Ринкові відносини
Ринкова економіка як закономірний етап розвитку економічної системи, її характерні риси. Системи економічних законів, що визначає функціонування ринкової економіки. Особливості становлення ринкових відносин в Україні та передумови перехідної економіки.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 02.11.2009 |
| Размер файла | 482,3 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
35
Зміст
Вступ
Розділ 1. Ринкова економіка як закономірний етап розвитку економічної системи
1.1 Характерні риси ринкової економіки
1.2 Системи економічних законів, що визначає функціонування ринкової економіки
1.3 Стратегії ринкових перетворень в Україні
Розділ 2. Особливості становлення ринкових відносин в Україні
2.1 Об'єктивні передумови перехідної економіки
2.2 Формування ефективної системи регулювання економічних перетворень в Україні
2.3 Роль держави у трансформаційному процесі переходу до ринку
Розділ 3. Пріоритети економічних та інституціональних перетворень у контексті євроатлантичного вибору
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Трансформаційні процеси, зокрема у постсоціалістичних країнах, викликали необхідність розроблення теорії, яка б адекватно відображала складність перетворень, що відбуваються у суспільстві, або навіть виокремлення у спеціальну галузь суспільствознавства досліджень з перехідної економіки і перехідного суспільства. Перші практичні спроби щодо цього зіштовхнулися з багатьма об'єктивними і суб'єктивними труднощами.
Об'єктивні -- порівняно невелика тривалість перехідних процесів, що ускладнює можливості теоретичних узагальнень.
Суб'єктивні --сумніви у необхідності виокремлення як предмета дослідження особливої перехідної (трансформаційної) економіки і відповідно заперечення існування її теорії. Однак реальні перетворення сприяли поступовому подоланню цих упереджень, формуванню передумов для обґрунтування теорії перехідних процесів у межах нової міждисциплінарної галузі знань -- транзитології.
Теорія перехідних процесів охоплює і вивчає різноманітні аспекти розвитку природи і суспільства як перетворення одного якісного стану в інший. Ідеться про так званий феномен турбулентності (лат. turbulentus -- бурлячий, безладний, неспокійний) якісних процесів, їх завихрень, зворотних спрямувань, потокових помилок і відштовхувань, боротьби та взаємопроникнення якостей. Тому управління перехідними процесами ототожнюється з можливостями як провокування турбуленцій, так і їх стримування; як стимулювання руйнівних зрушень, так і заохочення позитивних системо утворюючих і системозміцнюючих змін; як підштовхування до занепаду застарілих якостей, так і підтримання виникнення й утвердження нових якостей. У цьому сенсі особливо важливим є врахування катастрофічного, або есхатологічного (грец. eschatos -- останній, конечний; logos -- учення), ефекту, який виявляється у красі застарілої системи і зникненні її фундаментальної ідеї, що часто сприймається у суспільній свідомості як 4кінець історії». Насправді виникає тимчасовий системний вакуум, «всередині» якого точиться боротьба якостей і утворюється нова якість, але з невизначеним результатом. Тому для трансформаційних процесів неминучий етап перехідної (трансформаційної) кризи, яка охоплює економіку і суспільство загалом і часто сприймається як апокаліптичне явище. Така криза завершує один тривалий період історичного розвитку і починає інший. Завдяки цьому утворюється безкінечність історичних циклів і відповідних їм історичних перехідних криз. Одна з них позначила системні перетворення в економіці і суспільстві країн Центрально-Східної та Східної Європи наприкінці XX ст.
Розділ 1. Ринкова економіка як закономірний етап розвитку економічної системи
1.1 Характерні риси ринкової економіки
Складність і суперечливість трансформаційних процесів потребують спеціального розгляду економічних систем (у зв'язку з їх визначальним впливом на суспільний розвиток) саме у стані переходу від одного господарського устрою до іншого. Це зумовило обґрунтування у межах транзитології таких особливих узагальнюючих понять, як «перехідна економіка», «трансформація економічних систем», виокремлення економічної транзитології у самостійний розділ сучасної економічної науки.
Економічна транзитологія як складова економічної теорії вивчає перехідні економічні відносини, явища і форми, в яких відбуваються якісні зміни господарського життя суспільства. Безпосереднім об'єктом її дослідження є перехідна економіка як особливий тип економічної системи (поряд із традиційною, ринковою та командною економіками). Вона характеризується станом якісних інституційних, структурних і механістичних змін в умовах невизначеності і нестабільності, а також економічними трансформаціями (трансформаціями економічних систем) як власне перехідними процесами, поступовими і цілеспрямованими перетвореннями існуючого господарського устрою на новий.
Перехідна економіка -- стан економіки однієї або кількох країн під час їх переходу від однієї системи координації господарського життя суспільства до іншої, принципово відмінної від неї.
Зміст перехідної економіки полягає не стільки у реформуванні економічної політики і методів господарювання, скільки у перетворенні системи соціально-економічних відносин. Якісним змінам підлягають усі складові економіки: спосіб аллокації, комбінації ресурсів і права власності, тип відтворювання і моделі мотивації економічної поведінки, цілі й чинники економічного розвитку, інституції та право [15; 565].
Часто і обґрунтовано перехідну економіку ототожнюють з економікою змішаною, тобто економікою, яка поєднує в собі старі та нові якості, або з економікою багатоукладною, що включає в себе якісно різні способи господарювання. Однак ці характеристики не вичерпують складний і суперечливий політ економічний зміст феномену перехідної економіки, оскільки це не просто економіка переходу від однієї якості до іншої, а особлива за якістю економіка, яка може функціонувати, відтворюватися, діяти протягом тривалого часу.
Її характеризує аномальний, кризовий, стресовий, тобто загалом нездоровий розвиток. Вона є економікою виживання суспільства перехідного типу, пристосування до швидко змінюваних умов розвитку, економікою, в якій гіпертрофований вплив мають неекономічні чинники. У перехідній економіці процеси відмирання застарілих і становлення принципово нових зв'язків та елементів домінують над процесами їх функціонування. Тому головне завдання транзитології, економічної теорії і політики загалом полягає у виокремленні й дослідженні закономірностей перехідного економічного розвитку з метою прискорення процесу якісних перетворень і мінімізації соціальних утрат, спричинених цими перетвореннями.
В економічній транзитології розрізняють традиційну перехідну економіку та перехідну економіку нового типу.
Традиційна перехідна економіка. Вона охоплює економічні системи, що перебувають у стані переходу від натурального до ринкового господарства. Подібні утворення репрезентують типову багатоукладну економіку з різним ступенем розвитку державного і приватного секторів. Важливими ознаками цих економічних систем є опора на товарний експорт, дуалізм в економіці (великі державні або багатонаціональні кампанії поряд із традиційним сільськогосподарським виробництвом).
Країни з традиційною перехідною економікою належать за умовами і рівнем економічного розвитку до таких двох груп:
1) нафтовидобувні країни, що розвиваються. Завдяки встановленим і підтримуваним ОПЕК монопольно високим цінам на нафтопродукти їм вдалося створити протягом останніх трьох десятиліть потужну матеріальну інфраструктуру, що охоплює розвинуті транспортну і комунікаційну системи, енергозабезпечення, освіту і охорону здоров'я, а також високий рівень доходів на душу населення. Внаслідок умілого використання наявних природних ресурсів, нагромадження на цій основі багатства нафтовидобувні країни, що розвиваються, значно віддалилися від натурального господарства переважно аграрного типу, наблизилися до сучасної ринкової економіки;
2) країни, в яких активно діє неформальний сектор, розвивається підприємницька діяльність. Однак, не зважаючи на це, в них слаборозвинуті фінансові інституції, обмежується грошовий обмін, погіршуються умови торгівлі. У цих країнах високий рівень неписьменності, недостатня матеріальна інфраструктура, низький рівень розвитку людського капіталу та економіки загалом. До цієї групи належать більшість країн тропічної Африки, деякі країни південної Азії (Індія, Бангладеш, Афганістан, Ньянма, Непал, Шрі-Ланка) і деякі, в основному малі, країни Латинської Америки (Болівія, Гаїті, Гватемала, Перу).
Перехідна економіка нового типу. Цей тип перехідної економіки домінує в економічних системах з досить розвинутим рівнем обміну товарами та послугами як наслідок високого ступеня спеціалізації виробництва. Характерна особливість його полягає в заміні центральнокерованого (командного) механізму координації господарського життя суспільства на ринковий. Такий тип перехідної економіки властивий для України, інших державних утворень на теренах колишнього СРСР, постсоціалістичних країн Східної Європи та Азії, а також для країн, в яких ринкове господарство з широко розвинутим централізованим регулюванням уже існувало протягом певного періоду (багато великих латиноамериканських країн).
Колишнім центральнокерованим господарствам радянського зразка був притаманний обмін неринкового типу, централізовано спланований і здійснюваний через адміністративно встановлені урядом ціни. У цих країнах були відсутні або недостатньо розвинуті необхідні для ефективного функціонування ринкової економіки адміністративно-правові і фінансові інституції, інформаційна інфраструктура. Крім того, бракувало фахівців, обізнаних з новими методами виробництва, менеджменту, маркетингу тощо [15; 565].
Для великих латиноамериканських країн перехідна економіка означала наближення до ширшої сфери використання ринкового механізму, їх економіки мають чималий приватний сектор і досвід функціонування ринкового господарства протягом тривалого часу. Проте розвиток цих країн був позначений надзвичайно високим рівнем інфляції, гіпертрофованими масштабами централізованого регулювання й політикою обмеження внутрішньої і зовнішньої конкуренції.
Типологізація перехідної економіки окреслює різні алгоритми трансформаційних процесів, тобто характер, векторність, послідовність, повноту і якість економічних перетворень. З огляду на масштаб перетворень розрізняють внутрісистемну і міжсистемну трансформацію економіки.
Внутрісистемна трансформація економіки. Вона охоплює перетворення, які не виходять за межі певної економічної системи і спрямовані на модернізацію, вдосконалення існуючих господарських відносин і форм. Внутрісистемна трансформація означає еволюційну адаптацію існуючого господарського устрою до змінюваних умов економічного розвитку, тобто до зміни в економічній системі без її заміни.
Міжсистемна трансформація економіки. Перетворення за міжсистемної трансформації приводять до становлення господарського устрою суспільства на якісно новій основі, що насамперед пов'язане з радикальною заміною конституюючих елементів існуючої системи, передусім прав власності й координуючого механізму.
Економічні перетворення в Україні, як і на всьому пострадянському просторі, мають яскраво виражений характер міжснстемної трансформації, переходу до принципово нового господарського устрою, який функціонує на засадах приватної власності та ринкового механізму (табл. 1).
Сучасний вибір економічної системи для України не обмежується дилемою ринкового чи неринкового розвитку.
Таблиця 1
Перехід до ринкової економіки
Характеристикисистем |
Типи економічних систем |
|||
|
Командна |
Перехідна |
Ринкова |
||
|
Прийняття рішень |
Централізоване |
Хаотично децентралізоване |
Переважно децентралізоване |
|
|
Джерела заощаджень для інвестування |
Держава, державний сектор економіки |
Іноземний капітал і зовнішні позики за відсутності на початковій стадії внутрішніх заощаджень |
Особисті та корпоративні заощадження (нерозподілений прибуток) |
|
|
Координаційний механізм |
Централізоване планування та управління |
Послаблене державне управління і неефективні ринки |
Переважно ринкова саморегуляція з частковим державним регулюванням |
|
|
Власність |
Державна |
Державна, легалізована приватна, напівприватна і не легалізована |
Переважно приватна |
|
|
Мотивація і стимули |
Відсутня або досягнення колективного успіху |
Гроші |
Досягнення особистого успіху і добробуту |
Він значно ускладнюється з огляду на процеси внутрісистемної трансформації ринкової економіки найрозвинутіших країн світу, змістом якої є пристосування до вимог постіндустріального, інформаційного суспільства, їх врахування абсолютно необхідне при виборі й реалізації ефективної моделі ринкового господарства, якщо мається на меті подолання глибокого розриву в рівнях соціально-економічного розвитку між Україною і провідними країнами Заходу [15; 566].
1.2 Системи економічних законів, що визначає функціонування ринкової економіки
Ринкова економіка - це специфічна соціально - економічна система. Вона, як будь яка система, має свій механізм функціонування, дія якого найбільш повно проявляється в центральній ланці цієї системи - на ринку. Що це за механізм і як він діє? Відповіді на ці запитання ми отримаємо, розглянувши спочатку його складові елементи. Їх в принципі чотири: попит, пропозиція, ціна й конкуренція.
Попит - це форма вираження потреби. На ринку ми маємо справу не з попитом взагалі, а з попитом платоспроможним, тобто забезпеченим відповідною сумою грошей. Тому попит включає в себе два елементи:
а) потреби, тобто бажання придбати той чи інший товар або послугу;
б) грошові засоби, які має суспільство для придбання даних товарів або послуг. Попит, як правило, виражається в грошовій формі.
Пропозиція - це сукупність товарів і послуг, які є або в кожний даний момент можуть бути доставлені на ринок. Вона включає в себе два моменти:
а) готовність виробників до продажу того чи іншого виду товару або послуги;
б) умови, на яких виробник згідний продати їх [12; 259].
Ціна - це грошовий вираз вартості. На ринку, як правило, розрізняють три види цін: ціну попиту, ціну пропозиції і ціну рівноваги. Ціна попиту - це гранично максимальна ціна, яку покупці ще згідні платити за товар. Ціна пропозиції - це гранично мінімальна ціна, яку продавці ще згідні взяти за свій товар. Ціна рівноваги - це ціна, яка встановлюється при врівноваженості попиту і пропозиції.
Конкуренція - це процес суперництва між суб'єктами ринкових відносин за найвигідніші умови виробництва, реалізації й купівлі товарів та послуг.
Взаємодія названих елементів і являє собою ринковий механізм. Процес його функціонування визначає ступінь ефективності ринкової економіки. Чим визначається чіткість взаємодії ринкового механізму? Адже в ньому немає спеціального органу, який би вказував на те, які товари виробляти підприємцю, де йому купувати ресурси, де робітникові працювати. Сам ринковий механізм забезпечує свою стабільність. Він має власний внутрішній порядок, і взаємодія його елементів підпорядкована вимогам певних законів: законам грошового обігу, вартості, попиту і пропозиції. А реалізується це через завдання, які ставить перед собою кожен учасник ринкових відносин: прагнення максимуму прибутків і раціоналізація вибору. Отже, ринкова система за своєю природою є само-регульована система. Така саморегульована система отримала назву “вільного ринку” [12; 299].
Ідея “вільного ринку” належить класику політичної економії А. Сміту, який у своїй роботі “Дослідження про природу й причини багатства народів” стверджував, що “вільна гра ринкових сил” створює гармонійний устрій, в якому індивідуум, прагнучи задовольнити свої егоїстичні інтереси, завдяки “невидимій руці” ринку, навіть не бажаючи того, сприяє інтересам суспільства більш ефективно, ніж у тому випадку, коли б він бажав це зробити. Проте егоїзм, який спонукає індивідуума до дії, складає лише частину ринкового механізму. Щось повинно стримувати економічний суб'єкт, якій прагне безмежно задовольняти жадобу до прибутку. Таким регулятором є конкуренція, яка зводить егоїстичні інтереси діючих у ринковій економіці суб'єктів до певної гармонії, до ринкової рівноваги. Звідси зрозуміло, чому в класичні ліберальній економічній теорії держава відіграє лише підпорядковану роль. Функції держави обмежувалися забезпеченням правопорядку, національної оборони, будівництвом і підтриманням суспільно корисних споруд, наприклад, транспортних магістралей. Втручання в економіку з боку держави торкалося лише гарантування для всіх суб'єктів господарської діяльності основних економічних свобод, а саме: свободи займатися будь - якою господарською діяльністю, свободи конкуренції і торгівлі.
Зроблений А. Смітом аналіз ринкового господарства дає можливість пояснити феномен взаємодії особистої вигоди і її регулятора - конкуренції, як формуються ціни й чому вони не повинні повністю збігатися з витратами виробництва. Його теорія розкрила, яким чином суспільство спонукає виробників до того, щоб пропонувати саме ті товари, які необхідні споживачам. Стало відомо, чому високі ціни в умовах вільної конкуренції являють собою саморегулюючий фактор, - тому що вони приносять з собою зростання обсягів виробництва. Нарешті А.Сміт показав, яким чином у сфері виробництва може бути досягнута відносна рівність доходів. Тобто, він описав господарський механізм вільного ринку, як саморегулюючої системи.
І тут слід звернути увагу на дуже важливий момент. А.Сміт, на відміну від деяких наших сучасних його “послідовників”, не розглядає ринкову економіку як сферу, де кожен суб'єкт робить, що йому заманеться. Основною властивістю ринку, за А.Смітом, є те, що він виступає своїм власним охоронцем. Маємо справу з парадоксом: ринок, з одного боку є кульмінацією будь - якої економічної свободи, а з іншої високої інстанції, так само, як і благання про допомогу, не звільняють від анонімного тиску ринкового механізму [12; 300].
Отже, уважне вивчення спадщини А.Сміта з проблем функціонування ринкового механізму навіть в умовах вільної конкуренції приводить зовсім до протилежного висновку, ніж той, який нав'язується новітніми поборниками ринкової економіки. А саме: економічна свобода - це ілюзія, в усякому разі вона є такою значно в більшій мірі, ніж здається на початку. При цьому цілком зрозуміло, що в умовах ринку можна робити все, що завгодно, але якщо хтось діє так, що ринок цього не сприяє, то ціною індивідуальної свободи стає економічний крах. Функціонування ринкової економіки - це не випадкові, хаотичні діяння господарюючих суб'єктів. Всі ці діяння підпорядковані вимогам певних економічних законів, які лежать в основі дії ринку.
Ринок виконує ряд функцій. Їх можна звести у дві групи:
а) організаційні:
1) встановлення зв'язків між виробниками й споживачами продукції, не опосередкованих іншими системами розподілу;
2) забезпеченні вільного вибору партнерів по господарських зв'язках;
3) забезпечення конкуренції між суб'єктами ринку.
б) економічні:
1) механізм ринку робить усіх учасників конкурентного процесу матеріально зацікавленими в задоволенні тих потреб, які виражаються через попит;
2) ринок, створюючи сигнали через ціни, стимулює засвоєння досягнень науково - технічного прогресу, зниження витрат, підвищення якості, розширення асортименту товарів і послуг;
3) сприяє вирішенню центральних проблем економіки. Таких, як підвищення рівня життя, зміна структури економіки, підвищення ефективності суспільного виробництва тощо;
4) механізм ринку в цілому звільняє економіку від дефіциту товарів і послуг.
На практиці ринкова економіка переважно бездефіцитна. В умовах ринкового господарства тривалий, стійкий розрив між потребами і споживання (дефіцит) неможливий хоча б тому, що суперечить економічним інтересам усіх учасників конкурентного процесу. Саме тому країни з міцними ринковими традиціями, перед якими стоїть немало невирішених соціально - економічних проблем, позбавлені принаймні однієї - товарного голоду. Навіть кризи, які там періодично відбуваються, - це кризи перевиробництва [12; 305].
Все це дає підстави стверджувати, що ринок з його механізмом функціонування економіки відноситься до розряду загальнолюдських цінностей, є досягненням усієї світової цивілізації й залишиться таким в досяжному майбутньому.
Отже, сучасний механізм регулювання ринкової економіки - досить складне організаційно - економічно-правове утворення. Він, по - перше, включає в себе сукупність організаційних структур, систему форм, методів і інструментів регулювання ринку і в цій своїй якості виступає як спосіб організації ринкової економіки. По - друге, це система функціонування виробничих відносин. Система, де виробничі відносини проявляються в конкретних господарських формах. У цій якості він виступає як механізм реалізації власності на засоби виробництва та погодження економічних інтересів суб'єктів ринкових відносин. По - третє, механізм регулювання ринку включає певні правові норми, які регламентують діяльність суб'єктів ринку. І в цій якості він виступає як спосіб реалізації регулюючої ролі держави. Таким чином, механізм регулювання ринкової економіки охоплює як сферу функціонування продуктивних сил і виробничих відносин, так і сферу надбудови. Тому його зміст може бути зрозумілим лише при розгляді цих основних аспектів прояві в їх взаємодії і взаємозв'язку.
Отже, механізм регулювання ринкової економіки - це спосіб її організації і забезпечення ефективного функціонування відповідно до вимог економічних законів, посередництвом якого реалізуються економічні інтереси суб'єктів ринку.
Нарешті, можна визначитися і щодо ринкової системи. Ринкова система - це сукупність усіх перерахованих елементів у їх взаємодії, взаємозв'язку і взаємозалежності.
1.3 Стратегії ринкових перетворень в Україні
У процесі трансформації економічних систем постсоціалістичних країн виявляються такі послідовні фундаментальні тенденції ринкових перетворень:
-- поступовий занепад і відмирання (природне або штучне) економіки радянського типу як найхарактернішої та найамбіційнішої моделі центральнокерованого господарства;
-- ґенеза відносин сучасної пост класичної ринкової економіки, заснованої на засадах приватно-корпоративної власності;
-- соціалізація, зростання ролі суспільних цінностей та інституцій у визначенні економічної поведінки, гуманізація суспільно-економічного життя як фундаментальної передумови сучасних трансформаційних процесів [15; 568].
Тому перехідну економіку можна охарактеризувати як своєрідний двоякий процес, тобто як трансформацію адміністративно-командної системи алокації ресурсів у ринкову і водночас як нагромадження елементів якісно нового соціально-економічного стану, який називають соціальним, технологічним, екологічним ринковим господарством. Ідеться не тільки про перехід до ринкової економіки як самоціль, а про формування ринкового господарства як ефективної основи досягнення суспільного добробуту, реалізації соціальних цілей і потреб цивілізації постіндустріального типу. Цій меті підпорядковані заходи, етапи реалізації і відповідні регулюючі механізми ринкової трансформації економіки (рис. 1).
Політику ринкових реформ в Україні та інших постсоціалістичних країнах об'єднує вирішення принаймні чотирьох взаємопов'язаних завдань, яким об'єктивно відповідають чотири фази трансформаційних процесів, що обумовлюють зміст і послідовність системних перетворень в економіці:
Рис. 1. Механізми ринкової трансформації економіки (цілі, заходи та етапи реалізації)
1. Лібералізація економіки, її сутність полягає у скороченні державної регламентації господарського життя, усуненні законодавчих або бюрократичних перешкод економічної діяльності, демонтажі механізмів, пов'язаних із жорстким регулюванням цін, розподілом ресурсів, адміністративним обмеженням зовнішньої торгівлі і використанням твердої валюти. Лібералізації належить головна роль у руйнації адміністративно-командної системи, зростанні приватного сектору і формуванні відкритої економіки. Орієнтація цінового механізму на співвідношення попиту і пропозиції стимулює стабілізаційні процеси, структурні зрушення і сприяє підвищенню ефективності економіки. Як свідчить досвід післявоєнної Німеччини та інших західноєвропейських країн, реальна (неформальна) лібералізація може тривати до 10 років, змінюючись або доповнюючись спалахами державного інтервенціонізму (лат. interventio -- втручання).
2. Макроекономічна (фінансова) стабілізація. Вона має на меті знизити відкриту інфляцію, яка після початку лібералізації неминуче приходить на зміну товарному дефіциту і придушеній інфляції. Стабілізаційна політика передбачає жорсткі кредитні, грошові та бюджетні обмеження, регулювання валютного курсу національної грошової одиниці, що дає змогу досягти поставлених цілей протягом одного року. Стабілізаційні процеси відбуваються паралельно з лібералізацією, синхронізуючись з нею [15; 569].
3. Структурна перебудова. Як процес пристосування структури національної економіки до змінюваних потреб внутрішнього і зовнішнього ринків, вона необхідна для переорієнтації всього народногосподарського комплексу на виробництво споживчих товарів і послуг відповідно до структури попиту. В процесі структурних зрушень проводиться конверсія (лат. conversio -- перетворення, зміна) військового виробництва, формується нова експортна база, підвищується ефективність використання ресурсів, посилюються конкурентні переваги національної економіки. Реальні і глибокі структурні перетворення починають із досягненням мак-роекономічної стабілізації і здійснюють (залежно від масштабів економіки) впродовж 3-5 років. Реструктуризація економіки закладає якісно нові основи економічного зростання.
4. Інституційні перетворення. Вони спрямовані на формування засад ринкового господарства, стимулювання його рушійних сил, насамперед підприємництва і конкуренції. Це передбачає зміни у відносинах власності, приватизацію і земельну реформу, формування ринків праці і капіталів, здійснення антимонопольної політики, підтримку з боку держави малого і середнього підприємництва, розвиток фінансової інфраструктури, забезпечення стабільної законодавчої бази ринкової економіки, створення нової податкової служби, судової та правової систем та ін. Ідеться про послідовну політику глибокої демократизації економічних процесів, утвердження повноцінних інститутів ринкового господарства та громадянського суспільства, забезпечення на цій основі сталого соціально-економічного розвитку. Інституційні перетворення економіки і суспільства починаються водночас із їх лібералізацією і, загалом, можуть охопити життя одного покоління протягом 50-60 років.
Успіх ринкових перетворень економіки залежить від вирішення всіх чотирьох завдань і забезпечення сталого економічного зростання як основи досягнення суспільного добробуту.
Стратегії ринкових перетворень. Стратегія переходу до ринку вимагає не тільки глибокого знання закономірностей функціонування сучасного ринкового господарства, а й розуміння послідовності і темпу включення в дію його основних елементів. Тому найважливіше завдання держави в процесі здійснення економічних реформ полягає у виборі стратегічних пріоритетів, визначенні послідовності, темпів, синхронізації ринкових перетворень.
Для постсоціалістичних країн трансформація економічних систем на початку 90-х років XX ст. зводилася до вибору однієї з двох можливих стратегій: «шокової терапії» або «градуалізму» (лат. gradus -- крок, ступінь) [15; 570].
Стратегія, «шокової терапії». Вона представляє погляд на трансформаційний процес із його кінцевого пункту і передбачає здійснення радикальних реформ у найкоротші строки. Йдеться про швидке проведення лібералізації і фінансової стабілізації з одночасним започаткуванням системних інституційних змін.
Конкретна програма «шокової терапії» має на меті створення вільного ринку і досягнення макроекономічної стабілізації внаслідок одночасного швидкого проведення заходів короткострокового характеру:
-- лібералізація цін для встановлення раціонального їх співвідношення, що врівноважує попит і пропозицію та сприяє перерозподілу ресурсів у найефективніші галузі економіки;
-- обмеження зростання зарплати і доходів або навіть їх заморожування для запобігання розкручування інфляційної спіралі «зарплата -- ціни» і скорочення витрат виробництва;
-- різке скорочення бюджетних витрат, централізованих інвестицій, дотацій і субсидій;
-- обмеження сукупного попиту через зменшення дефіцитного фінансування і підвищення податків;
-- ускладнення умов надання кредитів, жорсткий контроль за обсягом грошової маси в обігу;
-- забезпечення відкритості національної економіки стосовно світового ринку через усунення адміністративних обмежень зовнішньої торгівлі, встановлення плаваючого обмінного курсу вітчизняної валюти з метою запровадження її конвертованості і подальшої стабілізації [15; 572].
Невиконання хоча б одного із зазначених заходів спричинює деформацію економічної поведінки. Яскравим прикладом економічних реформ за сценарієм «шокової терапії» була програма радикальних економічних перетворень «план Бальцеровича», започаткована у Польщі з січня 1990 року. Прихильники «шокової терапії», як правило, усвідомлюють можливі втрати від її реалізації, проте вважають їх меншим злом порівняно з утратами від неефективних рішень і ризиків, що супроводжують половинчасті і непослідовні реформаторські зусилля.
Стратегія «градуалізму». На відміну від «шокової терапії» вона пропонує поступовий, поетапний перехід до ринку, що має запобігти високим соціальним витратам і непередбачуваним наслідкам. Стратегія «градуалізму» трансформаційних процесів реалізовується на перших порах експериментально з наступним поширенням успішного досвіду (лібералізація може початися в окремих галузях, які перебувають у кризовому стані, вільне ціноутворення -- насамперед у приватному секторі економіки тощо). Ринкові перетворення поступово мають утверджуватися в інших сферах економіки відповідно до появи необхідних елементів інституційної інфраструктури.
Прихильники «градуалізму» виступають проти разової одномоментної лібералізації цін і швидкої приватизації. На їх думку, у перебігу реформ важливо не допустити руйнації виробничого потенціалу і зберегти зайнятість на задовільному рівні. Тому провідну роль вони відводять стабілізації виробництва і тільки при сталому випуску продукції вважають за можливе забезпечити безперервне надходження ресурсів, необхідних для підтримання певного рівня споживання та інвестицій і соціальної адаптації населення до умов ринкової трансформації економіки. Така стратегія ґрунтується на сподіваннях підвищення ефективності та зростання доходів унаслідок часткових реформ, покликаних сприяти наступним, складнішим економічним перетворенням.
Стратегія «градуалізму» ставить особливі вимоги і до уряду. Передусім прихильники поступових заходів мають бути здатними не звернути з курсу реформ при появі перших ускладнень і зуміти подолати побічні негативні ефекти вибіркової лібералізації економіки. Оскільки ринок і планове господарювання деякий час співіснуватимуть, у приватних осіб і компаній може з'явитися могутній стимул до одержання економічної ренти за рахунок переміщення товарів і фінансових ресурсів із дешевого і контрольованого державою сектору економіки у лібералізовані сектори, де вищі ціни і прибутковість. Усе це створює передумови для корупції й тінізації економіки [15; 574].
Найхарактернішим прикладом переходу до ринкового господарства за допомогою стратегії «градуалізму» є досвід Китаю, який з 1978 р. поступово розгортав і заохочував ринкові сили, децентралізовував процес прийняття економічних рішень, розширював матеріальні стимули і конкурентні засади економіки. Китайським реформам властиві поетапність, експериментальний підхід, заснований на методі спроб і помилок, а способи й інструменти перетворень суттєво відрізняються за галузями, регіонами і санкціонуються центром тільки після успіхів на місцевому рівні.
Досвід більшості країн з перехідною економікою, здобутий на рубежі XX-XXI ст., свідчить, що вибір між «шоковою терапією» і «градуалізмом» є умовним. Стратегія «шокової терапії», зосереджуючи увагу на фінансових і цінових питаннях, є лише першим кроком у тривалому процесі перетворень. Навіть найрадикальніші реформи обов'язково використовують елементи стратегії «градуалізму». Тому діалектика співвідношення державних і ринкових регуляторів економічного оновлення в Україні на сучасному етапі потребує посилення регулюючої ролі держави з огляду на системну перебудову економіки, поглиблення її ринкової трансформації. Зі зміцненням ринкових структур і механізмів, забезпеченням їх автономного функціонування і соціальної спрямованості змінюватимуться характер і межі державного втручання. Але поки що утвердження в Україні моделі економічного зростання, заснованої на активному стимулюванні всебічного розвитку ринкових відносин і використанні регульованих державою механізмів, є однією з базових позицій економічної стратегії.
Розділ 2. Особливості становлення ринкових відносин в Україні
2.1 Об'єктивні передумови перехідної економіки
Властива сучасному світу глобальна взаємозалежність, взаємопроникність усіх сфер життя суспільства позбавляє прав на помилки у пошуках ефективної та раціональної перебудови посттоталітарних країн. Але навіть максимальне врахування основних проблем удосконалення ринкового механізму, пристосування його до реалій і пріоритетів постіндустріального, інформаційного суспільства не позбавить Україну неминучих труднощів і суперечностей на шляху до створення соціальної, інноваційної та екологічно орієнтованої ринкової економіки.
Процес реформування економіки України впродовж свого першого десятиліття був досить суперечливим. Його безперечним здобутком попри всі складнощі є остаточний злам збанкрутілої, відокремленої від світового соціального та науково-технічного прогресу адміністративно-командної системи господарювання, утвердження засад ринкової інфраструктури та ринкових інститутів національної економіки. В основному сформовано фундамент ринкової економіки. Створені й набувають усе більшої ваги корпоративний і приватний сектори економіки, інституціоналізація приватної власності. На початку XXI ст. понад 75% загального обсягу промислової продукції виробляють недержавні підприємства. Під час розпочатої у 1994 р. земельної реформи 6,4 млн. селян безоплатно одержали у власність 26,5 млн. га сільськогосподарських угідь. Ще 6,2 млн. га земель передано у приватну власність для ведення фермерських, особистих підсобних і присадибних господарств. Унаслідок цього на недержавній основі виробляється вся аграрна продукція [15; 576].
Відчутні плоди дала лібералізація господарських зв'язків, що відображено в утвердженні ринкового механізму ціноутворення переході до світових цін, подоланні хронічної дефіцитності національної економіки. Запровадження ліберального режиму зовнішньої торгівлі сприяло поліпшенню структури і збалансованості зовнішньоекономічної діяльності. Економіка України, на противагу системній замкнутості попереднього періоду, все більше стає відкритою і конкурентною.
Водночас реформаторські зусилля першого десятиліття щодо становлення високоефективної, соціально орієнтованої ринкової економіки виявилися недостатніми, а багато в чому непослідовними. Сформовані ринкові механізми поки що надто слабкі, не здатні автономно (без активного втручання держави) забезпечити поліпшення існуючої економічної ситуації, вирішення завдань посткризового розвитку.
Тривалість і гострота трансформаційної кризи 90-х років XX ст. в Україні ставить під сумнів обрану на старті реформ модель ринкових перетворень, яка базувалася на спрощених принципах ринкової трансформації та концепції «доганяючого» розвитку. Ця модель зводилася до логіки однобічного економізму без урахування пріоритетності інституційних перетворень, необхідності посилення в процесі реформ дієздатності держави, взаємозв'язку економічних і неекономічних чинників суспільного розвитку, економіки та суспільства загалом. Вона не мала необхідної соціальної спрямованості і виходила з хибної позиції в оцінці України як економічно і науково-технічно нерозвинутої держави. Реалізація цієї моделі, допущені прорахунки, низька дієздатність держави спричинили глибокі деформації процесу ринкових перетворень, поширення нецивілізованих форм нагромадження капіталу, тінізацію економіки, корупцію та економічну злочинність, небезпечне зміцнення позицій олігархічного капіталу, його зрощування з державною бюрократією. Все це негативно вплинуло на міжнародний імідж держави, позначилося на трансформаційному рейтингу України серед інших республік колишнього СРСР (табл. 2).
Осмислення характеру і результатів трансформаційних процесів у вітчизняній економіці протягом першого десятиліття наводить на такі висновки:
-- при виборі моделі ринкової економіки для України важливе значення має знання і врахування загальних засад становлення ринкового господарства. За всіх особливостей і унікальності вітчизняного досвіду переходу до ринку немає вагомих підстав для висунення концепції національної винятковості. Така концепція означала б обґрунтування приреченості країни на рух поза руслом розвитку людської цивілізації;
Таблиця 2
Трансформаційний рейтинг України (серед 15 республік колишнього СРСР за 100-бальною системою) 2002 р.
№п/п |
Сфера політики |
Рейтинг |
Місце |
|
|
1 |
Лібералізація і дерегуляція ділової активності |
44,7 |
10 |
|
|
2 |
Стабільність і передбачуваність правової системи |
53,8 |
6 |
|
|
3 |
Корпоративне і державне управління |
32,4 |
9 |
|
|
4 |
Лібералізація зовнішньої торгівлі і включення у міжнародний трансфер капіталів |
52,6 |
11 |
|
|
5 |
Розвиток фінансового сектору |
42,3 |
10 |
|
|
6 |
Рівень корупції |
36,3 |
10 |
|
|
7 |
Політичні ризики |
24,8 |
8 |
|
|
8 |
Авторитет та імідж країни серед іноземних і внутрішніх інвесторів |
41,3 |
8 |
|
|
9 |
Інвестиційний клімат |
34,8 |
11 |
-- ефективне використання світового досвіду економічних трансформацій неможливе без врахування реальних можливостей його реалізації в умовах переходу України до ринку. Цей перехід здійснюється методом проб і помилок за відсутності теорії перехідного періоду від планової до ринкової економіки, без попереднього ґрунтовного вирішення принципового питання про найпридатнішу для України модель ринкового господарства;
-- з переходом до ринкового господарства часто пов'язані надмірні сподівання або навіть ейфорія. Насправді доведена до розквіту ринкова економіка автоматично не обдаровує суспільство добробутом і процвітанням. У межах ринкового укладу господарства на Заході поряд із заможними верствами суспільства існують і бідні, зберігаються значні регіональні особливості економічного розвитку. Ринкова економіка є необхідною універсальною умовою, основою соціально-економічного прогресу. Але вона не може бути єдиним і достатнім його чинником. Не менший вплив справляють менталітет нації, релігія, історія, культура, традиції, трудова етика, суспільна солідарність та ін. Досвід функціонування сучасної ринкової економіки у межах, наприклад, ЄС підтверджує значимість саме позаекономічних чинників;
-- необхідність вивчення та особливої уваги до соціальних явищ у ринковій економіці. Ступінь вирішення соціальних питань у трансформаційному суспільстві є свідченням результативності економічного реформування, підтримки перетворень основними верствами населення;
-- у трансформаційних процесах визначальна роль належить державі, на яку покладаються важливі функції в усіх сферах суспільного розвитку. Вони реалізуються у формі прямої та непрямої участі. Концепція відмови держави від регулювання ринкової економіки, особливо у перехідний період, невиправдана;
-- передумовою успіху реформ є чітке визначення їх стратегії і тактики, дотримання їх на практиці. Світовий досвід, зокрема повоєнної відбудови у ФРН, свідчить про ефективність одночасного здійснення заходів щодо ліквідації зайвої грошової маси і зруйнування центральнокерованого господарства;
-- необхідність врахування дії зовнішніх чинників на становлення ринкового господарства.
Ринкові перетворення національної економіки мають спиратися на якомога ширше коло різних верств населення, невичерпний творчий потенціал народу, його кмітливість, мудрість, винахідливість, підприємливість. Не фінансова олігархія, яка намагається здійснювати економічний і політичний диктат у країні, а народна економіка з демократичними і прозорими відносинами, зі спрямуванням на задоволення потреб кожного громадянина с притаманною і традиціям, і ментальності українського народу.
2.2 Формування ефективної системи регулювання економічних перетворень в Україні
Складність сучасної соціально-економічної ситуації в Україні зумовлена насамперед різноманітними об'єктивними і суб'єктивними причинами. До об'єктивних чинників належать надзвичайно складні стартові умови ринкових перетворень, які значно погіршилися з розривом хоча й далеких від оптимальності, але усталених, традиційних господарських зв'язків у межах колишнього СРСР. Суб'єктивні чинники мають політичне забарвлення. Вони пов'язані з неузгодженістю дій, нерідко з протистоянням різних гілок державної влади, намаганнями дискредитувати курс ринкових перетворень. Це позначилося на якості законодавчого і бюджетного процесів, спричинило блокування приватизації, дерегуляцію господарської діяльності, демонополізацію економіки, здійснення земельної реформи. До суб'єктивних чинників належить недостатня послідовність, помилки і прорахунки у здійсненні реформ, відсутність дієздатної системи державного управління трансформаційними процесами. Нерідко, особливо у першій половині 90-х років, держава з її інститутами була відсторонена від перебігу ринкових перетворень, що ніяк не узгоджувалося з історичним досвідом і світовою практикою трансформації економічних систем.
У XX ст. жодна більш-менш значна економічна трансформація суспільства не відбувалась без активної конституюючої ролі держави у формуванні відповідного господарського устрою із заздалегідь визначеними параметрами і наслідками дії координуючого механізму. Саме посилення регулюючої ролі держави, спрямованої на подолання дисфункцій ринкового механізму, допомагало багатьом західним країнам із середини 30-х років XX ст. успішно долати економічні кризи, забезпечувати розвиток науки й освіти як чинників економічного зростання, сприяти соціальному вирівнюванню суспільства. Цілеспрямовані державні заходи породили ефект «економічного дива» в країнах Далекого Сходу та Азійсько-Тихоокеанського регіону. У США за всієї значимості економічної свободи для успіхів країни вихід із кризових ситуацій завжди забезпечувало активне втручання держави в економіку [15; 578].
Нехтування подібним досвідом, захоплення на початку економічних перетворень неоліберальними теоріями з їх ідеалізацією самодостатності вільної гри ринкових сил, коли держава розглядається лише як перешкода на шляху природного розвитку ринкового успіху, поглибили і подовжили трансформаційний спад в економіці України. Це спричинило глибоку суперечність між новими (значною мірою ринковими) відносинами і діючою системою управління, стало найвідчутнішим гальмом соціально-економічного прогресу.
Розв'язання цієї суперечності вимагає здійснення глибоко структурованої, адекватної новим реаліям економічного і політичного життя адміністративної реформи. Основою наукового її обґрунтування є загальноприйняті у світовій практиці уявлення щодо інверсії функцій ринку і державного управління в контексті глобальних тенденцій постіндустріального розвитку людської цивілізації. Це зумовлює необхідність чітко визначити масштаби, сфери, механізми та інструменти державного втручання в економіку перехідного типу. В Україні, однак, держава донедавна нерідко втручалась у ті сфери, де її присутність була непотрібна, і не вживала заходів там, де вони були конче необхідні. Водночас посилення дієздатності держави, її регулюючої функції породжує бюрократизацію економічних відносин, зростання влади чиновництва. Тому необхідне оптимальне поєднання державних регуляторів з елементами ринкового саморегулювання економіки [15; 580].
В історії економічної науки виокремлюють чотири типи державного інтервенціонізму:
1) класична версія відводить державі роль «нічного сторожа», згідно з якою завдання держави полягає в компенсації соціальних утрат від дії ринкового механізму;
2) марксистська концепція заперечує ринкові механізми, абсолютизуючи центральнокероване управління господарськими процесами;
3) кейнсіанська модель макроекономічного регулювання пов'язана з державним втручанням у дію ринкового механізму шляхом доповнення його властивими державі формами і методами координації господарського життя суспільства;
4) ордоліберально-неокласична інтерпретація економічної поведінки держави задає зовнішні параметри дії ринкового механізму в напрямі досягнення очікуваних цілей.
У розвинутих країнах Заходу домінують кейнсіанська та ордоліберально-неокласична моделі державного впливу на перебіг економічних процесів, які означають підтримання нормального функціонування й регулювання ринкового механізму з метою підвищення його ефективності й забезпечення сталого економічного зростання. У перехідній економіці на передній план виходить конституююча функція держави у створенні засад ринкового господарства, насамперед його конкурентного устрою, у формуванні приватного сектору, потужного середнього класу власників як передумови економічного зростання і забезпечення на цій основі загального добробуту. Не менш важливо запровадити реорганізацію та раціоналізацію на ринкових засадах державного сектору економіки, підвищити ефективність управління корпоративними правами держави [15; 582].
2.3 Роль держави у трансформаційному процесі переходу до ринку
Нині повсюдно переосмислюються роль і місце держави в здійсненні трансформаційних процесів. Водночас слід ураховувати й інші аспекти цієї проблеми. Шлях, на який розвиненим країнам потрібно було кілька століть, Україна має пройти в максимально стислі терміни.
Досвід держав, які здійснювали глибокі перетворення, засвідчує, що реальний успіх трансформаційних процесів можливий лише тоді, коли реформи та їхні результати відповідають інтересам і сподіванням широких верств населення, а тому отримують достатню суспільну підтримку. Отже, при визначенні нової стратегії потрібні максимальний політичний консенсус, суспільні консолідація і згода щодо основних цілей цієї стратегії та механізмів її реалізації, базових засад. Це також дуже важливо з погляду зміцнення демократичних інститутів та послідовного розвитку громадянського суспільства.
Без опори на таку довгострокову стратегію, яка б ураховувала, з одного боку, об'єктивні закономірності суспільного прогресу, а з іншого - сучасні соціально-економічні та геополітичні реалії і водночас користувалася високою довірою й підтримкою народу, економічна політика будь-якого уряду, як і держави загалом, не матиме перспективи. У зв'язку з цим економічна стратегія наступного періоду має бути максимально прагматичною, вільною від політизації ідеологічних схем та стереотипів [13; 225].
Конче важливо забезпечити наступність нової стратегії, її органічний зв'язок з позитивними надбаннями попереднього періоду, з урахуванням того, що курс на європейську інтеграцію є природним наслідком здобуття Україною державної незалежності. Він викристалізовується з історії нашого народу, його ментальності та демократичних традицій, з прагнення нинішнього покоління бачити свою державу невід'ємною складовою єдиної Європи. Європейський вибір України - це водночас і рух до стандартів реальної демократії, інформаційного суспільства, соціальне орієнтованого ринкового господарства, базованого на засадах верховенства права й забезпечення прав та свобод людини і громадянина.
Розділ 3. Пріоритети економічних та інституціональних перетворень у контексті євроатлантичного вибору
Одним з основних геополітичних завдань України є набуття спочатку асоційованого, а потім повного членства в ЄС. Це зумовлює якісно нові вимоги насамперед до внутрішньої політики, покликаної утвердити в Україні європейську модель соціально-економічних перетворень з її стандартами НТП, рівня і якості життя населення, демократії, гуманітарного розвитку, громадянського суспільства.
Відповідно стратегічними пріоритетами економічної і соціальної політики мають бути:
-- утвердження механізмів, спроможних забезпечити надійні гарантії остаточної стабілізації економіки, формування передумов її прискореного зростання, де слід задіяти й соціальні чинники;
-- опанування, з огляду постіндустріального вектора, еволюції світової цивілізації, інноваційного шляху розвитку, основи якого мають бути сформовані вже на старті політики економічного зростання;
-- здійснення активної аграрної політики, забезпечення адаптації підприємств аграрно-промислового комплексу (АПК) до умов ринкової кон'юнктури, зміцнення їх фінансового стану, утвердження України як держави з високоефективним, експортоспроможним сільським господарством;
-- глибока перебудова соціальної сфери, здійснення політики доходів і реформування системи оплати праці, подолання штучного заниження вартості робочої сили, а також низького рівня соціального забезпечення.
Україна опинилася перед складним суспільним вибором оптимального шляху інтеграції у світовий і насамперед європейський економічний і політичний простір. Вона має чітко визначитися як складова Заходу, враховуючи свою історію, традиції, культуру, менталітет [10; 301].
Особливості та складнощі ринкових перетворень економічної системи в Україні, як і в інших молодих державних утвореннях на теренах колишнього СРСР, полягають у тому, що вони відбуваються одночасно зі зміною суспільного ладу і на тлі глобальних трансформацій, що охопили світове ринкове господарство з метою його пристосування до вимог постіндустріального, інформаційного, пост економічного суспільства.
Сучасне світове господарство, до речі, теж є перехідним від свого звичного стану як сукупності національних економік та їх взаємозв'язків до принципово нового загальнопланетарного економічного феномену. Все більша спрямованість інвестиційних потоків, а також ресурсів, технологій, готової продукції, визначається глобальними регуляторами. Відповідно до глобального руху капіталів диференціюються темпи і якість економічного розвитку окремих країн, великих планетарних регіонів, межі яких значною мірою збігаються з лініями розмежування світових цивілізацій. Усе очевиднішим стає те, що не внутрішнє життя держави саме по собі, а його єдність зі світогосподарськими регуляторами визначає піднесення або занепад економіки, масштаби її злиднів або добробуту.
За таких обставин важливим чинником внутрішніх соціально-економічних і політичних перетворень є інтеграційні процеси. Україна, дбаючи про становлення ефективного ринкового господарства як основи розбудови відкритого, вільного, демократичного громадянського суспільства, повинна враховувати саме цей інтеграційний вектор розвитку. Поки що більшість її зусиль має насамперед внутрішню спрямованість і зводиться до перспектив внутрішніх перетворень. Європейський євроатлантичний вектор розвитку повинен визначати вибір певної моделі подальших системних трансформацій національної економіки і суспільства, логіку поглиблення реформ посткризового періоду. Йдеться про утвердження європейських стандартів реальної демократії, громадянського суспільства, соціальної ринкової економіки. Тоді не лише Україна наблизиться до Європи, а і Європа наближатиметься до неї [20; 356].
Подобные документы
Перехідна економіка як об’єктивна необхідність для встановлення ринкових відносин. Рівень продуктивних сил і виробничих відносин в процесі трансформаційних зрушень в економічному житті України. Перспективи становлення ринкової економічної системи.
курсовая работа [76,9 K], добавлен 02.11.2009Перехід від адміністративної системи регулювання економіки до ринкової системи. Формування перехідної економіки, аналіз її розвитку в Україні. Тенденції розвитку перехідної економіки в Україні, пріоритети її трансформації та проблеми функціонування.
курсовая работа [598,1 K], добавлен 24.09.2016Основне поняття ринку, умови його формування та розвитку. Особливості становлення ринкових інститутів та відносин в Україні. Сутність основних елементів ринку. Закони попиту та пропозиції. Ринкова ціна, кон'юнктура. Перспективи розвитку економіки України.
курсовая работа [30,1 K], добавлен 08.12.2008Теорії перехідної економіки та трансформації капіталізму. Моделі економічних систем суспільства. Становлення економічної системи України. Роль держави у забезпеченні ефективної трансформації продуктивних сил на принципах інформаційної економіки.
курс лекций [61,1 K], добавлен 26.01.2010Загальна характеристика економічних систем. Типи економічних систем: ринкова, планова, змішана, традиційна та перехідна економіка. Економічний кругообіг в умовах ринкової та планової економіки. Сучасна ринкова (змішана) економіка, її види та принципи.
реферат [23,8 K], добавлен 14.10.2009Поняття, сутність та етапи еволюційного переходу економічної системи до її наступного типу. Лібералізація та демонополізація економіки. Забезпечення рівності між попитом і пропозицією. Закон товаровиробництва. Економічні закони постсоціалістичних країн.
курсовая работа [50,4 K], добавлен 20.05.2011Зміст і складові елементи економічної системи суспільства. Власність в економічній системі суспільства. Класифікація економічних систем суспільства. Національні моделі ринкової економічної системи та адміністративно-командної економіки.
курсовая работа [40,2 K], добавлен 26.05.2006Американська модель ринкової економіки та структурні аспекти її розвитку. Політика уряду США в сільськогосподарській галузі. Зміст російського варіанту перехідної економіки, оцінка етапу виходу з кризи. Суть та підсумки трансформаційних процесів в Китаї.
дипломная работа [2,4 M], добавлен 24.08.2010Сутність ринку та об’єктивні умови його функціонування. Визначальна роль виробництва та поняття терміну "ринкова економіка". Рентабельність як показник ефективності поточних витрат. Інтернаціоналізація господарського життя - закономірний процес розвитку.
реферат [24,6 K], добавлен 04.07.2009Теоретичні засади та об’єктивність процесу побудови соціального ринкового господарства в Україні. Сутність соціально-орієнтованої ринкової економіки. Характеристика основних соціалізуючих складових ринкової економіки. Забезпечення економічної свободи.
курсовая работа [37,0 K], добавлен 27.11.2010
