Системний підхід до безпечності харчової продукції в ЄС та Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський торговельно-економічний університет

Системний підхід до безпечності харчової продукції в ЄС та Україні

Гавриляк М.Я.

Шестопал Г.С.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Вступ до Світової організації торгівлі та перспективи вступу до ЄС поставили гостру проблему щодо відповідності української продукції вимогам харчової гігієни і безпеки. Безпечність продукції стала ключовим ресурсом досягнення і підтримки конкурентних переваг у світі глобалізації бізнесу. В умовах ринкових відносин вирішити проблему безпечності традиційними методами, тобто запровадженням найжорсткішого контролю за готовою продукцією практично неможливо, тому має бути комплексний, системний підхід на кожній стадії життєвого циклу продукції. У зв'язку з цим стають актуальними питання стосовно процедур такого забезпечення через впровадження відповідних стандартів та систем управління безпечністю харчової продукції під час виробництва, постачання та реалізації [1, 5].

Аналіз останніх досліджень, у яких започатковано вирішення проблеми. Проблеми управління безпечності харчової продукції на основі впровадження стандартів та систем управління якості на підприємствах займалося багато зарубіжних і вітчизняних вчених та науковців. Серед них можна назвати таких вчених, як В. Андрійчук, І. Власенко, Я. Жаліло, Й. Завадський, Л. Євчук, Д. Крисанов, П. Саблук, О. Піддубний, М. Портер, Б. Райзберг, В. Стівенсон, Р. Фатхутдінов, Ю. Ставська та ін. Проте цілий ряд проблемних питань і досі не має остаточного наукового розв'язання [1, 3, 4].

Метою статті є аналіз тенденцій у стратегічних напрямках та підходах до розвитку стандартів і систем щодо безпечності харчових продуктів в контексті глобалізації пошуку перспективних напрямків підвищення ефективності системи технічного регулювання.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Безпека харчових продуктів повинна бути складовою частиною загального стратегічного плану будь-якого харчового підприємства. Бажання виробників харчових продуктів мінімізувати ризики та контролювати безпечність виробленої продукції призвело до створення та розробки різних концепцій управління безпечністю. В Україні питаннями впровадження системи НАССР почали цікавитися тільки з 2001 року у зв'язку з необхідністю виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.09.2001р. № 462-р «Про затвердження плану першочергових заходів щодо впровадження систем управління якістю на підприємствах» та другої редакції Закону України «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини» № 771/97-IV від 24 жовтня 2002 р. (табл. 1) [2].

Таблиця 1. Етапи формування системи НАССР в Україні

Слід зазначити, що в законодавстві України вже були посилання на систему НАССР. Зокрема, у Законі «Про безпечність та якість харчових продуктів» в редакції 2005 року записано, що «особи, які займаються виробництвом або введенням в обіг харчових продуктів, повинні застосовувати санітарні заходи та належну практику виробництва, системи НАССР, та/або інші системи забезпечення безпечності та якості під час виробництва та обігу харчових продуктів». Проте, мова не йде про обов'язкове впровадження системи НАССР на вітчизняних підприємствах. З іншого боку, тоді не було визначено механізми перевірки ефективності системи НАССР, а також відповідальних за цей контроль. Відповідальність за безпечність харчових продуктів була розмита між офіційними контролюючими органами та виробниками. Тому в Україні система НАССР розвивалася як частина добровільних стандартів, які базуються на ISO 22000, міжнародному стандарті на харчові продукти IFS тощо. На систему НАССР переходили ті підприємства, які виходили на міжнародні ринки і стикалися з вимогою щодо її запровадження [1, 2].

Безперечно, однією з мотивацій до запровадження систем НАССР для харчових підприємств є підвищення експортних потужностей підприємства. Рушієм розвитку НАССР в Україні також стали торговельні мережі. Спочатку це були торговельні мережі з іноземним капіталом, вони працювали за принципами країн Європи і ставили певні вимоги до своїх постачальників. За кілька років підключилися й деякі українські мережеві торгові центри. Для відповідності законодавчим вимогам України достатньо запровадити і при бажанні сертифікувати систему менеджменту безпеки харчових продуктів у відповідності зі стандартом ДСТУ 4161 або ISO 22000.

На всіх молокозаводах, бійнях та інших підприємствах, де виробляють харчові продукти, до складу яких входять необроблені інгредієнти тваринного походження, НАССР має бути запроваджена у 2017 р. Виробники соків та цукерок мають відведений термін до 2018 р., а власники малих підприємств - до 2019 року. Низка виключень або можливість запровадити спрощений НАССР передбачена для закладів роздрібної торгівлі, закладів громадського харчування, кондитерських, пекарень [3].

Європейські роздрібні мережі, як правило, вимагають не тільки впровадження системи НАССР на виробництві харчових продуктів, а й сертифікації харчових продуктів, які поставляються та іншим вимогам Глобальної ініціативи з безпеки харчових продуктів (GFSI). Зокрема, деякими з них є: FSSC 22000 «Food Safety Certification 22000» (Схема сертифікації систем управління безпечністю харчової продукції), IFS «International Food Standard» (Міжнародний харчової стандарт), BRC «Global Standard for Food Safety. Як правило, великі торговельні мережі вимагають наявності більш жорстких систем IFS і BRC. Тобто «замовником» стандарту системи менеджменту безпеки харчової продукції, яким має відповідати виробник, виступає, по суті, споживач - торговельна мережа [5].

Стандарт IFS (International Food Scheme) - Міжнародна схема сертифікації в харчовій галузі. Стандарт розроблено ініціативною групою провідних компаній роздрібної торгівлі Німеччини (Hauptverband des Deutschen Einzelhandels) з метою створення єдиного базового стандарту проведення аудитів систем управління безпекою. IFS вважається авторитетним міжнародним стандартом з безпеки для всіх виробників харчових продуктів. Зокрема, стандарт IFS визнаний найбільшими торговельними мережами, які охоплюють більше шістдесяти відсотків всієї світової торгівлі. У країнах Європейського Союзу IFS є найбільш важливим стандартом для постачальників провідних торговельних мереж [5].

Стандарт харчової галузі BRC (British Retail Consortium) - Британського Консорціуму Роздрібної торгівлі) було розроблено у 1998 році спочатку для постачальників фірмової продукції, а потім став широко використовуватися у низці інших галузей харчової промисловості, включаючи підприємства ресторанного господарства та виробників сировини. У подальшому стандарт став незамінними для всіх організацій галузі. Застосування стандарту за межами Великобританії зробило його глобальним, і не лише з метою оцінки постачальників, але і як основа для виробництва харчових продуктів і планування перевірок. Стандарт BRS спрямований на забезпечення безпеки продукції і встановлює поряд з вимогами до системи HACCP вимоги до системи менеджменту якості й гігієни виробничого середовища. Стандарт передбачає два рівні сертифікації - основний (базовий) і вищий. Низка міжнародних підприємств вимагає застосування цього стандарту.

Основною відмінністю стандарту GlobalGAP від інших стандартів є оцінка безпечності не вирощеного продукту, а відстеження і оцінка всього технологічного циклу. Іншими словами, якщо вирощування проводиться у відповідності з чітко встановленими нормами та технологічними регламентами, отримана продукція буде безпечною.

Для кінцевої перевірки проводиться аналіз продукції на вміст залишків пестицидів та агрохімікатів.

Сертифікат GlobalGAP є свідченням належного рівня аграрного виробництва. Він забезпечує для фермера ряд суттєвих переваг:

комерційні: продукція, сертифікована за даним стандартом, є безпечною для споживання, а тому користується більшим попитом, що значно полегшує збут;

конкурентні: сертифікація GlobalGAP є вагомою конкурентною перевагою компанії-виробника. Фермер демонструє готовність іти на зустріч побажанням споживача:

впевненість покупців: покупці продукції (супермаркети, переробні підприємства, пункти громадського харчування) впевнені в якості і безпечності отриманої продукції.

Директивою щодо загальної безпеки продукції в ЄС є система оперативного обміну інформацією для вирішення екстрених ситуацій, викликаних споживчими товарами, які становлять серйозну пряму небезпеку: система RAPEX, яка почала функціонувати в 2004 році. Головна перевага такої системи - гнучкість, оперативність та ефективність. З моменту її запуску кількість товарів, визнаних небезпечними, збільшилася в 4 рази. Виявлення ризикової чи небезпечної продукції в одному торговельному закладі має призводити до обмеження чи вилучення її з ринку в усій країні. Вона вимагає, щоб нотифікований орган сповіщав Комісію й інші держави-члени про серйозні дефекти виконання, неналежні маркування чи інструкції, які можуть призвести чи вже призвели до смерті хворих чи користувачів або серйозного погіршення стану їхнього здоров'я. Система застосовується до всіх товарів, призначених для споживачів, за винятком товарів, призначених для професійного використання, чи товарів, які на підставі інших документів Співтовариства підлягають еквівалентним процедурам повідомлення.

Мережа оперативного попередження між Європейською Комісією, країнами-членами ЄС та Європейською агенцією стандартів харчових продуктів про загрозу здоров'ю людей від харчових продуктів, яка спрощує вжиття належних оперативних заходів з управління ризиками. Правове поле ринкового нагляду в ЄС складається з двох компонентів (рис. 1):

Горизонтальний компонент, що встановлює загальні принципи ринкового нагляду:

Директива 2001/95/ЄС про загальну безпечність продукції;

Регламент 765/2008 щодо вимог до акредитації та ринкового нагляду;

Директива 85/374/ЄЕС щодо відповідальності за дефектну продукцію.

Вертикальний (або секторний) компонент, що встановлює правила ринкового нагляду для окремих типів продукції. До нього належать директиви Нового та Глобального підходів, а також директиви старого підходу, що регулюють обіг окремих категорій товарів у межах єдиного ринку.

Рис. 1. Загальний огляд законодавства ЄСу галузі харчових продуктів

Відзначимо, що регламенти ЄС належать до горизонтального законодавства і цілком присвячені регулюванню правових відносин між основними суб'єктами права, а технічні нормативи в цих документах взагалі відсутні. Технічні норми з'являються, як правило, на рівні вертикальних директивних документів. Нормуванню технічних вимог присвячуються додатки, а основні частини документів містять суто правові норми. У системі технічного регулювання ЄС всі показники безпечності рознесені по численних директивних документах та їхніх групах, наприклад, «риба та рибні продукти», «вода», «смакові домішки» [3, 5].

Слід зазначити, що в Україні на сьогодні сформовано наступні горизонтальні складові системи контролю харчових продуктів: «законодавство», «менеджмент та організаційна структура», «інспекційна служба», «лабораторна служба», «інформація, навчання та комунікації». Вимоги до безпеки харчових продуктів зводяться до наступного: не дозволяється виводити на ринок небезпечні харчові продукти, якщо вони можуть завдати шкоди здоров'ю або непридатні для споживання людиною. Якщо харчові продукти відповідають вимогам спеціальних правил, органи влади все одно можуть ужити примусових заходів у випадку невиконання інших аспектів вимог щодо загальної безпеки харчових продуктів. У випадку відсутності правил ЄС щодо певного аспекту безпеки харчових продуктів можуть застосовуватись спеціальні внутрішні правила країни ЄС, за якими продається харчовий продукт. Таким чином, існуючі стандарти і системи безпечності харчової продукції можна визнати ефективними, оскільки вони дозволяють уникнути технічних бар'єрів та результативно функціонувати всім учасникам міжнародного ринку.

Висновки. З метою розширення кордонів реалізації харчової продукції вітчизняним виробникам необхідно змінювати існуючий підхід до впровадження стандартів та систем управління безпечності. Для цього, перш за все, необхідно почати з удосконалення законодавчо-нормативної бази України, що має здійснюватися на основі передового досвіду міжнародної та регіональної практики за двома напрямками: удосконалення методології та процедури актуалізації існуючої бази законодавчо-нормативних документів та створення методології та процедур впровадження нових стандартів і систем безпечності, що відповідають сучасним потребам ринку та суспільства.

Література

безпечність харчовий продукція

1. Плахотін В.Я. Проблеми розробки і впровадження системи НАССР та шляхи їх вирішення / В.Я. Плахотін, І.С. Тюрікова, Т. Ю. Суткович // Наукові праці ОНАХТ, Вип. 36.(2). - 2009 - С. 220-224.

2. Про безпечність та якість харчових продуктів. Закон України від 23 грудня 1997 р. № 771/97-ВР (в ред. від 6 вересня 2005 р. з наступними змін. та доповн.) // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 1998. - № 19. - С. 98.

3. Хімічева Г.І. Аналіз сучасних принципів і підходів до оцінки якості та безпечності харчової продукції / Г.І. Хімічева, М.А. Зенкін, Т.М. Скалига // Вісник КНУТД. - № 6 (92), 2015. - С. 156-163.

4. Крисанов Д.Ф. Система гарантування безпечності та якості харчової продукції в Україні: ретроспектива реформування та рівень сформованості у європейському вимірі / Д.Ф. Крисанов // Економіка харчової промисловості. - № 4(20). - 2013. - С. 5-10.

5. Ролько О. Упровадження інтегрованої системи управління на м'ясопереробному підприємстві / О. Ролько // Стандартизація сертифікація якість. - № 2009. - С. 56-60.

6. Міжнародне технічне регулювання: навч. посіб./ О.М. Сафонова та [ін.]. - Х.: ХДУХТ, 2013. - 372 с.

Размещено на Allbest.ru