Покращення соціального і правового захисту військовослужбовців збройних сил України як запорука формування професійного військаЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ ЯК ЗАПОРУКА ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОГО ВІЙСЬКА

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття з теми:

Покращення соціального і правового захисту військовослужбовців збройних сил України як запорука формування професійного війська

Пінчук Р.С., студент спеціальності «Право» Донецького національного університету імені Василя Стуса

Письменна О.П., кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри теорії та історії держави і права та адміністративного права Донецького національного університету імені Василя Стуса

Військовий конфлікт на Сході України потребує вирішення багатьох проблем, пов'язаних із соціально-економічним і правовим захистом такої категорії суспільства, як: військовослужбовці Збройних сил України; інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів; осіб, які у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції в період її проведення, за умови, що в подальшому такі добровольчі формування були включені до складу Збройних сил України, Національної гвардії України й інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів; члени сімей військовослужбовців і особи, на яких поширюється Закон України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей».

У статті узагальнено чинні нормативно-правові акти, що регулюють суспільні відносини у сфері соціального захисту військовослужбовців Збройних сил України. Визначено основне коло питань, які потребують подальшого законодавчого врегулювання, щодо соціального захисту військовослужбовців: створення дієвого механізму забезпечення житлом; підвищення ефективності існуючої системи пільг та компенсацій для військовослужбовців і членів їхніх сімей; створення системи психологічної та фізіологічної реабілітації; забезпечення санаторно-курортним лікуванням.

Готовність держави регулярно змінювати політику, бюджетні програми та норми законів - це все те, що характеризує сучасні успішні моделі підтримки військовослужбовців. У кожній із цих моделей активну роль відіграють суспільство й органи місцевого самоврядування.

Система державної підтримки військовослужбовців в Україні потребує негайного перегляду і переформатування. Поглиблене розуміння специфіки проблем функціонування недосконалої системи державної підтримки дає можливість переосмислити потреби, отже, і переглянути форми підтримки військовослужбовців.

У науковій статті проаналізовано механізми функціонування системи й інститутів соціально-правового захисту військовослужбовців Збройних сил України. Визначені та сформульовані основні принципи і напрями майбутньої соціальної політики держави у Збройних силах України.

Ключові слова: соціальний захист військовослужбовців, соціальна політика, система забезпечення соціальних гарантій, соціально-правовий захист, військовослужбовці, Збройні сили України, антитерористична операція, операція Об'єднаних сил, учасник бойових дій.

IMPROVEMENTS OF SOCIAL AND LEGAL PROTECTION OF MILITARY SERVANTS OF UKRAINE AS A PROHIBITION FOR THE FORMATION OF A PROFESSIONAL ARMY

The military conflict in the east of Ukraine needs to solve many problems related to the socio-economic and legal protection of such a category of society as: the servicemen of the Armed Forces of Ukraine; other military units and law enforcement agencies formed in accordance with the laws of Ukraine; persons who, in the composition of voluntary units formed or self-organized to protect the independence, sovereignty and territorial integrity of Ukraine, took direct participation in the anti-terrorist operation, ensuring its conduct, being directly in the areas of the anti-terrorist operation during its conduct, provided that such voluntary formations were subsequently included in the Armed Forces of Ukraine, the National Guard of Ukraine and other military formations formed in accordance with the laws of Ukraine, and law enforcement agencies; members of the families of servicemen and persons covered by the Law of Ukraine “On social protection of servicemen and their families”.

This article summarizes the current normative-legal acts that regulate public relations in the sphere of social protection of military personnel of the Armed Forces of Ukraine. The main range of issues that require further legislative regulation of the social protection of servicemen are identified: creation of an effective mechanism for housing provision; improving the effectiveness of the existing system of benefits and compensation for servicemen and their families; creation of a system of psychological and physiological rehabilitation; provision of spa treatment.

The readiness of the state to change policies, budget programs and rules of law on a regular basis is all that characterizes today's successful models of support for military personnel. In each of these models, society and local governments play an active role.

The state support system for military personnel in Ukraine needs immediate revision and reformatting. An in-depth understanding of the specifics of the functioning of the imperfect state support system makes it possible to rethink the needs and, accordingly, to review the forms of support for servicemen.

In the scientific article the mechanisms of functioning of the system and institutes of social and legal protection of military personnel of the Armed Forces of Ukraine are analysed. The basic principles and directions of the future social policy of the state in the Armed Forces of Ukraine are defined and formulated.

Key words: social protection of military personnel, social policy, system of providing social guarantees, social and legal protection, military personnel, Armed Forces of Ukraine, anti-terrorist operation, operation of United forces, participant of hostilities.

Постановка проблеми

Питання соціального захисту військовослужбовців і членів їхніх сімей як найважливіша складова частина соціальної політики у Збройних силах України стало розглядатись уже на початку 1990-х рр. XX ст. Це було пов'язано із процесом розвитку Збройних сил України після розпаду Радянського Союзу. Занепад економіки України в 1990-х рр. негативно позначився на соціальному захисті військовослужбовців, фінансування армії постійно зменшувалося. Потрібно зазначити, що Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон) ухвалений 20 грудня 1991 р. [1].

Однак він унаслідок мізерного фінансування потреб Збройних сил на практиці виконувався незадовільно. У другій половині 1990-х рр. був розпочатий процес призупинення (з метою скасування) пільг, якими користувались військовослужбовці та члени їхніх сімей. Це призвело до виникнення внутрішньої напруги серед військовослужбовців, незадоволення проведенням такої соціальної політики у Збройних силах України. Послаблення соціального захисту військовослужбовців у той час негативно вплинуло на морально-психологічний стан особового складу, знизило мотивацію до служби, відбулося скорочення військових частин і особового складу через брак коштів для їх фінансування.

Дані чинники викликали невдоволення соціальною політикою у Збройних силах України, що негативно позначилося на боєготовності і боєздатності армії.

Військовий конфлікт, унаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, який розпочався 27 лютого 2014 р. (захоплення Криму) і триває по сьогодні на Сході України, потребує вирішення багатьох проблем, пов'язаних із соціально-економічним і правовим захистом військовослужбовців і членів їхніх сімей. За часи існування незалежної України ухвалено низку нормативно-правових актів, спрямованих на захист прав цієї соціальної групи, але на практиці вони не завжди працювали, що, у свою чергу, призводило до плинності кадрів, зокрема тих, які мають бойовий досвід [2].

Тому в роботі досліджено процес проведення соціальної політики у Збройних силах України, проаналізована законодавча база із цього питання, окреслені окремі недоліки проведення соціальної політики та вказано на їхні причини.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

У період змін у соціально-економічному та політико-правовому житті, проведення антитерористичної операції (далі - АТО) й операції Об'єднаних сил (далі - ООС) на Сході нашої країни держава переживає новий досвід державного управління. Проблема створення ефективної системи соціального захисту учасників бойових дій (ветеранів війни) сьогодні є предметом підвищеної уваги науковців, політиків і громадськості. У дослідження соціального захисту та забезпечення військовослужбовців значний внесок було зроблено такими вченими, як: В.І. Алещенко, В.М. Бондар, О.С. Бухтіяров, О.С. Верба, І.П. Дацюк, В.І. Кириленко, С.С. Корольов, І.В. Матюрін, А.Л. Папікян, С.П. Пасіка, В.Й. Пашинський, Ю.О. Прудов, О.П. Сайнецький, А.М. Синиця.

Отже, виникла реальна необхідність на державному рівні розробити і впровадити Концепцію соціальної політики у Збройних силах України, відновити (або у грошовому еквіваленті компенсувати розміри призупинених пільг) військовослужбовцям [5]. Ухваленню цієї концепції передувало активне обговорення проблем соціального захисту військовослужбовців на шпальтах військових періодичних видань [6-9]. Зокрема, автори багатьох публікацій у своїх статтях розглядали соціальну політику у Збройних силах України з погляду необхідності підвищення матеріального рівня військовослужбовців, створення системи соціального захисту, що є головною метою соціальної політики у Збройних силах України [6-10]. Однак вони не вивчали питання впливу соціального захисту на морально-психологічний стан військовослужбовців і боєздатність військових підрозділів. Таких досліджень проведено не було. Тому це можна вважати упущенням у дослідженні ефективності соціальної політики у Збройних силах України і недоліком праць попередніх дослідників цієї теми.

Мета статті - проаналізувати процес упровадження соціального захисту військовослужбовців і членів їхніх сімей в українській армії; систематизувати наявну законодавчу базу щодо соціального захисту військовослужбовців і членів їхніх сімей; сформулювати основні принципи і напрями соціальної політики у Збройних силах України в майбутньому. У такій постановці ця проблема досліджена недостатньо, що й вимагає її подальшого наукового вивчення.

Виклад основного матеріалу

військовослужбовець соціальний захист збройний

Потрібно зазначити, що на початку 1990-х рр. XX ст. потребував уточнення зміст терміна «соціальний захист», який значно розширився. Змістова частина цього терміна була сформована на попередніх етапах історії. У ХХІ ст. його зміст набув значно ширшого розуміння, ніж у минулі часи, та став складовою частиною соціальної політики держави.

Соціальна захищеність військовослужбовців і членів їхніх сімей стала важливим елементом зміцнення морально-психологічного стану особового складу Збройних сил України, що, зрештою, виявляється в підвищенні рівня їхньої боєготовності, зменшенні відтоку професійних кадрів, які звільняються зі служби, що, у свою чергу, вимагає пошуку нових військовослужбовців, проведення навчання та витрати часу для набуття новачками досвіду та професійних навичок.

Соціальна політика у Збройних силах України стала складовою частиною політики держави і почала будуватись відповідно до чинного законодавства України, визначених державою принципів, стандартів і нормативів.

Щодо законодавчої бази соціального захисту військовослужбовців і членів їхніх сімей, то проблеми соціального захисту військовослужбовців сьогодні регламентуються Конституцією України, відповідними законами й іншими державними нормативно-правовими актами. Можемо визначити дві групи законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують проблеми соціального захисту: загальні закони, які визначають державну політику та регулюють відносини у сфері соціального захисту; спеціальні законодавчі акти та підзаконні акти, які регламентують соціальний захист конкретного соціального прошарку - військовослужбовців членів їхніх сімей, вирішення конкретних соціальних проблем.

До першої групи належить Конституція України, де у ст. 17 зазначено: «Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних силах України та інших військових формуваннях, а також членів їх сімей».

До другої групи законів України належить досить велика кількість законодавчих актів, розроблених в Україні протягом останніх років.

Основними законами України, що регламентують питання соціального захисту військовослужбовців, є:

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;

Закон України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ»;

постанова Кабінету Міністрів України від

вересня 2015 р. № 728 «Про Порядок визначення розміру і надання військовослужбовцям та членам їх сімей грошової компенсації за належне їм для отримання житлове приміщення»;

постанова Кабінету Міністрів України від серпня 2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;

наказ Міністерства оборони України від 7 червня 2018 р. № 260 «Про затвердження порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим категоріям»;

наказ Міністерства оборони України від липня 2018 р. № 380 «Про затвердження Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями» та інші нормативно-правові акти.

Розглянемо найактуальніші проблеми соціального захисту військовослужбовців. Згідно із Законом України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовці мають право створювати свої громадські об'єднання відповідно до законодавства України, але, на жаль, на практиці вони не створюються, окрім спілок учасників АТО та ветеранів, що, у свою чергу, не дозволяє впливати на правовий і соціальний захист військовослужбовців, особливо рядового, сержантського та старшинського складу. Також досить часто порушується ст. 8 Закону «Основні права військовослужбовців, пов'язані із проходженням служби», а саме: «Використання військовослужбовців для виконання завдань, не пов'язаних з військовою службою, забороняється та тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Військовослужбовці можуть залучатися до участі у ліквідації наслідків аварій, катастроф, стихійного лиха та в інших окремих випадках лише за рішенням Верховної Ради України».

Але на практиці вони залучаються до господарських робіт, пов'язаних із ремонтними роботами будівель (приміщень), облаштуванням території військової частини, інколи зі свого грошового забезпечення військовослужбовці витрачають кошти на придбання інвентарю.

У ст. 9 Закону «Грошове забезпечення військовослужбовців» зазначено таке: «Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів».

На жаль, як показує статистика, у 2019 р. спостерігався великий відтік професійних кадрів, велика частина з них - учасники АТО й ООС, які завершили декілька військових навчальних закладів (центрів), це особи рядового, сержантського та старшинського складу, які прослужили більше трьох років. Це пов'язано з тим, що держава стимулює військовослужбовців перед укладенням першого контракту, наприклад, виплачується одноразова грошова допомога згідно з р. ХХІІ наказу Міністерства оборони України від 7 червня 2018 р. № 260 «Про затвердження порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим категоріям». На жаль, укладення другого контракту та наступних контрактів не заохочується, тому багато військовослужбовців, які на собі відчули всі труднощі проходження військової служби, звільняються, особливо великий некомплект становлять бойові частини сухопутних військ.

Візьмемо для порівняння зарплату звичайного солдата армій різних країн НАТО, наприклад:

Німеччина - 1 954 €, це 50 000 грн;

Сполучені Штати Америки - 1 638 $, це 40 000 грн;

Нідерланди - 1 858 €, це 48 000 грн;

Великобританія - 1 667 Ј, це 53 000 грн;

Франція - 1 522 €, це 40 000 грн.

Мінімальне грошове забезпечення нашої армії

для солдата становить 417 $, це трохи більше 10 000 грн.

Краще становище з комплектуванням офіцерським складом. Це зумовлено передусім вищим грошовим забезпеченням, постановкою на квартирний облік та відшкодуванням за піднайом житла. Хочеться зазначити, що до кінця 2018 р. відшкодування за піднайом житла, згідно із законодавством, мали можливість отримати тільки офіцери, менш соціально незахищена категорія - рядові, сержанти та старшини - не отримували допомогу у зв'язку з тим, що вони не були в переліку осіб, які мали право, відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2006 р. № 1081 і від 26 червня 2013 р. № 450, що породжувало певну соціальну та ґендерну нерівність. Наприклад, жінка-військовослужбовець на посаді медичної сестри, яка в зоні АТО врятувала декілька десятків людей, не мала права скористатися пільгою про отримання відшкодування за піднайом житла, а молодий офіцер, який тільки завершив навчання у вищому навчальному закладі, якщо не мав своєї нерухомості, уже користувався даною пільгою.

Лише після змін, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2018 р. № 1160 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2006 р. № 1081 і від 26 червня 2013 р. № 450», даною пільгою мають право скористатися всі військовослужбовці (крім строкової служби) незалежно від військового звання.

У ст. 10 Закону «Службовий час і час відпочинку військовослужбовців» зазначено: «Загальна тривалість службового часу військовослужбовців на тиждень не може перевищувати нормальної тривалості робочого часу за відповідний період, визначеної законодавством України, за винятком випадків, передбачених п. 5 цієї статті». У п. 5 розписано про військові навчання, бойові стрільби бойове чергування, несення служби в добовому наряді.

Але хочеться зазначити, що особи рядового, сержантського та старшинського складу заступають частіше за офіцерський склад у добові наряди. За бойове чергування із протиповітряної оборони військовослужбовцям додатково оплачується, а за добовий наряд ні. Не завжди військовослужбовці можуть скористатися вихідним днем наступного тижня, якщо вони несли службу у вихідний або святковий день.

Також варто зазначити, що грошова допомога на оздоровлення не завжди виплачується в місяць надання військовослужбовцю відпустки. Інколи кошти приходять на кінець календарного року. Військовослужбовець, перебуваючи у відпустці, не може скористатися тими коштами для того, щоб поїхати на оздоровлення. На даний момент не було врегульовано питання щодо виплати військовослужбовцям компенсації за невикористану додаткову відпустку як учасникам бойових дій. У 2019 р. колишніми військовослужбовцями, які звільнилися зі служби, подано більше 500 позовів до суду щодо відшкодування їм коштів за невикористану додаткову відпустку як учасникам бойових дій під час проходження служби. Усі позови були задоволені на користь позивачів. Відповідний висновок містить постанова Касаційного адміністративного суду Верховного Суду у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19) щодо виплати військовослужбовцям грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки [11].

Нині це питання врегульовано, після завершення особливого періоду військовослужбовці можуть скористатися відпусткою або отримати грошову компенсацію в разі звільнення зі служби. Водночас перед звільненням військовослужбовець повинен скласти рапорт із проханням виплатити йому компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій, яку він повинен отримати перед звільненням зі служби.

Також хочеться зазначити, що майже не виконується положення абз. 6 п. 1 ст. 11 Закону «Право військовослужбовців на охорону здоров'я та медичну допомогу», щодо проходження безоплатної психологічної, медико-психологічної реабілітації у відповідних центрах із відшкодуванням вартості проїзду до цих центрів і назад. На даний момент питання реабілітації для учасників АТО (ООС) чи осіб, які виконували службово-бойові завдання в екстремальних (бойових) умовах, не врегульоване. Інколи військовослужбовці, прибувши із зони проведення АТО чи ООС, не завжди можуть скористатися навіть щорічною основною відпусткою для того, щоб побачити рідних і відновити свої сили.

Не завжди виконується п. 3 ст. 11 Закону, у якому зазначено: «Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової служби) та члени їх сімей мають право не більше одного разу на рік на санаторно-курортне лікування та відпочинок у санаторіях, будинках відпочинку, пансіонатах і на туристичних базах Міністерства оборони України з пільговою оплатою вартості путівок». На жаль, отримати таку путівку дуже складно, особливо особам рядового, сержантського та старшинського складу, окрім осіб, які отримали поранення та контузії під час АТО (ООС), виконання бойових завдань, а також ветеранів військової служби.

Найбільш гострі та болючі питання української армії - це забезпечення військовослужбовців та членів їхніх сімей житлом. На даний момент розроблені нормативно-правові акти щодо забезпечення військовослужбовців службовим житлом, коли нерухомість (квартира) закріплюється за певною посадою у військовій частині, у разі звільнення чи переведення військовослужбовця на іншу посаду помешкання здається. Більше переваг мають військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше. Військовослужбовцям і членам їхніх сімей надається житло для постійного проживання або, за їхнім бажанням, грошова компенсація за належні для отримання жилі приміщення. Така компенсація виплачується, якщо не було використано право на безоплатну приватизацію житла. Для комплектування професійним військом було б добре, щоб військовослужбовці з меншою вислугою років, наприклад, 10 років вислуги і більше, уже мали право на отримання компенсації за належні їм для отримання квартири. Також хочеться зазначити, що більшість військових частин не можуть забезпечити службовим приміщенням для проживання військовослужбовців у розташуванні військової частини або у відомчих будівлях. У 2019 р. грошова компенсація, яка виплачувалася в місті Києві, становила 3 500 гривень, в обласних центрах - 2 550 гривень, в інших місцевостях - 1 700 гривень. Цих коштів переважно недостатньо для компенсації за житло, яке військовослужбовець орендує.

Також, на жаль, фактично не виконується положення п. 6 ст. 12 Закону, у якому зазначено: «Військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі не менше 17 років та потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в населених пунктах, обраних ними для проживання з урахуванням встановленого порядку.

Органи місцевого самоврядування зобов'язані надавати земельні ділянки та в межах визначених законом повноважень допомогу в будівництві військовослужбовцям <...>». При зверненні військовослужбовця, який мав вислугу більше 17 років, а також мав статус учасника бойових дій, жодна із сільських рад і окрема територіальна громада Вінницького району не допомогла військовослужбовцю у вирішенні цього питання. Хоча він немає ніякої своєї нерухомості та більше 17 років прослужив у підрозділах, які розташовані у Вінницькій області та Вінниці.

Також не врегульований на законодавчому рівні п. 7 ст. 12 Закону, у якому зазначено: «Військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше та потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання кредитів на індивідуальне житлове будівництво або придбання приватного житлового будинку (квартири) на строк з погашенням загальної суми відсоткових ставок за кредитами за рахунок коштів, призначених у державному бюджеті на утримання Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань».

20 січня 2020 р. на сайті Президента України зареєстровано петицію № 22/083170-еп. Її автор Віталій Пильнюк [12], він пропонує для вирішення проблемного питання надання житла для військових змінити порядок кредитування придбання житла для військовослужбовців.

Текст петиції:

«Задля популяризації, престижу та стимулювання бажаючих проходити службу у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, а також вирішення проблематичного питання забезпечення житлом військовослужбовців відповідно до ст. 12 п. 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», прошу Вашого клопотання про внесення зміни до постанови від 28 січня 2004 р. № 88 «Про затвердження Порядку кредитування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань», а саме:

Ст 3 викласти в такій редакції:

«Військовослужбовці, які не мають жилого приміщення для постійного проживання і перебувають на квартирному обліку за місцем проходження служби, мають право на отримання кредитів для купівлі або будівництва житла в межах гарнізону, отримують кредит терміном до 15 років за рахунок коштів, передбачених у бюджеті військовими формуваннями, із щомісячним відрахуванням із грошового забезпечення відповідної суми для погашення кредиту з мінімальною відсотковою ставкою, яка залежить від вислуги років, а саме:

вислуга більше 5 років - 3 відсотки річних;

вислуга більше 10 років - 2 відсотки річних;

вислуга більше 15 років - 1 відсоток річних;

вислуга більше 20 років - 0,5 відсотка річних;

вислуга більше 25 років - 0,1 відсотка річних.

Військовослужбовці, які бажають отримати даний кредит, повинні підписати (продовжити) контракт зі Збройними Силами України або іншими військовими формуваннями на термін, не менший терміну виплати кредиту.

Кредит може бути погашений передчасно з коштів фізичних та юридичних осіб. У випадку непогашення військовослужбовцем кредиту в повному об'ємі з ним автоматично продовжується контракт на термін від 1 до 3 років, за рішенням командира (начальника). У випадку звільнення військовослужбовця з військової служби у зв'язку зі службовою невідповідністю або порушенням умов контракту та наявності непогашеного кредиту за житло у нього є 6 місяців для його погашення, в іншому випадку дане житло переходить у житловий фонд військового формування без повернення компенсації військовослужбовцю.

Погашення кредиту за житло не є підставою для закінчення контракту, підписаного у зв'язку з купівлею житла. Після погашення кредиту за житло в повній мірі дане житло переходить в особисту власність військовослужбовця. У випадку отримання інвалідності або загибелі військовослужбовця, пов'язаних із проходженням служби, погашення кредиту реалізується за рахунок коштів військового формування, а житлове приміщення переходить в повну власність військовослужбовця, який отримав інвалідність, або сім'ї загиблого».

Ст 4 викласти в такій редакції:

«Кредит для будівництва або придбання житла, згідно із цим Порядком, надається військовослужбовцю фінансовою установою військового формування, з якою підписаний контракт, у безготівковій формі один раз».

Деякі пункти ст. 14 Закону «Пільги військовослужбовцям та членам їх сімей» підлягають скасуванню у зв'язку з їхньою недоцільністю на сьогоднішній час. Так, у п. 5 ст. 14 Закону зазначено: «Військовослужбовці при направленні у відрядження, до нового місця проходження військової служби, а також місця використання відпустки та назад мають право на придбання проїзних документів для себе та членів своєї сім'ї на всі види транспорту поза чергою.

При цьому військовослужбовці, які направляються у відрядження, користуються правом на бронювання та отримання позачергових місць у готелі на підставі посвідчення про відрядження. На даний момент в Україні достатня кількість готелів, військовослужбовці переважно розміщуються в будівлях Міністерства оборони України та фактично пільгу не використовують.

У п. 7 ст. 14 Закону зазначено: «Військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової служби, мають право на першочергове встановлення квартирного телефону, а також першочергове встановлення квартирної охоронної сигналізації. Більшість громадян України відмовились від стаціонарного телефону, а питань щодо встановлення охоронної сигналізації у зв'язку з великою кількістю підприємств, які бажають надати дану послугу, немає.

У п. 8 ст. 14 Закону закріплено: «Військовослужбовці строкової військової служби мають право безоплатно відправляти й одержувати листи». Хочеться зазначити, що у зв'язку з розвитком сучасних технологій, поширенням використання мобільних телефонів дана пільга неактуальна.

Дуже доцільний п. 15 ст. 14 Закону, у якому зазначено: «Військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов'язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності, у тому числі банками та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються».

На жаль, деякі банки відмовляються надавати кредити військовослужбовцям або вимагають підписання ними зобов'язання, щоб даний пункт до них не застосовувався.

Також варто зазначити, що знизив мотивацію до проходження служби Закон України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», щодо збільшення вислуги років для виходу на пенсію із 20 до 25 років. По 30 вересня 2011 р. вислуга на військовій служби повинна була становити не менше 20 років, що, у свою чергу, стимулювало осіб, які поступили на службу, дослужити до виходу на пенсію, незважаючи на те, що вона була мінімальною.

Було б добре, щоб під час нарахування місячного грошового забезпечення військовослужбовцю бралась до уваги наявність у нього дітей. Наприклад, якщо військовослужбовець одружений, у нього є одна дитина, встановлюється надбавка в розмірі 5%, двоє дітей - 10%, троє та більше дітей - 15%, що поліпшило генетичний фонд України, стимулювало військовослужбовців для подальшого проходження служби.

Також, на жаль, дуже негативно виконується ст. 19 Закону «Право військовослужбовця на оскарження неправомірних рішень та дій», у якій зазначено: «Неправомірні рішення, дії (бездіяльність) органів військового управління та командирів (начальників) можуть бути оскаржені військовослужбовцями в порядку, передбаченому законами, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами».

На практиці військовослужбовці можуть оскаржувати свої дії чи бездіяльність під час звільнення з військової служби, тому що через переважно авторитарний метод управління у Збройних силах України на них може бути відповідний тиск із боку керівника (командира) військової частини (органу управління), що може негативно вплинути на подальше проходження служби. У ст. 20 Закону «Право військовослужбовців на правову допомогу» зазначено: «Військовослужбовцям гарантується право на захист у порядку, встановленому законами України».

Але юрист військової частини в разі виникнення спірних (судових) питань переважно буває на боці керівника (командира) військової частини та, захищає дії або бездіяльність органів управління Збройних сил України, а не військовослужбовця.

Висновки

Для вдалого реформування системи соціального захисту військовослужбовців Збройних сил України нашій державі необхідно активно використовувати досвід країн західної Європи та Сполучених Штатів Америки, звертаючи увагу на особливості побудови як управлінської, соціально-економічної складових частин цієї системи, так і ідейно-емоційної, а також ураховувати особливості українського суспільства.

Варто підкреслити, що неприпустиме сліпе копіювання досвіду без урахування особливостей (територіальних, економічних, культурних, ментальних тощо) української армії й українського суспільства загалом. Застосування успішного досвіду розвинених країн має відбуватися зважено, ґрунтуватися на глибоких правових та історичних дослідженнях, а також відповідати українським реаліям, можливостям і вимогам сьогодення. Тобто застосування такого досвіду має бути симбіозом наукових досліджень, покладених на реальну ситуацію в Україні з урахуванням потреб, ментальності військовослужбовців, доцільності, економічної обґрунтованості та спроможності реалізувати зазначені реформи.

Подальшої наукової розробки та впровадження належного нормативно-правового регулювання потребують питання щодо забезпечення військовослужбовців житлом, а також підняття грошового забезпечення до зарплати солдата армій країн НАТО.

Крім вищезазначених питань, для вдосконалення нормативно-правового забезпечення системи соціального захисту військовослужбовців доцільним є вивчення міжнародного досвіду із зазначеної проблематики та переходу на стандарти армій країн НАТО.

Список використаних джерел

1. Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей: Закон України від 20 грудня 1991 р. Відомості Верховної Ради України. 1992. № 15. С. 190.

2. Даник В.Г., Говоруха В.В. Парадигма несилової складової в механізмах забезпечення національної безпеки держави. Актуальні проблеми державного управління: збірник наукових праць. Харків: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2006. № 3 (30). С. 311-325.

3. Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 19 грудня 1996 р. Права людини, міжнародні договори України, декларації, документи. Київ, 1992.

4. Мигачев Ю.И. Правовые гарантии реализации статуса военнослужащих: сравнительно-правовое исследование. Москва: Наука, 1998. С. 230-238.

5. Басараб С. Обличчям до військових. Військо України.2014. № 12. С. 6-11.

6. Нестерович Е. Воинский долг и материальные стимулы. Привилегии военнослужащих: у них и у нас. Военно-промышленный курьер. 2008. № 44 (260).

7. Тютюнов Н.В. Зарубежный опыт пенсионного обеспечения военнослужащих. Бизнес в законе. 2012. № 2. С. 207-212.

8. Code de la defense (Derniиre modification: 1 septembre 2016).

9. French White Paper of defense and national security (Presskit version). NewYork, 2008.

10. Дацюк І.П. Порівняльний аналіз механізмів соціально-правового захисту військовослужбовців у розвинутих країнах світу. Державне будівництво. 2007. № 2.

Размещено на Allbest.ru