Аудит витрат на оплату праці

3

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи функціонування, обліку і аудиту праці та її оплата

Економічний зміст поняття «заробітна плата»

1.2 Форми та системи оплати праці

1.3 Нормативне регулювання обліку праці та її оплата

Розділ 2. Організація обліку праці та її оплата

2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства

2.2 Первинний облік праці та її оплата

2.3 Синтетичний і аналітичний облік

Розділ 3. Аудит витрат на оплату праці

3.1 Організація аудиту

3.2 Аудит витрат на оплату праці

3.3 Аудит операцій з оплати праці в умовах автоматизованої обробки інформації

Розділ 4. Автоматизація обліку оплати праці

Висновки і пропозиції

Список використаної літератури

Вступ

В умовах переходу економіки України до ринкового механізму функціонування важливішими задачами є прискорення науково-технічного прогресу, зниження витрат живої праці, механізація трудомістких робіт, поліпшення використання трудових ресурсів, зменшення збитків робочого часу.

Праця робітників є необхідною складовою частиною процесу виробництва, споживання та розподілу створеного продукту. Участь працюючих в частці знов створеному матеріальному та духовному благі висловлюється у вигляді заробітної плати, яка повинна відповідати кількості та якості затраченої ними праці.

Заробітна плата - є важливішим засобом підвищення зацікавленості працюючих у результатах своєї праці, її продуктивності, збільшення обсягів виробленої продукції, поліпшення її якості та асортименту.

Облік праці і заробітної плати займає одне з центральних місць у всій системі обліку на підприємстві, а також один із найважливіших і складних ділянок роботи, що потребують точних і оперативних даних, у яких відбивається зміна чисельності робітників, витрати робочого часу, категорії робітників, виробничих витрат.

Заробітна плата є основним джерелом прибутків робітників підприємств, фірми.

Трудові прибутки робітника визначаються його особистим трудовим внеском з урахуванням кінцевих результатів діяльності підприємства або фірми. Вони регулюються податками і максимальними розмірами не обмежуються на відміну від мінімального розміру оплати праці, яка встановлюється законодавством.

Задачі, які стоять перед обліком праці та її оплати, повинні містити:

контроль за чисельністю персоналу та використанням робочого часу;

правильність документального оформлення виробітку;

своєчасне нарахування заробітної плати та допомоги, а також їх видача;

своєчасне утримання сум податків та перерахування їх до бюджету;

розподіл заробітної плати за об'єктами калькулювання;

- планування звітів про працю.

Практичне значення роботи полягає в одержаних результатах з обліку і аудиту заробітної плати, які можуть бути корисними для керівництва досліджуваного підприємства.

У нових умовах господарювання важливими її задачами є: в установлені строки проводити розрахунки з персоналом підприємства по оплаті праці, своєчасно і правильно відносити на собівартість продукції (робіт, послуг) суми нарахованої заробітної плати і відрахувань органам соціального страхування, збирати та групувати показники по праці і заробітній платі з метою оперативного керівництва і складання необхідної звітності, а також розрахунків з органами соціального страхування, Пенсійним фондом і фондом зайнятості.

Метою цієї роботи є дослідження обліку, аналізу та аудиту прямих витрат на оплату праці, обґрунтування висновків дослідження та надання пропозицій, щодо вдосконалення обліку та аудиту заробітної плати на базовому підприємстві. А також поглибити теоретичні і практичні знання з обліку, аудиту та аналізу розрахунків з оплати праці, виробити уміння застосовувати їх при вирішенні конкретних завдань на базі малого приватного підприємства „Симплекс”.

У ході роботи розглянуті питання економічної суті витрат на оплату праці, організації оплати праці на підприємстві, особливості проведення обліку, аудиту, аналізу витрат на оплату праці.

облік аудит оплата праця

Розділ 1. Теоретичні основи функціонування, обліку і аудиту праці та її оплата

1.1 Економічний зміст поняття «заробітна плата»

Увагу економістів здавна привертало питання з'ясування суті заробітної плати, її джерел, а також функцій, які вона виконує за умов різних економічних систем.

На поверхні економічних явищ заробітна плата виступає як плата за працю. Таке уявлення про заробітну плату склалося історично й існує дотепер. Відомий англійський економіст Вільям Петі (1623--1682 рр.) визначав заробітну плату як ціну праці. Такої думки про заробітну плату дотримуються автори популярного підручника «Економікс» П. Самуельсон і В. Нордхаус, більшість західних науковців, деякі російські та українські економісти.[42]

За умов ринку класики буржуазної політичної економії найближче підійшли до правильного розуміння змісту заробітної плати А. Сміт, Д. Рікардо. Зокрема, А. Сміт вважає, що заробітна плата є ціною праці, в основі якої лежить вартість засобів існування, необхідних для життя робітників, виховання дітей, які згодом заміняють робітника на ринку праці. Хоча Сміт трактує угоду між капіталістом і робітником як продаж останнім своєї праці, він фактично зводив заробітну плату до вартості робочої сили. Критично дослідивши наукову спадщину своїх попередників, К. Маркс дійшов висновку, що робітник продає капіталісту робочу силу, а не працю, як це виглядає на поверхні економічного життя суспільства. Видимість продажу праці породжується тим, що робітник одержує заробітну плату після завершення процесу праці, що її величина змінюється залежно від тривалості робочого дня, а індивідуальні відмінності у заробітній платі зумовлені неоднаковою інтенсивністю праці робітників. [43]

Оскільки купівля-продаж робочої сили об'єктивно на поверхні виступає у формі купівлі-продажу праці, то вартість (а тим самим і ціна) робочої сили перетворюється на заробітну плату, тобто, набуває перетвореної форми. Перетворена форма приховує наявність експлуатації, оскільки заробітна плата приховує купівлю-продаж робочої сили і стирає межі між необхідною та додатковою працею. Вартість робочої сили, виражена, у грошах, набирає форми ціни робочої сили. Отже, заробітна плата є грошовим виразом вартості і ціни товару, робоча сила стає її речовим, а матеріальним змістом виступає кількість життєвих благ, необхідних для відтворення робочої сили найманого робітника і членів його сім'ї. Це життєвий фонд робітника, який за умов товарного виробництва має і вартісний, і грошовий вираз.

При зазначених умовах першим економічним законом, який регулює величину заробітної плати є закон вартості робочої сили. Його вимоги зводяться до того, щоб величина заробітної плати забезпечувала нормальні умови відтворення робочої сили, не була нижчою за рівень, який не дав можливості підтримувати стан постійної працездатності й утримувати членів сім'ї.

У даному випадку заробітна плата виконує одну з основних своїх функцій - відтворювальну. Вона передбачає забезпечення сприятливих умов для відтворення робітника - носія робочої сили. Крім цієї функції, заробітна плата відображає певне коло товарно-грошових відносин з приводу купівлі-продажу робочої сили. Оскільки робоча сила є товаром, то її ціна, як і всіх інших товарів, регулюється співвідношенням між попитом і пропозицією. При зниженні попиту або збільшенні пропозиції ціна робочої сили, тобто заробітна плата, зменшуватиметься, і навпаки. Отже, другим економічним законом, що регулює зарплату, є закон попиту і пропозиції. На розмір заробітної плати впливає дія законів зростання продуктивності праці і підвищення потреб населення. Дія цих законів іноді суперечлива, але саме вони зумовлюють загальну тенденцію динаміки заробітної плати.

Для форми впливу вищезазначених економічних законів на розподільні відносини, зокрема на заробітну плату як основного їх елемента, вирішальне значення мають характер відносин власності, існуючий господарський механізм, політична система та інші фактори.

Якщо дотримуватися вимог наведених об'єктивних економічних законів, насамперед закону вартості, щодо оплати товару як робочої сили, то світовий досвід показує: частка заробітної плати у новоствореній вартості не повинна бути нижчою від 2/3, а частка прибутку -- більше її третини. Там, де збільшується ця частка прибутку за рахунок зниження заробітної плати, спостерігається зменшення зацікавленості робітників у продуктивній праці, виникають трудові конфлікти, має місце надмірна експлуатація працюючих. Водночас в Україні у 1992 р. частка праці не перевищувала 34--37% у промисловості, що означає ситуацію, за якої більшість працюючих перебуває на рівні прожиткового мінімуму і навіть фізичного виживання.

При реформуванні заробітної плати слід дотримуватись і вимог закону зростання продуктивності праці. Для цього потрібно, щоб продуктивність праці зростала вищими темпами, ніж зарплата. Тривале порушення цієї закономірності призведе до дисбалансу між грошовою та товарною масою, до зниження купівельної спроможності грошей, а звісно і до зменшення стимулюючої функції заробітної плати у зростанні ефективності праці.

Історична хронологія надає інформацію, що першою найраціональнішою формою заробітної плати є відрядна оплата праці, в основу якої покладені хронометрування робочого дня і встановлення норм виробітку.

Погодинна заробітна плата зазвичай застосовується на підприємствах, де переважає чітко регламентований технологічний режим. Так, у масово-поточному виробництві виробіток працівників визначається швидкістю руху конвеєра. Ще більшою мірою це стосується частково автоматизованих операцій і виробництва з переважанням апаратурних процесів (хімічні, технології, термічна обробка тощо). Вигода від застосування погодинної заробітної плати для підприємця пов'язана з тим, що вона дозволяє легше підвищувати інтенсивність праці без підвищення заробітної плати.

В останні два-три десятиліття погодинна зарплата у багатьох країнах перетворилася у головну форму оплати праці. Вона охоплює приблизно 70% робітників обробної галузі промисловості США і Франції та до 60% промислових робітників Великобританії і Німеччини.

У сучасній економічній системі застосовуються такі системи заробітної плати: тарифні, преміальні; колективні форми оплати. Вибір цих систем залежить від трьох її основних факторів:

а) ступеня контролю робітником кількості й якості виробленої продукції;

б) ретельності, з якою продукція може бути врахована;

в) рівня затрат пов'язаних із впровадженням тієї чи іншої системи оплати.

Визначення розміру зарплати має два підходи: з боку найманого персоналу і з боку роботодавця.

Роботодавець обчислює не тільки ту частину витрат, що визначається ставками заробітної плати, а й валові витрати на наймання працівників. Найманий персонал під заробітною платою вважає той заробіток, який він одержує на руки в касі підприємства.

Номінальна заробітна плата -- це сума грошей, яку одержує працівник за годину, день, тиждень, місяць у касі підприємства. Включає в себе відрахування на соціальне страхування і прибутковий податок. Вона характеризує рівень заробітної плати незалежно від зміни цін на товари і послуги, тому є одним з факторів підвищення добробуту і рівня життя трудящих. На одержану номінальну заробітну плату працівник має придбати продукти харчування, одяг, взуття, заплатити за комунальні послуги та інші товари, необхідні для існування його самого та його сім'ї. Суттєво знижують номінальну заробітну плату чисельні податки та платежі. До того ж ціни на товари та послуги не є постійними, вони, як правило, зростають. Тому розміри номінальної заробітної плати не дають реального уявлення про реальний життєвий рівень трудівника. На це вказує реальна заробітна плата.

Реальна заробітна плата -- це та кількість товарів і послуг, яку працівник може придбати на свою номінальну заробітну плату, очищену від відрахувань на прибутковий податок.

Виділяють такі фактори, які визначають рівень заробітної плати:

1) розмір номінальної заробітної плати;

2) рівень цін на товари та послуги;

3) розмір сплачуваних податків.

Рух реальної заробітної плати визначається за такою формулою:

Ірзп = Інзі/Іц

де Ірзп -- індекс реальної заробітної плати;

Інзп -- індекс номінальної заробітної плати;

Іц -- індекс цін на товари і послуги.

Ця формула показує, що номінальна і реальна заробітна плата не обов'язково змінюються в одному й тому самому напрямі. Так, номінальна заробітна плата може зростати, а реальна заробітна плата знижуватись або залишатися незмінною. Бувають випадки, коли номінальна заробітна плата зростає меншими темпами, ніж знижуються ціни. У даному разі реальна заробітна плата зросте швидше номінальної заробітної плати.

В умовах державного регулювання розподілу національного доходу і доходів населення майже в усіх країнах законодавче встановлюється мінімальна заробітна плата, яка направлена на забезпечення мінімального прожиткового рівня.

Мінімальна заробітна плата -- це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може проводитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг роботи).

Ефективність праці багато в чому визначається її оплатою. Саме за допомогою заробітної плати оцінюється і кваліфікація робітників, і складність роботи, яку вони виконують, і нарешті, обсяг і якість створених матеріальних благ і послуг. Звичайно, таку безпосередню оцінку вдається здійснити не для всіх. За допомогою заробітної плати оцінюються результати не тільки індивідуальної, але і колективної праці - бригад, підрядних колективів і в цілому підприємств.

Заробітна плата є найбільш мобільною і гнучкою формою в загальній системі розподілу. Будучи частиною національного доходу, вираженого у грошовій формі, заробітна плата формує, діє і відображає процеси, які відбуваються у державі.

Підсумовуючи все вищезазначене, основним завданням удосконалення системи заробітної плати можна визначити: 1) здійснення заходів, спрямованих на забезпечення зростання номінальної зарплати і формування джерел її подальшого підвищення на державному і регіональному рівнях та рівні підприємства; 2) забезпечення стабільного зростання реальної заробітної плати, виходячи з макроекономічної ситуації і фінансово-економічного стану підприємства; 3) удосконалення механізмів державного і колективно-договірного регулювання оплати праці; 4) відновлення функцій заробітної плати із врахуванням розширеного відтворення робочої сили і рівня її реальної вартості на ринку; 5) розробка додаткових заходів посилення захисту прав працівника на своєчасне отримання заробітної плати.

До основних напрямів удосконалення державного регулювання оплати праці слід віднести: 1) оптимізацію взаємозв'язку систем регулювання оплати праці, структурної політики, інвестицій і інновацій, оподаткування, ціноутворення, зайнятості, антимонопольної і антиінфляційної систем; 2) формування повноцінного ринку праці і активізацію політики держави щодо його регулювання в умовах соціально-економічних перетворень, що дозволить більш ефективно використовувати ринкові регулятори заробітної плати; 3) удосконалення діючих і розробка нових законодавчих і нормативно-правових актів зі становлення мінімальних державних гарантій в оплаті праці, прожиткового мінімуму, індексації заробітної плати; 4) удосконалення організації заробітної плати працівників бюджетної сфери, керівників підприємств, заснованих на державній і комунальній власності; 5) законодавче забезпечення системи соціального партнерства і подальший розвиток на цій основі договірного регулювання заробітної плати та її захисту; 6) забезпечення дієвого контролю за дотриманням діючого трудового законодавства, в тому числі стосовно оплати праці.

Важливим завданням держави є підтримка виконання заробітною платою своїх основних функцій, таких як мотиваційна, відтворювальна, регулююча, стимулююча і соціальна. В цьому зв'язку суттєвого значення набуває адаптація державою заробітної плати до зростання вартості житла і соціальних послуг (медичних, освітніх, культурних тощо). Для цього держава має здійснювати, перш за все, активне блокуюче втручання в процес зниження купівельної спроможності заробітної плати, а також держава повинна здійснювати необхідні заходи щодо запуску механізму формування ринкової ціни послуг робочої сили.

1.2 Форми та системи оплати праці

Важливою умовою правильної організації обліку заробітної плати є визнання форм та систем оплати праці.

Заробітна плата - частина національного доходу, яка передбачена для особистої потреби робітників та службовців. Заробітна плата є одним з елементів виробничих витрат підприємства.

Джерелом прибутків, спрямованих на оплату праці робітників підприємств є прибуток, одержаний у результаті їх господарської діяльності, а для бюджетних організацій - засоби, які виділяються із бюджетів, а також частина прибутку, одержана в результаті їх господарської діяльності. У деяких випадках можуть бути й інші джерела.

До засобів, які спрямовані на вживання, відносяться витрати на оплату праці всіх працівників підприємств, організацій, установ, які складаються із:

- фонду основної заробітної плати - відносять на собівартість;

- фонд додаткової оплати - формують за рахунок прибутку;

- грошових виплат і заохочень (витрати підприємств на матеріальну допомогу, трудові і соціальні пільги робітникам) - здійснюють за рахунок прибутку;

- прибутків (дивіденди, проценти) виплачених за акціями трудового колективу і вкладами членів трудового колективу акціонерного товариства у власність підприємства.

Закон України «Про оплату праці» визначає економічні та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної та стимулюючої функцій заробітної плати [1].

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконаної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Згідно зі статтею 96 Кодексу законів про працю України основою організації оплати праці є тарифна система оплати праці, яка складається з тарифних сіток, тарифних ставок, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційних характеристик (довідники).

Тарифна система оплати праці - це сукупність правил, за допомогою яких забезпечується порівняльна оцінка праці, залежно від кваліфікації, умов її виконання, відповідальності, значення галузі та інших факторів, що характеризують якісну сторону праці.

Згідно інструкції зі статистики заробітної плати витрати на оплату складаються з: фонду основної заробітної плати, фонду додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних витрат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу згідно з встановленими нормами праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) та відрядних розцінок для працівників і посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за роботу, виконану понад встановлених норм, за трудові успіхи і винахідництво та особливі умови праці. Вона складається з доплат, надбавок, гарантійних та компенсаційних виплат, передбачених чинним законодавством, премій, пов'язаних з виконанням виробничих завдань і функцій.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які здійснюються понад встановлених зазначеними актами норм.

На підприємстві застосовують дві форми оплати праці: погодинну і відрядну. Існують різновиди цих форм, які називають системами оплати праці: проста погодинна, погодинно-преміальна, пряма відрядна, відрядно-преміальна, відрядно-прогресивна та акордна. В умовах ринкової економіки набули розповсюдження форми оплати праці за кінцевий результат в процентах до одержаного доходу або прибутку.

Система оплати праці - це сукупність правил, які визначають співвідношення між мірою праці й мірою винагороди працівників.

Погодинна форма оплати праці - це оплата праці, яка залежить від кількості відпрацьованих годин і тарифної ставки (окладу) за одну годину.

Погодинно-преміальна система оплати праці -- це різновид погодинної оплати праці, при якій понад заробітної плати, належної за фактично відпрацьований час, сплачується преміальна винагорода за досягнення високих кількісних і якісних показників.

Відрядна форма оплати праці має наступні системи: пряма відрядна, преміальна, прогресивна, акордна, бригадна.

Пряма відрядна система -- це система, при застосуванні якої заробіток нараховується тільки за виконану роботу (виготовлену продукцію).

Відрядно-преміальна система - це різновид відрядної форми оплати праці, при якій понад заробітної плати, належної за виконану роботу, виплачується премія.

Відрядно-прогресивна система оплати праці - це різновид відрядної форми оплати праці, при якій робота, виконана в межах встановлених норм, оплачується за звичайними відрядними розцінками, а частина роботи, виконаної понад норм, -- за прогресивно-зростаючими розцінками і в залежності від проценту перевиконання норм.

Акордна система оплати праці -- це різновид відрядної системи, при якій норма і розцінка для виконавця або групи виконавців встановлюється не за кожною окремою операцією, а на весь комплекс робіт.

Відрядна бригадна система оплати праці - це оплата, яку визначають шляхом множення розцінки за одиницю роботи на фактично виконаний обсяг робіт бригадою.

Найбільш простий спосіб розподілу заробітку між членами бригади здійснюється пропорційно відпрацьованого часу. Заробіток також може бути розподілений між членами бригади за допомогою інших методів (наприклад, за допомогою коефіцієнту розподілу).

Годинами нічної роботи вважається час з 22 до 6 години. При цьому встановлена тривалість роботи (зміни) скорочується на 1 годину. До роботи в нічний час не допускаються: вагітні жінки та жінки, що мають дітей віком до 3 років; працівники до 18 років; працівники інших категорій (згідно з чинним законодавством). Години нічної роботи оплачуються в підвищеному розмірі, що встановлюється генеральною, галузевою (регіональною) угодами та колективним договором, але не нижче 20 відсотків тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час.

Надурочною вважається робота понад встановлену - законом тривалість робочого дня. Надурочні роботи допускаються у виключних випадках і з дозволу профкому підприємства. До надурочних робіт не допускаються: вагітні жінки і жінки, що мають дітей у віком до 3 років; працівники до 18 років; в дні занять працівники, що навчаються без відриву від виробництва в загальноосвітніх школах і професійно-технічних навчальних закладах; працівники інших категорій (згідно з чинним законодавством).

Робота у надурочний час оплачується при відрядній оплаті праці - в розмірі 100% тарифної ставки працівника-відрядника відповідної кваліфікації, при погодинній - в подвійному розмірі годинної тарифної ставки. Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника 4 години протягом 2 днів підряд і 120 годин на рік. Компенсація надурочних робіт відгулом не допускається.

Робота у вихідний день компенсується працівнику наданням іншого дня відпочинку або за угодою сторін в грошовій формі. Робота у вихідні і святкові дні оплачується не менш, ніж в подвійному розмірі:

а) відрядникам -- не менше, ніж за подвійними відрядними розцінками;

б) працівникам, праця яких оплачується за годинними (денними) ставками, - в розмірі не менше подвійної годинної (денної) ставки;

в) працівникам, що одержують місячний оклад, -- в розмірі не менше однієї годинної (денної) ставки окладу, якщо робота проводилась в межах місячної норми робочого часу, і в розмірі не менше подвійної годинної (денної) ставки понад окладу, якщо робота проводилась більше місячної норми.

Повний брак з вини працівника оплаті не підлягає, а частковий - оплачується в залежності від ступеня придатності продукції за зниженими розцінками.

Місячна заробітна плата працівника в цьому випадку не може бути нижчою 2/3 тарифної ставки встановленого йому розряду (окладу).

Брак, який виник в результаті прихованого дефекту в матеріалі, що оброблявся, а також брак не з вини працівника, виявлений після приймання виробу органом технічного контролю, оплачують працівнику нарівні з придатними виробами.

Час простою з вини працівника оплаті не підлягає. Час простою не з вини працівника, якщо він попередив адміністрацію (бригадира, майстра та ін.) про початок простою, оплачують з розрахунку не нижче 2/3 тарифної ставки встановленого працівнику розряду або окладу.

Мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за простій, некваліфіковану працю, нижче якого не може здійснюватися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг роботи), з 01.01.2004р - 205 грн.

До мінімальної заробітної плати не включаються:

- доплати;

- надбавки;

- заохочувальні і компенсаційні виплати.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

По мірі становлення ринкової економіки змінюються форми регулювання трудових відносин між працюючими і адміністрацією на підприємстві (включаючи питання оплати праці як основу цих відносин). Вони все більш спираються не тільки на державні законодавчі норми, які засновані на мінімальних гарантіях, скільки на колективні договори, що зобов'язують обидві сторони діяти у відповідності з прийнятими на себе зобов'язаннями. Щодо питань оплати праці це означає, що підставою для встановлення робітникові тарифної ставки чи окладу, що відповідають його кваліфікації, є не урядові постанови, а колективний договір, заключенний між власником або уповноваженим ним органом та трудовим колективом у особі уповноваженого ним профспілкового або іншого органа. У відповідності до колективного договору визначаються і конкретні розміри доплат за умови, напруженість і інтенсивність праці, а також інші можливі виплати.

За формами вираження і оцінки результату праці системи оплати розподіляються на колективні (що базуються на оцінці колективної праці) і індивідуальні ( що базуються на оцінці результатів праці окремого робітника). За кількістю показників, що беруться до уваги при оцінці вкладу праці робітників, системи оплати поділяються на однофакторні, тобто прості (проста відрядна і проста погодинна), і багатофакторні, тобто преміальні (відрядно-преміальна і погодинно-преміальна, відрядно-прогресивна тощо). За характером впливу робітника на результат праці системи оплати поділяються на прямі і непрямі. Умови за якими доцільно застосувати відрядну оплату праці, є:

1) наявність кількісних показників виробітки або виконаної праці робітника;

2) наявність у робітників реальної можливості підвищувати виробіток або обсяг робіт проти установленої норми в реальних технічних і організаційних умовах виробництва;

3) наявність необхідності стимулювання росту виробітки продукції (послуг), підвищення обсягу робіт або скорочення чисельності робітників за рахунок інтенсифікації праці робітників;

4) можливість і економічна доцільність розробки норм праці і обліку виробітку робітників;

5) відсутність негативного впливу відрядної оплати на рівень якості продукції (роботи), ступінь додержання технологічних режимів і вимог техніки безпеки, раціональність витрачання сировини, матеріалів і енергії.

Відсутність таких умов визначає застосування погодинної форми оплати праці. В умовах переходу до ринку на деяких підприємствах може з'явитися тенденція до заміни відрядної оплати на погодинну. Тарифна ставка погодиннику, як і відряднику, повинна виплачуватися суворо за виконання норми праці. При цьому нормування праці робочих-погодинників не слід обмежувати тільки встановленням їх чисельності на основі норм обслуговування або нормативів чисельності. При додержанні таких норм показники відповідної ланки, дільниці, цеху можуть бути низькими. Тому праця робітників з почасовою оплатою повинна нормуватися і оцінюватись на основі і деяких інших показників, що ураховують результати їх праці.

Важливою умовою ефективного застосування погодинної форми оплати праці для всіх категорій робітників є розробка на підприємствах нормативів можливих досягнень. Ці нормативи можуть встановлюватись практично на всі показники виробничої і економічної діяльності ланок, ділянок, цехів, агрегатів, виробництв. Пропорційно ступені виконання цих завдань і повинна виплачуватись тарифна заробітна плата.

Необхідно також мати на увазі, що широке застосування погодинної оплати потребує і високого організаційного забезпечення виробництва сировиною, матеріалами, напівфабрикатами, інструментами, енергією, транспортом, ремонтом тощо з боку технологічних і виробничих служб підприємства.

В умовах переходу до ринкових відносин необхідно дуже відповідально віднестися до організації колективних систем оплати праці, особливо підрядних і орендних колективів. Повинні враховуватись умови, визначаючи доцільність і необхідність колективних форм організації і оплати праці. Найбільше вони доцільні там, де об'єднання робітників у трудовий колектив, тобто для виконання одного технологічного циклу необхідні сумісні зусилля робітників, а кінцеві результати виробництва є безпосереднім результатом колективної праці. Можливо відрізнити три основні групи робіт, що відповідять цім вимогам. По-перше, це роботи по сумісному обслуговуванню апаратів, агрегатів, великого обладнання, збору і монтажу великих об'єктів (виробів), а також багато видів тяжких робіт, що не можуть виконуватися окремими робітниками. Такі роботи характеризуються такою технологічною послідовністю окремих операцій загального технологічного комплексу, при якій немає можливості рівномірної завантаженості робітників протягом зміни тільки за їх спеціальністю по причині різної трудомісткості окремих видів робіт.

Можливість комплексної взаємної заміни дозволяє зробити працю робочих не такою монотонною, що плідно відображається на підвищенні продуктивності праці. По-друге, це роботи конвеєрного типу, де досягнення кінцевого результату потребує для кожного робітника чіткого, синхронізованого за часом виконання своєї операції, а заміна на місцях (зверх нормативно необхідних ) не дозволяються. В таких умовах кожний робітник безперебійно забезпечує фронт роботи іншим робітникам, об'єм роботи кожного наступного робітника повністю залежить від роботи попереднього. Витрати праці кожного робітника відображаються безпосередньо у кінцевих результатах виробництва і можуть бути виміряними кількістю виготовлених готових виробів.

1.3 Нормативне регулювання обліку праці та її оплата

Основним законодавчим документом є Конституція України, на якій базується все законодавство, у тому числі і нормативна база про працю.

У ст.43-46 Конституції України зазначено, що кожен має право на працю, на відпочинок, на соціальний захист, на безпечні і здорові умови праці і на заробітну плату, причому не нижче встановленого мінімуму. Цікаве те, що кожен громадянин має право на своєчасне отримання винагороди за свою працю і це його право захищається законодавством. Держава при цьому повинна створювати умови, необхідні громадянам для повної реалізації своїх прав. [ ]

Основний документ, який регулює питання оплати праці є «Закон України про оплату праці», який введено в дію з 1 травня 1995 року. [Далі - Закон] [ ]

Цей Закон визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах на підставі трудового договору з підприємствами, установами всіх форм власності та господарювання, і спрямований на забезпечення відтворювальної та стимулюючої функції заробітної плати.

В Законі даються визначення «заробітна плата», «основна заробітна плата», «додаткова заробітна плата».

Визначається мінімальна заробітна плата, законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якої не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці. Згідно Закону України від 25.11.2003 року № 1328-4 «Про оплату праці» з 1 січня 2004 року розмір мінімальної заробітної плати становить - 205 грн. [1].

Мінімальні розміри ставок (окладів) заробітної плати, як мінімальні гарантії в оплаті праці, визначаються генеральним узгодженням.

Джерелом коштів на оплату праці працівників підприємств є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської діяльності.

Дія установ і організацій, що фінансуються з бюджету - це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел. Об'єднання громадян оплачують працю найманих працівників з коштів, які формуються згідно з їх статутами.

Відрахування із заробітної плати можуть провадитися тільки у випадках, передбачених законодавством.

За порушення законодавства про оплату праці винні особи притягуються до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної та кримінальної відповідальності згідно з законодавством.

Контроль за додержанням законодавства про оплату праці на підприємстві здійснюється :

Міністерством праці України та його органами;

Фінансовими органами;

Органами Державної податкової інспекції;

Професійними спілками та іншими органами (організаціями), що представляють інтереси найманих працівників.

Вищий нагляд за додержанням законодавства про оплату праці здійснює Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори.

2. Постанова «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 8 лютого 1995 року № 100 зі змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 348 від 16.05.95 [13].

Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і забезпечення допомогою у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або по вагітності та пологах середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарних місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

При обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження та надання допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, по вагітності і пологах включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за над урочну роботу та роботу у нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-погодинниками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді.

При обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час щорічної відпустки до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов'язків, службового відрядження тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.

При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.

Якщо перед настанням тимчасової непрацездатності або в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Святкові та неробочі дні, які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.

Для нарахування допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю середньо денний заробіток визначається із фактичної заробітної плати, що не перевищує подвійної тарифної ставки, посадового окладу.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число робочих днів (годин).

У випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, або періоді тимчасової непрацездатності, відпустки по вагітності та пологах заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати та забезпечення допомогою у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю проводиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

3. Інструкція зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України № 171 від 07.07.95 за погодженням Мінекономіки України, Мінпраці України, Мінфіном України [18].

4. Постанова від 28 червня 1997 року № 651 «Про порядок визначення розміру допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю та у зв'язку із вагітністю та пологами особам, які мають постійно обчислювальний доход, та особам, доход яких повністю може бути обчислений лише за результатами роботи за рік» [12].

Особам, які мають постійно обчислювальний доход, допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю та у зв'язку з вагітністю та пологами надається органами фонду соціального страхування України за умови сплати ними добровільних страхових внесків до зазначеного фонду.

Розмір допомоги визначається шляхом множення середньоденного доходу на кількість календарних днів тимчасової непрацездатності з урахуванням коефіцієнтів, величина яких залежить від безперервного стажу роботи особи. Загальна сума допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю не може перевищувати десятикратної суми добровільних страхових внесків, сплачених особами до фонду соціального страхування України на день настання тимчасової непрацездатності.

5. Закон України «Про відпустки» введений в дію Постановою Верховної Ради № 505/96-ВР від 15.11.96 р. з 1 січня 1997 року, статті 7, 8 і частину першу статті 10 - з 1 січня 1998 року [2].

Цей Закон встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Державні гарантії та відносини, пов'язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Іноземні громадяни та особи без громадянства. Які працюють в Україні, мають право на відпустки нарівні з громадянами України. Установлюються таки види відпусток :

1) щорічні відпустки:

- основна відпустка;

- додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці;

- додаткова відпустка за особливий характер праці;

- інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

додаткові відпустки у зв'язку з навчанням;

творча відпустка;

соціальні відпустки:

- відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами;

- відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

- додаткова відпустка працівникам, які мають дітей;

5) відпустки без збереження заробітної плати.

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Тривалість відпусток визначається цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами України і незалежно від режимів та графіків роботи розраховується в календарних днях.

Святкові і неробочі дні при визначенні тривалості відпусток не враховуються.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних днів за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладання трудового договору.

Промислово-виробничому персоналу вугільної, сланцевої, металургійної, електроенергетичної промисловості, а також зайнятому на відкритих гірничих роботах, на роботах на поверхні шахт, розрізів, кар'єрів і рудників, на будівельно-монтажних роботах у шахтному будівництві, на транспортуванні і збагаченні корисних копалин надається щорічна основна відпустка тривалістю 24 календарних дні із збільшенням за кожні два відпрацьовані роки на два календарних дні, але не більше 28 календарних днів.

Працівникам, зайнятим на підземних гірничих роботах та в розрізах. Кар'єрах і рудниках глибиною 150 метрів і нижче, надається щорічна основна відпустка тривалістю 28 календарних днів незалежно від стажу роботи.

Воєнізованому особовому складу гірничорятувальних частин надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, невоєнізованим працівникам гірничорятувальних частин - 24 календарних дні із збільшенням за кожні два відпрацьовані роки на два календарних дні, але не більше 28 календарних днів.

Керівним, педагогічним, науково-педагогічним працівникам освіти та науковим працівникам надається щорічна основна відпустка тривалістю до 56 календарних днів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Інвалідам І і II груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, а інвалідам III групи - 26 календарних днів.

Щорічна додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці тривалістю до 35 календарних днів надається працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних із негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів, за Списком виробництв, цехів, професій і посад, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Переведення тривалості щорічної основної і додаткової відпусток працівникам, зайнятим на роботах із шкідливими та важкими умовами праці, ненормованим робочим днем, із робочих в календарні дні провадиться за формулою: Де Т_к.д. - тривалість відпустки в календарних днях; Тр.д. - тривалість відпустки в робочих днях; 7- тривалість тижня в календарних днях; 6 - тривалість тижня в робочих днях, за яким обчислювалась тривалість відпустки до прийняття Закону України «Про відпустки».

Щорічна додаткова відпустка надається понад щорічну основну відпустку за однією підставою, обраною працівником. Порядок надання додаткової відпустки з кількох підстав встановлює Кабінет Міністрів України.

Щорічні додаткові відпустки за бажанням працівника можуть надаватись одночасно з щорічною основною відпусткою або окремо від неї.

Загальна тривалість щорічних основної та додаткової відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, - 69 календарних днів.

На підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами тривалістю :

до пологів - 70 календарних днів;

після пологів - 56 календарних днів (70 календарних днів - у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів), починаючи з дня пологів.

Жінкам, які усиновили новонароджених дітей безпосередньо з пологового будинку надається відпустка з дня усиновлення тривалістю 56 календарних днів (70 календарних днів - при усиновленні двох і більше дітей).

Після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Тривалість відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами обчислюється сумарно і становить 126 календарних днів (140 календарних днів - у разі народження двох і більше дітей та в разі ускладнення пологів).

Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не надається працівнику, якщо дитина перебуває на державному утриманні.

Заробітна плата працівникам за час відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до її початку.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Відповідно до постанови Верховної Ради України Про порядок введення в дію Закону України "Про відпустки" цей Закон не має зворотної дії.

6. Закон України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування». Згідно цього закону платниками збору є:

Суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форми власності, їх об'єднань, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників;

Філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку, зазначених у п.1 цієї статті, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж платник зборів, територіальної громади;

Фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, адвокати, приватні нотаріуси;

Фізичні особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), та фізичні особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими договорами, в тому числі члени творчих спілок, тощо.

Об'єктами оподаткування є:

1. Для платників збору, визначених пунктами 1 та 2 статті 1 цього Закону - фактичні витрати на оплату праці працівників, які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи із тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб.

До цих витрат не належать витрати на оплату виконаних робіт (послуг) згідно з цивільно-правовими договорами - виплата доходів у вигляді дивідендів, тощо, а також інші витрати, які не враховуються при обчисленні середньомісячної заробітної плати для призначення пенсій, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України.

Для платників збору, визначених пунктом 3 статті 1 цього Закону - сума оподаткованого доходу, яка обчислена в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства України.

Для платників зборів, визначених пунктом 4 статті 1 цього Закону - сукупний оподаткований доход обчислений відповідно до законодавства України.

На обов'язкове державне пенсійне страхування встановлюються ставки збору в таких розмірах :

1) для платників збору, визначених пунктом 1 та 2 цього Закону, - 32 % від об'єкта оподаткування, визначеного пунктом 1 статті 2 цього Закону. Для підприємств, установ і організацій, де працюють інваліди, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування визначається окремо за ставкою 4% від об'єкта оподаткування для працюючих інвалідів та за ставкою 32% від об'єкта оподаткування для інших працівників такого підприємства;

2) для платників збору, визначених пунктом 3 статті 1 цього Закону - 32% від об'єкта оподаткування, визначеного пунктом 2 статті 2 цього Закону;

3) для платників збору, визначених пунктом 1, 2 цього Закону - 32 відсотки суми винагород, які виплачуються фізичними особами за договорами цивільно-правового характеру;

4) для платників збору, визначених пунктом 4 статті 1 цього закону - 1% від об'єкта оподаткування, визначеного пунктом 3 статті 2 цього Закону.

Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування сплачується одночасно з одержанням коштів в установах банків на оплату праці.

7. Порядок збору на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття. Затверджено наказом Міністерства праці та соціальної політики від 3 жовтня 1997 року №4 [14].

Платниками збору на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття є суб'єкти, визначені в Законі України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування». Об'єкти оподаткування також залишаються незмінні:

Платниками збору, визначені пунктами 1 та 2 цього Закону - 1,5% від об'єкта оподаткування, визначеного пунктом 1 статті 2 цього Закону.

Для платників збору, визначених у пункті 3 - 0,5% від суми доходу, яка обчислюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України відповідно законодавства України.