Теоретичні основи зайнятості в ринкових умовах розвитку України

ѕ стимулюючу. Ця функція полягає в тому, що ринок розвертає економіку лицем до потреб людей, робить усіх учасників конкурентного процесу матеріально зацікавленими в задоволенні цих потреб. З одного боку, завдяки механізму конкуренції ринок праці стимулює краще використання трудових ресурсів з метою забезпечення розвитку і прибутковості виробництва. З іншого боку, він висуває вимоги до робочої сили, стимулюючи найманих працівників поліпшувати її якісні характеристики з метою ефективної реалізації цього товару на ринку, що значною мірою залежить від конкурентоздатності робочої сили;

ѕ оздоровлюючу. Завдяки конкуренції, суспільне виробництво звільняється від економічно слабких, нежиттєздатних підприємств. Ринок - це найбільш об'єктивний суддя, найбільш демократичний механізм економічного відбору ефективно діючих господарств та банкрутства слабких. Процес відбору жорсткий та безжальний, проте скаржитись можна лише на свою некомпетентність. Реалізуючи цю функцію, ринок товарів підтримує рентабельність економіки в цілому. Аналогічно діє і ринок праці, який дозволяє одержувати перевагу в конкурентній боротьбі працівників з більш високими якісними показниками робочої сили. Низькі якісні характеристики робочої сили здатні забезпечити найманому працівникові лише низькооплачувану низько кваліфіковану роботу або статус безробітного;

ѕ регулюючу. Ринок взагалі впливає на всі сфери економіки і перш за все на виробництво. Певною мірою ринок впливає і на формування пропорцій суспільного виробництва, розвиток регіонів, сприяючи переміщенню робочої сили з одних регіонів, господарств в інші, які пріоритетно розвиваються, і високорентабельні. Тобто, він регулює надлишки трудових ресурсів, їх оптимальне розміщення, а також ефективне використання. Ринок праці, зокрема, регулює рух трудових ресурсів в народному господарстві, спонукаючи підприємців утримувати саме ту кількість працівників і такої кваліфікації, які забезпечують його прибутковість.

Типи ринків праці можна розглядати з різних точок зору. Це пов'язано зі складністю ринкової системи господарювання та притаманних їй відносин, які стосуються всього комплексу економічних, політичних, соціальних, правових, моральних, психологічних та інших аспектів життєдіяльності людини і суспільства.

Розрізняють такі структурні ознаки класифікації ринків праці: територіальний, соціальний, професійний підходи; ланки суспільного виробництва; кількісне співвідношення покупців та продавців товару «робоча сила»; умови конкуренції.

З точки зору територіального підходу бувають ринки праці:

ѕ внутрішній - місцевий, регіональний, національний;

ѕ зовнішній - транснаціональний та світовий.

В залежності від соціального підходу виділяють ринки:

ѕ робочих кадрів (працівників переважно фізичної праці);

ѕ спеціалістів та менеджерів (працівників переважно нефізичної праці).

Залежно від професій розрізняють ринок, наприклад, верстатів, зокрема, токарів, шліфувальників і тому подібне.

З точки зору ланки суспільного виробництва виділяють ринки праці:

ѕ внутріфірмовий, тобто ринок праці підприємства, фірми, установи, організації тощо;

ѕ галузевий;

ѕ національний - даний тип ринку праці співпадає з однойменним типом ринку за територіальною ознакою.

Залежно від кількісного співвідношення покупців та продавців товару «робоча сила» ринок праці, може бути таких типів, як наведено в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1 Основні типи ринків праці за кількісним співвідношенням суб'єктів

З точки зору умов конкуренції розрізняють ринки праці:

ѕ необмежено конкуренції (повної конкуренції, вільний ринок);

ѕ обмеженої конкуренції (неповної конкуренції).

Кожному з типів ринків притаманний свій механізм ціноутворення в залежності від співвідношення попиту та пропозиції. Кожному з типів ринків в певний період часу відповідають свої шкали та графіки попиту та пропозиції.

Ринок праці формується на підставі виключного права людини розпоряджатися своїми здібностями до праці та добровільно обирати форму зайнятості, вид діяльності або професію. У багатьох країнах з розвинутою ринковою економікою основні функції щодо регулювання ринку праці здійснюють профспілки. У країнах, які перебувають у стадії формування ринкових відносин, коли елементи інфраструктури ринку праці не діють досить ефективно, не відпрацьований механізм громадського та інституціонального регулювання, здійснюється державне регулювання ринку праці, зайнятості та умов праці.

При цьому на відміну від командно-адміністративного розподілу та перерозподілу трудового потенціалу держава функціонує відповідно до попиту і пропозиції робочої сили. Державна політика загальної зайнятості поступається місцем політиці ефективної зайнятості.

Регулювання ринку праці, зайнятості та умов праці здійснюється за такими основними напрямами:

ѕ законодавче встановлення умов праці залежно від її видів, місця виконання, особи працюючого, яке охоплює час праці і відпочинку, техніку безпеки, вимоги до кваліфікації, взаємовідносини між власниками засобів і найманою робочою силою, профспілками та підприємцями тощо;

ѕ створення державної системи дослідження і прогнозування стану загальнонаціональних і регіональних ринків праці;

ѕ створення мережі центрів служб зайнятості і бірж праці для реєстрації безробітних і фінансової допомоги їм, допомоги у працевлаштуванні, консультаціях, сприяння вирішенню кадрових проблем на підприємствах;

ѕ створення фондів сприяння зайнятості на загальнодержавному та місцевих рівнях;

ѕ розроблення програм державної допомоги у підготовці кадрів; розроблення програм державної допомоги у створенні нових і підтримці діючих робочих місць в окремих галузях і районах;

ѕ розроблення державної допомоги у працевлаштуванні, створенні і підтримці нових робочих місць для окремих категорій населення;

ѕ створення системи матеріальної допомоги у зв'язку з тимчасовим безробіттям.

Основними нормативними актами, згідно з якими здійснюється регулювання ринку праці в Україні, є "Закон України про зайнятість населення" та Державна програма зайнятості. Закон "Про зайнятість населення" дає визначення категорії зайнятості населення, права громадян у виборі виду діяльності, статусу безробітних, визначає право на допомогу по безробіттю, додаткові гарантії для окремих категорій населення, основні завдання служби зайнятості, механізм формування та використання фонду сприяння зайнятості населення, роль підприємств, установ і організацій в реалізації державної політики зайнятості.

До її обов'язків входить аналіз і прогнозування попиту та пропозиції на робочу силу, облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування, надання допомоги громадянам у професійній орієнтації, доборі роботи і працевлаштуванні та власникам підприємств -- у доборі необхідних працівників; організація при потребі професійної підготовки і перепідготовки громадян; реєстрація безробітних і виплата допомоги по безробіттю; участь у підготовці територіальних програм зайнятості та заходів щодо захищеності різних груп населення від безробіття.

Певні функції по регулюванню ринку праці виконує Міністерство економіки та управління (департаменти) економіки місцевих державних адміністрацій. Вони здійснюють аналіз і прогноз чисельності населення, трудових ресурсів та ринку праці.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України “Про зайнятість населення” від 1 березня 1991 р. (зізмін. і допов., внесеними законами від 18 грудня 1991 р.; 17 листопада 1992 р.;4 жовтня 1994 р.; 22 грудня 1995 р.; 14 лютого 1996 р.; 17 грудня 1996 р.; 21 листопада 1997 р.) //Відомості Верховної Ради України. - 17 c.

2. Про затвердження Основних напрямків проведення державної політики зайнятості на період до 2009 року: Постанова Кабінету Міністрів України №922 від 5 липня 2006 р. - 3 с.

3. Безтелесна Л.І.Державне регулювання зайнятості: Підруч.[для студ. вищ. навч. закл.]/ Л.І. Безтелесна, Г.М. Юрчик; Нац. Ун-т вод. Госп-ва та природокористування. - Рівне: НУВ ГП, 2006. - 208 с.

4. Богиня Д.П., Куліков Г.Т., Шамота В.М., Лисогор Л.С. та ін. Соціально-економічний механізм регулювання ринку праці та заробітної плати. Київ: Інститут економіки НАНУ, 2001. - 300 с.

5. Боровик В.С. Занятость населения: Учеб. пособие.[для вузов по спец. «Соц. работа» и учреждений повышения квалификации по экон. И соц. специальностям]/ В.С. Боровик, Е.Е. Ермакова, В.А. Похвощев. - Ростов н/Д: Фенікс, 2001. - 318 с.

6. Буряк П.Ю., Карпінський Б.А., Григор'єва М.І. . Економіка праці й соціально-економічні відносини. К.: ЦНЛ, 2004. - 440 с.

7. Васильченко В.С. Державне регулювання зайнятості: Навчальний посібник. К.: КНЕУ, 2005. - 252 с.

8. Волкова О.В. Ринок праці. Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 624 с.

9. Заглинський А.О. Проблеми розвитку ринкових відносин у сфері зайнятості трудових ресурсів/ А.О. Заглинський. - Рівне: Волин. обереги, 2002. - 399 с.

10. Зайнятість та ринок праці: Між від. наук. зб./ Відп. ред. В.В. Онікієнко. - К., 2001. - 312 с.

11. Захожай В.Б., Калина А.В. Статистика труда и занятости. - К.: МАУП, 2000. - 226 с.

12. Калина А.В. Економіка праці: Навч. посіб для студ. Вищ. Навч. зал. - К.: МАУП, 2004. - 272 с.

13. Кейнс Дж. М. Общая теория занятости, процента и денег. - М.: Гелеос АРМ, 1999. - 352 с.

14. Краснов Ю.М. Економічна стратегія ефективної зайнятості: Монографія/ Ю.М. Краснов; Н-д екон. Ін-т. - К.:Знання України, 2001. -253с.

15. Лібакова Е.М., Мельничук Д.П. Ринок праці в економічній системі: Навчальний посібник. - Житомир: ЖІТІ, 2002. - 215 с.

16. Никифорова А.А. Рынок труда: занятость и безработица. - М.: Междунар. отношения, 1991. - 100 с.

17. Петюх В.М. Ринок праці: навч. посіб. - К.: КНЕУ, 1999. - 288 с.

18. Рофе А.И., Збыненко В.Г., Ишин В.В. Рынок труда, занятость населения, экономика ресурсов для труда. - М., 1997. - 152 с.

19. Талан М., Берлінський В. Стан ринку праці.// Людина і праця. - 2008. - №5. - 17-19 с.

20. Щетініна Л.В. Ефективність діяльності центрів зайнятості: інституційний аспект: Автореф. дис. канд. екон. наук: 98.00.01/Л.В. Щетиніна: Київ. нац. екон. ун-т. - К.,2004. - 19 с.