Главная Коллекция "Otherreferats" Экономика и экономическая теория Роль фінансів в формуванні, функціонуванні і розширеному відтворюванні основних фондів в умовах ринкової економіки

Роль фінансів в формуванні, функціонуванні і розширеному відтворюванні основних фондів в умовах ринкової економіки

Сутність фінансів, фінансова стратегія, її цілі, завдання. Дослідження складу, структури, планування і аналізу основних виробничих фондів. Напрямки інтенсифікації відтворення та шляхи кращого використання основних фондів за нормальних умов господарювання.

Рубрика Экономика и экономическая теория
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 16.07.2010
Размер файла 467,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Страница:

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти функціонування фінансів підприємства

1.1 Сутність фінансів

1.2 Фінансова стратегія,її цілі,завдання

1.3 Нормативна база

Розділ 2. Аналіз формування основних фондів підприємства

2.1 Формування основних фондів

2.2 Амортизація основних засобів

2.3 Капітальні вкладення

2.4 Фінансування поточного, середнього та капітального ремонту основних засобів

Розділ3 Напрямки інтенсифікації відтворення та шляхи кращого використання основних фондів за нормальних умов господарювання

Висновок

Список літератури

Вступ

Основні фонди на підприємствах плануються та враховуються згідно з їх класифікацією в натуральному та вартісному (грошовому) вираженні. Обидва види обліку проводяться паралельно, доповнюючи один одного.

Підприємства визначають в натуральних показниках кількість засобів праці, які їм потрібні для забезпечення нормальної господарської діяльності. Облік основних фондів у натуральному обчисленні дозволяє здійснювати їх планування і аналіз їх використання, визначати виробничу потужність підприємства та виявляти ступінь ефективності використання виробничих площ.

Об'єктом дослідження роботи є фінанси підприємства. Предметом дослідження роботи виступає основні фонди їх функціонування та відтворення.

В сучасних умовах господарювання і формування ринкової економіки важливого значення набуває економічна оцінка і аналіз показників ефективності відтворення.

Нагромадження і оновлення основних фондів, нарощування виробничих потужностей підприємств різних галузей народного господарства країни здійснюється в процесі технічного переозброєння, реконструкції та розширення діючих або спорудження нових виробничих об'єктів.

Фізичне спрацювання та техніко-економічне старіння діючих знарядь праці можна усунути частково або повністю, застосовуючи різні форми відтворення.

Безперервний процес виробництва вимагає постійного відтворення фізично спрацьованих і технічно застарілих основних фондів. Необхідною умовою відновлення засобів праці у натурі є їх відшкодування у вартісній формі, яке здійснюється через амортизацію.

Ефективність відтворювальних процесів певною мірою залежить від строків експлуатації перш за все активної частини основних фондів, тобто періоду функціонування у виробництві відповідно до їх первісного технологічного призначення. При цьому як скорочення, так і збільшення періоду експлуатації по-різному впливають на ефективність відтворення і використання знарядь праці.

При простому відтворенні засобів праці розмір їх зміни практично повинен дорівнювати нормі амортизаційних відрахувань на реновацію, а при розширеному відтворені - залежить не лише від нормального строку експлуатації, але й темпів щорічного збільшення обсягу основних фондів.

Необхідною умовою правильного обліку і планування відтворення основних фондів підприємств є їх класифікація. Найбільше економічне значення має видова класифікація, у відповідності з якою всі основні фонди за ознакою подібності їх функціонального призначення та натурально-речового складу розподіляються на певні види.

Співвідношення між окремим групами активів і пасивів балансу мають важливе економічне значення і використовуються для оцінки і діагностики фінансового стану підприємства. Це співідношення можна розглядати у різних аспектах, але основними з них є ті, що характеризують ступінь заборгованості, ліквідності та активності підприємства.

Прибуток (доход) і рентабельність як основні показники фінансових результатів не можуть повністю характеризувати фінансовий стан підприємства і можливі тенденції його зміни. Останній істотно залежить від певних фінансових пропорцій, які аналізуються за даними балансу - підсумкового синтетичного документу про наявність використання коштів на певну дату (кінець кварталу, року).

Мета даної курсової роботи полягає в дослідженні складу, структури, планування і аналізу основних виробничих фондів.

Розділ 1. Теоретичні аспекти функціонування фінансів підприємства

1.1 Сутність фінансів

Фінанси - це економічна категорія, що відображає економічні відносини в процесі створення і використання фондів грошових коштів. Фінанси є неминучим атрибутом, як організації підприємницької діяльності, так і держави. Необхідність фінансів зумовлена об'єктивністю товарного виробництва, дією законів виробництва і законів обміну, національними інтересами держави і суспільства. У межах суспільства і держави фінанси, як і економічна система загалом, набувають національних ознак. Вони виражають сукупність національних відносин, за допомогою яких здійснюють розподіл валового суспільного продукту і національного прибутку для утворення і використання грошових фондів на розширене відтворення сфери виробництва, соціальної інфраструктури і підйому рівня життя людей.

Фінанси є основою формування і дії економічного і соціального механізму, тобто механізму функціонування виробництва і соціального розвитку.

За допомогою фінансів відбувається процес «з'єднання» робочої сили, коштів труда і предметів труда в єдиний виробничий механізм, в якому реалізовуються економічні стимули і інтереси людини, колективу і держави, створюються матеріальні передумови задоволення соціальних потреб суспільства.

Рушення фінансів «приводить» в дію робочу силу і її труд, матеріальні і сировинні ресурси, готові продукти виробництва, послуги, забезпечує зростання інтелектуального потенціалу і добробут суспільства загалом і кожної людини зокрема. Фінансові механізми «здійснюють» кругообіг придбаного капіталу і його нарощування. Рушення фінансів в економіці подібно рушенню крові в живому організмі і функції їх зводяться до живлення своїх систем.

Економіка, складовими частинами якої є трудовою, науковий і техніко-виробничий і природно-ресурсний потенціал, формується як єдиний господарський механізм здебільшого фінансовою системою.

Без постійного фінансового живлення складових частин економічної системи наступає їх недієздатність з відповідними негативними наслідками. Тому фінансова система виступає чинником інтеграції всіх чинників економічної системи їх високоефективного функціонування і акумулятором грошових ресурсів для здійснення повторного циклу виробництва на цьому ж або вищому рівні. Для здійснення своїх функцій інтегрування економічної системи фінансова система повинна задовольняти інтереси всіх суб'єктів виробництва, підтримуючи на належному рівні дієздатності всі свої структурні і динамічні параметри.

За формами організації фінанси мають три рівні:

* фінанси загальнодержавні;

* фінанси підприємств і їх галузей;

* фінанси населення.

Фінанси держави і підприємств забезпечують виконання функцій державою і підприємством або керівництвом галузі.

Загальнодержавні фінанси:

державний бюджет;

бюджет державного соціального страхування;

фонд коштів державного майнового, приватного майнового і особистого страхування;

фонд коштів державного кредиту.

Фінанси підприємств і галузей національної економіки:

фінанси державних підприємств і галузей національної економіки;

фінанси кооперативних підприємств;

фінанси приватних підприємств; фінанси громадських організацій.

Кожна ланка національної фінансової системи має свої специфічні завдання і свою сферу функціонування. Матеріальною основою фінансів є національне виробництво.

Основою загальнодержавних фінансів є бюджет, тобто виражений в грошових сумах розклад майбутніх прибутків і витрат держави, який складають щорічно. Соціально-економічну природу бюджету держави, його роль в економічному і політичному житті країни структуру прибутків і витрат визначає характер державного суспільного устрій.

Система фінансів в Україні тільки з 90-х г.г. почала формуватися як національна. До того часу вона була складовою частиною централізованої фінансової системи колишньої радянської держави і залежала від його фінансової політики.

Характер фінансової системи в той час відображав характер самої системи господарювання і був витратним і неефективним. Екстенсивні методи господарювання, відсутність стимулів до високоефективного труда приводили до збитковості підприємств в промисловості і господарств в агропромисловому комплексі. Такі підприємства постійно субсидувалися з бюджету за рахунок більш ефективних підприємств, що підривало будь-який інтерес до добросовісного відношення і продуктивного труда. Регіональні бюджети і фонди розвитку підприємств формували по нормативах, певними центральними відомствами. Ними ж регламентували і використання цих фінансових ресурсів. Фінансова система формувала споживчу психологію виробників, відчужувала від підприємницької ініціативи, від уміння ризикувати під час створення нових виробництв, від потреби цінити кошти, ресурси, розраховувати витрати на виробництво.

Незалежній Україні доводиться створювати якісно нову фінансову систему, яка б була позбавлена всіх негативних меж попередньої, яка б стимулювала високоефективний труд, ліквідувала будь-яку форму експлуатації людини, яка стала б знаряддям перебудови демократичного соціально справедливого суспільства, підйому життєвого рівня народу. Необхідність національної фінансової системи обумовлює державна самостійність України і переклад економіки на ринкові відносини. Українська національна фінансова система повинна створити таку сукупність економічних відносин, за допомогою яких можна здійснювати планомірний розподіл сукупного суспільного продукту і національного прибутку для утворення і використання грошових фондів на інвестування розширеного і високоефективного виробництва, сфери послуг і задоволення соціальних потреб народу

Перехід економіки України до ринкового типу і перші кроки до створення національної фінансової системи показують, що держава орієнтується на посилення економічної незалежності, підприємницької діяльності і на активну участь в міжнародних фінансово-торгових розрахунках.

1.2 Фінансова стратегія, її цілі, завдання

В умовах ринкових відносин,самостійності,відповідальності підприємств за результатами своєї діяльності виникає обєктивна необхідність визначення тенденцій фінансового стану,орієнтації і фінансових можливостей та перспективної оцінки фінансового стану інших господарюючих субєктів. Підприємства зацікавлені в виробітки фінансової стратегії. Фінансова стратегія -це генеральний план дій по забезпеченню підприємства грошовими засобами. Вона обхватує питання теорії та практики формування фінансів,їх планування,вирішує задачі,які забезпечують фінансову стабільність підприємства в ринкових умовах господарювання. Теорія фінансової стратегії досліджує обєктивні закономірності ринкових умов господарювання,розробляє способи і форми виживання в нових умовах,підготовки та ведення фінансових операцій.

Фінансова стратегія підприємства включає в себе:

?аналіз фінансового стану;

?оптимізацію основних та оборотних засобів;

?розподіл прибутку.

Більш детальна інформація щодо складу фінансової стратегії наведена в додатку.

Фінансова стратегія підприємства згідно зі своєю стратегічною ціллю забезпечує :

?формування та ефективне використання фінансових ресурсів;

?виявлення найефективніших напрямків інвестування та зосередження фінансових ресурсів на цих напрямках;

?відповідність фінансових дій економічному стану та матеріальним можливостям підприємства;

?визначення головної загрози з боку конкурентів,правильний вибір напрямків фінансових дій та маневрування для досягнення вирішальної переваги над конкурентами;

?створення та підготовка стратегічних резервів;

?ранжування та поетапне досягнення цілей;

Таким чином успіх фінансової стратегії підприємства гарантується при взаєморівновазі теорії і практики фінансової стратегії,при співпаданні стратегічних цілей з реальним економічним та фінансовим можливостям через жорстку централізовану фінансову стратегію.

Завданнями фінансової стратегії є:

?визначення способів проведення успішної фінансової стратегії та використання фінансових можливостей;

?визначення перспективних фінансових взаємовідносин із субєктами

господарювання,бюджетом,банками,тощо.

?фінансове забезпечення операційної та інвестиційної діяльності;

?вивчення економічних та фінансових можливостей ймовірних конкурентів,розробка та здійснення заходів щодо забезпечення фінансової стійкості;

?розробка способів виходу з кризового стану та методів управління за умов кризового стану підприємств.

1.3 Нормативна база

Фінансова діяльність підприємства базується на підприємницькій діяльності та опосередковує її. Підприємства, незалежно від організаційно-правової форми своєї діяльності та форми власності, функціонують як юридичні особи -- суб'єкти цивільно-правових відносин, у тому числі фінансових. Згідно з Цивільним кодексом (ЦК) України юридичними особами визнаються організації, які володіють відокремленим майном і можуть від свого імені набувати майнових прав та особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачами й відповідачами в суді та господарському суді.

У чинному законодавстві закріплені положення, що фіксують наявність у підприємств певних організаційно-правових атрибутів, які їм властиві як господарюючим суб'єктам -- юридичним особам: самостійний баланс, що визначає джерела і розміщення фінансових ресурсів підприємства, поточний та інші рахунки в банківських установах, печатка зі своїм найменуванням. Як бачимо, всі вони найтіснішим чином пов'язані саме з фінансовою діяльністю підприємств.

Нормативне забезпечення діяльності юридичних осіб у підприємницькій сфері, напрацьоване в Україні за останнє десятиліття, створює умови для ефективної роботи підприємств. У цьому плані насамперед треба мати на увазі, що чинне законодавство оцінює фінансовий аспект діяльності підприємств, визнаючи одержання прибутку як головного стимуляційного фактора організації та функціонування підприємства. Держава, виступаючи, зокрема, як гарант прав суб'єктів підприємництва, в тому числі обмежує втручання державних органів у діяльність підприємств (за винятком випадків,

У передбачені законодавством, і дій, пов'язаних з реалію прав державних органів на здійснення контролю за діяльністю підприємств). Юридичні особи мають право Приймати будь-які рішення у сфері управління своїми фінансовими ресурсами, якщо ці рішення не суперечать

Чинному законодавству. Якщо за часів планово-адміністративно-командної економіки для підприємств діяв принцип "можна лише те, що дозволено", то тепер дозволене все, що не заборонено законом. Це, звісно, створює і s і и по нові умови для діяльності підприємств і висуває вимоги до організації роботи їхніх фінансових і Юридичних служб.

Ця організаційна єдність забезпечується тим, що вона, відповідно до ст. 9 Закону України "Про підприємства в Україні", закріплюється в статуті підприємства. У ньому передбачаються мета й завдання, структура, функції, компетенція, органи управління та умови, які необхідні для того, щоб підприємство могло виступати у правовідносинах як єдиний, самостійний суб'єкт права.

Організація, якщо вона є юридичною особою, діє у цивільних правовідносинах від свого імені, а не від імені засновників, держави чи організації, до складу якої вона входить.

Юридична особа завжди має своє найменування (ч. 2 ст. 9 Закону України "Про підприємства в Україні"). Найменування юридичної особи включає в себе назву або номер організації, вказівку на предмет її діяльності, систему, до якої вона входить, та ін. Це має індивідуалізувати кожну організацію у правових відносинах.

Організація, якщо вона є юридичною особою, несе самостійну майнову відповідальність за своїми зобов'язаннями належним їй на правах власності (закріпленим за нею) майном, якщо інше не встановлене законодавчими актами. Ні засновники, ні держава, ні організація, до складу якої входить юридична особа, не відповідають за ї зобов'язаннями, крім випадків, передбачених чинним законодавством або установчими документами юридичної особи. Вказані ознаки мають значення для визнання організації юридичною особою, а наявність усіх цих ознак для визнання організації юридичною особою є необхідним.

Залежно від форм власності підприємства поділяються на певні види. За цією ознакою розрізняються юридичні особи, які засновані на власності окремої фізичної особи, на колективній власності, державній (комунальній) власності і на змішаній формі власності. До перших належать підприємства, засновані на власності окремої фізичної особи; до других -- підприємства, засновані на з'єднаному майні декількох юридичних чи фізичних осіб; до третіх -- засновані на загальнодержавній чи комунальній власності; до четвертих -- спільні підприємства, засновані, наприклад, на базі об'єднаного майна суб'єктів цивільного права України та інших держав. Саме на основі форм власності ОТ. В Закону України "Про підприємства в Україні" визначені види підприємств, які є юридичними особами.

Підприємства, що належать до юридичних осіб і є, таким чином, суб'єктами підприємницької діяльності,тобто організаціями, які мають своєю основною метою одержання прибутку, діють на свій ризик та покривають і ВО1 витрати за рахунок власних доходів. Такими є всі підприємства, засновані на приватній, колективній та державній формах власності. До їх числа входять і державні комунальні) підприємства, оскільки вони також діють на її і мх комерційного розрахунку.

Юридичні особи поділяються також на прості, материнські та дочірні. Простими юридичними особами є всі види підприємств, що засновані на будь-яких формах власності. До складних юридичних осіб входить концерни, асоціації, консорціуми та корпорації, діяльність яких передбачена ст. З Закону України "Про підприємства в Україні".

Чинне законодавство, наприклад ст. 1 Закону України "Про підприємства в Україні", не заперечує можливості створення одним підприємством, що є юридичною особою, іншого підприємства з правами юридичної особи шляхом закріплення за ним частки свого майна і встановлення ІІЄННЯ з ним певних відносин. У такому разі перша юридична особа буде материнським підприємством, а друга, утворена ним, -- дочірнім. Але необхідно наголосити, що підприємство не може мати в своєму складі інших юридичних осіб. У фінансових правовідносинах, у договірних взаємовідносинах підприємство, як зазначалося вище, виступає завжди як єдиний і неподільний суб'єкт, котрий самостійно набуває права і несе відповідальність за свої дії.

Усі юридичні особи можна поділити на організації, засновники яких входять до складу цих організацій, та організації, засновники яких не входять до їх складу. Так, до перших належать усі підприємства, що засновані на об'єднаному майні декількох фізичних або юридичних осіб. Другим видом юридичних осіб охоплюються всі державні підприємства, а також підприємства, засновані на власності окремої фізичної особи.

Згідно з чинним законодавством, усі юридичні особи можна класифікувати також залежно від характеру прав засновників на майно. Так, до підприємств, стосовно майна яких їхні засновники мають тільки зобов'язальні права, належать підприємства, засновані на об'єднаному майні декількох фізичних чи юридичних осіб, а також складні підприємства. До підприємств, стосовно майна яких їхні засновники зберігають належне їм право власності, слід зарахувати державні та дочірні підприємства, а також ті, що створені громадськими й релігійними організаціями. Засновники перших підприємств не мають права власності на майно юридичної особи, але в разі виходу зі складу підприємств або їх ліквідації вони мають право на повернення чи компенсацію їхнього майнового внеску. Засновники других підприємств зберігають право власності на передане майно, а ці підприємства володіють таким майном на правах повного господарського відання.

Належність юридичних осіб до того чи іншого виду має важливе практичне значення. По-перше, це дає змогу з достатньою повнотою розкрити передбачений чинним законодавством правовий статус юридичної особи. По-друге, для того щоб вважатися юридичною особою, організація обов'язково повинна відповідати вимогам певної юридичної особи. По-третє, належність підприємства до того чи іншого виду сприяє впорядкуванню в цілому всієї системи юридичних осіб.

Фінансово-правові відносини -- це врегульовані фінансово-правовими нормами специфічні відносини між державою, з одного боку, і фізичними та юридичними особами, з другого, а також між юридичними і фізичними особами з приводу мобілізації, розподілу та використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів.

Фінансовим правовідносинам притаманні ті самі характерні риси, що й усім видам правовідносин, але, виникаючи у специфічній сфері діяльності суб'єктів цих правовідносин, вони мають важливі особливості.

По-перше, фінансові правовідносини виникають тільки у сфері фінансової діяльності держави, юридичних і фізичних осіб і пов'язані з мобілізацією, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів, тобто вони завжди мають грошовий характер.

По-друге, часто однією стороною фінансових правововідносин виступає держава в особі органів державної піди, державного управління, фінансово-кредитних органів, 'і і наділяються владними повноваженнями стосовно другого учасника відносин. У таких правовідносинах не буває рівності сторін. Уповноважена державою сторона фінансових правовідносин наділена правом привести в дію юридичні засоби, що забезпечують фінансові приписи держави.

По-третє, виникнення, зміна і припинення фінансових Правовідносин не відбуваються за волевиявленням сторін, і пов'язані з фінансово-правовим актом.

На підставі законодавчих актів, що регулюють діяльність, підприємств у сфері фінансових правовідносин, можна класифікувати юридичні особи як суб'єкти фінансово-правових відносин за такими ознаками.

1. Юридичні особи всіх форм власності, які, згідно з Законом України «Про підприємницьку діяльність», виступають суб'єктами підприємницької діяльності і мають постійне місце розташування на території України.

2. Юридичні особи з місце розташуванням за межами Країни, що створені і діють згідно з законодавством держави та здійснюють підприємницьку діяльність Через постійні представництва, розташовані на території країни.

3. Юридичні особи з місце розташуванням за межами Країни, що створені і діють відповідно до законодавства іншої держави та здійснюють репатріацію прибутку, одержаного з джерел на території України.

4. Бюджетні організації, які отримують кошти із бюджетів та мають право здійснювати госпрозрахункову діяльність.

Всі ці організації можуть бути суб'єктами підприємницької діяльності.

Матеріальним змістом фінансових правовідносин є поведінка суб'єктів, а юридичним -- суб'єктивні юридичні права та обов'язки, встановлені фінансово-правовими нормами.

Закон України "Про систему оподаткування" об'єднує підприємства та громадян єдиним поняттям "платники податків", на яких, згідно з законом, покладено обов'язок сплачувати податки та суми інших обов'язкових платежів. Обов'язок підприємства щодо сплати податків або інших обов'язкових платежів припиняється з оплатою податку (платежу) або його скасуванням. У разі ліквідації підприємства заборгованість з податку сплачується в порядку, встановленому законодавством України, тобто першочергово задовольняються борги перед бюджетами (п. 1 ст. 36 Закону України "Про підприємства в Україні"). Підприємство як суб'єкт фінансових правовідносин на підставі Закону України "Про систему оподаткування" має певне коло юридичних прав та обов'язків. Так, підприємства зобов'язані:

* вести бухгалтерський і податковий облік, складати фінансову звітність згідно з національними стандартами та забезпечувати її збереження в термін, встановлений чинним законодавством;

* подавати в державні податкові органи декларації та іншу документацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків і інших обов'язкових платежів;

* сплачувати належні суми податків та інших обов'язкових платежів у встановлений законодавством термін;

* допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження приміщень, які використовуються для одержання прибутку, а також для перевірок із питань обчислення та сплати податків.

Фінансові правовідносини в механізмі правового впливу виконують важливі функції, крім того, що вказують на коло осіб, на яких у конкретний час поширюється дія фінансово-правової норми, та закріплюють конкретну поведінку юридичних осіб щодо мобілізації, розподілу й використання коштів фондів, якої вони повинні додержуватися; вони також передбачають приведення в дію засобів забезпечення суб'єктивних прав і обов'язків.

Найпоширенішими об'єктами цивільних правовідносин є речі, тобто предмети зовнішнього матеріального у їх природному стані (вода, земля, природні ресурси ), або предмети, створені людською діяльністю (устаткування, транспортні засоби, сировина, мате-пі тощо). Вони поділяються на засоби виробництва та предмети споживання. Засоби виробництва -- це сукупність предметів і засобів праці, які використовуються в процесі виробництва матеріальних благ. До Предметів споживання належать речі, які призначені задовольняти індивідуальні потреби людини.

Такий поділ ґрунтується на економічному критерії і видить з економічного призначення речей та різного їх призначення. У цьому зв'язку для них установ і відповідний правовий режим. Так, основні засоби виробництва мають свою класифікацію (виробничі і не виробничі), за однорідністю поділяються на види (споруди, будинки, передавальне устаткування, транспортніі тощо) та підлягають спеціальному статистичному й бухгалтерському обліку, а також спеціальному юридичному оформленню. Предмети споживання також можуть мати спеціальний правовий режим, але з урахуванням цільових якостей конкретної речі.

Під майном у цивільному праві розуміють гроші, цінні папери, конкретні речі або сукупність речей. Водночас у ряді випадків термін «майно» вживається в ширшому розумінні -- як сукупність речей і майнових прав або сукупність речей, прав та обов'язків. Так, відповідно до ст. 34 Закону України "Про підприємства в Україні", у разі реорганізації підприємства до правонаступника переходять усі майнові права та обов'язки, тобто як активи, так і пасиви.

Майно підприємства становлять основні та оборотні засоби, а також інші активи, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Майно приватних і колективних підприємств належить їм на правах власності, а майно державних підприємств -- на правах повного господарського відання.

Майно підприємства може складатися із засобів виробництва, виготовленої продукції, будинків, споруд, устаткування, транспортних засобів, інвентарю, грошових коштів, цінних паперів, сировини та інших матеріальних цінностей, а також нематеріальних активів.

Джерелами формування майна підприємства відповідно до ст. 10 Закону України "Про підприємства в Україні" є грошові та матеріальні внески засновників (у тому числі об'єкти інтелектуальної власності); доходи, одержані від реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності; доходи від цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів, капітальні вкладення і дотації з бюджетів; надходження від роздержавлення і приватизації власності; безоплатні або благодійні внески, пожертвування підприємств і громадян; інші джерела, не заборонені законодавчими актами України.

Об'єкти фінансових правовідносин -- це фінансові ресурси, які формуються, розподіляються й використовуються внаслідок реалізації суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, а також грошові зобов'язання, що виникають у суб'єктів фінансових відносин у процесі фінансової діяльності.

Ні об'єкти правовідносин є різновидом об'єктів майнових відносин. Найсуттєвіші для підприємств-- фінансові правовідносини, що виникають у них: платників податків до Державного і місцевих бюджетів та при формуванні загальнодержавних цільових і ротових фондів;

Під час формування й використання власних і позикових Фінансових ресурсів для забезпечення підприємницької власності під час виконання зобов'язань у взаємовідносинах із контрагентами.

Зобов'язання -- офіційна обіцянка, як правило, у письмовій формі, котра потребує беззастережного виконання. Згідно зі ст. 151 ЦК України, в силу зобов'язання особа (боржник) повинна вчинити на користь іншої м (кредитора) певну дію, як наприклад: передати майно, в роботу, сплатити гроші тощо або утриматися від проти дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов'язання.

Договір -- письмова угода про взаємні зобов'язання осіб, які його уклали й підписали. Зобов'язання, що випливають із договору, мають виконуватися належним чином у встановлені терміни. Одностороння відмова від виконання зобов'язань за договором або одностороння зміна умов договору неприпустимі, вони тягнуть за собою матеріальну відповідальність винуватої сторони (ст. 161, 162 ЦК України).

Неустойка (штраф, пеня) -- це визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредитору у разі невиконання або виконання не належним чином зобов'язання, зокрема в разі прострочення виконання.

Зобов'язання боржника відшкодувати збитки -- це зобов'язання, яке виникає у боржника в разі невиконання ним умов договору, а саме -- відшкодування кредитору заподіяних збитків. Під ними закон розуміє (ст. 203 ЦК України) видатки, понесені кредиторами, втрату або ушкодження його майна, а також так званий втрачений зиск, тобто дохід, який одержав би кредитор, якби зобов'язання боржника було виконано. Боржник відшкодовує збитки кредитору в частині, що не покривається неустойкою (штрафом, пенею).

Прострочення платежу за грошовим зобов'язанням -- це прострочені платежі у розрахунках з Державним і місцевими бюджетами, постачальниками, банками, іншими партнерами. Прострочення цих платежів тягне за собою обов'язок боржника сплатити за весь термін прострочення пеню (штраф) в законодавчо встановленому розмірі, якщо договором не передбачений інший розмір цих штрафних платежів.

Банкрутство -- неплатоспроможність боржника, його нездатність розрахуватися з кредиторами (бюджетом, банками, постачальниками, робітниками та службовцями) за своїми зобов'язаннями. Банкрутство визначається судами або господарськими судами. Позивачами у справах про визнання юридичної особи банкрутом можуть, згідно з чинним законодавством, виступати будь-які кредитори, а також саме неплатоспроможне підприємство.

При вивченні правових норм, які регулюють фінансову діяльність підприємств (у широкому розумінні слова), треба виходити з того, що ця діяльність відбувається в умовах певного правового простору, створеного в державі, вираз якого відбитий у Конституції країни. Вона є важливим джерелом фінансового права. Конституція України регулює бюджетні права органів державної влади та управління і права, пов'язані з забезпеченням фінансової політики держави. Конституційні засади фінансової політики держави у сфері оподаткування знаходять конкретний прояв у спеціальних актах податкового права, серед яких найбільш суттєве значення для підприємств мають закони України "Про систему оподаткування", "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про податок на додану вартість", низка законів України щодо загальнодержавних цільових фондів у сфері соціального страхування і соціального забезпечення, Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами", Бюджетний кодекс України, кілька Декретів Кабінету Міністрів, зокрема "Про акцизний збір", "Про місцеві податки та збори".

Оскільки фінансова діяльність підприємств значною мірою віддзеркалює стан їх майнових відносин з партнерами, природно, що вона базується також на правових нормах, які регулюють майнові відносини взагалі. Йдеться насамперед про норми цивільного права, зафіксовані в Цивільному кодексі України, які прямо стосуються використання фінансових ресурсів підприємств. Крім Цивільного кодексу України, джерелом законодавчого забезпечення фінансової діяльності підприємств є низка законів України та інших законодавчих актів, які регулюють цивільно-правові відносини. Серед них слід вказати на закони України "Про власність", "Про господарські товариства", "Про підприємництво", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про банки і банківську діяльність", "Про приватизацію майна державних підприємств", "Про приватизацію невеликих підприємств" ("малу приватизацію"), "Про заставу", "Про оренду державного майна", "Про оплату праці", "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність".

Розділ 2. Аналіз формування основних фондів підприємства

2.1 Формування основних фондів

Обсяги виробництва товарів і послуг, кінцеві результати діяльності підприємств будь-якої сфери підприємництва, їх технічний рівень, умови праці, стан соціального розвитку колективів значною мірою залежать від того, яка частина їх власних і залучених фінансових ресурсів вкладена в основні засоби. Хоч основною виробничою силою ;суспільства є люди (кваліфіковані робітники і спеціалісти всіх галузей виробництва товарів і послуг), продуктивність х праці головним чином залежить від озброєності їх найпередовішими і найефективнішими засобами праці.

Основні засоби -- це матеріально-речові цінності, | що використовуються (у виробництві або в невиробничій сфері) як засоби праці протягом тривалого часу і мірою зносу частинами переносять свою вартість на вартість вироблюваних товарів, послуг, виконуваних І робіт.

За своїм призначенням і характером виконуваних функцій вони поділяються насамперед на виробничі і невиробничі.

Виробничі основні засоби -- це будівлі, споруди, передавальні пристрої, машини та устаткування (робочі, силові), )обчислювальна техніка, вимірювальні прилади, транспортні засоби, інструмент та інші засоби, які відповідають вищенаведеному визначенню основних засобів і функціонують безпосередньо у сфері виробництва товарів і послуг.

До невиробничих основних засобів належать ті основні засоби, які не пов'язані безпосередньо з виробничим процесом і функціонують для задоволення соціально-культурних і побутових потреб учасників виробництва. Це основні засоби житлово-комунального господарства підприємства, належних йому закладів охорони здоров'я, культури, освіти та інших невиробничих галузей.

Належність тих чи інших цінностей до основних засобів регулюється законодавством. Згідно з П(С)БО 7 "Основні засоби" до складу основних засобів не включаються будь-які предмети незалежно від їх вартості, термін служби яких менше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік). Такі предмети входять до складу оборотних активів: предмети, термін служби яких хоч і перевищує один рік, але вартість яких є нижчою, ніж встановлена мінімальна межа вартості предметів, які вважаються основними засобами (визначає цю межу підприємство самостійно), у бухгалтерському обліку занесені до рахунку "Малоцінні необоротні матеріальні активи"; разом з іншими необоротними матеріальними активами включаються до балансової статті "Основні засоби".

У бухгалтерському обліку основні засоби класифікуються за такими дев'ятьма групами:

земельні ділянки;

капітальні витрати на поліпшення земель;

будівлі, споруди й передавальні пристрої;

машини та устаткування;

транспортні засоби;

інструменти, прилади, інвентар (меблі);

робоча і виробнича худоба;

багаторічні насадження;

інші основні засоби.

Крім того, як "інші необоротні матеріальні активи" до основних засобів належать, про що вже йшлося, малоцінні необоротні матеріальні активи, а також інвентарна тара, бібліотечні фонди й деякі інші необоротні матеріальні активи.

Інший порядок класифікації основних засобів прийнятий у податковому обліку. Він ґрунтується на поділі всіх основних засобів підприємств на такі три групи:

група 1 -- будівлі, споруди, передавальні пристрої;

група 2 -- автомобільний транспорт, меблі, офісне обладнання, електронно-обчислювальні машини та інше обладнання для автоматизованої обробки інформації, побутові прилади й інструменти, телефони, мікрофони, рації;

група 3 -- робочі машини, устаткування й решта основних засобів, які не входять до перших двох груп.

Таке групування основних засобів підприємства зобов'язані здійснювати задля оподаткування поряд з бухгалтерським обліком об'єктів основних засобів, який здійснюється згідно з П(С)БО 7.

Структура основних засобів відображає технічну озброєність підприємства, значною мірою відповідає на питання, наскільки ефективно розпоряджається підприємство фінансовими ресурсами, які є в його розпорядженні, на формування фонду основних засобів. Одним із критеріїв визначення такої ефективності слід вважати питому вагу активної частини основних виробничих засобів у загальній вартості всіх основних виробничих засобів. До активної частини належать ті об'єкти основних засобів, які безпосередньо беруть участь у переробці сировини, напівфабрикатів, тобто діють на предмети праці. Передусім це робочі машини, устаткування, питома вага яких у складі виробничих основних засобів у різних галузях сфери виробництва досягає 45 відсотків і більше.

Втім, у розрахунках поділу всіх виробничих основних засобів на активну і пасивну частини треба пам'ятати про певну умовність цього поділу. Наприклад, такий елемент основних засобів, як споруди, не належить до активної частини в машинобудуванні або легкій промисловості, проте є елементом активної частини основних засобів у металургії, хімічній промисловості, в добувних галузях. У сучасних робочих машинах останніх моделей програмні контролюючі пристрої перетворюються на їхні складові, що примушує визнати їх активними у складі основних засобів, і таких прикладів дуже багато.

Розрізняють первісну, переоцінену й залишкову вартість основних засобів.

Первісна вартість основних засобів -- це сукупність витрат, пов'язаних з придбанням або спорудженням об'єктів основних засобів (купівельна ціна машин, устаткування, вартість їх монтажу, кошторисна вартість об'єктів будівництва тощо). Таким чином, первісна вартість основних засобів визначає їхню вартість у період придбання або створення.

Переоцінена вартість основних засобів -- це вартість об'єктів після їх переоцінки з метою визначення такої їхньої вартості, яка відображує витрати, що мають бути зроблені для відтворення об'єктів на даний момент, за даних умов. Введення в господарську практику поняття переоціненої вартості спричиняється факторами морального зносу машин, устаткування, приладів, здешевленням або, навпаки, подорожчанням витрат на виробництво засобів виробництва, інфляційним зростанням цін на об'єкти основних засобів. Ці фактори перетворюють первісну вартість основних засобів на величину, фактично не зіставну з дійсною вартістю їх відтворення. В інфляційній економіці переоцінена вартість основних засобів, звичайно, вища від первісної. Для її визначення підприємства всіх форм власності мають право здійснювати переоцінки об'єктів основних засобів, але порядок здійснення цих переоцінок, згідно з затвердженими стандартами бухгалтерського обліку та з податковим законодавством, різний (про це більш докладно -- у подальшому викладенні).

Залишкова вартість основних засобів -- це їхня первісна (або переоцінена) вартість, зменшена на ту частину, яка вже перенесена на готовий продукт. Таким чином, залишкова вартість менша за первісну (переоцінену) на величину зносу. Залишкова вартість є балансовою вартістю основних засобів. У бухгалтерському обліку визначається та облічується залишкова вартість кожного об'єкта як різниця між його первісною (або переоціненою) вартістю і сумою зносу, нарахованого за весь період експлуатації. У податковому законодавстві встановлений інший порядок: залишкова вартість основних засобів, які класифіковані у 2 і 3 групах, визначається за вартістю груп у цілому (тобто як первісна або переоцінена вартість групи в цілому мінус сума зносу). Балансова (залишкова) вартість основних засобів 1 групи визначається як сума залишкової вартості кожного інвентарного об'єкта (будинку, споруди тощо). При цьому і в податковому обліку основних засобів вартість їхніх об'єктів і груп визначається з урахуванням витрат на поліпшення основних засобів (всі види ремонтів, реконструкція, модернізація), не віднесених до складу валових витрат. Згідно ж зі стандартами бухгалтерського обліку первісна (переоцінена) вартість основних засобів збільшується лише на такі витрати (модернізація, модифікація, добудова, до влаштування, реконструкція та ін.), що якісно змінюють об'єкт і приводять до підвищення його виробничих можливостей, тоді як витрати на всі види ремонтів як такі, що здійснюються для підтримки об'єктів у робочому стані, не збільшують їхньої балансової вартості (вони списуються на собівартість продукції).

Для правильного формування фонду коштів, які спрямовуються підприємствами на формування основних засобів, а також з метою ефективної амортизаційної політики дуже важливо мати реальну оцінку об'єктів основних засобів (за термінологією чинних стандартів бухгалтерського обліку -- їхню справедливу вартість). Не менше ця проблема пов'язана з загальнодержавними інтересами, бо вартість основних засобів прямо впливає на стан доходів державного бюджету через зв'язок амортизації основних засобів з оподаткуванням прибутків підприємств. На жаль, На сьогодні багатогранність цієї проблеми реалізована через запровадження двох паралельних систем переоцінки основних засобів і наявність двох систем нарахування та обліку зносу (амортизації) основних засобів -- "податкової" і "бухгалтерської".

Як уже зазначалося, стандарти бухгалтерського обліку і звітності дають право (але не зобов'язують!) підприємствам здійснювати переоцінки об'єктів основних засобів на будь-яку дату. Таке право виникає у підприємства, якщо залишкова вартість об'єктів значно (більш ніж на 10 відсотків) відрізняється від справедливої вартості, причому в разі здійснення переоцінки об'єкта на ту ж дату здійснюється переоцінка усіх об'єктів групи основних засобів, до якої належить даний об'єкт. Переоцінюється об'єкт основних засобів (і сума зносу, нарахованого з початку його експлуатації) на величину індексу переоцінки.

Згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", підприємства усіх форм власності мають право (але також не зобов'язані) застосовувати щорічну індексацію балансової вартості всіх основних засобів (а також і нематеріальних активів) на єдиний для всієї країни коефіцієнт індексації (Кт), який визначається за формулою:

(1)

індекс інфляції (у відсотках) року, за результатом якого проводиться індексація (тобто минулого року).

Якщо величина Кш не перевищує одиниці, індексація проводиться, а це означає, що лише при темпах іній ції, що перевищує 10 відсотків на рік, підприємства і мають право проводити індексацію.

Підприємства всіх типів і форм власності формують і пінти, які вкладаються в основні засоби, за рахунок таких джерел:

статутний капітал;

фонд індексації балансової вартості основних засобів;

прибуток, який залишається у підприємства після сплати податків з нього;

амортизаційні відрахування;

банківські кредити;

інші позикові кошти (кредиторська заборгованість).

Державні підприємства можуть, крім того, одержувати кошти для здійснення централізованих капіталовкладень.

Всі кошти, які вкладаються в основні засоби, разом формують фонд основних засобів підприємства.

Під фондом основних засобів підприємства розуміють частину коштів статутного капіталу, а також інші власні й залучені кошти, які вкладені або призначені для вкладення у виробничі та невиробничі основні засоби.

В економічній літературі поки що немає досить чіткого, визначеного понятійного апарату термінів, які стосуються матеріально-речового і вартісного змісту основних засобів. Тому в різних підручниках, наукових статтях, законодавчих документах, у бухгалтерському обліку і звітності постійно трапляється плутанина таких термінів, як "основні фонди", "основні засоби", "основні кошти". Зважаючи на те, що термін "фонди" є визначальним для характеристики фінансів як економічної категорії, правомірно використовувати поняття "фонд основних засобів" для характеристики фінансових ресурсів, що вкладаються у створення засобів праці, тобто основних засобів, опосередковують їх кругооборот та оборот. Синонімом поняття "фонд основних засобів" є "основні кошти". За їхнім складом, суспільним призначенням та економічною суттю основні засоби не можна вважати фінансовою категорією, й тому їх не слід ототожнювати з поняттям "основні кошти" й небажано застосовувати до них термін "основні фонди".

Грошовий вираз вартості основних засобів збігається з сумою авансованих у них основних коштів лише на момент введення основних засобів в експлуатацію. У подальшому такого збігу не спостерігається. Наприклад, у статутному капіталі промислового підприємства закріплені основні кошти, що дорівнюють введеним в експлуатацію основним засобам на суму 1720 тис. грн (дирекція витратила цю суму на будівництво підприємства, придбання й монтаж устаткування). Через певний час вартість основних засобів у результаті їх зносу, тобто перенесення частини вартості на готову продукцію, зменшиться і складе, приміром, 1630 тис. грн. При цьому фонд основних засобів у підприємства не змінюється, бо перенесена частина вартості основних засобів на суму 90 тис. грн повернулася підприємству у складі виручки від реалізації готової продукції. Змінюється при цьому лише структура фонду основних засобів: 1630 тис. грн з 1720 тис. грн залишаються вкладеними в основні засоби, а 90 тис. грн -- це капітал, який, тимчасово змінивши форму вкладення (він може функціонувати як тимчасово вільні грошові кошти, може бути вкладеним у будь-які інші оборотні активи), врешті-решт призначений для відтворення зношеної частини основних засобів. А тому є всі підстави вважати ці кошти належними до фонду основних засобів.

У процесі виробничої діяльності загальна залишкова вартість основних засобів, з одного боку, поступово зменшується на суму зносу (амортизації), а також вибуття об'єктів повністю фізично зношених або за непридатністю з інших причин, а з другого боку, збільшується на вартість щійснюваних капітальних вкладень, а також на вартість витрат, спрямованих на модернізацію, реконструкцію, інші заходи, які приводять до підвищення продуктивності об'єктів основних засобів. Ці витрати здійснюються за рахунок коштів, які формують фонд основних засобів; ось чому рух фінансових ресурсів цього фонду має перебувати під постійним контролем фінансової служби підприємства, причому особливої уваги з цієї точки зору має контроль за рухом амортизаційних коштів, які надходять підприємству у складі виручки від реалізації і є елементом фонду основних коштів (докладніше про це йдеться у розділі 3 цього підручника).

Головним джерелом створення фонду основних засобів на підприємствах є їхні статутні капітали. У більшості галузей важкої промисловості близько 75 відсотків статутних капіталів вкладені саме в цю частину виробничого потенціалу підприємств. У галузях легкої, харчової і деяких інших галузях промисловості, де більших вкладень потребують запаси сировини і матеріалів, питома вага вкладень в основні засоби у складі статутних капіталів становить 50 -- 60 відсотків, а на підприємствах оптової та роздрібної торгівлі, де основна сума коштів вкладається у товарні запаси, тобто в оборотні активи, питома вага вкладень в основні засоби рідко перевищує 15--20 відсотків загальної суми фінансових ресурсів. Протилежна картина спостерігається на підприємствах енергетичної промисловості, у гірничодобувній промисловості, на підприємствах залізничного, автомобільного та інших видів транспорту -- там питома вага вкладень в основні засоби сягає 90 відсотків загальної суми фінансових ресурсів.

Поповнення фондів основних засобів підприємств відбувається головним чином за рахунок прибутку, що залишається у їх розпорядженні після сплати податку на прибуток. Залучені фінансові ресурси для формування фонду основних засобів (банківські кредити та ін.) широко використовуються у ринковій економіці, проте в періоди наростання інфляційних процесів їхня частка у складі фондів основних засобів підприємств скорочується до мінімуму.

У рішенні проблеми раціонального, ефективного використання коштів, які є в розпорядженні підприємств і призначені для вкладання в основні засоби, беруть участь фахівці технічних та багатьох економічних служб. Фінансовий аспект цієї проблеми полягає передусім у тому, що підприємство має так розпорядитись наявними коштами, щоб створити оптимальні умови для досягнення високих кінцевих результатів. У зв'язку з цим велике значення має співвідношення вкладення основних коштів у активну й пасивну частини основних засобів, вивільнення коштів із вкладень у застарілу техніку, зростання витрат на найновіше, найпрогресивніше вітчизняне та імпортне устаткування, реконструкцію і технічне переозброєння виробництва, раціональний розподіл вкладених амортизаційних коштів між основними засобами та оборотними активами.

2.2 Амортизація основних засобів

Процес зносу й поступового перенесення вартості повних засобів на виготовлюваний за їхньою участю продукт називається амортизацією. Водночас амортизація елементом системи оподаткування прибутку підприємств. У Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств" записано: "Під терміном амортизація основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань".

Амортизаційні кошти надходять підприємству у складі виручки від реалізації готової продукції (робіт, послуг) і накопичуються для подальшого використання як джерела відтворення вартості основних засобів. Вони являють собою кошти для простого відтворення основних засобів. Проте якщо в результаті технічного прогресу у відповідних галузях народного господарства відбувається зниження собівартості засобів виробництва, що там створюються, і, відповідно, зниження оптових цін на них, то амортизаційні кошти можуть виступати і як джерело розширеного відтворення основних засобів.

Амортизаційні кошти накопичуються підприємствами поступово і використовуються для вкладень в основні засоби не відразу, а в міру накопичення. Тому якийсь час вони є вільними, відкладаються на банківських рахунках або вкладаються підприємствами в оборотні засоби й засоби обігу. Вкладення цих коштів (які є частиною фонду основних коштів) в оборотні засоби й засоби обігу переконливо свідчить про неприпустимість змішування понять "основні засоби", "засоби обігу" з фінансовими поняттями "основні кошти", "оборотні кошти": вочевидь, у даному разі мова йде про фінансування оборотних засобів і засобів обігу за рахунок основних коштів. Така позиція, проте, в економічній літературі та господарській практиці поки що не знаходить визнання. Зазвичай вільні амортизаційні кошти відносять до оборотних коштів.

Страница:


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2023, ООО «Олбест» Все права защищены