Банківська система та її роль в стабілізації економічного розвитку

Парламент, як вищий законодавчий орган країни, врешті-решт, повинен і вправі дезавуювати Закон України "Про реструктуризацію боргових зобов'язань Кабінету Міністрів перед Національним банком України", прийнятий наприкінці 1990-х рр. Цей нормативний акт, який був ухвалений за вимогою і під жорстким тиском МВФ як одна із ключових умов отримання кредиту „стенд-бай”, водночас став законодавчим підґрунтям прямої залежності Уряду від НБУ в питанні отримання грошових ресурсів не інакше, як у формі внутрішнього державного боргу.

Від моменту прийняття зазначеного закону Кабінет Міністрів, незалежно від його керівництва, є хронічним боржником Центрального банку. За таких умов держава змушена всі внутрішні фінансові проблеми розв'язувати в єдиний спосіб - шляхом зовнішніх запозичень. Якби хоч один із лідерів парламентських фракцій уважно ознайомився із вищезгаданим законом, то це б стало початком для його законодавчого дезавуювання, а в кінцевому підсумку сприяло б відродженню національних інтересів у фінансовій сфері країни.

Аби уникнути колапсу національної економіки, слід здійснити вже давно назрілий і принципово необхідний маневр - відмінити нині чинну заборону за використання національної грошової емісії на потреби держави. В умовах жорсткої фінансової кризи доцільно законодавчо повернутися до практики виваженого фінансування бюджетного дефіциту шляхом грошової емісії Національного банку (а не зовнішніх позичок), що в реальних українських умовах є єдиною альтернативою.

Нагадаємо, що під тиском західних радників в Україні було впроваджено норму, відповідно до якої дефіцит українського бюджету обов'язково має покриватися зовнішніми запозиченнями, тобто доларовими ін'єкціями. Однак вдаватися до зовнішніх позик для покриття витрат на поточне споживання та ще й під гарантії Уряду - означає чинити зло національній фінансовій системі, загальнонаціональним інтересам. На наше переконання, подібне законодавчо оформлене зобов'язання - не що інше як неприхований прояв неоколоніалізму.

Щоб реально протидіяти фінансовій кризі, необхідно невідкладно зробити такі правочини:

по-перше, відмінити Закон України „Про реструктуризацію боргових зобов'язань Кабінету Міністрів перед Національним банком України”;

по-друге, відмінити ст. 15 (п. 6) Бюджетного кодексу України, відповідно до якої „Емісійні кошти Національного банку України не можуть бути джерелом фінансування дефіциту Державного бюджету України”;

по-третє, невідкладно дезавуювати ст. 54 Закону України „Про Національний банк України”, де "Національному банку забороняється надавати прямі кредити як у національній, так і в іноземній валюті на фінансування витрат Державного бюджету України”.

Вищезазначене свідчить про одне - Центральний банк, як основний і єдиний регулятор усієї банківської системи, не виконав визначеного законодавцем завдання, а тому, за всіма ознаками, керівництво НБУ має відповісти за вчинені помилки. Адже Закон України "Про Національний банк України» (ст. 55, розділ Х) вимагає від Центрального банку здійснювати "постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів". Слід визнати, що саме брак дієвого контролю з боку НБУ та посилення безвідповідальності керівників комерційних банків за "фінансову розхристаність", а нерідко й неприховане шахрайство, є основною причиною кризи вітчизняної банківської системи. А світова фінансова криза тут ні до чого.

2.2 Ознаки розвалу грошово-банківської системи в Україні

Національний банк України 3 жовтня 2008 р. запровадив тимчасові адміністрації у 25 проблемних банках, що становить майже 14% їх загальної кількості. Проблемні банки здебільшого є кишеньковими установами, створеними для обслуговування приватних бізнесів.

Протягом вересня - грудня 2008 р., коли розпочався масовий відплив депозитів із фінансової системи, НБУ надав комерційним банкам рефінансування на загальну суму понад 111 млрд. грн. Однак левову частку цих коштів було спрямовано не на підтримку економіки, а на валютні спекуляції та кредитування підприємств, пов'язаних із власниками банків. Восени настав час повернення кредитів рефінансування (регулятор надавав їх банкам під 15-17% річних), проте, як стверджують джерела у Нацбанку, більшість фінустанов не мають змоги розрахуватися вчасно. Тому позики, надані Надра банку, Родовід банку, Укргазбанку, банкам «Фінанси і Кредит» та «Київ», було пролонговано.

У липні 2009 р. Уряд націоналізував три фінустанови: Родовід банк, банк «Київ» та Укргазбанк, у які було влито 9,5 млрд. грн. бюджетних коштів. Згодом Уряд ухвалив рішення про декапіталізацію Родовід банку на суму 5,6 млрд. грн. у зв'язку з переданням йому зобов'язань збанкрутілого Укрпромбанку.

Для банківської системи України характерна недосконалість інфраструктури кредитного ринку, де, окрім банків, повинні бути комерційні реєстри, рейтингові агентства, кредитне бюро, реєстр судових рішень та ін. Не функціонують спеціалізовані організації, здатні надавати на кредитному ринку консультативну, інформаційну та іншу допомогу як кредиторам, так і одержувачам кредитів.

Фактично в нашій країні сформувалася лихварська банківська система, яка не націлена на забезпечення високоефективного господарювання, належне обслуговування представників малого, середнього і великого бізнесу, прискорення та здешевлення платежів і розрахунків, здійснення інвестицій, запровадження нових технологій, а натомість паразитує на підприємствах та висмоктує з економіки України всі життєві соки. Ніякого виправдання не має стягнення з підприємств банками величезних грабіжницьких здирницьких відсотків, які пожирають не лише їх прибутки, а й часто значну частину коштів, призначених для простого відтворення. Грабіжницькі банківські відсотки, які є у 5 разів вищими, ніж у цивілізованих країнах, обезкровлюють економіку і віддаляють банки від виробництва.

Як наслідок, виробничий потенціал нашої держави вичерпується, заводи і фабрики закриваються, національні багатства розкрадаються, плодоносні землі пустують, а народ злидарює.

Через нездатність Нацбанку навести лад у фінансах величезні кредитні ресурси використовуються нераціонально, конвертуються в долари, переводяться за кордон, ховаються населенням у домашніх схованках, де пролежують роками в бездіяльному стані та знецінюються. Вражаючими є такі дані: тільки за 8 місяців 2009 р. сукупний обсяг депозитів населення в банках скоротився на 11,3 млрд. грн. Унаслідок цього гальмується розвиток інвестиційного і виробничого процесу, не реалізуються соціальні програми.

Національний банк виявився нездатним організувати роботу зі створення банків, які б стали надійними партнерами підприємств, обслуговували виробництво, організовували швидкодіючу систему платежів і розрахунків, перетворювали боргові вимоги та зобов'язання в гроші, взаємопогашали їх, налагодили продаж боргів (факторинг), мобілізували всі наявні вільні кредитні ресурси, перетворювали їх у капітал і скеровували в інвестиції. Як наслідок, у країні протягом 18 років вирує руйнівна платіжна криза. Кредиторська і дебіторська заборгованість по всіх суб'єктах господарювання невпинно зростає.

В Україні відсутні інвестиційні банки, які б мали акумулювати кредитні ресурси, що перебувають у бездіяльному стані та використовували їх як інвестиції. Сьогодні на ці цілі спрямовується менш ніж 6% кредитних ресурсів. Довгострокове кредитування взагалі не здійснюється. Усі комерційні банки є однотипними лихварськими структурами, що виуджують із економіки гроші через обслуговування здебільшого торгово-посередницьких, а не виробничих операцій.

Про важливість питання щодо регулювання інвестицій Центральним банком наголошує і відомий німецький фахівець у сфері грошових відносин, проф. В. Ханкель. Він переконаний, що діяльність Центрального банку вимірюється не тим, наскільки точно він дотримується рівняння кількісної теорії грошей і контролює зростання грошових агрегатів М1, М2, М3, а чи вдалося йому створити діючий ринок капіталів і перетворити заощадження в інвестиції.

НБУ не спромігся організувати ефективного механізму створення грошей, запуску їх в обіг і погашення. З метою штучного підтримання цінності долара на українському ринку Нацбанк спотворив увесь емісійний процес. Замість того щоб здійснювати емісію грошей у відповідності з потребами обігу, тобто під закладені в НБУ комерційними банками векселі, він запускає гривню в обіг шляхом закупівлі доларів на міжбанківському валютному ринку, чим свідомо підвищує попит на долари. У такий спосіб в обігу з'являються зайві, не освячені обміном і не забезпечені Нацбанком гривні для покриття величезного бюджетного дефіциту.

В Україні відсутні будь-які органи, що контролюють та регулюють діяльність комерційних банків, і насамперед Нацбанку. Законом про НБУ встановлювалося, що наглядові функції повинна виконувати Рада НБУ, а також передбачалося, що до її складу входитимуть незалежні експерти. Натомість наш парламент під впливом банківського лобі долучає до Ради здебільшого банкірів. Ідею створити незалежний орган контролю провалено… Без цього в режимі реального часу перешкодити виводу активів із країни неможливо, а тому схеми штучного знекровлення фінансових установ активно продовжують працюють.

У той час як у світі широко застосовуються електронні гроші, розрахункові операції здійснюються безготівково, в Україні переважає готівкова форма розрахунків, на що суспільство витрачає величезні кошти. Для приховання операцій від податківців у тіньовому обороті використовується готівка, зарплата виплачується в конвертах, не відображається на банківських рахунках підприємств і не оподатковується.

Розвиток людства відбувається в напрямі створення єдиної світової грошової системи, за якої потреба у численних національних грошових системах узагалі зникне. Швидше чи пізніше, але це неодмінно станеться. Питання єдиної сучасної світової валюти є питанням єдиної міри. Як людство колись ішло до стандартизації міри довжини, ваги, так само і тепер воно прямує до уніфікації національних грошових систем. Нині для цього визріли необхідні умови: відбулася демонетизація золота і золотовалютна грошова система відмерла, натомість виникла рухлива, незакостеніла кредитна грошова система, за якої грошове буття вартості не ототожнюється із речовим носієм грошових відносин, а функція грошей зводиться до уніфікації світових боргових зобов'язань, тобто боргів.

Уніфікація світових грошових систем - не така вже й утопія, віддалена перспектива. Хіба запровадження євро не має певних рис нових світових грошей із регіональним відтінком. При збереженні національних суверенних держав в обіг вводиться спільна валюта, яка певною мірою обмежує національний суверенітет кожної держави. Європейський центральний банк створювався за зразком федеральної резервної системи, і центральні банки кожної країни відіграють у ньому роль, подібну до регіональних федеральних резервних банків. Головною метою Європейського центрального банку є забезпечення стабільності цін.

Організаційна структура ФРС практично стала моделлю для Європейського центрального банку і Європейської системи центральних банків. Вони були створені у червні 1998 р. у складі Європейського валютного інституту.

Європейський Союз - єдиний у світі успішний та розвинений проект. Понад 500 млн. осіб із 27 європейських країн спільно працюють задля підтримання миру, стабільності й високого рівня життя.

Триває процес створення інших регіональних валют. Наприклад, відчуваючи можливу втрату доларом функції світової резервної валюти, США спільно із Канадою і Мексикою планують випускати нову регіональну валюту - амеру, а знецінені астрономічні доларові борги перекласти на весь світ. У грудні 2007 року саміт лідерів Ради співробітництва арабських країн Перської затоки прийняв рішення про введення із 1 січня 2010 року нової міжнародної валюти - «динара затоки» - як один із кроків з метою самозахисту. Іншою ознакою руху світу в мультивалютне майбутнє є інформація про намагання 13 країн (Японія, Китай, Південна Корея і 10 країн - членів Асоціації держав Південно-Східної Азії) створити єдину азійську валюту.

Світова грошова система в сучасних умовах піднялася на щабель розвитку, що потребує нового підходу - свідомого регулювання світовим співтовариством.

Повсюдне запровадження єдиної світової валюти дасть змогу спростити та полегшити комерцію, платежі тарозрахунки, кредитування, а також освітній і культурний обмін. Зникнуть величезні затрати на перетворення національної валюти однієї країни у валюту іншої країни.

Теперішнє обговорення питання про створення єдиної резервної валюти є підготовчим етапом до запровадження світових грошей.

Користування різними національними грішми в сучасних умовах панування кредитної грошової системи нагадує використання різних одиниць довжини, ваги.

Із виникненням кредитної грошової системи змінилася власне природа грошей. Сьогодні фізично відчутні стандартні порції благородних металів замінені кредитними борговими зобов'язаннями, авторитет яких повинні підтримувати не лише банки, комерційні установи, а й держава. Це підвищує її відповідальність за регулювання грошових відносин. Якщо за існування золотовалютної грошової системи гроші оберталися самостійно, то за кредитної - їх функціонування нерозривно пов'язане із банками, де вони перераховуються з одного рахунку на інший.

У світі грошей відбувається революція. Тож у наш час теорію грошей доведеться кардинально змінити, а світову грошову систему - стандартизувати.

Пропозиції щодо запровадження нової резервної валюти нині активно обговорюють не лише науковці, а й державні діячі на міжнародних нарадах і світових форумах. Наприклад, для аналізу нинішньої глобальної фінансової кризи 63 сесія Генеральної Асамблеї ООН створила спеціальну цільову групу на чолі з нобелівським лауреатом Дж. Стігліцем, який є активним прибічником запровадження нової резервної валюти.

8 вересня 2009 р. Конференція ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД) опублікувала доповідь, підготовлену групою експертів, які запропонували замінити долар новою загальносвітовою валютою. Про необхідність заміни долара новою резервною валютою, що використовується в розрахунках між країнами, більше року заявляють лідери багатьох країн. Тепер уперше з такою пропозицією виступила ООН.

Учасники «Великої вісімки» 21 серпня 2009 р. демонстрували журналістам взірці нової світової валюти, викарбувані на Королівському монетному дворі Бельгії. Це свідчить про активізацію процесу. Повною мірою до нього долучилася Італія, де серед школярів проводять конкурси на пошук назви нової валюти та її зовнішнього вигляду. Поки що йдеться лише про пропагандистські акції. Але 20 років тому в реальність євро також мало хто вірив. Потреба в запровадженні наднаціональних грошей, які не є валютою жодної держави, диктується не стільки теорією, скільки практичними потребами.

Принагідно нагадаємо, що борг США світу наближається до $11 трлн. Америка винна Китаю $727,4 млрд., Росії - $116 млрд. Механізм стягнення боргу за наводнення усього світу доларами досі незрозумілий. Насамперед тому, що відсутній світовий уряд чи створений ним спеціальний орган.

Проблема може бути розв'язана двома шляхами:

1. Збереження долара як світової резервної валюти за умови запровадження суворого контролю за грошово-кредитною системою Сполучених Штатів світовим співтовариством (на що США ніколи не дадуть згоди). Долар став світовою валютою і тому за ним треба здійснювати світовій контроль. Не повинно існувати таємниці фінансової звітності. Уже тепер банки Швейцарії та інших країн відмовилися від банківської таємниці й відкривають банківські рахунки.

2. Запровадження нової світової резервної валюти, що усуне штучний попит на долари і мотиви наводнення ними світового ринку. Про загальне намагання відв'язатися від долара, який від часів президентства Ніксона не забезпечений золотом, ідеться і в Доповіді ООН. Долар став фікцією, випуск якого є ніким не контрольованою монополією США, що й дозволяє їм перерозподіляти світовий валовий продукт у власних інтересах. З цим довго доводилося миритися, протягом 30-ти років. Але сьогодні зміцнілі Європа та Японія вже не бажають бути залежними від долара, який Америка обіцяє гарантувати валовим продуктом. Виниклі диспропорції в економіці й фінансових структурах проявляються в наявності (надуванні) так званих фінансових бульбашок, які й спровокували кризу.

Треба на практиці відмежувати створення грошей на ґрунті здорової комерційної діяльності від біржових, майнових та інших спекулятивних операцій з цінними паперами на фондовому ринку, який до утворення грошей зовсім непричетний.

Важливим елементом організації держави, її міцності, стабільного і надійного функціонування, довіри до неї народу, найширших верств населення є чітке функціонування грошово-кредитної системи, можливість за допомогою національної грошової одиниці реалізувати свої доходи, купувати товари, здійснювати платежі та розрахунки, заощаджувати частину прибутків. Без негайного реформування системи грошових відносин і приведення валютно-кредитної політики у відповідність до вимог життя, потреб відродження України та сучасних світових тенденцій неможливо навести лад у державі.

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

3.1 Зміни середовища діяльності комерційних банків

Сучасний стан банківської сфери характеризується наявністю деяких проблем зростання, серед яких найбільш рельєфними є загострення конкурентної боротьби в наслідок об'єктивного уповільнення темпів експансії в зовнішнє середовище, зниження ефективності діяльності та системи управління, відголосу процесу глобалізації, зростання дії позаекономічних факторів. У таких умовах необхідно виділити пріоритети, які можуть забезпечити сталий розвиток банківської сфери та економіки в цілому та сформувати заходи, щодо їх досягнення.

Такими пріоритетами, на нашу думку, повинні стати:

· забезпечення принципу справедливого розподілу доходів між банками в залежності від внеску в загальний розвиток банківської сфери та економіки;

· формування ефективного інституційного середовища для регулювання факторів конкурентної боротьби та уповільнення монополізації банківської сфери;

· створення умов прискореного розвитку регіонів та вирівнювання їх стану через збільшення фінансування та кредитування перспективних напрямів господарської діяльності;

· визначення незадоволених потреб клієнтів щодо банківського обслуговування та їх задоволення на основі пропозиції нових банківських продуктів і різних форм та способів надання послуг;

· підвищення використання “людського фактору” через створення ефективної системи управління та здійснення кадрової політики в банківських установах.

Розглянемо кожний із запропонованих пріоритетів та особливості забезпечення їх досягнення в сучасних умовах розвитку України, зокрема її банківської сфери. Отже, головним пріоритетом є забезпечення принципу справедливого розподілу доходів між банками в залежності від внеску в загальний розвиток банківської сфери та економіки. В даному зв'язку необхідно виділити ті показники діяльності банків, які можна було б використати як критерії щодо оцінки внеску окремих банків та банківської сфери в цілому у розвиток держави та зростання рівня і якості життя окремих членів суспільства. Такими показниками можуть бути кількість та розмір виданих коротко та довгострокових кредитів, їх питома вага по відношенню до капіталу банку, обсяг та рівень сплати податків, розмір банківських відсотків по депозитам та кредитам, розмір та напрями інвестування, величина коштів, спрямованих на благодійну та спонсорську діяльність, тощо. Однак на сучасний момент ми повинні констатувати наявність негативних моментів у діяльності більшості банків, пов'язаних з досягненням виключно своїх егоїстичних внутрішньо-корпоративних інтересів, або інтересів певних промислово-фінансових кланів. Це проявляється в прагненні контролювати максимально можливу частку ринку, нав'язуванні невигідних контрагентам умов щодо активних та пасивних операцій - по кредитам, депозитам, інвестиціях, тощо.

Як правило, якість обслуговування юридичних та фізичних осіб, особливо в регіонах, не відповідає прийнятному рівню, хоча постійно здійснюються спроби покращити ситуацію. На макроекономічному рівні це проявляється у неузгодженості економічних інтересів суспільства і банків, втраті певної частини перерозподіленого ВВП, який під тиском глобалізаційних реалій спрямовується в розвинені країни світу і, таким чином, сприяє зростанню інших суспільств, тоді як наслідком подібної ситуації для Україні є зміцнення тіньової економіки. Для подолання зазначених негативних явищ потрібно узгоджене досягнення гармонізації на основі збалансування економічних інтересів банків і суспільства через підвищення ефективності системи взаємного інституційного впливу.

Як бачимо, суспільство і окремі особи та комерційні банки пов'язані між собою правовим механізмом, який дозволяє здійснювати взаємне врахування інтересів. Цей механізм діє через посередників, якими є державні органи - законодавчої, судової і виконавчої влади. Центральним елементом узгодження інтересів в банківській сфері виступає Національний банк України. На нього покладено специфічні функції щодо оцінки ефективності функціонування банківської системи Україна, нагляду та контролю за правопорушеннями та дотримання умов гармонійного розвитку суспільства та держави в цілому. Обмежений обсяг даної статті не дає можливість детально проаналізувати якість правового забезпечення створюваного інституційного механізму. Однак, з упевненістю можна стверджувати, що поки що ми не маємо простого і ефективного інструменту узгодження економічних інтересів в банківській сфері.

Другий пріоритет ми визначили як “формування ефективного інституційного середовища для регулювання факторів конкурентної боротьби та уповільнення монополізації банківської сфери”. На сьогодні ми маємо Класифікацію НБУ за розміром активів банків, за якою вони поділяються на чотири групи: І - “найбільші банки” (активи понад 1 млрд. грн), ІІ - “великі банки” (активи понад 100 млн. грн), ІІІ - “середні банки” (активи від 10 до 100 млн. грн) і ІV - “малі банки” (активи до 10 млн. грн). Для кожної групи банків існують свої особливості щодо конкурентної боротьби. Так, “найбільші банки” - системні банки мають найбільшу за обсягами, кількістю та різнорідністю групу споживачів банківських послуг. “Володіючи 70% ресурсів, вони можуть користуватися монопольними перевагами на ринку, отримувати монопольний прибуток”. Банки другої та третьої групи мають змогу обслуговувати меншу кількість клієнтів і оперувати меншими обсягами доходів. Їх можливості щодо реклами та просування на ринку є обмеженими в наслідок обмеженості фінансових ресурсів. Хоча ми оцінюємо банки другої та третьої групи в перспективі позитивно, оскільки вони є найбільш ефективними та мають високу якість обслуговування клієнтів. Більшість банків четвертої групи знаходиться під постійною загрозою закриття, ліквідації, тому що вони не можуть забезпечити виконання вимог НБУ щодо збільшення розміру власного капіталу та величини сформованого резервного фонду. Крім того, на місцях їх витісняють озброєні новими технологіями філії системних банків.

На нашу думку, позиція та політика НБУ щодо різних груп банків повинна бути диференційованою та спрямованою на досягнення максимальних результатів по сукупності з врахуванням інтересів різних рівнів суспільства та банківської системи.

Так, по відношенню до системних банків повинні бути встановлені жорсткі умови щодо зниження ними тиску на менші банки та зменшення ними ступеня монополізації банківського ринку. Наприклад, ввести для системних банків, які мають філії на території економічно-занедбаних районів та регіонів умови обов'язкового фінансування їх розвитку на період до 10 років з одночасною участю в процесі розробки перспективних планів. Крім того, припинити вивіз капіталу з цих територій та забезпечити позитивне сальдо руху грошових потоків у філіях за рахунок перерозподілу консолідованих банківських коштів.

Відносно банків другої та третьої групи позиція НБУ повинна бути найбільш сприятливою, оскільки саме ці банки в нових ринкових умовах повинні забезпечити оптимальне узгодження економічних інтересів у банківській сфері. Дане твердження пов'язано з соціально-економічною природою цих банків. Певна обмеженість у фінансових ресурсах робить їх більш керованими та менше здатними для лобіювання власних егоїстичних інтересів, що з одного боку, посилює їх залежність від НБУ, а з другого - вони залежать від клієнтів, а отже - ідуть назустріч всім зацікавленим у співробітництві контрагентам.

НБУ повинен підтримувати четверту групу - “малі банки”, не зважаючи на низьку ефективність їх діяльності та попри всі вимоги і перестороги, оскільки малі банки відіграють велику роль у економічному становленні регіонів, розвитку малого бізнесу, підприємництва та формуванні позитивного відношення до ринкових перетворень серед населення. Тому, на нашу думку, НБУ слід переглянути свою політику щодо малих банків. Крім того, варто відродити на їх основі традиційні у XIX-XX ст. муніципальні банки, які забезпечували розвиток міст та окремих областей України.

Третій, визначений нами пріоритет “створення умов прискореного розвитку регіонів та вирівнювання їх стану через збільшення фінансування та кредитування перспективних напрямів господарської діяльності” - прямо пов'язаний з викладеними вище міркуваннями. Всі банки, які мають філії, або самі працюють у регіонах повинні забезпечити умови для їх зростання через посилення власної участі у господарському житті. Це надасть у перспективі великі конкурентні переваги як самим регіонам на рівні ринків країни, так і за її межами - на рівні світових ринків. Включення комерційних банків до процесу формування конкурентоспроможності регіонів та країни в цілому є важливим з огляду на тенденції всесвітньої глобалізації та визначення місця України в ній.

Четвертий пріоритет пов'язаний з впровадженням інноваційних ідей та технологій у банківську діяльність. На жаль, поки що вітчизняні банки розробляють продукти та надають спектр послуг, які запозичені з досвіду діяльності закордонних банків. Це зрозуміло, оскільки реально ринкове середовище на Україні формується лише одинадцять років. Тим не менш, нам необхідно враховувати власну специфіку по даному питанню. В цьому зв'язку на власних теренах необхідно розвивати та використовувати методи банківського маркетингу, маркетинг-менеджменту, стратегічного менеджменту, системного аналізу, тощо. Їх практичне застосування незалежно від тих чи інших місцевих особливостей дає високі результати.

Останній визначений нами пріоритет “підвищення використання “людського фактору” через створення ефективної системи управління та здійснення кадрової політики” є ключовим щодо майбутнього стану та розвитку банківської сфери. Ми наголошуємо, що джерелом всякого розвитку є людина, її здатності та можливості взаємодії з іншими подібними суб'єктами. Людина - є, також, головним інституційним суб'єктом, а також основою для формування суспільних інституцій. Одночасно людина виконує роль суб'єкта та об'єкта управління. Поєднання цих важливих аспектів забезпечує розуміння важливості створення в комерційних банках ефективної системи управління та здійснення належної кадрової політики. На жаль, зараз відбуваються негативні процеси в управлінні людськими ресурсами банку - в питаннях управління мають місце вияви волюнтаризму та авторитаризму з боку керівництва, в наслідок чого спостерігається висока плинність кадрів (більше 30% на рік). Особливо це характерно для операційних відділів та середньої ланки управління. При цьому плинність вища серед найманих менеджерів вищої ланки у великих містах: Києві, Харкові, Дніпропетровську, Донецьку, Одесі, тощо. Крім того, активно проводиться переманювання кращих спеціалістів, що дестабілізуюче позначається на діяльності окремих служб та відділів. Іноді перехід спеціалістів супроводжується переходом клієнтів на обслуговування в іншу установу, тобто фактично має місце крадіжка клієнтської бази. Така поведінка є наслідком руйнації традиційної системи цінностей та незавершеності переходу до універсальної системи цінностей, побудованої на засадах права. Отже, незавершеність процесу трансформації системи цінностей призводить до правової незахищеності як людини - працівника, так і, власне, банку. В цьому зв'язку необхідно сприяти затвердженню у свідомості людей правових норм поведінки. Практично, на рівні банків варто розробити, затвердити та впровадити корпоративні кодекси - систему корпоративних цінностей, норм та правил, які б сприяли підвищенню керованості, налагодженню ефективної взаємодії, кар'єрному росту, творчій і професійній реалізації працівників банківської установи.

Дослідження особливостей інституційних змін в середовищі діяльності комерційних банків дозволило автору внести такі пропозиції:

1) покласти на Національний банк України, як ключовий елемент правової системи узгодження економічних інтересів у банківській сфері, забезпечення принципу справедливого розподілу доходів між банками в залежності від їх внеску в загальний розвиток;

2) НБУ забезпечити стримування діяльності системних банків, сприяння функціонування великих та середніх банків і фінансову підтримку малих банків і створення на їх основі “муніципальних банків” з метою оптимізації факторів конкурентної боротьби та уповільнення монополізації банківської сфери;

3) комерційним банкам створити в регіонах умови для прискореного розвитку через збільшення фінансування та кредитування перспективних напрямів господарської діяльності з метою забезпечення конкурентоспроможності України на світових ринках;

4) комерційним банкам проводити інноваційну діяльність щодо впровадження нових продуктів і послуг орієнтуючись на вітчизняну особливості;

5) комерційним банкам забезпечити створення ефективної системи управління та проведення кадрової політики на основі розробки та впровадження корпоративних кодексів з метою переходу до універсальної правової системи цінностей.

3.2 Іноземний капітал на банківському ринку України

Фінансовий розвиток України в умовах глобалізації супроводжувався активним припливом іноземного капіталу, насамперед, у банківську систему. Для врегулювання цього процесу у листопаді 2006 р. були прийняті зміни до Закону України „Про банки і банківську діяльність”, основним призначенням яких було впорядкування процесу отримання іноземними банками права відкривати на території України філіали і здійснення ними банківської діяльності. З 2006 р. в Україні з'явилося більше десятка іноземних фінансових груп, які інвестували в українські банки понад 10 млрд дол. США. У 2006-2008 рр. кількість банків з іноземним капіталом зросла з 35 до 53 (в т.ч. 17 банків зі 100 % іноземним капіталом), частка іноземного капіталу в банківській системі - з 27,6 до 40,5 %. Показовою є також географічна структура іноземного капіталу: на сьогоднішній день найбільша частка іноземних активів контролюється інвесторами з Росії та Австрії, а також французькими, iталiйськими, угорськими, німецькими, шведськими інвесторами, що свідчить про зацiкавленiсть в контролі над українським банківським бізнесом фінансових інститутів з Європейського Союзу.

Світовий досвід засвічує, що для дієвого регулювання процесу зростання присутності іноземних банків необхідно чітко усвідомлювати мотиви їх входження у країну, серед яких:

· прагнення до захоплення нових ринків і отримання високого прибутку;

· можливість використання потенціалу розвитку ринку роздрібних банківських послуг;

· необхідність обслуговування бізнес-структур з материнської країни, створення умов для репатріації їхніх прибутків;

· використання сприятливішого регуляторного середовища в умовах неповного впровадження міжнародних стандартів банківського регулювання, порівняно слабкого нагляду і ліберального ліцензування;

· прагнення до розширення бізнесу, яке складно реалізувати в материнській країні через велику конкуренцію і обмеженість вільних ресурсів.

В процесі активного приходу іноземних банків в Україну, основні угоди по злиттю і поглинанню в банківському секторі закривалися по ціні, яка у 5_6 разів перевищувала вартість капіталу українських банків. При цьому показник прибутковості активів банків, що поглиналися, був нижчим за середній показник для групи співставних країн, а прибутковість капіталу - одна із найнижчих.

Аналіз мотивів угод і поглинань в банківському секторі України дозволяє зробити висновок, що важливими факторами, які обумовлювали зацікавленість в купівлі українських банків, були високі темпи зростання ВВП, перспективи розвитку роздрібного сегменту, недостатньо розвинений банківський сектор і низький рівень проникнення банківських послуг, а також певне перенакопичення капіталу в банківському секторі країн ЦСЄ та не зовсім сприятливі ринки інших країн СНД, які, як правило, були захищені від конкуренції високою ціною входу на ринок. Загалом тенденція входження іноземних банків на український ринок гармонує з природним просуванням міжнародних банківських груп на схід в пошуках нових можливостей для зростання.

Фінансова криза стала індикатором, який дозволив встановити значення іноземних банків для економіки України. Розширення присутності іноземних банків мало низку позитивних наслідків для України:

· сприяння вирішенню проблеми капіталізації банківської системи у спосіб отримання ресурсів від материнської компанії, що водночас сприяло підтриманню платіжного балансу і припливу іноземної валюти в країну;

· посилення ефективної конкуренції на ринку банківських послуг і розширення спектру якісних банківських продуктів;

· поліпшення диверсифікації ризиків завдяки застосуванню новітніх технологій їх страхування;

· активніший перехід до міжнародних стандартів нагляду і регулювання банківської практики;

· підвищення кваліфікації банківських працівників;

· розширення пропозиції кредитних ресурсів: останні два-три роки кредитний портфель збільшувався щонайменше на 50 % щороку, насамперед, завдяки дешевим зарубіжним позикам.

Разом з тим, щоб відшкодувати високі затрати при входженні на український ринок, дочірні структури міжнародних банків зосередилися на розвитку роздрібного сегменту, що дозволяло забезпечити значний приріст активів і виску процентну маржу. Слід наголосити, що саме розширення доступу вітчизняної банківської системи до зовнішнього фінансування, як по каналах зовнішніх запозичень, так і отримання коштів від материнських компаній, значною мірою забезпечувало вирішення такої гострої економічної суперечності як невідповідність між обсягом заощаджень та потребою в інвестиціях. В Україні заощадження у 2005-2008 рр. становили відповідно 10; 8; 6; 7 % від ВВП, обсяги інвестицій в основний капітал - 21; 23; 26; 14 % ВВП. Така розбіжність в обсягах заощаджень та інвестицій відбиває той факт, що банки кредитували економіку швидше, ніж українці накопичували заощадження. За цих умов розширення ресурсної бази могло відбуватися або за рахунок збільшення власного капіталу, або за рахунок зовнішніх кредитів. Прихід в Україну іноземних банків, що мали дешеві „довгі” гроші, забезпечив переважання другого підходу.

Проте роздрібне кредитування розвивалося прискореними темпами. За 2004-2007 рр. обсяг портфеля роздрібних кредитів виріс майже у 5 разів, тоді як ВВП - лише у 2 рази. Агресивні технології розвитку роздрібного сегменту дозволили Україні досягти рівня зрілості банківського сектору поряд з іншими країнами ЦСЄ: якщо, за даними МВФ, за обсягом кредитування роздрібних клієнтів у 2006 р. Україна посідала сьоме місце серед країн регіону, то станом на 2007 р. перемістилася на початок списку.

Тим часом, зазначені переваги зростаючої присутності іноземних банків супроводжувалися ризиками і структурними дисбалансами, серед яких слід відмітити наступні:

· відносна дешевизна і легкість доступу до зовнішніх джерел фінансових ресурсів слугували вагомим аргументом на користь кредитування в іноземній валюті, що посилювало доларизацію в Україні: частка роздрібних кредитів в іноземній валюті на початок 2008 р. перевищила 60 %, а покриття довгострокових роздрібних кредитів в іноземній валюті довгостроковими депозитами в іноземній валюті скоротилося до 40 %;

· кредитування населення в іноземній валюті для купівлі імпортних товарів вело до погіршення зовнішнього та внутрішнього товарно_грошового балансу, вимивання коштів з України, падіння попиту на продукцію вітчизняних виробництв, орієнтованих на внутрішній ринок;

· прискорене нарощування капіталізації банків за рахунок зовнішніх джерел порушувало збалансованість зовнішнього балансу: великий профіцит фінансового рахунку платіжного балансу зумовлював ревальваційний тиск на курс національної валюти, що змушувало НБУ викуповувати надлишкові обсяги іноземної валюти, провокуючи тим самим монетарно-інфляційні наслідки;

· українські банки не завжди витримували посилення конкуренції, що виштовхувало їх з прибуткових сегментів банківських послуг, обумовлювало втрату великих корпоративних клієнтів. Крім того, широта проникнення іноземних банків відставала від глибини: український показник кількості продуктів на одного клієнта складав 1,7, тоді як в країнах ЦСЄ - 2,1, в країнах Західної Європи - 5,4 продукту.

· агресивна стратегія розвитку іноземних банків привела до утворення надлишкової кількості відділень - у 2007 р. Україна стала першою серед країн ЦСЄ за кількістю відділень банків на 1 млн населення;

· іноземні банки концентрували зусилля на досягненні своїх цілей, що не завжди співпадали з пріоритетами економічного розвитку України. А в свiтлi кризових тенденцій, коли самі транснаціональні банки (ТНБ) переходять під опосередкований контроль уряду, політика українських банків з іноземним капіталом відображатиме інтереси не стільки ТНБ, скільки урядів окремих держав.

Разом з тим, іноземні банки не змогли уникнути помилок, які стали основними причинами розгортання кризових тенденцій у світі, а саме:

· помилки при оцінці ступеня ризику використання зовнішніх позичкових коштів;

· зниження стандартів надання кредитів, послаблення уваги до процедур гарантування кредитоспроможності позичальників, що привело до строкових і валютних дисбалансів кредитного портфеля;

· недооцінки ризиків від поширення в обігу фінансових інновацій, що сприяло надмірному зростанню їх кількості в обігу;

· переоцінки значення й можливостей винесення ризиків за баланси банків;

· невірної оцінки продуктів структурованого фінансування й розкриття інформації про них;

· розриву у фінансуванні: рівень видатків населення в Україні перевищував рівень заощаджень, що проявилося у зменшенні покриття кредитів депозитами;

· дисбалансу ліквідності: співвідношення довгострокових кредитів і депозитів у 2004-2008 рр. впало з 75 до 50 %. За експертними оцінками ліквідності з точки зору ефективного терміну погашення довгострокових активів і відповідних зобов'язань, активи мають початковий термін погашення до 20 років, ефективний термін погашення - 5_7 років в силу поширеної практики дострокового погашення кредитів, а зобов'язання - майже 1 рік початкового терміну погашення;

· надмірної довіри до оцінок рейтингових агенцій.

Підсумкові наслідки зростаючої присутності іноземного капіталу в банківській системі України є неоднозначними (див. табл. 1):

· іноземні банки більш активно кредитували населення, ніж галузі української економіки, що пов'язано з різницею процентних ставок та світовими тенденціями ведення банківського бізнесу. Відтак позитивний вплив на економіку України з боку банківської системи залишався на низькому рівні, а випереджаючі темпи розвитку фінансового сектору сприяли лише поглибленню розриву між ним та реальним сектором;

· незважаючи на збільшення активних операцій і капіталізацію банківської системи, не спостерігалося здешевлення кредитів та подовження термінів їх надання, підвищення показників прибутковості банківської діяльності;

· не відбулося очікуваного зниження процентних ставок в силу значних темпів інфляції, високої облікової ставки НБУ та ризиків кредитування реального сектору економки України;

· помилки, допущені західними банками у процесі їх діяльності в Україні, не дозволяють стверджувати про вищу порівняно з вітчизняними банками ефективність ризик-менеджменту, якість антикризового управління та управління кредитним портфелем;

· у період кризи іноземні материнські банки послабили свою спроможність підтримувати українських „дочок”^[1]: глобальні банки щокварталу фіксують мiльярднi збитки; внаслідок цього курс акцій великих впав у кілька разів; скорочуються вiддiлення та звільняються банківські працівники; в розвинутих країнах Європи спостерігається посилення протекцiонiзму національних регуляторних органів, зокрема тенденція до репатріації капiталiв материнськими банками з країн, що розвиваються, для задоволення нових регуляторних нормативів.