У посттоталітарній Україні існує певний консенсус щодо її реінтеграції в європейські структури. Усі гілки влади, в тому числі переважна більшість парламентарів, єдині у виборі європейського, євроатлантичного вектора розвитку. Це зобов'язує до ретельного розроблення і здійснення конкретизованої поетапної програми розвитку України у напрямі ЄС, змістом якої має бути синхронізація внутрішніх соціально-економічних перетворень із наближенням до європейських стандартів і норм.

Шлях до Європи буде складним, багатоетапним, охоплюватиме, як мінімум, десятирічний цикл глибинних економічних перетворень. Віхами на цьому шляху є утвердження зони вільної торгівлі, митний союз, у віддаленішій перспективі -- валютна інтеграція, спочатку асоційоване, а згодом -- повноправне членство в ЄС. При цьому важливо чітко з'ясувати, співставити здобутки і втрати наближення до ЄС. З огляду на це актуальні розроблення показників оцінювання процесу інтеграції України до СС і формулювання критеріїв таких оцінок. Не менш важливий пошук і за-діяння внутрішніх джерел нейтралізації (компенсації) неминучих витрат і максимізації можливих вигод. У пошуках внутрішніх джерел та імпульсів наближення до СС, безперечно, важливо спиратися на стале економічне зростання, ефективне використання геополітичного становища України, її .значення як транзитної держави, однак, не обмежуватись цією роллю.

Ефективність структурної перебудови залежить і від розвитку порівняльних конкурентних переваг національної економіки, розгортання конкурентоспроможних виробництв, розрахованих як на внутрішній, так і на зовнішній ринки, а також поєднання інвестиційного процесу з інтеграційними і соціальними перетвореннями. У цьому сенсі важливо, щоб міжнародне співробітництво, принаймні на початковому етапі євроінтеграції України, було сконцентроване на мікрорівні (підприємства, фірми) та в регіонах. Щодо цього вимагає зміни існуюча парадигма (грец. рага-deigma -- приклад, взірець) допуску іноземного капіталу в країну, необхідне подолання тенденції використання іноземних інвестицій для підтримання бюджету. Сподівання на іноземний капітал справдяться в разі створення сприятливого інвестиційного клімату, розширення можливостей іноземного інвестування, надання йому відповідних пільг, пропонування для капіталовкладень перспективних підприємств.

Актуальним є поглиблення досліджень інтеграційних процесів у світі, зокрема Європі (Польщі, Чехії, Угорщині, прибалтійських країнах). Глибокого аналізу потребують і внутрішні процеси в ЄС, проблеми і суперечності, які там виникають, шляхи їх вирішення [20; 358].

Важливою умовою реформування української економіки і суспільства є досягнення соціального консенсусу, загальнонаціональної злагоди на основі широкого громадського діалогу, співставлення різних поглядів та ідей з метою усвідомленого вибору ефективних, з найменшими соціальними втратами шляхів реінтеграції у постіндустріальну цивілізацію, забезпечення високих стандартів добробуту для всіх. За гостротою політичних дискусій, зіткненням консервативних і радикальних концепцій, програм економічних перетворень головне не випустити з поля зору вектор розвитку світової цивілізації, чітко орієнтуватися на ідеали вільного, демократичного, раціонального й ефективного суспільства майбутнього.

Висновки

За останні роки понад 80 країн світу здійснили фундаментальні реформи з метою створення ринкової системи. Усі вони визнали основоположний факт економічного життя: для досягнення процвітання та підвищення життєвого рівня неможливо обминути створення ринкової системи, тісно взаємопов'язаної з усією світовою економікою.

Відомо, що всі країни, що йдуть ринковим шляхом розвитку мають різні ринкові моделі. Скажімо є американська, канадська, німецька, японська та інші моделі.

Слід відзначити, що існуючі системи і спрямованість їх розвитку залежить від географічного положення; наявності природних ресурсів; історичних умов розвитку; традицій населення і його звичаїв; рівня розвитку продуктивних сил; соціальної спрямованості суспільства.

В усіх країнах є свої підходи, відмінні особливості ринкових відносин господарювання. Разом з тим у всіх розвинутих ринкових моделях є спільні риси, до яких відносяться:

* наявність різноманітних форм власності;

* перевага вільних цін на товари і послуги;

* розвинута система вільної конкуренції;

* певна система державного регулювання економіки.

Україна не повинна нікого копіювати, повторювати, а має будувати таку модель ринкової економіки, яка найбільше відповідає особливостям нашого розвитку, структурі економіки, географічному положенню. Враховуючи те, що Україна має могутній індустріальний і науково-технічний потенціал, підготовлені кадри нам недоцільно обирати модель ринкової економіки, в якій переважає дрібна приватна власність і економіка регулюється виключно ринковими законами. Цей шлях був би не прогресом, а регресом.

Таким чином, Україні важливо обрати правильний шлях переходу до ринку. Найпоширенішими з них є: еволюційний, прискорений (або "шокової терапії"), жорсткого регулювання.

Модель еволюційного переходу до ринку ґрунтується на поетапному і поступовому впровадженню ринкових відносин. Вона відзначається значною тривалістю (10-15 років) і поступовістю змін.

Модель "шокової терапії" передбачає одночасне і швидке введення усіх атрибутів ринку, стрімкий перехід від неринкових до ринкових відносин.

Модель жорсткого регулювання переходу до ринку ґрунтується на державному регулюванні цін, на найважливіші товари і доходи населення.

Вводити ринкову економіку в Україні слід прискорено, але без "шоку". Таким є поелементний, еволюційно-радикальний шлях. Він поєднує перший і третій варіант, тобто поступовість, поетапність і державне регулювання цін на найважливіші товари, з одного боку, і прибутків - з іншого. Одним стрибком нам не вдасться скочити в ринок, тому що в країні, по суті, немає розвиненої інфраструктури, без якої не може існувати сучасний ринок.

Перехід до ринкової економіки потребує також докорінних організаційних перетворень, проведення цілеспрямованих реформ, зміни психологічного мислення. В організаційному плані перехід до ринкової економіки може бути поділений на три основні стадії:

1) підготовча - демократизація економіки;

2) реформаторська - оздоровлення, стабілізація економіки;

3) творча - організація навчальної діяльності ринку.

Демократизація економіки включає: ліквідацію структур апарату примусового господарювання в економічній сфері; демонополізацію товарного і грошового обігу; декретування права власності; створення необхідних умов для конкуренції; кадрове забезпечення реформи.

Реформування економіки передбачає: створення надійного механізму управління грошово-кредитною системою; організаційно-господарське реформування економіки; створення ефективного механізму економічного стимулювання та регулювання підприємницької діяльності.

Творчий процес - організація навчальної діяльності ринку - об'єднує: відновлення функцій грошей; створення бюджетно-податкового механізму; свободу вибору форм власності; створення ринкової системи з усіма її елементами.

У межах основних стадій та їх напрямів розробляються загальна і конкретні цільові програми. Наприклад, програма економічної реформи і політики України включає такі розділи: фінансова політика, грошово-кредитна політика, лібералізація цін, зовнішньоекономічна політика, програма приватизації, інвестиційна політика, конверсія та структурна перебудова економіки та ін.

Список використаної літератури

1. Барр Р. Политическая экономия. -- М.: Международные отношения, 1994.

2. Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведев В.С. Політична економія: Підручник. -- К.: Ніка-Центр, 2000.

3. Берггольц П., Браер Ф. Основи політичної економії. Теорія економічних систем. -- К.: Київський університет ім. Т. Г. Шевченка, 1997.

4. Брагинский С. В., Певзнер В. С. Политическая экономия: дискуссионные проблемы, пути обновления. -- М., 1991.

5. Бузгайн А.В. Переходная экономика: Курс по политической экономии. -- М.: Таурус, 1994.

6. Валовой Д.В. и др. Политэкономия (история экономических учений, экономическая теория, мировая экономика). -- М., 2000.

7. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії. -- К.: Вища школа, 1995.

8. Ганслі Т. Соціальна політика та соціальне забезпечення за ринкової економіки. -- К.: Основи, 1995. -- 154 с.

9. Гош О.П. Політична економія капіталізму і післясоціалістичного перехідного суспільства: Підручник для вищих навчальних закладів. -- К.: «Преса України», 1999.

10. Держава та економічне зростання. -- К.: Інститут економічного прогнозування НАН України, 2001.

11. Дзюбик С., Ривак О. Основи економічної теорії. -- К.: Основи, 1994.

12. Дорнбуш Р., Фішер С. Макроекономіка. -- К.: Основи, 1996.

13. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В. Д. Базилевича. -- К.: Знання-Прес, 2001.

14. Економічна теорія / За ред. З.Г. Ватаманюка, С.М. Панчишина. -- К.: Заповіт, 1997.

15. Єременко В.Г. Основи соціальної економіки: Популярний курс. -- К.: МАУП, 1997.