Визначення основних засобів як економічної категорії та їх оцінка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Найважливішою складовою частиною економічного потенціалу країни є національне багатство - це сукупність матеріальних ресурсів, накопичених продуктів минулої праці облікових і залучених в економічний оборот природних багатств, які суспільство має в своєму розпорядженні на певний момент часу.

Одним з найважливіших компонентів національного багатства є основні засоби. У діючій практиці обліку до основних засобів відносять предмети і об'єкти матеріально - речовинного змісту, термін корисного використання яких складає понад дванадцять місяців або вони споживаються в операційному циклі, що перевищує дванадцять місяців. Ці об'єкти повинні використовуватися у виробництві продукції, при виконанні робіт і наданні послуг або для управлінських потреб організації і володіти здатністю приносити їй економічні вигоди в майбутньому.

Основні засоби є одним з найважливіших чинників будь-якого виробництва. Їх стан і ефективне використання прямо впливає на кінцеві результати господарської діяльності підприємства.

Проблема підвищення ефективності використання основних засобів виробничих потужностей підприємств займає центральне місце в період переходу України до ринкових відносин. Від рішення цієї проблеми залежить місце підприємства у виробництві, його фінансовий стан, конкурентоспроможність на ринку.

Формування ринкових відносин припускає конкурентну боротьбу між різними товаровиробниками, перемогти в якій зможуть ті з них, хто найефективніше використовує всі види наявних ресурсів.

Умову переходу до ринкової економіки спонукають трудові колективи до постійного пошуку резервів підвищення ефективності використання всіх матеріально - речовинних чинників виробництва, у тому числі і основних засобів. Виявити і практично використовувати ці резерви можна за допомогою ретельного економічного аналізу.

Дана дипломна робота складена з використанням матеріалів по господарській діяльності Кременчуцької дистанції електропостачання Південної залізниці (далі Дистанція). У роботі представлена інформація з обліку, аналізу, об'єктів основних засобів Дистанції. Викладені найбільш важливі терміни і визначення, що розкривають теорію, організацію, технологію, методику проведення, порядок оформлення і розгляду матеріалів по обліку, збереженню і використанню основних засобів. Представлена інформація по організаційно-правовій структурі і техніко-економічні показники, що дає поняття про основні нормативні акти, регулюючі господарську діяльність підприємства, і показники підприємства, що характеризують його основну діяльність.

У дипломній роботі широко розкриті організація і технологія ведення обліку в Дистанції.

Піддалися вивченню і перевірці існуючі на підприємстві документи з фінансово - господарської діяльності, які пов'язані із збереженням, обліком і використанням основних засобів.

Мета дипломної роботи - на підставі нормативних, законодавчих матеріалів, наукової і спеціальної літератури, досвіду організації обліково - аналітичної роботи в Дистанції глибоко вивчити і розробити пропозиції по вдосконаленню обліку і аналізу основних засобів.

Для досягнення наміченої мети в роботі поставлені і вирішені завдання:

- охарактеризована суть основних засобів як економічної категорії;

- приведені завдання обліку основних засобів і його нормативне регулювання в Україні;

- викладена методика обліку основних засобів;

- приведені шляхи вдосконалення обліку і аналізу основних засобів;

- проведений аналіз стану, забезпеченості, руху, складу і ефективності використання основних засобів.

Методологічною основою дипломної роботи явилася нормативна, законодавча, спеціальна періодична література з питань обліку, аудиту і аналізу основних засобів.

1. Нормативно - правова база обліку основних засобів

1.1 Поняття основних засобів, їх класифікація. Загальний порядок організації обліку основних засобів на підприємстві

Для здійснення виробничої діяльності підприємство використовує обмежені економічні ресурси, які в найбільш загальній нашій класифікації розділяються на:

- матеріальні ресурси (земля і капітал);

- трудові ресурси (праця і підприємницькі здібності).

Найважливішою складовою господарсько - виробничої діяльності підприємства є основні засоби.

Реалізація вантажів та пасажирських перевезень залізницями неможлива без основних фондів, тому частка основних фондів на залізниці є дуже великою. Обліку основних засобів на залізниці приділяється дуже велике значення.

Основні засоби - це та частина активів (господарських засобів підприємства), яка розрахована на використання їх підприємством протягом тривалого періоду (більше одного року) і поступово (частинами) втрачає свою вартість.

В типовій класифікації основні засоби (фонди) групуються по характеру участі у виробництві і натурально - матеріальним ознакам (таблиця 1.1).

Таблиця 1.1 - Класифікація основних фондів

признак класифікації	поділ по класифікаційній ознаці	призначення і коротка характеристика
участь в процесі виробництва	- виробничі;- невиробничі	беруть участь в процесі виробництва (будівлі, споруди, обладнання та ін.) задовольняють культурно - побутові потреби робітників (житлові будинки, поліклініки та ін.)
призначення	- будівлі	будівельно - архітектурні об'єкти виробничого призначення (будівлі цехів, служб підприємства та ін.)
	- споруди	інженерно - будівельні об'єкти, які виконують технічні функції, не пов'язані зі зміною предметів праці (дороги, тунелі, мости та ін.)
	- передавальні пристрої	об'єкти, призначені для трансформації, передачі і переміщення енергії (електро- і тепломережі, газові мережі, які не являються складовою частиною будівлі)
	машини і устаткування, в тому числі: силові машини і устаткування; робочі машини і устаткування ; вимірювальні і регулюючі прилади і пристрої, лабораторне обладнання; обчислювальна техніка; інші машини і устаткування	об'єкти, призначені для виробітку і розповсюдження енергії (генератори, електродвигуни, двигуни внутрішнього спалювання та ін.). безпосередньо беруть участь в технологічному процесі, впливаючи на предмети праці (метало ріжучі станки преси, молоти, термічні печі та ін.). призначені для регулювання, вимірювання і контролю технологічних процесів, проведення лабораторних іспитів і спостережень. сукупність засобів для прискорення і автоматизації розрахунків і прийняття рішень. машини і устаткування, які не ввійшли до перерахованих груп (пожежні машини, обладнання телефонних станцій та ін.)
	- транспортні засоби	здійснюють переміщення людей і вантажу в межах підприємства і поза ним ( електровози, тепловози, автомобілі та ін.).
	- інші основні фонди	об'єкти основних фондів, які не ввійшли до вище перерахованих груп
степінь участі в процесі виробництва	- активні - пасивні	здійснюють прямий вплив на зміну форми і властивостей предметів праці. створюють умови для виробничої діяльності підприємства

Класифікація основних засобів призначена для використовування в автоматизованих системах управління при рішенні наступних задач:

- організації систематичного обліку і звітності в частині основних засобів;

- визначення норм амортизації основних засобів і віднесення амортизаційних відрахувань на витрати виробництва;

- проведення робіт по перепису, оцінці і переоцінці об'ємів складу і стану основних засобів;

- реалізації комплексу облікових функцій по основних засобах в рамках робіт за державною статистикою;

- здійснення міжнародних зіставлень по структурі і стану основних засобів;

- визначення розрахунків похідних економічних показників, включаючи фондомісткість, фондовіддачу і т.д., а також рекомендованих нормативів проведення капітальних ремонтів основних засобів.

Об'єкт основних засобів - закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього або окремий конструктивно відокремлений предмет, що призначений для виконання певних самостійних функцій, чи відокремлений комплекс конструктивно з'єднаних предметів одного або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс - певну роботу тільки в складі комплексу, а не самостійно.

Якщо один об'єкт основних засобів складається з частин, які мають різний строк корисного використання (експлуатації), то кожна з цих частин може визнаватися в бухгалтерському обліку як окремий об'єкт основних засобів.

Група основних засобів - сукупність однотипних за технічними характеристиками, призначенням та умовами використання необоротних матеріальних активів.

Об'єкт основних засобів визнається активом, якщо існує імовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди від його використання та вартість його може бути достовірно визначена.

Основні засоби підприємств складають основу їх матеріально-технічної бази, зріст і вдосконалення яких є важливою умовою підвищення якості і конкурентоспроможності продукції.

Облік основних засобів здійснюється централізовано в розрізі окремих об'єктів і класифікаційних груп.

Згідно із Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” № 334/94-ВР від 28.1.2.1994 р. (із змінами та доповненнями) для податкового обліку передбачено поділ із 01.01.2003 р. основних засобів на наступні групи:

- група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти і передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального покращення землі;

- група 2 - автомобільний транспорт і вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прибори та інструменти, інше офісне обладнання, пристрої і приладдя до них;

- група 3 - будь-які інші основні фонди не включені до груп 1, 2, 4;

- група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичної обробки інформації, їх програмне забезпечення, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (в тому числі мобільні), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Кожному підприємству, яке володіє основними засобами, що належать до різних підгруп, необхідно визначити структуру основних засобів, тобто перелік підгруп, груп, а також відповідних рахунків та субрахунків, які використовуються в обліку.

Характерною особливістю засобів праці є те, що вони не мають тієї загальної взаємозамінності, яка характерна, наприклад, для потенційної робочої сили. Тому їх ефективність різна в галузях, на підприємствах, окремих видах. Ця різниця залежить від кожного конкретного засобу праці, його технічного стану, ступеня фізичного і морального зносу.

Промислові підприємства постійно поповнюються новими засобами праці відповідно до вимог, досягнутого рівня технології виробництва, характеру і об'єму продукції, що виготовляється.

Обізнаність про наявність засобів праці і постійний контроль за ефективним їх використанням мають велике значення в управлінні виробничою діяльністю кожного підприємства. Цьому повинен сприяти правильно побудований і організований їх облік.

Співвідношення різних груп основних фондів в загальній вартості, виражене у відсотках, складає структуру основних фондів.

Структура основних фондів різних галузей і підприємств визначається рядом факторів, серед яких: характер і об'єм продукції що випускається, технічний рівень виробництва, рівень спеціалізації і кооперування, кліматичні і географічні умови розміщення підприємства.

Основні засоби в процесі виробництва виступають в натуральній і грошовій формі.

Облік засобів в натуральній формі необхідний для визначення технічного складу основних фондів, виробничої потужності підприємства, ступені використання устаткування та інших цілей.

Грошова або вартісна оцінка основних фондів необхідна для визначення їх загального об'єму, динаміки, структури, величини вартості, яка переноситься на вартість готової продукції, а також для розрахунків економічної ефективності інвестицій.

Розрізняють наступні види вартісної оцінки основних фондів:

1 Оцінка по повній первісній вартості включає вартість (ціну) придбання устаткування (недобудови, будівлі), транспортні витрати по його доставці і вартість монтажних робіт на місці експлуатації.

2 Оцінка по повній відновлювальній вартості, тобто по вартості відтворення основних фондів у сучасних умовах. Відновлювальна вартість основних фондів - це розрахункові затрати на відтворення в сучасних умовах їх точної копії з використанням аналогічних матеріалів і збереженням всіх експлуатаційних параметрів.

3 Оцінка по первісній чи відновлювальній вартості з урахуванням зносу (залишкової вартості). Залишкова вартість визначається вирахуванням із повної вартості суми накопиченого зносу і показує величину недоамортизованої частки вартості основних фондів.

Основні виробничі фонди в процесі їх експлуатації зношуються. Розрізняють два види зносу - фізичний і моральний.

Під фізичним зносом розуміють поступову втрату основними фондами своєї первісної споживчої вартості, яка відбувається не тільки в процесі їх функціонування, але і при їх простої (руйнування від зовнішніх впливів, атмосферного впливу, корозії).

Розрізняють повний і частковий знос основних фондів. При повному зносі діючі фонди ліквідуються і замінюються новими (капітальне будівництво чи поточна заміна зношених основних фондів). Частковий знос відшкодовується шляхом ремонту.

Фізичний знос основних фондів може бути розрахований відношенням фактичного строку служби до нормативного, помноженому на 100.

Моральний знос - це зменшення вартості машин і обладнання під впливом скорочення суспільно необхідних витрат на їх відтворення (моральний знос першої форми); зменшення їх вартості в результаті впровадження нових, більш прогресивних і економічно ефективніших машин і обладнання (моральний знос другої форми). Під впливом цих форм морального зносу основні фонди стають відсталими за своєю технічною характеристикою і економічною ефективністю.

Амортизація - це грошове відшкодування зносу основних фондів шляхом включення частини їх вартості в затрати на випуск продукції. Отже, амортизація - це грошовий вираз фізичного і морального зносу основних фондів. Амортизація здійснюється в цілях повної заміни основних фондів при їх вибутті. Сума амортизаційних відрахувань залежить від вартості основних фондів, часу їх експлуатації, затрат на модернізацію.

Відношення річної суми амортизації до вартості основних фондів, виражене у відсотках, називається нормою амортизації. Вона показує, яку частку своєї балансової вартості щорічно переносять засоби праці на створювану ними продукцію.

Метод амортизації необоротних активів обирається підприємством самостійно з урахуванням очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання та норм П(С)БО 7 і 8.

Для нарахування амортизації основних засобів можуть бути застосовані такі методи:

а) прямолінійний;

б) зменшення залишкової вартості;

в) прискореного зменшення залишкової вартості;

г) кумулятивний;

д) виробничий.

Метод амортизації об'єкту основних засобів переглядається у разі зміни очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання. Нарахування амортизації по новому методу починається з місяця, наступного за місяцем ухвалення рішення про зміну методу амортизації.

Нарахування амортизації проводиться щомісячно. Підприємства з сезонним характером виробництва річну суму амортизації нараховують протягом періоду роботи підприємства в звітному році.

Місячна норма амортизації при застосуванні методу залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості, прямолінійного і кумулятивного визначається розподілом річної суми амортизації на 12.

Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, в якому об'єкт основних засобів став придатним для корисного використовування.

Нарахування амортизації припиняється починаючи з місяцем, наступним за місяцем вибуття об'єкту основних засобів.

Завдання обліку основних засобів.

Бухгалтерський облік основних засобів повинен забезпечувати:

- контроль за збереженням основних засобів;

- своєчасне правильне документальне відображення в регістрах обліку надходження основних засобів, їх внутрішнього переміщення (із цеха в цех, з складу на склад, із відділу у відділ і т.п.); ефективне використання, вибуття (ліквідація, реалізація, безоплатна передача);

- правильне і своєчасне (щомісячне) обчислення та відображення в обліку зносу, амортизації основних засобів;

- відображення в обліку витрат на ремонт основних засобів;

- контроль за ефективністю використання основних засобів;

- визначення результатів від реалізації об'єктів основних засобів або їх ліквідації, а також втрат від списування не повністю амортизованих об'єктів основних засобів;

- отримання документально обґрунтованих даних про наявність та рух основних засобів за місцями їх експлуатації, а також в розрізі осіб, відповідальних за їх збереження;

- виявлення надлишкових і морально застарілих основних засобів.

Окрім цього, бухгалтерський облік основних засобів повинен забезпечити контроль за ефективним використовуванням виробничих площ, устаткування, машин, транспортних засобів і інших засобів праці.

Основні нормативні документи, що регламентують облік основних засобів.

При організації обліку основних засобів в Україні підприємствами, їх об'єднанням, госпрозрахунковим організаціям (окрім банків), представництвам іноземних організацій, які здійснюють діяльність в Україні, а також підприємствам, діяльність яких фінансується за рахунок засобів бюджету, необхідно керуватися такими законодавчими і нормативними документами.

1 Указом Президента України “Про перехід України до загальноприйнятій в міжнародній практиці системи обліку і статистики ” № 303 від 23.05.92 р.

2 Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби” (затверджено наказом Міністерства фінансів України № 92 від 27.02.2000 р., зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18.05.2000 р. під № 288 / 4509).

3 Планом рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій № 291 від 30.11.99 р.

4 Інструкцією із застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій № 291 від 30.11.99 р. ( зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21.12.99 р. під № 893/4186).

На виконання Програми реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 1998 року № 1706, та рішення Урядового комітету економічного розвитку від 3 березня 2000 року № 2/3 було затверджено наказом Міністерства фінансів України №92 від 27.04.2000 року Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби”.

Положення (стандарт) 7 “Основні засоби” визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби та інші необоротні матеріальні активи, а також розкриття інформації про них у фінансовій звітності.

Норми Положення (стандарту) 7 застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами усіх форм власності.

Положення (стандарт) 7 не поширюється на відтворювані природні ресурси та операції з основними засобами, особливості обліку яких визначаються іншими положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

1.2 Визначення основних засобів як економічної категорії та їх оцінка

В залежності від характеру стану основних засобів, часу оцінки розрізняють наступні види вартості основних засобів у відповідності до П(С)БО 7 “Основні засоби ” :

- первісна;

- переоцінена (відновлювальна);

- ліквідаційна;

- справедлива;

- вартість, яка амортизується;

- залишкова.

Первісна вартість -- історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів.

Переоцінена вартість -- вартість необоротних активів після їх переоцінки.

Залишкова вартість - різниця між первісною (переоціненою) вартістю і сумою зносу основних засобів.

Справедлива вартість - ринкова вартість, яка встановлена шляхом експертної оцінки, яку, як правило, визначають професійні оцінювачі.

Вартість, яка амортизується, - первісна або переоцінена вартість необоротних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості.

Ліквідаційна вартість -- сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов'язаних з продажею (ліквідацією).

Залишкова вартість основних засобів, поряд із первісною, знаходить своє відображення у балансі підприємства. Натомість у валюту (підсумок) балансу включається лише їх залишкова вартість. Залишкова вартість об'єктів постійно зменшується внаслідок їх зносу.

Балансова вартість у відповідності до П(С)БУ 7 “ Основні засоби” - це сума, по якій актив включається у баланс після вирахування суми нарахованого зносу.

Придбані (створені) основні засоби зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю. Одиницею обліку основних засобів є об'єкт основних засобів.

Первісна вартість об'єкта основних засобів складається з таких витрат:

- суми, що сплачують постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків);

- реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються в зв'язку з придбанням (отриманням) прав на об'єкт основних засобів;

- суми ввізного мита;

- суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприємством);

- витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів;

- витрати на установку, монтаж, налагодження основних засобів;

- інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням основних засобів до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Витрати на сплату відсотків за користування кредитом не включаються до первісної вартості основних засобів, придбаних (створених) повністю або частково за рахунок позикового капіталу.

Первісна вартість об'єктів основних засобів, зобов'язання які визначені загальною сумою, визначається розподілом цієї суми пропорційно до справедливої вартості окремого об'єкта основних засобів.

Зміна первісної вартості основних засобів допускається тільки у випадках:

- реконструкції, добудування, дообладнування, технічного переоснащення й інших видів поліпшення основних засобів, що приводять до збільшення майбутніх економічних вигод від їхнього використання;

- переоцінки (індексації) балансової вартості основних засобів;

- часткової ліквідації відповідних об'єктів.

У процесі експлуатації основні засоби, як відомо, поступово зношуються (фізично, морально), унаслідок чого їхня первісна вартість зменшується. Первісна вартість основних засобів за винятком суми зносу називається залишковою вартістю. Вона є показником реальної вартості основних засобів на звітну дату.

У бухгалтерському балансі окремими статтями показують первісну вартість основних засобів, суму зносу і залишкову вартість. У підсумок балансу основні засоби включаються по залишковій їх вартості.

Під відбудовною вартістю основних засобів розуміють вартість їхнього відтворення (спорудження, виготовлення, придбання) у сучасних умовах, при сучасному рівні сформованих цін, норм і розцінок.

Первісна вартість безоплатно отриманих основних засобів дорівнює їх справедливій вартості на дату отримання.

Первісною вартістю основних засобів, що внесені до статутного капіталу підприємства, визнається погоджена засновниками (учасниками) підприємства їх справедлива вартість.

Первісна вартість об'єктів, переведених до основних засобів з оборотних активів, товарів, готової продукції тощо дорівнює її собівартості, яка визначається згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку 9 “Запаси” та 16 “Витрати”.

Первісна вартість об'єкта основних засобів, отриманого в обмін на подібний об'єкт, дорівнює залишковій вартості переданого об'єкта основних засобів. Якщо залишкова вартість переданого об'єкта перевищує його справедливу вартість, то первісною вартістю об'єкта основних засобів, отриманого в обмін на подібний об'єкт, є справедлива вартість переданого об'єкта з включенням різниці до витрат звітного періоду.

Первісна вартість об'єкта основних засобів, придбаного в обмін (або частковий обмін) на неподібний об'єкт, дорівнює справедливій вартості переданого об'єкта основних засобів, збільшеній (зменшеній) на суму грошових коштів чи їх еквівалентів, що була передана (отримана) під час обміну.

Первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов'язаних з поліпшенням об'єкта (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що призводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісне очікуваних від використання об'єкта. Первісна вартість основних засобів зменшується у зв'язку з частковою ліквідацією об'єкта основних засобів.

Витрати, що здійснюються для підтримання об'єкта в робочому стані та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, включаються до складу витрат.

Підприємство переоцінює об'єкт основних засобів, якщо його залишкова вартість значно (більш як на 10 відсотків) відрізняється від справедливої вартості на дату балансу. У разі переоцінки об'єкта основних засобів на ту саму дату здійснюється переоцінка всіх об'єктів групи основних засобів, до якої належить цей об'єкт.

Переоцінена первісна вартість та сума зносу об'єкта основних засобів визначається множенням відповідно первісної вартості і суми зносу об'єкта основних засобів на індекс переоцінки. Індекс переоцінки визначається діленням справедливої вартості об'єкта, який переоцінюється, на його залишкову вартість.

Якщо залишкова вартість об'єкта основних засобів дорівнює нулю, то його переоцінена залишкова вартість визначається додаванням справедливої вартості цього об'єкта до його первісної (переоціненої) вартості без зміни суми зносу об'єкта.

Звідси переоцінену первісну вартість основних засобів (ППВо.з.) можна визначити за формулою:

ППВо.з. = ПВ * Іп (1.1)

де ПВ - первісна вартість об'єкта основних засобів;

Іп - індекс переоцінки об'єкта основних засобів.

Переоцінена сума зносу об'єкта основних засобів (П ? Зо.з.) визначається за формулою:

П ? Зо.з. = ? З * Іп (1.2)

де ? З - сума зносу об'єкта основних засобів.

Індекс переоцінки об'єкта основних засобів (Іп) визначається за формулою:

Іп = СВ / І, (1.3)

де СВ - справедлива вартість об'єкта основних засобів;

І - знос об'єкта основних засобів.

Відомості про зміни первісної вартості та суми зносу основних засобів заносяться до регістрів їх аналітичного обліку.

Сума дооцінки залишкової вартості об'єкта основних засобів включається до складу додаткового капіталу, а сума уцінки -- до складу витрат, крім випадків:

- у разі наявності (на дату проведення чергової (останньої) дооцінки об'єкта основних засобів) перевищення суми попередніх уцінок об'єкта і втрат від зменшення його корисності над сумою попередніх дооцінок залишкової вартості цього об'єкта і відновлення його корисності, сума чергової (останньої) дооцінки, але не більше зазначеного перевищення включається до складу доходів звітного періоду, а різниця (якщо сума чергової (останньої) дооцінки більше зазначеного перевищення) спрямовується на збільшення іншого додаткового капіталу;

- у разі наявності (на дату проведення чергової (останньої) уцінки об'єкта основних засобів) перевищення суми попередніх дооцінок об'єкта і відновлення його корисності над сумою попередніх уцінок залишкової вартості цього об'єкта і втрат від зменшення його корисності сума чергової (останньої) уцінки, але не більше зазначеного перевищення спрямовується на зменшення іншого додаткового капіталу, а різниця (якщо сума чергової (останньої) уцінки більше зазначеного перевищення) включається до витрат звітного періоду.

При вибутті об'єктів основних засобів, які раніше були переоцінені, перевищення сум попередніх дооцінок над сумою попередніх уцінок залишкової вартості цього об'єкта основних засобів включається до складу нерозподіленого прибутку з одночасним зменшенням додаткового капіталу.

1.3 Сутність і склад капітальних вкладень, їх джерела і порядок фінансування

Капітальні вкладення - це витрати на створення нових, реконструкцію і технічне переозброєння діючих основних фондів. За допомогою капітальних вкладень здійснюється як просте, так і розширене відтворення основних фондів.

Для визначення розміру капітальних вкладень на підприємстві складається бюджет капітальних витрат, обрахунок запланованих витрат на капітальні вкладення. Бюджет капітальних витрат включає такі дані:

- первісну вартість усіх основних фондів на початок планового періоду;

- наявність невикористаних амортизаційних відрахувань на початок планового періоду;

- суму амортизаційних відрахувань, яку буде нараховано протягом планового періоду;

- орієнтований підрахунок вартості устаткування, яке підлягає заміні або продажу протягом планового періоду;

- орієнтовну суму амортизаційних відрахувань на придбані основні фонди протягом планового періоду;

- вартість основних фондів та суму амортизаційних відрахувань, яка буде в підприємства на кінець планового періоду.

На підставі бюджету капітальних витрат приймають рішення щодо здійснення капітальних вкладень.

При складанні бюджету капітальних витрат і здійсненні капітальних вкладень треба враховувати їхню структуру. Розрізняють технологічну та відтворювальну структури капітальних вкладень.

Технологічна структура капітальних вкладень відображає співвідношення таких витрат:

- будівельні роботи;

- придбання устаткування, інструментів та інвентарю;

- монтажу устаткування;

- проектно - дослідні роботи;

- інші витрати.

Важливе значення для підвищення ефективності виробництва має поліпшення технологічної структури капітальних вкладень за рахунок збільшення питомої ваги витрат на придбання активної частини основних виробничих фондів (таблиця 1.2).

Наведені дані свідчать, що за останні роки технологічна структура капітальних вкладень погіршилась. Так, у 2007 р. питома вага витрат на придбання устаткування, інструменту та інвентарю становила 34 % загальної суми капітальних вкладень, що на 64 відсоткові пункти нижче як порівняти з 2001 р. Разом з тим збільшилася питома вага витрат на будівельно - монтажні роботи ( з 48% в 2001 році до 59% в 2007 р. ).

Технологічну структуру капітальних вкладень в 2001 році відобразимо на рисунку 1.1.



Рисунок 1.1 - Структура капітальних вкладень у залізничний транспорт в 2001 році

Технологічну структуру капітальних вкладень в 2002 році відобразимо на рисунку 1.2

Таблиця 1.2 - Технологічна структура капітальних вкладень у залізничний транспорт України за 2001 - 2007 роки

У відсотках

Капітальні вкладення	Роки	Відхилення
	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2002-2001	2003-2002	2004-2003	2005-2004	2006-2005	2007-2006
Усі капітальні вкладення у тому числі: - будівельно-монтажні роботи - устаткування, інструмент та інвентар - інші капітальні роботи й витрати	100 48,0 40,0 12,0	100 48,0 35,0 17,0	100 49,0 34,0 17,0	100 50,0 28,0 22,0	100 40,0 43,0 17,0	100 39,0 44,0 18,0	100 59,0 34,0 7,0	0 -5 +5	+1 -1 0	+1 -6 +5	-10 +15 -5	-1 +1 +1	+20 -10 -11

Рисунок 1.2 - Структура капітальних вкладень у залізничний транспорт в 2002 році

Технологічну структуру капітальних вкладень в 2003 році відобразимо на рисунку 1.3

Рисунок 1.3 - Структура капітальних вкладень у залізничний транспорт в 2003 році

Технологічну структуру капітальних вкладень в 2004 році відобразимо на рисунку 1.4.

Рисунок 1.4 - Структура капітальних вкладень у залізничний транспорт в 2004 році

Технологічну структуру капітальних вкладень в 2005 році відобразимо на рисунку 1.5.

Рисунок 1.5 - Структура капітальних вкладень у залізничний транспорт в 2005 році

Технологічну структуру капітальних вкладень в 2006 році відобразимо на рисунку 1.6.

Рисунок 1.6 - Структура капітальних вкладень у залізничний транспорт в 2006 році

Технологічну структуру капітальних вкладень в 2007 році відобразимо на рисунку 1.7

Рисунок 1.7 - Структура капітальних вкладень у залізничний транспорт в 2007 році

Відтворювальна структура капітальних вкладень включає такі напрямки витрат: нове будівництво; технічне переозброєння та реконструкція діючих підприємств залізничного транспорту; розширення діючих підприємств залізничного транспорту; витрати на окремі об'єкти діючих підприємств залізничного транспорту. Відтворювальна структура капітальних вкладень оцінюється як прогресивна, коли в її складі збільшується питома вага витрат на технічне переозброєння та реконструкцію діючих підприємств залізничного транспорту України ( табл. 1.3).

Дані таблиці 1.3 показують, що відтворювальна структура капітальних вкладень у 2007 р., як порівняти з 2006 р., поліпшилась. Так, питома вага витрат на технічне переозброєння та реконструкцію діючих підприємств залізничного транспорту збільшилась з 54,6% в 2006 р. до 59,3% в 2007 р.

За ринкових відносин важливе значення має вибір оптимальної структури джерел фінансування капітальних вкладень. Фінансування капітальних вкладень здійснюється за рахунок власних і залучених коштів (рис. 1.8).

Структура джерел фінансування капітальних вкладень підприємства залежить від багатьох факторів, зокрема: від оподаткування доходів підприємства; темпів зростання реалізації товарної продукції і їх стабільності; структури активів підприємства; стану ринку капіталу; відсоткової політики комерційних банків; рівня управління фінансовими ресурсами підприємства; від суті стратегічних цільових фінансових рішень підприємства тощо.

Найбільш прийнятним для підприємства є комплексний підхід до вибору джерел фінансування капітальних вкладень. Тоді основною передумовою визначення оптимальної структури таких джерел може бути детальний аналіз:

по-перше, можливого обсягу внутрішніх джерел фінансування капітальних вкладень;

по-друге, можливого обсягу залучення додаткових коштів, пов'язаного із подорожчанням капітальних витрат.

Таблиця 1.3 - Відтворювальна структура державних капітальних вкладень в об'єкти виробничого призначення на залізничному транспорті України за 2001-2007 р. У відсотках

Капітальні вкладення	Роки	Відхилення
	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2002-2001	2003-2002	2004-2003	2005-2004	2006-2005	2007-2006
Усі капітальні вкладення у тому числі: - технічне переозброєння та реконструкція діючих підприємств - будівництво нових підприємств, включаючи розширення діючих підприємств - витрати на окремі об'єкти діючих підприємств	100 48,0 34,3 4,3	100 62,5 31,0 6,5	100 62,0 29,4 8,6	100 57,2 33,3 9,5	100 58,6 34,7 6,7	100 54,6 33,2 12,2	100 59,3 29,0 11,7	+14,5 -3,3 +2,2	-0,5 -1,6 +2,1	-4,8 +3,9 +0,9	+1,4 +1,4 -2,8	-4 -1,5 +5,5	+4,7 -4,2 -0,5

Не слід забувати, що порушення оптимального співвідношення між власними і залученими джерелами фінансування капітальних вкладень може призвести до погіршання фінансового стану підприємства.

Рисунок 1.8 - Склад джерел фінансування капітальних вкладень на підприємстві

Фінансовий менеджер повинен визначити граничний розмір капітальних витрат виходячи з розміру та питомої ваги кожного джерела фінансування, які можна залучити для здійснення капітальних вкладень.

Відповідно до чинного законодавства джерелами фінансування капітальних вкладень можуть бути:

- власні фінансові ресурси;

- залучені фінансові ресурси;

- кошти, отримані від продажу цінних паперів, внески членів трудових колективів;

- кошти державного бюджету та місцевих бюджетів;

- кошти іноземних інвесторів.

Власні фінансові ресурси включають внески засновників підприємства, амортизаційні відрахування; прибуток, який використовується у вигляді фондів, резервів у процесі господарської діяльності.

Грошова частина внесків власників підприємства передовсім спрямовується на придбання основних фондів.

Сума амортизаційних відрахувань, що спрямовується на капітальні вкладення, залежить від балансової вартості основних фондів, норм амортизаційних відрахувань, структури основних виробничих фондів.

Сума прибутку, що використовується на капітальні вкладення, залежить від розміру, який залишається у розпорядженні підприємства.

Коли капітальне будівництво здійснюється господарським способом, у підприємства утворюються специфічні джерела фінансування, які мобілізуються в процесі будівництва. До них належать: мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві, планові нагромадження від виконання будівельно - монтажних робіт господарським способом та економія від зниження їх собівартості.

Мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві є джерелом фінансування капітальних вкладень тоді, коли в процесі будівництва скорочується потреба в оборотних коштах на плановий період. Оборотні кошти необхідні будовам для створення запасів устаткування, придбання матеріалів, для витрат майбутніх періодів та формування незавершеного виробництва. Крім того, необхідно враховувати, що протягом планового періоду може статися приріст (зниження) стійкої кредиторської заборгованості. До її складу включають: заборгованість підрядним організаціям та постачальникам, строк сплати якої не настав; нормальної перехідної заборгованості робітникам та службовцям по заробітній платі; резерв для наступних платежів. Приріст такої заборгованості означає зменшення потреби в коштах для фінансування капітальних вкладів, а скорочення кредиторської заборгованості призводить до збільшення потреби в коштах.

Сума мобілізації ( іммобілізації ) внутрішніх ресурсів визначається за формулою:

М = ( О - П ) - ( К1 - К2 ) (1.4)

де М - мобілізація ( іммобілізація ) внутрішніх ресурсів;

О - очікування наявність оборотних активів у капітальному будівництві на початок планового періоду;

П - планова потреба в оборотних коштах на кінець планового періоду;

К1 - наявність кредиторської заборгованості на початок планового періоду;

К2 - перехідна кредиторська заборгованість на кінець планового періоду.

Якщо результат зі знаком ( + ) - це свідчить про мобілізацію внутрішніх ресурсів. Знак ( - ) - це іммобілізація оборотних коштів. У такому разі необхідне залучення додаткових оборотних коштів. Причиною цього може бути збільшення обсягу будівельно - монтажних робіт або накопичення запасів.

Планові нагромадження включають у кошториси будівництва за визначеними нормами ( відповідно до собівартості будівельно - монтажних робіт ) і враховують у джерелах фінансування капітальних вкладень, які виконуються господарським способом. Планові нагромадження у вигляді прибутку включаються в кошторис будівництва в розмірі 30% собівартості будівельно - монтажних робіт або 28,3% кошторисної вартості. Економія від зниження вартості будівельно - монтажних робіт утворюється в результаті здійснення заходів щодо зниження планової собівартості будівництва.

Залучені кошти використовуються підприємством за недостатності власних фінансових ресурсів на капітальні вкладення.

До залучення коштів належать: банківські кредити; позики інших підприємств; кошти від випуску векселів та інших боргових зобов'язань; кошти від емісії та реалізації цінних паперів, які належать підприємству; фінансування з благодійних фондів; іноземні інвестиції.

За рахунок державного бюджету фінансуються централізовані капітальні вкладення. бюджетні кошти надаються підприємствам лише в тому разі , коли об'єкти включено до цільової комплексної програми, затвердженої Кабінетом Міністрів України.

Порядок фінансування капітальних вкладень залежить від способу проведення капітальних робіт.

За підрядного способу будівництво об'єктів здійснюється відповідними підрядними організаціями.

Підрядна організація добирає потрібне устаткування, замовляє його, монтує, виконує будівельні роботи і здає об'єкт. Замовник надає проектну документацію, купує і доставляє на будову устаткування, конструкції та деталі.

Відповідальність за об'єкт будівництва покладається на генерального підрядчика, який виконує основні будівельні роботи, а для проведення спеціальних робіт ( електромонтажні, санітарно - технічні ) залучає за окремим договором спеціалізовані підрядні організації.

Підприємство - замовник і підрядчик укладають договір на будівництво із зазначенням: форми розрахунків; договірної вартості будівництва; об'єктів будівництва із вказівкою на наявність проекту й кошторису для кожного об'єкту; джерел фінансування будівництва; обсягів незавершеного будівництва, які є на день укладення договору; інвентарної вартості об'єкта ; перелік підрядчиків і підрядних робіт та інших потрібних даних.

Фінансування будівництва й розрахунки згідно з договором можуть мати форму авансових платежів за виконані елементи робіт або здійснюються після завершення робіт на об'єкті будівництва.

Договірна вартість будівництва розраховується на підставі вартості, яка визначається згідно з проектом, тобто на підставі фіксованої ціни та договірних умов її зміни із зазначенням потрібних коефіцієнтів, індексів та інших критеріїв.

Господарський спосіб будівництва застосовується за будівництва невеликих об'єктів, реконструкції та розширення діючих підприємств. Господарський спосіб відрізняється від підрядного тим, що підприємство самостійно, власними силами здійснює будівельно - монтажні роботи, тобто об'єднує функції і замовника, і підрядника. У цьому разі розрахунки здійснюються за фактично виконані роботи, включаючи витрати на утримання підрозділів, зайнятих організацією будівництва. Після завершення будівництва підприємство визначає інвентарну вартість, кожного введеного в експлуатацію елемента в складі об'єкта будівництва.

Висновки до І розділу

В першому розділі дипломної роботи було представлено нормативно - правову базу обліку основних засобів. Детально розглянуто поняття основних засобів дана їх класифікація та оцінка, розглянуто сутність і склад капітальних вкладень їх джерела і порядок фінансування.

Отже, реалізація вантажів та пасажирських перевезень залізницями неможлива без основних фондів, тому частка основних фондів на залізниці є дуже великою. Обліку основних засобів на залізниці приділяється дуже велике значення.

Основні засоби є одним з найважливіших чинників будь-якого виробництва. Їх стан і ефективне використання прямо впливає на кінцеві результати господарської діяльності підприємства.

Основні засоби - це та частина активів (господарських засобів підприємства), яка розрахована на використання їх підприємством протягом тривалого періоду (більше одного року) і поступово (частинами) втрачає свою вартість.

Об'єкт основних засобів - закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього або окремий конструктивно відокремлений предмет, що призначений для виконання певних самостійних функцій, чи відокремлений комплекс конструктивно з'єднаних предметів одного або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс - певну роботу тільки в складі комплексу, а не самостійно.

Якщо один об'єкт основних засобів складається з частин, які мають різний строк корисного використання (експлуатації), то кожна з цих частин може визнаватися в обліку як окремий об'єкт основних засобів.

Група основних засобів - сукупність однотипних за технічними характеристиками, призначенням та умовами використання необоротних матеріальних активів.

Об'єкт основних засобів визнається активом, якщо існує імовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди від його використання та вартість його може бути достовірно визначена.

В залежності від характеру стану основних засобів, часу оцінки розрізняють наступні види вартості основних засобів у відповідності до П(С)БУ 7 “Основні засоби ” первісна, переоцінена (відновлювальна), ліквідаційна, справедлива, вартість, яка амортизується, залишкова.

Капітальні вкладення - це витрати на створення нових, реконструкцію і технічне переозброєння діючих основних фондів. За допомогою капітальних вкладень здійснюється як просте, так і розширене відтворення основних фондів.

Важливе значення для підвищення ефективності виробництва має поліпшення технологічної структури капітальних вкладень за рахунок збільшення питомої ваги витрат на придбання активної частини основних виробничих фондів.

Відтворювальна структура капітальних вкладень включає такі напрямки витрат: нове будівництво; технічне переозброєння та реконструкція діючих підприємств залізничного транспорту; розширення діючих підприємств залізничного транспорту; витрати на окремі об'єкти діючих підприємств залізничного транспорту. Відтворювальна структура капітальних вкладень оцінюється як прогресивна, коли в її складі збільшується питома вага витрат на технічне переозброєння та реконструкцію діючих підприємств залізничного транспорту.

2. Методика аналізу використання основних засобів підприємства залізничного транспорту

2.1 Аналіз показників оцінки майнового стану підприємства

Прибутковість функціонування суб'єктів підприємницької діяльності значною мірою залежить від наявності та раціонального використання основних засобів та оборотних активів. Так, наприклад, якщо підприємство створює зайві виробничі запаси, які не використовуються в процесі виробництва, то це призведе до сповільнення оборотності оборотних активів, і, навпаки, при нестачі оборотних активів основні виробничі фонди будуть використані не на повну потужність. Від оптимального співвідношення основного і оборотного капіталів значною мірою залежать результати виробничої і фінансової діяльності, а звідси і фінансовий стан підприємства. Тому аналіз майнового стану підприємства, реальна оцінка змін, що відбулися в складі та структурі його майна, є важливим етапом у характеристиці фінансового стану підприємства.

Основні виробничі фонди підприємств, які беруть участь у процесі виробництва, підлягають фізичному та моральному зносу, старіють, в результаті чого знижуються їх експлуатаційні можливості. Стан і використання основних виробничих фондів є важливою умовою, фактором забезпечення нормальних умов процесу виробництва та підвищення його ефективності. Тому на підприємствах важливу роль грає проведення систематичної оцінки стану основних фондів і аналіз ефективності їх використання.

Показниками, що характеризують стан основних фондів та ефективність їх використання, можуть бути такі, які характеризують:

- рівень забезпечення підприємства основними фондами;

- стан основних виробничих фондів;

- ефективність використання основних виробничих фондів.

Майновий стан підприємства характеризують такі показники, як:

вартість та структура майна, що має підприємство у своєму розпорядженні;

- коефіцієнт зносу основних засобів;

- коефіцієнт оновлення основних засобів;

- коефіцієнт вибуття основних засобів.

Сума господарських засобів, що має підприємство у своєму розпорядженні, дає загальну вартісну оцінку активів, що перебувають на балансі підприємства. Для більш глибокого аналізу вартісного стану активів дається оцінка змінам, що відбулися в складі господарських засобів в напрямку співвідношення основних і оборотних активів; динаміки виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, грошових коштів, дебіторської заборгованості; якості оборотних активів.

Збільшення питомої ваги необоротних активів в загальній вартості господарських засобів може вказувати на заморожування капіталу в основних засобах або на його втрату в зв'язку із фізичним і моральним зносом, що в кінцевому результаті підвищує ризик неліквідності підприємства. Зміна структури активів підприємства в напрямку збільшення частки оборотних активів може вказувати на формування більш мобільної їх частини або на створення надлишкових виробничих запасів.

Коефіцієнт зносу основних засобів характеризує їх зношеність і визначається як співвідношення суми їх зносу до первісної вартості. Доповненням до цього показника є коефіцієнт придатності, який обчислюється як різниця між 1 та коефіцієнтом зносу.

Коефіцієнт оновлення основних засобів показує частку нових основних засобів в загальній їх структурі.

Коефіцієнт вибуття основних засобів показує частку вибулих основних засобів до їх загальної первісної вартості.

Кожне підприємство для забезпечення нормального процесу виробництва повинно мати відповідну суму оборотних активів. Розмір цих активів на конкретному підприємстві пов'язаний як з обсягом виробництва, так і з їх структурою. Тому при проведенні внутрішнього аналізу стану оборотних активів важливо зробити аналіз їх структури за категоріями ризику при їх ліквідності. За ступенем ліквідності кошти і легкореалізовані цінні папери мають мінімальний; нормально перехідна дебіторська заборгованість, виробничі запаси ( за винятком залежалих ) і готова продукція - малий; продукція виробничо - технічного призначення, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів - середній; готова продукція, що не користується попитом, прострочена дебіторська заборгованість - високий ризик ліквідності. При збільшенні питомої ваги активів з високим рівнем ризику фінансовий стан погіршується .

Важливим у характеристиці використання оборотних активів є показник забезпеченості підприємства оборотними активами в межах нормативів та власними оборотними активами. Так, наявність наднормативних залишків товарно - матеріальних цінностей свідчить про нераціональне використання оборотного капіталу, сповільнення його оборотності. Утримання зайвих виробничих запасів призводить до збільшення витрат на їх зберігання. Підприємство ризикує втратити частину вартості цих запасів через псування та старіння. Крім цього, накопичення зайвих запасів призводить до заморожування грошових коштів, що в умовах їх дефіцитності є досить не бажане. Отже, як надлишок власних оборотних активів, так і їх нестача негативно впливають на фінансову стійкість підприємства. Тому чітка організація оборотних активів, дотримання відповідності фактичної їх наявності до встановленого нормативу буде сприяти зміцненню фінансового стану підприємства.

Фінансовий стан підприємства значною мірою також залежить і від стану грошових коштів. Збільшення грошових коштів свідчить, як правило, про зміцнення фінансового стану підприємства. Проте якщо значні залишки грошових коштів тривалий час не використовується, то це свідчить про неефективне їх використання. Тому наявність грошових коштів повинна бути такою, щоб їх вистачило для покриття всіх першочергових платежів. Всі надлишкові кошти повинні бути використані на розширення власного виробництва або на проведення фінансових інвестицій ( купівля акцій та облігацій, вкладення в статутні фонди інших підприємств, вкладення на депозитні рахунки ).