Главная
Коллекция "Otherreferats"
Экономика и экономическая теория
Природно-ресурсний потенціал України. Порівняльний аналіз
Природно-ресурсний потенціал України. Порівняльний аналіз
Чинники та складові природно-ресурсного потенціалу, його сутність та структура. Мінеральні, земельні, лісові, рекреаційні та водні ресурси. Методи вимірювання природно-ресурсного потенціалу, види його оцінки. Аналіз природно-ресурсного потенціалу України.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 13.10.2012 |
| Размер файла | 240,4 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
"Природно-ресурсний потенціал України. Порівняльний аналіз"
Зміст
- Вступ
- Розділ 1. Чинники та складові природно-ресурсного потенціалу
- 1.1 Сутність та структура природно-ресурсного потенціалу
- 1.2 Мінеральні ресурси
- 1.3 Земельні ресурси
- 1.4 Лісові ресурси
- 1.5 Рекреаційні ресурси
- 1.6. Водні ресурси
- Розділ 2. Методи вимірювання природно-ресурсного потенціалу
- 2.1 Основні види оцінки природних ресурсів
- 2.2 Економічна оцінка мінеральних ресурсів
- 2.3 Економічна оцінка земельних ресурсів
- 2.4 Економічна оцінка лісових ресурсів
- 2.5 Економічна оцінка лісів рекреаційного призначення
- 2.6 Економічна оцінка водних ресурсів
- Розділ 3. Аналіз природно-ресурсного потенціалу України
- 3.1 Донецький економічний район (Донецька і Луганська області)
- 3.2 Придніпровський економічний район (Дніпровська і Запорізька області)
- 3.3 Північно-Східний економічний район (Полтавська, Сумська і Харківська області)
- 3.4 Столичний економічний район (Київська (разом з м. Києвом), Житомирська, Чернігівська області)
- 3.5 Подільський економічний район (Вінницька, Тернопільська і Хмельницька області)
- 3.6 Карпатський економічний район (Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Чернівецька області)
- 3.7 Центральний економічний район (Черкаська і Кіровоградська області)
- 3.8 Причорноморський економічний район (Автономна республіка Крим, Миколаївська, Одеська, Херсонська області та м. Севастополь)
- 3.9 Волинський (Північно-Західний) економічний район (Волинська і Рівненська області)
- Розділ 4. Актуальні проблеми формування, використання та збереження природних ресурсів
- Висновки
- Список використаних джерел
- Додатки
Вступ
Актуальність теми. Розвиток ринкових відносин вимагає насамперед раціональної взаємодії економіки та природи, тобто раціонального природокористування. До економічного розвитку відносимо вміле використання природних ресурсів максимальне збереження і відновлення їх, а також забезпечення всебічного розвитку України, як держави європейського та світового значення, і повного добробуту всіх членів суспільства.
Мета дослідження. Метою курсової роботи є дослідження, вивчення та порівняльний аналіз природно-ресурсного потенціалу України, оскільки основою стратегії економічного і соціального розвитку нашої країни є курс на інтеграцію до Європейсьго Союзу, отримання статусу повноправного членства в ЄС. Європейський вибір означає для України побудову громадянського суспільства та соціально-орієнтованої ринкової економіки європейського типу, оскільки країни ЄС - це " клуб багатих країн". Однак входження України як рівноправного партнера у світове господарство перешкоджає низка чинників, найголовнішим з яких є низька конкурентноспроможність української продукції на світовому ринку. Отже, нам необхідно досягти основних стандартів і критеріїв, обов'язкових для набуття членства в Євро Союзі. До того ж необхідною умовою євроітеграційного курсу України є вступ до світової організації торгівлі (СОТ). СОТ діє на принципі вільної торгівлі, де основним показником є вільний рух товарів і послуг між країними-учасницями організації, зняття митних бар'єрів на імпорт товарів. Тому економіка України повинна подолати структурну перебудову.
Завдання роботи. Простежити і порівняти наявність природно-ресурсного потенціалу України в цілому та регіонально, ознайомитися та вивчити існуючі методи оцінки природних ресурсів та сформувати економічну точку зору на природно-ресурсний потенціал.
Об'єкт і предмет дослідження. Природні ресурси і природні умови, їх вивчення, аналіз, використання та збереження.
Наукова новизна. Дана робота полягає в економічному обгрунтуванні наявності природно-ресурсного потенціалу та перспективні шляхи розвитку України для виходу на європейський рівень.
Практичне значення полягає в удосконаленні стратегічного розвитку економіки, а саме зростання якісного виробництва продукції при економному використанні природно-ресурсного потенціалу.
Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація.
Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Список використаних джерел включає 16 найменувань. Робота викладена на ____ сторінках друкованого тексту.
Розділ 1. Чинники та складові природно-ресурсного потенціалу
1.1 Сутність та структура природно-ресурсного потенціалу
Під природно-ресурсним потенціалом розуміють сукупність природних ресурсів і природних умов, які знаходяться у певних географічних межах, що забезпечують задоволення економічних, екологічних, соціальних, культурно-оздоровчих та естетичних потреб людини і суспільства [1, 67].
Природні умови - це тіла й сили природи, які мають істотне значення для життя і діяльності суспільства, але не беруть безпосередньої участі у виробничій і невиробничій діяльності людей. Такий поділ є до певної міри умовним, оскільки окремі компоненти можуть виступати і як ресурси, і як умови. До основних характеристик природно-ресурсного потенціалу відносять: географічне положення, кліматичні умови, особливості рельєфу та розміщення ресурсного потенціалу.
Розрізняють компонентну, функціональну, територіальну і організаційну структури природно-ресурсного потенціалу. Компонентна структура характеризує внутрішньо - та міжвидові співвідношення природних ресурсів (земельних, водних, лісових тощо); територіальна - різні форми просторової дислокації природно-ресурсних комплексів; організаційна - можливості відтворення та ефективної експлуатації природних ресурсів. Функціональна структура природно-ресурсного потенціалу відображає вплив природних ресурсів на формування спеціалізації територій та певних господарських комплексів.
Природно-ресурсний потенціал є багатокомпонентним. Виділяють такі його складові: мінеральні, земельні, водні, лісові, біологічні, рекреаційні, кліматичні та космічні ресурси. За ознакою вичерпності природних ресурсів, вони поділяються на групи: невичерпні, до яких належать сонячна радіація, енергія води, вітру тощо; вичерпні відновлювані: грунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі, рослинне паливо тощо; вичерпні невідновлювані: мінеральна сировина, природні будівельні матеріали.
В основі економічної класифікації природних ресурсів лежить їх поділ на ресурси виробничого й невиробничого, промислового й сільськогосподарського, галузевого й міжгалузевого, одноцільового та багатоцільового призначення.
1.2 Мінеральні ресурси
Під мінеральними ресурсами розуміють сукупність різних видів корисних копалин, які можуть бути використані за сучасного рівня розвитку продуктивних сил. За характером використання мінеральні ресурси поділяються на групи: паливно-енергетичні, рудні й нерудні. На їх базі розвиваються такі важливі галузі промислового виробництва, як чорна і кольорова металургія, електроенергетика, машинобудування, хімічна промисловість та ін.
Україна належить до одних з найбільш насичених мінеральними ресурсами регіонів світу. На її території розвідано 7667 родовищ 94-х видів корисних копалин. Із них на державному балансовому обліку знаходяться 5860 родовищ. Експлуатується 3222 родовищ 62 видів корисних копалин. [1; 1]
Україна володіє одними з найбільш крупних у світі запасами залізних, марганцевих, титанових, уранових і цирконієвих руд. До розряду високоякісних відносяться вугільні, каолінові, графітові, калійні родовища. Значними є запаси кам'яної солі, самородної сірки, флюсової сировини і вогнетривких глин, склянів пісків, бентонітів, цементної сировина та ряду інших видів корисних копалин. До відносно незначних відносяться запаси газу та нафти.
Імпортна залежність України крім нафти та газу стосується більшості кольорових і рідкісних металів [3, 56].
За масштабом ресурсокористування по ряду найважливіших видів мінеральної сировини і палива на душу населення Україна знаходилась на рівні США і випереджала країни Європи.
В другій половині 80-х рр. відбувся спад гірничовидобувного виробництва в Україні. А в 90-ті рр. - повна деградація мінерально-сировинного комплексу України.
Кризові явища в зазначеній сфері носять не тільки загальноекономічний і структурний, але й технологічний характер. Одна з найважливіших національних програм "Нафта і газ України до 2010 р." не виконується уже з початкових етапів. Різке зростання собівартості, з врахуванням цін на енергоносії, призводять до безперервного зниження валютної рентабельності вітчизняного мінерально-сировинного виробництва, зокрема традиційно експортних галузей - чорної металургії та хімічної промисловості.
Таблиця 1.1
Глибоке розвідувальне буріння в Україні в 1990-1997 рр.
|
Показник |
За роками |
||||
|
1990 |
1995 |
1996 |
1997 |
||
|
Кількість свердловин, шт. |
117 |
33 |
16 |
18 |
|
|
Середня глибина свердловин, м |
4169 |
3661 |
3260 |
н/д |
|
|
Обсяг буріння, тис. м |
424.6 |
86.2 |
62.8 |
82.7 |
З точки зору забезпеченості більшістю традиційних видів мінеральної сировини і палива стан ресурсної бази оцінюється зараз як задовільний. Масштабні обсяги видобутку не супроводжувалось абсолютним зниженням запасів. В розробку в цілому залучено від 40 до 75 % розвіданих запасів, що говорить про наявність значного сировинного резерву. Є ресурсні передумови для створення нових для України галузей гірничовидобувної промисловості - рідкісних металів, золоторудної, кольорової металургії та деяких інших.
Разом з тим в нових економічних умовах (умовах відкритої ринкової економіки) оцінка мінерально-сировинної бази за абсолютними показниками розвіданих запасів стала не досить коректною [3, 57].
На протязі останніх 10-15 років якість мінерально-сировинної бази в Україні постійно знижувалась як внаслідок виснаження кращої частини запасів, так і внаслідок відсутності адекватного їх приросту. Це закономірний і невідворотній процес, що є загальним для всіх країн з розвиненим мінерально-сировинним комплексом. Тому при наявності достатніх абсолютних розмірів запасів на Україні все більше проявляється їх економічна обмеженість, тобто невпинне зростання матеріальних і трудових витрат на одержання сировини і палива.
Так, щодо найважливіших для України енергоносіїв - нафти та газу, понад 57% поточних розвіданих запасів віднесено до категорії важковидобувних. Для їх освоєння потрібні новітні технології і відповідно більш високі питомі капіталовкладення. Не меншою мірою це стосується також вугілля, залізних руд, сірки, калійних солей і деяких інших корисних копалин.
В рамках реформування народного господарства неминучим є як абсолютне, так і відносне зменшення мінерально-сировинного сектору економіки. Тому те падіння обсягів видобутку корисних копалин, що сталося, є багато в чому безповоротнім. Разом з тим створений в Україні ресурсний потенціал, унікальність окремих його компонентів, масштаби розвитку гірничовидобувної промисловості та її інфраструктури об'єктивно зумовлюють в довгостроковій перспективі значну питому вагу мінерально-сировинного комплексу в народному господарстві. В той же час його гіпертрофований і незбалансований розвиток ставить питання про суттєві і невідкладні зміни у структурній політиці.
1.3 Земельні ресурси
Земельні ресурси виступають територіальною базою розміщення народногосподарських об'єктів, системи розселення населення, а також основним засобом виробництва (в першу чергу сільського і лісового господарства). Всі землі України незалежно від їх цільового призначення, господарського використання і особливостей правового режиму відносяться до земельних ресурсів і складають єдиний земельний фонд держави.
Земельні ресурси - це фундамент економіки України. Вони вважаються первинним фактором виробництва. В ресурсній забезпеченості соціально-економічного розвитку України земля складає 40-44%, трудові ресурси - 38-39%. Земельний фонд складається із земель, що мають різноманітне функціональне використання, якісний стан та правовий статус. Земельна площа (суша) України станом на 01.01.2000 р. становила 57939,8 тис. га; її сільськогосподарська освоєність складала 72,2 %, розораність - 57,1%; частка ріллі в загальній площі сільськогосподарських угідь сягала 79,0%. Середньо-зважена землезабезпеченість основних галузей народногосподарського комплексу достатня для їх нормального розвитку і функціонування.
За час, що минув від початку проведення земельної реформи, із суспільного сектору сільгоспвиробництва було вилучено майже 7% земель і передано їх до земель запасу з метою подальшого перерозподілу. В процесі роздержавлення і приватизації земель був створений резервний фонд у розмірі 15% сільськогосподарських угідь. В результаті реструктуризації у більшості господарств порушена відпрацьована на протязі багатьох років територіальна структура землекористування.
Земельний фонд України характеризується наявністю високого біопродуктивного потенціалу, в його структурі переважають землі з родючими грунтами, основна база землеробства країни розміщується на грунтах чорноземного типу. За експертними оцінками, при раціональній структурі землекористування і відповідному науковому та ресурсному забезпеченні, держава здатна виробляти продуктів харчування на 140-145 млн. чол.
Україна ще вкінці 80-х та на початку 90-х років посідала чільне місце серед країн світу за обсягами виробництва с/г продукції (в 1990 році частка України в обсягах виробництва складала майже 20%), в т. ч. у вирощуванні пшениці - сьоме місце - 19 млн. т.; п'яте місце по вирощуванню жита та ячменю; шосте - по вівсу; четверте - по картоплі та друге - по виробництву цукрових буряків [3, 58].
Разом з тим, порівняльний аналіз ефективності використання земельно-ресурсного потенціалу в Україні та в країнах з подібними, а то й гіршими грунтами показує, що навіть в 1990 році, коли в Україні було зібрано рекордний урожай (понад 50 млн. т.) зернових, ефективність залишалась низькою. Обсяги с/г продукції, отримуваної з 1 га оброблюваних земель, у вартісному виразі в Україні були більш як у 2 рази меншими, продукція через низьку якість та високу собівартість була неконкурентоздатною на західноєвропейському ринку [3, 58].
Таблиця 1.2
Порівняльна ефективність використання земель в Україні та інших країнах світу в 1998 р.
|
Країна |
Сільськогосподарські угіддя |
Отримано продукції з га, в дол. США |
Годує |
||||
|
всього, млн. га |
в т. ч. рілля, млн. га |
розораність |
1 га ріллі, чол. |
1 працівник сільського госп., чол. |
|||
|
США |
431,5 |
154,9 |
35,9 |
580 |
1,3 |
80 |
|
|
Франція |
30,70 |
17,7 |
57,6 |
140 |
3,0 |
40 |
|
|
ФРН |
11,9 |
7,3 |
61,3 |
2650 |
8,0 |
50 |
|
|
Бельгія |
1,5 |
0,8 |
50,0 |
3750 |
12,5 |
100 |
|
|
Японія |
5,4 |
4,2 |
75,8 |
11250 |
26,5 |
20 |
|
|
Україна |
42,03 |
33,5 |
79,8 |
450 |
1,5 |
19 |
Здійснення ринкової трансформації економіки України передбачає створення в структурі механізмів її забезпечення більш ефективних форм землекористування та організації сільгоспвиробництва. Трудність вирішення цього завдання посилюється рядом обставин, переплетінням об'єктивних і суб'єктивних чинників, які визначають спрямованість і динамізм сучасних змін в галузі землекористування. Зокрема це стосується реформування земельних відносин і статусу землі.
1.4 Лісові ресурси
Лісові ресурси відіграють важливу роль у збереженні навколишнього середовища та господарській діяльності людей, слугують важливим сировинним фактором для розвитку галузей народного господарства.
Використання і залучення лісових ресурсів у суспільне виробництво означає перетворення їх у складову частину продуктивних сил країни, формування економіки і соціальної сфери. Ліси є джерелом цінної деревини, технічної сировини, харчових і кормових ресурсів. Зросло їх значення як ефективного засобу охорони і поліпшення навколишнього середовища. Завдяки захисним властивостям лісові насадження сприяють поліпшенню водного режиму території, припиненню ерозійних процесів, підвищенню врожайності сільськогосподарських культур. Отже, значення лісу важко переоцінити. Характерна його риса - тісний зв'язок з землею. Земля - базис лісових насаджень, їх природна сила, місце від якого залежить якість і продуктивність лісу. Виступаючи разом, земля і ліс створюють єдину територіально-просторову систему без якої існування суспільства унеможливлюється.
Специфічні особливості лісу визначали його важливе місце серед інших ресурсів природи. Ліс виступає в якості головного засобу виробництва, предмету і продукту праці одночасно. Ліс як основний засіб виробництва використовується для продукування деревної маси, харчових ресурсів, технічної сировини, соціальної і екологічної продукції.
Україна належить до країн з невисокою забезпеченістю лісом. Площа її лісового фонду становить 10,8 млн. га, в тому числі вкрита лісом - 9,4 млн. га. Лісистість території становить всього 15,6%, причому її рівень територіально досить диференційований: від 43,2% в Івано-Франківській до 1,8% в Запорізькій. Наближеним до оптимального вважається показник на рівні 21 - 22%, який дає змогу досягти збалансованості між лісосировинними запасами, обсягами лісоспоживання і екологічними вимогами. Загальні запаси деревини в Україні становлять 1,74 млрд. куб м. Близько 51% лісів віднесено до захисних, водоохоронних та інших цінних в екологічному відношенні лісів, решту становлять експлуатаційні. За останні роки намітилася тенденція до скорочення обсягів лісокористування. Загальні обсяги заготівлі деревини зменшилися з 14,4 млн. куб. м у 1990 р. до 10,5 млн. куб. м у 2000 р., тобто майже на 30%.
Вікова структура лісів України характеризується такими співвідношеннями: молодняки займають 45,4% площі, середньовікові - 37,7%, достигаючі та стиглі - відповідно 10,1% та 6,8%, що в 1,5 - 2 рази нижче оптимальних величин [3, 59].
Лісові насадження як предмети праці представлені насадженнями лісосічного фонду, а також окремими деревами, які призначені для вирубки з метою одержання лісопродукції і формування ландшафтів. Предметом праці у лісовому господарстві виступає і земля в процесі її обробки, зокрема, для створення нових лісових насаджень, проведення реконструкції деревостанів, сприянню природного лісовідновлення. При здійсненні даних заходів найбільш чітко проявляються функції лісу як засобу і предмету праці.
Характерною рисою лісу є його здатність до відновлення. При раціональному веденні лісового господарства і лісокористуванні ліси вважаються невичерпними. Проте їх дуже мало, що негативно відбивається на забезпеченні лісоспоживачів ресурсами деревини і екологічній ситуації.
У природоресурсному потенціалі значну частку становлять ресурси недеревного рослинного походження - дикорослі плоди і ягоди (харчові продукти), лікарська та технічна сировина, з яких приблизно 150 використовується в офіційній медицині. На часі природні запаси дикорослих плодів, ягід, грибів та лікарської сировини використовуються не достатньо повно. Їх заготівля не перевищує 40-50% від експлуатаційно доступних обсягів і складає приблизно 45 тис. т на рік.
За останні десятиліття в Україні значна частина лісових ресурсів загинула від промислових викидів та постраждала від аварії на ЧАЕС. Загальний стан лісів України не відповідає еколого-економічним вимогам, а функціонування лісового господарства здійснюється в складних економічних умовах.
1.5 Рекреаційні ресурси
Рекреаційні ресурси забезпечують відновлення та розвиток життєвих сил людини, витрачених у процесі трудової діяльності, тобто слугують для регенерації здоров'я і підтримки працездатності населення. До рекреаційних ресурсів відносять об'єкти і явища природного походження, які можуть бути використані для лікування, оздоровлення, відпочинку, туризму. До їх складу входять мінеральні води, грязі, кліматичні, ландшафтні, пляжні та пізнавальні ресурси. Вони розміщені практично по всій території України, однак їх територіальне розміщення є дуже не рівномірним [6, 13].
За даними Держкомзему України організації, установи природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення станом на 01.01.2000 р. займали 304,4 тис. га земель, в складі яких налічувалось 11,8 тис. га сільгоспугідь; 151,1 тис. га лісів і інших лісовкритих площ; 14,0 тис. га відкритих і заболочених земель; 63,0 тис. га під водою. В межах населених пунктів їх обліковувалось 17,6 тис. га, в т. ч.8,5 тис. га забудованих.
До складу земель, що вимагають створення особливого режиму охорони та забезпечення цільового функціонального використання на території України відносяться:
курортні землі (території розповсюдження понад 400 джерел лікувальних мін. вод і 104 родовищ лікувальних грязей; території морських пляжів довжиною 1160 км; земельні ділянки 1059 санаторіїв на 203 тис. місць);
рекреаційні землі (земельні ділянки 2380 закладів організованого відпочинку та туризмом на 398 тис. місць; території масового короткочасного відпочинку населення у приміських зелених зонах; земельні ділянки дачних поселень та садівничих товариств);
землі природоохоронного фонду, який використовується для екологічного туризму та рекреації (території 5 національних природних парків, 10 регіональних ландшафтних парків, 3 біосферних заповідників, 1800 заказників, 500 парків-пам'яток садово-паркового мистецтва);
землі об'єктів історико-культурної спадщини (території розташування більше 125 тис. пам'яток історії, археології, етнографії, архітектури).
За даними оцінки ресурсного потенціалу земель курортів і рекреації та туризму, земель історико-культурного призначення, територія їх розповсюдження може складати близько 9,1 млн. га, або майже 15% території країни. Це більш, ніж вдвічі перевищує площі тих земель, які використовуються для цих цілей на сучасному етапі. Згідно з прогнозними розрахунками на базі використання цього потенціалу є можливість одночасно оздоровити близько 50 млн. чоловік, тобто майже все населення України. З іншого погляду - це могутній потенціал розвитку міжнародного туризму, який у багатьох країнах світу є прибутковою галуззю національної економіки. В Україні доля доходів від туризму у ВНП не перевищує одного відсотка.
Водночас, значні земельні території необхідні для створення охоронних зон (санітарної охорони курортів та лікувальних ресурсів, водоохоронних, охорони історико-культурної спадщини), а також для створення прибережних захисних смуг, які виконують природоохоронні функції і мають режим обмеженої господарської діяльності.
1.6. Водні ресурси
Згідно Водного кодексу України під водними ресурсами розуміють обсяги поверхневих, підземних і морських вод відповідної території. Ресурси прісних (поверхневих і підземних) вод належать до основних, що визначають рівень водозабезпечення соціально-економічного розвитку країни в цілому і окремих її регіонів.
Водні ресурси є найважливішим елементом національного багатства і відрізняються високою динамічністю. На відміну від інших природних ресурсів вони безперервно відновлюються, їм властива значна мінливість не тільки у часі, але й у просторі. У зв'язку з цим використання водних ресурсів в народному господарстві часто вимагає складних інженерних рішень щодо перерозподілу стоку.
Водні ресурси України формуються як за рахунок атмосферних опадів (місцевий річковий стік, грунтова волога, підземні води), так і за рахунок зовнішнього притоку із суміжних територій (транзитні води).
Можливості використання водних ресурсів багато в чому залежать від їх режиму, обумовленого природними умовами формування стоку, до числа яких належать кліматичні і гідрогеологічні фактори,рельєф поверхні і характер складаючих її грунтів.
Кліматичні умови визначають величину і режим надходження на поверхню водозборів атмосферних опадів, які є основним прибутковим елементом водного балансу і джерелом водних ресурсів, а також потенційні можливості їх природних втрат на випаровування - головного витратного елемента водного балансу.
природний ресурсний потенціал україна
Основною закономірністю просторового розподілу опадів в Україні є їх зменшення з півночі і північного заходу на південь і південний схід. Рельєф що визначає регіональні особливості циркуляції, вносить істотні зміни у поля опадів. Пересічно в Україні випадає 625 мм (або 377 км) опадів. Найбільша кількість опадів випадає в Карпатах та Кримських горах - 800-1600 мм на рік, причому дві третини їх припадає на теплий період року.
Територіальний розподіл водних ресурсів України є нерівномірним і не відповідає розміщенню водомістких господарських комплексів. Найменша кількість водних ресурсів формується у місцях зосередження потужних споживачів - Донбас,, Криворіжжя, Автономна Республіка Крим, південні області України. Основними споживачами води є промисловість (в першу чергу електроенергетика, металургія, хімічна промисловість), с/г, комунальне господарство. Для пом'якшення територіальних відмінностей у забезпеченні поверхневими водами в Україні побудовано 1,1 тис. водосховищ (повний об'єм 55,0 куб. км), найкрупніші з яких знаходяться на Дніпрі. Створено близько 29 тис. ставків, 7 крупних каналів і 10 водоводів тощо [6, 14].
Тому використання водних ресурсів поділяється на: водоспоживання, тобто відведення води від джерела з наступним застосуванням у технологічних процесах (промисловість, с/г зі зрошенням, комунальне господарство та ін.); водокористування, здійснюване безпосередньо в межах водного джерела без прямих витрат цього ресурсу (гідроенергетика, водний транспорт, рибне господарство, туризм).
Важливою складовою водних ресурсів є їх гідроенергоресурси - запаси енергії річкових протоків і водоймищ, що лежать вище від рівня моря. Загальні потенційні гідроенергоресурси становлять близько 60% всієї енергії поверхневого строку. Розрізняють потенціальні, технічно можливі (за даним рівнем розвитку науки і техніки) та економічно доцільні для використання гідроенергоресурси. Потенціальні гідроенергоресурси України становлять 44,7 млрд. кВт. год.; з них технічно можливі для використання - 21,5 млрд. кВт. год.; економічно доцільні для використання становлять 16 млрд. кВт. год.
Розділ 2. Методи вимірювання природно-ресурсного потенціалу
2.1 Основні види оцінки природних ресурсів
Використання в економічній системі природних ресурсів вимагає їх адекватної оцінки. Існує два основних види оцінки: технологічна (виробнича) та економічна. При технологічній оцінці виявляється ступінь придатності ресурсів до того чи іншого виду людської діяльності з урахуванням сучасної або перспективної технології їх використання. Нерідко технологічна оцінка виражається в балах та категоріях. Вона здійснюється, як правило, перед економічною.
Економічна оцінка природних ресурсів - необхідний етап для забезпечення їх ефективного використання. Визначилися дві групи економічних оцінок: перша - характеризує економічні результати використання природних ресурсів, друга - економічні наслідки дії на навколишнє природне середовище (переважно це економічні втрати від забруднення чи порушення природного середовища). Для економічної оцінки природних ресурсів застосовують передусім методичні підходи, засновані на категоріях рента та ефективності [11, 70].
При рентному підході природний ресурс може оцінюватися двома способами: за відносним ефектом чи прибутком, що дає його використання в народному господарстві; за додатковими затратами на компенсацію втрат прибутку при вилученні певного ресурсу з природокористування. Розрізняють витрати на запобігання забрудненню й витрати на компенсацію збитків. Перші здійснюються задля зменшення шкідливих викидів (наприклад, будівництво очисних споруд, нейтралізація викидів тощо). Другі оцінюються через недотримання національного доходу, додаткові витрати з соціальних фондів тощо.
Для розміщення галузей народного господарства велике значення мають кількісні параметри певного виду ресурсу. За народногосподарським значенням запаси корисних копалин поділяють на такі групи: балансові, використання яких економічно вигідне, тобто вони відповідають промисловим вимогам за якістю сировини і гірничо-технічними умовами експлуатації; позабалансові, які при наявному рівні технології експлуатувати економічно не вигідно. До промислових запасів відносять вивчені й розвідані запаси, експлуатація яких за даних умов забезпечує достатню рентабельність виробництва.
2.2 Економічна оцінка мінеральних ресурсів
За економічної оцінки корисних копалин використовують величину, яка обчислюється як різниця між цінністю кінцевої продукції, отриманої з мінеральної сировини і витратами на її отримання за період розробки запасів із врахуванням часу.
Економічну оцінку родовищ RM визначають за формулою:
(2.1)
де: Zt - цінність готової продукції, включаючи всі супутні компоненти, вирахування у внутрішніх чи світових цінах t-го року (замикаючі затрати), грн;
St - величина приведених (без відрахувань на амортизацію) витрат у t-му році експлуатації родовища, що оцінюється, грн;
Т - розрахунковий (кінцевий) період оцінки родовища чи його частини, роки;
Р - норма дисконтування;
Величина (Zt - t) - диференційна рента у розрахунку на кінцеву продукцію, яка отримується з оцінюваного родовища у t-му році експлуатації (освоєння).
Якщо протягом періоду вилучення запасів щорічні витрати Zt і St у часі є постійними, то довгострокова економічна оцінка родовища корисних копалин рівна:
(2.2)
Ця економічна оцінка носить назву гірської чи природної ренти. На розмір гірської ренти впливають такі фактори: геолого-гірські умови; географічні властивості, кількість родовищ, які експлуатуються у регіоні; екологічні фактори [11, 71].
Цікавим є підхід до показника економічної оцінки мінеральних запасів, який оцінює вклад у розвиток народного господарства, що отримується від використання даного ресурсу, і розмір цього вкладу або ефекту вимірюється різницею між отриманням і витратами народного господарства при експлуатації цього ресурсу, тобто різницею між його цінністю і витратами на його отримання. Економічна оцінка запасів мінеральних ресурсів відображається різницею Ц - С, де Ц - оптова прейскурантна ціна цього природного ресурсу, а С - собівартість (або приведені затрати) на його отримання (видобутку). Вказана різниця Ц - С у такому випадку розглядається як звичайний прибуток.
2.3 Економічна оцінка земельних ресурсів
Економічна оцінка земельних ресурсів в основі якої лежать дві концепції: затратна і рентна.
Затратна базується на оцінці виконаної праці та вкладених коштів у відтворення земельних ресурсів. При такому підході якість земельних ресурсів виступає додатковим фактором міри їх цінності й оцінюється за шкалою зменшуваних і підвищених коефіцієнтів. Методологічною основою економічної оцінки земельних ресурсів є ефективність суспільного відтворення.
Під економічною оцінкою земельних ресурсів розуміють величину одночасних затрат (інвестицій), які потрібні для відтворення цього ресурсу чи його заміни на основі ефекту відтворення продукту землекористування. Розрізняють поточну (річну), яка означає щорічний ефект відтворення і довгострокову економічну оцінки земельних ресурсів - суму щорічних ефектів відтворення за період надходження земельного ресурсу в господарському обороті.
В основу рентної концепції покладено нарахування народногосподарського ефекту земельних ресурсів у вигляді диференційної ренти. За своїм значенням рентна оцінка ресурсів дорівнює народногосподарським (не галузевим і не індивідуальним) додатковим витратам, які можуть виникнути через вибуття цього ресурсу з експлуатації (наприклад вичерпання корисних копалин, затоплення сільськогосподарських земель, зміна рекреаційного використання лісу на лісоексплуатаційне тощо). Ті ресурси, безповоротна втрата яких не супроводжується економічними втратами ні в цей час, ні в перспективі, одержують нульову оцінку. Позитивну (не нульову) оцінку мають так звані обмежені ресурси, внаслідок прикладання суспільної праці до яких виникає диференційна рента.
Розрізняють диференційну ренту І і диференційну ренту ІІ. Диференційна рента І пов'язана з природною родючістю окремих земельних ділянок, а диференційна рента ІІ - з додатковим доходом, який утворюється в результаті продуктивних додаткових вкладень капіталу.
При розрахунках економічних оцінок природних ресурсів, у тому числі земельних, при рентному підході, як суспільно необхідні затрати використовують показники замикаючих затрат на відповідні види продукції, наприклад сільськогосподарського призначення.
В економічній літературі ці затрати називають кадастровими цінами чи суспільно виправданими межами затрат на приріст виробництва певної продукції.
Замикаючі витрати - це нормативний рівень приведених затрат на виробництво при експлуатації природних, у тому числі земельних ресурсів, включаючи норму прибутку, найменш економічних виробництв, які залучають природні ресурси у господарський обіг.
Значний теоретичний інтерес складають розробки проблем економічної оцінки природних ресурсів, які проводилися ЦЕМІАН СРСР (Н.П. Федоренко, К.Г. Гофман). Згідно з розробленим ними проектом "Основних положень методики економічної оцінки природних ресурсів у масових планово-проектних розрахунках" вихідним показником економічної оцінки с/г угідь є величина річного ефекту (річної диференційної ренти І і ІІ), що дає ця земельна ділянка. Величина річного ефекту залежить від замикаючих витрат на с/г культури, вирощування яких можливе на цій земельній ділянці, від урожайності цих культур і витрат на їх виробництво. При даному рівні замикаючих витрат величина річного ефекту може набувати різних значень залежно від вибраної структури посівних площ та ефективності додаткових витрат при вирощуванні відповідних с/г культур (диференційована рента ІІ) [11, 72].
Економічна оцінка природних ресурсів на основі рентної концепції за пропозицією К.Г. Гофмана розраховується за формулою:
(2.3)
де б - коефіцієнт, що враховує динаміку в часі показників Z, S, q, а також ефект "обезцінювання" майбутніх витрат і результатів (фактор часу);
q - коефіцієнт "продуктивності" природного ресурсу (визначається урожайністю сільськогосподарських культур, розподілом землі між ними, коефіцієнтом утилізації корисних копалин тощо);
Z - замикаючі витрати на продукцію, що вироблена при експлуатації природного ресурсу;
S - індивідуальні витрати на продукцію, що отримана при експлуатації природного ресурсу.
У цій формулі підкреслюється принципова можливість неоднозначного вибору варіанту використання природних ресурсів і необхідність вибору альтернативи, що зможе дати максимальний ефект.
2.4 Економічна оцінка лісових ресурсів
Ліси не однакові за цільовим призначенням, продуктивністю, місцезнаходженням, доступністю для експлуатації. Тому не однакові й методи їх економічної оцінки. На сьогоднішній день об'єктами економічної оцінки лісових ресурсів залежно від напряму їх використання є: земля як головний засіб виробництва в лісовому господарстві; лісові насадження на корені; ліс як земельне угіддя й об'єкт багатоцільового використання; насадження, які є продуктом природи і праці; ресурси прибічного і прижиттєвого користування; ресурси лісової фауни.
Серед тих, хто займався економічною оцінкою лісових ресурсів на базі диференційної ренти, назвемо В.Л. Джиковича. Його погляд на економічну оцінку можемо охарактеризувати як класичний, тобто він вважає, що принесений народному господарству ефект від використання лісів експлуатаційного значення рівний тому виграшу, який отримує суспільство при заготівлі ("добуванні") лісоматеріалів у тих лісових масивах, в яких фактичні витрати на добуток менші гранично допустимих. Лісопродукція, отримана при експлуатації лісових ресурсів, місцезнаходження й якість яких дозволяють зменшити витрати, порівняно з експлуатацією гірших ділянок, дає народногосподарський ефект у розмірі різниці між гранично допустимими і фактичними затратами, тобто диференційну ренту. При економічній оцінці лісових ресурсів автор прагне оцінити ефект, а не обчислювати витрати на отримання цього ефекту, тому він вважає диференційну ренту основним показником економічної оцінки. За методикою В.Л. Джиковича, економічна оцінка лісових ресурсів базується на народногосподарському ефекті в сфері "добування" лісоматеріалів. Тому для економічної оцінки лісових ресурсів використовується тільки диференційна рента в сфері лісоексплуатації і транспортуванні лісопродукції, яка і є оцінкою лісових ресурсів. Інакше кажучи, лісові ресурси оцінюються за різницею між суспільними витратами на заготівлю лісу і перевезенням лісоматеріалів. Диференційна рента за якістю і місцезнаходженням, віднесена на 1 м3 лісу на корені, - показник економічного ефекту, що дає даний лісосировинний ресурс, величина якого залежить від оптимального з народногосподарських позицій способу лісоексплуатації з урахуванням обмежень, що накладаються правилами вирубки і відтворення лісових ресурсів. Величина диференційної ренти визначається через різницю фактичних (при оптимальному режимі лісоексплуатації) і гранично допустимих витрат на його експлуатацію [11, 73].
2.5 Економічна оцінка лісів рекреаційного призначення
До лісів рекреаційного призначення відносяться зелені зони, міські ліси, курортні та інші, які використовуються для масового відпочинку і оздоровлення населення.
Споживча цінність рекреаційного лісу, як і іншого товару, визначається кількістю суспільно необхідної праці на його утримання та поліпшення. Тому закономірно вимірювати рекреаційні функції лісу через співставлення величини приросту продукції в промисловості (соціальний ефект) за рахунок підвищення продуктивності праці, з витратами, пов'язаними із впорядкуванням лісів рекреаційного призначення.
В загальному вигляді економічна оцінка рекреаційного лісокористування (Rp), яке щорічно приносить народногосподарський ефект з урахуванням періоду ротації лісових насаджень, визначається формулою:
(2.4.)
де r - рента від рекреаційного лісокористування, грн.;
q - коефіцієнт ефективності рекреаційного лісокористування;
t - фактичний вік насадження, років;
Т - вік лісового насадження у віці природної стиглості, років;
Епр - норматив дисконтування (0,03).
Рента від рекреаційного лісокористування визначається різницею між цінністю лісу як рекреаційного ресурсу, яка встановлюється величиною допустимих витрат на приріст ефекту (замикаючих оцінок) і індивідуальних зведених витрат на відновлення і вирощування лісових насаджень. Рента розраховується за формулою:
г = ZрКр - З, (2.5)
де Zр - замикаючі витрати на вирощування 1 га рекреаційного лісу, грн.;
Кр - коефіцієнт якості лісових насаджень;
З - індивідуальні зведені витрати на відновлення, вирощування лісових насаджень рекреаційного призначення, грн.
Замикаючі витрати відбивають ефект, який досягається в результаті поліпшення лісу як засобу праці в сфері рекреації. Останні представлені витратами на відновлення і вирощування рекреаційних насаджень, впорядкування території, формування ландшафтів тощо. Рівень їх залежить від умов розташування ділянок лісу, структури насаджень, придатності їх для рекреації. Аналогічно розраховуються індивідуальні зведені витрати на вирощування конкретних насаджень рекреаційного призначення.
Коефіцієнт якості лісових насаджень характеризує рівень їх придатності для рекреації. Він визначається на підставі співвідношення існуючих показників ландшафту до нормативних параметрів, що відображають потребу в необхідних елементах рекреації (впорядкування території, формування ландшафтів тощо).
Коефіцієнт ефективності (q) рекреаційного лісокористування вираховується на основі відношення фактичного відвідування лісу рекреантами (чол. /га) до гранично допустимих навантажень (чол. /га), які визначають рекреаційну місткість лісових насаджень як просторово-територіального об'єкта.
Норми рекреаційних навантажень встановлюються для кожної ділянки окремо. Вони залежать від породного складу лісових насаджень, типів умов їх зростання, грунту, експозиції тощо.
На основі рекреаційних навантажень визначається характер заходів щодо впорядкування території, приведення її до необхідного рівня, регулювання відвідування лісових насаджень [3, 300].
Результати економічної оцінки, що одержані за формулою, застосовуються для встановлення нормативів плати за користування лісами в цілях рекреації.
2.6 Економічна оцінка водних ресурсів
Основні положення методики економічної оцінки водних джерел як об'єктів природокористування передбачають визначення економічної оцінки водних ресурсів і використання її результатів для оптимального розподілу об'єму води та джерела водоспоживання між учасниками водогосподарського комплексу.
Обмеженість водних ресурсів, різні напрями їх можливого використання з неоднаковим ступенем ефективності передбачають потребу в оцінці води з урахуванням диференційної ренти. Тобто оцінка води як природного ресурсу визначається водною диференційною рентою, яку пропонується розраховувати порівнянням суми суспільних витрат за оптимальним планом використання водних ресурсів із затратами за тим самим оптимальним, але вже із альтернативних варіантів.
З урахуванням багатогранності можливих напрямів і засобів використання природних ресурсів їх економічною оцінкою є максимально можливий економічний ефект, отриманий при оптимальних умовах експлуатації природних ресурсів, певному рівні остаточних витрат і обмежень, які накладаються потребами суспільства у різних видах продукції, лімітами капітальних вкладень та інше.
Останнім часом широкої популярності набула енергетична оцінка природних продуктивних сил. Вона грунтується на тому, що природні ресурси мають певний енергетичний еквівалент, який залежить від їхнього внутрішнього потенціалу і попередніх витрат на їх утворення. Тобто під різні явища підводиться єдина основа, що дає змогу їх порівнювати. Різниця чи відношення між витратами і виходом енергії досить об'єктивно характеризує продуктивність праці. Техніку розрахунку оцінки природного ресурсу за енергетичною методикою можна визначити формулою:
(2.6.)
де: ОПРЕ - оцінка природних ресурсів енергетична;
Ев - енергетичні витрати на утворення певного виду природних ресурсів;
Ве - вихід енергії, який може бути одержаний з цього виду природного ресурсу у разі його використання.
Розділ 3. Аналіз природно-ресурсного потенціалу України
3.1 Донецький економічний район (Донецька і Луганська області)
У межах району розміщений Український Донбас - один з найрозвиненіших у країні територіально-виробничих комплексів з переважаючою спеціалізацією добувних галузей промисловості та пов'язаних з ними галузей обробної промисловості, значними природними ресурсами, потужним виробничим потенціалом. Має густу мережу транспортних магістралей.
Головне багатство надр Донецького економічного району - кам'яне вугілля. Геологічні запаси його становлять близько 240 млрд. т, з них балансові - 41 млрд. т. Є поклади вугілля від довгополум'яного (Д) до антрацитів (А). Запаси коксового вугілля (марки К, ПС, ПЖ) становлять 13%, їх частка у видобутку - 40% [11, 45].
Забезпеченість розвіданими запасами становить у Луганській області 125 років, у Донецькій - 77 років. За запасами антрацитів Донбас посідає перше місце у світі.
Поряд з вугіллям у районі виявлено родовища природного газу. З рудних корисних копалин виявлено бурі залізняки в басейнах рік Луганської області, промислового значення вони не мають. В межах Артемівського, Лисичанського й Володарського районів розвідано мідні руди, проте вони не розробляються через відсутність промислових запасів. На Нагольному кряжі відкрито невелике родовище поліметалів (свинець, цинк, срібло), яке промислового значення не має. Ртуть видобувають на Микитівському ртутному комбінаті.
Поклади кам'яної солі залягають в Артемівському, Слов'янському, Новокарфагенівському родовищах (9 млрд. т). Це основні райони видобутку солі в Україні. Тут працює чотири соляні шахти та два солевиварних підприємства в Слов'янську.
Поклади вапняків зосереджені на півдні Донецької області.
Білогорівське родовище високоякісної крейди для содового виробництва розробляється на заводі "Лисичанська сода". Крейду видобувають у кар'єрах, а також біля Краматорська, Артемівська та в інших місцях.
Великі поклади вогнетривких глин та підприємства з виробництва вогнетривів. Найбільший центр виробництва вогнетривів - Часів Яр: чотири шамотних заводи і велике кар'єрне господарство.
Значні поклади цементного мергелю є поблизу Амвросіївки. Це родовище - одне з найбільших у світі. Мергель залягає тут шарами потужністю 50 - 70 м.
У районі є значні запаси гіпсів, будівельних пісків, пісковиків. Всього розвідано близько 50 видів корисних копалин, з них 30 видів використовуються в народному господарстві.
За останні роки серед древніх кристалічних порід Приазовського масиву відкрито світового значення родовища цирконію та рідкісних металів. Виявлено кімберлітові (алмазоносні) трубки, родовища танталу, ніобію, літію, цезію, нових нетрадиційних видів мінеральної сировини (ставроліт - замінник гостродефіцитного плавикового шпату). У східній частині Єнакієвсько-Міуської зони виявлено перші ділянки локалізації золото-сульфідної мінералізації. У районах, що прилягають до Харківської області, оцінено промислові запаси свинцево-цинкових руд.
Наявні водні ресурси не забезпечують потреб регіону. Обсяг поверхневого стоку всього - 2,0487 км води, яку можна використати для господарських потреб. Споживачі забезпечені місцевими водними ресурсами від 50% у басейні Сіверського Донця до 27% у басейні ріки Міус. Води каналів Дніпро - Донбас та Сіверський Донець - Донбас не повністю вирішують проблему. У басейні Сіверського Донця придатними для зрошення (за хімічним складом) є паводкові води [11, 46].
Грунти в регіоні - здебільшого чорноземи, від звичайних до південних. У цілому грунти родючі, але потребують правильного обробітку та високої агротехніки. Велике значення для підвищення врожайності за умов недостатнього зволоження має зрошення.
3.2 Придніпровський економічний район (Дніпровська і Запорізька області)
Придніпров'я має значний природно-ресурсний потенціал. На його території зосереджені різноманітні корисні копалини, головними з яких є залізна і марганцева руди, вогнетриви, флюсова й будівельна сировина, а також кам'яне та буре вугілля.
Інтегральний природно-ресурсний потенціал Придніпров'я досить потужний - становить майже третину загальноукраїнського потенціалу. Основу його становлять вугілля, залізна і марганцеві руди, вогнетривкі глини й флюсові вапняки, цементна сировина. З агрокліматичних ресурсів важливими є родючі чорноземи, достатня кількість сонячного тепла. Поряд з цим району бракує вологи, водних ресурсів, що позначається на спеціалізації і розміщенні виробництва.
Не тільки загальноукраїнське, а й світове значення мають поклади вугілля, залізної й марганцевих руд. Майже 8,6 млрд. т кам'яного вугілля залягають у родовищах Дніпропетровської області (Західний Донбас). Якість вугілля висока, проте і собівартість його значна, бо видобувається воно вже давно, верхні шари його вичерпані, шахти досить глибокі. До того ж і обладнання для його видобутку дуже застаріло.
Запорізька область багата на поклади рудних корисних копалин, зокрема залізних руд. Із семи розвіданих в Україні родовищ золота 5 заплановано розробляти у центральній частині країни, з них три - на території Дніпропетровської області.
Розвідано запаси алюмінієвої сировини - боксити-нефеліни. Розпочато розробку родовищ нової алюмінієвої сировини у Дніпропетровській області. Їх запаси становлять 150 млн. т. У рівних пропорціях вони містять сполуки алюмінію, заліза, електрокорунду. Розробка цих покладів дасть змогу повністю відмовитися від імпорту цієї сировини.
Розвідано також поклади бокситів, каолінів, вогнетривких глин, вапняків, граніту.
В Азовському морі промислове значення має вилов різних видів риби.
Водними ресурсами район забезпечений нерівномірно. Так, густота річкової мережі на Лівобережній частині Дніпропетровської області сягає 1-1,5 км/км, а в межах Причорноморської низовини - лише 0,1-0,3 км/км. Головною річкою є Дніпро з багатьма притоками. У межах району знаходяться Дніпровське та частини Дніпродзержинського і Каховського водосховищ. Збудовано також 127 невеликих водосховищ і понад 2 тис. ставків. Озер мало. Для постачання питної і технічної води Криворіжжю споруджено канал Дніпро-Кривий Ріг [11, 47].
Серед зональних типів грунтів у Запорізькій області переважають чорноземи (75 % площі області): на півночі - чорноземи звичайні, на півдні - південні та південні солонцюваті, майже повністю розорані; на півдні й у південно-західній частині області - темно-каштанові й каштанові (10 % її площі), переважно солонцюваті. На берегах лиманів, у заплавах річок поширені солончакові грунти. Еродованість орних земель - 49%.
По всій території Дніпропетровської області переважають родючі чорноземні грунти (48% її площі), є також лучно-чорноземні, лучні солонцюваті, дерново-піщані та ін. Еродованість орних земель - 40%.
Лісові ресурси району становлять 800,5 тис. га, або 13,5% його території. На Дніпропетровщині є ліси двох типів: заплавні і байрачні. Заплавні ліси - у заплавах річки Дніпро та ін. Байрачні ліси ростуть по схилах балок і ярів. Площа лісів області складає 78,9 тис. га. У Запорізькій області площа лісів становить 108 тис. га, в тому числі штучно насаджених 32,3 тис. га. Промислового значення лісові ресурси не мають.
Придніпровський економічний район завдяки сприятливим кліматичним умовам добре забезпечений рекреаційними ресурсами. Так, на узбережжі Азовського моря є зручні піщані пляжі. У районі використовуються джерела мінеральних вод та лікувальні грязі. Основні запаси лікувальної грязі сконцентровані в приморських лиманах, озерах, затоках.
Надмірна концентрація переважно матеріаломістких виробництв зумовила дуже напружену екологічну ситуацію в економічному районі.
Природні умови й ресурси району сприятливі для розвитку багатогалузевого сільського господарства, особливо зернового, а також для вирощування соняшнику, цукрових буряків, садівництва та м'ясо-молочного тваринництва.
3.3 Північно-Східний економічний район (Полтавська, Сумська і Харківська області)
В економічному районі вдало поєднуються рівнинна поверхня, сприятливий кліматичний режим, родючі грунти й значні запаси корисних копалин.
Подобные документы
Природно-ресурсний потенціал Запорізької області, корисні копалини регіону та фактори використання. Причини забруднення атмосферного повітря регіону, шляхи покращення екології. Етапи формування природно-ресурсного фонду, його раціональне використання.
курсовая работа [27,3 K], добавлен 12.04.2009Поняття та склад потенціалу національної економіки. Відмінні риси природно-ресурсного, демографічного та трудового, науково-технічного, інформаційного, виробничого, екологічного, зовнішньоекономічного потенціалу. Показники економічного потенціалу країни.
презентация [2,4 M], добавлен 01.11.2012Місце Київської області в економіці України. Економічна оцінка природно-ресурсного й виробничого потенціалу. Населення й трудові ресурси. Промисловий, транспортний і агропромисловий комплекси області. Освіта, охорона здоров'я, соціальна сфера і туризм.
реферат [38,8 K], добавлен 02.03.2016Сутність потенціалу підприємства, його структура та конкурентоспроможність. Фінансові ресурси підприємства, їх склад, характеристика і джерела формування. Аналіз фінансового потенціалу підприємства та шляхи вдосконалення його ефективності в умовах кризи.
научная работа [44,9 K], добавлен 26.09.2009Теоретичні засади оцінки інноваційного потенціалу підприємства. Сутність та види інновацій на підприємстві. Структура інноваційного потенціалу підприємства. Методики оцінювання інноваційного потенціалу ХДЗ "Палада", стан та шляхи його підвищення.
дипломная работа [511,2 K], добавлен 10.06.2010Економічна оцінка природно-ресурсного потенціалу. Виробничий потенціал. Ефективність національної економіки. Моделі економічного розвитку. Державний бюджет та податкова система України. Фінансування діяльності бюджетних установ. Грошово-кредитна політика.
шпаргалка [275,9 K], добавлен 05.02.2010Характеристика категорії "фінансовий потенціал регіону" на основі імматеріального, ресурсного та системного підходів. Визначення релевантних складових фінансового потенціалу регіонів України з урахуванням функціональної ознак, алгоритм кількісної оцінки.
статья [1,2 M], добавлен 17.05.2014Особливості формування і використання природо–ресурсного потенціалу Луганського регіону. Загальна характеристика трудового населення, питома вага промисловості у ВВП, поверхня та водні ресурси області. Проблеми і стан навколишнього природного середовища.
курсовая работа [225,7 K], добавлен 10.05.2009Економічна сутність ресурсного потенціалу підприємства. Матеріальні і нематеріальні ресурси, формування та використання фінансових ресурсів підприємства. Проблеми та перспективи підвищення ефективності формування і використання ресурсів підприємства.
курсовая работа [71,0 K], добавлен 15.02.2011Плата за забруднення водних ресурсів. Загальна характеристика природно-ресурсного потенціалу Луганської області. Аналіз мінеральних, водних, земельних, лісових, фауністичних, рекреаційних ресурсів області. Еколого-економічна оцінка природного середовища.
курсовая работа [186,5 K], добавлен 08.02.2013
