Підвищення ефективності функціонування діяльності підприємства на прикладі відкритого акціонерного товариства "Волокно"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Підвищення ефективності функціонування діяльності підприємства на прикладі відкритого акціонерного товариства «Волокно»

Зміст

Вступ

1. Система управління виробничим підприємством

1.1 Управління виробництвом

1.1.1 Виробництво як об'єкт управління

1.1.2 Цілі та задачі управління виробництвом

1.1.3 Процес управління виробництвом

1.1.4 Функції управління виробництвом

1.1.5 Структура і взаємозв'язок елементів системи управління виробництвом

1.2 Управління якістю продукції

2. Аналіз діяльності підприємства «Волокно»

2.1 Загальний огляд підприємства

2.2 Аналіз організаційно-управлінської структури

2.3 Аналіз технології виробництва текстурованих ниток

2.4 Аналіз техніко-економічних показників виробництва «Капрон»

2.5 Аналіз зовнішнього середовища ВАТ ПВ

2.6 SWOT-аналіз

2.7 Портфельний аналіз

3. Удосконалення діяльності виробництва «Капрон»

3.1 Технічна інновація для підвищення ефективності функціонування виробництва «Капрон»

3.2 Удосконалення системи управління контролю якості продукції на виробництві «Капрон»

3.3 Завоювання та розширення ринка збуту

4. Соціально-економічна ефективність проектних рішень

4.1 Прогноз собівартості вироблених ниток

4.2 Визначення ефективності капітальних вкладень

4.3 Розрахунок техніко-економічних показників, спрогнозованих для виробництва текстурованих ниток

4.4 Визначення точки беззбитковості

Висновки

Перелік використаної літератури

Додатки

Вступ

Перехід від командно-адміністративної системи господарювання до ринкових відносин є хворобливим процесом для підприємств України, її економіки в цілому.

Сама необхідність реформування економіки країни викликана вимогами часу. До початку 90-х років стало зрозуміло, що командна система господарювання зжила себе: відбулося зниження ефективності функціонування підприємств України, погіршення якості продукції, виробленої підприємствами України, уповільнення явищ, які б в комплексі визвали необхідність реформування економіки.

В теперішній час економіка України знаходиться в кризовому стані. Проте, слід відмітити ряд позитивних моментів:

· уповільнюються темпи спаду виробництва продукції та послуг підприємств України;

· в Україні створені інституційні суб'єкти «вільного ринку»: комерційні банки, фондові біржі, інвестиційні компанії та інші суб'єкти господарювання.

Тим не менш ситуація в економіці країни залишається суперечною. Пожвавленню економічного життя в значній мірі заважає високий рівень податків, більшу частину яких несе на собі виробник. Також негативним моментом є ситуація в області законодавства. В цьому відношенні необхідна розробка зводу законів, які регулюють господарське життя і мають постійний характер. В теперішній час правове поле України є настільки нестійким, що виступає одним з головних дестабілізуючих факторів економіки.

Створення ринкової структури економіки веде до того, що принципи ринкової організації будуть все в більшому ступені впливати на вітчизняні підприємства, вимагаючи від них відповідної реакції. Значну загрозу тут представляє іноземна конкуренція. В цій ситуації конкурентоспроможним може бути ефективно працююче підприємство з правильною організацією виробництва. Ця проблема потребує негайного вирішення в інтересах національної економіки України.

Проблема ефективності є найбільш актуальною для підприємств України. Для збиткових і погано працюючих підприємств необхідно провести ряд заходів з підвищення ефективності функціонування. До таких підприємств і відноситься відкрите акціонерне товариство «Волокно» - виробник синтетичних капронових та анідних хімічних волокон. Підприємство знаходиться в дуже складному і тяжкому фінансовому стані. Спад в економіці України торкнувся і вказаний дослідний господарський суб'єкт, який є постачальником своєї продукції підприємствам текстильної, швейної, взуттєвої, легкої промисловості.

Галузь хімічних волокон представлена підприємствами-виробниками синтетичних волокон, розташованих в містах Чернігові, Києві, Житомирі, Черкасах. Зниження обсягів виробництва галузі обумовлено спадом в тих галузях промисловості, які традиційно є споживачами хімічних волокон. Всі підприємства галузі знаходяться в аналогічному тяжкому становищі. Тому актуальність проблеми підвищення ефективності функціонування для відкритого акціонерного товариства «Волокно» є очевидною.

Цієї проблемі й присвячений дипломний проект.

Об'єктом аналізу та проектних розробок є відкрите акціонерне товариство «Волокно». Предметом є виробничі та управлінські процеси, які існують на даному підприємстві.

В дипломній роботі вирішуються наступні задачі:

· уявлення ВАТ ___ПВ як господарюючого суб'єкта;

· вивчення внутрішнього та зовнішнього середовища підприємства, господарських та управлінських процесів, які відбуваються на вказаному підприємстві;

· аналіз техніко-економічних показників та показників фінансово-господарського стану з метою виявлення відхилень від оптимальних або бажаних значень показників;

· проведення управлінського аналізу по функціям управління з метою отримання уявлення про відповідність управлінської діяльності на підприємстві вимогам ринку;

· проведення діагностики підприємства як економічної системи, виявлення проблем, які має підприємство, їх деталізація;

· розробка напрямків підвищення ефективності діяльності на основі виявлених проблем.

Метою дипломної роботи є виявлення недоліків у функціонуванні ВАТ ___ПВ з подальшим їх усуненням шляхом проектування різних заходів з підвищення ефективності діяльності вказаного підприємства.

1. Система управління виробничим підприємством

1.1 Управління виробництвом

1.1.1 Виробництво як об'єкт управління

Основною задачею промислового підприємства є випуск продукції відповідно державному плану, суворо встановленого асортименту та якості, з найменшими матеріальними, трудовими та фінансовими витратами. Підприємство реалізує готову продукцію, здійснює фінансову та постачальницьку діяльність, веде капітальне будівництво, модернізацію та ремонт машин і обладнання.

Окрім цього підприємство займається підбором, підготовкою і підвищенням робочих кадрів, веде житлове та культурно-побутове будівництво, з тим, щоб задовольнити потреби працюючих.

Промислові підприємства за ступенем спеціалізації поділяються на три підгрупи. До першої групи відносяться спеціалізовані підприємства, які випускають продукцію достатньо вузького асортименту. До другої - належать універсальні підприємства, які випускають широкий асортимент продукції. До третьої - відносять так звані змішані підприємства. [1]

Кожне промислове підприємство має визначену структуру. Вона складається з основних та допоміжних цехів, органів управління (відділи заводоуправління) та організацій по обслуговуванню працівників підприємства (дитячі садки, санаторії та інше).

Основною структурною одиницею сучасного підприємства є цех. [11]

Робота виробничих підрозділів (цехів) організується на основі відповідної підготовки, яка виражається в забезпеченні їх кресленнями, технологією обробки деталей, зборки виробів, інструментом, пристосуваннями, фахівцями. Ззовні цехи забезпечуються сировиною, матеріалами, заготівлями, комплектуючою виробами, які нагромаджуються і зберігаються на відповідних складах.

Рух цих предметів труда всередині цехів і між ними утворює виробничі потоки, які організуються відповідно до типу, особливостей і масштабу виробництва в кожному з них. При цьому дотримуються маршрути руху різних потоків, узгоджені у часі і просторі на основі закономірностей організації машинобудівного виробництва. Цехи і маршрути руху предметів праці як основні складові частини організованого виробництва на підприємстві дозволяють реалізувати виробничий процес, що являє собою сукупність операцій, що послідовно виконуються по обробці деталей і зборці виробів. [2]

Виробничий процес розділяється на часткові (основні і допоміжні) процеси. До основних процесів відносяться: відливання, кування, штамповка заготівель, їх механічна обробка, термообробка, зборка окремих частин виробу і виробу загалом, контроль якості виробів та інше. Допоміжними процесами є транспортування предметів труда, виготовлення інструментального оснащення, проведення ремонтних робіт і інші види обслуговування виробництва. Таким чином, об'єктами управління на підприємстві є виробничі підрозділи, а на унітарних підприємствах цехи, як основні виробничі одиниці, і виробничий процес, як сукупність часткових процесів, що послідовно виконуються по виготовленню виробів, що протікає у часі всередині цехів. Обробка більшості деталей і зборка виробів відповідно до прийнятої програми їх випуску здійснюється в цехах основного виробництва. Вони суворо спеціалізовані, мають найбільш високий рівень механізації і автоматизації виробничих процесів, визначають їх виробничу потужність. Ефективне функціонування цехів залежить від інших виробничих підрозділів і служб підприємства. Поза підприємством функціонують працюючі на нього самостійні господарські товариства, кооперативи. З ними також встановлюються договірні відносини по випуску деяких деталей, складальних одиниць виробів, виконанню допоміжних робіт і послуг. Потрібно відмітити, що для підприємства з масовим випуском продукції характерна висока міра централізації і автоматизації управління, що вимагає суворого розподілу робіт між цехами відповідно до виробничої програми, а також повсякденного стеження за результатами виконання ними зобов'язань за договорами. Тут має місце розумне і ефективне поєднання централізації і децентралізації управління при обумовлених в договорах штрафних санкціях.

1.1.2 Цілі та задачі управління виробництвом

У основному виробництві підприємства здійснюється перетворення предметів труда в готову продукцію. У кожному з взаємопов'язаних цехів основного виробництва робітники і службовці, об'єднані у відповідні колективи, беруть участь у виробничому процесі і реалізовують поставлені перед ними цілі по виготовленню продукції. Тут безпосередньо поєднуються виробничий і інформаційний процеси. Якщо перший з них являє собою виробничий труд, то результатом інформаційного процесу є вироблення рішень, що забезпечують чітку організацію, узгодженість в роботі між цехами, виробничими дільницями, бригадами і безпосередньо робітниками, нормативну регламентацію їх дій для виконання заданої виробничої програми. Ці рішення впливають на організовані колективи людей для досягнення поставлених цілей.[4]

Управління цілеспрямовано впливає не тільки на колективи, але і на виробничі процеси, які можуть бути представлені в різних формах і здійснюються різними методами. На форми організації виробничого процесу впливає міра автоматизації виробництва і відносини, що складаються між людьми в цьому процесі. Незалежно від форм організації і місця протікання виробничих процесів управління з'єднує їх в єдиний цілеспрямований потік з обхватом всіх рівнів виробництва на підприємстві: цехів, дільниць, потокових ліній, бригад, робочих місць. Безпосередньо управління виробництвом здійснюється на основі планування, організації робіт, координації, мотивації праці, контролю за виконанням рішень і регулювання ходу виробництва. Виробничі підрозділи підприємства діють і розвиваються відповідно до певної мети, тобто спонукаючими мотивами виробництва, що зумовлюють характер і системну впорядкованість діяльності колективів кожного з них. Для підприємства цілому характерна основна (стратегічна, глобальна) мета, що визначає спрямованість його функціонування відповідно до вибраного або встановленого асортименту, обсягу випуску і якості продукції. Реалізація вказаної мети вимагає чіткого визначення колективам підрозділів конкретних задач, а також відповідних ресурсів, заходів для їх виконання.[5]

Цілі і задачі - це ті кінцеві рубежі, до досягнення яких направлена діяльність колективу цеху. Кожний підрозділ може мати свої задачі. Вони повинні сприяти досягненню цілей організації підприємства. Практично цілі і задачі є ідентичними за кінцевими результатами виконання. Задачу можна представити як кінцевий результат виконання виробничої програми, а мета як кількісні і якісні показники роботи підприємства, його підрозділів. Так, перед майстром виробничої дільниці на поточний місяць можна поставити задачу по випуску певного асортименту, кількості, якості і вартості деталей. Перед керівником же підприємства, цеху, можуть стояти такі цілі як: зробити певну кількість виробів при певних витратах на їх виробництво, знизити відсоток браку, не допустити текучості робочої сили, закупити і встановити нове обладнання або здійснити перестановку діючого обладнання до встановленого терміну і т.д. Це кількісні показники мети колективу. Якісні показники мети мають більш розпливчатий характер і відображають задачі колективу в загальному вигляді на певний період: рік, квартал, місяць. До них можна, наприклад, віднести наступні цілі:

- удосконалити організаційну структуру управління виробництвом в зв'язку з створенням автоматизованих робочих місць (робочих станцій) фахівців з управління, економістів, бухгалтерів;

- здійснити перепідготовку кадрів функціональних служб підприємства, цехів;

- організувати і укомплектувати апарат кваліфікованими кадрами, щоб це сприяло підвищенню ефективності виробництва і управління;

- усунути непродуктивні втрати часу робітників і службовців і т.д.

Оскільки в цехах організується колективна діяльність працюючих, кожна поставлена мета є груповою. У зв'язку з цим важливо, щоб мета була відома кожному працюючому в такій формі, яка дозволяє перевірити її досягнення і тим самим вимірювати результативність і ефективність роботи колективу.

Задачі кожного виробничого підрозділу можуть бути різними, але основна управлінська мета залишається однією і тією ж для кожного з них: безумовне виконання заданої виробничої програми випуску продукції і досягнення при цьому мінімальних витрат матеріалів, труда, часу і грошових коштів.

1.1.3 Процес управління виробництвом

Цехи основного виробництва вимагають чіткої і суворої регламентації їх роботи, узгодженої взаємодії трудових колективів по виготовленню продукції і виконанню поставлених цілей. Це досягається внаслідок визначення для кожного цеху цілей, конкретних задач для реалізації цілей на основі вивчення фактичного стану виробництва і вироблення рішень по їх практичному виконанню.

Будь-який цех в кожний плановий період характеризується певною виробничою ситуацією, яка безпосередньо впливає на виконання поставленої мети. Не враховувати цю ситуацію не можна. Тому важливим чинником в процесі управління є оцінка фактичного стану виробництва в кожному цеху і визначення шляхів подолання протиріч, які виникли в ході виробництва між метою і виробничою ситуацією, що склалася. Відповідно до цього визначаються конкретні задачі кожного цеху, які враховують максимальні можливості по реалізації поставлених цілей.[8]

Заключним етапом процесу управління є вироблення і прийняття управлінських рішень, в яких усуваються вказані вище протиріччя, намічаються шляхи організаційного забезпечення для виконання задач.

Практична реалізація процесу управління виражається в роботах, що періодично повторюються по формуванню виробничих програм цехам, оперативних змінно-добових завдань дільницям, бригадам і безперервному стеженні за їх виконанням. Перша частина вказаних робіт відноситься до планування виробництва, яка проводиться відповідно до встановлених планових періодів (один раз в квартал, місяць, тиждень, зміну). Друга пов'язана з контролем виконання планових завдань, зі збором і використанням отриманої інформації для регулювання ходу виробництва. Для планування і регулювання виробництва потрібно інформація про підготовку виробництва, про цілі і конкретні задачі виробничих підрозділів (відносно постійна інформація) і про стан виробничого процесу (змінна інформація), що отримується в ході виконання цехами виробничих програм.

Процес реєстрації даних і накопичення інформації про результати роботи цехів і підрозділів підготовки виробництва, а також її передача і обробка в органах управління виробництвом протікає повсякденно і практично безперервно. Особливо складної і трудомісткої і, що вельми важливо, відповідальною роботою в цьому процесі є своєчасна реєстрація інформації на місцях її виникнення в цехах і підрозділах, що забезпечують виробництво всіма видами ресурсів і документації, виключаючи інформацію про зовнішні поставки комплектуючих виробів.

Складність цієї роботи полягає в тому, що інформація є різноманітною за формою і змістом, наростає з початку зміни і підлягає реєстрація після завершення кожної контрольної операції технологічного процесу в заготівельних, обробляючих або складальних цехах. Для цього потрібна велика кількість периферійної техніки, організація пунктів збору інформації, зв'язок цих пунктів з обчислювальними комплексами цехів, відділів, з ІОЦ підприємства для передачі і подальшої обробки отриманої інформації, а також обслуговування цього процесу.[9]

Однак в сучасних умовах другий підхід є більш переважним. Використання нових форм інформаційних технологій забезпечує достатню повноту, якість і своєчасність надходження інформації для підготовки і вироблення управлінських рішень, щоб в реальному масштабі часу здійснити регулювання ходу виробництва і не допустити критичних відхилень від запланованої траєкторії ведення процесу. Потрібно відмітити, що ця ж інформація служить як складова частина процесу формування нових виробничих програм і оперативних завдань на черговий плановий період,

Роботи по управлінню стосуються цехів і їх структурних підрозділів, різноманітних по характеру, масштабу, типу, особливостям організації і рівню автоматизації виробництва, що вимагає використання ЕОМ, різних методів і способів рішення задач планування, що враховує специфіку і особливості організації виробничих процесів в кожному з них. Крім того на процес планування впливають внутрішньовиробничі і зовнішні зв'язки цехів і підприємства загалом.

Незважаючи на використання ЕОМ для пошуку ефективних варіантів рішення задач планування виробництва завершальний етап в процесі управління - прийняття остаточного рішення, належить людині. Необхідність участі управлінського персоналу в прийнятті рішень визначається тим, що тільки людина (а це, як правило, керівник), що безумовно є кваліфікованим фахівцем в управлінні виробництвом, володіє здатністю передбачувати можливі шляхи їх реалізації, може об'єктивно оцінити підготовлені на ЕОМ варіанти рішень і вибрати той з них, який в більшій мірі відповідає особливостям виробництва в кожному цеху і для підприємства загалом.[3]

Виконання прийнятих управлінських рішень вимагає відповідного організаційного забезпечення, яке супроводжується регламентацією роботи підрозділів, створенням нормативної бази планування, інструктажем виконавців, організацією взаємодії (координацією роботи) ланок і ступенів управління виробництвом. Вказані вище дії управлінського персоналу повинні передбачати певну міру відповідальності керівників підрозділів і їх функціональних органів за можливий зрив виконання виробничих програм і завдань. У зв'язку з цим виникає необхідність дотримання кожним учасником виробничого процесу суворої дисципліни по своєчасному виконанню робіт, а також постійному контролю і регулюванню ходу виробництва.

В розгорненому вигляді процес управління виробництвом можна представити як сукупність послідовних дій управлінського персоналу по визначенню цілей для об'єктів управління і їх фактичного стану на основі реєстрації і обробки відповідної інформації, формування і затвердження (прийняття рішень) економічно обґрунтованих виробничих програм і оперативних завдань.

Процедури доведення прийнятих рішень до виконавців, організація і координація робіт всіх підрозділів, що беруть участь у виробничому процесі і при необхідності регулювання ходу виробництва є заключною стадією процесу управління.

1.1.4 Функції управління виробництвом

У процесі виробництва між цехами встановлюються певні виробничі відносини і відносини управління, які відображають зв'язки між безпосередніми виробниками продукції, управлінським персоналом, і організацію спільної діяльності учасників виробництва. Кінцеві цілі для підприємства загалом і кожного цеху визначають напрями перетворень відносин виробництва і управління і тим самим вимоги до організаційної структури, організації і процесу управління. Як вже вказувалося, виконання цих цілей в процесі управління виробництвом, досягається цілеспрямованим впливом на колективи цехів і окремими працівників, координацією їх діяльності.

Для реалізації вказаних впливів використовуються раціонально розподілені і взаємопов'язані у часі і просторі функції, методи і організаційна структура управління. Розглянемо їх стосовно до умов управління виробництвом.

Функції управління характеризують розділення, спеціалізацію труда в сфері управління і визначають основні стадії реалізації впливів на відносини людей в процесі виробництва. Основними (загальними) функціями управління виробництвом є: організація, нормування, планування, координація, мотивація, контроль і регулювання.

Функція організації стосується системи управління, характеризуючи властиві їй властивості, структуру, склад, взаємозв'язок і процес взаємодії вказаних елементів. Крім того ця функція має відношення до організації управління системою і організації робіт по реалізації кожної функції управління. Стосовно виробничого підрозділу або окремого цеху функція організації насамперед відображає структуру керованої і керуючої систем, що забезпечують процес виробництва продукції і цілеспрямований вплив на колектив людей, які реалізують цей процес.

Організація як форма існування підприємства, цеху володіє властивістю динамічності, що підтверджується безперервним процесом впровадження нової техніки, технології, підвищенням рівня автоматизації управління. Організація і система управління виробництвом тісно взаємопов'язані. На діючому підприємстві вдосконалення організації виробництва супроводжується вдосконаленням системи управління і, навпаки, необхідність вдосконалення системи управління спричиняє першочергове проведення робіт по вдосконаленню організації виробничого процесу. Якщо не дотримуватися цієї умови, може виникнути диспропорція між рівнями організації виробничого процесу і системи управління.

Організація управління - це сукупність прийомів і методів раціонального поєднання елементів і ланок керуючої системи і її взаємозв'язку з керованим об'єктом і іншими керуючими системами у часі і в просторі. У цьому значенні організація управління забезпечує створення найбільш сприятливих умов для досягнення поставлених цілей у встановлений період часу при мінімальних витратах виробничих ресурсів.

Можна також виділити ще одне значення функції організації, яке стосується організації роботи окремих ланок керуючої системи і безпосередніх виконавців управлінських рішень. Особливе значення цей різновид функції організації отримує у випадках, коли при виконанні прийнятих рішень дії вказаних ланок і окремих виконавців виходять за рамки нормативних актів, затверджених інструкцій, методик і вимагають оперативної організації роботи.

Функцію нормування потрібно розглядати як процес розробки науково обґрунтованих розрахункових величин, що встановлюють кількісну і якісну оцінку різних елементів, що використовуються в процесі виробництва і управління. Ця функція впливає на поведінку об'єкта, чіткими і суворими нормами дисциплінує розробку і реалізацію виробничих завдань, забезпечуючи рівномірний і ритмічний хід виробництва, його високу ефективність. Розраховані по цій функції календарно-планові нормативи (виробничі цикли, розміри партій, заділів деталей і інше) служать основою планування, визначають тривалість і порядок руху предметів труда в процесі виробництва.

Разом з тим і в цехах створюються і діють нормативи, що визначають технічний рівень продукції (стандарти і технічні умови), що випускається, нормативні документи, які характеризують права і обов'язки різних ланок управління та формують правила поведінки системи загалом (інструкції, методики). У цьому розумінні нормування відноситься до функції організації системи.

Отже, функції організації і нормування мають подвійний характер. Так, функція організації характеризує створення (вдосконалення) системи управління, а на стадії організації роботи реалізовується при безпосередньому управлінні виробництвом. Функція нормування реалізовується за допомогою нормативних документів, інструкцій при створенні системи, а розроблені календарно-планові нормативи використовуються при плануванні виробничої діяльності.

Серед всіх функцій управління планування займає центральне місце, оскільки покликане суворо регламентувати поведінку об'єкта в процесі реалізації поставлених перед ним цілей. Функція планування передбачає визначення конкретних задач кожному підрозділу на різні планові періоди і розробку виробничих програм.

Програми випуску деталей і виробів, які розробляються на основі календарно-планових нормативів руху виробництва, передбачають найбільш повне використання передової техніки і технології, виробничої потужності підприємства, матеріальних і моральних стимулів підвищення продуктивності труда. У цьому аспекті планування одержує важливе економічне значення, оскільки при формуванні виробничих програм необхідно враховувати всі види готівки ресурсів, вартість їх придбання, поставку, розподіл і раціональне використання. Тут виникає потреба знаходження найбільш економічних, оптимальних рішень для реалізації поставлених цілей з мінімальними витратами або втратами. Для цього використовуються економіко-математичні методи і ЕОМ, за допомогою яких виробляються різні варіанти управлінських рішень.

Планування надає безпосередній вплив на рівень активізації діяльності керівництва і апарату управління. Висока якість розроблених програм, особливо з допомогою ЕОМ і економіко-математичних методів, їх сувора ув'язка по всіх підрозділах підприємства і цехів, узгодженість з матеріальними, фінансовими і трудовими ресурсами, дозволяє найбільш ефективно управляти виробництвом.

Функція координації здійснюється з метою забезпечення узгодженої і зладженої роботи працівників, що беруть участь в процесі виконання планових завдань виробничих і функціональних підрозділів підприємства і цехів. Ця функція реалізовується в формі впливу на колектив людей, зайнятих в процесі виробництва, з боку лінійних керівників і функціональних служб підприємства і цехів, які регулярно і оперативно координують їх діяльність.

Функція мотивації впливає на колектив цеху в формі спонукальних мотивів до ефективної праці, суспільного впливу, колективних і особистих заохочувальних заходів і т.д. Вказані форми впливу активізують роботу органів управління, підвищують ефективність всієї системи управління виробництвом.

Функція контролю виявляється в формі впливу на колектив людей за допомогою виявлення, узагальнення, аналізу результатів виробничої діяльності кожного цеху і доведення їх до керівників підрозділів і служб управління з метою підготовки управлінських рішень. Ця функція реалізовується на основі інформації про хід виконання планових завдань (даних оперативного, статистичного, бухгалтерського обліку), виявлення відхилень від встановлених показників роботи (контролю виконання завдань) і аналізу причин відхилень.

Регулювання безпосередньо змикається з функціями координації і контролю. У ході виробництва розроблені програми зазнають впливу внутрішньої і зовнішньої середи, внаслідок чого виникають порушення в процес їх виконання. У процесі реалізації функції регулювання вплив на колектив людей, зайнятих у виробництві, здійснюється за допомогою вживання оперативних заходів по запобіганню і, якщо це не вдається, то по усуненню виявлених відхилень і перебоїв в ході виробництва. Одночасно з цим здійснюється координація поточної роботи взаємопов'язаних ланок виробництва з метою забезпечення ритмічного ходу виробництва.

Функції контролю і регулювання в процесі управління виробництвом виконують роль гнучких інструментів, за допомогою яких хід виробництва безперервно (в реальному масштабі часу для кожного виробничого підрозділу) вводиться в суворі рамки, передбачені планом.

Перераховані функції доповнюють і проникають один в одну, в сукупності і взаємозв'язку вони утворять цикл управління і відображають зміст повсякденного управління виробництвом (див. рис. 1.1.).

Потрібно відмітити, що функції організації, нормування, мотивації, конкретизовані для певних виробничих умов, більш стійкі до впливу внутрішньої і зовнішньої середи і тому не змінюються відносно тривалий період. Для підприємства загалом властиві спеціальні функції (функціональні підсистеми), що відображають конкретний економічний зміст системи управління. Серед них - підсистема «Управління виробництвом». Функціональні підрозділи кожної підсистеми характеризують організаційну структуру управління підприємством, що приводить у відповідність зміст (функції) і форму управління. Кожна з взаємопов'язаних ланок керуючої системи реалізовує певну частину процесу управління.

Для функціональної підсистеми управління виробництвом апарат управління організується на рівні підприємства і кожного цеху. Оскільки підсистема управління виробництвом є вирішальною в реалізації цілей підприємства, то до неї мають безпосереднє відношення практично всі інші функціональні підсистеми.

Для кожного з основних цехів можна виділити чотири основні функціональні підсистеми:

1. Управління економічною діяльністю.

2. Управління технологічною підготовкою виробництва.

3. Оперативне управління виробництвом.

4. Управління технічним обслуговуванням виробництва.

Як вже було вказано, вплив на керований об'єкт, який забезпечує досягнення цілей, здійснюється також за допомогою організаційних, економічних і соціальних методів управління.

Виконання кожного управлінського рішення здійснюється апаратом управління. Це заключна стадія процесу управління, на якій лінійними керівниками і функціональними службами в організаційно-практичній роботі використовуються вказані вище і специфічні для кожного цеху методи управління.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.1. Схема циклу управління виробництвом

З приведеної характеристики функцій управління слідує, що кожна з них має певне місце і значення в процесі управління, всі вони взаємопов'язані між собою і доповнюють один одну при виробленні управлінських рішень.

1.1.5 Структура і взаємозв'язок елементів системи управління виробництвом

Виробництво продукції є основним змістом роботи підприємства. У масштабі підприємства, в кожному з основних цехів організується управління цим процесом. Змістовною і найбільш відповідальною роботою по управлінню виробництвом є планування виробництва виробів, т. б. Формування для цехів, дільниць виробничих програм і забезпечення необхідних умов для їх виконання. Ця робота відповідно до встановлених на кожному підприємстві планових періодів регулярно повторюється, виконується функціональними службами і лінійними керівниками виробничих підрозділів.

Управлінський персонал відділів (бюро) підприємства і цехів, беручи участь в цьому процесі, здійснює регламентацію всієї сукупності вказаних вище функцій, форм і методів управління, використовує необхідні важелі впливу для підтримки стійкості виробництва і стимули по активізації роботи колективу кожного підрозділу з метою виконання програми і досягнення найбільшої ефективності виробництва. Вказані процедури (нематеріальні елементи), що розглядаються в єдності і взаємозв'язку, являють собою механізм, за допомогою якого управлінський персонал впливає на колектив виробничих цехів і підприємства загалом.

Розробка виробничих програм, виконання інших функцій по управлінню виробництвом засновуються на використанні управлінським персоналом інформації цільового призначення про хід виробництва, а також коштів обчислювальної техніки для її обробки. Тут персонал, інформація, обчислювальна техніка виступають як матеріальні елементи, що використовуються в процесі управління. Між цими елементами мають місце певні зв'язки і відносини управління. У взаємозв'язку з нематеріальними елементами вони утворять систему управління виробництвом.

В узагальненому вигляді поняття про систему управління виробництвом можна сформулювати таким чином. Система управління виробництвом являє собою сукупність взаємопов'язаних структурних елементів (інформації, технічних засобів її обробки, фахівців, відділів (бюро) по управлінню, зв'язків і відносин між ними, відповідних функцій, методів і процесів управління), що забезпечують при їх скоординованій взаємодії реалізацію виробничими підрозділами поставлених цілей. [9]

1.2 Управління якістю продукції

Якість продукції є одним з найважливіших показників підприємства. Якість промислової продукції - це сукупність властивостей виробу, які визначають ступінь його придатності для використання за призначенням, здатність продукції задовольняти потреби народного господарства, вимоги та смаки споживачів.

Поліпшення якості веде до підвищення продуктивності й зниженню загальних витрат праці, забезпечує безперебійний збут продукції. Ріст якості зменшує збитки шляхом зниження витрат на ліквідацію недоліків виробів. Висока якість готових виробів, в свою чергу, потребує підвищеної якості сировини, матеріалів, впровадження нових прогресивних технологічних процесів і методів виробництва, скорішого вирішення багатьох інших складних проблем. Тому задача підвищення якості продукції носить комплексний характер та зачіпає як окреме підприємство, так й усі галузі народного господарства.

Поліпшення якості є великим резервом росту економічної ефективності виробництва.

Показники, які можна використовувати для оцінки якості продукції, різноманітні. І це не випадково, бо вони визначаються різними потребами людей і виробництва. Найбільш точно якість оцінюється спеціальними, конкретними показниками, які характеризують призначення виробу та економічність його експлуатації.

Всю різноманітність показників якості промислових виробів можна об'єднати в п'ять основних груп.

Технічні, експлуатаційні та споживчі властивості продукції характеризують технічний рівень виробу. Ці ознаки оцінюються такими показниками, як продуктивність, потужність, витрати палива, зручність монтажу та обслуговування, собівартість виробництва, приведені витрати при виготовленні виробів, експлуатаційні витрати та інші.

Для оцінки якості продукції тривалого використання (верстат, холодильник) використовуються показники надійності та довговічності. Підвищення цих показників має велике економічне значення. Подовжуються строки роботи машин, у зв'язку з чим скорочуються витрати на їх ремонт, підвищується виробіток робітників, які обслуговують ці машини.

До технологічних показників якості відносяться трудомісткість, матеріалоємність та енергоємність виготовлення виробу, простота та економічність обробки, можливість використання прогресивних методів обробки та зборки. Від того, наскільки технологія прогресивна і відповідає сучасному рівню виробництва, залежить добротність, зовнішній вигляд, строк служби та вартість виробів.

Естетичні вимоги до продукції визначаються рівнем художньо-конструкторського виконання виробів, зіставленням їх з найкращими вітчизняними та зарубіжними зразками за зовнішнім виглядом, зручністю обслуговування, управлінню і т.д.

В теперішній час одним з основних, важливих напрямків розвитку техніки є широке використання стандартизації та уніфікації. Стандартизація передбачає встановлення і використання строго визначених вимог до якості та розмірним характеристикам сировини, матеріалів, виробів. Під уніфікацією розуміють раціональне скорочення числа типів, видів і розмірів виробів однакового функціонального призначення, а також вузлів та деталей, які входять до них.

Незважаючи на велику різноманітність в організації праці і технології, в різних галузях є деякі загальні для всіх виробництв умови, дотримання яких веде до поліпшення якості продукції. [7]

На якість продукції перш за все впливає технічний рівень виробництва, використання новітніх досягнень науки і техніки. Чим досконаліша техніка, прогресивніша технологія, тим вище якість. Ось чому комплексна механізація та автоматизація виробничих процесів, освоєння більш досконалих конструкцій машин є ефективними засобами боротьби за якість. Особливе місце займає модернізація обладнання, яка, як правило, підвищує якість продукції і продуктивність праці. Суттєвий вплив на якість оказує обладнання і інструмент. Тому важливо підтримувати їх у належному стані.

Якість продукції залежить від прогресивності технології та суворого її дотримання. Тому важливо не тільки розробити нову, прогресивну технологію, але й перетворити її в життя. А це залежить від культури виробництва, професійної майстерності робітників, від культури їх праці, від дотримання технологічної та виробничої дисципліни, організації виробництва.

Якість продукції, відсутність браку залежать від багатьох факторів, зокрема, від умов в яких проходить трудовий процес. Створення сприятливих для людини умов трудової діяльності - культури виробництва - передбачає добру гігієнічну та естетичну обстановку, знижує стомлюваність працюючих, психологічну настроєність, яка забезпечує чистоту виробничого процесу.

Несприятливо відображається на якості продукції неритмічна робота підприємства, яка дезорганізує технологічний процес, перевантажує робітників та контролерів, у зв'язку з чим часто виникають дефекти в роботі. Організація ритмічної роботи дозволяє значно скоротити брак.

На поліпшення якості продукції значний вплив справляє впровадження системи бездефектного виготовлення продукції.

Якість продукції в значній мірі залежить від раціонального контролю, який дозволяє не тільки своєчасно виявити брак та припинити проникнення недоброякісних виробів до споживачів, але й запобігти його виникненню.

У нашій країні контроль за якістю продукції покладений на Державний комітет стандартів. Є Центральний науково-дослідний інститут метрології з філіалами в багатьох районах країни, яким і доручено здійснювати контроль на місцях. При кожному міністерстві є інспекція з якості, яка систематично стежить за якістю виробів, що випускаються.

Контроль за якістю продукції на підприємстві покладений на відділи технічного контролю і його працівників -- контролерів.

У обов'язки контролера входить розподіл готової продукції на вищі і нижчі сорти, перевірка стану обладнання, пристосувань, оснащення, інструмента на робочому місці.

Методи контролю постійно удосконалюються. Одним з ефективних напрямків вдосконалення є механізовані і автоматизовані засоби контролю. Вони називаються активними на відміну від тих, які лише пасивно реєструють брак. При активному контролі, як правило, засіб контролю органічно пов'язаний з верстатом. Вимірювання відбуваються безпосередньо в процесі роботи. Прикладом може служити шліфувальний станок. У залежності від настройки, контрольний механізм може зупинити станок або внести поправки в його роботу.

Одним з прогресивних методів, сприяючих підвищенню якості продукції, є статистичний контроль. Він передбачає вибіркове обстеження, при якому виконавець або контролер періодично, в ході обробки робить виміри деталей і визначає відповідність їх заданим параметрам (наприклад, склад чавуна, в'язкість масел). У разі виявлення відхилень від встановлених параметрів проводиться необхідне регулювання технологічного процесу. Цей вид контролю застосовується головним чином в умовах масового виробництва. Якість виробів можна контролювати рентгенівськими установками, люмінесцентними пристроями, радіоактивними ізотопами, приладами магнітної і ультразвукової дефектоскопії та іншим. Є швидкодіючі прилади, що дозволяють одночасно перевіряти десятки розмірів деталі. Останнім часом все більше поширення отримують автоматичні пристрої для одночасного контролю і сортування деталей.

Автоматизація контрольних робіт набагато скорочує чисельність працівників ВТК. Утримання великого контрольного апарату на підприємствах обходиться дорого. До того ж знижується відповідальність робітників, майстрів і начальників цехів за якість продукції. Висококваліфікованому робітнику контролер не потрібен. На багатьох підприємствах відмовляються від старої системи технічного контролю і перетворюють його в масовий, кваліфікований і відповідальний самоконтроль. Економія від поліпшення якості продукції багато разів зростає, якщо в цю справу будуть залучені робітники всіх підприємств.

З метою морального і матеріального заохочення колективів, що випускає вироби відмінної якості і конкурентоспроможних на світовому ринку, введена щорічна атестація якості продукції.

При атестації вся продукція підприємств розподіляється на три категорії; до вищої категорії відноситься продукція, відповідна по своїх техніко-економічних показниках вищим досягненням вітчизняної і зарубіжної науки, техніки або; до першої категорії -- продукція, відповідна сучасним вимогам діючих стандартів і технічних умов; до другої категорії -- продукція, що не відповідає по техніко-економічних показниках сучасним вимогам, морально застаріла і підлягає модернізації або зняттю з виробництва, а також продукція, стандарти і технічні умови на яку вимагають перегляду.

Встановлено три вигляду атестації: внутрішньозаводська, галузева, державна.

Внутрішньозаводська атестація полягає в атестації окремих деталей або вузлів, що виготовляються на підприємстві. Якщо деталь робиться без відступів від креслення, їй привласнюється заводський знак якості. Ця система широкого застосування на підприємствах ще не знайшла.

Галузева атестація введена недавно. Значення її полягає в тому, що вся продукція розділяється на вищу, першу і другу категорії.

Державна атестація, або атестація на присудження Державного знака якості проводиться відносно тільки тих виробів, які при галузевій атестації отримали вищу категорію. Показники цих виробів повинні відповідати рівню кращих світових зразків або перевершувати їх. Знак якості на продукцію виробниче-технічного призначення видається підприємствам на термін до трьох років. Одночасно з цим, як правило, затверджують нові оптові ціни і тимчасові (на термін дії Знака якості) надбавки до них. Це дозволяє встановлювати підвищені відрахування в фонди економічного стимулювання. При порушенні умов державної атестації і погіршенні якості підприємства позбавляються права на цей знак, на тимчасові ціни і надбавку до них, отже, припиняються і додаткові відрахування.

Введення державної атестації продукції позитивно позначається на підвищенні якості продукції, що випускається в країні. За минулі роки створені нові відмінні машини і прилади, предмети народного споживання, що користуються великим попитом. Більше за 4 тис. Різних видів продукції удостоєно Знака якості.

Практика показує, що преміювання працівників за підвищення якості продукції здобуває в сучасних умовах все більше значення.

Робітники, які домагаються найкращих показників за якістю продукції, заохочуються матеріально і морально.

У промисловості застосовується спеціальна система заохочення працівників підприємств за створення і освоєння у виробництві ряду важливих товарів широкого споживання кращої якості і асортименту, що користуються підвищеним попитом у населення. До числа таких товарів відносяться вироби, виготовлені із застосуванням нових видів сировини і матеріалів, поліпшуючих їх споживчі властивості.

Преміювання робітників вводиться на підприємствах, де готова продукція, окремі вузли і деталі здаються працівникам технічного контролю з першого пред'явлення. Воно вводиться, як правило, на тих дільницях виробництва, де пред'являються особливі, підвищені вимоги до якості роботи, з основному на кінцевих і обробних операціях. Преміювання проводиться по диференційованій шкалі.

На підприємствах країни в змаганні за високу якість продукції важливу роль грає внутрішньозаводський знак якості, що привласнюється окремим деталям і вузлам. Привласнення цього знака на термін від 6 до 12 місяців оформляється наказом по заводу. Робітнику, що виготовляє «атестовані» деталі і вузли, щомісяця виплачується премія.

Контролери, як правило, заохочуються за такі показники, як відсутність повернення дефектної продукції з цехів-споживачів, рекламацій. Премії їм виплачуються незалежно від виконання плану цехом або дільницею, де вони працюють.

На багатьох підприємствах проводяться конкурси на звання «майстер -- золоті руки». Його привласнюють робітником, що показав не тільки відмінні результати роботи, але і що не мав жодного порушення виробничої дисципліни. Велику користь надає і регулярна публікація матеріалів про конкретних виконавців робіт.

Для того, щоб всі люди створювали продукцію тільки відмінної якості, вони повинні ясно розуміти цілі роботи, бачити її значення. На підприємствах виникають різноманітні форми суспільного контролю за якістю (огляди, конкурси, цехові збори, присвячені якості).

Всі форми матеріального і морального заохочення за якість ефективні лише тоді, коли вони супроводжуються посиленням відповідальності винних за випуск бракованої продукції. Практика показує, що там, де з винуватців стягають за нанесений збиток, відсоток браку зменшується.

У поліпшенні якості зацікавлені не тільки окремі працівники, але і колектив підприємства загалом. Погану продукцію реалізувати важко або зовсім неможливо. У цьому випадку підприємство може виявитися у важкому фінансовому положенні, воно не зуміє створити і фонди заохочення.

Поліпшення якості продукції може йти двома шляхами: або шляхом вдосконалення техніки і технології її виготовлення, застосування більш довершених засобів праці і матеріалів, або шляхом розробки і випуску продукції з новими конструктивними і техніко-економічними даними.

Господарська реформа встановила такий порядок, при якому ціни на продукцію враховують як додаткові витрати на її виготовлення, так і економічний ефект, який отримують споживачі від експлуатації високоякісних виробів. Більш високі ціни або надбавки до ціни встановлюються на високоякісні вироби. [11]

2. Аналіз діяльності підприємства «Волокно»

2.1 Загальний огляд підприємства

Відкрите акціонерне товариство «Волокно» утворено у відповідності з рішенням Міністерства промисловості України (наказ №____ від _________ року) шляхом перетворення державного підприємства «Волокно» в відкрите акціонерне товариство у відповідності з Указом Президента України «Про корпоратизацію державних підприємств» від 15 червня 1993 року №210.

Повна назва підприємства - відкрите акціонерне товариство підприємство «Волокно», скорочено - ВАТ ПВ.

Метою діяльності ВАТ «Волокно» є отримання прибутку за рахунок проведення наукової, виробничої та підприємницької діяльності.

Предметом діяльності товариства є:

§ виробництво хімічних волокон, капронових та анідних ниток текстильного значення, мононитки, капронових текстильних ниток, капронової та анідної кордної тканини, товарного поліаміду та іншої продукції;

§ реалізація на основі отриманого прибутку соціальних та економічних потреб працівників, створення безпечних умов праці;

§ збереження на договірних засадах мобілізаційних потужностей;

§ виробництво та реалізація товарів широкого споживання;

§ надання послуг іншим юридичним особам та населенню;

§ комерційна, посередницька, торгова та інші види діяльності.

Правовим статусом підприємства є відкрите акціонерне товариство. ВАТ ПВ діє на підставі Статуту. Акціонерами ВАТ ПВ є юридичні особи різних форм власності й фізичні особи України та інших країн, котрі придбали право власності на акції товариства в процесі приватизації та на вторинному ринку цінних паперів. Статутний фонд складає 1 301 508 грн., розділений на 5 206 320 простих іменних акцій номінальною вартістю 0,75 грн. Кожна.

Товариство ВАТ ПВ є власником:

· майна, переданого йому державою в особі Фонду державного майна та акціонерами у власність;

· продукції, виготовленої товариством в результаті господарської діяльності;

· отриманих доходів;

· іншого майна, отриманого шляхами, не забороненими законодавством.

ВАТ ПВ здійснює володіння, користування і розпорядження своїм майном у відповідності з цілями своєї діяльності.

Підприємство має самостійний баланс, розрахунковий, валютний та інші рахунки в установах банків, печатку, фірмову марку та торговий знак, котрі затверджуються Правлінням товариства й реєструються у Торгово-промисловій палаті. Органи управління акціонерного товариства «Волокно» наступні:

1) збори акціонерів - вищий орган управління;

2) спостережна рада;

3) Правління товариства;

4) ревізійна комісія.

У період між загальними зборами акціонерів управління підприємством здійснює правління товариства ВАТ ПВ. Підприємство ВАТ ПВ у своєму складі має три технологічні потоки:

1) виробництво капронового шовку;

2) виробництво капронового корду;

3) анідне виробництво.

Перші два потоки об'єднані у виробництво «Капрон», а останній потік є окремим виробництвом - «Анід».

Виробничі потужності зображені в табл. 2.1.

Таблиця 2.1 - Виробничі потужності ВАТ ПВ

Вид виробництва	Виробнича потужність переробленої сировини (в місяць)
	Фактично	Можливо
	тонн	%	тонн	%
«Капрон», в т.ч.
корд	37	74	50	100
шовк	9	75	12	100
«Анід»	52,5	70	75	100

Дані таблиці свідчать про те, що в теперішній час характерна невисока ступінь використання виробничих потужностей. Це говорить про значний спад у виробництві в галузі хімічних волокон, про руйнування старих виробничих зв'язків.

Ще однією серйозною проблемою є застаріла техніка і технологія. Тому необхідні заходи по їх оновленню.

Виробництво хімічних волокон є багатостадійним, технологія складна і багатоопераційна. Виробничий процес складається з кількох стадій:

- підготовка сировини до полімеризації;

- формування;

- витягування;

- текстурування;

- крутіння і сукання;

- опоряджування і перемотування;

- ткацтво;

- сортування, комплектування та відвантаження.

В кожному виробництві від шести до восьми цехів, в яких проходять стадії технологічного процесу.

Окрім основних цехів є також допоміжні та обслуговуючі цеха та служби: транспортний цех, електроцех, цех водопостачання, теплоцех, складське господарство, механічний, ремонтно-механічний, азотно-кисневий, аміачно-холодильний цеха та інші.

Для використання відходів виробництва і напівфабрикатів власного виробництва є цех по виробництву товарів народного споживання (близько 40 найменувань виробів).

Таким чином, ВАТ ___ПВ є великим виробником продукції виробничого призначення, а також розвиває виробництво товарів народного споживання.

2.2 Аналіз організаційно-управлінської структури

Внутрішнє середовище - це сукупність внутрішніх змінних факторів організації. До факторів внутрішнього середовища відносять: цілі, задачі, технологію організації, персонал, структуру організації.