Методи обліку витрат на виробництво

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Економічна сутність, склад і класифікація витрат на виробництво продукції

2. Методи обліку витрат на виробництво

3. Облік прямих витрат

4. Облік і розподіл накладних витрат

5. Зведений облік витрат на виробництво і калькуляція собівартості продукції

6. Автоматизація витрат виробництва



Вступ

В умовах переходу до ринкової економіки собівартість продукції і витрати на виробництво є найважливішими показниками виробничо-господарської діяльності підприємств. Обчислення цих показників необхідно для: оцінки виконання плану за даними показниками і його динаміки; визначення рентабельності виробництва й окремих видів продукції; здійсненнявнутрішньовиробничого госпрозрахунку; виявлення резервів зниження собівартості продукції; обчислення національного доходу в масштабах країни; розрахунку економічної ефективності впровадження нової техніки, технології, організаційно-технічних заходів; обгрунтування рішень про виробництво нових видів продукції і зняття з виробництва застарілих. У вітчизняній практиці облік витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції є складовою частиною загальної єдиної системи бухгалтерського обліку. Якщо раніше обліку витрат особливу увагу приділяли лише на великих підприємствах, то зараз в умовах ринкової економіки, внаслідок посилення конкуренції, ускладнення виробничих процесів цей напрямок обліку стає все більш актуальним для малих і середніх підприємств та організацій. Все більше значення для підприємства набуває вирішення таких завдань як: інформаційне забезпечення процесу прийняття рішень; забезпечення бази для ціноутворення; контроль економічної ефективності діяльності підприємства; отримання даних про результати діяльності; розрахунок вартісної оцінки для статей балансу та інші.Актуальність даної теми курсової роботи обумовлена ??тим, що облік витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції займає центральне місце для бухгалтерів, менеджерів та інших керівних працівників, так як правильний і своєчасний облік витрат дає можливість аналізу причин відхилень з тим, щоб своєчасно вжити заходів щодо запобігання погіршення діяльності організації, або навпаки розширення кола збуту продукції, проведення заходів у бік намітив зменшення витрат на виробництво.Однією з найважливіших завдань управлінського обліку є калькулювання собівартості продукції. Собівартість продукції - це виражені в грошовій формі витрати на її виробництво і реалізацію. Собівартість продукції (робіт, послуг) підприємства складається з витрат, пов'язаних з використанням у процесі виробництва продукції (робіт, послуг) природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, трудових ресурсів, а також інших витрат на її виробництво і реалізацію . Собівартість продукції є якісним показником, в якому концентровано відбиваються результати господарської діяльності організації, її досягнення і наявні резерви. Чим нижча собівартість продукції, тим більше економиться праця, краще використовуються основні фонди, матеріали, паливо, тим дешевше виробництво продукції обходиться підприємству, так і всьому суспільству.Метою даної курсової роботи є вивчення калькулювання собівартості продукції і витрат на виробництва, що включає в себе вивчення класифікації та методів обліку витрат, облік прямих витрат, розподіл накладних витрат. Також в даній контрольній роботі будуть розглянуті основні переваги та недоліки даної системи обліку витрат.При написанні курсової роботи були використані положення чинних нормативно-правових актів, джерела навчально-методичної та навчально-практичної літератури, пов'язані з предметної області дослідження в курсовій роботі.

витрати калькуляція собівартість



1. Економічна сутність, склад і класифікація витрат на виробництво продукції

У кожній галузі народного господарства є специфічні особливості організації виробничого процесу, а отже, і складу та структур и виробничих витрат. Але, незважаючи на галузеві особливості, завжди у процесі виробництва беруть участь засоби праці, предмети праці та робоча сила, а у деяких галузях - природні ресурси (земля, сонячна енергія тощо). Використання цих елементів виробництва зумовлює витрати підприємств у процесі їх господарської діяльності. Ці витрати здійснюються у вигляді вар

тості використаних предметів праці (сировини, матеріалів, палива тощо), витрат на оплату праці та частини вартості використаних засобів праці у розмірі їх амортизації. Природні фактори, як правило, грошової оцінки не мають, і їх використання не збільшує суми витрат на виробництво.

Практично витрати обліковують у розрізі окремих статей: сировина та матеріали, оплата праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація основних засобів, паливо і енергія на технологічні потреби, витрати на ремонт основних засобів і т. ін.

Склад витрат, які відносяться на собівартість виготовленої продукції у бухгалтерському обліку, регламентується Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», а у податковому обліку - Законом України «Про оподаткування прибутку підприємства» (у редакції Закону № 283/ 97 від 22.05.1997 р. зі змінами і доповненнями).

У зв'язку з тим, що П(С)БО 16 «Витрати» має досить загальний (концептуальний) характер і не враховує особливості кожної галузі виробництва, міністерствам та відомствам надано право розробляти методичні рекомендації з питань організації обліку витрат та калькування собівартості продукції у відповідних галузях.

Більшість міністерств та інших центральних органів управління розробили і затвердили рекомендації для відповідних галузей.

Це такі документи, як:

- Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг), затверджені Державним комітетом промислової політики України 02.02.01 р., № 47;

- Методичні рекомендації з формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті, затверджені Міністерством транспорту України 05.02.01 р. № 65;

- Методичні рекомендації з формування складу витрат та порядку їх планування у торговельній діяльності, затверджені Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України 22.05.02 р., № 145 та ін.

Подібні рекомендації затверджені з обліку витрат і калькулюванню собівартості у сільському господарстві, житлово-комунальному господарстві, будівельно-монтажних робіт, проектно-пошукових робіт, послуг зв'язку тощо. (Атамас , 34)

Прийняття більшості управлінських рішень ґрунтуються на зіставленні очікування доходів від реалізації певних заходів з витратами, пов'язаними з їх здійсненням. Відомості про види витрат, їх обсяги й динаміку становлять інформаційну базу прийняття рішень щодо формування портфеля замовлень, асортименту продукції, напрямів і обсягів діяльності, управляння запасами, ціноутворення, оцінки інвестиційних проектів тощо. (Г.О. Партин Управлінський облік, 41)

За словами Партина Г.О.: «Витрати - це грошове вираження суми ресурсів (технічних, трудових, матеріальних, фінансових, інформаційних), витрачених з певною метою». (Г.О. Партин Управлінський облік, 41)

У процесі виробництва продукції витрати виникають на різних стадіях виробництва, вони містять різні за економічним змістом витрати, які залежать від характеру виготовлення виробів, виконання робіт, технології та організації праці. Тому витрати на виробництво продукції за своїм кількісним і якісним складом неоднакові не тільки на підприємствах різних галузей, але і на різних підприємствах в межах однієї галузі. Таким чином, виникає необхідність в загальній класифікації всіх витрат, яка відповідала б вимогам планування, обліку, калькулювання та аналізу собівартості продукції. Така класифікація необхідна для зіставлення витрат з однорідної продукції, що випускається на різних підприємствах, встановлення співвідношень між окремими видами витрат на різних рівнях планування, а також для впровадження внутрішньофірмового госпрозрахунку. У процесі планування та обліку витрат на підприємствах розробляються два види документів:

1) кошторис витрат на виробництво продукції.

2) калькуляція собівартості окремих видів продукції.

Кошторис витрат на виробництво - це документ, що визначає загальний рівень витрат виробництва по підприємству в цілому за певний період. Для складання кошторису всі витрати групуються за економічними елементами, що відображає їх розподіл за економічним змістом незалежно від форми використання у виробництві того чи іншого виду ресурсу та місця здійснення витрат. Сутність класифікації за елементами витрат полягає в їх розмежуванні за ознакою економічної однорідності, яка визначається на основі функціональної ролі окремих видів витрат у процесі виробництва. Групування за економічними елементами дозволяє: - визначити потребу живої і матеріалізованої праці на виробництво запланованого обсягу продукції; - розподілити витрати за економічним змістом; - встановити частку того чи іншого елемента у загальних витратах на виробництво продукції. Для підприємств усіх галузей промисловості встановлена ??наступна обов'язкова номенклатура витрат на виробництво за економічними елементами:

* матеріальні витрати;

* витрати на оплату праці;

* відрахування на соціальні потреби;

* амортизація основних фондів;

* інші витрати.

Наведемо коротко характеристику окремих груп витрат.

Вичерпані (спожиті) витрати - це витрати звітного періоду, що призводять до зменшення активів або збільшення зобов'я зань у процесі поточної діяльності для отримання доходу у звітно му періоді. До них можна віднести витрати сировини і матері алів, нарахування оплати праці і т. ін. на виробництво продукції, яка реалізована у звітному періоді. Вичерпані витрати відобра жають у звіті про фінансові результати як собівартість реалізова ної продукції.

Невичерпані (неспожиті) витрати - це збільшення зобов'я зань або зменшення активів у процесі поточної господарської діяльності для отримання доходу у майбутньому. До таких вит рат можна віднести витрати на придбання матеріалів, які ще не витрачені (не спожиті), товарів, які ще не реалізовані і відобра жаються у складі активів підприємства як запаси (рис. 2 .2).

Витрати на продукцію - це витрати, пов'язані з виробницт вом продукції або придбанням товарів для реалізації, тобто це - виробничі витрати.

Прямі витрати - це витрати, які можуть бути віднесені без посередньо до певного об'єкта обліку витрат економічно доціль ним методом. Це означає, що при вирішенні питання про доцільність прямого віднесення витрат на конкретний об'єкт обліку витрат (вид продукції, замовлення тощо) необхідно керуватися принципом співвідношення витрат і вигод. До прямих відносять в першу чергу вартість основних матеріалів та зарплати, витрачених на виготовлення конкретного виду продукції.

Непрямі (опосередковані) витрати - це витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до певного об'єкта обліку витрат прямим методом (наприклад, амортизація будівлі цеху, в якому виробляють різні види продукції). Одні й ті витрати можуть бути одночасно прямими для одного об'єкта обліку витрат і непрямими - для іншого (наприклад, опалення і освітлення цеху - прямі витрати цеху, але непрямі витрати для конкретного виду продукції, яка виробляється у цьому цеху).

Основні витрати - це прямі витрати на продукцію, без яких саме виробництво продукції стає неможливим. До основних відносять: прямі витрати на оплату праці, прямі матеріальні витрати, інші прямі витрати (амортизація, орендна плата тощо, які можна віднести на конкретний об'єкт обліку витрат).

Накладні виробничі витрати - це витрати на продукцію, які не можуть бути віднесені до певного об'єкта обліку витрат економічно доцільним методом (непряма зарплата, витрати на утримання обладнання, утримання виробничих приміщень тощо). Це загальновиробничі витрати. Їх розподіляють між окремими видами продукції умовно, пропорційно до попередньо обраноїбази.

У зарубіжній практиці управлінського обліку досить часто прямі витрати на оплату праці та виробничі накладні витрати об'єднують в одну групу і визначають їх як конверсійні витрати, тобто витрати на обробку сировини і матеріалів з метою перетворення їх у готові вироби.

Релевантні витрати - це витрати, які можуть бути змінені внаслідок прийняття певного управлінського рішення. Поняття релевантних витрат дуже широко використовується в управлінському обліку, тому зупинимося на їхній характеристиці дещо детальніше.

Релевантні витрати повинні відповідати таким критеріям:

1) вони повинні бути пов'язаними із завданням підприєм ства, конкретними проектами, рішеннями, сприяти зростанню потенціалу підприємства та зміцненню благополуччя власників;

2) вони повинні змінюватися залежно від можливого управлінського рішення, тобто залежати від управлінського рішення;

3) вони повинні відноситися до майбутніх витрат, тому що всі минулі витрати залишаються незмінними, щоб не сталося в майбутньому.

Нерелевантні витрати - це витрати, які не залежать від прийнятого (або можливого) управлінського рішення. До них належать не лише минулі витрати, а й частина майбутніх витрат, які будуть незмінними при різних варіантах рішення.

Наприклад, автопідприємство вирішило придбати додатко во один вантажний автомобіль. Постачальники запропонували йому декілька моделей, що відрізняються вантажопідйомністю, питомими витратами пального, нормативною тривалістю експлуатації, вартістю техобслугову вання, купівельною вартістю самого автомобіля і витратами на його реєстрацію тощо. Це все релевантні витрати. Крім того, для автомобіля треба найняти водія. На підприємстві оплата водія передбачена окладна незалежно від моделі автомобіля, тому що автомобіль планується викорис товувати як машину техобслуговування. У даному випадку витрати на оплату праці водія є нерелевантними для прийняття рішення про те, яку модель краще придбати. Але якщо оплата водія буде залежати від моделі автомобіля, то її треба буде віднести до релевантних витрат.

Як видно з наведеного прикладу, різні варіанти рішення зумовлюють різні витрати. У практиці управлінського обліку витрати, що складають різницю між окремими варіантами альтернативних рішень, називають по різному: диференціальними, при ростними, додатковими, інкрементними.

Постійні витрати - це такі витрати, сума яких не залежить від обсягу виробництва, тобто вони не змінюються при зміні обсягу виробництва до певної межі (наприклад, витрати на освітлення приміщення цеху не залежать прямо від кількості окремих видів продукції, що в ньому виготовлені).

Змінні витрати - це витрати, сума яких пропорційно змінюється залежно від зміни обсягу виробництва (наприклад, витрати основних матеріалів на виготовлення продукції).

Дійсні (реальні) витрати - це витрати, які зумовлюють зменшення активів або збільшення зобов'язань і вимагають сплати грошей або витрачання інших активів. Дійсні витрати відобра жають в системі обліку в міру їх здійснення (наприклад, нараху вання оплати праці, списання витрачених матеріалів і т. ін.).

Можливі витрати - це втрачена вигода, коли вибір одного варіанта рішення зумовлює відмову від іншого варіанта альтернативного рішення, який також забезпечував одержання певної вигоди. У такому випадку вибір одного варіанта призводить до втрати вигоди, яку міг би забезпечити інший варіант. Сума цієї втраченої вигоди і враховується як можливі витрати. Їх ще називають альтернативними, або можливими витратами.

Маржинальні витрати - це витрати на виробництво додаткової одиниці продукції понад досягнутий рівень, тобто це сума змінних витрат з розрахунку на одиницю продукції.

Середні витрати - це середня арифметична собівартість одиниці продукції, розрахована відношенням загальної суми витрат до кількості одиниць виготовленої продукції.

Контрольовані витрати - це такі витрати, рівень яких менеджер може контролювати або змінювати своїми діями (рішеннями). Рівень контрольованості витрат залежить від рівня управління та часу, протягом якого здійснюється контроль за витратами.

Неконтрольовані витрати - це витрати, які менеджер не може контролювати та на які не може впливати своїми рішеннями. По суті, зовсім неконтрольованих витрат не буває, але є витрати, які не може проконтролювати конкретний менеджер за відведений період часу.

До матеріальних витрат відносяться:

- витрати на придбання сировини і матеріалів, запасних частин, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, палива, води й енергії всіх видів;

- витрати на придбання інструментів, пристосувань, інвентарю, приладів, лабораторного обладнання, спецодягу та іншого майна, що не є амортизируемим майном. Вартість такого майна включається до складу матеріальних витрат у повній сумі в міру введення його в експлуатацію;

- оплата робіт і послуг виробничого характеру, виконуваних сторонніми організаціями;

- витрати, пов'язані з утриманням та експлуатацією фондів природоохоронного призначення (очисних споруд, золоуловлювачів, фільтрів та ін .);

- платежі за гранично допустимі викиди забруднюючих речовин в природне середовище та інші аналогічні витрати.

Вартість матеріальних ресурсів формується виходячи з цін їх придбання, витрат на транспортування, доставку, розвантаження та інших витрат, пов'язаних з придбанням товарно-матеріальних цінностей. [14, c.96]

Сума матеріальних витрат зменшується на вартість зворотних відходів, під якими розуміються залишки сировини (матеріалів), напівфабрикатів, теплоносіїв та інших видів матеріальних ресурсів, що утворилися в процесі виробництва продукції, частково втратили споживчі якості вихідних ресурсів (хімічні або фізичні властивості) і в силу цього використовуються з підвищеними витратами (зниженим виходом продукції) або не використовуються за прямим призначенням. При списанні сировини і матеріалів, використовуваних при виготовленні продукції, застосовується один з таких методів оцінки:* за собівартістю одиниці запасів;* по середній собівартості;* за собівартістю перших за часом придбання (FIFO);* за собівартістю останніх за часом придбання (LIFO).У витрати на оплату праці включаються будь-які нарахування працівникам у грошовій і (або) натуральної формах, стимулюють нарахування і надбавки, компенсаційні нарахування, пов'язані з режимом роботи або умовами праці, премії й одноразові заохочувальні нарахування, а також витрати, пов'язані з утриманням працівників, передбачені трудовими і колективними договорами.До інших витрат, пов'язаних з виробництвом та реалізацією продукції, відносяться наступні:- Суми податків і зборів, нараховані відповідно до законодавства України;- Орендні (лізингові) платежі за орендоване (прийняте у лізинг) майно;- Витрати на відрядження;- Витрати на утримання службового автотранспорту;- Витрати на оплату консультаційних, інформаційних та юридичних послуг;- Представницькі витрати;- Витрати на рекламу;- Витрати на поштові, телефонні, телеграфні послуги та інші витрати.Групування за економічними елементами дозволяє:- Визначити потребу живої і матеріалізованої праці на виробництво запланованого обсягу продукції;- Розподілити витрати за економічним змістом;- Встановити частку того чи іншого елемента у загальних витратах на виробництво продукції.Класифікація витрат за економічними елементами служить основою для розробки кошторису витрат на виробництво. Кошторис витрат на виробництво є документом, інформація якого використовується при плануванні зниження собівартості продукції, складання матеріальних балансів, балансу доходів і витрат. З її допомогою аналізується робота промисловості, у тому числі визначається технічний рівень виробництва, трудомісткість, продуктивність праці; встановлюється потреба підприємства у виробничих основних і оборотних фондах; визначається ряд показників фінансової діяльності підприємства. Проте класифікація витрат за економічними елементами не дозволяє обчислити собівартість одиниці продукції в кожен плановий (звітний, контрольований) момент часу.Для розрахунку собівартості одиниці продукції витрати групуються по калькуляційних статтях. Таке групування відображає склад витрат залежно від напрямку витрат (на виробництво або його обслуговування) і місця виникнення (основне виробництво, допоміжні служби, обслуговуючі господарства). Сутність калькулювання полягає в розмежуванні витрат за цільовим призначенням та місцем їх виникнення. Іншими словами, витрати підприємства поділяються відповідно до їх виробничим призначенням, враховуючи, що один і той же вид витрат може мати різне призначення. Так, паливо витрачається на підприємстві як на технологічні цілі, так і для опалення, тобто витрати на паливо пов'язані не тільки з виробництвом даного виду продукції, але і з потребами підприємства в цілому. Точно так само можна розділити витрати на енергію. Витрати підприємства на оплату праці поділяються на оплату основних виробничих робітників, допоміжних робітників, оплату цехового і управлінського персоналу. Класифікація витрат по калькуляційних статтях має суттєві відмінності по галузях промисловості, відображаючи їх специфіку. Разом з тим в даний час існує типова номенклатура калькуляційних статей. Завдяки постатейною класифікації витрати можуть контролюватися в плані і обліку за місцем їх виникнення і по окремих видах продукції. Крім того, по кожній статті витрат можна визначити ступінь зв'язку величини витрат з встановленою калькуляційної одиницею. Для більш повного обгрунтування собівартості в межах статей витрат (постатейного номенклатури) використовують різні аналітичні угруповання витрат. На відміну від розглянутих класифікацій, які передбачають системне розмежування усієї сукупності витрат за певними ознаками, аналітичні угруповання не ставлять перед собою такої мети. З їх допомогою всі витрати за статтями калькуляції поділяються на дві частини, кожна з яких характеризує певне відношення до ознаки, що є основою конкретної угруповання. Існує безліч різних аналітичних угруповань витрат, серед яких основними є наступні. За способом віднесення на собівартість окремих продуктів витрати діляться на прямі і непрямі, які конкретніше розглянемо в наступних розділах курсової роботи. [11, c.108]

2. Методи обліку витрат на виробництво

Залежно від характеру виробничої діяльності виділяють дві основні системи калькулювання: калькулювання за замовленнями і калькулювання по процесах. Розглянемо більш детально кожну з систем калькулювання.

Калькулювання за замовленнями традиційно застосовується в індивідуальних і дрібносерійних виробництвах (кораблебудування, авіаційна промисловість, будівництво, виробництво меблів, видавнича діяльність та ін.)

Калькулювання за замовленнями (Job-Order Costing) - система калькулювання собівартості продукції на основі обліку витрат по кожному індивідуальному виробу або за окремою партії виробів.

У цій системі калькулювання об'єктом обліку є окреме замовлення на виготовлення одного виробу, партії виробів чи на виконання певного обсягу робіт (послуг).

На підставі замовлення клієнта бухгалтерія підприємства відкриває виробниче замовлення, тобто замовлення певним виробничим підрозділам на виконання відповідних операцій або їх стадій. Кожному замовленню присвоюється свій код, який вказується у всіх документах, пов'язаних з виконанням робіт та використанням ресурсів.

Для узагальнення витрат і калькулювання собівартості використовується відомість (картка) обліку витрат (табл. 2.1). У цьому обліковому реєстрі фіксуються всі фактичні витрати, пов'язані з виконанням замовлення.

Таблиця 2.1 Відомість обліку витрат на замовлення

Замовник ВАТ "Фіалка" Замовлення № 245

Вид роботи: виготовлення десяти електромоторів

Дата початку роботи: 04.01.2004 Дата закінчення роботи: 29.01.2004

Дата	Матеріалы, грн	Зарплата, грн	Розподіленізагальновиробничі витрати, грн
	№ вимоги	Сума	№ наряда	Сума	Дата	Ставка	Сума
6	496	530			29.01	150% прямої зарплати	735
8			379	120
12	501	220			Собівартість закінченого замовлення	2 055
15			384	160
21			391	100	собівартість одного електромотора	205,5
23	514	80
28			403	110	Примітка: продукціяукомплектована і відправлена замовнику 31.01.2004
	Разом	830	Разом	490

Матеріали, витрачені на виконання замовлення, відображаються у відомості на підставі вимог або накладних.

Пряма заробітна плата переноситься у відомість з нарядів чи карток обліку робочого часу.

Накладні витрати розподіляються між замовленнями щомісяця пропорційно встановленої базі розподілу (прямий зарплаті, машино-годинах та ін.)

Після завершення замовлення на підставі даних відомості обліку витрат визначається його собівартість.

Фактична собівартість замовлення розраховується шляхом підсумовування всіх витрат, здійснених з моменту початку робіт. Своєю чергою, незавершене виробництво визначається сумою фактичних витрат по кожному незавершеному замовленням.

Калькулювання за процесам (Process Costing) - це система калькулювання собівартості продукції на основі групування витрат в межах окремих процесів або стадій виробництва.

Ця система характерна для масового і серійного виробництва. Сферою її застосування, як правило, є хімічна, нафтопереробна, текстильна, металургійна, фармацевтична, вугільна галузі, взуттєва промисловість, виробництво автомобілів, персональних комп'ютерів тощо.

Складність калькулювання по процесах залежить від кількості процесів і технології обробки, наявності та обсягу незавершеного виробництва.

Простий метод калькулювання може застосовуватися підприємствами, які виробляють однорідну продукцію (гідроелектростанціями, підприємствами з видобутку нафти, газу, вугілля тощо).

У цих підприємств немає незавершеного виробництва або ж його обсяг настільки незначний, що його можна не враховувати в процесі калькулювання.

Тому в цих виробництвах облік витрат ведеться по підприємству в цілому, а фактична собівартість продукції визначається сумою всіх витрат звітного періоду (місяця).

Процес калькулювання ускладнюється, якщо підприємство виготовляє різні види продукції і постійно має значний обсяг незавершеного виробництва. У цьому випадку облік організується по кожному виду продукції (або групі однорідних видів продукції), а калькулювання собівартості кожного виду продукції здійснюють з урахуванням залишків незавершеного виробництва.

Іншими словами:

Фактична собівартість виготовленої продукції	=	Незавершене виробництво на початок місяця	+	Витрати на виробництво продукції протягом місяця	-	Незавершене виробництвона кінець місяця	(2.1)

Залишок незавершеного виробництва визначається за допомогою інвентаризації або за даними оперативного обліку і оцінюється за плановою (нормативною) собівартістю або за собівартістю еквівалентної одиниці продукції. Найбільш складним є калькулювання в тому випадку, коли технологічний процес виробництва кінцевої продукції складається з окремих стадій обробки, які можуть здійснюватися послідовно або паралельно.Прикладом послідовної обробки є виробництво солі (рис. 2.1), а паралельної - виробництво взуття (рис. 2.2).

У міжнародній практиці калькулювання по процесах здійснюється звичайно за допомогою еквівалентних одиниць готової продукції.

Еквівалентна одиниця готової продукції (Equivalent Finished Unit) - це вимірювач продукції з урахуванням ступеня її готовності.Кількість еквівалентних одиниць готової продукції визначається шляхом множення кількості оброблених виробів на відсоток їх готовності.

Інакше кажучи, якщо підприємство за місяць виготовило 9000 одиниць продукції, а ще 2 000 одиниць оброблені наполовину, то витрати підприємства еквівалентні витратам на виготовлення 10 000 одиниць готової продукції:

9 000 + (2 000 * 50%) : 100 = 10 000 одиниць .

Калькулювання за процесам при такому підході включає п'ять стадій:

1. Узагальнення даних про рух фізичних одиниць продукції.

2. Розрахунок еквівалентних одиниць готової продукції для кожної статті витрат.

3. Визначення загальної суми витрат на виробництво.

4. Розрахунок собівартості еквівалентної одиниці готової продукції.

5. Розподіл виробничих витрат між готовою продукцією, шлюбом і незавершеним виробництвом.При цьому розрахунок кількості еквівалентних одиниць і калькулювання їхньої собівартості залежить від методу оцінки запасів, використовуваного підприємством (табл. 2.2).

Таблиця 2.2 Калькулювання за процесам в залежності від методу оцінки запасів

Стадія	Метод оцінки запасів
	Середньозважена собівартість	ФАЙФО
1.Узагальнення даних про рух фізичних одиниць	Визначається за формулою: Вихідний залишок + Запуск = Випуск + Понаднормативний брак + Кінцевий запас	Застосовується аналогічна формула за винятком того, що виділяються дані про вихідні запасах і кількості виробів, обробка яких розпочато в поточному періоді
2.Розрахунок еквівалентних одиниць готової продукції (Ео)	Ео = ГП + Ек,	Ео = ГП + Ек - Ен,
	де Ен и Ек -- відповідно еквівалентні одиниці в незавершеному виробництві на початок і кінець періоду; ГП -- продукція, виготовлена ??протягом періоду
3.Визначення загальної суми витрат на виробництво	Сума витрат незавершенноговиробництва на початок періоду і витрат поточного періоду	Аналогічний підхі
4.Розрахунок собівартості еквівалентної одиниціготової продукції	Частка від ділення загальної суми витрат на виробництво і загальна кількість еквівалентних одиниць	Приватне від розподілу витрат поточного періоду на кількість еквівалентних одиниць поточного періоду
5.Розподіл виробничих витрат	Добуток кількостіеквівалентних одиниць по кожній статті витрат у складі готової продукції, браку і незавершеного виробництва на собівартістьеквівалентної одиниці для кожної статті витрат	Собівартість готовоїпродукції і браку включає витратинезавершеного виробництва на початок періоду, витрати на завершення обробки виробі, не завершених на початок періоду, і витрати поточного періоду.незавершене виробництвона кінець періоду включає витрати поточного періоду

3. Облік прямих витрат

До прямих витрат відносяться: сировина і матеріали; покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру; паливо і енергія на технологічні цілі; зворотні відходи; основна і додаткова заробітна плата виробничих робітників, відрахування на соціальні заходи; витрати, пов'язані з підготовкою та освоєнням виробництва продукції; втрати від технічно неминучого браку.Матеріальні ресурси відпускаються у виробництво за лімітно-збірними картками типової форми № М-8, застосовуваним для багаторазового відпустки на протязі місяця одного виду сировини та основних матеріалів, тобто в розділі номенклатурних номерів.Недостатньо тільки проконтролювати відпуск матеріалів зі складу, необхідно так само встановити жорсткий контроль використання сировини і матеріалів у виробництві за допомогою представлених нижче методів:1) Документування відхилень від норм, при якому заміна одного виду матеріалу іншим, а також наднормативний відпустку оформляються спеціальними документами.2) Інвентарний метод: відхилення виявляються для кожного виду матеріалу в розрізі окремих виконавців, бригад, ділянок, цехів в цілому за зміну, п'ятиденку, декаду або місяць за допомогою інвентаризації, шляхом зіставлення фактичної витрати матеріалів з нормативним на фактичний випуск;3) Метод партійного розкрою полягає у виявленні відхилень від норм по кожній партії розкроюємо дорогоцінних і не дорогоцінних матеріалів.Відпустка у виробництво сировини і матеріалів знаходить відображення за дебетом 23 «Виробництво» з кредиту 201 «Сировина і матеріали». У собівартість конкретних видів продукції вартість витраченої сировини та основних матеріалів включається прямо і пропорційно кошторисних ставок або нормативному витраті на фактичний випуск, а вартість допоміжних матеріалів на технічні цілі - пропорційно вартості або кількості сировини та основних матеріалів.Покупні напівфабрикати і комплектуючі вироби використовуються для виробництва конкретних видів продукції, по цьому їх вартість прямо ставитися до собівартості останніх (Дт 23 «Виробництво» - Кт 202 «Куплені напівфабрикати і комплектуючі»).Послуги виробничого характеру також мають конкретну спрямованість, внаслідок чого прямо включаються до собівартості виробів:Дт 23 «Виробництво» - Кт 63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками», 68 «Розрахунки за іншими операціями» (послуги сторонніх організацій); 23 «Виробництво» (послуги своїх цехів та інших підрозділів).Вартість палива та енергії на технологічні цілі включаються до собівартості конкретних видів виробів прямо. Списання палива відображається бухгалтерським записом: Дт 23 «Виробництво» - Кт 203 «Паливо»; енергія покупної: Дт 23 «Виробництво» - Кт 63 «Розрахунки з постачальниками і замовниками». 685 «Розрахунки з іншими кредиторами» та власного виробництва: Дт 23 «Виробництво» - Кт 23 «Виробництво», аналітичний рахунок підрозділу допоміжного виробництва.

У процесі виготовлення виробів, здійснення робіт, послуг можуть утворитися виробничі відходи - залишки сировини і матеріалів, які повністю або частково втратили споживчі якості початкового ресурсу.Виробничі відходи діляться на поворотні і безповоротні.

Зворотні відходи можуть бути використані з підвищеними витратами (зниження виходу продукції) за прямим призначенням, для виробництва побічної продукції або реалізовані на сторону (обрізки дерева, тканини, металеві стружки тощо). Тому вони списуються з виробництва та оприбутковуються за цінами можливого використання або реалізації: Дт 209 «Інші матеріали» - Кт 23 «Виробництво».

Безповоротні (остаточні) відходи не можуть бути використані у виробництві або реалізовані на сторону, а тому не піддаються оцінці і оприбуткуванню (чад, усушка, утруска тощо) (Сердюк 62)

Основним нормативно-правовим документом, який визначає економiчнi, правовi та органiзацiйнi засади оплати працi працiвникiв, що перебувають у трудових вiдносинах, на пiдставi трудового договору з пiдприємствами, установами, органiзацiями усiх форм власностi та господарювання (далi -- пiдприємства), а також з окремими грома-дянами та сфери державного i договiрного регулювання оплати працi i спрямований на забезпечення вiдтворювальної i стимулюючої функцiй заробiтної плати є Закон України “Про оплату праці” №108/95 - ВР від 24.03.1995 року.

Законом визначено, що заробiтна плата -- це винагорода, об-числена, як правило, у грошовому виразi, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працiвниковi за ви-конану ним роботу.

Розмiр заробiтної плати залежить вiд складностi та умов вико-нуваної роботи, професiйно-дiлових якостей працiвника, результатiв його працi та господарської дiяльностi пiдприємства.

Заробітна плата складається з основної заробітної плати, до-даткової заробітної плати, а також інших заохочувальних та компен-саційних виплат.[9, c. 66]

Форми оплати праці поділяють на погодинну і відрядну.

Системи оплати праці є такі: погодинна, погодинно-преміаль-на, відрядна, відрядно-преміальна, відрядно-прогресивна, акордна, акордно-преміальна.[9, c.67]

Згідно з вимогами Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 “Витрати” до складу елемента “Витрати на оплату праці” включаються:

заробітна плата за окладами і тарифами;

премії та заохочення;

матеріальна допомога;

компенсаційні виплати;

оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу;

інші витрати на оплату праці.

Для узагальнення інформації про витрати на оплату праці за звітний період за умови використання рахунків класу 8 призначено рахунок 81 “Витрати на олпату праці”.

За дебетом рахунку 81 “Витрати на оплату праці” відобра-жається сума визнаних витрат на оплату праці, за кредитом -- спи-сання на рахунок 23 “Виробництво” витрат, які прямо включаються до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), до затрат до-поміжних (підсобних) виробництв, на рахунки класу 9 -- витрат, що відносяться до виробничих накладних витрат, адміністративних і збу-тових витрат, або на рахунок 79 “Фінансові результати”, якщо підприємство не застосовує рахунки класу 9.

Рахунок 81 “Витрати на оплату праці” має такі субрахунки:

811 “Виплати за окладами й тарифами”;

812 “Премії та заохочення”;

813 “Kомпенсаційні виплати”;

814 “Оплата відпусток”;

815 “Оплата іншого невідпрацьованого часу”;

816 “Інші витрати на оплату праці”.

Узагальнення інформації про розрахунки з персоналом, який відноситься як до облікового, так і до необлікового складу підприємства, -- з оплати праці (за всіма видами заробітної плати, премій, допомог тощо), а також розрахунки за неодержану персоналом у встановлений термін суму з оплати праці (розрахунки з депонента-ми) здійснюється на рахунку 66 “Розрахунки з оплати праці”.

Рахунок 66 “Розрахунки з оплати праці” має такі субрахунки:

661 “Розрахунки за заробітною платою”;

662 “Розрахунки з депонентами”.

За кредитом рахунку 66 “Розрахунки з оплати праці” відобража-ються нарахована працівникам підприємства основна та додаткова за-робітна плата, премії, допомога за тимчасовою непрацездатністю, інші нарахування, за дебетом -- виплата заробітної плати, премій, допомоги тощо, а також суми утриманих податків, платежів за виконавчими доку-ментами, вартість одержаних матеріалів, продукції та товарів в рахунок заробітної плати та інші утримання із сум оплати праці персоналу. [2, c.84]

Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 “Витра-ти” визначено, що до складу елемента витрат операційної діяльності “Відрахування на соціальні заходи” відносяться:

відрахування на пенсійне забезпечення;

відрахування на соціальне страхування;

страхові внески на випадок безробіття;

відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства;

відрахування на інші соціальні заходи.

Порядок справляння та використання зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування, на обов'язкове соціальне страхуван-ня, на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття та на інші види страхування регулюється чинним законодавством.

Основними нормативно-правовими документами, які врегуль-овують питання обрахунку і сплати зборів до фондів соціального спрямування, є:

Закон України “Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування” № 400/97-ВР від 26.06.1997 р.;

Закон України “Про збір на обов'язкове соціальне стра-хування” № 402/97-ВР від 26.06.1997 р.;

Закон України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на вироб-ництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” № 1105-ХІVвід 23.09.1999 р.;

Закон України “Про страхові тарифи на загальнообов'яз-кове державне соціальне страхування від нещасного ви-падку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” № 2272-ІІІ від 22.02.2001 р.;

“Класіфікація галузей економіки і видів робіт за про-фесійним ризиком виробництва” -- додаток до Постано-ви Кабінету Міністрів України від 13.08.2000 р. № 1423.

Планом рахунків бухгалтерського обліку визначено, що облік відрахувань до фондів соціального спрямування (на обов'язкове дер-жавне пенсійне страхування, на обов'язкове соціальне страхування, на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття) ведеть-ся на рахунку 65 “Розрахунки за страхуванням”.

За кредитом рахунку 65 “Розрахунки за страхуванням” відо-бражаються нараховані зобов'язання за страхуванням, а також одер-жані від органів страхування кошти, за дебетом -- погашення заборго-ваності та витрачання коштів страхування на підприємстві.

Рахунок 65 “Розрахунки за страхуванням” має такі субра-хунки:

651 “За пенсійним забезпеченням”;

652 “За соціальним страхуванням”;

653 “За страхуванням на випадок безробіття”;

654 “За індивідуальним страхуванням”;

655 “За страхуванням майна”.

Субрахунок 655 “За страхуванням майна”, враховуючи його іншу спрямовність (не пов'язану із соціальним страхуванням), при розгляді тематики даного пункту до уваги не береться.

Планом рахунків бухгалтерського обліку передбачено, що облік витрат операційної діяльності може здійснюватися як із вико-ристанням рахунків класу 8 “Витрати за елементами” Плану ра-хунків, так і без них.

За умови обліку витрат без застосування рахунків класу 8 “Ви-трати за елементами” відрахування на соціальні заходи, які здійсню-ються на підприємстві, можуть відразу з рахунку 65 “Розрахунки за страхуванням” списуватися на витратні рахунки (23 “Виробництво”, 91 “Загальновиробничі витрати”, 92 “Адміністративні витрати”, 93 “Витрати на збут”, 94 “Інші витрати операційної діяльності”).

За умови обліку витрат із застосуванням рахунків класу 8 “Ви-трати за елементами” для узагальнення інформації про витрати та відрахування на соціальні заходи призначено рахунок 82 “Відраху-вання на соціальні заходи”.

За дебетом рахунку 82 “Відрахування на соціальні заходи” відображається належна сума відрахувань на соціальні заходи, за кре-дитом -- списання на рахунок 23 “Виробництво” суми відрахувань, які прямо включаються до виробничої собівартості продукції (робіт, по-слуг), до затрат допоміжних (підсобних) виробництв, на рахунки класу 9 -- суми відрахувань, що відносяться до виробничих накладених ви-трат, адміністративних і збутових витрат, або на рахунок 79 “Фінан-сові результати”, якщо підприємство не застосовує рахунки класу 9.

Рахунок 82 “Відрахування на соціальні заходи” має такі субрахунки:

821 “Відрахування на пенсійне забезпечення”;

822 “Відрахування на соціальне страхування”;

823 “Страхування на випадок безробіття”;

824 “Відрахування на індивідуальне страхування”.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) відносять-ся відрахування на соціальні заходи конкретного виробничого підрозділу у відповідності із затвердженими на підприємстві стан-дартними нормативами заробітної плати із розрахунку на одиницю продукції, робіт та послуг (залежно від витрат на оплату праці). По-наднормативні витрати відрахування на соціальні заходи відносяться на собівартість реалізованої у звітному періоді продукції (робіт, по-слуг), тобто на дебет рах. 90 “Собівартість реалізації”.

Враховуючи те, що за рах. 92 “Адміністративні витрати” та рах.93 “Витрати на збут” здійснюється облік витрат звітного періоду, сума витрат яких без розподілу відразу переноситься на дебет рах. 79 “Фінансові результати”, включення відрахувань на соціальні заходи до рахунків 92 і 93 здійснюється без обмежень і застосування нормативів. [7, c.126]

Другим етапом кругообігу господарських засобів виступає процес виробництва, який характеризується взаємодією засобів праці, предметів праці та трудових ресурсів.

У процесі виробництва як основні засоби, так і нематеріальні активи втрачають свою вартість і у вигляді амортизаційних відраху-вань переносять її на створювані на підприємстві продукцію, роботи, послуги, а також окремою статтею входять до складу адміністратив-них та інших витрат.

Порядок нарахування і використання амортизаційних відраху-вань основних засобів і нематеріальних активів визначено як подат-ковим законодавством, так і П(С)БО №7 “Основні засоби” та П(С)БО №8 “Нематеріальні активи”.

Амортизацiя -- систематичний розподiл вартостi, яка аморти-зується, необоротних активiв протягом строку їх корисного викорис-тання (експлуатацiї).

Знос необоротних активiв -- сума амортизацiї об'єкта необо-ротних активiв з початку їх корисного використання.

Положенням (стандартом) 7 “Основні засоби” визначено, що об'єктом амортизації є основні засоби (крім землі).

Нарахування амортизацiї здiйснюється протя-гом строку корисного використання (експлуатацiї) об'єкта, який встановлюється пiдприємством при визнаннi цього об'єкта активом (при зарахуваннi на баланс), i призупиняється на перiод його рекон-струкцiї, модернiзацiї, добудови, дообладнання та консервацiї.

При визначеннi строку корисного використання (експлуатацiї) слiд ураховувати:

- очiкуване використання об'єкта пiдприємством з урахуван-ням його потужностi або продуктивностi;

- фiзичний та моральний знос, що передбачається;

- правовi або iншi обмеження щодо строкiв використання об'єкта та iншi фактори.

Строк корисного використання (експлуатацiї) об'єкта основних засобiв переглядається в разi змiни очiкуваних економiчних ви-год вiд його використання.

Амортизацiя об'єкта основних засобiв нараховується, виходя-чи з нового строку корисного використання, починаючи з мiсяця, на-ступного за мiсяцем змiни строку корисного використання.

Згідно із П(С)БО 7 амортизація основних засобів (крім інших необоротних матеріальних активів) нараховується із застосуванням таких методів:

1) прямолінійного;

2) зменшення залишкової вартості;

3) прискореного зменшення залишкової вартості;

4) кумулятивного;

5) виробничого.

Наказом Міністерства статистики України №352 від 29.12.1995 р. "Про затвердження типових форм первинного обліку" затверджено і введено в дію з 1.01.1996 р. типові форми облікової документації в ча-стині розрахунку амортизаційних відрахувань по основних засобах:

03-14 "Розрахунок амортизації основних засобів (для промис-лових підприємств)";

03-15 "Розрахунок амортизації основних засобів (для будівель-них організацій)";

03-16 "Розрахунок амортизації по автотранспорту".

Для визначення суми амортизації основних засобів, що нале-жить до нарахування у звітному місяці, промисловим підприємством застосовується “Розрахунок амортизації основних засобів (для промислових підприємств)” (форма № 03-14).

Для визначення суми амортизації основних засобів, що нале-жить до нарахування у звітному місяці, будівельними організаціями застосовується “Розрахунок амортизації основних засобів (для будівельних організацій)” (форма № 03-15).

Для визначення сум амортизації автотранспортних засобів, що належать до нарахування у звітному місяці, застосовується “Розра-хунок амортизації по автотранспорту” (форма № 03-16)

Суми амортизаційних відрахувань знаходять своє відображення при журнально-ордерній формі обліку у журналі-ордері №4, а при спро-щеній формі бухгалтерського обліку -- у Відомості 4-М (розділ I) та розділах I і II Відомості 5-М (див. дод. А4 і А5).

4. Облік і розподіл накладних витрат

Головною проблемою віднесення витрат до відповідних об'єктів є непрямі витрати. Типовим прикладом непрямих витрат є:

Накладні витрати;

Загальні витрати;

Спільні витрати.

На практиці такі витрати в основному розподіляють між підрозділами,виробами або іншими об'єктами пропорційно певній базі (обсягом виробництва, площі, прямої заробітної плати та ін.)Виходячи з обраної бази розраховують ставку розподілу непрямих витрат.

Ставка розподілу непрямих витрат (Indirect Cost Allocation Rate) - цевідношення суми непрямих витрат до загальної величини бази їх розподілу. Залежно від складності виробництва ставка розподілу виробничих накладних витрат може бути єдиною для всіх виробничих підрозділів, встановлюватися окремо для кожного виробничого підрозділу або окремо для певних груп накладних витрат .

Єдина ставка розподілу накладних витрат (Plantwide Overhead Rate) може застосовуватися при виробництві однорідної продукції однакової складності.

Наприклад, підприємство виготовляє один вид продукції - гумові прокладки. Загальновиробничі витрати підприємства складають 600 000 грн, а продуктивний час праці - 20 000 годин.

Виходячи з цього, ставка розподілу загальновиробничих витрат дорівнює:

У разі різної складності праці в різних виробничихпідрозділах доцільніше застосовувати ставку розподілу накладних витрат длякожного виробничого підрозділу (Department Overhead Rate). (голов, 103)

Розподіл накладних витрат на основі фактичних показників діяльності створює певні проблеми, особливо в сезонних і циклічних виробництвах. Справа в тому, що при зміні обсягу виробництва відповідно змінюється величина накладних витрат, яка припадає на одиницю продукції (табл. 3.13), що, у свою чергу, обумовлює коливання цін.

Таблиця 3 Накладні витрати на одиницю продукції при різних обсягах виробництва

База розподілу	США	Австралія	Велика Британія	Японія
Пряма зарплата	31	21	29	7
Години праці робітників	31	36	31	50
Машино-години	12	19	27	12
Прямі матеріали	4	12	17	11
Кількість продукції	5	20	22	16
Основні витрати	-	1	10	21
Інші	17	-	-	-

З таблиці 3.13 випливає, що при збільшенні обсягу виробництва частка постійних витрат на одиницю продукції знижується, а при скороченні обсягу виробництва - зменшується. Для того щоб вирішити проблему коливання собівартості одиниці продукції, в зарубіжній практиці найчастіше застосовують заздалегідь встановлену ставку розподілу накладних витрат:

Заздалегідь встановлена ставка розподілу накладних витрати	=		(3.2)

Застосування такої ставки дозволяє визначити собівартість продукції відразу ж після її виготовлення (без вичікування кінця місяця, коли буде підрахована загальна сума фактичних накладних витрат) і уникнути коливання собівартості одиниці продукції внаслідок коливання обсягів діяльності.

Наприклад, бюджетна сума накладних витрат цеху становить 450 000 грн., а прямі зарплати - 300 000 грн. Виходячи з цього розрахована ставка розподілу накладних витрат цеху:(450000: 300000) * 100 = 150% прямої зарплати. Якщо фактична пряма зарплата, нарахована робітникам за виконання операцій за замовленням № 924, становить 1000 грн., то сума накладних витрат, віднесених на собівартість цього замовлення, дорівнює 1 500 грн. ((1 000 * 150): 100).

Отже, при застосуванні заздалегідь встановленої ставки отримуємо:

Розподілена сума накладних витрат	=	Заздалегідь встановлена ставка розподілу накладних витрат	*	Фактичне значення бази розподілення	(3.3)

Розподіл накладних витрат з використанням однієї бази розподілу може викликати спотворення даних про витрати, оскільки змінні і постійні витрати поводяться неоднаково. Тому на практиці нерідко застосовують роздільне розподілення змінних і постійних накладних витрат, тобто використовують дві ставки розподілу.

Наприклад, цех випускає два види продукції: фуфайки та рукавиці. Бюджетні загальновиробничі витрати на наступний місяць становлять 270000 грн., зокрема:

змінні 120000

постійні 150 000.

Заплановані витрати часу на виробництво продукції дорівнюють 1200 годин, в тому числі на виробництво:

фуфайок 900 годин

рукавиць 300 годин.

Розрахуємо ставки розподілу загальновиробничих витрат на основі годин роботи:

Тепер визначимо ставки розподілу окремо для змінних і постійних загальновиробничих витрат.

Виходячи з цього розрахуємо функцію витрат для кожного виду продукції:

Фуфайки (125 * 900) + 100х = 112 500 + 100х

Рукавиці (125 * 300) + 100х = 37 500 + 100х,

де х - кількість годин роботи.

Припустимо, що фактичні загальновиробничі витрати дорівнювали бюджетним, а фактичні витрати часу на виробництво продукції становили:

Фуфайки - 800 годин

Рукавиці - 400 годин.

При розподілі загальновиробничих витрат з використанням однієї бази отримаємо наступні результати:

Фуфайки 800 * 225 грн. = 180 000 грн.

Рукавиці 400 * 225 грн. = 90 000 грн.

У разі розподілу змінних загальновиробничих витрат на основі фактичного часу роботи, а постійних - на основі бюджетних витрат часу результати будуть мати такі значення:

Фуфайки 112 500 + 100 * 800 = 192 500 грн.

Рукавиці 37500 + 100 * 400 = 87 500 грн.

Застосування окремих ставок розподілу для змінних і постійних накладних витрат дозволяє отримати важливу інформацію для прийняття управлінських рішень. Оскільки змінні накладні витрати безпосередньо залежать від обсягу діяльності, їх розподіл між одиницями продукції зазвичай здійснюється виходячи з фактичного обсягу діяльності(фактичного використання потужності). Вибір бази розподілу постійних накладних витрат є більш складним, оскільки ці витрати не залежать від зміни обсягу діяльності(виробництва) в межах існуючої потужності. Тому використання очікуваного обсягу діяльності (виробництва) для розрахунку бази розподілу цих витрат може істотно вплинути на виробничу собі вартість одиниці продукції. База розподілу постійних накладних витрат може бути визначена виходячи з нормальної, бюджетній (запланованої) або практичної потужності.