Екологічна якість м'ясо-молочної продукції на прикладі Богодухівського району Харківської області

Говорячи про якість м'яса, мається на увазі цілий ряд різних показників - органолептичних, морфологічних, фізико-хімічних. Покупець, купуючи м'ясо, судить про його якість за зовнішнім виглядом, а надалі - за його смаком. Ця органолептична оцінка не об'єктивна, до того ж змінюється в різних місцях і згодом у залежності від попиту.. Зараз, наприклад, великим попитом користується пісне м'ясо, у той час як раніше віддавали перевагу жирному продукту.

Морфологічні ознаки поєднують такі показники, як співвідношення в туші окремих відрубах м'язової, жирової, кісткової і сполучної тканин, структуру м'язової тканини, що характеризується діаметром м'язових волокон і внутрим'язових жирових прошарків, що додають продукту «мармуровість», Ці ознаки, однак, складно використовувати для визначення якості м'яса.

Найбільш об'єктивно про якість м'яса можна судити за його хімічним складом, вмістом повноцінних і неповноцінних білків, граничних і неграничних жирних кислот, мінеральних речовин і вітамінів. Найбільшу роль тут відіграє протеїн м'яса. У туші на нього припадає приблизно 14,5%, у м'язах - до 23%.

Змінюючи технологію відгодівлі тварин, їхню вагу і вік до моменту забою, з огляду на їхні породні особливості, можна в значній мірі поліпшити якість продукції, змінювати її властивості в залежності від вимог споживачів.

Найбільшу питому вагу у виробництві м'яса в нашій країні займає яловичина, а найбільшу частку в забійному контингенті великої рогатої худоби - молодняк у віці до 2 років. Він і дає основну сировину для м'ясопереробної промисловості.

Зі збільшенням віку тварин починається зайве відкладення підшкірного жиру. Його надлишок змінює якість м'яса. Калорійність підвищується, а вміст білків, навпаки, зменшується, при цьому погіршується харчова цінність продукту.

Як м'ясна продуктивність, так і особлива якість м'яса багато в чому залежать від спадковості тварини, генетичних факторів. Вони визначають форму й обсяг різних м'язів, розподіл жиру в туші, товщину м'язових волокон. Інтенсивність росту тварини залежить як від спадковості, так і від середовища, якщо інтенсивність і повноцінність годівлі зумовлюють величину приросту ваги.

Якість м'яса змінюється і зі зміною типу годівлі тварин. Так, на раціонах з великою часткою зернових концентратів збільшується відкладення жиру, а відгодівля худоби переважно на грубих і соковитих кормах дає пісну яловичину.

Якість м'яса залежить і від статі тварин. Так, при відгодівлі невихолощених бичків одержують важкі туші з пісним м'ясом. При інтенсивній відгодівлі півторарічні бички чорно-строкатої породи важать в середньому 508 кг, кастрати - 445 кг і телиці - 418 кг. При цьому вміст білка в м'ясі складає відповідно 18,88; 17,80 і 17,70%, а жиру - 9,75; 18,40 і 19,40%. Загальна кількість білка в туші бичків виявилося на 24% більше, ніж у кастратів, і на 34% більше, ніж у телиць. А жиру, навпаки, у тушах бичків містилося на 76% менше, ніж у кастратів.

Порода тварин, тип їхньої статури, інші генетичні особливості значно впливають як на відгодовуючі якості молодняку, так і на якість одержуваного при його забої м'яса. Практика господарств довела, що худоба більшої частини розведених у нашій країні порід як спеціалізованих м'ясних, так і комбінованих і навіть молочних порід при інтенсивному вирощуванні і відгодівлі показує досить високу продуктивність.

На формування якості м'ясо-молочної продукції впливає ряд природних та соціально-економічних умов. Серед природних факторів можна виділити ґрунти, які мають, як прямий, так і опосередкований вплив на здоров'я і продуктивність тварин. Характер впливу ґрунтів на тварин залежить від їх механічних, фізичних, хімічних, біологічних, радіоактивних якостей і процесів, які відбуваються в них.

У ґрунті містяться різні мікроелементи: кобальт, мідь, марганець, цинк, бор, йод, фтор, молібден і інші. Крім того до ґрунту потрапляють хімічні речовини, які використовуються для боротьби з шкідниками та хворобами сільськогосподарських рослин і бур'янами, хімічні залишки промислових підприємств, мінеральні добрива.

Хімічний стан ґрунту істотно впливає на хімічний склад кормових рослин, які на ньому ростуть, і на склад води, особливо підземної.

Недостатня кількість у ґрунті солей кальцію і фосфорної кислоти впливає і на вміст їх у рослинних кормах, а через них негативно впливає на мінеральний обмін речовин у тварин, викликає ряд специфічних захворювань кісток, знижує продуктивність тварин, їхню відтворювальну функцію..

Недостатній та надлишковий вміст у ґрунті окремих мікроелементів є причиною масових хвороб обміну речовин у тварин.

Кормові продукти рослинного походження, які необхідні для життєдіяльності організму тварин, завжди містять у собі певну кількість радіоактивних елементів. Природні радіоактивні елементи накопичуються в рослинах із ґрунту або потрапляють через повітря в кількостях, що називаються фоновими значеннями.

При надлишковому радіоактивному забрудненні навколишнього середовища концентрація радіонуклідів у кормах, які потрапляють у шлунково-кишечний тракт тварин, підвищується. Частково радіонукліди надходять у органи травлення тварин через воду. Їх доля подібна долі стабільних хімічних елементів, що входять до складу корму. Потрапляючи в шлунково-кишечний тракт, кормові продукти зазнають механічної, біологічної і хімічної обробки, перетворюючись у такі сполуки, які можуть бути використані організмом. Оральний шлях є основним шляхом залучення радіонуклідів в організм тварин. Ступінь поглинання радіонуклідів шлунково-кишечним трактом і опромінення його відділів визначається швидкістю пересування радіоактивних речовин.

Згідно результатів досліджень вчених А.С. Панченка та С.І. Сироткіна, час настання максимальної концентрації радіонуклідів у кров корів після разового надходження їх у шлунково-кишечний тракт варіює в досить широких масштабах і складає для фтору -18-3-5 годин для йоду-131 і натрію-22 - відповідно 6 і 8 годин, для фосфору -32-6 і 30 годин, цезію-137, і заліза-59-24 години, кальцію-45 і стронцію-90 - 8 годин, кобальту-60 і натрію-12 годин.

У дослідах на коровах було встановлено, що максимальне щоденне надходження через повітря становить йоду-131 і барію-140, що становило відповідно 8 і 50 пкюрі, тоді як через пасовиська їх надходило в 10000 разів більше. Таким чином, з точки зору забруднення продуктів тваринного походження, інгаляційний шлях надходження радіоактивних речовин суттєвої ролі не відіграє.

У незначній кількості здійснюється накопичення радіонуклідів у сільськогосподарських тварин у результаті контакту радіоактивних речовин з їх шкірою. За даними досліджень С.К. Комара та М.О. Ілліна, неушкоджена шкіра є ефективним бар'єром для проникнення більшості радіонуклідів. Цими ж дослідами було встановлено, що розчинні сполуки із радіонуклідами здатні проникати через шкіру тварин в таких кількостях: стронцій-85, наприклад, може надходити через поверхню поголеної шкіри в організм через водний розчин хлориду стронцію, йод-131 - через водний розчин йодиду натрію, уран - через солі шестивалентного урану, сірка-35 - через жирові розчини і радон - через мазі. Тритій і дейтерій, які знаходяться в атмосфері, надходять через шкіряний покрив у тих кількостях, що і при вдиханні повітря.

Відомо, що з молоком і молочними продуктами в організм людини в різні періоди життя може надходити від 50 до 100% стронцію-90, цезію-137, йоду-131, цинку-65, кобальту-60, марганцю-54, заліза-59. Тому при дослідженні міграції вказаних радіонуклідів за біологічними ланцюгами живлення велика увага надається переходу їх із навколишнього середовища в молоко.

Залежність між надходженням радіонуклідів з кормами і виділення їх з молоком може становити в процентному відношенні від добового надходження в організм на удої, хоча отримані при цьому коефіцієнти змінюються від кількості секреційного молока і не дозволяють дати точну оцінку надходженню радіонуклідів із раціону в молоко.

Дослідження з питань впливу надлишкової кількості радіонуклідів на організм тварин показали, що суттєвого впливу вони не мають. Проте в окремих випадках у тварин спостерігалась зміна стану шерстяного покрову, неправильна постановка кінцівок, розпухання карпальних суглобів, шульгання. Відбуваються також вікові зміни в нирках, печінці, спостерігається дистрофія. Все це, безумовно, впливає на якість м'ясо - молочної продукції.

Продуктивність тварин у значній мірі залежить від умов їх утримання.

На відміну від атмосферного повітря газовий склад повітря закритих приміщень для тварин, в залежності від якості будівель і санітарно - технічного обладнання і технології утримання, відрізняється підвищеним вмістом вуглекислого газу і меншою кількістю кисню. В повітрі закритих приміщень часто містяться аміак, сірководень, клоачні гази і інші продукти гниття і бродіння органічних речовин.

Погіршує газовий склад повітря приміщень видихуване тваринами повітря за умов недостатнього повітряного обміну та вентиляції.

У такому повітрі міститься більше ніж у 100 разів вуглекислого газу і приблизно на 25% менше кисню. Довготривале перебування тварин у приміщеннях, де велика концентрація вуглекислого газу, аміаку, сірководню і клоачних газів, виявляє токсичну дію на організм; у тварин знижується продуктивність, стійкість до захворювань, а в окремих випадках спостерігаються паталогічні процеси.

Молочна продуктивність корів багато в чому залежить від кількості і якості кормів. Недарма кажуть, що молоко у корови «на язиці». В літній період використовується зелений корм: озимина, зелена маса сіяних злаків, бобових, трава, кукурудза, суданка, бадилля городніх культур.

У період у добовому наборі кормів молочної корови повинно бути: грубих кормів - до 20, сочних - до 50, концентратів - до 30% в залежності від надоїв.

Як добавки із мінеральних речовин використовують сіль, крейду, кісткову муку, кормові фосфати. Додатково можуть бути використані харчові відходи.

Такий набір кормів забезпечує потребу тварин у важливих елементах годівлі: протеїнів, мінеральних речовинах і каротині. Загальна поживність кормів виражається в кормових одиницях. За кормову одиницю береться поживність одного кілограма вівса.

Повноцінна годівля, спадковість сприяють жировим якостям молока, які найвищі із жовтня до лютого місяця.

Екологічно ефективними і біологічно повноцінними вважаються раціони, які в зимовий період складаються : силос - 20, сіно - 3-4 кг, буряків - 25 кг; в літній період: зелені корма - 60-70 кг і концентровані корма - 4-5 кг.

Жирність молока підвищують корма, багаті на білки: сіно, бобові, трави, жмих, висівки, пивні та хлібні дріжджі .

Надої молока знижуються при порушенні режиму годівлі. В літній період продуктивності молочної продукції сприяє свіже повітря і сонячне світло. Тому влітку рекомендується щоденно виганяти корів на пасовиська, що сприяє накопиченню протеїну, вітамінів і мінеральних речовин .

Таким чином, ґрунт, на якому вирощують корма, радіоактивний фон, повітря, раціональна годівля та належне утримання тварин - головні чинники продуктивності та якості м'ясо-молочної продукції.

Отже, продуктивність та якість м'ясо-молочного тваринництва може бути досягнута шляхом удосконалення систем і способів утримання тварин, організації нормованої годівлі корів, бичків, ремонтного молодняку, застосування прогресивних форм організації праці і виробництва.

екологічний м'ясомолочний якість забруднення

2.2 Методи дослідження якості м'ясо-молочної продукції

З метою виявлення вмісту в молоці таких хімічних елементів, як: ртуті, свинцю, міді, кадмію, цинку використовують колориметричний метод.

Колориметричний метод заснований на деструкції аналізованої проби сумішшю азотної і сірчаної кислот, осадженні ртуті йодидом міді і подальшому колориметричному визначенні у вигляді тетрайодомеркуроату міді - шляхом порівняння зі стандартною шкалою.

Для одержання 1 дм³ суспензії 212 г. йодистого калію розчиняють у

2 дм³ води, змішують з 800 см³ розчину сульфату міді концентрації 200 г/дм³ у скляній банці місткістю не менш 5 дм³ і залишають до повного осадження осаду. З осаду, що утворився, декантують рідину. Осад багаторазово промивають водою до ясно-жовтого кольору надосадової рідини. Для видалення рожевого відтінку осад відбілюють. Для цього в судину із суспензією додають спочатку від 10 до 20 см³ розчину сірчанокислого натрію концентрацією 1,25 моль/дм³, а потім - насичений розчин сірчанокислого натрію від 10 до 20 см³ для коагуляції осаду. Якщо завись вибілена недостатньо і погано осаджується, додавання розчинів варто повторити. Надосадову рідину зливають декантацією, а осад переносять на подвійний фільтр, зроблений з лабораторного фільтрувального паперу і щільно покладений у лійку діаметром 250 мм, і промивають на фільтрі водою до майже негативної реакції на сульфат-іон. Фільтр проколюють скляною паличкою, осад змивають водою в мірну колбу і доводять об'єм до 1 дм³.

Завись вважається правильно приготовленою, якщо вона білого кольору й осідає протягом 15 - 20 хв. Зберігають суспензію в темній склянці не більше 1 міс.

0,135 г. двохлористої ртуті переносять у мірну колбу місткістю 1 дм³ і доводять до мітки при постійному перемішуванні розчином йоду 2,5 г/дм³.

Аналогічно готують основний розчин ртуті зі стандарт-титру. Розкривають стандарт-титр, що містить 0,135 г. двохлористої ртуті переносять у мірну колбу місткістю 1 дм³, доводять до мітки розчином йоду 2,5 г/дм³. Отриманий розчин містить 100 мкг ртуті в

1 см³. Зберігається в склянці притертою пробкою в захищеному від світла місці протягом 3 міс. Безпосередньо перед визначенням ртуті 1см³ основного розчину ртуті поміщають у мірну колбу місткістю 100см³ і доводять до мітки при постійному перемішуванні розчином йоду 2,5 г/дм³. Отриманий розчин містить 1 мкг ртуті в 1 см³.

Розчин сірчанокислої міді і сірчистого натрію готують змішанням розчину сірчанокислої міді 100 г./дм³ і розчину сірчанокислого натрію 1,25 моль/дм³. Суміш перемішують у конічній колбі місткістю 100 см³ до одержання прозорого розчину і використовують негайно. З появою каламуті розчином користуватися не можна.

Деструкцію «відкритим» способом проводять у термостійкій конічній колбі місткістю 750 см³. Пробу рівномірно розподіляють по дну колби, додають реактиви. У колбу з пробою вносять послідовно етиловий спирт, воду й азотну кислоту. Колбу закривають лійкою діаметром 25 мм, вміст перемішують і витримують при кімнатній температурі в залежності від виду продукту від 20 до 30 хв. чи залишають на ніч. Сірчану кислоту наливають у склянку, місткістю 50 см³, обережно по краплях додають у колбу з пробою через лійку. Швидкість внесення сірчаної кислоти повинна постійно підтримувати реакцію розкладання азотної кислоти, але щоб не відбувалося виділення окислів азоту з колби, тому що при бурхливому перебігу реакції можливі втрати ртуті. По закінченню внесення сірчаної кислоти колбу залишають у витяжній шафі при кімнатній температурі до припинення виділення бурих парів окислів азоту, але не більш, ніж на 30 хв. Потім колбу поміщають на водяну лазню. У перші 15 хв. перебування колби на водяній лазні можливо бурхливе розкладання азотної кислоти з великим виділенням окислів азоту. У цей час необхідно особливо уважно стежити за ходом реакції. При бурхливому перебігу реакції у колбу додають порціями по 5-10 см³ окропу так, щоб загальна кількість води, що додається, склала 30-50 см³, чи знімають на 3-5 хв. із бані.

Деструкцію проводять до повного просвітління природного шару рідини в колбі, але не менш 45 хв. Колбу знімають з бані і гарячий деструктат фільтрують у колбу місткістю 500 см³, у яку попередньо наливають 20 см³ розчину сечовини, через зволожений водою подвійний паперовий фільтр, покладений у лійку 100-150 мм. Колбу з-під деструктата і фільтр кілька разів промивають окропом.

У колбу з охолодженим деструктатом додають 15 см³ суспензії йодиду міді. Вміст колби перемішують три рази з інтервалом 5 хв і залишають до повного осадження осаду. Якщо осад, що утвориться, пофарбований у яскраво-рожевий чи цегляно-червоний колір, що свідчить про вміст ртуті в зразку більш 25 мкг, додають ще 15 см³ йодиду або міді, аналіз повторюють, зменшивши навішення зразка, відповідно зменшують і кількість реактивів для деструкції.

Через 1 годину максимально можливу частину надосадової рідини зливають, намагаючись не збурити осад, і відкидають. До осаду додають

15 см³ 10 г/дм³ розчину сірчанокислого натрію, збовтують і переносять на зволожений водою одношаровий паперовий фільтр, щільно покладені в лійку діаметром не більш 35 мм. Краї фільтра повинні виступати з лійки діаметром не більше ніж на 5 мм. Колбу з-під осаду кілька разів обполіскують 10 г/дм³ розчину сірчанокислого натрію і зливають на той же фільтр для того, щоб весь осад був перенесений на фільтр.

Коли вся рідина профільтрується, весь осад на фільтрі промивають 50 см³ суміші ацетону з розчином сірчанокислого натрію концентрації 10 г/дм³ співвідношення 1:1. При проходженні суміші через фільтр осад і фільтр знову промивають розчином сірчанокислого натрію, концентрацією 10 г/дм³. Відмиття осаду проводять до зникнення жовтого забарвлення промивних вод і до рН не менш 5. Промивні води відкидають. Смужкою фільтрувального паперу видаляють залишок рідини з вузької частини лійки й осад підсушують на фільтрі протягом 15 хв. Потім його обробляють на фільтрі 3,5 г/дм³ розчину йоду в залежності від кольору осаду. Для цього необхідна кількість розчину йоду, зазначена в таблиці 2.1, відміряють у циліндр або пробірку і проводять обробку фільтром невеликими порціями, наносячи рідину на краї фільтра. Отриманий фільтрат доводять до обраного обсягу. Фільтрат можна зберігати в пробірках із притертими пробками в темному місці в плині доби. Орієнтована схема проведення аналізу представлена в таблиці 2. 1.

У мірні пробірки для колориметрування вносять точні об'єми стандартного розчину ртуті і розчину йоду, зазначені в таблиці 2.2. Потім додають з бюретки по 3 см³ складеного розчину, закривають пробками, ретельно перемішують. Витримують у захищеному від світла місці до повного осадження осаду тетрайодомеркуроату міді.

Колориметричне визначення ртуті проводять шляхом візуального порівняння кольору осаду в пробірках із пробою з кольором осаду в пробірках градуйованої шкали. Для цього пробірки розташовують під кутом 25-30⁰ таким чином, щоб осад залишався на дні пробірки, а надосадова рідина перемістилася до пробки.

Таблиця 2.1 - Орієнтовна схема проведення аналізу

Колір осаду	Стандартний вміст ртуті в зразку, мкг	Об'єм 3,5 г/дм3 розчину йоду для розчинення ртуті, см3	Аліквотный об'єм, взятий для колориметрування, см3
Білий Білий Білий з рожевим відтінком Блідо-рожевий Яскраво-рожевий	0,0-0,5 0,5-5,0 5,0-15,0 15,0-25,0 більш 25,0	6,0 10,0 15,0 25,0 25,0	6,0 3,0 і 6,0 0,5; 1,0 або 2,0 0,5; 1,0 чи 2,0 0,5 і 1,0

Таблиця 2.2 - Об'єми стандартного розчину ртуті і розчину йоду для колориметрування

Кількість стандартного розчину ртуті, см3	Кількість 2,5 г/дм3 розчину йоду, см3	Зміст ртуті, мкг
0,00 0,15 0,25 0,50 0,75 1,00 1,25 1,50 1,75 2,00	6,00 5,85 5,75 5,50 5,25 5,00 4,75 4,50 4,25 4,00	0,00 0,15 0,25 0,50 0,75 1,00 1,25 1,50 1,75 2,00

Масову частку ртуті у млн^-1 обчислюють за формулою:

де m₂ - маса ртуті в аліквотному об'ємі, взятому для колориметрування, визначена за градуйованою шкалою, мкг;

m₁ - маса ртуті в контрольному досліді, визначена за градуйованою шкалою, мкг;

V - об'єм розчину йоду 3,5 г/дм³, використаний для розчинення ртуті, см³;

V₁ - аліквотний об'єм, см³;

m - маса зразка, взята для деструкції, г.

За кінцевий результат дослідів беруть середнє арифметичне значення результатів двох паралельних визначень, виправлене на величину систематичної складової похибки вимірів, що складає +0,20Х. Допустима відмінність результатів двох паралельних визначень при Р = 0,95 не повинно перевищувати 30% стосовно середнього арифметичного значення. Кінцевий результат округлюється до другого десяткового знака.

З метою виявлення вмісту в молоці пестицидів використовують методи тонкошарової та газорідинної хроматографії.

Метод тонкошарової хроматографії заснований на виділенні хлорорганічних пестицидів з молока і молочних продуктів, очистці екстрактів і визначенні їх на скляних пластинах, покритих шаром адсорбенту, розгонку хроматограми в рухливому розчиннику і прояві хроматограми азотнокислим сріблом.

Чутливість методу становить 0,05 мг/кг.

У склянку місткістю 150 мл відважують 0,5 г азотнокислого срібла, розчиняють у 5 мл дистильованої води, доливають 7 мол водяного аміаку і доводять об'єм розчину ацетоном до 100 мл. Готують реактив, що виявляє, у день уживання. На пластинку розміром 90х120 мм витрачається 8-10 мл реактиву, а на пластинку 130х180 мм - 12-15 мл реактиву.

Скляну пластинку ретельно промивають водою, хромовою сумішшю, дистильованою водою, висушують, протирають етиловим спиртом або ефіром і покривають сорбційною масою.

Силікагель заливають соляною кислотою, розведеною водою 1:1, і залишають на 10-20 год. Кислоту зливають, силікагель промивають водою і кип'ятять протягом 2-3 год. з розведеною азотною кислотою. Оброблений силікагель промивають проточною водою, а потім дистильованою до нейтральної реакції промивних вод і сушать у сушильній шафі при температурі 130±5^оС протягом 4-5 год. Дроблять і просівають через сито 100 меш. Підготовлений силікагель зберігають у склянці з притертою пробкою.

Гіпс гартують у сушильній шафі при температурі 160±5^оС протягом 6 год. Розтирають у порцеляновій ступці і просівають через сито 100 меш.

40 г. силікагелю і 2 г гіпсу розтирають у порцеляновій ступці, і додають 90 мл дистильованої води порціями по 8-10 мл і розмішують до утворення однорідної маси.

50 г окису алюмінію, просіяного через сито 100 меш, 5 г кальцію сірчанокислого ретельно змішують у порцеляновій ступці, переносять у колбу, додають 75 мл дистильованої води і струшують до утворення однорідної маси.

На підготовлену скляну пластинку наносять 20 г. сорбційної маси, і рівномірно розподіляють по поверхні. Сушать на рівному столі 1,5-2 год. і зберігають у ексікаторі без доступу світла.

Суміш стандартних розчинів пестицидів готують шляхом розчинення 10-20 мг кожного з пестицидів у 100 мл н-гексану. Вихідний розчин доводять н-гексаном до концентрації: б і г-ГХЦГ і 4,4ґ-ДДЕ - до 0,2 мкг/мл; ГЕПТАХЛОРУ - до 0,5 мкг/мл; 4,4ґ-ДДД і 4,4ґ-ДДТ - до 1 мкг/мл. Розчини зберігають у судині з притертою пробкою при температурі не вище 10 ± 1 ^оС, не більш одного місяця з дня приготування.

До 1 л дистильованої води додають хлористий натрій доти, доки кристали хлористого натрію при кімнатній температурі не перестануть розчинятися. Зберігають насичений розчин у склянці з пробкою при кімнатній температурі.

50 г. щавлевокислого калію розчиняють у 950 мл дистильованої води. Зберігають у склянці з пробкою при кімнатній температурі.

25 мл продукту поміщають у ділильну лійку місткістю 250 чи 300 мл. Доливають 5 мл водяного розчину хлористого натрію, перемішують, доливають 100 мл ацетону й енергійно струшують протягом 2 хв. Доливають 100 мл хлороформу і знову струшують 2 хв, після чого лійку залишають на 5 хв до повного поділу шарів. Нижню фазу виливають у круглодонну колбу зі шліфом місткістю 500 мл і випарюють на приладі для відгону розчинників насухо, а верхню фазу відкидають. Екстракт змивають зі стінок колби 30 мл н-гексану.

Для підготовки колонки в нижню частину бюретки поміщають скловату, насипають 70 мл силікагелю АСК, ущільнюють його постукуванням і промивають 50 мл н-гексану. На підготовлену колонку наносять 30 мл екстракту. Після того, як екстракт всотається в сорбент, пестициди вимивають 110 мл суміші бензол-н-гексану порціями по 25-30 мл. Розчинник, який пройшов через колонку, збирають у круглодонну колбу зі шліфом місткістю 250-300 мл. Після всмоктування останньої порції розчинника сорбент віджимають за допомогою гумової груші.

Вміст колби випарюють насухо на приладі для відгону розчинників і очищений екстракт змивають зі стінок колби 5 мл н-гексану.

Екстракт переносять у ділильну лійку місткістю 250 мл, доливають 20 мл сірчаної кислоти, насиченої безводним сірчанокислим натрієм, і обережно струшують. Відокремлюють нижній шар і повторюють обробку доти, поки кислота не стане безбарвною. Екстракт зливають через лійку з безводним сірчанокислим натрієм у колбу приладу для відгону розчинників і відганяють розчинник до обсягу 0,1-0,2 мл.

5 мл очищеного екстракту з колби переносять у градуйовану пробірку і випарюють на водяній бані при температурі 50±20 ^оС до об'єму 0,2 мл. Цей об'єм за допомогою мікропіпетки наносять на скляну пластинку із шаром сорбенту на відстані 15 мм від краю в одну точку так, щоб діаметр плями не перевищував 10 мм. Колбу обполіскують 5 мл диетилового ефіру, що переносять у ту ж градуйовану пробірку, упарюють до об'єму 0,2 мл на водяній бані при температурі 35-40 ^оС і наносять його в центр першої плями. Праворуч і ліворуч від місця нанесення проби на відстані 20 мм наносять стандартні розчини суміші пестицидів, що містять 1,0 або 10,0 мкг препарату. Для цього стандартний розчин розводять у 10-100 разів. Пластинку з нанесеними розчинами поміщають у камеру для хроматографування, на дно якої за 30 хв до початку хроматографування наливають рухливий розчинник - н-гексан. Край пластинки з нанесеними розчинами може бути занурений у рухливий розчинник не більше ніж на 100 мм, пластинку виймають з камери і залишають на 2-3 хв для випару розчинника. Пластинку обприскують з пульверизатора реактивом, що виявляє, і опромінюють 10-15 хв ультрафіолетовим світлом, тримаючи пластинки на відстані 200 мм від ртутно-кварцової лампи ПРК-4. При наявності хлорорганічних пестицидів на пластинці з'являються плями сіро-чорного кольору.

Кількісне визначення пестицидів роблять порівнянням розміру плями проби з розміром плями стандартного розчину. Порівняння розмірів плям роблять візуально або виміром їхніх площ. При розрахунку вмісту пестициду в пробі передбачають, що між кількістю препарату в пробі і площею його плями на пластинках існує пряма залежність. Ця залежність дотримується лише при вмісті пестицидів до 10 мкг у пробі.

Масову частку у мг/кг чи масову концентрацію у мг/дм³ пестицидів у пробі обчислюють за формулами:,

де А - маса пестицидів, визначена візуальним порівнянням зі стандартним розчином, мкг;

А₁ - маса пестицидів у стандартному розчині, мг;

S₂ - площа плями досліджуваної проби, мм²;

т - маса досліджуваної проби, г;

V - об'єм досліджуваної проби, дм³;

S₁ - площа плями стандартного розчину, мм².

Обчислення роблять до третього десяткового знака.

За кінцевий результат беруть середнє арифметичне двох паралельних визначень, допустимі розбіжності між якими за абсолютною величиною не повинні перевищувати 20% стосовно середнього арифметичного. Кінцевий результат округлюють до другого десяткового знака.

Метод газорідинної хроматографії полягає у виділенні хлорорганічних пестицидів, очищенні їх і визначенні на газорідинному хроматографі, оснащеним детектором захоплення електронів, з використанням неполярної силіконової фази і газу-носія - азоту.

Метод призначений для кількісного визначення хлорорганічних пестицидів і застосовується при розбіжностях в оцінці якості молока і молочних продуктів.

Мінімальна концентрація залишкових кількостей хлорорганічних пестицидів, обумовлена зазначеним методом, для 4,4ґ-ДДТ, 4,4ґ-ДДД і 4,4ґ-ДДЕ становить 0,005 мг/кг з абсолютною сумарною похибкою 0,0025 мг/кг при надійній імовірності Р = 0,95, для б і г-ізомери ГХЦГ - 0,008 мг/кг з абсолютною сумарною похибкою 0,004 мг/кг, для ГЕПТАХЛОРУ - 0,005 мг/кг з абсолютною сумарною похибкою 0,0025 мг/кг.

Після підготовки хроматографа до роботи у випарник уводять мікрошприцем 2-5 мкл стандартного розчину пестицидів, приготовленого або очищеного екстракту, приготовленого в залежності від концентрації пестицидів у досліджуваній пробі. Висота піків у пробі повинна бути в межах висоти піків пестицидів, що містяться в 2 і 5 мкл стандартних розчинів.

Наявність пестицидів реєструється самописцем приладу у вигляді ряду піків з різним часом утримання. Ідентифікацію піків, отриманих з очищених екстрактів, проводять порівнянням часів їхнього втримання з часами втримання піків, отриманих зі стандартного розчину пестицидів.

Масову частку у мг/кг чи масову концентрацію у мг/дм³ пестицидів у пробі обчислюють за формулами:,

де А - маса пестицидів у стандартному розчині, введеному в хроматограф;

S₂ або Н₂ - площа чи висота піка в досліджуваній пробі, мм² чи мм;

V₂ - загальний об'єм екстракту після розпарювання, см³;

S₁ або Н₁ - площа чи висота піка стандартного розчину пестицидів, введених у хроматограф, мм² чи мм;

V₁ - об'єм проби, введеної в хроматограф, см³;

т - маса досліджуваної проби, г;

V₃ - об'єм досліджуваної проби, дм³.

За кінцевий результат беруть середнє арифметичне двох паралельних визначень, допустимі розбіжності між якими за абсолютною величиною не повинні перевищувати 10% стосовно середнього арифметичного. Кінцевий результат округлюють до третього десяткового знака.

2.3 Результати дослідження екологічної якості м'ясо-молочної продукції в Богодухівському районі Харківської області

Екологічна якість м'ясо-молочної продукції визначається головним чином якістю вихідної сировини для її виробництва - молоком і м'ясом - та особливостями технологічних процесів. У зв'язку з цим необхідне дослідження зразків молока і м'яса, що отримані від різних суб'єктів господарювання в межах Богодухівського району. В процесі дослідження головна увага має приділятись тим компонентам молока, що визначають його якість та вміст яких залежить від стану навколишнього середовища. До таких компонентів варто віднести залишки пестицидів, важкі метали, мікотоксини та радіонукліди, певна увага також має приділятись мікробіологічним показникам та антибіотикам. Наявна в районі аналітична та методична база дозволяє визначати

· серед пестицидів:

– ДДТ та його метаболіти,

– ГХЦГ та його ізомери,

– хлорофос,

– карбофос,

– метафос;

· серед важких металів:

– ртуть,

– свинець,

– мідь,

– кадмій,

– цинк;

· серед мікотоксинів:

– афлатоксин В₁,

– афлатоксин М₁;

· серед радіонуклидів:

– цезій-137,

– стронцій-90.

Для аналізу були відібрані зразки молока і м'яса з господарств, що розташовані в різних частинах району: СФГ «Промінь» - с. Губарівка, ВАТ «Ульянівське» - села Ульянівка, Крупське, Іванівна, Марїно, Корбини-Івани, північно-західна частина району; ТОВ «Родіна» - села Крисино, Новоселівка, Бабенки, Максимівка, СТОВ «Перемога» - м. Богодухів, с. Заброди, центральна частина району; СТОВ «ім. Ватутіна» - села Івано-Шейчено, Братениця, Тимофіївка - північно-східна частина району; ВАТ «Свердловське» - смт. Шарівка, с. Першотравневе, південно-західна частина району; підгосп «Зоря» - с. Сазано-Баланівка, південно-східна частина району. Результати досліджень відображені в таблицях 2.3, 2.4.

Як випливає з аналізу наведених даних, молочна продукція, що отримується на території Богодухівщини є придатною для споживання та повністю відповідає встановленим в Україні стандартам та нормативним вимогам. Однак, поряд з цим є певні відмінності в якості м'ясо-молочної продукції, що виробляється з молока, отриманого в різних частинах району.

Особливістю використаних методів аналізу є їхня низька чутливість. У зв'язку з цим не можна через незначність встановити концентрацію в молоці і м'ясі залишків пестицидів, ртуті, мікотоксинів. Відповідно й не можна зробити якесь розрізнення м'яса і молока за рівнем забруднення цими агентами в різних частинах району. Проте це не може означати однорідність продукції за цими показниками, але ці відмінності, зважаючи навіть на їх

Висновки

За результатами досліджень території Богодухівського району, можна зробити висновок, що Богодухівщина має цілий ряд екологічних проблем, які потребують особливої уваги.

У Богодухівському районі розташовані стаціонарні джерела забруднення навколишнього середовища: Гутянський елеватор, Первухінський цукровий завод, комбікормовий завод; а в межах міста Богодухів - цегельний завод, плодокомбінат, молокозавод, м'ясокомбінат, хлібозавод. В результаті виробничої діяльності даних підприємств у навколишнє середовище потрапляють ряд забруднюючих речовин: оксид азоту, марганець, свинець, ртуть, цинк, кадмій, які негативно впливають на якість м'ясо-молочної продукції.

Метеорологічні показники сприяють накопиченню забруднюючих речовин в навколишньому середовищі. Аерозольні викиди, що виділяються енергоустановками водяного пару стимулюють опади, що призводять до вимивання мінеральних речовин з верхнього шару ґрунту, знижуючи його родючість. При максимальній відносній вологості в атмосфері накопичується пил, дим, антропогенні забруднення, в результаті чого виникають різні захворювання у населення району.

В результаті проведеного аналізу можна зробити висновок, що водні об'єкти Богодухівського району помірно забруднені. Зі стічними водами підприємств до р. Мерло, р. Рябина, р. Івани потрапляють такі забруднюючі речовини: нітрити - 0,6 мг/л, нітрати - 31,4 мг/л, хлориди - 168,0 мг/л, сульфати, БПКп - 109,1 мг/л, леткі речовини - 152 мг/л. Це свідчить про те, що очисні споруди на підприємствах працюють не ефективно.

Дослідження території Богодухівського району показали, що найбільшого негативного впливу на екологічну ситуацію всієї території завдає забруднення поверхневих вод, які відіграють важливу роль у житті людини. Вони використовуються в господарсько-питному водопостачанні, промисловому та сільськогосподарському виробництві та в рекреаційних цілях.

У зв'язку з інтенсивним сільськогосподарським використанням, природні ґрунти втратили здатність вбирати, пропускати та фільтрувати воду, затримуючи забруднюючі речовини, їх структура деградувала, вони перенасичені шкідливими хімічними сполуками.

Флора та фауна має велике значення для нормального функціонування екосистем. У Богодухівському районі вона змінюється внаслідок господарської діяльності населення. Внаслідок цього погіршуються умови існування тварин, птахів, знищуються різні види рослинності. І це є першочерговими проблемами у вирішенні питання щодо покращення біотичної складової району.

Тому потрібно вжити низку заходів для покращення біотичного потенціалу на території району: збільшити площу лісів, розводити ліси в балках, ярах, створити полезахисні лісосмуги, контролювати випас худоби, створити заповідні території для збереження степової рослинності, посилити правові міри за незаконне полювання та знищення тварин і птахів. Збільшувати площу і кількість об'єктів природно-заповідного фонду, які повинні виконувати роль банків генофонду рослинного та тваринного світу, зберігати, або відновлювати втрачені природні ландшафти.

Господарська діяльність людини зумовила пошкодження і вичерпування природних ресурсів, що призводить до деформації сформованого протягом багатьох років природного кругообігу речовин та енергії. Внаслідок цього почалося прогресуюче руйнування літосфери Землі, що може набути характеру незворотніх процесів і навколишнє середовище може стати непридатним для існування.

У зв'язку з існуючим ризиком, який зумовлений забрудненням м'яса і молока кадмієм, міддю, цинком та свинцем, необхідно вжити заходів щодо контролю та попередження ризику через забруднення м'яса і молока. Наприклад, вживати не молоко і м'ясо отримане на території даних господарств, а готову м'ясо-молочну продукцію, бо в процесі виготовлення м'ясо-молочних виробів концентрація забруднюючих речовин, в тому числі і міді значно зменшується.

Зменшення викидів шкідливих речовин в поверхневі води пов`язано з застосуванням новітніх методів очистки стічних вод та ремонтом очисних споруд на території підприємств. З виконаних розрахунків можна побачити, що природоохоронні заходи направлені на охорону атмосферного повітря та водних об'єктів є екологічно ефективними.

Таким чином, враховуючи усі зроблені розрахунки, можна зробити загальний висновок, що суми збитків від забруднення навколишнього середовища значно більше ніж суми зборів за забруднення навколишнього природного середовища. Бюджетні кошти на природоохоронні заходи не в змозі покрити збитки від забруднення. В такій ситуації треба зменшити викиди та скиди забруднюючих речовин та збільшити бюджет на природоохоронні заходи.

Для покращення екологічного стану території Богодухівського району потрібно вжити запобіжні заходи, щоб зменшити техногенне навантаження на природне навколишнє середовище і поліпшити його стан.

Техногенне забруднення навколишнього середовища негативно впливає також на екологічну якість м'ясо-молочної продукції, що відображається на здоров`ї населення.

На території району розроблено та впроваджено різні системи видалення твердих побутових вiдходiв:

- планово - регулярна: сміття накопичується в контейнерах для сміття, потім вивозиться на міське сміттєзвалище;

- планово - поквартирна: здiйснюється згiдно графiкiв та маршрyтiв, які узгодженi з СЕС.

Bci цi проблеми можна вирішити лише за умов взаємодопомоги, спiвробiтництва та взаємоконтролю виконання запланованих заходів мiж відповідними службами: адмiнiстрацiєю району, санiтарно-епiдемiологiчною службою, відділами охорони здоров'я та управлінням з охорони навколишнього природного середовища.

Якість молочної продукції визначається головним чином якістю вихідної сировини для її виробництва - молоком - та особливостями технологічних процесів. У зв'язку з цим необхідне дослідження зразків молока, що отримані від різних суб'єктів господарювання в межах Богодухівського району. В процесі дослідження головна увага має приділятись тим компонентам молока, що визначають його якість та вміст яких залежить від стану навколишнього середовища. До таких компонентів варто віднести залишки пестицидів, важкі метали, мікотоксини та радіонукліди, певна увага також має приділятись мікробіологічним показникам та антибіотикам.

Проаналізувавши результати дослідження, було встановлено, що найменш якісною є найменш якісною є м'ясна продукція, що виготовляється з м'яса, отриманого з підгоспу «Зоря», де індекс забруднення за МДР для м'яса складає 0,98. Найменш якісною молочна продукція з господарства ТОВ «Родіна» де індекс забруднення складає 0,98.

Найбільш якісною є м'ясо-молочна продукція з господарства СФГ «Промінь» - с. Губарівка, де індекс забруднення за МДР для м'яса складає 0,42 і для молока 0,39.

Список джерел

1. Алексеенко М.И. К характеристике типов лесной растительности Харьковской области. // Природные ресурсы Левобережной Украины и их использование: Матер. межвед. научн. конф., Х.: Из-во ХГУ, 1961. Т. ІІ. - С. 35-38.

2. Алымов В.Т., Тарасова Н.П. Техногенный риск: Анализ и оценка: Учебное пособие для вузов. - М.: ИКЦ Академкнига, 2004. - 118 с.

3. Аношко В.С., Трофимов В.М., Широков В.М. Основы географического прогнозирования. Минск: Высшая школа, 1985. - 240 с.

4. Атлас Харківської області. Головне упр. геодезії картографії та кадастру при Кабінеті Міністрів України, К.: вид-во Знання, 1993 - 46 с.

5. Бабич А.А. Животноводство: проблема кормов. - М.: Знание, 1991. - 64 с.

6. Барановський В.А. Екологічна географія і екологічна картографія. К: Фітосоціоцентр. 2001. - 250 с.

7. Бучинский И.В. Климат Украины в прошлом, настоящем и будущем. К.: Госсельхозиздат, 1963. - 151 с.

8. Быстров А.С., Варенкин В.В., Виленский М.А. Временная типовая методика определения економической эффективности осуществления природоохранных мероприятий и оценка экономического ущерба причиняемого народному хозяйству загрязнением окружающей среды. Президиум АН СССР - М.: Экономика, 1986. - 93 с.

9. Голіков О.Л., Сидоренко О.Л. Харківська область: Природа, населення, господарство. - Харків: Бізнес Інформ, 1997. - 288 с.

10. Даньшин Н.С. Что следует знать о мясе. Кишинев: Штиница, 1983. - 90 с.

11. Джигерей В.С. Екологія та охорона навколишнього середовища. К.: Знання, 2000. - 19-81 с.

12. Дмитриев Н.И. Рельеф Харьковской области // Уч. зап. ХГУ. Труды геогр. ф-та. Х.: Из-во ХГУ, Т. 4, 1958. - С. 48-52.

13. Добрынин В.А., Беляев А.В. Домашнее животноводство. Под ред. В.А. Добрынина. - 3-е изд., прераб. и доп. - М.: Агропромиздат, 1990. - 476 с.

14. Домашнее животноводство: Практ. руководство / сост. А.К. Хлевной. - 3-е изд., доп. - Симферополь: Таврия, 1986. - 224 с.

15. Домашняя ферма. Справочник / Авт. - сост. В.Ф. Товстик. - Х.: Прапор, 1986. - 217 с.

16. Дубинский Г.П. Основные черты климата Харьковской областии // Природные ресурсы Левобережной Украины и их использование: Материалы межвед. научн. конф., Х.: Из-во ХГУ, Т.2, 1961. - С. 42-60.

17. Експертні висновки випробувань проб молока, Харківської обласної державної лабораторії ветеринарної медицини, господарств Богодухівського району.

18. Жорницкий А.Л. Система ветеринарно-санитарных мероприятий на промышленных комплексах по выращиванию крупного рогатого скота. К.: Урожай, 1979. - 104 с.

19. Заставний Ф.Д. Фізична географія України. Вид-во 3-тє, зі змінами. - К.: Форум, 2004. - 216 с.

20. Звонкова Т.В. Географическое прогнозирование. М.: Высшая школа, 1987. - 192 с.

21. Исаченко Л.С. Календарь животновода-любителя. - М.: Рассельхозиздат, 1987. - 222 с.

22. Климат Украины / Под ред. Г.Ф. Прихотько и др. Л.: Гидрометиоиздат, 1967. - 45 с.

23. Корнеев Н.А. Снижение радиоактивности в растениях и продуктах животноводства. М.: Колос, 1977. - 208 с.

24. Лазарев Н.В. Вредные вещества в промышленности. Справочник для химиков, инженеров и врачей. Из-во 5-е, стереотипное. - Москва: Химия, 1965. - 569 с.

25. Олельяненко А.А. Молочно-м`ясне скотарство. К.: Урожай, 1983. - 80 с.

26. Онегов А.П., Дудырев Ю.И., Хабибулов М.А. Справочник по гигиене сельскохозяйственных животных. М.: Рассельхозиздат, 1975. - 286 с.

27. Пилекін Б.А. Водні ресурси України. К.: Вид-во АН.УРСР, 1966. - 87 с.

28. Ремизов И.Н. Неогеновые террасы Харьковского экономического административного района // Природные ресурсы Левобережной Украины и их использование, Х.: Из-во ХГУ, Т. І. 1961. - С. 25-38.

29. Сергеев Д.Г., Хижняк М.Ф. Месторождения сырья для строительных материалов в Харьковской области. Х.: Из-во ХГУ, 1967. - 75 с.

30. Фондові матеріали відділу землевпорядкуваня Богодухівської райдержадміністрації за 2005 рік.

31. Фондові матеріали управ. екології Богодухівської райдержадміністрації за 2000-2005 роки.

32. Фондові матеріали метеостанції за 1995-2005 роки.

33. Царенко О.М., Нєсвєтов О.О., Кадацький М.О. Основи екології та економіка природокористування. Курс лекцій. Практикум: Навчальний посібник. - Суми: Вид-во Університетська книга, 2001. - 326 с.

34. Чмихало М.Л. Статистичний щорічник. Харківська область у 2004 році: Головне управління статистики у Харківській області, 2005. - 644 с.

Размещено на Allbest.ru