Виробнича діяльність підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УМАНСЬКА ФІЛІЯ

Кафедра економіки та менеджменту

ЗВІТ

з навчальної практики :

економічної

ВИКОНАЛА: СТУДЕНТКА III КУРСУ 31 ГРУПИ,

СПЕЦІАЛЬНІСТЬ: ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ

ІЛЬЇНА О.О.

КЕРІВНИК: ст. викладач кафедри

економіки та менеджменту

Космідайло І.В.

2010

Зміст

Вступ

Тема 1. Розробка та економічне обґрунтування виробничої програми підприємства. Виробничі інвестиції підприємства

Тема 2. Кадри підприємств та продуктивність праці

Тема 3. Оборотні засоби. Основні фонди та виробнича потужність підприємств

Тема 4. Оплата праці

Тема 5. Модель виробничих можливостей країни

Тема 6. Державне регулювання

Завдання № 5

Висновок

Список літератури

Вступ

Перехід України від адміністративно-командної економіки до ринкової, яка базується на широкому використанні економічних методів, активізує ряд соціально-економічних проблем. Зараз уже нікого не дивує безробіття, соціальна напруженість в суспільстві, які спричинились в Україні з переходом до ринкових відносин. За порівняно короткий період часу прийнято низку, хоч і не досить досконалих, законодавчих актів, які покликані регулювати відносини на ринку праці; в закладах освіти здійснюється підготовка спеціалістів за новими спеціальностями; у наукових журналах і збірниках усе частіше з'являються статті, присвячені трудовим відносинам, соціальному захисту, регулювання зайнятості населення, соціальному партнерству.

Практика господарювання на ринкових засадах підтверджує ту незаперечну істину, що результативність будь-якої виробничо-господарської та комерційної діяльності залежить передовсім від компетентності та творчої активності управлінських кадрів, достатньо глибокого знання ними конкретної економіки, законодавчої бази та соціальних аспектів господарювання.

На даному етапі продуктивність праці є важливим планово-економічним показником, що характеризує не тільки степінь використання трудових ресурсів на підприємстві, але й рівень ефективності всієї ринкової системи в цілому. А це означає, що фундаментальним направленням розвитку нової ринкової системи повинні стати стабілізація вітчизняного виробництва і ріст на цій основі продуктивності праці.

Виробництво кожної країни і кожної галузі залежить від ряду факторів. Такими факторами є кадри, праця й оплати праці. Кадри найбільш коштовна і важлива частина продуктивних сил суспільства. У цілому ефективність виробництва залежить від кваліфікації робітників, їхнього розміщення і використання, що впливає на обсяг і темпи приросту вироблюваної продукції, використання матеріально-технічних засобів. Те чи інше використання кадрів прямим образом зв'язано зі зміною показника продуктивності праці. Ріст цього показника є найважливішою умовою розвитку продуктивних сил країни і головним джерелом росту національного доходу. На ріст продуктивності праці впливає існуюча в кожен момент часу система оплати праці, тому що оплата є стимулюючим чинником для росту кваліфікації праці, підвищення технічного рівня виконаної роботи. Як змусити робочу силу працювати найбільше ефективно? Відповідь на це питання лежить в основі будь-якої кадрової політики. І на першому місці по важливості серед факторів, що впливають на ефективність використання робочої сили, коштує система оплати праці. Саме заробітна плата є тією причиною, що приводить працівника на його робоче місце.

Адже, усе в остаточному підсумку, залежить від людей, від їхньої кваліфікації, уміння і бажання працювати. Саме людський капітал, а не заводи, устаткування і виробничі запаси є наріжним каменем конкурентноздатності, економічного росту й ефективності.

Тому значення даної проблеми важко переоцінити.

Тема 1. Розробка та економічне обґрунтування виробничої програми підприємства. Виробничі інвестиції підприємства

1. Планування діяльності підприємства на основі виробничої програми

Найбільш великим елементом державного господарства з економічної, технічної і соціальної точок зору є виробничий потенціал, що виступає у виді підприємств, фірм і т.д. Змістовна сторона діяльності таких організацій украй різноманітна і впливає на різні сторони життя суспільства. Будучи частиною цього суспільства, виробничі організації і їхні члени самі піддані процесам суспільних змін. Тому виробничі організації і їхній вплив на суспільство можна розглядати в багатьох аспектах.

Сама по собі виробнича організація як складна система, виступає у виді:

- юридично (законодавчо) оформленого суб'єктно-об'єктного органа;

- господарського об'єкта;

- соціального організму;

- організаційної структури;

- просторово-технічного організму.

Як цілісна система, об'єкт і суб'єкт різних взаємин, виробнича організація виступає як юридична особа, що має у власності, господарському веденні або оперативному управлінні відособлене майно, здійснює майнові права і відповідає за своїми обов'язками цим майном.

Як система зі складною внутрішньою структурою виробнича організація може виступати у виді організаційної, виробничої, технічної, функціональний і іншого виду структур, що характеризують взаємодію різноманітних факторів і елементів організації для досягнення її цілей.

Для досягнення ринкового успіху і для ефективного функціонування будь-яке підприємство потребує в ефективному плануванні своєї діяльності.

Конкретні функції управління тісно зв'язані зі специфікою підприємства й основних сфер його діяльності: загальне управління, фінансове управління, виробництво, маркетинг.

При плануванні діяльності підприємства перш за все потрібно вирішити певні задачі. Так до задач планування виробництва відносять:

1) вибір технологічного процесу;

2) планування програми виробництва;

3) планування послідовності виробництва (оперативне планування)

4) формування виробничих систем;

5) зміст і експлуатацію устаткування;

6) організацію матеріально-технічного постачання.

Одну з найголовніших ролей в плануванні виробництва підприємства відіграє виробнича програма.

Виробнича програма підприємства (план виробництва і реалізації продукції) - це система адресних завдань з виробництва і доставки продукції споживачам у розгорнутій номенклатурі, асортименті, відповідної якості і у встановлені терміни згідно договорів поставок.

Виробнича програма підприємства є:

- планом виробництва та реалізації продукції;

- основним та вихідним розділом плану господарсько-фінансової діяльності підприємства.

Вона визначає:

- обсяг випуску продукції

- номенклатуру

- асортимент

- кількість

- якість

- строки

- вартість

Задачі розроблення виробничої програми:

1. Підвищення якості, надійності, поліпшення дизайну виробу з урахуванням попиту, а також дії конкурентів;

2. Забезпечення високих і стійких темпів зростання випуску продукції як у вартісних, так і у натуральних показниках;

3. Формування номенклатури та асортименту виробів відповідно до стадій їх життєвого циклу;

4. Найбільш повне використання виробничих потужностей та ресурсного потенціалу підприємства.

Показниками виробничої програми є:

- кількісні (вартісні, натуральні, умовно-натуральні, трудові)

- якісні (сортність, марка, вміст корисного компонента, частка продукції, що відповідає світовим стандартам, частка експортної продукції)

Для того, щоб вірно сформувати виробничу програму підприємства, у його бізнес-плані повинна бути представлена така важлива інформація, як характеристика пропонованої продукції, оцінка можливих ринків збуту та конкурентів, стратегія маркетингу. В основу планування виробничої програми покладена система показників обсягу виробництва, яка включає натуральні і вартісні показники. Натуральними показниками виробничої програми є обсяг продукції в натуральних одиницях по номенклатурі і асортименту.

Номенклатура - це перелік назв окремих видів продукції, а асортимент -- це різновидність виробів в межах даної номенклатури. Звичайно, натуральні показники представляються у фізичних одиницях виміру (штуки, тонни, метри тощо).Номенклатура виробів підприємства може бути централізованою і децентралізованою. Централізована номенклатура формується шляхом укладання державних контрактів (фінансуються за рахунок держбюджету України) і державних замовлень (фінансуються за рахунок власних коштів підприємства та кредитних ресурсів). Децентралізована номенклатура формується підприємством самостійно на основі вивчення ринкового попиту на свою продукцію та встановлення прямих контактів із споживачами шляхом укладання договорів поставок.

При аналізі виконання підприємством плану по номенклатурі і асортименту дається кількісна оцінка виконання плану шляхом обчислення фактичного випуску продукції в межах встановленого плану і порівняння його з плановими показниками. Значення натуральних показників виробничої програми в умовах ринку зростає, поскільки саме вони дають можливість оцінити ступінь задоволення потреб споживачів в певних товарах і врахувати якісні характеристики товарів. Вартісними показниками виробничої програми є обсяги товарної, валової, реалізованої, чистої, умовно-чистої продукції, нормативної вартості обробітку, валового і внутрізаводського обороту, обсяг незавершеного виробництва.

В обсяг товарної продукції включають готову продукцію, послуги, ремонтні роботи, капітальний ремонт свого підприємства, напівфабрикати і запчастини на сторону, капітальне будівництво для непромислових господарств свого підприємства, роботи, пов'язані з освоєнням нової техніки, тару, що не входить в гуртову ціну виробу.

2. Розробка виробничої програми

Діяльність підприємства головним чином залежить від планування його діяльності. Оскільки виробнича програма один з найголовніших аспектів планування діяльності підприємства, то саме від умілої розробки виробничої програми залежить ефективність діяльності підприємства.

Розробка і складання виробничої програми повинне обов'язково опиратися на цілі, які переслідує підприємство на майбутнє.

Згідно з сучасною економічною теорією розробка виробничної програми повинна відповідати вимогам: комплексності, узгодженості, результативності.

Виробниче проектування передбачає:

- формування набору областей господарської діяльності, які максимізують досягнення цілей, виходячи з профілю організаційних можливостей і стану зовнішнього середовища (практична стратегія);

- синтез організаційних одиниць на основі однорідності господарського потенціалу;

До методів проектування виробничої програми потрібно віднести такі, як структуризація цілей, аналогій, організаційного моделювання, (в тому числі імітаційного), блоковий, експертно-аналітичний, нормативний, параметричний, аналітично розрахунковий, графоаналітичний, математико-статистичний.

Підприємствам доцільно оцінювати міру адекватності організаційно-економічного механізму управління підприємством до умов внутрішньої і зовнішньої середи, а результати цієї оцінки використати при прийнятті рішень по вибору організаційних структур. Вибір оптимальної структури управління підприємством залежить від глибини аналізу і оцінки динаміки господарської ситуації в ході прийняття рішень по зміні організаційно-економічного механізму його функціонування в максимально можливому реальному масштабі часу в рамках функціонування автоматизованих систем управління н використання економіко-математичних методів і моделей.

У економічних дослідженнях застосовуються наступні групи економіко-математичних методів:

1) оптимального програмування для визначення оптимальних варіантів господарських рішень;

2) мережевого планування н управління для виявлення н мобілізації резервів часу в ресурсів при оперативному плануванні і управлінні.

3) кореляційного н регресійного аналізу для визначення кількісної

У ході аналізу і оцінки виходять з того, що сукупність початкових і розрахункових даних господарської діяльності підприємства і його підрозділів являє собою інформаційне поле (матрицю ефективності). Важливою характеристикою обґрунтування виробничої програми є фінансове становище, при якому забезпечується розвиток виробництва і інших сфер діяльності, зростання прибутку і активів при збереженні платоспроможності і кредитоспроможності. При відборі початкових даних для оцінки фінансового становища потрібно враховувати: тривалість циклу і швидкість обороту оборотних коштів, співвідношення власних і позикових (орендованих) коштів, питома вага запасів в складі оборотних коштів, можливості залучення для формування фінансових ресурсів довгострокових і короткострокових кредитів банку.

Розробка і обґрунтування виробничої програми підприємства обов'язково має опиратися на чіткий математичний розрахунок усіх фінансових витрат на виробництво товару чи надання певних послуг. Тільки у разі переконливих позитивних показників можливої діяльності, варто втілювати дану програму в життя.

Крім цього під час розробки виробничої програми необхідно знайти оптимальну виробничу програму.

Оптимальна виробнича програма (річний план виробництва) - це програма, яка відповідає структурі ресурсів підприємства та забезпечує найкращі результати його діяльності за визначеними критеріями. Дана програма повинна включати певну номенклатуру продукції, її обсяги (у натуральних та вартісних показниках), числові значення критеріальних техніко-економічних, соціальних та інших показників, а також враховувати обмеження щодо матеріальних ресурсів, персоналу, виробничих потужностей, тощо.

Для складання оптимальної виробничої програми необхідна така методика, в основі якої лежить метод багатокритеріальної оптимізації, який дозволяє використання декількох критеріїв оптимальності. Тому процес моделювання оптимальної виробничої програми є складним і включає шість етапів: вибір та загальна характеристика асортименту підприємства, загальна характеристика документації підприємства, огляд та аналіз основних показників виробничої діяльності підприємства, вибір та обґрунтування критеріїв оптимальності, побудова економіко-математичної моделі формування виробничої програми, обґрунтування ефективності вибору оптимального варіанту річної виробничої програми підприємства.

Перший етап «Вибір та загальна характеристика асортименту підприємства» відображає характеристику товарів, що входять до його асортименту, на основі яких буде формуватися оптимальна річна виробнича програма.

Наступний етап визначає основні елементи документації, які використовуються при складанні річної виробничої програми. До них відносять: стратегічний план розвитку, перспективний прогноз випуску продукції, результати маркетингових досліджень цільового ринку, довгострокові і поточні договори тощо. Важливим етапом, пов'язаним із формуванням річної виробничої програми підприємства, є огляд та аналіз основних показників виробничої діяльності підприємства, на основі яких вибираються та обґрунтовуються критерії оптимальності, які послідовно включаються в економіко-математичну модель задачі.

До критеріїв оптимальності виробничої програми підприємства рекомендуємо віднести такі критерії: обсяг валового прибутку, обсяг реалізованої продукції та частку освоєного цільового ринку. До обмежень -- обмеження щодо використання певних видів ресурсів (сировини, матеріалів) або загальні витрати.

Побудова багатокритеріальної моделі виробничої програми -- наступний етап процесу моделювання оптимальної виробничої програми підприємства.

3. Ресурсне забезпечення виробничої програми

Вирішення задачі матеріально-технічного забезпечення виробничої програми на виробничому підприємстві є однією з найбільш важливих для забезпечення ефективного функціонування підприємства. На виробничих підприємствах рішення даної задачі покладено в основному на відділ матеріально-технічного постачання (ВМТП). Основна задача ВМТП - безперебійне матеріальне забезпечення виробництва відповідно до плану випуску продукції.

Основні функції ВМТП:

ь розробка нормативів запасів матеріальних ресурсів;

ь планування потреби в матеріальних ресурсах і в ув'язування її з планом виробництва і нормативами запасів;

ь пошук постачальників, оцінка варіантів постачань і вибір постачальників за критеріями якості матеріалів, що поставляються, надійності постачальників, цін, умов платежів і постачань, транспортно-заготівельних витрат і т.д.;

ь укладання договорів на постачання;

ь організація робіт з доставки матеріальних ресурсів, контроль і оперативне регулювання виконання договорів постачань;

ь організація приймання, обробки і збереження матеріальних ресурсів;

ь оперативне планування і регулювання забезпечення виробництва матеріальними ресурсами;

ь облік, контроль і аналіз витрат матеріальних ресурсів;

ь нагляд за раціональним використанням матеріалів у виробництві.

План матеріально-технічного постачання - це сукупність розрахункових документів, у яких обґрунтована потреба підприємства в матеріальних ресурсах і визначені джерела їхнього покриття. Він складається у формі балансу МТП.

При плануванні своєї виробничої програми одна з найбільш важливих задач керівництва виробничого підприємства складається у визначенні потреби у фахівцях необхідної кваліфікації в потрібній чисельності.

Чисельність виробничих робітників-погодинників і допоміжних робітників встановлюється по штатних розкладах, де показується явочна чисельність, що визначається по числу робочих місць відповідно до технології виробництва, норм обслуговування і змінністю робіт.

Кінцевим результатом будь-якої виробничої програми є деякий товар (продукт), що покликаний забезпечити підприємству повернення вкладених у виробничу програму засобів і одержання прибутків.

Для того, щоб даний товар зміг забезпечити виконання покладених на нього функцій, він повинний бути реалізований на ринку кінцевим споживачам.

Тому, говорячи про ефективність виробничої програми, ми насамперед повинні відзначити той факт, що вона цілком і повністю залежить від ефективності маркетингової підтримки виробничої програми. При плануванні і формуванні виробничої програми будь-яке підприємство повинне виходити насамперед з тієї передумови, що будь-який товар повинний бути вироблений у тих кількостях, у яких він може бути реалізований на ринку споживачам.

Тільки за умови успішного вирішення задач маркетингу підприємство може розраховувати на ефективність власної виробничої програми й успішне досягнення цілей і задач, які стоять перед організацією.

4. Виробничі інвестиції підприємства

Значну частину фінансових коштів підприємств становлять інвестиції.

Інвестиції -- це довгострокові вкладення грошових коштів (капіталу) у підприємницьку діяльність з метою одержання певного прибутку. Юридичні та фізичні особи, що здійснюють вкладення капіталу (інвестування), називаються інвесторами.

Всі інвестиції можуть поділятись на зовнішні і внутрішні, тобто іноземні та вітчизняні, а вітчизняні, в свою чергу, поділяються на реальні (виробничі) та фінансові.

Реальні інвестиції -- це вкладення капіталу у різні сфери діяльності і галузі народного господарства з метою створення нових та оновлення існуючих основних фондів ("капітальних" матеріальних благ). Реальні інвестиції називаються виробничими, поскільки вони спрямовані у виробництво, але частіше їх називають просто капітальними вкладеннями.

Фінансові інвестиції -- це використання капіталу для придбання облігацій, акцій, інших цінних паперів, що випускаються державою або підприємствами. В умовах ринкової економіки найбільш поширеним видом фінансових інвестицій є купівля акцій з метою одержання доходу у вигляді дивідендів.

Капітальні вкладення -- це кошти, що направляються на розширене відтворення основних фондів та об'єктів соціальної інфраструктури підприємства. Вони складаються із затрат на % реконструкцію, > розширення, > технічне переоснащення діючих та спорудження нових підприємств, І заміну основних фондів, що вибули, новими.

До складу капітальних вкладень входять:

1) Вартість будівельно-монтажних робіт (підготовка території під забудову, саме будівництво будівель і зведення споруд, монтаж обладнання).

2) Вартість технологічного, енергетичного, підйомно-транспортного устаткування, а також інструментів та інвентаря, які включаються до складу основних фондів.

3) Витрати на проектно-пошукові роботи, вартість земельних ділянок, витрати на технічний нагляд, підготовку експлуатаційних кадрів, вартість придбаних ліцензій і патентів, інші витрати, пов'язані із підготовкою до будівництва та експлуатації об'єкта, в залежності від класифікаційних ознак та напрямків використання капіталовкладень розрізняють таку їх структуру: галузеву; територіальну; технологічну; відтворювальну; структуру за формами власності.

4) Галузева структура характеризує розподіл капіталовкладень по галузях і видах виробництв.

Територіальна структура -- це співвідношення їх розподілу по економічних районах, областях країни.

Технологічна структура -- це співвідношення між основними їх складовими частинами: затратами на будівельно-монтажні роботи, вартістю обладнання, машин і механізмів, іншими капітальними затратами.

Позитивною тенденцією в динаміці цієї структури є поступове збільшення частки витрат на устаткування, інструмент та інвентар. В цьому криються резерви підвищення ефективності використання капітальних вкладень, поскільки на сьогоднішній день майже половина їх йде на будівельно-монтажні роботи.

Відтворювальна структура капітальних вкладень відображає співвідношення довгострокових витрат на нове будівництво, розширення, реконструкцію і технічне переоснащення, тобто форми відтворення основних фондів.

Структура капітальних затрат за формами власності свідчить про значне переважання державних інвестицій над приватними. Поки що вони є домінуючими, але з ростом приватизації, акціонування державних підприємств має зростати частка приватного капіталу в загальному його обсязі.

Джерелами фінансування перелічених вище заходів, тобто відшкодування капітальних затрат, можуть бути:

власні кошти підприємства у вигляді залучення частини нерозподіленого прибутку, доходи від реалізації цінних паперів;

довгострокові кредити банків;

залучення закордонних інвестицій та створення спільних підприємств;

засоби державного бюджету, тобто централізовані капітальні вкладення.

Капітальне будівництво -- це процес створення нових, технічного переоснащення, реконструкції, розширення діючих об'єктів виробничої та соціальної інфраструктури підприємства. Воно характеризується тривалим циклом, складністю споруджуваних об'єктів, великими затратами трудових, матеріальних і фінансових ресурсів, спорудження будівель і об'єктів виробничого.

Для управління господарською діяльністю по капітальних вкладеннях у забудовника створюється спеціальний апарат. Керівництво будівництвом нових підприємств здійснює дирекція новостворюваного підприємства, а на діючих підприємствах створюються відділи капітального будівництва.

Капітальне будівництво може здійснюватись підрядним та господарським способом.

Підрядний спосіб передбачає виконання будівельно-монтажних робіт постійно діючими спеціалізованими організаціями на основі підрядних договорів.

При господарському способі будівництво ведеться самим забудовником, роботи на об'єкті будівництва ведуться поряд із основною виробничою діяльністю власними силами та засобами. Підприємство-забудовник в цьому випадку одночасно виконує функції керівника будівництва і виконавця будівельно-монтажних робіт.

Кінцевий результат капітального будівництва -- введення в дію виробничих потужностей.

Планування його обсягів здійснюється в такій послідовності:

· складають баланс виробничих потужностей підприємства;

· оцінюють можливості приросту виробничих потужностей за рахунок проведення технічного переоснащення, реконструкції;

· визначають необхідні обсяги введення в дію додаткових виробничих потужностей за рахунок розширення діючих об'єктів і будівництва нових.

При будь-якому способі ведення будівельно-монтажних робіт визначається кошторисна вартість будівництва. Вона є ціною на спорудження об'єкта і розраховується згідно із встановленими цінами, тарифами, розцінками на будівельно-монтажні роботи.

Титульний список -- це плановий документ, в якому зазначені перелік об'єктів, включених в план капітального будівництва підприємства, строки будівництва, потужність об'єктів, витрати на будівельно-монтажні роботи, інші дані.

Економічну ефективність виробничих інвестицій можна визначити за допомогою показників їх абсолютної та порівняльної економічної ефективності.

Абсолютна ефективність капітальних вкладень показує загальну величину їх віддачі та обчислюється співставленням величини економічного ефекту з величиною самих затрат.

Абсолютну ефективність інвестицій можна оцінити за допомогою показників:

Розрахунковий коефіцієнт економічної ефективності капіталовкладень Ер повинен порівнюватись з нормативним коефіцієнтом Ен, який встановлюється Міністерством економіки України на певний період. У наших розрахунках прийматимемо Ен -- 0.15. Якщо ЕР>ЕН, то вкладення капіталу вважають доцільними.

Розрахунки порівняльної ефективності капітальних вкладень здійснюють тоді, коли треба вибрати кращий із можливих проектів інвестування виробництва.

Порівнювані варіанти виробничих інвестицій часто відрізняються один від одного розподілом загальної суми капіталовкладень по роках інвестування. Тому оцінку ефективності капіталовкладень здійснюють з врахуванням фактору часу.

Повні витрати на будівництво складаються із абсолютної суми капіталовкладень і втрат від їх "заморожування".

Тема 2. Кадри підприємства та продуктивність праці

1. Кадри підприємства

Кадри підприємства -- це сукупність постійних працівників, які отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають практичний досвід і навики роботи. Крім постійних працівників, в роботі підприємства можуть брати участь на основі контракту інші працездатні особи [ 11, с.215 ].

Всі кадри підприємства поділяються на промислово-виробничий персонал (ПВП) і непромисловий персонал (НПП). До ПВП відносяться зайняті в основних і допоміжних підрозділах підприємства, в заводських лабораторіях, дослідних установах, апарат заводоуправління, працівники охорони. До НПП належать зайняті у невиробничій сфері підприємства. В залежності від виконуваних функцій весь персонал підприємства поділяється на чотири категорії [8, с.72 ]:

- робітники;

- службовці;

- спеціалісти;

- керівники.

Робітники в залежності від відношення до процесу створення продукції поділяються на основні (які безпосередньо беруть участь в процесі виготовлення продукції) і допоміжні (які виконують функції обслуговування основного виробництва).

До службовців відносяться працівники, що здійснюють підготовку і оформлення документації, господарське обслуговування, облік і контроль.

Спеціалістами вважаються працівники, які займаються інженерно-технічними, економічними та іншими роботами.

Керівники -- це працівники, що обіймають посади керівників підприємства та його структурних підрозділів [ 20, с.62 ].

Важливою є класифікація персоналу за професіями, спеціальностями, кваліфікацією.

Професія характеризує вид трудової діяльності, спеціальність виділяється в межах певної професії і характеризує відносно вузький вид робіт. Кваліфікація характеризує якість, складність праці і є сукупністю спеціальних знань і навиків, які визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій обумовленої складності.

За рівнем кваліфікації робітники поділяються на чотири групи, а конкретний рівень кваліфікації визначається за допомогою тарифно-кваліфікаційних довідників і характеризується розрядами.

Рівень кваліфікації керівників, спеціалістів і службовців залежить від рівня освіти і досвіду роботи. Для них теж існує чотири категорії.

На сьогоднішній день співвідношення між категоріями персоналу на пересічному підприємстві України є приблизно таким: 18% -- керівники, спеціалісти, службовці; 82% -- робітники [2, с. 113 ].

Підготовка кадрів в Україні здійснюється через систему державних і недержавних навчальних закладів. Формами підготовки кваліфікованих робітників є такі:

- навчальні заклади з підготовки молодших спеціалістів;

- індивідуальне і бригадне навчання безпосередньо на виробництві;

- курси оволодіння другою і суміжними спеціальностями.

Підготовку службовців і спеціалістів здійснюють навчальні заклади різних рівнів (коледжі, інститути, університети, академії). Підготовка кадрів для підприємств нових (недержавних) форм господарювання здійснюється державними і недержавними навчальними закладами на основі укладених договорів між підприємствами і навчальними закладами. Підприємства відшкодовують витрати на ці цілі за рахунок власних коштів.

Продуктивність праці -- це показник, що характеризує її ефективність і показує здатність працівників випускати певну кількість продукції за одиницю часу [ 5, с 57].

В умовах ринкових відносин висока продуктивність праці в кінцевому

рахунку забезпечує ріст обсягу виробництва.

Продуктивність праці відображає плодотворність, ефективність людської праці в сфері матеріального виробництва.

Розрізняють індивідуальну, локальну і суспільну продуктивність праці.

Індивідуальна продуктивність живої праці відображає продуктивність праці окремого робітника.

Загальна продуктивність -- це усереднена індивідуальна продуктивність, розрахована на ділянці, у цеху, на підприємстві, у галузі [5,с.59].

Незважаючи на велике значення індивідуальної і локальної продуктивності в господарській діяльності підприємства, ці показники не відображають сукупних витрат праці, зв'язаних з виробництвом і реалізацією продукції. Трудові витрати й економія, досягнуті на всіх етапах виробництва, включаючи задоволення споживача, можуть бути враховані тільки в продуктивності суспільної праці, що характеризується економією праці, розрахованої в цілому по народному господарству.

Рівень продуктивності праці (віддача робочої сили) -- одна з найважливіших характеристик, що відбиває прогресивність способу виробництва [6, с. 29].

Підвищення продуктивності праці забезпечує ріст кількості продукції, зробленої в одиницю часу, що сприяє росту валового внутрішнього продукту, зниженню собівартості і збільшення національного доходу.

Виготовлення продукції безпосередньо пов'язане з живою працею, а також з минулою працею, упредметненій у засобах виробництва, сировині, матеріалах. Співвідношення між витратами живої і минулої праці з ростом продуктивності праці змінюється. В міру впровадження досягнень науково-технічного прогресу витрати живої праці в одиниці продукції скорочуються швидше, ніж витрати минулої праці, упредметненої в засобах виробництва. В результаті у вартісній структурі одиниці продукції частка живої праці зменшується, а частка упредметненої праці росте, але збільшується в таких пропорціях, що загальна сума витрат живої і минулої праці, яка включена в одиницю товару, зменшується.

Розрізняють продуктивність індивідуальної праці, яка відображає затрати лише живої праці працівників, і продуктивність суспільної праці, що відображає затрати праці живої та уречевленої.

Рівень продуктивності праці характеризується показником виробітку, який показує кількість продукції, що вироблена за одиницю часу. Оберненим до виробітку є показник трудомісткості.

Методи визначення виробітку [13, с. 512 ]:

- натуральний (ділення обсягу виробленої продукції у фізичних одиницях на кількість затраченого часу в нормо-годинах); різновидом натуральних вимірників обчислення виробітку є умовно-натуральні;

- вартісний (ділення обсягу виробленої продукції в гривнях до затрат часу, вираженого в середньосписковій чисельності робітників, або відпрацьованій ними кількості людино-днів, людино-годин);

- трудовий (ділення обсягу продукції, представленої в затратах робочого часу в нормо-годинах, на кількість робітників).

Планування продуктивності праці здійснюється методом прямого рахунку та пофакторним методом.

Метод прямого рахунку передбачає визначення планового рівня продуктивності праці шляхом ділення запланованого обсягу випуску продукції у вартісному виразі або в натуральних одиницях на планову чисельність промислово-виробничого персоналу.

Пофакторний метод передбачає розрахунок приросту продуктивності праці через економію чисельності працівників під впливом різних факторів.

Розрахунок планового рівня продуктивності праці здійснюється в декілька етапів [21, с. 221].

Обчислення економи робочої сили під впливом техніко-економічних факторів. Ці фактори згруповані так:

1) підвищення технічного рівня виробництва;

2) структурні зрушення у виробництві;

3) вдосконалення у правління,організації виробництва і праці;

4) зміна обсягу виробництва;

5) галузеві фактории;

6) введення в дію і освоєння нових підприємств (об'єктів).

Зміна чисельності робітників визначається як різниця між чисельністю, що планується для нових підприємств (вона встановлюється на основі технічних проектів) і тією чисельністю, яка була б необхідна для випуску продукції на нових підприємствах при базовій продуктивності праці по міністерству в цілому.

Загальна економія чисельності працівників знаходиться як сума економії чисельності по кожному з перерахованих факторів.

Визначення планової чисельності працюючих шляхом віднімання від вихідної їх чисельності в плановому періоді загальної величини їх зменшення.

Важливим елементом економічного аналізу є розрахунок можливого приросту продукції за рахунок росту продуктивності праці.

Праця на будь-якому підприємстві повинна бути організована з наукової точки зору.

Науковою є така організація праці, яка ґрунтується на досягненнях науки і техніки, передовому досвіді і дозволяє найкращим чином об'єднати в єдиному процесі виробництва техніку і людей, забезпечити ефективне використання ресурсів та збереження здоров'я працівників.

Наукова організація праці (НОП) має вирішувати три завдання [12, с. 421]:

1. економічне (ефективне використання ресурсів і ріст продуктивності праці);

2. психофізіологічне (підвищення працездатності людини без шкоди її здоров'ю);

3. соціальне (праця повинна бути задоволенням).

Процес праці на підприємстві відбувається в просторі і часі. Регламентація праці в часі здійснюється через норми праці.

Норма часу в умовах серійного і масового виробництва виступає як норма штучного часу.

Норма часу в умовах дрібносерійного і одиничного виробництва виступає як норма штучно-калькуляційного часу.

Норма виробітку - це кількість продукції, яка повинна бути вироблена за одиницю часу [6, с.30]:

- середній процент виконання норм виробітку обчислюється як відношення кількості нормо-годин на виготовлення продукції до кількості годин фактично відпрацьованого часу.

Норма чисельності -- це необхідна для виконання певної роботи чисельність персоналу [6, с.30 ].

Норма обслуговування -- це встановлена кількість одиниць обладнання (робочих місць, квадратних метрів площі), яка обслуговується одним робітником або бригадою на протязі зміни [6, с. 31].

Підвищення продуктивності праці завжди має вирішальне значення для розвитку економіки країни.

Підготовка кадрів в Україні здійснюється через систему державних і недержавних навчальних закладів. Формами підготовки кваліфікованих робітників є такі:

навчальні заклади з підготовки молодших спеціалістів;

індивідуальне і бригадне навчання безпосередньо на виробництві;

курси оволодіння другою і суміжними спеціальностями.

2. Підготовка кадрів в Україні

Підготовку службовців і спеціалістів здійснюють навчальні заклади різних рівнів (коледжі, інститути, університети, академії). Підготовка кадрів для підприємств нових (недержавних) форм господарювання здійснюється державними і недержавними навчальними закладами на основі укладених договорів між підприємствами і навчальними закладами. Підприємства відшкодовують витрати на ці цілі за рахунок власних коштів.

3. Продуктивність праці

Продуктивність праці -- це показник, що характеризує її ефективність і показує здатність працівників випускати певну кількість продукції за одиницю часу.

Розрізняють продуктивність індивідуальної праці, яка відображає затрати лише живої праці працівників, і продуктивність суспільної праці, що відображає затрати праці живої та уречевленої.

Рівень продуктивності праці характеризується показником виробітку, який показує кількість продукції, що вироблена за одиницю часу. Оберненим до виробітку є показник трудомісткості.

Методи визначення виробітку:

1) натуральний (ділення обсягу виробленої продукції у фізичних одиницях на кількість затраченого часу в нормо-годинах); різновидом натуральних вимірників обчислення виробітку є умовно-натуральні;

2) вартісний (ділення обсягу виробленої продукції в гривнях до затрат часу, вираженого в середньосписковій чисельності робітників, або відпрацьованій ними кількості людино-днів, людино-годин);

3) трудовий (ділення обсягу продукції, представленої в затратах робочого часу в нормо-годинах, на кількість робітників).

4) Планування продуктивності праці здійснюється методом прямого рахунку та пофакторним методом.

Метод прямого рахунку передбачає визначення планового рівня продуктивності праці (Пп.пл) шляхом ділення запланованого обсягу випуску продукції у вартісному виразі або в натуральних одиницях {Qm або Nna) на планову чисельність промислово-виробничого персоналу (Чпл)'-

Пофакторний метод передбачає розрахунок приросту продуктивності праці через економію чисельності працівників під впливом різних факторів.

Розрахунок планового рівня продуктивності праці здійснюється в декілька етапів.

Обчислення економи робочої сили під впливом техніко-економічних факторів.

Ці фактори згруповані так:

1)Підвищення технічного рівня виробництва.

2)Структурні зрушення у виробництві.

3)Вдосконалення у правління,організації виробництва і праці.

4)Зміна обсягу виробництва.

5)Галузеві фактори.

6)Введення в дію і освоєння нових підприємств (об'єктів).

Зміна чисельності робітників визначається як різниця між чисельністю, що планується для нових підприємств (вона встановлюється на основі технічних проектів) і тією чисельністю, яка була б необхідна для випуску продукції на нових підприємствах при базовій продуктивності праці по міністерству в цілому.

Загальна економія чисельності працівників (Езаг) знаходиться як сума економії чисельності по кожному з перерахованих факторів.

Визначення планової чисельності працюючих шляхом віднімання від вихідної їх чисельності в плановому періоді {Чвих) загальної величини їх зменшення.

Важливим елементом економічного аналізу є розрахунок можливого приросту продукції за рахунок росту продуктивності праці.

Праця на будь-якому підприємстві повинна бути організована з наукової точки зору.

Науковою є така організація праці, яка ґрунтується на досягненнях науки і техніки, передовому досвіді і дозволяє найкращим чином об'єднати в єдиному процесі виробництва техніку і людей, забезпечити ефективне використання ресурсів та збереження здоров'я працівників.

Наукова організація праці (НОП) має вирішувати три завдання:

економічне (ефективне використання ресурсів і ріст продуктивності праці);

психофізіологічне (підвищення працездатності людини без шкоди її здоров'ю);

соціальне (праця повинна бути задоволенням).

Процес праці на підприємстві відбувається в просторі і часі. Регламентація праці в часі здійснюється через норми праці.

норма часу; норма виробітку; норма чисельності; норма обслуговування.

Норма часу в умовах серійного і масового виробництва виступає як норма штучного часу.

Норма часу в умовах дрібносерійного і одиничного виробництва виступає як норма штучно-калькуляційного часу.

Норма виробітку це кількість продукції, яка повинна бути вироблена за одиницю часу:

Середній процент виконання норм виробітку (Нвир%) обчислюється як відношення кількості нормо-годин на виготовлення продукції до кількості годин фактично відпрацьованого часу.

Норма чисельності -- це необхідна для виконання певної роботи чисельність персоналу.

Норма обслуговування -- це встановлена кількість одиниць обладнання (робочих місць, квадратних метрів площі), яка обслуговується одним робітником або бригадою на протязі зміни.

Методами нормування праці є:

· сумарний;

· аналітичний, який може бути аналітично-розрахунковим та

· аналітично-дослідницьким.

Аналітично-дослідницький метод передбачає встановлення норми часу шляхом спостереження, тобто хронометражу.

Процес хронометражу ділиться на ряд етапів, заключним із яких є перевірка утвореного хроноряду на стійкість. Стійкість хроноряду визначається за допомогою коефіцієнта стійкості

Тоді порівнюють Кеш із нормативним коефіцієнтом стійкості (Кстн).

В такому випадку слід відкинути одне або максимальне, або мінімальне значення тривалості операції (один замір) і знову перевірити хроноряд на стійкість. Якщо і тепер хроноряд виявиться нестійким, то заміри слід повторити (зробити повторне спостереження).

Якщо Кет < Кет н, то хроноряд вважається стійким і, визначивши середню тривалість операції, можна встановити відповідну норму часу.

На основі встановлених норм праці визначають необхідну чисельність працівників підприємства.

Загальна чисельність працівників підприємства складається із чисельності промислово-виробничого і промислового персоналу.

Планова чисельність допоміжних робітників (Чдр) визначається аналогічно чисельності основних робітників, якщо для них встановлені певні норми виробітку чи обслуговування.

Чисельність керівників, спеціалістів, службовців визначається на основі затвердженого на підприємстві штатного розпису, в якому встановлюється кількість працівників по кожній із вказаних груп згідно діючих нормативів чисельності.

Важливим моментом в обчисленні чисельності робітників підприємства є правильне встановлення дійсного (корисного) фонду часу роботи одного середньоспискового робітника.

Цей фонд визначається шляхом складання балансу робочого часу середньоспискового робітника.

В цьому балансі явочне число днів виходу визначається шляхом віднімання від номінального фонду робочого часу в днях (календарний фонд мінус кількість вихідних і святкових днів) кількості цілоденних невиходів. Фактичну тривалість робочої зміни визначають відніманням від номінальної тривалості робочої зміни в годинах кількості годин скорочення робочої зміни.

Добуток явочного числа днів виходу на фактичну тривалість робочої зміни дає дійсний річний фонд робочого часу середньоспискового робітника в годинах.

Економічний ефект від зниження плинності визначається через економію робочого часу та додатковий випуск продукції.

Економія робочого часу (Ечасу) визначається:

Ечасу = Чзв X t, днів,

де t -- втрати часу у зв'язку із плинністю, тобто час на заміщення необхідною робочою силою одного звільненого, днів.

Додатковий випуск продукції (Вдод) обчислюється:

Вдод = Ечасу X В план, грн.,

де Вплан -- плановий виробіток на одного працюючого за один люд.день, грн.

Тема 3. Оборотні засоби. Основні фонди та виробнича потужність підприємств

1. Основні фонди підприємств

Основні фонди підприємств -- це засоби праці, які мають вартість, функціонують у виробничому процесі тривалий час, не змінюючи при цьому своїх форм і розмірів, а свою вартість переносять на вартість готової продукції поступово, шляхом амортизаційних відрахувань.

Не є виробничими фондами засоби праці, не залученні в процес виробництва (не введені в дію підприємства, засоби праці у стадії монтажу, демонтоване обладнання).

Основні фонди підприємства поділяються на виробничі (функціонують у сфері матеріального виробництва підприємства) і невиробничі (фонди невиробничої сфери підприємства).

В залежності від функцій, що виконують засоби праці у виробничому процесі, вони класифікуються за виробничим призначенням на такі групи:

1) будівлі; 2) споруди; 3) передавальні пристрої; 4) машини і обладнання; 5) транспортні засоби; 6) інструмент; 7) виробничий інвентар; 8) господарський інвентар.

Виробнича структура основних фондів -- це співвідношення різних груп основних фондів в їх загальній вартості. Часто цю структуру розглядають як співвідношення активної і пасивної частини основних фондів. Прогресивною є така структура основних фондів, де доля активної частини зростає.

Фактори, що впливають на виробничу структуру основних фондів :

a) виробничі та матеріально-технічні особливості галузі;

b) форми суспільної організації виробництва;

c) форми відтворення основних фондів;

d) технічний рівень виробництва;

e) рівень організації будівельних робіт;

f) розміщення підприємства.

Галузева структура основних фондів характеризується співвідношенням питомої ваги основних фондів різних галузей до їх загальної вартості.

Вікова структура основних фондів -- це співвідношення різних вікових груп основних фондів в їх загальній вартості.

Облік основних фондів здійснюється в натуральній і вартісній формі.

Натуральні показники (площа, потужність обладнання, кількість одиниць обладнання тощо) використовуються при визначенні виробничої потужності, розробці балансів обладнання, удосконалення складу основних фондів і т.д.

Вартісна форма обліку необхідна для визначення розмірів амортизації, калькулювання собівартості продукції.

2. Оцінка основних фондів

Оцінку основних фондів здійснюють за:

1) балансовою вартістю (початковою і відновною);

2) балансовою вартістю з врахуванням зношення (залишковою вартістю).

Початкова (первісна) балансова вартість основних фондів (Вп) показує їх вартість на момент встановлення і обчислюється:

Вп = Ц + Т + М, грн.,

де Ц -- ціна обладнання, грн.; Т -- транспортні витрати на його доставку, грн.; М -- витрати на установку і монтаж обладнання, грн.

Початкова вартість основних фондів з врахуванням зношення

(Вп) обчислюється за формулою:

В„ = Вп - / х А, де t -- кількість років експлуатації обладнання з моменту введення;

А -- щорічна сума амортизаційних відрахувань, грн.

Зношення основних фондів, тобто втрата ними частини вартості, є фізичним і моральним.

Фізичне зношення -- це втрата основними фондами їх споживчих якостей.

Моральне зношення являє собою передчасне (до закінчення строку фізичної служби) обезцінення основних фондів, викликане або здешевленням відтворення основних фондів (моральне зношення першого роду), або використанням більш продуктивних засобів праці (моральне зношення другого роду).

Моральне зношення 2-го роду в межах суспільного виробництва оцінити неможливо, оскільки одні і тіж основні фонди можуть задовільняти або не задовільняти потреб конкретних споживачів.

Процес відшкодування зношення основних фондів здійснюється шляхом амортизації. Із амортизаційних сум, що включаються у склад витрат на виробництво продукції, формується амортизаційний фонд, який використовується для відтворення основних фондів.

З 1991 року амортизаційні відрахування в Україні здійснюються тільки на повне відновлення. Згідно "Положення про порядок визначення амортизації та віднесення амортизаційних відрахувань на витрати виробництва (обігу)" амортизації підлягають витрати, пов'язані із:

придбанням та введенням в експлуатацію основних фондів;

самостійним виготовленням основних фондів;

проведенням певних видів ремонтів, реконструкції і модернізації основних фондів;

поліпшенням земель.

Для здійснення процесу нарахування амортизації основні фонди підприємства поділяють на такі групи:

група 1 -- будівлі, споруди, їх компоненти, передавальні пристрої;

група 2 -- транспортні засоби, меблі, офісне обладнання, побутові електромеханічні прилади та інструменти, інформаційні системи;

група 3 -- інші основні фонди, що не ввійшли до груп 1 і 2.

Річні норми амортизаційних відрахувань, затверджені згаданим „Положенням...", встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної із груп основних фондів на початок звітного періоду у таких розмірах:

ь група 1 -- 5%;

ь група 2 -- 25%;

ь група 3 -- 15%.

Ці ж норми застосовуються бюджетними установами для визначення зношення основних фондів.

З метою пожвавлення процесу відтворення основних фондів та захисту нагромаджених амортизаційних сум від знецінення підприємствам дозволено здійснювати прискорену амортизацію активної частини основних фондів.

На Заході використовуються два основних методи прискореної амортизації:

1) метод зменшуваного залишку;

2) метод суми чисел (кумулятивний метод).

Суть першого полягає в тому, що норма амортизації, яка використовується при рівномірному нарахуванні зношення, збільшується у 1,5--2 рази, а амортизаційні суми обчислюються за цією нормою не від початкової вартості основних фондів, а від недоамортизованої їх частини (див приклад 3).

3) Обчислюються річні суми амортизації множенням дробів (пункт 2) на початкову вартість устаткування (див. приклад 3).

Відповідно до згаданого "Положення ...", прискорена амортизація основних фондів групи 3, придбаних після 1 січня 1997 року, здійснюється за такими нормами:

ь перший рік експлуатації 15%;

ь другий рік експлуатації 30%;

ь третій 20%;

ь четвертий 15%;

ь п'ятий 10%;

ь шостий 5%;

ь сьомий 5%.

В разі застосування прискореної амортизації сума амортизаційних відрахувань визначається як сума відповідних до бутків початкової вартості окремих видів основних фондів групи та норм амортизаційних відрахувань.

Віднесення сум амортизації на витрати виробництва здійснюється щоквартально в розмірі *Д норми амортизаційних відрахувань.

Нарахування амортизації на основні фонди групи 1 проводиться до досягнення кожним об'єктом балансової вартості 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Залишкова вартість таких основних фондів відноситься на витрати виробництва в тому періоді, в якому досягнута така вартість.

Нарахування амортизації на основні фонди групи 2 і групи З проводиться до досягнення групою нульового значення балансової вартості.

Сума амортизаційних відрахувань є частиною витрат виробництва підприємства і не може бути вилучена повністю або частково до бюджетів чи інших централізованих фондів без згоди власника.

Ремонт основних фондів -- це відновлення фізичного зношення окремих конструктивних елементів (вузлів, деталей) і підтримання основних фондів у працездатному стані протягом всього терміну їх служби.

Поточний ремонт породжується випадковими поломками, що принципово не впливають на нормальне використання основних фондів. Має характер дрібних налагоджувальних робіт.

Капітальний ремонт породжується закономірним зношенням основних фондів і направлений на відновлення їх початкових експлуатаційних характеристик.

Відновний ремонт -- особливий вид ремонту основних фондів, що породжується їх зруйнуванням в результаті стихійних лих, тривалої бездіяльності.