Роль інвестицій в економічному зростанні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Економічне значення інвестування полягає в тому, що ця діяльність передбачає зростання та нормальне функціонування економіки. У свою чергу, зростання економіки залежить від того, наскільки швидко будуть мобілізовані фінансові ресурси та як вони забезпечуватимуть потереби галузей народного господарства, підприємств тощо. Водночас створюється і найсприятливіший інвестиційний клімат, метою якого є широке залучення як внутрішніх, так і іноземних інвесторів на взаємовигідних умовах.

Проте головна мета суспільства - задоволення власних потреб. Саме тому суспільство спрямовує свої вільні кошти на споживання. Інвестиції ж як фінансовий капітал, в якому вони зароджуються, і за аналогією з усіма іншими видами економічних ресурсів є обмеженими. Задоволення потреб в інвестиційних ресурсах визначає одну з постійних складних проблем суспільства, будь-якої економіки або суб'єкта господарювання. Проблема ускладнюється тим, що інвестиції як економічна категорія - це ресурси для майбутнього, а суспільство практично завжди схильне віддати перевагу потребам для теперішнього та витрачати ресурси для насичення цих потреб. [11]

На початку ХХI століття економічна ситуація в Україні склалася так, що обмеженість в інвестиційних ресурсах стримує процес формування її ринкової економіки. Об'єктивно результативність інвестування безпосередньо залежить від дієвості заходів у напрямі підвищення сприятливості інвестиційного клімату. Сучасні економічні реформи, спрямованість на становлення принципів макроекономічної стабілізації, комплексна приватизація, розвиток схем приватної власності й господарювання та лібералізація ринку створюють в Україні фундаментальні засади щодо подальшого поліпшення інвестиційного клімату. [8]

Активізація інвестиційної діяльності, зростання обсягів інвестицій з усіх можливих джерел та їх ефективне використання є основною передумовою економічного зростання у майбутньому, одним з мірил успіху у реформуванні економіки. Розуміння цих очевидних істин, нажаль, не могло зрушити інвестиційний процес у позитивний бік за всі роки реформування країни, оскільки дія дестабілізуючих факторів була дуже сильною. Інфляція та гіперінфляція, структурні та територіальні диспропорції, а також непослідовність реформ призвели до втрати керованості інвестиційними процесами.

Досвід ефективного господарювання в ринкових умовах свідчить про те, що ринковий механізм автоматично не може зосередити інвестування на забезпеченні інтересів держави та підприємців з метою забезпечення науково обґрунтованої структури збалансованості економічного кругообігу з відповідним стандартом життя та відтворення населення. Доводиться застосовувати методи державного регулювання інвестиційної політики з метою планомірного формування, концентрації й ефективного використання вітчизняного ресурсного потенціалу, зокрема - енергетичних, сировинних, трудових і фінансових ресурсів, узгоджуючи залучення іноземних інвестицій із зовнішньоторговельними відносинами в межах міжнародного поділу праці, спеціалізації, кооперації та інтеграції країн світового співтовариства. [19]

Створення сприятливого інвестиційного клімату в Україні є одним з актуальних завдань поточного етапу економічного розвитку. Інвестиційний клімат являє собою складне поняття, якому іноземні інвестори призначають важливу роль у процесі прийняття інвестиційних рішень. Його оцінка ґрунтується на аналізі як об'єктивних факторів, обумовлених природними умовами, так і на обліку суб'єктивних факторів, що виникають у процесі економічної діяльності окремих суб'єктів. Під інвестиційним кліматом ряд авторів розуміє сприятливості ситуації, що складається в тій чи іншій країні (галузі, регіоні, підприємстві), стосовно інвестицій, що могли б бути зроблені в країну (галузь, регіон, підприємство). У більшості робіт порівнюються параметри інвестиційного потенціалу й інвестиційного ризику, що характеризують політичну стабільність, дотримання податкового законодавства, кадрову стабільність. У ряді інших досліджень оцінка інвестиційного клімату здійснюється на основі порівняння рівня ризику й прибутковості інвестицій. При його визначенні використовуються показники політичних та економічних ризиків, строку окупності, поточної вартості інвестицій, норми прибутковості інвестицій. [13]

Питання залучення інвестицій стало останнім часом найбільш актуальним для економіки України. Держава не в змозі забезпечити надходження такого обсягу коштів, який необхідний для зростання ВВП. Інвестиційний потенціал вітчизняного приватного сектора ще дуже низький для здійснення великих інвестиційних проектів. Це стосується як українських банків, так і інших фінансових організацій. На сьогодні, більшість з них згодні фінансувати короткострокові проекти, вартість яких відносно не велика. Реально ж, більшість українських підприємств вимагають корінної реконструкції і переустаткування. [18]

Для подолання кризових явищ в економіці України та забезпечення високого економічного розвитку надзвичайно важливого значення набуває активізація інвестиційної діяльності, оскільки без цього неможливо підвищити конкурентоспроможність національної економіки, здійснити прогресивні зрушення в її структурі та інтегруватися у світове співтовариство. Одним із шляхів вирішення цієї проблеми може стати формування організаційно-економічного механізму активізації інвестиційної діяльності, створення сприятливого інвестиційного клімату, що забезпечило б залучення коштів та їх інвестування в реальний сектор економіки. [4]

1. Сутність економічного зростання та його зв'язок з інвестиціями

1.1 Основні теоретичні аспекти економічного зростання

Економічне зростання - основний показник розвитку і добробуту будь-якої країни - є однією з головних макроекономічних цілей, досягнення якої зумовлене необхідністю випереджаючого зростання національного доходу в порівнянні із зростанням чисельності населення для підвищення рівня життя в країні.

Основна проблема економічного зростання формулюється так: „Яким чином можна збільшити обсяг потужностей або, іншими словами, що потрібно зробити для збільшення потенційного рівня ВВП?”. У відповідності з цим, економічне зростання графічно можна передати двома способами:

Таким чином, процес економічного зростання відображає довгострокове зростання відображає довгострокове зростання сукупної пропозиції, і саме цим воно відрізняється від короткострокових коливань випуску під впливом змін сукупного попиту.

Збільшення кількості і якості ресурсів та вдосконалення технологій забезпечують можливість економічного зростання.

Економічне зростання означає:

збільшення реального ВВП (ЧВП або НД) в абсолютних вимірниках за певний проміжок часу;

збільшення реального ВВП (ЧВП або НД) в розрахунку на душу населення;

збільшення реального ВВП (ЧВП або НД) в розрахунку на одного зайнятого.

Використовуватися можуть всі три показники.

Незалежно від того, яке із наведених визначень обране для аналізу, економічне зростання завжди вимірюється річними темпами зростання за формулою:

T= (Y1 - Y0) / Y0 * 100 %,

де Y1 та Y0 - відповідно, реальний ВВП (ЧВП або НД) у поточному та базисному роках. [3]

Існує дві складові економічного зростання: екстенсивна (коли збільшується кількість залучених у процес виробництва ресурсів) та інтенсивна (коли зростає їх віддача, або ефективність використання). Розрізняють інтенсивний та екстенсивний тип економічного зростання. За інтенсивного економічного зростання ступінь використання національного багатства, економічного потенціалу суспільства зростає, у ньому (національному багатстві) відбуваються структурні перетворення. Зокрема, змінюються співвідношення між виробничими і невиробничими фондами на користь останніх, збільшується питома вага основних фондів і зменшується частка матеріальних оборотних засобів і запасів, зростає частка домашнього майна населення, особливо предметів тривалого користування. У процесі розширеного відтворення відбувається поєднання інтенсивних і екстенсивних факторів економічного зростання. Тому розрізняють переважно інтенсивний або переважно екстенсивний тип такого зростання. Оскільки більшість джерел екстенсивного зростання (земля, корисні копалини) обмежені, а суспільству властиве прогресивне економічне зростання, необхідно переходити до переважно інтенсивного його типу. Це означає рішучий перехід до працезаощаджуючих, фондозаощаджуючих і ресурсозаощаджуючих технологій зростання ефективності суспільного виробництва. [6]

У відповідності з цим, вирізняють дві групи факторів економічного зростання:

екстенсивні фактори -

збільшення чисельності зайнятих,

збільшення фізичного обсягу капіталу;

інтенсивні фактори -

технологічний прогрес,

рівень освіти та професійної підготовки кадрів,

економія за рахунок зростання масштабу виробництва,

покращення розподілу ресурсів,

законодавчі, інституційні та інші фактори.

Едвард Денісон показав, що основним чинником зростання доходу є підвищення продуктивності праці. Саме тому можна стверджувати, що всі фактори, які впливають на рівень продуктивності праці, найсуттєвіші з точки зору реального економічного зростання. [3]

Єдиним джерелом новоствореної вартості і прибутку зокрема є лише праця в її різновидах. У сучасних умовах важливий фактор економічного зростання - національна самосвідомість народу, його дух та енергія. Для виходу економіки України з глибокої економічної кризи, прогресу її науки, культури, розбудови суверенної держави надзвичайно важливе значення мають відродження і розвиток національної самосвідомості українського народу, його духу, уміння досягати консенсусу між різними політичними силами, соціальними верствами, повага до законів України та інші фактори людської діяльності, не пов'язані безпосередньо з виробничими відносинами. На розвиток економічних явищ і процесів впливають соціальні, політичні, юридичні та інші надбудовані відносини. А державна влада стає економічною силою. Основними факторами економічного зростання є кількість і якість природних ресурсів; обсяг інвестицій, кількість і якість трудових ресурсів; обсяг основного капіталу; технологія; науково-технічний прогрес. За даними деяких західних вчених, останній фактор забезпечує майже 30% приросту реального національного доходу, точніше, праця людей, зайнятих відповідними її видами. Тому його використання повинно стати пріоритетним у розвитку народного господарства України. Водночас понад 70% приросту ВВП, за даними інших західних економістів, забезпечує праця. Для отримання необхідного обсягу інвестицій потрібний достатній рівень заощаджень, висока ефективність інвестицій, розвинута інфраструктура, передусім розвинений фінансовий ринок. [6]

Є фактори, які стримують економічне зростання. До них належать обмеження з боку сукупного попиту (недостатній рівень сукупних витрат призводить до того, що дійсні темпи зростання відстають від потенційно можливих), соціально-політична атмосфера в країні, ресурсні та екологічні обмеження, державне втручання у справи приватного бізнесу. До факторів, які негативно впливають на процес економічного зростання, належать злочини в царині господарської діяльності, недобросовісне ставлення до праці, припинення роботи під час трудових конфліктів, несприятливі погодні умови, тобто все те, що стримує зростання продуктивності праці і, відповідно, економічне зростання в цілому.

Головною метою при розробці моделей економічного зростання є з'ясування і послідовне обґрунтування основних, найсуттєвіших факторів, які визначають процес удосконалення будь-якої економічної системи. [3]

Теоретично і на практиці - основним джерелом економічного зростання є розвиток виробництва за допомогою розширеного інвестування. Принциповим питанням є взаємозв'язок між збереженням і зростанням.

Разом з тим немає точної відповіді на питання: чи дійсно країни, що більше інвестують, забезпечують собі більше економічне зростання, чи має зворотній зв'язок - країни з вищим рівнем економічного зростання більше й інвестують. Для країни перехідного періоду у створенні сучасної виробничої та індустріальної інфраструктури видається доцільним величини інвестицій на рівні 22-25% ВВП, щоб забезпечити відтворення та оновлення капіталу. [11]

1.2 Визначення поняття „інвестиції”

Інвестиції - довготермінові вкладення капіталу в різні сфери та галузі народного господарства з метою привласнення прибутку. Найпростішим визначенням інвестицій є їх характеристика як вкладень у капітал. Водночас поняття „капітал” тлумачиться економістами по-різному, звідси - неоднакове розуміння інвестицій. Західні економісти, як правило, ототожнюють капітал із засобами виробництва, запасами, благами. Таке розуміння сутності капіталу є непродуктивним і спричиняє неконструктивний підхід до категорії „інвестицій”, який полягає передусім у тому, що інвестиції ототожнюють з капіталовкладеннями, тобто вкладеннями в основний капітал або у виробничі фонди. З погляду системного підходу це означає ототожнення з окремим елементом. Найраціональнішим з-поміж них є визначення інвестицій авторами „Економікс”. Так, К. Макконнел і С. Брю стверджують, що інвестиції - це витрати на будівництво нових заводів, на верстати і устаткування з тривалим терміном служби; витрати на виробництво і нагромадження засобів виробництва, збільшення матеріальних запасів; витрати на поліпшення освіти, здоров'я працівників чи на підвищення мобільності робочої сили. Під інвестиціями в людський капітал вони розуміють будь-який засіб, спрямований на зростання продуктивності праці працівників (підвищення їх кваліфікації та розвиток навичок). Більша раціональність такого визначення зумовлена тим, що до інвестицій відносять витрати на вдосконалення основної продуктивної сили, які західні економісти необґрунтовано називають інвестиціями в людський капітал, адже витрати на розвиток освіти, охорони здоров'я особи найманої праці не використовують з метою привласнення чужої неоплаченої праці.

Інвестиції слід визначати передусім як вкладення у розвиток продуктивних сил суспільства. Ця особливість суспільного способу виробництва не існує без виробничих відносин або економічної власності. На макрорівні інвестиції - це вкладення у розвиток економічної системи, до якої, крім цих двох сторін суспільного способу виробництва, належать техніко-економічні, організаційно-економічні відносини і господарський механізм. Якщо категорію „інвестиції” досліджувати з урахуванням наукового розуміння сутності капіталу, а речовим змістом цієї категорії є засоби виробництва, гроші, певні матеріальні блага тощо, то інвестиції значною мірою збігаються з вкладеннями у розвиток продуктивних сил. Водночас капітал перетворюється на систему капіталістичних виробничих відносин (суспільна форма цієї категорії) у процесі розвитку трьох функціональних форм капіталу (грошового, продуктивного і торговельного), функціонування індивідуального, акціонерного, монополістичного, постійного, змінного капіталу тощо. Згідно з науковим тлумаченням категорії капітал, інвестиції - це вкладення у розвиток капіталістичних виробничих відносин на основі постійного вдосконалення системи продуктивних сил. На відміну від інвестицій, капіталовкладення - це інвестиції у процес відтворення основного капіталу за зумовлених цим вкладень у розвиток оборотного капіталу. [6]

Таким чином, під інвестиціями розуміють всі витрати, які безпосередньо сприяють зростанню загальної величини нагромадженого в економіці капіталу. Інвестиції складаються з двох компонентів. Перший з них - це інвестиції в основний капітал, тобто придбання новостворених матеріальних благ, таких, як виробниче обладнання, комп'ютери, будівлі виробничого призначення тощо. Другий компонент - інвестиції в товарно-матеріальні запаси, якими є нагромадження запасів сировини для подальшого використання її у виробничому процесі, а також нагромадження запасів нереалізованої продукції. [3]

Вирішення проблеми інвестування дає можливість досягти прогресивної реструктуризації на макро- і мікрорівні, забезпечити перехід до високо розвинутої економіки, тобто інноваційного розвитку. [11]

1.3 Види інвестицій

Залежно від того, хто інвестує капітал, інвестиції бувають: державні, приватні, іноземні.

Державні інвестиції - це частка національного доходу у вигляді коштів державного бюджету, місцевих бюджетів, які вкладаються у розвиток економіки, відокремлюються від поточного державного споживання з метою підтримки виробництва, соціальної сфери, економічного зростання.

Приватні інвестиції - це недержавні вкладення коштів, які належать підприємцям, компаніям, населенню, тобто фізичним та юридичним особам. Приватне збереження є джерелом нового фінансового капіталу, оскільки воно (збереження) веде до купівлі активів.

Іноземними називаються інвестиції, які надходять із-за меж держави і поділяються на державні та приватні. Іноземні інвестиції є джерелом грошових, а інколи і прямих майнових вкладень у розвиток, розширення, освоєння нового виробництва товарів і послуг, удосконалення технології, використання природних ресурсів.

Інвестиції мають розгалужену структуру. Істотне теоретичне й практичне значення має поділ інвестицій на:

валові інвестиції у виробництво;

чисті інвестиції.

Валовими інвестиціями у виробництво називають фінансові ресурси, спрямовані на підтримку і збільшення основного капіталу і запасів. Вони містять у собі дві складові: амортизацію (інвестиційні ресурси, необхідні для покриття зносу основного капіталу) та чисті інвестиції (вкладення капіталу з метою нарощування основного капіталу шляхом будівництва приміщень і споруд, виробництва і налагодження нового або додаткового устаткування, модернізація виробничих потужностей) - це видатки на розширене відтворення основного капіталу.

Залежно від сфери діяльності, в яку спрямовують інвестиції, останні поділяються на:

реальні інвестиції - капітальні вкладення в галузі економіки і види економічної діяльності, що забезпечують збільшення надходжень до реальних активів;

реальні активи - це, насамперед, земля, будівлі, споруди, тобто все, що постійно „прив'язано” до землі.

Усі різновиди інвестицій у реальні активи діляться на такі групи:

інвестиції в підвищення ефективності;

інвестиції в розширення виробництва;

інвестиції в нові виробництва;

інвестиції заради задоволення вимог державних органів управління.

Інвестиції в комерційній практиці поділяються на такі різновиди:

інвестиції у фізичні активи (виробничі будівлі і споруди, будь-які види машин і устаткування, термін служби яких більше одного року);

інвестиції у фінансові активи (вкладення капіталу в акції, облігації, векселі, опціони, інші цінні папери та фінансові інструменти);

інвестиції у нематеріальні активи (цінності, придбані фізичною особою, фірмою внаслідок проведення програм перепідготовки або підвищення кваліфікації персоналу, розроблення торгових знаків, придбання ліцензій тощо).

У практиці господарювання виділяють матеріально-майнові інвестиції - це виробничі та невиробничі об'єкти, що будуються, устаткування, машини, спрямовані на заміну або розширення технічного парку, збільшення матеріальних запасів та інші інвестиційні товари, які мають розвивати та примножувати основний капітал підприємств, галузей, регіону.

Прийняття та здійснення інвестиційних рішень - процес складний і важливий. Інвестиції - чинник успішної роботи галузей народного господарства, регіону, економіки країни в цілому. Інвестиційна політика країни, регіону, галузі або підприємства має визначити найбільш пріоритетні напрями використання інвестиційного капіталу, від якого залежить підвищення ефективності економіки, забезпечення приросту продукції, національного доходу на кожну гривню видатків.

У свою чергу, економічна ефективність інвестицій визначатиметься передусім економічним результатом, який досягатиметься в народному господарстві від реалізації інвестиційних проектів. [11]

2. Дослідження впливу інвестицій на економічне зростання

2.1 Інвестиційна функція

Інвестиції відіграють подвійну роль в макроекономіці, оскільки в короткостроковому періоді, впливаючи на сукупний попит, визначають обсяг виробництва, а в довгостроковому періоді впливають на економічне зростання через капіталоутворення, на потенційний обсяг випуску та скупну пропозицію.

Інвестиційні товари набувають як фірми, так і домогосподарства, і діляться вони на три групи:

інвестиції в житлове будівництво;

виробничі інвестиції, тобто інвестиції в машини, обладнання, устаткування;

інвестиції в товарно-матеріальні запаси.

Кількість інвестиційних товарів, на які з'являється попит, залежить від величини процентної ставки. Для того щоб інвестиційний проект був прибутковим, доход від його реалізації має перевищувати витрати на його впровадження. Підвищення ставки процента призводить до того, що зменшується кількість прибуткових інвестиційних проектів і, відповідно, скорочується попит на інвестиційні товари.

Інвестиції залежать від реальної (r), а не від номінальної процентної ставки. Найпростіша функція інвестицій має вигляд:

I = e - d*r,

де І - інвестиційні витрати; е - автономні інвестиції (не залежать від процентної ставки, а визначаються зовнішніми економічними факторами, наприклад, запасами корисних копалин тощо); r - реальна процентна ставка (вартість запозичення); d - емпіричний коефіцієнт чутливості інвестицій до динаміки процентної ставки.

Графік інвестиційного попиту нахилений донизу: чим вища ставка процента, тим менша кількість інвестиційних проектів буде прибутковою. Іншими словами, прибутковість інвестицій перебуває в оберненій залежності від ціни капіталу, і вища процентна ставка змушує фірми анулювати певні інвестиційні проекти.

Окрім процентної ставки, на інвестиції також впливають і інші сили. Наприклад:

зростання ВВП переміщує криву інвестиційного попиту праворуч;

зростання податків на прибутки чинитиме депресивний вплив на інвестиції, і крива інвестиційного попиту зсуватиметься ліворуч;

песимістичні очікування інвесторів переміщують криву інвестиційного попиту ліворуч, а оптимістичні, навпаки, - праворуч.

Інвестиції - це найнестабільніший компонент сукупних витрат. Поведінку інвестицій важко передбачити, оскільки вони залежать від таких мінливих факторів, як успіх або невдача нових, невипробуваних виробів, зміни у податкових та процентних ставках, політичних відносинах, підходах до стабілізації економіки, та інших змінних елементів економічного життя.

Макроекономісти застосовують поняття „інвестиції” лише тоді, коли створюється новий реальний капітал. Перерозподіл існуючих активів між різними агентами не є інвестиціями для економіки. [3]

2.2 Зовнішні та внутрішні джерела інвестицій

Важливим чинником розвитку економіки будь-якої країни є інвестування. Саме інвестиційний процес є свідченням правильності економічної політики держави, яка враховує сучасні реалії, становище в господарському комплексі.

Внаслідок негативних зрушень у ринковій економіці питома вага капітальних вкладень у машинобудування, у промисловість будівельних матеріалів, будівництво, сільське господарство та легку промисловість значно змінилася. Натомість збільшилися капіталовкладення в паливно-енергетичний та сировинний комплекси, що закріплює сировинне спрямування національної економіки та погіршує структуру промисловості.

Спад обсягів інвестицій зумовлює подальше зменшення ВВП, а це, в свою чергу, призводить до скорочення інвестиційних ресурсів через нестачу джерел фінансування капітальних вкладень.

Внутрішнім джерелом нагромадження основного капіталу та інвестування є власні кошти підприємств, залучені кошти (банківські кредити, кошти державного бюджету, населення тощо), зовнішнім джерелом - прямі іноземні інвестиції.

Зменшення частки амортизаційних відрахувань в інвестиційних ресурсах пояснюється як зменшення їх абсолютної величини, так і відсутністю ефективних механізмів державного контролю над цільовим використанням цих коштів, внаслідок чого значна їх частка спрямовується на цілі, не пов'язані з інвестуванням. [2]

Основні чинники зростання внутрішнього інвестування: відкриття нових джерел корисних копалин на території країни; технологічні відкриття та науковий процес, що дає можливість впровадження привабливих виробництв; структурні реформи, макроекономічна стабілізація. Усі зазначені чинники можуть слугувати основою для швидкого економічного зростання, забезпечуючи високу прибутковість інвестиційних проектів. [11]

Важливим внутрішнім джерелом фінансування інвестицій є кредити банків та інших фінансових структур і емісія цінних паперів підприємствами. В Україні зменшення частки довгострокових кредитів у капітальні вкладення пояснюється, з одного боку, значними ризиками та низькою ефективністю цих вкладень, наявністю таких сфер вкладення капіталів, як ринок державних цінних паперів та валюти, що призвело, однак, до фінансової кризи; з другого боку, тим, що вітчизняний кредитний ринок має обмежену фінансову базу кредитних установ і недостатньо розвинену систему небанківських фінансових організацій.

Різновидом кредиту (в товарній формі) і особливим способом інвестування є лізинг.

Важливим внутрішнім джерелом фінансування інвестиційних видатків є заощадження населення, які можуть з'явитися тільки після збільшення реальних доходів його основної маси та підвищення рівня кінцевого споживання, що сприятиме, розвитку виробництва.

Отже, збільшення кількості внутрішніх джерел інвестицій можливе тільки в разі економічного зростання та впровадження ефективного механізму залучення коштів у вітчизняне виробництво.

Зовнішнім джерелом фінансування інвестицій є іноземний капітал, який надходить в Україну у вигляді довгострокових кредитів, прямих та портфельних інвестицій тощо. Найефективнішими для економічного розвитку є прямі іноземні інвестиції. [2]

Оцінка сучасного стану надходження іноземних інвестицій в Україну вказує на їх мінімальний рівень, який задовольняє не більше 8% від загальної потреби. Забезпечення подальшого надходження іноземних інвестицій буде залежати від покращення макроекономічної ситуації в країні в цілому, так і, насамперед, від послідовної реалізації системи взаємо узгоджених, організаційних та інформаційних заходів щодо вдосконалення державного регулювання процесом надходження іноземних інвестицій.

Доцільно розширити застосування різних форм залучення іноземного капіталу, у тому числі:

створення спеціальних економічних зон різних типів, вільних митних зон і митних складів;

аукціонний продаж або здавання в оренду іноземним юридичним і фізичним особам нерухомого майна, насамперед, об'єктів незавершеного будівництва;

здавання в оренду спільним підприємствам іноземним юридичним і фізичним особам окремих родовищ корисних копалин, земельних ділянок з метою комплексної переробки природних ресурсів і розширення експорту за умови дотримання жорстоких екологічних нормативів.

Необхідно реформувати систему оподаткування з метою недопущення невиправданих пільг для всіх без винятку підприємств з іноземними інвестиціями.

Доцільно передбачити заходи по залученню іноземних інвестицій в сфері грошово-кредитної політики зовнішньоекономічної діяльності. Необхідно впровадити гарантування і страхування вкладів іноземних інвесторів як від політичних, так і від комерційних ризиків, а також законодавче регулювання страхових ризиків в період проведення інвестиційної діяльності. Доцільно передбачити специфічні норми стимулювання залучення іноземних інвестицій в невеликі підприємства ризикового капіталу, які є провідниками нових наукових ідей і технологій.

Для стимулювання іноземних інвестицій необхідно забезпечити розвиток фінансової системи та такої частини фондового ринку, як ринок акцій та облігацій приватизованих підприємств, як значного джерела інвестицій. [12]

У теорії макроекономіки інвестиційні видатки поділяються на такі групи: інвестиції в основні фонди, в житло та в запаси.

Наслідком інвестиційної кризи стало погіршення стану основних фондів України. Інвестиційно привабливими є тільки основні фонди таких галузей, як зв'язок, матеріально-технічне постачання та збут, торгівля та громадське харчування.

Інвестиції у житлове будівництво також зменшилися, але це зменшення було не таким інтенсивним, як загальне, тому частка інвестицій у житло в їх загальних обсягах дещо зросла, але житлова проблема ще більше загострилася.

У структурі обігових коштів відбулися несприятливі зміни: зменшилася частка запасів у коштах, натомість зросла заборгованість.

На інвестування впливає політика НБУ. Обсяг інвестицій зростає зі збільшенням пропозиції грошей і зниженням відсоткових ставок. Позичкові кошти збільшуються залежно від грошового мультиплікатора, який пов'язаний з нормою резервування. Пропозиція грошей визначається величиною монетизації економіки, обсяги якої в Україні знизилися до рівня, що інтенсифікував спад виробництва та спричинив витіснення загальновизнаних платіжних засобів бартером, неплатежами та іншими активами. Крім того, погіршилася структура грошової маси - в ній збільшилася частка готівки, яка не мультиплікує і переміщується в тіньову економіку. Натомість частка коштів у банках зменшилася, що знизило інвестиційні можливості банківського сектора. Основна проблема вітчизняної економіки - недосконалість структури фінансових потоків, що призводить до загострення інвестиційної та платіжної криз та подальшого спаду виробництва.

В умовах перехідного періоду розвитку національної економіки зусилля вітчизняних науковців мають бути спрямовані на розробку методик прогнозування оптимальних відтворювальних пропорцій економічного зростання рекомендацій економічної політики. Необхідно стимулювати процеси нагромадження та ефективного використання інвестиційних ресурсів відповідно до пріоритетів економічного зростання. Важливою передумовою цього має стати макроекономічна стабільність в Україні, яка сприятиме акумулюванню внутрішніх і зовнішніх ресурсів шляхом підвищення довіри інвесторів та зменшення ризику інвестування в її економіку.

Посилення інвестиційної діяльності держави має бути спрямоване на створення первинних умов для залучення приватних та іноземних інвестицій у розвиток пріоритетних галузей і виробництв. [2]

2.3 Інвестиційні товари

Інвестиційні товари - частина товарів, виготовлених у країні за певний період, яка використовується продуктивно - у процесі виробничого споживання. Інвестиційні товари та споживчі товари формують загальний обсяг сукупного суспільного продукту. У непрямих процесах виробництва інвестиційні товари використовують для збільшення виробництва споживчих товарів, які на відміну від інвестиційних товарів, можуть бути результатом безпосереднього виробництва, в процесі якого інвестиційні товари не використовуються, а застосовується ручна праця. Чим більша питома вага інвестиційних товарів у структурі ВНП, тим більшою мірою національне виробництво є непрямим (опосередкованим), тим вищі продуктивність праці та результативність економіки загалом. Основний економічний ефект використання інвестиційних товарів - економія витрат живої праці. На основі використання інвестиційних товарів виробництво матеріальних благ здійснюється так званими оберненими (непрямими) методами, тобто існує можливість, використовуючи інвестиційні товари, збільшувати обсяги виробництва не за рахунок нарощування, а завдяки заощадженню витрат живої праці. Рівень економічного прогресу визначається масою, питомою вагою та якістю інвестиційних товарів, а соціального - питомою вагою та якістю споживчих товарів.

Питома вага інвестиційних товарів у структурі ВНП визначає темпи економічного зростання, які тим вищі, чим більша питома вага інвестиційних товарів у структурі ВНП. Крива виробничих можливостей у цьому разі зміщується праворуч і вгору на значно більшу відстань, ніж за низької питомої ваги інвестиційних товарів. За низької питомої ваги інвестиційних товарів у структурі ВНП темпи економічного зростання низькі, а рівень соціального забезпечення в короткотерміновому ринковому періоді високий, а за високої - темпи економічного зростання високі, а рівень соціально-матеріального забезпечення в короткотерміновому ринковому періоді низький (у довготривалому періоді - високий). В Україні ХХ ст. темпи економічного зростання і рівень соціально-матеріального забезпечення мали від'ємне значення (гіперспад різке погіршення соціально-матеріального становища людей), що було спричинено не так збільшенням чи зменшенням питомої ваги інвестиційних або споживчих товарів, як зменшенням їх загальних фізичних обсягів. У цей період погіршилася структура національного виробництва, помітно виснажилися матеріальні й трудові ресурси, спостерігалася їх інтелектуальна деградація, що й спричинило зміщення кривої виробничих можливостей не праворуч і вгору, а ліворуч і вниз. За своєю внутрішньою структурою інвестиційні товари - це передусім так звані капітальні (основні фонди) і матеріальні (оборотні фонди та оборотні засоби) товари. У капіталомістких економічних системах висока питома вага основного капіталу, а в матеріаломістких - оборотного (предметів праці). Економічна система України характеризується більш високою питомою вагою оборотного капіталу і матеріаломісткістю, ніж капіталомісткістю насамперед через нижчий ступінь індустріального розвитку української економіки. [6]

3. Інвестиційний клімат в Україні

3.1 Інвестиційна політика України

Інвестиційний політика - комплекс урядових рішень, які визначають основні напрями, джерела та обсяги використання капітальних вкладень в економіку, різні її сфери та галузі. Інвестиційна політика визначається станом економіки, головними завданнями в виробництві, науково-технічному й соціальному розвитку країни. Особливість інвестиційної політики у розвинутих країнах на сучасному етапі - здійснення технічного переозброєння та реконструкції діючих підприємств, скорочення масштабів нового будівництва. Для України найближчими цілями інвестиційної політики є збільшення обсягу капіталовкладень для прискореного виходу з економічної кризи. На перспективу в основі інвестиційної політики повинно бути здійснення структурних реформ, перерозподіл інвестицій на користь наукомістких галузей, які визначають науково-технічний прогрес: електроніки, машино- і кораблебудування, створення космічної техніки тощо, економічної конверсії виробництва. Важливий напрям інвестиційної політики в Україні - зменшення питомої ваги державних капіталовкладень і збільшення інвестицій підприємствами за рахунок власних коштів, що залежатиме від ступеня роздержавлення і приватизації. [6]

Основні напрями інвестиційної політики:

стимулювання нагромаджень і створення сприятливого клімату для інвестицій;

сприяння підвищенню ефективності інвестицій;

збільшення обсягу державних інвестицій.

Обсяги інвестицій в економіку України в 1999р. порівняно з 1995р. зменшилися з 29% до 22% і становили 17552 млн. грн. Спрямування їх було наступним:

- технічне переозброєння та реконструкція діючих підприємств 58,4% проти 53,3% (1995 р.) та 62,1% (1998 р.)

- будівництво нових підприємств (включаючи розширення діючих) 31,8% проти 38,8% (1995 р.) та 32,2% (1998 р.).

Щодо регіонального розподілу цього показника, то серед 27 регіонів лідирують Донецька, Дніпропетровська обл. та м. Київ (відповідно 12,2%, 8,8% та 15,9% - від загальної суми інвестиційних вкладень), залишаючи далеко позаду Львівську обл. - 3,95% та Тернопільську -1,28%, а також м. Севастополь -0,4%. Відповідно на1.10.2000р. обсяги іноземних інвестицій становили: Київ - 33%, Львів - 3,8%, Донецька обл. - 8,2%, Чернівецька обл. - 0,2%.

З огляду на інвестування основного капіталу за галузями економіки, за винятком торгівлі, зв'язку та транспорту інвестиції в промисловість, сільське, лісове, житлове господарства, будівництво зменшилися як у порівнянні із 1995р., так і порівняно із 1999р. [5]

Несприятливий інвестиційний клімат в Україні створюють:

Економічна і політична нестабільність.

Погана матеріально-технічна база і нерозвиненість інфраструктури.

Негативні фактори соціального характеру.

Це, перш за все, безробіття, зубожіння населення, розпад чисельних громадських структур щодо. В Україні триває повзуча тенденція до зростання безробіття

Фактична відсутність професійно підготовлених інформаційних і консультативних інфраструктур позбавляє інвестора точної економічної і правдивої, науково обґрунтованої інформації, що не дозволяє йому прийняти ефективні управлінські рішення.

Негативні геополітичні фактори: територіально-етнічні конфлікти, суперечки, сепаратистські виступи. [7]

Оскільки поняття „інвестиційний клімат” охоплює дію зовнішніх факторів впливу на інвестиційні процеси, чи не найважливішим з яких є економічно-правове середовище, можна зробити висновок, що вирішальне значення для його поліпшення має вдосконалення економіко-правових параметрів економічного середовища, приведення його відповідно до інвестиційних можливостей і потреб підприємства. Тому формування сприятливого інвестиційного клімату в Україні потребує з боку владних структур вирішення таких завдань:

створення загального правового поля, яке б стимулювало економічних агентів до інвестування;

активне формування нової структури економіки з використанням державних коштів та коштів внутрішніх інвесторів, а також спрямованих пільг для інвестицій у пріоритетні об'єкти;

надання податкових і митних пільг для великих стратегічних інвесторів, які вкладають капітал у пріоритетні об'єкти, принципово важливі для економіки.[15]

Для усунення негативних тенденцій та стимулювання іноземного інвестування в економіку України доцільно вдатися до комплексу рішучих загальних і спеціальних заходів, орієнтуючись на такі принципи:

незавершеність ринкових перетворень - основний стримуючий чинник у формуванні сприятливого щодо іноземної інвестиційної діяльності економічного середовища;

забезпечення стабільності політичної системи та довготривалого незмінного курсу діяльності уряду додасть впевненості зарубіжному інвестору для здійснення діяльності в Україні;

успішне функціонування приватних власників, а значить, стимулюючі заходи, які спрямовані на пожвавлення розвитку приватного сектору нашої держави, закладає основу привабливості інвестиційного клімату країни;

гарантування незмінності нормативно-правових документів щодо умов іноземного інвестування покращить довіру іноземних підприємців до законодавчого поля України;

проведення виваженої та конструктивної політики стимулювання залучення іноземних ресурсів шляхом диференційного підходу до податкових та інших пільг забезпечить не тільки збільшення припливу інокапіталу, а й надасть змогу стимулювати та спрямовувати його потоки з урахуванням відповідних пріоритетів розвитку економіки України. Відповідна стратегія уряду України такого роду надасть можливість більш грунтовніше підходити до обсягу іноземних інвестицій, сфер інвестування та форм залучення зовнішніх ресурсів. [7]

3.2 Державне сприяння інвестиційному процесу

Активізація інвестиційної діяльності, зростання обсягів інвестицій з усіх можливих джерел та їх ефективне використання є основною передумовою економічного зростання у майбутньому, одним з мірил успіху у реформуванні економіки. [19]

Важливим завданням реформування національної економіки є побудова ефективної системи регулювання інвестиційної діяльності.

Поняття „регулювання інвестиційної діяльності” трактується економістами неоднозначно. Більшість авторів, ведучи мову про інвестиційну діяльність, обмежується державним регулюванням. Відповідно до їхньої позиції регулювання інвестиційної діяльності охоплює тільки сферу державного управління бюджетними і позабюджетними коштами, які спрямовуються на капітальне будівництво і виробничий розвиток. Таке розуміння регулювання інвестиційної діяльності розглядається як одна з умов реалізації державної інвестиційної політики, що полягає у прийнятті законів та інших нормативних актів, які регулюють інвестиційну діяльність у державі.

Регулювання інвестиційної діяльності - це процес взаємодії функцій, об'єктів, управлінських рішень та методів регулювання, спрямований на поліпшення результатів інвестиційної діяльності.

Об'єктами регулювання в інвестиційній діяльності є умови і результати здійснення інвестиційної діяльності державними й недержавними суб'єктами підприємництва та інвестиційний процес. Державним органам управління інвестиційною діяльністю первинним об'єктом регулювання доцільно розглядати не умови і процес, а результати інвестування, бо формування сприятливого інвестиційного клімату не самоціль, а передумова для ефективного залучення й використання інвестиційних ресурсів.

В Україні на державному рівні управлінням інвестиційною діяльністю займаються органи виконавчої влади загальної (лінійної), функціональної(міжгалузевої) та галузевої компетенції. Президент України, Кабінет Міністрів України, місцеві державні адміністрації здійснюють керівництво органами функціональної та галузевої компетенції. Органи функціональної компетенції мають повноваження надвідомчого характеру. До них належать: Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України, Міністерство економіки України, Міністерство фінансів України, Міністерство закордонних справ України, Національне агентство України з питань розвитку та європейської інтеграції, Фонд державного майна України, Державна митна служба України, Державна податкова адміністрація України.

Проблеми формування інвестиційного клімату треба розглядати на трьох рівнях: національному, регіональному, рівні підприємства. Сьогодні в Україні на кожному із цих рівнів існують проблеми, які потребують негайного розв'язання. [9]

Досвід ефективного господарювання в ринкових умовах свідчить про те, що ринковий механізм автоматично не може зосередити інвестування на забезпеченні інтересів держави та підприємців з метою забезпечення науково обґрунтованої структури збалансованості економічного кругообігу з відповідним стандартом життя та відтворення населення. Доводиться застосовувати методи державного регулювання інвестиційної політики з метою планомірного формування, концентрації й ефективного використання вітчизняного ресурсного потенціалу, зокрема - енергетичних, сировинних, трудових і фінансових ресурсів, узгоджуючи залучення іноземних інвестицій із зовнішньоторговельними відносинами в межах міжнародного поділу праці, спеціалізації, кооперації та інтеграції країн світового співтовариства.

Першочергове завдання уряду на сучасному етапі має полягати у забезпеченні стимулюванні процесів накопичення та ефективного використання інвестиційних ресурсів. Для удосконалення управління інвестиційними процесами держава має активно втручатися як на макро- так і на мікрорівні. Державне управління інвестиційними процесами забезпечить збереження робочих місць і пріоритетів, що сприятиме підтримці збиткових, але важливих для національної безпеки галузей і виробництв. Таким чином, державна інвестиційна політика має стати одним із основних напрямків виходу країни із кризи. [19]

З метою поліпшення інвестиційного клімату, збільшення надходжень інвестицій в економіку України Указом Президента України від 22.02.2001 р. № 108/2001 „Про додаткові заходи щодо збільшення надходжень інвестицій в економіку України” визначено комплекс заходів, що сприятимуть активізації інвестиційної діяльності. Це - поліпшення економічних, правових та організаційних умов діяльності інвесторів в Україні для збільшення обсягів інвестицій в економіку України, і в першу чергу - в її пріоритетні галузі. У зв'язку з цим виникла необхідність створення сприятливих умов для форм власності на інвестиції, зокрема приватних, державних, іноземних, спільних інвестицій. Критерієм сприятливості умов інвестування має бути прибуток від нього. Указ вимагає забезпечення відкритості, прозорості та послідовності процесу приватизації державного майна для сприяння залученню інвестиційних ресурсів, оскільки бюрократизм та корупція у сфері приватизації, породжені недосконалим законодавством, стримують інвестиційну активність навіть у привабливих для інвесторів галузях економіки. Також Указ вимагає активізації інформаційного та організаційного забезпечення залучення інвестицій. Для виконання Указу слід визначити напрями інвестиційної політики та її завдання. [16]

Серед основних напрямів поліпшення інвестиційного клімату слід назвати також процес приватизації. Державна політика у цій сфері має бути спрямована на зміну фіскальної моделі приватизації на інвестиційну та інноваційну; приватизацію великих підприємств і підприємств-монополістів за окремими планами шляхом продажу контрольних пакетів акцій промисловим інвесторам; технічне та технологічне оновлення підприємств за рахунок частини коштів, які надійдуть від приватизації. [10]

Виходячи з потреби поліпшення соціально-економічного становища країни, необхідно провести комплекс цілеспрямованих заходів для стабілізації виробництва, досягнення економічного зростання на якісно новій науково-технічній базі. Тому акценти інвестиційної політики слід зосередити на сприянні реалізації основних пріоритетних напрямів реформування економіки країни і державного регулювання економічних процесів. До таких слід віднести: реалізацію моделі інноваційного розвитку виробництва; стимулювання розвитку пріоритетних конкурентоспроможних виробництв і видів науково-технічної продукції, яким можуть бути надані переваги на світовому ринку, які здатні забезпечити реальне зростання експортного потенціалу країни; надання державної підтримки інвестиціям малим суб'єктам господарювання, що створюють і випускають наукомістку продукцію; здійснення антиінфляційних та інших заходів, спрямованих на стабілізацію національної валюти; переорієнтацію фінансової та грошово-кредитної системи на потреби оновлення нових видів виробництва; стимулювання розвитку та матеріально-технічного переоснащення пріоритетних галузей агропромислового комплексу, забезпечення експортної орієнтації їх виробництва; посилення соціальної орієнтації економіки, освоєння випуску нових конкурентоспроможних товарів широкого вжитку; реалізацію енергозберігаючої моделі економіки; податкове стимулювання інвестицій у виробництво ресурсозберігаючої техніки; запровадження механізму відбору та оцінки інвестиційних проектів, що передбачають залучення бюджетних коштів; удосконалення нормативно-правової бази інвестиційної діяльності; удосконалення амортизаційної політики; гнучке поєднання адміністративних та економічних методів регулювання; розробку програм залучення стратегічних інвесторів до пріоритетних та орієнтованих на експорт виробництв з реалізацією відповідних заходів організаційного, економічного та політичного характеру. [20]

Розвитку інвестиційного процесу мають сприяти застосування засобів державного регулювання інвестиційної діяльності, зокрема державного формування інвестицій, а також таких важелів, як: податки, їх ставки на пільги; проведення кредитної та амортизаційної політики; проведення політики ціноутворення; регулювання порядку користування земельними, лісовими та іншими природними ресурсами; надання фінансової допомоги на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв; проведення експертиз інвестиційних проектів тощо. Законодавчими актами необхідно створити економічні умови для того, щоб громадяни України стали основними інвесторами національної економіки. Для цього необхідно забезпечити збільшення доходів населення та зміцнення його довіри до банків, інвестиційних фондів. Треба також створити умови, щоб ринкова модель економіки носила інвестиційний характер, а економіка країни виходила на етап розширеного відтворення інтенсивного типу. [16]

3.3 Проблеми удосконалення організаційно-економічного механізму інвестування

Успішна реалізація завдань соціально-економічного розвитку держави значною мірою залежить від утворення та функціонування ефективної системи активізації інвестиційної діяльності.

У багатьох галузях економіки спостерігається така ситуація: старіння основних фондів, зменшення загальних виробничих потужностей, зниження активності виробничої діяльності та фінансово-активних показників.

Для подолання кризових явищ в економіці України та забезпечення високого економічного розвитку надзвичайно важливого значення набуває активізація інвестиційної діяльності, оскільки без цього неможливо підвищити конкурентоспроможність національної економіки, здійснити прогресивні зрушення в її структурі та інтегруватися у світове співтовариство. Одним із шляхів вирішення цієї проблеми може стати формування організаційно-економічного механізму активізації інвестиційної діяльності, створення сприятливого інвестиційного клімату, що забезпечило б залучення коштів та їх інвестування в реальний сектор економіки.

Інвестування являє собою сукупність економічних відносин між суб'єктами економіки, тобто її секторами (не фінансових та фінансових корпорацій, сектором загальнодержавного управління, сектором домашніх господарств), що виникають на всіх стадіях виробничого відтворення, характеризуючи потоки інвестиційних ресурсів впродовж повного циклу їх кругообігу. При цьому інвестиційна діяльність як сукупність цілеспрямованих дій в реалізації окремих інвестиційних проектів є лише механізмом інвестування. Реалізація інвестування і складових його механізмів забезпечує відтворення економічного потенціалу країни на якісно новій технічній та технологічній основі.

Найважливіші чинники, що впливають на інвестиційний процес: зростання загального розміру й нормалізація структури попиту; зниження норми відсотка; рівень розвинутості фондоутворюючих галузей; потенційна динаміка структурних змін; створення сприятливих умов для трансформації заощаджень в інвестиції; забезпечення стійких характеристик грошей.

Аналіз сукупності цих чинників свідчить, що державний вплив на інвестиції далеко не вичерпується заходами для безпосереднього збільшення їх обсягів за рахунок виділення коштів із держбюджету, залучення іноземних інвестицій і встановлення різноманітних пільг для суб'єктів економіки, що інвестують виробництво. На перший план виступають заходи регулюючого характеру.

Розглядаючи інвестиційний процес як економічне явище, доцільно враховувати та передбачити процес організації відносин взаємодії суб'єктів інвестування, який побудован на принципах партнерства їх учасників. Інвестиційне партнерство є принципом здійснення інвестиційної політики, що передбачає узгодження суб'єктами інвестиційних відносин цілеспрямованої діяльності, покликаної забезпечити її активізацію для якісних зрушень в розвитку національної економіки. [4]