Вступ

1. Теоретичні основи побудови банківської системи

1.1 Поняття і принципи побудови банківських систем

1.2 Розвиток банківської системи

2. Банківська система України

2.1 Формування банківської системи у Україні

2.2 Національний банк України - головна ланка банківської системи

2.3 Комерційні банки України

3. Функціонування банківської системи України на сучасному етапі

3.1 Проблеми банківської системи України

3.2 Перспективи розвитку банківської системи в Україні

Висновки

ВСТУП

На Україні вже десять років відбувається важкий і дуже хворобливий процес перелому всієї старої економічної системи, яка склалася протягом багатьох років, і переходу до системи ринкової економіки, тому становлення і розвиток національної банківської системи відбувається у складних кризових умовах.

Успіх державної політики країни в цілому великою мірою залежить від стабільності її банківської системи. В умовах переходу від жорсткої адміністративної системи управління економікою до ринкового господарства саме банківська система покликана забезпечити економічно виправданий розподіл фінансових ресурсів, стимулювати конкурентні відносини, приватизацію державного майна, перебудову ціноутворення та цінових пропорцій.

Роль банківської системи в сучасній ринковій економіці України величезна. Вона виконує найважливіші макроекономічні функції, пов'язані з трансформацією заощаджень в інвестиції і забезпеченням безперебійного функціонування системи розрахунків в народному господарстві. Правильна організація банківської системи необхідна для нормального функціонування господарства країни. На основі відповідних національних економічних програм, що вводяться, їх часткової і повної реалізації, реформування і модернізації окремих секторів економіки необхідно розглянути найближчі перспективи економічного розвитку країни.

Сьогоднішній стан банківського сектора в Україні вимагає реформування.. Банківські реформи складаються із зміни структури кредитного обігу, що приведе до нових форм надання кредитів та їх вільного продажу підприємствам, а також громадянам без посередництва центрального банку.

Характерною ознакою ринкової економіки є високорозвинута і розгалужена фінансова банківська система. Через неї здійснюється процес акумуляції фінансових ресурсів суспільства і забезпечується іх найефективніше і раціональне використання. Звідси походить і провідна роль різноманітних фінансових інститутів (насамперед, банків) у суспільстві.

Проблеми ефективного функціонування вітчизняної банківської системи досліджувалися і узагальнені в працях І.О. Васюренко, О.В. Дзюблкжа, А.М. Морозу, М.І. Саїзлука, Р.И. Тиркала і інших.

Стабільність банківської системи має надзвичайне значення для ефективного здійснення грошово-кредитної політики. Банківський сектор є тим каналом, через який передаються імпульси грошово-кредитного регулювання всій економіці. Саме необхідністю вивчення такого важливого компоненту ринкової економіки і визначається актуальність даної теми.

У курсовій роботі були розкриті теоретичні основи банковської системи, охарактеризована її структура, класифікація, просліджені особливості розвитку та перспективи банковської системи в Україні.

Завданнями мого курсового дослідження є являються:

1. Проаналізувати структуру та класифікацію банковської системи, визначити підходи до її побудови.

2. Охарактеризувати банківську систему України, її елементи - Національний Банк України та комерційні банк, їх функції та роль.

3. Дослідити проблеми та перспективи розвитку банківської системи України.

4. Зробити висновки виводи по даному дослідженню.

Мету курсової роботи визначили обумовили структуру мого курсового дослідження, яке складається із вступу, 3 глав і заключенняу.

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПОБУДОВИ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ

1.1 Поняття і принципи побудови банківських систем

Банківська система - форма організації функціонування в країні спеціалізованих кредитних установ, що склалася історично і закріплена законами. Як грошова і фінансова системи, банківська система несе на собі значні національні риси, вона формується і перетвориться під впливом цілого комплексу факторів, характерних для даного регіону: природні і географічні умови, клімат, національний склад населення, його заняття і промисли, контакти із сусідами, торговельні шляхи й інші.

Поняття "банківська система" припускає в першу чергу визначення неї складових: банки і система.[1]

Банки являють собою організаційні структури фінансового ринку, кредитні організації, у задачу яких входить комплексне здійснення операцій по залученню тимчасово вільних засобів, нагромаджень і заощаджень фізичних і юридичних осіб, по розміщенню акумульованих ресурсів від свого імені на основі зворотності, терміновості і платежів відповідно до доручень їхніх клієнтів, тобто банки є носіями комплексу специфічних функцій, таких, як перерозподільної, контрольна, економії витрат звертання, але насамперед акумуляції засобів, посередницької функціі регулювання грошового обігу.

Розгляд усієї сукупності банків саме як системи припускає дотримання ряду умов, які по суті є базовими ознаками самого поняття "система". До них відносяться :

- наповненість, тобто наявність ряду елементів, у цілому утворюючу сукупність, відносно замкнутий комплекс;

- структурованість, угруповання окремих елементів у сегменти, рівні з подібними класифікаційними ознаками;

- цілісність системи як наявність елементів, причому достатнє для стабільного, ефективного функціонування всіх необхідних сегментів, рівнів і всіх елементів, них що наповняють;

- взаємозв'язок, взаємодія між окремими елементами.

Банківська система - поняття неоднозначне, вона може бути розглянута і структурована з ряду позицій, і в першу чергу як організаційна і як інституціональна схема. Крім того, досить важливе значення мають підходи, які будують систему по функціях, взаємозв'язкам, ієрархії, а також по спеціалізації (орієнтації), комплексності, сферам реалізації і т.д.

Інституціональна схема включає сукупність окремих елементів - організаційних структур (установ і організацій), прямо або побічно беруть участь у банківській діяльності, їхній склад, задачі, функції й операції, сфери, взаємозв'язки й ієрархію.[2]

Організаційна схема поєднує функціонуючі в даній державі види і форми кредитів, у яких беруть участь установи банківського типу. Схема складається по формах кредиту і характерові участі банків.(таблиця 1)

Таблиця 1.- Організаційна схема банківської системи

Форми кредиту, в яких реалізується банківська діяльність	Характер участі установ банківського типу
Банківський	Банки - провідна ланка, класифікаційна ознака
Споживацький, комерційний, державний, міжнародний	Ці форми кредиту можуть реалізовуватися і некредитними організаціями, але банки достатньо часто виступають їх учасниками
Корпоративний	В цій формі кредиту банки можуть брати участь у виняткових випадках
Дружній, сусідський, родинний, колегіональний, лихварський	Участь банків в цих формах кредиту носить напівкримінальний і кримінальний характер

Участь кредитних організацій банківського типу в формі кредиту, де вони виступають в ролі універсальних посередників акумулюючих і розподіляючих кредитні ресурси, є для цієї форми визначальною, класифікаційною ознакою. В ній реалізуються всі види операцій, в яких передбачено участь банків. До особливостей банківської форми кредиту відносяться переважне використовування як кредитні ресурси не власних, а приваблених і позикових засобів, що тимчасово вивільняються в процесі кредитного обороту

На відміну від організаційної схеми банківської системи, побудови інституційної схеми більш різноманітні і по класифікаційних ознаках, і по складу сегментів. Тому передусім необхідно визначити загальний склад елементів, які, відповідно до принципу цілісності, повинні входити в банківську систему, а також їх класифікаційні ознаки, задачі, функції, операції. В цьому зв'язку розглянемо наступні основні структури і ознаки, визначальні інституційну схему банківської системи:

1. Центральні банки - самостійні, але підконтрольні державі кредитні організації, в основні задачі і функції яких входить:

- забезпечення стійкості національної валюти, мінімізації інфляції (емісія готівки і організація їх обігу, визначення системи, порядку і форми розрахунків, розробка і проведення єдиної грошово-кредитної політики, регулювання грошового обігу, валютне регулювання і валютний контроль);

- забезпечення ефективності і стабільності банківської системи державна реєстрація, видача і відгук ліцензій комерційних банків, організацій банківського аудиту, нагляд за діяльністю банків, встановлення правил бухгалтерського обліку, реєстрація випуску і розміщення цінних паперів банків, що не відносяться емісійним, кредитор останньої інстанції комерційних банків, банківські операції за дорученням Уряду).[3]

2. Агентства по реструктуризації кредитних організацій (АРКО) як представники паралельних структур демонополізованого рівня органів банківського нагляду достатньо широко представлені в інших країнах (США - Федеральна корпорація страхування депозитів; Німеччина - Федеральне відомство по контролю над банками; Бельгія - Банківська комісія; Франція - Національна кредитна порада).

3. Банки (кредитні установи) з контрольним пакетом в акціонерному капіталі, що належить державі (Центральному банку, Уряду, регіональним властям), здійснюють банківську діяльність хоча, і під достатньо жорстким контролем, але з високим рівнем державної гарантії, що визначає і відповідно високий рівень довіри до них.

Універсальні комерційні банки (кредитні установи). Відмінною рисою цих банків є здійснення повного комплексу банківської діяльності (і її операцій) по залученню і розміщенню ресурсів, розрахункам і інвестиціям, операціям з валютою, цінними паперами, дорогоцінними металами, а також депозитарні і консультаційні послуги.

Спеціалізовані комерційні банки (кредитні установи), що сформували в своїй політиці певні пріоритети діяльності. Це припускає відомі обмеження операцій, що проводяться ними, і операцій, але разом з тим і високий рівень якості, професіоналізму і компетентності по їх провідних напрямах. Спеціалізація банку ідентифікується в його назві, пріоритетах політики і може мати різні базові класифікаційні ознаки.[4]

6. Небанківські кредитні організації, які мають різні основи формування і функціонування. До них відноситися:

а) Особлива форма організації (на кооперативних початках як з пайовою участю, так і без пайових внесків), коли спеціалізовані кредитні ресурси розміщуються в замкнутому колі серед членів організації з можливим мінімальним зовнішнім інвестуванням в найстійкіші активи.

б) Особлива форма організації в комплексі з професійною спеціалізацією припускає не лише обмежене коло учасників, але і чітко обкреслену сферу проведення операцій кредитною установою.

в) Вузька професійна спеціалізація обмежує сферу проведення операцій кредитною установою однією-двома позиціями. Наприклад, це розрахункові (клірингові) центри, лізінгові фірми, трастові компанії, факторингові фірми і інші.

Окрім перерахованих вище відмінностей, кредитні організації, що входять в банківську систему, розрізняються по формах власності (державні, приватні, кооперативні, змішані), приналежності капіталу (українські, іноземні, спільні), територіальній ознаці (регіональні, міжрегіональні, національні, міжнародні, закордонні), організаційно-правових формах (пайові, акціонерні), ступені незалежності (самостійні, дочірні, сателіти, уповноважені, консорціальні), величині капіталу і інші.

7. Банківська інфраструктура об'єднує установи і організації (зовнішній блок), професіонально забезпечуючі діяльність будь-яких кредитних організацій всіх рівнів, проведення ними банківських операцій і операцій. В задачу установ банківської інфраструктури входить:

- інформаційне забезпечення (спеціалізовані інформаційно-аналітичні центри банківської інформації; рейтингові агентства; спеціалізовані газети, журнали, інформаційні бюлетені; кредит-бюро і т.д.);

- наукове, правове і методичне забезпечення (наукові центри і лабораторії, учбові заклади);

- кадрове забезпечення (вищі і середні учбові заклади банківської спеціалізації, учбові центри, фірми і агентства по навчанню кадрів);

- забезпечення засобами зв'язку, комунікації (спеціалізовані, комп'ютерні космічні системи зв'язку і ін.);

- забезпечення безпеки діяльності, економічної інформації і т.д. (агентства безпеки, що спеціалізуються в кредитній сфері, фірми технічного захисту інформації і інші). [2]

Згідно науковим виставинам, що склалися, і адміністративній практиці, інституційна схема побудови банківської системи базується на декількох принципах:

1. Ієрархічний принцип виділяє в банківській системі окремі сегменти - рівні на основі відносин підлеглості.

2. Функціонально-регулюючий принцип розділяє банківську систему на окремі сегменти - шари на основі функцій, доданих їм елементам, спеціалізації операцій, що проводяться ними, а також характеру наглядових вимог, жорсткості повноважень банківського нагляду.

3.Організаційно-ієрархічний принцип припускає максимально повне виділення всіх функціонуючих елементів банківської системи, у тому числі і що входить у внутрішні ієрархії: центральний апарат, територіальні відділення, польові установи, розрахунково-касові центри, учбові заклади і центри, відділення, філії, представництва, інформаційно-аналітичні центри, газети і журнали, обмінні пункти, банкомати і інші.

На закінчення відзначимо, що в діяльності всіх вищеперелічених елементів банківської системи як в організаційній, так і в інституційній схемі беруть активну участь, причому на всіх ієрархічних рівнях, і зовнішні структури.

Банківська система виконує такі функції:

1) Трансформаційна - зумовлена посередницькою місією банків. Мобілізуючи вільні кошти і передаючи їх різним суб'єктам, банки мають можливість їх трансформовувати (змінювати) на різні строки, розміри, що зменшує фінансові ризики.

2) Функція створення грошей і регулювання грошової маси.

3) Функція забезпечення сталості банків та грошового ринку (стабілізаційна), яка проявляється:

* у прийнятті ряду законів та інших нормативних актів, що регламентують діяльність усіх ланок банківської системи - від центрального банку до вузькоспеціалізованих комерційних банків;

* у створенні дійового механізму державного контролю і нагляду за дотриманням цих законів та за діяльністю банків узагалі.[4]

Можна зробити висновок, що необхідність існування банківської системи визначається двома групами причин:

1) потребою здійснення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності, узгодження комерційних інтересів окремих банків Із загально-суспільними інтересами - забезпечення сталості грошей і стабільності роботи всіх банків;

2) забезпечення збалансованості попиту і пропозиції на грошовому ринку і в кожному з його секторів. Банки при цьому повинні керуватися не тільки своїми комерційними інтересами, а й вимогами системи в цілому.

1.2 Розвиток банківської системи

Банківська система - це сукупність різних видів банків та банківських інституцій у їх взаємозв'язку, що існує в тій чи іншій країні в певний історичний період.

На хід розвитку банківської системи впливає ряд макроекономічних і політичних чинників. Серед них можна виділити такі, як:

ступінь зрілості товарно-грошових;

громадський і економічний порядок, його цільове призначення і соціальна спрямованість;

законодавчі основи і акти;

загальне уявлення про сутність і роль банку в економіці;

Банки виконують операції, носячі в основному грошовий характер. Вони приймають грошові внески, видають грошові кредити, здійснють грошові розрахунки в готівковій і безготівковій формах. Тому ступінь розвинутості товарно - грошових відносин, торгівлі, грошового обігу зумовлюють і масштаби, і зміст банківської діяльності.[5]

Кредитор перетворюється на банк не сам по собі, а у міру формування достатньо жвавого грошового і торгового оборотів, коли торгівля грошима, банківська справа стала основним заняттям підприємства, коли воно відокремилось від торгівлі, стало самостійним видом промислу. На розвиток банків впливає розвиток національних ринків, міжнародної торгівлі. Попит на банківські послуги розширяється у міру збільшення виробництва, масштабів обміну між товаровиробниками.

При загальному поступальному розвитку банківського господарства негативний вплив на банківську систему можуть надавати затяжні економічні кризи.

Громадський і економічний порядок неминуче зачіпає і характер діяльності банківської системи. Якщо в суспільстві не заохочуються заощадження, банки не можуть мобілізувати вільні ресурси; якщо замість товарообміну запроваджується обов'язкові вилучення продуктів; якщо загалом не заохочується діяльність банків, віддається перевага розподілу, а не обміну продуктів, то кредитні установи не отримує імпульсів для розвитку, більш того, банки можуть бути згорнуті. На розвиток банків впливають і заборони місцевих властей. Місцеве лобі, складене з місцевих банків, місцевих підприємців, може впливати на прийняття рішень по відкриттю філіалів інших банків. Природне для розвитку банків стягнення позикового відсотка може стримуватися загальним уявленням суспільства про його цінності і мораль.

Помітний вплив на розвиток банківської системи може надавати законодавча база. В деяких країнах банкам забороняється виконувати певні операції з цінними паперами, вкладати свої капітали в капітали підприємств. У ряді країн банкам не дозволено займатися страхуванням. У свою чергу за законом банки можуть самі вибирати свою юрисдикцію (органи регулювання і контролю).

На розвиток банківської системи величезний вплив надають і загальні уявлення про сутність і роль банку в економіці. В розподільній системі банк сприймається як орган контролю, нагляду за діяльністю підприємств. Банк в цьому зв'язку виступав як би в ролі надбудови, не створюючої свого продукту. Інше становище займають банки в умовах ринкової економіки. Банківська система набуває дворівневий характер, власність на банки набуває риси, адекватні різноманіттю форм власності в господарстві, з'являються приватні, кооперативні і акціонерні банки, такі спеціалізовані кредитні установи як іпотечні, муніципальні банки; система стає більш багатобічною, набуває більш закінчені риси, пропонує суспільству більш широкий спектр операцій і послуг.[4]

Еволюцію банківської системи можна розглядати не лише в історичному розрізі, але і з позиції її сучасного становища. Тут також можна виділити деякі фактори, у тому числі стан економічного розвитку; міжбанківська конкуренція і інші.

Разом із збільшенням обсягу банківських операцій зростає банківський дохід, який використовується на розвиток кредитної установи. У фазі підйому скорочуються економічні ризики, діяльність банківської системи набуває стабільний характер. Напроти в умовах економічної кризи, що супроводиться інфляцією, дефіцитом місцевих і федеральних фінансів, розвиток банків дестабілізується, розмір ресурсів, що акумулюються банками, різко скорочується, що приводить до зниження традиційних банківських операцій, банки вимушені шукати побічні джерела доходу, що збільшує ризики. Відволікає банківські ресурси від продуктивної діяльності. В умовах інфляції знецінюється капітальна база комерційних банків, падають їх доходи від кредитних операцій. Дефіцит бюджету часто призводить до його покриття за рахунок додаткової емісії грошових знаків, що ще більше дестабілізує грошовий ринок.

На стані банківської системи і її поточному розвитку відображаються і політичні чинники. Тут передусім виявляється важливою загальна політична спрямованість держави. Якщо держава проголошує цілі розвитку приватної власності, ринкових відносин, то це сприяє залученню і зростанню приватного банківського капіталу, збільшенню чисельності кредитних установ. Невизначеність політичних мотивів і цінностей держави призводить до затримки розвитку банків, відтоку капіталу за кордон. На поточний розвиток банків може вплинути навіть зміна в країні політичного лідера. Його політична і економічна програма може не відповідати інтересам банківського капіталу, у зв'язку з чим, банки не прагнуть розвивати свої операції, стримують інвестиції в народне господарство.[2]

На стан банківської системи може зробити вплив і поточна економічна політика держави. Центральний банк як національний інститут має в свій розпорядженні значний інструментарій, за допомогою якого він може регулювати діяльність як окремих банків, так і банківської системи в цілому. Проводячи політику, яка спрямована на стабілізацію банківської системи, Центральний банк може вимагати від комерційних банків збільшення їх резервів, видавати їм в порядку підтримки короткотермінові кредити або, навпаки, відкликати ліцензії на проведення банківських операцій, стримувати відкриття філіалів. Відповідно до політики Центрального банку комерційні банки також змінюють свою тактику - розширюють або звужують інвестиції, регулюють напрям своєї діяльності.

Досить помітним чинником, визначальним розвиток банківської системи, є міжбанківська конкуренція. Наявність достатньо показного числа самостійних банків в країні і її регіонах створює певне середовище, в якому банки вимушені вступати в боротьбу за клієнта, поліпшувати якість обслуговування, розширювати послуги, пропонувати ринку нові продукти.

Розвиток банківської системи може стримуватися під впливом таких чинників, як надмірний податковий прес на банківський прибуток, відсутність достатніх ресурсів для активного ведення банківських операцій, недолік кваліфікованих кадрів і інші в країнах з перехідною економікою часто саме ці чинники не дозволяють банкам робити більш широкі кроки в своєму розвитку.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що існує ряд позитивних і негативних чинників в процесі розвитку банківської системи. Необхідно підтримувати, удосконалювати і розвивати сильні сторони банківської системи країни, і мінімізувати за допомогою сильних сторін вплив негативних факторів.

2. БАНКІВСЬКА СИСТЕМА УКРАЇНИ

2.1 Формування банківської системи у Україні

Процес переходу України до якісно нової форми економічних відносин, що базуються на ринкових принципах ведення господарства, зумовив необхідність внесення кардинальних змін до фінансово-кредитної сфери економіки, яка відіграє ключову роль у забезпеченні руху грошових потоків, тим самим створюючи базові передумови суспільного відтворення. Основною ланкою цієї сфери є банківська система, якій належить провідне місце у загальному механізмі організації й регулювання господарського життя суспільства і від ефективності функціонування якої вирішальною мірою залежить успіх соціально-економічних перетворень у країні загалом.

Утворення нової банківської системи в Україні на підставі державних банків почалося в 1991 р. з ухваленням Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Законом передбачалося дворівнева банківська система, в якій Національний банк діяв би як центральний банк, а решта банків здійснювала б комерційні банківські операції. Але виконавча і законодавча бази країни були недостатньо розвинуті, щоб відповідно підтримувати орієнтовану на ринок банківську систему. Перші роки української незалежності весь час відібрали в країні недорозвиненість Національного банку і новоствореного комерційного банківського сектора. В період, який наступив після проголошення незалежності, діяльність українських комерційних банків з боку фінансового погляду була дуже примітивною. Нові комерційні банки з полюванням бралися майже за всі види ділових операцій, якщо вони могли мати з цього хоч який-небудь прибуток. [6]

І все-таки проголошення незалежності прискорило процес розвитку комерційних банків, який укріпив завдяки ліберальній ліцензійної політики - низьким вимогам до огляду статусного капіталу і відсутності професійних вимог до керівників нових банків. Законодавство, яке тоді існувало, вплинуло також на бурхливий розвиток банків. До середини 1994 р. відкриття банку в Україні можна було порівняти (з юридичного погляду) з відкриттям приватної організації або товариства. Надалі, число комерційних банків в кінця 1991 р. перевищило 90. В 1992г. їх було вже 130, а в 1993 р. - 207. Впродовж трьох наступних років кількість банків досягла 230 і стабілізувалася на цьому рівні. В той же час три з п'яти державних банків - Промбудбанк, Жилсоцбанк і Агропромбанк - були перейменовані на акціонерні компанії - Промінвестбанк, Укрсоцбанк і банк "Україна".

1992 - 1993 рр. характеризуються як період створення банків "нової хвилі". У цей час в результаті розвитку спільних організацій, маленьких організацій, і акціонерних компаній створюються банки із значною частиною приватного капіталу. Більше 100 комерційних банків було створено в період гіперінфляції як кишенькові банки, організації або приватних осіб. Багато хто з теперішніх банків реорганізувався подібно "Авалю", "ІНКО" (він взяв правовий статус незалежності від московського банку), "Відродження", Трансбанку.

Спочатку молоді банки приймали тип нового ринкового уставу на основі інфраструктури . В процесі реформ на Україні банківський сектор зіграв спочатку авангардну роль. Характер банківської діяльності і високий рівень інфляції привели до тому, що термін, на який давалися майже всі банківські кредити, не перевищував трьох місяців, а в більшості випадків наближався до одного місяця. Довгострокові кредити фактично не давалися. Саме 1992 і 1993 рр. вважаються "товстими роками" в історії українських банків, коли вони мали нагоду розвиватися порівняно безперешкодно. Але після цього стан змінился. Гальмом на шляху їх розвитку сталі, з одного боку, кількісні обмежувальні розпорядження і контроль з боку центрального банку, а з іншою - довга економічна криза.[7]

Не дивлячись на дуже несприятливі умови, протягом 1991-1993 рр. приватні комерційні банки змогли функціонувати. Хоча нових приватних банків було мало, їх частина в загальній кількості операцій, які проводилися, виросла в 1991-1993рр. від 5 до 10%. завдяки дуже активній діяльності цих нових банків монополію великої кількості державних і бути державних банків було ослаблено.

Народногосподарське значення банківського сектора України особливо помітно знизилося в 1994-1995 рр.. Одна з ознак цього етапу - низький рівень банківського менеджменту (примітивний підхід до видачі кредитів і створення філіалів). Все це привело до банківської кризи і банкрутства окремих банків. Протягом 1994 р. збанкрутіло 12 банків. В 1995 р. 20 банків були переведено в стан оздоровлення (у тому числі найбільші комерційні банки - "ІНКО", "Відродження", Економбанк, хоча не один з цих банків не був проголошений банкротом). Протягом 1996 р. збанкрутіло 45 банків (пряме банкрутство), а 60 банків перебували в стані оздоровлення (приховане банкрутство). За даними НБУ, кількість таких проблемних банків складала 28. На початку 1998 р. 23 банк проходили процедуру профілактики, 16 піддавалися зачиненню, 12 були визнані банкротами.

Ці цифри свідчать про збільшення в українській банківській системі кількість випадків некредитоспроможності. В період 1994-1996 рр. відбулася зміна акціонерів банків багато кого, здійснювався продаж і перепродаж комерційних банків і їх філіалів.[6]

Стабілізація рівня інфляції прискорила процес банкрутства комерційних банків. Головними відмінностями банківської системи України залишилися:

§ недолік запасів капіталу в більшості банків;

§ контроль відсоткових ставок через ставку рефінансування НБУ;

§ доступ держави до безкоштовних кредитів;

§ небездоганність конкуренції в кредитній сфері.

В 1997 р. в банківській системі України просліджувалася тенденція, що стосується подальшого продовження руйнівних процесів. До найважливіших причин структурної слабості банків належать:

1. Загальноекономічні умови, передусім багаторічна інфляція, занепад виробництва і як результат - повільний розвиток приватного економічного сектора - приватного клієнта. В Україні не було досвіду боротьби з інфляцією, механізмів компенсації інфляційно умовного знецінення грошей при здійсненні банківських операцій. Знецінення приватних внесків в період гіперінфляції залишило відчутні наслідки - довір'я до банківської системи різко впала. Після тривалого періоду інфляції внески населення в банках складало тільки 1% від ВВП.

2. Платіжна криза у відношенні між організаціями. Заборгованість організацій або держави перед організаціями паралізувала діяльність банків. Поширеним способом здійснення платежів сталі бартерні операції, відображенням цього є низький рівень співвідношення грошової маси (агрегат М2) і ВВП, який складає трохи більше 8% і не досягає рівня МВФ, обумовленого для України.

3. Внутрібанківські чинники, серед яких розрізняються:

§ відсутність збалансованої політики управління філіалами ;

§ невміння управляти (вживати заходів) реальній ліквідності банку;

§ недооцінка чинника створення незалежного банку і перетворення його в кишеньковий банк;

§ відсутність споруди інфраструктури комерційного банку в умовах швидкого розвитку;

§ недосконала кадрова політика: 85% - працівники без досвіду банківської роботи, 90% - керівники із старої номенклатури;

§ заощадження монопольного положення державних і постдержавних банків;

§ "запаморочення" від "скажених " грошей, отриманих в період гіперінфляції, і як результатом цього стали великі витрати на рекламу, спонсорства, утримування непрацездатних програм.

1996-1998 рр .- період стабілізації та впровадження національної грошової одиниці - гривні. Даний етап характеризується посиленням боротьби Національного банку з інфляційними процесами, активною монетарною політикою на грошово-кредитному ринку, створенням сприятливих умов для проведення грошової реформи і введення в обіг національної грошової одиниці -- гривні, а також політикою на утримання гривні в межах встановленого валютного коридору. В цей період посилюється система банківського нагляду і контролю за діяльністю комерційних банків з боку НБУ.[7]

За роки незалежності в Україні було не тільки реформовано, але й створено якісно нову банківську систему:

§ створені основи дворівневої банківської системи, валютного ринку та ринку цінних паперів;

§ здійснено перший етап реформування грошової системи держави з введенням проміжної валюти - українського карбованця, що склало основу для проведення грошової реформи і введення національної грошової одиниці - гривні;

§ створено національну платіжну систему із запровадженням нових прогресивних технологій перерахування коштів на основі електронних платежів, що дозволило досягти світового рівня обробки інформації у сфері міжбанфальшивих грошей у обіг та скоротити до мінімуму термін проходження платежів;

§ введено у дію Банкнотно-монетний двір та фабрику банкнотного паперу, що дало можливість створити власні потужності для друкування банкнот, карбування монет та випуску цінних паперів;

§ розпочато реформування системи бухгалтерського обліку та звітності у банках, перехід на міжнародні форми;

§ напрацьовано нормативну базу для здійснення монетарної політики та банківського нагляду;

§ діяльність Національного банку України, його монетарна політика позитивно позначилися на подоланні гіперінфляції, керованості інфляційних процесів і стабілізації грошово-кредитного ринку.

Проте, триваюча економічна, фінансова та платіжна криза, гальмування процесу ринкових перетворень економіки зменшення обсягів інвестицій у виробничу сферу, серйозні недоліки в діяльності комерційних банків при здійсненні кредитно-розрахункових операцій, порушення багатьма з них економічних нормативів, невпорядкованість та нестабільність нормативно-правового регулювання, недосконалість податкового та фінансового законодавства визначають необхідність поглиблення банківської реформи, прийняття нового закону про банківську діяльність, посилення ефективності та цілеспрямованості грошово-кредитної політики НБУ.[7]

З метою подолання цих недоліків було проведено фінансову реорганізацію банків, більш дієвим став контроль за їх діяльністю і виконанням умов функціонування з боку НБУ. Однак залишається значним системний ризик внаслідок надмірної відкритості банківської системи для слабких підприємств та неякісного менеджменту. Не вдається повністю задовольняти потреби приватного сектору, який сьогодні активно зростає. Очевидно, що без прискорення банківських реформ суб'єктам господарювання буде важко одержати доступ до необхідних грошових ресурсів. Крім того, розвиток ринку в Україні диктує необхідність розширення спектру банківських послуг, зростання їх якості. На сьогодні залишається далеко не вирішеним питання функціональної діяльності спеціальних фінансово-кредитних установ, інституціонального розвитку банківської системи, перехід на міжнародні форми стандартів бухгалтерського обліку та аудиту, банківської таємниці та захисту інтересів клієнтів.

2.2 Національний банк України - головна ланка банківської системи

Банківська система держави представляє єдину систему, підлеглу одній головній меті - забезпечувати ефективний обіг фінансових ресурсів в державі. Від того, наскільки раціонально організована банківська система, наскільки вона відповідає економічній політиці держави, етапу розвитку економіки, залежить ефективність руху фінансових ресурсів і, у свою чергу, розвиток економіки.[3]

На прикладі побудови банківської системи високорозвинених країн світу, Законом України "Про банки і банківську діяльність" передбачено створення і функціонування дворівневої банківської системи України.

Перший рівень представлений Національним банком України з центральним апаратом в Києві і територіальними обласними відділеннями, а також розрахунково-касовими центрами в містах і районах, другий рівень - комерційними банками.

Національний банк України було створено на базі Українського республіканського банку Держбанку СРСР згідно постанови Верховної Ради Української РСР від 20 березня 1991 р. «Про порядок введення в дію Закону Української РСР «Про банки і банківську діяльність»». 7 жовтня 1991 р. Постановою Президії Верховної Ради України «Про статут Національного банку України» було затверджено статут НБУ.

У статті 22 Закону «Про Національний банк України» визначені структура та організаційні основи Національного банку. Структура Національного банку будується за принципом централізації з вертикальним підпорядкуванням. о системи Національного банку входять центральний апарат, філії (територіальні управління), розрахункові палати, Банкнотно-монетний двір, фабрика банкнотного паперу. Державна скарбниця України, Центральне сховище, спеціалізовані підприємства, банківські навчальні заклади й інші структурні одиниці і підрозділи, необхідні для забезпечення діяльності Національного банку. Філії (територіальні управління) Національного банку не мають статусу юридичної особи і не можуть видавати нормативні акти, діють від імені Національного банку в межах отриманих від нього повноважень. Завдання і функції філій Національного банку визначаються Положенням, бо затверджується Правлінням Національного банку. [8]

Керівним органом Центробанку України є Правління, склад якого призначається Президентом і Президією Верховної Ради України за уявленням Голови Верховної Ради сроком на 4 роки. Центральний Банк України не є незалежним, він підлеглий Верховній Раді і оперативно підлеглий Кабінету міністрів України. Голова правління НБУ входить в склад Кабінету міністрів України. Верховна Рада щорік затверджує основні напрями грошово-кредитної політики, а також розглядає звіт про роботу НБУ і затверджує розподіл його прибутку. Практику НБУ, його оперативна діяльність по грошово-кредитному регулюванню координується, він з програмою дії і практичної роботи Кабінету міністрів України. Законодавство України зумовило побудову банківської системи відповідно до дворівневого принципу організації.

НБУ виконує традиційні функції характерні для Центрального банку держави: є емісійним кредитним центром держави, банком всіх комерційних банків і банкіром уряду. Відповідно до Конституції України основною функцією Національною банку є забезпечення стабільності і грошової одиниці України, сприяття дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, цінової стабільності.

Національний банк також виконує такі функції:

- відповідно до розроблених Радою Національногобанку України основних засад грошово-кредитної політикипроводить грошово-кредитну політику;

- монопольно здійснює емісію національної валютиУкраїни та організує її обіг;

- виступає кредитором останньої інстанції для банків іорганізує систему рефінансування;

- встановлює для банків та інших фінансово-кредитнихустанов правила проведення банківських операцій, бухгалтерською обліку і захисту інформації, коштів та майна;

- організує створення та методологічно забечпечуєсистему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;

- визначає систему, порядок і форми платежів, у томучислі між банками та фінансово-кредитними установами;

- визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;

- здійснює банківське регулювання та нагляд;

- веде рєєстр банків, їх філій та представництв, валютних бірж і фінансово-кредитних установ, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках;

- складає платіжний баланс, здійснює його аналіз тапрогнозування;

- представляє інтереси України в центральних банкахінших держав, міжнародних банках та інших кредитнихустановах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;

- здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядокздійснення платежів в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за комерційними банками та іншимикредитними установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення операцій з валютними цінностями;

- забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами;

- аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;

- організує інкасацію та перевезення банкнот і монетта інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей;

- реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі Національного банку;

- бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;

- здійснює інші функції у фінансово-кредитній сферів межах своєї компетенції, визначеної законом.[8]

Отже, слід підкреслити, що Національний банк України виконує надзвичайно важливі державотворчі функції. Оскільки Національний банк є центральним банком держави, її емісійним центром то він провадить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, організовує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської системи в цілому, визначає курс грошової одиниці стосовно валют інших країн. Йому належить монопольне право на випуск грошей в обіг, а також випуск національних грошових знаків за рішенням Верховної Ради України.

Національний банк створює державну скарбницю держави і організовує її діяльність, зберігає резервні фонди грошових знаків, дорогоцінні метали та золотовалютні запаси.

Центральному Банку України надано монопольне право на випуск грошей, в обігу Казначейства Міністерства фінансів України не мають права емісії грошей і здійснює фінансування державних витрат в межах доходів, що поступили, до бюджету, а також отриманих кредитів. Цим самим позначена кредитна основа сукупного грошового обороту України. На НБУ покладена відповідальність за створення матеріально-технічної бази виробництва власної валюти (гривни), він визначає організаційно-технічні основи здійснення наявно-грошового обороту:

1)правила перевезення, зберігання і інкасації грошової готівки;

2)правила виконання касових операцій банками і господарськими суб'єктами;

3)створює і управляє резервними фондами, банками;

4)встановлює ступінь платоспроможності грошових знаків, як розрахунковий центр країни НБУ встановлює правила проведення безготівкових розрахунків з господарюючими суб'єктами, а також гарантує, розрахунки між комбанками в Україні;

5) представляє інтереси держави у відносинах з центральними банками інших країн, в міжнародних фінансових установах. [8]

НБУ організовує касове виконання бюджету банківської системи України, надає кредити уряду України. На нього покладено виконання операцій по розміщенню державних цінних паперів, обслуговування внутрішнього боргу держави. Видача кредитів уряду здійснюється згідно рішенню Верховної Ради України. Центральному Банку України заборонено фінансувати дефіцит державного бюджету, крім того на НБУ покладено виконання операцій, пов'язаних з функціонуванням валютного ринку України. Він, за угодою з Кабінетом Міністрів України, встановлює функціональний валютний курс національних грошей, створює валютні резерви організації, операції з монетарними металами. На НБУ покладено регулювання банківських операцій, пов'язаних з обігом приватизаційних цінних паперів, встановлення форм депозитів, приватизаційних паперів, встановлення умов їх обліку, зберігання і погашення. Основною економічною задачею банку є забезпечення стабільності національної грошової одиниці, на рішення якої спрямована система грошово-кредитного регулювання.[9]

Центральний Банк України здійснює нагляд за діяльністю комерційних банківських відділень, філіалів представництв на території України. Він спрямований на забезпечення стабільності банківської системи, захист інтересів вкладників, зміна зменшення витрат в діяльності комерційних банків, зміст нагляду, визначуваних повноваженнями, встановленими Законом України „Про банки і банківську діяльність”.

Оскільки кредитно-банківська система має важливе значення для економіки країни, вона служить об'єктом ретельного нагляду і регулювання, як з боку НБУ, так і з боку самих найвищих органів державної влади і управління. Нагляд за комерційними банками і регулювання їх діяльності переслідує головним чином 2 мети: забезпечення стійкості і запобігання банкрутства банків. Обмеження концентрації капіталів в руках небагатьох банків з метою недопущення монопольного контролю над грошовим ринком. Це досягається шляхом встановлення НБУ економічних нормативів, регулюючих діяльність комерційних банків, і здійснення нагляду за їх діяльністю. Для дотримання встановлених НБУ економічних нормативів і уникнення санкцій з його сторони, комерційні банки повинні проводити систематичну роботу. На сьогоднішній день НБУ надає великі кредити уряду. Борг уряда складає 11055 млн. грн.

Політика НБУ, спрямована на поступову лібералізацію валютного ринку України, почала давати позитивні результати. Охарактеризуємо курсову політику НБУ. У 2005 року курсова політика НБУ зберігала свою стабілізаційну спрямованість. Офіційний курс гривні до долара США зберігався на рівні 5.05 грн/дол. США, укріпившись з початку року на 4.8%. Середнє значення офіційного курсу за січень-жовтень становило 5,14 грн. за долар США, що відповідає визначеному Радою НБУ середньорічному значенню обмінного курсу у межах 5,10 - 5,15 грн./дол. США. [10]

На міжбанківському валютному ринку в умовах значного зростання обсягів надходжень іноземної валюти в країну та здійснення низки заходів щодо лібералізації системи валютного регулювання, а також прозорості участі Національного банку було досягнуто певної збалансованості, що в цілому дозволило скоротити присутність Національного банку на ринку (лише п'ять разів брав участь у валютних торгах). В цілому сальдо інтервенцій НБУ було від'ємним- 42.5 млн. дол. , проти +210 млн. дол. у вересні ц.р. Коливання курсу гривні до долара США на міжбанківському валютному ринку не перевищували 1%.

Міжнародні резерви НБУ у жовтні збільшились на 670 млн. дол. США (4.7%) за рахунок надходження 719 млн. дол. від розміщення ОЗДП. З урахуванням здійснення платежів з погашення та обслуговування зовнішнього державного боргу, міжнародні резерви на 01.10.2005 становили 14889 млн. дол. США.

У загальному обсязі операцій на готівковому ринку домінуючу роль продовжує відігравати долар США, частка якого у жовтні збільшилась з 79% до 83.3%, частка євро зменшилась з 14,7% до 11.5%, частка російського рубля - з 4,3% до 3.5%. [10]

Тобто можна зробити висновок, що НБУ - орган, покликаний контролювати стан комерційних банків, давно і серйозно займатися нормотворчістю, оперуючи безліччю наданих йому важелів і періодично регулюючи банківські параметри.

Діяльність Центрального Банку спрямована на забезпечення стабільності банківської системи, захист інтересів вкладників, зміну зменшення витрат у діяльності комерційних банків.

2.3 Комерційні банки України

Комерційні банки - основна ланка кредитної системи країни, в яку входять кредитні установи, здійснюючі різноманітні банківські операції для своїх клієнтів на початках комерційного розрахунку. Для цього вони використовують не тільки свій власний капітал, але і привернутий фінансовий капітал у вигляді внесків, депозитів, міжбанківських кредитів і інших джерел. Причому залучені засоби, як правило, значно перевищують об'єм власного капіталу комерційних банків.

Порядок створення і діяльності комерційних банків регламентується законами України "Про банки і банківську діяльність", "Про господарські товариства", "Про цінні папери і фондової біржі", "Про аудит", про „Іноземні інвестиції", "Про заставу" і інші, а також Тимчасовим положенням про порядок створення, реєстрації комерційних банків і здійснення наглядом над їх діяльністю, затвердженим Правлінням Національного банку України 17 липня 1992 року.

Комерційні банки виконують певні функції:

1) утворення платіжних засобів, тобто на їх базі виникають кредити, гроші, чеки, банківські векселі, ощадні сертифікати;

2) забезпечення функціонування розрахунково-платіжного механізму, здійснення і організація розрахунків в економічній системі та організація платіжного обороту;

3) акумуляція тимчасово вільних грошових коштів, заощаджень і нагромаджень держави, підприємницьких структур та населення.

4) кредитування окремих суб'єктів підприємницької діяльності, юридичних і фізичних осіб, а також держави;

5) кредитне-фінансове обслуговування внутрішнього та зовнішнього господарського обороту;

6) облік векселів та операції з ними;

7) збереження фінансових та матеріальних цінностей,

8) довірче управління майном клієнтів (трастові операції).[10]

В наш час комерційні банки поряд з іншими кредитними інститутами здійснюють нехарактерні в минулому для них операції що включають операції з цінними паперами, лізинг, факторинг та інші види кредитно-фінансових операцій по обслуговуванню населення. Така тенденція є наслідком розширення сфери банківських послуг, підвищенням їх якості, зростанням конкуренції по залученню перспективних клієнтів. Виконання комерційним банком широкого спектру банківських операцій направлена на реалізацію головної мети його діяльності - одержання максимального прибутку.

За даними НБУ в Україні за станом на 01.04.2005 року зареєстровано 185 банків проти 181 на початок року. У першому кварталі 2005 року НБУ зареєстровав 4 комерційних банка: “Міжнародний іпотечний банк”, "Євробанк", "Внешторгбанк (Україна)" та "Фінансова Ініціатива". За станом на 1 квітня 2005 року в стадії ліквідації знаходиться 21 банк. Ліцензію НБУ на здійснення банківських операцій має 161 комерційний банк.[11]

Банківська система України була утворений з уніфікованої системи, а законодавчою базою передбачався лише загальний принцип побудови банківської системи і зовсім було відсутнє визначення структури другого рівня. До початку в 2004 році була відсутня як формальна, так і фактична спеціалізація банків, територіальна спеціалізація.

Однак комерційні банки України можна згрупувати за категоріями, наведеним нижче:

- за формою власності: з 183 комерційних банків України лише 2 мають державну форму власності. Це державно-комерційний банк Ощадбанк і Укрексімбанк. Інші банки - колективну форму власності;

- за приналежністю статутної фонд і способу його формування банки в Україні можуть створюватися у формі АТ, пайових і кооперативних банків. В Україні кількість пайових банків складає 13%. Акціонерних банків більше, тобто 87% від комерційних банків України. Сума капіталу банку (тобто його власних засобів) визначається акціонерами - учасниками банку, але не може бути менше розміру, встановленого НБУ. На 1 січня 2005 року загальна сума балансового капіталу банківської системи України складала 6,5 млрд. грн. (17% пасивів банківської системи).

Згідно з новою редакцією Закону "Про банки і банківську діяльність", підписаного Президентом України 7 грудня 2000 року, вперше передбачено розподіл банків по територіальній ознаці і цілям створення. Головною метою створення кооперативних банків є не отримання прибутку, а можливість взаємного кредитування його учасників. Кооперативні банки створюються за принципом територіальності і розділяються на місцеві і центральні кооперативні банки. Місцеві кооперативні банки є учасниками центрального кооперативного банку, до функцій якого належить централізація і перерозподіл ресурсів, закумульованих місцевими кооперативними банками, а також здійснення контролю за діяльністю кооперативних банків регіонального рівня.

Нове законодавство також номінально передбачає диференціацію банків за спектром послуг, які надаються: банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними і розрахунковими. Статус спеціалізованого банк отримує в тому випадку, якщо більш ніж 50% його активів - активи одного типу. Статус ощадного - якщо більш ніж 50% його пасивів - внески фізичних осіб. Закон не тільки не відзначає особливостей, принципів діяльності спеціалізованих банків, але і не дає визначення іпотечним, інвестиційним, розрахунковим банкам. Безперечно, спеціалізованим ощадним банком в Україні є Ощадбанк.[11]

Діючий Закон України передбачає також поділ банків на групи за мінімальними розмірами статутного капіталу на момент реєстрації:

1) місцеві кооперативні банки - 1 млн. євро:

2) комерційні банки, які здійснюють свою діяльність на території однієї області, - 3 млн. євро;

3) банки, які здійснюють свою діяльність на території всієї України, - 5 млн. євро.[10]

Із загальної кількості реально діючих в Україні банків найбільшу групу складають невеликі банки (табл. 2)

Таблиця 2. - Групування комерційних банків за сумою сплаченого статутного капіталу