Главная Коллекция "Otherreferats" Экономика и экономическая теория Роль фінансів в формуванні, функціонуванні і розширеному відтворюванні основних фондів в умовах ринкової економіки

Роль фінансів в формуванні, функціонуванні і розширеному відтворюванні основних фондів в умовах ринкової економіки

Сутність фінансів, фінансова стратегія, її цілі, завдання. Дослідження складу, структури, планування і аналізу основних виробничих фондів. Напрямки інтенсифікації відтворення та шляхи кращого використання основних фондів за нормальних умов господарювання.

Рубрика Экономика и экономическая теория
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 16.07.2010
Размер файла 467,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Страница:

Сума амортизаційних відрахувань від вартості основних засобів має покрити витрати підприємства на придбання (будівництво, монтаж) і витрати на поліпшення основних засобів (реконструкція, модернізація). Виходячи з цього побудована система нарахування амортизації, причому вона побудована за різними, несхожими між собою принципами в системі податкового обліку (для цілей оподаткування) та в системі бухгалтерського обліку (за П(С)БО 7).

Згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", порядок нарахування амортизації диференційовано за групами основних засобів. Загальним для всіх груп є метод нарахування амортизації, а саме -- від залишкової вартості основних засобів. Законодавством установлені такі норми амортизації у відсотках до балансової (тобто залишкової) вартості кожної з трьох груп основних засобів на початок звітного періоду (в розрахунку на квартал): група 1 -- 1,25 відсотка, група 2 -- 6,25 відсотка, група 3 -- 3,75 відсотка.

Нарахування амортизації здійснюється за кожним інвентарним об'єктом основних засобів групи 1 (будівля, споруда тощо) і за сукупною балансовою вартістю відповідно групи 2 і групи 3 -- незалежно від балансової вартості кожного об'єкта (верстат, машина, прилад тощо) і часу введення його в експлуатацію.

Для правильного нарахування податкової амортизації підприємства мають насамперед додержуватися встановленого податковим законодавством порядку визначення балансової вартості групи основних засобів (а для першої групи -- кожного інвентарного об'єкта) на початок звітного періоду (кварталу). Вона визначається такою формулою:

(2)

де ЈЗІі -- балансова вартість групи на початок звітного періоду;

Би -- балансова вартість групи на початок періоду, що передував звітному;

/7П -- сума витрат на придбання основних засобів, здійснення капітального ремонту, реконструкцій, модернізацій та інших поліпшень основних засобів протягом періоду, що передував звітному;

Вп -- сума виведених з експлуатації основних засобів протягом періоду, що передував звітному;

Аи -- сума амортизаційних відрахувань за період, що передував звітному.

Інший порядок встановлено для основних засобів другої і третьої груп. Амортизація цих основних засобів здійснюється в цілому за відповідними групами до моменту досягнення залишкової вартості групи нульового значення (це може бути у зв'язку з ліквідацією і реалізацією об'єктів, що входять до неї).

Різний підхід до нарахування амортизаційних відрахувань щодо першої, другої і третьої груп основних засобів передбачений у разі виведення з експлуатації окремих об'єктів, що може бути у зв'язку з ліквідацією об'єкта, який не підлягає продажу, а подальша його експлуатація не має економічного сенсу; або у зв'язку з тимчасовим припиненням експлуатації на період капітального ремонту, реконструкції, модернізації, консервації. Якщо у всіх таких випадках йдеться про об'єкт основних засобів першої групи, його балансова вартість для цілей амортизації (що не впливає на бухгалтерський облік вартості основних засобів) дорівнює нулю аж до моменту зворотного введення в експлуатацію. На відміну від основних засобів першої групи, в разі виведення з експлуатації основних засобів другої і третьої груп у зв'язку з їх ліквідацією, капітальним ремонтом, реконструкцією, модернізацією, консервацією балансова вартість цих груп не зменшується, тобто на них нараховуються амортизаційні відрахування.

Невиробничі основні засоби, тобто такі, які безпосередньо не використовуються в господарській діяльності підприємства, амортизації підлягають, але облік руху вартості, сум амортизації (зносу) відокремлений від обліку виробничих основних засобів і податкового обліку, тобто не впливає на формування податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємства.

Податкове законодавство дозволяє підприємствам самостійно приймати рішення про застосування так званої прискореної амортизації основних засобів третьої групи (по суті -- активної частини основних засобів), які придбані після 1 липня 1997 р. Такого права не мають лише підприємства, які здійснюють продаж своєї продукції за регульованими державними цінами, а також підприємства, які визнані такими, що займають монопольне становище на ринку.

Прискорена амортизація основних засобів дає змогу підприємству швидше, ніж нате розрахована встановлена норма "податкової" амортизації (приблизно 15 відсотків На рік від залишкової вартості), відтворювати вартість машин та устаткування, оновлювати їх. Прискорена амортизація здійснюється за нормами, встановленими до первісної вартості об'єктів основних засобів, збільшеної на суму витрат на їх поліпшення; ці норми передбачають стовідсоткову амортизацію протягом семи років експлуатації, причому в перші роки суми амортизації значно перевищують амортизаційні суми, які нараховуються в кінці терміну служби (норма амортизації першого року дорівнює 15 відсоткам, другого -- ЗО відсоткам, третього -- 20 відсоткам, четвертого -- 15 відсоткам, п'ятого -- 10 відсоткам, шостого і сьомого років -- по 5 відсотків). Облік об'єктів основних, засобів, стосовно яких запроваджена прискорена амортизація, ведеться окремо від інших об'єктів, які складають третю групу. Індексації у зв'язку з інфляцією такі об'єкти не підлягають.

Грошовий потік підприємств, які вдаються до прискореної амортизації активної частини основних засобів, зростає спочатку за рахунок того, що на суму збільшення амортизаційних відрахувань зменшується прибуток як об'єкт оподаткування (тобто підприємство зменшує платежі у вигляді податку на прибуток з одночасним зростанням надходження амортизаційних коштів). Надалі підприємство має змогу швидше оновлювати активну частину основних засобів, впроваджувати у виробництво нову техніку, що є фактором економії трудових витрат. Цим визначається економічна ефективність прискореної амортизації активної частини основних засобів у системі податкового обліку.

Нарахування амортизації основних засобів у системі бухгалтерського обліку побудоване на інших принципах, основні з них такі:

всі основні засоби, крім землі, є об'єктом амортизації;

наявність декількох (шести) методів нарахування амортизації і права будь-якого підприємства у межах обраної облікової політики застосовувати той чи інший метод за своїм вибором;

право підприємства застосовувати різні методи нарахування амортизації до різних об'єктів;

норми амортизаційних відрахувань диференціюються, як правило, залежно від терміну корисного використання (експлуатації) об'єктів, причому ці терміни визначаються підприємством самостійно (допускається нарахування амортизації також залежно від фактичного обсягу продукції, робіт, послуг, якого підприємство досягає, використовуючи об'єкт основних засобів);

базою для амортизаційних відрахувань є первісна або переоцінена вартість основних фондів, зменшена на ліквідаційну вартість об'єкта. Така вартість має назву "вартість, що амортизується", або "амортизована вартість";

щомісячне нарахування амортизації.

Перший метод нарахування амортизації основних засобів має назву прямолінійний (або метод прямолінійного списання). Це найбільш уживаний і найбільш традиційний метод. Його суть полягає в тому, що сума амортизації залежить тільки від терміну експлуатації об'єкта основних засобів. Річна сума амортизації (САріц) визначається за формулою:

(3)

де FIB -- первісна (переоцінена) вартість об'єкта основних засобів; ЛВ ліквідаційна вартість;

t -- термін експлуатації об'єкта (у роках). У даній формулі різниця ПВ ЛВ -- це амортизована

100 плртість, а норма амортизації у відсотках дорівнює ---.

Цей метод нарахування амортизації привабливий своєю простотою, логічністю, дає змогу рівномірно розподілити суму амортизації на весь термін служби об'єкта і в кожному звітному періоді, але при його застосуванні відсутня можливість урахувати фактори морального зносу основних засобів, а також нерівномірність витрат на всі види ремонтів (як відомо, в останні роки експлуатації об'єктів Вони більші порівняно з першими роками). З огляду на ці обставини цим методом доцільно користуватися для нарахування амортизації об'єктів пасивної частини основних засобів (будови, споруди тощо)*.

Другий метод нарахування амортизації основних засобів називається методом зменшення вартості. Він доцільний у тому разі, коли новий об'єкт основних засобів дає найбільшу віддачу у перші один-два роки експлуатації. Річна норма амортизації у відсотках (NApitl) при цьому методі обчислюється за формулою:

(4)

де t -- термін служби об'єкта в роках;

Л В -- ліквідаційна вартість об'єкта;

ПВ -- первісна вартість об'єкта.

Величина NApi4 тим менша, чим більша ліквідаційна вартість. А річна сума амортизації (САріч) обчислюється від залишкової вартості об'єкта (тобто зменшується щороку) за формулою:

(5)

де ЗВ -- залишкова вартість об'єкта.

Третій метод нарахування амортизації основних засобів має назву метод прискореного зменшення залишкової вартості. Це комбінований метод (у ньому втілені елементи 1-го і 2-го методів). Річна норма амортизації у відсотках (М4Річ) визначається з урахуванням терміну експлуатації об'єкта за формулою:

(6)

де t -- термін експлуатації об'єкта у роках.

Величина NA іч туг удвоє більша, ніж при застосуванні прямолінійного методу. Річна сума амортизації обчислюється від залишкової вартості об'єкта (але у межах його амортизованої вартості). Тому при досягненні цієї межі подальше нарахування амортизації об'єкта припиняється.

Четвертий метод -- кумулятивний. За даного методу нарахування амортизації річна сума амортизаційних відрахувань (С4 іч) визначається як добуток вартості, що амортизується (АВ), і кумулятивного коефіцієнта (Кк), який обчислюється діленням кількості років, що залишаються до кінця терміну експлуатації об'єкта, на суму кількості років його експлуатації. Формула для розрахунку річної суми амортизаційних відрахувань має вигляд:

(7)

де /. -- кількість років до кінця експлуатації об'єкта, і -- термін служби об'єкта в роках.

П'ятий метод нарахування амортизації -- виробничий метод. За цим методом річні суми амортизації не розраховуються (розраховуються місячні суми). Метод базується на врахуванні виробітку продукції (деталей, кілометрів пробігу та ін.) за весь термін експлуатації об'єкта і за кожний місяць, тобто амортизація об'єкта основних засобів здійснюється пропорційно до його виробничого завантаження. Формула місячної суми амортизаційних відрахувань (САМІС) має такий вигляд:

(8)

де АВ -- вартість об'єкта, що амортизується;

^заг' ^міс ~~ відповідно загальний (за весь термін експлуатації) і місячний обсяги продукції, робіт, які очікується одержати з використанням даного об'єкта.

Вираз -- має назву виробнича ставка амортизації .

Первісна вартість верстата -- 34 тис. грн, ліквідаційна вартість -- 4 тис. грн. Кількість деталей, які обробляються на верстаті за весь термін експлуатації, -- 120 000 штук. За цих умов виробнича ставка амортизації складає:

Якщо за місяць обсяг оброблених деталей 2600 штук, місячна сума амортизаційних відрахувань складає: 2 600 * 0,25 650 грн.

Виробничий метод амортизації доцільно застосовувати, якщо об'єкти основних засобів експлуатуються нерівномірно, що буває, наприклад, на підприємствах із сезонним характером виробництва, на машинобудівних підприємствах в разі неритмічної роботи устаткування.

Крім вищеназваних п'яти методів нарахування амортизації основних засобів, підприємства мають право користуватися "податковим методом" і не застосовувати інші методи.

Обираючи той чи інший метод амортизації основних засобів, необхідно виходити з оцінки фінансового стану підприємства, його інвестиційних програм, стану матеріально-технічної бази, причому основним критерієм такої оцінки є досягнення оптимального співвідношення між величиною одержаних амортизаційних коштів і їх впливом на цінову конкурентоспроможність продукції підприємства (враховуючи, що амортизація -- частина собівартості продукції): ринкові ціни на продукцію підприємства можуть не витримати "перегріву", пов'язаного з застосуванням прискорених методів амортизації.

2.3 Капітальні вкладення

Капітальні вкладення -- це використання фінансових ресурсів на відтворення (просте й розширене) основних засобів виробничого і невиробничого призначення, на створення нових, реконструкцію і розвиток наявних основних засобів, включаючи об'єкти соціальної сфери (будівництво житла, заклади культури, охорону здоров'я тощо).

Відповідно до Закону України «Про підприємства в Україні» джерелами формування майна підприємства і, отже, джерелами капітальних вкладень можуть бути:

власні фінансові ресурси (власний капітал), втому числі прибуток, одержаний від реалізації продукції, робіт, послуг, а також від інших видів господарської діяльності;

амортизаційні відрахування на повне відтворення основних засобів:

бюджетні асигнування;

кредити комерційних банків та інших юридичних осіб;

безоплатні або благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян;

інші джерела, не заборонені законодавчими актами.

Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» підприємствам усіх форм власності надане право протягом року включити до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних засобів (поточний, середній, капітальний ремонт, реконструкція, модернізація), на суму, що не перевищує п'яти відсотків сукупної балансової вартості груп основних засобів на початок року. Отже, частина витрат на капітальні вкладення у вигляді витрат на реконструкцію та модернізацію основних засобів може бути включена до складу валових витрат. Це -- суттєва податкова пільга підприємствам, які здійснюють такі витрати.

В умовах ринкової економіки найбільша питома вага у складі джерел фінансування капітальних вкладень (у тому числі у підприємств державної форми власності) належить власним фінансовим ресурсам підприємств. Це головним чином прибуток, амортизаційні відрахування та інші кошти підприємств, які мають назву децентралізованих джерел капітальних вкладень. До складу децентралізованих належать також капіталовкладення за рахунок банківських кредитів, якщо вони надаються на основі кредитних угод між підприємствами і комерційними банками (див. розділ 7). Незалежно від джерел фінансування децентралізованих капітальних вкладень підприємства до початку фінансування витрат розробляють і затверджують титульні списки (перелік об'єктів, що підлягають фінансуванню), проектно-кошторисну документацію, залучаючи в разі необхідності до цієї роботи спеціалізовані проектно-конструкторські інституції. Самостійно підприємства визначають і спосіб ведення будівельно-монтажних робіт -- підрядний чи господарський.

За підрядного способу ведення робіт доручається одній або кільком спеціалізованим будівельно-монтажним організаціям. Найчастіше підрядниками виступають будівельні трести, будівельні управління, пересувні механізовані колони та ін. В основі взаємовідносин між підприємством-замовником і підрядником лежить договір підряду, невід'ємною частиною якого є графіки виконання робіт.

Замовник сплачує вартість витрат, пов'язаних із проведенням робіт підрядними організаціями, безпосередньо зі свого розрахункового рахунку в комерційному банку, використовуючи, як правило, форму розрахунків платіжними дорученнями. Вони виписуються й передаються до банку на підставі двосторонніх актів про виконання робіт. Банки не контролюють ці розрахунки, як не контролюють і оформлення фінансування й хід будівництва, тобто всю відповідальність за цільове та ефективне використання коштів на капітальні вкладення несуть самі учасники інвестиційного процесу, що відбувається за рахунок децентралізованих джерел.

Господарський спосіб ведення будівельно-монтажних робіт передбачає проведення робіт власними силами й засобами самого підприємства, тобто без залучення сторонніх підрядних будівельних організацій. При цьому способі виконання робіт джерелом капітальних вкладень можуть бути ресурси, які мобілізуються в самому будівництві. До таких джерел належать економія від зниження собівартості будівельно-монтажних робіт, зменшення запасів нормованих активів, інші кошти.

Підприємство-інвестор, що проводить роботи господарським способом, з банківського рахунку сплачує всі витрати на будівництво, включаючи придбання будівельних матеріалів, устаткування, деталей, блоків, конструкцій, одержує кошти на виплату заробітної плати робітникам і службовцям тощо. Якщо у складі підприємства є відділ капітального будівництва (ВКБ), що має власний поточний рахунок у банку, між ВКБ і підприємством виникають розрахунки за виконані будівельно-монтажні роботи: кошти з поточного рахунку основної діяльності підприємства переносяться на рахунок ВКБ. Всі ці грошові розрахунки також не підлягають банківському контролю.

Під централізованими капітальними вкладеннями розуміють витрати, які здійснюються за рахунок централізованих джерел фінансування -- коштів державного бюджету або тих, які надаються підприємству в системі внутрішньогалузевого перерозподілу відповідними органами управління.

Ці кошти мають дедалі меншу питому вагу в загальному обсязі капіталовкладень діючих підприємств; вони направляються головним чином на будівництво нових підприємств та об'єктів соціального призначення.

Обсяги цих капіталовкладень, титульні списки, проектно-кошторисна документація, джерела фінансування централізованих капіталовкладень визначаються і затверджуються міністерствами, відомствами, іншими органами управління. Банки фінансують централізовані капіталовкладення, виходячи з планів фінансування, зі спеціально відкритих для цієї мети рахунків. При цьому вони здійснюють контроль за виконанням усіх параметрів плану фінансування.

2.4 Фінансування поточного, середнього та капітального ремонту основних засобів

Ремонт -- це спосіб відтворення основних засобів (поряд із новим будівництвом, реконструкцією, введенням у дію нових об'єктів), який полягає в ліквідації ушкоджень, поломок, дефектів засобів праці та об'єктів соціального призначення.

Розрізняють поточний, середній і капітальний ремонт основних засобів.

Поточний ремонт здійснюється, як правило, один раз на рік для підтримання в належному стані машин, устаткування, будівель і споруд. В ході ремонту замінюються лише швидкозношувані деталі машин та устаткування, ліквідуються незначні дефекти й неполадки. Поточний ремонт будинків виробничого та невиробничого призначення передбачає роботи по ліквідації невеликих ушкоджень та зіпсованостей, профілактичні заходи проти передчасного зносу.

Середній ремонт -- це ремонт устаткування періодичністю понад один рік, коли замінюються зношені базові, а також інші крупні вузли, конструкції без повного розбирання об'єкта, що ремонтується.

Капітальний ремонт устаткування здійснюється один раз на 2-- 3 роки, при цьому відбувається повне розбирання об'єкта й заміна всіх зношених деталей і вузлів. Капітальний ремонт будов і споруд передбачає заміну зношених конструкцій і деталей, що поліпшує експлуатаційні показники об'єкта.

У системі бухгалтерського обліку і звітності (П(С)БО 7) всі витрати на поточний, середній і капітальний ремонти вважаються витратами, які здійснюються для підтримання об'єктів основних засобів у робочому стані й одержання початково визначеної суми майбутньої економічної вигоди від їх використання, і включаються до складу витрат на виробництво, тобто списуються на собівартість продукції.

У системі податкового обліку на основі Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" діє інший принцип фінансування витрат на ремонти. Згідно з цим Законом витрати на всі види ремонтів здійснюються з таких двох джерел:

по-перше, за рахунок віднесення цих витрат до складу валових витрат. Як уже зазначалося, такі витрати підприємство може здійснювати протягом року в обмежених обсягах, а саме в розмірі, що не перевищує 5 відсотків балансової вартості всіх основних засобів на початок року;

по-друге, за рахунок інших фінансових джерел із від несенням вартості ремонтів на збільшення балансової вартості основних засобів; ці витрати в подальшому підлягають амортизації у складі відповідних груп основних засобів за чинними в податковому законодавстві нормами.

Розділ3 Напрямки інтенсифікації відтворення та шляхи кращого використання основних фондів за нормальних умов господарювання

У нинішніх умовах господарювання, коли рівень виробництва зменшився до нижньої критичної точки в зв'язку з кризовими явищами, говорити про інтенсифікацію виробничих процесів дуже складно. Проте про прогрес, перспективу розвитку навіть в таких складних умовах необхідно вести мову і відроджувати економіку, її виробництво слід за рахунок найновіших технологій, досягнень науково-технічного прогресу.

Наявний сьогодні економічно-виробничий потенціал вимагає майже повної заміни, оскільки коефіцієнт спрацювання досягає 75--80 % від загальної вартості, а в деяких галузях він вже не підлягає відновленню.

У сучасних умовах ринкової економіки слід запровадити і реалізувати такі головні напрямки інтенсифікації відтворення активної частини основних фондів:

у масштабі держави необхідно розробити довгострокову цільову програму пріоритетного розвитку галузей народного господарства. Визначити терміни поетапного її здійснення і виділити для цього ресурси і кошти;

програма має передбачати прискорений розвиток машинобудівного комплексу України, оскільки від нього залежить великою мірою розвиток всіх галузей народного господарства і в першу чергу -- агропромислового комплексу;

в першу чергу необхідно впроваджувати наукомісткі виробництва, істотно підвищувати технічно-організаційний рівень та соціально-економічну ефективність виробництва на підприємствах різних галузей народного господарства, створюючи територіальні виробничі комплекси;

регіональна політика має бути спрямована на комплексне використання сировинно-ресурсного потенціалу;

нова техніка і технологія має бути енергозберігаючою і максимально безвідходною;

інвестиційна політика максимально має бути переорієнтована на технічне переозброєння і реконструкцію діючих виробничих об'єктів; різке збільшення масштабів вилучення з виробництва технічно застарілих і економічно малоефективних машин та устаткування;

потрібно створити ринковий економічний механізм країни, який би викликав постійну зацікавленість усіх ланок управління виробництвом у здійсненні найбільш ефективних відтворювальних процесів та сприяв прискореному впровадженню нових досягнень науки і техніки;

в розумних обсягах слід залучати іноземні інвестиції і направляти їх виключно на впровадження нових технологій і найновіших досягнень науки і техніки.

Реалізація наведених головних напрямків інтенсифікації відтворювальних процесів вимагає активної інженерно-виробничої діяльності самих підприємств, з одного боку, і підтримки держави в мобілізації і концентрації значних фінансових ресурсів, з другого боку. Тільки об'єднаними зусиллями держави й товаровиробника успішно можна вирішити ці невідкладні і надзвичайно важливі проблеми в розвитку економіки країни.

Усвідомлюючи, що процес оновлення виробництва тривалий і потребує великих коштів, слід також зосередити увагу на ефективному використанні наявного економічного потенціалу. Всю сукупність технічних, організаційних та економічних заходів щодо кращого використання основних фондів і виробничих потужностей підприємства за їх змістом і призначенням умовно можна поділити на дві групи: заходи щодо збільшення екстенсивного навантаження; заходи з підвищення інтенсивного навантаження.

Кожна з цих груп охоплює конкретні способи і шляхи використання основних фондів і виробничих потужностей підприємства (рис. 3.1).

Освоєння проектної потужності веденого в дію

нового устаткування

Збільшення екстенсивного навантаження

Підвищення інтенсивного навантаження

Скорочення простоїв устаткування

Технічне удосконалення устаткування, підвищення якості

Підвищення коефіцієнта змінності роботи устаткування

Запровадження новітніх технологій

Зниження частки недіючих машин та устаткування

Застосування прогресивних форм і методів організації

виробництва

Створення механізму

зацікавленості в поліпшенні використання основних фондів

Рис. 3.1 Шляхи кращого використання основних фондів і виробничих потужностей підприємства

Якщо здійснення заходів екстенсивного напрямку, як правило, не потребує капітальних витрат, то підвищення рівня інтенсивного використання виробничих потужностей пов'язане зі значними інвестиціями, які, проте, швидко оку плюються за рахунок одержуваного додаткового економічного ефекту.

Як видно із рисунка, ефективним способом збільшення продуктивності роботи виробничого устаткування є скорочення його простоїв. У нинішніх умовах функціонування української економіки, коли простоює значна частина виробництва, такий спосіб використання основних фондів є неможливим, але його слід мати на увазі й пам'ятати, що при завантаженні виробничого устаткування відпадає потреба в додаткових коштах. Те саме можна сказати і про підвищення коефіцієнта змінності роботи виробничого устаткування. Тільки за рахунок цього фактора сьогодні можна збільшити випуск продукції, особливо в галузі машинобудування майже в два рази.

Виведення з експлуатації зайвого (недіючого) та неефективно використовуваного устаткування і організація повноцінного двозмінного режиму роботи дають можливість різко підвищити фондовіддачу на підприємствах різних галузей і зменшити собівартість одиниці продукції.

Технічне удосконалення устаткування процесів, підвищення якості в першу чергу здійснюється за рахунок заміни та модернізації фізично спрацьованого і технічно застарілого устаткування.

Важливим фактором інтенсивного зростання продуктивності праці є запровадження новітніх технологій, механізації та автоматизації виробничих процесів, застосування прогресивних нових матеріалів з високими технічними властивостями.

Збільшення інтенсивного навантаження устаткування на підприємствах досягають завдяки застосуванню прогресивних форм і методів організації виробництва. У першу чергу це концентрація, спеціалізація, кооперування та комбінування, що дає змогу використовувати високопродуктивне автоматизоване устаткування (гнучкі, потокові й роторно-конвеєрні лінії та ін.).

Результативним способом екстенсивного та інтенсивного використання основних фондів і виробничих потужностей є швидкі темпи освоєння проектних потужностей, введених в дію нових технологічних агрегатів, ліній, устаткування.

В умовах переходу до ринкової системи господарювання економіка повинна мати в собі достатні економічні стимули до ефективного використання основних фондів, виробничих потужностей, усього наявного майна функціонуючих підприємств. Цьому мають сприяти: реалізація програми роздержавлення та приватизація власності; широке акціонування підприємств, система їх оподаткування; створення механізму оплати праці залежно від кінцевих результатів виробництва; більш гнучка амортизаційна та інвестиційна політика; державний захист вітчизняного товаровиробника.

Висновок

Відтворення та шляхи кращого використання основних фондів підприємства є важливим і актуальним завданням для будь-якого підприємства. Основні фонди протягом свого тривалого функціонування зазнають фізичного (матеріального) і економічного спрацювання, а також техніко-економічного старіння. Під фізичним (матеріальним) спрацьовуванням основних виробничих фондів розуміють явище поступової втрати ними своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, тобто споживної вартості, що призводить до зменшення їхньої реальної вартості -- економічного спрацьовування. На швидкість і розміри фізичного спрацювання основних фондів впливають їхня надійність та довговічність, спосіб використання (екстенсивне чи інтенсивне), особливості технологічних процесів, якість технічного догляду й ремонтного обслуговування, кваліфікація робітників, інші організаційно-технічні фактори. Фізичне спрацювання та техніко-економічне старіння діючих знарядь праці можна усунути частково або повністю, застосовуючи різні форми відтворення.

Екстенсивне оновлення характеризує темпи збільшення обсягу експлуатованих основних фондів. Інтенсивне оновлення передбачає заміну діючих основних фондів новими, більш ефективними. Проте процес виведення з експлуатації застарілих і спрацьованих основних фондів не можна ототожнювати з інтенсивним оновленням діючих засобів праці. Реальний господарський оборот охоплює не лише введення в дію нових і виведення з експлуатації спрацьованих фондів, а й передачу певної їхньої частини з балансу одного підприємства на баланс іншого.

Забезпечення виготовлення нових поколінь техніки і закінчених (технологічно зв'язаних) систем машин, розробка та організація виробництва тих знарядь праці, які раніше взагалі не виготовлялись або імпортувались з інших країн; - зосередження зусиль різних галузей науки на пріоритетних напрямках науково-технічного прогресу, форсованому розвитку передовсім наукомістких виробництв, істотному підвищенні техніко-організаційного рівня та соціально-економічної ефективності виробництва на підприємствах різних галузей народного господарства; - докорінне поліпшення всієї організації робіт та економічного її обґрунтування на всіх стадіях відтворювального процесу (проектування -- виробництво -- розподіл -- запровадження -- експлуатація нової техніки); - дотримання кожним підприємством власної стратегії технічного, організаційного та економічного розвитку; переорієнтація інвестиційної політики на максимальне технічне переозброєння й реконструкцію діючих виробничих об'єктів; різке збільшення масштабів вилучення з виробництва технічно застарілих і економічно малоефективних машин та устаткування, перехід від практики одиничної заміни спрацьованих знарядь праці до систематичного комплексного оновлення техніко-технологічної бази взаємозв'язаних виробничих ланок підприємств; - створення ринкового економічного механізму країни, спроможного забезпечити постійну заінтересованість усіх ланок управління виробництвом у здійсненні найбільш ефективних відтворювальних процесів і сприйнятті науково-технічних та організаційних новацій (нововведень).

Аналіз стану основних фондів показав, що на підприємстві застосовується частковий спосіб відтворювання, внаслідок якого техніка й обладнання підприємства є зношеними на 76,34%, а термін повного оновлення техніки становить близько 55,6 років. При цьому у безпосередній експлуатації знаходиться тільки 53,61% робочої техніки і устаткування підприємства. Аналіз фондовіддачі виявив відносно низьку ефективність використання основних фондів підприємства, збільшення якої можливе лише за рахунок переходу до повного способу відтворювання. Це дозволило б підвищити загальну величину фондовіддачі у періоді, що аналізується, на 0,1637.

Список літератури

1 Економічний словник-довідник / За ред. док.екон.наук, проф. С.В.Мочерного. - К.: Феміна, 1998 - 368 с.

2 В.М. Семёнов. «Экономика предприятия» В.М. М. .: Филинъ, 2003 - 272 с.

3 Бригхем Е.Ф. Основи фінансового менеджменту. - К.: "Молодь", 1997.

4 Золоторев А.И. Эфективное использование оборотных средств. - Экономика Украины, 1998.280 c.

5 Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. проф. А. М. Поддєрьогін. 3-тє вид., перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2000. - 460 с., іл.

6 Кондратьев О.В. Оцінка фінансової стійкості підприємств та її показники. - Фінанси України, № 11, 1996.-245 с.

7 Экономика и статистика фирм. Адамов В.Е., Ильенкова С.Д., Сиротина Т.П., Смирнов С.А.- М.: Финансы и статистика, 1996.415 c.

8 Проф. В.М.Попов. Финансовый бизнес-план: Учеб.пособие /- М.: Финансы и статистика, 2000. 250 с.

9 Под ред. Проф. В.Я. Горфинкеля, проф. Е.М.Куприянова. Экономика предприятия /- М.: «Банки и биржи», «ЮНИТИ», 1998.278 c.

10 Под ред. Проф. О.И.Волкова. Экономика предприятия / - М.: ИНФРА-М, 2000. 312 с.

11 Економіка підприємств/Під ред. В.П.Вихруща, П.С.Харіва.-Тернопіль.1999

12 Економіка підприємства. Підручник: В 2 т. За ред. С.Ф.Покропивного.-К., 1999

13 Економічний аналіз діяльності промислових підприємств і об'єднань. Під ред. С.І.Шкарабана, М.І.Сапачова.-Тернопіль, 1995

14 И.Ворст, П.Ревентлоу. Экономика фирмы: Учебник.-М., 1994

15 В.П.Грузинов. Экономика предприятия и предпринимательства.-М., 1994

16 С.Ф.Покропивный. Экономика промышленного производства.-К., 1982

17 Материалы сборника «Бизнес», 2001-2005 р.

Страница:


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2023, ООО «Олбест» Все права защищены