Соціально-економічні умови в Україні якісно нових підходів до збереження матеріальних цінностей, а також життя, здоров'я і працездатності громадян, які є об'єктом різних видів страхування. Ці самі умови вимагають від системи страхування запровадження нових видів страхових послуг, створення конкурентного середовища функціонування страхових компаній, формування розвиненого страхового ринку [72, с.134].

Страхування пов'язане з відшкодуванням матеріальних втрат в процесі суспільного виробництва. Найважливішою ознакою нормального відтворювального процесу є його безперервність. В процесі суспільного виробництва існують протиріччя між людиною і природою, пов'язані з боротьбою людини із стихійними лихами природи та іншими надзвичайними подіями, а також протиріччя, які виникають в самому суспільстві, тобто має місце ризиковий характер суспільного виробництва.

Специфічність даної економічної категорії обумовлюють такі основні ознаки: пошкодження чи знищення майна внаслідок випадкового характеру настання страхової події; надзвичайність завданого збитку, яка характеризується натуральними та грошовими вимірниками; об'єктивна необхідність попередження, подолання наслідків страхового випадку та відшкодування матеріального або іншого збитку.

Страхування - це система особливих, замкнутих перерозподільчих економічних відносин, що виникають між його учасниками з приводу формування за рахунок грошових та інших внесків цільового страхового фонду, призначеного для відшкодування можливого надзвичайного або іншого збитку підприємствам, організаціям, іншим юридичним особам та для надання грошової допомоги громадянам.

Основними ознаками, які характеризують економічну категорію страхування, є:

виникнення грошових перерозподільчих відносин, які обумовлені наявністю страхового ризику як імовірності настання страхового випадку, здатного спричинити матеріальний або інший збиток;

замкнуті перерозподільчі відносини між його учасниками, пов'язані з розкладкою суми збитку, завданого одному або декільком господарствам, серед всіх господарств, залучених до страхування. Для організації замкнутого розкладання збитку створюється грошовий страховий фонд цільового призначення, який формується за рахунок фіксованих внесків учасників страхування;

перерозподіл збитку як серед територіальних одиниць, так і в часі. При цьому, заради ефективного територіального перерозподілу страхового фонду на протязі року між застрахованими господарствами, необхідна достатньо велика територія і значна кількість об'єктів страхування;

повернення страхових внесків, мобілізованих до страхового фонду [47, с.9].

До функцій страхування можна віднести:

Ризикову, яка є головною, бо страховий ризик, як імовірність настання збитку, безпосередньо пов'язаний з основним призначенням страхування - наданням грошової допомоги потерпілим. В межах цієї функції відбувається перерозподіл грошової форми вартості серед учасників страхування у зв'язку з наслідками настання страхових події;

Попереджувальну, що спрямована на фінансування заходів за рахунок частини коштів страхового фонду необхідних для зменшення страхового ризику. В страхуванні життя, при накопиченні обумовлених страхових сум за договорами страхування на дожиття, категорія страхування наближається до категорії кредиту. Зберігання грошових сум за допомогою страхування на дожиття пов'язане з потребою в страховому захисті сімейного достатку - тому до функцій страхування можна віднести функцію збереження;

Контрольну сутність якої полягає в суворому дотриманні цільового формування та використання коштів страхового фонду. На підставі законодавчих та інструктивних документів здійснюється фінансовий контроль за правильним проведенням страхових операцій [3].

Роль страхування в забезпеченні безперервності та збалансованості суспільного виробництва проявляється в кінцевих результатах його проведення: оптимізації сфери застосування страхування; показниках розвитку страхових операцій; повноті та своєчасності відшкодування збитку та втрат; участі тимчасово вільних коштів страхового фонду в інвестиційному процесі.

Головні суб'єкти страхової діяльності - це страховики та страхувальники.

Страховики - це юридичні особи, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю, що одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням.

Страхувальники - це юридичні та фізичні особи, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України [67, с.18].

Страхувальники можуть укладати із страховиками договори про страхування третіх осіб (застрахованих осіб), які можуть набувати прав і обов'язків страхувальника за договором страхування, а також мають право при укладанні договорів страхування призначати громадян або юридичних осіб для отримання страхових сум (страхового відшкодування), а також замінювати їх до настання страхового випадку.

Згідно із Законом України "Про страхування" (ст.4) об'єктами страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать законодавству України, пов'язані [4]:

з життям, здоров'ям та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування);

з володінням, користуванням розпорядженням майном (майнове страхування);

з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

Конкретні види страхування, на які видається відповідна ліцензія визначаються на основі встановлених страховиком правил (умов) страхування (страхових продуктів). Страховики мають право займатися тільки тими видами страхування, які визначені в ліцензії.

Суб'єкти страхування мають певні обов'язки.

Страховик зобов'язаний:

1) ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;

2) протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати страхової суми або страхового відшкодування страхувальнику;

3) при настанні страхового випадку здійснити виплату страхової суми або страхового відшкодування у передбачений договором термін. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасну виплату страхової суми (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування;

4) відшкодовувати витрати, понесені страхувальником при настанні страхового випадку щодо запобігання або зменшення збитків, якщо це передбачено умовами договору;

5) за заявою страхувальника у разі здійснення ним заходів, які зменшили страховий ризик, або збільшили вартість майна, переукласти з ним договір страхування;

6) тримати в таємниці відомості про страхувальника його майновий стан, за винятком випадків, передбачених законодавством України.

Страхувальник зобов'язаний:

1) своєчасно вносити страхові платежі;

2) при укладанні договору страхування надати інформацію страховику про всі відомі йому обставини, які мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь яку зміну страхового ризику;

3) повідомляти страховика про інші діючі договори страхування щодо об'єкта страхування;

4) вживати заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завданих внаслідок настання страхового випадку;

5) повідомити страховика про настання страхового випадку в термін, передбачений умовами страхування.

Умовами договору страхування можуть бути передбачені інші обов'язки страховика та страхувальника.

Під класифікацією розуміють систему підпорядкованих деякій ознаці понять (класів) у певній галузі знань або діяльності людини, що використовується як засіб для встановлення взаємозв'язків між цими поняттями (класами). Залежно від того, з якою метою потрібно виконати натуральну класифікацію, обирають ту чи іншу класифікаційну ознаку.

Страхування як наука, як галузь знань та як сфера бізнесу характеризується багатьма специфічними поняттями. Без класифікації цих понять не можна виконувати ні теоретичні дослідження, ні практичну роботу в цій галузі. Тому класифікації страхування приділяється пильна увага.

Згідно з міжнародними нормами ЄС існує класифікація, яка встановлює 7 класів довгострокового страхування (життя і пенсій) і 18 класів загального страхування [5, с.285].

Згідно з класифікацією в багатьох країнах ліцензується страхова діяльність [5, с.300]. Починаючи з 1996 р. подібний підхід до групування видів страхування при видачі ліцензії практикує Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю України згідно з інструкцією "Про порядок видачі суб'єктами підприємницької діяльності ліцензій на здійснення страхової діяльності на території України. Умови і правила її здійснення та контроль за їх дотриманням" (від 15 липня 1996 р. за № ЛП - 18/78 Ліцензійної палати при Міністерстві економіки України та Комітетом у справах нагляду за страховою діяльністю). Ця класифікація передбачає такі види страхування:

1. Страхування життя.

2. Страхування від нещасних випадків.

3. Медичне страхування (безперервне страхування здоров'я).

4. Страхування здоров'я на випадок хвороби.

5. Страхування залізничного транспорту.

6. Страхування наземного транспорту.

7. Страхування повітряного транспорту.

8. Страхування водного транспорту (морського, внутрішнього водного транспорту та інших видів водного транспорту).

9. Страхування вантажів та багажу.

10. Страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ.

11. Страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника).

12. Страхування відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника).

13. Страхування відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника).

14. Страхування відповідальності перед третіми особами (іншої, ніж передбачена видами 11, 12, 13).

15. Страхування кредитів.

16. Страхування інвестицій.

17. Страхування фінансових ризиків.

18. Страхування судових витрат.

19. Страхування виданих гарантій (поручительств) та прийнятих гарантій.

20. Страхування майна (відмінно від того, що передбачає видами 5-10).

Також існує класифікація за об'єктами страхування та обсягом страхової відповідальності (величиною небезпеки). Перший тип класифікації є загальним для всіх видів страхування, другий охоплює тільки майнова страхування.

Принципова різниця в об'єктах страхування дозволяє всю сукупність страхових відносин поділити на чотири галузі: майнове страхування, страхування рівня життя громадян, страхування відповідальності та страхування підприємницьких ризиків. В майновому страхуванні в якості об'єктів виступають матеріальні цінності; при страхуванні рівня життя громадян - їх життя, здоров'я і працездатність. При страхуванні відповідальності в якості об'єктів виступають зобов'язання страховиків виконувати договірні умови з поставок продукції, погашення кредиторської заборгованості або відшкодування матеріального чи іншого збитку, якщо він був завданий іншим особам. Об'єктами страхування підприємницьких ризиків є принципово можливі різні рівні втрат доходів страхувальника; наприклад, збиток від простоїв обладнання, упущена вигода від угод, які не відбулися тощо [12, с.76]. З галузей виділяються підгалузі та види страхування. Майнове (добровільне) страхування поділяється на такі підгалузі:

1. Страхування майна фізичних та юридичних осіб.

2. Страхування засобів транспорту: наземного, водного, повітряного.

3. Страхування вантажів.

4. Страхування фінансових ризиків.

5. Страхування технічних ризиків.

Страхування рівня життя громадян має дві підгалузі: соціальне та особисте страхування. В свою чергу, соціальне та особисте страхування можуть мати відповідні підгалузі. Наприклад, соціальне страхування підрозділяється на страхування допомог, страхування пенсій, страхування пільг; до особистого страхування входять страхування життя та страхування від нещасних випадків.

Класифікація майнового страхування за родом небезпеки передбачає виділення чотирьох напрямів:

1. Страхування від вогню та інших стихійних лих таких об'єктів, як будівлі, споруди, обладнання, продукція, сировина, матеріали, домашнє майно тощо.

2. Страхування сільськогосподарських культур від засухи та інших стихійних лих.

3. Страхування на випадок падежу або вимушеного забою тварин.

4. страхування від аварій, крадіжки та інших видів небезпеки для транспортних засобів.

Страхування може бути добровільним або обов'язковим.

Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок проведення добровільного страхування визначаються правилами страхування, які встановлюються страховиком самостійно. Конкретні умови страхування визначаються при укладанні договору страхування.

Добровільне страхування має вибіркове охоплення, бо не всі потенційні страхувальники бажають приймати в ньому участь. Крім того, за умовами страхування діють обмеження для укладання угод. Термін страхування завжди обмежений, початок і закінчення якого обумовлюються в договорі, оскільки страхове відшкодування (страхова сума) підлягають сплаті, якщо страховий випадок трапився в період дії договору страхування. Безперервність добровільного страхування починає діяти тільки при сплаті разового або першого страхового внеску. Розмір страхового забезпечення залежить від бажання страхувальника.

Обов'язкове страхування встановлюється законом, згідно з яким страховик зобов'язаний страхувати відповідні об'єкти, а страхувальник - вносити належні страхові платежі, якщо страхувальник не сплатив належні страхові внески, вони відшкодовуються у судовому порядку. При цьому автоматично здійснюється безстрокове суцільне охоплення обов'язковим страхуванням вказаних в законі об'єктів.

У страховій справі застосовується декілька систем страхування. При майновому страхуванні використовують такі основні системи страхового забезпечення: за дійсною вартістю майна, пропорційна, система першого ризику, граничного відшкодування та деякі інші [65, с.57].

Система страхування за дійсною вартістю майна визначається як фактична на день підписання договору. Страхове забезпечення дорівнює величині збитків, тобто має місце повна покриття збитків страхувальника страховиком.

Пропорційна система передбачає виплату відшкодування в тій самій пропорції щодо реального збитку, в якій страхова сума за договором перебуває відносно дійсної вартості застрахованого майна.

Система першого ризику передбачає повне відшкодування збитків, завданих застрахованому майну, але в межах страхової суми за договором. Тобто якщо при використанні пропорційної системи страховик бере до уваги загальний обсяг збитків і відшкодовує його певній пропорції, то в разі використання системи першого ризику обсягом збитків, який перевищує страхову суму, страховик просто нехтує. Зазначений обсяг вважається "другим" ризиком (на відміну від "першого", який підлягає відшкодуванню і від якого походить назва цієї системи).

Обидві ці системи використовуються страховиком як засіб заохочення страхувальника укладати договори на повну вартість майна. Вони втрачають сенс, коли страхова сума за договором і дійсна вартість майна збігаються.

Система граничного відшкодування використовується в тих видах майнового страхування, де страховик компенсує збитки страхувальника, які обчислено як різницю між заздалегідь обумовленою границею і фактичним рівнем доходів. Ця система поширюється на страхування врожаю, втрат від простоїв у виробництві тощо.

Становлення і подальший розвиток ринкової економіки зумовлює необхідність формування страхового ринку, який являє собою систему економічних відносин.

Страховий ринок - особлива соціально-економічна структура, частина фінансового ринку, сфера грошового обігу, де об'єктом купівлі-продажу виступає страховий захист, формується попит і пропозиція на неї.

Сутність правового регулювання страхового ринку України полягає у встановленні державою певного порядку взаємодії суб'єктів цього ринку і в захисті інтересів його учасників шляхом встановлення певних правил, критеріїв і стандартів відносно надання страхових послуг.

Правове регулювання страхового ринку може здійснюватися державними органами (державно-правове регулювання) та окремими інститутами (інституційно-правове регулювання).

Державно-правове регулювання діяльності на страховому ринку України здійснюється органами законодавчої, виконавчої та судової влади, центральним елементом якої є Кабінет Міністрів України (Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг), а безпосереднім органом з питань нагляду за страховою діяльністю - Міністерство фінансів України.

До цієї системи входять: Національний банк України, який здійснює валютне регулювання; Державна податкова адміністрація України - податкове регулювання; Антимонопольний комітет - антидемпінгова та антимонопольна політика; Державний комітет з питань регуляторної економіки та підприємства - регуляторна політика; Фонд державного майна - управління частками державного майна; Господарський суд - розгляд справ, пов'язаних із спорами у галузі страхування [8].

Органи інституційного регулювання здійснюють регулювання в середині самих інститутів у межах взаємодії між інститутами та іншими учасниками ринку, а також у межах співробітництва з державними органами.

Інституційно-правове регулювання на страховому ринку здійснюється інститутами-регуляторами, які утворені відповідно до ст.13. Закону України "Про страхування", а саме: Ліга страхових організацій України, Моторне (транспортне) страхове бюро України, Авіаційне страхове бюро, Морське страхове бюро, Ядерний страховий пул.

Державно-правове та інституційно-правове регулювання відносин у страхуванні доповнюють одне одного, але пріоритет належить першому. Державно-правове регулювання є загальним, а інституційно-правове регулювання - конкретно-обов'язковим, тобто обов'язковим лише для членів цих об'єднань.

Система законодавства щодо регулювання страхової діяльності передбачає наявність загального законодавства, спеціального страхового законодавства та пакету підзаконних актів. Найбільш загальні принципи страхування (в основному відносно державного страхування) вкладені в Цивільному кодексі України.

Система правового регулювання страхової діяльності включає в себе норми, які визначені:

· Конституцією України, прийнятою у червні 1996 року;

· Міжнародними угодами, підписаними і ратифікованими Україною;

· Цивільним кодексом України;

· Законами та постановами Верховної ради України;

· Указами та розпорядженнями Президента України;

· Декретами, постановами та розпорядженнями Уряду України;

· Нормативними актами, які включають інструкції, методики, накази, прийняті міністерствами, відомствами, центральними органами виконавчої влади і пройшли реєстрацію в Мін'юсті України;

· Нормативними актами органу, який згідно із законодавством України здійснює нагляд за страховою діяльністю.

Основні законодавчі акти, що регулюють український ринок страхових послуг, подано у таблиці 1.1.

Таблиця 1.1.

Основні законодавчі акти, що регулюють страховий ринок України

Зазначені законодавчі акти характеризують загальний аспект державного регулювання, тобто впровадження правил, обов'язкових для всіх учасників страхового ринку. Поряд з цим існує конкретний аспект регулювання - конкретні нормативні документи, які впорядковують окремі аспекти діяльності ринку (наприклад, умови проведення ліцензування тощо).

Комплекс законодавчих актів з питань страхування варто доповнити за рахунок прийняття законів "Про порядок здійснення обов'язкового страхування в Україні", "Про страховий договір", "Про медичне страхування", "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів", "Про страхування життя та пенсій", "Про екологічне страхування", "Про страхування фінансових і кредитних ризиків", "Про товариства взаємного страхування".

Удосконалення системи правового забезпечення страхування повинна охопити внесення необхідних змін і доповнень у законодавчі і нормативні акти різних рівнів, починаючи від Конституції України. У Цивільному кодексі України потребують врегулювання відносин у галузі страхування (приведення цивільного законодавства відповідно до норм міжнародного права та практики страхування). Міжнародні і міждержавні угоди з питань зовнішньоекономічних відносин не завжди враховують інтереси використання та розвитку вітчизняного страхового потенціалу.

Потребують оновлення комплекс спеціальних законів з питань страхової діяльності, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів, регулятивні правила (вимоги, обмеження та економічні нормативи), а також методичні вказівки та роз'яснення щодо деталізації застосування законодавчих та нормативних актів.

Необхідно впорядкувати умови проведення обов'язкового страхування, привести його у відповідність з принципами страхування, уніфікувати умови захисту всіх категорій працівників.

1.2 Види і зміст ризиків