Банківські операції

9. Документи, що стосуються забезпечення кредиту:

застава майна - опис закладеного майна, угоди на придбання заставлених ТМЦ, накладні та інші документи, що підтверджують право власності (техпаспорти, техталони - у разі застави транспортних засобів);

застава нерухомості - довідка-характеристика з Бюро технічної інвентаризації, довідка з міської нотаріальної контори, угода купівлі-продажу (передачі, дарування) чи свідоцтво про приватизацію;

гарантія (поручительство) - угода гарантії (поручительства), а також відповідні документи по гаранту;

страхування - страховий поліс, угода страхування, умови страхування, а також необхідні документи по страховій компанії.

10. Довідку з обслуговуючого банку про наявність рахунків позичальника, наявність (відсутність) заборгованості за кредитами та картотекою № 2.

11. Відомості за кредитами, отриманими в інших банках.

До документів, перерахованих у пп. 2 - 4, 7 додаються також оригінали для звіряння.

У разі необхідності позичальник подає (до ухвалення рішення про надання кредиту або в процесі подальшого контролю) внутрішні фінансові та управлінські звіти, звіт про рух касових надходжень, дані про дебіторську та кредиторську заборгованість, податкові та митні декларації, документи про оренду приміщень та інші.

Після ознайомлення з документами працівник банку проводить попередню бесіду з майбутнім кредитоодержувачем, що дозволяє з'ясувати важливі деталі щодо умов надання та погашення кредиту і процентів. На цьому етапі банк приділяє увагу достовірності документів та інформації, на основі яких вирішується питання про надання кредиту.

Другий етап. Передбачає вивчення кредитоспроможності клієнта. При цьому аналіз кредитної заявки клієнта та його кредитоспроможності базується на використанні різних джерел інформації, серед яких:

* матеріали, отримані безпосередньо від позичальника;

* матеріали, що знаходяться в архіві і базі даних самого банку;

відомості, отримані від кредиторів, покупців і постачальників позичальника та інших зовнішніх джерел.

Важливе значення мають архіви банку. Якщо клієнт вже отримував кредит у цьому банку, то в архіві містяться відомості про можливі затримки в погашенні боргу або інші порушення.

Із зовнішніх джерел найбільш важливим є відомості, отримані з інших банків, які обслуговують даного клієнта, та в його ділових партнерів.

Можна провести перевірку позичальника на місці. Дуже важливо з'ясувати рівень компетенції працівників, що очолюють бухгалтерську, фінансову, маркетингову служби, адміністративний апарат. Під час відвідування клієнта можна з'ясувати деякі питання, що не були розглянуті під час попередньої бесіди, а також скласти уявлення про стан майна, яким володіє підприємство.

Методика оцінки кредитоспроможності позичальника висвітлена у попередньому параграфі.

Третій етап. Полягає в розробці умов процесу кредитування, підготовці й укладанні кредитного договору. Цей етап називають ще структуруванням кредиту, в ході якого визначають основні умови кредитного договору.

Банк визначає параметри позички: вид кредиту, суму, строк, спосіб видачі і погашення кредиту, забезпечення, рівень процента, інші моменти. Банк повинен запропонувати клієнту той вид кредиту, який найбільшою мірою відповідає характеру кредитованого заходу.

Розробляється також графік погашення кредиту у відповідності зі строками оборотності того виду капіталу, на формування якого видається позичка.

Після закінчення роботи по структуруванню кредиту кредитний працівник банку переходить до переговорів про укладання кредитного договору з клієнтом. При цьому клієнту надаються пропозиції по умовах майбутньої кредитної угоди. Вони можуть суттєво відрізнятись від тих, що містяться в кредитній заявці. Зближення позицій банку і клієнті та досягнення компромісу є кінцевою метою переговорів.

Після досягнення згоди по всіх питаннях підписується кредитний договір.

Четвертий етап. Характеризується тим, що відбувається надання кредиту, а також здійснюється контроль за виконанням умов кредитного договору.

Після підписання кредитної угоди працівник кредитного відділу оформляє бухгалтерські документи, які містять вказівки щодо відкриття позичкового рахунку та видачі кредиту. Ці документи повинні містити дозвільні підписи керівника банку або уповноважених ним для виконання зазначених операцій посадових осіб.

Оформлені згідно банківських вимог документи передаються в обліково-операційний відділ для виконання. Перелік цих документів такий:

розпорядження кредитного відділу;

примірник кредитної угоди;

договір застави (або інша форма забезпечення);

строкове зобов'язання;

картка із взірцями підписів керівника і головного бухгалтера та відбитком печатки підприємства, посвідчена в установленому порядку.

У розпорядженні кредитного відділу повинен зазначатись наданий особовому позичковому рахунку позичальника номер рахунку, а також загальні рекомендовані й додаткові параметри, що характеризують позичальника та кредитну угоду і які необхідні для виконання аналітичного обліку. На основі даних розпорядження здійснюється реєстрація позичкового особового рахунку в книзі відкритих рахунків.

Строкове зобов'язання являє собою юридичний документ, який служить основою для погашення кредиту. Кількість примірників строкового зобов'язання залежить від способу погашення кредиту: водночас, по частинах або після обумовленого періоду.

З метою контролю за своєчасним погашенням кредиту та забезпечення нарахування процентів видача позичок може проводитись з окремих позичкових рахунків, в окремих випадках кредит може зараховуватись безпосередньо на поточний рахунок позичальника.

Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням. При цьому банк протягом усього строку дії кредитного договору підтримує ділові контакти з позичальником, зобов'язаний проводити перевірки стану збереження заставленого майна, що повинно бути передбачено в кредитному договорі.

Якщо в процесі кредитування змінились умови здійснення кредитованого проекту і це призвело до додаткової потреби в коштах, банк може задовольнити цю потребу на умовах укладання додаткової кредитної угоди.

У разі виявлення фактів використання кредиту не за цільовим призначенням банк має право достроково розірвати кредитний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів у межах зобов'язань позичальника за кредитним договором у встановленому чинним законодавством порядку.

П'ятий етап процесу банківського кредитування полягає в поверненні кредиту разом з відсотками. У відповідності з вимогами НБУ відсотки за користування кредитом нараховуються щомісяця. Погашення кредиту і нарахованих за ним відсотків здійснюється платіжним дорученням з поточного рахунку позичальника. Черговість сплати основного боргу та відсотків за кредитом регламентована ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно з якою передусім сплачуються відсотки, а потім гаситься основний борг. Погашення кредиту може здійснюватись одночасно або частинами.

Позичальник по узгодженні з банком може достроково повернути отриманий кредит.

У разі виникнення у позичальника тимчасових фінансових ускладнень сторони можуть подовжувати строк дії кредитного договору (пролонгація). При прийнятті рішення щодо пролонгування кредиту складається додаткова угода між банком та позичальником, яка є невід'ємною частиною кредитної угоди.

При настанні строку погашення кредиту і відсутності у клієнта достатньої суми коштів для його погашення банк починає проводити роботу з проблемними кредитами. У день визначеного строку погашення частина непогашеної або непогашена заборгованість за позичкою переноситься на рахунок прострочених позик.

Труднощі з погашенням позичок можуть виникати з різних причин. Найбільш поширеними з них є: помилки самого банку при розгляді кредитної заявки, при розробці умов кредитної угоди; нерентабельна робота клієнта, що отримав позичку; фактори, непідконтрольні банку, або форс-мажорні обставини.

Існує багато сигналів, що свідчать про погіршення фінансового стану позичальника, які працівник банку повинен вміти розпізнавати. Для цього використовуються аналіз фінансової звітності, особисті контакти з позичальником, повідомлення від третіх осіб.

Якщо банк виявляє проблемну позичку, він негайно повинен вжити заходів для забезпечення повного і своєчасного її повернення. Найдоцільнішим кроком буде розробка разом з позичальником заходів щодо покращення фінансового стану підприємства. Якщо цей спосіб не дасть результатів, банк повинен забезпечити свої інтереси шляхом реалізації забезпечення, пред'явлення претензії до гаранта і т. д. Крайній захід - це порушення питання про оголошення позичальника банкрутом.

Способи нарахування відсотків за кредитами

Кредити можуть видаватись на основі простих і складних процентних ставок. У банківській практиці прийнято видавати кредити строком на 1 рік за простими процентними ставками, а строком більше 1 року - за складними процентними ставками.

Суму кредиту разом з відсотками обчислюють за формулою:

де: КВ - сума кредиту з відсотками;

СК - початкова сума кредиту;

к - річна відсоткова ставка;

n - кількість днів розрахункового періоду;

Т - максимальна кількість днів у році за умовами договору.

Суму відсотків можна обрахувати за такою формулою:

,

де: СВ - сума відсотків;

СK - сума кредиту;

k - річна відсоткова ставка;

n - кількість днів нарахування;

T - максимальна кількість днів у році за умовами договору.

Для визначення кількості днів для розрахунку процентів використовуються такі методи:

1. Метод (факт/факт), при якому береться фактична кількість днів у місяці та році.

2. Метод (факт/360), при якому береться фактична кількість днів у місяці, але умовно в році - 360 днів.

3.Метод (30/360), при якому береться умовна кількість днів у місяці та році.

При розрахунку процентів враховується перший день і не враховується останній день договору. Якщо термін кредиту перевищує 1 рік, використовуються тільки складні процентні ставки (якщо інше спеціально не обумовлено). Нарахування складних відсотків означає, що нараховані відсотки добавляються до основної суми боргу і на них в свою чергу нараховуються відсотки. Для цього застосовується така формула:

де: МВ - нарощена сума кредиту, тобто сума кредиту разом з капіталізованими відсотками;

CK - початкова сума кредиту;

К - річних відсоткова ставка;

n - кількість років.

На практиці складний процент нараховується частіше, ніж один раз на рік. Якщо m є кількість разів нарахування складного процента, то майбутню вартість можна обрахувати за формулою:

де: МВ - нарощена сума кредиту, тобто сума кредиту разом з нарахованими відсотками;

СК - початкова сума кредиту;

К - річних відсоткова ставка;

n - кількість років;

m - кількість разів нарахування складного відсотка протягом року.

Інколи виникає необхідність не тільки у визначенні майбутньої вартості, але і в зворотній дії, тобто в обчисленні початкової суми, виходячи із відомої її вартості в майбутній момент часу. Процес обрахунку початкової вартості інвестицій, на яку вже нараховані складні проценти, називається дисконтуванням. Отже, теперішня вартість майбутніх доходів - це просто зворотне значення майбутньої вартості, визначеної з допомогою складного процента.

Якщо , то ,

де: ТВ - теперішня вартість майбутнього доходу;

МВ- майбутній дохід;

К - процент або дисконтна ставка, річних;

n - кількість років або періодів.

Приклад: Теперішня вартість 1000 грн., які будуть одержані через 2 роки при ринковій ставці 5% річних, визначається так:

Якщо вкладення приносять дохід, який поступає у вигляді серії декількох однакових по розміру виплат протягом рівних проміжків часу, то така серія виплат називається анюїтетом. Кожна виплата в рамках анюїтету може бути знову інвестована, з тим щоб на неї нараховувались складні проценти.

Формула визначення майбутньої вартості анюїтету така:

де: МВА - майбутня вартість анюїтету на кінець визначеного періоду;

АП - анюїтетні платежі;

К - річна ставка процента;

n - кількість років або періодів.

По аналогії із сказаним вище можна вивести рівняння, яке дозволить розрахувати теперішню вартість анюїтету, що базується на виплаті n раз серії різноманітних платежів:

де ТВА - теперішня вартість анюїтету;

АП - анюїтетні платежі;

К - річна ставка дисконту;

n - кількість років або періодів.

Формування та використання резерву на покриття можливих втрат за позиками комерційних банків

Для підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту кредиторів і вкладників комерційних банків НБУ встановив Порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків і затвердив його постановою Правління НБУ від 27.03.98 № 122 та вніс зміни і доповнення до цього Порядку постановою Правління НБУ від 16.12.98 № 520.

Відповідно до цього Положення комерційні банки формують резерв для покриття можливих збитків, що можуть бути завдані в результаті їх кредитної діяльності. Резерви формуються для відшкодування можливих втрат за основним боргом (без процентів та комісій) за всіма видами наданих кредитів у національній та іноземній валютах, включаючи депозити, кредити іншим банкам, суб'єктам господарювання (овердрафт, враховані векселі, факторингові операції, фінансовий лізинг), гарантії та поручительства. Резерв використовується на покриття безнадійної заборгованості, яка виникла внаслідок кредитної діяльності банку.

До 16.12.98 резерв розподілявся на загальний та спеціальний. Загальний резерв нараховувався на стандартні кредити, спеціальний -- на нестандартні кредити, а саме: кредити під контролем, субстандартні, сумнівні, безнадійні. Тепер формулювання змінено на таке: «Резерв під кредитні ризики розподіляється на резерв під стандартну заборгованість за кредитами та резерв під нестандартну заборгованість за кредитами».

Резерв формується у тій валюті, в якій обліковується заборгованість, на відміну від попереднього варіанта, коли всі резерви формувались у національній валюті.

З метою нарахування резерву комерційний банк здійснює класифікацію наданих кредитів і депозитів та оцінку кредитних ризиків з урахуванням таких критеріїв:

* оцінки фінансового стану позичальника;

* погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та процентів за нею.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються кожним комерційним банком самостійно з урахуванням вимог цього Положення та рекомендацій НБУ щодо визначення фінансового стану позичальника, схвалених постановою Правління НБУ № 323 від 29.09.97.

Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника - юридичної особи комерційний банк має враховувати такі економічні показники його діяльності: обсяг реалізації, прибутки та збитки, рентабельність, ліквідність, грошові потоки, склад та динаміку дебіторсько-кредиторської заборгованості, собівартість продукції. Також мають бути враховані фактори суб'єктивного характеру: ефективність управління позичальника, його ринкова позиція і залежність від циклічних та структурних змін в економіці та галузі, погашення кредитної заборгованості позичальником у минулому, професіоналізм керівництва.

Згідно з оцінкою фінансового стану позичальника та перспектив його розвитку кредити слід відносити до таких категорій:

клас А - фінансова діяльність дуже добра і дає змогу погашати основну суму кредиту і проценти за ним у встановлені строки;

клас Б - фінансова діяльність добра, але немає можливості підтримувати її на цьому рівні протягом тривалого часу;

клас В - фінансова діяльність задовільна, але спостерігається чітка тенденція до погіршення;

клас Г - фінансова діяльність погана і спостерігається її чітка циклічність протягом коротких періодів часу;

Погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та процентів за ним є:

* добрим, якщо заборгованість за кредитом і процентами сплачується у встановлені строки та за кредитом, пролонгованим один раз на строк не більше 90 днів;

* слабким, якщо прострочена заборгованість за кредитом та процентами становлять не більше 90 днів чи заборгованість за кредитом, пролонгованим на строк понад 90 днів, якщо проценти сплачуються;

* недостатнім, якщо прострочена заборгованість за кредитом та процентами становить понад 90 днів, чи заборгованість за пролонгованим кредитом перевищує 90 днів і проценти не сплачуються. При визначенні розміру резерву сума заборгованості за кожним позичальником окремо зменшується на вартість гарантій і застави. У розрахунок розміру резерву вартість заставного манна (майнових прав) позичальника (за винятком державних цінних паперів) включається у розмірі не більше 50 % вартості, визначеної договором застави. Враховуючи кон'юнктуру ринку, комерційний банк зобов'язаний один раз на рік, а у разі пролонгації кредитного договору - під час кожної пролонгації проводити перегляд вартості заставного майна, визначеної договором застави.

Відповідно до перелічених критеріїв кредитний портфель банків класифікується за такими групами:

Таблиця

Клас позичальника	Погашення заборгованості
	добре	слабке	недостатнє
А	Стандартний	Під контролем	Субстандартні
Б	Під контролем	Субстандартний	Сумнівний
В	Субстандартний	Сумнівний	Безнадійний
Г	Сумнівний	Безнадійний	Безнадійний
Д	Безнадійний	Безнадійний	Безнадійний

Методику віднесення того чи іншого підприємства до кожного класу банк розробляє самостійно і керується нею в процесі кредитування.

Резерв має бути сформовано щодо кожної групи кредитів у повному обсязі відповідно до сум фактичної заборгованості за групами ризику та встановленого рівня резерву з розподілом за видами валют.

Таблиця

Групи кредитів	Рівень резерву (ступінь ризику), %
Стандартні	2
Під контролем	5
Субстандартні	20
Сумнівні	50
Безнадійні	100

Комерційний банк формує резерв під стандартну і нестандартну заборгованість в повному обсязі щоквартально. Якщо банк має філії, резерв формується окремо головним банком, окремо підвідомчими установами. Резерв під стандартну заборгованість за кредитами обліковується на балансі головного банку. Резерв під нестандартну заборгованість за кредитами обліковується на балансі установ банку, які зареєстровані як платники податку. За повноту формування резервів відповідальність несе головний банк (юридична особа).

Комерційний банк використовує резерви на погашення безнадійної кредитної заборгованості за основним боргом, яка обліковується на балансових рахунках як сумнівна.

Безнадійна кредитна заборгованість відшкодовується за рахунок резерву під нестандартну заборгованість. Безнадійна заборгованість позичальника, визнаного банкрутом у встановленому порядку, списується за рахунок резерву під нестандартну заборгованість після прийняття арбітражним судом рішення про визнання позичальника банкрутом.

Заборгованість, яка забезпечена заставою, погашається у порядку, передбаченому Законом України «Про заставу». У разі, якщо частина кредитної заборгованості залишилась непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних від реалізації майна позичальника, переданого у заставу, ця частина заборгованості списується за рахунок резерву під нестандартну заборгованість.

Комерційні банки зобов'язані продовжувати роботу з клієнтами щодо повернення ними боргу, списаного за рахунок резервів, протягом строку позовної дії. На сьогодні цей термін становить три роки. Якщо протягом строку позовної давності комерційному банку не вдалося погасити безнадійну кредитну заборгованість, то вона вважається повністю безнадійною і списується з позабалансових рахунків.

Основні поняття і терміни для закріплення матеріалу теми:

Банківський кредит - це позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на засадах строковості, повернення, платності, забезпеченості та цільового використання.

Принципи кредитування - це правила поведінки кредитора і позичальника у процесі здійснення кредитних операцій.банку.

Кредитний договір - це угода в письмовій формі між кредитором і позичальником, яка визначає взаємні зобов'язання та відповідальність сторін і не може змінюватись в односторонньому порядку без згоди обох сторін.

Кредитор - суб'єкт кредитних відносин, який надає кредити іншому суб'єкту господарської діяльності у тимчасове користування.

Позичальник - суб'єкт кредитних відносин, який отримав у тимчасове користування грошові кошти на умовах повернення, платності та строковості.

Кредитний ризик - ймовірність несплати позичальником основного боргу та відсотків, які належать сплаті за користування кредитом у терміни, визначені в кредитній угоді.

Кредитна операція - це договір щодо надання кредиту, який супроводжується записами за банківськими рахунками, з відповідним відображенням у балансах кредитора та позичальника.

Ліміт кредитування - це гранична сума кредиту, яку позичальник може отримати в банку.

Диверсифікація кредитів - це розподіл їх між певною кількістю позичальників.

Забезпечення кредиту - спосіб страхування банку від ризику неповернення клієнтом позички.

Застава - це частка матеріального майна, право власності якого належить позичальникові і перейде до банківської установи у разі невиконання позичальником своїх зобов'язань, які передбачені кредитною угодою.

Заставодавець - юридична чи фізична особа - власник, або особа, якій власником надано право на заставу, передає майно, право на вимогу, цінні папери для застави.

Заставодержатель - банк, якому передається в заставу майно і майнові права та цінні папери для забезпечення повернення виданої позики.

Іпотека - різновид застави нерухомого майна (головним чином, землі і будівель) з метою одержання позики.

Гарантія чи порука - це зобов'язання третьої особи погасити борг позичальника у випадку його неплатоспроможності.

Відповідальність поручителя є солідарною, тобто по ній кредитор має право вимагати виконання від поручителя та боржника одночасно, так і від кожного з них окремо, як повністю, так і в будь-якій частині боргу.

Відповідальність гаранта є субсидіарною, тобто до субсидіарного боржника вимога може бути пред'явлена лише тоді, коли основний боржник, після пред'явлення до нього цієї ж вимоги, не виконав її.

Уступка вимоги (цесія) - документ позичальника (цедента), в якому він уступає свою вимогу (дебіторську заборгованість) кредитору в якості забезпечення повернення позики.

Страхування ризику непогашення кредиту - це спосіб забезпечення зобов'язань, при якому банк самостійно страхує видану позику шляхом укладання зі страховою організацією договору про добровільне страхування кредитного ризику.

Кредитоспроможнiсть - це якісна оцінка позичальника, яка дасться банком до розгляду питання про можливість і умови кредитування і дозволяє передбачити ймовірність своєчасного поверненні позичок та їх ефективного використання.

Платоспроможнiсть - здатнiсть юридичної чи фiзичної особи своєчасно i повнiстю виконати свої платiжнi зобов'язання.

Коефiцiєнт лiквiдностi - показник, що характеризує спроможнiсть фірми перетворювати свої активи в наявнi кошти для задоволення вимог постачальників та кредиторiв фірми.

Структуризація позики - це встановлення певних її параметрів (сума, термін, ставка відсотку, цільове призначення тощо).

Пролонгація - продовження терміну чинності кредитної угоди.

Прострочена заборгованість - позика, неповернена банку у встановлений строк.

Проблемна позика - це позика, повернення якої може не здійснитись у зв'язку з виникненням певних фінансових проблем у позичальника.

Нарахування складних відсотків означає, що нараховані відсотки добавляються до основної суми боргу і на них в свою чергу нараховуються відсотки.

Страхування кредитних операцій - це створення певного фонду грошових коштів для покриття можливих збитків від неповернення позичок.

Методи кредитування клієнтів банку

У банківській практиці застосовуються два основних методи кредитування. Перший метод кредитування полягає в тому, що питання щодо надання позики вирішується щоразу в індивідуальному порядку. Кредит надається на певний строк у декілька тижнів, місяців або років і пов'язаний з потребами позичальника в грошових коштах для фінансування цільової потреби. У загальному обсязі банківських кредитів частка таких позик суб'єктам господарської діяльності перевищує 50%.

Другий метод кредитування полягає у наданні банком позичальнику позики в межах заздалегідь визначеного ліміту кредитування на певний період часу на покриття його потреби в короткострокових коштах. Такий метод кредитування називається кредитною лінією. Для банку відкрити кредитну лінію для позичальника означає взяти на себе певне забалансове зобов'язання про надання грошових коштів.

У банківській практиці виділяють два види кредитних ліній: невідновлювальну та відновлювальну (револьверну).

У разі відкриття невідновлювальної кредитної лінії ліміт кредитування запроваджується у вигляді ліміту видачі, тобто банк бере на себе зобов'язання надати позику в певному розмірі. Після надання банком кредиту у встановленому розмірі та його погашення позичальником стосунки між банком і позичальником припиняються.

При відкритті відновлювальної (револьверної) кредитної лінії ліміт кредитування визначається у вигляді ліміту заборгованості з позики. Це дозволяє підприємству-позичальнику отримати позику у межах встановленого ліміту, погасити всю її суму (або частину суми) і автоматично отримати повторно кредит у межах терміну дії кредитної лінії. Відновлювальна кредитна лінія є більш гнучкою формою кредитування і нерідко надається без спеціального забезпечення. Кредитна лінія може бути як короткостроковою з періодом дії, що, як правило, не перевищує 180 днів, так і довгостроковою із терміном дії 3 - 5 років. За відкриття кредитної банк отримує комісію.

Залежно від характеру зобов'язань банку розрізняють підтверджену та обов'язкову кредитні лінії.

Підтверджена кредитна лінія передбачає домовленість щодо наміру банку кредитувати і не є офіційним зобов'язанням банку. Останній зобов'язується надати позику згідно з заявкою клієнта лише у невідкладному випадку, тому клієнт мало зацікавлений в такій кредитній лінії і використовує її лише як гарантію за позикою, яку надає інший кредитор. Ставка відсотку за такою кредитною лінією може заздалегідь не визначатися. Такі зобов'язання не враховуються навіть за балансом, а підлягають лише позасистемному обліку.

Обов'язкова кредитна лінія - це контрактне зобов'язання, згідно з яким банк зобов'язується у письмовій формі кредитувати клієнта за його проханням відповідно до термінів та умов, які передбачені кредитною угодою. Банк може відмовити у кредитуванні лише у разі, коли виявить реальне погіршення фінансового стану позичальника або порушення ним умов кредитної угоди. Таке зобов'язання банку підлягає обліку за балансом на позабалансовому рахунку. При відкритті такої кредитної лінії банк отримує комісію або від суми зобов'язання, або від його частини, яка не використана позичальником.

Нині комерційні банки переважно використовують метод індивідуального підходу до клієнта при видачі кожної окремої позики, а метод відкриття кредитної лінії практикують у відносинах із позичальниками, які мають надійну репутацію.

Форми позичкового рахунку

Метод кредитування, який включає організаційні і технічні умови кредитування, обумовлює форму позичкового рахунку. Форма позичкового рахунку визначає режим функціонування рахунку, тобто порядок документального оформлення операцій щодо видачі та погашення кредиту і їх відображення в обліку. Для проведення операцій з кредитування банк може відкрити позичальникам такі позичкові рахунки:

простий (окремий) позичковий рахунок;

спеціальний позичковий рахунок;

поточний рахунок з овердрафтом;

контокорентний рахунок.

1. Кредитування по простому позичковому рахунку є найбільш поширеною формою банківського кредитування в Україні. Грошові кошти з простих позичкових рахунків видаються для покриття виробничих витрат і під фактично накопичені запаси (залишки) товарно-матеріальних цінностей. Характерними ознаками кредитування по простому позичковому рахунку є разовий характер кредиту, кожна видача кредиту оформляється документально на основі заявки позичальника та пакета необхідних документів, автоматично контролюється цільове використання кредиту.

Позичальнику може бути відкрито декілька простих позичкових рахунків. Це залежить від числа видів кредитів, які він отримує в банку.

Якщо підприємству треба видати кредит на суму 15 тис. грн., банк покаже дану суму по дебету позичкового і кредиту поточного рахунку.

Д Простий позичковий рахунок К Д Поточний рахунок К

Погашення кредитів по простому позичковому рахунку здійснюється шляхом відповідного списання грошових коштів з поточного рахунку клієнта.

2. При кредитуванні по спеціальному позичковому рахунку клієнту відкривається кредитна лінія. В договорі про її відкриття обумовлюється максимальна сума кредиту, якою може користуватись позичальник протягом встановленого строку. На стадії оплати товарів відпадає необхідність кожний раз надавати в банк заяву на отримання позики (як у випадку простого позичкового рахунку). Подібна практика економить клієнтам банку час, необхідний для одержання позики, а самому банку - час на аналіз кредитоспроможності позичальника.

Видача позики здійснюється по пред'явленню в банк платіжних документів, незалежно від наявності грошових коштів на поточному рахунку.

Погашення заборгованості по позиці здійснюється регулярно (щоденно, раз у 5 днів тощо) шляхом спрямування виручки в кредит спецпозичкового рахунку.

Оборот по спеціальному позичковому рахунку виглядить таким чином:

Д Спеціальний позичковий рахунок К

Таблиця

Оплата товарно-матеріальних цінностей	Регулярне зарахування з поточного рахунку виручки від реалізації продукції

3. Однією із форм фінансової підтримки господарської діяльності підприємств є кредитування по овердрафту. Овердрафт безпосередньо пов'язаний з поточним рахунком клієнта. При наявності відповідної угоди банк дозволяє власнику поточного рахунку здійснювати платежі на суму, яка перевищує кредитовий залишок на поточному рахунку, але в межах встановленого ліміту. Наприклад, залишок на поточному рахунку нульовий, ліміт кредитування встановлено в розмірі 1500 грн., клієнту потрібно 2000 грн.

Д Поточний рахунокК

	S - 0
-- 1500
S - 1500

Отже, банк видасть 1500 грн., а на поточному рахунку клієнта утвориться дебетовий залишок на суму 1500 грн.

В кредитному договорі по овердрафту обумовлюється розмір і строки сплати за користування кредитними ресурсами. Процент по овердрафту нараховується, як правило, щомісяця на непогашений дебетовий залишок.

Банк заробляє відсотки по овердрафту тільки тоді, коли клієнт користується даною послугою. У зв'язку з цим для банку є деякі незручності, а саме:

- банк повинен тримати гроші для кредитування, хоча клієнт їх може і не взяти;

- банк втрачає можливість прокредитувати іншого клієнта.

Крім строкового відсотка банк стягує з позичальника комісію, яка є винагородою банку за втрачену можливість розмістити задепоновані кошти в інші активи. В банківській практиці для цього нараховують так званий «процент очікування», який встановлюється у розмірі від 1/3 до 1/5 строкової ставки за фактично використані кредитні ресурси. Він нараховується на різницю між встановленим лімітом кредитування і фактичною сумою уже використаних позичальником кредитних ресурсів.

4. Деяку схожість з овердрафтом має контокорентний рахунок. Всі господарські операції підприємств, які кредитуються по контокоренту, концентруються на позичковому рахунку, який є єдиним активно-пасивним рахунком. У цьому випадку поточний рахунок підприємства як самостійний лицьовий рахунок закривається.

На контокоренті щоденно фіксуються всі надходження і списання коштів. Коли зобов'язання клієнта тимчасово перевищують його вимоги і на рахунку недостатньо коштів для покриття від'ємного сальдо, клієнту надається контокорентний кредит в межах встановленого ліміту.

В даний час ця форма рахунку не використовується комерційними банками, оскільки її застосування не передбачено затвердженим планом рахунків для комерційних банків.

Окремі види кредитних операцій. Кредити, пов'язані з вексельним обігом

Законом України «Про підприємства в Україні» передбачено, що підприємство може виконувати роботи, відвантажувати продукцію, надавати послуги в кредит зі сплатою покупцем (споживачем) процентів за користування цим кредитом. З 1992 року в Україні впроваджено вексельний обіг з використанням простого та переказного векселів. Згідно з цим комерційні банки можуть проводити операції з обліку векселів, видавати кредити під заставу векселів, надавати послуги клієнтам при отриманні платежів і виплаті заборгованості по векселях.

Обліковий кредит надається банками при обслуговуванні платіжного обороту клієнта. Кредитна угода виникає в результаті купівлі банком векселя, по якому одержувачем коштів є його клієнт. Ціна купівлі векселя являє собою його номінальну вартість, за вирахуванням облікової ставки. Клієнт отримує гроші готівкою чи переказом на поточний рахунок. Передача векселя банку здійснюється шляхом індосаменту на його користь. Отримувачем коштів за індосованим векселем стає банк. Внаслідок цієї операції комерційний кредит трансформується на банківський.

Умовою прийняття векселів до обліку в комерційних банках є їх висока ліквідність, яка визначається надійністю платника за векселем, строком погашення боргового зобов'язання. Оскільки векселі, як правило, виставляються на строк не більше 90 днів, обліковий кредит є короткостроковим.

Обліковуючи вексель, банк отримує його у своє розпорядження і стає кредитором-векселедержателем. Векселі, які обліковуються банком, повинні мати не менше двох підписів - векселедавця та першого векселедержателя. Кількість передавальних написів свідчить про надійність векселя (чим більше, тим краще).

За достроковий платіж банк утримує з номінальної суми векселя певну винагороду на свою користь, тобто вексель оплачується зі знижкою, яка називається дисконтом. Сума дисконту розраховується за формулою:

де: С - сума дисконту; Н - номінальна сума векселя; к - річна облікова ставка; n - строк у днях (від дня обліку до дня платежу); Т - максимальна кількість днів у році за умовами договору.

Сума дисконту утримується банком одночасно з обліком векселя. За векселями з платежем не у місці врахування стягуються також поштово-телеграфні витрати і комісія.

Якщо платіж за векселем надходить достроково, то платнику повертається відповідна сума дисконту за ті дні, які залишились до строку, виходячи зі ставки банківського процента, який сплачується за вкладами до запитання. У випадку сплати за векселем після строку платежу платник, окрім вексельної суми, сплачує банку за прострочені дні, а також відшкодовує витрати, пов'язані з опротестуванням, відправкою повідомлень тощо.

Кредит під заставу векселів є найвигіднішим для тих підприємств, які активно використовують векселі як засіб платежу. Цей кредит характеризується тим, що, по-перше, власником векселя залишається векселедержатель, який лише передає вексель у заставу на визначений строк з наступним викупом після погашення кредиту. По-друге, векселі приймаються як забезпечення кредиту не на їх повну номінальну вартість, а на 60 - 90 % від неї (залежно від розміру, визначеного банком кожному конкретному клієнтові, виходячи з його кредитоспроможності і надійності пред'явлених векселів). Видача кредитів під заставу може мати як разовий, так і постійний характер. В останньому випадку банки відкривають клієнту спеціальні позичкові рахунки і відображають на них суми наданих і погашених кредитів. Спеціальний позичковий рахунок є формою обліку кредитів до запитання, що надає банку право в будь-який момент вимагати від клієнта повного або часткового погашення позички, або внесення додаткового забезпечення векселями. Умови надання та погашення кредитів обумовлюються у кредитному договорі:

ліміт кредитування (кредитна лінія);

граничне співвідношення між забезпеченням і можливою заборгованістю;

розмір процента за кредит і комісії на користь банку;

право банку самостійно підвищувати розмір процентів та комісії;

право банку обертати на погашення боргу суми, що надходять для оплати прийнятих в заставу векселів, або необхідну частину із сум, що належать клієнту і знаходяться у банку на інших рахунках клієнта;

право банку закрити рахунок і вимагати погашення заборгованості чи додаткового забезпечення;

ініціатива клієнта і згода банку на заміну одних векселів іншими до строку їх оплати.

Приклад розрахунку розміру кредиту під забезпечення векселів:

1. Встановлене банком співвідношення заборгованості до забезпечення - 80 %.

2. Встановлений ліміт заборгованості за кредитом - 110 тис. грн.

3. Сума векселів, прийнятих у заставу, - 97 тис. грн.;

Фактична заборгованість за позичкою - 60 тис. грн.

Фактичне співвідношення між заборгованістю та забезпеченням (р.4/р. 3) - 61,8%.

6. Можлива заборгованість за кредитом, виходячи з фактичного забезпечення і прийнятого співвідношення заборгованості до забезпечення (р. З х р. 1/100 %), - 77,6 тис. грн.

Вільний ліміт заборгованості (р.2 - р.4) - 50 тис. грн.

Можлива додаткова сума позички (р.6 - р.4 або (р.1 - р.5) х р.3/100%), але не більше суми за р. 7 - 17,6 тис. грн.

Кредит, наданий під заставу векселів зі спеціального позичкового рахунку, погашається, як правило, шляхом перерахування коштів за розпорядженням позичальника з його поточного рахунку на спеціальний позичковий рахунок або шляхом зарахування платежів, які надходять від векселедавців по векселях, прийнятих у забезпечення кредиту безпосередньо на спецпозичковий рахунок.

При проведенні операцій з векселями комерційні банки накопичують значну їх кількість. При правильному веденні цих операцій вексельний портфель є для банку надійною статтею активів, більш стабільною, ніж такі цінні папери, як акції.

Акцептний кредит надається векселедавцю і виступає як гарантійна послуга. Векселедавець, виставляючи вексель, вказує платника, який повинен акцептувати його. Клієнт виставляє тратту на банк, котрий її акцептує за умови, що до настання строку платежу по векселю клієнт внесе в банк необхідну для погашення векселя суму. Позичальник (векселедавець) може використати акцептований банком вексель як платіжний засіб для купівлі товарів або облікувати його в іншому банку. Облік векселя може бути здійснено в банку, який його акцептував. У цьому випадку банк стає не тільки гарантом, але й безпосереднім кредитором клієнта. За здійснення акцептної операції банк стягує комісію.

Якщо позичальник до настання строку платежу по векселю не вніс до банку суму коштів, необхідних для погашення векселя, то вексель в цьому випадку оплачується за рахунок банку. Таким чином, гарантійна послуга перетворюється на кредитну і згідно з вексельним правом банк виставляє зворотню вимогу до векселедавця з подальшим примусовим стягненням боргу з позичальника.

Авальний кредит застосовується банками як гарантійна послуга. Він призначений покрити зобов'язання клієнта, якщо останній не зможе виконати їх самостійно. Аваль може бути здійснено при видачі векселя або на будь-якому наступному етапі його обігу. У разі несплати платником пред'явленого йому векселя векселедержатель звертається з пропозицією про оплату до банку-аваліста. Після оплати авальованого векселя банк-аваліст набуває право регресної вимоги проти особи, за яку він надав аваль, а також проти всіх зобов'язаних за векселем осіб (акцептант, векселедавець, індосант).

Авальний кредит існує у вигляді різноманітних форм гарантій або доручень:

* доручень по кредиту;

* гарантій платежу;

* гарантій постачання і т. п.

По авальному кредиту нараховується комісія, а також сплачується процент у відповідності з діючими ставками.

Кредити під заставу цінних паперів

В умовах ринкової економіки більшість підприємств володіють значною кількістю цінних паперів, які можуть бути використані для забезпечення банківських кредитів. Кредити під заставу цінних паперів - зручна форма кредитних відносин, оскільки вони грунтуються на досить нескладній операції прийому у заставу і визначенні вартості цінних паперів. Витрати на зберігання такої застави незначні. Також досить простою є оцінка їх заставної вартості, яка, як правило, визначається на фондовій біржі. Приймаючи в забезпечення кредиту цінні папери, банки повинні враховувати:

якість цінних паперів, на яку впливає безліч факторів, котрі не завжди можна врахувати в момент прийняття цих паперів у заставу;

ліквідність цінних паперів;

характеристику емітента і вид цінних паперів, що ним емітовані;

ризики, характерні для цінних паперів.

Для одержання кредиту позичальник подає до банку заяву разом з реєстром цінних паперів, які передаються в заставу. Якщо банк прийняв рішення про надання кредиту, то укладається кредитний договір і договір застави. Розмір кредиту встановлюється у процентах до вартості застави на момент укладання кредитної угоди. Цей процент визначається по кожному виду цінних паперів. Його розмір прямо пропорційно залежить від ліквідності цінних паперів: чим ліквідність вища, тим і процент кредиту від вартості застави вищий. Дивіденди, які надходять від акцій, що передані в заставу, повинні перераховуватися на рахунок клієнта. Позичкові кошти не повинні використовуватися на покупку нових цінних паперів. Погашення кредиту під цінні папери здійснюється з регресією платежів: за бажанням позичальника - достроково; за вимогою кредитора - з попереднім повідомленням позичальника.

Іпотечний кредит

Іпотека - це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна.

Позичальниками можуть бути юридичні та фізичні особи, у власності яких є об'єкти нерухомості або які мають поручителів, що надають під заставу об'єкти нерухомості на користь позичальника. Предметом іпотеки при наданні кредиту можуть бути: жилі будинки, квартири, виробничі споруди, магазини, земельні ділянки тощо, що є власністю позичальника і не є об'єктом застави за іншою угодою.

Характерною ознакою іпотечного кредиту є залишення заставного майна у боржника. Боржник може експлуатувати об'єкти, що передані у заставу. Іпотека дає право кредитору переважного задоволення своїх вимог до боржника в межах суми зареєстрованої застави. Також у процесі дії кредитної угоди кредитор має право і повинен перевіряти наявність, розмір, умови експлуатації об'єкта застави і т. д.

До іпотеки банки вдаються, як правило, при великих розмірах кредиту, але частіше іпотечний кредит надається спеціалізованими іпотечними банками, фінансовими компаніями, земельними банками і т. д. Ресурси для надання іпотечного кредиту можуть надходити з двох джерел: залучені ресурси комерційних банків та кошти, отримані за рахунок реалізації іпотечних облігацій (заставні листи).

Іпотечні облігації - це довгострокові цінні папери, які емітуються фінансовими і нефінансовими інститутами під забезпечення нерухомістю, і приносять твердий процент. У багатьох країнах іпотечні облігації є значною частиною ринку цінних паперів.

Механізм надання іпотечного кредиту такий: позичальник звертається до банку за кредитом під забезпечення нерухомості, землі. Банк вимагає від клієнта виписку з реєстру для того, щоб дізнатись про вартість застави і наявність чи відсутність інших заставних прав на неї. Такий реєстр, в якому фіксується інформація про власників майна, землі, зміни у власності, про видані та погашені іпотечні кредити, ведеться державними органами. Задоволення вимог кредиторів відбувається у порядку черговості запису їх номерів у реєстрі. Тому банки зацікавлені бути першими в списку кредиторів. Також важливо правильно оцінити вартість застави, щоб за рахунок реалізації майна можна було б погасити заборгованість.

Проблемами розвитку іпотечного кредитування українськими банками є: недостатня ресурсна база банків, що має в основі низький платоспроможний попит на нерухомість, відсутність у банків досвіду розміщення коштів на строки понад один рік, а також високий рівень інфляції. За оцінками спеціалістів банків, що займаються іпотечним кредитуванням, переважним кредитним періодом для клієнтів є термін до трьох років. Для банків великою проблемою ліквідності є розрив між строками залучення короткострокових ресурсів і довгими строками розміщення ресурсів при іпотечному кредитуванні.

Лізинговий кредит

Лізинговий кредит - це відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди. Лізинг є формою майнового кредиту.

Об'єктом лізингу є рухоме майно (машини, обладнання, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка тощо) та нерухоме майно (будинки, споруди, система телекомунікацій тощо).

Лізингова послуга виникає так. На прохання клієнта банк закуповує за власні гроші певне майно і бере на себе практично всі зобов'язання власника, включаючи відповідальність за збереження майна, внесення страхових платежів, оплату майнових податків.

Клієнт на прохання якого було куплене майно, укладає з банком строковий договір оренди, в котрому визначаються, поряд з іншими умовами, розмір орендної плати і періодичність її внеску. Орендна плата складається з двох величин: вартості майна і комісійної винагороди за лізингові послуги, що дорівнює відсотку за кредит.

Прибуток банку від лізингових операцій складається з лізингового відсотка і залишкової вартості майна до моменту закінчення строку оренди; податкових пільг, зв'язаних з інвестуванням в устаткування.

Відсоткова плата за лізингову послугу нижча від позичкового відсотка, тому клієнту вигідніше користуватись лізингом, ніж брати грошову позику для купівлі коштовного обладнання.

Сільськогосподарський кредит

Банківські кредити сільськогосподарським підприємствам на поточні потреби включають кредити на покриття сезонних витрат, а саме: заготівлю кормів, добрив, робочу силу та пальне, а також на купівлю тварин. Кредитами на сезонні витрати найчастіше користуються сільськогосподарські підприємства, оскільки в них зростання витрат відбувається в один період року, а надходження доходів - в інший.

Особливістю кредитування сільськогосподарських підприємств є те, що банки повинні кредитувати весь кругообіг коштів позичальника. Лише у цьому випадку може бути впевненість, що банківські кошти не будуть «заморожені» на якійсь стадії виробництва.

Забезпеченням позичок можуть слугувати (крім звичайних видів майна) врожай та сільськогосподарська техніка.

Потреба в кредиті визначається як різниця між запасами матеріальних цінностей та виробничими витратами, які не перекриті виходом продукції, з однієї сторони, та власними оборотними коштами сільськогосподарського підприємства та кредиторською заборгованістю, з іншої сторони.

Короткострокове кредитування сільськогосподарських підприємств здійснюється, як правило, з використанням кредитної лінії, що відкривається на тривалий період (до одного року). Надання сільськогосподарського кредиту проводиться шляхом оплати з позичкового рахунку розрахункових документів за товарно-матеріальні цінності і послуги, що купують сільськогосподарські підприємства. Погашення кредиту відбувається з поточного рахунку сільськогосподарського підприємства в розмірах і строки, зазначені в кредитному договорі. Строки погашення позичок встановлюються на ті квартали, в яких вихід продукції за планом перевищує планові витрати та приріст залишків матеріальних цінностей. Ці квартали визначаються на основі розрахунку сільськогосподарського підприємства, в якому відображається потреба в короткострокових кредитах. Сільськогосподарським підприємствам, що мають фінансові ускладнення в результаті загибелі сільськогосподарських культур та тварин, а також недобору продукції через стихійні лиха, може надаватися відстрочка погашення заборгованості.

Сільськогосподарським підприємствам, які, крім виробничої діяльності, займаються ще й заготівельною, може надаватись авансовий кредит, тобто кредит готівкою для розрахунків з громадянами за куплену у них сільськогосподарську продукцію, а також для покриття заготівельних витрат.

Розмір авансового кредиту розраховується на кожний місяць або квартал, виходячи з одноденної потреби в готівкових грошах для розрахунків з громадянами, господарських витрат у готівковій формі, пов'язаних з веденням цих закупок та потреби в готівкових грошах у днях. Ця потреба залежить від умов ведення заготівель, віддаленості заготівників від банку. Її розмір установлюється, як правило, в межах 1-7 днів.

Розглянемо розрахунок авансового кредиту на вересень:

1. Прогнозований обсяг закупівель сільськогосподарської продукції у населення, розрахунки за яку проводяться у готівковій формі, - 32 тис. грн.

2. Витрати, пов'язані з веденням заготівель, оплачувані у готівковій формі, - 4 тис. грн.

3. Потреба в готівкових грошах у днях, - 5.

4. Розмір авансового кредиту складе:

Авансовий кредит надається у формі готівкових грошей на підставі грошового чека. По мірі використання отриманих у банку грошей для розрахунків з громадянами авансовий кредит може відновлюватись. Для цього в банк подається реєстр квитанцій, виданих громадянам за здану сільськогосподарську продукцію, заява і грошовий чек. Відновлення авансового кредиту проводиться в межах установленого розміру авансового кредиту.

Крім того, сільськогосподарським підприємствам може надаватися кредит на оплату худоби та птиці, які вирощені в приватних господарствах на договірних умовах. Ці кредити також можуть видаватися в готівковій формі або шляхом перерахування грошей на поточні рахунки майбутніх здавачів сільськогосподарської продукції. Розмір кредиту визначається в процентах (як правило, це 50% від суми укладених договорів).

Надається цей кредит у вигляді грошових авансів на придбання інвентаря, матеріалів, засобів малої механізації, необхідних для виробництва сільськогосподарської продукції на договірній основі.

Погашається кредит у міру здачі громадянами сільськогосподарської продукції.

Споживчий кредит

Споживчий кредит - це позичка, яка надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам - резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.

У залежності від цільового спрямування споживчі кредити поділяються на:

поточні потреби (придбання товарів тривалого користування та послуг);

витрати капітального характеру.

Банки надають споживчі кредити фізичним особам на поточні потреби у розмірах, що визначаються виходячи з вартості товарів і послуг, які є об'єктом кредитування, в межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути передані банку в забезпечення фізичною особою з урахуванням суми її поточних доходів. Для одержання кредиту позичальник подає банку: