Банківські операції

Терміни міжбанківських депозитів можуть бути різними від одного дня до шести місяців. Досить активно використовуються міжбанківські депозити (овернайт) на термін не більше одного операційного дня без урахування неробочих днів банка, мета яких полягає у підтримці поточної ліквідності. Сплата процентів за депозитом овернайт здійснюється одночасно з його поверненням.

Якщо комерційний банк залучив депозитні ресурси на міжбанківському ринку і не може їх повернути у встановлений термін, то він купує грошові кошти у іншого банку та розраховується зі своїм попереднім банком-кредитором. При порушенні терміну погашення міжбанківського кредиту звичайно застосовуються штрафні санкції.

Процентна ставка за міжбанківськими депозитами пов'язана з обліковою ставкою НБУ і, як правило, є нижчою ніж за кредитами, наданими суб'єктам господарської діяльності. Разом з тим, банкам вигідно розміщувати кредитні ресурси в інших банках у порівнянні з кредитуванням суб'єктів господарської діяльності, оскільки комерційні банки є більш надійними партнерами. Комерційні банки на купівлі-продажу ресурсів на міжбанківському ринку можуть отримувати суттєві доходи.

Загальний розмір отримання комерційним банком міжбанківських ресурсів обмежується певним розміром власного капіталу банку. Забороняється їх надання та отримання банківськими установами (філіями, управліннями, відділеннями тощо), які не є юридичними особами, крім випадків, коли це здійснюється за дорученням юридичної особи. Банківські установи можуть купувати та продавати ресурси тільки в системі одного банку, який має філійну мережу.

Комерційні банки позичають кошти у Національного банку України шляхом одержання кредитів через:

закриті кредитні аукціони;

ломбардний кредит (кредитування під забезпечення державних цінних паперів);

операції РЕПО. Це операції з цінними паперами, які складаються з двох частин і при яких укладається єдина генеральна угода між учасниками ринку (НБУ та комерційними банками) про продаж-купівлю державних цінних паперів на певний строк із зобов'язанням зворотного продажу-купівлі у визначений термін або на вимогу однієї із сторін за заздалегідь обумовленою ціною;

рефінансування у формі переобліку векселів та перезастави векселів.

Економічна сутність кредитів НБУ полягає у тому, що на макрорівні через кредитування комерційних банків здійснюється емісія грошей в обіг і розширюється обсяг сукупної грошової маси в економіці, а на мікрорівні кредити НБУ сприяють підтриманню комерційними банками своєї ліквідності на необхідному рівні та зміні структури їхніх активів на користь кредитування своїх клієнтів.

Порядок та умови здійснення депозитних операцій комерційного банку

Депозитні операції - це операції із залучення грошових коштів на депозитні рахунки. Під час здійснення депозитної операції виконуються такі операції: відкриття та реєстрація депозитного рахунку, залучення грошових коштів на депозит, вилучення коштів з депозиту, нарахування відсотків за депозитом та їх сплата клієнтам, повернення коштів з депозиту та закриття депозитного рахунку.

Комерційний банк відкриває клієнту строковий або ощадний депозитний рахунок на підставі таких документів:

депозитної угоди;

картки зі зразками підписів та відбитком печатки (для юридичних осіб);

паспорта або документа, що його замінює, і зразка підпису (для фізичних осіб).

Депозитна угода укладається між банком та юридичною (фізичною) особою в двох примірниках, один із яких зберігається у банку, а інший у клієнта. Укладена угода засвідчує право комерційного банку керувати на свій розсуд залученими грошовими коштами і право вкладників отримувати у встановлений термін суму депозиту та відсотків за його користування. В депозитній угоді передбачається: дата внесення депозиту, сума депозиту, форма зарахування коштів на депозитний рахунок, відсоткова ставка за користування депозитом, періодичність сплати відсотків, порядок повернення депозиту та відсотків після закінчення строку зберігання коштів, права, зобов'язання та відповідальність сторін тощо. В угоді проставляється номер відкритого особового депозитного рахунку. В номер рахунку вносять параметри, що характеризують вид, тип вкладу, строк дії, термін закінчення угоди, тип контрагента, відсоткову ставку та інші.

Підписана депозитна угода передається в бухгалтерію банку. Всі особові рахунки вкладників підлягають реєстрації як у бухгалтерії, так і в депозитному відділі банку. Датою відкриття депозитного рахунку є дата надходження грошей на депозитний рахунок. Форма надходження грошей обумовлюється угодою. Юридичні особи мають право перераховувати кошти на депозитний рахунок тільки з поточного рахунку, а фізичні особи можуть вносити кошти готівкою або перераховувати з поточного рахунку.

Згідно з депозитною угодою можуть бути передбачені додаткові надходження грошей на депозитні рахунки. Строкові депозити не використовуються для здійснення поточних платежів. Якщо вкладник бажає змінити суму вкладу - збільшити або зменшити, то він може розірвати депозитну угоду і переоформити свій строковий вклад на нових умовах. Часткове вилучення коштів з депозиту передбачено тільки для окремих типів ощадних вкладів (пенсійних, для зарахування заробітної плати та інші.).

Після закінчення депозитної угоди закриття депозиту здійснюється на основі оформлення меморіального ордеру. Повернення депозиту і сплата відсоткового доходу юридичним особам здійснюється тільки через перерахування коштів на поточний рахунок, а фізичним особам - шляхом виплати готівки або перерахування коштів на поточний рахунок. Дострокове закриття депозитного рахунку можливе на підставі заяви або клопотання вкладника.

За користування залученими коштами комерційні банки сплачують вкладникам відсотковий дохід, який може виплачуватись авансом, періодично (щомісяця, раз у квартал, за підсумками року) та після закінчення строку дії депозиту. Діючими правилами передбачено щомісячне нарахування відсотків незалежно від дати їх фактичної виплати згідно укладеної угоди. Відсотки підлягають нарахуванню щомісяця, не пізніше, ніж в останній робочий день місяця. Нараховані, але не сплачені відсотки відносять до нарахованих витрат. Нараховані за депозитами відсотки відображаються в балансі на перше число наступного місяця як зобов'язання банку, а в звіті про прибутки і збитки - як понесені витрати.

У банківській практиці використовується три методи визначення кількості днів для розрахунку відсотків:

1. Метод «факт/факт» - при розрахунку суми відсотків береться фактична кількість днів у місяці та році;

2. Метод «факт/360» - при розрахунку суми відсотків береться фактична кількість днів у місяці, але умовно в році - 360 днів.

3. Метод «30/360» - при розрахунку суми відсотків береться умовна кількість днів у місяці - 30 та у році - 360.

Незалежно від методу розрахунку відсотків при визначенні кількості днів враховується перший день і не враховується останній день угоди. Так, якщо термін депозитному договору встановлено з 14 травня до 10 серпня, то при визначенні кількості днів для розрахунку відсотків враховується 14 травня і не враховується 10 серпня. При нарахуванні відсотків за звітний місяць останній день місяця має включатися в розрахунок, крім випадків, коли звітна дата є датою закінчення операції.

Застосування різних методів визначення кількості днів для розрахунку відсотків розглянемо на прикладі.

Приклад. Комерційний банк залучив строковий депозит у розмірі 1000 грн. на термін з 22 травня до 15 липня під відсоткову ставку 15% річних.

Необхідно розрахувати суми відсоткових платежів, використовуючи різні методи визначення кількості днів.

Розв'язок: Порядок та результати розрахунків відсоткового доходу за різними методами наведемо в такій таблиці:

Таблиця

Методи розрахунків	Визначення кількості днів за період дії угоди, днів	Кількість днів у році, днів	Розрахунок суми відсотків, грн.
1. Факт/факт	10+30+14=54	365
2. Факт/360	10+30+14=54	360
3. 30/360	9+30+14=53	360

Умови щодо нарахування відсотків визначаються депозитною (кредитною) угодою. Результати розрахунків показують, що для вкладника вигідний метод «факт/360», а для позичальника - метод «30/360».

Комерційні банки можуть здійснювати нарахування процентів вкладникам як за простими, так і складними відсотками. Прості відсотки є традиційним видом нарахування відсоткового доходу і обчислюються за формулою:

де: V - сума відсотків за період у n днів;

P - сума номіналу депозиту;

k - річна відсоткова ставка;

n - кількість днів розрахункового періоду;

T - максимальна кількість днів у році за умовами договору.

Нарощена сума депозиту розраховується таким чином:

де: S - нарощена сума депозиту наприкінці розрахункового періоду n, тобто номінал депозиту плюс відсотки;

P - сума номіналу депозиту;

k - річна відсоткова ставка;

n - кількість днів розрахункового періоду;

T - максимальна кількість днів у році за умовами договору.

Приклад. Комерційний банк залучає строковий депозит юридичної особи у розмірі 70000 грн. на три місяці на термін з 05 серпня до 05 листопада за річною відсотковою ставкою 9%. Відсотки нараховуються щомісячно і сплачуються не пізніше 1-го числа кожного місяця. Кількість днів згідно з угодою обчислюється за методом факт/факт.

Необхідно розрахувати щомісячні платежі за відсотками та платіж по закінченні дії депозитної угоди.

Розв'язок: Обчислюємо суми відсотків за розрахункові періоди:

а) з 05 серпня по 31 серпня: грн.

Сума відсотків у розмірі 466,03 грн. перераховується банком на поточний рахунок вкладника не пізніше 01 вересня.

б) з 01 вересня по 30 вересня: грн.

Сума відсотків у розмірі 517,81 грн. перераховується банком на поточний рахунок вкладника не пізніше 01 жовтня.

в) з 01 жовтня по 31 жовтня: грн.

Сума відсотків у розмірі 535,07 грн. перераховується банком на поточний рахунок вкладника не пізніше 01 листопада.

г) з 01 листопада по 04 листопада: грн.

Банк 05 листопада перерахує на поточний рахунок вкладника платіж на суму 70069,04 грн. (70000 + 69,04).

Відсотковий дохід за складними відсотками (капіталізація відсотків) визначається таким чином: після закінчення розрахункового періоду на суму вкладу нараховується відсоток і отримана величина приєднується до суми вкладу; у наступному розрахунковому періоді відсоткова ставка застосовується до нової вже збільшеної суми. Складні відсотки доцільно застосовувати у тому випадку, коли виплата відсоткового доходу здійснюється по закінченні терміну дії депозитної угоди.

Приклад. Комерційний банк залучає депозит фізичної особи у розмірі 25000 грн. на чотири місяці на термін з 09 травня до 09 вересня за відсотковою ставкою 12% річних із капіталізацією відсотків щомісячно. Нарахування відсотків проводиться в останній день місяця, а їх сплата - при погашенні депозиту. Кількість днів згідно з угодою розраховується за методом факт/360.

Необхідно нарахувати відсотковий дохід за кожен місяць та розрахувати платіж по закінченні терміну дії депозитної угоди.

Розв'язок: При капіталізації відсотки щомісячно зараховуються на депозитний рахунок. Подальше нарахування відсотків здійснюється на суму депозиту з урахуванням раніше нарахованих відсотків. Суму відсотків за кожен місяць розраховується таким чином:

за травень: грн.; за червень: грн.

за липень: грн.; за серпень: грн.

за вересень: грн.

Відсотковий дохід за весь період дії депозитної угоди складе 1041,40 грн., а по закінченні терміну її дії банк поверне фізичній особі 26041,40 грн. (25000 + 1041,40).

Визначити нарощену суму депозиту при застосуванні складних відсотків за період не більше одного року можна за формулою:

де: S - нарощена сума депозиту наприкінці періоду m, тобто номінал депозиту плюс капіталізовані відсотки;

P - сума номіналу депозиту;

K - річна відсоткова ставка, %;

n - кількість днів за розрахунковий період;

m - кількість періодів (разів) нарахування складного відсотку;

T - максимальна кількість днів у році за умовами договору.

Суму складних відсотків за певний розрахунковий період можна обчислити за такою формулою:

де: S - сума відсотків за розрахунковий період;

P - сума номіналу депозиту;

K- річна відсоткова ставка, %;

n - кількість днів за розрахунковий період;

m - кількість періодів (разів) нарахування складного відсотку;

T - максимальна кількість днів у році за умовами договору.

Приклад. Комерційний банк залучає депозит фізичної особи у розмірі 14000 грн. на три місяці на термін з 12 вересня до 12 грудня за відсотковою ставкою 15% річних із капіталізацією відсотків щомісячно. Відсотки нараховуються в останній день місяця і сплачуються при погашенні депозиту. Кількість днів згідно з угодою розраховується за методом факт/360.

Необхідно нарахувати відсотковий дохід за кожен місяць та обчислити платіж по закінченні терміну дії депозитної угоди.

Розв'язок: Згідно умови завдання маємо чотири періоди нарахування складних відсотків: 1-й - з 12.09 по 30.09, 2-й - з 01.10 по 31.10, 3-й - з 01.11 по 30.11, 4-й з 01.12 по 11.12.

Платіж при погашенні депозиту визначаємо таким чином:

грн.

Суми відсотків за розрахункові періоди визначаємо таким чином:

за вересень: грн.

за вересень-жовтень:грн.

за жовтень нараховані відсотки складуть 182,35 грн. (293,18 - 110,83).

за вересень-листопад:грн.

за листопад нараховані відсотки складуть 178,69 грн. (471,87 - 293,18).

за вересень-грудень:грн.

за грудень нараховані відсотки складуть 66,55 грн. (538,42 - 471,87).

Отже, відсотковий дохід за весь період дії депозитної угоди складає 538,42 грн., а по закінченні терміну її дії банк поверне фізичній особі 14538,42 грн. (14000 + 538,42)

Депозит на депозитному рахунку враховується на всю суму його номіналу до часу його погашення. Залежно від методу виплати відсотків за депозитами - за період або на період (авансом) змінюється сума, що надходить від вкладника. У будь-якому разі мінімальна сума депозиту і сума, що враховується на депозитному рахунку, збігаються. За умовами виплати відсотків за період відсотки можуть виплачуватись періодично або в кінці строку, що визначений депозитною угодою. У разі капіталізації, відсотки також можуть нараховуватись на суму депозиту з врахуванням відсотків, які отримані за минулі періоди.

Відсотки авансом сплачуються одночасно із внесенням коштів на депозит. Тому номінал депозиту буде більшим, ніж отримана від депонента сума. Сума, що перераховується на депозитний рахунок, дорівнює сумі номіналу депозиту за мінусом відсотків.

Приклад. Комерційний банк залучає депозит юридичної особи у розмірі 50000 грн. на три місяці на термін з 24 квітня до 24 липня за номінальною ставкою 20% із виплатою відсотків при внесенні коштів на депозит. Кількість днів згідно з угодою розраховується за методом 30/360.

Необхідно визначити суму відсотків, що сплачується за депозитом та суму коштів, що зараховується на депозитний рахунок клієнта.

Розв'язок: Визначаємо кількість днів за період з 24 квітня до 24 липня 7 днів у квітні, 30 - у травні, 30 - у червні, 23 - у липні, усього - 90 днів.

Розраховуємо суму відсотків, що сплачується за депозитом: грн.

Сума коштів, що перераховується з поточного рахунку клієнта на депозитний складе: 47550 грн. (50000 - 2450).

Залучення коштів на депозит здійснюється за відсотковою ставкою, що визначається депозитною угодою. Для розрахунку нарахованих відсотків комерційні банки можуть використовувати номінальну або фактичну відсоткову ставку. Загальна сума нарахованих відсотків на дату закінчення терміну дії депозитної угоди не змінюється.

Розрахунок за допомогою номінальної відсоткової ставки (метод рівних частин) веде до того, що витрати банку в перші періоди завищені по відношенню до поточної вартості сумарних зобов'язань за депозитом, які включають номінал плюс відсотки.

Розрахунок відсоткових витрат за допомогою фактичної відсоткової ставки (актуарний метод) дає змогу розподіляти витрати у відповідності з поточною вартістю депозиту в окремі періоди і відносити фактичні витрати банку до відповідної суми зобов'язань за депозитом, включаючи відсотки за ним, у визначений час. Тому вартість депозитних ресурсів, що визначається як співвідношення відсоткових витрат до сумарних зобов'язань за депозитом, буде незмінною.

Управління ресурсами комерційного банку

Управління банківськими ресурсами - це діяльність, пов'язана із залученням грошових коштів вкладників та інших кредиторів, визначенням розміру і відповідної структури джерел грошових коштів у тісному зв'язку з їх розміщенням.

Існує два рівні управління ресурсами комерційного банку:

державний рівень (управління здійснюється через НБУ з використанням різних фінансових інструментів);

рівень комерційного банку.

До інструментів, які застосовуються НБУ, відносяться:

1. Надання кредитів Національним банком України комерційним банкам, що безпосередньо впливає на розмір їх пасивів. При цьому велике значення має процентна політика НБУ: встановлена офіційна облікова ставка виступає фактором регулювання попиту на міжбан-ківський кредит.

2. Операції на відкритому ринку - операції з купівлі-продажу державних цінних паперів, що можуть збільшувати або зменшувати розмір пасивів комерційних банків.

3. Встановлення економічних показників регулювання діяльності комерційних банків:

* мінімальний розмір статутного фонду;

* співвідношення між розміром власних коштів банку і сумою активів (з урахуванням ступеня ризику їх втрати);

* обов'язкові резерви - частина ресурсів, внесених на безпроцентний рахунок в НБУ за його вимогою. Вони обмежують можливості кредитування і депозитної емісії;

* показники ліквідності комерційного банку і максимального розміру ризику на одного позичальника;

* інші показники.

Інструменти НБУ можуть бути ефективними лише в умовах погодження їх з податковою політикою та чинним законодавством. Вилучення ресурсів Національним банком України для покриття бюджетного дефіциту тягне за собою зменшення ресурсів у комерційних банків.

В процесі управління ресурсами комерційний банк повинен вирішувати такі завдання:

1. Виконувати вимоги НБУ щодо дотримання встановлених економічних нормативів.

2. Не допускати наявності в банку коштів, які не приносять доходу, крім тієї її частини, яка забезпечує формування обов'язкових резервів.

3. Підтримувати певне співвідношення між власними і залученими коштами. Надмірна наявність залучених коштів збільшує ризик і підвищує потенційну загрозу неплатоспроможності банку. Переважне формування банківських ресурсів за рахунок власного капіталу веде до втрати певною групою акціонерів контролю над банком, зниження рівня виплати дивідендів та ринкової вартості акцій.

4. Забезпечувати одержання банком прибутку за рахунок залучення якомога «дешевших» ресурсів.

5. Забезпечувати взаємозв'язок і взаємоузгодженість між депозитними операціями і операціями по видачі позик за їх строками та сумами.

6. Особливу увагу в процесі організації депозитних операцій приділяти строковим депозитам, які в найбільшій мірі забезпечують підтримку ліквідності балансу банку.

7. Постійно намагатись, щоб резерви вільних (не залучених в активні операції) коштів на депозитних рахунках були мінімальними (резерв вільних банківських ресурсів визначається як різниця між залишками коштів на поточних та інших депозитних рахунках і величиною позичкової заборгованості).

8. Здійснювати заходи щодо розвитку банківських послуг і підвищенню якості та культури обслуговування клієнтів, що буде сприяти залученню вільних грошових коштів.

При управлінні кредитними ресурсами на рівні комерційного банку останній складає плани, в яких прогнозуються надходження вкладів та їх вилучення. При цьому враховуються загальні економічні умови, сезонність, рух процентних ставок, потреби клієнтів (особливо великих) у коштах.

У процесі планування використовуються:

* макроекономічний аналіз;

* інформація від клієнтів.

При управлінні залученими ресурсами комерційні банки використовують такі показники:

Основні поняття і терміни для закріплення матеріалу теми:

Ресурси банку - це сукупність грошових коштів, які є у розпорядженні банку і використовуються ним для здійснення кредитних, інвестиційних та інших активних операцій.

Власний капітал - це різниця між активами та зобов'язаннями, тобто частина активів, яка сформована за рахунок власних джерел банку. Власний капітал включає статутний капітал, резервний та інші фонди банку, загальні резерви під певні ризики банку і нерозподілений прибуток.

Статутний капітал - це сукупність власних коштів акціонерів або пайових внесків засновників (учасників) у грошовій формі, які надаються ними у постійне розпорядження банку.

Залучений капітал - це кошти, які банк залучає на депозитні рахунки клієнтів, отримує від комерційних банків, НБУ, інших кредитних установ та випуску боргових зобов'язань банку.

Резервний фонд - це фонд, що створюється з чистого прибутку після оподаткування, і призначається для покриття можливих збитків у процесі діяльності банку та забезпечення зобов'язань банку.

Спеціальні фонди - це загальна назва фондів економічного стимулювання та інших фондів, які призначені для виробничого та соціального розвитку банку.

Загальні резерви під певні ризики банку - це резерви, що створюються з чистого прибутку після оподаткування, і призначаються для зниження негативних наслідків у зв'язку з неповерненням кредитів, виникненням збитків від операцій з валютою та цінними паперами, що знаходяться у розпорядженні банку.

Нерозподілений прибуток - це залишок чистого прибутку після сплати податків та виплати дивідендів, який призначається для розширення банківського бізнесу.

Пасивні операції - це операції, що забезпечують формування ресурсів комерційних банків.

Кредитні аукціони - одна з форм продажу кредитних ресурсів НБУ комерційним банкам.

РЕПО - операція, що передбачає угоду між її учасниками про зворотний викуп цінних паперів (валюти або інших цінностей) за наперед обумовленою ціною.

Ломбардний кредит - це кредит Національного банку України, який надається комерційному банку під заставу прийнятих від нього державних цінних паперів та векселів.

Переоблік (редисконт) векселя - кредитування Національним банком України комерційного банку під отримані від комерційного банку враховані векселі.

Рефінансування - це погашення старої заборгованості шляхом надання нових позичок, головним чином заміною короткострокових зобов'язань довгостроковими цінними паперами.

Номінал депозиту - сума грошових коштів, на яку укладено депозитну угоду.

Капіталізація відсотків - процес нарощування депозиту за рахунок відсотків за депозитом. Подальше нарахування здійснюється на суму депозиту з врахуванням відсотків.

Депозитна операція - це операція із залучення грошових коштів юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки.

Депозит (вклад) - це кошти, які внесені у банк клієнтами, зберігаються на їх рахунках і використовуються згідно з укладеною угодою та банківським законодавством.

Депозити до запитання - це кошти, що залучені на депозит без визначеного терміну погашення, включаючи кошти на поточних, кореспондентських та бюджетних рахунках.

Депозити на строк - це кошти, що зберігаються на окремих депозитних рахунках у банку протягом терміну, який визначається у депозитній угоді.

Депозити овернайт - депозити, що залучені банком на термін не більше одного операційного дня (без урахування неробочих днів банку).

Депозитний сертифікат - це письмове свідоцтво банку про внесення юридичною особою грошових коштів на депозит.

Ощадний сертифікат - це письмове свідоцтво банку про внесення фізичною особою грошових коштів на вклад.

Банківський кредит та його класифікація

Банківський кредит - це позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на засадах строковості, повернення, платності, забезпеченості та цільового використання.

Строковість кредиту означає, що позики підприємствам видаються на певний строк, по закінченні якого вони повинні бути повернені.

Повернення кредиту означає, що отримані підприємством залучені кошти повинні бути повернені через певний час. Повернення кредиту забезпечується безперервністю кругообігу коштів і переходом їх в завершальній стадії в грошову форму.

Платність кредиту полягає в тому, що кредити банк видає підприємствам за певну плату, яка називається процентом. Розмір процента встановлюється з таким розрахунком, щоб сума отриманих від позичальника відсотків покривала витрати банку по залученню коштів, необхідних для даного кредиту, витрат на ведення банківської справи і забезпечувала одержання певного доходу.

Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника. В банківській практиці найбільш розповсюдженими є такі форми забезпечення кредитів: застава майна, гарантія або поручительство, страхування кредиту та інші.

Цільовий характер використання передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором. Кредити надаються на здійснення таких заходів: збільшення основних та оборотних фондів підприємств; накопичення сезонних запасів ТМЦ, незавершеного виробництва, готової продукції та товарів; інвестиції; викуп державного майна; споживчі потреби громадян; інші заходи, у разі розриву між надходженнями коштів та їх витратами в процесі виробництва. Забороняється надання кредитів на покриття збитків господарської діяльності позичальника і формування та збільшення статутного фонду комерційних банків та інших господарських товариств.

Кредити комерційних банків можна класифікувати за різними ознаками та критеріями. Найбільш прийнятною є така класифікація банківських кредитів:

1. За основними категоріями позичальників;

* кредити галузям народного господарства;

* кредити населенню;

* кредити державним органам влади.

2. За цільовим спрямуванням:

* виробничий (поповнення обігових коштів та основних засобів);

* споживчий (споживчі цілі населення).

3. За строками користування:

* строкові, тобто надані на визначений у договорі строк, які, в свою чергу, можуть бути:

а) короткостроковими (до 1 року);

б) середньостроковими (1-3 роки);

в) довгостроковими (понад 3 роки);

Короткостроковий кредит надається підприємствам для покриття витрат по формуванню оборотних коштів на строк до одного року. Цей строк використання короткострокового кредиту обумовлений тим, що кругообіг оборотних коштів здійснюється звичайно протягом одного року. Тому після здійснення кругообігу цих коштів одержаний кредит повинен бути повернений банку.

Середньо- і довгостроковий кредит надається підприємствам для покриття витрат по формуванню основних фондів на строк понад один рік. Цей строк використання кредиту обумовлюється тривалим функціонуванням основних засобів і перенесенням їх вартості на продукт частинами.

* до запитання (онкольні) - видаються на невизначений строк. Позичальник повинен погасити такий кредит за першою вимогою банку. Якщо банк не вимагає погашення, то кредит повертається на розсуд позичальника;

* прострочені - по яких строк погашення, встановлений кредитним договором, минув;

* відстрочені (пролонговані) - щодо яких за клопотанням позичальника банком прийняте рішення про перенесення строків погашення кредиту на більш пізню дату.

4. Залежно від забезпечення:

* забезпечені (ломбардні) - надаються під забезпечення (заставу майна, поручительство, гарантію, страхування ризику неповернення кредиту тощо);

* незабезпечені (бланкові) - надаються без забезпечення. Незабезпечені (бланкові) кредити, що називаються у банківській практиці довірчими, надаються лише під зобов'язання позичальника погасити позичку. Вони пов'язані з великим ризиком для банку, тому потребують ретельнішого вивчення кредитоспроможності позичальника і надаються під більш високий процент.

5. За методами надання:

* у разовому порядку, коли рішення про надання приймається окремо по кожному кредиту;

* відповідно до відкритої кредитної лінії, тобто кредити надаються у межах завчасно визначеного ліміту кредитування без погодження кожний раз із банком умов кредитного договору;

* гарантовані - банк бере на себе зобов'язання у разі потреби надати кредит клієнту визначеного розміру протягом відповідного періоду. Гарантовані кредити, в свою чергу, можуть бути двох видів: з обумовленою датою видачі кредиту та з наданням кредиту в міру виникнення потреби в ньому.

6. Залежно від кількості кредиторів:

надані одним банком;

* консорціумні, тобто такі, що надаються консорціумом банків, в якому один з банків бере на себе роль менеджера, збирає з банків-учасників потрібну кредитоодержувачу суму ресурсів, укладає з ним договір і надає кредит. Банк-менеджер займається також розподілом відсотків;

* паралельні, що передбачають участь в їх наданні кількох банків. Тут кредити одному позичальникові надають різні банки, але на одних, завчасно погоджених, умовах.

7. Залежно від порядку погашення:

поступово (в розстрочку);

водночас із закінченням строку кредитного договору;

у відповідності з особливими умовами, визначеними кредитними договорами.

8. За характером і способом сплати процентів:

* з фіксованою процентною ставкою;

* з плаваючою процентною ставкою;

* зі сплатою процентів у міру використання наданих коштів (звичайний кредит);

зі сплатою процентів одночасно з отриманням кредиту (дисконтний кредит).

Кредити з фіксованою процентною ставкою характерні для стабільної економіки. З метою зменшення ризику недоотримання прибутку або запобігання збитків в умовах інфляції при видачі кредитів на значні строки банки використовують плаваючу процентну ставку. В цьому випадку у відповідності з кредитним договором процентні ставки періодично переглядаються і звичайно прив'язуються до рівня облікової ставки центрального банку та фактичного темпу інфляції.

За ступенем ризику:

стандартні;

нестандартні, до яких, в свою чергу, відносяться: кредити під контролем, субстандартні, сумнівні та безнадійні.

Умови та порядок укладення кредитної угоди

Кредитні правовідносини між кредитором і позичальником регламентуються на підставі кредитних договорів.

Кредитний договір - це юридичний документ, що визначає взаємні обов'язки і відповідальність між банком і клієнтом з нагоди одержання останнім кредиту. Кредитний договір укладається тільки в письмовому вигляді і не може змінюватися в односторонньому порядку. Кредити надаються після укладання кредитного договору. Умови договору визначаються для кожного клієнта індивідуально, з тим щоб ступінь ризику був мінімальний. Зміст і перелік умов кредитного договору визначаються за згодою сторін і включають розмір кредиту, умови надання і погашення позичок, розмір відсоток за кредит та інші умови, які не суперечать чинному законодавству.

На практиці комерційні банки розробляють типові форми кредитних угод, основними положеннями яких є:

1. Опис суб'єктів угоди - визначається, хто позичальник, хто кредитор, при цьому визначаються юридичні права сторін, що підписують договір.

2. Опис умов кредитування - вказуються сума і строк кредиту, порядок його видачі та погашення. Банк перевіряє обгрунтованість замовленої суми кредиту і вносить поправки до неї з урахуванням залучення власних коштів позичальника. Конкретний строк користування кредитом встановлюється на основі оборотності цінностей, що кредитуються, та окупності понесених витрат. Погашення кредиту передбачається на конкретну дату або в розстрочку.

3. Зобов'язання позичальника повернути суму кредиту та сплатити проценти за користування кредитом. Банк визначає відсоткові ставки залежно від таких чинників: попиту і пропозиції, що склались на кредитному ринку, рівня облікової ставки НБУ, характеру наданого забезпечення, строків користування позикою, ризику заходу, що кредитується тощо. Розмір плати за кредит встановлюється з таким розрахунком, щоб сума одержаних від позичальника відсотків покривала витрати банку по залученню коштів, витрати на ведення банківської справи та забезпечувала отримання відповідного прибутку.

4. Опис забезпечення кредиту з посиланням на угоди, що є частинами кредитного договору (договір застави, гарантії, поручительства, страхова угода).

5. Обмежувальні умови, до яких відносяться: захисні та негативні.

Захисні статті - це перелік дій чи умов, яких повинен дотримуватись позичальник протягом дії кредитного договору (зобов'язання періодично подавати банку звітну документацію, надавати працівникам банку інформацію про свою господарську діяльність).

Негативні статті - це список умов, які не повинен допустити позичальник (заборона отримання додаткових кредитів, передачі в заставу третім особам активів, надання гарантії, невиплати дивідендів, заробітної плати вище встановленого рівня, злиття з іншими компаніями);

6. Права суб'єктів угоди. Банк залишає за собою право вимагати дострокового погашення кредиту у випадку порушень умов кредитної угоди. Позичальник може домагатися перенесення строків погашення позички, підвищення суми позички, права достроково погашати кредит.

7. Санкції за порушення умов угоди. Порушення з боку позичальника умов кредитної угоди карається шляхом стягнення пені, яка нараховується на суму боргу або на суму кредиту, або на суму порушення. Банк може заперечити проти надання наступної суми кредиту, вимагати дострокового погашення кредиту, відмовитись від подальшого співробітництва з клієнтом, ініціювати процедуру банкрутства підприємства. Порушення умов кредитної угоди з боку банку так само тягне за собою фінансові санкції. В угоді можна зазначити, хто буде відшкодовувати витрати на вирішення спорів.

8. Строк набуття угодою чинності.

9. Можливості зміни умов угоди.

10. Юридичні адреси суб'єктів угоди, підписи уповноважених осіб, скріплені печатками.

Договір укладається на один рік і більш тривалий термін, якщо клієнт користується кредитами постійно або об'єктом кредитування є основні засоби, або на більш короткий термін при тимчасовій потребі в коштах або наданні окремого кредиту. Кредитний договір вступає в силу з дати надання кредиту позичальнику (дата надходження коштів на рахунок позичальника або дата сплати платіжних документів з позичкового рахунку позичальника) і діє до повного погашення кредиту та сплати відсотків за його користування.

Засоби захисту від кредитного ризику

Кредитний ризик - це ризик несплати позичальником кредитору основного боргу і процентів за його користування. Звідси, під кредитним ризиком слід розуміти ймовірність, а точніше загрозу втрати банком частини своїх ресурсів, недотримання прибутків або збільшення витрат у результаті здійснення певних фінансових операцій.

Для кожної кредитної операції характерні свої особливості, що визначають ступінь ризику. Так, кредитний ризик може виникати через погіршення фінансового стану позичальника, відсутність належних організаційних здібностей у його керівництва, недостатню підготовку працівника, який приймає рішення про кредитування, та інші обставини.

Найбільш загальні засоби страхування ризиків у банківській практиці зводяться до їх диверсифікації (тобто розподілу, регулювання структури і розмірів), а також до постійного контролю з боку банку за виконанням необхідних співвідношень і нормативів (наприклад, нормативу максимального розміру ризику на одного позичальника, нормативу великих кредитних ризиків, що встановлюються центральним банком) та здійснення у разі необхідності заходів по їх коригуванню.

Істотну роль при цьому відіграє наявність у банку належної інформаційної бази і сучасних технологій, кваліфікованого персоналу, а також проведення постійних заходів з прогнозування економічної кон'юнктури. Однак здійснення подібних заходів потребує значних витрат і доступне лише досить великим банкам.

Управління кредитним ризиком (його мінімізація) здійснюється за допомогою таких заходів:

* лімітування кредитів;

* диверсифікації портфеля позичок банку;

* контролю за використанням кредиту та оперативності при стягненні боргу;

* страхування кредитних операцій;

* достатнього та якісного забезпечення наданих кредитів;

* аналізу кредитоспроможності позичальника.

І спосіб - встановлення позичальникам лімітів кредитування. Як правило, банки встановлюють ліміт, який регламентує розмір обороту по видачах кредиту за певний період (ліміт видачі). У деяких випадках встановлюється ліміт заборгованості, який регламентує заборгованість за кредитом на певну дату.

Надання кредитів за допомогою ліміту видачі здійснюється, як правило, шляхом відкриття кредитної лінії (характеризує оборот по видачі кредиту). Вона відкривається клієнтам зі сталою репутацією, які мають стабільний фінансовий стан. Існують різні види кредитних ліній. Вони можуть бути поновлювальні, коли кредит надається і погашається в межах встановленого ліміту, і непоновлювальні, коли після надання і погашення кредиту відносини між банком і клієнтом припиняються. У ряді випадків питання про видачу кредитів вирішується банком кожний раз індивідуально.

ІІ спосіб - диверсифікація кредитних вкладень. Це означає розподіл кредитів між різними суб'єктами правовідносин, клієнтами різних форм власності і галузей економіки, між різними регіонами країни тощо. В деяких випадках дотримання банком диверсифікації здійснюється за допомогою нормативів або вимог, які встановлюються НБУ.

Чим більшій кількості позичальників надається кредит, тим меншим буде ризик неповернення кредитів за інших рівних умов, оскільки вірогідність банкрутства багатьох позичальників значно менша, ніж кількох.

ІІІ спосіб - оперативність при стягненні боргу - передбачає необхідність підтримувати з позичальником тісні контакти протягом усього строку користування кредитом. Банк повинен слідкувати за станом справ у клієнта і у разі необхідності застосовувати упереджувальні дії щодо захисту своїх інтересів.

IV спосіб - страхування кредитних операцій. Він означає, що банки повинні створювати страхові фонди як на макро-, так і мікро-рівнях, а також страхувати окремі кредитні угоди в спеціалізованих страхових компаніях.

V спосіб - забезпеченість кредиту.

У країнах з розвиненою ринковою економікою поширенішими є такі форми забезпечення кредитів:

* гарантія, або порука третьої сторони;

* переуступка контрактів, дебіторської заборгованості;

* застава товарних запасів;

застава дорожніх документів, нерухомого майна, цінних паперів, дорогоцінних металів, страхування.

Гарантія, або порука - це зобов'язання третьої особи погасити борг позичальника у випадку його неплатоспроможності; оформляється як самостійний обов'язок гаранта чи поручителя.

Переуступка контрактів практикується при кредитуванні будівельних компаній, що здійснюють регулярні поставки товарів або послуг за контрактом. Боржник переуступає контракт кредитуючому банку, внаслідок чого надходження коштів від замовника зараховуються в погашення кредиту.

Переуступка дебіторської заборгованості полягає в передачі банку рахунку, що вимагає оплати за поставлені позичальником товари.

Забезпечення товарними запасами означає, що предметом застави можуть бути: сировина, комплектуючі вироби, готова продукція тощо.

Забезпечення дорожніми документами використовується при кредитуванні експортно-імпортних операцій. Заставою тут виступають документи, що підтверджують відвантаження товарів. Такі документи називаються коносамент і накладні.

Іпотекою визнається застава землі, нерухомого майна, при якому предмет застави залишається у заставодавця чи третьої особи. Предметом іпотеки може бути майно, пов'язане із землею, - будівлі споруди, квартири, земельні ділянки громадян, багаторічні насадження тощо.

Заставою по кредиту можуть бути такі види рухомого мийна: обладнання, машини, механізми, інвентар, транспортні засоби, товари довгострокового вжитку.

Застава векселя чи іншого цінного папера здійснюється шляхом індосаменту і вручення заставодержателю індосованого цінного папера. Умовою використання цінних паперів як форми застави мас бути їх висока ліквідність.

Також зустрічаються й інші способи забезпечення кредитів. Зокрема, надання позичальнику кредиту за умови накопичення та зберігання останнім протягом встановленого терміну визначеної суми коштів на вкладі, при видачі позичок індивідуальним позичальникам за заставу приймаються поліси страхування життя, свідоцтва про ощадні внески, вимоги на виплату заробітної плати; при кредитуванні підприємств добувних галузей -- корисні копалини або контракти на постачання сировинних ресурсів; при кредитуванні фермерських господарств -- урожай (зібраний або у корінні за умови його страхування).

Оцінка ефективності різних форм забезпечення повернення кредиту (на прикладі Німеччини) приведена в таблиці 1.

Таблиця 1. Ефективності різних форм забезпечення повернення кредиту (на прикладі Німеччини)

Форма забезпечення повернення кредиту	Кількість балів	Максимальна сума кредиту в % до забезпечення
1. Іпотека	3	60 - 80
2. Застава вкладів, що знаходяться в банку, який надав кредит	3	100
3. Поручительство (гарантія)	2	В залежності від ступеня кредитоспроможності поручителя (гаранта) - до 100
4. Застава цінних паперів	2	Цінні папери, які приносять твердий процент, - 70-80, акції - 50-60
5. Переуступка вимог по поставці товарів або наданні послуг	1	20 - 40

У практиці роботи українських комерційних банків найпоширенішими формами забезпечення зобов'язань позичальника перед банком є застава майна, гарантія (поручительство) третьої особи, стягнення пені і штрафів, переуступка на користь банку вимог і рахунків позичальника третій особі, страхування відповідальності позичальника перед банком за неповернення кредитів і ризику непогашення кредитів. Правові основи цих форм застави визначені Цивільним кодексом України.

VI спосіб - оцінка кредитоспроможності позичальника. У процесі роботи, що передує укладанню кредитної угоди, працівник банку повинен ретельно проаналізувати кредитоспроможність позичальника, тобто його здатність своєчасно погасити кредит, виявити фактори, які можуть спричинити непогашення позички. Кредитоспроможність позичальника, на відміну від його платоспроможності, не фіксує неплатежі за минулий період чи на певну дату, а прогнозує здатність до погашення боргу на найближчу перспективу. Отже, кредитоспроможність - це якісна оцінка позичальника, яка дається банком до розгляду питання про можливість і умови кредитування і дозволяє передбачити ймовірність своєчасного поверненні позичок та їх ефективного використання.

Межі вивчення кредитоспроможності залежать від:

* розміру позички;

* терміну позички;

* результатів минулої діяльності позичальника;

* забезпечення кредиту (яка форма забезпечення передбачається);

* взаємовідносин банку з клієнтом.

Жодних твердих правил щодо цього не існує, оскільки кожний клієнт, що подав кредитну заявку, може мати специфічні особливості, які вимагають більш детального вивчення.

Банк може використовувати різні джерела інформації про кредитоспроможність потенційного позичальника:

* використання карток на всіх вкладників і позичальників, якщо такі ведуться в банку;

* отримання інформації з зовнішніх джерел, використання великої кількості довідкових та аналітичних звітів; при цьому в діловому світі неухильно дотримуються правил передачі конфіденційної інформації (в США ці відносини регулюються Етичним кодексом про обмін банками інформацією щодо кредитоспроможності комерційних фірм).

У вітчизняній практиці організації кредитування такого високоорганізованого та якісного джерела зовнішньої інформації про кредитоспроможність підприємств поки що немає. Однак, якщо банк зацікавлений в підтвердженні достовірності окремих моментів діяльності потенційного позичальника, він може отримати зовнішню інформацію від інших банків, куди раніше звертався позичальник, від постачальників, покупців, конкурентів, органів податкової інспекції, а також шляхом вивчення архівів банку і фінансової преси;

фінансові звіти позичальника (баланс, звіт про прибутки і збитки), які є основним джерелом внутрішньої інформації. Розрахунок різних коефіцієнтів на основі цих звітів дозволяє глибше проаналізувати дійсний стан справ потенційного позичальника, оцінити перспективи його розвитку і здатність погасити позику.

Одночасно з цим вивчається репутація позичальника, його чесність, порядність, взаємовідносини з іншими банками, компетентність керівників, досвід і знання справи, потенційні можливості, особистий добробут позичальника, ринкова вартість підприємства та інші.

Оцінка кредитоспроможності - процес творчий, що вимагає від банківських працівників глибоких економічних знань, аналітичного мислення, вміння визначати та оцінювати тенденції в господарській діяльності і фінансовому стані позичальників, зокрема можливості дотримання ними принципів кредитування, прогнозувати майбутній стан справ позичальника і передбачати обставини, які можуть на них вплинути.

Здійснюючи оцінку кредитоспроможності, комерційні банки України керуються власними положеннями, що розробляються кожним банком, а також повинні враховувати нормативні вимоги НБУ, зокрема Рекомендації щодо визначення фінансового стану позичальників (постанова НБУ від 29.09.97 № 323) та Положення про порядок формування і використання резерву на можливі втрати за позиками комерційних банків (затверджене правлінням НБУ від 16.12 98 № 520).

Згідно з цими документами НБУ виділяє три групи позичальників:

юридичні особи, крім комерційних банків;

комерційні банки;

фізичні особи.

Для оцінки фінансового стану юридичної особи враховують такі економічні показники його діяльності: обсяг реалізації, прибутки та збитки, рентабельність, ліквідність, собівартість продукції, грошові потоки, склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості.

Крім того, враховуються фактори суб'єктивного характеру: ефективність управління позичальника, його ринкова позиція і залежність від циклічних та структурних змін в економіці, погашення кредитної заборгованості позичальника у минулому, професіоналізм керівництва, державна підтримка позичальника тощо.

Згідно з даним положенням для оцінки кредитоспроможності позичальника-юридичної особи комерційні банки повинні обов'язково враховувати такі показники:

1. Коефіцієнт загальної ліквідності (), який характеризує, наскільки обсяг поточних зобов'язань за кредитами і розрахунками можна погасити за рахунок усіх мобілізованих оборотних активів:

.

* Витрати майбутніх періодів включаються до складу поточних активів у тій частині, яка буде використана (списана) протягом 12 місяців з дати балансу.

** Доходи майбутніх періодів включаються до складу поточних зобов'язань у тій частині, яка буде погашена протягом 12 місяців з дати балансу.

Ця інформація зазначається у Примітках до фінансової звітності.

Нормативне значення не менше 2,0 - 2,5.

Коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності (), який показує, яка частина поточних (короткострокових) зобов'язань може бути погашена негайно:

** Доходи майбутніх періодів включаються до складу поточних зобов'язань у тій частині, яка буде погашена протягом 12 місяців з дати балансу.

Ця інформація зазначається у Примітках до фінансової звітності.

Нормативне значення не менше 0,2 - 0,25.

Коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів (), який характеризує розмір залучених коштів на 1 грн. власних коштів:

.

Нормативне значенняне більше 1,0

4. Коефіцієнт фінансової незалежності (), який свідчить про питому вагу власних коштів у загальній сумі заборгованості:

Нормативне значення не менше 0,2.

5. Коефіцієнт маневреності власних коштів (), що характеризує ступінь мобільності використання власних коштів:

.

Нормативне значення не менше 0,5.

При здійсненні оцінки кредитоспроможності та фінансової стабільності банки можуть використовувати й інші показники.

Для отримання комплексної оцінки кредитоспроможності позичальника потрібно визначені показники порівняти з оптимальними і на підставі їх аналізу вирішувати питання про можливість надання кредиту.

Кредит надається банком, як правило, позичальникам з найбільш високою кредитоспроможністю, які забезпечують своєчасне його погашення за рахунок отриманих доходів.

Якщо позичальником виступає комерційний банк, то оцінка його фінансового стану здійснюється на підставі:

* дотримання обов'язкових економічних нормативів та показників діяльності комерційного банку, передбачених нормативними актами НБУ;

аналізу прибутків і збитків;

аналізу якості активів і пасивів;

створення резервів;

виконання зобов'язань комерційним банком у минулому;

якості банківського менеджменту.

Якщо позичальником є фізична особа, то при здійсненні оцінки її фінансового стану мають бути враховані:

* соціальна стабільність клієнта, тобто наявність власної нерухомості, цінних паперів, постійної роботи, сімейний стан;

* наявність реальної застави;

* вік та здоров'я клієнта;

* загальний матеріальний стан клієнта, його доходи та витрати;

* інтенсивність користування банківськими позичками у минулому та своєчасність їх погашення і процентів за ними, а також користування іншими банківськими послугами;

* зв'язки клієнта у діловому світі тощо.

Етапи процесу кредитування

Організація кредитних взаємовідносин банку і клієнтів визначається багатьма факторами, що включають стратегію і тактику банку, кваліфікацію банківських працівників, розмір статутного та власного капіталу, кредитну політику банку тощо.

У банківській практиці виділяються такі етапи кредитування:

Перший етап. До банку подається заявка (клопотання) на отримання кредиту за формою, визначеною банком. На цьому етапі оцінюються сильні й слабкі сторони майбутнього позичальника та об'єкта кредитування. Крім заявки, клієнт має подати такі документи:

1. Анкету позичальника (стислі відомості про позичальника) за формою, визначеною банком.

2. Копії установчих документів, а також інші документи, що підтверджують правоздатність (для юридичних осіб) і дієздатність (для фізичних осіб) клієнта.

3. Копію статуту.

4. Копію свідоцтва про реєстрацію (переєстрацію).

5. Копії ліцензій, передбачених законодавством.

6. Техніко-економічне обгрунтування одержання кредиту з розрахунком строку окупності та рентабельності об'єкта кредитування із зазначенням спрямування позичкових коштів та розрахунку затрат та надходжень на весь термін користування позикою.

7. Копії контрактів, угод та інших документів, що стосуються кредиту: контракти на придбання та реалізацію товарно-матеріальних цінностей, послуг та виконання робіт, накладні, митні декларації тощо.

8. Завірений податковою адміністрацією бухгалтерський баланс (форма № 1), звіт про фінансові результати (форма № 2), звіт про рух грошових коштів (форма № 3), звіт про власний капітал (форма № 4) на останню звітну дату, а також річні баланси за весь період діяльності підприємства, при необхідності - розшифровка окремих статей балансу.