Проблеми банківського кредитування

Зарубіжний досвід показує, що кредит і кредитні відносини в ринковій економіці є не тільки її невід'ємною складовою, а й активним фактором (джерелом) її розвитку. Питанням формування кредитних відносин, вибору найбільш раціональних з них у дослідженнях західноєвропейських фахівців надається велика увага. Зокрема, проблеми формування кредитної політики в банківських установах знайшли відображення в працях відомих зарубіжних та вітчизняних економістів Е. Дж. Долана, Р. Котлера, В. Лескіса, П. Роуза, Ф. Мишкіна, Дж. Сінклі, І. Бланка, А. Гальчинського, В. Геєця, В. Гребеник, М. Долішнього, А. Даниленка, Б. Луціва, А. Мороза, В. Міщенка, І. Тивончука, В. Федосова, С. Юрія та ін.

Зарубіжний та вітчизняний досвід свідчить, що левова частка проблем, пов'язаних із наданням кредитів, виникає внаслідок недостатньої поінформованості кредиторів про поточний фінансовий стан і різні аспекти діяльності позичальників. У сучасній економічній літературі пропонуються різні методи організації збору даних про позичальників та оцінки їх кредитоспроможності. У вітчизняній економіці такі питання потребують поглибленого дослідження й обґрунтувань щодо вибору найбільш раціональних форм взаємодії кредиторів і позичальників. Така ситуація підвищує значущість інформаційного забезпечення у сфері кредиту, а його недосконалість привертає дедалі більшу увагу спеціалістів до цих питань.

Актуальність проблеми інформаційного забезпечення кредитів визначається також ростом кредитних вкладень банків як в економіку України, так і споживче кредитування. Якщо у 2002 р. кредитування української економіки становило 32 млрд. грн., то у 2003-му даний показник сягнув 53,8 млрд. грн. При цьому приріст кредитування у 2002 р. становив, 11 млрд. грн., а в 2003-му -21,8 млрд. грн. Отже, головною тенденцією минулого року можна назвати зростання кредитної активності [25, с. 6]. Але як видно з рисунка 1, це не може стосуватися усіх банківських установ. Найвищі темпи росту кредитного портфеля притаманні найбільшим банкам.

До позитивних аспектів банківської діяльності належать і соціальні програми, які запроваджувалися банками в минулому році. Наприклад, у даний час провідні банки України надають населенню кредит на купівлю житла на 10-15 років, збільшилися об'єми операцій по споживчому кредитуваннню. Для багатьох банків цей вид кредиту став основним. Ці соціальні програми дозволяють населенню, яке має середню зарплатню, вийти на рівень нормального життя. Таким чином, банки вчать клієнтів розраховувати на себе, а не на державу. Кредитна активність банків сприяє тому, що наші громадяни поступово стають справжніми учасниками ринкових відносин [35, с 8]. У розвинених країнах питома вага споживчих кредитів становить половину кредитного портфеля банків.

За даними АУБ, частка кредитів фізичним особам у банках України зросла на 1.01.2004 р. до 14,4% (на 1.01.2003 р. - 8,5%), водночас частка кредитів юридичним особам зменшилася з 79,6% на 1.01.2003 р. до 76,2% на 1.01.2004 р. Лідером на ринку кредитування фізичних осіб залишається «ПриватБанк», на другому місці - банк «Аваль». Серед середніх банків своєрідним рекордсменом на ринку кредитування фізичних осіб є банк «Аркада». З 157 млн. грн. кредитного портфеля цього банку 140 млн. грн. - кредити фізичним особам [30, с 50]. Очевидно, що в найближчі декілька років лідери споживчого кредитування зможуть суттєво наростити загальну частку на ринку банківських послуг.

Рис. 2.1 Динаміка росту кредитного портфеля у 2003 р. за групами банків [32-34]

Потрібно відзначити, що активізація кредитування фізичних осіб мала і негативну сторону -- банки стикнулися з неповерненням і шахрайством. Національний банк зазначає, що у 2004 р. стрімкий ріст кредитних портфелів банків може стати основним фактором ризику всієї банківської системи. І хоча їх якість постійно зростає - в минулому році питома вага проблемних кредитів була зменшена з 6 до 2,6%, - необхідно більш жорстко контролювати банки в цій частині їх діяльності. Зокрема, збільшувати резерви під активні операції [29, с. 4].

Банки вимушені докладати більше зусиль щодо організації належного контролю за діяльністю своїх клієнтів, щоб запобігти появі проблем при кредитуванні. Клієнти, у свою чергу, хочуть мати справу з надійним банком і укладати кредитні угоди за вигідних для них умов.

Така ситуація підвищує значущість інформаційного забезпечення у сфері як споживчого кредиту, так і кредитування підприємницьких структур, а його недосконалість привертає дедалі більшу увагу спеціалістів до цих питань.

Аналіз стану інформації щодо надійності кредитування українських підприємницьких структур дає можливість зробити такі узагальнення [24, 27]:

- у більшості банків відсутній достатній обсяг інформації про своїх клієнтів;

- існує пряма залежність між обсягом інформації про клієнта в банку та сумлінністю клієнта щодо виконання своїх зобов'язань;

- відсутня систематизована база даних, необхідна для обслуговування клієнтів;

- процедура збирання та опрацьовування інформації про своїх клієнтів є трудомісткою; відсутні належні методики для оцінювання ризиків банків при обслуговуванні клієнтів;

- відсутні скоординовані дії банків, спрямовані на зниження ризиків шляхом створення і розширення спільного інформаційного поля.

Водночас зарубіжний досвід і досвід провідних банків України свідчить про можливість формалізації та систематизації інформації про клієнтів банків, удосконалення інформації про діяльність банків.

Дослідження, які були проведені в сорока країнах Женевським центром досліджень у сфері економіки та фінансів, показали, що в тих країнах, де інформація значною мірою є асиметричною і де немає обміну інформацією між банками та їхніми клієнтами, відношення банківських кредитів до ВВП дорівнює приблизно 30%, а в країнах, де такий обмін існує, - близько 67%. У країнах, де обмін інформацією відсутній, кредитний ризик у два-три рази вищий [27, 31].

Важливість якісної інформації зумовлена тим, що в захисті кредиторів і одержувачів кредиту провідну роль відіграє не стадія стягнення заборгованості, а стадія перевірки кредитоспроможності контрагентів, їх репутації, кредитних історій, даних про поточні та прогнозні доходи, цільового призначення кредитів, рейтингів підприємств і банків регіону щодо кредитоспроможності, інформації про відносини з податковими та судовими органами.

Для прийняття рішень щодо кредитування підприємницькі структури використовують різні джерела інформації: зовнішні та внутрішні. Зовнішні джерела охоплюють юридичну, нормативну, довідкову, науково-технічну інформацію від контрагентів. Внутрішні - обліково-аналітичну, управлінську та рекламну інформацію. Поширеність інформації за джерелами, змістом, термінами одержання, отримання та іншими факторами, які обумовлюють її якість, спричинює необхідність постійного вдосконалення інформаційного забезпечення процесів кредитування.

Банки надають відомості про фірми, які були їх клієнтами. Дані банку базуються на власному (може, обмеженому) досвіді, але його інформація може вплинути на цінність даних інших суб'єктів. Рекомендації торговельних партнерів є другим джерелом інформації, яка надходить від клієнта. Достовірність інформації залежить від того, наскільки відомою є фірма. Інформація конкурентів є, безсумнівно, однією з найбільш цінних.

За умов розвиненої інфраструктури інформацію отримують з таких джерел, як агентства з питань кредитної звітності, з рейтингових книг агентств та інших установ. Такі установи доцільно розвивати і в Україні.

До джерел незалежної інформації про фірму можна віднести й фондову біржу. Працівники фондової біржі періодично складають звіти про обстеження підприємств, акції яких котируються на біржі і які становлять особливий інтерес для споживачів.

У США популярні звіти спеціальних (кредитних) агентств. Одним з них є агентство «Дан енд Бред-стріт». Кредитна служба цього агентства опрацьовує більше мільйона фінансових звітів і публікує збірник «Промислові норми». Національна інформаційна кредитна служба надає відомості про сплату торговельних рахунків. Існує можливість запрошувати дані про кредитоспроможність комерційної фірми в інших кредитних організаціях на основі Кодексу про обмін банківською інформацією про кредитоспроможність клієнтів, користуючись щорічним звітом про позичальників банків - членів Асоціації Р. Морріса та ін. [28].

Для банків Китаю отримання відомостей про позичальників-фізичних осіб стає питанням виживання, тому китайські кредитні установи почали активно створювати бази даних кредитних історій громадян. Так, Асоціація банкірів Пекінащомісяця отримує нову інформацію про позичальників від 16 провідних банків, після чого будь-який із банків-членів АБП може отримати відомості про потенційного клієнта. Державне кредитне бюро Пекіна вже має позитивний досвід збору інформації про позичальників. Крім того, Народний банк Китаю недавно заснував Бюро управління кредитами, головним завданням якого є створення загальнонаціональної бази даних про позичальників, у якій вже зараз містяться відомості про мільйони людей.

Цивілізованою формою розширення інформаційного поля для банків та їх економічних агентів у різних галузях України може стати моніторинг підприємств-позичальників. Як приклад можна навести результати впровадження моніторингу позичальників у Росії. Основою моніторингу повинен бути комплексний підхід до підприємства як до суб'єкта кредитно-грошових відносин, господарська діяльність якого суттєво впливає на перерозподіл фінансових потоків в економіці. Моніторинг доцільно проводити за двома напрямами.

А. Надати банкам можливість побачити реальну картину повернення кредитів, адресно й ефективно використовувати фінансові потоки, відновити втрачені зв'язки з підприємствами. Дані про попит на інвестиції в ув'язці з інформацією про фінансовий стан підприємств та їхніми кредитними історіями надали би можливість реально виявити перспективні підприємства регіону, які можуть становити реальну основу економічного зростання регіону.

Б. Доцільною є організація моніторингу вартості кредитів, що їх надають банки регіону. Доступність такої інформації створить передумови для формування економічно обґрунтованої процентної ставки на кредити підприємств із урахуванням їх фінансового стану, забезпечить розвиток конкурентного грошового ринку і, в кінцевому підсумку, сприятиме зниженню процентних ставок у регіоні.

Формування бази даних щодо існуючих та потенційних позичальників -трудомісткий процес. Починати його потрібно з вибіркового методу, а конкретно-з низки найбільших підприємств у регіоні (за досвідом Росії -- двох-трьох десятків в області), з якими, головним чином, пов'язані ризики банків на одного позичальника і кредитора. Такі підприємства в регіонах відомі. Це, як правило, підприємства машинобудування, оборонного комплексу, металургії (рис. 2.2).

Друга низка підприємств - це нові нефінансові структури, які активно розвиваються. Щодо підприємств цієї групи для банків є цікавою інформація про перспективи їх зростання, попиту на продукцію, фінансового стану. На її основі банки можуть відібрати підприємства, коротко- та середньострокове кредитування яких було би найменш ризикованим.

Для прийняття рішень щодо кредитування потрібно використовувати постійні потоки інформації всередині підприємницьких структур та за їх межами, а також різні форми інформаційного забезпечення на основі формування спеціальних інформаційних підприємницьких структур або спеціальних підрозділів в існуючих структурах.

Аналіз неповернених і проблемних кредитів, проведений спеціалістами, показує, що недобросовісними позичальниками є, як правило, одні й ті самі фірми. Вони вміло маскуються, змінюють назву, переміщуються по регіонах і обслуговуються, таким чином, у різних банках. Перевірити кредитну історію таких клієнтів у теперішніх умовах складно.

Вихід полягає в тому, щоби використати різні форми інформаційного забезпечення кредиторів. Як доповнення до самостійного формування банків даних про позичальників, зацікавленим суб'єктам господарювання потрібно формувати спеціальні підприємницькі структури або спеціальні підрозділи в існуючих установах, які би здійснювали пошук інформації щодо заданих напрямів та її надання широкому колу споживачів. На наш погляд, для вітчизняних умов формування інформаційного поля у сфері кредиту доцільно проводити роботи зі створення товариств (асоціацій) підприємців для взаємодії та інформаційного обліку щодо кредитоспроможності позичальників, кредитних бюро, з організації служб моніторингу підприємницьких структур. Такі структури будуть займатися оцінкою ринкового середовища, пошуком і формуванням банків даних стосовно фінансового стану і розвитку підприємств, представленням відповідних звітів на замовлення.

Рис. 2.2 Підприємницькі структури, які передусім підлягають моніторингу

Стихійне створення в Україні недержавних інформаційних структур для обслуговування сфери кредитування є майже неможливим у теперішніх умовах господарювання. Українське інформаційне поле в кредитній сфері є далеким від загальноприйнятих стандартів. Вітчизняні підприємці, посилаючись на ущемлення комерційних інтересів, ставляться з осторогою до представлення показників з офіційної фінансової звітності для їх накопичення. Але такі архіви вкрай необхідні, тому що створення системи моніторингу є інформаційною основою оцінки кредитоспроможності підприємств у регіоні. Це свідчить про те, що в Україні неможливо стихійно створити недержавні інформаційні структури для обслуговування сфери кредиту. Водночас у світі переважно працюють установи приватного типу.

Поєднати кредитні організації регіону (області, району, міста тощо) можна за допомогою угоди, створення акціонерного товариства, асоціації тощо для взаємодії та інформаційного обміну.

Доцільно створювати загальну для всіх учасників угоди базу даних про недобросовісних позичальників і забезпечення кредитів. Документ повинен мати відкритий характер, захищати кредиторів від неповернення позичальниками коштів.

Принципи співробітництва повинні бути, на наш погляд, такі: корпоративність, солідарність, добросовісність при формуванні та передаванні інформації, конфіденційність, використання інформації для певної мети (моніторингу кредитного ризику, кредитних заявок). Ефект дії інформаційної бази даних матиме фінансовий і психологічний характер. Аналогічним чином можна створити міжрегіональну базу даних.

Основою кредитного інформаційного простору повинні бути кредитні бюро та подібні до них служби, які акумулюють та систематизують дані про позичальників із регіону, галузі. Це дасть можливість вивчати особистісні характеристики їх ключових осіб, зокрема такі, як чесність, порядність, професійні здібності і т. ін. Західні спеціалісти підкреслюють важливість оцінки репутації, тому що саме репутація може засвідчити бажання позичальника виконувати умови кредитноїугоди, реалізувати заставу. Кредитна історія є основою довіри, враховує управлінський досвід, визначає здатність керівництва отримувати кредит, переживати скрутні часи. У разі слабкої довіри ринку втрачається підтримка кредиторів та інших партнерів позичальника. Це безпосередньо впливає на кредитоспроможність позичальника. Важливими є дотримання моральних та етичних принципів, мотивації, ментальний потенціал. Це особливо слід враховувати в роботі з вітчизняними підприємцями, яким часто бракує поваги до чужої власності, притаманне нехтування моральними принципами та інші негативні риси. Усі ці аспекти репутації характеризуються потенційним ризиком для кредитора.

Зрозуміло, що інформація від служб у формі кредитних бюро за розглянутими напрямами не звільнить кредиторів від роботи із вивчення фінансового стану кредитного позичальника, але збагатить її та сприятиме зниженню кредитних ризиків, урахуванню інтересів усіх учасників кредитної угоди, зростанню якості та обсягів кредитних послуг, ефективній реорганізації кредитної політики в країні.

3. Проблеми банківського кредитування

3.1 Проблеми залучення банківського кредиту та шляхи їх вирішення

В даний час банки, окрім безпосередньо надання кредитів, пропонують клієнтам досить широкий спектр операцій і послуг кредитного характеру. До таких операцій відносяться:

- факторингові

- лізингові

- операції по обліку векселів векселедержателя з подальшим їх авалюванням.

До послуг кредитного характеру можна віднести видачу різних гарантій і поручительств, відкриття кредитних ліній для клієнта, підтвердження акредитивів і авалювання векселів. [23]

Всі ці операції і послуги вимагають окремого і більш повного розгляду. Ми займемося більш докладним розглядом всіх тих документів, які будуть потрібно для оформлення банківських кредитів.

Порядок надання кредитів суб'єктам підприємницької діяльності регламентується законами України "Про банки і банківську діяльність", "Про заставу", "Про господарські суспільства", і положеннями Національного банку України "Про кредитування", "Про порядок формування і використовування резерву для відшкодування можливих втрат по кредитних операціях банків".

Визначення поняття банківського кредиту дано в Законі України "Про банки і банківську діяльність":

"Банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження терміну погашення боргу, яке надане в обмін на зобов'язання боржника по поверненню суми заборгованості, а також на зобов'язання по сплаті відсотків і інших зборів з такої суми".

Підприємець може звернутися за отриманням кредиту в будь-який банк. Для цього йому буде потрібно надати банку, перш за все, певну інформацію про свою діяльність і мету кредитування. Весь офіційний перелік документів, які підприємство зобов'язано надати в банк для отримання кредиту, виглядатиме таким чином:

1. Заявка на отримання кредиту формою, встановленої банком.

2. Анкета позичальника (короткі відомості про позичальника) формою, встановленої банком.

3. Копії засновницьких документів.

4. Копія статуту.

5. Копія свідоцтва про реєстрацію.

6. Копії ліцензій, передбачених законодавством (всі вищеперелічені копії повинні бути завірений нотаріально).

7. Техніко-економічне обґрунтовування отримання кредиту з розрахунком окупності і рентабельності об'єкту кредитування.

8. Копії контрактів, договорів і інших документів, що стосуються кредиту.

9. Завірений в органах статистики бухгалтерський баланс на останню звітну дату, звіт про фінансові результати і їх використовування на останню звітну дату, а також річні баланси за весь період діяльності фірми.

10. Документи, забезпечення кредиту, що стосуються:

- застави майна: докладний опис заставного майна, договори про придбання заставних товарно-матеріальних цінностей, невигідні і інші документи, що засвідчують право власності (техпаспорти, у разі застави транспортних засобів);

- застави нерухомості: довідка-характеристика бюро технічної інвентаризації, довідка з нотаріальної контори, договори купівлі-продажу або свідоцтво про приватизацію;

- гарантій (поручительств): договори гарантій (поручительств), а також документи по гаранту, приведені в п. 3 - 5, 9, даного переліку.

11. Документи, страхування, що стосуються: поліс страховки, договір страхування, умови страхування, а також документи по компанії страховки, перераховані в п. 9 даного переліку.

12. Інформація про отримані кредити в інших банках.

13. Довідка з податкової інспекції про наявність у підприємства поточних рахунків в банках.

Давайте докладніше зупинимося на кожному з цих документів. З анкетою позичальника все неначебто повинне бути зрозуміло. Що стосується засновницьких документів і статуту підприємства, перевірте їх на повну відповідність, оскільки будь-які розбіжності в цих документах тлумачитимуть банком не на вашу користь.

Але на перше місце по важливості для банку необхідно поставити пакет документів по техніко-економічному обгрунтовуванню кредитного проекту. З практичного досвіду роботи українських підприємств, з банками можна зробити висновок про те, що більшість підприємств відсівається банками як потенційні об'єкти кредитування ще на первинному етапі. Як правило, банківські працівники не роз'яснюють підприємствам докладні причини відмови. Давайте докладніше розберемося в цих причинах. Відмова банку видати кредит часто відбувається зовсім не через повну безперспективність наданих кредитних проектів. Але, як правило, в що надається банку документації по техніко-економічному обґрунтовуванню отримання кредитних засобів, підприємство якнайповніші описує всю технічну сторону кредитного проекту і дуже слабо, щоб не сказати - взагалі ніяк, фінансове обґрунтовування проекту. Адже ця інформація про фінанси і є основоположною для банку. Ні, банк, у принципі, зацікавлений в ознайомленні і з технічною стороною вашого проекту - що і як проводитиметься, з якої сировини, в якому місці і із застосуванням якого устаткування. Але найважливіше для банкіра - коли, як і за рахунок чого ви маєте намір своєчасно і повністю повернути його кредитні засоби і відсотки за користування кредитом.

Ваше техніко-економічне обґрунтовування або бізнес-план повинен обов'язково включати докладний опис всієї структури і динаміки витрат ваших власних і позикових засобів; динаміку випуску і подальшої реалізації продукції або послуг; розрахунок повної окупності; графік отримання прибутку, відсоток рентабельності; докладну структуру собівартості продукції і найголовніше - чіткі терміни і графік окупності вкладень і повернення фінансового кредиту банку.

Зупинимося на основних помилках, що допускаються підприємцями при складанні техніко-економічного обґрунтовування для банку.

По-перше, вам обов'язково слід визначитися для себе, яка сума, під які відсотки і на який термін є прийнятною саме для вашого проекту, і відстоювати в банку ці цифри. Середні процентні ставки банків за гривневими і валютними кредитами регулярно публікуються у пресі. Якщо ж ви прийдете в банк з питаннями на тему, скільки банк може дати вам кредитних засобів, на який час і які банк при цьому може призначити вам відсотки, - будьте упевнені: вас постараються під яким-небудь слушним приводом спровадити з банку разом з вашим проектом.

По-друге, не намагайтеся надавати в банк неповну інформацію, що стосується всіх ваших постачальників і майбутніх споживачів вашої продукції або послуг, і їх чітких адрес. Надайте всі копії договорів, складові основу кредитного проекту, документи, підтверджуючі повноваження осіб, що підписали їх з обох боків. Звичайно, у принципі, зрозуміло бажання до пори, до часу зберегти комерційну таємницю ваших грандіозних планів. Але якщо банк побачить із змісту поданих документів деяку недовіру до себе з вашої сторони, про кредит в цьому банку можете сміливо забути. Тому, надайте банку якомога більше протоколів намірів з вашими партнерами по здійсненню вашого проекту.

По-третє, постарайтеся якомога ретельніше пропрацювати всі податкові розрахунки у вашому техніко-економічному обґрунтовуванні. Більшість кредитних працівників в банках на сьогоднішній день непогано знає базу оподаткування, і ваші помилки і неточності в цій частині техніко-економічного обґрунтовування будуть сприйняті як свідоцтво непрофесіоналізму ваших фінансових менеджерів зі всіма витікаючими з цього сумними наслідками для вашого кредитування.

По-четверте, указуйте реальні ціни і рівень попиту на ту продукцію або послуги, які ви збираєтеся реалізовувати при здійсненні вашого кредитного проекту. Банку зовсім нескладно провести відповідний маркетинг, і при значному завищенні вартісних показників у вашому проекті кредиту вам не бачити.

Наступний документ, що вимагає до себе особливої уваги, це ваш баланс за минулий і поточний рік. Банкам достатньо часто намагаються надати так званий "намальований баланс" підприємства, з перебільшеними достоїнствами і завуальованими недоліками. Але банки сьогодні вже не такі довірливі і вам не слід забувати, що це вам допоможе тільки на стадії первинного розгляду документів, а надалі, при підготовці вашого проекту на розгляд кредитного комітету банку, всі ці неточності спливуть і будуть вам явно не на користь. Баланс банку подається з докладною розшифровкою кредиторської і дебіторської заборгованості. Разом з ним подається звіт про фінансові результати підприємства (форми звітності № 1 і № 2 повинні бути завірений аудитором).

Окрім цього банку необхідно надати дані про рух грошових коштів по всіх рахівницях вашого підприємства за поточний і минулий рік (основні статті надходжень і витрат, обороти по дебіту і по кредиту). Буде потрібно банку і ваша кредитна історія, тобто докладна інформація про всі кредити, отримані в інших банках і своєчасності і повноті їх погашення. При кредитуванні технічного розвитку підприємства додатково подається:

- експертна оцінка якості проектованої продукції. Ця оцінка повинна проводитися незалежним експертом;

- документи на землекористування;

- план технічного переозброєння підприємства.

Будуть потрібно банку і відомості про ваших основних партнерів, їх юридичний статус і фінансовий стан. В тому випадку, якщо ви одержуєте кредит в банку, де відкритий ваш додатковий поточний рахунок, від вас буде потрібно довідка з банку, обслуговуючого ваш основний поточний рахунок, про рух грошових коштів. Особливу увагу звернете на те, що ви можете запропонувати банку як застави для вашого кредитного проекту. На сьогоднішній день банки приймають як забезпечення виданого кредиту депозити, банківські метали, нерухоме майно, техніку, товари в обороті, векселя, гарантії і поручительства третіх осіб. Давайте пройдемося по всіх видах забезпечення і розглянемо його привабливість для банку.

Ну, з депозитами і банківськими металами все ясно і просто, під таке забезпечення ви легко отримаєте кредит в будь-якому банку під відносно невисокий відсоток. Далі слідує нерухомість, але обов'язково в комплекті з документами на землекористування. Техніка, що надається банку в заставу, ділиться на високоліквідну, це автомобільна техніка з невеликим пробігом, і решта технічного парку верстатів і устаткування, що цікавить банки значно менше. Товари в обороті повинні бути дуже високоліквідний, але навіть з дотриманням цієї умови банки украй неохоче приймають в заставу товари в обороті і то тільки у своїх перевірених клієнтів, вже мають добру кредитну історію в цьому банку. Векселі як застава банк розглядає тільки при повній упевненості в їх надійності і високій ліквідності. Гарантії і поручительства третіх осіб для банку цікаві в тому випадку, якщо це його перевірені клієнти.

Визначаючись із заставою, пам'ятайте про те, що банк -це не оптовий склад по торгівлі вашим майном, яким би цінним воно ні було для вас. Для банку найістотніше - це своєчасне і чітке виконання вами кредитного проекту. А застава - всього лише необхідна страховка. Вона, звичайно, теж необхідна, але набагато важливіше все ж таки наявність обґрунтованого кредитного проекту. При цьому, оцінюючи вашу заставу, банк виходитиме, як мінімум, з подвійного покриття заставою вартості вашого кредиту.

Причому це в найкращому випадку. Як правило, банки вимагають потрійного покриття заставним майном суми отриманого кредиту.

При цьому банк братиме до уваги зовсім не балансову вартість вашого заставного майна, а саме вартість, по якій його можна швидко реалізувати.

Ваше заставне майно банк обов'язково зажадає застрахувати в тій компанії страховки, яка постійно з ним співробітничає. Тому витрати на страхування свого майна можете сміливо закладати в свій бізнес-план.

Крім того, для аналізу вашої платоспроможності в банку можуть додатково зажадати:

- звіт про рух грошових коштів в касі;

- внутрішні фінансові звіти, характеризуючі зміни потреби в ресурсах протягом року;

- плани маркетингових дослідженні;

- плани виробництва і управління;

- податкові декларації;

- дані оперативного обліку по операціях і інвестиціях;

- зміни дебіторської і кредиторської заборгованостей, об'їм реалізації, розмір запасів;

- прогноз грошових потоків по ваших розрахунках з партнерами на період погашення кредиту.

Весь пакет поданих на розгляд документів аналізується в кредитному управлінні банку із залученням фахівців із служби безпеки банку. Як правило, після вивчення поданих документів співробітник банку виїжджає до вас на підприємство з метою ознайомлення з первинною бухгалтерською документацією, умовами її обробки і зберігання.

Після цього на місці оглядається і оцінюється предмет застави. І якщо ви описали як предмет застави сучасний хмарочос, насправді маючи "хатину дядька Тома" радянських часів, можете сміливо розпрощатися з можливостями кредитування не тільки в цьому банку. Банківські працівники достатньо тісно контактують один з одним, і подібні "перетворення" заставного майна досить швидко стають відомі широкому кругу банкірів.

Украй неохоче банкіри приймають в заставу товари в обороті, оскільки навіть за наявності договору застави прослідити за цим майном достатньо складно. Як правило, не розглядається як застава майбутній урожай або виробничі і комерційні площі без права на землекористування у їх власників.

Передаючи своє майно банку в заставу, ви повинні пам'ятати про те, що згідно вимогам статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" у разі невчасного погашення кредитів або відсотків за його користування банк має право видати наказ про примусову оплату боргового зобов'язання, якщо це передбачено договором. Тобто банк може самостійно реалізувати вашу заставу у разі порушення вами умов договору і без утомливої процедури судового розгляду справи.

Після виїзду на підприємство працівник підрозділу банку відповідно до положення НБУ про порядок формування і використовування резерву для відшкодування можливих втрат по кредитних операціях банків розраховує критерії фінансового стану позичальника. До них відносяться платоспроможність, фінансова стійкість, рентабельність і система грошових потоків позичальника.

Ви самостійно можете прорахувати ці показники для свого кредитного проекту і визначити його привабливість для вашого банку.

* Платоспроможність особи, що кредитується визначається наступними трьома коефіцієнтами:

* коефіцієнт миттєвої ліквідності, що характеризує швидкість погашення короткострокових зобов'язань високоліквідними активами:

- значення повинне складати не менше 0,2;

* коефіцієнт поточної ліквідності, що характеризує можливість погашення короткострокових зобов'язань у встановлені терміни:

- значення повинне складати не менше 0,5;

* коефіцієнт загальної ліквідності, що характеризує можливість погашення короткострокових зобов'язань за рахунок всіх ліквідних активів:

- значення повинне складати не менше 0,2.

Фінансова стійкість позичальника визначається двома коефіцієнтами:

* коефіцієнт маневреності власних грошей, що характеризує ступінь мобільності використовування власних грошових коштів:

- значення повинне складати не менше 0,5;

* коефіцієнт незалежності, що характеризує ступінь фінансового ризику:

- значення повинне складати не менше 1,0.

Рентабельність позичальника визначається шляхом розрахунку наступних показників:

- рентабельність активів;

- рентабельність продажів.

Після цього проводиться аналіз грошових потоків позичальника з урахуванням показника співвідношення чистих надходжень на всі рахунки позичальника до суми основного боргу за кредитом і відсотків по ньому, з урахуванням терміну дії кредитного договору.

Підготовлені експертні висновки з пропозиціями по видачі кредиту подаються співробітником кредитного підрозділу в Кредитний комітет банку.

Як правило, банкам не вигідно видавати кредити пізніше за 10 число поточного місяця. Це пов'язано з рентабельністю банківського кредитування і з тим, що банки зобов'язані створювати резерви страховок під все видані кредити.

Чим гірше приведені вище коефіцієнти, тим більше у результаті банку доведеться створювати резервів страховок по вашому кредиту і тим менш вигідним для банку стає такий кредит.

Відповідно до вимог ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банки не можуть надавати кредити під відсоток, ставка якого нижче за процентну ставку за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, яка виплачується банком по депозитах. Виключення можна зробити тільки в тому випадку, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків. На практиці це значить, що якщо ваш партнер і гарант кредиту розмістить у вашому банку депозит під достатньо невеликий відсоток, то ви можете домовитися з банком про видачу вам кредиту на цю ж суму з процентною ставкою всього на декілька відсотків вище, ніж ставка по депозитному внеску вашого гаранта. Надання банками безпроцентних кредитів клієнтам законодавчо заборонено.

3.2 Проблеми забезпечення повернення банківських кредитів

За своєю сутністю та механізмом впливу на процес суспільного відтворення кредит є однією з найскладніших економічних категорій. Щодо цього він поступається хіба що тільки категорії грошей.

Створення системи гарантій для кредитора (банку) своєчасного повернення кредиту здобуває в Україні особливу актуальність у зв'язку з нестійкістю фінансового стану багатьох позикоодержувачів, недостатнім досвідом роботи в ринкових умовах бізнесменів, банкірів, юристів.

Слово "кредит" походить від латинського "creditum", що означає "позика", "борг". Цей термін також перекладається як "вірю", "довіряю". А тому категорія кредиту розглядається економічною наукою переважно як довіра однієї особи до іншої, на підставі якої у борг надається певна вартість у грошовій або товарній формі для тимчасового користування за відповідну плату. Таким є найбільш загальне визначення кредиту.

Отже, сутність категорії кредиту можна визначити наступним чином: кредит - це економічні відносини, що виникають між кредитором і позичальником з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів та використання їх на умовах повернення та оплати [2,210].

Дослідження вітчизняних та зарубіжних вчених з питань повернення банківським установам кредитів знайшли відображення у працях І.А. Бланка, В.В. Вітлінського, Н.М. Внукової,О.Д. Заруби,А.М. Мороза,М.І. Савлука. Однак питання щодо забезпечення повернення банкам кредитів потребують подальших наукових досліджень.

Повернення кредиту являє собою основну властивість кредитних відносин, що відрізняє їх від інших видів економічних відносин, які на практиці знаходять своє вираження у певному механізмі. Цей механізм базується, з одного боку, на економічних процесах, що лежать в основі зворотного руху кредиту, з іншого боку -на правових відносинах кредитора і позичальника, які випливають з їхнього місця в кредитній угоді.

Економічну основу повернення кредиту складають кругообіг і оборот фондів учасників відтворювального процесу, а також закони функціонування кредиту. Однак наявність об'єктивної економічної основи повернення кредиту не означає автоматизм цього процесу. Тільки цілеспрямоване керування рухом Позиченої вартості дозволяє забезпечити її збереження, еквівалентність вартості, що віддається в борг, і вартості, що повертається.

Оскільки в кредитній угоді беруть участь два суб'єкти - кредитор і позичальник, механізм організації повернення кредиту враховує місце кожного з них у здійсненні цього процесу.

Кредитор - це учасник кредитних відносин, який має у своїй власності (чи розпорядженні) вільні кошти і передає їх у тимчасове користування іншим суб'єктам [2, 377]. Кредиторами можуть бути фізичні особи, юридичні особи (підприємства, організації, установи, урядові структури тощо), держава.

Позичальники - це учасники кредитних відносин, які мають потребу в додаткових коштах і одержують їх у позичку від кредиторів [2,377]. Характерною ознакою позичальника є те, що він стає не власником позичених коштів, а лише їх тимчасовим розпорядником. Тому його права стосовно використання цих коштів дещо обмежені - він не може вийти за межі тих умов і цілей, які передбачені його угодою з кредитором. З цього погляду позичальник перебуває у певній залежності від кредитора. Проте це не заперечує рівноправності сторін у кредитних відносинах.

Позичальниками можуть бути всі ті особи, що й кредиторами: фізичні, юридичні особи, держава. Особливу роль серед позичальників виконують банки - вони є не тільки колективними кредиторами, а й колективними позичальниками: позичають гроші одночасно у великої кількості кредиторів та у великих обсягах.

Кредитори і позичальники набувають цей статус добровільно, на договірних засадах. Це дає їм можливість найповніше задовольнити свої потреби і захистити свої інтереси, які у кожної зі сторін кредиту відрізняються. Зробити це у випадку, коли один з економічних суб'єктів примушує іншого бути його кредитором, просто неможливо, оскільки сторони у даному випадку не брали на себе відповідних зобов'язань економічної кон'юнктури грошового ринку.

Кредитна угода припускає виникнення зобов'язання позикоодержувача повернути відповідний борг. Конкретна практика говорить, що наявність зобов'язання (у різних його формах) ще не означає гарантії і своєчасного повернення боргу. Виникнення інфляційних процесів в економіці може викликати знецінення суми наданої позички, а погіршення фінансового стану позичальника - порушення термінів повернення кредиту. Тому міжнародний досвід діяльності банків виробив механізм організації повернення кредиту, що включає:

1. Порядок погашення конкретної позички за рахунок виторгу (доходу).

2. Юридичне закріплення порядку її погашення в кредитному договорі.

3. Використання різноманітних форм забезпечення повноти і своєчасності зворотного руху позиченої вартості.

Під формою забезпечення повернення кредиту варто розуміти конкретне джерело погашення наявного боргу, юридичне оформлення права кредитора на його використання, організацію контролю банку за достатністю і прийнятністю даного джерела.

Якщо механізм погашення позички за рахунок виторгу (доходу) і його закріплення в кредитних договорах є основною передумовою повернення кредиту, то визначення форм забезпечення повернення являє собою гарантію цього повернення. Така гарантія потрібна при високому ступені ризику прострочення платежу.

Таким чином, у банківській практиці джерела погашення позичок поділяються на первинні і вторинні. Первинним джерелом є виторг від реалізації продукції, надання послуг або доход, що надходить фізичній особі.

Закордонні банкіри вважають своїм "золотим" правилом при розгляді можливості укладення кредитної угоди орієнтуватися насамперед на первинне джерело. Тому в процесі вивчення кредитної заявки основна увага приділяється аналізу грошових потоків клієнта, перспективам розвитку галузі і бізнесу даного клієнта, стану відносин клієнта з постачальниками і покупцями.

Частіше на практиці складається ситуація, коли виникає певний ризик своєчасного надходження виторгу. Фактори ризику можуть бути пов'язані як із процесом виробництва або реалізацією цінностей, так і зі станом розрахунків з покупцями, зміною кон'юнктури ринку, сезонними коливаннями та ін.

В усіх цих випадках виникає необхідність мати додаткові гарантії повернення кредиту, що вимагає вишукування вторинних джерел. До їхнього числа відносяться: застава майна і прав, гарантії і поручительства, страхування, іпотека, перевідступлення (цесія) на користь банку вимог і рахунків до третьої особи.

Застава - це спосіб забезпечення зобов'язань. Найпоширенішою є застава, обумовлена договором, за яким боржник добровільно віддає майно в заставу і оформляє це угодою з кредитором [7, 147]. Предметом застави може бути будь-яке майно, рухоме й нерухоме, яке відповідно до законодавства України може бути відчужене заставодавцем, а також цінні папери та майнові права. Вартість застави повинна як мінімум у 1,5-2 рази перевищувати вартість зобов'язань. Предмет застави повинен легко реалізовуватись, тому найбільш вигідним буде приймати під заставу права на депозити, короткострокові цінні папери - тобто високоліквідні об'єкти.

Гарантії - це угода, за якою гарант повинен сплатити необхідну суму, якщо позичальник виявиться неплатоспроможним [6,284].

При використанні такої форми забезпечення зобов'язань позичальника, як страхування зобов'язань, клієнт надає банку страхове свідоцтво (поліс) або інші документи, які затверджують факт страхування клієнтом кредитної операції. Банк може самостійно застрахувати кредит, який надається, шляхом укладання зі страховою компанією угоди про добровільне страхування кредитного ризику (сума страхових внесків додається до плати за користування позикою). У випадку страхування ризик неповернення заборгованості повністю переноситься на страхову компанію.

Іпотека - це різновид застави нерухомого майна (головним чином землі і будівель) з метою одержання позики в банку [7, 148]. Іпотека надає право банку переважного задоволення його вимог до боржника в межах вартості зареєстрованої застави. У разі неплатоспроможності боржника вимоги "Кредитора задовольняються за рахунок виручки від реалізованого майна.

Перевідступлення (цесія) на користь банку боргів і рахунків позичальника до третьої особи означає передання банку - кредитору права спрямовувати виручку за цими вимогами і рахунками безпосередньо на погашення позики при настанні строку її повернення.

Зазначені форми забезпечення зворотності кредиту оформляються спеціальними документами, що мають юридичну чинність, і закріплюють за кредитором певний порядок погашення позички у випадку відсутності у позичальника коштів при настанні терміну виконання зобов'язання. Використання вторинних джерел погашення позичок є трудомістким і тривалим процесом.

Ефективність існуючих форм забезпечення повернення кредиту залежить від дієвості правового механізму, правової й економічної грамотності відповідних працівників, дотримання норм ділової етики гарантами платіжних зобов'язань.

3.3 Політика банків з довгострокового кредитування як напрям підвищення ефективності кредитної політики

Iнноваційна модель, яку нині покладено в основу стратегії української економіки, потребує значних банківських ресурсів, необхідних для фінансування економічного розвитку. Однак банківські позики досі посідають у структурі джерел інвестицій підприємств скромне місце -- вони становлять близько 4%. І хоча останнім часом питома вага капіталовкладень за рахунок кредитів банків зростає, вона все ж на кілька порядків нижча, ніж у країнах Західної Європи [5]. Тобто, незважаючи на позитивні зміни в динаміці та структурі кредитного портфеля банків, проблеми збільшення частки довгострокових кредитів, спрямованих в інвестиційну діяльність та у пріоритетні галузі економіки, пов'язані з інноваційним розвитком, залишаються актуальними. Скажімо, за підсумками минулого року частка довгострокових кредитів у структурі кредитного портфеля банківської системи України становила близько 23, а кредитів в інвестиційну діяльність -- лише 4.2%. Протягом нинішнього року ситуація дещо поліпшилася, проте до бажаного рівня ще далеко. При цьому значна частина кредитних коштів (близько 40% від загального обсягу кредитів, наданих суб'єктам господарювання), як і раніше, спрямовується у невиробничі галузі, в основному -- в торгівлю та посередництво в ній [14].

Аналіз засвідчує, що основною перепоною для банківських інвестицій у виробничу сферу є пов'язані з ними високі ризики, зумовлені загальною економічною нестабільністю, непрозорістю корпоративних фінансів, обтяженістю підприємств старими боргами та незадовільною дисципліною дотримання контрактного права. Як наслідок інвестиційне кредитування реального сектору економіки перебуває на вкрай низькому рівні. І це незважаючи на те, що багато банків мають вільні кошти.

З огляду на це цікаво і корисно розглянути кращий зарубіжний досвід вироблення й упровадження банками кредитної політики, яка дає змогу надійно захищати їх ресурсну базу від різноманітних ризиків, пов'язаних із довгостроковим кредитуванням.

У низці праць [4, 7, 8, 11, 13] справедливо зазначається, що немає якоїсь єдиної кредитної політики для всіх комерційних банків. Кожен із них розробляє власну. Проте всі неодмінно беруть до уваги численні внутрішні й зовнішні ризики; визначаються щодо основних складових зазначеної політики. Серед них:

¦ стратегія банку щодо основних напрямів кредитного процесу, яка передбачає певні пріоритети, принципи та цілі даної банківської установи на кредитному ринку;

¦ тактика банку в процесі організації кредитування, якою передбачено застосування конкретних фінансових та інших інструментів, що використовуються в ході реалізації кредитних угод;

¦ контроль і моніторинг щодо здійснення обраної стратегії і тактики.

Інакше кажучи, кредитна політика встановлює письмово викладені правила і процедури щодо опрацювання кожної кредитної заявки, визначає види та умови надання позичок, які найкраще захищають стійкість банку і дають змогу найповніше задовольняти потреби регіону, котрий він обслуговує. Документ, яким затверджується обрана банком кредитна політика, має містити перелік рішень, що можуть прийматися кредитним управлінням, із зазначенням відповідальних за їх виконання осіб, а також -- перелік документів, необхідних для оформлення кредитних заявок; порядок прийняття, оцінки й реалізації кредитного забезпечення; процедуру встановлення процентних ставок; опис видів кредитів, які банк визнає за краще не надавати.

Отже, кредитна політика банку визначається, по-перше, пріоритетами у виборі клієнтів і кредитних інструментів(сегментація ринку); по-друге, -- нормами та правилами, що регламентують практичну діяльність банківського персоналу, який реалізує ці пріоритети на практиці. Вона допомагає банку сформувати такий кредитний портфель, який дає змогу забезпечувати прибутковість, налагоджувати контроль за рівнем ризику та відповідністю діяльності нормативним вимогам, що висуваються перед банківською установою регулюючими органами.

Орієнтація кредитного портфеля банку на довгострокове інвестиційне кредитування залежить від багатьох факторів.

Серед найважливіших -- можливість надавати довгострокові кредити. Вона обумовлюється здатністю управляти ризиками (зокрема кредитним) і залежить від компетентності керівництва банку, фахової підготовки та досвіду персоналу, зокрема -- осіб, що займаються добором конкретних кредитних заяв і формують умови відповідних угод, а також -- від обраної кредитної політики банку, яка визначає пріоритетні види позичок.

Реалізація інвестиційних проектів потребує відвернення з обігу значних грошових коштів банку на доволі тривалі терміни (нині -- від 3 до 5 років, а коли йдеться про іпотечне кредитування,-- то від 7 до ЗО років). Тому одним із основних факторів, що впливає на структуру кредитного портфеля банку, можна вважати розмір його регулятивного капіталу. Саме від нього залежить максимальна сума кредиту, що надається одному позичальнику, а відтак -- і можливість надавати значні інвестиційні позички на тривалий термін. На сьогодні розвиток довгострокового інвестиційного кредитування в Україні значною мірою стримується невисоким рівнем капіталізації банків, проблема підвищення якого, незважаючи на позитивні тенденції, залишається однією з найактуальніших. Зокрема, відношення капіталу банків до ВВП за підсумками минулого року становило лише 4.5%, а темпи його зростання були нижчими, ніж активів та зобов'язань. Про невисокий рівень капіталізації українських банків свідчить і наявність значної кількості низько-капіталізованих банків IV групи [14].

Цю проблему можна певною мірою вирішити шляхом застосування технологій інвестиційних фондів, передбачених Законом України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати". У ньому зокрема зазначається, що банки можуть не продавати окремі зобов'язання, а об'єднувати їх у загальний пакет (пул), під який випускати цінні папери, купуючи які, вкладник, по суті, вкладатиме кошти в диверсифікований кредитний портфель банку [1]. При цьому інструментами рефінансування довгострокових (у тому числі -- іпотечних) кредитів можуть бути боргові зобов'язання на зразок німецьких Pfandbrife (зобов'язання, емітент яких бере всі ризики, пов'язані з неплатежами або довгостроковим погашенням кредиту, на себе); сертифікати участі у платежах, що надходять від позичальників, на зразок американських mortgage-backed securities (MBS, їх емітент усі ризики, пов'язані з неплатежами, ділить з інвестором -- власником MBS, який має виключні права на консолідований кредитний борг та право вимоги на інші активи емітента в межах відповідальності, взятої ним на себе); або інші боргові зобов'язанння, наприклад, -- іпотечні облігації.

Одним із факторів, що суттєво впливають на структуру банківського кредитного портфеля, можна також вважати специфічні потреби в позичкових коштах клієнтів сегмента ринку, який обслуговується даним банком. Наприклад, банки чи їхні філії, що обслуговують сільську місцевість, де переважають односімейні будинки та невеличкі роздрібні магазини, можуть надавати іпотечні кредити під заставу житлових приміщень. Водночас банкам, розташованим у великих містах, доцільно спрямовувати більшість довгострокових кредитів на фінансування будівництва та придбання обладнання промисловими підприємствами.

Ще одним доволі значним фактором, від якого істотно залежить частка довгострокових інвестиційних кредитів у портфелі активів, є очікуваний чистий дохід банку. Зрозуміло, що будь-який банк прагне надавати позички, які приносять найбільший дохід. Однак найприбутковіші довгострокові кредитні проекти водночас є і найризиковішими: їх реалізації можуть перешкодити, скажімо, погодні умови, зміна законодавства чи ситуації на фінансових ринках, інші обставини, які виникають упродовж тривалого часу. Значною мірою саме тому у світі поширилася практика надання довгострокових інвестиційних кредитів кількома банками

(консорціумами) з обумовленим правом застосування регресу, тобто -- повернення наданих коштів у випадку, коли позичальник стає неспроможним повертати позику відповідно до встановленого графіка.

Незважаючи на певні особливості і відмінності, кредитна політика кожного банку має відповідати універсальним вимогам. Зокрема -- містити інформацію про умови довгострокового інвестиційного кредитування, які давали б змогу контролювати ризики і забезпечувати захист ресурсної бази банку від втрат. Зупинимося детальніше на деяких із них.

1. Серед головних -- використання плаваючих кредитних процентних ставок як прийнятних конкурентоспроможних цін, що дають змогу компенсувати витрати кредитора, зумовлені знеціненням основного боргу та впливом інших ризиків. Встановлюючи кредитну ставку, слід насамперед враховувати такі ризики:

¦ інфляційний та ціновий;