ПЛАН

Вступ

Розділ 1. Розвиток антимонопольної політики держави: проблеми та передумови

Розділ 2. Антимонопольна політика, її ознаки та значення

2.1 Антимонопольне законодавство і його значення

2.2 Основні поняття, суб'єкти й об'єкти антимонопольної політики. Монопольне становище і несумлінна конкуренція

Розділ 3. Регулювання діяльності природних монополій та основні напрямки роботи антимонопольної діяльності

3.1 Правове регулювання діяльності природних монополій

3.2 Антимонопольний комітет України, його структура, функції і повноваження

3.3 Відповідальність за порушення антимонопольного законодавства

3.4 Основні напрямки антимонопольної політики

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Перехід до ринкових відносин в економіці України, який розпочався з дев'яностих років, потребує включення основної рушійної сили ринку -- конкуренції. Але вона не може діяти автоматично за рахунок свого внутрішнього механізму. Це пов'язано з тим, що в ринкових системах підприємці завжди намагаються уникнути конкуренції і забезпечити собі легке життя, здобути переваги шляхом використання ринкової влади, а не важкої боротьби за якість та ефективність.

Випадки використання ринкової влади всупереч інтересам суспільства здійснюються в Україні дуже часто. Тільки за період з 1994 по 1998 роки до антимонопольних органів України надійшло близько 1000 заяв, по більшості з Яких були відкриті справи про порушення [9]. Ці явища не можна розглядати тільки як спадок, що залишився від адміністративно-командної системи за наявності єдиного, в особі держави, власника, високого ступеня концентрації в економіці, тощо. Спроби використання ринкової влади завжди були невід'ємним атрибутом вільного ринку. В книзі Е. Гелхорна та В. Ковачича "Антитрестовское законодательство и Экономика", виданій у Вашингтоні (США), наводиться такий приклад з історії стародавньої Англії. Це судовий розгляд справи DYER`S Саsе, який відбувався в 1414 році. Джон Дайер звинувачувався в тому, що порушив умову договору "... не використовувати свою майстерність красильника в межах міста... Протягом півроку". Суд відмовив позивачу у спробі одержати з Д.Дайера штраф, оскільки це було обмежуючою обставиною, яка суперечила підтримці чесної комерційної діяльності. Згаданий судовий розгляд був першим випадком захисту конкуренції з боку влади, що дійшов до нас [9].

З розвитком промисловості в умовах вільного ринку потреби суспільства щодо розвитку конкуренції зростають. З початку ХУІІ сторіччя з'являється розмежування поганих та "добрих" обмежень торгівлі. Поганими обмеженнями, визначеними судами, вважались загальні обмеження. Вони розглядались як угоди з Мефістофелем тому, що "не приносять вигоди жодній із сторін і є тільки пригноблюючими". До них належать "явні умови не конкурувати з іншою стороною договору". Часткові обмеження відносились спочатку до "добрих". Зокрема, це були обмеження стосовно продажу підприємницької справи, фіксації цін, зобов'язання продавців не вступати в конкуренцію з покупцями їх товарів, встановлення грабіжницьких цін, тощо [8].

Ринкова економіка, яка нині формується в Україні, не може обійтись без власної конкурентної політики та антимонопольного законодавства. "Новий етап приватизації, -- відзначив Президент України в посланні до Верховної Ради України "Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 1996 році", має органічно поєднуватися зі здійсненням комплексної системи заходів, спрямованих на подолання монополізму, дальшу лібералізацію, зміцнення підвалин ринкової економіки" [3].

Природно, що базою для проведення такої політики є досягнення світової думки в галузі конкурентної та антимонопольної політики. І, зокрема, прийняті всім світом її загальні теоретичні засади.

Головна мета нашої роботи - з`ясувати особливості антимонопольної політики України.

Для досягнення поставленої мети нам потрібно вирішити певне коли питань, які полягають в наступному:

- з`ясувати особливості та проблеми розвитку антимонопольної політики в Україні;

- розглянути основні поняття, ознаки та значення антимонопольної політики;

- проаналізувати основні аспекти регулювання та напрямки діяльності антимонопольної політики держави.

При вирішення даного кола питань нами були використані методи наукового дослідження: ретроспективний, порівняльний, аналіз та синтез.

Розділ 1. Розвиток антимонопольної політики держави: проблеми та передумови

З моменту прийняття Верховною Радою України у лютому 1992 р. Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" пройшло 13 років, які характеризуються інтенсивним насиченням відповідного правового масиву рядом нормативних актів.

Так, наприклад, протягом 1995 р. Антимонопольним комітетом України опрацьовано із внесенням антимонопольних вимог 61 проект нормативних актів (22 -- Законів України, 21 -- Указів Президента України та 18 -- рішень Кабінету Міністрів України), прийнято самостійно 94 нормативних акти.

Також Комітетом розглянуто 146 актів законодавства (46 Законів України, 47 Указів Президента України, 53 рішення Кабінету Міністрів України).

Всього у 1995 р. було розглянуто 1663 проекти рішень, що у 22,8 рази більше, ніж у 1994 р. З них 1239 -- розглянуто територіальними відділеннями Комітету1¹ Антимонопольний комітет України. Річний звіт. - К., 1995. - С. 8..

За результатами розгляду 385 проектів рішень (або 29,2 відсотка) було погоджено після внесення змін, відмовлено у погодженні 182 проектів.

Поєднання великого нормативно-правового масиву, що регулює відносини конкуренції та монополізму, демонополізації економіки та науково-прикладних розробок у цій галузі дозволяє говорити про формування особливої підгалузі національного господарського права України -- антимонопольного права.

Отже, прийняття необхідної кількості законодавчих актів та нормативних документів в галузі антимонопольного регулювання дозволило Антимонопольному комітету України та його територіальним відділенням приступити до-практичної роботи по реалізації антимонопольної політики держави. З іншого боку, саме перші практичні кроки у цьому напрямку висвітлили проблеми чинного законодавства, висунули на порядок денний завдання щодо його всебічного вдосконалення. Саме на цих питаннях ми спробуємо загострити увагу1¹ Валітов С., Кульмін Р. Деякі проблеми розвитку антимонопольного законодавства. // Право України, 1996. - № 8. - С. 37 - 43..

Перш ніж перейти до безпосереднього аналізу антимонопольного законодавства України, хотілося б коротко охарактеризувати структуру антимонопольних законів двох провідних держав Світу -- США та Японії. Саме питання про структуру та співвідношення їх основних правових норм буде мати принципове значення для подальшого аналізу українського законодавства.

Антитрестівське законодавство США являє собою звід затверджених Конгресом юридичних актів, які визначають допустимість тієї чи іншої практики суб'єктів господарювання з точки зору їх впливу на конкуренцію. Серцевину досить великого правового, масиву складають, як відомо, три законодавчі акти: Закон Шермана, Закон Клейтона і Закон Федеральної торговельної комісії. Аналіз та узагальнення цих Законів дозволяє зробити висновок, що усі вони сконцентровані навколо опису складу трьох найважливіших порушень антитрестівського законодавства -- монополізації, недобросовісної конкуренції та картелювання -- і відповідальності, яка встановлюється за їх вчинення. Принципове для нас значення має той факт, що питання про монопольне становище (домінуюче становище, монопольну ситуацію) у законодавстві США безпосередньо не піднімається. З цим пов'язано існування у судовій практиці Америки подвійного правоприкладного підходу до його оцінки. Прихильники структуралістського підходу вважають, що "...галузь, яка має монополістичну структуру, і поводити буде себе як монополіст. Отже, економічні дії галузей з монополістичною структурою обов'язково будуть небажаними. Такі галузі тому-то є законними мішенями для антитрестівського позову". З іншого боку, як заявляють біхевіористи, "домінуюче становище фірми взагалі не обов'язково є втіленням монополії. Компанія, наприклад, може завойовувати левову частку ринку завдяки зниженню собівартості ,та цін на продукцію. Домінуюче становище фірми може бути також результатом успішної інноваційної діяльності -- розробки та комерційної реалізації принципово нової продукції, яка різко відрізняється від попередніх аналогів своїми якісними характеристиками. Зрозуміло, такі фірми не підлягають переслідуванню з боку антитрестівського законодавства."

Японська правоприкладна практика позбавлена подібної проблеми. Вона була вирішена шляхом введення до Закону Японії "Про заборону приватної монополії та забезпечення чесних угод" опису складу правопорушення "монопольна ситуація". Ключовими моментами складу даного правопорушення виступають три істотні умови: домінуюче становище на ринку певного товару; утруднення участі у даній сфері підприємництва для інших підприємців; жорстка структура цін у даній галузі.

Аналізуючи дану правову норму, автори колективної монографії "Монополізм і антимонопольна політика" відмічають: "Закон визнає домінуючим таке становище на ринку, при якому частка одного великого постачальника перевищує 50%, а частка двох великих перевищує 75%... Закон спеціально розглядає домінуюче становище підприємців на таких ринках, доступ на які з ряду причин ускладнений" [10,39]. До числа визнаних "бар'єрів для доступу" належать такі:

"економія на великих масштабах виробництва та збуту". Це означає, що у підприємств, які уже освоїли великі серії випуску продукції та створили збутові мережі, така низька собівартість продукції, що "новачкам" надто важко з. ними конкурувати;

"абсолютні переваги у витратах, які пов'язані з володінням найкращою технологією або контролем над нею", тобто ситуація технологічної монополії, яка знищена патентом;

"контроль над сировиною або збутовими каналами", тобто великомасштабна вертикальна інтеграція підприємств, яка не лишає місця для потенційних конкурентів;

"необхідність вкладання великих капіталів для доступу на ринок", тобто фінансовий бар'єр;

"усталений споживчий вибір, що склався: покупці віддають перевагу даній фірмі, і щоб конкурувати з нею, необхідні великі затрати на рекламу...".

Не слід вважати, що у цих галузях Комітет по справедливим та чесним угодам Японії негайно наполягає на примусовому розукрупненні. У даному випадку спрацьовує розумний підхід: як правило, високо монополізовані галузі є технологічно прогресивними та постачають на ринок продукцію відмінної якості за справедливими цінами. Природно, що караючи ці галузі лише з причини їх висококонцентрованості, можна завдати значних збитків структурі ринку та кінцевому споживачеві. Однак, у тому випадку, коли виконується третя умова, що передбачена складом правопорушення, яке розглядається, а саме: ''Коли, у відповідності з коливанням попиту та пропозиції і витрат; ціни на товари або послуги, які постачаються даним підприємцем, значно підвищуються або мають виключну тенденцію до незначного підвищення протягом досить тривалого часу (3--5 років), підприємець потрапляє до одного із нижчезазначених випадків:

а) рівень рентабельності значно перевищує його рівень, визначений урядовим указом для галузі, до якої належить даний підприємець1¹ Антимонопольний комітет України. Річний звіт. - К., 1995.;

б) витрати на управління та реалізацію значно завищені порівняно з загальноприйнятими у даній сфері підприємницької Діяльності", керівники компанії повинні подати до Комітету план свого розукрупнення, а Комітет має право видати наказ про розукрупнення.

І ще одне важливе зауваження: дія даної статті поширюється лише на ті товарні ринки, у яких річний обсяг продажу усередині країни складає не менше 50 млрд. йєн. Подібне обмеження введено до законодавства у зв'язку з необхідністю вивести із розгляду дрібні товарні ринки місцевого значення, які практично ніколи не бувають монополізовані.

Отже, в обох випадках -- у американському антитрестівському і японському антимонопольному законодавстві -- розглядаються склади основних порушень (монополізації, недобросовісної конкуренції, картелювання, а у Японії -- і монопольної ситуації) та встановлюється відповідальність за їх вчинення. Важливо підкреслити, що саме система правових норм, які описують склади зазначених правопорушень, створює кістяк антимонопольного законодавства, при цьому усі її елементи, образно кажучи, рівноправні, між собою. Подібний підхід забезпечує, на наш погляд, загальну стрункість законодавства, істотно полегшує правоприкладну практику та підвищує ефективність антимонопольного регулювання в цілому1¹ Баришева А.В., Сухотін Ю.В., Рогачов В.Н. та ін. Монополізм та антимонопольна політика. - М., 1994..

Зазначимо, що стрункість тієї чи іншої галузі законодавства досягається у процесі його розвитку. На певному етапі воно оформляється остаточно, потім принципових змін може зазнати лише зміст конкретних правових норм, структура ж лишається практично незмінною. Яскравим прикладом щодо цього є антитрестінське законодавство США, структура якого, що закладена Законом Шермана (1890 р.), Законом Клейтона (1914 р.) і Законом про Федеральну торговельну комісію (1914 р.), остаточно сформувалась ще на початку століття, після цього йшло насичення законодавчого масиву конкретизуючими та уточнюючими правовими нормами. Отже, основне завдання антимонопольного законодавства України на нинішньому етапі -- формування чіткої структури, яка забезпечує стрункість законодавства у процесі його розвитку та вдосконалення. Можна сказати, що на сьогоднішній день це завдання певною мірою вже вирішене. Аналіз основного нормативного акта в галузі антимонопольного регулювання в Україні -- Закону "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" дозволяє зробити висновок, що в основі його структури лежить опис складів основних порушень антимонопольного законодавства, а саме:

-- зловживання монопольним становищем на ринку (ст. 4);

-- неправомірні угоди між підприємцями (ст. 5);

-- дискримінація підприємців органами влади та управління (ст. 6);

-- недобросовісна конкуренція (ст. 7).

Подібний підхід у своїй основі є аналогом розглянутим вище прикладам США та Японії. Однак підхід до опису складів правопорушень, який використано законодавствами США та Японії, з одного боку, та України -- з іншого, принципово різний. Розглянемо це на прикладі опису складу правопорушення, відомого світовій практиці як "дії по монополізації" (у законодавстві Японії -- "приватна монополія", у законодавстві України -- "зловживання монопольним становищем" і "володіння ознаками ринкової влади").

Не менш стислий у даному питанні і Антимонопольний закон Японії. У п. 5ст. 2 якого зазначено: "приватна монополія -- це дії, які полягають у тому, що підприємець одноосібно, або об'єднавшись у таємній домовленості з іншими підприємцями, і, неважливо, у який спосіб, практично обмежує конкуренцію в установленій сфері торговельних відносин всупереч громадським інтересам, контролюючи або усуваючи інших підприємців"1¹ Валітов С., Кульмін Р. Деякі проблеми розвитку антимонопольного законодавства. // Право України, 1996. - № 8. - С. 37 - 43..

У теорії антимонопольного права Японії на основі аналізу практики антимонопольного регулювання та цілого ряду судових прецедентів склався відповідний понятійний апарат, який характеризує дії по усуненню та встановленню контролю та панування. Так, Кавагое Кендзи зазначає, що під "усуненням" розуміється використання несправедливих засобів, які призводять до того, що господарювання стає неможливим або воно утруднено. Тані-хара Осам і характеризує усунення ще більш жорстко: "Усунення -- це перешкоджання протягом підприємницької діяльності... або, іншими словами, відсторонення з ринку".

Під "пануванням і контролем" слід розуміти вплив на іншого підприємця шляхом підпорядкування його діяльності своїй волі. Характерним є те, що вплив у даному випадку здійснюється засобами, які носять характер справедливої конкуренції і, які, як правило, представлені двома групами:

1. Засоби, які означають перехід у право власності торговельної справи іншого підприємця: злиття, передача торговельної справи, передача майна, оренда і т.п.

2. Засоби впровадження у торговельну справу іншого підприємця: придбання акцій, об'єднання постів, використання в угоді більш вигідного становища.

Важливо підкреслити, що і усунення, і встановлення панування та контролю можуть носити безпосередній та посередній характер. Таніхара Осамі відмічає з цього приводу, що під посереднім усуненням слід розуміти усунення, яке здійснюється третіми особами, тобто особами, які безпосередньо не беруть участь у справі. Отже, безпосереднє панування -- це підпорядкування своїй волі, а посереднє -- чужій.

Таким чином, поняття "дії по монополізації" охоплює, з точки зору суб'єктивного складу, всіх учасників ринкового обігу -- як тих, що займають монопольне становище, так і тих, що не займають його, а відповідна правова норма повинна включати в себе три суттєвих умови: дії по усуненню з ринку інших підприємців; дії по здійсненню панування і контролю над діяльністю інших підприємців; анти-конкурентний характер результату подібних дій.

Неважко зробити висновок, що і в США, і в Японії законодавці при конструюванні відповідних правових норм керувались принципом максимальної узагальненості, спираючись на факт того, що діапазон дій, які регламентуються нормами, що розглядаються, достатньо широкий та піддається динаміці у процесі розвитку економічної системи. До головних позитивних якостей подібного вирішення проблеми можна віднести забезпечення гнучкості законодавства, підвищення ефективності правоприкладної практики, оскільки орган, який втілює в життя антимонопольну політику і забезпечує дотримання антимонопольного законодавства, має реальну можливість застосовувати санкції до правопорушників незалежно від специфіки дій по усуненню та встановленню панування і контролю, які виникають як прояв негативних сторін господарської діяльності у різних галузях і сферах економічного життя.

З іншого боку, такий підхід зорієнтований на наявність певного досвіду в галузі антимонопольного регулювання і передбачає додаткову деталізацію регламентованих дій у спеціальних законах або у методичних рекомендаціях відповідного органу.

Український законодавець пішов шляхом конкретного опису складу правопорушення "зловживання монопольним становищем" та "неправомірні угоди", деталізуючи регламентовані дії -- способи уже на рівні основного закону. І це цілком обґрунтовано, оскільки узагальнений підхід до опису складів правопорушень не може бути ефективним, в умовах, коли антимонопольне регулювання робить свої перші кроки, а досвід правоприкладної практики ще явно недостатній. У зв'язку з цим, основним напрямком вдосконалення чинного антимонопольного законодавства України повинно стати подальше насичення уже існуючих правових норм окремими деталізованими способами опису складів об'єктивного боку правопорушень, які постачає практика та накопичуваний досвід, а також їх приведення у відповідність з реаліями економічного життя.

Виходячи з вищезазначеного, вже сьогодні можна говорити про внесення деяких змін у зміст статей 4, 5 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності".

Насамперед, хотілося би відмітити необхідність зміни опису такого способу об'єктивного боку зловживання монопольним становищем як часткова або повна відмова від реалізації або закупки товарів. Існуюча редакція вищезазначеного способу, яка викладена у абз. 4 ст. 4 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", а саме: "часткова або повна відмова від реалізації або закупки товарів при відсутності альтернативних джерел постачання або збуту з метою створення або підтримки дефіциту на ринку або встановлення монопольних цін, викликає ряд об'єктивних складностей щодо ефективності застосування даної норми.

Як приклад можна навести справу, розпочату Донецьким обласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України по зловживанню монопольним становищем ВАТ "Содовий завод" М.Слов'янськ. Займаючи монопольне становище по видобутку розсолу у Донецькій області, ВАТ "Содовий завод" відмовляло в укладенні угоди на постачання розсолу Слов'янському солевиварочному заводу. Мотивація відмови полягала у недосягненні згоди сторонами щодо додаткових умов реалізації угоди постачання розсолу: необхідності часткового утримання солевих свердловин, де левова частка витрат такого утримання лягала б на солевиварочний завод, а також у тому, що ВАТ "Содовий завод" не є єдиним підприємством, яке видобуває розсіл в Донбасі. На однаковій відстані від М.Слов'янська знаходяться аналогічні підприємства у містах Луганської та Донецької областей (м. Лисичанськ і м. Артемівськ) [10, 41].

Таким чином, вже у фабулі справи виникає ряд проблемних питань. Це, перш за все, стосується тлумачення "відсутності альтернативних джерел постачання або збуту". Так, чи передбачає включення до ринку видобутку розсолу підприємства Луганської області, якщо брати до уваги однакову відстань цих підприємств від Слов'янського солевиварочного заводу? Або, при тлумаченні "відсутності альтернативних джерел постачання або збуту" спиратись тільки на факт значного зростання транспортних витрат, які б зазнав Слов'янський солевиварочний завод, купуючи розсіл у Лисичанську або у Артемівську. В свою чергу, це є важливим і стосовно оцінки правомірності умов відмови від укладення угоди, однією із сторін якої виступає монополіст.

Отже, можна було б запропонувати, з метою однакового тлумачення вищенаведеного положення, уточнення або доповнення, яке стосується визначення регіональної специфіки "відсутності альтернативних джерел постачання", однак, і це, на наш погляд, не усунуло б проблемності застосування даної норми. У цьому випадку найбільш вірним підходом до контролю за діяльністю монополістів було б виключення взагалі вказівки на альтернативні джерела постачання або збуту. "Часткова або повна відмова від реалізації або закупки товару з метою створення або підтримки дефіциту на ринку або встановлення монопольних цін" дозволила б антимонопольним органам при виявленні зловживань монопольним становищем зосереджувати зусилля на з'ясуванні результату відмови від реалізації або закупки товару -- встановленні створеного дефіциту товарів у регіоні або встановленні монопольних цін.

Акцент необхідно зробити, як показує практика, на способи встановлення дискримінаційних цін: диференціацію цін залежно від регіону або диференціацію цін залежно від контрагентів за угодою. Таким чином, дану норму можна було б викласти у такій редакції: "встановлення дискримінаційних, залежно від регіону або контрагента в угоді, цін (тарифів, розцінок) на свої товари", що істотно конкретизує норму, яка розглядається, та полегшує її застосування на практиці.

Одним із найважливіших моментів антимонопольного регулювання є також і контроль за погодженими діями підприємців.

Враховуючи досвід, накопичений в галузі антимонопольного регулювання розвинутими зарубіжними країнами, та нинішню економічну ситуацію в Україні, необхідно закріпити на законодавчому рівні допустимість створення раціоналізацій них та депресійних картелів (погоджених дій), вводячи відповідне доповнення до ст. 5.

Детальніше зупинимось на складі правопорушення "недобросовісна, конкуренція". Як показує світова практика, дії по недобросовісній конкуренції поділяються на два види: інформаційні зловживання та імітації; а також дії, які порушують порядок конкуренції, але не завжди призводять до її обмеження. Саме по собі поняття недобросовісної конкуренції розпливчасте і аморфне. Тому зарубіжні законодавці, як правило, умовчують його визначення і віддають перевагу окресленню лише кола цих дій. Найбільш досконалим у цьому плані можна вважати, на наш погляд, законодавство Японії, яке, на відміну від відповідного законодавства практично усіх зарубіжних країн, в тому числі і України, не обмежується лише переліком дій, які носять, характер інформаційних зловживань та імітацій, а вводить приблизний перелік дій, які порушують порядок конкуренції, але не завжди призводять до її обмеження, відносячи до останніх, наприклад: спільну відмову від угоди (необґрунтована відмова) або спонукання до цього іншого підприємця; регіональну диференціацію цін або диференціацію серед контрагентів; диференційний розгляд умов угоди, диференційний обіг всередині підприємницької корпорації, обманне схилення клієнта конкурента до укладення угоди, продаж у примусовому асортименті, угоди з умовою про недопущення сторонніх, обмеження перепродажних цін, втручання у внутрішні справи компанії -- конкурента, перешкоджання конкуренту в угоді тощо.

Цілком можливо, що закріплення подібних правових норм у законодавстві України зіграє позитивну роль саме у наших економічних умовах, які характеризуються неусталеними принципами та правилами господарсько-правової і ділової етики.

Разом з тим, вважаємо доцільним і визначення концептуальних підходів до опису складів антимонопольних порушень. Не викликає сумніву той факт, що скільки б не деталізувалися на законодавчому рівні способи монополізації або зловживань монопольним становищем, навряд чи вони зможуть адекватно та своєчасно охоплювати усі іманентно властиві господарській діяльності її негативні прояви1¹ Валітов С., Кульмін Р. Деякі проблеми розвитку антимонопольного законодавства. // Право України, 1996. - № 8. - С. 37 - 43..

Тому, на наш погляд, в міру накопичення досвіду застосування і вдосконалення антимонопольного законодавства, необхідно в кінцевому результаті закріпити опис родових способів об'єктивного боку антимонопольних порушень і загального результату подібних дій (обмеження конкуренції. завдання збитку громадським інтересам), тобто перейти до закріплення "прозорих" норм, які описують склади антимонопольних порушень, та зосередити їх в одному, основному законі антимонопольного законодавства, наприклад, у Законі "Про захист економічної конкуренції.

Розділ 2. Антимонопольна політика, її ознаки та значення

2.1 Антимонопольне законодавство і його значення