвідані та експлуатуються потужні родовища вугілля, нафти і газу, залізних, мідних і поліметалевих руд, золота, фосфатів, сірки та десятків інших видів корисних копалин. Нововідкриті поклади нафти в західному Казахстані (насамперед Тенгізьке родовище) свідчать про те, що країни Центральної Азії ще довго залишатимуться експортерами нафтогазової сировини. Значну роль вони можуть відігравати і на світовому ринку кольрових металів.
Наявність потужних гірських систем з максимальними висотами понад 7000 м спричинює випадання на схилах гір великої порівняно з прилеглими рівнинами кількості опадів (понад 500 і навіть 1000 мм). Гірські льодовики, що формуються тут, дають початок повноводним порожистим рікам: Амудар`ї, Сирдар`ї, Гільменду, Геріуду, Ілі. Тому високогірні райони Таджикистану, Киргизстану та Східного Казахстану мають великий гідроенергетичний потенціал. Вода річок, що в усі сторони розтікаються з гір, служить основою для розвитку зрошуваного землеробства. Цим пояснюється найбільша концентрація господарства саме в річкових долинах, а тим часом великі пустельні території залишаються практично незаселеними.

Земельні ресурси як складова природно--ресурсного потенціалу виступають територіальною базою розміщення народногосподарських об'єктів, системи розселення населення, а також основним засобом виробництва (в першу чергу сільського і лісового господарства). Всі землі кожної країни незалежно від їх цільового призначення, господарського використання і особливостей правового режиму відносяться до земельних ресурсів і складають єдиний земельний фонд держави.

Земельні ресурси використовуються за двома основними призначеннями -- як просторовий ресурс розміщення інших компонентів продуктивних сил та як основний засіб сільськогосподарського виробництва та лісового господарства.

Земельні ресурси разом з іншими природними ресурсами (лісовими, водними, мінеральними, кліматичними) є компонентами оточуючого середовища, місцем існування людини, їм належить активна участь у суспільному виробництві, вони є засобом виробництва і джерелом задоволення потреб людини. Саме створення потужного потенціалу багатьох держав, що представлений багатогалузевою промисловістю, розвинутим сільським господарством, розгалуженою транспортною мережею людство зобов'язане землі. Земля відіграє найважливішу загальнобіосферну роль і є основою функціонування атмосфери, гідросфери та інших сфер, розвитку рослинного і тваринного світу, а також людського суспільства. В аграрному секторі земельні ресурси -- головний засіб виробництва, найважливіша складова частина ресурсної бази землеробства. А характер і якість земель, родючість сільськогосподарських угідь визначають ефективність аграрного виробництва, можливість розв'язання продовольчої проблеми, продуктивність праці в аграрній сфері.

На сьогоднішній день земельні ресурси використовуються надзвичайно інтенсивно, виконуючи функцію територіального базису, природного ресурсу та основного засобу виробництва. Проте, у різних галузях виробництва їхнє використання є неоднаковим і має різне значення у процесі їхнього функціонування. В промисловості, транспорті, будівництві земельні ресурси є лише територіальною, просторовою базою і тому основна увага приділяється площі земельних ділянок, їхньому рельєфу, віддаленості від джерел постачання сировини і центрів реалізації продукції, наявності комунікацій. У добувній промисловості значення земельних ресурсів зростає, оскільки крім територіальної бази, в їхніх надрах сконцентровані усі корисні копалини. І надзвичайно велике, незамінне значення мають земельні ресурси, складовою та невід'ємною частиною яких є ґрунти, у сільському і лісовому господарстві, де вони є головним засобом і предметом праці.

Рівень землезабезпеченості населення на різних материках і в країнах світу неоднаковий (Таблиця 1). Найбільшою вона є в Австралії (2 га оброблюваних земель на людину), у Північній (0,7 га) та Південній Америці (0,5 га). Найгірше забезпечене землею населення в Європі (0,3 га) та Азії (0,15 га). Дуже гостро стоїть проблема землезабезпечення в Японії та Єгипті (0,04 га), Індонезії і Китаї (0,07-0,08 га).

Таблиця 1

Рівень землезабезпеченості (га/ на людину)
Австралія	2
Північна Америка	0,7
Південна Америка	0,5
Європа	0,3
Азія	0,15

Проте «земельий голод» найближчими роками людству не загрожує. Адже, з одного боку, постійно зростає інтенсивність землеробства, а з іншого - в багатьох регіонах світу є великі резерви для освоєння нових земель.

На сучасному етапі економічного розвитку основними проблемами в сфері земельних ресурсів виступають: підвищення ефективності їх використання та охорони на основі зменшення розораності земель, припинення деградації грунтів та зростання їх родючості; досягнення збалансованого співвідношення угідь у зональних системах землекористування; формування продуктивної та високоефективної системи землекористування як надійної основи розв'язання продовольчої проблеми.

Напрями вирішення цих важливих народногосподарських проблем пов'язані з посиленням ролі держави в управлінні земельними ресурсами, проведенням ефективної земельної реформи та відповідної аграрної політики, залученням земельних ресурсів у активний економічний обіг. У найближчій перспективі необхідно скоротити вилучення продуктивних земель для несільськогосподарських потреб, знизити рівень землемісткості певних галузей народного господарства до нормативних величин.

Неправильне і неконтрольоване землекористування є основною причиною деградації і виснаження земельних ресурсів.

Необхідність збільшення виробництва продовольства з метою задоволення зростаючих потреб обумовлює величезне навантаження на природні ресурси, включаючи земельні ресурси. У багатьох регіонах злидні та недоїдання вже перетворилися на хронічну проблему. Однією з основних небезпек є руйнування і деградація сільськогосподарських та екологічних ресурсів. Хоча методи нарощування виробництва і збереження земельних і водних ресурсів вже розроблені, вони не знаходять широкого або систематичного застосування. Необхідний систематичний підхід до визначення таких форм землекористування і виробничих систем, які були б стійкими для кожного конкретного типу грунту і кліматичної зони, включаючи створення економічних, соціальних і організаційних механізмів їх здійснення.

2. Сучасна компонентна структура земельних ресурсів. регіональні відмінності в розміщенні та рівнях забезпеченості земельними ресурсами у світі

Земельні ресурси -- це сільськогосподарські землі та інші земельні ділянки, які використовуються або можуть бути використаними при сучасному рівні розвитку продуктивних сил суспільства в різних галузях діяльності людини.

Площа Землі становить 510 млн. км кв. Більшу її частину займає Світовий океан - 361 млн. км кв (70,8%), а площа суші займає 149 млн. км кв (29,2%). Територія суші є неоднорідною: більше 70% її площі займають рівнини, 21% - гори та 9% льодовики і вічні сніги. Якщо із складу суші виключити Антарктиду (15 млн. км кв), то площа земельних ресурсів, які використовує людство, становить 134 млн. км кв, або 26% поверхні Землі. За рахунок впливу різноманітних лімітуючи чинників більша частина суші не є придатною для ведення сільського господарства. Це обширні пустелі Африки, Австралії, Азії, гірські території з виходами скальних порід, величезні заболочені простори північної півкулі (Росія, Канада, Аляска), лісотундра і тундра.

Сільськогосподарські угіддя в світі займають 37,1%, в тому числі рілля становить лише 10,4% (табл. 2.1, 2.2). Найвищі показники ріллі характерні для Зарубіжної Європи та Азії, що обумовлено значною землеробською освоєністю території та високою щільністю населення.

Структура земельного фонду показує, яким чином використовуються земельні ресурси. У ній виділяються сільськогосподарські землі (оброблювані - рілля, сади, засіяні луки й природні луки і пасовища), лісові землі, землі, зайняті населеними пунктами, промисловістю і транспортом, малопродуктивні і непродуктивні землі.

Найбільші країни світу за розмірами площі ріллі наведенні у Діаграмі 1.

Діаграма 1

Повна структура земельних ресурсів світу наведена у Додатку 1.

Значні площі орних земель у світі, розташовуючись в аридних умовах, потребують зрошення. Розширення площі ріллі в регіонах з недостатнім зволоженням вимагають розширення площ зрошувальних земель. Лісові землі у структурі світового земельного фонду займають 29,6% від площі суші, а найбільші їхні площі розміщені в тропічному поясі південної Америки і на півночі Азії, в межах Росії. Четверту частину світових земельних ресурсів займають луки та пасовища, які використовуються для тваринництва. Найбільші площі цих угідь розташовані в Африці, сухих степах, тундрі і лісотундрі.

На категорію «інші землі» припадає значна частина світового земельного фонду (33,3%). В цю категорію віднесені території гір і пустель, льодовики та арктична тундра, де характерна найменша щільність населення, а також землі населених пунктів.

Щодо рівня забезпеченості населення земельними ресурсами. Цей показник залежить від земельних запасів регіонів світу та їх чисельності населення. З їхньою допомогою обчислюємо ресурсозабезпеченість. Ці дані наведені в Таблиці 2.

Таблиця 2

Регіон	Земельні запаси тис. га	Населення регіону млн. чоловік	Коефіцієнт ресурсозабезпеченості
Європа	1072000	724,7	1479
Азія	4422000	3917,5	1129
Африка	3082000	888	3471
Пів. Америка	2278000	332,2	6857
Півд. Америка	1740000	558,3	3120
Австралія	804000	33	24363

Земельні площі країн світу утворюють земельний фонд, до складу якого входять сільськогосподарські угіддя, орні землі, сіножаті, пасовища. Використання земельних площ здійснюється згідно з земельними кадастрами, які існують у більшості країн світу.

Поряд із землезабезпеченням населення важливим показником є забезпеченість території водними ресурсами. Найкраще співвідношення землезабезпеченості і водозабезпеченості має Північна Америка і Південна Америка, а найменше забезпечені земельними і водними ресурсами Європа і Азія.

Більше половини всіх площ освоєно (зайнято посівами і пасовищами) в Азії, а також в Австралії і Океанії. В Африці, Північній та Південній Америці освоєні землі займають 30-36% їхньої території. В розрізі окремих країн найвищими показниками освоєності території характеризуються Казахстан, Монголія, Нігерія, ПАР, Україна (більше 70%). Менше 10% всіх площ освоєно в Єгипті, Лівії, Канаді, Скандинавських країнах.

В межах окремих країн земельні угіддя поширені дуже нерівномірно. Найбільші масиви ріллі сконцентровані в США, Індії, Китаї, Бразилії, Україні, Канаді.

Землеробське використання території суші Землі є вкрай нерівномірним в межах грунтово-біокліматичних поясів. (Таблиця 3)

Таблиця 3

Області
Пояси	Гумідні	Перехідні	Арідні	Всього
Тропічний	20	13	9	42
Субтропічний	5	6	9	20
Суббореальний	4	6	6	16
Бореальний	18	-	-	18
Полярний	4	-	-	4
Всього	51	25	24	100

Тропічний пояс займає більше 5,6 млрд. га (42% від загальної площі суші), а гірські території в його межах охоплюють 0,7 млрд. га (12,8% від площі поясу).

Майже половину площі поясу (45%) займають вологі області, а посушливі - 30%. Незважаючи на значну територію, сприятливі для вирощування сільськогосподарських культур орографічні і кліматичні умови, оброблювальні площі тропічного поясу становлять тільки 29% від площі світового землеробства. Землеробська освоєність цього поясу є дуже низькою і становить в середньому 7,4%. При цьому сприятливі температурні умови дозволяють отримувати в тропіках три урожаї різних культур за рік, а також вирощувати багато сільськогосподарських культур, які неможливо культивувати в інших грунтово-біокліматичних поясах. Тропічний пояс є найбільш перспективним для подальшого розширення землеробських площ, оскільки вологі тропіки мають найсприятливіше співвідношення тепла і вологи. Землеробські площі можуть бути збільшені більше ніж у 3 рази. Але освоєння нових площ ріллі в тропіках і підвищення продуктивності вже існуючих пов'язано з вирішенням багатьох специфічних проблем:

-- впровадження специфічних систем сівозмін;

-- захист земель від водної ерозії;

-- боротьба з латеритоутворенням.

Центральною проблемою в тропічному землеробстві є необхідність внесення добрив під кожен урожай, що обумовлено низькою ємністю вбирного комплексу та промивним водним режимом грунтів. Все це зумовить необхідність збільшення виробництва мінеральних добрив і впровадження заходів захисту довкілля, сільськогосподарської продукції від акумуляції підвищених доз агрохімікатів.

Субтропічний пояс займає площу близько 2,5 млрд. га і розташовується як в північній так і в південній півкулі. Вологі лісові області охоплюють 25% території, ксерофітно-лісові та кущово-степові - 34%, а напівпустельні і пустельні - 41%.

Землеробське використання субтропічного поясу становить 17%, що в 2,4 рази перевищує аналогічний показник тропічного поясу. Кліматичні умови дають можливість вирощувати два урожаї сільськогосподарських культур за рік. Головні масиви землеробських площ приурочені до заплав головних рік. Середня розораність рівнинних територій субтропіків становить близько 18%, а гірських - 14%. За існуючими прогнозами, землеробські площі в межах цього поясу можуть бути збільшені в 1,5 рази. Але для успішного функціонування субтропічного землеробства слід вирішити цілий ряд агрономічних і меліоративних проблем:

-- раціональні сівозміни;

-- додаткове зрошення;

-- потреба в добривах;

-- захист ґрунтів від водної та вітрової ерозії;

-- окультурення ґрунтів.

Бореальний грунтово-біокліматичний пояс займає площу 2,4 млрд. га, в т.ч. 34,1% - гірські території. Пояс практично повністю розташований в північній півкулі та характеризується надлишковою зволоженістю і недостатньою кількістю тепла. Напівгідроморфні і гігроморфні ґрунти займають 16% рівнинної території. Для переважної більшості цього поясу є характерним вирощування ранньоспілих культур. Середня землеробська освоєність бореального поясу становить близько 5%. На півночі тайгово-лісової області землеробство має точковий характер.

Згідно приблизних оцінок освоєння земель тайгово-лісової області бореального поясу для землеробства може бути збільшено за рахунок вирубування лісів на 60%, що буде вимагати великих матеріальних затрат і буде залежати від потреби суспільства та технічних можливостей майбутнього.

До агрономічних і меліоративних проблем бореального поясу слід віднести:

-- підбір і розміщення сільськогосподарських культур;

-- селекція, яка повинна бути спрямована на виведення холодостійких скороспілих сортів;

-- удобрення;

-- осушення;

-- усунення надлишкової кислотності;

— обґрунтуванні сівозміни.

Полярний пояс без материкових льодів займає приблизно 570 млн. га та ще близько 1 400 млн. га припадає на льодовики Антарктиди, Гренландії та інших островів. За агрокліматичними показниками пояс відноситься до зони землеробства на закритому ґрунті. Великі простори полярного поясу, в основному, використовуються під оленячі пасовища. Також тут поширено мисливство.

Суббореальний пояс майже повністю розміщений у північній півкулі, а в південній - в його межах розташовані невеликі площі на півдні Аргентини і в Новій Зеландії. Його площа становить близько 2,2 млрд. га, з яких 33,6% - гірські території. Вологі області займають 29% території, субарідні і арідні - 71% (46% з яких - пустелі). Із всіх ґрунтово-біокліматичних поясів світу суббореальний пояс є найбільш освоєним, оскільки в його межах сконцентровано більше третини землеробських площ світу. Середня землеробська освоєність поясу становить 21%. Розораність рівнинної частини - 27%, а гірської - близько 9%. Найбільш землеробськоосвоєними є гумідні лісові області, степи розорані на 31%, а напівпустелі і пустелі - всього на 2%.

Термічні умови дозволяють вирощувати тільки один урожай в рік, хоча в багатьох районах можливі повторні посіви кормових культур. Набір сільськогосподарських культур є меншим ніж у субтропіках. Незважаючи на це, саме в суббореальному поясі виробляється майже половина світової сільськогосподарської продукції.

Напівпустельні і пустельні області є малопродуктивними для землеробства і з давніх-давен використовуються для кочового тваринництва. Більше 40% цих територій розташовані в гірських умовах, де землеробство має точковий характер.

Земельні ресурси суббореального поясу практично вичерпані для землеробства, а розрахунки вказують, що землеробська освоєність може зрости тільки на 25%.

У Діаграмі 2 наведені найзначніші проблеми данного поясу.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Діаграма 2

3. Вплив земельних ресурсів на формування галузей спеціалізації господарства регіонів світу

На сьогоднішньому етапі суспільного життя земельні ресурси використовуються надзвичайно інтенсивно, виконуючи функцію територіального базису, природного ресурсу та основного засобу виробництва. Проте, у різних галузях виробництва їхнє використання є неоднаковим і має різне значення у процесі їхнього функціонування. В промисловості, транспорті, будівництві земельні ресурси є лише територіальною, просторовою базою і тому основна увага приділяється площі земельних ділянок, їхньому рельєфу, віддаленості від джерел постачання сировини і центрів реалізації продукції, наявності комунікацій. У добувній промисловості значення земельних ресурсів зростає, оскільки крім територіальної бази, в їхніх надрах сконцентровані усі корисні копалини. І надзвичайно велике, незамінне значення мають земельні ресурси, складовою та невід'ємною частиною яких є ґрунти, у сільському і лісовому господарстві, де вони є головним засобом і предметом праці.

Природні умови і ресурси істотно впливають на особливості й засади територіальної організації виробництва. Природні умови, що до них зараховують клімат, рельєф, геологічну будову, географічне положення, можуть в одному випадку гальмувати розвиток суспільного виробництва та вважатись несприятливими, а в іншому -- створювати додаткові умови для прогресу: родючість грунтів, нормальне зволоження грунтів.

Наявність тих чи інших природніх ресурсів (лісові, земельні, рекреаційні), а атакож корисних копалин може правити за стимул, поштовх для розвитку економіки країни чи окремого регіону.

Природні умови і ресурси справляють істотний вплив а галузеву структуру народного господарства регіону та види виробництва.

Для розміщення галузей національно господарства велике значення мають кількісні параметри певного виду ресурсу. За національно господарським значенням запаси корисних копалин поділяютьть на такі групи: балансові, використання які економічно вигідне, тобто смердоті відповідають промисловим вимогам за якістю сировини й гірничо-технічними умовами експлуатації, позабалансові, котрі при наявному рівні технології експлуатувати економічно не вигідно. У геології виділяють такі: категорії запасів корисних копалин: А -- докладно розвідані та вивчені, У й С1 -- розвідані менш докладно, С2 -- оцінені попередньо й приблизно. Запаси корисних копалин за категоріями А, У, С1 й С2 разом із прогнозованими запасами становлять геологічні запаси. До власне промислових запасів відносять вивчені і розвідані запаси, експлуатація які за даних умів забезпечує достатню рентабельність в-ва.

Природні ресурси найбільше впливають на розвиток і територіальну організацію тих виробництв, технологічні процеси яких пов'язані з використанням природних багатств. Крім добувної промисловості, природні ресурси істотно впливають на галузі обробної промисловості, що тяжіють до яжерел сировини і палива. Звичайно, роль природних ресурсів у формуванні виробничо-територіальних комплексів визначається не тільки рівнем розвитку продуктивних сил і техніко-економічними особливостями розміщення галузей, а й характером самих ресурсів. Найважливішими на сучасному етапі розвитку суспільного виробництва є насамперед земельні, водні, лісові й мінеральні ресурси.

Величезне значення для людства, розвитку матеріального виробництва, зокрема сільськогосподарського, мають земельні ресурси. Вони характеризуються особливостями території, якістю грунтів, кліматом, рельєфом, гідрологічним режимом, рослинністю тощо. Земельні ресурси є територіальною базою розміщення народногосподарських об'єктів, розселення населення, основним засобом виробництва, насамперед сільського й лісового господарства. Саме в останніх використовується найважливіша продуктивна властивість землі -- родючість.

На кожному аграрному підприємстві з урахуванням його конкретних умов (типів ґрунтів, їх механічного складу, конфігурації земельних ділянок, кута їх нахилу, спеціалізації виробництва тощо) необхідно розробити і впровадити систему агрономічних, зооветеринарних, технічних і організаційно-економічних заходів, що забезпечують ефективне використання земельних ресурсів. Важливе місце займають заходи, спрямовані на підвищення потенційних можливостей підприємства щодо збільшення виробництва сільськогосподарської продукції з кожного гектара угідь. На ефективність використання землі впливають рівень розвитку продуктивних сил, ступінь розораності землі, структура посівних площ, частка меліорованих земель у загальній площі сільськогосподарських угідь.

Розглянемо спеціалізацію господарства Європи та Азії. У міжнародному географічному поділі праці (МГПП) країни Європи представлені передусім галузями наукомісткого машинобудування (автомобільним, електронним та електротехнічним, авіабудуванням, виробництвом побутової техніки, точних приладів -- годинників, оптики тощо), хімічною промисловістю (переважно галузями органічного синтезу та тонкої хімії), окремими галузями легкої (виробництво елітних тканин, одягу, взуття) та харчової промисловості (м'ясопереробною, молочною, сироробною, пивоварною, виноробною галузями тощо).

У сільському господарстві європейських країн переважають галузі інтенсивного тваринництва (молочно-м'ясне скотарство, свинарство та птахівництво), в землеробстві -- вирощування кормових, технічних (картопля, цукровий буряк, соняшник), зернових культур (пшениця, кукурудза), овочів, фруктів, винограду, квітів.

Країни Європи мають високорозвинену нематеріальну сферу, надають різноманітні послуги: банківські, страхові, рекламні тощо. Західна Європа є одним з провідних туристсько-рекреаційним регіоном світу.

Європа є аграрним регіоном із давніми традиціями. За стандартами ЄС сільське господарство більшості країн регіону недостатньо ефективне. Фермерські господарства невеликі за площею, переважно не більше 5 га. Малі господарства малопродуктивні й малотоварні.

Причини відсталості сільського господарства різноманітні: переважання екстенсивних форм господарювання, наявність подекуди феодальних пережитків; низький рівень механізації, хімізації та енергоозброєності селянської праці; вікова роздрібненість земельних наділів. Врожаї вирощують згідно з традиціями, без урахування умов ринку, стану ґрунтів.

В свою чергу незважаючи на складні природні умови, Азія володіє величезним природно-ресурсним потенціалом, який може стати доброю базою для розвитку багатогалузевого господарства. Тут розвідані та експлуатуються потужні родовища вугілля, нафти і газу, залізних, мідних і поліметалевих руд, золота, фосфатів, сірки та десятків інших видів корисних копалин. Нововідкриті поклади нафти в західному Казахстані (насамперед Тенгізьке родовище) свідчать про те, що країни Азії ще довго залишатимуться експортерами нафтогазової сировини. Значну роль вони можуть відігравати і на світовому ринку кольорових металів.

У регіоні є значні запаси сировини для хімічної індустрії. Зараз в основному використовуються ті її види, які необхідні для виробництва міндобрив. На базі видобутку фосфоритів сформувався Каратау-Жамбильський промисловий комплекс в Казахстані, сірку і мірабіліт видобувають в Туркменістані, в містах Навої і Фергана (Узбекистан) є азотно-тукові заводи. Частково використовуються грандіозні запаси мірабіліту затоки Кара-Богаз-Гол, але його комплексна переробка в цьому регіоні не здійснюється.

Основою економіки країн Азії ще довго буде сільське господарство, спеціалізація якого формувалася тисячоліттями. Природні умови цієї території сприятливі для розвитку екстенсивного напівкочового тваринництва, яке поєднується з інтенсивним поливним землеробством в оазах.

Отже, прослідковується пряма залежність між кількістю земельних ресурсів та спеціалізацією господарства районів світу: Європа більше тяжіє до машинобудування, хімічної, легкої, харчової промисловості. Через порівняно невелику кількість земельних ресурсів (1072000 тис. га) ведеться інтенсивне сільське господарство, яке не є провідною галуззю народного господарства. В Азії ж основу економіки становить саме сільське господарство, оскільки цей регіон багатий на земельні ресурси (4422000 тис. га).

4. Регіональні проблеми антропогенного впливу господарської діяльності на земельні ресурси світу, їхні якісні та кількісні показники

Зараз найбільший антропогенний вплив на навколишнє середовище чинить промисловість, енергетика, сільське господарство та транспорт.

Найбільш небезпечні для природного середовища гірничо--металургійні підприємства. Великої шкоди ці підприємства завдають повітряному басейну, спричинюючи появу кислотних дощів, земельним ресурсам, утворюючи кар'єри, а також зумовлюють значне теплове забруднення середовища.

Основні види антропогенного впливу на земельні ресурси:

--заболочування ґрунтів;

--Засолення ґрунтів;

--опустелювання;

--підкислення ґрунтів;

--вилучення земель;

--забруднення ґрунтів.

Однією із причин втрати земель є розвиток ерозії, тобто порушення ґрунтових процесів, яке веде до здування, змиву чи розмиву верхнього родючого шару ґрунту.

Ерозія грунтів -- це процес руйнування грунтового покриву і знесення його часточок потоками води (водна ерозія) або вітром (вітова ерозія), яка посилюється внаслідок господарської діяльності людини.

Площа еродованих земель земель внаслідок неправильного ведення землеробства і будівельних робіт у світі досягла 700 млрд. га. основними причинами ерозії є руйнування гумусовго шару внаслідок розорювання цілинних земел; вирубування лісів; перевипасання і витоптування травянистого покриву; карєрного способу видобутку корисних копалин; будівництва споруд, транспортних магістралей, комунікацій.

Заболочування грунтів-- це процес, повязаний зі зміною водного режиму грунтів внаслідок застосування поверхневих вод або підняття грунтових.

Виникає внаслідок нераціонального поливу угідь; інфільтрації вод з великих водосховищ у прилеглі землі; затоплення великих територій при будівництві ГЕС; заповнення водою відпрацьованих карєрів і перетворення їх на каскад озер чи боліт.

Засолення грунтів -- це процес накопичення у верхніх горизонтах грунту надлишку шкідливих для рослин солей.

У процесі господарської діяльності людина може підсилити природне засолення грунтів (вторинне засолення). Таке явище розвивається при надмірному поливі зрошувальних земель у засушливих районах. У світі вторинного засолення зазанає близько 30% зрошувальних земель. Внаслідок цього зникає багато видів рослин, а зявляються галофіти (солелюбні); посилюються міграційні процеси.

Опустелювання -- це процес погіршення властивостей грунту з подальшою неможливістю їхнього відновлення без участі людини, а в екстремальних умовах це може призвести до перетворення території на пустелю.

Всього у світі піддається опустелюванню більше 1 млрд га майже на всіх континентах. Причини: тривалі засухи, засолення грунтів, переважання легких грунтів, зниження рівня грунтових вод, ерозія, зведення лісів, перевипас тварин, інтенсивне розорювання грунтів, нераціональне водовикористання.

Підкислення грунтів -- це зниження рН грунтів, спрчинене забрудненням хімічними речовинами, що мають кислотний характер.

Причини: винесення з глибоких шарів сульфідів під час видобутку корисних копалин відкритим способом та окиснення їх на поверхні до сульфатів і сульфатної кислоти; випадання кислот з атмосферними опадами; вимивання речовин, що мають кислотний характер, із звалищ відходів, шламонакопичувачів.

Вилучення земель -- грунтовий покрив агроекосистем повністю порушується при вилученні земель для різних потреб: будівництва промислових обєктів, міст, селищ, для прокладання доріг, трубопроводів, ліній звязку, при відкритому способі видобутку корисних копалин тощо. За даними ООН, у світі тільки на будівництво міст і доріг щорічно втрачається більше 300 тис. га окремих земель.

Забруднення грунтів -- накопичення в грунті речовин і організмів унаслідок антропогенного впливу в аких кількостях, які знижують технологічну, харчову і санітарно--гігієнічну цінність рослин і якість інших обєктів. при цьому відбувається поступова зміна фізичних і хімічних властивостей грунту, порушення геохімічного середовища, зниження чисельності тваринних організмів, погіршення родючості грунту.

Види впливу на земельні ресурси та основні зміни, які відбуваються в результаті, наведені у Додатку 3.

Вирізняють кілька типів ерозії ґрунту:

-- вітрову (дефляцію) - розвіювання верхніх горизонтів ґрунту під дією сильних вітрів (32 %).

-- водну - виражається в розмиві ґрунтів талими, дощовими і зливовими водами та є найбільш небезпечною (22 %).

-- технічну - виражається дією транспорту, земляних машин та іншої техніки (3,4 %)

Крім названих процесів велике занепокоєння викликає інтенсивне забруднення ґрунту. Це процес потрапляння в нього різних хімічних речовин, токсикантів, відходів і відпадків господарської діяльності людини в розмірах, які перевищують їx звичайну кількість, необхідну для участі в біологічному круговороті.

До нормативів гранично допустимого забруднення ґрунтів належать:

-- гранично допустимі концентрації у ґрунтах хімічних речовин, залишкових кількостей пестицидів і агрохімікатів, важких металів тощо;

-- максимально допустимі рівні забруднення ґрунтів радіоактивними речовинами.

Нормативи показників деградації земель установлюються для кожної категорії земель з метою запобігання погіршенню їх стану і використовуються для здійснення контролю за використанням та охороною земель.

До нормативів оптимального співвідношення земельних угідь належать:

-- оптимальне співвідношення земель сільськогосподарського, природно-заповідного та іншого природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного, рекреаційного призначення, а також земель лісового та водного фондів;

-- оптимальне співвідношення ріллі та багаторічних насаджень, сіножатей, пасовищ, а також земель під полезахисними лісосмугами в агроландшафтах.

Головні джерела забруднення ґрунтів:

-- застосування пестицидів та мінеральних добрив;

-- промисловість, автотранспорт;

-- стічні води, відходи побуту і атмосферне забруднення.

Інтенсивність забруднення ґрунту залежить від:

-- потужності джерела викиду

-- відстані від джерела викиду.

-- направленості вітру та інших факторів.

Дуже небезпечним є хімічне забруднення.

Хімічні речовини поділяються на три класи небезпечності:

1, (високонебезпечні) - миш'як, кадмій, ртуть, селен, цинк, фтор, бенз(а)пірен;

2. (помірно небезпечні) - бор, кобальт, нікель, молібден, мідь, сурма, хром;

3. (малонебезпечні) - барій, ванадій, вольфрам, марганець, стронцій, ацетофен.

За ступенем забруднення ґрунти поділяються на сильнозабруднені, середньозабруднені і слабкозабруднені.

У сильнозабруднених ґрунтах кількість забруднюючих речовин в декілька разів перевищує ГДК. Вони мають низьку біологічну продуктивність та істотні зміни фізико--хімічних, хімічних та біологічних характеристик.

У середньозабруднених ґрунтах перевищення ГДК незначне, що не призводить до помітних змін його властивостей.

У слабкозабруднених ґрунтах вміст хімічних речовин не перевищує ГДК, але перевищує фон.

Поряд з хімічним існує біологічне забруднення ґрунтів, яке виникає внаслідок накопичення у ґрунті фекалій, побутових, харчових відходів та ін. Біологічне забруднення у свою чергу може бути бактеріологічним, гельмінтологічним, ентомологічним. В якості показників бактеріологічного забруднення ґрунтів використовують титр кишкової палички та титр одного з анаеробів. Гельмінтологічним показником ґрунту є число яєць гельмінтів у 1 кг ґрунту. Ентомологічний показник визначається за наявністю личинок та лялечок мух в 0,25 м2 поверхні ґрунту.

Матеріальне забруднення ґрунту викликане накопиченням у ньому різноманітного брухту, сміття та ін. Посилюється забруднення ґрунтів упаковочними поліетиленовими матеріалами, непридатною побутовою технікою, папером, склом, будівельним сміттям, старими автомобілями та ін. За даними ООН, такі відходи становлять щорічно 500--600кг на душу населення.

Дуже важливою екологічною проблемою, пов'язаною з розвитком промисловості, є проблема звалищ. Звалища навколо великих міст щорічно поглинають в середньому 1500 га землі, яка стає небезпечним джерелом отруєння довкілля. Із звалищ у повітря та ґрунтові води потрапляє багато токсичних речовин -- важких металів, лаків, фарб, гуми, пластмас. Вони є розсадником хвороботворних бактерій. Тут утворюються токсичні гази, виникають небезпечні для довкілля пожежі.

Значні втрати земельних ресурсів пов'язані з урбанізацією, в т.ч. промисловим, громадським, а також військовим будівництвом (полігони, бази, аеродроми, військові містечка тощо).

На оборонних об'єктах важливою є проблема охорони надр, які використовуються під створення різних споруд, транспортних комунікацій, захоронення токсичних і радіоактивних відходів, зберігання рідких, газоподібних енергоносіїв у штучних сховищах тощо. В результаті аварійних ситуацій на підземних об'єктах проходить значне забруднення ґрунтів токсичними викидами.

За величиною зон та рівнем забруднення ґрунтів поділяється на фонове, локальне, регіональне, глобальне. Фоновим вважається такий вміст забруднюючих речовин в ґрунті, котрий відповідає або близький до його природного складу. Локальним вважається забруднення ґрунту поблизу одного або сукупності джерел забруднення. Регіональним є таке забруднення ґрунту, котре виникає внаслідок переносу забруднюючих речовин на віддаль не більше 40 км від техногенних та понад 10 км від сільськогосподарських джерел забруднення.

Глобальними називають забруднення ґрунту, котрі виникають внаслідок дальнього переносу забруднюючої речовини на віддаль більше 1000 км від будь--яких джерел забруднення.

Головними соціально--економічними наслідками забруднення земель є, в першу чергу, зменшення родючості ґрунту, що призводить до отримання менших урожаїв, а місцями -- і виведення значних земельних угідь з нормального сільськогосподарського користування.

Потрапляння шкідливих (неприродних) хімічних сполук із землі в ґрунтові води зумовлює потрапляння хімічних елементів у водяний кругообіг, випадання кислотних дощів тощо, що негативно позначається на здоров'ї населення, а це, в свою чергу, впливає на низьку продуктивність праці, великі обсяги загального часу на захворювання та неявки на робочих місцях тощо.

До інших негативних наслідків можна також віднести підкислення земель і втрату ними гумусу, загибель ряду ґрунтових організмів, комах--запилювачів, накопичення небезпечних для живих організмів отрут, зміну складу ґрунту пригнічення біологічної активності ґрунтів, зниження площі землі придатної для сільського господарства, отруєння ґрунтових організмів на прилеглих ділянках, зволоження, зміну складу ґрунтів, отруєння ґрунтових організмів, забруднення органічними та хімічними речовинами.

Найбільш небезпечними для ґрунтів є хімічні забруднення, ерозія, засолення. За ступенем небезпеки хімічні речовини поділяються на три класи:

-- 1 клас -- високонебезпечні речовини;

-- 2 клас -- помірно небезпечні речовини;

-- 3 клас -- малонебезпечні речовини.

Нижче в Таблиці 4 наведені показники та класи небезпеки хімічних речовин.

Таблиця 4

Показник	1 клас	2 клас	3 клас
Токсичність, ЛД	До 200	200--1000	Понад 1000
Персистентність в ґрунті, міс	Понад 12	6--12	Менше 6
Гранично допустима кількість (ГДК) в ґрунті, мг/кг	Меньше 0,2	0,2--0,5	Понад 0,5
Персистентність в рослинах, міс.	3 і більше	0,2--0,5	Понад 0,5
Вплив на харчову цінність сільськогосподарської продукції	Сильний	Помірний	Немає

5. Регіональні проблеми збереження земельних ресурсів та їх відтворення

Втрата земельних ресурсів у результаті їх руйнування зараз є важливою проблемою людства. Кількість земельних ресурсів на земній кулі обмежена, до того ж їх не можна замінити жодними іншими ресурсами. Щороку з активного використання вилучаються мільйони гектарів земель, втрата кожного гектара родючої землі зменшує можливості людства вирішити продовольчу, сировинну, соціальну та інші глобальні проблеми. Деградацію земель спричиняє багато факторів: гірничі розробки; посилення водної і вітрової ерозії внаслідок людської діяльності; хімічне забруднення ґрунтів міндобривами та отрутохімікатами. Відкритий видобуток корисних копалин і сильна ерозія ґрунтів призводять до повної втрати родючого шару землі. Внесення мінеральних добрив, гербіцидів і пестицидів хоч і дає змогу підвищити урожайність сільськогосподарських культур і навіть тимчасово підвищити родючість земель, проте з часом в ґрунті нагромаджуються шкідливі хімічні сполуки. Потрапляючи в культурні рослини, тканини комах і тварин через харчові ланцюги, вони часто у дуже значних концентраціях досягають організму людини, збільшуючи захворюваність і смертність.

Ерозія сприяє зниженню біопродуктивності ґрунтів сільгоспугідь. Щорічні втрати гумусу складають у середньому 0,62 т/га. Згідно з прогнозом Інституту спостережень за станом світу (Нью--Йорк), при наявних темпах ерозії й збезлісення до 2030 року родючої землі на планеті стане менше на 960 млрд. т, а лісів -- на 440 млн. га.

Якщо зараз на кожного жителя планети припадає у середньому по 0,28 га родючої землі, то до 2030 р. площа скоротиться до 0,19 га. Зниження врожаю на ерозійних ґрунтах становить 36--47 %.

Вітер видуває шар ґрунту на 16--25 см, піднімає її на висоту 1--3 км і переносить на величезні відстані. Не раз уже фіксувався перенос курних бур з Африканського континенту на Американський. Наприклад, після курної бури, що розігралася у Східній Україні, частки ґрунту були виявлені на снігу Фінляндії, Швеції та Норвегії.

У результаті ерозії в ґрунтах зменшується зміст азоту і засвоюваних рослинами форм фосфору й калію, ряду мікроелементів (йоду, фтору, міді, цинку, кобальту, марганцю, нікелю, молібдену, селену), від яких залежить не тільки врожай, але і якість сільськогосподарської продукції, продуктивність тварин, а також бути причиною виникнення ендемічних захворювань серед населення.

Крім водної та вітрової ерозії, іноді на схилах різної крутості спостерігається спливна ерозія. Ґрунтовий покрив перенасичений ґрунтовими або талими водами, може поступово або й раптово спливати, внаслідок чого зносяться його родючі шари. Пізніше це може призвести до яружної ерозії.

Ще не безпечнішою є лінійна ерозія, якою охоплені височинні, горбисті та гірські території. Лінійний розмив руйнує не тільки ґрунт, а й увесь природний комплекс. Утворення ярів (іноді глибиною 9--40 м і протяжністю понад 10--15 км), які часто формують цілі ярково--балкові системи, вилучають з ужитку величезні площі сільськогосподарських земель. Площа вилученої з ужитку ріллі перевищує площу самих ярів у 2--3 рази. У місцях розвитку ярів знижується рівень підґрунтових вод, землі стають непридатними для шляхового, житлового та промислового будівництва. Найбільш девастовані лінійною ерозією ділянки, які в науковій літературі дістали назву «бедленд» (погані землі). Рекультивувати такі землі на сучасному рівні науки і техніки практично неможливо і дуже дорого. Альтернативою є профілактика, попередження розвитку таких шкідливих процесів.

Для збереження та відновлення ґрунтів у багатьох країнах проводиться охорона ґрунтів. Охорона земель -- це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико--культурного призначення.

Охорона земель включає:

а) обґрунтування і забезпечення досягнення раціонального земле--користування;

б) захист сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб;

в) захист земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вто--ринного засолення, переосушення, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними та радіоактивними речовинами та від інших несприятливих природних і техногенних процесів;

г) збереження природних водно--болотних угідь;

ґ) попередження погіршення естетичного стану та екологічної ролі антропогенних ландшафтів;

д) консервацію деградованих і малопродуктивних сільськогоспо--дарських угідь.

У галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів встановлюються такі нормативи:

а) оптимального співвідношення земельних угідь;

б) якісного стану ґрунтів;

в) гранично допустимого забруднення ґрунтів;

г) показники деградації земель та ґрунтів.

Екстенсивне землеробство зумовило розорювання лучних земель, а також схилів, на яких повинні рости ліси, чагарники і трави. В кожній районній соціоекосистемі повинно бути своє науково обґрунтоване співвідношення між полем, лісом, луками, болотами, водоймами, що дасть найвищий господарський ефект і збереже навколишнє середовище.

Не менш важливою справою є організація і дотримання польових, кормових протиерозійних та інших сівозмін. Потрібно оптимізувати розмір полів у сівозмінах, вони у нас часто завеликі. Необхідно перейти до нарізування полів, сівозмін по контурах ґрунтових відмін, а не розбивати різноґрунтові ділянки на правильні прямокутники для вигоди механізованого обробітку.

У Таблиці 5 наведені природні чинники, що обмежують розвиток сільськогосподарського виробництва

Таблиця 5

Вид обмеження, що перешкоджає розорювання земель	Площа, млн. га	Частка від загальної земельної площі,%
Льодовикове покриття	1 490	10
Низькі температури	2 235	15
Сухість клімату	2 533	17
Крутизна схилів	2 682	18
Властивості грунтів:
маломощность	1 341	9
бідність поживними речовинами	795	5
переувлажненностью	596	4
Всього	11 672	78

Для збереження фізичних властивостей ґрунтів (структури, пористості, оптимального водно--повітряного режиму) слід різко скоротити повторність обробітку, перейти на прогресивні форми обробітку і ефективні легкі машини і механізми. Обробіток ґрунту та догляд за посівами повинні бути комплексними, виконуватись повним набором якісних навісних та причепних знарядь. Безплужний обробіток ґрунту є одним з елементів ефективного обробітку, що покликаний щадити ґрунт, дати можливість відтворюватись цінним властивостям землі. На порядку денному нульовий обробіток, тобто механічне втручання один раз в кілька років. Технологія нульового обробітку ґрунту вдосконалюється і їй без сумніву належить майбутнє.

Альтернативою ультрахімізованого методу господарювання є органічне (біологічне) землеробство, яке повністю виключає застосування отрутохімікатів і неякісних мінеральних добрив. Проте це землеробство вимагає високої культури, дотримання всіх термінів та вимог обробітку ґрунту і догляду за рослинами, застосування біологічних методів захисту рослин від шкідників та бур'янів. Воно невіддільне від добре поставленої насіннєвої справи, наявності високоврожайного і стійкого проти вірусів і грибків гібридного насіння.

При органічному (біологічному) землеробстві на перших порах врожаї дещо нижчі (на 10--20 %), але його продукція ціниться на світовому ринку значно дорожче від вирощеної із застосуванням міндобрив та отрутохімікатів, іноді навіть у 2--3 рази. Органічне землеробство засноване на застосуванні органічних добрив, перш за все гною, торфу, сапропелів.