Регіональні особливості розміщення земельних ресурсів світу

Для боротьби з водною ерозією на схилах у гірських районах на височинах великого значення набуває терасування. Сучасна техніка дає змогу використовувати для землеробства схили крутизною до 30 градусів (в Японії до 60 градусів).

Ліс є найефективнішим засобом захисту ґрунту від ерозії. Великі дерева з потужною кореневою системою і трав'яна рослинність, корені яких утворюють складне сплетіння, ніби захоплюють ґрунт у міцну сітку. Ліс затримує дощову і снігову воду, перешкоджаючи тим самим утворенню поверхневого стоку. На другому місці по вологозатриманню є луки, які добре захищають ґрунт від ударів водних капель і від дії сонячного проміння. Велике значення мають лісосмуги, які захищають ґрунти від водної і вітрової ерозії. Найбільша роль таких лісосмуг в степових засушливих районах, які є дієвим засобом боротьби із засухою і суховіями.

Забрудненість ґрунту отрутохімікатами в значній мірі залежить від того, як їх застосовують і зберігають. Необхідно дуже суворо дотримуватися правил використання засобів захисту рослин, так як при невмілому використанні хімічних речовин вони із союзника землероба перетворюються у жорстокого ворога.

Важливим аспектом у даній проблемі є охорона земель від шкідливого впливу промислових, комунальних та інших відходів, викидів стічних вод. Щороку сотні тисяч гектарів родючих земель відводяться під різні види житлового та промислового будівництва. Необхідні екстрені заходи по збереженню ріллі. Потрібно законодавчо оголосити родючі землі недоторканими, найціннішим національним багатством країни, запорукою процвітання майбутніх поколінь наших людей.

Крім агротехнічних заходів збереження ґрунтів необхідно широко використовувати економічні та юридичні важелі, які є особливо ефективними в умовах ринкових відносин.

У багатьох країнах робляться зусилля щодо збереження земельного фонду і поліпшення його структури. У регіональному і глобальному аспекті вони більше координуються спеціалізованими органами ООН -- ЮНЕСКО, ФАО.

Висновок

Отже, під час написання цієї роботи мені вдалося детально вивчити структуру природно-ресурсного потенціалу регіонів світу та з'ясувати, що земельні ресурси у ньому відіграють значну роль. Вони як складова природно--ресурсного потенціалу виступають територіальною базою розміщення народногосподарських об'єктів, системи розселення населення, а також є основним засобом виробництва (в першу чергу сільського і лісового господарства). Земельні ресурси використовуються земельний фонд, рілля, луги і пасовища, ліс та за іншим призначанням.

На сьогоднішній день земельні ресурси використовуються надзвичайно інтенсивно, виконуючи функцію територіального базису, природного ресурсу та основного засобу виробництва. Проте, у різних галузях виробництва їхнє використання є неоднаковим і має різне значення у процесі їхнього функціонування. В промисловості, транспорті, будівництві земельні ресурси є лише територіальною, просторовою базою і тому основна увага приділяється площі земельних ділянок, їхньому рельєфу, віддаленості від джерел постачання сировини і центрів реалізації продукції, наявності комунікацій. У добувній промисловості значення земельних ресурсів зростає, оскільки крім територіальної бази, в їхніх надрах сконцентровані усі корисні копалини. І надзвичайно велике, незамінне значення мають земельні ресурси, складовою та невід'ємною частиною яких є ґрунти, у сільському і лісовому господарстві, де вони є головним засобом і предметом праці.

На сучасному етапі необхідність збільшення виробництва продовольства з метою задоволення зростаючих потреб обумовлює величезне навантаження на природні ресурси, включаючи земельні ресурси.

Однією з основних небезпек для земельних ресусів є руйнування і деградація сільськогосподарських та екологічних запасів. Хоча методи нарощування виробництва і збереження земельних і водних ресурсів вже розроблені, вони не знаходять широкого або систематичного застосування. Необхідний систематичний підхід до визначення таких форм землекористування і виробничих систем, які були б стійкими для кожного конкретного типу грунту і кліматичної зони, включаючи створення економічних, соціальних і організаційних механізмів їх здійснення.

Для досягнення цієї мети необхідно, перш за все, послідовно проводити структурну перебудову виробничої сфери, здійснювати технічну політику, засновану на ресурсозбереженні, ресурсозамещеніі, застосування маловідходних та безвідходних технологій.

Размещено на Allbest.ru