Банківські операції

Необхідно визначити суми орендних платежів та фінансового доходу, розподілити їх між відповідними звітними періодами.

Розв'язок: Визначаємо суму орендного платежу:

= =

38301 грн.

Таким чином, сума орендних платежів становить 306408 грн. (38301 х 8). Звідси фінансовий дохід комерційного банка складе 58908 грн. (306408 - 247500).

Розподіл сум орендних платежів та фінансового доходу на відповідні дати здійснюється за такою схемою:

Таблиця

Дата	Орендні платежі	Залишок
одержання орендних платежів	Сума орендних платежів, що одержується регулярно	Фінансовий дохід*	За устаткування**	заборгованості орендаря на кінець періоду
03 квітня	-	-	-	247500
30 червня	38301	12375	25926	221574
30 вересня	38301	11079	27222	194352
31 грудня	38301	9718	28583	165769
31 березня	38301	8288	30013	135756
30 червня	38301	6788	31513	104243
30 вересня	38301	5212	33089	71154
31 грудня	38301	3558	34743	36411
31 березня	38301	1890***	36411	0
Всього:	306408	58908	247500	x

* Визначається як добуток залишку заборгованості орендаря на попередню дату платежу та орендної ставки відсотка за розрахунковий період: (20% : 4 = 5%).

** Визначається як різниця між сумою орендного платежу та фінансового доходу.

***Визначається з урахуванням залишку заборгованості орендаря (38301 - 36411).

Зміст та послідовність лізингової угоди приведені на рис. 8.

Вигоди лізингодавця від лізингової операції є такими:

* отримання доходів;

* забезпечення реалізації продукції і надання послуги, яка за інших умов була б невигідною або неможливою;

* підвищення економічної ефективності зданого в оренду обладнання;

* розширення клієнтури, зміцнення зв'язків з нею. Розмір процента, що сплачується за лізингові послуги, нижчий за процент, що сплачується за кредитом, тому клієнту більш вигідно користуватися лізингом, аніж брати кредит на придбання обладнання. Для лізингоодержувача існують переваги від лізингу:

* 100% кредитування, що не вимагає негайного початку виплат;

* як правило, лізинг отримати легше, ніж кредит;

* поява доступу до сучасного обладнання, можливості оперативного оновлення виробництва, причому ризик старіння обладнання лягає на лізингодавця.

У міжнародній банківській практиці значного поширення набув лізинг із залученням коштів. При здійсненні такої лізингової операції банк організовує отримання довгострокової позички в одного чи кількох кредиторів на суму до 80% вартості активів, що здаються в оренду. За організацію позички банк отримує від орендаря додаткову винагороду.

Факторингові послуги

Факторинг - одна з нетрадиційних банківських послуг, що з'явилася у банківській практиці у 50-х роках.

Факторинг - це операція, що поєднує в собі кредитування клієнта з метою формування обігового капіталу, а також ряд посередницько-комісійних послуг. Суть факторингу полягає в тому, що банк купує у клієнта право на вимогу боргу. Як правило, банком купуються дебіторські рахунки, пов'язані з поставкою товарів чи наданням послуг. Також банк може надавати клієнту ряд інших послуг, таких як ведення бухгалтерії, інформаційні, юридичні послуги.

У факторингу беруть участь три сторони:

фактор (спеціалізована установа, спеціальний відділ комерційного банку);

постачальник;

покупець.

Розрізняють два види факторингу:

1. Конвенційний, який є комплексною системою обслуговування клієнта і зосереджує в собі бухгалтерські, юридичні, консультаційні та інші послуги. Фактично за клієнтом зберігаються лише виробничі функції;

2. Конфіденційний, що обмежується тільки дисконтуванням рахунків-фактур. Переваги цього виду факторингу для клієнта полягають у тому, що він є більш незалежним від банку.

Факторингова послуга може надаватись банком як в поєднанні з фінансуванням, так і без фінансування. При факторингу без фінансування клієнт подає фактору документи, що підтверджують відвантаження товару, а фактор зобов'язується отримати на користь клієнта грошові кошти. Тобто роль фактора зводиться до інкасування фінансових документів. Факторинг з фінансуванням полягає в тому, що фактор купує рахунки-фактури клієнта і виплачує йому грошові кошти у розмірі 80-90% від суми боргу. Решта 10-20%, що лишилися, банк утримує як компенсацію ризику до погашення боргу. Після погашення боргу банк повертає утриману суму клієнтові.

Факторингова послуга оформляється шляхом укладання угоди між банком і клієнтом, в якій має бути зазначено вид факторингу: закритий чи відкритий. При відкритому факторингу дебіторам надсилається повідомлення про укладання угоди і пропонується здійснити платежі безпосередньо фактору. При закритому факторингу дебітори направляють кошти клієнту, а той розраховується з фактором.

У договорі може передбачатися: право регресу - право повернення фактором клієнту несплачених покупцем розрахункових документів з вимогою повернення коштів; негайна оплата фактором розрахункових документів, тільки-но вони будуть йому пред'явлені (фактично це означає кредитування фактором клієнта).

Доходи фактора від здійснення факторингової операції складаються з двох частин:

комісійні за послуги по обслуговуванню боргу (в розмірі 1--2% загальної суми придбаних банком рахунків);

позичковий процент, нарахований на виданий клієнту аванс.

Внаслідок швидкого обігу дебіторських рахунків і в зв'язку з незначним періодом користуванням авансом дохід банку від позичкового процента менший, ніж від комісійних платежів.

Зміст та послідовність факторингової операції приведена на рис. 9.

Трастові (довірчі) послуги

Трастові послуги - це вид діяльності комерційних банків по управлінню майном, що за домовленістю з клієнтом передається банку.

Трастові послуги - це відносини між заінтересованими сторонами, одна з яких передає, а інша бере на себе відповідальність за управління власністю, майном.

Управління майном за своєю специфікою близьке до банківської справи і пов'язане з виконанням операцій з обліку, збереження цінностей, розміщення грошових коштів, фінансового аналізу тощо.

У трастових операціях беруть участь декілька сторін:

довірена особа (траст) - суб'єкт, що здійснює управління майном за дорученням на користь довірителя;

довіритель - юридична або фізична особа, яка передає право управління своїм майном довіреній особі;

бенефіціар - особа, на користь якої надаються довірчі послуги. Це може бути як сам довіритель, так і третя особа.

Зміст договору про трастове обслуговування може мати багато варіантів, наприклад, розпорядження майном за заповітом, агентські послуги, обслуговування та зберігання коштів тощо.

Види трастових послуг в залежності від характеру розпорядження майном класифікуються таким чином:

активні операції - власність на майно, що знаходиться в довірчому управлінні, може відчужуватись шляхом продажу, надання застави без згоди довірителя;

пасивні операції - коли майно, передане в довірче управління, не може використовуватись без згоди довірителя.

Можна виділити два напрями надання трастових послуг:

* на користь фізичних осіб (розпорядження спадком; управління персональними трастами; опікунство на збереження майна; агентські функції);

* на користь юридичних осіб.

Зараз досить поширеним є управління майном на користь пенсійних фондів, страхових компаній.

До розпорядження спадком належать операції з отримання рішень суду, збору та забезпечення зберігання спадку, сплати адміністративних витрат по розрахунках з кредиторами, сплати податків, розподілу майна.

Управління персональними трастами (майном, що було передано банку для управління) передбачає: розміщення коштів; депозитні операції; отримання доходів; виплату доходу клієнтові; облікові операції; фінансовий аналіз.

Агентські послуги дещо відрізняються від трастових тим, що клієнт не втрачає повноважень власника, а лише доручає банку проведення операцій від свого імені. Агентські послуги включають: страхування майна, інвестиційні та комерційні операції за дорученням власника, сплата рахунків, податків та інші.

Підприємствам комерційні банки надають такі види агентських послуг: розпорядження активами, агентські операції, ліквідація підприємств тощо.

Доходи від трастових послуг формуються за рахунок комісійних винагород (щорічні відрахування від доходів трасту, щорічний внесок з первинної суми трасту тощо). Ставки внесків диференційовані залежно від видів трастів та пов'язаних з ними послуг по управлінню трастами.

Посередницькі, консультаційні, гарантійні та інші види послуг

Посередницькі послуги - це послуги, у наданні яких бере участь третя сторона, що виступає посередником між замовником і виконавцем. Серед посередницьких послуг, що надаються комерційними банками, найбільш поширеними є: посередництво в отриманні клієнтом позички, посередництво в операціях з цінними паперами, валютою, майном. Перший вид послуг надається банком тоді, коли банк неспроможний задовольнити кредитну заявку клієнта. Така ситуація може виникнути у випадку перевищення потрібної суми над встановленим лімітом кредитування. Посередницькі послуги в операціях з цінними паперами, валютою, майном здійснюються на основі доручення від клієнта.

Гарантійні послуги полягають у зобов'язанні банку виплатити суму боргу свого клієнта, якщо останній не зможе (не захоче) виконати свої зобов'язання. До цієї групи операцій належать: гарантії повернення кредиту, гарантії відшкодування збитків, що випливають з невиконання клієнтом умов контракту. Плата за надання гарантійних послуг - це комісія. Банківські гарантії, особливо відомих своєю платоспроможністю банків, фактично означають доступ клієнта до кредиту.

Консультаційні послуги для клієнтів комерційні банки надають з питань економічного (фінансового) аналізу і бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності, аналізу платоспроможності господарських партнерів клієнта; організації емісії та вторинного обігу цінних паперів; вибору напрямів інвестування коштів тощо. Як правило, цей вид послуг перебуває в тісному контакті з іншими операціями, а саме: кредитними, лізинговими та іншими. Плата за консультацію враховується у складі плати за основний вид операції, що супроводжується консультацією.

Комерційні банки, володіючи сучасними засобами телекомунікацій та електронно-обчислювальної техніки, завжди мають різноманітну інформацію, що дозволяє їм займатися інформаційною діяльністю, зокрема:

одержанням інформації;

використанням інформації;

поширенням інформації;

зберіганням інформації.

За режимом доступу інформація поділяється на: обмежену та відкриту доступ до якої забезпечується шляхом публікації в офіційних друкованих виданнях).

Основні поняття і терміни для закріплення матеріалу теми:

Лізинг - це форма довгострокової оренди, яка пов'язана з передачею в користування обладнання, транспортних засобів, іншого рухомого і нерухомого майна, при збереженні права власності за орендодавцем на весь термін угоди оренди.

Орендар - особа, яка бере в оренду майно.

Орендодавець - це особа, яка надає майно в оренду.

Факторинг - це купівля банком дебіторських рахунків постачальника на відвантажену продукцію і передача постачальником банку права вимоги платежу з покупця продукції.

Дебіторські рахунки - це рахунки бухгалтерського балансу, на яких обліковуються розрахунки між постачальником та покупцем продукції, що ще не закінчені.

Трастові (довірчі) послуги - це послуги, які банк виконує за дорученням та в інтересах третьої особи.

Посередницькі послуги - це послуги в здійсненні яких бере участь третя сторона, яка виступає посередником між замовником і виконавцем.

Консультаційні послуги - це послуги, які пов'язані з наданням клієнтам різноманітних консультацій.

Основні аспекти економічного аналізу діяльності банку

Аналіз діяльності банку є одним з найважливіших напрямів економічної роботи. Без правильної організації аналітичної роботи як на мікрорівні (тобто в окремому банку), так і на макрорівні (у банківській системі в цілому) Національний банк України не зможе визначити:

основні напрями грошово-кредитної політики;

прогнозовану ситуацію на кредитних ринках країни;

висновки про стійкість і надійність банківської системи в цілому;

виконання банками встановлених економічних нормативів.

Основним об'єктом аналізу є комерційна діяльність кожного окремого банку.

Суб'єктами аналізу виступають як самі комерційні банки, так і Національний банк, аудиторські фірми, реальні та потенційні клієнти. У зв'язку з цим виокремлюють різні напрями та критерії аналізу:

для акціонера - можливість одержати максимальні дивіденди на вкладений капітал;

для підприємства - спроможність банку швидко проводити розрахунки, надавати якісні послуги;

для фізичної особи - надійно зберегти свої збереження, захистити їх від інфляції та отримати певну величину доходу.

Разом з тим методика аналізу баланса має бути єдиною для порівняння одержаних результатів. Для цього застосовується загальновідома система рейтингу CAMEL та інші.

Метою аналізу є визначення фінансового стану та результатів діяльності банку, доцільності та перспектив подальшої його діяльності.

Завданнями аналізу є:

визначення джерел, якості і стійкості банківських доходів;

дотримання всіх вимог щодо ліквідності;

підтримання стану адекватності і достатності капіталу;

порівняння фінансового стану і результатів діяльності банку з результатами діяльності інших банків;

узагальнення результатів аналізу і підготовка рекомендацій для прийняття управлінських рішень, спрямованих на покращення діяльності окремого банку.

Балансовий звіт банку та його аналіз

Основним інформаційним джерелом для здійснення аналізу є баланс комерційного банку.

Бухгалтерський баланс - це звіт про фінансовий стан банку, який відображає його активи, пасиви та власний капітал у грошовому виразі на певну дату.

Балансовий звіт складається з двох частин. В лівій частині відображаються активи, а в правій - обов'язки і власний капітал банку. Статті активу та пасиву подаються у балансовому звіті у порядку зменшення їх ліквідності.

Нижче наведена структура балансу комерційного банку.

Таблиця

А К Т И В	П А С И В
Первинні резерви (гроші в часі, коррахунки в НБУ та інших банках)	Зобов'язання перед іншими банками (коррахунки інших банків)
Вторинні резерви (державні цінні папери)	Міжбанківські кредити отримані
Кредитний портфель	Депозити до запитання
Інвестиційний портфель (корпоративна частина)	Термінові депозити юридичних і фізичних осіб
	Ощадні вклади
	Усього зобов'язань
Основні кошти, капітальні витрати та інші активи	Капітал І рівня
	Капітал ІІ рівня
	Разом власний капітал
Б А Л А Н С	Б А Л А Н С

Відображення інформації в балансі досягається за допомогою методу подвійного запису, зумовленого бухгалтерським рівнянням:

де: А - активи, П - пасиви, З - зобов'язання, К - капітал.

Наведена рівність відома як класичне бухгалтерське рівняння, або функціональна облікова модель. Обидві його частини повинні бути рівними.

Це рівняння відображає фінансовий стан банку. Під фінансовим станом розуміють наявність економічних ресурсів, що належать банку, і весь капітал, який протистоїть їм на певний момент часу.

Активи - це ресурси, що контролюються установою, які набуто в результаті попередніх операцій і які повинні принести дохід чи іншу економічну вигоду в майбутньому. Інакше кажучи, це економічні ресурси, що перебувають у розпорядженні банку, використання яких, ймовірно, принесе в майбутньому дохід.

У банківському балансі активи виступають у вигляді основних засобів, готівки в національній або іноземній валюті в касі банку, заборгованості за позичками, цінних паперів, які знаходяться в портфелі банку та інші.

Зобов'язання (залучений капітал) - це кредиторська заборгованість банку, що виникла в результаті попередніх операцій і яка має бути погашена у визначений термін. Зобов'язання банку передбачають зменшення доходів, які пов'язані з придбанням активів або отриманням послуг від інших осіб внаслідок раніше проведених операцій. Зобов'язання включають: залишки грошових коштів на поточних рахунках, вклади, боргові зобов'язання банку (векселі, облігації, що емітовані банком) та інші.

Власний капітал - це різниця між активами та зобов'язаннями, тобто частина активів, яка сформована за рахунок власних джерел банку. Вона показує частку власника в активах банку: для товариства - це капітал партнерів, для акціонерної компанії - акціонерний капітал. До рахунків капіталу належать сплачений зареєстрований статутний капітал банку, емісійні різниці, резерви банку та інші.

Використання цього рівняння дозволяє візуально, за загальними даними балансового звіту, визначити платоспроможність банку. Підтвердженням того, що банк платоспроможний, є превалювання його сукупних активів над сукупними зобов'язаннями. Різниця між банківськими активами і зобов'язаннями складає реальну величину власного капіталу комерційного банку.

Комерційний банк є платоспроможним, якщо величина його власного капіталу більша, ніж 0. Неплатоспроможний банк - це такий банк, який має нульову чи негативну величину власного капіталу.

Різницю між активами і зобов'язаннями ще визначають як чисті активи. Зміна чистих активів за звітний період відображає зміну фінансового стану банку. Приріст чистих активів досягається у разі отримання банком прибутку, тобто за рахунок збільшення власного капіталу банку:

де: ЧА0 - чисті активи на початок звітного періоду, ЧА1 - чисті активи на кінець звітного періоду, К0 - власний капітал на початок звітного періоду, P - прибуток, отриманий за звітний період.

Основними видами аналізу балансу банку є:

1. Аналіз структури - дає змогу оцінювати зміни структури активів та пасивів протягом часу, проводити співставлення з іншими банківськими установами. Аналіз структури активних операцій поділяється на якісний та кількісний. Якісний аналіз полягає у визначенні переліку операцій на момент проведення аналізу. Кількісний аналіз полягає у визначенні питомої ваги окремого виду операцій в їх загальній сумі.

2. Коефіцієнтний аналіз балансового звіту. Він проводиться з використанням трьох основних коефіцієнтів:

коефіцієнт ліквідних активів. Це коефіцієнт виміру ліквідності, який обчислюється шляхом додання до готівки та прирівняних до неї коштів міжбанківських активів за мінусом міжбанківських пасивів та позичок від центрального банку. Він також може розраховуватися як відсоток до загальних (або робочих) активів.

коефіцієнт співвідношення позик та депозитів . Цей коефіцієнт визначається сумою всіх активів з нормальним ризиком (дисконти, позики та авізо), поділені на основні депозити (включаючи до «запитання», термінові та ощадні депозити за винятком короткотермінових грошового ринку та довготермінових запозичень). Це співвідношення характеризує здатність банку залучати депозити від суспільства для підтримки своїх кредитних операцій та його можливість давати в кредит ці депозити. Вищий коефіцієнт традиційно асоціюється з більш високим елементом ризику, оскільки він може відображати нижчу ліквідність (та уразливість від дій кредиторів), негативні економічні умови чи наслідки відпливу депозитів. Низький рівень співвідношення може відображати недостатні можливості кредитування або небажання прийняття існуючого ризику при наданні позик. «Нормальний» рівень залежить від країни, однак 70-80% може складати помірне співвідношення між ліквідністю (що вимагає меншого коефіцієнта) та дохідністю (яка, звичайно, краща від більш високого коефіцієнта). Якщо у всієї фінансової системи показник перевищує 100%, тоді у промисловості можуть мати місце структурні проблеми, наприклад, при рефінансуванні центральним банком торговельних операцій чи привілейованому кредитуванні. Незабезпечені кредити мають бути покриті за рахунок відповідних контрактивних рахунків. Вони мають прийняти форму забезпечення під збитки за позиками, що віднімаються із останніх надходжень і, таким чином, із резерву капіталу. Також важливо, що «позики», які використані в цьому коефіцієнті, мають бути чисті від резерву під збитки.

коефіцієнт достатності капіталу. Цей коефіцієнт подає «реальний» капітал як відсоток загальних активів, зважених на ризик. І капітал, і активи мають бути повністю очищені від відповідних забезпечень під збитки за позиками та нематеріальних активів. Цей коефіцієнт показує межу захисту кредиторів та вкладників банку від непередбачених збитків, яких може зазнати банк у процесі своєї діяльності. Таким чином, це показник того, наскільки банк протистоїть економічним скрутам та складностям. Цей коефіцієнт переглядається наглядовими органами та кредитними аналітиками як один із ключових показників економічного стану банку. Повний підрахунок достатності капіталу включає зваження кожної категорії активів на коефіцієнт ризику, виключення з них нематеріальних активів та дебіторської заборгованості відповідних контрагентів та нематеріальних активів з активів та капіталу, і додання потенційних зобов'язань до зважених на ризик активів.

Існують також інші коефіцієнти, що використовуються в різних випадках, але їхнє використання може призвести до зменшення віддачі.

Такими коефіцієнтами є:

дохідні активи до загальних активів. Складаються з доходних активів (підпроцентні депозити, розміщення цінних паперів, позики, авізо та інструменти капіталу), поділених на загальні активи. Цей показник має показувати, наскільки продуктивно керівництво використовує активи. Однак деяке «непродуктивне» використання є цілком нормальним, оскільки в той час, як приміщення та обладнання не можуть прямо давати прибуток, вони необхідні для підтримання операційної діяльності банку. Крім того, вимоги резервування можуть призвести до того, що банк не матиме згоди використовувати деякі активи. Цей коефіцієнт не вимірює ефективності використання активів.

співвідношення резервів під збитки за позиками та загальних позик.. Цей коефіцієнт характеризує якість банківського портфеля позик та покриття безнадійних боргів.

Кожний з цих коефіцієнтів може обчислюватися на базі окремого балансового звіту, оскільки кожний з них складається на окрему дату, що відповідає даті балансу. Банки, що залучені до фінансування сезонного виробництва, можуть показувати сезонні зміни цих коефіцієнтів, тому для ізоляції тенденцій від сезонних розходжень необхідно проводити порівняння між такими установами за один і той самий місяць, за кілька років чи за середньорічними показниками. При цьому можуть бути внесені деякі зміни, наприклад, додавання довгострокового підпорядкованого боргу до капіталу при визначенні достатності капіталу, а аналітики мають використовувати деякі міркування з приводу того, що є прийнятим для кожної конкретної країни.

Аналіз прибутків та збитків банку

Прибуток - це рiзниця мiж доходами та витратами банку. Балансовий прибуток банку - це загальна сума прибутку від усіх видів діяльності банку, яка відображається в балансі. Складається із прибутку від операційної діяльності та надходжень і збитків від позареалізаційних операцій.

Основним джерелом банкiвського прибутку є дохід вiд вiдсоткової різниці, що визначається як вiдсотки отриманi мiнус вiдсотки сплаченi.

Приклад розрахунку прибутку від кредитної діяльності наведено у таблиці 2 (дані умовні).

Таблиця 2. Аналiз прибутку комерційного банку вiд кредитної діяльності грн.

Показники	на 01.07.2001р.	на 01.10.2001р.	Вiдхилення ( +,- )
1.Отриманi вiдсотки	853200	1025600	+172400
2.Сплаченi вiдсотки	771100	1042000	+270900
3.Прибуток	82100	-16400	-98500

Згiдно з наведеним прикладом прибуток вiд кредитної дiяльностi на 01.10.2001р. порiвняно з 01.07.2001р. зменшився на 98500 грн. за рахунок того, що сума сплачених вiдсоткiв перевищувала суму отриманих вiдсоткiв. Вiд кредитної дiяльностi на 01.10.2001р. банк отримав збитки на суму 16400 грн.

Нижченаведена таблиця наводить узагальнену форму звіту про фінансові результати, тобто про прибутки та збитки (за важливістю статей, починаючи з процентної різниці та доходу від плати за послуги і операційними видатками). Потім покриваються позаопераційні доходи та видатки, забезпечення під збитки за позиками та податки.

Аналіз структури базується на відсоткових значеннях, кожного рядку по відношенню до загального підсумку. Зміни відносної важливості статей протягом часу показують зміни питомої ваги операцій банку. Наприклад, підвищена залежність від доходу від комісії може сигналізувати про проблеми банку щодо основних надходжень від процентної різниці і про те, що керівництво, можливо, намагається підняти дохід від плати за послуги через надання нетрадиційних послуг.

Коефіцієнтний аналіз передбачає аналіз структури за рахунок віднесення доходів та видатків до відповідних статей балансу (таблиця 3).

Кількість коефіцієнтів, що можуть бути використані при аналізі фінансового стану, обмежена лише кількістю рахунків балансового звіту та звіту про фінансові результати. Аналітики, законодавці, керівники банку та інвестори - всі мають свої завдання щодо висвітлення специфічних аспектів стану банку. Наступна таблиця 4 показує найбільш поширені коефіцієнти фінансового стану. Ці коефіцієнти подають дані у відсотковому виразі, протягом одного року, що може висвітлювати поточні тенденції, а тому внутрішнє керівництво та наглядацькі органи повинні обчислювати коефіцієнти щоквартально чи щомісячно. Найкориснішим буде аналіз тенденцій за кілька років, що дає змогу відокремити вплив сезонних факторів на ключові коефіцієнти фінансового стану.

Таблиця 4. Основні коефіцієнти показників діяльності банку

Коефіцієнт	Оптимальне значення
Дохід на активи	1,00
Дохід на капітал	15,00
Чистий спред	1,25
Чиста процентна маржа	4,50
Дохід від плати за послуги	1,00
Чиста операційна маржа	6,50
Управлінські витрати (% загальних активів)
Витрати на персонал	2,00
Інші операційні витрати	1,50
Загальні операційні витрати	3,50
Витрати на забезпечення під збитки за позиками	0,50
Чистий дохід до оподаткування	2,00

Наведені коефіцієнти рекомендуються як оптимальні для банків США, Великої Британії та деяких інших країн.

Аналіз прибутковості та ефективності діяльності банку

Найважливiшими показниками прибутковостi банку, якi рекомендуються розраховувати, є:

дохід на активи;

дохід на капітал.

Дані показники розраховуються таким чином:

Дохід на активи (%) = х 100%

Дохід на капітал (%) = х 100%

Показник доходу на активи характеризує ефективнiсть використання всiх ресурсів, які банк отримав у своє розпорядження, а показник доходу на на капітал - дохідність капiталу учасників. При цьому узагальнюючим показником банкiвської дiяльностi слiд вважати дохід на капітал, а показник доходу на активи пропонується вважати частковим показником, який вiдображає внутрiшню полiтику банку, професiоналiзм його апарату, який пiдтримує оптимальну структуру активiв та пасивiв з точки зору доходiв та витрат.

Для пiдвищення доходу на капітал банку, необхiдно збiльшувати прибутковiсть його активiв i зменшувати частку статутного фонду в загальнiй сумi коштiв банку.

Для збiльшення доходу на активи застосовуються такi заходи:

збiльшується ставка вiдсоткiв за активними операцiями та зменшується ставка вiдсоткiв за залученими коштами;

збiльшується частка власних коштiв банку в загальнiй сумi його коштiв (показник платоспроможностi);

зменшується спiввiдношення власних та залучених коштiв.

Вимiрювання ефективностi дiяльностi банку визначається за допомогою таких показникiв:

Чистий спред (%)=х 100% -х 100%

Цей коефіцієнт повинен враховувати тільки активи та пасиви, до яких застосовуються процентні ставки. Таким чином, він виключає вплив безпроцентних депозитів «до запитання», капіталу та невиконаних вимог резервування на чисті отримані проценти, і - звідси - на прибутки банку. Це ізолює вплив процентної ставки на прибуток банку і цим самим дає більш глибоке розуміння джерел прибутку банку та наслідків уразливості надходжень.

Розглянемо розрахунок даного показника на прикладі (данi умовнi):

Вiдсотки отриманi 879500 грн.

Вiдсотки сплаченi 851400 грн.

Наданi кредити 3376600 грн.

Залученi кошти за відсотки 2740700 грн.

Приклад свiдчить про те, що кредитна дiяльнiсть для банку є неефективною, чистий спред має вiд'ємне значення -5,1% i свiдчить про перевищення ставки сплачених вiдсоткiв за залученими коштами над вiдсотками за наданими кредитами.

Чиста процентна маржа (%)=х 100%

Цей коефіцієнт визначає здатність банку приносити прибуток - його дохід від процентної різниці як процент середніх загальних активів.

Розглянемо розрахунок даного показника на прикладі (данi умовнi):

Вiдсотки отриманi 879500 грн.

Вiдсотки сплаченi 851400 грн.

Загальнi активи 9950300 грн.

Приклад свiдчить про те, що банк має вiд'ємну вiдсоткову маржу, отже збитки вiд кредитної дiяльностi.

На практиці існує альтернативна формула, яка подає в чисельнику дохідні активи, базуючись на тому припущенні, що процентна маржа стосується тих доходних активів, що задіяні у процес отримання доходу від процентів. Однак і ті активи, проценти за якими не отримуються, і пасиви, проценти за яких не сплачуються, мають значний вплив на чисту процентну маржу. Так відбувається внаслідок того, що активи, за якими не отримуються проценти, є тягарем на дохід, особливо якщо вони фінансуються за рахунок підпроцентних пасивів; у той час, як депозити, за якими не нараховуються проценти, надходження збільшуються, особливо якщо за їх рахунок фінансуються ті активи, за якими отримуються високі проценти.

Цей коефіцієнт показує залежність від «нетрадиційного доходу». Збільшення цього коефіцієнта може показувати здорову диверсифікацію в платні фінансові послуги чи нездорове намагання досягти спекулятивного прибутку, щоб замаскувати недостатність основного банківського доходу від процентів.

Посередницька (операційна) маржа може бути визначена як різниця між вартістю залучення коштів та доходом на доходні активи, плюс дохід від відповідних комісійних та зборів. Різниця визначає кількість коштів, що виділені банківською системою на посередництво між тими, хто надає кошти, і тими, хто їх використовує.

Оскільки оплата праці є найголовнішим компонентом непроцентних видатків банку, то продуктивність роботи працівників, що вимірюється як через витрати на їх утримання, так і через їх кількість, може свідчити про ефективність роботи самого банку. Однак, продуктивність роботи потрібно розглядати, беручи до уваги той факт, що у поточний період економія на зарплаті через її значне скорочення може призвести до зниження якості та мотивації у роботі, і звідси - до зниження через деякий час ефективності роботи банку.

Цей коефіцієнт вимірює окупність витрат на утримання працівників. Цей коефіцієнт є більш універсальним, ніж коефіцієнт, що характеризує чистий дохід на одного працівника, оскільки дає змогу деяким чином порівнювати організації різного типу. Він показує чистий ефект рішень щодо працівників, незважаючи на те, чи ці рішення спрямовані на низьку кваліфікацію та низьку заробітну плату (або на високі видатки для висококваліфікованих працівників).

Економічні нормативи регулювання діяльності комерційного банку

Згідно із Законом України «Про банки і банківську діяльність» з метою захисту інтересів клієнтів і забезпечення фінансової надійності НБУ встановлює для всіх комерційних банків економічні нормативи. Економічні нормативи об'єднані у три групи:

І група - нормативи капіталу:

1. Норматив капіталу () комерційного банку. Розраховується як сума основного (капітал 1-го рівня) і додаткового капіталу (капітал 2-го рівня) за мінусом відвернень з урахуванням основних засобів. Такий капітал називають невідкоригованим.

До основного капіталу включаються: статутний капітал; емісійні різниці (різниці між ціною первинного розміщення акцій та їх номінальною вартістю); резервні фонди, які створюються за рахунок прибутку банку; прибуток минулих років.

До додаткового капіталу включаються: загальні резерви; результати переоцінки основних засобів; результат поточного року.

До відвернень належать: цінні папери в портфелі банку на інвестиції та вкладення банку в в асоційовані компанії та дочірні установи.

Загальна сума капіталу, невідкоригованого на основні засоби, визначається за формулою:

,

де: ОК - основний капітал, ДК - додатковий капітал, В - відвернення.

При розрахунку сума додаткового капіталу не повинна перевищувати суму основного капіталу.

Відкоригований капітал банку визначається як:

,

де: 03 - основні засоби, (03 - К1) - перевищення капітальних витрат над сумою капіталу банку.

Якщо 03 > К1, то до розрахунку приймається позитивна різниця. Якщо 03 < К1, до розрахунку приймається 0.

Отже, мінусування вартості основних засобів здійснюється тільки тоді, коли вони перевищують суму основного й додаткового капіталів за мінусом відвернень.

Для діючих банків, які були зареєстровані до 01.01.97, мінімальні вимоги до розміру капіталу визначені у сумі:

еквівалентній 2 млн. євро на 01.01.2002 р.;

еквівалентній 4 млн. євро на 01.01.2006 р.;

еквівалентній 5 млн. євро на 01.01.2008 р.

Для банків, які були зареєстровані після 01.01.97, та для новостворених банків норматив капіталу Н1 стає обов'язковим для виконання після одного календарного року з початку діяльності.

2. Мінімальний розмір статутного капіталу банку () повинен становити:

для банків з національним капіталом - у сумі, еквівалентній 1 млн євро;

для банків з іноземним капіталом, якщо частка іноземного капіталу становить до 50%, - не менше суми, еквівалентної 5 млн євро;

якщо частка іноземного капіталу в статутному капіталі банку становить 50% і більше, то мінімальний розмір статутного капіталу повинен бути не менше 10 млн євро.

3. Норматив платоспроможності ().

Розраховується як співвідношення капіталу банку і активів, зважених щодо відповідних коефіцієнтів за ступенем ризику:

,

де: К - капітал банку, ЗP - активи, зважені щодо відповідних коефіцієнтів за ступенем ризику:

Коефіцієнти ризику активів комерційного банку (у %) поділяються на 5 груп, а саме:

0 - кошти на кореспондентському рахунку в НБУ, банкноти та монети в касі; банківські метали;

10 - кредити, надані центральним органам державного управління;

20 - кредити, надані місцевим органам влади, боргові цінні папери центральних органів державного управління та місцевих органів влади;

50 - кошти до запитання в інших банках, строкові депозити, які розміщені в інших банках;

100 - операції з цінними паперами, кредити, які надані клієнтам банку, пролонгована, прострочена та сумнівна заборгованість, дебітори, основні засоби та товарно-матеріальні цінності тощо.

Нормативне значення нормативу не може бути нижчим за 8%.

4. Норматив достатності капіталу ().

Розраховується як співвідношення капіталу банку і загальних активів банку, зменшених на створені відповідні резерви:

де: К - капітал банку, ЗА - загальні активи банку, ЗР - загальні резерви.

Методика визначення чисельника у показниках і аналогічна визначенню показника . До загальних резервів відносяться: резерви під знецінення боргових цінних паперів, що рефінансуються НБУ, резерв під заборгованість інших банків, резерви під заборгованість за кредитами, які надані клієнтам, резерви на можливі втрати за сумнівною дебіторською заборгованістю за операціями з клінтами банку, резерв під знецінення цінних паперів у портфелі банку на продаж, резерв під знецінення цінних паперів у портфелі банку на інвестиції, резерви на можливі втрати за сумнівною дебіторською заборгованістю.

Нормативне значення показника має бути не менше ніж 4%.

II група - нормативи ліквідності.

Ліквідність банку - це його здатність забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань. Визначається збалансованістю між строками і сумами погашення активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку.

5. Норматив миттєвої ліквідності ().

Розраховується як співвідношення суми коштів на кореспондентському рахунку в НБУ та в касі банку до поточних зобов'язань:

де: Ккр - кошти на коррахунку в НБУ; Ка - кошти в касі; Пр - поточні зобов'язання.

До поточних зобов'язань відносяться: кошти НБУ в банку, кошти до запитання інших банків, строкові депозити інших банків, кошти бюджету та позабюджетних фондів України, кошти на поточних рахунках клієнтів банку.

Нормативне значення показника має бути не менше 20%.

6. Норматив загальної ліквідності ().

Розраховується як співвідношення загальних активів до загальних зобов'язань банку, помножене на 100%:

де: А - активи банку, 3 - зобов'язання банку.

Нормативне значення показника має бути не менше 100%.

7. Норматив співвідношення високоліквідних активів до робочих активів банку ():

де: Ва - високоліквідні активи, Ра - робочі активи.

Нормативне значення показника має бути не менше 20%.

III група - нормативи ризику.

8. Максимальний розмір ризику на одного позичальника (). розраховується за формулою:

де: Зс - сукупна заборгованість за позичками, міжбанківськими кредитами та врахованими векселями одного позичальника плюс 100% суми позабалансових зобов'язань, наданих щодо цього позичальника; К - капітал банку.

Нормативне значення показника не повинно перевищувати 25%.

9. Норматив великих кредитних ризиків ():

де: Ск - сукупний розмір великих кредитів, наданих банком з урахуванням 100% позабалансових зобов'язань банку; К- капітал банку.

Нормативне значення показника не повинно перевищувати восьмикратного розміру капіталу банку.

Великим кредитом вважається сукупний розмір кредитів з урахуванням облікованих векселів та 100% позабалансових вимог щодо одного позичальника, який перевищує 10% капіталу банку.

Рішення про надання великого кредиту має бути оформлено висновком кредитного комітету банку, затвердженим правлінням банку. Якщо сума всіх великих кредитів перевищує восьмикратний розмір капіталу не більше ніж на 50%, то вимоги до платоспроможності банку подвоюються (не менше 16%), а якщо перевищує 50%, - потроюються (не менше 24%).

10. Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру ():

де Ркі - сукупний розмір наданих банком кредитів, поручительств, врахованих векселів та 100% суми позабалансових зобов'язань щодо одного інсайдера; К - капітал банку.

Максимальне значення не повинно перевищувати 5%. Розмір кредитів, наданих акціонеру (засновнику) банку без відповідного забезпечення, не може перевищувати 50% його внеску до статутного капіталу банку.

11. Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам ():

де: Рк - сукупний розмір наданих банком кредитів, поручительств, врахованих векселів та 100% суми позабалансових зобов'язань щодо всіх інсайдерів банку; К - капітал банку.

Максимальне значення не повинно перевищувати 40%.

12. Норматив максимального розміру наданих міжбанківських кредитів ():

де: МБн - загальна сума наданих комерційним банком міжбанківських кредитів; К- капітал банку.

Максимальне значення не повинно перевищувати 200%.

13. Норматив максимального розміру отриманих міжбанківських кредитів ():

де: МБо - загальна сума отриманих комерційним банком міжбанківських кредитів; ЦК - загальна сума залучених централізованих коштів; К - капітал банку.

Максимальне значення нормативу не повинно перевищувати 300%.

14. Норматив інвестування ():

де: Кін - кошти банку, які інвестуються на придбання часток (акцій, інших цінних паперів) акціонерних товариств, підприємств і недержавних боргових зобов'язань; К - капітал банку; ЦП - цінні папери у портфелі банку на інвестиції; Ва - вкладення в асоційовані компанії.

Максимальне значення не повинно перевищувати 50%.

15. Норматив загальної відкритої валютної позиції банку ():



де: Вп - загальна відкрита валютна позиція банку за балансовими і позабалансовими активами та зобов'язаннями банку за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті (розрахунок здійснюється на звітну дату); К - капітал банку.

Нормативне значення з 15.01.99 не повинно перевищувати 35%.

У разі, якщо вартість активів та позабалансових вимог перевищує вартість пасивів і позабалансових зобов'язань, відкривається довга відкрита валютна позиція. Якщо вартість пасивів та позабалансових зобов'язань перевищує вартість активів і позабалансових вимог, відкривається коротка відкрита валютна позиція.

16. Норматив довгої (короткої) відкритої валютної позиції у вільно конвертованій валюті (ВКВ) ():

де: Він - довга (коротка) відкрита валютна позиція банку за балансовими і позабалансовими активами та зобов'язаннями банку за кожною вільно конвертованою валютою у гривневому еквіваленті (розрахунок здійснюється на звітну дату); К- капітал банку.

Нормативне значення з 15.01.99 по довгій позиції у ВКВ не повинно перевищувати 30%, а по короткій позиції у ВКВ - 5%.

17. Норматив довгої (короткої) відкритої валютної позиції у неконвертованій валюті ():

де; Вп - довга (коротка) відкрита валютна позиція банку за балансовими і позабалансовими активами та зобов'язаннями банку за кожною неконвертованою валютою у гривневому еквіваленті; К -- капітал банку.

Нормативне значення з 15.01.99 не повинно перевищувати 3%.

18. Норматив довгої (короткої) відкритої валютної позиції у всіх банківських металах ():

де Вм - довга (коротка) відкрита валютна позиція банку за балансовими і позабалансовими активами та зобов'язаннями банку по банківських металах у гривневому еквіваленті; К - капітал банку.

Нормативне значення з 15.01.99 не повинно перевищувати 2%.

Формування та дотримання комерційним банком обов'язкових резервів

Поряд із дотриманням економічних нормативів комерційні банки зобов'язані формувати обов'язкові резерви. Обов'язкові мінімальні резерви - це один із активних інструментів, за допомогою якого НБУ визначає потребу та здійснює регулювання грошової маси в обігу. Також, обов'язкові резерви дозволяють комерційним банкам підтримувати ліквідність на певному рівні та забезпечувати своєчасні платежі за вимогами клієнтів.

Формування обов'язкових резервів здійснюється в цілому по консолідованому балансу комерційного банку (юридичної особи) шляхом утримання відповідної суми коштів обов'язкових резервів у національній валюті на кореспондентському рахунку комерційного банку та в касі банку за певний період.

Обов'язковому резервуванню підлягають усі кошти юридичних та фізичних осіб, залучені комерційними банками на їх баланс як у національній, так і в іноземній валюті. До залучених комерційними банками коштів відносяться кошти, що знаходяться на депозитних, розрахункових, поточних, бюджетних рахунках юридичних і фізичних осіб, а також кошти інших загальнобанківських рахунків.

НБУ встановлює норму обов'язкових резервів у певному розмірі від суми залучених коштів незалежно від джерел та строків залучення вкладів і депозитів.

Потягом 1991-1993 рр. норма резервних вимог була встановлена на рівні 10-15% від суми залучених коштів у національній валюті, і зберігалися на окремих рахунках комерційних банків в НБУ. У грудні 1993 р. з метою уповільнення темпів інфляції НБУ підвищує рівень обов'язкових резервних вимог до 20-60% від суми залучених банками коштів. Це призвело до погіршення ліквідності банків та заблокування міжбанківських розрахунків. Для пом'якшення ситуації НБУ на початку 1994 р. знизив норму резервних вимог до 15% від суми залучених банками коштів, а в кінці року зобов'язує комерційні банки сформувати додаткові обов'язкові резерви у розмірі 20% від суми пролонгованих та прострочених позик. З 1 квітня 1997 р. була встановлена єдина норма резервних вимог у розмірі 11% від суми залучених коштів як у національній, так і в іноземній валюті незалежно від джерел та строків залучення. Восени 1997 р. НБУ підвищив норму резервних вимог до 15% від суми залучених банками коштів, зменшив частку резервів, яка може бути покрита готівкою в касах комерційних банків. У вересні 1998 року з метою зменшення обсягу гривневої маси на валютному ринку НБУ підвищив норму обов'язкових резервних вимог до 16,5%.

Розрахунковий період дотримання резервних вимог встановлюється, як правило, від двох тижнів до одного місяця. Центральні банки звичайно вимагають додержання резервних вимог не щоденно, а в середньому за встановлений період. В Україні цей період складав і 10 днів і 15 днів. З 1998 р. НБУ зобов'язав комерційні банки тримати суму обов'язкових резервів у визначеному розмірі на коррахунках не у середньому за розрахунковий період, а щоденно і заборонив зараховувати на покриття обов'язкових резервних вимог готівку в касі і облігації внутрішньої державної позики.

Обсяг обов'язкових резервів визначається комерційним банком кожен день у розмірі встановленого відсотку від середньоарефметичних залишків залучених банком коштів. Визначена сума коштів обов'язкових резервів повинна знаходитись на коррахунку в НБУ.

Політика резервних вимог - потенційно дуже потужний засіб грошово-кредитного регулювання. Навіть невеликі зміни норми резервів призводять до значних змін в обсягах кредитних вкладень комерційних банків і відчутно впливають на грошову масу. В країнах із розвинутою економікою цей інструмент використовується рідко. Часті зміни механізму обов'язкового резервування можуть мати дестабілізуючий вплив на економіку, вони ускладнюють банківські фінанси. Розвинута ринкова економіка віддає перевагу гнучким інструментам грошово-кредитного регулювання, які впливають на грошову пропозицію не прямо, а через формування певних умов на ринку. У світовій практиці взагалі спостерігається тенденція відходу від активного використання центральними банками резервних вимог як регулятивного методу.

В Україні із зростанням попиту на гроші НБУ поступово зменшуватиме норму резервних вимог, що сприятиме активізації кредитно-інвестиційної діяльності комерційних банків, дасть змогу підтримувати їм реальний сектор економіки.

Основні поняття і терміни для закріплення матеріалу теми:

Бухгалтерський баланс - це звіт про фінансовий стан банку, який відображає його активи, пасиви та власний капітал у грошовому виразі на певну дату.

Активи - це ресурси, що контролюються установою, які набуто в результаті попередніх операцій і які повинні принести дохід чи іншу економічну вигоду в майбутньому.

Зобов'язання (залучений капітал) - це кредиторська заборгованість банку, що виникла в результаті попередніх операцій і яка має бути погашена у визначений термін.

Власний капітал - це різниця між активами та зобов'язаннями, тобто частина активів, яка сформована за рахунок власних джерел банку. При обчисленні нормативів загальна сума капіталу дорівнює сумі капіталів першого та другого рівнів (основного та додаткового капіталу) за мінусом відвернень. Загальна сума капіталу, яка береться в розрахунок при обчисленні нормативів, може різнитися від загальної суми капіталу, що показана у фінансовій звітності.

Витрати банку - загальна сума витрат з залучення коштiв клiєнтiв, оплата послуг, амортизаційні вiдрахування за основними фондами, витрати на утримання апарату управлiння банку та iншi витрати.

Доходи банку - загальна сума коштiв, отриманих банком вiд здiйснення активних операцiй. До них вiдносяться : отриманi відсотки, доходи i комiсiя від наданих послуг , доходи вiд операцiй з цiнними паперами, валютою, золотом та iншi доходи.

Прибуток банку - рiзниця мiж доходами i витратами банку.

Чистий прибуток - прибуток, який залишається в розпорядженнi банку пiсля сплати платежiв до бюджету.

Маржа банкiвська - рiзниця мiж курсами валют, цiнних паперiв, вiдсотковими ставками й iншими показниками.

Економічний норматив діяльності банку - це показник, що характеризує той чи інший напрямок діяльності банку.

Активи високолiквiднi - кошти та активи, якi можуть бути легко транcформованi у наявнi кошти.

Активи робочi - кошти на коррахунку, в касi, вкладенi в майно, розмiщенi в iнших банках, цiнних паперах, наданi кредити , iншi кошти та iншi активи, що приносять прибуток банку.

Лiквiднiсть - здатнiсть банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань. Визначається збалансованiстю мiж строками i сумами погашення активiв та строками i сумами виконання зобов'язань банку, а також строками та сумами інших джерел та напрямів використання коштів типу видачі кредитів та понесення витрат.

Валютна позиція банку - співвідношення між сумою активів та позабалансових вимог в певній іноземній валюті та сумою балансових та позабалансових зобов'язань в цій самій валюті.

Валютна позиція відкрита - валютна позиція, що не дорівнює нулю. Відкрита валютна позиція несе за собою додатковий ризик у разі зміни валютного курсу.

Валютна позиція відкрита довга - якщо вартість активів та позабалансових вимог перевищує вартість пасивів та позабалансових зобов'язань у кожній іноземній валюті. Банк із такою позицією може понести витрати у разі збільшення курсу національної валюти щодо іноземної валюти.

Валютна позиція відкрита коротка - якщо вартість пасивів та позабалансових зобов'язань перевищує вартість активів та позабалансових вимог у кожній іноземній валюті. Банк із такою позицією може понести додаткові витрати у разі збільшення курсу іноземної валюти щодо національної валюти.

Валютна позиція закрита - валютна позиція, що дорівнює нулю.

Великий кредит - сукупний розмiр позик (у т.ч. мiжбанкiвських), з врахуванням векселiв та 100% сум позабалансових вимог (гарантiй, поручительств), якi є у комерцiйного банку щодо одного позичальника або групи спорiднених позичальникiв, яка перевищує 10% власного капiталу банку.

Достатнiсть капiталу - спроможність банку захистити кредиторiв та вкладникiв вiд непередбачених збиткiв, яких може зазнати банк у процесi своєї дiяльностi залежно вiд розмiру рiзноманiтних ризикiв.

Iнсайдер - фізична особа, компанія, її філія, що споріднені з банком, тобто виступають його засновниками або мають до нього фінансовий інтерес чи контролюють його діяльність.

Рейтинг банків - це їх порівняння за допомогою обраних критеріїв.

Система CAMEL - це система оцінки банківської установи за критеріями: достатність капіталу, якість активів, якість управління, доходність банку та ліквідність балансу.

Размещено на Allbest.ru