Демонополізація економіки -- це здійснюваний державою комплекс заходів, у тому числі примусових, спрямованих на зниження рівня монополізації ринків.

Метою демонополізації є створення і посилення конкуренції на ринках. Реалізація цієї мети передбачає виконання таких завдань:

* збільшення кількості суб'єктів господарювання, що конкурують на ринках;

* обмеження або припинення монопольної діяльності суб'єктів господарювання.

Залежно від особливостей монополізованих ринків з метою демонополізації застосовуються такі способи: децентралізація управління; зниження чи зняття бар'єрів, що обмежують входження суб'єктів господарювання на існуючі ринки; стимулювання входження на монополізовані ринки нових суб'єктів господарювання; поділ державних монопольних утворень; ліквідація державних організаційних структур монопольного типу1¹ Виноградський М.Д., Виноградська А.М., Шкапова О.М. Менеджмент в організації: Навчальний посібник. - К.: „КОНДОР”. - 2004. - С. 483..

Відповідно до перелічених способів демонополізації здійснюються заходи, подані на схемі 1.

Для запобігання появі монопольних утворень у приватному секторі економіки, якщо цього вимагає структура ринку, приватизація державних підприємств-монополістів за наявності економічних, технологічних та інших умов проводиться одночасно з їх демонополізацією.

Поділ і ліквідація монопольних утворень здійснюються в процесі приватизації майна державних підприємств. Якщо майно підприємств залишається в державній власності, ці способи застосовуються переважно в таких випадках:

-- передачі майна в комунальну власність або в управління місцевих органів влади;

-- перетворення та перереєстрації існуючих об'єднань державних підприємств у добровільні об'єднання (торговельно-промислові асоціації);

-- корпоратизації і комерціалізації.

Схема 1

Способи демонополізації економіки України [14]

Заходи щодо стимулювання вступу нових суб'єктів господарювання на монополізовані ринки здійснюються протягом обмеженого періоду, достатнього для закріплення нового суб'єкта господарювання на ринку. Ці заходи не повинні призводити до витіснення з ринку діючих на ньому суб'єктів господарювання.

Як радикальний спосіб поділ монопольних утворень потребує виважених дій і здійснюється, якщо (мал. 1):

1) зафіксовано зловживання монопольним становищем на ринку певного товару;

2) внаслідок монопольного становища суб'єкта господарювання виникають бар'єри входження на ринок інших суб'єктів господарювання;

3) відсутній тісний технологічний зв'язок між підприємствами, структурними підрозділами (одиницями), що входять до складу суб'єкта господарювання;

4) підприємства, структурні підрозділи (одиниці) самостійно виробляють товари однакової споживчої вартості.

Мал. 1. Умови, за якими в Україні здійснюється демонополізація (поділ монопольних утворень) [12]

Демонополізація монопольних утворень, до яких входять підприємства, що підлягають приватизації, проводиться переважно шляхом:

а) відокремлення структурних підрозділів (одиниць) підприємств (об'єднань), що не мають тісного технологічного зв'язку з іншими підрозділами (одиницями);

б) зниження або зняття бар'єрів, що обмежують входження суб'єктів господарювання на ринки.

Демонополізації не підлягають підприємства (об'єднання) - монополісти, які відповідно до чинного законодавства не приватизуються (за винятком випадків, коли демонополізацію може бути проведено шляхом відокремлення непрофільних структурних підрозділів (одиниць) підприємств (об'єднань), а також шляхом зниження або зняття бар'єрів, що обмежують входження суб'єктів господарювання на існуючі ринки).У зовнішньоекономічній діяльності демонополізація полягає в поетапному переході переважно до тарифного регулювання та зниження митних тарифів на імпорт стосовно внутрішніх ринків, які підлягатимуть демонополізації.

Після проведення демонополізації в діяльності підприємств України спостерігаються як позитивні, так і негативні результати1¹ Виноградський М.Д., Виноградська А.М., Шкапова О.М. Менеджмент в організації: Навчальний посібник. - К.: „КОНДОР”. - 2004. - С. 485..

Позитивні наслідки. На ринках з'являються нові суб'єкти господарювання з мобільним високопродуктивним виробництвом. Вони почали пропонувати споживачам дешевшу продукцію більш високої якості. Тим самим нові підприємства змушують старі підприємства поліпшувати якість своїх товарів і зменшувати непродуктивні витрати.

Наприклад, розвиток конкуренції на ринку керамічної плитки для підлоги у зв'язку з виходом на нього Львівського керамічного і Харківського плиткового заводів призвело до впровадження нових технологій, зокрема, фактурного покриття. Це, в свою чергу, підвищило конкурентоспроможність продукції. І відпускні ціни знизилися на 10-12%. Харківський плитковий завод не тільки отримав значний прибуток, але й створив 200 робочих місць.

Припинено спад виробництва на більшості підприємств-виробників молочної продукції в Тернопільській області. Ці підприємства були створені внаслідок демонополізації великих об'єднань. У ВАТ "Борщівський сирзавод", ВАТ "Галичина" та інших підприємствах спостерігається зростання виробництва. Аналогічні процеси відбуваються у ВАТ "Бердичівський молокозавод", ВАТ "Житомирський маслозавод".

До негативних наслідків відносяться скорочення виробництва, зниження рентабельності, підвищення собівартості на окремих підприємствах. Однак ці негативні явища викликані різними обставинами. Зокрема, низьким коефіцієнтом використання виробничих потужностей, недосконалістю фінансово-кредитної системи, неможливістю користування кредитами через їх високі процентні ставки і короткі терміни повернення.

Здійснення конкурентної політики залежить від ситуації, що склалася в монетарній, фіскальній політиці. Ця політика тісно пов'язана з упровадженням заходів щодо реформування власності, підтримки підприємництва, проведення зовнішньої політики.

Внаслідок об'єктивних причин (великі податки, висока вартість сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, істотне обмеження в забезпеченні паливно-енергетичними ресурсами і збільшення їх вартості), а також суб'єктивних причин (нездатність керівників працювати в нових умовах) виникає велика заборгованість підприємств, у тому числі тих, котрі одержали господарську самостійність. У результаті демонополізації виявилися підприємства, збитки яких раніше найчастіше покривалися за рахунок інших виробників -- членів колишніх об'єднань.

Під антимонопольним регулюванням розуміється процес обмеження монопольної діяльності, що передбачає безпосереднє державне регулювання на конкретних монополізованих ринках, або діяльність конкретних монопольних утворень шляхом централізованого встановлення кількісних і якісних показників.

Метою антимонопольного регулювання є захист інтересів споживачів і суспільства в цілому від негативних наслідків монопольної діяльності конкретних суб'єктів господарювання. Для досягнення цієї мети необхідно вирішити такі завдання:

* забезпечити оптимальний баланс інтересів монопольних утворень і суспільства;

* запобігти одержанню суб'єктами надприбутків внаслідок використання свого монопольного становища;

* забезпечити нормативний рівень якості товарів, що виробляються монопольними утвореннями;

* забезпечити необхідні обсяги товарного наповнення ринку та доступ усіх членів суспільства до певних товарів, що поставляються на ринок монопольними утвореннями;

* регулювати забезпечення товарами специфічних груп споживачів і територій.

В процесі антимонопольного регулювання використовують кількісні та якісні показники стосовно цін, тарифів, обсягів ринку (виробництва), нормативів якості, стандартів, структури розподілу товарів на ринку, бар'єрів входження на ринок тощо.

Антимонопольне регулювання здійснюється способами, що представлено на мал. 2, і відповідно до Методики аналізу рівнів монополізації ринків. За результатами аналізу визначається перелік підприємств, що займають монопольне становище на ринку, їх показники і параметри.

Мал. 2. Способи антимонопольного регулювання в Україні [13]

Застосування антимонопольного законодавства має на меті такі цілі (мал. 3):

Мал. 3. Цілі, завдання та напрямки антимонопольного законодавства [13]

* підтримка досягнутого рівня конкуренції та її захист на існуючих ринках;

* захист інтересів підприємців і споживачів від монопольної діяльності та недобросовісної конкуренції.

Реалізація цих цілей забезпечується шляхом виконання таких завдань:

* запобігання монополізації ринків;

* обмеження і припинення монопольної діяльності та недобросовісної конкуренції.

Запобігання монополізації ринків шляхом застосування антимонопольного законодавства передбачає роботу за такими напрямками:

* встановлення контролю за діями органів державної влади .органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, суб'єктами господарювання, що можуть призвести до появи нових монопольних утворень, збільшення частки та посилення впливу на ринку існуючих монопольних утворень;

* здійснення заходів, спрямованих на запобігання монопольної діяльності та недобросовісної конкуренції;

* встановлення контролю за діями органів державної влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, які можуть призвести до появи та підвищення бар'єрів при входженні суб'єктів господарювання на ринки.

Обмеження і припинення монопольної діяльності і недобросовісної конкуренції здійснюється антимонопольними органами України в процесі реалізації відповідних повноважень, покладених на них законодавством1¹ Виноградський М.Д., Виноградська А.М., Шкапова О.М. Менеджмент в організації: Навчальний посібник. - К.: „КОНДОР”. - 2004. - С. 489..

Примусовий поділ монопольних утворень незалежно від форми їх власності як елемент застосування антимонопольного законодавства здійснюється виключно на підставі рішень Антимонопольного комітету України відповідно до статті 16 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності".

Примусовий поділ є невиправданим у разі, коли концентрація виробництва спрямована на підвищення його ефективності, збереження і розвиток експортного потенціалу держави і коли ефект масштабу виробництва, незважаючи на збільшення ринкової влади суб'єкта господарювання, призводить до економії для споживачів і підвищення якості продукції. В Україні в пріоритетному порядку підлягають:

а) демонополізації -- монополізовані загальнодержавні та регіональні ринки, на яких діють монопольні утворення -- об'єкти першочергової приватизації, що найбільше впливають на стан споживчої сфери і водночас гальмують економічний розвиток України і формування її ринкової економіки;

б) антимонопольному регулюванню -- природні монополії, а також монопольні утворення, що діють на ринках, де розвиток конкуренції істотно гальмується об'єктивними причинами (необхідність захисту національних інтересів України, нерозвиненість ринкової інфраструктури тощо), а також відповідні ринки.

Для заохочення демонополізації в пріоритетних сферах підприємствам, що виходять на монополізовані ринки, а також створеним у результаті поділу монопольних утворень або поділу шляхом відокремлення структурних підрозділів (одиниць) підприємств (об'єднань), надаються:

* податкові пільги;

* кредитні квоти;

* пільгові кредити;

* ресурси, що централізовано розподіляються державою;

* державні замовлення (за умови їх застосування на відповідних ринках);

* підтримка в проведенні конверсії, реконструкції, технічного та технологічного переоснащення виробництва тощо.

Висновки

Для України досить тривалий час існували проблеми антимонопольної політики, функціонували переважно монопольні системи економічної розвитку. З огляду на негативні наслідки монополізму для розвитку економіки, країни з ринковими відносинами стали застосовувати правові засоби обмеження цього явища. Цю функцію взяла на себе держава, що є єдиним суб'єктом у системі ринкових відносин, що може реалізувати антимонопольні функції. На основі суперечностей, які існують між монополією і конкуренцією, і небезпеки монополізму для розвитку економіки ринкового типу, випливає необхідність обмеження монополізму і правового регулювання з боку держави цього процесу.

Основне завдання антимонопольного законодавства України на нинішньому етапі -- формування чіткої структури, яка забезпечує стрункість законодавства у процесі його розвитку та вдосконалення. Можна сказати, що на сьогоднішній день це завдання певною мірою вже вирішене. Антимонопольне законодавство України встановлює кілька видів санкцій за порушення норм цього законодавства, а також у загальному вигляді визначає порядок застосування таких санкцій. Головна цивільно-правова санкція - відшкодування збитків, заподіяних зловживанням монопольним становищем і несумлінною конкуренцією.

Правові, економічні й організаційні основи державного регулювання діяльності природних монополій в Україні визначає Закон України «Про природні монополії». Метою цього закону є забезпечення ефективності функціонування ринків, що перебувають у стані природної монополії, на основі збалансування інтересів суспільства, суб'єктів природних монополій і споживачів їхніх товарів. Для реалізації антимонопольної політики, контролю за використанням антимонопольного законодавства створено Антимонопольний комітет України і його територіальні управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі.

Список використаної літератури

1. Про підприємництво: Закон України, 1991.

2. Про підприємства в Україні: Закон України, 1991.

3. Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності: Закон України, 1992.

4. Про Антимонопольний комітет України: Закон України, 1993.

5. Про захист від недобросовісної конкуренції: Закон України, 1996.

6. Про природні монополії: Закон України, 2000.

7. Антимонопольний комітет України у запитаннях і відповідях. - К.: АТ "Книга", 1998.

8. Антимонопольний комітет України. Річний звіт. - К., 1995.

9. Баришева А.В., Сухотин Ю.В., Рогачов В.Н. и др. Монополизм та антимонопольная политика. - М., 1994.

10. Валітов С., Кульмін Р. Деякі проблеми розвитку антимонопольного законодавства. // Право України, 1996. - № 8. - С. 37 - 43.

11. Виноградський М.Д., Виноградська А.М., Шкапова О.М. Менеджмент в організації: Навчальний посібник. - К.: „КОНДОР”. - 2004. - 598 с.

12. Майкл Е. Портер. Стратегія конкуренції. -- К.: Основи, 1998.

13. Правові основи підприємницької діяльності: Навч. посібник / За ред. Л.А.Жука. - К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2003. - 292 с.

14. Семенова Л.М. Антимонопольне і конкурентне право: курс лекцій. - К., 1999. - 136 с.

15. Чемберлин Э. Теория монополистической конкуренции. Пер. с англ. -- М.: Экономика, 1996.

16. Юданов А.Ю. Конкуренция: теория и практика. Учебно-практическое пособие. - М.: Тандем, Гном-Пресс, 1998.