Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВИЩЕ ПРОФЕСІЙНЕ УЧИЛИЩЕ № 17

КУРСОВА РОБОТА

з навчальної дисципліни «Бухгалтерський облік»

на тему «Бухгалтерський облік розрахунків з підзвітними особами і різними дебіторами та кредиторами»

ДНІПРОПЕТРОВСЬК 2014



ЗМІСТ

ВСТУП

1. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

1.1 Поняття дебіторської та кредиторської заборгованості. Порядок розрахунків з підзвітними особами та різними дебіторами і кредиторами

1.2 Документальне оформлення та облік рахунків з підзвітними особами

1.3 Документальне оформлення та облік розрахунків з різними дебіторами і кредиторами

2. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ



ВСТУП

В процесі своєї діяльності підприємство не завжди здійснює розрахунки з іншими підприємствами чи фізичними особами одночасно з передачею майна, виконанням робіт, наданням послуг і т.д. В зв'язку з цим у нього виникає дебіторська заборгованість.

Дебіторська заборгованість визначається як сума заборгованостей дебіторів підприємству станом на визначену дату. Дебіторами можуть бути як юридичні , так і фізичні особи, які заборгували підприємству грошові засоби, їх еквіваленти чи інші активи. За даними бухгалтерського обліку можна визначити суму заборгованості на любу дату, але зазвичай така сума визначається станом на дату балансу. Оскільки згідно з вимогами національних стандартів бухгалтерського обліку підприємства представляють також проміжну (квартальну) звітність, то суму дебіторської заборгованості підприємства слід визначати щоквартально.

Спеціального положення (стандарта) бухгалтерського обліку, що визначає методологічні умови формування в бухгалтерському облікові і відображення в фінансовій звітності кредиторської заборгованості (як, наприклад, дебіторської) нема. Такі основи визначає П(С)БО 11 “Зобов'язання”. В названому П(С)БО описано принципи визнання збов'язан, їх класифікація і оцінки, а також розкриття інформації про зобов'язання в примітках до фінансової звітності.

Кредиторська заборгованість - це найбільш “вагома” частина зобов'язань підприємства, в які тепер включаються довгострокові і поточні зобов'язання, забезпечення і раніше не враховувані непередбачені зобов'язання. дебіторський кредиторський заборгованість облік

Дебіторська та кредиторська заборгованість - неминучий наслідок існуючої в даний час системи розрахунків між юридичними і фізичними особами. Основним завданням бухгалтерського фінансового обліку є підготовка даних для прийняття управлінських рішень. Без урахування стану розрахунків з дебіторами і кредиторами будь прийняте рішення не тільки не буде повноцінним, але й може бути помилковим.

В останні час через низку об'єктивних і суб'єктивних чинників ускладнилися порядок обліку і відображення у звітності дебіторської заборгованості. Більш складним стало оподаткування операцій, пов'язаних з урахуванням дебіторської заборгованості.

Договір зобов'язує одну сторону - кредитора - надати певні цінності або виконати роботи і послуги (товарна частина угоди), а іншу сторону - дебітора - сплатити у встановлені договором терміни виконані першою стороною зобов'язання (грошова частина угоди).

В узагальненому вигляді чинники, що впливають на порядок відображення дебіторської заборгованості в обліку, оцінки й погашення, являють собою правила і норми, встановлені:

. договором, що визначає порядок розрахунків по угоді;

. цивільним законодавством, що визначає порядок здійснення операцій;

. законодавчими і адміністративними документами по оподаткуванню.



1. ТЕОРТИЧНА ЧАСТИНА

1.1 Економічна характеристика та класифікація дебіторської та кредиторської заборгованості

У процесі фінансово-господарської діяльності у підприємства постійно виникає потреба в проведенні розрахунків зі своїми контрагентами. Відвантажуючи виготовлену продукцію, підприємство, як правило, не отримує оплату одразу, тобто відбувається кредитування покупця. Тому протягом періоду від моменту відвантаження продукції до моменту надходження платежу кошти підприємства знаходяться у вигляді дебіторської заборгованості. Облік розрахунків з дебіторами регламентується ПСБО10 «Дебіторська заборгованість».

За економічним змістом розрахунки поділяються на дві основні групи: за товарними операціями; за нетоварними операціями.

Грошові розрахунки здійснюються або у формі безготівкових платежів або у формі платежів готівкою. Всі безготівкові розрахунки виконуються через банки, а готівкові через касу. В основному здійснюються безготівкові розрахунки та бартерні операції.

Безготівкові розрахунки між підприємствами виконуються за платіжними дорученнями, акредитивами, особливими рахунками, чеками, векселями тощо.

Під дебіторською заборгованістю розуміють заборгованість організацій, фізичних осіб даної організації. Організації та особи, що є боржниками даної організації, називаються дебіторами.

Дебіторська заборгованість виникає при перерахуванні грошей за майбутні поставки цінностей і послуги, перерахування платежу зразу за кілька місяців, а також в зв'язку з заборгованістю окремих осіб по нестачах і розкраданням.

В бухгалтерському балансі дебіторську заборгованість відображають по її видам. Облік дебіторської заборгованості при розрахунках з покупцями ведеться по ціні реалізації продукції.

В деяких випадках необхідно визначити реальність дебіторської заборгованості. Останнє може бути реальною, спірною і безнадійною.

Для визначення реальності боргу необхідні підтвердження дебітора, дані про існування боржника, документальне обґрунтування боргу і дані про його тривалість.

Спірною називається заборгованість, по якій пред'явлені позови і претензії; безнадійною, - по якій немає перспектив отримання, через що вона буде списана у збиток. Сюди відносяться борги, утримати які відмовились судово-арбітражні органи; борги, по яким сплинув строк позовної давності, борги відповідних підприємств і безвісті загинувших чи незаможних осіб, борги, що не мають документального обґрунтування для пред'явлення позову, недостачі понад норми природного збитку при відсутності винного.

Дебіторська заборгованість, з точки зору її реальності, може бути проаналізована тільки шляхом використання первинних документів і даних аналітичного бухгалтерського обліку. Особливо розглядається по цим даним склад іншої дебіторської заборгованості, що може складатися із заборгованості законної і незаконної.

Дебіторська заборгованість приводить до позапланового перерозподілу засобів між підприємствами, вона викликає погіршення фінансового стану підприємства, так як йому стає важче маневрувати засобами через тимчасове вилучення їх з обороту. Дебіторська заборгованість послаблює господарський розрахунок. Крім того, дебіторська заборгованість створює ряд платежів, що створюються в зв'язку з розрахунковими взаємовідносинами з підприємством-платником. Навпаки, погашення заборгованості одним підприємством створює можливість ліквідації кредиторської заборгованості і для ряду інших.

Зниження дебіторської заборгованості показує, що підприємство приймає міри щодо утримання, а ріст - означає ослаблення фінансової роботи. Причиною дебіторської заборгованості частково являються платежі покупців.

Відображення інформації про отримані кредити банків на рахунках бухгалтерського обліку залежить від того, до якого виду зобов'язань підприємства може бути віднесена заборгованість, що утворилася в результаті отриманого кредиту. Згідно з Положенням бухгалтерського обліку зобов'язання підприємства поділяються на довгострокові зобов'язання і поточні зобов'язання.

Отже, дебіторська заборгованість є заборгованістю організацій, фізичних осіб даній організації.

Відповідно до ПСБО 10, дебіторська заборгованість поділяється на довгострокову та поточну.

Довгострокова дебіторська заборгованість - сума дебіторської заборгованості, яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після дванадцяти місяців з дати балансу. При цьому слід розуміти, що при віднесенні заборгованості до поточної або довгострокової до уваги береться не загальний очікуваний строк оплати згідно з договором, а очікуваний строк до погашення, який залишився з дати балансу.

Відповідно до ПБО 2 «Баланс» під поточними зобов'язаннями розуміють зобов'язання, котрі будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або мають бути погашені протягом дванадцяти місяців, починаючи з дати Балансу. Всі інші зобов'язання, які не є поточними відносять до довгострокових.

У балансі поточна дебіторська заборгованість поділяється на заборгованість, покупців і замовників та іншу поточну дебіторську заборгованість.

Покупці - це фізичні або юридичні особи, які придбають товари.

Замовники - це учасники договору, на підставі замовлення яких виготовляється конкретна продукція, надаються послуги виконуються роботи іншим учасником договору. На сьогоднішній день в Україні розповсюджений такий вид розрахунків, як бартерні операції. Товарообмінна операція це господарська операція суб'єкта підприємницької діяльності, яка передбачає розрахунок за продану продукцію в іншій, ніж грошовій, формі, включаючи різні види погашення взаємозаборгованості між і сторонами господарської операції без проведення грошових розрахунків. Тобто розрахунок між суб'єктами товарообмінної операції передбачає еквівалентний за вартістю обмін одних товарів на інші.

Сумнівний борг - поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги, щодо якої існує невпевненість її погашення боржником.

Строки оплати дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги визначаються умовами заключених договорів с дебіторами або виставленим ним рахункам. Згідно практики, яка на даний момент часу склалася на України нормальним строком протягом якого відбувається погашення дебіторської заборгованості є 30 днів з дати відвантаження продукції, товарів, робіт та послуг. Якщо після завершення цього терміну заборгованість не погашається клієнтом, то у підприємства продавця може виникнути сумнів що до оплати такої заборгованості. На суму такої заборгованості підприємство створює резерв сумнівних боргів. Згідно ПСБО 10 підприємства мають можливість формувати резерв сумнівних боргів двома способами:

1. Виходячи з платоспроможності окремих дебіторів;

2. На основі класифікації дебіторської заборгованості;

Метод, основою класифікації якого є платоспроможність окремих дебіторів заключається в наступному: якщо одним дебітором не оплачено декілька рахунків рахунок протягом певного періоду часу, то заборгованість такого дебітора може бути визнана сумнівною. На суму такої заборгованості має створюватися резерв сумнівних боргів. Єдиним та основним недоліком цього способу формування резерву сумнівних боргів є те, що такий метод доцільно застосовувати на підприємствах, що мають невелику кількість дебіторів. Перевагою цього способу є те, що згідно нього можна легко аналізувати заборгованість кожного із дебіторів.

Проте на підприємствах, кількість дебіторів якого є значною, доцільніше використовувати метод класифікації дебіторської заборгованості. Суть цього методу заключається в наступному: вся дебіторська заборгованість, термін якої не перевищує 3 роки може бути класифікована на наступні групи:

- 1 - 30 днів з дати виникнення.

- 31 - 60 днів з дати виникнення заборгованості.

- 61 - 90 днів з дати виникнення заборгованості.

- 91 - 365 днів з дати виникнення заборгованості.

- 365 днів - 3 роки з дати виникнення заборгованості.

При визначенні сум сумнівної заборгованості підприємство самостійно визначає коефіцієнт сумнівності для кожної з груп. Коефіцієнт сумнівності встановлюється підприємством, виходячи з фактичної суми безнадійної дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги за попередні звітні періоди. Коефіцієнт сумнівності, як правило, зростає зі збільшенням строків непогашення дебіторської заборгованості. Величина резерву сумнівних боргів визначається як сума добутків поточної дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги відповідної групи та коефіцієнта сумнівності відповідної групи.

Коефіцієнт сумнівності, в фінансовому обліку, відіграє дуже важливу роль. Він дозволяє відносити частинами, протягом певного періоду часу, відносити на витрати підприємства сумнівну заборгованість. Така методика дозволяє полегшити підприємству втрати від сумнівної та безнадійної заборгованості, тобто вона списується протягом 3 років, а не відразу, що безперечно полегшує фінансові втрати підприємства.

Коефіцієнт сумнівності відповідної групи дебіторської заборгованості може визначатися за такою формулою:

Кс = (S Бзн:Дзн) : і,

де S - це сума;

Бзн - фактично списана безнадійна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги відповідної групи за n-ний місяць обраного для спостереження періоду;

Дзн - дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги відповідної групи на кінець n-го місяця обраного для спостереження періоду;

і - кількість місяців в обраному для спостереження періоді.

В ПБО 10 приведено наступне визначення безнадійної заборгованості:

Безнадійна дебіторська заборгованість - поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником або за якою минув строк позивної давності.

У Податковому кодексі термін «безнадійна заборгованість» і причини її виникнення визначено пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПКУ. Виходячи з цих критеріїв, йдеться про заборгованість, ймовірність стягнення якої втрачено через різні обставини, однією з них є строк позовної давності.

Строк позовної давності - це строк, протягом якого кредитор може звернутися до суду з вимогами про стягнення боргу з боржника. Цей строк у загальному випадку становить три роки згідно з Цивільним кодексом України або 1095 днів згідно з пп. 102.1 статті 102 ПКУ.

До ознак безнадійної заборгованості належить дебіторська заборгованість, яка виникає у платника податку - продавця внаслідок недостатності активів покупця, до якого застосовуються процедури банкрутства або внаслідок списання такої заборгованості у випадку укладення мирової угоди. Регулювання такої безнадійної заборгованості здійснюється абзацами «в», «г» пп. 14.1.11 пункту 14.1 статті 14, пп. 159.1.6 пункту 159.1 статті 159 ПКУ, а також законодавством з питань банкрутства.

Поняття «сумнівна заборгованість» визначено згідно з наказом ДПА №346 як заборгованість за відвантажені товари або заборгованість сплати відсотків, щодо якої існує невпевненість у її погашенні боржником і яка відрізняється від безнадійної заборгованості. У такий засіб можливість стягнення такої заборгованості ще не втрачено, але є підстави вважати, що вона може перетворитися у безнадійну.

Порядок урегулювання сумнівної та безнадійної заборгованості визначено у Податковому кодексі у ст. 159 «Безнадійна та сумнівна заборгованість». Дебіторська, сумнівна або безнадійна заборгованість може виникнути як у продавця товарів, робіт, послуг, так і у їх покупця.

У платника податку - продавця сумнівна дебіторська заборгованість виникає, якщо він відвантажив товар, виконав роботи, надав послуги, а покупець порушив строки оплати по договору. У платника податку - покупця дебіторська заборгованість виникає у тому випадку, коли він перерахував попередню оплату продавцю, а той порушив договірні строки поставки товарів.

Правила регулювання сумнівної заборгованості стосуються ситуації, коли відвантажено товари і за них не отримано вчасно оплату, тобто заборгованість має грошовий вираз. У 1 ст. 136 та ст. 139 Податкового кодексу України наведено, що отримані та перераховані аванси за товари не включаються до складу доходів і витрат для розрахунку оподаткованого прибутку, напевно, тому аванси у порядку регулювання сумнівної і безнадійної заборгованості не застосовуються. Розглядається дебіторська заборгованість у платника податку - продавця, покупець виступає як боржник, тому далі будемо використовувати такі терміни: платник податку - продавець, платник податку - покупець.

Загалом, згідно з ст. 159, порядок урегулювання сумнівної заборгованості здійснюється у продавця шляхом одночасного зменшення доходів на вартість відвантажених товарів та водночас витрат у сумі собівартості таких товарів, внаслідок чого зменшується сума прибутку, яка оподатковується. Як заходи щодо стягнення боргу з покупця - зменшуються витрати на суму невчасно сплаченої заборгованості, що зумовлює збільшення оподаткованого прибутку. Умови, завдяки яким відбуваються зміни доходів і витрат у продавця і витрат у покупця, розглянемо докладніше.

У випадку виникнення сумнівної дебіторської заборгованості у сумі вартості відвантажених товарів у поточному або попередніх звітних податкових періодах платник податку - продавець має право зменшити дохід на цю суму та одночасно повинен зменшити суму витрат цього звітного періоду на собівартість таких товарів. Таким чином, у продавця у звітному періоді зменшиться сума оподаткованого прибутку за рахунок означених змін у доходах і витратах товарів.

Продавець має право зменшити дохід та відповідну суму витрат до закінчення терміну позовної давності, якщо він провів позовну роботу щодо дебітора-покупця:

- звернувся до суду з позовом про стягнення боргу з покупця;

- ініціював провадження справи про банкрутство покупця;

- нотаріус вчинив виконавчий напис про стягнення заборгованості з покупця або стягнення заставленого майна.

Суми ПДВ, отримані/нараховані на вартість продажу товарів, не враховуються для визначення об'єкта оподаткування, тому зменшення доходу відбувається на суму вартості товарів, які відвантажені, без суми ПДВ.

Регулювання сумнівної заборгованості в податкових розрахунках покупця здійснюється відповідно до підпункту 159.1.2. статті 159.

Згідно з цією статтею покупець зменшує витрати на вартість заборгованості у таких випадках:

- заборгованість покупця визнана судом повністю або частково;

- згідно з виконавчим написом нотаріуса про стягнення заборгованості з такого покупця або стягнення заставленого майна.

Строк, коли покупець зменшує витрати, а внаслідок цього збільшує прибуток, який оподатковується, наступає з дня набрання чинності рішення суду про визнання такої заборгованості або вчинення нотаріусом виконавчого напису. Рішення суду набуває чинності в строк, що визначається відповідно до законодавства і становить 10 днів від повного рішення суду.

В цілому питання дебіторської заборгованості є дуже важливими для функціонування любого підприємства, особливо в сучасних українських умовах ведення бізнесу. Питання дебіторської заборгованості впливає на економічну діяльність любого підприємства особливим чином: дебіторська заборгованість, яка протягом тривалого часу не повертається перш за все погіршує фінансовий стан підприємства, тобто відбувається погіршення платоспроможності підприємства, внаслідок недоотримання грошових коштів. Крім усього зазначеного відбувається погіршення оборотності грошових коштів. Внаслідок дії цих факторів може збільшуватися кредиторська заборгованість підприємства перед своїми постачальниками. Погіршення платоспроможності підприємства ставить загрозу, що до банкрутства підприємства, чи у кращому разі, погіршення результатів діяльності. Тобто на даному спрощеному прикладі можна досить чітко простежити ті негативні явища, які в собі може нести сумнівна чи безнадійна дебіторська заборгованість. Окрім негативних наслідків для підприємств, існують такі ж негативні наслідки для державного бюджету та фондів соціального страхування, внаслідок збільшення безробіття, зменшення платежів у вигляді податків та зборів. Докладно даний приклад можна простежити на наступній схемі.

Розрахунки з дебіторами відображаються кожною стороною у своїй звітності в сумах, що випливають з бухгалтерських записів i визнаються нею правильними.



1.2 Документальне оформлення та облік рахунків з підзвітними особами

Підставою для видачі грошового авансу підзвітній особі може бути письмове розпорядження керівника, службова записка, в якій викладено мотиви для видачі такого авансу, завізована керівником підприємства. При направленні працівника у відрядження по підприємству видається відповідний наказ (про службове відрядження). У наказі обов'язково вказуються: мета й терміни відрядження; місце, куди направляється відряджений працівник; умови перебування за кордоном (у випадку поїздки по запрошенню представляється його копія з перекладом); кошторис. На ім'я працівника оформляється посвідчення про відрядження на підставі наказу про службове відрядження. Посвідчення про відрядження є підтверджуючим документом для працівника підприємства про перебування в призначеному місці відрядження. Крім того, на підставі оформленого посвідчення про відрядження і підтверджуючих документів затверджується авансовий звіт відрядженого працівника. За відмітками у посвідченні про відрядження, що зазначають дати перебування працівника в місцях відрядження, розраховуються добові витрати. Таким чином підставою для видачі грошового авансу підзвітній особі є розпорядження керівника, завізована службова записка, наказ про службове відрядження.

Документами, що підтверджують витрати на відрядження, є: проїзні квитки (для проїзду від місця постійної роботи до місця відрядження і назад), документи, що підтверджують витрати, пов'язані з провезенням багажу або іншого вантажу, рахунки готелів, рахунки за телефонні переговори (не особистого характеру), інші документи, що підтверджують витрати на відрядження.

При видачі з каси підприємства грошового авансу підзвітній особі оформляється видатковий касовий ордер. Приймання до каси невитрачених готівкових коштів оформляється прибутковим касовим ордером.

Якщо ж підзвітна особа одержала готівку в установі банку з карткового рахунка застосуванням корпоративної картки на відрядження, то така готівка має використовуватися працівником за цільовим призначенням без оприбуткування її у касі підприємства.

У цьому випадку працівники повинні подавати до бухгалтерії підприємства такі документи:

- авансовий звіт;

- підзвітні документи, що свідчать про одержання готівки з карткового рахунка (чек банкомату, копія видаткового ордера, довідки за формами 377 і 377а, які підтверджують здійснення операції обміну валюти, квитанція торгівельного термінала тощо);

- невитрачений залишок готівки.

Підзвітна особа зобов'язана подати до бухгалтерії підприємства авансовий звіт про використання отриманої готівки в такий термін: по відрядженню - протягом трьох робочих днів після повернення з відрядження.

Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення та назад, а також витрати на проживання в порядку й розмірах, установлених законодавством.

Для працівників підприємств, установ і організацій усіх форм власності (крім державних службовців, а також осіб, які направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів), установлено граничні розміри добових витрат за кордон.

Для осіб, які направляються в закордонне відрядження підприємствами, установами та організаціями, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, норми добових витрат установлено в доларах США.

Працівникам, які направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями усіх форм власності (крім державних службовців, а також інших осіб, які направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів), добові виплачуються в іноземній валюті в сумі, яка в еквіваленті за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленим Національним банком на день видачі коштів із каси уповноваженого банку, не перевищує встановлених граничних норм добових витрат.

Отже для розрахунку авансу в частині добових витрат слід використовувати офіційний курс гривні до іноземної валюти, установлений НБУ на день видачі коштів із каси банку.

Керівник підприємства має право встановлювати додаткові обмеження щодо сум і цілей використання коштів, наданих для відрядження. Такі обмеження встановлюються наказом (розпорядженням) керівника підприємства.

Що стосується обмежень щодо сум і цілей використання коштів, наданих на відрядження, що встановлюються наказом (розпорядженням) керівника підприємства, то вони можуть бути застосовані тільки до витрат на проїзд і проживання, а не на добові.

Добові витрати за час перебування у відрядженні відшкодовуються в межах вищезгаданих норм.

Якщо при видачі авансу загальна сума в іноземній валюті має дробову частину, то допускається застосування арифметичного правила округлення до повної одиниці.

Термін відрядження. Фактичний час перебування у відрядженні відносно місця вибуття й прибуття зворотно визначається за відмітками у посвідченні про відрядження.

Фактичний час перебування у відрядженні визначається таким чином:

- при відрядженні в країни, із якими не встановлений або спрощений прикордонний контроль, згідно з відмітками відправляючої і приймаючої сторони на посвідченні про відрядження;

- при відрядженні в країни, з якими встановлений повний прикордонний митний контроль, згідно з відмітками органів прикордонного контролю в паспорті або документі, що його замінює.

Термін відрядження за кордон визначається підприємцем і не може перевищувати 60 календарних днів.

Відшкодування витрат на відрядження. За час перебування у відрядженні працівникові відшкодовуються витрати: на проїзд; на оплату рахунків за мешкання в готелях (мотелях); на оплату телефонних рахунків; на оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), на комісійні, обов'язкове страхування, а також інші документально оформлені витрати, пов'язані з правилами в'їзду і перебування в місці відрядження, включаючи будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку здійснення таких витрат. Відрядженому також відшкодовуються витрати на проїзд до вокзалу, аеропорту або пристані і з вокзалу, аеропорту або пристані в місцях відправлення, призначення і пересадок, а також витрат на проїзд за місцем відрядження на міському транспорті за умов, що працівнику не надавалися засоби пересування безкоштовно.

Якщо працівник отримав аванс на відрядження за кордон і не виїхав, то він повинен протягом трьох робочих днів від дня прийняття рішення про скасування поїздки повернути вказані кошти в тих грошових одиницях, в яких був виданий аванс.

Обов'язковою умовою віднесення витрат на відрядження до складу витрат підприємця є наявність документів, підтверджуючих взаємозв'язок такого відрядження із здійсненням основної діяльності такого платника податків.

Такими документами є і запрошення приймаючої сторони, діяльність якої збігається з діяльністю підприємця, і укладений договір (контракт) або інші документи, що свідчить про встановлення між ними цивільно-правових відносин, або ж документи, які підтверджують участь підприємця (його найманого працівника) у переговорах, конференціях або симпозіумах, які проводяться по тематиці, що збігається з основною діяльністю платника податків.

Підприємець повинен віднести витрати на відрядження в тому звітному періоді, в якому відрядження завершене.

У випадку якщо для остаточного розрахунку за відрядження необхідно виплатити додаткові кошти або якщо з поважних причин відрядженому не видані кошти на відрядження, то виплата здійснюється не пізніше трьох днів від дня прибуття відрядженого з відрядження в національній валюті України за офіційним обмінним курсом гривні до іноземних валют, встановленому Національним банком України на день погашення заборгованості.

Вивіз валюти при відрядженні. Відряджений може вивозити за межі України іноземну валюту в сумі до 3000 доларів США для фізичних осіб резидентів та до 1000 доларів США для фізичних осіб нерезидентів або еквівалент цих сум в іншій іноземній валюті за офіційним обмінним курсом гривни до іноземних валют на день перетинання митного кордону, за умови усного декларування готівки митному органові.

У випадку якщо відряджений вивозить суму понад 1000 доларів США, але не перевищуючу 10000 доларів США, то він зобов'язаний указати у митній декларації цю суму або її еквівалент у іншій іноземній валюті за офіційним обмінним курсом гривні до іноземних валют, встановленому Національним банком на день оформлення митної декларації, готівці і/або дорожнім чекаму відповідності з довідкою уповноваженого банку на вивіз іноземної валюти і чеків, вираженої в іноземній валюті, у відрядження за кордон України за формою 01 с (довідка дійсна протягом 1 місяця).

Крім того, відряджений може вивозити з обов'язковою вказівкою в митній декларації іноземну валюту, ввезену раніше в Україну на законних підставах (за наявності митної декларації на її ввезення).

Бухгалтерський облік. Облік розрахунків із підзвітними особами ведеться на субрахунку 372 "Розрахунки з підзвітними особами" рахунка 37 "Розрахунки з різними дебіторами". Облік виданих у підзвіт сум ведеться по дебету рахунка 372 у кореспонденції з рахунками обліку грошових коштів, зокрема із субрахунками 301 "Каса в національній валюті" і 302 "Каса в іноземній валюті" рахунка 30 "Каса".

Витрачені підзвітні суми (відповідно до затверджених авансових звітів) відображають по кредиту рахунка 372 у кореспонденції з дебетом рахунків обліку витрат (91 "Загальновиробничі витрати", 92 "Адміністративні витрати", 93 "Витрати на збут", 94 "Інші витрати операційної діяльності") залежно від характеру здійснених витрат.

У ситуації, коли гроші видано в підзвіт на відрядження, витрати, понесені підприємством, неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, витрати відображають у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Витрати на відрядження, пов'язані з придбанням товарно-матеріальних цінностей включаються до первісної вартості таких запасів.

Згідно з П(С)БО 21 "Вплив зміни валютних курсів", сума витрат визнається за курсом НБУ на день видачі авансу на закордонну відрядження, а сума не витраченого авансу - за курсом НБУ на день повернення.

1.3 Документальне оформлення та облік розрахунків з різними дебіторами і кредиторами

Основними законодавчо-нормативними документами з обліку дебіторської заборгованості підприємства є:

1. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Цей Закон визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку активів та зобов'язань підприємства, у тому числі дебіторської заборгованості та складання фінансової звітності.

2. План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань та господарських операцій . Цей документ визначає систему кодування рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань та господарських операцій підприємств та організації.

3. Інструкція про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань та господарських операцій . Ця інструкція встановлює призначення та порядок ведення рахунків бухгалтерського обліку для узагальнення методом подвійного запису інформації про наявність та рух активів, капіталу, зобов'язань і фактів фінансово-господарської діяльності підприємств, організації та інших юридичних осіб незалежно від форм власності, організаційно-правових форм і видів діяльності, а також відокремлених на окремий баланс філіалів, відділень та інших підрозділів юридичних осіб, окрім банків та бюджетних установ.

4. П(С) БО 10 «Дебіторська заборгованість» . Цей нормативний акт визначає методологічні основи формування у бухгалтерському обліку інформації про дебіторську заборгованість та розкриття її у фінансовій звітності підприємства.

5. П(С) БО 2 «Баланс» . Цей нормативний акт визначає методологічні принципи формування у бухгалтерському обліку інформації про дебіторську заборгованість та розкриття її змісту в статтях балансу.

6. Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон . Ця інструкція регламентує повний порядок обліку службових відряджень, оформлення необхідних документів, дозволів наказів та граничні суми добових норм витрат, що застосовують підприємства та організації при відряджені своїх працівників.

7. Методичні рекомендації по застосуванню регістрів бухгалтерського обліку», затверджені наказом Міністерства фінансів України . Ці Методичні рекомендації по застосуванню регістрів бухгалтерського обліку спрямовані на узагальнення у регістрах бухгалтерського обліку методом подвійного запису інформації про наявність і рух активів, капіталу, зобов'язань, обороти за кредитом рахунку 37 відображаються у розділі I Журналу 3. Записи в цьому Журналі здійснюються на підставі підсумкових даних відомостей 3.1 - 3.6 та первинних документів. Згідно п. 29.2. методичних рекомендацій Відомість 3.2 призначена для аналітичного обліку поточної дебіторської заборгованості (з підзвітними особами, за авансами виданими, за претензіями, за відшкодуванням завданих збитків, за позиками членів кредитних спілок та за іншими операціями). У Відомості 3.2 для обліку розрахунків за кожним дебітором відводиться необхідна кількість рядків. Сальдо визначається за кожним дебітором і також переноситься в графи 5 і 6 Відомості 3.2 на наступний місяць. Підсумки граф 16 - 21 (рядок «Усього за рахунком 37») цієї відомості переносяться до графи 6 розділу I Журналу 3

8. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку №88 . Положення встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами.

9. Інструкція по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків №69 , що визначає організаційно-підготовчий етап інвентаризації дебіторської та кредиторської заборгованості серед інших включає процедури з перевірки повноти та своєчасності рознесення розрахунково-платіжних документів. Тільки після цього встановлюють перелік всіх контрагентів, по яких є заборгованість. На технологічно-документальному етапі проводиться зіставлення розрахунків з контрагентами. Згідно з п. 11.11 інструкції на рахунках обліку розрахунків з покупцями і замовниками, постачальниками і підрядчиками, іншими дебіторами і кредиторами повинні залишатися виключно погоджені суми. При цьому в Інструкції №69 по суті вказаний лише порядок здійснення інвентаризації дебіторської заборгованості, оскільки п. 11.11 цього документу передбачено передачу лише підприємствами-кредиторами виписки про заборгованість дебіторам. У свою чергу, підприємства-дебітори зобов'язані протягом десяти днів з дня отримання виписки підтвердити заборгованість або заявити свої заперечення. Отже, виникає ситуація, коли порівняння й підтвердження реальності кредиторської заборгованості залежать лише від підприємств-кредиторів. На нашу думку, в Інструкції №69 варто або передбачити можливість оформлення й передачі виписки про заборгованість як дебіторами, так і кредиторами, або закріпити можливість документального запиту виписки про кредиторську заборгованість у підприємств-дебіторів та обов'язкову відповідь на нього.

10. Порядок складання звіту використання коштів, наданих на відрядження або під звіт форма №440 . Цей документ затверджує форму авансового звіту, який повинна скласти особа прибувши з відрядження та визначається термін надання звіту. За наявності надміру витрачених коштів їх сума повертається платником податку в касу або зараховується на банківський рахунок податкового агента платника податку, що їх надав, до або під час подання зазначеного звіту. Заповнення авансового звіту визначено п. 6 Порядку складання звіту, затвердженого згаданим Наказом №440. На жаль, з чинної редакції цього пункту можна зрозуміти лише те, які графи повинні заповнювати (підписувати) керівник підприємства і підзвітна особа. Щодо заповнення граф «Звіт перевірено», «Залишок внесений (перевитрата видана) у сумі за касовим ордером», бухгалтерських проводок, розрахунку штрафу та суми утриманого податку за несвоєчасно повернуті витрачені кошти на відрядження або під звіт, то відповідно до п. 6 Порядку їх має заповнювати особа, яка надала кошти на відрядження. Кого мала на увазі ДПАУ у цьому випадку під зазначеними особами, з тексту Порядку не зрозуміло. У зв'язку з цим бухгалтери часто-густо зазнають певних труднощів із заповненням названих граф, особливо щодо того, хто повинен ставити в них свій підпис.

11. П(С) БО 11 «Зобов'язання» . Цей нормативний акт визначає методологічні основи формування у бухгалтерському обліку інформації про зобов'язання підприємства та розкриття її у фінансовій звітності підприємства.

Дебіторська заборгованість являє собою можливі фінансові спроможності підприємства і має велике значення, оскільки, використовується не тільки для управління, а й для узагальнення результатів у масштабі галузей і народного господарства в цілому. Від правильності ведення обліку розрахунків з дебіторами залежить достовірність даних про отриманий підприємством прибуток та відображення активів у фінансовій звітності підприємства.

Діяльність кожного підприємства передбачає реалізацію продукції, надання робіт та послуг з метою отримання прибутку, що в свою чергу веде підприємство до вступу у різні розрахункові відносини. Розрахункові відносини передбачають сплату коштів покупцем постачальнику за отримані товар та послуги. Але несвоєчасні розрахунки по рахунках, розрахунки по передплаті зумовлюють виникнення дебіторської заборгованості, яка потребує відображення її в обліку для отримання повної та достовірної інформації про розрахункові операції, результат яких потім відображується у звітності.

Отже визначимо, що таке дебіторська заборгованість.

Дебіторська заборгованість визнається активом, якщо існує ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигод та може бути достовірно визначена її сума.

Дебіторська заборгованість - це сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату. Відповідно виникає потреба і у визначені дебіторів підприємства.

Дебітори - юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їх еквівалентів або інших активів.

Дебіторська заборгованість має свою класифікацію. Відповідно до класифікації дебіторська заборгованість поділяється на довгострокову і поточну дебіторську заборгованість.

Довгострокова дебіторська заборгованість - сума дебіторської заборгованості, яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після дванадцяти місяців з дати балансу, відображується у складі необоротних активів.

Поточна дебіторська заборгованість - сума дебіторської заборгованості, яка виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашена протягом дванадцяти місяців з дати балансу, відображується у складі оборотних активів.

Операційний цикл - це проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та отриманням коштів від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг.

Зобов'язання - заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що висвітлюють у собі економічні вигоди.

Постачальники - юридичні або фізичні особи, які здійснюють постачання ТМЦ (сировини, матеріалів, запчастин, МШП), що надають послуги (подачу електроенергії, газу, води, пару тощо), виконують роботи (поточний і капітальний ремонт основних засобів тощо).

Підрядники - спеціалізовані підприємства або фізичні особи, які виконують будівельно-монтажні роботи при спорудженні об'єктів на підставі договорів підряду на капітальне будівництво.

Зобов'язання перед постачальниками та підрядниками відносяться до поточних і як і усі поточні зобов'язання відображуються в балансі за сумою погашення.

Виходячи з економічної класифікації в бухгалтерському обліку і відбувається будівництво інформаційних потоків по рахунках дебіторської заборгованості підприємства.

Згідно з П(С) БО 10 дебіторська заборгованість визнається активом, якщо існує ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигод, і її сума може бути достовірно визначена (майбутня економічна вигода - це потенціал, який може сприяти надходженню, прямо або непрямо, грошових коштів та їх еквівалентів на підприємство) .

Тільки поточна заборгованість принципово може вважатися сумнівною або безнадійною. Довгострокова заборгованість зможе тільки після переводу її в розряд поточної. Раніше тільки заборгованість основних дебіторів, тобто дебіторську заборгованість за товари, роботи, послуги, яку обліковували на рахунку 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками».

Цей рахунок призначено тільки для відображення дебіторської заборгованості за фактично відвантажені продукцію, товари, роботи, що є предметом основної діяльності підприємства. Знаючи про нелюбов до дроблення дебіторської заборгованості за чисельними рахунками Інструкції №291 , тобто всупереч вимогам на практиці на рахунку 36 можна «зустріти» й отримані від покупців аванси, й іншу зовсім не «основну» дебіторську заборгованість. Проте навіть при такому вільному трактуванні призначення цього рахунку, складаючи баланс треба було відділяти основних дебіторів від інших і нараховувати «під них» резерв сумнівних боргів, для того щоб у валюту балансу потрапляла чиста реалізаційна вартість основної «дебітори». Ясна річ, що коли резерв нараховується виходячи із загального сальдо рахунку 36 (у разі обліку заборгованості «котловим» методом), помилки не можна було уникнути, бо під «очищення, резервом потрапляла «надмірна» дебіторська заборгованість, а отже, порушувалися вимоги П(С) БО 10 .

З питання визначення резерву сумнівних боргів, яке визначається у П(С) БО 10, по-перше, у п. 9 зазначено, що класифікація дебіторської заборгованості здійснюється шляхом групування дебіторської заборгованості по строкам її непогашення, але у стандарті не вказано, як і за який період визначити це групування, оскільки термін може бути від одного дня до трьох років включно; по-друге, у стандарті не вказано за які попередні періоди, для визначення коефіцієнту сумнівності по кожній групі, береться сума безнадійної заборгованості (відповідний період попереднього року, квартал, 6 місяців, 9 місяців поточного року або попередній рік) і яка безнадійна заборгованість списана за період чи на дату балансу; по-третє, так як П(С) БО 10 п. 9 визначає величину резерву як помноження дебіторської заборгованості та коефіцієнт сумнівності, то таким чином, коефіцієнт сумнівності повинен бути розрахований статистичним методом з урахуванням суми заборгованості та часу її погашення по кожній групі.

У додатку до П(С) БО 10 наведено приклад визначення резерву сумнівної заборгованості на підставі класифікації дебіторської заборгованості та вказано, що підприємство самостійно обирає групи фактично списаної дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги, але знов не вказано, як цей вибір здійснити на практиці. Крім того, не визначено точний порядок визнання дебіторської заборгованості сумнівною: відсутній перелік достатніх документів, необхідних для підтвердження фактів сумнівності, безнадійності. У той же час не має й вказівок про самостійне визнання підприємством тієї чи іншої заборгованості як сумнівної.

Методичні рекомендації по застосуванню регістрів бухгалтерського обліку , згідно з якими облік розрахунків з постачальниками та підрядниками, покупцями і замовниками, різними дебіторами і кредиторами, облік виданих та отриманих короткострокових векселів, виданих довгострокових векселів, довгострокових і поточних зобов'язань здійснюється у Журналі 3 та відомостях аналітичного обліку: відомість 3.1 аналітичного обліку розрахунків з покупцями та замовниками; відомість 3.2 аналітичного обліку розрахунків з різними дебіторами; відомість 3.4 аналітичного обліку виданих авансів.

Для аналітичного обліку розрахунків з постачальниками та підрядниками, що відображуються на рахунку 63 призначена Відомість 3.3. Протягом місяця записи у відомості здійснюються по мірі визнання зобов'язання за матеріальних цінностей, нематеріальних активів, роботи і послуги та проведення розрахунків з постачальниками та підрядниками на основі первинних облікових документів (товарно-транспортних накладних, накладних на відпуск ТМЦ, актів приймання матеріалів, робіт, послуг, прибуткових і видаткових касових ордерів, виписок банку та ін.).

Сальдо на кінець місяця приводиться за кожним постачальником і підрядником та переноситься в графу 6 Відомості 3.3 на наступний місяць.

В графі 20 Відомості 3.3 відображується загальна сума, що підлягає сплаті постачальнику, підряднику за одержані ТМЦ, нематеріальні активи, прийняті роботи й послуги. Підсумки граф 13-19 цієї відомості переносяться в графу 10 розділу І Журналу 3.

Підзвітні особи - фізичні особи даного підприємства, яким надається готівка для виконання завдань під час відрядження, а також на господарські потреби або закупівлю дрібним оптом матеріальних цінностей (канцелярських, поштових та ін.).

Нормативний документ, який врегульовує питання порядку відрядження працівників підприємств усіх форм власності є Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон, затверджена наказом Міністерства фінансів України №59 . Окремим видом витрат при відряджені, що не потребують спеціального документального підтвердження є добові, норми яких встановлені Постановою Кабінету міністрів України «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон» . Добові за час перебування особи у відрядженні нараховуються за всі дні (включаючи день від'їзду і день приїзду) перебування у відрядженні в межах України, включаючи вихідні, святкові і неробочі дні, час перебування в дорозі (разом із вимушеним зупинками).

На відряджену особу поширюється режим робочого часу, тому замість днів відпочинку, не використаних за час відрядження, інші не надаються, за винятком випадку, коли вихідним був день вибуття у відрядження.

Добові на сьогоднішній день встановлені в розмірі 30-ти грн (у межах України) і не потребують спеціального документального підтвердження, крім відміток про прибуття у місце відрядження і виїзд з нього.

До звіту прикладаються проїзні білети, рахунки готелів у розмірі фактичних витрат з урахуванням наданих послуг (прання, чистка, прасування), бронювання місць у готелях, вартості місяця за добу, за користування холодильником і телевізором. Відшкодовуються також витрати на службові телефоні переговори, телеграми. Якщо відрядження оформлено на один день, йому також оплачується проїзд та добові, як за повну добу.

Згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», національні стандарти бухгалтерського обліку не повинні суперечити міжнародним. Але на відміну від українських П(С) БО, МСФЗ не передбачають єдиного стандарту, що регулює облік дебіторської заборгованості. Питання щодо обліку дебіторської заборгованості регулюються декількома міжнародними стандартами, серед яких: МСФЗ 1 «Подання фінансових звітів», МСФЗ 32 «Фінансові інструменти: розкриття та подання», МСФЗ 39 «Фінансові інструменти: визнання та оцінка». Розглянемо відмінності між національними та міжнародними стандартами.

Відповідно до П(С) БО 10 дебіторська заборгованість - це сума заборгованості дебіторів підприємстві на певну дату, відповідно ж до МСФЗ 32 дебіторська заборгованість визначається як фінансовий актив, а визначення дебіторської заборгованості не надається. Що ж стосується фінансового активу, то в П(С) БО 13 зазначено, що це грошові кошти та їх еквіваленти; контракт, що надає право отримати грошові кошти або інший фінансовий актив від іншого підприємства; контракт, що надає право обмінятися фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно вигідних умовах; інструмент власного капіталу іншого підприємства. А у вищезазначеному міжнародному стандарті записано, що фінансовий актив - це будь-який актив, який є контрактним правом отримувати грошові кошти чи інший фінансовий актив від іншого підприємства.

В Україні дебіторська заборгованість визнається активом, якщо існує ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигод і може бути достовірно визначена її сума одночасно з визнанням доходу від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг. В МСФЗ 39 зазначено, що підприємству слід визнати дебіторську заборгованість у балансі, коли воно стає стороною конкретних зобов`язань і внаслідок цього має юридичне право отримувати грошові або інші цінності.

Існують суттєві відмінності і в оцінці дебіторської заборгованості, адже згідно національного стандарту поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги оцінюється за первісною вартістю, а включається до підсумку балансу за чистою реалізаційною вартістю. МСФЗ 39 говорить нам про те, що під час первісного визнання фінансового активу слід оцінювати їх за собівартістю, яка є справедливою вартістю компенсації, наданої або отриманої за них. Після первісного визнання дебіторську заборгованість визнають за амортизованою собівартістю із застосуванням методу визначення за ефективною ставкою відсотка.

Згідно з визначеннями наведеними в П(С) ПО 2 і П(С) БО 10, дебіторська заборгованість поділяється на поточну і довгострокову. МСФЗ 39 же поділяє дебіторську заборгованість на ініційовану підприємством та неініційовану. Перша - означає її придбання підприємством як участі у позиці, наданій іншим позикодавцем за умови, що підприємство фінансує цю позику на дату, коли її ініціює цей інший позикодавець. Друга ж - класифікується як утримувана до строку погашення, наявна для продажу або утримана для операції. Ця класифікація є досить заплутаною, тому й дуже важко взагалі зрозуміти, що тут мали на увазі. Але не дивлячись на те, що класифікація за П(С) БО 10 є більш зрозумілою, тобто вказується, що потрібно групувати дебіторську заборгованість за строками її погашення, однак для здійснення планування обчислення дебіторської заборгованості за наданою класифікацією недостатньо. Треба знати, з яким контрагентом та за яких умов укладені угоди. Тобто виникає потреба у групуванні дебіторської заборгованості також за галузевим призначенням підприємства.