Облога фортець: основні прийоми та способи дій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Облога фортець: основні прийоми та способи дій

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Історичні передумови облоги фортець як способу знищення противника

Розділ 2. Особливості застосування сил і засобів, прийоми і способи облоги фортець

Висновки

Список використаних джерел

фортеця облога противник знищення

ВСТУП

Російська окупація Донбасу є складовою “гібридної” війни проти України, що розпочалася у лютому 2014р. з незаконної анексії Криму. Конфлікт на Сході України, за оцінками ООН, “є одним з самих смертоносних в Європі з часів Другої світової війни”. За п'ять років війни на Донбасі загинуло 13 тис. людей, 28 тис. поранені, близько 1,8 млн. жителів Донбасу і Криму стали внутрішніми переселенцями. Окуповано 17 тис. км2 Донецької і Луганської областей, разом з Кримом це складає 43,7 тис. км2 - тобто 7,2% території України. Залишається неконтрольованими 409,7 км українсько-російського кордону. Україна зазнала величезних фінансово-економічних втрат. 27% промислового потенціалу Донбасу незаконно переміщено до Росії, включно з обладнанням 33 місцевих промислових гігантів.

На Сході України створені псевдодержавні маріонеткові “ДНР-ЛНР”- окупаційні адміністрації, триває масштабна мілітаризація регіону. Сформовані окупаційні збройні сили, які нараховують близько 32 тис. бойо- виків, з них 11 тис. - російський контингент. Це боєздатні, добре озброєні воєнні формування, які за чисельністю та боєздатністю не поступаються арміям окремих країн Європи. На тимчасово окупованих територіях здійсню- ється тотальна політико-ідеологічна “русифікація”, триває відчуження і відокремлення цього регіону від України.

Безпосередньо бойові дії на Донбасі почалися із захоплення 12 квітня 2014р. диверсійними загонами, керованими офіцерами сил спеціальних операцій РФ, ряду адміністративних і суспільних будівель, відділів поліції та органів місцевої влади українських міст - Слов'янська, Краматорська, Дружківки. Після чого, такі самі невеликі штурмові загони російських диверсантів наступними днями взяли під контроль Горлівку, Макіївку, Алчевськ та ряд інших міст і селищ Донбасу.

Бойові дії, що точилися у квітні--липні 2014 року навколо міста Слов'янськ Донецької області, отримали назву “ Облога Слов'янська”.

Для відновлення контролю над північною частиною Донецької області та містом Слов'янськом зокрема, 13 квітня українська влада розпочала антитерористичну операцію. Українські сили змогли встановити контроль над горою Карачун, що має стратегічну важливість через її панівну висоту над містом Слов'янськ та розташовану на ній телевежу.У свою чергу бойовики облаштували блок-пости на в'їздах - виїздах з міста. Близько 11:00 13.04.2014 року відбулась перша спроба штурму Слов'янська, спецпризначенці «Омеги» (НГУ) знищили 2 блок-пости сепаратистів: 1 з боку Краматорська, інший зі сторони Харкова.Станом на вечір 13 квітня стало ясно, що операція фактично провалилася, оскільки силовикам вдалося лише знищити кілька блок-постів сепаратистів.

24 квітня 2014 року відбулася друга спроба зачистки Слов'янська від проросійських формувань. Бійці Нацгвардії підрозділу «Омега» за підтримки БТРів і вертольотів знищили кілька блокпостів проросійських формувань, проте до середини дня наступ зупинився і проросійські сили відновили контроль над деякими втраченими блокпостами. 25 квітня українською владою було оголошено про рішення блокувати Слов'янськ, щоб залишити проросійські формування без підкріплення.Як бачимо ці події відбулись і продовжують відбуватись в новітній історії України. В нашу свідомість вторглись такі поняття як “ облога ”, “ штурм” “укріплений район”.

Вивчаючи воєнну історію, треба пам'ятати, що досвід минулого сприяє глибокому розумінню сучасного воєнного мистецтва, перспектив його подальшого розвитку, враховується під час створення нового виду озброєння і військової техніки, вдосконалення організаційної структури збройних сил держави. Досвід минулого - це велика криниця воєнної думки і практичної діяльності минулих поколінь, який треба правильно і в повному обсязі використовувати в сучасних умовах для зміцнення обороноздатності нашої Батьківщини. [1;с.5]

Розділ 1

Історичні передумови облоги фортець як способу знищення противника

Первісна людина, будучи наділена природою інстинктом самозбереження, для захисту свого життя, своєї сім'ї і свого добра від замахів зовнішнього ворога (спочатку хижого звіра, а потім від таких як сама,) вишукував важкодоступне, в більшості випадків приховане і в той же час зручне для оборони житло, характер і устрій якого залежали від того, що за даних обставин безпосередньо надавала природа.

Найдавнішою формою укріпленого житла була печера. Вона надавала захист від негоди, мала достатню місткість; вхід в неї міг бути легко перегороджений і обороняємим, а розташування її на кручі, схилі скелі або в яру в більшості випадків робило доступ до неї скрутним. Облаштування її під постійне укріплене житло не вимагало значного застосування техніки, а оборона її могла вестися за допомогою примітивних бойових засобів.

Наступний щабель в розвитку укріпленого житла древніх представляли житло на деревах, влаштовані переважно в лісових хащах або на штучно вкопані в землю стовпах. Така форма захисту зустрічається і по теперішній час у диких племен Південної і Середньої Америки, Африки і на островах Великого океану. Вона носить менш постійний і осілий характер, ніж печерне житло, передбачає більш помірний клімат і як більш досконала форма, вимагає для свого облаштування деякого застосування техніки.

В якості третього роду найдавніших укріплених осель належить згадати житло на острівцях - природних або штучно влаштованих за допомогою шпунтових рядів паль і пов'язаних з найближчим берегом водойми легкими містками або вузькими дамбами. Тут ми вперше стикаємося не тільки із закриттям, яке давало саме житло, а й з перешкодою, яку доставляла вода. Залишки споруд на палях, зброї і спорядження служать ознаками більш пізнього періоду розвитку стародавньої людини.

З'єднання окремих людей і їх сімей в громади послужило поштовхом для подальшого розширення і розвитку первісної форми укріпленого житла, яке до того ж мало чинити опір вже не хижому звіру, а більш небезпечному ворогу - самій людині. Для цього окреме укріплене житло первісної форми виявлялося недостатнім, і довелося створювати спеціальні пристрої, які сприяли б більшій кількості людей надавати сукупний пасивний захист і сукупне активне відбиття. Зазвичай для цього групу окремих осель (селище або село) оточували загальною, пристосованою до оборони перешкодою або влаштовували поблизу селища особливий, пристосований до оборони притулок значної місткості, в який і віддалялася вся громада зі своїм майном при наближенні ворога. Таким чином виникали укріплені селища і села. В якості перешкод користувалися найчастіше місцевими перешкодами у вигляді боліт, вод, отвесних стін скелястих круч; залишилися навіть сліди древніх штучних загат. За браком місцевих перешкод влаштовували штучні: вривалися в землю кілки, які обмотували товстим хмизом, мали засіки, нарешті насипали земляні вали. Так з'явилися первісні огорожі. Як згодом “еволюціонували” перетворилися у фортеці.

Фортемця (від італ. Fortezza) або твердиня - укріплена фортифікаційна споруда (мал. 1, 2, 3) з міцними капітальними спорудами, постійним гарнізоном, великим запасом провіанту та озброєння; призначена для протидії довготривалій облозі та перебування в круговій обороні. [2;с.628]

Зазвичай це територія, обнесена фортечним муром та/або куртиною з бійницями та зубцями. У комплекс споруд фортеці могли входити цитадель, муровані замки, з донжонами, фортечні вежі та бастіони. Також у фортецях будували церкви, а для гарнізону фортеці -- казарми. Фортеці були добре захищені системою земляних укріплень, як-от рів з водою, або без неї та вал.

Укріплення для захисту від нападу противника стали застосовуватися з глибокої давнини. Спочатку при їх зведенні використовувалися найпростіші споруди: земляні (кам'яні) вали та рови, іноді заповнювалися водою. В лісистих районах земляні вали посилювалися бревенчастими палісадами (частоколом) і рубаними (венчатимі) дерев'яними стінами; в безлісій місцевості будувалися кам'яні (цегляні) огорожі. Мистецтво зведення таких огорож при спорудженні укріплень досягло високого рівня вже в давнину. Так, фортеця Мемфіс була побудована в Єгипті за 30 століть до н. е., а фортеця Бактрія в Месопотамії витримала довгу облогу ще в 2130 році до н.е.. Відомі виняткові за масштабами та складністю будівництва укріплення, зведені багато століть до н. е. в Ассирії, Вавилонії, Урарту та інших стародавніх державах. Пізніше зводилися такі грандіозні споруди, як Великий китайський мур, Римські Вали тощо. Крім міцних споруд для захисту населених пунктів і кордонів держав під час походів стали створюватися й польові укріплення. Спочатку це були найпростіші загородження для прикриття стоянок (рогатки, дерев'яні паркани, засіки та інші). У міру розвитку засобів і способів озброєної боротьби складалася система польових укріплень. Стоянки військ обладнувалися у вигляді укріплених таборів, а під час облоги міст навколо них створювалися внутрішні та зовнішні лінії укріплень.

В XI--XV ст. в країнах Західної Європи велике військове значення набули замки, фортеці, укріпленні міста і монастирі. Набули поширення невеликі фортеці -- замки, у яких мешкали феодали. Замки служили захистом від набігів сусідів. У них знаходили притулок й селяни, що перебували в повинності у феодала. З утворенням абсолютистських феодальних держав укріплення стали зводитися за єдиним планом в інтересах оборони країни, що зажадало систематизації знань у цій галузі. У XVI--XVII ст. з'являється термін «фортифікація». У розвитку фортифікації велика заслуга належить французькому військовому інженеру С. Вобану (1633--1707), який узагальнив накопичений досвід в області фортифікації і вперше запропонував розділити її на польову і довготривалу. Помітний внесок у теорію і практику фортифікації вніс голландський військовий інженер М. Кегорн (1641--1704), який розробив систему прикриття державних кордонів шляхом зведення лінії фортець, проміжки між якими заповнювалися польовими укріпленнями або затоплювалися. З кінцем феодальної роздробленості роль замків знижується. Деякі замки перебудовуються в палаци і втрачають своє оборонне значення.

Оснащення армій вогнепальною зброєю зробило також вплив на розвиток фортифікації, особливо довготривалої, призвело до зміни профілів фортечної огорожі, а потім до перебудови самих фортець. Облогові дії виділилися в самостійну галузь знань. Різко змінився характер польових укріплень. З'явилися переривчасті, а потім суцільні лінії укріплень з насипних фортифікаційних споруд.

Після Кримської війни 1853--1856 рр., франко-пруської війни 1870--1871 рр. і російсько-турецької війни 1877--1878 рр. у зв'язку з появою нарізної зброї у фортифікації широке поширення набула система польових укріплень у вигляді суцільних позицій, що складалася з окопів, бліндажів і укриттів. До зведення укріплень стали залучатися всі війська, для цього їх постачали шанцевим інструментом. У довготривалій фортифікації у зв'язку з появою масових армій і підвищенням далекобійності артилерії був розроблений новий тип фортових фортець із винесеними вперед двома поясами фортів і укріпленнями в проміжках між ними. Для захисту від бризантних і фугасних снарядів, які були створені наприкінці XIX ст., під час будівництва фортець стали застосовувати бетон і броньові конструкції.

Істотні зміни в поглядах на фортифікацію відбулися після російсько-японської війни 1904-05. Військові повсюдно відмовлялися від насипних фортифікаційних споруд (редутів, люнетів, шанців тощо) і перейшли до заглиблених оборонних споруд. Польові укріплення було запропоновано будувати в 2--3 лінії на глибині 2--4 км і мати тилові оборонні позиції. Разом з тим основу системи прикордонних та приморських укріплень, як і раніше складали фортеці.

Перша світова війна виявила непридатність фортечних форм зміцнення місцевості і внесла значні корективи в способи зведення польових укріплень. Більшість фортець Бельгії та Франції, Росії в ході цієї війни були захоплені після нетривалого опору. Лише деякі з них витримали тривалу облогу, а французька фортеця Верден вистояла тому, що стала частиною загального укріпленого фронту. Широке застосування отримали траншеї і ходи сполучення, закриті вогневі споруди, бліндажі і притулки, в будівництві яких застосовувався залізобетон, броня та інші міцні матеріали. Великого поширення набули підземні споруди та протипіхотні перешкоди з колючого дроту. Поява танків призвела до створення в системі загороджень спеціальних ровів, надовби, бар'єрів тощо. Але це зовсім інша історія.

Розділ 2.

Особливості застосування сил і засобів, прийоми і способи облоги фортець

Основою оборони кордонів всіх європейських держав протягом століть, закінчуючи кінцем XIX століття, була система фортець, розташованих у всіх ключових точках кордону і всередині території країни. В основному ключовими точками були зручні для вторгнення ворога дороги, переправи (мости, броди) через річки, входи і виходи з ущелин в гірській місцевості, гірські перевали, зручні для висадки десанту бухти, існуючі порти, судноплавні річки і т.і.

Звідси і сухопутні війська кожної країни підрозділи:

- війська фортець (гарнізони фортець);

- польова армія.

Звісно, головним елементом сухопутних військ була польова армія. Саме вона вторгається у ворожі межі і завдає поразки військам противника. Однак в XVII ст. вся війна зазвичай зводилася до облоги і взяття фортець супротивника. Армії зходилися у відкритому польовому бою нечасто, і як правило польові битви не були вирішальними для досягнення перемоги у війні оскільки обидві сторони виснажували свої сили, витрачали порох, а результат бою зазвичай залишався неясним і невизначеним.

А от взяття однієї або декількох фортець зазвичай визначає наперед результат кампанії. На підтвердження цієї тези можна привести декілька фактів:

Фортеці розташовується там, де рух як ворожих військ, так і вантажів постачання для ворожої армії найзручніше, а то і зовсім це єдино можлива дорога;

Польова армія це досить компактно зосереджена кількість особового складу з кіньми, гарматами і т.і. Займає вона кілька десятків кв. миль, а навколо порожнеча. У кращому випадку позаду польової армії лише слабкі застави, кінні роз'їзди, нечисленні комендатури в населених пунктах. Якщо, позаду залишився потужний гарнізон ворожої фортеці то він легко може здійснювати вилазки і відрізати польову армію від шляхів постачання. В такому випадку польова армія буде подібна людині, якій здавили горло мотузкою;

Якщо біля кожної фортеці, для виключення вилазок залишати достатні сили, то своя польова армія тане без боїв. При цьому польова армія ворога отримує можливість приходити на допомогу своїм обложеним фортецям і громити армію вторгнення по частинах

Виникає й інше питання, а в чому сила фортець і чому так важлива їх оборона, якщо все одно фортеця буде взята?

А сила фортеці в тому, що:

- Для успішної облоги і взяття фортеці потрібно перевагу в силах приблизно в 10 разів, інакше успіх гарантований бути не може;

- Облога фортеці приковує до себе якщо не всю польову армію нападників, то дуже її значну частину, що в свою чергу дозволяє польової армії обороняються в свою чергу напасти на фортеці противника.

Звідси просте рішення - підійшовши до фортеці, взяти її. Взяти якомога швидше і з найменшими втратами. Тим паче, що в захопленій фортеці можна поповнитися порохом, знаряддями, мушкетами, продовольством, кіньми, заплатити своїм солдатам платню грошима відібраними у ворога.

Дії з узяття фортеці називалися облогою.

Облога -- тривала військова блокада міста або фортеці з наміром захопити об'єкт подальшим штурмом або змусити гарнізон капітулювати в результаті виснаження його сил. [3;с.130]

Облога за часом могла займати від тижня до декількох місяців. Наприклад облога Маастрихта в 1673 році французькими військами під командуванням Вобана тривала з 17 по 29 червня, Гент упав через шість днів, Намюр в 1695 осаджували п'ять місяців, а Монс у 1691 здався тільки після 9 місяців. Витрати ресурсів для взяття фортеці були величезні. Наприклад облога Монса у 1691 обійшлася французькому королю в 106000 гарматних ядер; 7000 мортирних бомб; 40000 ручних гранат; 100000 фунтів чорного пороху; 64000 лопат та інших інструментів для розробки грунту, і 30 000 мішків з грунтом.

Облога зазвичай складалася з наступних етапів:

Пропозиція про почесну капітуляцію.

Блокада фортеці.

Поступова атака.

Брешування.

Штурм.

Капітуляція.

Пропозиція про почесну капітуляцію.

Війська, що проводили облогу, наблизившись до фортеці, розташовувалися в зоні поза досяжністю кріпосної артилерії декількома таборами, які відразу ж укріплювалися, тобто навколо кожного табору зводилися найпростіші польові укріплення (апроши, равеліни, редути) і загородження (рогатки, вовчі ями і т.і.).

До коменданту фортеці відправляли парламентарів з пропозицією про почесну капітуляцію, тобто здачі фортеці без бою. Умови здачі в залежності від співвідношення сил, загальної військово-політичної обстановки могли бути різними.

Стандартними ж умовами були наступні:

війська залишають фортецю з прапорами, холодною та вогнепальної зброєю, залишаючи гармати, порох, харчи, коней;

цивільним мешканцям гарантується збереження їх майна, осель, худоби, вільне залишення фортеці. Вони виплачують лише контрибуцію.

У разі відмови від капітуляції наступав другий етап облоги.

Блокада фортеці.

Війська що здійснюють облогу, перекривають кінними і пішими дозорами і укріпленими постами всі шляхи (як по суші, так і по річці), що ведуть у фортецю, виключаючи тим самим спілкування фортеці із зовнішнім світом.

На видаленні близко 2.5 км. від фортеці зводиться циркумвалаційна лінія. Це система валів та польових укріплень (редани, равеліни, редути). Ця лінія призначена для захисту облогових військ від раптових нападів частин польової армії противника ззовні з метою надання допомоги фортеці і її деблокування. Для зрозуміння візьмемо облогу МААСТРИХТА (мал. 4).

На схемі облоги Маастрихта циркумвалаційна лінія показана суцільною. Однак насправді вона зазвичай була переривчастою і зміцнення зводилися лише в тих місцях, де був можливий прорив противника ззовні. На суцільну лінію ніколи не вистачало ні сил, ні часу. Навіть із залученням місцевого населення і їх коней в порядку трудової повинності.

Так при облозі Маастрихта, до робіт зі створення ціркумвалаціонной і контрвалаціонной ліній було залучено до 20 тис. селян і до 5 тис. селянських коней. Адже протяжність лінії, віддаленої від фортеці на 2.5 км. становить понад 16 кілометрів. Місцеве селянство також було зобов'язано допомогти виготовити тури, фашини й заготовлювати хмиз. Вони повинні були постачати армію нападників кіньми і рогатою худобою, інструментами, трелювальними причепами та возами, і часто їжею і житлом.

На дальності дійсного вогню артилерії фортеці облогові війська зводять контрвалаційну лінію. Її завдання аналогічні, але вона призначена для відображення вилазок гарнізону фортеці.

Укріплення табору нападників розташовуються між циркумвалаційною і контрвалаційною лініями. Вони зазвичай розміщуються в ключових точках, звідки зручно направляти частини для відбиття як вилазок гарнізону, так і від нападів ззовні. При них же розташовуються облогові артилерійські парки.

Поступова атака.

Поступова, або як її ще називають, правильна атака, починається з вибору найбільш вразливих місць центральній кріпосної огорожі. Таких місць призначається не менше двух-трьох. Вважається, що тільки один напрямок атаки дійсний, а решта помилкові. Однак, в дійсності самі нападаючі не завжди знали, який напрямок справжній. Тут все залежало від того, наскільки успішно розвивалася атака на тому чи іншому напрямку. Втім, в залежності від конкретної фортеці зручний напрямок атаки міг бути єдино можливим. Для прикладу розглянемо поступову атаку на ділянку огорожі фортеці, яка має два бастіони і три равеліни (мал.5).

Отже, від вала контрвалаційної лінії в сторону фортеці відриваються звивисті траншеї підступу шириною близько 3 метрів так, щоб від їх кінців до укріплень фортеці залишалося близько 800-900м.і від них вліво і вправо відривається дугоподібна траншея, яка називається першою паралеллю. Її ширина 3 метри з тим, щоб по ній могли пересуватися не тільки солдати, а й гармати і вози. На цьому ж рівні обладнуються облогові батареї, на малюнку позначені - (1). Оскільки ці роботи виконуються вже в зоні дійсного вогню кріпосної артилерії, то облаштування траншей і зведення батарей здійснюється сапние способом, який полягає в тому, що спочатку вперед висуваються щити, що захищають від шрапнелі і під їх прикриттям починається уривка траншеї. По мірі поглиблення траншеї на її передньому бруствері встановлюються тури, які заповнюються грунтом. За схожою схемою зводяться облогові батареї. По мірі зведення, облогові батареї негайно відкривають вогонь на придушення артилерій фортеці, що розташована зазвичай на бастіонах. Перевага артилерії фортеці полягає в тому, що гармати розташовані вище ніж гармати нападників, тобто можуть стріляти далі і точніше, і мають більш кращий захист у вигляді кам'яно - земляних парапетів. Недолік же артилерії що обороняється полягає в тому, що кількість гармат на бастіонах обмежена, тоді як ті, що здійснюють облогу можуть забезпечити собі перевагу в кількості орудій, що діють проти того чи іншого бастіону. Крім того, нападникам не потрібно зазвичай економити порох, маючи його постійний підвіз, тоді як оборонці можуть розраховувати лише на свої запаси. Так що у нападників достатньо шансів привести артилерію бастіонів до мовчання. Тобто облогова артилерія переходить до руйнування стін бастіонів, куртин і равелінів. По мірі приведення до мовчання бастіонної артилерії від першої паралелі в сторону фортеці відриваються траншеї підступу для другої паралелі, яка відривається на віддаленні близько 400 метрів від бастіонів (мал. 6). У другій паралелі створюються опорні пункти (укриття) для піхоти нападників, оскільки тут вже слід очікувати вилазок ворожої піхоти фортеці з метою зірвати роботи нападників. Також у другій паралелі виставляються польові караули з метою контролю за діями тих хто в облозі. Крім того на другий паралелі встановлюються захисні батареї, які відкривають анфіладний і рикошетний вогонь в напрямках фасов бастіону. Це дає великі шанси очищення бастіону від стрільців що обороняються і його залишившихся гармат. Батареї встановлюються на платформах і захищаються земляними валами, турами, траншеями і так далі. Батареї можуть також бути розгорнуті на кавальєрах (земляних насипах), які домінують над парапетами бастионів ( мал. 7) .

Між другою і третьою паралелями, можуть відриватися ділянки траншей, які називаються полупараллелямі, де розгортаються додаткові батареї і де зосереджується піхота для майбутнього штурму. По завершенні робіт на другий паралелі процес наближення до фортеці повторюється. Відриваються зигзагом траншеї підступу для третьої паралелі, яка відривається у кромки гласиса. Таких траншей підступу робиться більше, оскільки з прихованого шляху перед гласисом оборонці вже ведуть вогонь з рушниць по наступаючим. У траншеях, які правильніше було б називати ходами повідомлення влаштовуються окремі ділянки траншей, з яких стрілки атакуючих також ведуть вогонь зрушниць по тим що обороняються, особливо, якщо ті роблять вилазку. Тут же влаштовуються т.зв. траншейні кавальєри. Мета цих височин, що створюються з трьох або чотирьох шарів турів, заповнених землею полягала в домінуванні і нейтралізації противника гранатами і вогнем рушниць. Також на третій паралелі встановлюються мортирні і гарматні батареї, які відкривають вогонь по бастіону і сусіднім укріпленям тих що тримають оборону. Мортири ведуть вогонь розривними ядрами з метою унеможливити підхід резервів до захисників на атакованій ділянці і спроби звести поспішні оборонні споруди.

Тут потрібні деякі пояснення

Гласіс це насип висотою близько 2 метрів біля рову який поступово полого знижується до нуля в напрямку поля. Край ж гласиса, біля рову практично вертикальний. Простір між краєм гласиса і ровом називається укритим шляхом. Тут розташовуються стрілки що тримають облорону і звідси вони ведуть вогонь по піхоті противника що атакує. Якщо противнику вдалося наблизитися до гласиса і зійти на нього ( "осідлати гребінь гласиса"), то стрілки - оборонці по укритому шляху йдуть всередину фортеці, залишаючи гласис і укритий шлях противнику.

Равелін- це трикутне в плані незамкнуте спорудження для стрільців. Він призначений для захисту стіни, що з'єднує між собою два бастіони і називається куртиною. Гармати на равеліні зазвичай не встановлюються.

Куртина це найслабше місце кріпосної огорожі.

З вищенаведених причин атакуючим доводиться прокладати траншеї вже по гласису і на його гребені влаштовувати паралель (четверту паралель). На цій паралелі, або встановлювалися важкі гармати для руйнування стін бастіону, або куртини, або під бастіон підводилася міна з тим, щоб зруйнувати бастіон.

Брешування

Далі все залежить від прийнятого рішення. Етап облоги, званий брешуванням полягав в руйнуванні бастіону або вогнем артилерії, або міною.

На малюнку приведена типова брешируюча батарея, що влаштовується на паралелі. Такі батареї вели вогонь з дуже близької відстані (близько 50 метрів). За розрахунковими даними для руйнування Ескарпової стінки (стіна бастіону або куртини) було потрібно близько 1 тисячі влучень.

Якщо установка брешуючих батарей була неможлива, або ж було недостатньо важких гармат, то атакуючи з гласиса підводили під стіну бастіону міну і підривали її. Цей спосіб вимагав значно більше часу (не менше тижня) і пороху витрачалося значно більше. До того ж потрібні були досвідчені офіцери-мінери, які могли підвести міну точно під стіну і правильно розрахувати заряд.

Для того, щоб атакуючі могли спуститися в рів, зазвичай з гласиса на дно рову прокладали похилу галерею. По суті справи це теж міна, але тут було недоцільно застосовувати вибух, тому що атакуючі залишалися під захистом землі до самого останнього моменту.

Штурм

Протягом ночі підрозділи атакуючих висуваються і накопичуються у верхній паралелі. Другий ешелон атакуючих накопичується в третій паралелі, а резерви в другій. Режим вогню артилерії намагаються не міняти, щоб не насторожити тих що обороняються. Найчастіше штурм починався зі сходом сонця оскільки нічний бій загрожує плутаниною, неорганізованістю. У темряві свої можуть бити по своїх же. Як правило, це був вирішальний момент у боротьбі за фортецю. В рові або на руїнах бастіону розгорталися рукопашні сутички. Обидві сторони стягували до місця сутички всі свої резерви. Наприклад, при штурмі Філліпсбурга в 1676 році під час сутички за бастіон загинуло з обох сторін до 1200 солдатів. Крім того, обложені нерідко встигали побудувати позаду зруйнованого бастіону або куртини земляну оборонну споруду і підтягнути на неї гармати, з якої зустрічали нападників вогнем. Якщо не вдавалось відбити атаку в районі головної кріпосної огорожі і атакуючі прорвалися всередину, оборонці могли зав'язати вуличні бої, але зазвичай відходили в цитадель, де могли продовжувати опір або починати переговори про капітуляцію на прийнятних для себе умовах. Загалом це вже була агонія фортеці, за винятком випадків, коли атакуючі увірвалися в фортецю під кінець своїх сил і в вуличних боях їх сили вичерпувалися, а резервів вже не залишалося. Часто цитаделлю фортеці був старовинний феодальний замок, з якого колись і починалася фортеця. Втім, цей момент міг стати критичним для атакуючих, якщо дисципліна серед них була низькою. Зовсім нерідко траплялося, що солдати поспішали скористатися плодами перемоги, і не добивши противника, розбрелися по домівках, щоб ґвалтувати жінок і грабувати городян. Це давало можливість обложеним змінити хід подій на свою користь. Втім, в цитаделі обложені вже не зможуть протриматися довго. Обмеженість гарнізону, обмеженість запасів цитаделі дозволяли облягають просто блокувати цитадель відносно невеликими силами і чекати капітуляції оскільки вся інша фортеця вже була в їх руках.

Капітуляція

Якщо до цього моменту комендант фортеці ще зберігав за собою цитадель, або частина фортеці, і деякі укріплення ще не були взяті нападниками, то він піднімав білий прапор і за допомогою барабанщиків подавав сигнал перемир'я. За тодішніми правилами командир нападників мав зупинити бойові дії і подати своїми барабанщиками сигнал перемир'я.

Після цього обидві сторони обмінювалися посередниками і заручниками з тим, щоб обговорити умови капітуляції. Якщо вдавалося домовитися про умови капітуляції, то призначалося час здачі. Документально обмовлялися різні умови, такі як час, умови і місця збору солдатів і їх відходу з фортеці; доля поранених, заручників, військовополонених і дезертирів; так само як збереження або позбавлення прапорів, майна, озброєння та запасів. У сімнадцятому столітті здача зазвичай супроводжувалася свого роду ритуалом. Якщо оборонці боролися з хоробрістю, переможеному гарнізону виявлялися почесті. Частинам, які виявили стійкість в обороні, дозволяли йти з розгорнутими прапорами під барабанний бій і часто з холодною зброєю. Але у всіх випадкаху переможців залишалися коні, порох і гармати. Від солдатів і офіцерів переможеної сторони зазвичай вимагали зобов'язання не брати подальшої участі в даній кампанії на стороні переможених. Нерідко, особливо якщо це були одновірці і представники тієї ж нації, їм пропонували службу в армії, що перемогла. Іноземних найманців зазвичай проводжали до кордону країни. Цивільна міська влада мали видати переможцям міські ключі, роззброїти міське ополчення і здати свою зброю і артилерію. Зазвичай на місцеве населення накладалася контрибуція і воно повинно було містити гарнізон переможців.

Цікавий момент - переможці повинні були знищити всі свої траншеї і паралелі, зведені артбатареі з тим, щоб польова армія противника не змогла б скористатися ними для облоги фортеці. Залежно від намірів короля переможниці і військово-політичної обстановки, міська влада були зобов'язані або відновити зруйновані укріплення, або навпаки повністю їх знищити.

Цим закінчувався процес облоги фортеці.

Висновки:

Si vis pacem, para bellum (лат.) - «якщо ви хочете миру, готуйтеся до війни» відомий вислів Вегеція, давньоримського військового теоретика, актуальний як ніколи в наш час. Що саме я маю на увазі, протягом усієї історії існування, людство супроводжували збройні конфлікти. В процесі еволюції людини, також удосконалювались і методи захисту та нападу. З появою оселі виникли способи її грабежу. З появою укріплень, укріплених пунктів з'явилось і почало розвиватися і мистецтво їх облоги. На зміну пещерам прийшли домівки, фортеці, укріп райони. Але принципи облоги залишились ті самі:

Війська що здійснюють облогу, перекривають усіма можливими силами і засобами всі шляхи, що ведуть у фортецю , виключаючи тим самим спілкування фортеці із зовнішнім світом;

Нападники визначають найбільш вразливі місця в системі оборони тих хто захищається;

Придушують вогневі засоби противника;

Здійснюють прорив у захисних порядках противника, розвивають успіх;

Здійснюють знищення або захоплення об'єктів противника тим самим примушуючи до капітуляції противника.

Як я вже зазначав вище, вивчаючи попередній досвід, ми тим самим вчимося не допускати помилки попередніх поколінь, що сприяє глибокому розумінню сучасного воєнного мистецтва

Література

1. Історія воєнного мистецтва: Підручник, 2-е вид., випр. та доп. - К.: НУОУ, 2012. - 300 с.

2. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. -- К.: Наукова думка, 1970--1980. -- Т. 10. -- С. 628.

3. Радянська військова енциклопедія. Советская военная энциклопедия : в 8 т. / председ. Гл. ред. комиссии А. А. Гречко (т. 1, 8), Н. В. Огарков (т. 2--7). -- М. : Военное издательство Министерства обороны СССР, 1976--1980. Т. 6 : Объекты военные -- Радиокомпас. -- 1978. -- 678 с.

4. Анатомія армії. Тактика війни ХVII віку. Ю. Вєрємєєв./ Електроний ресурс: http://army.armor.kiev.ua/tactik

5. В. Бережинський. Методи і способи захоплення міст і фортець у Давній Русі./ Електроний ресурс: http:// stattionline.org.ua/

6. Яковлев В.В. История крепостей. - М.:ООО «Фирма «ИздательствоАСТ»; СПб.:ООО «ИздательствоПолигон», 2000.-400с.

Размещено на Allbest.ru