Виклики і загрози національній безпеці України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Виклики і загрози національній безпеці України

Серед важливих концептуальних документів в сфері національної безпеки і оборони можна виділити, насамперед, Конституцію України, Закони України “Про основи національної безпеки” від 19 червня 2003 р., “Про засади внутрішньої і зовнішньої політики” від 1 липня 2010 р., а також нові редакції Воєнної доктрини та Стратегії національної безпеки, які введені в дію Указами Президента України В.Ф.Януковича 8 червня 2012 р. Наприкінці 2012 р., а саме 29 грудня був оприлюднений Указ Президента України ? 771/2012 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29 грудня 2012 р. “Про Стратегічний оборонний бюлетень України”.

В ньому дається оцінка стану і готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, до виконання завдань оборони держави, визначаються дальші шляхи реалізації державної політики у сферах національної безпеки і оборони України, завдання сил безпеки і оборони, заходи щодо реорганізації Воєнної організації держави в сектор безпеки і оборони України, перспективна модель складових цього сектору та довгострокові перспективи їх розвитку.

Зокрема наводяться такі визначення основних понять:

виклик національній безпеці - ситуація, яка створює загрозу національним інтересам держави та зумовлює потребу в адекватних діях щодо зниження рівня такої загрози;

відбиття (відсіч) збройної агресії - сукупність заходів щодо здійснення мобілізації, введення воєнного стану, застосування Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, з метою захисту України від збройної агресії;

загрози національній безпеці - наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України;

обороноздатність держави - здатність держави до захисту в разі збройної агресії або воєнного чи збройного конфлікту;

перспективна модель Збройних Сил України - інтегрована сукупність кількісних і якісних показників (параметрів), які в цілому відображають оперативні можливості, готовність і здатність Збройних Сил України до виконання завдань за призначенням;

сили безпеки і оборони - Збройні Сили України, інші військові формування, утворені відповідно до законів України, державні правоохоронні органи, сили цивільного захисту, Державна спеціальна служба транспорту, Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України, на які законами покладено функції із забезпечення національної безпеки і оборони держави;

Варто підкреслити, що фахівці часто розрізняють:

об'єктивну загрозу (виникає чи існує незалежно від цілеспрямованої людської діяльності - наприклад, природна катастрофа);

суб'єктивну загрозу, яка виникає внаслідок цілеспрямованої діяльності людей;

уявну загрозу, яка є результатом неправильної оцінки інформації, внаслідок чого загроза інтерпретується як даність при її реальній відсутності;

потенційну загрозу, яка може бути реалізована за тих чи інших обставин;

реальну загрозу, яка вже здійснюється або може бути здійснена (реалізована у будь-який момент часу).

На сьогоднішній день головні загрози національній безпеці мають внутрішній характер. Зокрема, як зазначено у новій редакції Стратегії, це: недостатня ефективність державної влади; загрози економічній безпеці; загрози енергетичній безпеці; недостатній рівень науково-технологічного розвитку; соціально-демографічна криза; наявність небезпечних екологічних і техногенних викликів і загроз тощо.

Проте не втрачають свого значення і зовнішні загрози. Чинники, що загрожують глобальній міжнародній стабільності та негативно позначаються на безпековому середовищі України:

- загострення конкуренції між світовими центрами впливу, застосування сили або погрози силою у міжнародних відносинах всупереч загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права, спроби держав розв'язувати проблеми за рахунок інших держав;

- криза існуючої та невизначеність засад нової системи міжнародної безпеки, розмивання системи міжнародних угод у галузі стратегічної стабільності, послаблення ролі міжнародних безпекових інститутів, що у комплексі з недосконалою системою міжнародного права уможливлює безкарне застосування сили на міжнародній арені для реалізації власних інтересів;

- виникнення самопроголошених квазідержавних утворень на територіях суверенних держав, поява небезпечних прецедентів визнання іншими державами деяких із цих утворень, що стало стимулом для процесів регіонального сепаратизму;

- посилення конкуренції за доступ до природних ресурсів, встановлення контролю за маршрутами їх постачання на ринки споживання в умовах зростаючого дефіциту сировинних ресурсів;

- інтенсифікація процесів мілітаризації окремих держав і регіонів, збільшення кількості держав, які на порушення вимог міжнародних режимів нерозповсюдження намагаються заволодіти зброєю масового ураження та засобами її доставки;

- поширення тероризму, піратства, наркоторгівлі, незаконної торгівлі зброєю і ядерними матеріалами, транснаціональної організованої злочинності, злочинів, пов'язаних із легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, поширення нелегальної міграції, торгівлі людьми, кіберзлочинності. -

Погіршення регіонального безпекового середовища навколо України характеризується наступним:

- активізація процесів формування сфер впливу або зон геополітичної відповідальності, які супроводжуються зростанням конфліктності, поширенням практики провокування конфліктних ситуацій, у тому числі збройних, посиленням різновекторних зовнішніх впливів у регіоні, загрозами превентивного застосування збройних сил окремими державами за межами своїх кордонів;

- дальша ескалація конфліктів у Чорноморсько-Каспійському регіоні, внутрішня нестабільність у багатьох державах регіону, невизначеність перспектив і відсутність спільного бачення щодо розвитку регіональної інтеграції;

- посилення мілітаризації регіону, збільшення іноземної військової присутності та розміщення новітніх систем озброєнь інших держав на територіях держав регіону;

- незавершеність процесу договірно-правового оформлення державних кордонів, розмежування виключних (морських) економічних зон і континентального шельфу держав регіону, невирішеність у державах проблемних питань щодо забезпечення національно-культурних прав осіб, які належать до національних меншин, що уможливлює повернення до регіонального порядку денного питання про територіальні претензії.

Серед безпосередніх зовнішніх викликів національній безпеці України в новій редакції Стратегії визначаються такі:

- наявність неврегульованого конфлікту у придністровському регіоні Республіки Молдова, що безпосередньо межує з Україною;

- невирішеність питання щодо розмежування лінією державного кордону акваторії Чорного і Азовського морів та Керченської протоки, відсутність демаркації державного кордону України з Російською Федерацією, Республікою Білорусь та Республікою Молдова, що стримує врегулювання правових засад забезпечення його режиму і облаштування, ускладнює ефективну протидію транснаціональним загрозам;

- наявність неврегульованих проблемних питань, пов'язаних із тимчасовим перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, недосконалість договірно-правової бази у цій сфері.

Стратегічними цілями політики у сферах національної безпеки і оборони України в середньостроковій перспективі є: створення сприятливих зовнішніх і внутрішніх умов для забезпечення національних інтересів України; побудова ефективної системи забезпечення національної безпеки та комплексне реформування її складових; неухильне дотримання Україною політики позаблоковості.

Україна не висуває територіальних претензій до інших держав та не визнає жодних претензій до себе, рішуче захищає суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність своїх державних кордонів. Її державна політика у сферах національної безпеки і оборони України є відкритою, послідовною та передбачає:

забезпечення національних інтересів у сферах національної безпеки і оборони України шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з усіма заінтересованими членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права, уникаючи залежності від окремих держав, груп держав чи міжнародних структур;

запобігання виникненню конфліктів поблизу кордонів України;

зміцнення обороноздатності держави, посилення відповідальності органів державної влади всіх рівнів за належну підготовку і гарантування безпеки держави;

застосування Збройних Сил України виключно для стримування та відбиття збройної агресії проти України, будь-яких інших збройних зазіхань на її територіальну цілісність і недоторканність державних кордонів, а також у рамках участі України у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки, зокрема щодо боротьби з міжнародним тероризмом, піратством, або в інших випадках, передбачених міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Довгостроковими пріоритетами державної політики у сферах національної безпеки і оборони України є:

розвиток можливостей держави щодо оперативного реагування на реальні і потенційні загрози, всебічне забезпечення сил оборони, оснащення їх сучасним озброєнням та військовою технікою, відновлення спроможності вітчизняного оборонно-промислового комплексу, зокрема шляхом упровадження новітніх технологій як на основі кооперації з державами-партнерами, так і впровадження власних замкнутих циклів створення військової техніки та озброєнь, продовження формування страхового фонду документації України, проведення ефективної бюджетної політики у сферах національної безпеки і оборони України;

забезпечення реалізації гарантій соціального захисту військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, працівників правоохоронних органів, інших прирівняних до них осіб та членів їх сімей;

удосконалення системи демократичного цивільного контролю над складовими сектору безпеки і оборони України.

Загрози національній безпеці України на сучасному етапі курсова робота студента групи КР-11 Приходько Б. О. Науковий керівник:

Кандидат історичних наук, доц. Сидорук Т. В. Острог - 2012 ЗМІСТ Вступ Актуальність теми: Національна безпека -- захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам. Визначення загроз національній безпеці та засобів їх попередження і нейтралізації є одним з головних завдань будь-якої держави. Проблема коректної та адекватної ідентифікації загроз національній безпеці України, визначення джерел загроз, сфери їх походження, масштабів їх можливих наслідків, інструментів їх вирішення стала особливо актуальною із отриманням Україною незалежності. На сьогодні прийнято ряд законодавчих актів, здійснені численні науково-дослідні розробки, в яких визначені загрози національній безпеці України, проте, вони далеко не завжди відповідають задекларованим пріоритетам розвитку суспільства, держави, внутрішньополітичним та зовнішньополітичним намірам, реаліям українського державотворення. Мета: Метою дослідження є виявлення ризиків і загроз національній безпеці України на сучасному етапі. Для досягнення мети в роботі поставлені такі завдання: визначити поняття безпеки, та її ролі в житті сучасної людини; проаналізувати стан нормативно-правового забезпечення національної безпеки України; визначити внутрішні і зовнішні загрози національній безпеці України; визначити і проаналізувати нові ризики та загрози для України, що виникли на початку ХХІ ст. визначити місце України в структурі міжнародної безпеки. Об'єкт: Об'єктом дослідження є національна безпека України, загроза людині і громадянину, їхнім конституційним правам і свободам, загроза суспільству,його духовним, морально-етичним, культурним, історичним, інтелектуальним та матеріальним цінностям, інформаційному і навколишньому середовищу, загроза державі, її конституційному ладу, суверенітету, територіальній цілісності і недоторканності. Предмет: Предметом дослідження є основні загрози національній безпеці України, на сучасному етапі. Хронологічні рамки: Хронологічні рамки дослідження визначаються періодом від здобуття Україною незалежності і до наших днів. Джерельна база: Під час написання курсової роботи було використано наступні джерела:.

Потреба в безпеці, а отже і саме це поняття, як категорія виникло разом із появою людини на землі. Головною ціллю функціонування держави та найважливішою функцією системи державного управління є забезпечення безпеки людини, суспільства і держави. У сучасних умовах задоволення суспільної потреби в безпеці передбачає всебічне врахування низки факторів безпечного розвитку[18, 21]. Найважливішими серед них є: тенденція зростання ролі природи екологічних факторів у житті людства, поглиблене розуміння економічної проблем, які накопичилися в біосфері; необхідність подальшого пізнання та врахування при розробці стратегії безпечного розвитку суспільства еволюційних законів природи і суспільства; важливість вибору такої стратегії національного розвитку, за якої досягається гармонія екологічних, соціальних, економічних, політичних взаємовідносин та співвідношень; всебічне врахування не тільки культурно-історичних особливостей національного розвитку, а й основних реалій суперечливого, але в цілому взаємозалежного та цілісного світу; суперечливість, взаємозалежність та тенденції досить динамічних змін загальнолюдських, національних, класових, групових та особистісних інтересів (потреб). Для громадянина України, і взагалі людини яка не кожного дня читає закони і не є фахівцем, термін національна безпека зазвичай пов'язується із Збройними силами, внутрішніми військами та іншими відповідними спецслужбами. Але це далеко не так. Згідно з Законом Про основи національної безпеки України, головними об'єктами національної безпеки є: насамперед людина і громадянин, далі - суспільство, і лише потім - держава.

Саме в цій послідовності їх ставить зазначений вище закон, ст.5 якого наголошує пріоритетів прав людини і громадянина. І в цьому є пріоритет влади - безпека людини, громадянина, сім'ї. Усі органи державної влади разом із громадянами України і громадськими організаціями згідно з відповідним законом мають створити безпечне середовище для життя і життєдіяльності кожного громадянина, суспільства і держави загалом, та надійно захищати від внутрішніх і зовнішніх загроз.

Але життя переконує, що на сьогодні влада України більше дбає про безпеку держави, тобто про себе, а найменше - про людину, сім'ю і суспільство. Поняття національна безпека напряму пов'язане з поняттям «безпека», на це поняття звертали увагу ще в античні часи. Як більшість понять, пов'язаних із соціальною сферою, поняття «безпека» є багатоплановим, а тому всі інші поняття щодо забезпечення національної безпеки є похідними від нього. Безпека - досить складне соціально-політичне явище, воно акумулює в собі наслідки багатогранної життєдіяльності, накопичений досвід, уподобання і культуру кожної людини [13, 274]. Тлумачні словники трактують поняття «безпека» як стан, коли немає небезпеки, або як стан, якого ніщо не загрожує кому-небудь або чому-небудь. Тобто фактори та умови, які можуть нести загрозу існуванню, наприклад, окремому індивіду, сім'ї, соціальній групі, суспільству - відсутні. Але за будь-яких умов безпеку не можна розглядати як стан, коли немає небезпеки. Історичний досвід не містить прикладів, коли б такого стану вдалось досягти навіть окремій людині, не кажучи вже про різні форми соціальних утворень. Навпаки, намагаючись захистити себе від тих чи інших загроз, вони створили такі види та системи виробничих і технологічних потужностей, озброєнь і в такій кількості, що це стало однією з найбільших загроз для кожної людини.

З огляду на це як основу для розкриття змісту поняття «безпека» В. Л. Манілов [12, 269] пропонує розглядати певний стан системи, досягнутий внаслідок запобігання шкоди її розвитку. Це дає змогу стверджувати, що безпеку можна розглядати як своєрідну інтегральну характеристику соціальної системи, яка залежить від багатьох параметрів і характеризує той чи інший її стан. У цьому разі досягнення такого стану соціальної системи визначає її головну ціль, а також спосіб та умови існування під впливом тих чи інших факторів.

У контексті сказаного безпеку можна вважати інструментальною характеристикою щодо таких базових цінностей, як «добробуту», «сталий розвиток». В останні роки спостерігається активізація спроб щодо операціоналізації поняття «безпека» і, відповідно, поняття «національна безпека» в контексті системи базисних цінностей суспільства. Оскільки безпека є суспільною потребою , то головним принципом сталого розвитку суспільства має бути передусім суспільна злагода в питаннях щодо необхідності всебічного врахування визначених факторів. Тому розкол національної ідентичності на будь-яких напрямках неминуче призводить до відсутності національної злагоди щодо основних напрямків суспільно-політичних та суспільно-економічних реформ в українському суспільстві, і таким чином має розглядатися як значна загроза безпеці України. Таким чином, вітчизняні та іноземні дослідники дають різне тлумачення сутності поняття «національна безпека» через його складний , багатокомпонентний та міждисциплінарний характер.

Тому є підстави стверджувати, що в міжнародній політиці, внутрішній та зовнішній політиці держав, у теорії і практиці державного управління не існує поняття, яке могло б порівнятися за ступенем туманності, частоті відносно нечіткого вживання з поняттям «національна безпека». Тому суспільство має активно залучатися до здійснення громадського контролю над національною безпекою в таких основних напрямках: зовнішня політика у сфері безпеки (визначення стратегічних пріоритетів політики безпеки, протидія зовнішнім загрозам, захист українських громадян та їхніх інтересів за кордоном); внутрішньополітичні процеси (визначення стратегії розвитку держави та контроль над її імплементацією, розвиток демократичних процесів, прав і свобод людини, механізмів громадського суспільства, контроль над ефективністю роботи органів виконавчої влади, зокрема у сфері безпеки, із запобіганням внутрішнім загрозам і конфліктам); функціонування, ефективність та рівень здатності військової організації України та силових структур гарантувати стабільний і безпечний розвиток держави, свободи та права громадян в умовах симетричних і несиметричних загроз; подолання негативних тенденцій в економічному житті країни (корупція, фінансово-економічна криза, боргова залежність); кризові явища в екологічній сфері і безпека життєдіяльності.

Лише спільними зусиллями громадян, суспільства та держави буде забезпечена національна безпека України. Отже, безпека головним інструментом підтримання стабільності в державі. На її забезпечення повинні скеровуватись основні ресурси держави, повинні розроблюватись правові норми, які б підтримували безпеку, від цього буде залежати майбутня ситуація в державі. 1.2 Конституційно-правові засади національної безпеки України Система нормативно-правового забезпечення національної безпеки являє собою сукупність законів і під законних нормативних актів, які створюють нормативно правове поле для функціонування системи національної безпеки і виконання нею свого призначення. йдеться про Конституцію України, Закон України "Про основи національної безпеки України", закони України, укази та розпорядження Президента України, міжнародні правові акти, пов'язані із забезпеченням як національної, так і регіональної та міжнародної безпеки, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, які визначають компетенцію суб'єктів системи забезпечення національної безпеки, а також відомчі нормативні акти у формі наказів, директив, настановлень, положень, статутів, правил, інструкцій[11, 154]. Виділяють чотири «колони», на яких повинна базуватись національна безпека і руйнування яких загрожує загибеллю держави, та народу, який у ній живе. Перша «колона» - територія держави. Територія є історичною спадщиною кожного народу, по-друге, його головним багатством.

За територією Україна належить до найбільших держав Європи. Україна має вигідне для життя і ведення господарської діяльності положення, і характеризується різноманіттям природних ресурсів. Держава багата на чорноземи, які займають 68% усіх орних земель. У межах України знаходяться гірські масиви Криму та Карпат, що мають туристичний та рекреаційний потенціал. Тому ризикувати територією і тим більше втрачати її не можна ні при яких обставинах.

Друга «колона» національної безпеки - це населення країни. Якою не була б територія, вона має значення лише тоді, коли вона освоєна, а ось рейтинг кожної держави виміряється розвитком її населення. Україна мала б більшу увагу уділяти захисту населення, тому що саме воно є запорукою розвитку країни. Третя «колона» національної безпеки - це матеріально-технічне багатство держави. Це ліси, моря, ріки, озера, досягнення людського розуму: заводи, фабрики, дороги, університети. В усьому світі визнано, що жоден уряд не має права руйнувати це матеріально-технічне багатство. Четверта - остання «колона», що є основою національної безпеки. Це спосіб життя народу, його самобутність, його цивілізація. Виділяють шість світових цивілізацій. Перша цивілізація - західна, тобто це Західна Європа і Америка. Її моральний стан визначають протестантизм і раціоналізм. Вона умовно називається протестантською. Друга цивілізаційна група - латиноамериканська. Вона розвивається на межах двох культур. Це став синтез культур Європи (Іспанії, Португалії) і культури ацтеків, інків. Третя світова - це наша східно-європейська.

Увесь світ визнає українців однією з найбільших цивілізацій. Українська спадщина, духовна і наукова, настільки велика, що визнається в усьому світі. Четверта цивілізація - арабська - особливий світ, особлива культура, особливий етнічний тип. П'ята цивілізація - буддійська на Індостані. І остання, шоста - далекосхідна, конфуціанська. Кожний народ живе в своїй цивілізації, він володіє сукупністю своїх духовних цінностей, специфікою формування людини. Руйнування цієї особливості є ознакою руйнування національної безпеки. Складність положення в забезпеченні національної безпеки збільшується не лише не достатньою ефективністю системи національної безпеки країни і разом з цим системи управління нею, а й відсутністю серйозної правової основи регулювання забезпечення національної безпеки, системного підходу до вирішення цієї проблеми з правової точки зору. Причина цього полягає у тому, що досі не визначені національні пріоритети внутрішньої і зовнішньої політики, національні цілі і взагалі бажаний статус України, а звідси -- є розпливчатими цілі і завдання реформування СНБ, кола учасників забезпечення національної безпеки, їх компетенції та принципів взаємодії.

Проголошений курс на євроінтеграцію, втім реальної правової бази в сфері національної безпеки для цього поки створено не достатньо. З іншого боку, відсутність правового підходу до здійснення реформи системи національної безпеки, і передусім системи забезпечення національної безпеки, потягло за собою стихію у законотворчій діяльності, подеколи внутрішню правову суперечність між законами, а звідси і надто слабку ступінь правозастосування. У зв'язку з цим деякі складові національної безпеки виявилися недостатньо захищеними, передусім інформаційна і економічна, що завдає суттєвої шкоди державі і суспільству, дискредитує саму ідею сильної і незалежної держави і сподівання українського народу на заможність та процвітання. В Конституції України було створено базу для подальшого розвитку законодавства, одним з напрямків якого є розвиток законодавства Про національну безпеку.

Воно має базуватися на принципах верховенства права, відповідати чинній Конституції, а також виконувати поставлені задачі: * концептуалізувати феномен національної безпеки як такої, визначивши її вихідні характеристики, параметри і чинники, загрози та небезпеки, параметри управлінських впливів; * актуалізувати проблему побудови системи національної безпеки як найбільш ефективного засобу забезпечення національних інтересів; * легітимізувати не тільки процес управління національної безпеки, але і функціонування самої системи забезпечення національної безпеки, яка має складатися із державної і недержавної підсистем забезпечення національної безпеки; * активізувати діяльність уповноважених органів державної влади і недержавних структур в цьому напрямку; * закласти фундамент для прогнозованої стабілізації геополітичної ситуації з метою максимальної реалізації українських національних інтересів; * створити систему моніторингу для відстеження і своєчасної нейтралізації передумов, що створюють загрозу національним інтересам української нації; * сприяти утворенню гнучкої системи контролюючих нормативно-правових актів, реалізація яких забезпечуватиме подальший розвиток України. Найбільш вдалим кроком у законодавчій сфері є прийняття 19 червня 2003 року Закону України "Про основи національної безпеки України", в якому було зазначено про втрату чинності Концепції (основи державної політики) національної безпеки України від 16 січня 1997 року, котра в цілому достатньо повно визначала напрями державної політики у сфері забезпечення національної безпеки і впевнено можна говорити про те, що свого часу відіграла позитивну роль.

Вона відкривала шлях до удосконалення і відпрацювання законів щодо регулювання суспільних відносин у конкретних сферах життєдіяльності, таким чином у принципі закладалися основи для відпрацювання уніфікованого підходу до правового забезпечення як окремих елементів національної безпеки так і в цілому. Повернемося до закону "Про основи національної безпеки України". В преамбулі даного закону зазначено, що цей Закон відповідно до пункту 17 частини першої статті 92 Конституції України визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності. Структурно закон містить 12 статей. У статті 1 дається визначення наступних термінів: національна безпека -- захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам; національні інтереси -- життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності Українського народу як носія суверенітету і єдино їх) джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток; загрози національній безпеці -- наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України; воєнна організація держави -- сукупність органів державної влади, військових формувань, утворених відповідно до законів України, діяльність яких перебуває під демократичним цивільним контролем з боку суспільства і безпосередньо спрямована на захист національних інтересів України від зовнішніх загроз; правоохоронні органи -- органи державної влади, на які Конституцією і законами України покладено здійснення правоохоронних функцій. У статті 2 визначається правова основа національної безпеки, яку становлять Конституція, цей та інші закони України, міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані на виконання законів інші нормативно-правові акти.

У статті 3 надається перелік об'єктів національної безпеки: 1) людина і громадянин -- їхні конституційні права і свободи; 2) суспільство -- його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси; 3) держава -- її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність. У статті 4 визначається коло суб'єктів забезпечення національної безпеки. До них належать: Президент України; Верховна Рада України; Кабінет Міністрів України; Рада національної безпеки і оборони України; міністерства та інші центральні органи виконавчої влади; Національний банк України; суди загальної юрисдикції; прокуратура України; місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування; Збройні сили України, Служба безпеки України, Державна прикордонна служба України та інші військові формування, утворені відповідно до законів України; громадяни України, об'єднання громадян. У статті 5 окреслені принципи забезпечення національної безпеки.

У статті 6 визначені пріоритети національних інтересів. У статті 7 окреслюються загрози національним інтересам і національній безпеці у найбільш важливих сферах життєдіяльності. У статті 8 визначені основні напрями державної політики з питань національної безпеки. Зазначено, що з урахуванням геополітичної і внутрішньої обстановки в Україні діяльність усіх державних органів має бути зосереджена на прогнозуванні, своєчасному виявленні, попередженні і нейтралізації зовнішніх і внутрішніх загроз національній безпеці, захисті суверенітету і територіальної цілісності України, безпеки її прикордонного простору, піднесенні економіки країни, забезпеченні особистої безпеки, конституційних прав і свобод людини і громадянина, викоріненні злочинності, вдосконаленні системи державної влади, зміцненні законності і правопорядку та збереженні соціально-політичної стабільності суспільства, зміцненні позицій України в світі, підтриманні на належному рівні її оборонного потенціалу і обороноздатності, радикальному поліпшенні екологічної ситуації. У статті 9 окреслені повноваження суб'єктів забезпечення національної безпеки. У статті 10 дається перелік основних функцій суб'єктів забезпечення національної безпеки. У статті 11 зазначено, що Контроль за реалізацією заходів у сфері національної безпеки здійснюється відповідно Президентом України, Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Радою національної безпеки і оборони України в межах їх повноважень, визначених Конституцією і законами України. У статті 12 "Прикінцеві положення" вказується, що цей Закон набирає чинності з дня його опублікування, а з набранням чинності цим Законом втрачає чинність Концепція (основи державної політики) національної безпеки України, схвалена Постановою Верховної Ради України від 16 січня 1997 року (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., ? 10, ст. 85; 2001 р., ? 9, ст. 38) [4, 1]. Що ж до Стратегія національної безпеки України,то вона визначає принципи, пріоритетні цілі, завдання та механізми забезпечення життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз. Правовою основою розробки та реалізації Стратегії є Конституція України, Закон України «Про основи національної безпеки України», інші закони України та міжнародні угоди, ратифіковані Верховною Радою України, які в сукупності визначають засади політики держави у сфері національної безпеки. Головна мета Стратегії - забезпечити такий рівень національної безпеки, який би гарантував поступальний розвиток України, її конкурентоспроможність, забезпечення прав і свобод людини і громадянина, подальше зміцнення міжнародних позицій та авторитету Української держави у сучасному світі. Досягнення цієї мети можливе шляхом реалізації державної політики національної безпеки, яка передбачає утвердження засад національної єдності задля розбудови демократичної, правової, конкурентоспроможної держави, формування соціально орієнтованої ринкової економіки, зміцнення науково-технологічного потенціалу, забезпечення інноваційного розвитку, зростання рівня життя і добробуту населення, забезпечення інформаційної безпеки, екологічно і техногенно безпечних умов життєдіяльності суспільства[8, 61]. Державна політика національної безпеки України формується і реалізується за умов, коли у сучасному світі нівелюється різниця між внутрішніми та зовнішніми аспектами безпеки, зростає вага несилових (політичних, економічних, соціальних, енергетичних, екологічних, інформаційних тощо) складових її забезпечення [1, 1]. У цілому слід зазначити, що в Україні досить мляво відбувається процес формування безпекового законодавства.

Тим більше, що на сьогодні майже відсутні серйозні розробки стосовно зазначених питань, і дане питання потребує більш детального розгляду, аніж проведення аналізу чинного закону України "Про основи національної безпеки України" і Стратегії національної безпеки України. Всебічне висвітлення теоретико-правових основ забезпечення безпеки України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави, на мій погляд, вимагає розгляду теоретико-правових основ забезпечення національної безпеки та розвитку правової науки у галузі безпеки, а також правових основ та системи забезпечення державної безпеки України.

Це сприятиме подальшому аналізу повноважень відповідних суб'єктів сектору безпеки України. Отже, Україна вже зробила перші кроки у правовому забезпеченні національної безпеки, це наприклад закон Про основи національної безпеки України. Але нині цього недостатньо, тому що сучасний світ ставить перед нами нові загрози, з якими потрібно боротись саме в правовій площині, у цьому і полягає основна задача конституційно-правового забезпечення національної безпеки України. Висновок Отже, складність положення в забезпеченні національної безпеки України збільшується не лише не достатньою ефективністю системи національної безпеки країни і разом з цим системи управління нею, а й відсутністю серйозної правової основи регулювання забезпечення національної безпеки, системного підходу до вирішення цієї проблеми з правової точки зору. Причина цього полягає у тому, що досі не визначені національні пріоритети внутрішньої і зовнішньої політики, національні цілі і взагалі бажаний статус України, а звідси є розпливчатими цілі і завдання реформування СНБ, кола учасників забезпечення національної безпеки, їх компетенції та принципів взаємодії. Проголошений курс на євроінтеграцію, вступ до НАТО лишається проектом, втім реальної правової бази в сфері національної безпеки для цього поки створено не достатньо. РОЗДІЛ 2. Основні ризики і загрози національній безпеці України. 2.1. Зовнішні та внутрішні загрози національній безпеці України. Для більш повного висвітлення глобальних викликів і загроз у сучасному світі та розуміння проблем забезпечення національної безпеки у сфері державної безпеки насамперед розглянемо процеси, пов'язані з глобалізацією і кардинальними змінами у сфері безпеки, що відбувається у світі.

З цього приводу слід підтримати оцінки відомого російського дослідника правових проблем національної безпеки В. Райгородського [16, 34], згідно з якими етап сучасної глобалізації на пострадянському просторі ідейно був сформований наприкінці 80-х років ХХ ст. в епоху перебудови з проголошенням нової політичної доктрини, якою було визнано, що: система цінностей західноєвропейського гуманізму є основним критерієм подій, які відбуваються у світі; народи, які населяють планету, становлять єдину систему; подальша інтеграція народів має ґрунтуватися на основі реалізації норм та цінностей концепції прав і свобод людини. У грудні 2004р. оприлюднена доповідь Групи високого рівня ООН щодо загроз, викликів та змін під назвою «Більш безпечний світ: наша спільна відповідальність»[17, 34-38]. Її автори в основу визначення загроз поклали принцип, згідно з яким будь-яка подія чи процес, що призводять до масової загибелі або зменшення шансів на виживання та послаблюють держави як базові елементи міжнародної системи, становлять загрозу міжнародній безпеці. З огляду на це вони виокремили шість блоків загроз, якими світ має займатися зараз і в наступні десятиліття: економічні і соціальні загрози, включаючи злидні, інфекційні загрози та екологічну деградацію; міждержавні конфлікти; внутрішні конфлікти, включаючи громадянську війну, геноцид та інші масові звірства; поширення і можливе застосування ядерної, радіологічної, хімічної та бактеріологічної зброї; тероризм; транснаціональну організовану злочинність. Всесвітня енциклопедія філософії у цілому пропонує виокремити три основні групи глобальних проблем сучасності [5, 11], які безпосередньо стосуються проблеми забезпечення національної безпеки України: перша група - проблеми попередження світової термоядерної війни, забезпечення безпеки людей, ліквідація економічної відсталості деяких країн, голоду, злиднів та не писемності; друга група - проблеми, що виникли унаслідок взаємодії суспільства і природи. Це запобігання забрудненню довкілля, раціональне використання ресурсів планети, освоєння космосу та Світового океану, розв'язання проблеми продовольства; третя група - проблеми, що виникли у результаті відносин людини та суспільства.

Це запобігання негативним наслідкам науково-технічної революції, що ведуть до біологічної деградації людини; проблема стрімкого зростання загальної чисельності населення світу (передусім за рахунок країн Азії, Африки і Латинської Америки); боротьба з поширенням алкоголізму і наркоманії; проблеми вдосконалення охорони здоров'я та освіти. Щодо України, то в нас за своєю спрямованістю основні загрози національній безпеці, поділяються на наступні види: загрози конституційним правам і свободам людини і громад я нина, індивідуальній, груповій та суспільній свідомості, духовному відродженню України; загрози недержавному забезпеченню державної політики національної безпеки України; загрози розвитку вітчизняної індустрії недержавного забезпечення національної безпеки, включаючи індустрію систем та засобів безпеки, забезпеченню потреб внутрішнього ринку в ЇЇ продукції і виходу цієї продукції на світовий ринок, а також забезпеченню накопичення, збереження та ефективного використання вітчизняних ресурсів; загрози безпеці систем і засобів безпеки, як вже розгорнутих, так і таких, що створюються на території України. Проблеми національної безпеки належать до найважливіших, найскладніших багатоаспектних та інтегральних явищ суспільного і політичного життя. Тому їх вирішення, є пріоритетним для нашої держави.

Невід'ємною функцією кожної держави як суспільного утворення є забезпечення національної безпеки, яка повинна гарантувати сприятливі умови для життя і продуктивної діяльності громадян, державних інститутів, захищати життєво важливі інтереси людини, суспільства й держави від зовнішніх і внутрішніх загроз[20, 2]. Перекручене, неадекватне сприйняття загроз національній безпеці державними та військовими діячами часто було причиною багатьох воєн, територіальних втрат, соціальних вибухів[9, 78]. Водночас метою переоцінки й навмисного перебільшення окремих видів загроз найчастіше є збереження або захоплення влади, що врешті-решт підриває національну безпеки держави.

Перейдемо до самих загроз національній безпеці України. Їх поділяють на внутрішні і зовнішні. До зовнішніх загроз національній безпеці належать [6, 42]: діяльність іноземних політичних, економічних, військових розвідувальних, інформаційних, транснаціональних, і структур недержавної форми власності, що надають послуги у сфері безпеки, спрямована проти реалізації національних інтересів України або послаблення можливостей щодо їх реалізації; прагнення ряду країн до домінування та ущемлення національних інтересів України в світовому просторі, витиснення її із зовнішнього та внутрішнього ринку безпеки; загострення міжнародної конкуренції за володіння найсучаснішими технологіями і системами забезпечення безпеки; загострення енергетичних проблем; діяльність міжнародних терористських та інших екстремістських організацій; збільшення технологічного відриву розвинених країн світу і нарощування їх можливостей по протидії створенню конкурентоспроможних українських засобів і систем безпеки; діяльність космічних, повітряних, морських і наземних технічних та інших засобів (видів) розвідки іноземних держав; розроблення рядом країн стратегій війн малої інтенсивності у різних сферах життєдіяльності (інформаційних, технологічних, економічних тощо), які передбачають дестабілізацію державної і недержавної складових загальної системи забезпечення національної безпеки України.

Також велику загрозу становлять внутрішні загрози національній безпеці, а саме: критичний стан вітчизняних галузей виробництва; несприятлива криміногенна обстановка, яка супроводжується зрощуванням недержавних структур і кримінальних структур, отримання кримінальними структурами доступу до технологій протидії органам державної влади у їх викритті, посилення впливу організованої злочинності на життя суспільства, зрощування організованої злочинності і партійної номенклатури, зниження рівня захищеності законних інтересів громадян, суспільства і держави; утворення касти можновладців, котрі поставили себе вад законом; недостатня взаємодія державної і недержавної складових системи забезпечення національної безпеки по формуванню і реалізації єдиної державної політики національної безпеки України; недостатня розробленість нормативно-правової бази, яка регулює суспільні відносини у сфері забезпечення національної безпеки, а також недостатня практика правозастосування; недостатня розвиненість недержавної складової системи забезпечення національної безпеки; нерозвиненість демократичного цивільного контролю за діяльністю системи забезпечення національної безпеки України; недостатня економічна могутність держави; зниження ефективності системи освіти і виховання, недостатня кількість кваліфікованих кадрів у галузі забезпечення національної безпеки; відсутність фахової національно безпекової освіти; недостатня активність підприємств недержавної форми власності, що надають послуги в сфері забезпечення національної безпеки щодо інформування суспільства і держави про свою діяльність, формуванні відкритих інформаційних ресурсів і розвитку системи доступу до неї громадян; відставання України від розвинених країн за рівнем забезпеченості окремих складових національної безпеки.

Отже, дослідження факторів національної безпеки дає змогу зробити висновок про неможливість у сучасних умовах забезпечити національну безпеку України ізольовано, розраховуючи лише на власні зусилля. Таким чином, зростає роль політичних засобів забезпечення національної безпеки, що висуває підвищені вимоги до зовнішньої політики України. 2.2. Нові загрози і небезпеки на початку ХХІ ст. На початку ХХІ століття людство зустрілося з низкою нових, раніше невідомих, надзвичайно масштабних і вкрай небезпечних загроз, викликаних переходом людства до інформаційного суспільства і величезними епохальними змінами, що відбулися у світі в другій половині XX століття [7, 3]. Розробка адекватних і ефективних форм і методів реагування на нові виклики безпеки, насамперед глобальної, є спільною справою міжнародної співдружності. Природним у сучасних умовах є розгляд національної безпеки України у тісному зв'язку з розвитком загальних міжнародних процесів, пов'язаних, передусім, з визначенням і протидією загрозам глобального характеру. Нещодавно, а саме 25 березня цього року виповнюється 20 років з дня створення Служби Безпеки України, яка протягом двадцяти років роботи ефективно виконує завдання щодо захисту національних інтересів країни, але кількість потенційних і реальних загроз безпеки не зменшується. Про це заявив глава Служби безпеки України Ігор Калінін [3, 1]. «Можна з упевненістю говорити, що СБУ протягом свого існування ефективно виконувала свої завдання щодо захисту національної державності, протидії іноземним розвідкам, боротьби з корупцією та організованою злочинністю», -- розповів Калінін. Він зазначив, що кількість реальних і потенційних явищ та чинників, що становлять загрозу життєво важливим національним інтересам України, не зменшується. ризик національний безпека загроза

Зокрема, він підкреслив, що не втрачають актуальності такі виклики безпеки держави, як розвідувально-підривна діяльність іноземних спецслужб, посягання на державний суверенітет і територіальну цілісність, передумови до поширення тероризму. Глава СБУ також зазначив, що особливу увагу спецслужба приділяє загрозам транснаціонального масштабу, таким як міжнародний наркотрафік, торгівля людьми, продаж радіоактивних та інших небезпечних речовин, які можуть бути використані у терористичних цілях, порушення міжнародних режимів нерозповсюдження зброї масового ураження і засобів доставки такої зброї. Говорячи про новітні види злочинів, які у даний час стали досить актуальними і глобальними, Калінін назвав кібертероризм і кіберзлочинність. Він підкреслив, що аналіз статистичних даних свідчить про те, що збиток, якого завдає кіберзлочинність, сьогодні значно перевищує розмір збитків від традиційних видів злочинів. Усі перелічені вище загрози, є притаманні не лише Україні, а й цілому світу. Поміж всіма іншими, слід виділити такі основні загрози як: тероризм кібертероризм і кіберзлочинність піратство СНІД екологічні загрози Тепер розглянемо детальніше ці загрози. Тероризм -- суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров'я ні в чому не повинних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей. Тероризм як соціальне явище обумовлений соціальними, політичними й економічними чинниками. Найповніше визначив ознаки терористичної діяльності Брюс Хоффман у книзі "Тероризм з середини". Ознаки такої діяльності: - Виключно політично вмотивована - Насильницька, або така, що погрожує використанням насильства - Призначена для того, щоб мати довготривалий психологічний вплив, не лише для знищення конкретної жертви чи об'єкта - Така, що проводиться організацією з ланцюжком управління, що розпізнається, або конспіративною сотовою структурою, чиї представники не носять уніформу та знаки розрізнення - Така, що чиниться позадержавним угрупуванням. В Україні також ведеться боротьба з тероризмом. 20 березня 2003 року, було прийнято закон «Про боротьбу з тероризмом» [2, 1]. Цей Закон ухвалено з метою захисту особи, держави і суспільства від тероризму, виявлення та усунення причин і умов, які його породжують, визначає правові та організаційні основи боротьби з цим небезпечним явищем, повноваження і обов'язки органів виконавчої влади, об'єднань громадян і організацій, посадових осіб та окремих громадян у цій сфері, порядок координації їх діяльності, гарантії правового і соціального захисту громадян у зв'язку із участю у боротьбі з тероризмом. На сьогодні значно зріс та розширив свої межі тероризм міжнародного характеру, тобто такий, що зачіпає інтереси двох або більше держав, порушує міжнародний правопорядок і боротьба з ним є пріоритетним завданням світової спільноти. Під комп'ютерним тероризмом (кібертероризмом) слід розуміти умисну, політично вмотивовану атаку на інформацію, яка обробляється комп'ютером, комп'ютерну систему і мережі, що створює небезпеку для життя і здоров'я людей або настання інших тяжких наслідків, якщо такі дії були скоєні з метою порушення суспільної безпеки, залякування населення, провокації військового конфлікту. На мою думку, кіберзлочинність не обмежується рамками злочинів, скоєних у глобальній мережі Інтернет. Вона розповсюджується на всі види злочинів, учинених в інформаційно-телекомунікаційній сфері, де інформація, інформаційні ресурси, інформаційна техніка можуть бути предметом (метою) злочинних посягань, середовищем, в якому скоюються правопорушення, і засобом чи знаряддям злочину. Власне природа кіберзлочинів робить проблему всесвітньою, оскільки не має значення, де саме вчинено подібний злочин.

За оцінкою ООН, процвітання піратства в Сомалі підриває не лише міжнародні перевезення і торгівлю і це проблемою. Зрештою, до Сомалі не можуть дістатися навіть кораблі з гуманітарною допомогою. Їх також захоплюють, а за вантаж вимагають викуп. Тим часом кількість сомалійців, які потерпають від гуманітарної кризи, з початку року зросла майже вдвічі, до понад три мільйони осіб. СНІД, або Синдром набутого імунодефіциту -- важке інфекційне захворювання, спричинене вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), який вражає імунну систему людини, знижуючи при цьому протидію організму захворюванням. Щодня від СНІДу в Україні помирає в середньому 7 людей, це найвищий показник в Європі. Ця проблема потребує нагального вирішення. Нині проводиться безліч заходів, пов'язаних з інформуванням населення про загрози, а також усуненням дискримінації уражених ВІЛ інфекцією. Активісти вказують, що дискримінація ВІЛ інфікованих не лише порушує їхні людські права, але й змушує людей замовчувати хворобу, а це може сприяти її поширенню.

Слід більш докладніше зупинитися на проблемах екологічної безпеки, що набули зараз особливої актуальності та значущості. Загрози природному середовищу існування людства ще донедавна окремо не розглядалися. Вони пов'язувалися з певними питаннями воєнної загрози. Але останніми десятиріччями суто екологічні проблеми, зважаючи на їхню масштабність і важливість, змусили розглядати екологічну безпеку як одну із важливіших складових міжнародної, європейської та національної безпеки окремої країни. Адже якщо не зміняться взаємовідносини між природою і людиною в глобальних масштабах, людству загрожує цивілізаційна катастрофа. Отже, чи не в кожній державі є національний колорит проблем. Якщо говорити про Україну, то для неї боротьба за енергоресурси має, і, мабуть, матиме в майбутні десятиліття першочергове значення. Хоча я впевнений, що на якомусь етапі техногенні катастрофи, завдання протидії тероризму, нелегальній міграції, наркоторгівлі й організованій злочинності, а також небезпека різного роду збройних конфліктів вирівняють сприйняття загроз. Глобальний характер розвитку деструктивних явищ, і особливо загроза консолідації національних і міжнародних злочинних угруповань, об'єднання кримінальної злочинності з націоналістичними й екстремістськими угрупованнями, приведуть до необхідності об'єднання зусиль багатьох країн світу. Висновок Якщо підвести підсумки по розділу, то щоб забезпечити національну безпеку України, потрібна всебічна оцінка загроз і небезпек, національної уразливості, ідентифікація критичної інфраструктури. У процесі забезпечення національної безпеки важливо розуміти характер, природу, сутність і зміст загроз та небезпек, вміти своєчасно ідентифікувати джерело загрози. Усе це уможливлюється із розробленням і прийняттям Концепції національної безпеки України як керівного документу для усіх законодавчих актів, що регулюють суспільні відносини в сфері забезпечення національної безпеки. Розділ 3. Україна в структурі міжнародної безпеки. Сучасний світ характеризується прискореною динамікою розвитку. Він змінюється на наших очах. Вимальовуються нові домінанти економічного, соціально-політичного, культурного розвитку людства, які визначатимуть риси майбутнього.