Загальна характеристика й завдання карпатського національного природного парку

Размещено на http://allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Імені ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

Інститут природничих наук

Кафедра лісознавства

КУРСОВА РОБОТА

з лісової селекції на тему :

Загальна характеристика й завдання карпатського національного природного парку

Виконав:

Науковий керівник :

Івано -Франківськ - 2008

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЛІСОВИЙ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНИЙ ФОНД І ЙОГО ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ЗБЕРЕЖЕННЯ ГЕНЕТИЧНИХ РЕСУРСІВ Й БІОРІЗНОМАНІТТЯ В ЦІЛОМУ (аналітичний огляд)

РОЗДІЛ 2. ОБ'ЄКТИ І МЕТОДИКА РОБОТИ

РОЗДІЛ З. ПРИРОДНО-КЛІМАТИЧНІ УМОВИ КАРПАТСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДНОГО ПАРКУ

3.1 Геологічні, геоморфологічні, гідрологічні умови та рельєф

3.2 Основні риси клімату

3.3 Коротка характеристика ґрунтів

3.4 Лісова рослинність

РОЗДІЛ 4. ЗНАЧЕННЯ КАРПАТСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДНОГО ПАРКУ (КНПП) ДЛЯ ЗБЕРЕЖЕННЯ БЮРІЗНОМАН1ТТЯ.

4.1 Головні завдання Карпатського НІШ

4.2 Моніторинг природних комплексів - основний напрямок наукових досліджень Карпатського НПП

4.3 Характеристика особливо-цінних об'єктів на території КНПП

4.3.1 Природне зростання вільхи чорної

4.3.2 Зростання деревовидної форми тиса ягідного

4.3.3 Мікропопуляції сосни звичайної реліктового походження

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

На рубежі другого і третього тисячоліть нарешті було усвідомлено, що подальший поступ цивілізації повинен відбуватися у повній гармонії із природою. Зміни навколишнього середовища через значні коливання клімату, забруднення повітря, води і ґрунту, відчутне пошкодження лісів хворобами і шкідниками, застосування в минулому недосконалих технологій рубок і відновлення насаджень, а також недостатня увага до збереження біорізноманіття і лісових генетичних ресурсів та їх ефективного використання призводить до виснаження і деградації лісів. З цих позицій надзвичайно важливе значення мають природно-заповідні території і об'єкти для збереження природних лісових екосистем і створення належних умов для здорового проживання населення. Особливу відповідальність за збереження біорізноманітя екологічно чистих територій і їх використання для науково-дослідних, освітніх і рекреаційних цілей покладено на національні природні парки, заповідники, заказники тощо.

Актуальність теми. З кожним роком природоохоронці осмислюють наслідки небажаних змін, зумовлених впливом біотичних та абіотичних факторів, які призводять до негативних наслідків для рослинного і тваринного світу. Досить вагомим є вплив антропогенних факторів на природу і, особливо, на стан, структуру, біорізноманіття і генетичні ресурси наших лісів. Для виправлення даного становища науковці і практики неодноразово наголошували на виділенні цінних осередків лісів (особливо пралісів) в території і об'єкти природно-заповідного фонду (ПЗФ), які складатимуть загальну екомережу, як на обласному та регіональному, так і на державному рівнях Важливо правильно й розумно використовувати лісовий ПЗФ, як для збереження біорізноманіття, так і з позицій освітньо-екологічного виховання населення, належного рекреаційно-туристичного освоєння заповідних екосистем і т.п.

Незважаючи на потужне антропогенне навантаження, яке несуть лісові екосистеми ПЗФ протягом останніх десятиліть, вони залишаються найменш деформованими фітоценозами. Проте й тут проблема збереження біорізнома

ніття існує. Крім свого основного призначення - збереження біорізноманіття, такі території і об'єкти сприяють відновленню сил, здоров'я і працездатності людей шляхом відпочинку на природі, підвищенню функціонування економіки, покращенню стану природних і антропогенно змінених екосистем.

Мета роботи. Вивчення лісового природно-заповідного фонду і розробка заходів із його та рекреаційно-туристичного освоєння у Карпатському національному природному парку (КНПП).

Завдання досліджень:

ознайомитись з науковою літературою з даної теми;

вивчити відомчі матеріали КНПП;

визначити методику досліджень, описати об'єкт і природно-кліматичні умови досліджуваного об'єкту;

охарактеризувати завдання, які стоять перед КНПП по основних напрямках природоохоронної роботи;

-виявити особливо цінні рослинні об'єкти для збереження генофонду та біорізноманіття в цілому.

-рекомендувати оптимальну регламентацію відвідування парку.

Об'єкт дослідження - Карпатський природний національний парк.

Предмет дослідження - лісовий природно-заповідний фонд на територіях національних природних парків.

Робота складається із вступу, чотирьох розділів - аналітичного огляду, опису об'єкту і методики досліджень, природно-кліматичних умов району досліджень, результатів роботи і їх обговорення, а також висновків та списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. ЛІСОВИЙ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНИЙ ФОНД І ЙОГО ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ЗБЕРЕЖЕННЯ ГЕНЕТИЧНИХ РЕСУРСІВ Й БІОРІЗРІЗНОМАНІТТЯ В ЦІЛОМУ (аналітичний огляд)

Принцип єдності екології, економіки й соціальної безпеки став для багатьох країн світу основоположним під час формування стратегій їх розвитку. Такий підхід відбиває сутність сталого розвитку, необхідність переходу на який позитивно сприйнята у всьому світі.

В багатьох країнах давно приймаються заходи до збереження об'єктів чи територій, які мають особливу наукову або пізнавальну цінність. До таких об'єктів відносять зразки типових ландшафтів, унікальні природні комплекси, місця зростання рідкісних рослин. Ще на початку минулого століття німецький вчений А. Гумбольт запропонував поняття „пам'ятка природи" (Naturden Kmaler). Цим поняттям довго користувались, воно використовується і тепер для об'єктів, які потребують охорони [1].

Згідно Закону України „Про природно-заповідний фонд України" [2] структура територій та об'єктів ПЗФ включає 11 основних категорій, а саме: природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, пам'ятки природи садово-паркового мистецтва.

Останні сім категорій (від заказників до парків) можуть бути загальнодержавного або місцевого значення. Предметом нашого вивчення були ті об'єкти ПЗФ, які у відповідності до законодавства не вилучаються у постійних лісокористувачів. Необхідно відмітити, що цей Закон, прийнятий Верховною Радою ще 16 червня 1992 року, є основоположним документом поряд із Законом про охорону навколишнього природного середовища [3] та Законом протваринний світ [4].

У літературі детально висвітлені історичні аспекти розвитку природоохоронної справи, важливим розділом якої є заповідання. Зокрема польські дослідники [5] повідомляють, що перші законодавчі акти в галузі охорони природи у їхній державі появились у XI столітті, а в 1347 році був прийнятий закон про охорону лісів. Структура ПЗФ Польщі включає 15 національних парків, близько 1000 резерватів (лісових, степових, болотних, водних, ландшафтних і геологічних) та декілька тисяч пам'яток природи. Цікаво, що сітка резерватів повинна сприяти збереженню основних типів рослинності.

В Австрії природні заказники займають більше 3% території країни, а ландшафтні заказники - 13%. Крім того в цій країні є сітка природних парків, які створені для відпочинку при одночасному збереженні цінних природних об'єктів за допомогою цілеспрямованого планування території. Австрійські лісівники вважають необхідним створення сітки лісових резерватів площею не менше 1500 га кожен, які планують розмістити у всіх типових природних зонах [6]. Лісовий Закон в Австрії, прийнятий в 1852 році, постійно доповнюється і удосконалюється за рахунок внесення природоохоронних аспектів. Основні зміни внесені в 1987 році.

Цікавим для нас видався досвід Скандинавських країн. Наприклад, у Фінляндії з кінця 1980 років інтенсивно удосконалювалась процедура прийняття рішень щодо ділянок недоторканої природи. У відповідності до „Закону про дику природу", який вступив в силу ще з лютого 1991 року, було створено 12 ділянок дикої природи площею 1,5 млн. га.

Більшість цих територій розміщені на півночі країни - в Лапландії. У цій губернії із загальної площі покритої лісом 50,3 тис. км експлуатаційні ліси займали 83,4%, ділянки дикої природи - 3,4%, височини (більше 300 м. н.р.м.) - 5,3%, охоронні території (заповідники, національні парки, болотні заказники і т. і.) - 7,9%. Характерно, що Парламент Фінляндії дав вказівку утриматись від рубок на ділянках дикої природи доки міністерство навколишнього середовища не затвердить „технологію природного лісівництва" [7].

Знайомство з лісовим господарство Швеції дозволяє відмітити особливе відношення до охоронних лісових ресурсів. У цій країні переважна більшість лісів належить приватним особам або компаніям. Об'єкти природозаповідного фонду зосереджені в державних лісах. Для заповідання нових територій держава викуповує, за спеціальною процедурою, приватні ліси. У країні існує 16 національних парків, близько 850 заповідників, більше 600 пам'ятників природи і біля 400 природних парків для організованого відпочинку.

В цілому для Швеції, як і для інших Скандинавських країн, характерний низький відсоток заповідності. Натомість розгорнута широка кампанія за програмою так званого збереження біотопів, коли при проведенні лісозаготівельних і лісогосподарських робіт здійснюється ряд природоохоронних екологічно-виважених заходів: залишення мертвих стоячих і повалених дерев, збереження боліт і кам'янистих розсипищ, вирощування листяних порід, проведення спеціальних палів для відтворення рослинності і комах, які характерні для пірогенних лісів.

У Сполучених Штатах Америки вперше в 1872 році знайшла втілення ідея національних парків. Головна мета першого, Йєллоустонського парку, полягала у збереженні природи для показу її населенню. Із середини 60-х років створюється національна система територій недоторканої природи.

Всього виділено більше 160 територій площею біля 3,6 млн. га [8]. На виділених територіях проводяться заходи не тільки з охорони, а й з відновлення її первинного стану, використовуючи для цього цільові регульовані поля, лісові культури, ре-інтродукцію раніше винищених видів. Згідно закону, який прийнято ще в 1964 році, виділена площа лісів „Недоторканої природи", яка вже перевищила 13,4 млн. га [9]. У цих лісах заборонені лісозаготівля і отримання іншої товарної продукції.

В Канаді, починаючи з 1992 року, створюється сітка зразково-показових лісів [10]. Ці ліси розглядають як елемент програми „Партнерство в стійкому розвитку лісів Канади", з бюджетом в 100 млн. доларів. Зразково-показові ліси в п'ятьох основних екорегіонах країни займають майже 6 млн. га. Основна їх мета - прискорити реалізацію ідей стійкого розвитку в лісогосподарській практиці.

На основі закону 1930 року в Канаді організовано 18 національних парків, 265 провінційних парків, 230 заповідників і 22 національних історичних парки [11]. На нашу думку, ідея „провінційних парків" заслуговує на вивчення і застосування в Україні.

Звичайно, проблеми охорони природи у аграрно- та промислово розвинених країнах суттєво відрізняються від українських проблем. Навіть у багатій Німеччині обсяги фінансування природоохоронних програм не повністю забезпечують потреби. Але зарубіжний досвід вказує на необхідність вчитися мистецтву досягнення компромісів між господарюванням і охороною природи. Різними є вибір та вимоги до об'єктів охорони, мета та форми їх заповідання. Ренатуралізація понівечених екосистем потребує значно більше матеріальних витрат. Тому нині потрібне максимальне збереження всіма доступними заходами видового, біотопного та ландшафтного різноманіття Карпат та України в цілому [22].

З приведеного вище огляду видно, що в різних країнах є неоднозначні підходи до збереження природного різноманіття, не одинакові категорії при-родозаповідних територій. Єдиної номенклатури ще не розроблено, що вносить певні труднощі у взаєморозуміння. Очевидною є необхідність удосконалення ієрархії і функціонального призначення різних категорій природозаповідного фонду в Україні.

У нашій державі створена національна екологічна мережа - структурова-ний комплекс природних територій. В цю мережу входять території та об'єкти природно-заповідного фонду, водні об'єкти, захищені землі водного фонду, ліси, курортні та лікувально-оздоровчі території, рекреаційні зони, частини природних та частково порушених сільгоспземель [11].

Стратегія оптимізації мережі територій та об'єктів ПЗФ включає: збільшення площі до 3-4% (до 9-10% в деяких регіонах); пріоритет розвитку груп високої категорії; удосконалення класифікації та уточнення статусу; міжнародне співробітництво; удосконалення системи державного управління у сфері заповідної справи [15].

В минулому столітті у світі під охороною різного виду знаходилось приблизно 5% суходолу. У XXI столітті передбачається довести цю величину до 10-12%, тобто подвоїти [12]. Це не просте завдання, адже його вирішення потребує вилучення з використання значної частини земель сільськогосподарського та лісового фонду. Природно-заповідна мережа входить до чинників сталого розвитку держави. Т.Л. Андрієнко основними показниками в цьому сенсі вважає:

1) загальну площу заповідних територій (% заповідності);

2) якісний (категорійний) склад;

3) наявність планів перспективного розвитку,

4) наявність мережі міждержавних територій ПЗФ [13,14]. Україна має нині невеликий процент заповідності - 3,2%, але темпи його росту є цілком задовільними.

На 01.01.1998 року в Україні існувало три біосферних заповідники, 14 природних заповідників, сім національних природних та 26 регіональних ландшафтних парків. Тут зростало 535 видів рослин, занесених до Європейського Червоного списку та Червоної книги України. За період незалежності площа заповідників і національних парків зросла більше ніж у два рази. Відсоток заповідання у лісовому фонді України становить 10,8%, при цьому частка лісових об'єктів і територій складає більше половини площі ПЗФ. Площа наших семи національних парків перевищує площу 17 заповідників. Швидко зростає мережа місцевих, регіональних ландшафтних парків - їх більше 20.

В основі сучасної концепції щодо виділення і охорони природо-заповідних об'єктів лежать принципи і уявлення про цілісність природних територіальних комплексів. Історично змінюються акценти у збереженні природи: від виду до середовища його існування; від природоохоронних територій до сталої, збалансованої екологічної мережі [15, 16]. Вивчення природних комплексів іде шляхом поєднання географічного (ландшафтнознавського) і біогеоце-нологічного підходів.

Серед функцій, які виконують природно-заповідні території, однією з провідних є збереження рідкісних та зникаючих видів рослин. Це проблема, яка тісно пов'язана з охороною генофонду планети. До другого видання Червоної Книги України занесено 381 вид тварин, 531 вид рослин і грибів. Питання обліку і вивчення раритетних фітоценозів найкраще узагальнені у „Зеленій книзі" [17], де вперше дано наукове обґрунтування і розроблені критерії виділення це-нозів, які потребують охорони. Описано 127 сиктаксонів різного рангу. Цілий ряд уточнень і суттєву деталізацію внесла монографія науковців інституту екології Карпат [18]. Необхідно відмітити, що обидві роботи ґрунтуються на списках видів рослин, занесених до „Червоної книги України" [19].

Великий фактичний матеріал про резервати і пам'ятки природи Українських Карпат, а також основні підходи до охорони природи в регіоні приведені в монографії СМ. Стойка із співавторами [20]. Досить відмітити, що в цій роботі описано 170 заповідних ботанічних об'єктів, які мають важливе наукове значення.

Значний інтерес для нашої роботи представляє Довідник, підготовлений в Закарпатській області при сприянні Всесвітнього Фонду Дикої природи [23]. Упорядники цієї цікавої книжки узагальнили інформацію про історію, сучасний стан і перспективи ПЗФ області, намітили конкретні напрямки формування екологічної мережі. Робота добре ілюстрована, містить багато актуальних даних, які приведені по адміністративних районах.

Для Івано-Франківської області узагальнені дані про об'єкти природно-заповідного фонду містяться в чотирьох роботах [24-27], упорядниками яких виступили М.М. Приходько, О.М.Адаменко, В.І.Парпан, В.О. Сав'юк та інші співавтори. Приведені в цих роботах дані послужили надійною основою для даної науково-дослідної роботи.

Якщо раніше головна увага при створенні природно-заповідного об'єкту приділялась охороні видів, то тепер аксіомою стало твердження, що неможливо зберегти вид, не зберігаючи умови місцезростання і ценоз, в склад якого він входить.

Безсумнівним став і інший факт, що, навіть абсолютне заповідання не завжди дає бажаний результат. Сукцесійна трансформація ценозів може створити такі умови, при яких вид, що намагаються зберегти -- щезає природним шляхом [15-21]. З цього випливає, що до проблеми охорони видів необхідно підходити диференційовано, з урахуванням біоекологічних і ценотичних особливостей виду і його реакції на різні форми господарського втручання. Яскраві приклади цієї тези можна прослідкувати якраз в лісових природно-заповідних об'єктах старшого віку, особливо в одновікових чистих деревостанах.

карпатський природний деревовидний генофонд лісовий

РОЗДІЛ 2. ОБ'ЄКТИ І МЕТОДИКА РОБОТИ

Дана курсова робота стосується території Карпатського національного природного парку (КНПП), загальна вкрита лісом площа якого складає 33998,3 га. Усі ліси тут розподілені на квартали та виділи в межах 12-ти природоохоронних науково-дослідних відділень. У парку проведено зонування лісів за їх призначенням: близько ЗО відсотків лісів (11,4 тис. га) віднесено до заповідної зони, основна частина (67,8% або 26,0 тис. га) знаходиться в зоні регульованої рекреації, господарська зона складає 2,5 відсотки (861 га), а найменшою є зона стаціонарної рекреації - всього 0,3% або 107 га, Розподіл площі лісів парку за зонами в розрізі відділень представлено в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1 - Розподіл площі лісів окремих ПОНДВ Карпатського НПП за зонами

Відділення парку	Розподіл площі лісів за зонами парку, га	Разом, га
	заповідна	регульованої рекреації	стаціонарної рекреації	господарська
Яремчанське	234,5	2773,0	13,6	53,9	3075,0
Ямнянське	480,0	2084,4	7,9	199,7	2772,0
Підліснівське	412,4	2518,9	0,7	146,0	3078,0
Женецьке	1208,0	2794,4	8,9	5,7	4017,0
Татарівське	472,5	2720,1	8,4	69,0	3270,0
Яблуницьке	171,9	2258,0	19,0	126,1	2575,0
Вороненківське	29,8	4222,7	16,3	132,2	4401,0
Ворохтянське	503,2	2056,4	4,2	59,2	2623,0
Говерлянське	4478,7	2038,4	23,9	29,0	5570,0
Бистрецьке	1600,0	962,5	0,0	1,5	2564,0
Чорногірське	1746,1	298,7	0,7	3,5	2049,0
Високогірне	64,3	2225,6	3,0	35,1	2328,0
Всього:	11401,4	25953,1	106,6	860,9	38322,0

Найбільше заповідних лісів в Говерлянському ПОНДВ, лісів для регульованої рекреації - у Воронен-ківському, для стаціонарної рекреації - у Говерлянському і для ведення господарства - у Ямнянському ПОНДВ.

Наша робота проводилась на основі відомчих матеріалів Карпатського національного природного парку. В основному використовувались матеріали останнього лісовпорядкування, яке було проведено в парку у 2003 році, а також щорічні „Літописи природи", які ведуться тут із початку організації і функціонування КНПП.

Для характеристики кліматичних умов використовувались дані метеоста-нцій, які функціонують в районі досліджень. Місцезростання малопоширених, ендемічних, рідкісних та реліктових видів встановлювалось за літературними даними, завдяки розповідям лісової охорони парку, відвідувачів і очевидців. Також досліджувались і джерела питної та мінеральної води.

Крім вищеприведеного, в даній роботі використані матеріали наукових конференцій (в т.ч. міжнародних), семінарів і науково-технічних нарад, які проводились на території КНПП. Під час ознайомлення із науковою роботою парку, нами проводились бесіди з різними спеціалістами, записувались їх спогади, пригоди, цікаві розповіді, спостереження за флорою і фауною тощо, що в подальшому буде використано також у кваліфікаційній і дипломній роботах.

РОЗДІЛ З. ПРИРОДНО-КЛІМАТИЧНІ УМОВИ КАРПАТСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДНОГО ПАРКУ

3.1 Геологічні, геоморфологічні, гідрологічні умови та рельєф

З урахуванням особливостей історії геологічного розвитку та певних відмінностей структурного стилю в межах території КНПП виділяють три струк-турно-фаціальні зони - Свидовецьку, Чорногірську та Скибову [28].

Геологічна будова регіону досить складна і визначається інтенсивним розвитком численних розривних порушень типу насувів, по яких різні за рангом тектонічні одиниці (зони, підзони, скиби, луски) значно насунуті одна на одну в північно-східному напрямі [29].

Всі вони складені флішевою формацією - потужним комплексом теригенно-осадових порід (переважно пісковиків, алевролітів і аргілітів) з характерним закономірно ритмічним чергуванням їх між собою. Ця ритмічність зумовлена специфічними палеографічними умовами осадонагрома-дження в геосинклінальному морському басейні впродовж крейдового і палеогенового етапів його геологічної історії.

Свидовецька зона - це вузька на поверхні (2-3 км) смуга затиснутих між двома насувами відкладів шипотської світи, в межах поширення яких у формі „плаваючих" лінз знаходяться пісковики верхньої частини цієї товщі та поодинокі ізольовані виходи порід яловецької світи.

Чорногірська зона - це покрив, що складається з двох підзон - Скупівсь-кої та Говерлянськоі'. Перша з них є похилолежача Скиба - монокліналь з нахилом нижньої площини на південний захід під кутом 30-40°. Для Говерлянськоі' підзони, в межах площі поширення відносно малопотужних і переважно глинистих відкладів апту-турону вздовж підніжжя північного схилу Чорногори, характерна типова дрібнолускувата будова.

Рельєф є ландшафтноутворюючими факторами, які не лише визначають територіальний розподіл біогеоценотичного покриву, а й мають важливе значення для туризму і рекреації.

За геоморфологічним районуванням проф. Цися П.М. територія парку відноситься, в основному, до району альпійського і середньогірного рельєфу гірських груп Свидовця і Чорногори в межах Поло-нинсько-Чорногорської області та, частково, входить до району середньовисотних Скибових Горган області Зовнішніх Карпат [29].

За іншим районуванням рельєфу територію КНПП поділяють на три райони: район хребта Чорногора, одного з гірських масивів середньовисотних гір Полонинської тектонічної зони Карпат; район Ворохтянського низькогір'я - частини давньої Ясиня-Черемоської поздовжньої долини і район середньовисоких Горган - частини зовнішньої тектонічної (Скибової) зони. Долина Пруту зв'язує всі три райони, кожен з яких характеризується різко вираженими індивідуальними рисами. Одночасно долина Пруту є самостійним геоморфологічним об'єктом [28].

Чорногора - найвищий хребет Українських Карпат, шість її вершин сягають 2000 м, а найвища серед них Говерла (2061 м). Середня висота Чорногори становить 1850 м, довжина хребта близько 30 км.

Полонинську гряду, яку виразно зображує Чорногора, складають найвищі хребти флішового пасма Карпат, заввишки понад 1500 м, але їх розділяє простір, що іноді перевищує довжину хребта. Таке сполучення досить незвичайне, бо лінійне розміщення гірських масивів відповідає напрямку карпатських структур.

Пояснення слід шукати в морфології полонинських масивів і генезисі рельєфу. Дослідження морфостру-ктури Чорногори підтверджують думку про горстові походження хребтів Полонинської гряди. Наочний доказ того, що Чорногора як гірський хребет утворилась за рахунок підняття блоку земної кори - сліди давнього денудаційного вирівнювання рельєфу - спостерігаються на гребені хребта і його відрогах.

Полого-хвиляста поверхня реліктів давньої рівнини (різниця середніх висот вершин і сідловин гребеня Чорногори 150 м) піднята на висоту багатьох сотень метрів. На цій поверхні вирівнювання виявлені релікти давніх річкових долин.

З екзогенних форм рельєфу Чорногори безперечно найцікавіші сліди плейстоценового зледеніння, яке охопило Північну Європу, а на півдні - високі гірські масиви, зокрема в Карпатах - Чорногору. Внаслідок морозного вивітрювання гірських порід тут утворились численні кари (нішоподібні заглиблення угорі схилів), а верхів'я долин набули вигляду трогів (корит).

До Чорногірського району Полонинської зони належать гори заввишки понад 1500 м, які в межах КНПП розташовані між Чорногорою і Ясиня-Черемоською долиною.

Найближчий до Чорногори хребет у витоках Пруту, увінчаний вершинами Козьмеська (1572 м) і Маришевська (1564 м), ймовірно має структурний зв'язок з моноклінальними верствами пісковикової товщі Чорногори. Інші гори прямого структурного зв'язку з Чорногорою не мають.

Рельєф району Ворохтянського низькогір'я має всі ознаки давньої річкової долини, що остаточно змодельована наступною денудацією. Це частина поздовжньої щодо карпатських хребтів пліоценової долини (нині суходолу), яка починається в Буковинських Карпатах.

Морфологічний аналіз показує, що ця долина в минулому належала пра-Пруту, який протікав на північний захід біля підніжжя Чорногорки. Тут в нього впадав Чорний Черемош, а в районі Ворохти - верхів'я Чорної Тиси.

У межах парку висота давньої долини становить 950 м на вододілі Прут-Чорний Черемош і менше 900 м - в районі Ворохти. Ширина долини 2,5-6 км. Схили її терасовані, рельєф днища полого-горбистий.

Нижче Ворохти і до північної межі парку Прут перетинає район гірської зони Горган. Довжина цього відрізка річки по руслу 40, а по прямій - 25 км. Ширина парку тут 10-15 км, на цьому просторі представлені відносно невеликі ділянки горганських хребтів.

Вони складені породами крейдової системи, зокрема масивними пісковиками ямненської світи, що здебільшого утворюють скелясті відслонення. З десятка вершин, що височать над долиною Прута, найвища гора Хом'як (1540 м), що знаходиться на лівому березі поблизу Кремінців.

3.2 Основні риси клімату

Карпатський національний природний парк має важливе екологічне, природоохоронне і рекреаційне значення, тому й оцінювати кліматичні умови на його території треба в цих аспектах. У парку проявляється вплив основних кліматичних факторів на формування закономірності поширення природних екосистем, а також вплив останніх на зміну клімату в локальних та регіональних масштабах.

Така інтегральна оцінка кліматичних умов необхідна для встановлення рекреаційного потенціалу парку, зокрема для визначення кліматичного комфорту паркових ландшафтів, розташованих у різних висотних ступенях.

Українські Карпати відносяться до області континентально-європейського клімату, основні риси якого визначаються переважанням атлантичних і трансформованих континентальних повітряних мас. М.С. Андріанов визначає клімат Карпат як помірно-континентальний з надмірним і достатнім зволоженням, нестійкою весною, нежарким літом, теплою осінню і м'якою зимою [ЗО].

За загальними рисами кліматичних умов територія парку належить до одного кліматичного району. Проте, як зазначалось вище, КНПП розташований у орфографічно дуже розчленованій частині Українських Карпат, а тому на кліматичні умови цієї території суттєво впливає рельєф. Характер рельєфу позначається на взаємодії циркуляційних та радіаційних факторів. Тут часто проходять циклони і антициклони, які приносять різні за характером вологості повітряні маси і пов'язані з ними атмосферні фронти, що обумовлює часті й різкі зміни погоди.

Даний район знаходиться в зоні впливу не лише континентальних і атлантичних повітряних мас помірних широт. Іноді сюди проникають арктичні повітряні маси. Слід зазначити, що у середньому антициклонічна циркуляція домінує над циклонічною.

Значний перепад висот - від 500 до 2061 м НРМ, а також суттєве розчленування рельєфу зумовлюють формування мікро- і мезокліматичних відмінностей, що проявляються на ценотичніи структурі рослинного покриву, видовому складі лісових та інших фітоценозів.

Характеризуючи синекологічний вплив рельєфу на лісову рослинність, П.С. Погребняк влучно відзначав, що він виступає у формуванні лісових екосистем як просторова форма взаємодії усіх екологічних факторів [31,32].

Термічний режим, як зміна температури повітря у часі та просторі, є визначальним показником лісорослинних умов. На території об'єкту досліджень на просторовий розподіл температури повітря істотно впливають не лише особливості атмосферної циркуляції, а й орфографічні особливості місцевості. Найнижча температура повітря спостерігається у січні.

У високогірних районах вона досягає майже - 7°С. Температурний режим лютого і січня мало відрізняється, оскільки циркуляційні й радіаційні умови в ці місяці схожі.

Найтепліший місяць -- липень. На висоті 500-600 м пересічна його температура становить І7°С. На більших висотах зона значно нижча. З вересня починається її помітне зниження. У листопаді середня температура повітря у високогірних районах стає мінусовою (полонина Пожижевська).

Річна амплітуда температури повітря в Яремчі становить 21,3°С, а на По-жижевській - 17,1 °С.

Незначна амплітуда свідчить про м'який, помірний характер клімату, сприятливий для росту бука європейського, граба звичайного, явора, в'яза гірського, ялиці білої, ареали яких збігаються із зоною помірного клімату середньоєвропейської широколистянолісової області.

Мінімальна температура повітря знижується з надходженням холодних повітряних мас з півночі або північного-сходу. її величина залежить від впливу місцевих умов (рельєф, висота, характер підстилаючої поверхні).

Середній мінімум температури повітря буває негативним з грудня до березня, а на висоті понад 800 м - з листопада до квітня. Мінімальні його значення спостерігаються в січні (-8,0...-12,0°С). У вересні середній мінімум температури повітря порівняно з серпнем знижується на 3,0-4,0 °С, у жовтні він досягає 5 °С.

Найнижчі показники абсолютного мінімуму спостерігалися у січні й лютому і досягали -29...-32 °С. У березні цей показник залишається негативним. Абсолютний мінімум істотно впливає на висотне поширення й загальний стан чутливих до низьких температур деревних порід - ясена, явора, бука, ялиці.

Суттєво впливають на функціонування лісових екосистем, у складі яких є вимогливі до тепла деревні породи, ранні і пізні заморозки, характерні на території парку.

Заморозки, в основному, бувають там, де існують умови для застою холодного атмосферного повітря, яке стікає з гірських схилів (замкнені глибокі долини, міжгірські пониження, улоговини).

Перший осінній заморозок у високогір'ї можливий уже наприкінці серпня, а на висоті 600-700 м - на початку вересня.

На висотах до 500 м (Яремча) перші заморозки бувають наприкінці другої декади вересня.

Перший пізній осінній заморозок у горах буває на початку жовтня, а на висоті до 500 м - наприкінці цього місяця.

Навесні середня дата заморозків на висоті 500 м припадає на кінець квітня - початок травня. Іноді у горах заморозки спостерігаються навіть у середині червня.

Середня тривалість безморозного періоду на території об'єкту досліджень коливається від 157-159 днів на висоті 500 м до 128 днів на висоті 700 м. Отже, різниця у середній його тривалості, залежно від висоти над рівнем моря, становить біля 30 днів.

В окремі роки тривалість безморозного періоду може зменшуватись до 102 днів (на висоті 600-700 м) і збільшуватись до 175-190 днів (висота 500 м).

Впродовж року найбільші значення температури бувають у липні (24,9 °С). До висоти 700-800 м середня максимальна температура перевищує 22,0 °С, а на висоті понад 1000 м - зменшується до 16 °С. Абсолютна амплітуда температури повітря за рік, тобто різниця між абсолютним максимумом та мінімумом, досягає на території парку 70-72 С.

3.3 Коротка характеристика ґрунтів

У Карпатському природному національному парку ґрунтовий покрив формують бурі гірсько-лісові щебенисті; буроземно-підзолисті оглеєні; дерново середньо- і сильно підзолисті поверхнево-оглеєні; дерново-підзолисті та дернові ґрунти [33].

Бурі гірсько-лісові ґрунти поширені виключно у гірській частині (у межах лісового поясу до висоти 1500-1550 м НРМ) на добре дренованих материнських породах - елювій-делювію карпатського флішу. Основна особливість їх - незначна потужність, щебенистість та безкарбонатність.

Буроземно-підзолисті ґрунти сформувались на крупнокам'янистому елювій-делювію безвапнякових пісковиків і конгломератів. Вони розповсюджені у Чорногірській зоні.

Дернові середньо- і сильнопідзолисті поверхнево-оглеєні ґрунти утворені на давньоалювіальних, переважно безкарбонатних суглинках та легких глинах. Характерна їх риса - чітка диференціація на горизонти за підзолистим типом.

Дернові та дерново-опідзолені ґрунти поширені на заплавах і низьких надзаплавних терасах. Вони утворились під трав'яною та чагарниковою рослинністю на алювіальних та делювіальних відкладах. Вони залягають на вирівняних ділянках і не зазнають ерозії.

3.4 Лісова рослинність

Територія КНПП охоплює надзвичайно цінні із ландшафтно-екологічної, ботаніко-географічної та природоохоронної точок зору гірські екосистеми у на-йширшому спектрі Українських Карпат. Тут зосереджено 240 ендемічних видів і підвидів рослин, тобто 6,5% усієї карпатської флори Європейського континенту. Разом із ендемічними таксонами важливе природоохоронне значення має і багата реліктова флора і фауна Карпат.

На території парку охороняються гірські лісові та високогірні чагарникові, трав'яні субальпійські та альпійські фітоценотичні комплекси, насичені елементами середньо-європейської, частково західно- та південно-європейської флор. Це бук лісовий, явір, рододендрон Кочі, едельвейс, сосни звичайна реліктова і кедрова європейська, ялиця біла, фіалка відхилена, скополія карніолійська та інші рослини.

Рідкісне водно-болотне угруповання - озеро Несамовите



Рідкісне водно-болотне угруповання - озеро Марічейка

Звичайно ж, що для лісового господарства особливу цінність мають еталони корінних букових, ялицевих, буково-ялицево-ялинових, ялиново-кедрових, соснових і березових лісів, які розміщені в різних рослинних поясах.

Перший рослинний пояс - букові ліси передгірних і гірських районів. Корінні ліси збереглися у Яремчанському, Ямнянському і Підліснівському природоохоронних науково-дослідних відділеннях (ПОНДВ) парку. Вони представлені такими типами лісу - свіжі і вологі бучини з домішкою явора, клена гостролистого, ільма гірського.

Другий рослинний пояс утворюють ялицево-букові та буково-ялицеві ліси, які сформувалися у тій же кліматичній зоні, але з дещо меншою сумою активних температур. їх можна частіше зустріти на тіньових схилах у Підліснівському, Ямнянському і Татарівському ПОНДВ.

Третій рослинний пояс ялиново-ялицево-букових лісів розташований у прохолодній кліматичній зоні. Корінні ліси тут збереглись у Татарівському і Женецькому ПОНДВ. На південних схилах тут ростуть реліктові сосняки й березняки, а на північних - ялинники. В урочищах Підліснівського і Микуличин-ського ПОНДВ збереглись також насадження вільхи чорної (клейкої).

Четвертий рослинний пояс формують буково-ялицево-ялинові ліси, для яких найбільш характерними є вологі буково-ялицеві ялинники. Корінні ліси тут збереглись у Татарівському і Яблуницькому ПОНДВ.

П'ятий рослинний пояс займає смуга ялинових лісів на висотах від 1100-1200 до 1600 м НРМ. Найбільші площі тут займають вологі ялинники, які відзначаються високою продуктивністю. Тут зустрічаються залишки кедрового ялинника та ялинника на сфагновому болоті. Вище ялинових лісів поширений шостий пояс із гірської сосни (жерепу), ялівцю сибірського та альпійські луки. Сьомий альпійський пояс розташований від висоти 1850 до 2061 м НРМ у районах високогірних ландшафтів у Чорногорському масиві, де поширені лучні фітоценози та мохово-лишайникові пустощі.

РОЗДІЛ 4. ЗНАЧЕННЯ КАРПАТСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДНОГО ПАРКУ (КНПП) ДЛЯ ЗБЕРЕЖЕННЯ БЮРІЗНОМАН1ТТЯ

4.1 Головні завдання Карпатського НІШ

На протязі тисячоліть людина користувалася багатствами карпатської природи для задоволення все зростаючих матеріальних потреб і лише в останні десятиліття вона почала розуміти, що зберегти це можливо шляхом бережливого і невиснажливого його використання. Тому створення в Україні першого національного природного парку ( в червні 1980 року ) на площі 50,3 тис .га стало важливим і своєчасним заходом , як наукової громадськості, так і державних органів.

Карпатський національний природний парк, як природоохоронна, рекреаційна і наукова установа, відповідає міжнародним критеріям, які прийняті МСОП у 1969 році. Заповідна зона складає 22,5 %, зона регульованого природокористування - 54%, зона інших користувачів - 23,5%.

Виходячи із завдань, які покладені на парк, вони вирішуються за такими основними напрямками :

забезпечити збереження і охорону природи національного парку і, в першу чергу, найбільш великих природних комплексів, об'єктів особливої цінності, рідкісних рослин і тварин, а також культурних ландшафтів із пам'ятками історії та культури, будівель і споруд які мають етнографічну або архітектурно-історичну цінність;

організувати і вести науково-дослідну роботу з вивчення екосистем, при необхідності залучати відповідні заклади і представляти базу для досліджень;

-знайомити відвідувачів з природою і визначними місцями національного парку, з історією взаємовідносин між людиною і природою, а також з актуальними проблемами охорони природного навколишнього середовища, зберігати окремі ділянки парку у первісному стані для спостереження за процесами і явищами природи;

сприяти організації масового відпочинку населення у спеціально відведених для рекреаційних цілей зонах, парку;

виховувати молоде покоління патріотами рідного краю, своєї Батьківщини, знайомити його з природою регіону, славним історичним минулим і про блемами охорони природи;

вести зразкове лісове і мисливське господарство.

Територія національного парку охоплює надзвичайно цінні з ландшафтно-екологічної, ботаніко- і зоогеографічної та природоохоронної точок зору гірської екосистеми в найширшому спектрі Українських Карпат. Тут зосереджено 240 ендемічних видів і підвидів рослин, тобто 6,5% усієї карпатської флори Європейського континенту. Разом із ендемічними таксонами важливе природоохоронне значення має і багата реліктова флора і фауна Карпат. Всього на території парку виявлено майже 100 видів рослин, які занесені до Червоної книги України.

Земноводних, плазунів, птахів та ссавців тут почали ретельно вивчати ще після першої світової війни. Фауна наземних хребетних тепер налічує близько 200 видів, з яких - 23 види занесено до Червоної книги.

Національний парк є об'єктом для проведення довготермінових стаціонарних досліджень, які ведуться тут за програмами "Літопису природи" , "Дослідження природних компонентів екосистем парку" , "Сучасні рельєфоутво-рюючі процеси та їх динаміка на території парку. Крім вищенаведеного охоплені ще такі напрямки:

географічний - з вивчення кліматичних умов (ведення метеоспостере-жень), дослідження геоморфології та палеогеографічних умов розвитку річкових долин, вивчення ареалів розповсюдження гравітаційних процесів;

лісівничий - вивчення структури, продуктивності ,відновлення і стійкості корінних і похідних деревостанів на постійних пробних площах та моніто-рингових ділянках;

фенологічний - збір та опрацювання регулярних фенологічних спостережень на 50 фенопостах, які охоплюють діапазон висот від 580 до 1780 метрів над рівнем моря. Ці спостереження ведуться за рослинним покривом, тваринним світом та явищами природи;

зоологічний - вивчення видового складу та елементів екології ссавців у різних біотопах, виявлення нових місць проживання рідкісних та зникаючих видів;

ботанічний - постійна інвентаризація флори парку, ведення спостереження за рослинами, які занесено до Червоної книги України, закладка моніто-рингових профілів, альпійських гірок, влаштування стендових гербаріїв, різних колекцій тощо.

Організація управління національним парком спрямована на суворе регламентоване використання природних ресурсів і відновлення порушених ландшафтів. Це забезпечується відповідним зонуванням території, обмеженням числом маршрутів, місць огляду і часу перебування на них. Всього на території парку прокладено понад 400 км туристичних і науково-пізнавальних маршрутів.

Порушення рекреаційної ємності, тобто перевищення максимально допустимої кількості відвідувачів, які можуть знаходитись на маршрутах, призводить до нанесення серйозної шкоди природним комплексам. У зв'язку з цим, на таких маршрутах уведено квитково-путівочну систему відвідування парку та суворий контроль за дотриманням правил перебування в лісі та норм рекреаційних навантажень.

Ці норми залежать від ступеня непіддатливості природних систем і, в свою чергу, визначають планірувальну структуру території, густоту розміщення доріг, стежок, оглядових маршрутів і час перебування на них. Досвід показує, що в залежності від природних умов і рівня організації відвідування, гранично-допустима норма на 1000 га рекреаційного використання ділянок складає в рік від 1000-5000 чоловік.

Карпатський національний природний парк - своєрідний музей під відкритим небом. Він функціонує, відкритий і доступний для відвідування круглий рік і лише у різні пори року по своєму красивий та привітний до добрих людей. Усі його скарби охороняє державна служба охорони парку. Весь лісовий фонд парку розподілений між 12 природоохоронними науково-дослідними відділеннями ( ПОНДВ ), з них 2 - заповідні.

Щорічно державою виділяються значні кошти на раціональне ведення господарства на території парку, тому й надалі основним завданням залишається бережливо зберігати все те, що маємо зараз і примножувати його, а також передавати це багатство із покоління в покоління.

4.2 Моніторинг природних комплексів - основний напрямок наукових досліджень Карпатського НПП

Виходячи із Положення про державний моніторинг навколишнього природного середовища, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 1993 року № 785, можна констатувати, що державний моніторинг навколишнього природного середовища - система спостережень, збирання, обробка, передавання, збереження та аналізи інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін та розробка науково-обгрунтованих заходів для прийняття управлінських рішень. Розроблене Положення визначає порядок створення та функціонування такої системи в Україні.

Система державного моніторингу навколишнього природного середовища базується на трьох рівнях : локальному - на території окремих об'єктів (ділянках ландшафтів, підприємств, міст тощо); регіональному - у межах адміністративно-територіальних одиниць, на територіях економічних і природних регіонів; національному - на території країни в цілому.

Залежно від призначення здійснюються загальний (стандартний), оперативний (кризовий) та фоновий (науковий) моніторинги навколишнього природного середовища.

Фоновий моніторинг - спеціальні високоточні спостереження за всіма складовими навколишнього природного середовища, а також за характером, складом, кругообігом та міграцією забруднюючих речовин, за реакцією організмів на забруднення на рівні окремих популяцій, екосистем і біосфери в цілому.

Фоновий моніторинг здійснюється природних і біосферних заповідниках, природних парках, на інших охоронних територіях, базових станціях тощо

За роки існування парку на його території закладено цілу мережу моніторингових ділянок по дослідженню, як окремих компонентів екосистем, так і цілих комплексів. Дослідження в них проводяться в декількох напрямках.

ЛІСІВНИЧИЙ напрямок базується на дослідженнях, що проводяться на постійних пробних площах (ППП), які закладені в лісових насадженнях. Найбільше їх закладено у масивах смереково-ялицево-букових, буково-смереково-ялицевих та букових лісів в межах висот 500-900 м над рівнем моря (НРМ). В загальному ППП закладені аж до висоти 1550 м НРМ. На закладених ППП проводяться також спостереження за розвитком шкідників і хвороб лісу.

КЛІМАТИЧНИЙ напрямок ґрунтується на даних спостережень, які ведуться на метеопостах, які функціонують в усіх кліматичних зонах парку. Із одержаних результатів досить цікавим є факт наявності великої кількості гроз на протязі травня-липня м-ців.

Аналіз гідрологічних умов показує, що гідрорежим головної водної артерії КН1111 відповідає середньозваженим нормам. В той же час в деякі роки, внаслідок зливових дощів, спостерігались селеві явища, які нанесли відчутної шкоди лісовому господарству (мости, дороги), а також місцевим жителям даного регіону.

ФЕНОЛОГІЧНИЙ напрямок заключається у проведенні спостережень за типовими та рідкісними представниками флори і фауни, як на спеціальних фенопунктах, так і на фенологічних маршрутах, які охоплюють діапазон висот від 580 до 1780 м НРМ. Географо-фенологічні дослідження проводяться з метою виявлення залежності між сезонною ритмікою рослинних і тваринних організмів та комплексом геокліматичних умов їх місцезнаходження.

Аналіз таких спостережень на протязі багатьох років свідчить про значні відхилення у біологічних циклах розвитку рослин. Аналіз фенологічних спостережень вказує на зміни у проходженні фенофаз залежно від висотної зональності. У висотних районах парку початок вегетаційного періоду відмічається на 7-10 днів пізніше, ніж в низинних ділянках.

ЗООЛОГІЧНИЙ напрямок зводиться до обліків крупних ссавців та деяких видів птахів по всій території парку. Зміна чисельності їх в останні роки, наприклад, свідчить про підвищення загального антропогенного впливу, а також деяких екстремальних кліматичних фактор торів (як правило, у багатосні-жні зими зменшується кількість тварин - особливо копитних). Проводяться моніторингові дослідження і за нерестом форелі. У зв'язку із посиленням охорони, в останні роки різко збільшилась кількість нерестуючих особин. В мішаному лісі, що складає переважну більшість покритої лісом площі парку, ведуться моніторингові спостереження за змінами чисельності, вікової структури та демографії дрібних ссавців. Багаторічні дані переконують, що домінантом у таких лісах є лісова або руда нориця, субдомінантом - жовтогорла миша і види, які зустрічаються у лісовому комплексі.

Крім вищеприведених моніторингових спостережень в парку ведуться також дослідження із визначення мікроелементів у контрольних створах ріки Прут, за атмосферними опадами і т.п. Постійні моніторингові спостереження дають змогу прослідковувати кожен процес у динаміці і давати йому відповідну оцінку.

4.3 Характеристика особливо-цінних об'єктів на території КНПП

4.3.1 Природне зростання вільхи чорної

Куртинне природне зростання вільхи чорної виявлено в м.Яремче (територія Яремчанского лісництва, квартал 6, виділ 15, площа 0,10 га). Вік деревостану - 60 років, середня висота - 25м,середній діаметр - 32см. На даній площі зростає 12 дерев вільхи чорної. Ця куртина була ще здавна помічена місцевим населенням, тому-що тут здавна зростали й інші дуже рідкісні види нашого регіону. В даний час не піднімається рука господарів для знищення цих дерев. На території зростання вільхи чорної знаходиться цінне джерело із прекрасною питною водою, яка не замерзає взимку. Влітку у джерелі вода завжди холодніша, ніж в інших джерелах. В народі їх називають "теплицями".

Наведемо коротку характеристику вільхи чорної. Висота досягає 30-35 м, а діаметр до 80 см. Стовбур прямий, крона густа, яйцевидна або циліндрична. Кора на стовбурі темно-бура. Листки зворотньояйцеподібні або круглі, з виїмкою зверху листка. Плодоносить через 1-2 роки. Коренева система поверхнева.

Територія виділена як ОЦТ наказом по Карпатському НПП №28 від 16 лютого 1993 р. як місцезростання зникаючого виду рослин в регіоні. Вона підлягає охороні як цінний вид для науки та використанні в медицині.

4.3.2 Зростання деревовидної форми тиса ягідного

Реліктове дерево тиса ягідного знаходиться на території м. Яремче, яка прилягає до охоронної зони Яремчанського лісництва (квартал 6, виділ 13). Вік дерева - 120 років, висота - 7,5 м, діаметр - 18 см.

Це дерево було посаджено ще за часів панування Австро-Угорської імперії. Воно знаходилось на території пансіонатів, де відпочивала австро-у горська еліта. З розповідей старожилів, таких дерев на даній території було декілька, але до нашого часу збереглося тільки одне, яке за рішенням Івано-Франківського облвиконкому від 7 липня 1972 року (№ 264), було затверджено як "пам'ятка природи" .

Тис ягідний - дуже рідкісна рослина, яка зростає на території Карпатського регіону. Батьківщина тиса ягідного - південні райони України (Крим). Добре росте на підзолистих грунтах. На своїй батьківщині дерево може досягати висоти 27 м, а діаметру до 1,5 м. Кора тонка, червонувато-бура, відслоюється пластинками. Хвоя довжиною до 2,0 см, зверху темно-зелена, знизу світло-зелена. Дерево росте дуже повільно. Живе до 1000-1400 років. Вічнозелене, використовується для озеленення міст та виготовлення меблів, так як має дуже гарну текстуру деревини. На території Івано-Франківської області масове зростання тиса ягідного знаходиться на території Коломийського лісгоспу (урочище Княж-Двір).Слід відмітити, що цей вид занесений до Червоної книги України (1994 рік) і він є представником реліктової флори Українських Карпат.

4.3.3 Мікропопуляції сосни звичайної реліктового походження

Сосна звичайна - одна з аборигенних лісових деревних порід Українських Карпат, які під впливом кліматичних умов неодноразово змінювали свій ареал розповсюдження, але залишались невід'ємною частиною рослинного покриву досліджуваного регіону. Дрібні острівні мікропопуляції даної породи збереглися тут ще з післяльодовикового періоду лише в екстремальних умовах - на кам'янистих розсипищах і сфагнових болотах. У порівнянні з іншими лісоутворювачами сосна на таких ділянках не тільки найбільш продуктивна, але іноді й єдина порода, яка може там зростати.

В теперішній час деревостани сосни звичайної реліктової зустрічаються на території Яремчанського, Ямненського і Татарівського природоохоронних науково-дослідних відділень Карпатського НІШ. Мікропопуляції відокремлені між собою гірськими хребтами, ущелинами та буферними насадженнями і знаходяться на значних відстанях одна від одної, що практично виключає можливість вільного перезапилення між ними. Багаторічні дослідження сосни звичайної реліктової показали, що в Українських Карпатах сформувались популяції, які відрізняються за своїми морфологічними та анатомічними ознаками від підвиду такої ж сосни інших регіонів, як нашої держави, так і Європи в цілому. Суттєва різниця спостерігається і між самими мікро популяціями в розмірах хвої, кількості смоляних каналів в ній, розміру насіння, кольору шишок і насіння, а також по кореляційних зв'язках між цими показниками [34].