Банківська система та її роль в стабілізації економічного розвитку

Окремі показники розвитку банківської системи України у 2006-2008 рр.

Джерело: Статистичні дані НБУ, Асоціації українських банків.

Проте, слід визнати, що під час розгортання світової кризи фiнансовi проблеми банків з іноземним капіталом не призвели до лiквiдацiї чи продажу їх українських філій. Більше того, іноземні банки в перші мiсяцi кризи були зацiкавленi в утриманні i навіть нарощуванні своїх позицій в банківському секторі України, про що свідчать наступні факти:

· вчасна рекапіталізація;

· відсутність банків з іноземним капіталом серед тих банків, в яких була введена тимчасова адміністрація;

· ретельне виконання вимог резервування НБУ, незважаючи на значні збитки, викликані зростанням неповернень по кредитах^[2] - найбільші збитки в І кв. 2009 р., окрім Укрпромбанку, показали: Укрсиббанк (мінус 851,822 млн грн), „Надра” (мінус 557,535 млн грн), Райффайзен Банк Аваль (мінус 368,969 млн грн), ОТП Банк (мінус 211,768 млн грн), Сведбанк (мінус 167,659 млн грн), Альфа-банк (мінус 161,443 млн грн) і Ерсте Банк (мінус 143,651 млн грн);

· вчасне погашення зовнішніх боргів^[3], при цьому на ринку вже сформувалася певна тенденція, коли державні банки і фінансові установи з іноземним капіталом погашають свої публічні борги вчасно, а банки з українським капіталом намагаються домовитися із кредиторами про реструктуризацію.

Така поведінка іноземних iнвесторiв може свідчити про їхні наміри щодо подальшого розширення присутності в українському банківському секторі, чому сприяє дешевизна вітчизняних банківських установ, якi нині продаються за суму, нижчу від вартості власного капіталу. Про наміри іноземних iнвесторiв взяти участь в рекапiталiзацiї проблемних вітчизняних банків заявляв голова правління Сведбанку Сергiй Тигіпко; ЄБРР задекларував готовність виділити близько 500 млн євро для рефінансування низки українських банків в формі викупу акцій i субординованих кредитів; російський Внешекономбанк викупив 75 % акцій Промінвестбанку. Відтак, незважаючи на кризу, іноземні банки не планують втрачати контроль над банківським ринком України.

Отже, іноземні банки в Україні переслідують здебільшого власні цілі, не здійснюючи істотного позитивного впливу на економічний розвиток України та ефективність функціонування всієї банківської системи в цілому. Це вимагає посилення контролю держави над процесом входження іноземного капіталу в український банківський сектор. Разом з тим, слід усвідомлювати, що за обмеженості внутрішніх джерел фінансування і вкрай низької довіри населення до банків, достатній рівень зовнішнього фінансування, насамперед, по внутрішньобанківських каналах, є необхідною умовою пом'якшення ресурсних обмежень української економіки, поліпшення платіжного балансу, відновлення кредитування реального сектору.

Відтак раціональна стратегія державного управління зазначеним процесом полягає в тому, щоб максимально інтегрувати іноземні банки в українську економіку, орієнтуючи її на досягнення пріоритетів національної соціально-економічної політики. У зв'язку з цим основним завданням регулювання діяльності іноземних банків має стати оптимізація використання їх ресурсів та перенесення акцентів з адміністративних важелів стримування експансії іноземного банківського капіталу на сприяння зміцненню конкурентоспроможності українських банків.

Світова практика знає два основні шляхи збереження достатнього для уникнення загрози залежного розвитку впливу держави на фінансову політику банківської системи. Перший передбачає введення законодавчих обмежень на збільшення участі іноземних банків у вітчизняній банківській системі. Другий шлях ґрунтується на створенні такої організаційної структури банківської системи, яка дає змогу співіснувати банкам як з іноземним, так і вітчизняним капіталом за рахунок чіткого розподілу сфер діяльності та сегментів ринку.

За нинішніх обставин вочевидь доцільно обрати другий шлях: поєднати антикризову політику уряду і НБУ та корекцію напрямів розвитку банківського сектору з метою створення фінансово потужного та конкурентоспроможного банківського сектору в Україні. Це потребує кількісних та якісних змін у структурі банківської системи, необхідних для посилення конкурентоспроможності банків, контрольованих українським капіталом.

Важливе значення має тактика оздоровлення банківської системи. За дослідженнями фахівців МВФ, при обмеженому доступі до зовнішніх джерел ресурсів рекапіталізацію слід проводити поступово, щоб послабити негативні наслідки „відтягування” державних ресурсів зі сфери внутрішнього споживання. Водночас слід законодавчо обмежити участь держави у капіталізації банків з іноземним капіталом, материнські структури яких мають можливість самостійно підтримувати дочірні установи.

Доцільно також краще враховувати інтереси іноземних банків при розробці окремих законодавчих норм. Зокрема, запровадження жорстких обмежень щодо валютного кредитування містить у собі ризики зменшення присутності іноземних банків в Україні, оскільки такі нормативи не відповідають європейським регуляторним засадам банківської сфери. Згідно стандартизованої методології європейських центральних банків, європейські банківські групи не мають права вкладати в активи в іноземній валюті більше 100 % капіталу материнського банку. Норматив короткострокової валютної позиції банків не повинен перевищувати 40 % капіталу. Крім того, європейським банкам заборонено формувати резерви у валюті, відмінній від валюти кредиту, якщо такі резерви перевищують 15 % від капіталу. Відтак є ризик того, що, за стабілізації валютного ринку, доступ до зовнішніх ресурсів істотно погіршиться.

Таким чином, за ключові напрями створення фінансово потужного та конкурентоспроможного банківського сектора слід взяти: 1) рекапіталізацію; 2) організаційні зміни у напрямі підвищення ролі державних банків, регіональних банків та посилення спеціалізації окремих банків, 3) стимулювання банків до підвищення ефективності ведення бізнесу (банки мають змістити акценти системи показників ефективності від розширення частки ринку до якості доходів та ефективності витрат). Зазначені напрями вимагають вирішення таких завдань:

1. Зміцнення вітчизняної банківської системи шляхом застосування антикризових заходів:

– звільнення від проблемних активів і реструктуризація проблемних банків;

– підвищення норми гарантування вкладів за активнішого гарантування державою позичок для малого і середнього бізнесу;

– підвищення прозорості і жорсткості процедури банкрутства;

– прискорення консолідації банківської системи;

– удосконалення норм пруденційного нагляду за позабалансовою діяльністю банків, їх інвестиційною та посередницькою діяльністю з цінними паперами;

– чіткіший розподіл сфер діяльності та сегментів ринку шляхом розвитку в Україні системи спеціалізованих і регіональних банківських установ, посилення ролі державних банків у структурі банківської системи, насамперед, формування Державного банку розвитку (за прикладом Польщі);

– розширення ресурсної бази вітчизняної фінансової системи шляхом використання незадіяних джерел фінансових ресурсів^[4] на цілі капіталізації, кредитування, підтримання ліквідності банківської системи та своєчасної сплати зовнішніх боргів;

– підвищення ефективності банківської діяльності шляхом підвищення якості доходів, розширення пропозиції продуктів, оптимізації кількості відділень та співробітників; впровадження новітніх систем управління банком на основі централізованих та високоефективних технологічних процесів, впровадження систем управління інформацією тощо;

– розвиток всіх сегментів фінансового ринку для розширення можливостей інвестування в фінансові інструменти банківського сектору коштів бюджетних фондів і пенсійних накопичень, насамперед:

- ринок корпоративних облігацій, що з початком тенденції до стабілізації потенційно здатний стати інструментом перетворення „коротких вкладень” банків в „довгі позики” компаній;

- ринок синдикованого кредитування, що здатний стати інструментом акумуляції ресурсів невеликих вітчизняних банків-кредиторів для фінансування великих позик;

- ринок міжбанківського кредиту, який дозволяє знизити потреби банків в накопиченні непрацюючих ліквідних активів і використати вивільнені засоби для розширення пропозиції кредитних коштів;

- ринок кредитування операцій по злиттю і поглинанню в банківському сектор, потенційно здатний підвищити концентрацію капіталу;

- строковий валютний ринок, який дозволяє хеджувати валютні ризики і тим самим збільшувати вкладення банків в гривневі активи.

2. Створення умов конкурентного співіснування іноземних та вітчизняних банків в частині:

– вдосконалення чинного законодавства в частині розробки механізму і окреслення кола інструментів впливу на діяльність філій іноземних банків щодо стимулювання їх до кредитування стратегічно важливих пріоритетів через розвиток державно_приватного партнерства, насамперед визначення:

- чіткого переліку пріоритетних галузей економіки та підприємств, що підлягатимуть державній підтримці;

- загальної суми коштів, необхідних для фінансування цих підприємств;

- видів державної підтримки (пряме бюджетне фінансування, надання кредитної підтримки через банківські установи шляхом повного або часткового (за умови залучення інших інвестицій) рефінансування, компенсація процентів, гарантії Уряду тощо);

- джерел державної фінансової підтримки (бюджетні кошти, Стабілізаційний фонд, контрольований приріст грошової маси тощо);

- у разі рефінансування - строку надання таких кредитів;

– адміністративного обмеження доступу іноземних банків до інвестування (в т.ч. опосередкованого через інвестиційні фонди) в стратегічно важливих секторах економіки;

– концентрації додаткової пропозиції ресурсів на сегментах ринку з найістотнішою присутністю зарубіжних кредиторів (довгострокові і великі за обсягом кредити, фінансування злиттів/поглинань тощо).

Практичне втілення зазначених заходів, на нашу думку, відповідатиме загальноекономічним і регіональним пріоритетам розвитку України, дозволить цілеспрямовано підтримувати окремі галузі, стимулювати розвиток малого та середнього бізнесу, відновить довіру до банківської системи та сприятиме ефективній конкуренції банків з вітчизняним та іноземним капіталами.

ВИСНОВКИ

Оптимізацію банківської системи та грошового сектору України потрібно здійснювати - це є очевидним. Нині в нашій країні відбуваються не тільки падіння ВВП і реального продукту, що є важливим фоном для монетарного сектору, а й структурна деградація економіки. Окрім того, постійно погіршуються позиції України в системі міжнародного розподілу праці, приймаються суперечливі рішення, які спрямовані здебільшого на розв'язання поточних проблем і латання бюджетних дірок, а не на вирішення питань стратегічної перспективи для держави. Це передусім стосується кредитів МВФ, які витрачаються Україною у непрозорий спосіб, що провокує взаємні звинувачення сторін у нецільовому використанні коштів.

Насправді слід розуміти, що йдеться про великі проблеми в економіці, а не лише про поточні витрати. У країні немає належної інституційної бази, яка б дала змогу застосувати певний інструментарій для прийняття важливих та ефективних рішень. Вітчизняний грошовий ринок не став інструментом макроекономічної політики, здатним забезпечити підйом економіки. Навпаки, він перетворився на інструмент руйнування національного господарства. Про це свідчить принаймні той факт, що з отриманням кожного чергового траншу від МВФ на валютному ринку України одразу починаються коливання. Хіба ж для цього позичаються міжнародні фінансові ресурси? Очевидно, що грошово-валютний сектор функціонує непрозоро і переходить у кримінальний стан.

Чимало експертів схиляється до думки, що можливим виходом із кризового становища є запровадження паралельної валюти - євро. Я дозволю собі лише частково погодитися із таким твердженням, адже ситуація, коли держава стоїть перед вибором - відмовлятися чи не відмовлятися від національної валюти - є абсурдною. Але ще абсурднішим є неспростовний факт, що гривня сьогодні використовується не для розвитку власної національної економіки, а для її структурної деградації. Відтак банківська система в Україні не може виконувати такі макроекономічні функції, як обслуговування економіки власними фінансовими ресурсами, підтримання міжгалузевого переливання капіталу, його збереження у формі інвестицій. Через банківський колапс у країні звужується бізнес-середовище. Підприємці гостро потребують кредитного ресурсу, але практично позбавлені банківських кредитів.

Слід зазначити, що у світовій практиці існують певні підходи до оптимізації банківської системи, а саме: примусова концентрація капіталів та їх ефективне злиття та поглинання. Утім, в Україні обидва можливі шляхи гальмуються традиційними вадами. З одного боку, немає інститутів і урядовців, які б могли взяти на себе відповідальність та подбати про реальну оптимізацію банківської системи, а з другого боку, не відбувається природної концентрації банківського капіталу, оскільки виживають насамперед ті комерційні структури і банки, які є ближчими до урядовців, що приймають відповідні рішення. Оптимізація банківської системи в Україні серйозно ускладнена наявністю екзогенних факторів, тобто, коли рішення в принципі не приймаються в інтересах суспільства, а виходять із потреб окремих впливових кланів, фізичних осіб та урядовців.

Отже, наразі необхідно, по-перше, визначити ті макроекономічні інструменти, які можуть бути застосовані в Україні для виходу із фінансово-економічної кризи, а по-друге, вжити кардинальних заходів для оздоровлення української економіки загалом, що передусім потребує забезпечення прозорості влади і трансформації системи прийняття відповідальних державних рішень.

Міжнародна практика свідчить: держава не тільки захищає власний ринок, а й піклується про долю «своїх експортерів» та «просування» інтересів національного товаровиробника за кордоном. І тут використовуються різноманітні інструменти підтримки, серед яких - створення спеціальних зон експортного виробництва із сприятливим податковим режимом, утворення інститутів та організацій сприяння експортерам, їх субсидування і т. п.

Можна навести приклади того, як підтримують власних експортерів у країнах Південно-Східної Азії - регіоні, який динамічно та успішно нарощує експортний потенціал. На базі системи держзамовлень, субсидування, інших форм організаційного, інституційного, економічного сприяння реалізуються комерційні стратегії на внутрішньому і зовнішньому ринках. Такі системи підтримки реалізуються в діяльності центральних урядів, регіональних і місцевих органів влади, що, проте, не заперечує, а саме припускає наявність загальнодержавного підходу, який є типовим для тих країн Південно-Східної Азії, що досягли особливо помітних успіхів.

Потрібно усвідомлювати, що в сучасних умовах розвитку інтеграційних процесів у світі досягнення бажаних позицій у системі міжнародного поділу праці, підйом життєвого рівня населення і найповніша реалізація потенціалу комерційної ініціативи є немислимими без повноцінного включення країни в процеси регіоналізації, створення загальних сприятливих режимів міжнародної торгівлі та кооперації виробництва, активної підтримки державою національних виробників - як тих, що прагнуть вийти на зарубіжні ринки, так і тих, що потребують захисту й підтримки на рівні національному.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України "Про банки і банківську діяльність".- К.: Ін Юре, 2006.- 520 c.

2. Закон України "Про Національний банк України" - К., 2002.- 42 с.

3. Положення НБУ "Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями від 06.07.2000 р. // Нормативні акти НБУ --2000- №9-с.50.

4. Аванесова І.А. Інструментарій регулювання кредитної діяльності комерційного банку // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т. 9.- Суми: Мрія-1 ЛТД; УАБС,2004.- C.316-329.

5. Алексеєнко М.Д. Капітал банку: питання теорії і практики. Київ: КНЕУ, 2002, 276 с.

6. Балабанов И.Т. Банковское дело. Санкт-Петербург: Питер, 2001, 304 с.

7. Банківський нагляд:Навчальний посібник / Мін-во освіти і науки України; Ун-т економіки та права "Крок";Грушко В.І.;Лаптєв С.М.; Любунь О.С.;Раєвський К.Є.- К.: ЦНЛ, 2004.- 264 с.

8. Банківський нагляд:Навчальний посібник / Міщенко В.І.;Яценюк А.П.;Коваленко В.В.;Коренєва О.Г.- К.: Знання, 2004.- 406 с.-(Вища освіта ХХI століття)

9. Банківські операції: Підручник / За ред. проф. Мороза А.М.--К.:КНЕУ, 2000.-- 384с.

10. Васюренко О.В. Банківський менеджмент. Київ: Видавничий центр "Академія", 2001, 320 с.

11. Васюренко О.В. Банківські операції. Київ: Знання, 2004, 324 с.

12. Вітлінський В., Пернаківський О. Кредитний ризик та його врахування при обчисленні ставки відсотку. // Банківська справа. - 2005, №5.

13. Вітлінський В., Наконечний Я. Методи формування резервів на, пркриття кредитних ризиків: Банківська справа. // Фінанси України. - 2005, №12.

14. Волошин И.В. Оценка банковских рисков: новые подходы. Киев: Эльга, Ника-Центр, 2004, 216 с.

15. Воробієнко А. Банківські кредити // Все про бухгалтерський облік. №100/2003р.- с. 11.

16. Вступ до банківської справи: Учбовий посібник / Під ред. М.І.Савлука. -- К.:"Лі6раМ998.--344с.