Інженерні загородження, їх облаштування та подолання

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Інженерні загородження - це інженерні засоби, споруди та руйнування, які встановлені або облаштовані на місцевості з метою нанесення втрат противнику, затримання його просування, ускладнення його маневру, змушення рухатись у вигідному для нас напрямку.

Інженерні загородження за типом розподіляються:

- на мінно-вибухові;

- невибухові;

- комбіновані;

- електризовані.

Інженерні міни класифікуються:

- за призначенням - протитанкові, протипіхотні, протидесантні, протитранспортні, об'єктні, спеціальні, сигнальні;

- за способом ураження - протигусенічні, протиднищеві, протибортові, протидахові, фугасні, осколкові, донні, якірні, сплавні;

- за характером ураження - фугасні (натискні) та осколкові (натяжної та електричної дії) з коловим і спрямованим ураженням;

- за ступенем спорядження - остаточно та не остаточно споряджені;

- за ступенем небезпеки - ті, що знешкоджуються, і такі, що не знешкоджуються, що вилучаються з місця встановлення, і такі, що не можливо вилучити; загородження міна протипіхотний противник

- за видом зовнішнього впливу - контактні та неконтактні; за терміном дії - миттєвої та уповільненої дії; за родом використання - навчальні та бойові; за ступенем готовності - перший і другий.

Перший ступінь - загородження, що приведені в повну бойову готовність: міни остаточно споряджені й установлені, а керовані міни й мінні поля приведені в бойовий стан, огородження мінних полів відсутні, невибухові загородження повністю підготовлені, проходи й переходи через них закриті, зруйновані або заміновані.

Другий ступінь - загородження підготовлені до швидкого переведення їх до першого ступеня: міни остаточно споряджені й установлені, але мінні поля огороджені; керовані міни й мінні поля перебувають у безпечному стані, невибухові загородження підготовлені повністю але проходи й переходи через них не закриті, не зруйновані й не заміновані або заміновані керованими мінами, що утримуються в безпечному стані.

Мінні поля, установлені дистанційно, не мають чітко виражених меж. Вони можуть бути установлені в терміни строки на всю глибину бойового порядку наступаючих військ і можуть нарощуватись у ході ведення бойових дій. Раптовість використання таких загороджень забезпечує їх високу бойову ефективність.

Вона передбачає встановлення мінного поля (ПТ, ПП або змішаного) з декількох (не менше 3-х) не паралельно розташованих смуг.

Кожна смуга мін складається з двох рядів груп мін. Один ряд мін - у бік противника, другий - у бік своїх військ у шаховому порядку. У кожній групі основна міна установлюється на відстані трьох кроків (2,25 м) (крок 0,75 м) від осі смуги, а інші - не далі двох кроків від основної міни. В кожній групі може установлюватися одна ПТ або ППМ або одна ПТ і декілька ПП (але не більше 4-х), або декілька ПП мін (не більше 5). Замість протипіхотної міни у групі може бути встановлений хімічний фугас М23. Він, як правило, установлюється у кожній восьмій групі ряду.

Ряди груп мін паралельні осі смуги та знаходяться від неї на відстані трьох кроків. Групи мін установлюються з інтервалом шість кроків (4,5 м) між основними мінами в ряду. Відстань між смугами в мінному полі - не менше 18 кроків (15 м).

Протипіхотні міни з підривниками натяжної дії установлюються, як правило, в першому (від противника) ряду не частіше, ніж через дві чарунки. При цьому в кожній чарунці може бути тільки одна така міна. В ряді випадків перед переднім кордоном мінного поля міни установлюються без якої-небудь системи, але чарунка як основа залишається в цьому випадку. Кількість їх складає приблизно 1/3 нормальної мінної смуги та розташовуються вони з проміжками.

Установлені мінні поля за потребою огороджуються і позначаються. Огорожа зазвичай складається із 2-х ниток колючого дроту на кілках, віддалених не менше 20 кроків від найближчих мін. На дріт через кожні 15 кроків вішаються стандартні у вигляді трикутників покажчики з надписами Mines. Застосовуються також прямокутні зі стрілкою стандартні покажчики для позначення проходів у мінних полях; для застосування у нічних умовах вони обладнуються кольоровими сигнальними вогнями, які повернуті в бік своїх військ.

Протитанкові міни, що встановлюються вручну мають, як правило, підвищену вибухову стійкість. Вони можуть установлюються у положення, що не дозволяє їхнє вилучення. Маса заряду ВР становить 7-10 кг.

Подальшого розвитку в сучасних умовах зараз набувають протибортові міни. їх установлюють поблизу доріг з метою ураження бойової техніки, що рухається по шляхах.

Крім звичайних протипіхотних мін для психічного впливу й деморалізації особового складу, а також для ускладнення використання залишеної техніки, озброєння, комунікацій і важливих об'єктів противник може широко застосовувати міни-пастки. їх встановлюють, як правило, з використанням табельних зарядів і підривників. Найбільшого застосування набувають такі міни-пастки:

- натискної дії, коли у разі натискання на предмет (дошку, плиту і т. п.) спрацьовує підривник і здійснюється вибух;

- натяжної дії, коли вибух здійснюється від натягування дроту (шнура), прикріпленого до міни або якого-небудь предмета з'єднаного із зарядом ВР;

- обривної дії, коли вибух заряду здійснюється від перерізування (обриву) туго натягнутої дротяної розтяжки;

- розвантажувальної дії, коли вибух здійснюється від зняття навантаження;

- електричної дії, коли у випадку обриву туго натягнутої дротяної розтяжки або зняття вантажу спрацьовує електричний замикач.

Необхідно завжди пам'ятати, що прийоми облаштування та встановлення мін-пасток досить різноманітні й підступні. Для їхнього виявлення та знешкодження потрібна висока спостережливість, кмітливість і обережність під час дій.

Характерними демаскуючими ознаками мінно-вибухових загороджень є:

1) протитанкових і протипіхотних мінних полів, груп мін і окремих мін:

- не прибраний після встановлення мін ґрунт;

- залишена упакування від мін і підривників, паперові етикетки, забутий інструмент та приладдя для мінування;

- покажчики й огородження, наявність на місцевості горбків, штирів, що виступають, установних і відтяжних кілків, шнурів, дротів, відмінність маскувального шару над мінами від фону навколишньої місцевості, борозни (шурфи) і сліди гусениць (коліс) у разі встановлення мінних полів мінними загороджувачами (розкладниками);

2) мін-пасток:

- наявність натяжних дротів, прикріплених до засобів озброєння й місцевих предметів, електричних дротів;

- порушення мурування стін, дорожнього покриття, часткове руйнування споруджень або окремих конструкцій, скупчення різних предметів поблизу споруджень, складів, боєприпасів, бойових і транспортних машин.

Установлення мінних полів у світлу пору візуально можна визначити за скиданням із літаків (вертольотів) дрібних предметів, контейнерів і розкидання в повітрі снарядів (ракет) на більш дрібні. У встановлених мінних полях без якого-небудь зовнішнього впливу можуть відбуватися вибухи окремих мін у результаті спрацьовування їхніх елементів самоліквідації або вибуху мін-бомб уповільненої дії, встановлених з метою ускладнення подолання мінних полів.

Мінні поля, що установлені системами дистанційного мінування, мають такі демаскуючі ознаки розкидані на місцевості міни, контейнери (касети), стабілізуючі пристрої, парашути, дротові розтяжки тощо.

Сучасні тенденції щодо розроблення нових протитанкових мін:

- механізоване або дистанційне встановлення;

- створення боєприпасів, що здатні виводити з ладу броньовані машини й уражати їх екіпаж;

- підвищення бойової ефективності мін за рахунок використання в них заряду спрямованої дії;

- оснащення мін складним електронним підривником, за рахунок чого можливе визначення й класифікація цілі, керування боєприпасом;

- застосування під час виготовлення мін табельної сучасної протитанкової зброї, яка оснащується електронним неконтактним підривником;

- розроблення для застарілих зразків протигусенічних мін сучасних (контактних і неконтактних) підривників;

- створення універсальних боєприпасів, що розраховані на встановлення за допомогою різноманітних засобів механізації;

- об'єднання зусиль ряду країн під час розроблення єдиного зразка.

Міни та мінні поля Збройних Сил України

Мінно-вибухові загородження складають основу системи інженерних загороджень. Головними мінно-вибуховими загородженнями є загородження з протитанкових мін, оскільки танки та БМП є основною ударною силою сухопутних військ будь-якої армії світу.

Основними елементами інженерних мін є:

- заряд ВР - для ураження або зруйнування об'єкта;

- підривник - спеціальний прилад для ініціювання заряду ВР міни.

Заряд вибухової речовини міни за своєю формою може бути:

- зосередженим;

- кумулятивним.

Підривники за принципом дії можуть бути:

- механічними;

- електромеханічними;

- електричними;

- хімічними.

За терміном дії вони можуть бути миттєвої або сповільненої дії.

Міна разом з підривником є міною остаточно спорядженою. Якщо підривник у міну не встановлений або він не є остаточно спорядженим, така міна є міною не остаточно спорядженою.

Протитанкові міни призначені для мінування місцевості проти танків та іншої рухомої наземної техніки противника ( БМП, БТР, тягачі, ракетні установки).

Протитанкові міни за характером впливу на об'єкт ураження розподіляються на такі:

- протигусеничні (міни серії ТМ-62);

- протиднищеві (ТМК-2, ТМ-62М з підривником МВШ-62);

- протибортові (ТМ-73, ТМ-83).

Протигусеничними є міни, які вибухають під час наїзду на них гусениці бойової машини або колеса автомобіля, внаслідок натиснення на верхню поверхню міни або підривника. Такі міни у результаті вибуху забезпечують руйнування елементів ходової частини машини.

Протиднищевими є міни, які спрацьовують під час наїзду на них днищем або гусеницею танка (колесом машини). У разі підриву таких мін під днищем, забезпечується пробивання днища бойової машини з одночасним ураженням екіпажу та пошкодженням вузлів та агрегатів машини. У випадку спрацювання міни під гусеницею - ефект вибуху є аналогічним, як під час вибуху протигусеничної міни.

Протибортовими є міни, які вражають танки та іншу рухому техніку шляхом ураження її у бокову поверхню. При цьому руйнується броня, виводиться зі строю екіпаж, можливе руйнування окремих агрегатів та озброєння.

Основним типом протитанкових мін, які є на озброєнні Сухопутних військ Збройних Сил України, є міни серії ТМ-62, у тому числі:

- ТМ-62М (протитанкова міна, 1962 року розроблення, у металевому корпусі);

- ТМ-62П2 - у пластмасовому корпусі;

- ТМ-62ПЗ - у корпусі із стабілізованого поліетилену;

- ТМ-62Т - у корпусі з капронової тканини;

- ТМ-62Д - у дерев'яному корпусі;

- ТМ-62Б - безкорпусна.

Міни серії ТМ-62 не остаточно споряджені. Вони являють собою заряд ВР, що розташований у корпусі, в оболонці або без корпусу, з уніфікованим гніздом під табельний підривник (ТМ-62Б). Під час зберігання гніздо закривається пластмасовою або поліетиленовою пробкою.

З наведених вище основними є міни ТМ-62М і ТМ-62ПЗ. Усі міни серії ТМ-62 - протитанкові, протигусеничні (з підривником МВШ-62 ще й протиднищеві), автоматичні, контактні, з механічними підривниками натискної дії. Крім того, всі вони у випадку встановлення із запальником МВН-72 можуть бути встановлені як неконтактні, тобто можуть спрацьовувати від дії магнітного поля танка без безпосереднього механічного контакту бойової машини з міною.

Міни серії ТМ-62 можуть установлюватись уручну, а також із застосуванням засобів механізації мінування (наземні або вертолітні). В окремих випадках, у разі застосування спеціальних комплектів, вони можуть установлюватись у вигляді керованих по проводах.

До складу міни входять: корпус, пробка, заряд ВР, додатковий детонатор, капронова ручка для перенесення. Міна під час підготовки додатково комплектується підривником МВЧ-62, який є основним для мін серії ТМ-62.

За своїми вагово-вибуховими характеристиками ТМ-62М є найбільш потужною з усіх протигусеничних мин, що були розроблені у Радянському Союзі. Вибух ТМ-62 здатен зруйнувати 3-6 траків, котків, пошкоджує балансир.

Вибух міни відбувається у разі натискання гусениці на підривник. Відсутність натискної кришки у ТМ-62М знижує ймовірність підриву танка на мінному полі, але в той же час підвищує стійкість міни до впливу на неї ударної хвилі вибухів зарядів розмінування.

Таблиця 1. Основні тактико-технічні характеристики мін серії ТМ- 62

Протитанкові мінні поля з протигусеничних мін встановлюються в три-чотири ряди щільністю 550-1000 мін на 1 км. Відстань між рядами мін береться від 10 до 40 м. Загальна глибина мінного поля може складати від 20 до 120 м.

У кожному ряду міни встановлюються одна від одної на відстані від 4 до 5,5 м. Ряди мінного поля можуть бути паралельні або непаралельні один одному.

Вручну протитанкові мінні поля з метою прикриття оборонних позицій і районів розташування особовий склад загальновійськових, артилерійських підрозділів і підрозділів спеціальних військ (крім інженерних), за відсутності впливу противника, зазвичай установлює способом стройового розрахунку.

Від польового складу мін кожний солдат підносить дві або чотири міни.

Після піднесення кожним солдатом двох мін, підрозділ (відділення, екіпаж, взвод) вишиковується на вихідній смузі в одну шеренгу з інтервалом чотири кроки (2,6-2,8 м) і розраховується на "перший-другий". За командою командира всі номери просуваються на 10-15 кроків уперед, де перші номери кладуть на відстані одного кроку ліворуч від себе по одній міні. Потім підрозділ просувається ще на 20-25 кроків уперед, де другі номери кладуть по одній міні ліворуч від себе. Після цього підрозділ просувається ще на 20-25 кроків уперед, де другі номери кладуть праворуч від себе другі міни й залишаються на місці, перші номери просуваються вперед ще на 20-25 кроків, кладуть свої другі міни праворуч від себе і також залишаються на місці.

За командою "Розпочати встановлення мін" перші й другі номери відривають лунки та встановлюють у них свої другі міни. Командири відділень (екіпажів) видають підривники, перевіряють якість установлення і правильність спорядження мін. Під час мінування остаточно спорядженими мінами після встановлення мін у лунки підривники переводяться в бойове положення.

Після встановлення других мін за командою командира підрозділу спочатку перші, а потім другі номери (коли перші порівняються з ними) підходять до раніше покладених на грунт перших мін і встановлюють їх. Після цього з початку другі, а потім і перші номери (після того, як другі порівняються з ними) виходять з мінного поля на вихідну лінію.

Командир правофлангового (лівофлангового) відділення під час установлення мін позначає кордони замінованої ділянки віхами, які знімаються під час наступного заходу на мінування.

Після виведення всіх солдатів з мінного поля і перевірки у них вийнятих чек, підрозділ прямує за наступними мінами. Після піднесення мін мінування продовжується у зазначеному раніше порядку.

У разі піднесення кожним солдатом чотирьох мін, мінування здійснюється так, як зазначено вище, але підрозділ на вихідній лінії розраховується "за порядком номерів". Інтервали між солдатами вісім кроків (5,2-5,6 м).

На встановлене мінне поле, групу мін складаються формуляри (звітні картки). Формуляр мінного поля має схему прив'язки мінного поля за компасом. Бланк формуляра мінного поля складається та заповняється зі схемою прив'язки мінного поля.

Наявність схем дозволяє під час розмінування чітко встановити межі мінних полів і місця мінованих об'єктів, полегшує пошук окремих мін, підвищує безпеку дій під час вирішення такого завдання. За даними формулярів мінні поля можуть бути нанесені на карти.

Формуляр має текстову частину, що містить:

- основні відомості про мінне поле;

- схеми мінного поля, на яких зображено розташування мін;

- схеми прив'язки мінного поля, що зображує положення меж (кутових точок) мінного поля щодо орієнтирів, наявних на карті й місцевості.

Схема мінного поля складається в масштабі 1:500 - 1:2000 із зазначенням його контуру, розташування рядів, відстаней між рядами й мінами, положення мін, які не можливо вилучати, залишених проходів.

На схемі прив'язки зображують контур мінного поля й не менш одного основного орієнтира, а також азимути й відстані від орієнтира до кутових точок мінного поля. Напрями виміру азимутів зображуються стрілками, обрані орієнтири детально описуються. Наприклад, "Орієнтир № 1 - берегова східна опора мосту в с. Коб'якове", "Орієнтир № 2 - перетинання осей шляхів на західній околиці с. Коб'якове).

Орієнтири бажано вибирати недалеко від об'єкта мінування, це спрощує прив'язку й полегшує потім відшукання його. Не можна назначати орієнтири з боку супротивника, а також зображувати азимути, під час руху по яких доведеться проходити по мінному полю. Обрані орієнтири мають бути важко знищувані (перехрестя доріг, характерна височина, брід на річці тощо).

Залежно від умов обстановки й способу встановлення мінного поля прив'язка його може здійснюватися з використанням компаса, бусолі або спеціальним прибором. Фіксацію здійснює розрахунок з трьох осіб. Перед початком позначають віхами кутові точки мінного поля, вибирають основний або місцевий орієнтир. Перший номер заміряє від нього азимути на встановлені віхи, а другий і третій номери заміряють відстані.

Результати вимірів наносяться на схему. Далекоміром ДСП-30 і бусоллю прив'язка мінного поля, що встановлене загороджувачами в ході бою, проводиться досить швидко. Відшукують мінне поле на місцевості за формуляром за допомогою тих же приборів, якими здійснювалася прив'язка. Це завдання виконує розрахунок у складі трьох осіб. Перший номер (старший) несе із собою бусоль і формуляр, інші - трасувальний шнур, рулетку, віхи (коли). У першу чергу знаходять основний орієнтир і встановлюють тут бусоль. Перший номер за допомогою бусолі засікає орієнтири в створах, знайдених по азимутах напрямків, і вказує другому й третьому номерам відстані від основного орієнтира до обраних ним на місцевості. Останні рухаються в зазначеному напрямку, вимірюючи відстань. Після визначення контуру мінного поля можна розпочати пошуки і зняти окремі міни.

Размещено на Allbest.ru