Теоретичні основи зайнятості в ринкових умовах розвитку України

25

Теоретичні основи зайнятості в ринкових умовах розвитку України

1. Поняття та види зайнятості населення

Поняття «зайнятість» має економічний, соціальний та правовий зміст і розглядається як тріада категорій: економічної, соціальної та правової.

Зайнятість з економічної точки зору - це діяльність працездатного населення зі створення суспільного продукту або національного доходу. Ця зайнятість має вирішальне значення для суспільства з точки зору корисності, та якість життя населення в цілому, а також добробут окремих громадян.

Зайнятість з соціальних позицій - це зайнятість такими видами корисної діяльності, як навчання, служба в армії, зайнятість в домашньому господарстві, виховання дітей, догляд за хворими і людьми похилого віку, участь в роботі громадських організацій.

Правовий зміст зайнятості полягає в тому, що праця є природним правом людини, яке гарантується громадянину України державою. Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен громадянин має право на працю, а держава створює умови для здійснення цього права, гарантує однакові можливості у виборі професії і роду трудової діяльності; реалізує програму професійно-технічного навчального, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до потреб суспільства.

Отже, зайнятість як соціально-економічна категорія синтезує сукупність відносин щодо участі людей в суспільному виробництві і пов'язана із забезпеченням масштабів, умов і форм включення людей у суспільно корисну працю, з процесами формування, розподілу й використання трудових ресурсів.

Концептуально виділяють повну, ефективну і раціональну види зайнятості. Повна зайнятість означає створення матеріально-технічних, організаційних, соціально-економічних умов, які забезпечили б можливість працевлаштування працездатного населення. Поняття повної зайнятості працездатного населення розглядається в контексті зайнятості всіх видів ресурсів. Це означає, що кожен, хто хоче й може працювати, має бути забезпечений роботою; не повинні пустувати пахотні землі, простоювати обладнання й машини і тому подібне.

Повна зайнятість є важливим фактором соціального захисту населення в трудовій сфері. Однак її не слід розуміти як обов'язкову суцільну зайнятість у суспільному виробництві. Повна зайнятість означає використання всіх придатних для цього ресурсів і характеризується достатністю робочих місць для тих, хто потребує оплачуваної роботи, тобто має бути забезпечена зайнятість усіх, хто бажає і здатний працювати.

Повна зайнятість є не тільки соціальною гарантією, а й основою високоефективного використання трудового потенціалу суспільства. Разом з тим сама по собі вона не є свідченням рівня організації зайнятості, доцільності та розумності її параметрів. Слід мати на увазі ступінь раціональності зайнятості, на який впливають технічні, соціальні та економічні фактори.

Ефективна зайнятість забезпечує баланс між попитом і пропозицією робочої сили, відповідність наявної кількості робочих місць професійно-кваліфікаційній робочій силі. Дана зайнятість зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної та важкої праці, розподіл трудових ресурсів у територіальному та галузевому розрізах, за сферами прикладання праці та видами діяльності, який дає змогу в кожний момент одержати найбільший приріст матеріальних і духовних благ, і передбачає ефективне використання в трудовому процесі кожного зайнятого.

Система показників ефективної зайнятості населення включає рівень трудової участі населення, що відображає частку працездатного населення, залученого в різні форми та види економічної діяльності; розподіл робочої сили за галузями та сферами господарювання; фонд і енергоозброєність робітників; організацію трудового процесу, що визначається розстановкою та використанням робочої сили безпосередньо на робочих місцях.

Система показників дозволяє на макрорівні оцінити зайнятість з позиції її ефективності. Такі оцінки важливі не лише для вивчення нових тенденцій у сфері зайнятості населення, але й для реалізації відповідної соціально-економічної політики держави.

Про ефективність зайнятості можна судити також за непрямим показником - рівнем безробіття. В сучасній ринковій економіці побутує думка, що ефективна зайнятість досягається за наявністю так званого природного рівня безробіття (визначається шляхом сумування фрикційного та структурного безробіття). Якщо фактичний рівень безробіття перевищує природний його рівень, то можна стверджувати, що існуюча система зайнятості є неефективною.

Загалом, судити про ефективність зайнятості лише за одним показником не можна. Більше і точніше уявлення про ефективність зайнятості можна отримати, застосувавши систему показників:

Абсолютні показники:

ѕ загальна чисельність зайнятих - фіксується як по всій чисельності населення, так і за окремими групами (за статтю, віком, освітою, місцем проживання або професійною підготовкою);

Відносні показники:

ѕ рівень зайнятості населення професійною працею - показує залежність рівня зайнятості від демографічних чинників, є однією з характеристик добробуту суспільства, обчислюється в Україні для аналізу стану ринку праці:

%, (1.1)

де З - чисельність зайнятого населення, чол.;

Н - чисельність населення, чол.

ѕ рівень зайнятості економічно - активного населення (методика МОП) - відображає питому вагу зайнятих серед економічно - активного населення, обчислюється в Україні для аналізу стану ринку праці:

, (1.2)

де З - чисельність зайнятих, чол.;

ЕАН - чисельність економічно - активного населення, чол.

ѕ рівень зайнятості (вітчизняна методика) - характеризує рівень використання трудових ресурсів та потребу населення в робочих місцях, тісно корелює з динамікою працездатного населення:

, (1.3)

де З - чисельність зайнятих (вітчизняний підхід), чол.;

ТР - чисельність трудових ресурсів, чол.

ѕ рівень розподілу зайнятих за сферами суспільно - корисної діяльності - характеризує питому вагу зайнятих суспільно - корисною діяльністю в загальній чисельності трудових ресурсів:

, (1.4)

де Зі - чисельність зайнятих і-тим видом суспільно-корисної діяльності (навчання, фермерство та інше), чол.

ѕ рівень зайнятості населення у віці 15 -70 років - відображає питому вагу зайнятого населення у чисельності населення віком 15-70 років, що включає як економічно - активне, так і економічно неактивне населення в означеному віці:

, (1.5)

де Н15-70 - чисельність населення у віці 15-70 років, чол.

ѕ рівень економічної активності населення - характеризує питому вагу економічно активного населення у загальній чисельності всього населення віком 15-70 років:

. (1.6)

Поєднання повної і ефективної зайнятості створює раціональну зайнятість. Вона має місце в суспільстві з урахуванням доцільного перерозподілу працівників між галузями та регіонами.

Раціональність зайнятості визначають суспільне корисний характер трудової діяльності; оптимальна структура народного господарства, що забезпечує розподіл суспільної праці згідно з існуючими індивідуальними та суспільними потребами та рівнем розвитку продуктивних сил; професійно-кваліфікаційна структура сукупного працівника, зумовлена типом суспільного поділу праці, й адекватна їй система робочих місць.

Тобто важливою умовою, що забезпечує раціональність зайнятості, є кількісна і якісна відповідність роботи і робітника, структури робочих місць і трудових ресурсів.

Зайнятість населення реалізується через конкретні форми включення працівника в економічну систему. Найпоширенішими серед них є: наймана праця за трудовою угодою в державному секторі, на об'єктах колективної або приватної власності без розпорядження її індивідуальною частиною; особиста праця на об'єктах, де робітник має свою частку акцій, пайовий внесок, тобто є співвласником; особиста праця власника засобів виробництва, коли він є і власником, і працівником; робота на орендованих засобах виробництва; робота в спільному підприємстві; надомна праця; громадська робота тощо.

Збереження роботи не означає збереження конкретного робочого місця. Надання робітникові тимчасової роботи не обов'язково відповідає його професійно-кваліфікаційним здібностям.

Перехід до ринкових відносин в Україні потребує нової концепції зайнятості та ефективного відтворення трудового потенціалу в кожному регіоні, орієнтації не на "усереднену" людину, а на конкретні соціальні та демографічні прошарки населення.

Регіональні особливості зайнятості визначаються системою показників, основними серед яких є: частка трудоактивного населення (в кількісній і якісній оцінці) в структурі населення регіону; регіональний рівень безробітних; виробництво ВНП на одного працюючого в регіоні; рівень заробітної плати, сукупного доходу на одного зайнятого в регіоні; показники міграційних процесів (місто - село; між регіонами; в середині галузей і сфер зайнятості регіону).

Дані концепції, основані на повній зайнятості, тривалий час використовувалась багатьма країнами. Зокрема, в капіталістичному світі концепція повної зайнятості панувала до середини 70-х років і базувалась на стимулюванні державою попиту на робочу силу. Суттєва структурна перебудова виробництва, безперервне оновлення матеріальної бази, зниження темпів зростання виробництва за умов панування концепції повної зайнятості зробили незворотним процес витіснення живої праці й загострили проблему безробіття. Це зумовило перехід до нового підходу до розв'язання проблем зайнятості, що відповідно до визначення МОП, дістало назву концепції глобальної зайнятості, яка враховує всі види економічної та суспільно корисної діяльності й формулюється як залучення всіх осіб працездатного віку до розширеної сфери економічно і суспільно корисної трудової діяльності.

Концепція глобальної зайнятості передбачає:

ѕ урахування всіх видів економічно корисної для суспільства трудової діяльності людини. До зайнятих можна відносити не лише осіб, які одержують за свою працю грошову винагороду, а й осіб, які беруть участь у нетрадиційних ринках праці (підпільна економіка, робота домогосподарок, робота пенсіонерів у себе вдома і тому подібне);

ѕ розподіл сукупного обсягу робіт між усім дорослим населенням країни. Передбачається нормування сукупного обсягу робіт і перерозподіл його між усіма бажаючими працевлаштуватись, насамперед через зменшення індивідуального трудового навантаження , яке припадає на кожного працюючого. Вирішення цього завдання пов'язане з широким використанням таких заходів активного регулювання зайнятості, як збільшення тривалості шкільного навчання, використання прогресивної шкали виходу на пенсію, поділ робочих місць, часткова зайнятість, збільшення тривалості відпусток тощо;

ѕ встановлення річного гарантованого мінімального доходу для кожного дорослого громадянина. Передбачається послаблення зв'язку між зайнятістю та доходами як засобом задоволення потреб людини. Стимулюється використання альтернативної зайнятості. Концепція глобальної зайнятості передбачає послаблення зв'язку трудової діяльності з традиційними методами оплати праці. Тому мінімум оплати має витіснятися поняттям гарантованого мінімального доходу, який не може регулюватись умовами роботи за наймом. Встановлення мінімального річного доходу передбачає фінансування з коштів, які виділяються на допомогу по безробіттю, з прибутку підприємств і недержавних дотацій; індивідуалізація структури життєдіяльності людини, диверсифікація режиму і форм її роботи означає обов'язкове використання часткової зайнятості, поєднання молоддю навчання з роботою;

ѕ масова індивідуалізація форм найму, режимів та умов зайнятості, самої структури життєдіяльності людини, с саме: більш рівномірний розподіл навчання, трудового навантаження та дозвілля на весь життєвий цикл. Останнє можливе через використання різноманітних форм зайнятості (особливо в молодому та похилому віці), періодичне переривання активної трудової діяльності з метою навчання, перехід на неповну зайнятість працівників старших вікових груп і тому подібне.

Крім цього, виділяються ще концептуально примусовий та добровільний вид зайнятості. Примусова зайнятість населення спостерігається в історичному плані в різних країнах з різними способами виробництва. Одним із прикладів її застосування були колишні соціалістичні країни, в яких конституційно було закріплено обов'язок трудитись. Кожен працездатний громадянин мусив трудитися постійно, протягом робочого дня й тижня, з ранньої юності до пенсійного віку. Добровільна зайнятість передбачає право розпоряджатись своєю здатністю до праці, здійснювати або не здійснювати будь-які, не заборонену законом діяльність, у тому числі не пов'язану з виконанням оплачуваної роботи, надання кожній людині підходящої для неї роботи з одночасною відміною будь-яких форм примусу до праці. В умовах добровільної зайнятості людина має право обрати навіть такі види діяльності: догляд за хворим членом сім'ї або родичем, ремонт квартир, будівництво власного будинку, облаштування дачної ділянки, тривалу подорож, покращення здоров'я, саморозвиток особистості і тому подібне.

Відповідно до ст.. 1 Закону України «Про зайнятість населення», зайнятість - це діяльність громадянина, пов'язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб, і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі.

В Україні до зайнятого населення відносяться громадяни, що проживають на території держави на законних підставах:

ѕ працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном;

ѕ громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві;

ѕ обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об'єднаннях;

ѕ які проходять службу в Збройних Силах України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ України, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу;

ѕ які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах;

ѕ працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

Крім того, законодавством України можуть передбачатися й інші категорії зайнятого населення.

Зайнятість населення в Україні визначається та аналізується за даними звітності підприємств, закладів та організацій виробничих і невиробничих галузей, яку вони складають на основі даних первинного обліку та регулярно подають органам державної статистики, Міністерства праці і соціальної політики України та Центру зайнятості, а також за результатами вибіркового обстеження домашніх господарств із питань економічної активності населення.

Загалом класифікацію видів зайнятості проводять за характером діяльності, соціальною, галузевою належністю, територіальною ознакою, рівнем урбанізації, професійно-кваліфікаційною ознакою та видами власності.

За характером діяльності виділяють: економічно-господарську зайнятість, тобто всі види діяльності зі створення валового продукту й національного доходу; службову зайнятість, пов'язану зі службою в Збройних силах, роботою на вибраних, назначених посадах; соціальну зайнятість, яка пов'язана з використанням функцій соціального характеру (творча, інтелектуальна зайнятість, навчання, релігія, а також догляд за дітьми, людьми похилого віку та інвалідів).

За соціальною належністю зайнятість визначає робітників, службовців, управлінський персонал (менеджери); фермерів, підприємців.

За галузями народного господарства та сферами виробництва визначається зайнятість у матеріальному виробництві; невиробничій сфері; окремих крупних галузях народного господарства.

Територіальна ознака вивчає зайнятість за окремими регіонами, адміністративно-господарськими одиницями; рівень урбанізації - зайнятість у міській місцевості.

За статево-віковою ознакою виділяють чоловіків та жінок; молодь, осіб середнього та похилого віку.

За видами власності визнається зайнятість на підприємствах і в організаціях, які відносяться до різних видів власності: державної, приватної, або колективної.

Форми зайнятості - це організаційно-правові способи, умови трудовикористання. Виділяють форми зайнятості за різними класифікаційними ознаками.

За формами організації робочого часу розрізняють повну й неповну зайнятість. Повна - це зайнятість протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка приносить доход в нормальних для даного регіону розмірах. Неповна - це зайнятість протягом неповного робочого часу або з неповною оплатою. Видима неповна зайнятість - це переважно статистичне поняття, яке можна безпосередньо виміряти за допомогою даних про заробітну плату, відпрацьований час або шляхом спеціальних вибіркових обстежень. Невидима неповна зайнятість - переважно аналітичне поняття, яке відбиває фундаментальне порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами. Характерними ознаками невидимої (прихованої) неповної зайнятості можуть бути низькі доходи, неповне використання професійної компетентності або низька продуктивність праці. Виходячи з причин зайнятості на режимах неповного робочого часу, виокремлюють «вимушену» та «добровільну» неповну зайнятість. Вимушеною називається неповна зайнятість, зумовлена економічними причинами: скороченням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства, циклічним характером розвитку ринкової економіки.

За статусом діяльності розрізняють первинну (основну) зайнятість і вторинну (додаткову) зайнятість. Первинна - це зайнятість на основному місці роботи. Тобто там, де робітник отримує надійний і регулярний доход, де знаходиться трудова книжка. Вторинна - добровільна додаткова постійна або тимчасова діяльність осіб, які мають основну роботу.

За характером організації робочих місць та робочого часу розрізняють стандартну і нестандартну зайнятість. Стандартна зайнятість характеризується роботою у виробничому приміщенні роботодавця; стандартним навантаженням протягом дня, тижня, року; наявністю стабільного робочого місця, чітко визначеним часом початку та закінчення робочого дня; законодавчо встановленою тривалістю робочого дня (тижня, року). Нестандартна (альтернативна) зайнятість - це трудова діяльність, яка не відповідає стандартним правилам.

За стабільністю трудової діяльності розрізняють постійну і тимчасову зайнятість. Постійна - це зайнятість з відносно стабільним місцем роботи. Тимчасова - це зайнятість з тимчасовим, епізодичним, сезонним характером роботи.

За формами правового регулювання використання робочої сили розрізняють регламентовану (легальну) зайнятість і нерегламентовану (нелегальну). Регламентована зайнятість - це діяльність, яка відбувається у межах закону. Нерегламентована зайнятість - це діяльність, яка відбувається без укладання трудового договору, не враховується держстатистикою, без оплати податків тощо.

Механізм регулювання зайнятості населення включає сукупність правових, адміністративних та економічних важелів, що реалізуються на рівні держави, регіону та господарчого суб'єкта, для досягнення цілей, визначених державними програмами зайнятості.

Види важелів регулювання зайнятості населення:

1) правові - включають нормативно-правове забезпечення зайнятості населення, оптимізації заробітної плати на рівні ціни робочої сили соціальних гарантій працюючих та безробітних, соціального захисту неконкурентоспроможної робочої сили;

2) адміністративні - відображені в діяльності елементів інфраструктури ринку праці;

3) економічні - реалізуються через диференційовану систему податків, формування спеціальних страхових фондів, використання квот на працевлаштування, надання позики, кредиту для організації додаткових робочих місць. Знижуючи відсоткові ставки за кредит, держава робить його дешевим, що, в свою чергу, призводить до збільшення інвестицій у розширення виробництва; сприяння постачанню ресурсами й збуту продукції за умов збільшення робочих місць; фінансування для створення приватних господарств, сімейного бізнесу.

Рівні регулювання зайнятості населення:

І - на державному рівні визначаються мінімальні необхідні нормативи функціонування ринку праці, його загальні межі. Держава забезпечує уніфікацію системи соціального і трудового законодавства, визначає обсяг прав роботодавців і найманих працівників, можливості їхньої участі в управлінні виробництвом, межі компетенції місцевих органів управління ринком праці, розвиваються відносини соціального партнерства;

ІІ - на регіональному рівні складається програма зайнятості населення, вивчається стан ринку праці, співвідношення попиту і пропозиції робочої сили з урахуванням специфіки кожного регіону, розвиваються відносини соціального партнерства;

ІІІ - на рівні підприємства регулюванню підлягає наступне: робочі місця і трудові процеси; планування у сфері кадрів, професійне навчання та соціальний захист. Основними проблемами при цьому є підвищення мотивації працівників до ефективної праці на постійній основі та підвищення соціальної відповідальності підприємств за своїх працівників.

Держава може проводити активну і пасивну політику зайнятості. Активна політика зайнятості - це сукупність правових, організаційних та економічних заходів, які проводить держава з метою зниження рівня безробіття: профорієнтація, професійна підготовка і перепідготовка населення, організація громадських робіт, сприяння у пошуку роботи, кредитування малого підприємства, фінансова підтримка підприємств у збереженні (або створенні) робочих місць, розвиток системи органів служби зайнятості тощо. Пасивна політика зайнятості - це сукупність заходів, які направлені на згладжування негативних наслідків безробіття: грошова допомога безробітним і членам їх сімей. Пільги.

Крім того, виділяють три основні моделі державної політики зайнятості:

Європейська модель передбачає скорочення числа зайнятих при підвищенні виробництва праці, що призводить до росту доходів. Така політика передбачає дорогу систему допомоги для великої кількості безробітних.

Скандинавська модель передбачає забезпечення зайнятості практично всіх трудящих шляхом утворення робочих місць в державному секторі середніми умовами оплати праці. Така політика проводиться в основному на державні кошти, дефіцит яких призводить до спаду виробництва, безробіття.

Американська модель орієнтується на утримання робочих місць для значної частини економічно активного населення, які не потребують високої продуктивності. При такому підході безробіття нормаль зменшується, але збільшується кількість людей з низькими доходами.

Досягнення цілей програм зайнятості відбувається за визначеними принципами регулювання зайнятості в Україні у відповідності до рекомендацій МОП і нормативних актів про зайнятість населення:

ѕ забезпечення рівних можливостей всім громадянам у реалізації права на працю і вільний вибір виду діяльності;

ѕ сприяння ефективній зайнятості, яка запобігає безробіттю, створення нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

ѕ добровільність праці, у відповідності до якої зайнятість ґрунтується на вільному бажанні громадян. Кожен працівник має право самостійно вирішувати питання: брати чи не брати участь у суспільній праці; вибирати найбільш сприятливий режим зайнятості; вибирати географічне місце працевлаштування;

ѕ сприяння трудовій мобільності, формування орієнтації людей на безперервне вдосконалення професійної майстерності, готовність до перенавчання в разі необхідності;

ѕ єдність відповідальності. Заходи державної політики зайнятості зосереджені не тільки на територіальному рівні реалізації, але враховують і галузевий рівень, тобто вона здійснюється не виключно діями Державної служби зайнятості, а передбачає активність галузевих міністерств, відомств, підприємств та організацій різних форм власності.

Стратегією економічного і соціального розвитку України на 2004 - 2015 роки «Шляхи європейської інтеграції», що підготовлена відповідно до розпоряджень Президента України № 372/2001-рп від 21.12.2001р. та № 385/2002-рп від 08.11.2002 р. Такими базовими інструкціями, як Національний інститут стратегічних досліджень, Інститут економічного прогнозування НАН України та Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України визначаються такі цілі та механізми реалізації політики зайнятості.

На етапі економічного зростання набуває особливої значущості здійснення регулюючих заходів, спрямованих на ліквідацію прихованого безробіття, проведення політики забезпечення повної продуктивної зайнятості. Зусилля органів державної влади і, насамперед Уряду, мають концентруватися на запровадженні дієвих стимулів створення нових робочих місць, забезпеченні гарантій зайнятості в процесі приватизації та реструктуризації підприємств, на підтримці підприємництва і само зайнятості населення, розширенні практики громадських робіт, підвищенні гнучкості ринку праці.

У сфері продуктивної зайнятості завдання полягає у прискоренні адаптації населення до ринкових вимог із врахуванням європейських і євразійських інтеграційних процесів розвитку інфраструктури ринку праці, підготовки кадрів. На перший план висуваються завдання удосконалення структури зайнятості та оптимізації структури робочих місць, удосконалення цільових програм з точки зору їх впливу на умови зайнятості у галузях та регіонах.

Мета державної політики зайнятості щодо неформального сектору та натурального господарства полягає у поступовому переведенні зайнятого там населення до більш високого рівня організації шляхом сприяння повній, продуктивній, вільно обраній зайнятості й покращення соціального захисту вразливих верств населення.

Пріоритетами державної політики зайнятості на період до 2009 року є сприяння: зайнятості населення шляхом збереження ефективних та створення нових робочих місць на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності; самостійній зайнятості населення, розвитку підприємництва; підготовці робочої сили, професійний склад і кваліфікаційний рівень якої відповідає потребам економіки та ринку праці; підвищенню якості робочої сили, розвитку системи професійного навчання кадрів протягом періоду трудової діяльності з урахуванням потреб ринку праці; посиленню мотивації до легальної продуктивної зайнятості; зайнятості громадян, що потребують соціального захисту і не спроможні на рівних умовах конкурувати на ринку праці; професійній підготовці та зайнятості осіб з обмеженими фізичними і розумовими можливостями; поверненню зареєстрованих безробітних до продуктивної зайнятості; детінізації відносин у сфері зайнятості населення; легалізації зовнішньої трудової міграції громадян України та посиленню їх соціального захисту.

Розв'язання зазначених проблем здійснюється шляхом підтримки регіонів з критичною ситуацією на ринку праці, сприяння зайнятості населення у містах з монофункціональною структурою виробництва, шахтарських регіонах, у селах в умовах реорганізації агропромислового комплексу, а також військовослужбовців, що вивільняються в процесі реформування Збройних Сил.

Обов'язковою умовою реалізації завдань державної політики зайнятості є забезпечення зв'язку політики зайнятості та державної економічної політики, поліпшення взаємодії сторін соціального діалогу та посилення відповідальності органів виконавчої влади за проведення державної політики зайнятості.

Державна політика у сфері формування професійно-освітнього потенціалу населення спрямовується на створення сприятливих правових, економічних, соціальних та організаційних засад для отримання молоддю професійних знань відповідно до потреб і можливостей особистості у здобутті освіти та ситуації на ринку праці і сприяння професійному розвиткові зайнятого населення.

Державною політикою у сфері формування професійно-освітнього потенціалу населення на період до 2012 року є:

ѕ переорієнтація ринку освітніх послуг на потреби роботодавців, зокрема: обґрунтування державного замовлення на підготовку кадрів, запровадження системи тендерів на його розміщення; надання державної підтримки у підготовці спеціалістів за професіями, щодо яких утворився дефіцит на ринку праці; надання кредитів для здобуття вищої та професійно-технічної освіти із застосуванням механізму їх здешевлення; удосконалення порядку ліцензування освітніх послуг з метою оперативного реагування навчальних закладів і підприємств на потреби ринку праці; розроблення і впровадження ефективного механізму взаємодії навчальних закладів та роботодавців;

ѕ підвищення якості робочої сили, зокрема: здійснення неперервного навчання працівників протягом періоду трудової діяльності; здійснення державних інвестицій у розвиток освіти та підготовку кадрів різного освітньо-кваліфікаційного рівня; здійснення професійного навчання працівників, зайнятих у галузях економіки, відповідно до потреб виробництва за рахунок коштів роботодавців; здійснення професійного навчання зареєстрованих безробітних з метою забезпечення подальшої їх зайнятості; сприяння самоосвіті і професійному навчанню осіб за власні кошти для забезпечення розвитку особистості та просування по роботі (службі); запровадження незалежної кваліфікаційної атестації;

ѕ інтеграція професійної освіти в європейський простір, зокрема: реалізація в Україні положень Болонської декларації; перегляд переліку напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах; розроблення переліку кваліфікацій за відповідним освітньо-кваліфікаційним рівнем; удосконалення державних стандартів освіти; оптимізації мережі вищих навчальних закладів та системи їх підпорядкування; удосконалення Класифікатора професій ДК 003:2005, кваліфікаційних характеристик професій працівників.

Прогнозується зростання обсягу навчання персоналу на виробництві за новими професіями на 40-50 % (до 450-500 тис. чоловік щороку). Обсяг підвищення кваліфікації персоналу підприємств, установ та організацій збільшиться у 2009 році удвічі і становитиме близько 2 млн. чоловік.

Відповідно до концепції зміщення акцентів соціальної політики на забезпечення максимальної реалізації права громадянина на працю та отримання за неї гідної винагороди, у сфері політики зайнятості буде здійснений комплекс заходів, спрямованих на удосконалення ринку праці та системи працевлаштування, випереджаюче зростання зайнятості в малому і середньому бізнесі, а також у сфері послуг. Ці заходи мають компенсувати негативний вплив на ринок праці зрушень, що відбуватимуться в структурі національної економіки під впливом конкурентного середовища та відповідно до орієнтирів структурної політики України. З метою законодавчого забезпечення держаної політики зайнятості необхідно прийняти нову редакцію Закону України «Про зайнятість населення».

Зайнятість населення України має забезпечуватися шляхом проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва.

З метою забезпечення зайнятості населення в Україні передбачено комплекс заходів, серед яких найважливіші такі: інвестиційні та податкові заходи, спрямовані на раціональне розміщення продуктивних сил, підвищення мобільності трудових ресурсів, заохочення підприємництва, створення нових технологій, нових малих підприємств, застосування гнучких режимів праці (скороченого робочого дня, роботи дома та ін.), що сприяють збереженню і розвитку системи робочих місць; забезпечення прав та інтересів працівників через удосконалення законодавства про зайнятість населення і працю, створення сприятливих умов на виробництві; проведення аналітичних і наукових досліджень економічної структури і прогнозування змін у якості й розподілі робочої сили; регулювання зовнішньоекономічної діяльності в частині залучення і використання іноземної робочої сили на основі квотування й ліцензування, а також забезпечення своїм громадянам права працювати за кордоном; сприяння (з боку підприємств, установ і організацій усіх форм власності) при потребі створенню додаткових робочих місць, а також поліпшенню умов праці в суспільному виробництві.

У реалізації цих заходів особливе місце належить державним і територіальним програмам зайнятості населення, державним службам і фонду сприяння зайнятості, відповідним координаційним комітетам за участю профспілок, власників підприємств.

Першочерговими заходами державної політики зайнятості є: запровадження системи довгострокових прогнозів попиту на робочу силу за професіями і формування за результатами прогнозування державного замовлення на підготовку кваліфікованих кадрів; співпраці між навчальними закладами і підприємствами з метою формування, відтворення та збереження кадрового потенціалу, підвищення кваліфікації; гарантування надання першочергового робочого місця випускникам навчальних закладів (підготовлених за держзамовленням) тощо.

2. Ефективна зайнятість населення та її принципи

Ефективна зайнятість населення - це корисна трудова діяльність громадян, спрямована на підвищення продуктивності праці, збільшення обсягів виробництва і скорочення витрат робочого часу.

Ефективна зайнятість населення передбачає, що складові механізму державного регулювання зайнятості населення використовуються при поєднанні окремих напрямків, що забезпечують максимальну економічну віддачу.

Викладення основних принципів ефективної зайнятості населення дає можливість сформулювати положення про відповідність потенційних ресурсів праці потребам у кваліфікованих кадрах, а також збалансувати чисельність трудових ресурсів з кількістю робочих місць. Теоретичне обґрунтування принципів формування економічного механізму державного регулювання зайнятості населення дозволило установити, що найголовнішим принципом є забезпечення рівних можливостей усім робітникам, право на вільний вибір діяльності відповідно до професійної підготовки й особистих здібностей.

Існуюча система зайнятості населення не має регуляційного механізму, який би визначав пріоритетні напрямки в умовах переходу до ринкових відносин. На основі проведених досліджень визначена принципово нова якісна характеристика трудового потенціалу, яка розглядає склад населення за статтю і віком, рівнем освіти та кваліфікації, а також за соціальним станом здоров'я робітника.

Дослідженнями встановлено, що основним принципом ефективної зайнятості населення є формування різних форм зайнятості, їх пропорційного співвідношення за сукупністю галузей матеріального виробництва, таких як промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт і зв'язок, торгівля, а також галузей невиробничої сфери. Великого значення при обґрунтуванні зайнятості населення за сферами діяльності набувають пропорції між працездатним населенням, між його статево-віковими групами у працездатному віці. Слід зазначити, що скорочення питомої ваги працездатного населення в загальній його чисельності посилює протиріччя між виробництвом і споживанням, що об'єктивно викликає необхідність зростання продуктивності праці і збільшення обсягів виробництва продукції.

Найважливішим принципом ефективної зайнятості населення є впровадження нових прогресивних технологій і автоматизації виробництва. Чисельність робітників, безпосередньо зайнятих у виробництві, суттєво зменшиться, будуть визначені інші пропорції зайнятості різних соціальних груп населення, хоча ліквідація робочих місць із застосуванням некваліфікованої праці в перспективному періоді сприятиме зміні соціального, професійного й кваліфікованого складу зайнятих.

Ринкові відносини у матеріальному виробництві дають можливість перерозподілити частину працездатного населення у сферу підприємництва, кооперацію та індивідуально-трудову діяльність, що сприяє ефективній зайнятості населення, особливо молоді, впливає на зміни у співвідношенні зайнятих у галузях виробничої і невиробничої сфер. Подальший розвиток окремих галузей економіки, особливо промисловості по переробці сільгосппродукції, виробництву будівельних матеріалів і товарів народного споживання з місцевих ресурсів, сприятиме більш ефективній зайнятості населення.

Ефективна зайнятість населення характеризується принципом співвідношення механізованої та ручної праці в окремих галузях. За останні роки машино оснащеність і енергоозброєність праці значно підвищились, хоча в окремих регіонах і галузях цей процес протікає по-різному.

Вирішення проблем забезпечення ефективно зайнятості працездатного населення повинно базуватись на принципі комплексного підходу, який виражається в розробці зведених розрахунків чисельності праці по окремим підприємствам і конкретним напрямам забезпеченості потреби в ресурсах праці галузей і підприємств економіки та окремих регіонів.

Вирішення проблеми ефективної зайнятості населення із застосуванням принципу вирівнювання навантаження на одного робітника з урахуванням ступеня інтенсифікації виробництва являє собою не менш складну проблему, ніж упорядкування міжгалузевого перерозподілу ресурсів праці. Забезпечення економічного механізму державного регулювання зайнятості населення трудонадлишкових регіонів може з успіхом вирішуватись з урахуванням комплексу заходів по переміщенню надлишкового населення на роботу в трудонедостатні регіони.

Великого значення в досягненні ефективної зайнятості набуває принцип розподілу матеріальних благ за результатами праці, який протягом багатьох років не береться до уваги. Перехід до ринкових відносин в економіці повинен здійснюватись з урахуванням матеріального і духовного рівня життя робітників виробництва, за умови динамічного підйому оплати праці, збільшення фондів споживання, розширення житлово-господарського будівництва і поліпшення соціально-побутового і культурно-просвітницького обслуговування.

Основним знаряддям підвищення ефективності праці і використання основних засобів виробництва є капітал і ринок, які діють як фактори, що сприяють ефективній зайнятості населення. Дослідженнями встановлено, що тільки при взаємодії усіх складових економічного механізму державного регулювання зайнятості й оптимального їх поєднання у виробництві можливо досягнути ефективної зайнятості населення.

Найважливішим принципом здійснення ефективної зайнятості населення є справедливий розподіл матеріальних благ за принципом: за якісний труд - підвищення оплати, більш виробляти - краще одягатись і харчуватись.

Для успішного здійснення принципів ефективної зайнятості населення найважливіше значення набувають організаційні форми перерозподілу надлишків ресурсів труда між галузями економіки й окремими регіонами. Принципи ефективної зайнятості змінюються у зв'язку із зміною характеру виробничих відносин і розвитком ринкової економіки. Нині при перерозподілі надлишків ресурсів труда використовуються різні організаційні форми: організаційний набір, організаційне працевлаштування молоді, набір робітників безпосередньо підприємствами, будівельними організаціями та установами, сіль господарське переселення, вступ у навчальні заклади, індивідуальна міграція.

В окремих регіонах і галузях економіки, які мають надлишок ресурсів труда, одним із основних шляхів забезпечення ефективної зайнятості є зменшення чисельності робітників до рівня оптимальної потреби. У регіонах з надлишком сільського населення темпи розвитку промисловості, будівництва повинні бути більш високими, адже такі регіони, окрім трудових ресурсів, мають сприятливі соціальні та економічні умови.

Визначення основних принципів ефективної зайнятості населення дозволяє побудувати концепцію економічного механізму державного регулювання зайнятості населення з урахуванням форм власності і організації виробництва і труда, здійснити розподіл чисельності зайнятих за галузями економіки і сферами діяльності, розробити основні напрямки державного регулювання і прогноз форм виробництва, ринку праці, нових технологій на довго -, середні -, та короткострокові періоди, а також економічні важелі регулювання (рис. 1.1)

25

Рис. 1.1 - Основні принципи ефективності зайнятості населення

Загальне значення усіх вище перелічених принципів ефективної зайнятості населення за допомогою забезпечуються рівномірний перерозподіл ресурсів труда між галузями економіки, його сферами діяльності і різними регіонами й областями.

3. Поняття, типи, функції, механізм та умови функціонування ринку праці

Ринок праці є одним з типів ринків за економічним призначенням. У сучасній економічній літературі неможливо знайти однозначне трактування ринку праці, як і ринку взагалі. В різних формулюваннях ринку праці виділяються такі його аспекти: стадії процесу відтворення робочої сили, узгодження попиту і пропозиції, характер відносин між людьми та інше. Здебільшого ринок праці визначається як інститут або механізм, в якому покупці та продавці здійснюють процеси купівлі-продажу товару «робоча сила», вступаючи у відносини товарного обміну. Іншими словами, ринок праці - це соціально-економічна категорія, яка характеризує відносини людей, що проявляються в процесі найму, оцінки, звільнення працівників та встановлення розмірів компенсації за використану робочу силу в залежності від ряду факторів.

Існують умови виникнення ринку праці, де першою умовою є юридична свобода та здатність власника робочої сили за своїм розсудом розпоряджатись своїми здібностями до праці. Але цієї умови недостатньо, тому що юридична свобода поки що не примушує власника продавати свою робочу силу. Тому другою умовою виникнення ринку праці є відсутність у людини всього необхідного для ведення свого господарства як джерела одержання всіх потрібних для життя засобів існування. Проте за сучасних умов мова вже не йде про абсолютну відсутність будь-яких інших засобів чи умов існування. Адже деяка частина найманих працівників є власниками цінних паперів, нерухомості і тому подібне, з яких одержує доход, але все-таки змушена продавати свою робочу силу. Необхідність в продажу своєї робочої сили виникає тоді, коли доход з інших джерел є недостатнім для одержання всіх необхідних для життя засобів. За цією умови людина мусить економічно продавати свою робочу силу. Але, як відомо, поява на ринку праці продавця товару ще не гарантує його продаж - для цього потрібен ще й покупець. Тому третьою умовою виникнення ринку праці є поява на ньому покупця-підприємця, який економічно змушений вийти на ринок праці, щоб купити запропоновану для продажу здатність до праці потрібних йому працівників.

Ефективне функціонування ринку праці можливе за наявності ряду умов, до яких підносяться: по-перше, повна самостійність та незалежність продавця та покупця робочої сили в поєднанні з їх економічною відповідальністю; по-друге, відносини агентів на ринку праці - це відносини договорів та угод між рівноправними партнерами; по-третє, функціонування ринку праці тим більш ефективне, чим активніша конкуренція між власниками робочої сили за право зайняття робочого місця та роботодавців за залучення кваліфікованої робочої сили; по-четверте, повинен існувати баланс між робочими містами, сукупною пропозицією робочої сили та грошовою масою заробітної плати; по-п'яте, наймані працівники та роботодавці для захисту своїх інтересів можуть об'єднуватись в спілки. Проте в одній спілці вони перебувати не можуть.

Вказані умови можна розглядати як одну з аксіом ринку робочої сили. Крім неї, слід назвати, принаймні, ще дві:

ѕ продавець прагне продати свій товар найдорожче, а покупець купити найдешевше;

ѕ повинна існувати єдність ринку робочої сили з ринком товарів та послуг, ринком капіталів та іншими типами ринків (наприклад, ринок робочої сили не може ефективно функціонувати без ринку житла).

Елементами ринку праці виступають товар, попит, пропозиція та ціна. Співвідношення попиту, пропозиції та ціни визначає кон'юнктурою ринку праці. У разі збігу попиту та пропозиції кон'юнктура ринку праці буде врівноваженою, в разі перевищення попиту над пропозицією - трудодефіцитною, в разі перевищення пропозиції над попитом - трудонадлишковою.

В економічній літературі відсутня єдина думка про те, що слід вважати товаром на ринку праці: робочу силу, працю чи результати праці. Але більшість спеціалістів вважають, щ він виступає у вигляді індивідуальної робочої сили. Індивідуальна робоча сила розглядається як сукупність фізичних та духовних якостей, якими володіє організм, жива особа і які пускаються нею в хід кожного разу, коли вона виробляє будь-які споживчі вартості. У сучасних економічних системах, коли економіка вільної конкуренції не спроможна справитись з рядом економічних і соціальних проблем, створюються механізми функціонування ринку праці з елементами державного та профспілкового втручання, який складається з суб'єктів, об'єктів, цілей, інструментів та засобів впливу.

До суб'єктів ринку праці відносяться носії, виконавці та виразники господарсько-трудових інтересів.

Носії - соціальні групи, які відрізняються один від одного за рядом ознак: за майновим станом, за доходами, професіями, галузевими та регіональними інтересами. Зокрема, це власники засобів виробництва (роботодавці) та власники робочої сили (наймані працівники). Кожна з цих груп має свої інтереси, обумовлені їх соціально-економічним станом, а також належністю до того чи іншого регіону, виду діяльності. Носії формують першу лінію зв'язку в механізмі державного регулювання ринку праці.

Виразниками господарсько-трудових інтересів є носії господарсько-трудових інтересів, які об'єднуються в спілки, асоціації, серед яких найбільш відомі профспілки, спілки роботодавців, фермерів, різних торговців, банківських установ, вони формують другу лінію зв'язку на ринку праці.

Третім суб'єктом механізму державного регулювання ринку праці є виконавці господарсько-трудових інтересів, які покликані запроваджувати у життя програму держаної економічної політики (третя лінія зв'язку). Виконавцями господарсько-трудових інтересів є органи трьох гілок влади, побудовані за ієрархічним принципом, зокрема, Міністерство праці; Обласні, міські та районні служби зайнятості; відділи та управління з праці та соціальних питань при виконавчих комітетах рад та інші.

Об'єктами державного регулювання ринку праці - це ситуації, явища та умови соціально-економічного життя, де виникають або можуть виникати труднощі, проблеми, які не розв'язуються автоматично, в той час як розв'язання їх терміново потрібно для нормального функціонування економіки і підтримання соціальної стабільності. До них відносяться:

ѕ соціальні відносини між роботодавцями і працюючими за наймом;

ѕ трудові відносини між роботодавцями і найманими працівниками, включаючи оплату та охорону праці, найм та звільнення працівників;

ѕ зайнятість, включаючи регулювання пропозиції робочої сили та пропозиції робочих місць;

ѕ допомога по безробіттю;

ѕ підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації працівників;

ѕ розподіл та перерозподіл робочої сили.

Створення та функціонування ринку праці в Україні може принести ряд позитивних моментів. Зокрема він:

ѕ полегшить та прискорить процес узгодження особистих, колективних та загальнонародних інтересів при розміщенні працівників в системі суспільного поділу праці;

ѕ надасть необхідну гнучкість процесу підготовки та розподілу робітників та спеціалістів;

ѕ буде сприяти підвищенню ефективності праці за рахунок раціонального розміщення працівників за соціальними сферами виробництва;

ѕ буде виконувати функцію зв'язуючої ланки між професійною підготовкою працівників та їх використанням;

ѕ поліпшить вибір людьми професій у відповідності до їх здібностей і бажань, з врахуванням суспільних потреб;

ѕ буде сильним важелем врегулювання індивідуальних доходів, наближення їх до суспільно необхідного рівня з врахуванням кваліфікації та дефіцитності професій;

ѕ в результаті конкуренції роботодавців за залучення кращих працівників поліпшить умови праці та індивідуального відтворення робочої сили;

ѕ буде сильним засобом оптимізації потоків розподілу та перерозподілу працівників.

З іншого боку, як свідчить закордонний досвід, ринок праці має ряд недоліків, серед яких слід назвати те, що:

ѕ розвиток ринку праці, як правило, супроводжується відродженням та поглибленням товарно-грошового фетишизму;

ѕ групові та особисті інтереси відособлених групових та індивідуальних виробників, як правило, будуть переважати над загальнонародними цілями та завданнями;

ѕ ринку праці притаманна стихійність, яка загострює проблеми працевлаштування населення і ускладнює реалізацію права на працю і доходи.

Під функціями розуміють рід та вид діяльності. Сучасний ринок праці виконує такі з них:

ѕ суспільного поділу праці. Ринок праці розмежує найманого працівника та роботодавця, розподіляє найманих працівників за професіями та кваліфікацією, галузями виробництва та регіонами;

ѕ інформаційну. В умовах ринку ціни на продукцію, попит і пропозицію, відсоткові ставки та кредит постійно змінюються, що позначається на стані ринку праці. Ринок дає учасникам процесу купівлі-продажу товару «робоча сила» інформацію щодо умов найму, рівня заробітної плати, пропозиції робочих місць та робочої сили, якості робочої сили тощо;

ѕ посередницьку. Ринок праці встановлює зв'язок між роботодавцями та найманими працівниками, які виходять на ринок для задоволення взаємних інтересів і потреб щодо вигідних умов купівлі-продажу товару «робоча сила». В нормально розвинутій економіці найманий працівник має можливість вибору оптимального для нього робочого місця. Він виконує важливу соціальну функцію - сприяє підбору складнішої, вище оплачуваної, престижної роботи залежно від розвитку особистих здібностей і ділових якостей, професійної майстерності найманих працівників. В той же час роботодавцю надається можливість вибору найбільш відповідальної робочої сили;

ѕ ціноутворюючу. Це основна функція ринку праці, який встановлює рівновагу між попитом та пропозицією робочої сили. При цьому задоволення попиту досягається за рахунок розширення пропозиції, підвищення якості та ціни робочої сили, які перебувають в постійному русі й урівноважують одне одного. Лише на ринку діє закон вартості і відбувається загальне визначення затрат праці на відтворення товару «робоча сила» та його суспільної користі. Основне, на чому базується механізм ціноутворення на ринку праці - це трудова теорія вартості та співвідношення і взаємозв'язок попиту та пропозиції;