Вражаючі фактори радіоактивного і хімічного забруднення атмосфери. Аналіз існуючих методів захисту населення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вражаючі фактори радіоактивного і хімічного забруднення атмосфери. Аналіз існуючих методів захисту населення

Фаррахов Олександр Володимирович

кандидат технічних наук, провідний науковий співробітник

Державна установа «Інститут геохімії навколишнього середовища НАН України», Україна

Лисиченко Олександра Георгіївна

науковий співробітник

Державна установа «Інститут геохімії навколишнього середовища НАН України», Україна

Анотація

В статті розглядаються вражаючі фактори радіоактивного забруднення атмосфери і обставини, що викликають їх появу, проаналізовано вражаючі фактори хімічного забруднення атмосфери і причини їх виникнення, а також систематизовано відомості про існуючі методи та способи захисту військ і населення від вражаючих факторів радіоактивного та хімічного забруднення атмосфери і оцінено ефективність їх застосування.

Ключові слова: радіаційне забруднення, хімічне забруднення, цивільний захист.

Вражаючі фактори радіоактивного забруднення атмосфери. У другій половині ХХ століття з появою ядерної зброї і атомної енергетики з'явилася загроза радіоактивного забруднення навколишнього середовища, яка згодом переросла в глобальну екологічну проблему світового рівня [1 -3].

Зростаюча небезпека випробувальних ядерних вибухів була усвідомлена досить давно. До середини 60-х років ХХ-го століття стало ясно, що їх продовження, по крайній мірі, в повітрі, на землі і на воді, може привести до такого підвищення рівня радіації на всій планеті Земля, яке викличе не тільки небачене зростання ракових захворювань, але і зруйнує генофонд людства, чим прирече його на виродження. Визнання цього факту змусило провідні ядерні держави, незважаючи на гостре військове і політичне протистояння «Заходу» і «Сходу», укласти договір про заборону ядерних випробувань у повітрі, на землі і на воді, а з 2012 року також повністю припинені і підземні ядерні випробування.

Відомо, що в результаті ядерного вибуху потужний потік радіації, як один із вражаючих факторів, діє на значну територію у радіусі до кількох кілометрів від епіцентру вибуху. При цьому випромінювання, особливо одна з його складових - потік нейтронів - викликає появу вторинної радіоактивності в опромінених речовинах, внаслідок чого, окрім залишків матеріалів самої бомби які випарувалися під час вибуху, радіоактивним стає пил, багато сотень тон якого піднімається вибухом у верхні шари атмосфери. У складі хмари що утворилася є безліч ізотопів різних елементів. Значна їх частина розпадається і втрачає радіоактивність за короткий час, що становить від декількох годин до декількох діб, однак серед них знаходяться елементи, які мають великий період напіврозпаду, які зберігають радіоактивність роками.

Радіоактивний пил, що міститься у повітрі, надзвичайно небезпечний для людини. Навіть при незначному середньому рівні його радіоактивності, близькому до фонового, мікроскопічні частинки з високим власним рівнем радіоактивності, потрапляючи з током крові у внутрішні органи і «осідаючи» там, піддають навколишню тканину локальному опроміненню, тим самим викликаючи, з високою ймовірністю, розвиток ракових клітин.

Але джерелом надходження радіоактивних забруднень в атмосферу, як і в інші середовища, можуть бути не тільки ядерні вибухи. Промислове виробництво збагаченого урану для атомних бомб і ядерних реакторів, переробка плутонію, що одержується в реакторах, виробництво радіоізотопів для промислових і дослідницьких цілей постійно створюють загрозу витоку в навколишнє середовище якоїсь частини радіоактивних матеріалів. Особливо велика така небезпека при транспортуванні, переробці та захороненні радіоактивних відходів атомних електростанцій і реакторних установок атомних кораблів - підводних човнів, авіаносців, криголамів.

У даний час ядерна енергетика займає значне місце в енергозабезпеченні різних країн світу. Наприклад, Франція приблизно на 80% покриває свої потреби в електроенергії за рахунок АЕС. На території Європи працює кілька десятків АЕС, і їх безпека є предметом постійної тривоги населення і турботи співробітників станцій.

З метою запобігання небезпеки радіоактивного забруднення планети створена система міжнародних угод, яка постійно вдосконалюється. Існує міжнародна організація по контролю за використанням атомної енергії - МАГАТЕ, яка проводить незалежну експертизу ядерних проектів і веде постійне спостереження за виконанням узгоджених норм експлуатації ядерних установок, які використовуються в мирних цілях. На жаль, їх використання у військових цілях у всіх країнах засекречене і не підлягає контролю МАГАТЕ, що накладає певну відповідальність на збройні сили атомних держав. радіоактивне хімічне забруднення

Слід зазначити важливу роль громадських антиядерних рухів, які об'єднують лікарів, вчених, діячів культури різних країн. Дуже активна в цьому відношенні широко відома міжнародна неурядова організація «Грінпіс» («Зелений світ»), одне із завдань якої - зробити надбанням міжнародної громадськості всі шкідливі і небезпечні прояви зловживань військових секретністю атомних об'єктів. Саме активна діяльність громадських організацій змушує політиків постійно працювати над вдосконаленням законодавства в цій галузі, фінансувати різні програми досліджень, спрямованих на підвищення контролю і безпеки використання ядерної енергії, і вживати конкретних заходів щодо зниження можливості виникнення радіаційної небезпеки.

Однак, незважаючи на всі вжиті заходи, аварії на АЕС можливі, і вони надзвичайно небезпечні. Наскільки б малої не була ймовірність великої аварії, вона для будь-якого, самого досконалого технічного пристрою, не дорівнює нулю, тому більш-менш великі аварії, в результаті яких в природне середовище потрапляють радіоактивні речовини, час від часу відбуваються. Найбільшою з них вважається аварія на 4 блоці Чорнобильської АЕС, що сталася в 1986 році. В атмосферу було викинуто в кілька десятків разів більше радіоактивних речовин, ніж при вибухах перших атомних бомб над Хіросімою і Нагасакі. Вітри рознесли радіоактивні частинки по величезній території, що включає частково Україну, Білорусію, південно-західні області Росії, в менших частках, деякі території Польщі, Швеції. Підвищення рівня радіоактивності до 50% над фоновим було відзначено місцями в Німеччині, Англії і в деяких інших європейських країнах.

Утворені в процесі експлуатації ядерних реакторів радіоактивні відходи можна поділити на два типи: продукти ділення, які містяться в загальній масі первинного і вторинного палива, і зовнішні активовані продукти, що знаходяться, головним чином, в охолоджувальних середовищах. Отже, як елементи палива, так і охолоджуючі речовини стають потенційними джерелами радіоактивних забруднень атмосфери. Останні можуть виникати під час потрапляння в атмосферу радіоактивних газів, наприклад, ксенону і криптону, що є продуктами поділу; при утворенні радіоактивних аерозолів, що містять частинки первинного або вторинного палива (уран, торій, плутоній); при надходженні в атмосферу продуктів розпаду (90Sr, 144Се, 140Ва, 95Zr і т.п.) або при утворенні наведеної активності різних речовин. Таким чином, хоча операції, що відбуваються в ядерних реакторах, можуть супроводжуватися забрудненням атмосфери природними радіоактивними елементами, додаткову небезпеку становлять радіоактивні ізотопи, штучно утворені в процесі розпаду і активації [4].

Первинні забруднення викликані радіоактивними речовинами, які утворилися в процесі аварії, виробничої діяльності, вибухів ядерних боєприпасів. Вторинні радіоактивні забруднення визначаються переходом радіоактивності із забруднених об'єктів на чисті. Радіонукліди із забруднених споруд, транспорту та доріг можуть переходити назад у повітряне середовище, а потім осідати, забруднювати незабруднені, а також вже брудні об'єкти. Один і той же об'єкт може за рахунок вторинних процесів забруднюватися кілька разів. У цих умовах вторинні забруднення стають багаторазовими і більш небезпечними.

Найбільш небезпечними джерелами забруднення є викиди радіоактивних речовин у атмосферу та їх розповсюдження у вигляді аерозольної хмари [5].

Особливості утворення радіоактивних аерозолів впливають на поведінку радіоактивних частинок, забруднення об'єктів і ефективність дезактивації. Радіоактивні аерозолі в атмосферному повітрі утворюються в результаті таких процесів, як диспергування речовин, що містять радіоактивні продукти, конденсація і десублімації парів радіоактивних речовин, адсорбція радіонуклідів на атмосферних аерозольних частинках, розпад інертних газів із подальшою їх конденсацією, а також внаслідок утворення наведеної активності.

Утворення радіоактивних аерозолів диспергуванням відбувається під дією вибуху, розпилення рідини або інших процесів. Прикладами джерел утворення радіоактивних аерозолів диспергуванням речовин є роботи по розгерметизації забрудненого обладнання, шліфування опромінених деталей і особливо зварювальні роботи.

Необхідною умовою конденсації парів радіонуклідів є перенасичення і нерівномірний їх розподіл у повітряному середовищі, а також присутність ядер конденсації або зародків. Одночасно з конденсацією, переходом пари в рідину, при сильному охолодженні може відбуватися процес десублімації - перехід пари в твердий стан, минаючи рідкий.

Газоподібні радіонукліди, що знаходяться у повітрі, можуть адсорбуватися на неактивних аерозольних частинках. Інтенсивність адсорбції радіонуклідів визначається великою питомою поверхнею неактивних аерозолів. Так питома поверхня аерозольних часток діаметром 19 мкм становить приблизно 500 м2/кг, і чим менше розмір аерозольних часток, тим більша його питома поверхня.

При радіоактивному розпаді з газоподібного ксенону утворюються тверді аерозольні частинки радіонуклідів цезію, а з криптону - ізотопи рубідію, які відразу конденсуються у високодисперсні аерозолі з діаметром крапель 0,13-0,1 6 мкм.

Радіонукліди, що утворилися при активації ядер атомів атмосферного повітря, беруть участь у вищерозглянутих процесах аналогічно.

Радіоактивні аерозолі характеризуються широким діапазоном розмірів частинок - від високодисперсних, розміром близько 1 мкм, до грубодисперсних, що мають розмір сотні мікрометрів. Кількісно радіоактивні аерозолі визначаються питомою активністю, тобто концентрацією радіоактивних речовин або активністю на одиницю об'єму аерозольної системи.

Серед радіоактивних аерозольних часток (активністю зазвичай менше 5-104 Бк) зустрічаються так звані «гарячі» частинки, активність яких може досягати 106 Бк [6]. Гарячі частинки можуть виникнути під час вибуху ядерних боєприпасів, при аваріях на потужних гамма установках і ядерних реакторах, а також при пошкодженні оболонок твелів при перевантаженні ядерного палива. В основному їх активність визначається такими нуклідами, як 13II, 137Cs, 134Cs, I03Ru, 95Zr и 140Ba [7].

Радіоактивне забруднення атмосфери може статися і в результаті терористичного акту, при цьому можливі два основні сценарії. У першому випадку - це використання ядерних боєприпасів, руйнування ядерних об'єктів, радіаційне зараження місцевості і ураження людей, а в другому - з використанням брудних радіоактивних бомб [8-12].

Таким чином, вражаючими факторами радіоактивного забруднення атмосфери є радіоактивні частинки, отримані в результаті первинного розподілу ядерного матеріалу, радіоактивні частинки, які є результатом вторинного опромінення, радіоактивні гази і аерозолі, а також радіонукліди, що утворюються при активації ядер повітря. Вони потрапляють і утворюються в атмосфері в результаті ядерних вибухів, ядерних і радіаційних техногенних аварій, вибухів брудних радіоактивних бомб.

Вражаючі фактори хімічного забруднення атмосфери. Забруднення атмосферного повітря впливає безпосередньо на здоров'я людини і може призвести до летального результату. До найбільш поширених груп забруднювачів повітря належать атмосферні гази (оксиди азоту, сірки, вуглецю, наприклад, вуглекислий газ), вуглеводні, феноли, аерозолі важких металів та інші органічні і мінеральні сполуки.

Аерозолі - це завислі в газоподібному середовищі частинки твердих або рідких речовин як органічного, так і неорганічного походження. Аерозолі можуть містити складні комплекси хімічних речовин, в тому числі, такі, що мають високу ступінь токсичності і становлять небезпеку для здоров'я людини і життєстійкості рослин.

Дуже велику групу забруднювачів утворюють вуглеводні, в складі яких найбільш небезпечні для людини і тварин є хлор -, фтор-, азот-, фосфоровмісні з'єднання, більшість з яких є отруйними речовинами і мають канцерогенну дію, тобто можуть викликати онкологічні захворювання. У цю групу входять і поліциклічні ароматичні вуглеводні (ПАВ), серед яких найбільш небезпечні бензапірен і фенантрен, також викликають онкологічні захворювання [13, 14].

Найбільш значне джерело забруднення повітря - автотранспорт, що поставляє в атмосферу свинець, окис вуглецю і згадувані вище ПАВ. Прийнято вважати, що в більшості країн світу більше половини забруднення повітря пов'язано з роботою автотранспорту. В середньому по території країн колишнього Союзу вихлопні гази автотранспортних засобів становили 40 -45% забруднення повітря, але в містах вони дають більше 50%, причому у великих містах (від 0,5 млн. до 1 -1,5 млн. жителів) на їх частку припадає 55-70%, а в дуже великих (кілька млн. жителів) містах - більше 85% від загального обсягу забруднення атмосферного повітря.

Значну частку забруднення повітря складають також викиди теплових електростанцій, що містять оксиди сірки і азоту, золу, важкі метали, ПАВ, пов'язані зі спалюванням палива. Причому першість тут належить електростанціям, які працюють на вугіллі. Найменше викидів дають станції, що використовують природний газ.

Підприємства хімічної промисловості викидають в атмосферу вуглеводні, феноли, органічні фториди і хлориди, карбонові кислоти, альдегіди, органічні сполуки сірки, хлору, фтору, азоту, двоокис сірки, сірководень, окисли азоту, соляну кислоту і інші кислоти, сполуки фтору, важкі метали, карбіди та ін.

Металургійні підприємства викидають у повітря у великих обсягах пил, окиси сірки, вуглецю та азоту, фтористі гази і метали. Про склад цього пилу можна судити по тому факту, що з тони пилу, що виділяється при плавленні міді, можна витягти близько 100 кг міді і трохи менше цинку і свинцю, відомих своєю токсичністю.

Викиди нафтовидобувних і нафтопереробних підприємств містять вуглеводні, сірководень, легкі небезпечні гази (стирол, ацетон, толуол та ін.).

Перераховані вище хімічні речовини, присутні в атмосферному повітрі, впливають не тільки на здоров'я людей, а й на стан навколишнього природного середовища. Це вплив у природних екосистемах різноманітний і ще недостатньо вивчений. Деякі з атмосферних газів (наприклад, оксиди вуглецю) у невеликих концентраціях можуть позитивно впливати на ріст і розвиток рослин. Але більшість із забруднювачів, особливо в значних концентраціях, можуть пригнічувати діяльність біоти. Шкідливо діє на рослини діоксид сірки. Поступаючи всередину листа, він пригнічує їх життєдіяльність, листя спочатку покриваються бурими плямами, а потім висихають. Аналогічний вплив на листяні породи дерев надає і діоксид азоту. Сажа, що вважається не надто шкідливим для здоров'я людини забруднювачем повітря, забиваючи дихальні продихи хвоїнок, призводить до загибелі хвойних дерева. З викидами сажі при спалюванні сміття на звалищах екологи пов'язують всихання лісів на деяких територіях, розташованих у безпосередній близькості до об'єктів.

Попадання шкідливих речовин в атмосферу може відбуватися не тільки в результаті техногенних аварій, катастроф, пожеж і порушення екологічних норм, але і в результаті терористичного акту з використанням брудних бактеріологічних бомб, шляхом забруднення водойм і систем водозабезпечення, зараження сільськогосподарських тварин і культур з метою знищення або виведення з ладу населення [15, 16].

Таким чином, вражаючими факторами хімічного забруднення атмосфери є оксиди, феноли, вуглеводні, а також аерозолі різних хімічних, в тому числі, і високотоксичних речовин, а також продукти розкладу і горіння. Вони потрапляють і утворюються в атмосфері в результаті порушення екологічних правил, техногенних аварій, пожеж техногенних і природних об'єктів, а також вибухів брудних хімічних бомб.

Існуючі методи і способи захисту населення від вражаючих факторів радіоактивного та хімічного забруднення атмосфери. В Україні існує досить велика кількість інженерних споруд, призначених для захисту населення і військовослужбовців від вражаючих факторів зброї масового ураження (ЗМУ), які систематично будувалися за особливим планом у вигляді окремих споруд або вбудованих в підвальну частину будівель. Вони розраховувалися на тривалий термін експлуатації. У мирний час передбачалася можливість їх використання в різних господарських і побутових цілях [17-20]. У сучасних умовах захисні споруди поділяють на сховища, протирадіаційні укриття і найпростіші укриття.

Сучасні сховища - це складні в технічному відношенні споруди, обладнані комплексом різних систем і вимірювальних приладів, які повинні забезпечувати необхідні нормативні умови життєзабезпечення людей протягом розрахункового часу.

За місткістю їх умовно поділяють на сховища малої місткості - від 150 до 600 чоловік, середньої місткості - від 600 до 2000 чоловік і великої місткості - понад 2000 чоловік. Сховища повинні забезпечувати надійний захист людей від ударної хвилі, світлового випромінювання, проникаючої радіації і радіоактивного зараження при ядерних вибухах, від отруйних речовин і бактеріальних засобів, а також від високих температур і шкідливих газів у зоні пожеж.

Сховище складається із основного приміщення, кімнати матері і дитини, медичного пункту, шлюзових тамбурів, фільтровентиляційної камери і санітарного вузла. Сховище повинне мати не менше двох виходів. У будові сховища, розташованого в підвальних частинах будівлі, повинен бути аварійний вихід. Всі виходи зі сховища повинні бути обладнані захисними герметичними дверима, які розташовуються у шлюзових тамбурах і забезпечують збереження захисних властивостей основного та інших приміщень сховища при проході в нього людей [21-23].

У сховищах обладнуються системи водопостачання, каналізації, опалення, освітлення і встановлюються засоби телекомунікації. В основному приміщенні повинні бути лави з розрахунку 0,45*0,45 м на людину, і нари для лежання з розрахунку 0,55*1,8 м на людину. Висота в основних приміщеннях повинна бути не менше 2,2 м, а загальний обсяг повітря на 1 людину - не менше 1,5 м3. Максимальна місткість сховища визначається із норми 0,5 м2 у захищеному приміщенні на людину.

У сховищах застосовуються фільтровентиляційні установки, за допомогою яких зовнішнє повітря очищається від радіоактивних, отруйних та інших речовин і подається у герметичні приміщення.

Крім цього, кожне сховище повинно бути укомплектовано засобами для ведення радіаційної і хімічної розвідки, відповідним інвентарем, включаючи засоби аварійного освітлення і радіозв'язку.

Для приведення сховища в готовність повинен виконуватися комплекс організаційно-технічних заходів, так як в мирний час вони використовуються під склади або за іншим призначенням [24-26].

У пострадянський час у незалежній Україні, в дев'яності роки і на початку нового століття окремо розміщені приміщення практично повсюдно використовувалися як складські. Це призвело до того, що основне устаткування всередині приміщень виявилося знищеним (розламаним, виведеним з ладу, вкраденим і т.п.). Внаслідок цього в даний час ці сховища не підлягають відновленню і передані в приватні руки.

Сучасні протирадіаційні укриття - це захисні споруди, що забезпечують захист людей від зараження радіоактивними речовинами і від радіоактивного опромінення у зонах радіоактивного забруднення місцевості. їх прийнято ділити на групи.

До першої групи входять укриття, завчасно побудовані в мирний час.

До другої групи належать швидко збудовані укриття, які будуються в найкоротші терміни в особливий період з використанням спеціальних конструкцій, що зберігаються на спеціальних складах і використовуються в разі потреби, або з відповідних місцевих матеріалів: колод, жердин, дощок, хмизу, каменю та інших побічних матеріалів.

У третю групу входять споруди господарського призначення (погреби, підпілля, овочесховища) і звичайні житлові будинки, пристосовані під укриття [27, 28].

Захисні властивості укриттів визначаються коефіцієнтом послаблення радіації, який залежить від товщини огороджувальних конструкцій, а також від енергії гамма-випромінювання. Всі захисні споруди, виконані з неметалічних матеріалів, чудово захищають від гамма і нейтронного випромінювання. Ефективність їх захисту від нейтронного випромінювання може бути підвищена шляхом застосування поліетиленових, пластикових, пінопластових і інших прокладок з легких матеріалів.

Завчасно збудовані протирадіаційні укриття за місткістю не обмежуються, хоча норми розрахунку площі на людину, яка укривається, як і в звичайних сховищах.

Основні роботи по пристосуванню вищевказаних споруд під укриття і підвищенню їх захисних властивостей складаються із герметизації приміщень, яка досягається шляхом ретельного закладення тріщин, щілин і інших отворів в стінах і стелі, віконних прорізах і встановлення пристроїв найпростішої вентиляції, насипанням додаткових шарів ґрунту біля стін.

Найпростіша по конструкції захисна споруда, будівництво якої може бути виконано населенням за найкоротші терміни [29], як і десятки років тому, являє собою щілину у вигляді земляного рову глибиною 200 см, шириною по верху 120 см, по низу 80 см. її будівництво може проводитися в два етапи. На першому етапі щілину риють, на другому - перекривають.

Конструктивно щілина має кілька прямолінійних ділянок, розташованих під прямим кутом один до одного. Кожна прямолінійна ділянка має довжину не більше 10 м, яка визначається із розрахунку загальної місткості однієї щілини не більше 40 осіб по 0,5-0,6 м на 1 людину.

Входи в щілину влаштовуються під прямим кутом до її прямолінійної ділянки, при цьому в щілинах місткістю до 20 осіб роблять один вхід, а місткістю понад 20 осіб - два входи в протилежних її кінцях.

Стіни щілини зміцнюються щитами з жердин, обаполів, товстих дощок, залізобетонних конструкцій та інших підручних матеріалів. Уздовж однієї зі стін роблять лаву для сидіння. У стінах також роблять ніші для продуктів і ємностей з водою.

Перекриття щілини роблять з колод діаметром 18-20 см, брусів, залізобетонних плит і інших міцних матеріалів. Зверху на перекриття накладають гідроізоляцію з руберойду, поліетиленової плівки або іншого водовідштовхувального матеріалу, який потім засипають шаром ґрунту товщиною 70-80 мм і накривають дерном.

Слід зазначити, що ефективність захисту людей від ураження радіоактивними і отруйними речовинами, що викидаються в атмосферу в результаті аварій і катастроф, визначається двома головними факторами:

1) технічною справністю і готовністю захисних споруд до прийому людей;

2) підготовленістю персоналу захисних споруд до їх обслуговування [30,31].

На жаль, велика частина наявних захисних споруд після дев'яностих років ХХ століття використовувалася під складські приміщення та овочесховища, в результаті чого вони прийшли в стан, який не дозволяє їх використовувати за прямим призначенням, хоча деякі з них все ж збереглися у задовільному і навіть хорошому стані. Однак обладнання і, в першу чергу, фільтровентиляційні установки 1970-1980 років виготовлення не тільки фізично перевищують термін експлуатації, але ще і застаріли морально, тобто не забезпечують фільтрацію небезпечних речовин відповідно до сучасного рівня вимог.

Крім цього, персонал, що обслуговує наявні захисні споруди, через відсутність відповідної кваліфікації не в змозі виконувати періодичні, щотижневі, щомісячні, квартальні, піврічні регламенти, необхідні для підтримки належного рівня стану обладнання для його безвідмовної роботи і тим самим забезпечувати їх бойову готовність для вирішення завдань щодо захисту населення при виникненні різноманітних надзвичайних ситуацій.

Таким чином, відомі методи і способи захисту військ і населення від вражаючих факторів радіоактивного та хімічного забруднення атмосфери реалізовані в спеціальних захисних спорудах, які у великій кількості є в Україні, але в силу об'єктивних причин (застаріли фізично і морально) не можуть використовуватися за прямим призначенням. Існуючі методики побудови тимчасових укриттів не можуть бути реалізовані через швидкоплинність розвитку надзвичайних ситуацій в даний час. Отже, необхідно розробити нові інженерно-технічні методи захисту військ і населення від вражаючих факторів надзвичайних ситуацій, викликаних забрудненням атмосфери радіоактивними і отруйними речовинами, в сучасних умовах.

Висновки

Вражаючими факторами радіоактивного забруднення атмосфери є радіоактивні частинки, отримані в результаті первинного розподілу ядерного матеріалу, радіоактивні частинки, які є результатом вторинного опромінення, радіоактивні гази і аерозолі, а також радіонукліди, що утворюються при активації ядер повітря. Вони потрапляють і утворюються в атмосфері в результаті ядерних вибухів, ядерних і радіаційних техногенних аварій, вибухів брудних радіоактивних бомб.

Вражаючими факторами хімічного забруднення атмосфери є оксиди, феноли, вуглеводні, а також аерозолі різних хімічних, в тому числі, і високотоксичних речовин, а також продукти розкладу і горіння. Вони потрапляють і утворюються в атмосфері в результаті порушення екологічних правил, техногенних аварій, пожеж техногенних і природних об'єктів, а також вибухів брудних хімічних бомб.

Відомі методи і способи захисту населення від вражаючих факторів радіоактивного та хімічного забруднення атмосфери реалізовані в спеціальних захисних спорудах, які у великій кількості є в Україні, але в силу об'єктивних причин (застаріли фізично і морально) не можуть використовуватися за прямим призначенням. Існуючі методики побудови тимчасових укриттів не можуть бути реалізовані через швидкоплинність розвитку надзвичайних ситуацій в даний час. Отже, необхідно розробити нові інженерно-технічні методи моделювання та прогнозування стану навколишнього природного середовища в результаті роботи потенційно небезпечних об'єктів та захисту населення від вражаючих факторів надзвичайних ситуацій, викликаних забрудненням атмосфери радіоактивними і отруйними речовинами, в сучасних умовах.

Список використаних джерел:

[1] Радиоактивное загрязнение атмосферы. Вилучено з https://fireman.dub/inseklo depia/radioaktivnoe-zagryaznenie/.

[2] Загрязнение атмосферы радиоактивными веществами. Вилучено з http://www.save planet.su/articles_7.html.

[3] Дезактивация. Что это такое и для чего она нужна? Вилучено з https://www.uatom. org/ru/yadernaya-y-radyatsyonnaya-bezopasnost/dezaktivatsiya.

[4] Ю. Брюханова. Радиоактивность окружающей среды Вилучено з http://nuclphys. sinp.msu.ru/students/nphm/14_tt.htm.

[5] Очистка газа воздуха от аэрозолей. Вилучено з http://chem21.info/info/1452549/.

[6] Способы очистки атмосферного воздуха (2012). Вилучено з https://student.zoomru. ru/eko/sposoby-ochistki-atmosfernogo-vozduha/116220.920217.s1.html.

[7] Загрязнения атмосферного воздуха (2021). Вилучено з https://www.who.int/ru/news- room/fact-sheets/detail/ambient-(outdoor)-air-quality-and-health.

[8] Ліпкан В.А. (2002). Боротьба з тероризмом. - К.: Знання України.

[9] Куценко В. М. (2002). Проблемы предотвращения актов ядерного и

радиологического терроризма. Научно-практический сборник

«Высокотехнологический терроризм» (5), 27-36.

[10] Гончаренко Ю.Ю., Дивизинюк М.М., Фаррахов А.В. (2014). Математическая модель выявления низкоактивного ионизирующего гамма-излучения. Наука та техніка Повітряних сил Збройних сил України. (4(17)), 100-103.

[11] Бондарев В.П. (2008). Физическая защита ядерных объектов. - М.: Изд. МИФИ.

[12] Фаррахов О.В. (2015) Потенційні джерела загроз ядерно-радіаційної безпеки. Ядерний тероризм. Техногенно-екологічна безпека та цивільний захист. (8), 32-40.

[13] Очистка воздуха абсорбционная. Вилучено з http://engineeringsystems.ru/o/ ochistka-vozduha-absorbcionnaya.php.

[14] Описание существующих методов очистки воздуха от вредных газообразных примесей. Вилучено з http://www.air-cleaning.ru/d_method_rev.php.

[15] Жиганова Л.П. (2004). Биотерроризм и агротерроризм - реальная угроза безопасности общества. Научно-практический журнал «США - Канада». (3), 57-65.

[16] Онищенко Г.Г. (ред.) (2003). Биотерроризм: национальная и глобальная угроза: Аналитический обзор. Москва: Изд. РАН.

[17] Егоров Л.Т. (1970). Гражданская оборона. М.: Стройиздат.

[18] Макаров В.М. (2004). Гражданская оборона и защита от чрезвычайных ситуаций. Тамбов: Изд. ТГТУ.

[19] Поляков А.Е. (2001). Гражданская оборона. Краматорск: ДГМА.

[20] Алтунин А.Т. (1980). Гражданская оборона. М.: Воениздат.

[21] Шубин Е.П. (1991). Гражданская оборона. М.: Просвещение.

[22] Биков І.В. (2004). Цивільна оборона. Черкаси: НДТУ.

[23] Кулаков М.А. (2005). Цивільна оборона. Харків: НТУ-ХПІ.

[24] Стеблюк М.І. (2006). Цивільна оборона. К.: Знання.

[25] Демиденко Г.П. (ред.) (1989). Защита объектов народного хозяйства от оружия массового поражения. К.: Наукова думка.

[26] СНиП ІІ-11-77 «Защитные сооружения гражданской защиты». (2005). М. ФГУП ЦПП.

[27] СНиП 3.01.09-84 «Приемка в эксплуатацию законченных строительством защитных сооружений и их содержание в мирное время». (1985). М. ЦИТП Госстроя СССР.

[28] Харькевич А.Е. (1970). Эксплуатация убежищ гражданской обороны. М: Стройиздат.

[29] Рекомендации по проектированию и эксплуатации быстровозводимых защитных сооружений гражданской обороны. (1971). М.: Воениздат.

[30] Котляревский В.А. (ред.). (1989). Убежища гражданской обороны: конструкция и расчет. М.: Стройиздат.

[31] Методика специальной подготовки и тактико-специальных учений с невоенизированными формированиями гражданской обороны. (1985). М.: Воениздат.

Размещено на Allbest.ru