Перелік питань з дисципліни "Економічна теорія"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Перелік питань з дисципліни «Економічна теорія»

1. Сутність економічної теорії і економічної політики

Сучасна економічна теорія, головним змістом якої є розвинена ринкова економіка як загальнолюдська цінність, розкриває її сутність через різні рівні аналізу. Об”єктом економічної теорії є економіка в цілому. Багатоаспектність змісту економіки зумовлює різноманітність напрямів вивчення економічного життя суспільства: в центрі уваги постають економічні виробничі відносини, проблеми ефективності економічної системи, особливості різних систем господарювання тощо. Економічна теорія досліджує не лише проблеми оптимізації виробництва при обмежених ресурсах, а й економічні форми та закономірності, в яких здійснюється суспільне відтворення в цілому. економічна теорія є базовою наукою серед інших економічних дисциплін, яка розкриває виробничі зв'язки і відносини між людьми в процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання товарів і послуг (або дії людей у цих сферах), а також економічні закони, що управляють цими процесами. Адже екон. закони є внутрішньо необхідними, сталими, причинно - наслідковими зв'язками між різними економічними явищами і процесами. Екон. теорія приділяє увагу найраціональнішим шляхам виходу з кризових ситуацій у економіці, підвищенні продуктивності виробництва, господарського механізму, форм власності, пошук нових організаційно - господарських форм.

Термін “політична економія” щодо економічної теорії був застосований ще у 1615 році. Цей термін можна трактувати як науку про ведення господарства в державі, суспільстві.

Вивчення політ економічного аспекту економічної теорії означає дослідження розвитку економічних явищ і процесів через пізнання економічних виробничих відносин. Головним завданням економічної теорії є характеристика засад економічних систем через аналіз організаційно-економічних та соціально-економічних виробничих відносин.

А політекономія - суспільна наука. Вивчає відносини між людьми в процесі їх виробничо-господарської діяльності. Економічні відносини - відносини 1) з приводу економічного поєднання робітників з засобами виробництва; 2) з приводу організації виробничого процесу; 3) з приводу присвоєння й використання

Вперше поняття економіка було введено Аристотелем - закони управління народним господарством.

Політекономія - наука, яка вивчає виробничі відносини людей у їх взаємодії з прод. Силами та надбудовою, а також закони, які управляють виробництвом, розподілом, обміном та споживанням життєвих благ на різних етапах розвитку людського суспільства.

2. Закон спадної граничної корисності та його застосування при оптимізації обсягів виробництва товарів

Падіння граничної корисності в міру споживання людиною додаткових одиниць певного продукту прийнято називати законом спадної корисності.

Закон спадної граничної корисності має велике значення як для організації виробництва того чи іншого товару, так і в споживацькій поведінці людей. Уявлення про спадну граничну корисність лежить в основі пояснення закону попиту, має ключову роль в усвідомленні того, яким чином споживачам належить розподіляти свої грошові доходи між різними товарами і послугами, які вони бажають купити.

Теорія граничної корисності пов'язує корисність кожної речі з її запасами, тобто з таким явищем, як рідкість. Так, об'єктивно корисність перлів незначна порівняно, наприклад, з корисністю хліба, проте, гранична корисність перших значно вища за корисність хліба. Теорія граничної корисності дає пояснення і тому, досить дивовижному на перший погляд факту, що об'єктивно малокорисні речі мають дуже високу граничну кориcність, речі ж значно корисніші (хліб, залізо) мають граничну корисність більш низьку, а повітря зовсім не має граничної корисності. Справа в тому, що перли, золото тощо є в такій обмеженій кількості, що потреба в них задовольняється лише незначною мірою і гранична корисність їх стоїть відносно високо. Між тим, і це стосується добробуту людини, хліба, солі, картоплі, води та іншого, у нас є така кількість, що задоволення відповідних потреб у цих важливих продуктах здійснюється на рівні, близькому до повного насичення ними, а тому додаткове володіння окремим екземпляром або невеликою кількістю даного роду благ дає людині незначний або ніякий приріст добробуту.

3. Ресурси виробництва, їх обмеженість та проблема економічного вибору

Розвиток виробництва має межі. Вони спричинені тим, ще у кожний момент часу суспільство володіє лише певним обсягом виробничих ресурсів, миттєве збільшення яких є нереальним. Через обмеженість ресурсів суспільство завжди стоїть перед проблемою: як розподілити їх таким чином, щоб досягти найкращого результату, тобто як створити таку кількість споживчих благ, щоб мати змогу якнайповніше задовольнити потреби?

Виробничі можливості економічної системи обмежені рідкістю ресурсів виробництва, їх рідкісність з розвитком суспільства, як правило, зростає. Це зумовлено тим, що вичерпуються невідтворювані ресурси, водночас розширюються і зростають економічні потреби. Перед суспільством постає проблема економічного вибору. Вона стає основною проблемою ефективного функціонування економічної системи.

Відображенням проблеми економічного вибору є постановка трьох основних питань економіки:

1) Що виробляти? Які із можливих товарів і послуг повинні вироблятись даною економічною системою і протягом якого часу?

2) Як виробляти? За якої комбінації виробничих факторів, з використанням якої технології і організації виробництва повинні створюватись обрані товари і послуги?

3) Для кого виробляти? Хто буде купувати створені продукти, оплачувати їх, здобуваючи від цього користь? Яким буде доход нації від виробництва даних товарів і послуг?

Перш ніж безпосередньо перейти до розгляду цієї проблеми, домовимось, що поняття «виробничий ресурс» і «фактор виробництва» ми для спрощення вважатимемо тотожними, хоча між ними, безумовно, є певна відмінність. Фактор (від латинського factor - той, що робить), або чинник, є рушієм певного процесу. Ресурс (від французького ressource - цінність, запас, джерело засобів) потенційно може стати фактором.

Пригадаємо, що факторами виробництва, а отже, і виробничими ресурсами є земля, праця, капітал та здатність до підприємництва.

Виробничі ресурси поділяються на відтворювані і не-відтворювані.

До відтворюваних виробничих ресурсів належать ті, що створюються і відновлюються природою (грунт, вода, повітря, ліс) і суспільством (засоби виробництва). До відтворюваних одночасно і природою, і суспільством належать трудові ресурси: людина з'являється на світ як біологічна істота і набуває у суспільстві знань та навичок, необхідних для виробничої діяльності.

До невідтворюваних виробничих ресурсів належать корисні копалини, що споживаються як сировина. Крім того, час відтворення деяких ресурсів є таким тривалим, що їх можна віднести до невідтворюваних. Йдеться, зокрема, про знищені чорноземи, вирубані ліси, забруднені водойми. Ця проблема, на жаль, є дуже актуальною для України, її найбільше багатство - чорноземи - перебувають у жахливому стані, а головну водну артерію - Дніпро - перетинають «мертві моря», створені греблями кількох гідроелектростанцій. Для відтворення цих напівзнищених ресурсів потрібні загальнонаціональні зусилля і не одне десятиліття.

Виробничі ресурси обмежені, одні - відносно, інші - абсолютно.

Відносна обмеженість існує тому, що потреби випереджають можливості виробництва, а останні обмежені наявними ресурсами. Обмеживши потреби, можна відносно зменшити й обмеженість ресурсів. Проте таке пояснення причин обмеженості ресурсів стосується лише одного боку проблеми. Необхідно також зазначити, що окремі види ресурсів, і насамперед невідтворювані, обмежені самою природою, отже, раніше чи пізніше настане час їх вичерпання. Вчені вже підрахували загальні розміри запасів нафти, газу, вугілля й інших корисних копалин та строки їх вичерпання. Обмеженими є площі чорноземів, лісів, водойм, басейнів річок. Щодо цих ресурсів можемо говорити про їх абсолютну обмеженість.

Обмеженість виробничих ресурсів зумовлює появу цілої низки складних економічних процесів і ситуацій. По-перше, в кожний даний момент при досягнутому рівні науково-технічного прогресу наявні виробничі ресурси обмежують виробничу діяльність. По-друге, виникає потреба в прискоренні технічного прогресу, який допомагає вводити в обіг усе нові й нові ресурси. По-третє, виникає необхідність всебічної економії виробничих ресурсів, ефективного і раціонального їх використання. І, по-четверте, актуальною стає проблема вибору виробничих ресурсів і пошуку альтернативних варіантів їх використання.

Для характеристики стану використання ресурсів вживають поняття «повна зайнятість» і «повний обсяг виробництва».

4. Економічний зміст, типи і форми власності

Власність - сукупність відносин окремих індивидів, груп людей та їх асоціацій до речей, як до своїх, і відносин між людьми з приводу приналежності речей.

Власність як економічне явище являє собою сукупність неіснуючих поза зв'язком між собою таких елементів: 1) об'єкти власності; 2) суб'єкти власності; 3) відносини власності.

Об'єкти (матеріально-речовий зміст) - присвоювані, такі що знаходяться в розпорядженні людей речі: фактори виробництва життєвих благ.

Суб'єкти або носії відносин власності - це люди, їх різні об'єднання та асоціації, які присвоюють, володіють та розпоряджаються об'єктами власності.

Відносини власності - сукупність відносин між людьми з приводу приналежності речей та інших об'єктів власності.

По об'єктам власності розрізняють: 1) власність на фактори виробництва, в тому числі на засоби виробництва, робочу силу; 2) власність на предмети споживання; 3) інтелектуальну власність.

По суб'єктам розрізняються такі її соціальні форми: 1) індивідуальна; 2) колективна; 3) державна.

Приватна - особиста власність, що формується за рахунок трудових доходів, а також від коштів, які вкладені у кредитні заклади, акції, тощо; в-ть трудових господарств (членів сім'ї та інш, які спільно ведуть трудове господ); в-ть селянського та особистого підсобного господарства. Суб'єкти - гром Укр., інозем гром та особи без гром.

Колективна - в-ть орендного п-тва (виробнича продукція, одержані доходи);в -ть колективного п-тва (в тому випадку коли майно держ п-тва переход у в-ть труд колективу шляхом викупу орендного майна аюо придбання майна іншим законним шляхом); в-ть кооперативу (майно і кошти, які створені тільки членами цього кооперативу); в-ть акціонерного тов (майно, придбане за рахунок проданих акцій); В-ТЬ ГОС АСОЦІАЦІЙ І ОБЄДНАНТ; В-ТЬ ГРОМАД ОРГ-ЦІЙ; В-ТЬ РЕЛІГІЙНИХ ОРГ-ЦІЙ.Суб'єктом є відповідні трудові колективи, що є юр особами.

Держ в-ть - загальнодерж; комунальна( амін- терит утвор); в-ть держ п-тв.

5. Ринкова та планова (адміністративно-командна) економіка, їх суть та модель змішаної економіки

Це переважаюча форма економічної організації в некомуністичних країнах. В змішаній економіці господарська організація базується, в першу чергу, на ціновій системі, але при цьому для зменшення (преодоления) макроекономічної нестабільності і недосконалості ринку використовуються різні форми держ втручання (податки, держ витрати, держ регулювання, індикативне планування, контроль за цінами та грошовою масою, обмеження монополій, розвинуте господарське право, ЦБ тощо). Це економіка з елементами ринку і командної форми управління. А також в змішаній економіці проводиться сильна соціальна політика, захист бідних, забезпечення зайнятості, забезпечення прав людини.

Понятття "змішана економіка" виникло з умов існування двох протилежних соціально-ек систем і в низ зроблена спроба в деякій мірі синтезувати позитивні риси таких систем чи відгородитись від окремих негативних рис. Так змішана економіка розглядається як “економічна система, в якій з'єднуються характеристики капіталізту і соціалізму”. Конкретніше в цьому визначенні підкреслюється те, що в змішаній економіці джерела розподіляються частково через децентралізовані ринки і частково з допомогою рішень, які приймаються централізовано державою.

Модель змішаної економіки в кожній країні залежить насамперед від індивідуальних факторів (природні, демограф, техн, місце країни в світовому господарстві та ін), цілей та приорітетів держ політики.

Суб'єктами змішаної ек-ки є домогосподарства, підпр-ва (фірми) і держава. кожен з них виконує певні функції. Так, домогосподарства є власниками економ ресурсів ( робочої сили, матер ресурсів, грош капіталу). Проте, самі вони не використовують економічн іресурси а надають їх підприємствам через ринок ресурсів. Тобто, функція підпр-в полягає у використанні економ-х ресурсів для вироблення продуктів та надання послуг, реалізації їх на товарному ринку з метою одержання доходу. Держава насамперед як власник держ підприємств здійснює підпр діяльність, є виробником товарів, послуг; як суб'єкт влади, забезпечує регулювання відносин між виробниками і споживачами, впливає на динаміку і структуру ВВП. Через оподаткування і держ витрати вона істотно впливає на економ відносини здійснюючи урядові закупки товарів і послуг, трансфертні виплати, а також надаючи домогосподарствам колективні блага і послуги.

6. Товар, його властивості та сутність товарного виробництва

Товар - це продукт праці, це річ, яка задовольняє будь-які потреби людини та призначена для обміну, продажу на ринку. Товар володіє двома властивостями: 1) споживчя вартість; 2) вартість.

Споживча вартість--це корисність речі, її здатність задовольнити будь-які людські потреби. Вартість - це кількість суп необхідної праці, яка втілена у товарі.

Результатом існування двох основних властивостей товару є існування двоїстого характеру праці. Суть такого х-ру праці зводиться до того, що з одного боку праця є абстрактною, а з іншого - конкретною

Абстрактна праця - це праця товаровиробника взагалі, без її конкретної форми, тобто це витрати мускульної енергії, організ. Здібностей та інш. Властивостей людини. Абст праця - це такий фактор, який об'єднує всі товари , які можуть випускатися в суп. І відрізняються лише кількістю. Результатом дії абс праці є вартість товару.

Конкретна праця - це праця товаровиробника, яка виступає в конкретній формі, тобот це праця за певною спеціальністю, результатом якої є споживна вартість товару.

Мінова вартість товару--це кількісне співвідношення, пропорція в якій даний товар обмінений на інший товар. Кожний товар має декілька мінових вартостей. Втілена в товарах суспільна праця створює вартість товару.

Ціна - це грошовий вираз вартості товару. На неї в товарному виробництві впливають різні фактори: к-ть абстрактної праці, попит та пропозиція, аспекти конкуренції, тощо.

Товарне виробництво - це така форма організації суспільного господарства, за якої продукти виробляються економічно відособленими виробниками, котрі спеціалізуються на виготовленні певного продукту, що потребує обміну у вигляді купівлі-продажу на ринку. При цьому продукти праці, якими вони обмінюються, стають товарами.

Загальною умовою виникнення, розвитку і функціонування товарного виробництва є суспільний поділ праці та спеціалізація, які призводять до спеціалізації виробників на виготовленні окремих видів продукції або на певній виробничій діяльності. В історії виділяють три, так звані, великі поділи праці: 1) відділення землеробства і скотарства; 2) виділення ремесел; 3) виділення торгівлі, як спеціальної форми діяльності. В подальшому поділ праці розвивався в напрямку виділення окремих операцій (поопераційний) та появи часткового робітника. Зворотньою стороною цього процесу є кооперація праці.

Специфіка товарного виробництва насамперед пов'язана з існуванням різних його типів. По-перше, товарне виробництво поділяється на просте і підприємницьке.

Просте виробництво засноване на особистій праці власника засобів виробництва, дрібне за своїми розмірами, йому властиві пряме поєднання виробника із засобами виробництва, відсутність купівлі-продажу робочої сили як товару. У формі товару тут виступають лише речові фактори виробництва та готовий продукт.

Просте й підприємницьке товарне виробництво має як спільні риси, так і суттєві відмінності. Спільним є те, що вони існують за умови панування приватної власності на засоби виробництва, ринкової форми зв'язку між виробниками і споживачами, конкуренції між товаровиробниками тощо. Відмінності полягають у тому, що при простому товарному виробництві виробник і власник засобів виробництва і продуктів праці - це одна особа, тоді як при підприємницькому виробництві виробник відокремлений від засобів виробництва і продуктів праці. В умовах простого товарного виробництва процес виробництва здійснюється на основі індивідуальної праці. Він спрямований на задоволення особистих потреб виробника та членів його сім'ї. Підприємницьке виробництво передбачає спільну працю найманих робітників заради прибутку власника господарства. Просте товарне виробництво, як правило, ґрунтується на ручній праці та нескладній техніці, а підприємницьке - на великій машинній індустрії, автоматизованих системах тощо.

Виділяються ще два типи товарного виробництва: перший - із стабільною, другий - з безперервно поновлюваною номенклатурою товарів.

Економічною основою товарного виробництва є товар.

7. Виникнення, суть та функції грошей. Закон грошового обігу

Гроші в першому уявленні являють собою товар особливого роду, здатний обмінюватись на всі інші товари, а отже гроші - це загальний товарний еквівалент. Основною формою отримання грошей є виручка від продажу товарів, а беруться вони для здійснення покупок. Тому гроші є посередником в обміні товарів. Спочатку, коли продукти праці лише починали отримувати товарну форму, коло товарів було досить обмежене і товари обмінювались безпосередньо Т-Т. потім такий обмін став майже неможливим через збільшення кількості товарів. В таких умовах безпосередній обмін товарів трансформується в опосередкований обмін Т-Тек.-Т. при цьому роль товарного еквівалента могли виконувати лише такі товари, які користувались найбільшим попитом. В різні часи і в різних місцях товарним еквівалентом виступало зерно, скот, шкіри, сіль, залізо, срібло, золото. Гроші за їх глибинною сутністю - це відокремлений від товару образ його вартості. Гроші як вартість - це засіб та міра здійснення торгових відносин між товаровиробниками. З виникненням грошей обмін почав здійснюватись за схемою Т-Г-Т. таким чином і виникають грошові відносини, з розвитком яких виникають такі грошові знаки, як паперові та монетні еквіваленти.

Сутність грошей виявляється в їхніх 5 функціях: вартість товару, виражена в грошах називається ціною. Гроші, як міра вартості, самі повинні бути обмірювані, мають свою індивідуальну вартість.

Гроші засіб обігу - роль посередника при обміні товарами.

Гроші-засіб нагромадження. У цій функції гроші тимчасово припиняють свій рух і вибувають з обороту. Золото при цьому обертається у скарб, що накопичується, грошова сума являє собою тоді номінальне нагромадження. Реальне нагромадження- придбання за ці гроші майна, насамперед - капітальне будівництво. Гроші- засіб платежу. Цю функцію гроші виконують при купівлі товарів у кредит і наступній їхній оплаті і при різних нетоварних операціях. Для даних операцій роль грошей виконують векселі, чеки, банкноти, кредитна карточка. Світові гроші. Спочатку як світові гроші виступали злитки золота по вазі. Потім воно було замінено символічними знаками.

Оскільки гроші - це такий особливий товар, на який можна купити будь-який інший, то вони стають загальним втіленням суспільного багатства, яке товаровиробники прагнуть нагромаджувати.

Грошовий обіг-неперервний рух грошей у сфері обігу та їх функціонування ,як засобу платежу й обігу. За його допомогою здійснюються розширені відтворення. Поряд з кредитом та фінансами він виступає складовою частиною єдиного грошового обігу і водночас становить самостійне економічне явище.Стабільність грошового обігу залежить від стану економіки.Регулювання грошового обігу здійснюється на основі законів грошового обігу.Рівновага грошової і товарної маси залежить від 3 факторів:

- кількість проданих товарів;

- рівень товарних цін;

- швидкість обертання.

Всі ці фактори безпосередньо залежать від стану й рівня виробництва, використання переваг поділу праці,рівня продуктивної праці.

СЦ СЦ-К+П-ВР PQ

Кг=------ ; Кг=------------------ ; М=--------

О О V

де Кг-кількість грошей,О-середнє число оборотів за рік грошової одиниці, СЦ-сума цін товарів,П-платежі за якими наступив строк оплати,ВР-взаємні розрахунки ,М-грошова маса,Р-рівень цін,Q-кількість товару,V-швидкість обігу грошей.

Залежної від специфічної структури грошей і тих функцій, що вони виконують, діють відповідні закони грошового обігу.

При золотому обігу і тоді, коли грошово-кредитні гроші вільно обмінюються на золото, кількість грошей, необхідних обігу (КГ), залежить від суми цін і швидкості обігу грошової одиниці. Це можна визначити за такою формулою:

КГ=СЦ-К+ПЛ-ВП :О

де СЦ -- сума товарних цін;

К -- сума цін товарів, проданих у кредит;

ПЛ -- сума платежів за борговими зобов'язаннями;

ВП -- сума взаємопогашених безготівкових платежів;

О -- швидкість оборотів грошової одиниці.

Основними елементами грошового обігу виступають: товарна маса, що перебуває в обігу; рівень цін на товари; швидкість обороту грошей. При цьому не рівень цін на товари залежить від кількості грошей в обороті, а навпаки, кількість грошей, що перебуває в обігу, залежить від рівня цін. Крім того, не швидкість обігу грошей залежить від їх кількості, а кількість грошей залежить від швидкості обігу.

При функціонуванні повноцінних грошей в обігу знаходилася лише необхідна кількість грошових одиниць. Роль регулятора тут стихійно збігалася з функцією грошей як засобу нагромадження.

Суть закону: протягом даного періоду часу для обігу необхідна лише певна об'єктивно-зумовлена маса купів і плат засобів. Це можна виразити рівнянням:

Кн = Кф. Кн - об'єктивно необхідна для обігу маса грошей, Кф - фактична маса грошей в обігу. Якщо Кф більще Кн значить в обігу з'явились зайві гроші, і навпаки.

Закон, за яким кількість грошей залежить від суми цін товарів(що у свою чергу визначається кількістю товарів і рівнем цін на кожний з них) і швидкості обігу одноіменої грошової одиниці. К= Ц / О, де К- кількість грошей необхідних для товарного обігу в даному році; Ц- сума цін товарів, що реалізуються у даному році; О- середнє число обертів за рік кожної грошової одиниці.

8. Ціна ринкової рівноваги та її зв'язок з ринковим попитом та пропозицією

У загальному вигляді попит є потребою в певному товарі, що забезпечена грошима. Розмір попиту визначається кількістю товарів, яка може бути реалізована на ринку за існуючими цінами. Попит - це кількість товарів окремого типу, які покупець може і бажає придбати при визначеному рівні цін на них.

Розглянемо принципові моменти, що уточнюють поняття економічного змісту попиту.

По-перше, останній тісно пов'язаний із дійсними суспільними потребами, але не збігається з їх кількісною визначеністю.

По-друге, попит залежить від платоспроможності покупців, тобто від забезпеченості в товарах і послугах грошовими доходами.

По-третє, суб'єкт попиту репрезентує споживання (виробничого чи особистого) і представлений на ринку покупцем.

Об'єктами попиту можуть бути будь-які товари і послуги, що мають вартісну оцінку і певну корисність для споживання.

Залежність між величиною попиту та ціною знаходить відображення у законі попиту. Зміст цього закону полягає в тому, що при інших рівних умовах попит на даний товар буде тим більшим, чим нижча ціна.

Зниження ціни має для споживача ефект доходу. Наприклад, споживач А при нормальному, з його погляду задоволенні інших потреб, може дозволити собі сходити в кіно 1 раз на тиждень. Ціни на білети впали в 3 рази. Відповідно при незмінному задоволенні інших потреб А може дивитися 3 фільми на тиждень, ніби у нього зросли доходи.

Інший ефект від зниження цін називається ефектом заміщення. Покупці схильні заміщувати в структурі споживання дорожчі товари дешевшими.

Пропозиція - це сукупність товарів, які представлені на ринку. Її розмір визначається кількістю товарів, що пропонуються для продажу в певний період за існуючими цінами. Пропозиція - це кількість товарів, які продавець вважає для себе вигідним (може і хоче) запропонувати ринку при визначеному рівні цін на них. З підвищенням цін зростає обсяг пропозиції, і навпаки, зниження цін призводить до скорочення пропозиції. Такий зв'язок називають законом пропозиції. Пропозиція представлена на ринку відповідними суб'єктами - продавцями.

Ринки перебувають у центрі економічної активності, і більшість із найцікавіших питань і проблем економіки стосуються того, як працює ринок. Наприклад, чому на деяких ринках лише декілька підприємств конкурують між собою, тоді як на інших їх є велика кількість? Чи завжди споживачі виграють від великої кількості підприємств? Чому на одних ринках ціни різко зросли або впали, а на інших - майже не змінилися? Які з ринків обіцяють найкращі можливості для підприємця, що збирається робити бізнес?

Щоб відповісти на ці запитання, необхідно розглянути складові елементи ринкового механізму. Спочатку з'ясуємо, як за допомогою кривих попиту та пропозиції можна описати ринковий механізм. Почнемо з короткого перегляду базового графіку попиту й пропозиції,

На вертикальний осі позначаємо ціну товару Ц у гривнях за одиницю. По горизонтальній осі показуємо сумарну кількість товару (попит і пропозицію) К, що вимірюється в одиницях товару. Крива попиту показує, яку саме кількість товару споживачі готові придбати при кожному рівні цін. Крива пропозиції Пр показує, яку кількість товару виробники хотіли б продати залежно від цін на ринку.

Крива піднімається вгору зліва направо, оскільки в міру зростання ціни збільшується кількість компаній, що можуть і хочуть виробляти й продавати даний товар. Наприклад, за вищої ціни існуючі підприємства за короткий час можуть збільшити виробництво товарів, найнявши додаткових робітників або змусивши своїх робітників працювати понадурочно (при цьому підприємство має більші витрати), а у віддаленій перспективі - збільшивши розміри підприємства. Висока ціна також може привабити на ринок нові компанії, що через свою недосвідченість матимуть великі витрати; тому раніше вважали вихід на новий ринок (коли були нижчі ціни) економічно недоцільним.

Крива попиту П показує, скільки товару споживачі прагнуть придбати за тією ціною за одиницю, яку їм пропонують. Ця крива опускається вниз зліва направо, оскільки споживачі, звичайно, прагнуть купити більше товару за нижчою ціною. Наприклад, нижча ціна може стимулювати споживачів, що вже купували товар, придбати більшу його кількість, а також може спонукати до купівлі цього товару інших споживачів, які раніше, можливо, не могли собі цього дозволити. Обидві криві перетинаються в точці рівноваги, або в точці кількісно-цінової рівноваги ринку. За цієї ціни Цо пропозиція дорівнює попиту (до Ко).

Ринковий механізм - це тенденція ціни на вільному ринку змінюватися доти, доки ринок не досягне рівноваги (тобто доки пропозиція й попит не зрівняються). У цій точці відсутні як дефіцит, так і надлишок, а отже, зникають ті фактори, що спричинили зміни в ціні. Пропозиція й попит не завжди перебувають у стані рівноваги; внаслідок різких змін на деяких ринках можуть виникати проблеми із збутом, проте рано чи пізно становище вирівнюється.

Щоб зрозуміти тенденцію ринку до рівноваги, уявімо собі, що початкова ціна перевищує рівень ціни рівноваги (на мал. позначимо її Ц1). У цьому разі виробники намагатимуться виробити й продавати товарів більше, ніж їх бажають придбати споживачі, - виникне надлишок товару. Щоб розпродати його чи, принаймні, не дати зрости запасам, виробники почнуть знижувати свої ціни. Зрештою ціни падатимуть, попит зростатиме, а пропозиція зменшуватиметься доти, доки не буде досягнуто ціни рівноваги Цо.

Використовуючи криві попиту й пропозиції, ми припускаємо, що за будь-якої ціни буде вироблено й продано певну кількість товару. Це справедливо лише в тому разі, коли на ринку є якась конкуренція, тобто якщо і продавці, і покупці неістотно впливають на ринок (майже неспроможні змінювати ринкову ціну).

Таким чином, основними елементами ринкового механізму є попит, пропозиція, ринкова ціна, конкуренція. Без втручання уряду (тобто без встановлення фіксованих цін та інших заходів регулювання) попит і пропозиція зрівноважують ринок і вказують ціну товару й кількість його виробництва. Те, якими будуть ця ціна та кількість, залежить від специфічних характеристик попиту й пропозиції. Зміни ж у цінах і кількості товару у часі залежать від того, як попит й пропозиція реагують на зміни інших факторів.

9. Види ринків, їх характеристика, національний ринок у світовій системі ринків

Сутність ринку полягає в тому, що це певна сукупність економічних відносин між різними типами фірм (промисловими, торговельними, індивідуальними, корпораціями, державними фірмами тощо) та індивідами з приводу купівлі-продажу товарів і послуг відповідно до законів товарного виробництва.

Щоб дати комплексне (або системне) визначення сутності ринку, необхідно з'ясувати його основні функції. Ними є:

1) здійснення остаточного визначення вартості товарів і послуг та їх реалізації, перетворення продукту праці на товар;

2) забезпечення безперервності процесу суспільного відтворення, формування цілісної національної економічної системи та її зв'язку з іншими національними економіками в масштабі світового ринку;

3) спонукання виробників товарів і послуг знижувати індивідуальні витрати порівняно з суспільно необхідними, підвищення суспільної корисності товарів і послуг, їх якості та споживних властивостей;

4) регулюючий вплив на економіку в цілому, на пропорції між різними сферами та галузями економіки, приведення у відповідність платоспроможного попиту і пропозиції, нагромадження і споживання та інших пропорцій;

5) сприяння контролю споживачів за виробництвом, вирівнювання цін;

6) посилення конкуренції між виробниками товарів і послуг у межах як окремих країн, так і світового господарства.

Виходячи з цього, ринок слід розглядати як певну сукупність економічних відносин між різними типами фірм та індивідами з приводу купівлі-продажу товарів і послуг, де відбувається остаточне визнання їх вартості та реалізація, завдяки чому посилюється конкуренція між товаровиробниками за зниження витрат виробництва і підвищення суспільної корисності товарів, поліпшується пропорційність розвитку народного господарства, забезпечується безперервність суспільного відтворення і формування цілісної економічної системи, а також здійснюється опосередкований контроль споживачів за виробництвом.

Для ефективного функціонування такого ринку необхідні певні умови.

1) реальний плюралізм форм власності та форм господарювання. Якщо виходити з досвіду розвинутих країн Заходу, то для забезпечення такого плюралізму повинні існувати індивідуальна приватна власність, колективна власність, державна власність, муніципальна власність, змішана форма власності як результат різної комбінації названих форм.

2) ефективність функціонування ринку залежить від здатності різних суб'єктів підприємницької діяльності впливати на рівень цін.

3) розвинуте антимонопольне законодавство та наявність достатніх механізмів його реалізації значно послаблюють монополістичні тенденції в економіці й сприяють ефективному функціонуванню сучасного ринку.

4) добре розвинута система економічного та адміністративного регулювання економіки державою створює передумови для існування регульованого ринку.

5) наявність і доступність всебічної інформації про ринок, розвинута маркетингова діяльність.

6) конкурентна боротьба між різними суб'єктами підприємницької діяльності.

7) розвинутий і розгалужений комплекс об'єктів власності, які можуть стати об'єктом купівлі-продажу.

Ринок виконує ряд функцій:

Організаційні. 1.Встановлення зв'язків між виробниками споживачами продукції (послуг), не опосередкованих іншими системами розподілу. 2. Забезпечення вільного вибору партнерів по господарських зв'язках. 3. Забезпечення конкуренції між суб'єктами ринку.

Економічні. 1.Механізм ринку робить усіх учасників конкурентного процесу матеріально зацікавленими в задоволенні тих потреб, які виражаються через попит. 2. Ринок, створюючи сигнали через ціни, стимулює засвоєння досягнень науково-технічного прогресу, зниження витрат, підвищення якості, розширення асортименту товарів і послуг. 3. Сприяє вирішенню центральних проблем економіки. Таких, як підвищення рівня життя, зміна структури економіки, підвищення ефективності суспільного виробництва тощо. 4. Механізм ринку в цілому звільняє економіку від дефіциту товарів і послуг.

Більш повно і глибоко сутність ринку можна розкрити через функції, які він виконує. Головні з них такі: регулююча, стимулююча, розподільча та інтегруюча.

Будучи за своєю природою інтернаціональним, ринок сприяє проникненню товарів у різні країни і куточки світу. Обмін товарами між країнами здійснюється за світовими цінами, які будуються на інтернаціональній вартості. Якщо ж на світовий ринок потрапляють товари, витрати на виготовлення якого перевищують суспільно необхідні інтернаціональні витрати праці, то їхній власник стає неконкурентоспроможним.

Структура ринку -- це сукупність окремих ринків у межах національної економіки або внутрішнього ринку, світового господарства та його окремих регіонів і взаємодія між ними.

Ринок як складне, полісистемне утворення має надзвичайно багату структуру. Його складовими є ринки: товарів, капіталу, фінансово-кредитний, валютний, трудових ресурсів, інформації, так званий тіньовий, а також ринкова інфраструктура. Кожний з перелічених елементів здатний функціонувати в так званому автономному режимі і тому має свою структурну побудову. Всі вони взаємодіють як частини єдиної системи, оскільки органічно пов'язані між собою в становленні та розвитку. Порушення цього взаємозв'язку стає серйозною перешкодою існування повноцінного ринкового середовища.

10. Склад та завдання інфраструктури ринкової економіки

Інфраструктура ринку - комплекс інститутів, служб, підприємств, організацій, які забезпечують нормальний режим безперебійного функціонування ринку.

Надзвичайно важливим і складним структурним утворенням ринкової економіки є ринкова інфраструктура.

Існують такі підсистеми інфраструктури:

1. організаційно-технічна.

- Аукціони форма продажу у визначений час і у визначеному місці товарів, попередньо виставлених для ознайомлення. На аукціонах реалізують певні види товарів, які, як правило, користуються підвищеним попитом. Особливістю аукціонів є обмежена відповідальність продавця за якість пропонованих товарів.

Отже, аукціон це продаж реальних товарів на основі конкурсу покупців.

Міжнародні аукціони переважно комерційні організації, які мають приміщення, необхідне обладнання та кваліфіковані кадри. Аукціони організують також спеціалізовані брокерські фірми, які перепродують товари своїх клієнтів за комісійну винагороду.

- Товарна біржа - комерційне підприємство, регулярно функціонуючий ринок однорідних товарів з певними характеристиками. Це об'єднання підприємств торгівлі, збуту, обміну, мета якої - укладання відповідних угод, виявлення товарних цін, попиту й пропозиції товарів, вивчення, впорядкування і полегшення товарообігу та обмінних операцій, представництво і захист інтересів членів біржі, вирішення спорів щодо операцій тощо. Свого часу значне місце у світовій торгівлі, особливо зерном, цукром, займала, наприклад, Одеська біржа. Товарні біржі бувають публічні й приватні.

- Оптові ринки

- Торгово-промислові палати це комерційні організації, головним завданням яких є сприяння розвитку економічних і торговельних зв'язків з партнерами зарубіжних країн. Торгові доми це торговельні фірми, що закуповують товари у виробників або оптовиків своєї країни і перепродують за кордон або закуповують товари за кордоном і перепродують місцевим оптовим та роздрібним торговцям і споживачам у промисловості та інших галузях господарства.

- Сервісні центри

- Опціони - договірне зобов'язання купити або продати певний вид цінностей чи фінансових прав за встановленими на момент підписання угоди ціною в межах певного періоду.

- Ярмарки надзвичайно важливий елемент ринкової інфраструктури. Вони бувають всесвітні, міжнародні, регіональні, національні та місцеві. Ярмарки це торги, ринки товарів, які періодично організовують в установленому місці. Свого часу вони відігравали важливу роль в економічному житті країн Західної Європи. З розвитком суспільного виробництва, розширенням торговельно-обмінних операцій, посиленням конкуренції з центрів привозу великих партій наявного товару ярмарки перетворилися на ярмарки-виставки зразків товарів, які можна замовляти.

- Транспортні комунікації

- Ріелтерські фірми - організації-посередники на ринку нерухомості.

- Земельні аукціони.

2. Фінансово-кредитна:

- банки - кредитно-фінансові установи, що акумулюють гроші і надають їх у формі кредитів своїм клієнтам і здійснюють грошові розрахунки.

- Фондова біржа - організований ринок цінних паперів.

- Валютні біржі - купівля-продаж іноземної валюти за ринковими цінами.

- Фінансові небанківські інститути

- Страхові кампанії

- Інвестиційні, пенсійні та інші фонди

- Ощадні каси

- Ломбарди

3. державно-регулятивна, законодавча:

- ліцензування

- оподаткування

- митна система

- державні фонди для сприяння діловій активності

4. науково-дослідне та інформаційне забезпечення:

- науково-дослідні установи з вивчення ринкових проблем

- консалтингові кампанії

- інформаційні центри та агентства

- рекламні агентства

- спеціальні навчальні заклади

- юридичні контори

11. Акції акціонерних товариств, їх види та визначення номінальної і ринкової ціни акції

Акція являє собою цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства та надає власнику акції ряд майнових та немайнових прав, включаючи права на участь в управлінні акціонерним товариством, на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Найбільш важливими ознаками визначення поняття «акція» є такі: 1) акція є одним з видів цінних паперів; 2) цей цінний папір не має установленого строку обігу; 3) засвідчує пайову участь власника у статутному фонді акціонерного товариства, тобто наявність у власника акції статусу співвласника акціонерного товариства; 4) наявність у акціонера як співвласника акціонерного товариства певних майнових і немайнових прав.

У залежності від форми, у якій здійснюється випуск та обіг акцій, останні поділяються на ті, що мають паперову форму, і ті, які мають непаперову форму. У залежності від якісної та кількісної характеристики майнових і немайнових прав, що надаються власникові акцій, останні поділяються на акції прості та привілейовані. Іменні акції являють собою акції, за умовами випуску яких акціонери повинні реєструватися в книзі реєстрації власників іменних акцій, яку може вести сам емітент або за його дорученням реєстратор чи депозитарій. Акції на пред'явника - це акції, відповідно до умов випуску яких власники акцій не повинні реєструватися в книгах реєстрації власників акцій, а емітенти (реєстратори чи депозитарії) не повинні вести вказані книги. У залежності від того, у валюті якої країни виражається номінальна вартість акцій, вони поділяються на акції у національній валюті та акції в іноземній валюті. У залежності від того, на якій основі акціонерне товариство передає акції інвесторам - платній чи безоплатній -- вони поділяються на платні акції та преміальні.

Курс акцій обчислюється як відношення ставки дивідендів до відсоткової норми банку.

Біржовий ринок - сплата комісійних біржовим посередникам. Більш контрольований, регульований, організаційно оформлений та постійно діючий ринок ЦП - фондова біржа - АТ, яке зосереджує попит і пропозицію ЦП, сприяє формуванню їх біржового курсу та діє відповідно ЗУ “Про фондову біржу” та статуту.

Біржовий оборот - оборот на фондовій біржі.

Позабіржовий оборот - розмитість акціонерного капіталу, можливість існування стр-ри по придбанню контрольного пакету акцій.

12. Банківська система в Україні, її функції та джерела доходів

Банки є головними елементами кредитної системи, тобто системи кредитно - фінансових установ, які акумулюють вільні грошові засоби на кредитному ринку і надають їх в позику.

Кредитна система - як система фінансових посередників, що діють на кредитному ринку, є однією із суттєвих елементів ринкової інфраструктури.

Сучасна кредитна система включає такі основні компоненти:

1) центральний (емісійний) банк;

2) комерційні, інвестиційні і спеціальні банки;

3) страхові компанії і пенсійні фонди;

4) спеціалізовані небанківські кредитно - фінансові установи (фінансові компанії, інвестиційні фонди, кредитні системи, благодійні фонди тощо).

Центральний банк - це банк, який регулює кредитну систему. Він володіє монопольним правом випуску (емісії) банкнот в обіг і здійснює кредитно - грошову політику в інтересах національної економіки. Центральний банк - один із найважливіших інструментів державного регулювання економіки і поєднує функції банку і органу державного управління. Основним завданням центрального банку є кредитно - грошова і валютна стабілізація національної економіки. В Україні центральним є Національний банк України. Його основні функції:

1) емісія готівкових грошей;

2) регулювання кредитної емісії (випуск безготівкових грошей);

3) акумуляція та збереження касових резервів інших кредитних установ;

4) збереження офіційних золотовалютних резервів;

5) надання кредитів і виконання розрахункових операцій для урядових органів;

6) здійснення розрахунків і перевідних операцій для комерційних банків;

7) грошово-кредитне регулювання економіки;

8) контроль за діяльністю кредитних установ;

9) надання комерційним банкам ліцензій на проведення банківських операції та операцій із зарубіжною валютою;

10) обслуговування державного боргу країни.

Таким чином, центральні емісійні банки у більшості країн виконують роль емісійного, відповідального за грошове господарство і кредитного центру, а також роль касира держави. Вони є кредиторами комерційних банків. Основна форма надання центральним банком кредитів комерційним банкам - скуповування у них цінних паперів та переоблік (дисконт) векселів виданих підприємствами і прийнятими на облік (для забезпечення кредиту) комерційними банками. При цьому Центральний банк регулює процентну ставку через політику облікової (дисконтної) ставки.

Зниження дисконтної ставки центрального банку стимулює комерційні банки розширювати кредитування підприємств, а підвищення - навпаки.

Другим рівнем банківської системи виступають комерційні банки. Це - кредитні установи, призначені для залучення грошових засобів та їх розміщення від свого імені на умовах поверненості, строковості, платності.

Основне призначення комерційних банків - посередництво у переміщенні грошових засобів від кредиторів до позичальників і від продавців до покупців.

Комерційні банки здійснюють банківські операції у найширшому діапазоні:

· концентрують тимчасово вільні грошові кошти, перетворюючи їх у позичковий капітал;

· надають кредити підприємствам і організаціям;

· здійснюють посередництво у розрахунках і платежах;

· здійснюють кредитну емісію, випуск в обіг безготівкових грошей;

· здійснюють операції з цінними паперами і товарними документами;

· надають консультаційні послуги тощо.

Усі операції що виконуються комерційними банками поділяються на три групи: 1) пасивні; 2) активні; 3) комісійні.

Пасивні спрямовані на залучення коштів. За цими операціями банк має зобов'язання перед іншими суб'єктами, і здійснює витрати.

Активні спрямовані на використання ресурсів банку (надання позичок). За цими операціями банк одержує доходи.

Комісійні операції - це посередницька діяльність: обслуговування платежів клієнтів, отримання грошей за борговими зобов'язаннями (векселями, чеками) за дорученням своїх клієнтів, зберігання цінних паперів, тощо.

В цілому, інші операції, що виконують комерційні банки, поділяють на:

· Фондові операції - це операції з цінними паперами (придбанні цінних паперів для банків, первинне розміщення випущених паперів, вторинний обіг цінних паперів, розміщення державних позик і операції з облігаціями).

· Комерційно посередницькі операції - це операції за допомогою яких банк за дорученням своїх клієнтів отримує гроші. Приймаються чеки, векселі, цінні папери, іноземна валюта. Найбільш поширені інкасові операції з чеками та акцептами банку.

· Довірчі операції - тимчасове управління майном приватних осіб, збереження цінностей у сейфах банку.

· Лізингові операції - придбання банком машин і устаткування для надання їх в оренду.

· Факторингові операції - підприємство-постачальник передає вимогу банку на оплату відправлених товарів, які банк негайно оплачує, утримуючи певний відсоток (кредитує постачальника), а сам має справу з платником, отримуючи суми, що підлягають оплаті.

Як і для всіх видів підприємницької діяльності, ціллю діяльності комерційних банків є отримання прибутку. Джерелом доходу банків є позичковий процент, а також комісійні за різноманітні послуги. За здійснення активних операцій (кредитування, купівля цінних паперів тощо) банк стягує процент по кредитах, а по пасивних операціях (відкриття рахунків, продаж цінних паперів тощо) банк сам сплачує проценти. Отже, банк одержує дохід лише тоді, коли процент по кредиту буде вищим процента по вкладах. Ця різниця й пояснює перетворення позичкового проценту у банківський прибуток.

13. Заробітна плата, її форми та системи, її роль як мотивуючого фактора

Заробітна плата -- грошовий вираз вартості й ціни товару робоча сила, а також часткової оплати результатів праці з урахуванням виконуваних заробітною платою основних функцій.

Заробітна плата повинна виконувати також стимулюючу, розподільчу і соціальну функції. Стимулюючи передбачає формування у працівників високоефективних стимулів до праці через механізм впровадження прогресивних форм і систем заробітної плати, які спонукають до економії робочого часу, зростання продуктивності праці, економії сировини, електроенергії тощо, до раціонального використання техніки та ін., а також встановлення оптимального рівня заробітної плати відповідно до продуктивності та ефективності праці, її антиподом є "зрівнялівка" в оплаті праці. В умовах НТР, зокрема автоматизації виробництва, сфера диференціації праці звужується залежно від її продуктивності, але вона зростає відповідно до ефективності праці (тобто на диференціацію праці впливають раціональне використання ресурсів, співвідношення між результативністю праці і раціональністю чи економічністю здійснених затрат робочої сили).

Заробітна плата існує у трьох основних формах: почасовій, відрядній і змішаній (комбінованій).

Почасова заробітна плата -- оплата вартості, ціни та частково результативності робочої сили за її функціонування протягом певного робочого часу.

Ця форма заробітної плати переважала на перших етапах розвитку капіталізму, коли було відсутнє законодавче регулювання робочого дня. Згодом вона почала стримувати зростання продуктивності праці, оскільки потрібними були витрати на нагляд і контроль за працею робітника.

Її змінила відрядна заробітна плата, яка встановлювалась залежно від розмірів виробітку на одиницю часу і служила засобом підвищення інтенсивності праці, посилення конкуренції між робітниками.

Відрядна (поштучна) заробітна плата -- оплата вартості й ціни товару робоча сила залежно від розмірів виробітку за одиницю часу.

Змішані форми заробітної плати передбачають використання різних комбінацій почасової і відрядної заробітної плати. їх застосування практикується, зокрема, у тих випадках, коли має місце низький рівень продуктивності праці (почасова), а також у разі перевищення встановленого рівня (відрядна форма).

Альтернативним варіантом досягнення раціонального співвідношення між величиною заробітної плати та складністю і відповідальністю виконуваних робіт є система оцінки рейтингу кожного працівника (або встановлення індивідуального тарифного коефіцієнта). Він залежить від змісту роботи, обсягів, ступеня новизни та інтелектуалізації, умов праці, рівня самостійності і ризикованості та ін.

Преміальні системи заробітної плати пов'язують тарифні ставки з нормами затрат праці відповідно до певної функціональної залежності. Ці системи застосовуються там, де робота має характер одноманітних операцій, може бути виміряна і виконується у контрольованому окремою особою або групою робітників темпі (наприклад, в електротехнічному або транспортному машинобудуванні США). Поточний контроль за робітником зведено до мінімуму. Застосування преміальних форм базується на прийомах відрядної та погодинної заробітної плати.

Відрядно-преміальна система передбачає виплату робітникові певної суми за кожний виріб. За норматив беруть найменший можливий обсяг видобутку, поширюючи його на більшість робітників. При основаному на погодинних формах заробітної плати стимулюванні нормою слугує обсяг роботи, виконуваної, як правило, робітником середньої кваліфікації за одну годину.

За колективної системи заробітної плати представники адміністрації та профспілок заздалегідь визначають норматив частки прямих затрат на робочу силу в загальній вартості умовно чистої продукції.

Крім форм і систем заробітної плати, розрізняють системи оплати праці, які є конкретизацією плати за робочу силу (її вартість і ціну). Розрізняють номінальну та реальну заробітну плату.

14. Прибуток, його норма і маса та роль у зміцненні позицій фірми на ринку

Прибуток як економічна категорія відбиває чистий доход, створений у сфері матеріального виробництва в процесі підприємницької діяльності. Результатом об'єднання факторів виробництва (праці, капіталу, природних ресурсів) і корисної продуктивної діяльності суб'єктів, які хазяюють, є готова продукція, що стає товаром за умови її реалізації споживачу.

Прибуток є основним фінансовим джерелом розвитку підприємства, науково-технічного вдосконалення його матеріальної бази і продукції всіх форм інвестування. Він служить джерелом сплати податків. Вся діяльність підприємства спрямована на те, щоб забезпечити зростання його величини або принаймні стабілізувати її на певному рівні.