Главная
Коллекция "Otherreferats"
Экономика и экономическая теория
Рушійні сили та фактори економічного прогресу
Рушійні сили та фактори економічного прогресу
Зміст процесу суспільного відтворення економіки. Економічне зростання і його типи. Вищий критерій економічного прогресу. Поділ і кооперація праці. Закон економії часу. Рушійні сили та фактори економічного прогресу. Фактори економічного прогресу.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 05.03.2012 |
| Размер файла | 43,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Рушійні сили та фактори економічного прогресу
Вступ
Кожне суспільство прагне до економічного зростання. Технічний прогрес, швидке збільшення виробничих потужностей та підвищення життєвого рівня є стратегічними напрямами динамічного розвитку економіки кожної країни.
Процес виробництва повинен тривати постійно. У цьому випадку виникають такі його особливості, нові пропорції та закономірності, які не притаманні виробництву, що розглядається як один цикл, який триває, наприклад, один рік. Постійний процес виробництва має ряд спільних властивостей, суперечностей, джерел розвитку, характерних для технологічного способу виробництва, значною мірою незалежних від виробничих відносин, або відносин власності. Суперечності останніх, як і протиріччя між двома сторонами суспільного способу виробництва, також є важливими рушійними силами економічного й соціального прогресу. Це зумовлює основну мету теми - розкрити суть і структуру процесу економічного зростання, з'ясувати критерії та основні рушійні сили економічного прогресу.
Основна мета курсової роботи полягає у дослідженні процесів економічного зростання та факторів, що його визначають.
Визначена мета дослідження зумовила постановку і розв'язання таких завдань:
1. Розглянути відтворення і економічне зростання на макрорівні
2. Проаналізувати критерії економічного прогресу
3. Розглянути рушійні сили та фактори економічного прогресу
Об'єктом дослідження є критерії, рушійні сили та фактори економічного прогресу.
Предмет курсової роботи складає система факторів економічного зростання.
1. Відтворення і економічне зростання на макрорівні
1.1 Зміст процесу суспільного відтворення
Суспільне виробництво як виробництво на макрорівні (країна, міждержавні економічні об'єднання тощо) е виробництвом для задоволення людських потреб і знаходиться в постійному русі, проходячи такі стадії: власне виробництво, розподіл, обмін і споживання продуктів і послуг. Усі ці чотири стадії суспільного виробництва, по-перше, взаємопов'язані в єдиному процесі і взаємодіють між собою; по-друге, перебувають у постійному економічному кругообігу. Для існування людського суспільства виробництво має постійно відновлюватись через свої чотири стадії, адже без особистого споживання неможливе існування людей. Для цього потрібні постійне виробництво, розподіл та обмін продуктів та послуг як особистого, так і виробничого призначення. Процес суспільного виробництва, взятий не як одноразовий акт, а в постійному повторенні та відновленні, називається суспільним відтворенням.
Для цього процесу необхідне постійне відновлення всіх факторів виробництва: робочої сили, засобів виробництва та природних ресурсів, середовища існування. При цьому відновлення останнього - нагальна потреба суспільного відтворення в сучасних умовах інтенсифікації виробництва. Всі зазначені фактори необхідні для нормального ходу відтворення.
Відновлення робочої сили пов'язане з відновленням працездатності її і у ширшому розумінні з підготовкою замість працівників, які відходять від виробництва, наступної належної зміни. Цього можна досягти постійним відновленням предметів і засобів особистого споживання, розвитку системи соціального захисту, підготовки працівників відповідної кваліфікації тощо.
На початку кожного наступного циклу економічного кругообігу слід мати необхідні засоби виробництва. Спрацьовані засоби праці (машини, механізми, технологічні лінії, будівлі, споруди тощо) мають бути замінені на нові чи відремонтовані, а використане паливо - відновлене. Відтворення не може відбуватися і без відновлення предметів праці (запасів сировини).
Складовими процесу відтворення сьогодні стало відтворення природних ресурсів, які використовують у процесі виробництва, та середовище проживання людей у цілому. Для постійного відтворення необхідне постійне відновлення природних ресурсів: поновлення родючості земель, лісних масивів, підтримання чистоти водних і повітряних просторів тощо. Особливого значення набули, по-перше, раціональне використання таких невідтворюваних ресурсів, як нафта, газ, металеві руди; по-друге, пошук на основі наукових досягнень заміни їх іншими джерелами енергії та сировиною.
Отже, обов'язковою складовою процесу суспільного відтворення є його натурально-речова частина у вигляді відновлення продуктивних сил. При цьому надзвичайного значення набуває проблема пропорційності - певних кількісних співвідношень між складовими суспільного виробничого циклу. При поновленні виробничого циклу необхідно не просто мати робочу силу і засоби виробництва, а співвідношення їх у конкретних пропорціях. Порушення пропорційності неминуче призводить до зниження ефективності суспільного виробництва і негативно впливає на розвиток багатства суспільства та добробут його членів. Одна з перших схем ведення пропорційного процесу відтворення була розроблена відомим французьким економістом і політичним діячем Ф. Кене ще у XVIII ст. Значним здобутком стали схеми суспільного відтворення К. Маркса. Використовуючи закладені в Марксових схемах принципи пропорційності, моделі відтворення розробляли такі відомі сучасні вчені, як економіст із США російського походження, лауреат Нобелівської премії В. Леонтьєв та економіст із колишнього СРСР, лауреат Нобелівської премії Л.В. Канторович та ін.
Відтворення завжди має суспільний характер, виступає у певних суспільних формах. Через це в кожній економічній системі поряд з відтворенням предметів споживання і засобів виробництва, середовища існування здійснюється також відтворення певних економічних виробничих відносин між людьми. Звідси обов'язковою складовою процесу відтворення є його суспільний бік як форма існування продуктивних сил.
За умов ринкової економіки постійно відтворюється товарна форма виробництва як його організаційно-економічні відносини. Водночас постійно відновлюються відносини власності як соціально-економічні відносини виробництва, що відповідають цій економічній системі. Наприклад, постійно відновлюється спосіб поєднання працівника із засобами виробництва або як власника їх, або як найманого працівника. За умов підприємницької ринкової економіки найманий працівник, витративши заробітну плату на себе і свою родину, знову мусить найматися до роботодавця. Останній же, реалізувавши товари, може як власник виробництва або його представник наймати працівників для продовження виготовлення товарів. При переході до соціальне орієнтованого ринкового господарства найманий працівник все більше стає власником виробництва та його результатів - виготовлених товарів і послуг. Поступово зростає прошарок власників засобів виробництва, еволюціонують відносини власності, змінюються зміст і характер самої праці.
Вихідний пункт руху суспільного продукту - виробництво, кінцевою метою і рушійним мотивом якого є споживання. За умов розвинутого ринкового господарства останнє стає визначальним щодо обсягу, структури та якості суспільного продукту. Зростання потреб є рушійною силою розвитку виробництва. Поява нових потреб, у свою чергу, зумовлюється розвитком виробництва.
Розподіл та обмін опосередковують зв'язок між виробництвом і споживанням продуктів і послуг. При цьому розподіл, по-перше, відбувається в самому виробництві як розподіл засобів виробництва і робочої сили за його галузями та сферами; по-друге, розподіл є особливою стадією руху суспільного продукту, при якому визначаються частки різних соціальних верств та індивідуумів у цьому продукті. Принципи розподілу відповідають формам власності: той, хто панує у виробництві, домінує і в розподілі. В свою чергу, принципи розподілу впливають на виробництво. Так, тенденція до зрівнялівки неминуче призводить до застою, стагнації виробництва, а разом з тим і споживання.
Стосовно обміну, то він, по-перше, здійснюється в самому виробництві як обмін діяльністю та здібностями між працівниками, пов'язаними послідовним виконанням виробничих функцій, між виконавцями та розпорядниками. Так, в сучасних АСУ результат досягається спільними, взаємодоповнюючими зусиллями менеджерів, механіків, програмістів та ін., між якими йде обмін діяльністю. По-друге, обмін є стадією руху виробленого продукту, коли здійснюється обмін товарами та послугами на основі поділу праці. По-третє, через обмін учасник виробництва отримує належну йому за розподілом частку суспільного продукту. Обмін сприяє виробництву або гальмує його, прискорюючи чи сповільнюючи рух товарів та послуг.
Завершальною стадією руху суспільного продукту є споживання, тобто реалізація споживної вартості. Слід розрізняти два види споживання: виробниче і особисте.
Виробниче споживання характеризується використанням засобів виробництва і робочої сили для виготовлення продукту: машин, будівель, хліба, м'яса, молока тощо.
Особисте споживання - це процес використання людиною товарів та послуг для задоволення потреб у продуктах харчування, одязі, житлі, культурному та професійному розвитку тощо. Особисте споживання не є просто фізіологічним чи освітньо-культурним актом. Важливою суспільною функцією його, поряд з відтворенням робочої сили і людини в цілому, є створення певних стимулів, мотивацій для зростання і розвитку виробництва. Особисте споживання є верхньою стадією руху суспільного продукту, всі фази якого тісно взаємопов'язані та впливають одна на одну, починаючи з самого виробництва, що стає основою процесу відтворення.
Відомо два види відтворення: просте і розширене. Просте відтворення - це відновлення виробництва в незмінних масштабах щодо кількості та якості виготовленого продукту. Фактори виробництва при цьому залишаються незмінними в кожному наступному циклі виробництва, весь додатковий продукт повністю використовується на особисте споживання. Таке відтворення характерне для традиційних суспільств з неринковою економікою, де надзвичайно низькі темпи розширення виробництва, а звідси - уповільненість економічного та соціального прогресу. Сьогодні про-сте відтворення розповсюджене в багатьох країнах, що розвиваються, в традиційних укладах їх економіки.
Розширене відтворення - це відновлення виробництва в кожному наступному циклі у зростаючому масштабі щодо кількості та якості виготовленого продукту. При цьому, по-перше, завжди зростає кількість виготовленого суспільного продукту; по-друге, часто досягається також поліпшення якості його складових. Для розширеного відтворення в кожному наступному циклі потрібні додаткові чи якісніші ресурси, фактори виробництва. При такому відтворенні фактори виробництва не залишаються незмінними: основним джерелом їх розширення або якісного поліпшення є додатковий продукт, який у такому процесі вже не може бути повністю використаний на особисте споживання. Кількісні та якісні зміни факторів виробництва досягаються також за рахунок раціоналізації їх використання, розвитку науково-технічного прогресу. Такий вид відтворення типовий для розвинутого ринкового суспільства, проте досягти безперервності кількісного чи якісного зростання виробництва, безперервності розширеного відтворення при існуючих ринкових економічних системах неможливо. Вони не забезпечують безперервності зростання виробництва, оскільки об'єктивно породжують і не можуть усунути появу стагнації, спадів та періодичних криз в економіці.
1.2 Економічне зростання і його типи
Розширене відтворення суспільного продукту втілюється в економічному зростанні. Від розв'язання проблеми економічного зростання залежить створення відповідних основ соціально-економічного прогресу суспільства, перспектив зростання національного багатства та добробуту кожної людини.
Економічне зростання і розширене відтворення - це ідентичні, проте не тотожні поняття. Розширене відтворення належить як до макрорівня (національне і світове господарства), так і до мікрорівня (підприємство, фірма, галузь). Якщо йдеться про розширене суспільне відтворення, то в центрі знаходиться проблема пропорційності в зростаючому суспільному виробництві, увага акцентується на капіталонагромадженні та підвищенні суспільної продуктивності праці.
Економічне зростання переважно характеризує цілі економічні системи, наприклад господарство країни, групи країн, тобто належить в основному до макрорівня. Головна увага приділяється таким показникам, як валовий продукт, національний доход, зайнятість, суспільний капітал тощо. Вони характеризують абсолютні результати господарської діяльності макроекономічних об'єктів. Такі показники також необхідні для зіставлення макроекономічних об'єктів, що мають різні якісні характеристики, наприклад національних економік, які знаходяться на різних рівнях розвитку, або суспільств, які відрізняються структурою своїх продуктивних сил.
Економічне зростання означає регулярне, стійке розширення масштабів діяльності даної господарської системи, яке виявляється у збільшенні розмірів застосованої суспільної праці і виробленого продукту - товарів і послуг. При розгляді економічного зростання головною стає проблема кількісного та якісного розвитку виробництва і поліпшення його структури.
Механізм економічного зростання розглядають у чистому вигляді, абстрагуючись від конкретних соціально-економічних відносин виробництва.
Крім території та природних ресурсів можна назвати такі загальні фактори економічного зростання: народонаселення, нагромадження і науково-технічний прогрес. Так, самодіяльна частина населення формує ринок робочої сили і є головною продуктивною силою суспільства. Динаміка народонаселення безпосередньо впливає на загальні розміри трудових ресурсів, їх склад, а також на зайнятість. Разом з тим населення в цілому є елементом сукупного попиту і споживання; зміни в ньому впливають на структуру й динаміку національного ринку і споживання, а через них - на виробництво.
З нагромадженням пов'язане зростання суспільного капіталу, а разом з тим і виробничого потенціалу, від розмірів і якісних характеристик якого залежать випуск продукції, кількість і якість товарів і послуг, що створюються за участю живої праці. Науково-технічний прогрес виступає у вигляді як уже втіленого, тобто діючої техніки і технології, так і такого, що має бути застосований у виробництві на основі підготовлених теоретичних і практичних розробок. У першому випадку йдеться про дійсно досягнутий науково-технічний рівень виробництва, в другому - про потенційний.
Економічне зростання виявляється в конкретній динаміці кількісного збільшення та якісного удосконалення суспільного продукту і факторів його виробництва. Розрізняють два основних типи економічного зростання - екстенсивний та інтенсивний - залежно від того, за рахунок чого досягається розширене відтворення.
Екстенсивний тип економічного зростання - це розширення виробництва на основі кількісного збільшення його функціонуючих факторів при збереженні попередніх техніко-технологічних і кваліфікаційних параметрів їх. Це розширення виробництва за рахунок збільшення кількості тих самих засобів і предметів праці, робочої сили тієї самої кваліфікації при практично незмінних економічних виробничих відносинах. За таких умов продуктивність праці та ефективність її залишаються фактично незмінними.
Інтенсивний тип економічного зростання - це розширення виробництва на основі якісного поліпшення його функціонуючих факторів при вдосконаленні організаційно-економічних відносин виробництва (поділ праці, спеціалізація та кооперування виробництва тощо). Таке зростання досягається за рахунок підвищення кваліфікації працівників, розвитку їх професіоналізму, застосування принципово нових засобів і предметів праці, раціональнішого використання виробничого потенціалу. При цьому зростають продуктивність праці та їх ефективність.
Основними джерелами інтенсивного економічного зростання є, по-перше, підвищення ефективності живої праці, її продуктивності; по-друге, підвищення ефективності уречевленої праці на основі зростання віддачі функціонуючої техніки, технології, засобів праці в цілому, їх принципового оновлення та зниження витрат предметів праці на одиницю виробленого продукту. Особлива роль у процесі інтенсивного економічного зростання належить НТП.
Кожний з типів економічного зростання на практиці не існує в чистому вигляді. Тому в реальному житті існують переважно екстенсивний або переважно інтенсивний тип економічного зростання. Збільшення ролі і частки інтенсивного типу економічного зростання називається інтенсифікацією економіки. Відбуваються якісні зміни у взаємовідносинах суспільства і природи, гострішою стає проблема природо охорони як особливої сфери діяльності суспільства. За умов сучасної НТР проблеми природного навколишнього середовища, екологічні проблеми перетворилися в глобальні. Для виживання людства стало необхідним формування єдиної еколого-економічної системи відтворення. Розв'язання еколого-економічних проблем можливе через використання досягнень НТР та соціальний прогрес людства в умовах миру і міжнародної безпеки.
Поняття економічного зростання відображає передусім характер використання продуктивних сил суспільства. Більш осяжним і широким є поняття економічного розвитку. Поряд з характером використання продуктивних сил суспільства воно включає також еволюцію економічної системи в цілому, зокрема всіх підсистем економічних виробничих відносин, у тому числі й соціально-економічних, як суспільної форми існування продуктивних сил. Під час зміни, вдосконалення виробничих відносин відповідно до вимог розширеного відтворення створюються умови для економічного зростання.
2. Критерії економічного прогресу
2.1 Вищий критерій економічного прогресу
Результатом економічного прогресу є реальні досягнення у процесі економічного зростання. Такі досягнення виступають критеріями соціально-економічного прогресу. Оскільки суспільний спосіб виробництва включає ряд структурних елементів, то економічний прогрес має різні критерії виміру.
Двома основними сторонами суспільного способу виробництва, як уже зазначалося, є продуктивні сили і виробничі відносини, або відносини власності. Оскільки продуктивні сили є його змістом, а відносини власності формою, а визначальним у співвідношенні цієї пари категорій є зміст, то розвиток продуктивних сил виступає найбільш загальним критерієм економічного прогресу. Залежно від цього відбувається перехід від одного суспільства до іншого, однієї стадії, фази, ступеня до іншої. З розвитком продуктивних сил зростають продуктивність праці, національне багатство, з'являються нові виробництва, джерела енергії, продукти тощо.
Залежно від структури всієї системи продуктивних сил відбувається конкретизація найвищого, узагальнюючого критерію. Тому слід розрізняти такі критерії економічного прогресу, як рівень розвитку робочої сили, засобів праці, предметів праці, науки, форм і методів організації виробництва, використовуваних людьми сил природи, інформації. Наприклад, рівень розвитку робочої сили визначається її загальноосвітньою та професійною підготовкою, ступенем розвитку розумових здібностей тощо. Рівень розвитку засобів праці характеризується продуктивністю, здатністю замінювати працю людини та іншими показниками.
Важливим критерієм розвитку продуктивних сил у цілому є також співвідношення між масою застосовуваних засобів виробництва і чисельністю зайнятих у виробництві робітників. Це співвідношення називають технічною будовою виробництва. Від ступеня його зміни на користь засобів виробництва залежать рівень інтенсифікації виробництва, співвідношення між сферою матеріального і нематеріального виробництва та інші показники, а у кінцевому підсумку - еволюція форм власності, виробничих відносин.
Зростання технічної будови виробництва виявляється у збільшенні фондооснащеності, енергооснащеності, машинооснащеності, а на сучасному етапі НТР - у рівні автоматизації, комп'ютеризації праці. У цілому зміна цього показника, прогрес техніки виражаються у тому, що праця людини все більш поступається перед працею машин.
Разом з тим розвиток продуктивних сил як найбільш загальний критерій економічного прогресу характеризує лише одну, хоч і провідну, сторону суспільного способу виробництва. Тому необхідно визначити основний або вищий критерій прогресу суспільного способу виробництва у цілому. Такий критерій слід виділяти, виходячи, по-перше, із структури системи продуктивних сил, зокрема головного елемента цієї системи; по-друге, враховуючи вимоги основного економічного закону як найбільш глибинної суті системи виробничих відносин, або відносин власності. Оскільки головною продуктивною силою є робоча сила, робітник, трудящий, а людина одночасно виступає і продуктивною силою, і носієм виробничих відносин, суб'єктом відносин власності, то головним критерієм суспільного способу виробництва є розвиток людини, її потреб, інтересів, цілей. У цьому плані відмінність між різними способами виробництва полягає в тому, що у деяких із них економічний прогрес підпорядковується переважно розвитку лише певного класу (навіть окремої верстви, прошарку останнього), а в інших прогрес продуктивних сил може підкорятися розвитку більшості населення, трудящих. Ця мета реалізується у дії основного економічного закону.
Оскільки сутність людини є вся сукупність суспільних відносин (до цієї сукупності, як уже зазначалося, належать економічні, юридичні та інші відносини), то розвиток людини виступає головним критерієм і всього суспільного прогресу. Особа повинна розвинути всі свої сутнісні сили, здібності не лише в економічній системі, а й у сфері соціальних, політичних, національних, культурних відносин.
Виходячи з цього, у складі національного багатства слід виділити не лише матеріальні цінності, а й духовний потенціал, створений у сфері нематеріального виробництва, або у галузях сфери обслуговування. Тому у складі національного доходу слід враховувати внесок у сферах освіти, охорони здоров'я, науки, управління та деяких інших. Ці сфери є важливим фактором і джерелами економічного зростання, носіями економічного потенціалу. Тому методологічно помилковим, теоретично неправильним і практично шкідливим було обчислення в СРСР розміру національного доходу лише як суми чистої продукції галузей матеріального виробництва.
Починаючи з 1987 p., Держкомстат колишнього СРСР став використовувати категорію «валового національного продукту» за методологією ООН. Ця категорія у книзі П. Самуельсона «Економіка» розглядається як сукупність усіх виготовлених товарів та наданих послуг протягом року у країні. У свою чергу вона базується на не цілком раціональній концепції продуктивності праці, згідно з якою продуктивною працею є та, що приносить доход. У цьому випадку П. Самуельсон, наприклад, зараховує сюди доходи від володіння житловими будинками, доходи у галузях мистецтва, доходи осіб, що надають домашні послуги, доходи церкви, поліцейського апарату, збройних сил та ін. У цьому випадку, з одного боку, долається надто вузький підхід до поняття продуктивності праці, до розмірів національного доходу, а з другого боку, пропонується надто широке тлумачення цих категорій. Крім того, при цьому звужується сфера створення сукупного продукту, бо західні вчені не включають до нього обсяг виробництва предметів праці, а також вартість спожитих предметів праці (сума амортизації). Тим самим ця концепція значною мірою відтворює відому догму А. Сміта, згідно з якою вартість сукупного суспільного продукту складається з доходів (прибутку, заробітної плати і ренти), через що змішується вартість річного сукупного продукту (c+v+m) із створеною вартістю (v+m).
Слід зауважити, що у вітчизняній економічній науці з метою врахування виробництва предметів праці, а також спожитих предметів праці застосовується поняття «валовий суспільний продукт». Водночас його недоліком є те, що у ньому допускається повторний рахунок, до того ж неодноразовий. Крім того, у ньому враховується лише сукупність створення у суспільстві матеріальних благ. П. Самуельсон з метою врахування величини національного доходу (v+m) та річних амортизаційних відрахувань використовує поняття «чистого суспільного продукту» поряд з категорією «кінцевий суспільний продукт». Але західні науковці не уникають тих же недоліків, які властиві їм при розгляді продуктивності праці та відповідно поняття «валового національного продукту».
2.2 Поділ і кооперація праці
Рівень розвитку сучасних продуктивних сил виражається не лише в якості робочої сили, технічній озброєності праці, ступені оволодіння людьми силами природи, у рівні розвитку науки, інформації тощо, а й у ступені розвитку своєї речової форми, тобто техніко-економічних відносин, до складу яких, як уже зазначалося, належать відносини спеціалізації, кооперації, комбінування виробництва, обміну діяльністю між людьми тощо. Концентрованим виразом цих відносин є розвиток суспільного характеру виробництва, процес усуспільнення виробництва і праці. Двома діалектично взаємопов'язаними сторонами останнього є суспільний поділ праці і кооперація, які виступають важливими критеріями розвитку продуктивних сил, економічного прогресу.
Суспільний поділ праці означає певну систему суспільної праці, яка встановлюється у результаті відособлення і співіснування різних видів трудової діяльності у процесі розвитку технологічного способу виробництва. Як відомо, існують три основні форми суспільного поділу праці: по-перше, загальна, яка виникає у результаті поділу суспільного виробництва на окремі крупні роди: промисловість, сільське господарство та ін. У наш час до таких родів належить сфера нематеріального виробництва (або сфера послуг); по-друге, часткова, яка утворюється у результаті поділу цих родів виробництва на види, наприклад, промисловість на окремі галузі (видобувна промисловість і обробна) і підвиди (у межах обробної промисловості виділяються машинобудування і приладобудування тощо). Ці дві форми суспільного поділу праці характеризують процес всередині суспільства; по-третє, одинична форма поділу праці, яка характеризує цей процес всередині окремого підприємства (між цехами, дільницями, бригадами, різними робітниками).
Поглиблення суспільного поділу праці сприяє зростанню ефективності виробництва.
З розвитком суспільного поділу праці у всіх трьох формах посилюється необхідність узгодження й об'єднання окремих ланок, елементів кожної з них. Як економічна категорія кооперація - це така форма праці, при якій багато осіб планомірно працюють поряд або у взаємодії в одному і тому ж процесі виробництва, або у різних, але пов'язаних між собою процесах виробництва.
Розрізняють два основні типи кооперації праці: просту і складну. Проста кооперація означає узгодження, об'єднання однорідної конкретної праці (наприклад, у бригаді землекопів), а складна - узгодження й об'єднання різних конкретних видів праці.
2.3 Закон економії часу
Продуктивність праці вимірюється кількістю продукції, створеної за одиницю часу. Підвищення продуктивності праці означає зростання ефективності сукупної праці, збільшення ефективності всього виробництва. Остання зумовлена розвитком продуктивних сил. У наш час існує близько 60 факторів зростання ефективності виробництва, які належать до системи продуктивних сил. Крім цього, є ряд факторів зростання продуктивності праці, які належать до виробничих відносин, відносин власності, їх взаємодії з продуктивними силами, а також фактори, які характеризують вплив надбудови на зростання продуктивності праці.
Фактори, що належать до продуктивних сил, групуються залежно від рівня технічної оснащеності праці, розвитку науково-технічного прогресу, глибини спеціалізації, кооперації праці, інтенсивності, ступеня розвитку сутнісних сил людини, її здібностей тощо. Тому зростання продуктивності праці є лише іншим виразом економії робочого часу, яку К. Маркс називав першим економічним законом, що відображає найбільш загальну основу і внутрішню логіку економічного прогресу, джерела і спосіб підвищення ефективності виробництва. Будь-яка економія, за його словами, зводиться до економії часу.
Оскільки закон економії робочого часу є загальним економічним законом (тобто діє у всіх суспільних способах виробництва), а значить, розкриває сутність прогресивного розвитку лише технологічного способу виробництва, то його змістом є економія живої і уречевленої праці. Залежно від ступеня розвитку технологічного способу виробництва і насамперед системи продуктивних сил, економію робочого часу зумовлюють прогресивні зміни у кожному з елементів цієї системи (засобах праці, предметах праці, робочій силі, науці, формах і методах організації праці, інформації, використовуваних людьми силах природи), а також зміни в її речовій формі - спеціалізації, кооперації, комбінуванні виробництва, його концентрації тощо. У свою чергу в межах кожного елемента системи продуктивних сил і техніко-економічних відносин можна виділити ряд факторів, які зумовлюють економію робочого часу. Так з боку основної продуктивної сили така економія залежить від рівня освіти, кваліфікації, розвитку творчих здібностей людини, її психологічного, емоційного стану тощо.
Досягнення вищої продуктивності праці, а значить, і більшої економії часу у межах певного суспільного способу виробництва означає його остаточну перемогу над попереднім ладом. Це свідчить про те, що у межах такого більш розвинутого способу виробництва створені кращі стимули до праці, адекватніша суспільна форма розвитку продуктивних сил, яка більшою мірою відповідає закону економії часу.
У результаті дії закону економії часу, підвищення продуктивності праці зростає додатковий продукт. Це створює умови для розширеного відтворення речових і особистих факторів виробництва, усієї системи продуктивних сил для збільшення вільного часу, розвитку культури, мистецтва, а тим самим для здійснення не лише економічного, а й соціального прогресу, для вдосконалення всієї системи суспільних відносин. Завдяки цьому зростання додаткового продукту виступає важливим критерієм економічного прогресу, конкретизує його попередні критерії.
Водночас зростання додаткового продукту, як і інші названі критерії економічного прогресу, характеризують лише розвиток технологічного способу виробництва. Тому їх доцільно називати критеріями техніко-економічного прогресу. За умов певної соціально-економічної формації вони отримують суспільні форми вияву. Так зростання додаткового продукту при капіталізмі виражається у зростанні додаткової вартості (її форми і маси).
Єдність і суперечності критеріїв економічного і соціального прогресу. Критерії техніко-економічного прогресу завжди перебувають у суперечності з критеріями соціально-економічного і суспільного прогресу. До критеріїв соціально-економічного прогресу, які відображають розвиток виробничих відносин, належать відтворення відносин власності, ступінь економічної свободи безпосередніх виробників, їх власність на свою робочу силу, самостійність (відносна) підприємств, участь в управлінні тих, хто створює матеріальні та нематеріальні блага, частка безпосередніх виробників у національному доході, національному багатстві країни, розвиток розумових, творчих здібностей людини, її потреб, інтересів та ін. До критеріїв соціального прогресу, які відображають розвиток всієї системи суспільних відносин, належать ступінь соціальної, політичної юридичної свободи безпосередніх виробників, їх можливості впливати на ідеологію, національні відносини, користування багатствами культури, надбаннями мистецтва тощо.
Протягом розвитку людського суспільства суперечність між критеріями техніко-економічного і соціально-економічного прогресу неодноразово досягала антагоністичних форм. Так відсутність у рабів власності на свою робочу силу, економічної свободи, жорстока експлуатації рабської праці супроводжувалися розквітом культури і мистецтва у Стародавній Греції та Римі. Проте примусове поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва, відсутність у них матеріальної зацікавленості у результатах своєї праці, що зумовлене відсутністю власності на робочу силу, власності на засоби виробництва, призвели до загибелі рабовласницького ладу у Римській імперії, до занепаду її культури і мистецтва.
Техніко-економічний прогрес, зростання продуктивності праці, досягнуті на стадії домонополістичного капіталізму за рахунок вузької, однобічної спеціалізації найманих робітників (мануфактурний період і ступінь машинного виробництва), увійшли в антагонізм з такими критеріями соціально-економічного прогресу, як необхідність всебічного розвитку людини, її творчих здібностей, надзвичайно низька частка найманої праці у створеному нею національному доході тощо.
Коли суперечності між цими видами прогресу досягають фази конфлікту, антагоністичних форм розвитку, відбуваються певні якісні зрушення у системі виробничих відносин даного способу виробництва, в результаті яких між ними встановлюється відносна єдність.
За умов сучасного етапу НТР особливо актуальною є проблема гуманізації техніко-економічного прогресу, органічного поєднання економічної та соціальної ефективності, відновлення, збереження і примноження загальнолюдських цінностей. Для досягнення органічної єдності техніко-економічного, соціально-економічного і соціального прогресу необхідно, щоб головною метою їх розвитку була людина, розквіт її сутнісних сил, потреб, інтересів, добробуту.
3. Рушійні сили та фактори економічного прогресу
3.1 Розвиток суперечностей - джерело прогресу
Гегель називав суперечність принципом будь-якого розвитку, саморуху. І справді, існувати - значить рухатися, перебувати у процесі руху. У цьому плані рух є суперечністю, єдністю суперечностей. Щодо руху суспільного способу виробництва К. Маркс зазначав, що розвиток суперечностей певної історичної норми виробництва є єдиний історичний шлях її розкладу і утворення нової. Такого ж погляду на розвиток економічної системи дотримувався відомий американський економіст Й. Шумпетер. Він вважав, що, крім зовнішніх факторів (зовнішній вплив, дія екзогенних змін), на саморозвиток економічної системи впливає діалектична взаємодія внутрішніх факторів і суперечностей. Серед них вирішальну роль відіграють фактори та суперечності безпосереднього виробництва (за Шумпетером, у підприємницькій діяльності).
Тому суперечність, по-перше, є джерелом саморуху, його рушійною силою. По-друге, вона виражає істину і суть речей, явищ, процесів. По-третє, суперечність є формою зв'язків і відносин між протилежними сторонами, властивостями, тенденціями однієї суті. Виникнення суперечностей викликане наявністю загальних зв'язків, залежностей і зумовленостей всередині певної матеріальної системи, взаємодією різних сторін, властивостей, тенденцій, якостей тощо у межах суперечностей. Взаємодія протилежних сторін характеризується їх взаємопроникненням, взаємозумовленістю, взаємозапереченням. Від суті кожної із сторін суперечності, її структури, характеру взаємозв'язку окремих елементів залежать відносини між протилежними сторонами, їх взаємна боротьба і взаємодія. По-четверте, рух внутрішніх суперечностей шляхом взаємодії протилежних сторін можливий лише у тому випадку, коли вони існують одночасно, а кожна суперечність вміщує у собі (а не поряд) власне заперечення, коли це сторони однієї суті. По-п'яте, кожна суперечність проходить у своєму розвитку ряд послідовних щаблів: тотожність, відмінність, протилежність, конфлікт і ступінь розв'язання даної суперечності, перехід у вищу форму свого руху. На кожному з них якісно змінюється характер взаємодії протилежних сторін. Найшвидше розвиток, прогрес здійснюється на перших трьох щаблях еволюції суперечності (тобто у фазах тотожності, відмінності й протилежності), на останніх двох він значно послаблюється. По-шосте, протилежні сторони, властивості, тенденції, суперечності вступають у відносини між собою лише у процесі руху. Рух суперечностей здійснюється насамперед у результаті активності заперечувальної, більш революційної сторони. Отже, суперечність є формою зв'язків і відносин між протилежними сторонами (їх елементами, властивостями, тенденціями) однієї суті, певної матеріальної системи, за якої у процесі їх одночасної взаємодії відбувається проходження через різні щаблі розвитку суперечності, завдяки чому остання виступає джерелом, рушійною силою саморуху.
Як здійснюється розвиток економічних суперечностей у межах суспільного виробництва, а тим самим і історичний прогрес?
Історія, за словами Ф. Енгельса, є не що інше, як діяльність людини, що домагається своєї мети. В основі цілей людини лежать потреби та інтереси. З виникненням людського суспільства окрема особа не могла вижити у боротьбі з природою. Тому об'єднання людей у ранню первісну общину (первісні комуни) було спрямоване на спільне збирання дарів природи (плодів, ягід, коренів, дрібних тварин тощо). Пізніше основною формою їх діяльності стало полювання. Для цього потрібно було спільними силами виготовляти найпростіші знаряддя праці (ручне рубило, кам'яна сокира, спис). Стимулом до праці було просте задоволення найелементарніших потреб в існуванні, виживанні. Так на ранніх етапах існування людського суспільства виникла суперечність між виробництвом і споживанням, яка надалі залишається рушійною силою розвитку виробництва, незалежно від її суспільної форми у межах того чи іншого способу виробництва. У процесі виробництва виникають нові потреби, а останні породжують ідеальний образ ще не існуючих продуктів і тим самим стимулюють їх виробництво у майбутньому.
З розвитком суспільства відбувається роздвоєння потреб на: потреби у засобах виробництва і потреби у предметах споживання. З виникненням класового суспільства і відокремленням засобів виробництва від безпосередніх виробників потреби у розвитку засобів виробництва, а значить відповідні інтереси й цілі, закріплюються переважно за класом власників. Потреби у виготовленні предметів споживання, у відтворенні робочої сили закріплюються переважно за безпосередніми виробниками. Оскільки розвиток засобів виробництва не може здійснюватися без особистого фактора, клас власників зацікавлений і у виготовленні предметів споживання. Останні (але більш високої якості і ширшого асортименту) необхідні і для панівного класу. У свою чергу робоча сила, трудящі зацікавлені у виготовленні засобів виробництва, їх вдосконаленні тією мірою, якою останні полегшують процес відновлення робочої сили.
З розвитком продуктивних сил, особливо з появою додаткового продукту, класів між виробництвом і споживанням виникають такі проміжні форми, як обмін. Тому слідом за суперечністю між виробництвом і споживанням виникають суперечності між виробництвом і розподілом, розподілом і споживанням, обміном і споживанням, розподілом і обміном тощо* їх розвиток безвідносно до конкретної суспільної форм стaє джерелом економічного прогресу. У межах певного суспільного способу виробництва вони набувають специфічних форм розвитку.
Оскільки людина виступає в ролі суб'єкта продуктивних сил і виробничих відносин, або відносин власності, і ці дві сторони способу виробництва є різними сторонами суспільного індивіда, а відносини між людьми у більшості суспільно економічних формацій розвиваються у формі взаємодії між класами, то джерелом і рушійними силами економічного прогресу є взаємодія і боротьба між класами (їх інтересами, потребами, цілями), соціальними групами, прошарками тощо.
Кожна із сторін полярної суперечності розвивається відносно незалежно від іншої сторони й суперечності. Це зумовлено тим, що кожна сторона складається з окремих елементів, частин тощо, між якими існують внутрішні суперечності, взаємодія яких між собою зумовлює їх відносний саморозвиток.
Коли йдеться про взаємодію двох сторін суспільного способу виробництва, то саме поняття взаємодії вказує на активність кожної з них. Це означає, що кожен крок у розвитку продуктивних сил у цілому або окремого їх елемента через систему техніко-економічних відносин або певні їх сторони, впливає на еволюцію виробничих відносин, або відносин власності, окремі ланки останніх. У свою чергу зміни у виробничих відносинах стимулюють (або гальмують) розвиток продуктивних сил. Але визначальною, більш активною і революційною стороною суспільного способу виробництва є продуктивні сили. Розвитку останніх притаманні внутрішні закони, суперечності. Оскільки їх змістом виступає ставлення людей до природи, то використання людьми сил природи у процесі праці, суперечність між людиною і природою, намагання людей пристосувати до своїх потреб нові джерела енергії, корисних копалин тощо є внутрішнім джерелом розвитку самої системи продуктивних сил.
Ця система у всіх суспільно-економічних формаціях складалася з робочої сили, засобів праці, предметів праці, використовуваних людьми сил природи, форм і методів організації праці. Суперечності між ними також виступають внутрішнім джерелом розвитку цієї сторони суспільного способу виробництва. Ці суперечності проявляються у формі потреб людей, їх інтересів і мотивів розвитку.
Вихідною точкою перевороту у технологічному способі виробництва, у взаємодії людини з технікою були засоби праці, а сама промислова революція почалася з машини знаряддя, або робочої машини, у текстильній промисловості. Винайдення такої машини, з одного боку, розв'язало я суперечність між технікою і людиною, оскільки кількість знарядь праці, якими одночасно орудує робоча машина, звільняється від тих обмежень, які властиві ручному знаряддю робітника. З другого боку, поява робочої машини ввійшла в технічну суперечність з двигуном, що тоді існував, і зумовила революцію у паровій машині. Поява останньої зумовила необхідні революційні зміни в обробці сировини, зокрема появу вовночесальних машин.
Ці суперечності одночасно наповнювалися специфічними соціальними формами, боротьбою основних класів. Так боротьба найманих робітників за підвищення заробітної плати, скорочення робочого дня тощо змушує клас капіталістів вводити нову техніку, щоб позбавити їх змоги вести страйкову боротьбу, або послабити її вплив. Саме через це були винайдені сельфактори у прядінні, вовночесальні та інші машини.
Згодом переворот у технологічному способі виробництва, який здійснюється в одній із сфер виробництва, зумовлює переворот в інших сферах. Ця своєрідна ланцюгова реакція у розвитку продуктивних сил здійснюється внаслідок існуючої системи суспільного поділу праці, тісного взаємозв'язку між різними галузями промисловості, кількісних та якісних пропорцій в їх розвитку.
У межах системи продуктивних сил важливою рушійною силою виступає змагання між людьми у процесі їх спільної праці. Воно доповнюється специфічними суспільними формами. Такими за умов капіталізму є конкуренція (між робітниками і капіталістами та всередині кожного з цих класів).
Надзвичайно велику роль серед рушійних сил економічного прогресу відіграють форми та методи організації виробництва. Цей елемент продуктивних сил надає цілісності всій системі продуктивних сил, організовує продуктивну взаємодію інших її елементів. До таких форм і методів за сучасних умов належить, зокрема, бригадна форма організації виробництва і праці.
Оскільки продуктивні сили є лише відносно самостійною стороною суспільного способу виробництва і розвиваються у межах певної суспільної форми (відносин власності, виробничих відносин), то форми і методи організації виробництва, які належать до продуктивних сил, доповнюються специфічними суспільними формами, що характеризують особливості тих чи інших відносин власності. Тому у формах і методах організації виробництва і праці поєднуються такі елементи й речового змісту, і суспільної форми. Такими формами, які виступають рушійними силами розвитку продуктивний сил при капіталізмі, була система Тейлора, а нині - система Мейо та ін.
Відносно велику самостійну роль серед рушійних сил економічного прогресу відіграють виробничі відносини, або відносини власності. Оскільки вони розвиваються відносно самостійно у межах суспільного способу виробництва, тобто частково незалежно від розвитку продуктивних сил, мають свої закономірності розвитку, специфічні суперечності, то рух останніх стає окремою рушійною силою економічного прогресу. До таких суперечностей належать суперечності між різними формами власності. Чим більше таких конкретних форм власності у межах певного способу виробництва, тим сильніші рушійні сили і джерела економічного прогресу.
Значну, відносно самостійну роль серед рушійних сил даної форми прогресу відіграють і техніко-економічні відносини. Зокрема, таку роль виконує оптимальне співвідношення між спеціалізацією, концентрацією, комбінуванням виробництва тощо.
Але найважливішою рушійною силою економічного прогресу у межах суспільного способу виробництва є суперечність між продуктивними силами та виробничими відносинами, або відносинами власності. Цю суперечність можна розглядати або комплексно, системно (тобто як взаємодію між системою продуктивних сил і системою виробничих відносин), або поелементно. В останньому випадку слід аналізувати характер взаємодії між окремими елементами продуктивних сил (наприклад між робочою силою, засобами праці, предметами праці, використовуваними людьми силами природи, формами і методами організації праці, а за сучасних умов також між наукою, інформацією) і виробничими відносинами, відносинами власності у цілому, або їх окремими підсистемами (наприклад між відносинами власності у сфері безпосереднього виробництва, розподілу тощо).
Найбільш динамічними елементами продуктивних сил за сучасних умов є робоча сила, наука, засоби праці. Тому у процесі свого розвитку вони першими вступають у суперечність, конфлікт з відносинами власності. Кожен з елементів, у свою чергу, складається з відповідних компонентів (наука - з фундаментальної і прикладної). Такими компонентами робочої сили у наш час є рівень освіти, кваліфікації, культури, психологічний стан тощо. Вони також відрізняються динамізмом при розвитку суперечності, наприклад між робочою силою і відносинами власності. Найбільш динамічні й революційні елементи робочої сили першими вступають у конфлікт з існуючими відносинами власності. Це зумовлює процес переростання робочою силою або наукою домінуючої у даний час форми власності, перехід до якісно іншої, більш розвинутої форми власності у межах суспільного способу виробництва. Переростання окремими компонентами робочої сили, науки тощо тих чи інших форм власності і поява внаслідок цього більш розвинутих форм приводять до того, що адекватними для розвитку певного елемента продуктивних сил, а тим самим і всієї їх системи стають одночасно декілька конкретних форм власності у межах одного суспільного способу виробництва.
Такий механізм взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин передбачає наявність різних форм і методів часткового і тимчасового розв'язання економічних суперечностей у межах одного й того ж суспільного способу виробництва. Основними методами цього способу розв'язання є, по-перше, створення якісно нових, більш розвинутих форм руху для попередніх суперечностей, що означає разом з тим певне пристосування виробничих відносин, відносин власності, до рівня й характеру розвитку продуктивних сил. Оскільки кожна економічна категорія є діалектичною єдністю речового змісту і суспільної форми (які відповідно відображають розвиток продуктивних сил і виробничих відносин, або відносин власності), тобто теоретично виражає взаємодію протилежних сторін суспільного способу виробництва, то розв'язання економічної суперечності (тимчасове й часткове) означає одночасно і появу нової економічної категорії, яка є теоретичним відображенням більш розвинутої форми руху цієї суперечності. Наприклад, загострення суперечностей між споживною вартістю і вартістю у процесі історичного розвитку форм обміну привело до її розв'язання через появу грошей, які є більш розвинутою формою руху попередньої суперечності. У свою чергу, гроші теж містять ряд суперечностей і лише частково й тимчасово розв'язують суперечність між споживною вартістю і вартістю, а водночас розвивають її на більш пвярокій основі.
Другим важливим методом розв'язання економічних суперечностей суспільного способу виробництва є економічні кризи. Залежно від їх глибини і сфери поширення є кризи надвиробництва товарів, фінансові, кризи кредитної системи та ін.) здійснюється часткове (кола криза охоплює одну із сфер господарства, окремі галузі їх або групу) і тимчасове, або більш повне й тимчасове розв'язання економічних протиріч Через деякий час останні знову вступають у фазу власне суперечності, конфлікту, загострюються до крайніх меж і готують нову економічну кризу.
Третім важливим методом розв'язання суперечностей суспільного способу виробництва є його господарський механізм і насамперед діяльність держави. Господарський механізм - це механізм свідомого використання економічних законів, механізм розв'язання суперечностей суспільного способу виробництва, послаблення їх гостроти, механізм узгодження економічних інтересів.
Четвертим методом розв'язання економічних суперечностей, а тим самим прискорення економічного прогресу, пристосування суспільної форми до речового змісту способу виробництва є діяльність держави (економічна, політична, юридична, ідеологічна). На різних етапах історичного розвитку суспільства з виникненням держави у її діяльності по-різному поєднувались економічні, базисні та надбудовчі - юридичні, політичні, ідеологічні - методи впливу на розвиток народного господарства. Елементом базису при капіталізмі держава стає лише з моменту переростання продуктивними силами вузьких меж приватномонополістичної власності, одержавлення капіталістичної економіки. Ще більшою мірою держава виконувала базисні функції у країнах колишнього СРСР. Це зумовлено тим, що у них 92% засобів виробництва були державною власністю, а у розвинутих країнах Заходу, де найбільш одержавлена економіка, цей показник не перевищує 40%.
Ще одним методом часткового і тимчасового розв'язання економічних суперечностей є кількісний метод, У процесі переростання продуктивними силами або їх окремими елементами меж певної форми власності за умов певного суспільного способу виробництва спочатку відбуваються переважно кількісні зміни, тобто відбувається нагромадження більшої суми грошей, засобів виробництва тощо, що створює передумови для розвитку окремих елементів продуктивних сил. І лише через певний проміжок часу кількісні зміни приводять до появи нової якості - більш розвинутої форми власності. Розвиток цих процесів здійснюється відповідно до вимог закону переходу кількості в якість і навпаки.
Подобные документы
Людина як основне джерело і критерій соціально-економічного прогресу, головний фактор виробництва. Специфіка людських ресурсів. Відтворення населення. Відтворення ресурсів для праці, розвиток засобів виробництва. Фази відтворення трудових ресурсів.
контрольная работа [28,9 K], добавлен 27.10.2008Теоретико-методологічне обґрунтування економічного росту в Україні. Складові політики економічного зростання. Моделі державного регулювання економічного зростання економіки України. Кон’юнктурні дослідження циклічністі економічного зростання України.
курсовая работа [294,7 K], добавлен 20.03.2009Причини та типи економічних коливань. Суть і структура економічного циклу. Фактори, що визначають темпи економічного зростання. Теорія реального ділового циклу. Показники економічної динаміки у макророзрахунку. Сучасні дослідження теорії циклічності.
курсовая работа [413,3 K], добавлен 12.02.2013Зміст, предмет, види, фактори економічного аналізу. Задачі економічного аналізу: оцінка факторів зовнішнього середовища, вивчення кон’юнктури ринку, оцінка конкурентоспроможності продукції. Зв’язок економічного аналізу з іншими науками і дисциплінами.
реферат [19,5 K], добавлен 18.08.2009Шляхи забезпечення вирішення проблеми економічного зростання в Україні і в Західних країнах. Використання фондозберігаючих і працезберігаючих форм інтенсифікації виробництва. Збільшення притоку закордонних інвестицій. Відтворення системи продуктивних сил.
курсовая работа [99,0 K], добавлен 12.04.2016Недоліки моделі економічного зростання Китаю: капіталомістка промисловість, уповільнення темпів зростання продуктивності праці, низький рівень енергоефективності виробництва. Шляхи відновлення балансу економічного зростання Японії на початку 1970-х рр.
реферат [426,1 K], добавлен 21.03.2013Основні напрями науково–технічного прогресу в ресторанному бізнесі. Сутність вдосконалення форм праці. Характеристика ресторану готелю "Александровский". Заходи, що застосовуються для підвищення ефективності діяльності ресторанного підприємства.
курсовая работа [2,0 M], добавлен 24.10.2013Сутність економічного аналізу, об'єкти і суб'єкти його вивчення. Завдання економічного аналізу в умовах ринкової економіки, класифікація його аналітичних прийомів. Абстрактно-логічні прийоми економічного дослідження. Використання способу порівняння.
контрольная работа [155,4 K], добавлен 25.11.2010Економічне зростання та його типи. Всебічна інтенсифікація. Транспортні послуги та їх економічний зміст. Еволюція теорій економічного зростання. У кожного виду транспорту є своя специфіка у відношенні його використання для перевезень вантажів.
контрольная работа [29,6 K], добавлен 02.06.2006Економічне зростання та економічний розвиток. Моделі економічного розвитку. Економічні цикли та економічні кризи. Зайнятість трудових ресурсів та безробіття. Державне регулювання зайнятості. Проблеми зайнятості та відтворення робочої сили в Україні.
презентация [796,0 K], добавлен 24.09.2015
