Макроекономіка як економічна наука

Поряд із зовнішніми причинами економічних циклів на них справляють вплив внутрішні фактори. Насамперед це стосується вироблення й відшкодування капітальних (інвестиційних) товарів, товарів тривалого користування вдосконалення техніки, зростання доходу, зниження норми процента тощо.

Аналіз чинників економічного циклу показує, що протягом тривалого часу, незалежно від досягнутого рівня доходу, запас інвестиційних благ відповідатиме цьому рівневі, а нові чисті інвестиції можуть скоротитися до нуля, якщо відбудеться зростання доходу, вдосконалення техніки, або нове зниження норми процента. Перший з цих процент (зростання доходу), який показує, що попит на інвестиції може бути спричинений зростанням продажу товарів і доходу, дістав назву “принцип акселерації”.

Суть принципу акселерації полягає в тому, що коли продаж товарів, які випускає підприємство, зростає в декілька процентів, то виробництво машин для випуску цих товарів збільшується у декілька разів. Це і є ефект прискорюваного (акселеративного) впливу змін у споживанні на рівень інвестицій. Він означає, що невеликий приріст споживчого продукту товарів зумовлює величезний приріст інвестиційних затрат. Тепер, щоб не зменшилися інвестиції, слід підтримувати зростаюче споживання. Як що його зростання припиниться або встановиться на якомусь рівні, то чисті інвестиції впадуть до нуля, а валові інвестиції істотно скоротяться.

Акселератор - це коефіцієнт, що характеризує зв'язок між зміною доходу (споживання) і чистими інвестиціями. Визначення цього коефіцієнта можна здійснити за допомогою такої формули:

де ?ЧІ - приріст чистих інвестицій, ?Д - приріст доходу (споживання)

З коефіцієнта акселератора випливає висновок, що депресія може виникнути саме через те, що скоротилися темпи зростання споживання, навіть якщо його абсолютна величина не зменшилася, а лише встановилася на високому рівні.

Очевидно, що принцип акселерації є потужним фактором, що породжує нестабільність економіки. Якщо продаж товарів змінюється, то принцип акселерації може підсилити або зменшити ці коливання. У момент підвищення він спричинює зростання чистих інвестицій, а під час зниження він із такою є силою спонукає до чистого дезінвестування, тобто продажу частини машин й устаткування на ринку використовуваного обладнання.

Протягом тривалого періоду, якщо економічна система зростатиме внаслідок збільшення населення або піднесення реальних доходів, принцип акселерації діє як стимулюючий фактор: зростання валового національного продукту викликає екстенсивне збільшення капіталу, що у свою чергу, спричиняє пожвавлений попит на інвестиційні товари й відносно високу зайнятість.

3.3 Довгострокові цикли в економіці

Важливе значення має дослідження механізму довгохвильового циклу. Досить поширеною є думка про те, що довгохвильовий цикл реагує, головним чином, на випадкові ендогенні фактори, а вони, мовляв, не піддаються прогнозуванню. Крім того, така “випадковість” виявляється несумісною з тривалістю самого циклу, яка становить у середньому 50 років. Вирішення проблем генезису довгої хвилі дає змогу в багатьох випадках позбутися появлення про “ не прогнозованість” хвильових коливань.

Узагальнення сучасних поглядів на генезис довгохвильового циклу дає можливість розкрити суть економічного механізму, що його ініціює. Її можна звести до наступного.

Зростання цін у сфері виробництва засобів виробництва в межах середньострокового періоду від 10 до 20 років, ініціює пошук нових ресурсів. У цей час гостро зростає потреба у збільшенні нагромадження, задоволення, яке може бути лише за значний проміжок часу. Для даного періоду характерним є спад виробництва, погіршення макроекономічних показників та ефективності. У кінцевому підсумку зростання попиту обумовлює заміну діючих технологій, машин, устаткування на нові. Період депресії у циклі закінчується в міру того, як нагромаджуються нові технології, устаткування, що дає можливість зняти напруження в економіці. Ці нові технології (нововведення здатні забезпечити ефективніше використання нагромадженого потенціалу або дати імпульс для кардинального його оновлення.

У 1925 р. М. Д. Кондратьєв, спираючись на статистичний аналіз цін, показав, що світова економіка розвивається циклічно, кожний цикл продовжується 48-55 років. Спади у циклах корелюються загальносвітовими депресіями.

У своїх працях Кондратьєв висловив ряд важливих ідей відносно механізму довгохвильових коливань господарської кон'юнктури. Зокрема, він пов'язував повторювання великих циклів з особливостями оновлення основного капіталу, вкладеного у довгострокові виробничі споруди та інші капітальні блага. При обгрунтуванні хвилеподібного характеру інвестиційного процесу, що забезпечує зміну капітальних благ та радикальну перебудову основних продуктивних сил, він спирався на закономірність руху позичкового капіталу. Згідно з таким поглядом, інтенсивне розширення капітальних вкладень у період підвищеної хвилі великого циклу неминуче призводить до стрибкоподібного збільшення попиту на кредитні ресурси, до зростання позичкового процента, що в кінцевому підсумку виснажує фінансові кошти. Унаслідок недостачі позичкового капіталу відбувається масове згортання виробництва й перехід до пониженої хвилі великого циклу. Млявість інвестиційного процесу у цей період дає можливість відновити кредитні ресурси та використати їх для нового витка розширеного відтворення.

Розвиваючи ідеї М. Д. Кондратьєва, відомий австрійський економіст Й. Шумпер своїй праці “Ділові цикли” (1939 р.) обгрунтував концепцію, відповідно до якої головною рушійною силою довгострокових коливань в економіці є хвилеподібна динаміка технічних і технологічних нововведень

Схематично ця ідея виглядає так: кожний звичайний технологічний прорив відкриває нові сфери прибуткового прикладання капіталу, внаслідок чого відбувається запровадження нової техніки й технології у виробництво. Нововведення сприяють прискореному нагромадженню капіталу, зростанню норми прибутку і загальному економічному піднесенню. Але ж у міру насичення ринку сукупний попит скорочується, середня норма прибутку зменшується і значна частина суспільного капіталу виявляється надлишковою, тобто зайвою. Починається перехід до пониженої хвилі великого циклу, вихід якої можливий тільки внаслідок чергового технічного прориву. В цих умовах значна роль належить активності великого бізнесу, що є рушійною силою технічного прогресу. Його інноваційна діяльність у багатьох випадках забезпечує концентрацію й упровадження нововведень, дає поштовх переходу до нової підвищеної хвилі господарського розвитку.

У 1975 р. Т. Менш виявив хвилі базових технологічних нововведень, що дало змогу переосмислити роль нововведень у виникненні й формуванні ефекту довгих хвиль. Його концепція є прямою протилежністю пануючого сьогодні неокласичної теорії економічного зростання, відповідно до якої інноваційна діяльність є згладженим безперервним процесом.

Наприкінці 70-х років геолог М. К. Хубберт розробив модель життєвого циклу продуктивного споживання природних ресурсів, на основі якої точно передбачив пік виробництва у США і спрогнозував енергетичну кризу 1973 р. Дослідження Хубберта стали основою розвитку теорії довгохвильового циклу, яка відводить роль ключового фактора природним ресурсам.

У 80- роки У. Ростоу повґязав довгохвильовий цикл періодичним дефіцитом і надлишком виробництва базових товарів. Проаналізувавши динаміку валового національного продукту та реальної заробітної плати, він зробив висновок про те, що коливання основних макроекономічних показників залежить від дії взаємозамінності основних факторів зростання: капіталу, праці, сировинних ресурсів. Він підкреслював особливу роль у генеруванні довгої хвилі виникнення нових лідируючих секторів і галузей економіки, розвиток яких може компенсувати занепад у морально-застарілих галузях і секторах народного господарства.

Отже, сучасні дослідження довгохвильового циклу базуються на таких постулатах: в економічному розвитку панують довгохвильові цикли, що опосередковані значним впливом ринкових факторів (співвідношенням попиту та пропозиції, рівнем цін на важливі товари тощо); ці сили, асоційовані з базовими технологічними нововведеннями, які є відправною точкою циклу; кожній хвилі можна поділити як домінуючі технології, пов'язані з дією природних ресурсів.

Тому можна зробити такі висновки:

короткострокові й середньострокові цикли в ринковій економіці мають ідентичну структуру;

середньострокові цикли мають переважно локальну дію і не впливають одночасно на всі сфери економічної діяльності, але у сукупності вони здатні викликати загальнонаціональні тривалі цикли, рушійними силами яких є масове оновлення науково-технічного потенціалу країни й значні зміни.

Таким чином, вивчення змісту, структури й механізму дії економічних циклів дає змогу з більшою надійністю прогнозувати динаміку макроекономічних показників у довгостроковій перспективі, передбачати реальний хід соціально-економічного розвитку.

3.4 Безробіття: основні визначення та вимірювання

У відповідності з міжнародними стандартами, розробленими у 1983 р. Міжнародною організацією праці (МОП), все населення можна поділити на три категорії:

зайняті - це ті люди, які виконують будь-яку оплачувану роботу, а також ті, що мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу, страйк чи відпустку. До цієї категорії належать і ті, хто зайнятий неповний робочий день;

безробітні - ті, хто не має роботи, але активно шукає її або чекає, щоб повернутися на попереднє місце роботи. Людина вважається безробітною, коли вона відповідає трьом критеріям, які мають місце одночасно:

“без роботи”;

“робить активні спроби знайти роботу”;

“готова ж відразу стати до роботи”.

Зайняті й безробітні становлять робочу силу, або економічно активне населення в даний момент часу;

3) особи поза робочою силою, або економічно неактивне населення - це перш за все люди у віці до 16 років, а також ті, хто перебуває в спеціалізованих установах; до цієї категорії належать і особи, що вибули зі складу робочої сили, - дорослі, які потенційно мають можливість працювати, але не працюють і не шукають роботи.

Рівень безробіття визначається відношенням числа безробітних до чисельності робочої сили. Рівень зайнятості визначається як частка від ділення числа зайнятих до чисельності населення у віці від 16 років і старше.

Рівень зайнятості. Важливою сферою макроекономіки є сфера зайнятості. Кожна держава, заінтересована у високій зайнятості робочої сили та невисокому вимушеному безробітті. Люди хочуть мати високооплачувану роботу відповідно до своїх здібностей та інтересів. Проте жодне суспільство не здатне забезпечити всіх працездатних роботою. В національній економіці з різних причин виникає безробіття. При цьому поряд із безробіттям існують вакансії, тобто вільні робочі місця, які не можуть зайняти безробітні, бо їхня кваліфікація не відповідає вимогам вакансій. Відношення чисельності безробітних до загальної кількості робочої сили називають рівнем безробіття.

Б'=Б/З+Б*100%

де Б -- безробітні; 3 -- зайняті; Б' -- рівень безробіття.

Економісти розрізняють три види безробіття: фрикційне, структурне й циклічне.

Фрикційне безробіття виникає внаслідок постійного руху населення між регіонами і видами праці, а також у різних стадіях життєвого циклу. Цей різновид безробіття вважається неминучим і певною мірою бажання.

Структурне безробіття означає невідповідність між пропозицією праці та попитом на робочу силу у зв'язку з технологічними змінами у процесі виробництва, коли попит на один різновид праці зростає, тоді як на інший зменшується, а пропозиція не може швидко пристосуватися до цього.

Структурне безробіття виникає тоді, коли пропозиція робочої сили й попит на неї не збігаються. Така невідповідність найчастіше є наслідком змін у структурі споживчого попиту. Це своєю чергою змінює структуру загального попиту на робочу силу. У результаті попит на одні види професій зменшується або взагалі зникає, а на інші, в тому числі нові, які раніше не існували, розширюється.

Різниця між фрикційним і структурним безробіттям досить невиразна. Однак відмінність між ними полягає в тому, що у фрикцій-но безробітних є навички, які можна продати, тоді як структурно безробітні не можуть отримати роботу без перепідготовки, додаткового навчання, а часом і зміни місця проживання. Фрикційне безробіття є короткостроковим, а структурне -- тривалішим.

До циклічного безробіття призводить спад виробництва, тобто та фаза економічного циклу, яка характеризується недостатністю сукупних витрат. Коли сукупний попит на товари та послуги зменшується, зайнятість скорочується, а безробіття зростає.

Циклічне безробіття спричиняється фазою спаду ділового циклу, яка характеризується недостатністю сукупних видатків

Фрикційне й структурне безробіття, як уже зазначалось, є неминучими, їх неможливо уникнути в будь-якій економічній системі. Щодо циклічного безробіття, то у фазі піднесення воно дорівнює нулю. Отже, повна зайнятість досягається в тому випадку, коли циклічне безробіття дорівнює нулю. Інакше кажучи, рівень безробіття за повної зайнятості дорівнює сумі рівнів фрикційного та структурного безробіття. Рівень безробіття за повної зайнятості називають природною нормою безробіття. Слово "природний" тут означає, що структурне й фрикційне безробіття є неминучими, тоді як циклічного безробіття можна уникнути за допомогою інструментарію макроекономічної політики.

Повна зайнятість не означає абсолютної відсутності безробіття. Рівень безробіття за умов повної зайнятості дорівнює сумі рівнів фрикційного та структурного безробіття. Цей показник називають також природним рівнем безробіття; він відповідає потенційному ВВП.

Різниця між фактичним безробіттям та природним рівнем дає показник циклічного безробіття.

Основними причинами існування стійкого рівня безробіття є:

виплата допомоги по безробіттю;

“жорстокість” заробітної плати.

Нерівноважний стан ринку праці пов'язан із:

*законодавчим установленням мінімуму заробітної плати;

*фіксацією рівня заробітної плати, а колективних договорах з профспілками;

*“стимулюючою заробітною платою”, яка встановлюється й підтримується фірмами для залучення кваліфікованої робочої сили, скорочення плинності кадрів та підвищення рівня продуктивності праці.

Рівень безробіття дуже відрізняється, залежно від груп населення за віком і професійним досвідом. Зокрема, рівень безробіття серед молоді вищий, ніж в інших вікових групах. Тенденція до зростання природного рівня безробіття в довгостроковому періоді пов'язана з:

збільшенням частки молоді в складі робочої сили;

збільшенням частки жінок у складі робочої сили;

прискоренням структурних зрушень в економіці;

підвищенням рівня життя і намаганням “почекати” на гарні робочі місця.

Іншим статистичним показником, що характеризує рівень зайнятості в країні, є коефіцієнт участі в робочій силі. Його обчислюють як відношення робочої сили до дорослого населення країни.

Відомий дослідник макроекономіки Артур Оукен математично виразив зв'язок між рівнем безробіття та відставанням в обсязі виробленого ВВП. Цей зв'язок відомий нині як закон Оукена.

Відомі дві формули зазначеного взаємозв'язку:

1) коли потрібно з'ясувати, як впливає зміна рівня циклічного безробіття на відхилення фактичного рівня ВВП від потенційно можливого, користуються формулою:

* (u - u*),

де Y - фактичний обсяг виробництва; Y* - потенційний ВВП; u - фактичний рівень безробіття; u* - природний рівень безробіття; (u - u*) - циклічне безробіття; - коефіцієнт чутливості ВВП до динаміки циклічного безробіття.

2) коли визначається вплив динаміки фактичного рівня безробіття на динаміку реального ВВП за два періоди, які порівнюються між собою, то користуються іншою формулою:

3 - 2 * (u1 - u0),

де Y1 - фактичний обсяг виробництва в поточному році; Y0 - фактичний обсяг виробництва у попередньому році; u1 - фактичний рівень безробіття в поточному році; u0 - фактичний рівень безробіття у попередньому році.

Закон Оукена розкриває істотний зв'язок між ринком продукту й ринком праці та ще раз нагадує про те, що безробіття є основною проблемою сучасного суспільства. Коли рівень безробіття високий, ресурси використовуються не повністю, значна частина продукту не добирається, доходи населення зменшуються.

3.5 Інфляція: її поняття та види

Інфляція є одним з індикаторів макроекономічної нестабільностi. Її визначають як підвищення загального (середнього) рівня цін в економіці. Інфляція дезорганізує економіку, підриває стимули та мотивацію до праці, деформує соціальну психологію, негативно впливає на можливості прогнозування наслідків економічних рішень.

Темп інфляції показує ступінь знецінення грошей. Розрізняють два типи інфляції: інфляція попиту та інфляцію, що зумовлена зростанням витрат, тобто інфляцію витрат.

Інфляція попиту спостерігається в тому випадку, коли ціни зростають під впливом загального збільшення сукупного попиту. Таке збільшення може бути викликане зростанням пропозиції грошей, а також інвестиційних витрат та іншими чинниками. Виробничий сектор не в змозі негайно відповісти на цей надлишковий попит зростанням реального обсягу продукції, бо всі наявні ресурси вже повністю використані. Тому надлишковий попит призводить до підвищення цін на стабільний обсяг продукції. Суть інфляції попиту пояснюють фразою: «Дуже багато грошей полює за дуже малою кількістю товарів».

Інфляція витрат спостерігається в тому випадку, коли збiльшуються витрати на одиницю продукції, тобто середні витрати за даного обсягу виробництва. Збільшення витрат на одиницю продукції в економіці скорочує прибутки й обсяг продукції, який може бути запропонований за існуючого рівня цін. Унаслідок цього зменшується сукупна пропозиція товарів і послуг, що, в свою чергу, підвищує рівень цін--інфляцію. Таким чином, витрати, а не попит збільшують ціни. Найважливіші чинники інфляції витрат -- це зростання номінальної заробітної плати і цін на сировину та енергоресурси.

Існують дві концепції щодо визначення першопричин інфляції: структурна й монетарна. Прихильники першої концепції вбачають неминучість інфляції в процесі економічного зростання за умов наявності структурних «вузьких місць» в економіці. До таких «вузьких місць» вони відносять диспропорції суспільного відтворення, дефіцити державного бюджету. З точки зору прихильників цієї концепції, збільшення грошової маси лише дає змогу інфляції виявитися і стати кумулятивним (зростаючим) процесом.

Монетаристи розглядають інфляцію як чисто грошовий феномен, що зумовлений «м'якою» грошовою та бюджетною політикою держави (дефіцитне фінансування, надмірне розширення внутрішнього кредиту та помилкові операції Національного банку на валютних ринках). Вони вважають структурні «вузькі місця» наслідком спотворених внутрішніх цін і валютних курсів, що, в свою чергу, спричинене інфляційними процесами і спробами уряду стримати зростання цін у певних межах.

Щодо причин інфляції в країнах, що розвиваються, і посткомуністичних країнах, то тут головною причиною інфляції називають ціновий механізм, який за відсутності або недосконалості ринкових структур неминуче призводить до дефіцитів, незбалансованості та порушення міжгалузевих пропорцій і пропорцій відтворення.

Однією з причин інфляції є також характерне для зазначених країн завищення офіційного валютного курсу національної грошової одиниці порівняно з ринковим курсом. Це заважає зростанню експорту, призводить до збільшення негативного сальдо платіжного балансу і до зниження реальних державних доходів. Інфляція розвивається також унаслідок покриття дефіциту державного бюджету грошово-кредитною емісією.

Поступово зростаючи, інфляція перетворюється в більш жорстку гіперінфляцію, яка характеризується надмірно швидкими темпами. Гіперінфляція руйнує нормальні процеси відтворення, негативно впливає на обсяг національного виробництва та зайнятість. За умов зростання цін населення і підприємства починають скорочувати свої заощадження, намагаючись витратити гроші швидше. Це посилює тиск на ціни, й інфляція починає «годувати» сама себе. Більше того, оскільки вартість життя зростає, робітники вимагають і отримують вищу заробітну плату. Підприємства компенсують свої витрати на збільшення заробітної плати зростанням цін. Починається новий виток підвищення заробітної плати й цін. Кінцевим результатом є кумулятивна інфляційна спіраль зарплати і цін. Гіперінфляція сприяє тому, що зусилля спрямовуються не на виробничу, а на спекулятивну діяльність. Підприємствам стає вигідніше нагромаджувати готову продукцію й сировину, передбачаючи нове підвищення цін. Але це ще більше поглиблює розрив між попитом і пропозицією й посилює інфляцію. Замість того, щоб вкладати гроші в інвестиційні товари, виробники й населення, захищаючись від інфляції, намагаються придбати невиробничі цінності. Нормальні виробничі відносини порушуються. Гроші припиняють виконувати свої функції і втрачають свою реальну ціну. Виникає депресiя.

Головними негативними соціально-економічними наслідками інфляції є: перерозподіл доходів, прихована державна конфіскація грошей у населення через податки, прискорена матеріалізація грошей, нестабільність економічної інформації, падіння реальної процентної ставки.

3.6 Антиінфляційна політика

Як бачимо, інфляція є дуже небезпечною для економіки, порушуючи макроекономічну стабільність. Світовий досвід виробив дві головні концепції антиінфляційних заходів, що спираються на кредитно-грошову і фіскальну політику. Це -- заходи або адаптації, або рішучої боротьби з інфляцією.

Адаптаційні заходи пов'язані з індексацією доходів, обмеженням і контролем за зростанням цін. Адаптаційна антиінфляційна політика може бути посилена антимонопольними заходами. Однак слід підкреслити, що вона є малоефективною: загальна індексація зарплати породжує безперервну мультиплікацію цін, інфляційну нестабільність. Адаптаційна політика має свої недоліки: кошти на компенсаційні надбавки населенню треба брати з державного бюджету, тобто врешті-решт через податки з населення і підприємства, або робити грошову емісію, що знову ж призведе до зростання інфляції.

Активне зниження інфляції здійснюється засобами рестриктивної політики, що означає отримання розвитку економіки. Для цього застосовуються заходи кредитно-грошової та фіскальної політики: зниження рівня або темпу зростання грошової маси через продаж цінних паперів на відкритому ринку, підвищення процентної ставки, а також завдяки скороченню державних витрат; збільшення податків. Усе це спрямовано на зменшення споживчої спроможності та сукупного попиту, скорочення бюджетного дефіциту. Пропонується також «компромісна» теорія, згідно з якою для зниження інфляції на 1 % безробіття має підвищитися протягом року на 2 % більше від свого природного рівня. Такі заходи є жорсткими, але їх результати більш відчутні.

Тема 4. Сукупний попит і сукупне пропонування

4.1 Сукупний попит

Сукупний попит (АD) - це загальний обсяг національного виробництва, який споживачі, підприємства та держава готові придбати за будь-якого рівня цін. Сукупний попит визначається споживанням населення, інвестиціями підприємств, державними витратами. Залежність між рівнем цін (Р) і реальним обсягом національного виробництва (Q), на який існує попит, є зворотною, або негативною (мал.4.1).

Збільшення рівня цін не обов'язково означає зменшення реального національного продукту. Отже, пояснення траєкторії, кривої сукупного попиту (АD) слід шукати серед таких факторів: ефект процентної ставки, ефект багатства, ефект імпортних закупок.

Ефект процентної ставки полягає у тому, що вищий рівень цін збільшує попит на гроші і процентну ставку, що викликає скорочення попиту на реальний обсяг національного продукту.

Ефект багатства зводиться до того, що вищий рівень цін зменшує реальне багатство населення, що скорочує сукупний попит, і навпаки.

Ефект імпортних закупок виявляється у тих випадках, коли рівень цін у країні і за її межами різний. Зниження рівня цін сприяє скороченню імпорту, розширенню експорту і, таким чином, збільшенню чистого обсягу експорту в сукупному попиті.

За підвищення рівня цін ефект імпортних закупок призводить до зниження сукупного попиту на вітчизняні товари та послуги.

Три розглянуті фактори впливу на траєкторію кривої сукупного попиту є повністю ціновими.

Тепер розглянемо нецінові фактори, які раніше ми вважали постійними, що зміщують криву АD:

зміни у споживчих витратах: добробут споживача, лікування споживача, заборгованість споживача, податки;

зміни в інвестиційних витратах: процентні ставки, лікування прибутків від інвестицій, податки з підприємств, технологія, надлишкові потужності;

зміна в державних витратах;

зміни у витратах на чистий обсяг експорту.

4.2 Сукупна пропозиція

Сукупна пропозиція (AS) показує рівень наявного загального обсягу виробництва за умов кожного рівня цін.

Вищі ціни створюють стимули для додаткового виробництва товарів, низькі - ведуть до скорочення виробництва товарів. Отже, залежність між рівнем цін і обсягом реального виробництва є прямою. Сукупну пропозицію можна подати у вигляді кривої.

На кривій сукупної пропозиції такий стан економіки зображає класичний (вертикальний) відрізок. Кейнсіанський відрізок кривої сукупної пропозиції характеризує реальний обсяг національного виробництва (Q1), який значно менший за обсяг Qп. Тому горизонтальний відрізок показує, що економіка перебуває в глибокій депресії, виробничої потужності завантажуються не повністю, велика кількість ресурсів не використовується. Ці невикористані ресурси можна привести в дію, не впливаючи при цьому на рівень цін. Висхідний відрізок відбиває процес зростання реального обсягу національного виробництва за умови одночасного підвищення цін.

Представники неокласичної школи стверджують, що крива є вертикальною, а зміни сукупного попиту впливають тільки на рівень цін і не впливають на обсяги виробництва та зайнятість (мал.4.3), тобто класична школа вважає повну зайнятість нормою для економіки.

Кейнсіанці вважають криву сукупної пропозиції або горизонтальною, або висхідною (мал.4.4). Тому зменшення сукупного попиту має негативні наслідки для виробництва зайнятості, скорочує їх.

На сукупну пропозицію, крім ціни, можуть впливати й ці нові фактори, викликаючи зміщення кривої (мал.4.5) AS2 вказує на збільшення сукупної пропозиції на висхідному і класичному відрізках, тобто за даного рівня цін (Р0) виробництво збільшується (Q2 Q1).

Для кейнсіанського відрізка відбувається зниження цін (Р2 Р1).

На однаковий обсяг виробництва (Q4) ASp3 показує на скорочення сукупної пропозиції на класичному та висхідному відрізках (Q3 Q1) за даного рівня цін (P).

На кейнсіанському відрізку з даного обсягу виробництва (Q) будуть діяти більш високі ціни (P3 P1).

4.3 Ринкові ціни та рівень національного виробництва

Перетин кривих сукупного попиту а пропозиції показує рівноважний рівень цін і рівноважний обсяг національного виробництва.

Розглянемомал. 6, мал.8. Тут РP - рівноважний рівень цін QP - рівноважний обсяг виробництва.

На мал.6 крива сукупного попиту перетинає криву сукупної пропозиції на кейнсіанському відрізку. У цьому випадку рівень цін не видіграє ніякої ролі у визначенні рівноважного обсягу виробництва. Якби обсяг виробництв був більшим з рівноважний (Q2Qp), то його не можна було б продати за ціною Рр. Сукупного попиту не вистачало б, щоб продати весь продукт Q2. Створилися б непередбачені запаси товарів, що призвело б до скорочення виробництв до рівня Qp. Щоб реалізувати обсяг Q2, треба було б зменшити ціни до рівня Р2, але то були б уже інші, рівноважні ціни.

На мал.7 крива сукупного попиту перетинає криву сукупної пропозиції на висхідному відрізку. Розглянемо ситуацію, коли рівноважна ціна не Рр, а P1. У цьому випадку крива сукупної пропозиції показує, що за ціни Р1 виробництво не перевищить рівня Q1. Але тоді споживачі готові придбати реальний обсяг виробництва Q2. Конкуренція серед споживачів різко підвищить рівень цін до Рр. Таке підвищення цін змусить виробників збільшити обсяг виробництва з Q1 до Qp, а споживачів - зменшити свої закупки з рівня Q2 до Qp.

Якщо реальні обсяги виробленого й закупленого продукту рівні, в економіці настає рівновага.

Коли крива сукупного попиту перетинає криву сукупної пропозиції на класичному відрізку (мал.8), рівень виробництва не впливає на рівновагу. Якщо припустити, що ціна зменшилася (Р2 Рр), то сукупний попит суттєво збільшився б (Q2). Але обсяг Q2 є неможливим для економіки, стан якої характеризує класичний відрізок. Виник би дефіцит. Ціни почали б зростати до рівня Рр, а обсяг скоротився б до рівня Qp. За умов підвищення цін за рівноважною ціною (Р1 Рр) попит скоротився б до обсягу Q1. Виникли б великі надлишки нереалізованої продукції. Прагнучи її продати, виробники змушені біли б знизити ціни до рівноважної ціни Рр.

Як було розглянуто, криві сукупного попиту та сукупної пропозиції можуть зміщуватися внаслідок нецінових факторів. Наслідки зміщення кривої сукупного попиту залежать від того, на якому відрізку кривої сукупної пропозиції виникло це зміщення.

Збільшення сукупного попиту на кейнсіанському відрізку кривої сукупної пропозиції (мал.9) призводить до розширення реального виробництва (Q2 Q1), але не змінює ціни (Р1). Інфляції немає.

Збільшення сукупного попиту на висхідному відрізку (мал.10) призведе і до підвищення цін (Р2 Р1) і зміни виробництва (Q2 Q1). Ці свідчить про інфляцію попиту .

На класичному відрізку збільшення сукупного попиту (мал.11.) підвищує тільки ціни, залишаючи постійним рівень виробництва (Qп), тому що економіка в даному випадку не може вийти за межі свого потенційного рівня (повна зайнятість). Це, як і в попередньому випадку, свідчить про інфляцію попиту.

Зміщення кривої сукупної пропозиції показано на мал.12.. Зміщення вліво від AS1 до AS2 призведе до інфляції, яка обумовлена зростанням витрат. При цьому ціни зростають від Р1 до Р2, а обсяг виробництв зменшується від Q1 до Q2. Крім того, таке зміщення кривої сукупної пропозиції вліво зменшить і зайнятість. Поєднання зростання цін, тобто інфляції, із скороченням виробництва зайнятості дуже небезпечне тому, що викликає стагфляцію.

Зміщення кривої сукупної пропозиції вправо від AS збільшує обсяг виробництва (Q3 Q1) і одночасного зменшення цін. Це - позитивне економічне явище, що свідчить про економічне зростання, збільшення виробничого потенціалу.

Тема 5. Споживання, заощадження та інвестиції

5.1 Споживання та заощадження

Одним із найважливіших компонентів чистого національного продукту є споживання. Під споживанням розуміють ту суму грошей, яка витрачається населенням на придбання матеріальних благ і послуг.

Заощадження -- це та частина доходу за мінусом податків, яка не споживається. Таким чином, доход після сплати податків дорівнює сумі споживання та заощадження.

Споживання та заощадження безпосередньо впливають на національне виробництво, рівень цін, зайнятість населення. В економічній теорії для аналізу ролі споживання та заощадження Дж. Кейнсом були введені такі поняття, як функція споживання та функція заощадження.

Функція споживання показує співвідношення між споживчими витратами та доходом у їхній динаміці.

В макроекономічному аналізі розрізняють середню та граничну схильність до споживання та заощадження.

Середньою схильністю до споживання (APC) називають частку доходу (DJ), що використовується на споживання (С) (у %):

C * 100%

DJ

Середньою схильністю до заощадження (APS) називають частку доходу, що залишається на заощадження (S) (y %):

S*100%

DJ

Закономірним є перевищення середньої схильності до споживання середньої схильності до заощадження, тобто:

APC > APS

Крім того: APS + APC = 100 %.

Зазначене вище підтверджує залежність споживання та заощадження від доходу.

Термін «гранична» використовується у економічній теорії у розумінні «додаткова». Таким чином, гранична схильність до споживання або заощадження характеризує тенденцію в зміні величини споживання або заощадження в міру того, як змінюється рівень доходу.

Гранична схильність до споживання (MPC) показує, яка частка додаткового доходу йде на додаткове споживання (y %):

C *100%

DJ

Аналогічно гранична схильність до заощадження (MPS) указує на співвідношення між додатковими заощадженнями та додатковим доходом, що викликав ці заощадження (y %):

S *100%

DJ

Сума граничних схильностей до споживання та заощадження для будь-якої зміни у доходах після сплати податків завжди дорівнює одиниці або 100 %:

MPC+MPS=1 ; MPC+MPS=100%;

Заощадження певним чином впливають і па споживання. Якщо є заощадження, люди мають можливість споживати більше, ніж отримали доходів. Таку ситуацію називають «ефектом заощадження». За нормальних економічних умов цей ефект незначний. Але в умовах нестабільної економіки, посилення інфляції, відсутності захищеності внесків від інфляції населення починає збільшувати споживання, особливо товарів довгострокового користування, що значно підвищує ефект заощадження.

Крім зазначених вище факторів, на споживання та заощадження впливають також інші, не пов'язані з доходом:

багатство: під багатством розуміють як нерухоме майно (будинки, автомобілі, телевізори та інші предмети довгострокового користування), так і фінансові засоби (наявні гроші, заощадження на рахунках, акції, облігації, пенсії, страхові поліси), якими володіє населення. Населення заощаджує, утримуючись від споживання, із тим щоб нагромаджувати багатство.

податки: відомо, що податки сплачуються частково за рахунок споживання і частково за рахунок заощаджень. Тому зростання податків скорочує споживання й заощадження, і навпаки;

рівень цін: зростання цін скорочує споживання, а зниження цін збільшує його;

очікування зростання цін і дефіциту товарів спричинює зростання споживання (купівля на майбутнє) та зниження заощадження;

споживча заборгованість. Якщо заборгованість досить висока, наприклад, така, що 20 або 25 % поточних доходів споживач відраховує для сплати чергових внесків за попередніми закупками, то поточне споживання й заощадження скорочуються з метою зменшення заборгованості.

Таким чином, графіки споживання та заощадження завжди зміщуються у протилежних напрямах, але чинники впливу па споживання та заощадження різноманітні, часто діють у протилежних напрямах і в результаті є взаємно рівноважними.

5.2 Інвестиції та фактори інвестування

Інвестиції -- це другий після споживання компонент сукупних витрат. Під інвестиціями розуміють витрати підприємств па капітальне будівництво, розширення виробництва, придбання устаткування. Інвестиції відчутно впливають на сукупний попит, обсяг національного виробництва, зайнятість.

На розміри й динаміку інвестицій впливають переважно фактори, пов'язані з доходом, їх, дія зводиться до наступного.

По-перше, підприємство інвестує з метою отримання додаткового доходу.

По-друге, витрати на інвестування, пов'язані із джерелом фінансування капіталовкладень. Досить поширеним джерелом фінансування капіталовкладень є банківські кредити. Тому важливу роль у динаміці інвестицій відіграє процентна ставка. Якщо очікувана норма чистого прибутку (доход за мінусом-виробничих витрат і податків) перевищує ставку процента, то інвестування буде прибутковим. Але якщо процентна ставка перевищує очікувану норму чистого прибутку, то інвестування невигідне. У прийнятті інвестиційних рішень суттєву роль відіграє не номінальна, а реальна процентна ставка, тому що перша визначається за поточними цінами, а друга -- за постійними цінами, скоригованими з урахуванням інфляції. От же, реальна процентна ставка дорівнює номінальній за від рахуванням рівня інфляції.

Таким чином, найбільший вплив на попит па інвестиції справляють процентна ставка й очікувана норма чистого прибутку.

На мал. 5.3 зображена зворотна залежність між ставкою процента й попитом на інвестиції. Така модель інвестиційних витрат дає змогу передбачити важливий аспект макроекономічної політики.

Крім зазначених вище факторів, на інвестиції впливають також чинники, що не пов'язані з доходом:

витрати на придбання, експлуатацію, обслуговування устаткування;

податки на підприємця;

технологічні зміни є основними стимулами для інвестування;

наявний основний капітал впливає на очікувану норму чистого прибутку від інвестицій;

очікування. Якщо підприємство очікує, що зростання виробництва товару призведе до різкого зниження попиту па нього навіть у разі зниження цін, то немає стимулів вкладати у виробництво цього товару інвестиції, тобто крива попиту на інвестиції зміститься вліво, і навпаки.

Інвестиції є най мінливішим компонентом сукупних витрат, а витрати на Інвестування не перебувають у прямому (суворому) співвідношенні з чистим національним продуктом. До факторів, які впливають на мінливість інвестицій, передусім належать:

1) тривалість строку служби інвестиційних товарів досить велика;

2) нерегулярність інновацій. Значні нововведення з'являються досить нерегулярно; це у свою чергу, впливає на мінливість інвестицій;

3) мінливість прибутку. Підприємства інвестують лише тоді, коли відчувають, що інвестування буде прибутковим ;

4) мінливість очікувань. Істотно вплинути на рішення підприємств здатні внутріполітичні зміни, розробка нових джерел енергії, демографічні зміни й пов'язані; ними зміни в попиті, зміни в законодавстві, страйки, зміни державної економічної політики та ін.

У зв'язку з цим на особливу увагу заслуговують фондові біржі, які є показниками загальної стабільності підприємництва. Підвищення курсу акцій на біржі надає впевненості в майбутньому, і навпаки.

Тема 6. Сукупні видатки та ВВП

6.1 Методи визначення рівноважного ЧНП

У процесі аналізу залежності рівноважного ЧНП від сукупних витрат застосовуються два методи: метод «витрати -- випуск» і метод «вилучень та ін'єкцій».

Метод «витрати--випуск» виходить із того, що кожному потенційно можливому рівню ЧНП відповідає певна величина сукупних витрат, причому останні можуть розглядатися в умовах закритої або відкритої економіки. Спочатку включимо до нашого аналізу сукупні витрати в умовах закритої економіки, коли вони не відображають результатів зовнішньоекономічної діяльності, а складаються тільки із двох компонентів--С+J. Дещо пізніше до їхнього складу буде включено і чистий експорт.

Мал. 5.4. Визначення ЧНП за допомогою методу «витрати -- випуск»

Рівноважний рівень ЧНП -- це такий обсяг виробництва, коли сукупна пропозиція дорівнює сукупному попиту, або коли сукупна кількість вироблених товарів дорівнює сукупній кількості закуплених товарів. У кінцевому підсумку це означає, що рівноважний ЧНП --це такий ЧНП, який дорівнює сукупним витратам. Сукупні витрати і ЧНП постійно тяжіють до цієї рівноваги як до своєї природної норми.

Більш наочно залежність ЧНП від сукупних витрат можна показати за допомогою графіка (мал. 5.4). На мал. 5.4 лінія К відіграє роль бісектриси. Вона відображав ту закономірність, згідно з якою рівноважний ЧНП залежить від сукупних витрат (A). Це означає, що будь-який варіант залежності між рівноважним ЧНП і сукупними витратами відбивається у відповідній точці К. Тому проблема полягає в тому, щоб знайти ту точку бісектриси, яка визначає рівність між конкретною величиною сукупних витрат і рівноважним ЧНП. На мал. 5.4 Оо на осі ЧНП відображає рівноважний рівень ЧНП і умовах, коли сукупні витрати зводяться тільки до споживчих витрат, тобто ЧНП=С. Підставою для такого висновку є перетин лінії С з бісектрисою в точці Ко. Так доповнимо мал. 5.4 лінією С+J, яка відображає таку величину сукупних витрат, збільшених на чисті інвестиції. Це обумовить відповідне збільшення рівноважного ЧНП. Точка К1 на бісектрисі, де лінія С+J перетинається з бісектрисою, свідчить про те, що новий рівноважний рівень ЧНП дорівнює точці О1 на осі ЧНП.

Такий рівень ЧНП є його природною нормою, в якої економіка набуває стабільного, стійкого стану. При всіх інших рівнях ЧНП він буде не рівноважним. У таки; умовах сукупні витрати не дорівнюватимуть ЧНП, а економіка буде нестабільною.

Якщо сукупні витрати перевищують ЧНП, тобто С+J >ЧНП, то економіка витрачає (споживає) більше, ніж виробляє, скорочуються товарні запаси, що обумовлює необхідність розширення виробництва до рівноважного рівня. І навпаки, якщо сукупні витрати менші за ЧНП, тобто С+J<ЧНП, то економіка виробляє більше, ніж витрачає (споживає), запаси непроданих товарів зростають, що обумовлює необхідність відповідного зниження рівня виробництва. Звичайно, всі ці зміни мотивуються не тільки коливанням рівня товарних запасів.

Метод «вилучення та ін'єкції». В основі даного методу лежить положення про те, що будь-який обсяг виробництва породжує адекватний розмір використаного доходу (особистого доходу після сплати податків). При цьому певну частку чистого доходу домогосподарства можуть заощаджувати, тобто не спрямовувати на споживання. Тому заощадження являють собою вилучення частки потенційних доходів із потоку «доходи -- витрати». В результаті цього вилучення споживчі витрати будуть недостатніми для того, щоб викупити весь обсяг вироблених споживчих товарів, що може призвести до зниження обсягів виробництва, тобто ЧНП. Але цьому є альтернатива. Виробництво може частково переключитися зі споживчих товарів на інвестиційні. Це може відбутися за умови, якщо вилучення частки доходів через канал заощаджень обернеться відповідним збільшенням інвестиційних витрат. Таким чином, інвестиції на противагу заощадженням можна розглядати як приплив, ін'єкцію витрат у потік «доходи--витрати», тобто вони компенсують зменшення сукупних витрат, обумовлене вилученням частки доходів на заощадження. Питання полягає нині в тому, якою мірою відбувається ця компенсація. В цьому питанні може бути кілька варіантів.

Перший--якщо вилучення частки доходів на заощадження перевищує ін'єкцію інвестицій, то сукупні витрати С+І будуть меншими за фактичний ЧНП. Це означає, що фактичний ЧНП перевищуватиме рівноважний ЧНП. Другий -- якщо вилучення частки доходів на заощадження менші за інвестиційні ін'єкції, сукупні витрати будуть перевищувати фактичний ЧНП. У цьому випадку будь-який фактичний ЧНП буде меншим за рівноважний. Третій -- якщо вилучення та ін'єкція збігаються за своїми розмірами. В цьому випадку сукупні витрати дорівнюють фактичному ЧНП, тобто ЧНП формується на рівноважному рівні.



Мал. 5.5. Визначення ЧНП :за допомогою методу «вилучення -- ін'єкції»

Визначення рівноважного рівня ЧНП із допомогою методу «вилучень -- ін'єкцій» можна продемонструвати на графіку (мал. 5.5). Як видно з мал. 5.5, лінія інвестицій і розташована паралельно осі ЧНП, тобто інвестиції розглядаються тут як величина, яка не залежить від рівня ЧНП. Єдиним чинником. Що визначає їхню величину в даному аналізі, є кон'юнктура на інвестиційному ринку (очікувана норма чистого прибутку, рівень процентної ставки). На противагу цьому лінія заощаджень S відображає їхнє збільшення залежно від рівня ЧНП.

При збільшенні ЧНП до точки Оо певна частка доходів спрямовується на заощадження, і в точці Ко лінії заощаджень та інвестицій перетинаються. Це свідчить про те, що в даній точці інвестиційні витрати підприємців і заощадження домогосподарств мають єдину величину, яка вимірюється відрізком Ко.0о. Зазначеному випадку відповідає рівноважний рівень ЧНП, який на осі ЧНП відображає точка Оо.

Точка перетину ліній заощаджень та інвестицій є єдиною, в якій за даного співвідношення між вилученням та ін'єкцією сукупні витрати дорівнюють ЧНП. Але якщо вилучення та ін'єкції рівні між собою S=I, то в такому випадку заощадження дорівнюють інвестиціям S=І, а С+І=ЧНП.

За всіх вищих рівнів ЧНП заощадження домогосподарств будуть більшими, ніж інвестиції. У цьому випадку перевищення вилучень із доходів на заощадження порівняно з ін'єкціями інвестицій S>I призводить до того, що С+І становить меншу величину, ніж ЧНП. Це зумовлює його зниження в напрямі до сукупних витрат.

З метою повнішого врахування тих умов, в яких формується рівноважний ЧНП, необхідно розглянути два рівні інвестицій: заплановані та фактичні. Заплановані інвестиції--це інвестиції такої величини, яку підприємці планують спрямувати, виходячи з кон'юнктури інвестиційного ринку. Фактичні інвестиції, крім запланованих, можуть включати і незаплановані (вимушені) інвестиції, до яких належать непередбачені зміни інвестицій у товарні запаси. Заплановані інвестиції можуть бути більшими або меншими від заощаджень, але фактичні інвестиції завжди балансуються із заощадженням за рахунок незапланованих інвестицій.

Нерівність між запланованими інвестиціями та заощадженнями має два варіанти. Якщо заплановані інвестиції менші від заощаджень, то за цих умов сукупні витрати менші від ЧНП, тобто підприємці мають намір купувати Інвестиційних товарів менше, ніж їх виробляється. Цей надлишок товарів залишається у підприємців як вимушений, незапланований приріст товарних запасів і входить складовою частиною до фактичних інвестицій. За таких умов фактичний рівень ЧНП вищий від рівноважного. Але підприємці, не бажаючи нагромаджувати зайві товарні запаси, в даному випадку скорочуватимуть виробництво в напрямі до його рівноважного рівня.

Якщо заплановані інвестиції, більші від заощаджень, то сукупні витрати, більші за ЧНП. Підприємці виявляють намір купувати більше інвестиційних товарів, ніж їх вироблено, тобто виникає дефіцит. У цьому, як і в попередньому випадку, рівняння між фактичними інвестиціями та заощадженнями не порушується. Але фактичний рівень ЧНП буде нижчим за рівноважного, а вимушене зниження інвестицій у товарні запаси «підштовхне» підприємців збільшувати ЧНП у напрямі до рівноважного рівня.

6.2 Вплив інвестицій на рівноважний ЧНП та ефект мультиплікатора

Фактичний ЧНП рідко буває стабільним, а піддається циклічним коливанням. Одним із найбільш мінливих факторів, який викликає нестабільність ЧНП, є інвестиції як складова частка сукупних витрат.

Вплив змін, які відбуваються в інвестиціях, на ЧНП можна показати за допомогою графіка (мал. 5.6 і 5.7).

З наведених рисунків випливає, що рівноважний ЧНП має місце за умови, коли лінія сукупних витрат перетинається з бісектрисою (мал. 5.6), або коли лінія інвестицій перетинає лінію заощаджень (мал. 5.7). Перетин цих ліній у точці К0 характеризує початковий рівень рівноважного ЧНП. Тепер припустимо, що в кон'юнктурі інвестиційного ринку відбулися сприятливі зрушення: зросла очікувана норма чистого прибутку або за її незмінності знизилася ставка процента, або відбулося й перше й друге водночас. Результатом цього буде розширення попиту на інвестиції, що обумовить збільшення інвестиційних витрат і сукупних витрат узагалі.

На мал. 5.6 такий варіант змін в інвестиціях викликає зміщення лінії сукупних витрат угору від початкового рівня, тобто з (С+І)0 до (С+І)1, а на мал. 5.7--

Мал. 5.6. Зміни рівноважного ЧНП, обумовлені зрушеннями в графіку сукупних витрат.

Мал. 5.7. Зміни рівноважного ЧНП, викликані зрушеннями в графіку інвестицій

Емпіричний аналіз свідчить про те, що зростанню інвестиційних витрат па певну величину відповідає помножена величина зростання ЧНП. Те ж саме, але в протилежному напрямі відбувається і при зменшенні інвестицій. Зазначений характер залежності між інвестиціями і ЧНП називається ефектом мультиплікатора, або просто мультиплікатором. Іншими словами, мультиплікатор -- це числовий коефіцієнт, який показує, у скільки разів зростає (скорочується) ЧНП за певного зростання (скорочення) інвестицій:

ЧМП

Іп

де ЧНП--зміна ЧНП (збільшення або зменшення); Іп--початкова зміна інвестицій (збільшення або зменшення).

Ефект мультиплікатора спирається на три принципові положення. По-перше, витрати та одержання доходів - це дві сторони кожної ділової угоди. По-друге, будь-яка зміна доходу обумовлює відповідні зміни в споживанні та заощадженні. По-третє, споживання, яке випливає з доходів, одержаних на кожному попередньому етапі проведення ділових угод, перетворюється у витрати для наступного етапу. Причому величина цих витрат постійно зменшується з віддаленням кожного нового етапу від початкового. Таким чином, початкові інвестиційні витрати породжують нескінченний ланцюг вторинних споживчих витрат.

Другий висновок полягає в тому, що мультиплікатор є величиною оберненою до MPS, тобто це означає, що коли MPS становить 1/4, мультиплікатор дорівнює 4, коли MPS становить 1/З, мультиплікатор дорівнює 3 і т. д. Згадаємо також, що MPS+MPC=1. Звідси MPS=1--MPC. Тому формулу мультиплікатора можна записати дещо іншим чином.

У поданому вигляді мультиплікатор називається простим. Виражений формулою 1/MPS , простий мультиплікатор враховує лише один канал вилучень із потоку «доходи -- витрати», тобто лише вилучення на заощадження. Мультиплікатор, який враховує всі вилучення з потоку «доходи -- витрати», називається складним. Його формулу можна записати таким чином:

При визначенні мультиплікатора слід враховувати ту обставину, що ЧНП (або ВНП) під впливом інвестиції може змінюватися тільки номінальний (без зміни реального ЧНП) або в певному співвідношенні як номінального, так і реального. У зв'язку з цим слід розрізняти мультиплікатор номінальної дії (Мн) та мультиплікатор реальної дії (Мр). Їхні обчислення можна зробити за допомогою таких формул:

Мал. 5.8. а) прецесійний розрив; б) інфляційний розрив

6.3 Рівноважний ЧНП в умовах повної зайнятості

Ринок, забезпечуючи рівновагу в економіці, не гарантує такого рівня приватних витрат, за яких економіка може перебувати в стані повної зайнятості й без інфляції. Але саме в цьому стані економіка функціонує найефективніше. Тому нам потрібно розглянути ЧНП в умовах повної зайнятості. З цією метою розглянемо рис. 5.8.

Звернемося спочатку до рис. 5.8а. На ньому прийнято за початковий такий стан економіки, коли ЧНП знаходиться на рівноважному рівні, тобто дорівнює точці О0 на осі ЧНП. Такому ЧНП відповідає певна величина сукупних витрат-- (С+І)0 і перетин лінії цих витрат із бісектрисою в точці К0.

Тепер припустимо, що для того, щоб економіка перейшла до стану повної зайнятості, ЧНП має збільшитися й дорівнювати точці О1 на осі ЧНП. Йому повинна відповідати і більша величина сукупних витрат--(С+J)1 і перетин лінії цих витрат із бісектрисою в точці К1. Але насправді фактичні сукупні витрати приватної економіки складають тільки (С+І)0, тобто вони менші за сукупні витрати, які потрібні для приведення економіки до стану повної зайнятості: (С+І)0 < (С+І)1.

Від'ємна різниця між (С+І)0 і (С+І)1 свідчить про те, що в приватній економіці обсяг витрат є недостатнім для того, щоб повністю використовувати наявні потужності, тобто вона перебуває в депресії, само обмежує себе. Недостатність сукупних витрат, їх неспроможність забезпечити досягнення потенційного ЧНП, який відповідає умовам повної зайнятості, називається прецесійним розривом. Іншими словами, прецесійний розрив -- це величина, на яку фактичні сукупні витрати мають збільшитися, з тим щоб забезпечити без інфляційний рівень ЧНП в умовах повної зайнятості. Розрив називається прецесійним, тому що така недостатність сукупних витрат викликає в економіці рецесію, тобто скорочення порівняно з її потенціалом.