Робота командира взводу при організації бою в місті, характерні особливості ведення бою з досвіду АТО

Размещено на http://www.allbest.ru/

АКАДЕМІЯ СУХОПУТНИХ ВІЙСЬК

ІМЕНІ ГЕТЬМАНА ПЕТРА САГАЙДАЧНОГО

Кафедра тактики

Курсова робота

Робота командира взводу при організації бою в місті, характерні особливості ведення бою з досвіду АТО

Виконавець:

курсант Галицький А.Р

Керівник:

викладач

полковник Мінтюков Д.В

Львів - 2014

ВСТУП

Місто є найбільш складним театром бойових дій. Щільна забудова обмежує мобільність підрозділів, ускладнює проведення маневру з метою концентрації зусиль на необхідних напрямах, обмежує дії розвідки, ускладнює управління підрозділами в ході бою і цілевказівки, знижує ефективність дії засобів радіозв'язку, обмежує обстріл, огляд, обмежує і видозмінює застосування різних видів озброєння і т.п. Без сумніву, в населеному пункті значно краще тримати оборону, ніж штурмувати, особливо якщо є можливість підготувати позиції заздалегідь.

РОЗДІЛ 1. АНАЛІЗ ТАКТИКИДІЇ НЗФ ТА ВЕДЕННЯ НАСТУПУ В МІСТІ

1.1 Аналіз тактики дії НЗФ у зоні АТО

Сепаратисти в Донецькій та Луганській областях в своїй тактиці в більшості використовують класичні прийоми бойових дій у населених пунктах, які застосовувалися НЗФ у російсько-чеченському та інших локальних конфліктах, а саме:

по-перше, під час оборони населеного пункту основним способом ведення бойових дій є вогнева засада (тактика «наліт-відхід»). ВЗФ ведуть бойові дії невеликими групами по 15-20 чоловік, а для виконання окремих завдань використовуються дрібні групи, які мають у своєму складі снайпера, гранатометника, кулеметника. Всі групи обов'язково оснащенні великою кількістю протитанкових засобів та можуть діяти, як вдень так і вночі;

по-друге, з підходом наших військ до населеного пункту сепаратисти відкривають зосереджений вогонь, після чого відходять у глибину населеного пункту та займають новий рубіж оборони, як правило в житлових кварталах, ведуть розвідку та намагаються при просуванні військ розчленити їх та нанести удар з флангів;

по-третє, загони НЗФ широко застосовують ручні гранатомети. В умовах нестачі артилерії на РПГ покладається додаткове завдання - артилерійської підтримки бойових дій, яка іноді здійснюється більш ефективно, ніж вогнем артилерії. В НЗФ цією метою створюють спеціальні групи гранатометників для ведення в бою зосередженого вогню. Особливістю тактики таких груп є те, що бронетехніка знищується послідовним зосередженням вогню 2 - 3-х і більше РПГ по одній БМ з відстані 20 - 50 метрів. Від такого вогню не рятує навіть динамічний захист і додатково встановлені екрани. Засоби захисту збиваються першими пострілами, після чого гранатометники вражають техніку в уразливі місця. (дана тактика сепаратистами використовувалась під час штурму населених пунктів Ямпіль, Красний Ліман)

по-четверте, за досвідом чеченських компаній, гранатометники НЗФ активно використовують РПГ і для ведення вогню по відкрито розташованій живій силі. Навіть при використанні кумулятивних боєприпасів особовий склад уражається осколками і вибуховою хвилею у радіусі, що дорівнює дії осколочних ручних гранат. Можливі випадки використання саморобних осколкових гранат, коли головну частину кумулятивних гранат обмотують дротом або обкладають закріпленими ізолюючою стрічкою осколками (металевими кульками тощо). Крім того, вогонь з РПГ по живій силі надає деморалізуючий ефект;

по-п'яте, широко застосовуються снайпери. Снайперські позиції готуються та займаються завчасно, як правило в темний час доби, віддалено від позицій своїх підрозділів, з метою ведення флангового вогню та зменшення можливості бути ураженим мінометним вогнем;

по-шосте, основними об'єктами ураження є засоби зв'язку, КШМ. а серед особового складу - командири, радисти, гранатометники, снайпери та кулеметники, екіпажі БМ;

по-сьоме, позиції зенітних установок та ПЗРК, які прикривають позиції бойовиків розташовують, як правило, на териконах, дахах будинків, однак вогонь на ураження відкривається після виходу цілі на мінімальну відстань (з ПЗРК- вдогонку літальним апаратам);

і останнє, бойовики НЗФ використовують місцеве населення, як «живий щит». Вогневі позиції і місця свого базування сепаратисти часто облаштовують в школах, лікарнях, дитячих садках, дворах житлових будинків, що унеможливлює застосування нашими військами всієї потужності техніки та зброї, широкого маневру силами та засобами, а також робить неможливим застосування артилерії та авіації, через небезпеку ураження мирного населення;

Як особливість бойових дій слід відмітити:

професійно обладнані в інженерному відношенні (з використанням можливостей місцевих заводів залізобетонних конструкцій) фортифікаційні споруди сепаратистів (блок-пости, опорні пункти), які обладнанні конструкціями великої міцності (дворядними бетонними блоками по фронту та залізобетонними перекриттями), ходами сполучення, укриттями та ін.;

після захоплення нашими військами району (житлового кварталу) бойовики намагаються здійснюється маневр в тил наших військ для нанесення несподіваних ударів;

для здійснення відходу бойовики використовують невеликі групи прикриття (1-2 мінометних розрахунки, 2 розрахунки великокаліберних кулеметів, 2 снайпери, 2 гранатометники, 1-2 розрахунки АГС-17);

Таким чином невеликий гарнізон бойовиків здатний стримувати наступ значного угруповання штурмуючих військ.

1.2 Дії штурмових загонів у населених пунктах

Головні особливості бою в населених пунктах:

по перше, короткі відстані, на яких відбувається бій

Біля 90% цілей знаходиться на відстані не більше як 50 метрів, і лише 5% на відстані перевищуючих 100 метрів. Зазвичай середня дальність до цілей приблизно 35 метрів;

по-друге, велика кількість не прострілюваних просторів;

по-третє, величезна кількість різноманітного укриття;

по-четверте, зручність обстрілу всього, що знаходиться вздовж вулиці.

Тому, велике значення надається підготовці до штурмовим діям в населеному пункті

підготовка до штурмових дій.

Перед початком бойових дій у місті, командиром підрозділу проводиться ретельне вивчення, а саме:

плану міста чи району де належить діяти підрозділам;

характер оборони противника або оцінка будівлі, яка планується для захоплення (можливі сектори ведення їм вогню, ведення флангового вогню із сусідніх будівель);

найбільш зручні підходи до об'єктів атаки та наявність перешкод;

визначення вихідних рубежів для атаки своїх підрозділів (позицій військової техніки та особового складу), порядок подолання загороджень;

можливість використання підземних комунікацій з метою просування своїх військ, або недопущення переміщення по ним ворогом;

порядок ідентифікації свого особового складу від противника. (визначаються ясно помітні розпізнавальні знаки розпізнання “свій-чужий”);

організація та ведення розвідки місцевості з моменту руху військ, до тих пір, поки бойові дії не будуть завершені;

забезпечення флангів та тилу під час ведення бойових дій;

організація зв'язку та взаємодії, а також тилового, технічного забезпечення, підвезення боєприпасів та евакуації поранених.

Для успішного виконання завдання командири підрозділів повинні мати карти або схеми населеного пункту, найкращими для орієнтування в населеному пункті є великомасштабні карти (містять назви вулиць, площ, нумерацію будинків тощо) і багатоколірні плани масштабу 1:10000 або 1:15000. Доповненням до зазначених документів можуть бути: схеми підземних та інших комунікацій; опис міста і передмістя; інші відомості, що дають уявлення про особливості даного населеного пункту в цілому та окремих об'єктів. Більше додаткової корисної інформації можуть надати аерофотознімки оборонних об'єктів (планові та перспективні).

1.3 Пресування містом

Виходячи із особливостей бойових дій у населеному пункті велике значення має тактична побудова атакуючих угрупувань. Вони, як правило розбиваються на штурмові загони чисельністю від роти до батальйону. В свою чергу загони складаються із штурмових груп. Штурмові групи можуть посилюватися танковими, артилерійськими та інженерними підрозділами, крім того, до складу передових груп обов'язково вводяться снайпери.

У складі штурмових загонів необхідно мати мобільний резерв, якому визначаються різні задачі. Резерв може направлятися на допомогу штурмуючим підрозділам, які зустріли нездоланний опір або зазнали значних втрат. Може виникнути потреба в допомозі конкретних фахівців - снайперів, саперів, гранатометників, зв'язківців та інших. Тому резерв повинен бути багатофункціональним і мати можливість забезпечити будь-які потреби.

Резерв також може надсилатися для розвитку наступу у разі уповільнення темпу просування будь-якого штурмового загону на певному напрямку, прикриття відкритих флангів.

При входженні в населений пункт військам необхідно стрімко, але обережно просуватися по намічених напрямках в межах міста і в його передмісті, захоплюючи позиції і закріплюючись на них. Розвиваючи темп руху, штурмові групи не повинні відриватись одна від одної. Це загрожує тим, що противник намагатиметься розірвати підрозділ, оточить і буде знищувати, використовуючи позиційні переваги.

Основний принцип просування у місті вогневе прикриття груп і кожним бійцем один одного.

Стійкі опорні пункти оборони, які важко захопити лобовою атакою рекомендується обходити. Розвивати наступ слід на тих напрямках, де оборона противника слабкіша. Згодом, після ізоляції найбільш важких для штурму вузлів оборони та їх оточення, активні опорні пункти знищуються вогнем авіації, бронетехніки і артилерією. Причому найбільш ефективним є вогонь артилерії прямою наводкою.

Штурмові групи рухаються по протилежним бокам вулиці, одна штурмова група рухається по одному боку, а друга по іншому боку, при можливості доцільно забезпечити дії своїх підрозділів по паралельним вулицям.

Стрільці, що йдуть по одній стороні вулиці повинні контролювати верхні поверхи протилежної сторони та нижні на своїй. Потрібно уникати перебіжок з одної сторони вулиці на другу, бо в цей момент стрілець найбільш вразлива мішень.

Особливістю дій штурмових груп є виконання завдань у складі бойових трійок. Перша пара трійок складається зі стрільців, з включенням до них по одному кулеметнику. Вони просуваються першими вздовж вулиці (проспекту) ліворуч і праворуч, потай за деревами (малими архітектурними формами (ларьки, рекламні щити тощо), прикриваючи один одного та знищуючи противника на протилежній стороні вулиці.

Увага! Просуватись потрібно обережно - вікна перших поверхів та підвальних приміщень небезпечні для стрільця, що йде повз них. В першому випадку стрілець може бути уражений в голову, в другому в ноги пострілами зсередини приміщення, Тому треба пригинатись проходячи повз вікна перших поверхів та переступати або перестрибувати простір вікон підвальних приміщень.

Обстеження та обстріл місцевості за рогом краще всього проводити лежачи (висовування голови стоячи - занадто очевидне і очікуване рішення - противник швидше за все буде цілитись саме в це місце).

Слідом за першою на відстані до 50 м. просувається друга пара трійок - два гранатометника та один снайпер. Їх завдання - придушення вогневих точок, які були виявлені першими трійками. Разом з другою парою трійок працюють сапери, які у разі необхідності (за викликом) першої або другої пари трійок, за встановленим сигналом, виконують завдання щодо знешкодження мін, розмінування входів до будівель, фугасів.

Якщо трапилось раптове, неочікуване зіткнення з противником, не можна тікати - розстріляють в спину. Треба одразу відкрити вогонь по противнику, пересуваючись вліво від себе (щоб максимально ускладнити противнику розворот зброї) ні в якому разі не зупиняючись, особливо не цілячись, одночасно шукаючи укриття для перезарядки зброї.

На відстані до 600 м від трійок висувається бронегрупа у складі, як правило до трьох БМП (БТР або інших ББМ), танка, який використовуються для стрільби в упор по вогневих точках, що заважають просуванню атакуючих груп. Її завдання - знищення блокпостів, довготермінових вогневих точок противника, тощо. По широким вулицям бронетехніка рухається парами, змійкою (в шаховому порядку) по протилежним сторонам вулиці. Гармати та кулемети направлені в різні сторони. Піхота прикриває бронетехніку від вогню з верхніх поверхів протилежної сторони вулиці, іде під прикриттям її броні, тобто між бронетехнікою та будинками по «своїй» стороні вулиці.

Якщо рух вулицями ускладнено, бронетехніка проламує в парканах проходи, через які виходить на наступну вулицю, і продовжує виконання завдання обхідним маневром.( Додаток 1)

1.4 Порядок захоплення будівлі

Часто бойовики обладнують вогневі позиції в жилих чи адміністративних будівлях, для захоплення яких, спочатку потрібно зайняти позиції навпроти об'єкту, а якщо можливо, і навколо нього. Виявити вогневі точки противника і визначити найбільш оптимальні маршрути руху своїх штурмових груп.

Підходити до будинку слід зі сторони сонця, воно сліпить противника та заважає вести прицільний вогонь. Для подолання небезпечного простору, з метою захисту від прицільного вогню застосовується задимлення.

Вийшовши на вихідний рубіж, командир планує порядок подальших дій і доводить його до своїх підлеглих. Ведення перед штурмом радіопереговорів, що стосуються майбутньої атаки, дозволяється тільки в тому випадку, якщо використовуються закриті радіоканали.

Далі бійці штурмових груп просуваються до об'єкту захоплення з обох боків вулиці на відстані 6-7 метрів один від одного, кидками, на швидкості, від укриття до укриття. Під час їх просування штурмові групи прикривають і підтримують вогнем одна одну.

Коли бійці першої штурмової групи просунулися вперед на 30 метрів, залягли, зайняли укриття і готові відкрити вогонь, під їх прикриттям підтягується інша група. Далі штурмова група робить черговий кидок.

Тому розрахунок робиться не тільки на вражаючий ефект гранати, а й на оглушення, приголомшення ворога.

Для проникнення на верхні поверхи підрозділи, що штурмують, повинні мати драбини (бажано складні). При їх відсутності можна зробити «сходинки» з автоматів. Двоє стрільців стають обличчям один до одного, один автомат кладуть на плечі, другий тримають на рівні пояса. Третій стрілець забирається по цих сходинках. Після чого нижній автомат переміщають від поясу вгору на витягнуті руки утворюючи тим самим третю сходинку. З неї вже можна влізти в вікно другого поверху.

Увірвавшись в приміщення, необхідно бути готовим до негайного відкриття вогню. У великому приміщенні можна відкрити превентивний вогонь по місцях можливого укриття супротивника. Але безпорядна стрільба в усі боки може призвести до ураження своїх бійців від рикошету. Вогонь також можна вести без проникнення в приміщення через дверний проріз.

Просуваючись в будівлі, зброю краще тримати біля стегна. Зброю, що тримають у витягнутих руках, противник може легко вихопити.

Увага! Просуваючись вперед, не можна залишати за спиною неперевірені об'єкти. Не рухатися далі, не переконавшись у загибелі противника, перевірені приміщення можна позначати умовними знаками (зазвичай крейдою), оскільки в пройдені приміщення можливо, доведеться повернутися. Щоб стрільці зовнішньої групи підтримки могли уявляти де свої, а де ворог, захоплені приміщення слід відмічати у вікнах простирадлами, яскравими шматками тканини.

Після взяття будівлі необхідно її ретельно перевірити і при необхідності знешкодити всі знайдені вибухові пристрої.

Противник дізнається про захоплення будинку по припиненню вогню. Відразу після цього він буде намагатися здійснити вогняний наліт на втрачений ними будинок, квартал, щоб знищити як можна більше нападників. Тому поки проводиться реорганізація, евакуація поранених, бажано імітувати продовження бою використовуючи трофейну зброю.

Після повного захоплення, будівля стає “вихідним рубежем” для подальшого наступу (просування). Командир, отримавши доповідь, що будівля “зачищена”, проводить перевірку особового складу, визначається з втратами та за необхідності планує оборонні дії і доповідає в штаб. У першу чергу вживаються заходи щодо кругової оборони, оскільки противник може спробувати почати контратаку з метою повернути втрачені позиції. Особливо висока така ймовірність, якщо будівля знаходиться у вигідному з тактичної точки зору місці.

Нижні підступи по можливості блокуються інженерними засобами. Особливу увагу слід приділяти підвалам і різним підземним ходам.

Штурмова група розподіляє позиції на різних поверхах і сектори обстрілу. Командир допитує полонених (якщо вони є) і планує подальший наступ. Таким чином, штурмова група просувається від будівлі до будівлі, залишаючи в захоплених будівлях групи для охорони.

1.5 Особливості застосування зброї під час штурмових дій у населеному пункті

Особливості ведення вогню з автомата:

1. В бою на короткі дистанції зростає ефективність стрільби довгими чергами. Розліт куль при автоматичній стрільбі компенсується короткими відстанями до цілі. Загальна кількість просто не встигає вилетіти за габарити цілі. На довгих дистанціях, на відміну від коротких вже четверта куля з черги гарантовано пролітає повз ціль.

2. На коротких дистанціях треба стріляти навскидку, тобто, цілячись, але не через прицільний пристрій, а поверх нього. До стрільби від стегна примушує короткий час контакту, коли важливо хто вистрелить першим. При цьому треба ніби прицілюватись дулом зброї в пряжку поясного ременя противника, оскільки при автоматичній стрільбі зброя смикається вправо вгору. З 25 метрів і більше треба вести прицільну стрільбу, вогонь навскидку має сенс на відстані з 12 до 25 метрів і лише на зовсім коротких відстанях - до 5 метрів треба вести вогонь від стегна.

3. Метод частих одиночних пострілів ефективний для стрільби по противнику, що знаходиться в сусідній будівлі, на вулиці. В середині приміщення ефективніший автоматичний вогонь. Проте, якщо весь підрозділ домовиться стріляти одиночними, то це може послужити допоміжним фактором відрізняти своїх від чужих.

4. Ведучи вогонь з автомата, не потрібно чекати повного спустошення магазина. Якщо магазин частково порожній і в бою виникла пауза, можна змінити магазин. А можна спорядити відсутні патрони. Для цього потрібно носити патрони розсипом в спеціальній кишені, яка надійно застібається. Щоб стрілок мав можливість контролювати витрату патронів, починаючи споряджати магазин, потрібно вставити три трасуючих патрона. Як тільки полетів хоча б один “трасер” - це сигнал на зміну магазину;

Особливості стрільби з гранатомета

1. Ручний протитанковий гранатомет (багаторазового використання повинен бути готовий до негайного застосування. Однак не завжди можна застосувати його саме в тому місці, де виникла необхідність. Це пов'язано з небезпекою, яку несе реактивна струмінь при пострілі позаду гранатомета. Тому гранатометник повинен не тільки уважно ставитися до вибору позицій, але і при русі постійно мати уявлення про можливості негайного ведення вогню. Адже від пострілу можуть постраждати йдуть позаду товариші.

2. При стрільбі з гранатомета в приміщенні потрібно одразу залишати кімнату - клуби порохових газів від гранати добре помітні та провокують ворога відкрити вогонь по цій кімнаті. Відстань до задньої стіни повинна бути не менше 5 метрів, щоб ударна хвиля не уразила стрільця. При стрільбі в помешканнях бажано використовувати беруші.

3. Підствольний гранатомет повинен бути заряджений. На запобіжник ГП-25 ставити не потрібно, оскільки для пострілу і так потрібно значне зусилля, що практично виключає можливість випадкового пострілу. Не слід вести вогонь з ГП-25 на відстані ближче 40 метрів, оскільки в цьому випадку граната може не встигнути встати на бойовий взвод, також небезпечно стріляти по вікнах висотної будівлі, стоячи біля його підніжжя, оскільки у випадку промаху граната може зрикошетити і впаде назад

1. Під час застосування підствольних гранатометів ГП-25 у міських умовах показали себе з кращого боку гранати ВОГ-25П, які вибухають не відразу після зіткнення з першою перешкодою (гілка, листя тощо), а з запізненням, що підвищує її ефективність особливо під час ведення бою в парковій зоні.

Особливості використання ручних гранат

1. Перед закиданням гранати в вікно, по можливості треба відпустити чеку, відрахувати дві секунди («і раз, і два») і лише після цього закинути її в приміщення. Перед вибухом, щоб зменшити дію вибухової хвилі, рот треба відкривати.

2. Перед входом в приміщення, гранатами слід закидати і вікна розташовані над дверима щоб не дати можливості з цих вікон кидати гранати в стрільців розташованих під стіною біля цих дверей.

3. Кидаючи гранату вгору цілитись потрібно в верхній край вікна, оскільки в польоті граната зменшує свою швидкість, і потроху відхиляється вниз. Треба мати на увазі, можна промахнутись, граната може відскочити назад, тому повинен бути план укриття від гранати, що відскочила.

Екіпіровка та озброєння

1. За досвідом АТО, в умовах боїв в місті зростає захисна функція бронежилета. В місті стрілець знаходиться зазвичай у вертикальному положенні, пересувається на невеликі відстані. Це дозволяє з більшим комфортом носити бронежилет та навіть одягати під нього прокладку у вигляді ватника з відірваними рукавами, або щось подібне, що пом'якшує ударну силу кулі.

2. За досвідом ведення бойових дій кожний військовослужбовець під час бою повинен мати при собі 2-3 боєкомплекти.

3. Виходячи із особливостей застосування підрозділів в бойових діях екіпіровка кожного військовослужбовця для ведення бойових дій повинна включати крім бронежилета: шолом, окуляри тактичні, пальчатки, налокітники, наколінники, розгрузки для додаткових магазинів та гранат. Крім того, необхідно мати підствольні гранатомети, ручні протитанкові гранатомети типу РПГ-18, РПГ-22 та на кожний автомат, приціли та засоби нічного бачення.

4. Командир зовнішньо не повинен нічим виділятись від решти бійців. Всі командирські атрибути (радіостанція, бінокль тощо) приховуються під одежею (екіпіровкою).

Таким чином, застосування військ у містах для виконання спеціальних завдань, на території, яка може контролюється незаконними збройними формуваннями вимагає від керівного складу ретельного планування і розрахунку, а від особового складу спеціальної підготовки.

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ РОБОТИ КОМАНДИРА ВЗВОДУ ЩО ДО ОРГАНІЗАЦІЇ НАСТУ В МІСТІ

2.1 Особливості роботи командира з організації ведення наступу в населеному пункті

Робота командира взводу з організації наступу в місті (населеному пункті) аналогічна роботі у звичайних умовах і включає з'ясування завдання, віддання вказівки щодо підготовки взводу до майбутніх дій, оцінку обстановки, прийняття рішення, проведення рекогносцировки, віддання бойового наказу, організацію взаємодії, бойове забезпечення та управління, підготовку особового складу, ОВТ до наступу, перевірку готовності взводу до виконання завдання.

Під час організації наступу командир взводу (відділення, танка) під час оцінки противника повинен ретельно вивчити характер об'єкта, що атакує, особливо пристосованість до оборони будівлі, розташування противника і його вогневих засобів у будівлі, на підступах до неї, систему вогню, у тому числі протитанкового, можливість ведення флангового вогню з сусідніх будівель.

Під час вивчення місцевості командир взводу (відділення, танка) визначає найбільш зручні підступи до об'єкта атаки, наявність мінно-вибухових та інших загороджень і порядок їх подолання, умови спостереження, ведення вогню і маскування, ширину вулиці (провулка), на якій належить діяти, наявність підземних споруд і можливість їх використання, розташування майданів, скверів і інших об'єктів, характер водних перешкод, наявність мостів через них і місць, зручних для форсування (подолання).

У рішенні, крім загальних питань, командир взводу визначає порядок знищення противника на підступах до об'єкта атаки, оволодіння будівлею (поверхом) і знищення противника в ній, як побудувати бойовий порядок; бойові завдання відділенням (склад і завдання атакуючим групам), групі управління і вогневої підтримки та доданим вогневим засобам, заходи щодо боротьби з пожежами.

Під час постановки завдань відділенням (атакуючим групам, групі управління і вогневої підтримки, танку) командир взводу в бойовому наказі вказує засоби посилення, об'єкт атаки, напрямок продовження наступу і рубіж переходу в атаку.

Під час організації взаємодії командир взводу повинен узгодити дії взводу і засобів посилення на період висунення на рубіж переходу в атаку і проведення вогневої підготовки; на час атаки, оволодіння об'єктом атаки (будівлею) і знищення противника в ній; при оволодінні черговою будівлею (об'єктом).

Організовуючи взаємодію, командир взводу вказує: які цілі (об'єкти) і коли на напрямку дій взводу знищуються засобами старшого командира; порядок знищення противника своїми засобами в період вогневої підготовки; порядок виходу на рубіж атаки (зайняття вихідної позиції) і до об'єктів (споруд), що атакуються; способи дії взводу під час атаки будівлі і бою всередині неї; заходи щодо знищення груп противника в підземних спорудах і тих, які залишилися в тилу; порядок застосування аерозолів (димів) і вогнеметів під час виконання завдання; об'єкти, в яких необхідно закріпитися під час наступу, сили і засоби, що виділяються для виконання завдання; способи взаємного розпізнавання своїх підрозділів і порядок позначення досягнутих рубежів; сигнали цілевказання, оповіщення та взаємодії.

Таким чином, застосування військ у містах для виконання спеціальних завдань, на території, яка може контролюється незаконними збройними формуваннями вимагає від керівного складу ретельного планування і розрахунку, а від особового складу спеціальної підготовки.

ВИСНОВКИ

Тактика -- це частина військового мистецтва, яка включає теорію та практику підготовки та ведення бою на суші, в повітрі та на воді. Основними її задачами є: вивчення суті бою, пізнання його закономірностей, розробка найбільш доцільних способів організації та ведення бойових дій в різноманітній обстановці. За десятиріччя після закінчення другої світової війни тактика потерпіла значні зміни. Різко підвищились вогнева потужність, маневреність. Здатність вирішувати складні завдання в відриві від основних сил. антитерористичний штурмовий наступ тактика

Звернемось до історії ВВВ, тоді тактичний успіх досягався одночасними зусиллями різних видів військ, звичайно, сучасний бій має ряд особливостей. Але він лишився загальновійськовим. У багатьох випадках, особливо на заключному етапі ВВВ, наші командири організовували наступ в місті. Звичайно, в сучасних умовах такий вид бою має свої особливості, але локальний характер бойових дії тепер роблять його однією з основних форм сучасних бойових дії.

Размещено на Allbest.ru