2

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ВИРОБНИЧА ПРОГРАМА ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Сутність та значення виробничої програми

1.2 Принципи розробки та показники виробничої програми

РОЗДІЛ 2. КОРОТКА ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІДПРИЄМСТВА

РОЗДІЛ 3. МЕТОДИКА ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЧОЇ ПРОГРАМИ

3.1 Структура виробничого циклу

3.2 Методика оптимізації виробничої програми

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТОВАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

виробнича програма цикл

Вивчення попиту зовнішнього та внутрішнього ринку на товари та послуги виконуються на підприємствах службами маркетингу, які проводять ринкові дослідження з допомогою виставок, ярмарок та інших заходів, на яких виявляється попит на відповідні вироби і послуги, приймаються замовлення, укладаються договори на поставку тощо.

При визначенні виробничих можливостей виконуються розрахунки наявних і потрібних виробничих потужностей, кількості працівників, матеріальних ресурсів.

При визначенні виробничих можливостей виконуються розрахунки наявних і потрібних потужностей, кількості працівників, матеріальних ресурсів. На етапі формування виробничих програм й особливо її структури, тобто питомої ваги конкретних видів виробів чи послуг, необхідно виходити з основних економіко-теоретичних положень, суть яких полягає у тому, що можливий випуск продукції при повному й ефективному використанні ресурсів при даному розвитку технології характеризує крива виробничих можливостей, на якій зображені альтернативні варіанти структурної програми при повному використанні ресурсів.

При плануванні виробничої програми необхідно використовувати теоретичні положення і матеріали, які наведені нижче:

- перспективний план виробництва продукції та послуг;

- прогноз потреби у продукції підприємства, який складається на підставі досліджень змін ринкових елементів у часі, тобто попиту, пропозиції, цін, кількості конкурентів;

- державний контракт і державне замовлення на продукцію підприємства;

- результати вивчення поточного попиту на продукцію;

- договори на виробництво та поставку продукції, які складаються у результаті вільного продажу виробів на оптових ярмарках;

- заходи зі спеціалізації і кооперування виробництва;

- заходи зі збільшення виробничих потужностей підприємства;

- дані про залишки нереалізованої продукції у попередньому періоді.

Кожне підприємство розробляє свою виробничу програму самостійно, крім державного контракту та державного замовлення, розмір яких встановлюються відповідно до виробничих можливостей підприємства і за згодою дирекції.

РОЗДІЛ 1. ЗМІСТ І ПРИЗНАЧЕННЯ ВИРОБНИЧОЇ ПРОГРАМИ

1.1 Сутність та значення виробничої програми

Важливим розділом поточного плану є виробнича програма або план виробництва та реалізації продукції.

Виробнича програма визначає необхідний обсяг виробництва продукції у плановому періоді, який відповідає номенклатурою, асортиментом і якістю вимогам плану продажу. Вона обумовлює завдання по введенню в дію нових виробничих потужностей, потребу в матеріально-сировинних ресурсах, чисельності персоналу, транспорті тощо. Цей розділ плану тісно пов'язаний із планом праці і заробітної плати, планом по витратах виробництва, прибутку і рентабельності, фінансовим планом.

Виробнича програма підприємств визначає склад, кількість і обсяг продукції, яка повинна бути виготовлена у плановий період і поставлена споживачам. Відображаючи головне завдання господарської діяльності, вона є головним розділом планів підприємства. Всі інші розділи планів розробляються у відповідності з виробничою програмою і спрямовані на забезпечення її виконання.

Основним завданням виробничої програми є максимальне задоволення потреб споживачів у високоякісній продукції, яка випускається підприємствами при найкращому використанні їхніх ресурсів та отриманні максимального прибутку. З метою вирішення цього завдання в процесі розробки виробничої програми на всіх рівнях потрібно дотримуватися наступних вимог:

- правильне визначення потреби в продукції, що випускається, і обгрунтування обсягу її виробництва попитом споживачів;

- повне ув'язування натуральних і вартісних показників обсягів виробництва і реалізації продукції;

- обґрунтування плану виробництва продукції ресурсами, і в першу чергу, виробничою потужністю.

Виробнича програма складається із 2-х розділів: плану виробництва продукції в натуральному (умовно-натуральному) вигляді та плану виробництва у вартісному вигляді.[17, с. 156]

В основу розробки виробничої програми повинна бути покладена реальна потреба в конкретній продукції. На рівні промислового підприємства конкретизація потреби в продукції забезпечується за допомогою попиту споживачів і господарських договорів за розгорнутою номенклатурою виробів.

Для того, щоб вірно сформувати виробничу програму підприємства, у його бізнес-плані повинна бути представлена така важлива інформація, як характеристика пропонованої продукції, оцінка можливих ринків збуту та конкурентів, стратегія маркетингу.

При плануванні виробничої програми необхідно використовувати наступні матеріали:

- прогноз потреби у продукції підприємства, який складається на підставі досліджень змін ринкових елементів у часі, тобто попиту, пропозиції цін, кількості конкурентів тощо;

- перспективний план виробництва продукції і послуг;

- державний контракт та державне замовлення на продукцію підприємства - якщо таке існує;

- результати вивчення поточного попиту на продукцію;

- договори на виробництво та постачання продукції, які укладаються в результаті вільного продажу виробів на гуртових ярмарках;

- заходи щодо збільшення виробничих потужностей підприємства;

- заходи щодо збільшення спеціалізації і кооперування виробництва;

- дані про залишки нереалізованої продукції у попередньому періоді.

Послідовність раціональної розробки виробничої програми зображена на рис. 1.1.



Рис. 1.1. Схема планування виробничої програми

Підставою для визначення обсягу поставок конкретної продукції є портфель замовлень і господарські договори.

Обсяг випуску по окремих виробах обгрунтовується виробничою потужністю. У процесі такого обгрунтування на підприємствах з'являються внутрішньовиробничі диспропорції у завантаженні устаткування, розробляються шляхи їхнього усунення, а також заходи щодо розширення спеціалізації і кооперування виробництва.

Виходячи з натуральних обсягів постачань і виробництва, розраховується загальний обсяг продукції у вартісному вигляді: обсяг товарної продукції, валової продукції, реалізованої, чистої, умовно-чистої продукції.

Розробка завдань із випуску виробів у натуральному вигляді є найважливішою частиною роботи при складанні виробничої програми. Важливість її визначається тим, що споживачам потрібна продукція визначених видів, здатних задовольнити наявні потреби. На основі виявлення цих потреб формується програма виготовлення конкретних виробів.[9, с. 324]

Планування виробничої програми в натуральному вигляді передбачає:

- визначення номенклатури й асортименту продукції, яка випускається;

- розрахунок потреби в продукції, обсягу виробництва по календарних періодах року (у головному плані) і обгрунтування планових обсягів виготовлення продукції виробничою потужністю, матеріальними і трудовими ресурсами.

В основу планування виробничої програми покладена система показників обсягу виробництва, яка містить натуральні та вартісні показники.

Натуральними показниками виробничої програми є обсяг чистої продукції в натуральних одиницях за номенклатурою і асортиментом.

Номенклатура - це перелік назв окремих видів продукції, а асортимент - це різновид виробів у межах даної номенклатури. Натуральні показники представлені у фізичних одиницях виміру (штуки, тонни, метри).

Номенклатура виробів підприємства може бути централізованою та децентралізованою.

Централізована номенклатура формується шляхом укладання державних контрактів і державних замовлень.

Децентралізована номенклатура формується підприємством самостійно на основі вивчення ринкового попиту на свою продукцію та встановлення прямих контактів із споживачами шляхом укладання договорів поставок.

Значення натуральних показників виробничої програми в умовах ринку зростає, оскільки саме вони дають можливість оцінити ступінь задоволення потреб споживачів у певних товарах із врахуванням якісної характеристики товарів.

Одним із найважливіших етапів розробки виробничої програми є визначення потреби в ресурсах.

Основним методом визначення цієї потреби є метод прямого розрахунку відповідно до питомих норм її витрат. Так, потреба підприємств у предметах праці розраховується шляхом множення питомих норм витрат сировини і матеріалів на планові обсяги виробництва. Потреба в знаряддях праці (машини, устаткування) визначається, виходячи із передбачених обсягів робіт, виконуваних з їхньою допомогою, і прогресивних норм продуктивності.

Поряд з цим враховується потреба на капітальне будівництво, створення резервів і т.п.

Потреба в продукції погоджується з можливостями її виробництва. При цьому методи такого ув'язування мають свої особливості залежно від рівня планування. Головним засобом ув'язування потреби і ресурсів є розробка матеріальних балансів.

На підставі плану випуску продукції підприємством розробляються річні, квартальні і місячні виробничі програми цехів. Виробнича програма цеху містить завдання по номенклатурі і загальному обсязі продукції. У завданні по номенклатурі вказується кількість найменувань виготовлених окремих видів продукції у натуральному вигляді. Планово-облікові одиниці (номенклатурні позиції), я яких встановлюється завдання цехам за номенклатурою, мають різний ступінь деталізації для різних цехів і типів виробництва. Для випускаючих цехів програма складається за найменуванням та кількістю готових виробів відповідно до плану виробництва підприємства. В одиночному і серійному виробництві для заготівельних та обробних цехів номенклатурне завдання встановлюється, зазвичай, в комплектах деталей на сторону, виробах, вузлах. В умовах масового виробництва цим цехам планується випуск заготовок і деталей за окремими найменуваннями.

Виробнича програма кожного цеху обгрунтовується виробничою потужністю окремих груп обладнання, зіставленням їх сумарного корисного фонду роботи та завантаження в машино-годинах. Такі розрахунки дозволяють виявляти “вузькі місця” в цеху і вжити заходів щодо усунення диспропорцій у завантаженні обладнання.[19, с. 451]

На основі виробничих програм цехів складаються плани виробництва для допоміжних, обслуговуючих підрозділів підприємства: ремонтних, інструментальних, енергетичних цехів, транспортного господарства. Виробничі програми допоміжних цехів розробляються відповідно до встановленої потреби і їхній продукції та послугах.

Виходячи з планів цехів, розробляються виробничі завдання для ділянок. Заключним етапом планування виробництва є доведення завдань із виконання окремих виробничих процесів та виготовлення продукції безпосередньо до бригад і робочих місць.

Кожне підприємство розробляє свою виробничу програму самостійно, виключаючи державний контракт та державне замовлення.

Державний контракт і державне замовлення формується на основі пропозицій міністерств і відомств - державних замовників. Фінансування державного контракту проводиться за рахунок коштів Державного бюджету, а державного замовлення - за рахунок власних коштів підприємства та організацій і наявних кредитних ресурсів. Відповідальність замовників (споживачів) та виконавців за виконання державного контракту і державного замовлення визначається укладеними договорами (контрактами) та законодавством України.

Система державного замовлення розповсюджена на всіх країнах з розвинутою ринковою економікою та не суперечить її принципам. Більше того, державне замовлення є престижним для підприємства і отримується, як правило, на конкурсній основі шляхом проведення тендерів. Державне замовлення надається тим підприємствам, які забезпечують більш ефективне його виконання.

Виконавці державного контракту та державного замовлення забезпечують себе матеріально-технічним ресурсами самостійно, шляхом укладання прямих договорів із підприємствами-постачальниками та посередницькими організаціями.

Виробнича програма є важливим розділом, на основі якого проводиться планування потреби матеріально-технічних, трудових, енергетичних ресурсів, розраховується собівартість, прибуток та інші фінансові показники.

У поточному плануванні виробнича програма складається, як правило, на рік. В умовах динамічності внутрішнього та зовнішнього середовища розробляти виробничу програму на довший період не доцільно. Тому процес підготовки до виконання річної виробничої програми починається з її розподілу по кварталах і місяцях. Оскільки ритмічність виробництва має виключно велике значення для підвищення його ефективності, покращення якості продукції і всієї роботи, необхідно більш детально розподіляти річний обсяг виробництва та реалізації продукції по кварталах і місяцях.

Розподіл річних завдань по кварталах (місяцях) необхідно здійснювати з врахуванням наступних факторів:

- збільшення випуску продукції за рахунок приросту і покращення використання виробничих потужностей, а також за рахунок заходів, передбачених планом і інновацій;

- встановлених договорами строків поставки продукції споживачам;

- терміна введення в дію нових потужностей та обладнання;

- забезпечення рівномірного завантаження всіх виробничих підрозділів;

- підвищення серійності (масовості) виробництва;

- кількості робочих днів у кожному кварталі;

- можливого вибуття основних виробничих засобів, а також зупинення окремих агрегатів, ділянок та цехів для ремонту обладнання;

- зняття з виробництва застарілих видів продукції, які не відповідають своїми техніко-економічними показниками сучасному рівню розвитку науки і техніки, і таких, що не користуються попитом, та їх заміна на нові;

- сезонності і змінності роботи;

- сезонності збуту продукції.

Оптимальна виробнича програма - це програма, яка відповідає структурі ресурсів підприємства та забезпечує найкращі результати його діяльності за прийнятим критерієм.

Оптимізація виробничої програми проводиться з метою:

планування оптимальної структури номенклатури продукції;

визначення максимально можливого обсягу виробництва продукції та економічної межі нарощування виробництва.

1.2 Принципи розробки та показники виробничої програми

Практично вся система господарського управління та регулювання виробництва пов'язана з плануванням у зв'язку з тим, що для ефективної діяльності один етап роботи повинен бути початком іншого з використанням оптимальних матеріальних, трудових, фінансових ресурсів і фактору часу.

Планування - це засіб досягнення мети на основі збалансованості та послідовного виконання всіх виробничих операцій. Для збереження конкурентоспроможності підприємству необхідно прогнозувати місткість ринку, на якому воно працює та перспективи розвитку власного виробництва на 5-10 років. Випуск кожного нового виробу, освоєння того чи іншого виду послуг потребує прогнозування на кожному етапі, починаючи з проекту, технічного завдання та закінчуючи випуском і реалізацією продукції. Усе має бути пов'язане з економічними ресурсами підприємства, податковою системою, ситуацією на кредитному ринку, положенням на ринку та діями конкурентів, ситуацією на зовнішньому ринку.

Таким чином, у процесі планування досягаються узгодження стратегічної мети діяльності підприємства з тактичними задачами у різних напрямах господарської діяльності - виробничому, комерційному, фінансовому тощо. Забезпечується збалансованість використання різних ресурсів.

Планування дає змогу порівняти перспективні параметри з наміченими плановими показниками та фактичними можливостями підприємства. За

допомогою плану розподіляються наявні ресурси.

Планування виробництва - це метод господарського передбачення та програмування на основі детальних розрахунків.

Розробка виробничої програми підприємства - це чітке передбачення та програмування на перспективу обсягів виробничого процесу та реалізації продукції. У плані з урахуванням специфіки та кооперації праці встановлюються терміни та обсяги виконання завдань по окремих підрозділах, відділах, бригадах, ланках, робочих місцях. Метою планування виробничої програми є визначення планових обсягів, асортименту та номенклатури продукції, що буде випускатися і яка дозволила б досягти стратегічної мети діяльності підприємства у короткостроковому чи довгостроковому періоді.

Процес розробки виробничої програми підприємства складається з таких фаз:

- визначення мети планування, встановлення конкретних показників і задач, необхідних для виконання стратегічної мети;

- обґрунтування параметрів виробничої програми;

- пошук альтернативного рішення;

- оцінка та прийняття плану; визначення вихідних умов для розробки планів матеріально-технічного постачання; планів з праці; розробки цінової, асортиментної політики;

- виконання плану.

Отже, перша фаза - це формування мети планування. Вона передбачає створення чіткої, структурованої, придатної до реалізації системи показників, до яких прагне підприємство в плановому періоді. Розробка планів виробництва та реалізації продукції здійснюється, виходячи зі стратегічної мети діяльності підприємства. При використанні принципу максимізації прибутку в довгостроковому періоді для кожного конкретного періоду за мету можна використовувати отримання від виробництва та реалізації продукту певного ефекту - прибутку [26].

Як пише І. Бойчик у підручнику «Економіка підприємства», закупівля та споживання матеріальних, трудових, фінансових ресурсів веде до формування витрат виробництва, які зменшують його ефект [4]. Реалізація виробленої підприємством продукції веде до збільшення ефекту. Відповідно на ефект, окрім цін закупівлі ресурсів і реалізації виготовленої продукції, впливає обсяг цих ресурсів та обсяг продукції, що випускається, тому суттєвою передумовою зміни ефекту діяльності підприємства є значення виробничої функції, яка відображає кількісне співвідношення між ресурсами та випуском продукції.

Таким чином, ефект, тобто прибуток є величиною, яка може змінюватися залежно від обсягів випуску продукції відповідно до виробничої програми.

Сформована мета планування повинна також відповідати критеріям продуктивності факторів виробництва, яка визначається співвідношенням кількості виробленої продукції до кількості витрачених факторів виробництва.

Відповідно до стратегічної мети підприємства при розробці виробничої програми повинні вирішуватися такі задачі:

- взаємоузгодження темпів розвитку обсягів і структури виробництва та реалізації продукції з розвитком локальних ринків збуту продукції, зміною місткості та кон'юнктури ринку;

- розробка політики збуту продукції, яка б відповідала критеріям ефективності діяльності та дозволяла отримати цільовий обсяг прибутку;

- забезпечення в процесі планування виробництва та реалізації продукції ефективного використання факторів виробництва; врахування при розробці номенклатури та асортименту продукції змін кон'юнктури ринків сировини, матеріалів, праці та капіталу.

При розробці стратегічних і довгострокових планів здійснюється структурування цілей відповідно до рівня їхньої пріоритетності [26]. Як стверджують І. Чаюн та І. Бондар, особливості ринків сировини та матеріалів, ринки збуту продукції, стадії життєвого циклу підприємства та продукції, досягнення науково-технічного прогресу можуть обумовити пріоритетність реалізації окремих задач розробки виробничої програми підприємства.

На другому етапі розробки, як пишуть автори, здійснюється обґрунтування конкретних параметрів виробничої програми. Це визначення планових обсягів валової, товарної, чистої, реалізованої продукції підприємства відповідно до стратегічної мети діяльності та запланованої номенклатури, асортименту, стандартів якості продукції. Передумовою визначення конкретних параметрів виробничої програми є проведення діагностики об'єкта планування.

Діагностика обсягів виробництва - це виявлення тенденцій розвитку виробництва та реалізації продукції; факторів, що впливають і можуть у подальшому вплинути на визначені зміни ефективності виробництва та реалізації продукції.

Для розробки планів спеціалістам необхідні зовнішня інформація (прогнозні та маркетингові дані) та внутрішня інформація, яка включає відомості про наявність і структуру виробничих потужностей, чисельність кадрів та їхній професійний склад, можливості підприємства самостійно чи за допомогою залучених засобів фінансувати проект, наявність і потреба в оборотних активах, готовність і структура нових технологій розробок, нових товарів чи послуг.

І. Чаюн та І. Бондар вважають, що аналіз виробничої програми підприємства має таку послідовність:

1. Аналіз обсягів та асортименту продукції. Метою цього аналізу є дослідження динаміки; виконання плану щодо обсягу та асортименту продукції, що випускається в рамках усього підприємства та його підрозділів; вивчення зовнішніх і внутрішніх причин зміни асортименту продукції; виявлення внутрішніх резервів збільшення обсягів виробництва та реалізації продукції.

2. Аналіз структури продукції, що випускається. У ході аналізу виявляється вартісна структура виробленої продукції (готова, товарна, валова, чиста, реалізована), її вплив на результативні показники діяльності підприємства (собівартість, доходи, прибуток).

3. Аналіз якості продукції, в ході якого визначаються узагальнені та часткові показники якості продукції, причини зниження якості, вплив зниження якості продукції на кінцеві результати діяльності підприємства.

4. Аналіз ефективності використання матеріальних і трудових ресурсів підприємства. У ході цього аналізу визначається рівень завантаженості виробничих потужностей, використання основних засобів, обігових засобів, трудових ресурсів підприємства. Оцінюються резерви ефективності використання факторів виробництва.

5. Аналіз ритмічності виробництва, в ході якого розраховується коефіцієнт ритмічності виробництва, визначаються втрачені резерви випуску продукції у зв'язку з неритмічною роботою, причини цих явищ.

Ритмічність - це рівномірність випуску продукції відповідно до графіка в обсязі та в асортименті, що визначений планом. Ритмічна робота є основною умовою своєчасного виробництва та безперебійної реалізації продукції. Неритмічність погіршує всі економічні показники: знижує якість продукції, збільшує обсяги незавершеного виробництва, уповільнює оборот капіталу, призводить до порушень графіків поставок готової продукції, неефективного використання трудових і матеріальних ресурсів підприємства. Усе це призводить до зростання собівартості продукції, зменшення прибутку, погіршення фінансового становища підприємства [26].

На основі проведених аналітичних досліджень визначаються необхідні показники виробничої програми, які дозволять отримати цільовий прибуток і вирішити мету діяльності підприємства в плановому періоді.

На третьому етапі розробки програми проводять альтернативні розрахунки.

Альтернативи - це способи досягнення поставлених цілей, які відрізняються від інших. Як правило, альтернатива складається з комбінацій змінних, які формують обсяги виробництва чи реалізації продукції. При зміні складових одержують альтернативу, при цьому слід мати на увазі, що різні варіанти виробничої програми з різним ступенем успіху ведуть до мети, тобто вирішення проблеми. Отримані у процесі пошуку альтернативні показники обсягів і структури виробництва та реалізації продукції створюють основу для наступної фази розробки - оцінки та прийняття планів [7].

Після виконання фаз визначення мети, планування, обґрунтування параметрів, визначення альтернативних варіантів, розробки прогнозу зміни зовнішнього та внутрішнього впливу переходять до прийняття рішень за

конкретним планом виробничої програми підприємства.

Прийняття рішення - це вибір оптимального варіанту виробничої програми при визначені й стратегічній меті діяльності підприємства з урахуванням реальних можливостей та змін зовнішніх факторів.

Розроблений план виробничої програми підприємства є документом, обов'язковим для виконання, тому наступною фазою управлінської діяльності є реалізація розроблених планів.

Розробка виробничої програми підприємства здійснюється в розрізі окремих видів продукції. Вона класифікується за наступними ознаками:

За ступенем готовності продукції: готова продукція, напівфабрикати, незавершене виробництво.

Готова продукція - продукція, яка повністю пройшла виробничий цикл, укомплектована, відповідає вимогам стандартів чи технічним вимогам, має супроводжуючі документи, які підтверджують її якість, здана на склад підприємства та готова до реалізації [19].

До складу готової продукції підприємства входить: уся номенклатура основної продукції; вироби, що поставляються за кооперацією; інструменти та оснащення, що виготовлені для реалізації; запасні частини, споживчі товари, що виготовляються на підприємстві для реалізації.

Напівфабрикати - це продукція, яка потребує додаткової обробки на тому чи іншому підприємстві. Вона може бути реалізована на сторону як комплектуючі чи запасні частини, може бути передана для подальшої обробки іншим структурам підприємства [10].

Незавершене виробництво - це вартість незавершеної у виготовленні продукції на всіх стадіях виробничого процесу:від первинних технологічних операцій до приймання готової продукції службою технічного контролю якості підприємства. Формування незавершеного виробництва необхідно для організації безперервного руху виробів по технологічних операціях. До складу незавершеного виробництва входять заготовки, деталі, складальні одиниці, незавершені об'єкти будівництва і т.д. [17].

Розміри незавершеного виробництва залежать від довжини виробничого циклу, обсягів виробництва продукції, характеру нарощування витрат, технології виготовлення продукції.

Незавершене виробництво враховується та оцінюється за фактичною собівартістю. Його розмір встановлюється розрахунковим і дослідним шляхом. Збільшення залишків незавершеного виробництва призводить до уповільнення оборотності оборотних активів підприємства, зниження собівартості рентабельності сукупних активів підприємства. З іншого боку, пишуть І. Чаюн та І. Бондар, необґрунтоване зниження незавершеного виробництва призводить до порушення рівномірності ходу виробничого процесу, простоїв робочих та обладнання, збільшення витрат виробництва [26]. Незавершене виробництво в натуральному вигляді представляє собою запас. Розмір запасу залежить від типу виробництва. У поточному та серійному виробництві створення запасу та підтримка його оптимального рівня має велике значення і відображається у виробничій програмі цехів підприємства. В одиничному виробництві розмір запасу незначний.

У поточному виробництві Т. Примак у своєму підручнику «Економіка підприємства» розрізняє чотири види запасів: технологічний, транспортний, оборотний, страховий.

Технологічний запас - це деталі та складальні одиниці, що знаходяться в процесі безпосередньої обробки та складання на робочих місцях.

Деталі, що постійно знаходяться у процесі переміщення між робочими місцями та ланками створюють транспортний запас [19].

Оборотний запас необхідний для безперервної роботи робочої ланки, цеха, лінії, що працюють з різною продуктивністю. Оборотний запас використовується та накопичується циклічно [19].

Страховий запас визначається як кількість деталей, що зберігаються на випадок несвоєчасної подачі матеріалів чи інших непередбачених перебоїв у роботі. Транспортний, страховий та оборотний запаси певною мірою взаємозамінні [19].

В умовах ринкової економіки підприємства прагнуть отримати значні серійні замовлення. У такому випадку чим більше замовлення, тим менше їхня кількість протягом року та тим більші партії незавершеного виробництва. Збільшення партій, у свою чергу, призводить до зростання витрат на збереження, відволікання значних грошових коштів на фінансування матеріальних ресурсів.

За характером об'єкта виробництва виділяють: продукцію різного ступеню готовності; роботи промислового характеру; послуги, що надаються іншим підприємствам [26].

До робіт промислового характеру належать роботи з капітального ремонту, що виконуються для свого та інших підприємств, поточному ремонту, технічному обслуговуванню та модернізації обладнання, транспортних засобів, монтаж обладнання тощо.

Залежно від характеру використання продукція підприємства складається із засобів виробництва та предметів споживання.

Залежно від ступеня самостійності підприємства у виборі номенклатури продукції, що виготовляється, визначають:

- продукція, що виробляється за держзамовленням;

- продукція, що виробляється за самостійно розробленою номенклатурою.

До складу затвердженої номенклатури входить перелік продукції, що випускається підприємством відповідно до оформлених державних замовлень на виробництво продукції. Як правило, держзамовлення охоплює виробництво найважливіших видів продукції, які мають стратегічне загальнодержавне значення [26].

До розрахункової номенклатури відносять вироби, що виготовляються відповідно до самостійно укладених угод зі споживачами продукції.

Залежно від напряму збуту виділяють: продукцію, що виробляється на експорт та продукцію, що реалізується на території країни.

На думку І. Чаюн та І. Бондар, до інформаційної бази розробки виробничої програми підприємства відносяться:

- прийняті підприємством держзамовлення на виробництво продукції згідно з номенклатурою та асортиментом;

- укладені підприємством довгострокові контракти зі споживачами продукції;

- портфель замовлень, що його має відділ збуту підприємства; прогнозні показники розвитку ринку збуту;

- розрахункові виробничі потужності підприємства та заплановані заходи з підвищення ефективності їхнього використання;

- намічені до реалізації інвестиційні проекти щодо розширення матеріально-технічної бази підприємства;

- дані про можливості задовольнити потребу підприємства у додаткових обсягах сировини, матеріалів, робочої сили, палива, електроенергії; можливості залучити робітників і спеціалістів відповідного рівня;

- прогнозна собівартість продукції, її прибутковість, обсяги реалізації.

За Ю. Нелідіною, автором статті «Виробнича програма підприємства», при розробці виробничої програми підприємства використовуються натуральні, умовно-натуральні, трудові, вартісні та якісні методи вимірювання, що дозволяють вести планування, облік, контроль собівартості, обсягів продажу, номенклатури, асортименту, трудомісткості, якості продукції, що випускається.

Натуральні показники плану (тонни, одиниці, метри) характеризують виробничу спеціалізацію підприємства та долю на ринку того чи іншого продукту. У розрахунках на одиницю продукції встановлюються технологічні норми витрат сировини, енергії, робочого часу, а також визначається собівартість виробів чи послуг. Без натуральних показників неможливо визначити потребу у виробничих потужностях та ефективність їхнього використання [24].

Натуральні показники плану необхідні для оцінки матеріало- та трудомісткості виробництва; обґрунтування потреби в окремих видах матеріалів, сировини та обладнання; визначення складу та кількості робітників, необхідних для організації виробництва того чи іншого продукту; задоволення попиту споживачів [14].

Вибір натуральних показників вимірювання залежить від характеру виробу, призначення продукції, що виробляється, її споживчих якостей. Натуральні показники найбільш повно та об'єктивно характеризують динаміку виробництва, продуктивність праці, продуктивність роботи окремих підрозділів підприємства, однак придатні для оцінки лише однорідної продукції. На підприємствах із широким асортиментом продукції за допомогою натуральних показників неможливо охарактеризувати загальний обсяг виробництва та проаналізувати його динаміку.

Трудові показники - години, хвилини робочого часу - використовуються у внутрішньовиробничому плануванні для оцінки трудомісткості одиниці продукції та виробничої програми в цілому [14]. Найбільш розповсюджені такі показники як трудомісткість продукції або витрати робочого часу на виготовлення продукції, виконання послуг, які розраховуються у нормо-годинах. Крім того, для вимірювання роботи обладнання використовується показник - станко-години.

Показники трудомісткості виробничої програми на перший погляд придатні для вимірювання обсягів виробництва. Але чоловіко-години, за словами І. Чаюн, не співставні в динаміці, тому трудові показники використовуються частіше для допоміжних розрахунків. Трудомісткість виробничої програми, яка вимірюється в нормо-годинах, являє собою обсяги виробництва, які повинен виконувати колектив цеха підприємства.

Універсальними показниками в системі оцінки обсягів виробництва та реалізації продукції є вартісні, об'ємні показники діяльності, які використовуються одночасно з натуральними та трудовими показниками [14]. Вартісні показники необхідні для узагальненої оцінки обсягів діяльності підприємства, яке виробляє широкий асортимент продукції, для співставлення витрат з отриманим прибутком, оцінки ефективності діяльності підприємства.

РОЗДІЛ 2. КОРОТКА ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІДПРИЄМСТВА

Запоріжжя є великим індустріальним містом, у якому знаходиться ряд великих металургійних заводів гігантів, відомих не тільки на території Україні, але і за її межами. До числа таких заводів відноситься і завод ВАТ «Дніпроспецсталь». Електрометалургійний завод «ДСС» ім. А.Н. Кузьміна - ведуче підприємство на Україні по виробництву якісної сталі і сплавів.

Завод побудований у роки першої радянської п'ятирічки. Його будівництво в місті Запоріжжя обумовлене безпосередньою близькістю Дніпровської ГЕС ім. В.І. Леніна з дешевою електроенергією. 10 жовтня 1932 р. випущена перша плавка електросталі, що і з'явилося початком біографії заводу. За період 76-ти літнього функціонування заводу виплавлено більш 48 млн. т. стали, зроблено 26 млн. т. прокату, майже 19 млн. т. холоднотягнутой сталі. У 1994 році на базі електрометалургійного заводу «Дніпроспецсталь» ім. А.Н. Кузьміна створене Відкрите Акціонерне Товариство. З цього моменту на основі рішення Міністерства промисловості України (наказ № 98 від 31.03.94 р.) ознаменований новий етап в історії розвитку підприємства. Метою діяльності товариства є одержання прибутку за рахунок наукової, виробничої і підприємницької діяльності. Предметом діяльності ВАТ заводу «ДСС» є:

виробництво і збут стали, прокату, металовиробів виробничого і побутового призначення;

зовнішньоекономічна діяльність;

виробництво і збут с/г продукції;

надання послуг іншим юридичним особам, населенню;

торгівля продовольчими і промисловими товарами, у тому числі авто, мототехнічними і запчастинами до них;

внутрішні і міжнародні автомобільні перевезення.

Товариство є власником:

майна, переданого йому засновниками й учасниками у власність;

продукції, зробленої товариством в результаті господарської діяльності;

- отриманого прибутку.

Майно товариства складається з основних і оборотних коштів, а також цінностей, вартість яких відбита в балансі товариства. Статутний фонд товариства складає 5 643 908 грн. Статутний фонд розділений на 1075030 простих іменних акцій номінальною вартістю 5,25 грн. Товариство має право змінювати розмір статутного фонду.

Завод «ДСС» містить у собі цехи:

- основні цехи (СПЦ -1, СПЦ - 2, СПЦ - 3, СПЦ - 5, ГКР);

переробні (прокатний, ковальський, термічний, калібрований, ковальсько-пресовий, копровий);

- допоміжні (ЖДЦ, РМЦ-1, ЦПМ, ЦС і П, ЭРЦ, ЭСЦ, ЦПП, Цспр, цех іспитів, авто-цех РСЦ, ЦРМО).

Сталеплавильні цехи заводу оснащені основними дуговими електропечами. В основних електродугових печах виплавляються леговані, високолеговані сталі і сплави в злитках розважуванням 0,625 (15 т). Методом вакуумно-дугового переплаву виробляються жароміцні сплави, корозійно-стійкі, конструкційні, підшипникові й інші сталі в злитках розважуванням від 1 до 7 т. Методом електрошлакового переплаву, виробляються підшипникові, конструкційні, корозійно-стійкі й інші сталі в злитках розважуванням 1,2 ( 20 т).

ВАТ «ДСС» спеціалізується на виробництві прокату і кувань круглого перетину, а також, холоднотягнутой сталі і сталі зі спеціальною обробкою поверхні, усього близько 1000 профіле-розмірів.

Найважливішим фактором досягнення високого рівня конкурентноздатності, як відзначається в багатьох дослідженнях, залишається концентрація виробництва, що вплине на скорочення тенденції до утворення гігантських промислових об'єднань. Поряд з концентрацією рівень конкурентноздатності буде визначатися такими факторами, як розвиток виробництва нових видів продукції і стимулювання становлення нових потреб. З ними зв'язані тенденції продовження росту витрат на дослідницькі і досвідчені розробки, рекламу і маркетинг.

Це, насамперед, відноситься до постійного відновлення асортименту продукції, що випускається, невпинній розробці і швидкому освоєнню нових зразків виробів і одночасному нарощуванню продуктивності праці, підвищенню гнучкості виробництва, ефективності, зниженню усіх видів витрат. Особливе місце займає забезпечення стабільного росту якості і надійності нових виробів при одночасному зниженні цін на нові види продукції. Курс береться на підвищення виробничої, творчої віддачі й активності персоналу при орієнтації на питоме скорочення чисельності виробничих і управлінських працівників. Усе це практично означає випуск як можна більшої кількості нових, що користуються підвищеним попитом виробів, ціни на які будуть нижче, ніж у конкурентів, а якісні й експлуатаційні характеристики і надійність - вище. На найближчі 10-15 років багато великих компаній уже вибрали ту “чарівну паличку”, що, на їхню думку, дозволить у найкоротший термін забезпечити умови для різкого підвищення рівня конкурентноздатності. Для рішення цієї задачі передбачається здійснити цілий комплекс технічних, і організаційно-управлінських заходів. Їхня реалізація і повинна визначати весь курс дій у доступному для огляду періоді.

Кінцевим результатом повинно стати створення виробничих систем нового покоління, що будуть працювати в режимі так званого нововведеного конвеєра. Суть цього підходу полягає в тім, щоб націлити підприємства, по-перше, на постійне впровадження у виробництво нових, більш зроблених виробів; по-друге, на неухильне скорочення усіх видів витрат на виробництво продукції; по-третє, на підвищення якісних і споживчих характеристик при зниженні цін на вироби, що випускаються.

У 2006 році силами заводу, із залученням інститутів і науково-виробничих підприємств України і Росії, проводилося 19 договірних робіт з розробки і впровадження нових видів продукції, передової технології, модернізації устаткування, упровадженню нової техніки. Через недолік коштів на рахунку заводу деякі роботи були перенесені на 2007 рік. Крім того, на заводі проведений ряд робіт з освоєння нової продукції /нових марок, профілів, нових технологій, з особливими вимогами/.

До них відносяться:

1) розробка технології виплавки низьковуглеродних конструкційних сталей типу 12Х1МФ, 17-16ХНЗМА й ін. із застосуванням високовуглеродного феррохрому ФХ800, що скорочує витрату дорогого низьковуглеродного феррохрому приблизно на 4% у порівнянні з діючою технологією;

2) розробка технології виробництва листових злитків ЭШП із використанням електродів власного виробництва, що витрачаються, замість електродів, вироблених раніше на комбінаті "Запоріжсталь". Нова технологія за рахунок здешевлення електродів, що витрачаються, дозволяє знизити собівартість 1 тонни стали марок 22, 23Ш на 12%;

3) робота з упровадження наливних футеровок замість цегельних сталерозливних ковшів для установок "пек-ківш" СПЦ № 3. У результаті впровадження даної роботи стійкість ковшів збільшена з 10-12 до 70 плавок;

4) заміна операції кування прокаткою на стані "950", що дозволило знизити собівартість металопродукції. У 2005 році освоєна технологія прокатки профілів до 250 мм, відкрита можливість виробництва прокату діаметром 285 мм. Отримано значну економію металу.

Здійснюється відновлення інформаційної діяльності шляхом довідково-інформаційного забезпечення /ДІЗ/ фахівців роботи з науково-технічної інформації, пропаганді, рекламі й обміну досвідом. Що проводилося відповідно до системи, затвердженої наказом № 25 від 01.01.2004 р. директора заводу і сприяла підвищенню ефективності використання науково-технічних досягнень і запозиченого досвіду при забезпеченні по проблемних, поточних і перспективних питаннях виробництва, бібліотечного обслуговування працюючих підрозділів.

РОЗДІЛ 3. МЕТОДИКА ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЧОЇ ПРОГРАМИ

3.1 Структура виробничого циклу

Організація виробничого процесу в часі являє собою спосіб сполучення в часі основних, допоміжних й обслуговуючих процесів по переробці “входу” організації в її “вихід”. Найважливішим параметром організації виробничого процесу в часі є виробничий цикл виготовлення предмета праці, надання послуги або виконання роботи від підготовчих операцій до заключних. Тривалість виробничого циклу складається з робочого часу й часу перерв.

Розглянемо зміст окремих складових виробничого циклу. Робочий період виготовлення предмета праці складається з часу технологічних операцій, транспортно-складських операцій і контрольних операцій.

У свою чергу, час технологічних операцій складається з підготовчо-заключного й штучного часу. Підготовчо-заключний час затрачається на початку робочої зміни на підготовку робочого місця, налагодження устаткування, пристосувань, установку інструментів і наприкінці робочої зміни на зняття пристосувань, інструментів. Цей час витрачається на партію оброблювальних протягом зміни предметів праці. Перерви в робочий час підрозділяються на природні процеси (сушіння, нормалізація після термообробки й інші операції, що протікають без участі людини), організаційні перерви (очікування звільнення робочого місця, затримка поставки комплектуючих виробів і т.п.), регламентовані перерви (на обід, відпочинок). [21, с.268]

Довготривалість виробничого циклу виготовлення виробу в цілому розраховується після побудови графіка протікання складного процесу зборки виробу й розрахунку тривалості виробничих циклів виготовлення штучних деталей або їх партій. Ця робота виконується технологами. Наприклад, тривалість виробничого циклу виготовлення партії однойменних деталей визначається як сума по всіх операціях підготовчо-заключного часу, штучного часу (при цьому враховується одночасність виконання однієї й тієї ж операції на декількох робочих місцях, паралельність виконання всіх операцій, плановий коефіцієнт перевиконання норм виробітку), часу природних процесів, транспортування, контролю якості, перерв.

Основним факторами скорочення тривалості виробничих просів є:

спрощення кінематичної схеми виробу, його конструкції, підвищення рівня блочності для виробів великосерійного і масового виробництва (простота конструкції - мірило розуму конструктора);

спрощення й удосконалення технологічних процесів виготовлення виробу;

уніфікація й стандартизація складових частин виробу, його конструктивних елементів, елементів технологічних процесів, устаткування, оснащення, організації виробництва;

поглиблення подетальної, технологічної й функціональної спеціалізації на основі уніфікації й збільшення програми випуску виробів і його складових частин;

скорочення питомої ваги механічно оброблювальних деталей;

аналіз дотримання принципів раціональної організації виробничих процесів: пропорційності, паралельності, безперервності, прямоточності, ритмічності;

механізація й автоматизація обліку часу, контрольних і транспортно-складських операцій;

скорочення часу природних процесів шляхом заміни їх відповідними технологічними процесами;

скорочення міжопераційних перерв;

збільшення питомої ваги технічно-обгрунтованих норм часу, норм обслуговування, норм витрати ресурсів. Стимулювання економії часу й виконання вимог по якості.

Організація виробничих процесів у часі грунтується на аналізі дотримання принципів пропорційності, безперервності, паралельності, прямоточності, ритмічності. Розглянемо ці принципи.

Пропорційність - принцип, виконання якого забезпечує рівну пропускну здатність різних робочих місць одного процесу, пропорційне забезпечення робочих місць інформацією, матеріальними ресурсами, кадрами. Про принцип пропорційності варто пам'ятати при вирішенні будь-яких питань, тому що “швидкість ескадри визначається швидкістю найповільнішого судна”.

Безперервність - принцип раціональної організації процесів, обумовлений відношенням робочого часу до загальної тривалості процесу:

Д_безп = Т_роб / Т_ц , (3.1.1.);

Де: Т_роб - тривалість робочого часу;

Т_ц - загальна тривалість процесу, що включає простої предмета праці між робочими місцями, на робочих місцях.

Паралельність - принцип раціональної організації процесів, що характеризує ступінь сполучення операцій у часі. Види сполучень операцій:

послідовне;

паралельне;

паралельно-послідовне.

Коефіцієнт паралельності визначається за формулою:

К_пар = Т_ц^пар / Т_ц^посл (3.1.2.).

Прямоточність - принцип раціональної організації процесів, що характеризує оптимальність шляху проходження предмета праці, інформації. Визначається за формулою:

К^і_пр = Д^і_опт / Д^і_ф 1 (3.1.3.).

Ритмічність - принцип раціональної організації процесів, що характеризує рівномірність їхнього використання в часі. Коефіцієнт ритмічності визначаємо по формулі:

К_ритм = ^і_ф / ^і_и (3.1.4.).

Одним зі шляхів поліпшення перелічених показників раціональної організації виробничих і управлінських процесів є збільшення повторюваності процесів й операцій. У свою чергу, методом збільшення повторюваності процесів є уніфікація і типізація різнохарактерних часткових процесів. Переваги збільшення повторюваності процесів пов'язані з тим, що кінцеві результати в масовому виробництві краще, ніж в одиничному.

Перераховані принципи раціональної організації процесів є основним чинником підвищення організованості системи менеджменту, що характеризується ступенем кількісної визначеності зв'язків (ентропією) між компонентами системи. Для зниження невизначеності необхідно у всіх управлінських документах (планах, програмах, завданнях, стандартах, положеннях, інструкціях) чітко фіксувати зв'язки органів керування з керованими об'єктами. Зв'язки в системі менеджменту встановлюються після побудови дерева цілей до 4 рівня, перекладу якісних вимог у кількісні.

Останнім часом велика увага приділяється застосуванню в рамках оперативного регулювання (системи влади), що граничить із психологічними аспектами керування персоналом.

3.2 Методика оптимізації виробничої програми

Критерієм оптимізації при розробці виробничої програми можуть бути: максимізація прибутку, максимізація випуску товарної продукції, мінімізація поточних витрат та інше.

Оптимальна виробнича програма визначає найкращий варіант обсягу та асортименту випуску продукції, що задовольняє замовлення споживачів при умові досягнення економічної ефективності виробництва та максимального використання наявних виробничих ресурсів чи факторів виробництва [9].

Узагальнений критерій оптимізації має такий вигляд:

(3.2.1.)

Кожне підприємство прагне отримати максимально можливий прибуток від виробництва та реалізації своєї продукції [26]. При побудові моделі оптимізації слід ввести такі умовні позначки:

i - індекс моделі (і=1,2…n);

k - індекс потоку (k=1,2…f);

Q1 - обсяг реалізації продукції і-ї моделі, кількість одиниць;

Dik - попит на продукцію, сформований через заключні договори на постачання продукції, кількість одиниць;

Пik - прибуток від реалізації одиниці продукції і-ї моделі на k-му потоці, тис. грн.;

Xik - кількість виробів і-ї моделі в плані k-го потоку.

І. Чаюн та І. Бондар стверджують, що оптимізація планового рішення проводиться на основі системи критеріїв оптимальності, які використовуються для порівняльної оцінки можливих варіантів рішень і вибору найкращого з них. В умовах ринкової економіки оптимальною може вважатися виробнича програма, яка відповідає нижченаведеним взаємопов'язаним критеріям оптимізації.

Найважливіший критерій при виборі оптимального обсягу виробництва є відповідність запланованих обсягів виробництва наявному попиту на продукцію [26]. При цьому процес оптимізації випуску продукції з урахуванням вимог попиту на ринку може розглядатись як процес, що забезпечує відповідність його складовим елементам: випуск продукції, реалізація продукції, попит на неї.

(3.2.2.)

Кількісно обсяг виробництва повинен бути взаємопов'язаний з обсягами реалізації, а вони, у свою чергу, відповідати наявному попиту на продукцію[26].

Таким чином, ключовим фактором, що забезпечує оптимальність випуску продукції, є прогнозні обсяги попиту на продукцію кожної моделі та асортиментної різновидності. Вказаний фактор може визначати зміни в цілому ринка збуту даного виду продукції чи зміну долі ринку, що контролює підприємство з урахуванням конкурентоспроможності продукції, що випускається. Визначення та прогнозування попиту на продукцію підприємства базується на концепції маркетингу та передбачає дослідження всіх факторів, що впливають на динаміку попиту на продукцію.

Другим найважливішим критерієм оптимізації виробничої програми підприємства, за І. Чаюн та І. Бондар, є створення умов для реалізації цільової функції діяльності підприємства на ринку - отримання необхідного обсягу прибутку та підвищення ефективності використання ресурсного потенціалу підприємства [26].

Розробляючи виробничу програму, підприємство має передбачити такий обсяг випуску продукції, виручка від реалізації якого дозволила б забезпечити беззбитковість господарської діяльності та отримання певного цільового прибутку [26].

Виробнича програма повинна забезпечувати дотримання таких умов:

(3.2.3.)

де Qmin - мінімальний обсяг реалізації продукції, що забезпечує самоокупність («точка беззбитковості»);

Qціл - плановий обсяг реалізації продукції, що забезпечує отримання цільового прибутку («точка цільового прибутку») [26].

Розмір цільового прибутку підприємства визначається з урахуванням конкретних задач виробничого та соціального розвитку, які стоять перед підприємством, залежно від економічних інтересів власника чи акціонерів підприємства.

Третій критерій оптимізації виробничої програми - це її відповідність наявним ресурсам чи виробничим факторам підприємства. Описати залежність між обсягами виробництва та виробничими факторами можна через виробничу функцію. Виробнича функція може залучатися для характеристики ефективності та виробничих можливостей будь-якої технології. Виробнича функція описує взаємодію між обсягами залучення факторів виробництва та отримання благ у ході діяльності підприємства [26].