Оцінка мобілізаційного потенціалу Західного та Центрального регіонів України за результатами мобілізації 2014 року

Размещено на http://www.allbest.ru/

Оцінка мобілізаційного потенціалу Західного та Центрального регіонів України за результатами мобілізації 2014 року

Тарас Кравець

кандидат географічних наук, доцент, старший викладач, Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, м. Львів, Україна

Тетяна БАРАНОВА наукова співробітниця наукового відділу загального та ресурсного планування, Національний університет оборони України,

Kravets T., Baranova T. ASSESSMENT OF THE MOBILIZATION POTENTIAL OF THE WESTERN AND CENTRAL REGIONS OF UKRAINE ACCORDING TO THE RESULTS OF MOBILIZATION IN 2014

The purpose of this article is to analyze the readiness of Ukrainian citizens for military service and to develop strategic directions for the further development of the reserve of the Armed Forces of Ukraine among conscripts. An analysis was also carried out and the highest mobilization potential in the western and central regions was determined, as well as to determine the optimal age group to ensure the protection of the state. The research methodology is based on literature analysis, practical conclusions on mobilization in 2014, and processing of statistical data of the region. The results include the analysis of theoretical, methodological and practical aspects of the mobilization potential in the army, the assessment of trends and prospects for the development of these processes in the military sphere. Specific directions for improving the mobilization potential were also proposed and the optimal age groups for conscription during mobilization were determined. Based on the analysis of the training and mobilization system in 2014, the mobilization potential of the regions of the country was determined and a new approach to managing this potential was developed. The scientific significance of this study is determined by the fact that no one has yet analyzed the mobilization potential of regions based on the waves of mobilization in 2014. In particular, for the first time, not only quantitative indicators were highlighted: the number of mobilized people per region, but also qualitative indicators: the percentage ratio of mobilized people to the population as a whole. The practical significance of the study is to determine the regions with the greatest and least mobilization potential, identify the factors influencing this situation, and develop measures to improve it. The results of the study serve as a basis for planning possible mobilization resources from each region, especially in the context of the deployment of large- scale military operations. Identified directions for adjusting actions to increase the mobilization potential, as well as taking into account geographical features in the analysis of the mobilization potential for the military sphere, contribute to more effective use of resources and planning of measures in this direction.

Keywords: mobilization potential; mobilization; military reserve of human resources; defense capability; military potential.

Метою цієї статті є аналіз готовності громадян України до військової служби та розробка стратегічних напрямів для подальшого розвитку резерву Збройних Сил України серед військовозобов>язаних. Також здійснено аналіз та визначено найбільш високий мобілізаційний потенціал у західному та центральному регіонах, а також оптимальну вікову групу для забезпечення захисту держави. Методологія дослідження базується на літературному аналізі, практичних висновках з мобілізації у 2014 році й обробці статистичних даних регіону. Результати містять аналіз теоретичних, методологічних і практичних аспектів мобілізаційного потенціалу в армії, оцінювання тенденцій і перспектив розвитку цих процесів у військовій сфері. Також запропоновано конкретні напрями для поліпшення мобілізаційного потенціалу та визначено оптимальні вікові групи для призову під час мобілізації. На основі аналізу системи підготовки та мобілізації у 2014 році визначено мобілізаційний потенціал областей країни та розроблено новий підхід до управління цим потенціалом. Наукова значущість цього дослідження зумовлена тим, що ніхто ще не здійснював аналіз мобілізаційного потенціалу областей на основі хвиль мобілізації у 2014 році. Зокрема, вперше виокремлено не тільки кількісні показники: кількість мобілізованих на область, а й якісні: відсоткове відношення мобілізованих до населення області загалом. Практичне значення дослідження полягає у визначенні регіонів з найбільшим і найменшим мобілізаційним потенціалом; ідентифікації чинників, що впливають на цю ситуацію; і розробленні заходів для його поліпшення. Результати дослідження служать основою для планування можливих мобілізаційних ресурсів з кожної області, особливо в умовах розгортання масштабних бойових дій. Визначено напрями коригування дій для підвищення мобілізаційного потенціалу, а також врахування географічних особливостей в аналізі мобілізаційного потенціалу для військової сфери, що сприяє ефективнішому використанню ресурсів і плануванню заходів у цьому напрямі.

Ключові слова: мобілізаційний потенціал; мобілізація; військовий резерв людських ресурсів; обороноздатність; воєнний потенціал.

ВСТУП

громадянин військова служба мобілізаційний

Постановка проблеми. У сучасному контексті військовий потенціал країни являє собою сукупність ресурсів, як матеріальних, так і духовних, які використовує держава для досягнення військово-політичних цілей на міжнародній арені та забезпечення різних рівнів безпеки - від глобальної до національної.

Питання вдосконалення системи підготовки військ, підвищення їхньої готовності до мобілізації, а також формування й управління військово-навченими ресурсами є ключовими в контексті підвищення загального військового потенціалу держави. Це важливо під час оцінювання ролі громадян України, які виконують військовий обов'язок, перебувають у військовому резерві в мирний час і можуть бути викликані в особливий період.

Відповідно до Закону України “Про оборону України”, готовність країни до оборони в мирний період передбачає прогнозування й оцінювання військової небезпеки та загрози [1]. Отже, виникає необхідність у наукових дослідженнях, спрямованих на вивчення питань воєнної безпеки держави. Зазначений Закон також визначає, що обороноздатність країни містить різні складові, такі як воєнний, економічний, соціальний і морально-політичний потенціал, що мають забезпечити ефективні умови для використання цих ресурсів у сфері оборони.

У контексті нинішніх реформ Збройних Сил України важливо акцентувати на розробленні обґрунтованих стратегій і визначенні рекомендацій для забезпечення якісного та гарантованого комплектування Збройних Сил України військово-навченими мобілізаційними ресурсами.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Сучасне розуміння поняття “воєнний потенціал держави” має багато різновидів, де воєнний потенціал визначається як сукупність можли- 50 востей, які держава має для забезпечення своєї воєнної безпеки. Це охоплює різні ресурси та можливості, які держава може мобілізувати та використовувати за певних умов. Інша інтерпретація [2] вказує на те, що воєнний потенціал включає можливості держави утримувати та підвищувати боєздатність своїх збройних сил, забезпечувати їхнє матеріально-технічне устаткування та кадровий резерв.

Також у [2] розглядається конкретний вміст воєнного потенціалу, визначаючи його складові. Це охоплює якість і кількість озброєння та техніки, рівень забезпечення військ матеріально-технічними ресурсами, готовність особового складу та командного складу, наявність готових до мобілізації резервів, рівень підготовки командних кадрів та інші аспекти.

Щодо вчених, які здійснювали дослідження у цьому напрямі, С. В. Чолій здійснив обґрунтування теоретико-методологічних засад [3] і факторів підвищення мобілізаційного потенціалу [4]; О. Безрук розглянув мобілізаційний потенціал в умовах соціально-політичних трансформацій [5].

Проте досі не було системного підходу до покращення мобілізаційної готовності у збройних силах, а раніше проведені дослідження були частковими. Зокрема, відсутність системного аналізу мобілізаційного потенціалу областей, який би враховував не лише кількісні, а й якісні показники, залишається невирішеним завданням.

Мета статті полягає в аналізі й оцінюванні мобілізаційного потенціалу західних та центральних областей України. Дослідження спрямоване на визначення готовності та здатності різних регіонів країни мобілізувати свої ресурси з урахуванням людського, технічного та економічного потенціалу у разі необхідності введення військового стану чи мобілізації. Ключові аспекти дослідження містять вікову структуру мобілізованого населення, рівень добровільної участі у військовій службі, а також розподіл мобілізованих за регіонами та їхнє географічне розташування.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Збройні Сили України є важливим елементом національної безпеки та відіграють ключову роль у захисті суверенітету та територіальної цілісності, як визначено в Конституції України [6]. Вони становлять сучасну модель, яка є оптимальною за чисельністю, мобільною, добре озброєною та професійною силою, готовою виконувати завдання за будь- яких умов.

Мобілізаційна готовність Збройних Сил України є ключовою складовою готовності країни до переходу від мирного до воєнного стану [7]. У мирний час Збройні Сили функціонують в обмеженому режимі, зменшеному складі та чисельності, що обумовлено економічними обставинами. Проте, від 2014 року впроваджено ефективну систему мобілізаційного розгортання, де війська поділяють на третини: з однією третиною у постійній готовності, іншою частиною в готовності з частковим відмобілізуванням та ще однією частиною у скороченому складі з повним від- мобілізуванням. Також впроваджено систему додаткових резервів, які формуються на базах зберігання озброєння та військової техніки.

Військовий резерв людських ресурсів являє собою ключовий компонент військового потенціалу країни. Цей резерв напряму визначає військову готовність і склад військ у мирний період, а також можливості поповнення Збройних Сил України та інших військових підрозділів у виняткових ситуаціях. Однак деякі джерела вказують, що чинна система підготовки військового резерву в Україні не відповідає сучасним вимогам і має певні недоліки [8].

Термін “мобілізація” також має різні тлумачення, включно з деякими відмінностями в його змісті. Наприклад, Ф. Ф. Павлєнкова у своєму словнику іншомовних слів зазначає, що мобілізація означає перехід армії від мирного стану до воєнного, тобто доповнення її особовим складом із резерву, схоже розуміння також вказано у праці Personnel Processing [9]. Тлумачний словник Д. М. Ушакова визначає мобілізацію як перехід армії від мирного до повного боєздатного стану; переведення різних сфер господарства на роботу на потреби війни. Якщо проаналізувати загальні напрями цієї думки, то вони збігаються з наказом Міністра оборони “Про Удосконалення Збройних Сил України” [10].

Сучасне розуміння мобілізації містить не лише ситуації воєнного характеру, але й техногенні та природні обставини, як визначено в Законі України “Про правовий режим надзвичайного стану”. Це означає, що мобілізація може стосуватися не лише воєнних випадків, а й інших надзвичайних ситуацій, таких як техногенні аварії чи природні катастрофи [11].

Відповідно до військової директиви США від 2003 року, мобілізація є процесом, під час якого частини військ або всі збройні сили держави підлягають доповненню та підготовці для ведення бойових дій чи інших надзвичайних ситуацій. Цей процес передбачає активізацію різних ресурсів та підготовку військового складу та технічної бази.

Згідно із Законом України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, мобілізація означає комплекс заходів, спрямованих на перехід національної економіки, органів влади та інших структур на функціонування в умовах надзвичайного періоду. Це також передбачає організацію та готовність Збройних Сил, інших військових формувань і служб цивільного захисту до функціонування у воєнний час.

Особливий період визначається як час, коли національна економіка, органи державної влади, інші державні установи, місцеве самоврядування, Збройні Сили України, інші військові формування, сили цивільного захисту, підприємства, установи й організації функціонують у спеціальних умовах. Громадяни України також залучаються до виконання певних завдань.

У 2014-2015 роках було проведено шість етапів першої хвилі мобілізації. Це було запропоновано Радою національної безпеки і 51 оборони України з урахуванням відповідних положень Конституції України.

Під час першої хвилі мобілізації викликають добровольців, офіцерів і сержантів запасу, які мають досвід служби в армії або інших силових структурах і володіють потрібними військовими спеціальностями. Також призивають рядових запасу із зазначеним досвідом військової служби.

Друга хвиля мобілізації передбачає призов офіцерів і сержантів запасу з будь-якими військовими спеціальностями, а також рядового складу в запасі, які мають досвід служби в армії. Також на цьому етапі призивається вищий офіцерський склад з будь-яких військових спеціальностей.

Третя хвиля передбачає мобілізацію 18-річ- них призовників, жінок, які мають військовий обов'язок (польові лікарі, медсестри, технічні спеціалісти), а також тих, хто не мав військового досвіду, але не має “білого квитка”.

Четверта хвиля мобілізації відбувається у випадку тривалої війни, проводиться загальна мобілізація, під час якої до Збройних Сил вступає будь-хто, хто може носити зброю.

Важливо відзначити, що кожна з перелічених форм мобілізації є частковою і охоплює лише певні території країни та галузі національної економіки, Збройні Сили, інші військові формування та інші сфери.

Для аналізу мобілізаційного потенціалу областей України, зокрема Операційного командування “Північ” і Операційного командування “Захід”, ми дослідили ресурси, які були мобілізовані протягом 7-31 серпня 2014 року. Цей період відповідає третьому етапу першої “хвилі” мобілізації. Ми вибрали цей етап для аналізу, оскільки перші два етапи характеризуються більшою мірою добровільним бажанням служити в армії, тобто добровольцями, які переважно не мають досвіду військової служби (рис. 1).

Кількість осіб, які були мобілізовані протягом цього періоду, була невеликою. Особовий склад, який був призваний на IVVI етапах мобілізації, складався переважно з тих, хто залишився після перших трьох етапів і не зміг уникнути служби. Ця група складалася здебільшого з непрацевлаштованого населення. Також варто зазначити, що на цих етапах було більше осіб, які мали проблеми з законом.

Рис. 1. Структура звань призовників ІІІ етапу І хвилі

З огляду на вищезазначене ІІІ етап мобілізації слугує важливим показником готовності до мобілізації, оскільки на цьому етапі люди, які отримали повістки, без вагань відгукуються на виклик і йдуть виконувати свій громадянський обов'язок. Навіть залишаючи родини і робочі місця, вони не виявляють високого рівня ініціативи. Саме цей груповий підхід є провідним, оскільки більшість придатного до служби населення діє за подібним принципом.

Для аналізу було зібрано дані про 2 050 осіб солдатсько-сержанського складу, які були призвані протягом вказаного періоду. Важливо відзначити, що більшість цих мобілізованих мала вже досвід військової служби у Збройних Силах України. Це свідчить про вищу якість цього резерву, оскільки понад 50 % мають звання від старшого солдата до прапорщика і тільки у 39 % відсутній військовий досвід.

На цьому етапі мобілізації у серпні 2014 року Україна стикнулася зі складною ситуацією, пов'язаною з активними воєнними подіями на Сході країни. Особливо важким був початок серпня 2014 року, коли українські війська, зокрема головні сили 72-ї бригади, вирішили вийти з блокованого району, зазнавши великих втрат. У цей період було багато бойових дій і значних втрат з обох сторін.

Зокрема, 4 серпня українські війська вирушили з району Червонопартизанська. При цьому вони втратили артилерію та танки. Під час виходу з оточення вони зіткнулися із опором бойовиків, які залишалися активними в окремих районах. У цей час російська бронегрупа атакувала сили 72-ї та 51-ї бригад. Незважаючи на спроби відстояти позиції, українським військовим довелося відступити, а деяка частина їхнього особового складу, зокрема група з 435 військовослужбовців, незгідна з наказом, потрапила до росії.

Цей період відзначався інтенсивними воєнними діями та важкими рішеннями, що стосувалися стратегії та взаємодії з противником.

7 серпня відбувся вихід основної частини блокованих українських військ з оточення на Сході країни. Цей вихід був супроводжуваний бойовими діями, і в районах сіл Зеленопілля та Дякове відбулись сутички. За інформацією, оприлюдненою Юрієм Бутусовим, з оточення вийшли 410 бійців 72-ї бригади та понад 500 бійців 24-ї бригади. Також вийшли невеликі групи з 51-ї бригади, 3-го полку спецпризначення і бійці Державної прикордонної служби, а кількість бійців з 79-ї бригади залишалася невідомою.

Битва призвела до значних втрат серед особового складу, що включає загиблих, поранених, полонених і зниклих безвісти. Особливо тяжкі були втрати техніки, що спричинили вихід з ладу практично двох третин бойових машин. Це призвело до того, що підрозділи 24-ї, 72-ї та 79-ї бригад втратили боєздатність і були виведені на відновлення та поповнення в тил.

Втрати техніки та велика кількість вбитих і поранених значно вплинули на процес мобілізації. Це означає, що призивалися ті, хто був готовий не лише ризикнути своїм життям, а й мав певний досвід і знання того, як виявити себе в бойових умовах. Це чітко відображено у віковій структурі призваного особового складу на той час. Зокрема, основна категорія, яка була призвана по мобілізації, належала до вікової групи 26-34 роки, у той час як категорії до 26 і після 34 років були значно менше представлені. Це відрізняється від І-ІІ етапів, коли частка цих вікових категорій була більшою. Найбільше особового складу було призвано у віці 33 роки (рис. 2).

Рис. 2. Вікова структура призваних III етапу І хвилі

Після аналізу просторового розташування призваних осіб з округу “Північ” і округу Захід”, в абсолютних числах видно, що найбільше людей відгукнулись на мобілізацію у місті Києві (219), Вінницькій (201), Волинській (201) та Хмельницькій областях, а найменше - у Закарпатській (18) і Чернівецькій (30) областях. Проте абсолютні цифри не відображають повністю мобілізаційного потенціалу, оскільки області мають різну кількість населення. Визначення відсотка осіб, готових захищати державу, є більш об'єктивним показником. Для цього розрахували кількість мобілізованих на 10 тисяч населення. За цим показником найбільший потенціал виявився у Волинській області (1,93), а також високий у Рівненській (1,63), Хмельницькій (1,53) і Черкаській (1,48) областях. Найменший потенціал - у Закарпатській (0,14) і Чернівецькій (0,33) областях. Це свідчить про те, що за потреби держава може розраховувати на мобілізацію подібних за чисельністю населення областей, отримуючи однакову кількість особового складу. Наприклад, незважаючи на схожість у чисельності населення між Закарпатською і Черкаською областями (відповідно 1257 тис. і 1260 тис. осіб у 2014 році), кількість мобілізованих свідчить про те, що з Черкаської області мобілізовано більше ніж в 10 разів, що пояснюється патріотичним ставленням і менталітетом населення цієї області (рис. 3).

З урахуванням аналізу рисунку 3, можна виділити дві області в окрузі “Захід”, які виявилися найбільш перспективними з точки зору мобілізаційного потенціалу, - це Волинська і Хмельницька.

Проте в напрямку на південний захід спостерігається зниження цього потенціалу. Загалом в окрузі “Захід” мобілізаційний потенціал майже всіх областей є однорідним, за винятком міста Києва і Житомирської області, де він є дещо нижчим.

ВИСНОВКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ПОДАЛЬШИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

На наш погляд, ІІІ етап мобілізації визначається як ключовий, оскільки в цей період мобілізовані особи, які відгукнулись на повістки, виявили високий рівень громадянської відповідальності. Серед них переважають особи із досвідом військової служби, що говорить про їхню готовність ризикувати життям заради країни.

Аналіз областей Західного та Північного округів щодо мобілізаційного потенціалу свідчить про те, що Північний є більш перспективним. Однак слід враховувати, що це могло бути обумовлено не тільки патріотичними настроями, але й різноманітністю економічної та соціокультурної ситуації в окремих областях.

Загальний аналіз мобілізаційного процесу в Україні в період 2014-2015 років вказує на неоднорідність призваних ІІІ етапу І хвилі мобілізації як в кількісних, так і якісних показниках. Зокрема найбільшу кількість особового складу було мобілізовано з Волинської, Хмельницької, Вінницької та Київської областей, перші три невеликі області відмобілізували особового складу на рівні з Київською. У кількісному відношенні новобранців із Закарпатської та Чернівецької областей було менше ніж в 10 разів порівняно з іншими областями. Інші ж області показали середні показники призваного населення. Під час розгляду кількісних показників мобілізованих на 10 тисяч населення ситуація не змінюється. На основі цього можна констатувати, що за потреби мобілізації саме Закарпатська і Чернівецька області будуть найменш спроможними мобілізувати добровільно достатню кількість особового складу, інші ж області мають достатній рівень мобілізаційного потенціалу і за необхідності до них можливо застосовувати одні і ті ж підходи.

Рис. 3. Мобілізаційний потенціал

Вивчення вікової структури мобілізованих показав, що серед них чітко простежується три вікових групи: 26-27 років; 30 років; 32-34 роки. Саме такого віку є найперспек- тивніший особовий склад для мобілізації та служби у збройних силах. Під час мобілізаційних заходів потрібно звертати увагу на зацікавлення саме цієї категорії.

Загалом аналіз мобілізаційного процесу надає важливі висновки для підвищення ефективності мобілізаційної готовності та планування оборонної стратегії України. Надалі ми висвітлимо відповідний аналіз за 2022-2024 роки та визначимо перспективи мобілізаційного потенціалу з урахуванням чинників і тенденцій сьогодення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Про оборону України : Закон України. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, № 9, ст. 106.

Military capability. URL: http//en.wikipedia. org/wiki/Military capability (дата звернення: 10.01.2024).

Безрук О. Мобілізаційний потенціал держави в умовах соціально-політичних трансформацій: теоретичний аспект. Сучасне суспільство. 2017. № 2(14). С. 5-14.

Davis J. R. Jr. Defeating Future Hybrid Threats: The Greatest Challenge to the Army Profession of 2020 and Beyond. Military Review. 2013. September- October. Рр. 21-29.

Чолій С. В., Перга Ю. М. Удосконалення шляхів розвитку людського капіталу як фактор підвищення мобілізаційного потенціалу України : монографія. Херсон : Видавничий дім “Гельветика”, 2020.

Про Збройні Сили України : Закон України від 2000 р. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2000. № 3. Ст. 17. 84 с.

Про Затвердження Настанови з мобілізаційної підготовки ЗС України : наказ Міністра оборони України від 05.11.2002 р. Київ : МО України, 2002. № 787. 183 с.

Про військовий обов'язок і військову службу : Закон України від 04.04.2006. Відомості Верховної Ради України (ВВР). 2006. № 38. Ст. 324. 14 с.

Personnel Processing (In-, Out-, Soldier Readiness, Mobilization, and Deployment Processing). Washington : Headquarters Department of the Army, 2013. 96 р.

Про удосконалення підготовки Збройних Сил України (Концепція удосконалення підготовки Збройних Сил України ) : наказ Міністра оборони України від 25.10.2012. Київ : МО України, 2012. № 699. 18 с.

Чолій С. В. Обґрунтування теоретико-ме- тодологічних засад удосконалення мобілізаційного потенціалу України на основі оптимізації механізмів формування людського капіталу. Вісник НТУУ “КПІ” Політологія. Соціологія. Право. № 1(57) (2023). С. 150-163.

REFERENCES

Zakon Ukrainy “Pro oboronu Ukrainy” [Law of Ukraine on Defense of Ukraine]. Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy (VVR), 1992, no. 9, st. 106. [in Ukrainian]

Military capability. Retrieved from: http// en.wikipedia.org/wiki/Military capability (accessed 10 January 2024). [in English]

Bezruk O. (2017). Mobilizatsiinyi potentsial derzhavy v umovakh sotsialno-politychnykh transformatsii: teoretychnyi aspekt [Mobilization potential of the state in the conditions of sociopolitical transformations: theoretical aspect]. Suchasne suspilstvo, no. 2(14), pp. 5-14. [in Ukrainian]

Davis J. R. Jr. (2013). Defeating Future Hybrid Threats: The Greatest Challenge to the Army Profession of 2020 and Beyond. Military Review, september-october, pp. 21-29. [in English]

Cholii S. V., Perha Yu. M. (2020). Udoskonalennia shliakhiv rozvytku liudskoho kapitalu yak faktor pidvyshchennia mobilizatsiinoho potentsialu Ukrainy [Improvement of ways of human capital development as an increase in the factor of mobilization potential of Ukraine]. Kherson : Helvetyka. [in Ukrainian]

Zakon Ukrainy “Pro Zbroini Syly Ukrainy” [Law of Ukraine on the Armed Forces of Ukraine]. Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy (VVR), no. 3, art. 17, p. 84. [in Ukrainian]

Nakaz Ministra oborony Ukrainy “Pro Zatverdzhennia Nastanovy z mobilizatsiinoi pidhotovky ZS Ukrainy” [Order of the Minister of Defense of Ukraine on the Approval of the Guidelines for Mobilization Training of the Armed Forces of Ukraine]. (2002, 5 November). Kyiv : MO Ukrainy, № 787, p. 183. [in Ukrainian]

Zakon Ukrainy “Pro viiskovyi oboviazok i viiskovu sluzhbu” [Law of Ukraine on military duty and military service]. (2006, 04 April). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy. no. 38, art. 324, p. 14. [in Ukrainian]

Personnel Processing (In-,Out-, Soldier Readiness, Mobilization, and Deployment Processing). Washington : Headquarters Department of the Army. [in English]

Nakaz Ministra oborony Ukrainy “Pro udoskonalennia pidhotovky Zbroinykh Syl Ukrainy (Kontseptsiia udoskonalennia pidhotovky Zbroinykh Syl Ukrainy)” № 699 [Order of the Minister of Defense of Ukraine on improving the training of the Armed Forces of Ukraine (Concept of improving the training of the Armed Forces of Ukraine) activity no. 699]. (2012, 25 October). Kyiv : MO Ukrainy. [in Ukrainian]

Cholii S. V. (2023) Obgruntuvannia teoretyko-metodolohichnykh zasad udoskonalennia mobilizatsiinoho potentsialu Ukrainy na osnovi optymizatsii mekhanizmiv formuvannia liudskoho kapitalu [Justification of the theoretical and methodological principles of improving the mobilization potential of Ukraine based on the optimization of human capital formation mechanisms]. Visnyk NTUU “KPI” Politolohiia. Sotsiolohiia. Pravo, no. 1(57) (2023), pp. 150-163. [in Ukrainia

Размещено на Allbest.ru/