Проблеми вдосконалення теорії воєнної безпеки та її вивчення

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 355.43

Проблеми вдосконалення теорії воєнної безпеки та її вивчення

Саганюк Ф. В., к.юр.н., доцент;

Лобко М. М.,к.військ.н., доцент;

Голубева О. М.;

Костенко Г. Ф., к.військ.н., доцент

Центр воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України імені Івана Черняховського, Київ

Резюме

Проаналізовані наявні наукові та правові підходи щодо забезпечення в сучасних умовах належного рівня воєнної безпеки держави, вдосконалення теорії та її вивчення слухачами військово-навчальних закладів (ВНЗ).

Ключові слова: воєнна безпека, військове навчання, загрози воєнного характеру, сектор безпеки і оборони, стратегія воєнної безпеки.

Постановка проблеми

В умовах сучасної геополітичної обстановки, зростання агресивності загроз воєнного характеру, які переросли на Сході України у збройний конфлікт, забезпечення воєнної безпеки держави, готовності сектору безпеки і оборони до відбиття збройної агресії визнано основним стратегічним напрямом реалізації державної політики у сфері національної безпеки і оборони [1]. Це вимагає пошуку ефективних шляхів та механізмів забезпечення її відповідного рівня та вивчення основних положень особовим складом військ (сил) і слухачами військово-навчальних закладів (ВНЗ).

За цих умов актуалізується колишнє філософське гасло: “необхідно навчатися воєнній справі належним чином”. Однак реалізм сьогодення у безпековій площині зумовлений відсутністю належної правової бази й уваги до вивчення теоретичних і практичних аспектів забезпечення воєнної безпеки держави. Невипадково фахівці деяких навчальних закладів з урахуванням зазначених безпекових реалій небезпідставно пропонують створити у ВНЗ спеціальні кафедри або запровадити окремі навчальні предмети для поглибленого вивчення та дослідження теоретичних і практичних засад забезпечення воєнної безпеки та її стратегії, як ключової складової національної безпеки держави [2]. Тим паче, що за відповідною спеціальністю воєнна безпека держави визнана “галуззю науки”, яка має вивчати проблеми теорії і практики захисту національних інтересів держави від воєнних загроз [3].

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Питанням забезпечення стратегічної стабільності та воєнної безпеки присвячені наукові праці [4-19]. Однак у них не повною мірою, на наш погляд, висвітлені проблеми пошуку ефективних шляхів забезпечення воєнної безпеки в сучасних умовах, як у теоретичному, так і навчальному плані.

У літературі навіть саме поняття “безпека” досі трактується по-різному, зокрема, як відсутність небезпек або як певна діяльність щодо забезпечення та попередження загроз чи небезпек; усвідомлена потреба, цінність чи інтерес тощо [4].

Немає єдиного підходу і до визначення поняття “воєнна безпека”. Одні дослідники формулюють її як “відсутність небезпеки” чи воєнної загрози. Інші визначають як стан міжнародних відносин і обороноздатності держави або систему гарантій суверенітету, територіальної цілісності і захисту національних інтересів. Дехто розглядає її як складову національної безпеки, що характеризує стан чи стійкий стан захищеності національних інтересів держави, суспільства та особи в умовах впливу реальних та потенційних внутрішніх і зовнішніх воєнних загроз; як захищеність від ризиків, небезпек та загроз тощо [5].

У роботі [6] зазначається, що існуючі поняття воєнної безпеки “не відповідають вимогам науковості, формальної та діалектичної логіки, є невизначеними, що обмежує можливості створення моделей воєнної безпеки”, з чим важко не погодитись. Ці визначення не відповідають і прийнятому в Україні офіційному доктринальному погляду, за яким воєнна безпека України визначена як “стан захищеності національних інтересів, її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності від посягань із застосуванням воєнної сили, складова національної безпеки України'' [7].

Потрібно зазначити, що і Стратегію воєнної безпеки, її сутність та призначення теж розуміють по-різному, зокрема, як "науку про ведення війни, мистецтво", "вчення про краще розташування та застосування всіх воєнних сил і засобів", "складову частину воєнного мистецтва, його вищу область, яка охоплює теорію і практику підготовки збройних сил до війни, її планування і ведення", "комплексну програму практичних дій" чи як "систему поглядів на існуючі (наявні та потенційні) загрози національній безпеці держави у воєнній сфері", або як "довгостроковий програмно-аналітичний документ, який, у разі потреби, може щорічно уточнюватись" та "як систему взаємопов'язаних мети, цілей, завдань, а також принципів, шляхів, способів, ресурсів, сил і засобів їх досягнення" [8-11]. Ці проблеми, на наш погляд, повинні бути вирішені і врегульовані законодавчо.

Мета статті

Аналіз зазначених вище проблем та пошук ефективних шляхів їх вирішення, вдосконалення теорії воєнної безпеки та її вивчення у ВНЗ для підвищення готовності сектору безпеки і оборони держави до відбиття збройної агресії проти України.

Виклад основного матеріалу

У науковій літературі та нормативно-правових актах використовується велика кількість понять, які містять слово "безпека” (економічна, політична, соціальна, екологічна, інформаційна, воєнна тощо). Як зазначено у [4], спільним тут є те, що ці поняття характеризують лише стан відповідного об'єкта (предмета) захисту від загроз різного походження. Це складові підсистеми національної безпеки: державна безпека, економічна, продовольча, екологічна, воєнна, інформаційна; безпека ядерних об'єктів, експлуатації промислових, сільськогосподарських, військових об'єктів, безпека споруд та інженерних мереж; особиста безпека людини і громадянина тощо. Ці підсистеми національної безпеки іноді називають складовими секторами національної безпеки (а, Ь...х) [9] (рис. 1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Сектор безпеки і оборони як підсистема національної безпеки

Стан захищеності визначених законом національних інтересів України, її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості від посягань із застосуванням воєнної сили Воєнною доктриною України названо воєнною безпекою України [7], що, на погляд авторів [9], є основним об'єктом (предметом) сектору безпеки і оборони України.

Формування та розвиток складових сектору безпеки на сучасних засадах та на єдиній методологічній основі в єдиному комплексі та чіткій узгодженості учасниками Парламентських слухань названо одним із шляхів забезпечення воєнної безпеки України. У зв'язку з цим Верховною Радою України рекомендовано підготувати необхідні пропозиції щодо вдосконалення законодавчої бази, зокрема, стосовно саме законодавчого визначення складу, структури та всебічного забезпечення діяльності сектору безпеки і оборони [12].

Разом із тим треба зауважити, що Стратегії воєнної безпеки, яка Законом України від 18.11.04 №2198-IV (ст. 4) визначена як основоположний документ оборонного планування, досі немає. Не визначено її остаточно й у теоретичному плані. Стратегія у перекладі з грецького (отратг|у1а) - це “мистецтво полководця” - загальний деталізований план діяльності, спосіб досягнення поставленої мети. Вона здебільшого формалізується у практичній військовій справі із забезпечення воєнної безпеки і оборони держави.

її сутність зараз теж розуміють по-різному, зокрема, як:

науку про ведення війни, мистецтво; вчення про застосування воєнних сил і засобів;

складову частину воєнного мистецтва, яка охоплює теорію і практику підготовки збройних сил до війни, її планування й ведення;

комплексну програму практичних дій; систему поглядів на існуючі (наявні та потенційні) загрози національній безпеці держави у воєнній сфері;

процес реалізації на практиці воєнної політики, воєнної доктрини і воєнних концепцій, який постійно проводиться керівництвом збройних сил; як “директивна технологія” з впровадження в життя воєнно-політичних, доктринальних і концептуальних настанов;

довгостроковий програмно-аналітичний документ, який, у разі потреби, може щорічно уточнюватись;

один із базових керівних документів у сфері національної безпеки і оборони, яким визначаються фундаментальні цілі та напрями воєнної політики держави, місце, роль, принципи розбудови та застосування збройних сил на період дії Стратегії національної безпеки країни тощо [5, 13-15].

Така різноманітність трактовок зазначеного документа призводить до певної схоластики. Але, видається, що саме він має стати “дорожньою картою” управлінських та реальних антинебезпекових дій у сфері забезпечення воєнної безпеки і оборони держави в сучасних умовах.

Разом із тим потрібно визнати, що в сучасній воєнній теорії немає єдиного підходу і щодо формалізації та алгоритму дієвих стратегічних засад. На практиці виокремлюють два принципові шляхи, за якими Стратегію воєнної безпеки (далі - Стратегія) представляють у рамках загальної Стратегії національної безпеки держави чи Воєнної доктрини, або виділяють її як самостійний окремий документ у системі забезпечення саме воєнної безпеки держави.

Зауважимо, що на сьогодні не існує єдиної типової структури (моделі) такої Стратегії. У переважній більшості європейських країн у вступній частині Стратегії наводиться аналіз навколишнього середовища безпеки держави, визначаються її інтереси у цій сфері, описуються наявні виклики, ризики та загрози, а також вказуються дійові параметри для визначення відповідних стратегічних концепцій та завдань і адекватної системи заходів щодо реагування на визначені загрози та виклики. Крім цього викладені засади застосування збройних сил та інших військ для відбиття збройної агресії та дії у збройних конфліктах і міжнародних миротворчих операціях.

Цим документом, подекуди, визначають і засади розбудови та застосування воєнної сили для забезпечення воєнної безпеки держави.

Воєнна безпека як галузь воєнної науки повинна містити:

проблеми теорії і практики захисту національних інтересів держави від воєнних загроз та небезпек;

охоплювати воєнно-політичний та воєнно-стратегічний аналіз і оцінку можливих причин, джерел, цілей і характеру сучасних воєнних конфліктів;

розробляти методологічні основи оцінки та прогнозування геополітичної обстановки, рівнів воєнної загрози та воєнної безпеки;

досліджувати проблеми запобігання війн і воєнних конфліктів та воєнно-політичних шляхів їх вирішення;

розробляти доктринальні основи та обґрунтування завдань, складу і побудови системи забезпечення воєнної безпеки держави, організації управління та взаємодії на різних етапах її функціонування;

обґрунтовувати концептуальні шляхи будівництва і реформування сектору безпеки і оборони, розвитку теорії воєнного мистецтва з урахуванням інтересів колективної безпеки держав та зростання ролі миротворчої діяльності;

досліджувати проблеми оборонної достатності та шляхів її реалізації в практиці воєнного будівництва і міждержавних відносин;

обґрунтовувати шляхи зміцнення колективної безпеки держав на основі двостороннього та багатостороннього стратегічного партнерства, заходи досягнення воєнної рівноваги, роззброєння та поширення форм і способів миротворчої діяльності [3].

Воєнна безпека як наукова категорія повинна вивчатися належним чином та досліджуватися. У цьому контексті представляється доцільним усім військовослужбовцям, у тому числі слухачам ВНЗ опановувати не тільки теоретичними знаннями стосовно поняття, місця та ролі воєнної безпеки, а й оволодіти практичним досвідом і сучасними методиками забезпечення її належного рівня. Для цього їм важливо практично оволодіти цими методиками, у тому числі, з кількісної та якісної оцінки безпекових ризиків за різними критеріями та методиками. Необхідно навчитись управляти цими ризиками в різних умовах бойової обстановки, зокрема, при плануванні сил та засобів і відповідних нейтралізаційних заходів для досягнення необхідного бойового ефекту та зниження рівня воєнної небезпеки для досягнення позитивного результату в ході ведення воєнних дій в цілому [16]. Усе це вимагає навчатись військовій справі і забезпечувати воєнну безпеку належним чином для підвищення готовності сектору безпеки і оборони України до відбиття збройної агресії.

воєнний безпека держава доктрина

Висновки

Воєнна безпека як одна із складових підсистем національної безпеки і наукова категорія потребує більш широкого впровадження у військову справу і вивчення слухачами належним чином для подальшого практичного забезпечення ними за призначенням у військах.

Напрямок подальших досліджень. Процес забезпечення належного рівня воєнної безпеки у складних сучасних умовах потребує подальшого її законодавчого забезпечення, належного вивчення та фахового наукового дослідження з метою виявлення ефективних шляхів та механізмів забезпечення готовності сектору безпеки і оборони до відбиття збройної агресії проти України.

Список використаної літератури

1. Указ Президента України “Про Рішення РНБОУ “Про невідкладні заходи щодо захисту України та зміцнення її обороноздатності ” від 24.09.14 №744/2014.

2. Воєнна безпека: незвичайний конструктивізм // Військова панорама. - 2012. - 14 червня. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://wartime.org.ua/

3. Паспорт спеціальності “Воєнна безпека держави”. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.mil. gov.ua/ zndi / s210201.html.

4. Ситник Г.П. Концептуальні засади забезпечення національної безпеки: навч. посіб / [С.Г. Ситник, ВТ. Абрамов, Д.Я. Кучма]. - К.: НАДУ, 2009. - 258 с.

5. Стратегія воєнної безпеки України: проблеми формування / 36. науково-аналітич. статей. - К: НА СБУ, 2007. - 142 с.

6. Горбунов Е.А. Самоорганизация систем и прогнозирование военно-политических, экономических и социальных аспектов. - К.: Ника- Центр, 2005. - 320 с.

7. Воєнна доктрина України / Затверджена Указом Президента України від 15.06.04 № 648.

8. Семенченко АТ. Поняття “сектор безпеки” та “воєнна організація держави”: методика розробки й обгрунтування призначення, складу, структури та взаємозв'язків // Стратегічна панорама. - 2007. - № 3. - С. 54-69.

9. Сектор безпеки і оборони. - К.: видав. Медіа Груп, 2014,- 154 с.

10. Шипілова Л.М. Порівняльний аналіз ключових понять і категорій основ національної безпеки України: Автореф. дис. канд. політ, наук,- К.: Ін-т проблем НБ при РНБОУ, 2007. - 20 с.

11. Словник основних термінів та скорочень, які використовуються в НАТО. - К.: “МП Леся”, 2004. - 568 с.

12. Рекомендації Парламентських слухань: “Про стан та перспективи розвитку Воєнної організації та сектору безпеки України” / Схвалені Постановою Верховної Ради України 5 липня 2012 року № 5086-\Т.

13. Нечхаєв С.М. Система спільного стратегічного планування ресурсного забезпечення національної безпеки у воєнній сфері / С.М.Нечхаєв // Наука і оборона. - 2005,- № 3. - С. 9-15.

14. Война и мир в терминах и определениях. - М.: Изд. дом, 2004. - 624 с.

15. Стратегічна панорама. - 2005. - № 2. - С. 42-51.

16. Кириченко С.О. Інтегрована модель управління ризиками / [С. О. Кириченко, М.І. Шпура, І.О.Загорка та ін.];за ред. Р.І. Тимошенка. - К.: Медіа Труп, 2013.- 156 с.

17. їжак ОТ. Актуальні питання підвищення ефективності функціонування сектору безпеки України [Електронний ресурс] / їжак О.І. - Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/ articles/239.

18. Поляков С.Ю. Особливості формування сектору безпеки та оборони в контексті забезпечення законності та правопорядку у Збройних Силах України [Електронний ресурс] / Поляков С.Ю. - Режим доступу: http://www nauka.nulau. org.ua/ download/elzbimik/1.2012/Polyakov, pdf.

19. Тенюх І. Загрози воєнній безпеці України та проблеми реформування національних Збройних Сил [Електронний ресурс] / Тенюх І. - Режим ступу: http:// www.svoboda.org.ua/ dopysy/ analityka/043044.

Саганюк Ф. В.;

Лобко М. Н.;

Голубева Е. Н.;

Центр военно-стратегических исследований Национального университета обороны Украины имени Ивана Черняховского, Киев;

Проблемы усовершенствования теории военной безопасности и её изучение

Резюме. Проанализированы научные и правовые подходы по обеспечению в современных условиях необходимого уровня военной безопасности государства, совершенствования теории и ее изучения слушателями военно-учебных заведений (ВУЗ).

Ключевые слова: военная безопасность, военное обучение, военные угрозы, сектор безопасности и обороны, стратегия военной безопасности.

F. Sahanyuk;

М. Lobko;

Е. Golubeva;