Модель визначення співвідношення воєнних та невоєнних сил і засобів у складі багатопрофільної інтегрованої міжнародної операції з підтримання миру та безпеки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Модель визначення співвідношення воєнних та невоєнних сил і засобів у складі багатопрофільної інтегрованої міжнародної операції з підтримання миру та безпеки

Возняк С.М., кандидат технічних наук, старший науковий співробітник

Центр воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України імені Івана Черняховського, Київ

Резюме

Розглянуто питання сучасного стану проведення міжнародних операцій з підтримання миру та безпеки для вирішення сучасних воєнних конфліктів. Визначено, що для вирішення сучасних воєнних конфліктів за допомогою міжнародних операцій необхідно, крім воєнних сил і засобів, залучати й невоєнні. Запропоновано модель та уточнено перелік показників для визначення співвідношення сил. безпека воєнний конфлікт

Ключові слова: багатопрофільна інтегрована міжнародна операція з підтримання миру і безпеки; модель; сценарій, сучасний воєнний конфлікт.

Model for determining the ratio of military and non-military forces and means as part of a multidimensional integrated international operation to maintain peace and security

Annotation

In order to prevent armed conflicts, UN peacekeeping forces have been established and a sufficient number of types of peacekeeping operations have been worked out. But it should be noted that compared to the 1990s, modern UN peacekeeping operations are deployed for a much longer period with implicit results. This necessitates a more in-depth analysis of the preparation, composition and solution of specific tasks in modern international peacekeeping and security operations.

The purpose of the article - is to develop a model and determine the ratio of military and nonmilitary forces and means in the multidisciplinary integrated international operation for peace and security based on the analysis of the nature and features of modern military conflicts.

Based on the analysis, it was determined that the modern military conflict is characterized by: uncontrolled nature of armed violence; blurred geographical areas; using not only the military sphere for confrontation but also the involvement of non-military forces and means and certain categories of the population. One way to resolve the modern military conflict is to use peacekeeping forces. However, conducting a peacekeeping operation involving only a military contingent in modern conditions does not work.

To determine the rational ratio of military and non-military forces and means in such an operation, it is proposed:

the methodology for assessing conflicts of the analytical center The Fund for Peace should be supplemented with indicators of information intervention;

a model for determining the rational composition of the mission, which clarifies the list of scenarios (phases) for the development of the modern military conflict in two ways (consecutive and parallel).

Keywords: multidimensional integrated international peacekeeping operation; model; scenario, modern military conflict.

Постановка проблеми. Вибірковий, некерований характер збройного насильства в сучасних воєнних конфліктах, їх розмитий географічний ареал, використання не лише військової сфери для протистояння, варіативна інтенсивність бойових дій і велика кількість учасників у сукупності характеризують сучасний воєнний конфлікт як надскладне багатовимірне явище сьогодення. Зростає не тільки значущість невоєнних сил і засобів у конфліктах, а й участь в них окремих категорій населення. На відміну від традиційного біполярного конфлікту у сучасному воєнному конфлікті (далі - СВК) важко ідентифікувати учасників.

Контроль над такими конфліктами та їх стійке врегулювання на різних рівнях світової політики ускладнений. Кількість мирних процесів і угод з підтримання миру різко зростає, але їх ефективність у ліпшому разі зводиться до короткострокового припинення вогню між протиборчими сторонами.

Відповідно збільшується попит на інститути глобального і регіонального партнерства, зростає їх значущість щодо врегулювання сучасних воєнних конфліктів. На сьогодні окрема країна не в змозі самостійно справлятися із загрозою застосування проти неї воєнної сили.

Для запобігання збройних конфліктів створені миротворчі сили ООН та відпрацьована достатня кількість типів миротворчих операцій. Проте варто відмітити, що порівняно з періодом 1990-х рр., сучасні операції ООН з підтримання миру і безпеки розгортаються на значно триваліший термін з неявними результатами. Це обумовлює необхідність проведення більш глибокого аналізу підготовки, складу та вирішення специфічних завдань у сучасних міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки. Як варіант вирішення СВК розглядається багатопрофільна інтегрована міжнародна операція з підтримання миру і безпеки (далі - БІМОПМБ).

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання щодо розвитку сучасних тенденцій і поглядів на проведення міжнародних операцій з підтримання миру та безпеки неодноразово висвітлювалися як у вітчизняних, так і у зарубіжних наукових працях і публікаціях [1-5]. Водночас питанням оцінювання співвідношення воєнних і невоєнних сил та засобів у складі багатопрофільної інтегрованої міжнародної операції з підтримання миру та безпеки в умовах СВК приділяють недостатньо уваги [6].

Мета статті - на основі аналізу характеру та особливостей СВК розробити модель та визначити співвідношення воєнних і невоєнних сил та засобів у складі багатопрофільної інтегрованої міжнародної операції з підтримання миру та безпеки.

Виклад основного матеріалу. Природа збройних конфліктів за період, що минув після закінчення Другої світової війни, значно змінилася. Міжнародні міждержавні збройні конфлікти стали рідкісним винятком, а збройні конфлікти, яким передує оголошення війни або воєнного стану, стали небаченим явищем. Незважаючи на переважання конфліктів неміжнародного характеру, в багатьох з них приховано присутні іноземні держави чи інші зовнішні суб'єкти. Це дає змогу розглядати їх як СВК.

Сучасні воєнні конфлікти - це не протистояння двох або кількох держав, а надзвичайно складні комплекси різних форм насильства різного типу, рівня, інтенсивності, сфер протиборства. Вони носять більш фрагментарний характер (ведуться за участю значної кількості учасників, у більшості своїй - недержавних структур, від локальних угруповань до квазідержавних утворень) і розгортаються в умовах слабкості або відсутності державної влади [7, 8].

Тенденції щодо складу учасників СВК наведено в [9] (рис. 1).

Рис. 1. Тенденції щодо

На тлі цього спостерігається найбільш стійка і виражена тенденція, яка також носить довгостроковий характер, пов'язана зі змінами конфліктів за складом їх учасників. Суть цієї тенденції, яка послідовно набирає силу після закінчення Другої світової війни, полягає в скороченні числа конфліктів між державами. Паралельно зростає частка СВК - аж до їх повного домінування над міждержавними на світовій арені.

Отже, стає дедалі більш вираженою нечітка диференціація між міжнародними і неміжнародними збройними конфліктами. Збройні конфлікти, які виникають на території однієї держави, впливають на сусідні держави, порушуючи торгівлю, транспортне сполучення, витісняючи цивільне населення і приводячи до вимушеної внутрішньої міграції і транскордонних потоків біженців, створюючи таким чином умови для виникнення нових конфліктів.

Варто відмітити, що поняття "стадії завершення збройного конфлікту" (міжнародного або неміжнародного) стає теж нечітким для розуміння. Якщо раніше як початок, так і завершення збройного конфлікту мало чіткі межі - від оголошення війни до укладення угоди про перемир'я або мирного договору, то в сучасних умовах конфлікт може згасати, що в ліпшому разі оформлено якимись домовленостями, не обов'язково юридичними, про припинення вогню, або конфлікт закінчується заморожуванням на невизначений період, або введенням міжнародної коаліції, або застосуванням до нього поєднання різних складу учасників СВК методів, які, однак, не гарантують, що він не відновиться.

До того ж СВК характеризується як конфлікт низької або середньої інтенсивності з багатьма учасниками, основні з яких приховані, під час якого дії ведуться у всіх сферах, для досягнення цілей якого використовують невоєнні сили і засоби, а кордони розповсюдження конфлікту є нечіткими. При цьому традиційні підходи з боку держави до запобігання та врегулювання СВК переважно не спрацьовують, як і дії міжнародних безпекових організацій в особі ООН та регіональних організацій.

Однією з ключових цілей ООН, згідно з її Статутом, є "підтримання міжнародного миру і безпеки". Миротворчі сили стали таким собі інструментом для досягнення зазначеної мети. В останні роки Рада Безпеки ООН часто звертається до розділу VII Статуту при санкціонуванні розгортання миротворчих операцій в умовах, коли "держава не може підтримувати безпеку і громадський порядок самостійно, що загрожує міжнародному світовому порядку" [2, 3].

Спочатку миротворчі операції зводилися до дій з контролю за дотриманням угод про припинення вогню і стабілізації обстановки, що було обумовлено участю в них неозброєного контингенту. Після "холодної війни" збільшився масштаб операцій (відбувся перехід від традиційного спостереження до багатопланових дій), що було пов'язано зі зміною характеру конфліктів. Значну увагу приділяли внутрішньодержавним конфліктам, тоді як споконвічно місії були розраховані на врегулювання суперечок між державами.

У 1990-ті роки, незважаючи на масштабну роботу, яку проводила ООН, відбулася криза миротворчих сил. Контингенти ООН не могли впоратися з поставленими завданнями під час проведення операцій у Югославії (Сили ООН з охорони - UNPROFOR), Руанді (Місія ООН з надання допомоги Руанді - UNAMIR) і Сомалі (операція ООН в Сомалі UNOSOM II). Зокрема, миротворчі сили опинилися в ситуації, під час якої сторони не дотримувалися угоди про припинення вогню. РБ ООН не могла надати миротворцям широкі мандати і забезпечити їх необхідними ресурсами.

Саме в той період ООН усвідомила, що її цілі та бажання не відповідають можливостям. Ці події стали імпульсом для реформування структури миротворчих сил [1-3].

У 2000 році ООН розробила стратегію здійснення масштабного проєкту з аналізу досвіду миротворчої діяльності та реалізації реформ, спрямованих на зміцнення її потенціалу в управлінні польовими операціями та їх підтримки. Стратегія була сформульована через збільшення потреби в миротворчій діяльності ООН: присутність "блакитних касок" все частіше була потрібна у віддалених і часто "вибухонебезпечних" районах світу. Операції з підтримання миру супроводжувалися різними проблемами, серед яких:

необхідність розгортання найбільш масштабних, дорогих операцій;

розроблення і здійснення перехідних стратегій у межах операцій, які вже сприяли стабілізації обстановки;

збільшення потенціалу населення щодо самостійного забезпечення миру і стабільності в довгостроковій перспективі.

На сьогодні миротворчість серйозно видозмінилася. Крім традиційної миротворчості, держави реалізують багатосторонню миротворчість і комплексну багатосторонню миротворчість (після 2000 року). Термін "миротворчість", який зазвичай включає в себе невоєнні засоби досягнення миру, часто використовують для характеристики будь-якої діяльності, спрямованої на зупинення конфлікту та відновлення миру. Іноді під "миротворчістю" розуміють лише розміщення військового контингенту ООН, "голубих шоломів" для розведення сторін конфлікту, дехто плутає миротворчість з військовими операціями з примусу до миру (peace enforcement). І, відповідно до ст. 33 статуту ООН визначені основні невоєнні засоби врегулювання воєнного конфлікту: переговори; посередництво; примирення; звернення до регіональних організацій тощо [5].

Операції прийнято ділити на операції з підтримання миру (peacekeeping), операції щодо встановленню миру (peace-enforcement) та операції з будівництва миру (peacebuilding).

Названі операції не є взаємовиключними. Миротворчі операції проводять у конфліктній або постконфліктній зоні. Операції з підтримання миру відносяться до припинення конфлікту за допомогою переговорів, посередництва або арбітражу. Миробудівництво передбачає довгострокові стратегії розвитку та управління, які спрямовані на сприяння підтримки миру (зокрема, реформа сектору безпеки, роззброєння, демобілізація та реінтеграція, правосуддя перехідного періоду, верховенство закону).

Нині спостерігається відхід від класичного розуміння миротворчості. Дії місій стали розглядати не тільки як введення військових сил ООН у "гарячу точку", а і як застосування механізмів із запобігання конфліктам "м'якими" шляхами завдяки використанню невоєнних сил і засобів. Для прикладу розгорнуту кількість персоналу багатопрофільної комплексної місії ООН щодо стабілізації в Малі на січень 2020 року складають волонтери ООН, цивільні, штабні офіцери, військові, поліцейські, експерти (рис. 2).

І на заміну одновимірним місіям (тільки військова компонента) приходять багатопрофільні інтегровані операції.

Багатопрофільні інтегровані міжнародні операції з підтримання миру та безпеки, як багатовимірний підхід до міжнародних миротворчих операцій передбачає широкий спектр воєнних і цивільних заходів у всьому спектрі управління конфліктами та паралельно об'єднує різні інституції, підтримує спільні програми з підтримання миру та безпеки та миробудівництва. Ці операції унікальні своєю гібридністю, модульністю та багатоакторністю [10].

У БІМОПМБ військова компонента взаємодіє з усіма іншими компонентами місії, такими як цивільна та поліцейська, щоб максимізувати обмін інформацією та інтеграцію для ширшого колективного впливу ООН. До того ж взаємодія з цивільною планування імплементації мандату операції та компонентою (особливо в політичній коригування завдань військової компоненти площині) включає спільне стратегічне залежно від обстановки, що склалася.

Рис. 2. Кількість персоналу багатопрофільної комплексної місії ООН щодо стабілізації в Малі

Взаємодія з поліцейською компонентою також є важливою для обміну інформацією, моніторингу законності та правопорядку як і проведення спільних операцій. Тісна координація між військовою та іншими компонентами місії також необхідна для програм SSR (реформа сектору безпеки) DDR

Як видно з Табл. 1 БІМОПМБ притаманні більш розширені можливості щодо кількості учасників конфлікту та її результативності щодо вирішення конфлікту. Розглянемо ці відмінності далі.

Проте конкретна політика щодо конфліктних ситуацій багато в чому залишається реактивною, тобто в основному дії вживаються після того, як та чи інша подія відбулася - лише у відповідь на неї. Однією з причин є те, що виникають проблеми, пов'язані з пошуком індикаторів, за якими можна судити про потенційно конфліктні (роззброєння, демобілізація і реінтеграція), гуманітарної діяльності, моніторингу прав людини, цивільних справ та відновлення правопорядку тощо [11].

Таблиця 1

Порівняльний аналіз миротворчих операцій ООН з вирішення конфліктів