У сучасній спеціальній літературі під факторами економічного прогресу, а разом з тим і під факторами виробництва розуміють різні речі. Ці два поняття розглядають здебільшого як тотожні в основному, тобто вважають їх (фактори) джерелами національного доходу, зокрема прибутку.

У працях західних науковців ще другої половини XIX ст. (зокрема у працях Ж.Б. Сея) міститься теза про те, що трьома основними факторами виробництва, кожний з яких створює його власнику особливий вид доходу, є: капітал, земля і праця. Згідно з теорією «продуктивності капіталу» кожен з факторів має фізичну продуктивність, створює свою частину доходу. Капітал, під яким розуміють переважно засоби виробництва, приносить капіталісту прибуток, земля приносить землевласнику ренту, а праця робітникові - платню. Звідси випливає, що кожен член суспільства отримує по справедливості, і експлуатація відсутня. Відомий англійський економіст А. Маршалл на початку XX ст. поряд з названими факторами виділив ще один, четвертий - діяльність в організації виробництва, яка приносить платню керуючому виробництвом. У наш час окремими факторами виробництва ще називають ризик, інформацію, час. Австрійський економіст К. Менгер найважливішим фактором економічного прогресу назвав прогрес знання про найбільш ефективне використання факторів виробництва, ресурсів. Американський економіст Й. Шумпетер головним джерелом прибутку назвав здійснення підприємцем «нових комбінацій» щодо техніки і технології, створення нових товарів, освоєння нових джерел сировини тощо.

Слід зауважити, що у західній економічній літературі немає одностайності навіть стосовно названих перших трьох факторів виробництва, тобто капіталу, землі, праці. Так американський економіст Ф. Махлуп вважає, що сама земля як безкоштовний дар природи не є капіталом. Марксистська політична економія чітко розмежовує фактори виробництва та джерела вартості, зокрема додаткової вартості. Єдиним джерелом вартості вважається праця, а засоби виробництва, у тому числі земля, виступають речовими факторами, але лише виробництва споживної вартості, а не вартості. Робочу силу при цьому називають особистим фактором, який також бере участь у створенні споживної вартості. Речові фактори виробництва ще називають природними, об'єктивними, а робочу силу - суб'єктивним. Такий поділ має місце з точки зору системи продуктивних-сил, або процесу праці, які розглядаються безвідносно до специфіки виробничих відносин, або відносин власності.

В економічній теорії, яка вивчає виробничі відносини (або відносини власності) у взаємодії з розвитком продуктивних сил, названі елементи продуктивних сил (тобто засоби виробництва і робоча сила) мають свої соціально-економічні, або суспільні, форми. За умов капіталістичного способу виробництва такими формами виступають відповідно постійний капітал та змінний капітал. Оскільки кожна економічна категорія є діалектичною єдністю речового змісту і суспільної форми (тобто відображає відповідність певної сторони системи продуктивних сил певній стороні системи виробничих відносин, або відносин власності), то й категорія капіталу є також органічною єдністю речового змісту і суспільної форми. Речовий зміст виступає матеріальним носієм відповідної суспільної форми. Речовим змістом капіталу є засоби виробництва, гроші, товари, робоча сила та ін. За сучасних умов НТР, що розгортається, з ускладненням системи продуктивних сил речовим змістом капіталу виступають також наука, інформація. Останні відокремились і як самостійні факторії виробництва.

Речові, або об'єктивні, фактори виробництва самі капіталом не виступають. Вони перетворюються на капітал лише тоді, коли служать засобом експлуатації найманої робочої сили, коли виступають матеріальним носієм певної суспільної форми, тобто певного виробничого відношення. Так засоби виробництва є матеріальним носієм постійного капіталу і перетворюються на нього завдяки тому, що від них та від засобів існування відособлені наймані робітники, які для забезпечення власного існування та існування членів своїх сімей змушені найматись до власника засобів виробництва - капіталіста. Засоби виробництва у руках дрібного товаровиробника (фермера, ремісника тощо), який не наймає достатньої кількості робітників (достатньої, щоб не працювати самому), не перетворюються на капітал. Засоби виробництва є речовим фактором виробництва, беруть участь у створенні споживної вартості товарів, але вартості, і відповідно додаткової вартості, не створюють. їхня вартість лише переноситься на новостворений продукт конкретною працею найманого робітника, тобто, наприклад, працею токаря на якусь деталь, яку він виготовляє, поступово і частково переноситься вартість токарного верстата. Фізичною продуктивністю, тобто здатністю самим створювати частину доходу, засоби виробництва не володіють. Чи можливе зближення з цієї проблеми поглядів західних учених та думок українських економістів? На наш погляд, часткове зближення можливе, з одного боку, шляхом радикального перегляду нашими вченими структури продуктивних сил та категорії «продуктивність праці у, а з другого боку - шляхом певного переосмислення західними вченими їхніх усталених догм. Так Ф. Мах луп не вважає землю як безкоштовний дар природи капіталом. Капіталом у даному випадку є затрати на поліпшення якості землі. Ще точніше було б сказати, що відповідним фактором виробництва є праця людей, спрямована на поліпшення якості землі.

До сучасної системи продуктивних сил слід включати форми та методи організації праці, науку, використовувані людьми сили природи та інформацію. Ці елементи є факторами, які забезпечують перетворення речовини природи відповідно до потреб людей, створюють матеріальні й духовні блага і визначають зростання продуктивності праці. Якщо поєднати цей висновок з розширеним розумінням продуктивної праці, то не самі названі фактори є джерелом певної частини національного доходу або додаткової вартості зокрема, а праця відповідної кількості людей у сфері науки, інформаційного забезпечення щодо вдосконалення форм і методів організації праці, використання нових сил природи (наприклад ядерної, термоядерної, сонячної енергії). У цьому випадку погляди вітчизняних науковців почнуть значною мірою збігатися з думкою західних економістів про те, що джерелом національного доходу, зокрема прибутку, є діяльність з організації виробництва, поліпшення якості землі, збирання, збереження та розповсюдження інформації, наукова діяльність, особливо прогрес знань про найбільш ефективне використання факторів виробництва та ресурсів. Не викликає заперечень теза Й. Шумпетера про те, що таким фактором є діяльність підприємця щодо створення нових товарів, зміни техніки, технології тощо. Продуктивною, як уже зазначалося, є праця у сфері освіти, управління народним господарством та інших сферах.

Водночас не можна зблизити погляди західних та вітчизняних науковців на такі фактори, як засоби виробництва, ризик, час. Суперечки з приводу першого з них між марксистською та буржуазною політекономією ведуться майже півтора століття. На наш погляд, як один, так і другий напрям розвитку економічної науки не враховують один важливий фактор, що може пояснити реальний стан речей з даної проблеми. Йдеться про виникнення нової продуктивної сили у процесі взаємодії всіх елементів системи продуктивних сил, про комплексну дію всіх факторів зростання продуктивності праці, що породжує так званий синергічний ефект, нову якість у процесі системної взаємодії у межах складної органічної системи. Ця нова продуктивна сила на поверхні явищ може розглядатись окремими суб'єктами економічних відносин, як і багатьма науковцями, як фізична продуктивність самих засобів виробництва або як плата за ризик. Більше того, у процесі ускладнення системи продуктивних сил, появи у ній нових елементів синергічний ефект від їх комплексної взаємодії зростає. Ця об'єктивна закономірність може набирати химерних форм у свідомості учасників виробництва, у суб'єктів різних форм власності і породжувати нові концепції про дію нових факторів виробництва, про нові джерела новоствореної вартості. Насправді єдиним джерелом новоствореної вартості, і прибутку зокрема, є лише праця у різних її різновидах.

Висновки

відтворення економічний прогрес кооперація

Розширене відтворення суспільного продукту втілюється в економічному зростанні. Від розв'язання проблеми економічного зростання залежить створення відповідних основ соціально-економічного прогресу суспільства, перспектив зростання національного багатства та добробуту кожної людини.

Економічне зростання і розширене відтворення - це ідентичні, проте не тотожні поняття. Розширене відтворення належить як до макрорівня (національне і світове господарства), так і до мікрорівня (підприємство, фірма, галузь). Якщо йдеться про розширене суспільне відтворення, то в центрі знаходиться проблема пропорційності в зростаючому суспільному виробництві, увага акцентується на капіталонагромадженні та підвищенні суспільної продуктивності праці.

Економічне зростання означає регулярне, стійке розширення масштабів діяльності даної господарської системи, яке виявляється у збільшенні розмірів застосованої суспільної праці і виробленого продукту - товарів і послуг.

Розрізняють два основних типи економічного зростання - екстенсивний та інтенсивний - залежно від того, за рахунок чого досягається розширене відтворення.

Екстенсивний тип економічного зростання - це розширення виробництва на основі кількісного збільшення його функціонуючих факторів при збереженні попередніх техніко-технологічних і кваліфікаційних параметрів їх. Це розширення виробництва за рахунок збільшення кількості тих самих засобів і предметів праці, робочої сили тієї самої кваліфікації при практично незмінних економічних виробничих відносинах. За таких умов продуктивність праці та ефективність її залишаються фактично незмінними.

Інтенсивний тип економічного зростання - це розширення виробництва на основі якісного поліпшення його функціонуючих факторів при вдосконаленні організаційно-економічних відносин виробництва (поділ праці, спеціалізація та кооперування виробництва тощо). Таке зростання досягається за рахунок підвищення кваліфікації працівників, розвитку їх професіоналізму, застосування принципово нових засобів і предметів праці, раціональнішого використання виробничого потенціалу. При цьому зростають продуктивність праці та їх ефективність.

В нашій роботі ми розглянули такі поняття як відтворення і економічне зростання на макрорівні; критерії економічного прогресу; рушійні сили та фактори економічного прогресу, чим і досягли основної мети нашої роботи.

Література

1. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка: опорний конспект лекцій - К.: Четверта хвиля, 1997.

2. Бункина М.К., Семёнов В.А. Макроэкономика (основы экономической политики): Учебник. - М.: «ДИС», 1997.

3. Геблер И. Макроэкономика: Учебное пособие. - К.: УМК ВО, 1993. - 400 с.

4. Добрынин А.И., Журавлёва Г.П. Общая экономическая теория.: Учебное пособие. - СПб, 2001.

5. Кондратьев Н.Д. Проблемы экономической динамики. - М.: Экономика, 1989.

6. Макконелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. 1993. - 785 с.

7. Макроэкономика: Учебник / Под ред. Л.С. Тарасевича. - СПб.: Экономическая школа, 1984.

8. Макроэкономика: Учебник/ Гальперин В.М., Гребенников П.И., Леусский А.И. - 2 изд., перераб. и доп. - СПб.: Изд-во СПбГУЭФ, 1997. - 720 с.

9. Макроэкономика: Учебное пособие / Под ред. И.П. Николаевой. М.: ЗАО «Финстатинформ», 1999. - 216 с.

10. Микро-макро - экономика: Практикум. - С.-Пб.: АО «Литера плюс», с. 7-27

11. Мэнкью Н.Г Макроэкономика, - М,: Из-во Московского ун-та, 1994 - с 39-56.

12. Общая экономическая теория (политэкономия): Учебник / Под общ. ред. акад. В.И. Видянина, акад. Г.П. Журавлёвой. - М.: Промо-медиа, 1995.

13. Овчинников Г.П. Макроэкономика. - СПб.: Техническая книга, 1993.

14. Панчишин С. Макроекономіка. Навч. посібник. - К., 2002.

15. Рыночная экономика. Макроэкономика. - М: СОМИНТЕК 1992, - гл. 2

16. Савченко А.Г. Макроекономіка. Підручник. К., 1995.

17. Самуэльсон П. Экономика, - М.: НПО «АЛГОН» ВНИИСИ, 1992. - Т.1 - гл. 10.

18. Селищев А.С. Макроэкономика: Учебник для вузов / Под ред. Леусского А.И. - СПб.: Питер, 2000. - 448 с.

19. Семюелсон Пол А., Нордгауз Віл'ям Д. Макроекономіка - К: «Основи», 1995, - с. 53-64.

20. Соболев В.М. Макроэкономика - Харьков: НВФ «Студцентр», 1997.

21. Современная экономика. Общедоступный учебный курс. - Ростов на Дону, «Феникс», 1998.

22. Экономика и бизнес./ Под ред. В.Д. Камаева - М: Из-во МГТУ им Н 3 Баумана, 1993 - с. 21-223.

Размещено на Allbest.ru