Ситуаційні центри державних органів як резервна система приведення у вищі ступені бойової готовності частин і підрозділів сил оборони

Ефективне управління у сфері оборони повинно передбачати механізми приведення у вищі ступені бойової готовності підрозділів і частин складових сил оборони.

Ключові слова: ступінь бойової готовності, ситуаційний центр, сили оборони, Збройні Сили України, сектор безпеки і оборони.

Effective defence management should include mechanisms for bringing units and parts of defence forces into higher levels of combat readiness.

Key words: degree of combat readiness, situational centre, defence forces, Armed Forces of Ukraine, security and defence sector.

збройний сила україна управління

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок з важливими науковими та практичними завданнями. Під час захоплення Російською Федерацією Криму та міста Севастополь у 2014 році система стратегічного керівництва обороною України знаходилася в колапсі. Механізми приведення у вищі ступені бойової готовності частин і підрозділів ЗС України виявилися недієздатними. В Стратегії національної безпеки України [1] зазначається, що необхідно забезпечити “удосконалення державної системи стратегічного планування, створення єдиної системи моніторингу, аналізу, прогнозування та прийняття рішень у сфері національної безпеки і оборони, забезпечення ефективної координації та функціонування єдиної системи ситуаційних центрів профільних органів державної влади сектору безпеки і оборони”.

Виникає питання, чи можливо інтегрувати ситуаційні центри профільних органів державної влади сектору безпеки і оборони, як резервний контур управління, в систему стратегічного керівництва обороною, а саме в систему приведення у вищі ступені бойової готовності підрозділів і частин сил оборони? Це доцільно зробити з метою підвищення її спроможностей реагувати на виклики й загрози національній безпеці України.

Аналіз останніх публікацій за проблематикою та визначення невирішених раніше частин загальної проблеми. Пропозиції щодо реформування системи стратегічного керівництва обороною України фахівці центру воєнно-стратегічних досліджень НУОУ імені Івана Черняховського представили в монографії “Сектор безпеки і оборони України: теорія, стратегія, практика”. Ними запропоновано варіант системи стратегічного керівництва сектором безпеки і оборони [2, с. 33]. Там же зазначається, що “для підвищення ефективності прийняття та реалізації рішень у секторі безпеки і оборони України назріла потреба посилення стратегічного керівництва ним та забезпечення більш тісної консолідації і взаємодії між складовими сил безпеки і оборони держави”.

В монографії “Сектор безпеки і оборони України: стратегічне керівництво та військове управління” розглянуто теоретичні та практичні підходи щодо нового формату стратегічного керівництва сектора безпеки і оборони України та військового управління силами оборони, окреслені певні шляхи визначення їх оптимальних моделей та конструкцій, наведені деякі погляди щодо впровадження більш ефективної стратегії протидії агресору в гібридній війні [3]. Водночас питання приведення у вищі ступені бойової готовності військ (сил) в зазначених дослідженнях не розглядаються.

Шляхи вирішення окремих проблемних питань, щодо удосконалення механізмів приведення у вищі ступені бойової готовності підрозділів і частин складових сил оборони автором висвітлено на міжнародній науково-практичній конференції “Стан та перспективи реформування сектору безпеки і оборони України” [4], а мережу ситуаційних центрів сектору безпеки і оборони, як єдиний організаційно-технічний комплекс, в умовах кризового реагування у сфері оборони, розглянуто у ході ІХ Всеукраїнської науково-практичної конференції “Актуальні проблеми управління інформаційною безпекою держави” [5].

Метою статті є спроба запропонувати резервний варіант системи приведення у вищі ступені бойової готовності частин і підрозділів сил оборони, використовуючи додатковий контуру управління на базі системи ситуаційних центрів.

Виклад основного матеріалу дослідження.

Ефективне управління у сфері оборони повинно передбачати відповідні механізми приведення у вищі ступені бойової готовності підрозділів і частин складових сил оборони.

Ступені бойової готовності вводяться в силах оборони в залежності від рівня загрози національній безпеці України. Ступінь бойової готовності - це встановлений відповідними документами стан підрозділів і частин, з якого вони можуть підготуватися до виконання бойового завдання в необхідний термін. Ступені бойової готовності встановлюються з метою безперервної підтримки, а при необхідності підвищення бойової готовності підрозділів і частин шляхом послідовного переводу їх з одного ступеня бойової готовності в більш високу або навпаки.

В Збройних Силах (ЗС) України передбачено такі ступені бойової готовності: бойова готовність “постійна", бойова готовність “підвищена”; бойова готовність “воєнна загроза”; бойова готовність “повна”.

Бойова готовність “постійна” - повсякденний стан з'єднань і частин, що утримуються за штатами і табелями штатів мирного часу і забезпечуються усіма видами військових запасів та знаходяться в готовності до виконання завдань за бойовим призначенням [6].

Ступінь бойової готовності “підвищена” вводиться в ЗС України у разі виникнення поблизу кордонів України кризової ситуації воєнного характеру, що створює реальну або потенційну загрозу її поширення на територію України. Метою введення ступеню бойової готовності “підвищена” є приведення у готовність до виконання завдань визначеного складу ЗС України для сприяння загальнодержавним заходам щодо запобігання виникненню кризової ситуації або у разі її виникнення на території України - недопущення ескалації, стабілізації обстановки на території сусідніх держав. Частини і підрозділи залишаються у пунктах постійної дислокації (у районах бойового чергування, на полігонах), проводять додаткові заходи бойової готовності, в результаті яких підвищується готовність до виконання бойових завдань за призначенням. Основний зміст діяльності особового складу при введенні даного ступеня бойової готовності полягає в уточненні бойових розрахунків по приведенню підрозділів у наступні ступені і виконанні ряду заходів, що забезпечують нарощування рівня бойової готовності.

Ступінь бойової готовності “воєнна загроза” вводиться у ЗС України у разі поширення кризової ситуації воєнного характеру з території суміжних держав та виникнення загрози втягування України у прикордонний збройний конфлікт (конфлікти). Мета введення - приведення у готовність до виконання завдань визначеного складу ЗС України, достатнього для забезпечення недоторканності державного кордону, ліквідації загрози втягування України в міжнародний збройний конфлікт та створення умов для стабілізації обстановки. Частини і підрозділи піднімаються по бойовій тривозі і проводять заходи бойової готовності в пункті постійної дислокації, районах бойового чергування, на полігонах з наступним, якщо це необхідно, виводом у райони зосередження.

Ступінь бойової готовності “повна” вводиться в ЗС України в разі ескалації прикордонного збройного конфлікту та виникнення загрози втягування України в міжнародний збройний конфлікт (війну). Мета введення - приведення у готовність до виконання завдань усього складу ЗС України для ведення воєнних дій щодо стримання збройного конфлікту, а у разі його ескалації - відсічі збройної агресії та оборони України. У частинах і підрозділах виконано весь комплекс заходів щодо переводу з мирного на воєнний стан, включаючи повне доукомплектування і безпосередню підготовку до бойових дій, що забезпечують успішне виконання завдань за призначенням.

Частини і підрозділи ЗС України приводяться у вищі ступені бойової готовності визначеними сигналами, відповідно до стратегічного плану застосування ЗС України.

Втім, як свідчить досвід, під час захоплення Російською Федерацією Криму та міста Севастополь у 2014 році механізми приведення у вищі ступені бойової готовності частин і підрозділів ЗС України виявилися недієздатними. Не було отримано чітких вказівок коли розпочалося блокування російськими військовими без розпізнавальних знаків (“зеленими чоловічками”) українських військових частин і об'єктів на півострові, кораблів на базах та відбулося захоплення Сімферопольського аеропорту тощо [4].

Політична криза - спочатку відставка Кабінету Міністрів України 29 січня 2014 року, потім втеча Президента України - гаранта державного суверенітету, територіальної цілісності України, Верховного Головнокомандувача ЗС України, призвела до порушення системи державного управління, її складової - системи стратегічного керівництва обороною, у тому числі і механізмів функціонування штатної системи приведення у вищі ступені бойової готовності частин і підрозділів сил оборони.

Деструктивний вплив на систему приведення у вищі ступені бойової готовності частин і підрозділів сил оборони може також призвести втрата зв'язку, порушення системи військового управління тощо. Адже об'єкти системи управління військами та зброєю разом із системами наведення, навігації і радіолокаційного виявлення, наземними і повітряними елементами розвідувально-ударних комплексів, високоточної зброї, частин розвідки та РЕБ відносяться до першочергових об'єктів розвідки та ураження.

Джеймс Майкл Коул, старший науковий співробітник Інституту китайської політики Ноттінгемського університету, колишній аналітик канадської розвідки виділив п'ять видів озброєння, що на протязі наступних кількох десятиліть здійснюватимуть найбільш вагомий вплив на хід воєнних дій. Серед них - космічні орбітальні апарати з ядерною або неядерною електромагнітною імпульсною (EMP) зброєю. Сторона конфлікту, що має на озброєнні зазначену систему, може нанести удар по електромережі противника, супутниках, а також системі командування, управління, зв'язку, обчислювання, розвідки та спостереження (C4ISR), порушивши взаємодію складових систем бойового управління оперативного та оперативно-стратегічного рівня [7].

Механізми приведення у вищі ступені бойової готовності частин і підрозділів ЗС України та інших складових сил оборони повинні бути удосконалені з метою мінімізації вищеперерахованих загроз.

На нашу думку, це можна зробити, використовуючи систему ситуаційних центрів профільних органів державної влади сектору безпеки і оборони, що створюється. В Стратегії національної безпеки України зазначається, що необхідно забезпечити “створення єдиної системи моніторингу, аналізу, прогнозування та прийняття рішень у сфері національної безпеки і оборони, забезпечення ефективної координації та функціонування єдиної системи ситуаційних центрів профільних органів державної влади сектору безпеки і оборони” [і].

У Воєнній доктрині України зазначається, що “матеріально-технічну базу системи управління сектором безпеки і оборони України становитимуть Головний ситуаційний центр України, мережа відомчих ситуаційних центрів, ресурси Антитерористичного центру при Службі безпеки України, Головного центру управління службою Державної прикордонної служби України, аналогічних підрозділів інших складових сектору безпеки і оборони, які будуть реформовані з метою досягнення більш високого рівня взаємодії. (п. 35). Передбачається розширення можливостей Головного ситуаційного центру України для забезпечення координації і контролю діяльності органів виконавчої влади, правоохоронних органів та військових формувань у сфері національної безпеки і оборони у мирний час, в особливий період, в умовах воєнного, надзвичайного стану і при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України”. (п. 39) [8].

У Концепції розвитку сектору безпеки і оборони України зазначається, що “створення єдиної системи ситуаційних центрів державних органів, що входять до сектору безпеки і оборони, а також інших органів державної та місцевої влади, забезпечення її ефективної координації з використанням можливостей Головного ситуаційного центру України, формування умов для забезпечення взаємодії цієї системи із Ситуаційним центром НАТО (SITCEN)” є одним із основних шляхів досягнення необхідних оперативних та інших спроможностей складових сектору безпеки і оборони [9].

Стратегічним оборонним бюлетенем України першою стратегічною ціллю дорожньої карти оборонної реформи визначеною “об'єднане керівництво силами оборони, що здійснюється відповідно до принципів і стандартів, прийнятих державами - членами НАТО”, а одним із завдань зазначеної стратегічної цілі - “створення системи ситуаційних центрів складових сектору оборони для оперативного прийняття рішень у сфері оборони”. Термін виконання зазначеного завдання визначено до кінця 2020 року [10].

Ситуаційний центр це організаційно-технічна система, яка забезпечує збір, накопичення, обробку і аналіз інформації (моніторинг), необхідної для прогнозування, планування та прийняття рішень у сфері національної безпеки і оборони [іі].

Передбачається, що органи державної влади будуть подавати результати моніторингу до Апарату Ради національної безпеки і оборони України через Головний ситуаційний центр України щоквартально. У разі необхідності, на вимогу Секретаря Ради національної безпеки і оборони України окремі органи державної влади результати моніторингу надаватимуть частіше. Водночас, у разі виявлення під час моніторингу раптових змін індикаторів, які свідчать про різке погіршення стану національної безпеки України, орган державної влади зобов'язаний невідкладно надати результати моніторингу до Апарату Ради національної безпеки і оборони України [12].

На нашу думку доцільно передбачити можливість, щоб у разі низького (критичного) рівня національної безпеки України відповідні сигнали з ситуаційних центрів надходили не лише до Апарату РНБО України та керівництва держави, а й до частин і підрозділів сил оборони, активізуючи механізми приведення у вищі ступені бойової готовності.

Про критичний рівень національної безпеки України свідчитиме чисельне значення індикатору.

Якщо за результатами моніторингу буде визначено, що чисельне значення відповідного індикатору свідчить про досягнення низького (критичного) рівня національної безпеки України, то відповідні сигнали з ситуаційних центрів будуть оперативно надходити не лише до Апарату Ради національної безпеки і оборони України та керівництва держави, а й до частин і підрозділів сил оборони, активізуючи механізми приведення у вищі ступені бойової готовності [13].

Проблемою є те, що ситуаційні центри нині є лише аналітичними структурами і необхідно внести зміни в чинне законодавство, щоб ситуаційні центри набули спроможностей органів військового управління, при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України. Крім того необхідно передбачити механізми протидії несанкціонованому приведенню частин і підрозділів сил оборони у вищі ступені бойової готовності.

Висновки і перспективи подальших досліджень

Порушення механізмів функціонування штатної системи приведення у вищі ступені бойової готовності підрозділів і частин сил оборони можливе за різних причин, серед яких: політична криза, що може призвести до колапсу системи державного управління; деструктивний вплив на систему військового керівництва силами оборони, знищення елементів систем зв'язку, що унеможливить її функціонування тощо. За такої ситуації, у випадку досягнення низького (критичного) рівня національної безпеки України, буде задіяно резервний контур системи приведення у вищі ступені бойової готовності підрозділів і частин сил оборони, який пропонується створити базі ситуаційних центрів профільних органів державної влади сектору безпеки і оборони.

Вже у процесі створення системи ситуаційних центрів складових сектору безпеки і оборони доцільно завчасно передбачити можливість їх використання як резервної системи приведення у вищі ступені бойової готовності частин і підрозділів сил оборони.

Подальші дослідження доцільно присвятити розробці механізмів приведенню частин і підрозділів сил оборони у вищі ступені бойової готовності та алгоритмів дій частин і підрозділів сил оборони у разі отримання відповідних сигналів.

Список використаної літератури

1. Сектор безпеки і оборони України: теорія, стратегія, практика: монографія / Саганюк Ф.В., Фролов В.С., Устименко О.В., Лобко М.М. та ін. Київ, 2017. Академпрес. 180 с.

2. Сектор безпеки і оборони України: стратегічне керівництво та військове управління. Монографія / Саганюк Ф.В., Фролов В.С., Павленко В.І. та ін. за ред. д.військ.н., проф. І.С. Руснака. К.: ЦЗ МО та ГШ ЗС України, 2018. 230 с.

3. Устименко О. В. Удосконалення механізмів приведення у вищі ступені бойової готовності підрозділів і частин складових сил оборони., Стан та перспективи реформування сектору безпеки і оборони України: матеріали міжнародної науково-практичної конференції (24 листопада 2017 року): у 2 т. К.: Національна академія прокуратури України, 2017. - Т.1. С. 425-427.

4. Устименко О. В. Мережа ситуаційних центрів сектору безпеки і оборони як єдиний організаційно-технічний комплекс, в умовах кризового реагування у сфері оборони. Актуальні проблеми управління інформаційною безпекою держави : зб. тез наук. доп. наук.- практ. конф. (Київ, 30 березня 2018 р.) Київ : Нац. акад. СБУ, 2018. С. 174-179.

5. Устименко О. В. Моніторинг національної безпеки як складова механізму стратегічного планування // Вісник НАДУ. 2016. № С. 50-55.

6. Устименко О. В., Пеньковський В.І. Індикатори (показники) стану національної безпеки як результат моніторингу національної безпеки за певний проміжок часу // Науково-інформаційний вісник Академії національної безпеки. 2016. № 1-2 (9-10). С. 62-75.

Размещено на Allbest.ru