Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. У наукових історичних дослідженнях особливе місце належить висвітленню у часовому вимірі процесів певного періоду зародження і розбудови держави, в тому числі й її збройних сил. Саме таким часовим відрізком є кінець ХVІ - перша чверть ХVІІ ст. - період становлення Війська Запорозького. За короткий час була створена козацька армія й склалась певна школа воєнного мистецтва, були досягнуті значні успіхи в розвитку стратегії й тактики українського козацтва. Перемоги, отримані в той період, сприяли перетворенню козацького війська у реальний і могутній фактор політики в Центрально-Східній Європі.

Ефективним фактором ведення козаками бойових дій, їхнього впливу на суспільно-політичну обстановку в Україні, розвитку козацької дипломатії стала наявність самобутнього розвідувального забезпечення Війська Запорозького як одного з першорядних компонентів його воєнно-політичної діяльності.

Питання функціонування козацької розвідки у Війську Запорозькому кінця XVI - першій чверті XVII ст. порушувалось у працях ряду вітчизняних та зарубіжних дослідників. Але у них відсутнє системне опрацювання цієї проблеми. Зазначена тема не вивчалась і не розглядалась на дисертаційному рівні.

Наукове завдання дисертації полягає у розкритті організаційних засад, форм і методів розвідувального забезпечення військової діяльності Війська Запорозького у кінці XVI - першій чверті XVII ст. , визначення його впливу на розвиток воєнного мистецтва козацтва та на цій основі обґрунтувати практичні рекомендації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація спрямована на реалізацію затвердженої керівництвом Служби безпеки України дослідницької програми “Науково-практичне використання документальної спадщини спеціальних служб України” (реєстр. № 20/72 від 18 лютого 1999 р. ). Здобувач виявив та ввів до наукового обігу ряд документів щодо спеціальної діяльності запорозького козацтва з архівів України та Російської Федерації. Дисертація виконувалася відповідно до п. 3. 2 програми профільних наукових досліджень кафедри оперативного мистецтва та історії спецслужб Національної академії СБ України (шифр “Обрій”, реєстр. № 29/1/6-1383 - 2008 р. ). Автор дослідив організацію, форми і методи розвідувальної діяльності українського козацтва кінця XVI - першої чверті XVII ст. Підготовка дисертації передбачена п. 17. 7 Плану наукової діяльності Національної академії СБ України на 2008-2012 рр. (реєстр. № 29/20-789).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації стало розкриття організаційного механізму, форм і методів розвідувальної роботи як складової військової діяльності Війська Запорозького у кінці XVI - першій чверті XVII ст. та розробка напрямів використання історичного досвіду розвідувальної діяльності у сучасних умовах подальшого реформування Збройних Сил України та інших військових підрозділів.

Для досягнення цієї мети здобувачем поставлено такі завдання:

здійснити аналіз джерельної бази та стану наукової розробки предмета дисертаційного дослідження та визначити методи дослідження теми;

встановити роль та місце розвідувального компонента у військовій організації козацького війська, розкрити особливості спеціальної та військово-фізичної підготовки, озброєння козаків для виконання розвідувальних завдань;

проаналізувати організацію та функціонування козацької розвідувально-сторожової (дозорної) служби на “османсько-кримському” напрямку і роль розвідувального забезпечення у військових кампаніях та морських походах запорожців;

висвітлити розвідувальну роботу стосовно міжнародних суспільно-політичних зв'язків Війська Запорозького;

запропонувати рекомендації з урахуванням досвіду розвідувальної діяльності українського козацтва для використання у військово-патріотичному вихованні української молоді та особового складу військових формувань України.

Об'єкт дослідження - військова діяльність українського козацтва.

Предмет дослідження - розвідувальне забезпечення військової діяльності Війська Запорозького у кінці XVI - першій чверті XVII cт.

Методи дослідження. Для реалізації поставленої мети здобувачем застосовано низку загальнонаукових методів (аналіз і синтез; структурно-системний; компаративний; абстрагування) та спеціальних методів дослідження (діахронний, статистичний тощо). Докладніше методи дослідження та досягнуті за їх допомогою наукові результати висвітлено при характеристиці першого розділу дисертації.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період з кінця XVI ст. до першої чверті XVIІ ст. Нижня межа пов'язана з активізацією бойової участі козацтва у збройних виступах проти центральної та місцевої влади Корони Польської та у протистоянні з Османською імперією. Верхня межа завершується кінцем першої чверті XVIІ ст. - тобто періодом становлення Війська Запорозького.

Територіальні межі дослідження охоплюють територію українських земель, які були підвладні Речі Посполитій, а частина з них - Московській державі, Кримському ханству, Османській імперії, Молдовському та Валаському князівствам. Це регіони в кінці XVI - першій чверті XVII cт. стали ареною політичних інтересів та воєнних дій Війська Запорозького.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що автор вперше запропонував низку нових положень і шляхів комплексного дослідження розвідувального компонента військової діяльності Війська Запорозького у кінці XVI - першій чверті XVII cт. У дисертації висвітлено:

сукупність геополітичних, військово- і суспільно-політичних факторів, які визначали завдання й функції козацької розвідки;

місце розвідувального компонента у військовій організації українського козацтва;

комплекс форм і методів розвідувальної діяльності українського козацтва;

особливості організації розвідувального забезпечення військових кампаній козацтва на суходільному й морському театрах воєнних дій;

місце розвідувальних заходів у зовнішньополітичній діяльності козацтва;

особливості застосування спеціальних заходів у суспільно-політичній діяльності Війська Запорозького;

Дістали подальший розвиток:

дослідження військово-політичного та геополітичного становища Війська Запорозького;

висвітлення військової організації та військового мистецтва Війська Запорозького;

дослідження міжнародних зв'язків Війська Запорозького та козацької дипломатії, в тому числі і їх спеціальних складових.

Удосконалено:

понятійно-категоріальний апарат дослідження військового мистецтва українського козацтва і його розвідувальної складової;

знання про тактику, військову та фізичну підготовку козаків та козаків-розвідників;

доповнено знання про діяльність гетьмана П. Конашевича-Сагайдачного як видатного військово-політичного керманича Війська Запорозького та організатора військової спецслужби.

Практичне значення одержаних результатів. На виконання Указу Президента України № 378-2007 р. “Про заходи з підтримки розвитку українського козацтва” здобувач використав наукові доробки при організації у м. Хотині Чернівецької області зльоту переможців учнівського конкурсу “Слава козацька не вмре, не поляже” (25 квітня 2009 р. ). Видано навчально-методичні посібники “Гетьман Петро Сагайдачний. Воїн. Полководець. Політичний діяч” та “Козацький гарт”, які рекомендовані до використання у загальноосвітніх навчальних закладах (листи Інституту інноваційних технологій і змісту освіти МОН України № 14/18-1102 та 14/18-2397 від 2007 р. ).

Матеріали й положення дисертації можуть бути використані при підготовці узагальнюючих наукових праць з військової та дипломатичної історії України, історії запорозького козацтва, навчальної літератури з курсу “Історія розвідки та контррозвідки в Україні”, який викладається в Національній академії СБУ, а також у професійній підготовці співробітників розвідувальних органів України. Досвід діяльності козацтва може стати в пригоді і в більш широкому плані: при розробці науково-теоретичних основ бойового застосування спецпідрозділів Збройних Сил України та інших військових формувань, при організації патріотично-виховної роботи з особовим складом військових формувань України, створенні експозицій музеїв та їх пошуковій роботі.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійним науковим дослідженням автора. Публікації з теми дисертації виконані особисто. У методичному посібнику “Козацький гарт : окремі аспекти патріотичного виховання молоді” здобувач особисто відпрацював перший та другий розділи : “Військово-патріотичне виховання в контексті моралі і безпеки особи, нації, держави” і “Козацька система виховання та освіти”, в яких дисертант висвітлив питання військово патріотичного виховання молоді. Підрозділ першого розділу “Виховувати патріотів” і “Післяслово” належать Сідаку В. С.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації оприлюдненні на міжнародній науково-практичній конференції “Джерела з історії Хотина і Хотинщини” (м. Хотин, 2 грудня 2006 р. ), міжнародній історико-краєзнавчій конференції, присвяченій 600-річчю першої писемної згадки про Чернівці (м. Чернівці, 12-13 жовтня 2007 р. ), міжрегіональній науково-практичній конференції “Гетьман Петро Сагайдачний і Хотинська війна 1621 року через призму століть: окремі аспекти військово-патріотичного виховання молоді” (м. Чернівці, 19 жовтня 2007 р. ), міжнародній історико-краєзнавчій конференції, присвяченій 140-річчю заснування першого українського культурно-освітнього товариства на Буковині “Руська бесіда” (м. Чернівці, 27-28 листопада 2009 р. ).

Робота обговорювалася і схвалена на міжкафедральних семінарах кафедри оперативного мистецтва та історії спецслужб, кафедри теорії та історії держави і права Національної академії СБУ за участю науковців Інституту історії України НАН України та НУОУ. Результати дослідження використовуються у навчальному процесі спецкафедрою НА СБУ при викладанні курсу “Історія розвідки та контррозвідки України”, воєнно-дипломатичній академії України, Інституті Служби зовнішньої розвідки України.

Публікації. Результати дисертації висвітлені у 10 публікаціях, у тому числі 6 статтях у фахових виданнях з історичних наук, затверджених переліком ВАК України.

Структура дисертації обумовлена науковим завданням та метою дисертації і побудована на основі проблемно-хронологічного принципу. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів і висновків. Повний обсяг дисертаційного дослідження - 195 сторінок, у тому числі основного тексту - 172 сторінки, список використаних джерел і літератури включає 239 найменувань.

Основний зміст

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано наукове завдання, об'єкт, предмет, мету і завдання дослідження. Визначено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, висвітлено особистий внесок здобувача, публікації та апробацію результатів дослідження.

У першому розділі “Історіографія проблеми, джерельна база та методи дослідження” проведено обґрунтований історичний аналіз літератури, виявлена джерельна база та викладено основні методі дослідження.

У першому підрозділі “Стан наукової розробки проблеми” автор провів класифікацію праць за основними напрямами дослідження теми. Дореволюційний масив досліджень представлений, переважно, працями вітчизняних істориків “народницького напряму”, зокрема В. Антоновича, Д. Бантиш-Каменського, О. Бодянського, М. Грушевського, М. Каховського, М. Костомарова, П. Куліша, М. Маркевича, М. Максимовича, С. Мишецького, А. Скальковського, Д. Яворницького. Ними принагідно висвітлювалися й окремі акції розвідувально-диверсійного характеру при описанні воєнно-адміністративного устрою Запорозької Січі, його протистояння турецько-татарській загрозі, конкретних бойових кампаній козаків, їх участі в повстаннях проти Речі Посполитої, налагодження зовнішніх контактів Січі. Основані на широкому колі архівних матеріалів, ці праці й нині слугують змістовним джерелом для дослідників. Козацька тематика привертала увагу і представників “державницької школи”, зокрема, І. Крип'якевича, С. Рудницького, і учнів М. Грушевського - І. Джиджори, М. Кордуби, О. Терлецького.

Для радянської історіографії була притаманна більша увага до козацтва як ударної сили антифеодальних рухів і протистояння турецько-татарській експансії. Розвідувальні заходи козаків порушувалися у працях В. Голобуцького, В. Грабовецького, О. Касименка, К. Гуслистого, М. Петровського. З'явилися і воєнно-історичні спеціальні дослідження (О. Апанович, Т. Батюк, М. Кучернюк, І. Свєшніков, В. Сергійчук), в яких висвітлювалися окремі розвідувальні аспекти військового мистецтва козацтва. Окремі спеціальні заходи козацтва досліджувалися у працях воєнних істориків І. Альтговзена, В. Лобова, Є. Разіна, А. Строкова. Відзначаються праці М. Алекберлі з історії боротьби козацтва проти Османської імперії. Водночас радянська історіографія з ідеологічних мотивів ігнорувала важливі для вивчення козацької розвідки події, зокрема - участь козаків у війнах Польщі з Московською державою, європейських війнах, не афішувала дипломатичні зв'язки адміністрації П. Конашевича-Сагайдачного.

Серед воєнно-історичних праць вчених української діаспори заслуговують на високу оцінку роботи Ю. Тис-Крохмалюка та І. Рипчина, які приділили увагу розвідувальним заходам козаків, а також дослідження з історії України Л. Винара, Д. Дорошенка, Н. Полонської-Василенко, О. Субтельного.

Для історіографії незалежної України властиві підвищений інтерес до військової діяльності Війська Запорозького, широке використання документальних джерел, відмова від ідеологізації минулого, творче узагальнення надбань різних історіографічних шкіл. У згаданій царині з'явилися ґрунтовні дослідження В. Брехуненка, В. Горобця, С. Комарницького, С. Леп'явка, Ю. Мицика, С. Плохія, П. Саса, В. Сергійчука, В. Смолія, В. Степанкова, І. Стороженка, Т. Чухліба та інших авторів, які частково розглядають розвідувальний аспект козацького військового мистецтва. Належну увагу розвідці приділили О. Гуржій та В. Корнієнко у дослідженні військового мистецтва доби гетьмана П. Сагайдачного, розкривши прийоми ведення бою у морських операціях, поході на Москву, Хотинській битві.

Продуктивні з погляду новизни роботи В. Сергійчука та Т. Чухліба з вивчення козацької дипломатії та розвідувальних складових, а також дослідження П. Сасом життєпису П. Сагайдачного і участі запорожців у Польсько-Московській війні.

Вийшли спеціальні праці з дослідження розвідувального й контррозвідувального мистецтва українського козацтва - колективна монографія В. Сідака та В. Степанкова, статті О. Уривалкіна, А. Василика, Д. Вєдєнєєва.

Чимало відомостей про спеціальну діяльність українського козацтва можна отримати в працях польських дослідників Я. Віммера, З. Вуйцика, К. Гурського, В. Маєвського, В. Серчика та інших авторів.

Але вивчення історіографії теми привело здобувача до висновку про необхідність підготовки узагальнюючої наукової праці, де б усебічно досліджувалася розвідувальна діяльність Війська Запорозького кінця XVI - першої чверті XVII ст. Спеціальна діяльність залишається одним із перспективних напрямів подальшого студіювання українського козацтва як вітчизняного цивілізаційного феномену.

У другому підрозділі “Джерельна база дослідження” зазначено, що наукове завдання дисертації потребувало використання різнопланових джерел. Надзвичайно важливий матеріал, що стосується досліджуваної теми, знаходиться у фондах Російського державного архіву давніх актів, зокрема, чимало документів щодо козацьких походів проти Криму, дій козацької розвідки з виявлення намірів противника і потаємності своїх задумів під час походу на Москву, повідомлення російських інформаторів про козацьке військо. Цінна інформація про розвідувальні заходи козаків міститься у фондах: 79 - “Зносини Росії з Польщею”, 89 - “Зносини Росії з Туреччиною”, 123 - “Зносини Росії з Кримом”, 52 - “Зносини Росії з Грецією”, 124 - “Малоросійські справи”. Публікація окремих документів з цих фондів сконцентрована у матеріалах “Документи російських архівів з історії України. - Т. 1. Документи до історії запорозького козацтва 1613 - 1620 рр. ” (Упорядники Л. Войтович, Л. Забороський, Я. Ісаєвич, Ф. Сисин, А. Турилов, Б. Флоря).

Вельми продуктивними є польські джерела (у фотокопіях і мікрофільмах) у Центральному державному історичному архіві України у м. Києві (зокрема, збірки документів польських і литовських магнатів Замойських і Сапег, фонди - “Документи архівів та рукописних відділів бібліотек Польщі, які відображають історію України”, “Документи і матеріали по історії Запорозької Січі” та ін. ). Дисертантом вивчено документальні матеріали, які характеризують військову діяльність козацтва, її дослідження знаними вченими і зберігаються в Інституті рукописів Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського, відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника.

Виняткове значення для дослідження мають дореволюційні науково-документальні видання - “Акты Московского государства”, “Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России”, “Архив Юго-Западной России”, “Записки о Южной Руси”, “Акты, относящиеся к истории Западной России”, “Жерела до історії України-Руси”, “Матеріали до історії козацьких рухів 1590-х років”, збірники документів, упорядковані польськими та українськими радянськими вченими, козацькі літописи С. Величка, Г. Граб'янки, хроніки та записки іноземних авторів Е. Лясоти, Г. Боплана, М. Бельського, О. Гваньїні. Здійснений аналіз джерел з даної проблематики, розробка джерелознавчих аспектів теми створили передумови для об'єктивного висвітлення важливих сторінок історії українського козацтва, зокрема з досліджуваної теми.

У третьому підрозділі “Основні методи наукового дослідження” йдеться про використання комплексу загальнонаукових і спеціальних методів дослідження. Застосування аналізу та синтезу дозволило виокремити роль і функції розвідки у воєнно-політичній діяльності Війська Запорозького. Метод індукції використаний при формулюванні загальних тенденцій розвитку розвідувального мистецтва козаків, визначення його впливу на військове мистецтво козацтва в цілому. Застосування структурно-системного методу дозволило визначити місце розвідувального компонента у військово-політичній організації Війська Запорозького, виявити сукупність підсистем (тактико-технічної; озброєння; військово-фізичної; навчання і виховання) у системі спеціальної діяльності запорожців. Порівняльно-історичний метод дав змогу виявити те спільне, загальне й особливе, що існувало між розвідувальною діяльністю тогочасного козацтва та його противників. Діахронний метод дозволив визначити періодизацію проблеми, висвітлити якісні зміни в організації розвідки у певні хронологічні проміжки. Статистичний метод дав можливість використати кількісні показники для оцінки ефективності козацької розвідки. Методи ідеалізації та реконструкції є плідними при творенні наукової моделі козацької розвідки як конкретно-історичної форми спеціальної діяльності та для формулювання рекомендацій із застосування історичного досвіду щодо сучасної тактико-спеціальної підготовки.

У другому розділі “Зовнішні та внутрішні фактори, які впливали на ведення розвідки Військом Запорозьким” розкривається комплекс факторів, які детермінували необхідність і завдання розвідувального забезпечення військово-політичної діяльності Війська Запорозького у кінці ХVІ - першій чверті ХVІІ ст.

У першому підрозділі “Місце українського козацтва у системі міжнародних відносин країн Центрально-Східної Європи” відзначається, що геополітичний фактор знаходив свій прояв у розташуванні Війська Запорозького на цивілізаційному розламі між ворогуючими європейсько-християнським світом та ісламським Сходом (Османська імперія і його васал Кримське ханство), що привело до особливої ролі козацтва як системи запобігання загрозам народам Європи (а це спричинило появу розвідувально-сторожової служби козаків), військової сили, яка безпосередньо протистояла татарській, а в подальшому турецькій експансії (потреба у розвідувальному забезпеченні бойових дій) та завдавала відчутних контрударів, зокрема - морськими походами 1594-1625 рр. (необхідність розвідування чорноморського театру воєнних дій).

Значний антиосманський потенціал (бойовий та інформативно-розвідувальний) породжував інтерес до козацтва з боку учасників антитурецької коаліції (Австрійська імперія, Венеціанська республіка, Ватикан, їхні партнери Трансильванія, Валахія, Молдова), Московської держави, донського козацтва і традиційного противника Стамбула - Персії. Це стимулювало розвиток енергійних дипломатичних зв'язків Війська Запорозького, викликало потребу в їхньому інформаційному забезпеченні та дозволяло використовувати міжнародні контакти для розвідки іноземних спрямувань стосовно козацтва. До того ж козацтво саме включалося в обстоювання геополітичних інтересів, про що свідчило військове втручання у внутрішньо-політичну боротьбу сусідніх держав (як-от Молдовські походи 1594-1595, 1600 рр. , походи на Москву у 20-х роках XVII ст. ).

Військово-політичний фактор, передовсім, полягав у лідерській воєнно-організаційній ролі козацтва в антипольських озброєних рухах і повстаннях 1591-1596 рр. під проводом К. Косинського, С. Наливайка, Г. Лободи, М. Шаули; 1625 р. - під проводом М. Жмайла, які перетворювалися у військові кампанії на театрі воєнних дій у десятки тисяч квадратних кілометрів і були неможливі без активних розвідувально-диверсійних дій як засобу асиметричної боротьби козацького війська. Крім того, сумісність певних воєнно-політичних інтересів з Польсько-Литовською державою і економічні інтереси козацтва приводили його до війн на боці Варшави з Туреччиною й Московським царством, які неодмінно супроводжувалися активними спеціальними заходами.

Міжнародні зв'язки Запорозької Січі у кінці XVI - першій чверті XVII ст. визначалися прагненням козацької старшини щодо розширення і реалізації планів відносно більш швидкого розвитку Війська Запорозького як військово-політичного утворення.

У другому підрозділі “Організаційна структура козацького війська та розвиток у ньому розвідувального компонента” показано, що тривалі війни і військові сутички прискорювали формування головних рис козацької стратегії й тактики, самобутньої військової організації та закріплення в них розвідувального компонента як перманентної (хоча й не інституйованої у сучасному розумінні) складової військово-політичної діяльності, накопичення апробованих форм і методів розвідувальної роботи, підготовлених кадрів тощо.

Формування досвідчених старшинських кадрів забезпечувало розвідці організованість, централізацію, цілеспрямованість, її підпорядкування основним бойовим завданням козацької армії, певну аналітичну обробку. Поступово управління розвідкою та воєнно-поліцейські функції зосереджувалися, за посадою, в руках осавулів. Високий рівень бойової підготовки дозволяв покладати завдання польової розвідки та бойової охорони на всі підрозділи (курені, окремі “партії”, загони, сотні, тощо).

Окремі старшини (командири) заздалегідь створювали тимчасові або постійні інформаційні мережі, направляли на пріоритетні напрями козаків-лазутчиків, диверсантів, дбали про забезпечення військової таємниці та дезінформування противника, застосування військової хитрості. Свої інформаційні функції виконували товмачі (перекладачі) та писарі.

У третьому підрозділі “Озброєння та фізична підготовка козаків-розвідників” розкриваються фактори, які впливали на підготовку козацької розвідки. Однією з вирішальних передумов ефективної розвідки була система невпинного, різнобічного військового вишколу й психофізичного тренінгу козака як професійного вояка. Завдяки цій системі козаки-розвідники були добре фізично розвинуті, відповідно підготовленні у військовому відношенні, практично володіли всіма типами зброї яка була на той час на озброєнні у турків і татар, поляків, росіян та інших народів Центрально - Східної Європи. Більше того, на базі давніх слов'янських та українських народних традицій, колосального досвіду окремої частини козаків сформувався специфічний прошарок так званих “характерників”. У подальшому більш чисельною категорією професійних розвідників і диверсантів стають “пластуни”. Підкреслюється їх демократизм, волелюбний дух, релігійні переконання, розуміння своєї високої місії захисників народу й віри, корпоративну етику “лицарського побратимства” та достатній рівень освіченості. Наприкінці першої чверті XVII ст. основна маса грамотних козаків вступала до війська із січової школи, а також парафіяльних та монастирських шкіл. Усі ці фактори породжували стійку ідейно-духовну основу служіння козаків-розвідників.

Географічне розташування приводило на Січ представників різних народів і регіонів Європи та Азії, що сприяло збагаченню військових знань, мовних можливостей, акумуляції інформації про навколишні землі, поповненню військово-фізичного арсеналу здобутками бойових мистецтв і адаптації козацької розвідки до різних умов ведення своєї діяльності.

У третьому розділі “Розвідувальне забезпечення військових кампаній козацького війська на суходільному і морському театрах воєнних дій” дисертант дослідив особливості безпосереднього розвідувального забезпечення найважливіших напрямів військових зусиль та конкретних військових кампаній козацтва у кінці ХVІ - першій чверті XVII cт.

У першому підрозділі “Організація козацької розвідувально-сторожової служби на “кримському” напрямку” автор висвітлив організацію розвідувальної діяльності Війська Запорозького, спрямованої на спостереження й оповіщення у зв'язку із систематичними набігами та глибокими рейдами кримських татар на землі України, власне Польщі, Росії (у XV - XVII cт. лише в Україні вбито й забрано в неволю 2-2,5 млн. осіб). Створення постійної розвідувально-дозорної системи започатковано козаками у ХVІ ст. з метою запобігання нападам татар.

Джерелами добування інформації у досліджуваний період були козаки розвідувальних роз'їздів, вартових постів і форпостів. Розвідувальні дані доводились до сторожової (вартової) служби. До військової служби залучались також і міщани прикордонних містечок, які завжди перебували у перманентному стані підвищеної бойової готовності. Із “Спогадів” шляхтича Б. Претвича-Барського дізнаємось, що він безпосередньо очолював загін у середньому 150 чоловік. Мешканці містечка Бар надавали у його розпорядження до 70 вершників. У переслідуванні татар були зобов'язані брати участь і міщани, для чого вони спеціально утримували коней. Козацька сторожова служба тісно перепліталась із розвідувальною діяльністю - козаки дізнавалися не тільки про пересування татарських чамбулів, а нерідко й про наміри султанського уряду і гарнізонів турецьких фортець. Цінну інформацію козацька старшина отримувала від полонених і втікачів. У кінці XVI - першій чверті XVII ст. розвідувально-дозорна служба мала стаціонарний компонент у вигляді форпостів із залогами, вартових команд і постів-веж із засобами сигнального зв'язку. Мобільний компонент служби включав у себе патрульні роз'їзди у прикордонній смузі, розвідувально-диверсійні загони на ворожій території. Окремі розвідувальні дані отримували від жителів, які мешкали у прикордонні й працювали у так званих зимівниках з метою збору розвідувальної інформації на території супротивника. Козацькі роз'їзди чудово орієнтувалися на місцевості, в тому числі вночі, маскувалися в степових умовах, знали мову й тактику дій противника в умовах суходільного театру воєнних дій.

У другому підрозділі “Особливості розвідувального забезпечення морських походів козацького війська” досліджено, що у першій чверті XVII ст. козаки фактично панували на Чорному морі, здійснювали зухвалі морські рейди на узбережжя Османської імперії, зруйнували Перекопську фортецю, частково турецькі міста Очаків, Ізмаїл, Кілію, Білгород, Варну, неодноразово нападали і руйнували турецькі порти Синоп, Трапезунд, околиці Стамбула та інші міста. Підготовка до морського походу була військовою таємницею, першорядного значення надавалось розвідуванню об'єкта походу, його топографії, системи укріплень, бойових можливостей залоги, шляхів відходу. Найцінніші відомості про чорноморські укріплення і силу ворога добували через розвідувальне опитування втікачів та звільнених з турецької неволі, від заздалегідь засланих козаків-розвідників, що створювали власні інформаторські мережі.

Накопичувалися знання про морські та теренові умови на турецьких узбережжях, про силу противника, його слабкі сторони. Морські походи влітку 1624 р. свідчать, що козацька старшина успішно використовувала і глибинну розвідку (перебування турецького флоту за Босфорською протокою). Практикувалося дезінформування противника про справжній об'єкт удару, місце висадки. Яскравим прикладом цьому є взяття козаками фортеці Кафа.

У третьому підрозділі “Участь козацької розвідки у війні Корони Польської проти Московської держави (1617 - 1618 рр. )” розкривається розвідувальне забезпечення участі козаків у Польсько-Московській війні 1617 - 1618 рр. Перед походом П. Конашевич-Сагайдачний і його попередники близько року вели глибоку розвідку майбутнього театру воєнних дій, використовуючи розвідників-маршрутників (купців, монахів, жебраків та кобзарів). На марші організували розвідку та бойову охорону легкими кінними загонами. Визначався певний порядок розвідки під час дій у конкретних умовах (зокрема, силами спеціально виряджених роз'їздів та розвідувальних підрозділів).

Одночасно йшов збір відомостей про противника через захоплення “язиків” та розвідувальне опитування. Сильні загони (до 4 тис. шабель) проводили розвідку боєм на підступах до Москви, одночасно для дезінформації ворога завдавалися відволікаючі удари. Джерела свідчать і про ефективний застережний (контррозвідувальний) режим, адже розвідка Московської держави так і не спромоглася здобути необхідних відомостей про дійсну чисельність і склад козацького війська.

У четвертому підрозділі “Розвідувальні заходи польсько-українського війська у Хотинській війні (1621 р. )” зазначено, що вінцем військового мистецтва козаків часів гетьмана П. Сагайдачного стала їх участь у Хотинській кампанії 1621 р. проти турецько-татарського війська, яка супроводжувалася комплексом розвідувально-диверсійних заходів, що здійснювалися узгоджено, за єдиним задумом. При наближенні вирішального зіткнення козацькі розвідувально-диверсійні загони намагалися відволікти сили противника нападами на турецькі причорноморські володіння, тактичними десантами біля Акермана і Константинополя, вели розвідку ворога під час маршу на Хотин. Дії передових частин Війська Запорозького на чолі з гетьманом Я. Бородавкою та засідки козаків на зручних переправах через річки Прут і Південний Буг, розвідка боєм в Молдові мали стратегічне значення - затримали основні сили противника, дали змогу польським і козацьким військам з'єднатися під Хотином та зайняти оборону.

Бої козаків під Хотином (вересень-жовтень 1621 р. ) супроводжувалися несенням розвідувально-сторожової служби, розвідувально-диверсійними вилазками у табір противника, нічними нападами, постійною польовою розвідкою, яка здобувала відомості про військову силу ворога, порядок розташування окремих його підрозділів. Через поширення чуток ворог дезінформовувався про очікуване велике підкріплення донських козаків, що сприяло успіху переговорів про замирення.

Спеціальне військове мистецтво козаків здобуло широкий резонанс у Європі, причому окремі європейські монархи наймали козаків у свої армії. Вони брали активну участь у багатьох європейських конфліктах, зокрема, П'ятнадцятилітній (1591-1606) і Тридцятилітній (1618-1648) війнах. З 1619 р. козаки на стороні австрійського цісаря у складі загонів “лісовчиків” воювали проти чеських і трансильванських повстанців.

У четвертому розділі “Розвідувальне супроводження суспільно-політичних заходів запорозького козацтва” дисертант дослідив застосування розвідувальних та інших спеціальних методів у контексті міжнародних зв'язків Війська Запорозького та його участі в обстоюванні соціальних прав і національно-релігійної ідентичності українського народу.

У першому підрозділі “Дипломатичні зносини Війська Запорозького та їх використання для отримання розвідувальної інформації” йдеться про участь козаків у військових операціях проти Османської імперії та її васалів, добування ними стратегічної інформації щодо політичних планів османського керівництва і перетворення Запоріжжя на значний суб'єкт міжнародних контактів з європейськими державами та Московським царством. Зокрема, на початку XVII ст. козацька дипломатія підтримувала політичні контакти з австрійським імператором, римською курією, кримським ханом і Московською державою, врегульовувала окремі конфлікти між Військом Запорозьким і Варшавою. Хоча вступ Війська Запорозького де-юре до “Ліги християнської міліції” залишається дискусійним, де-факто військові зусилля Січі стали складовою коаліції “Захисту Хреста”.

Міжнародні контакти використовувалися козаками-дипломатами для збору інформації про політичний лад, розстановку сил у верхах, військовий потенціал та реальні зовнішньополітичні плани тих чи інших партнерів Війська Запорозького. Ці відомості аналізувалися козацьким проводом та особисто П. Конашевичем-Сагайдачним, слугували основою для ухвалення обґрунтованих воєнно-політичних рішень. Певна інформація відносно турецько-татарської сторони українським гетьманом передавалася до Варшави, яку козацька верхівка вважала своїм сюзереном та союзником в антиосманських війнах.

Про далекосяжність планів таємної дипломатії свідчать переговори емісара П. Сагайдачного Степана (Стефана) з перським шахом Аббасом ІІ у 1618 р. , коли Січчю пропонувався план стратегічної взаємодії з Іраном у війні з Туреччиною (диверсії козаків у метрополії Османської імперії).

З'являється категорія фахових дипломатів-розвідників, серед яких відомий козацький осавул П. Одинець, що упродовж чверті століття виконував дипломатичні доручення Січі. Так, у 1620 р. він провів секретні переговори у Москві з Єрусалимським патріархом Феофаном ІІІ (останній підозрювався у розвідці на користь Туреччини). Це сприяло з'ясуванню планів ієрарха щодо України, подоланню поствоєнної кризи в стосунках Січі з Московською державою, відновленню православної ієрархії в Україні.

У другому підрозділі “Спеціальні заходи по обстоюванню політичних та національно-релігійних прав населення України” висвітлено окремі аспекти розвідувального й контррозвідувального забезпечення козацького війська у справі обстоювання політичних і національно-релігійних прав українського народу у кінці ХVІ - першій чверті ХVІІ ст.

Після Берестейської унії 1596 р. Річ Посполита вдалася до покатоличення українського населення, посилення його економічної експлуатації, обмеження його прав. Військо Запорозьке й особисто П. Сагайдачний, спільно із українськими землевласниками, свідомими міськими торговельно-ремісничими верствами позиціонувало себе поборниками національно-релігійних та соціальних прав співвітчизників. Застосовувалося певне розвідувальне забезпечення обстоювання політико-релігійних прав українського народу. Православне населення активно спряло визвольним змаганням козацтва, що надавало широку базу для агентурно-інформаційної роботи січовиків на довгостроковій основі. Противники унії користувалися послугами козаків для силового тиску на своїх опонентів (які спиралися на силу влади та війська), але робили це таємно, не афішуючи зв'язків із січовиками. Сам П. Конашевич-Сагайдачний вдавався до акцій таємного впливу на польську адміністрацію, аби домогтися легалізації православ'я в Україні. У свою чергу, православний клір та монастирі нерідко сприяли козацькій розвідці.

Константинопольський патріарх К. Лукаріс активно втручався в релігійно-політичну боротьбу, слугував сполучною ланкою між протестантськими державами Заходу і православним європейським Сходом. Документи свідчать, що ієрархи Єрусалима і Константинополя в першій половині XVII ст. обстоювали права православної церкви в стосунках з країнами Європи та з керманичами Війська Запорозького, передавали інформацію розвідувального і застережного (контррозвідувального) характеру.

Третій підрозділ “Роль гетьмана Петра Сагайдачного у розвитку розвідувального мистецтва українського козацтва” присвячений його діяльності у зміцненні боєздатності українського війська. Використання методів таємної роботи, які включаючи збір конфіденційної інформації, впровадження агентури впливу потребувало певних зусиль керманича Війська Запорозького. Безпосереднім інструментом, яким гетьман уміло користувався, була добре поставлена розвідка як у дипломатичних стосунках, військових операціях, так і в забезпеченні захисту в обстоюванні культурно-релігійних та соціальних прав населення України. Організаторські здібності Петра Сагайдачного проявилися як суб'єктивний фактор, який безпосередньо вплинув на розвиток козацької розвідки.

Завдяки зусиллям багатьох козацьких ватажків кінця XVI - першої чверті XVII ст. , і передусім гетьмана П. Конашевича-Сагайдачного, було створене козацьке військо, яка не поступалося тогочасним іноземним військовим формуванням.

Висновки

У дисертації наведене теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, що виявляється у розкритті організаційних засад, форм і методів розвідувального забезпечення військової діяльності Війська Запорозького у кінці XVI - першій чверті XVII ст. з метою визначення його впливу на воєнне мистецтво українського козацтва.

Дисертант дійшов таких основних висновків, які виносяться на захист:

1. Аналіз стану наукової розробки теми дисертації засвідчує, що розвідувальна діяльність козацтва у зазначений період фрагментарно розглядалася у працях дореволюційних, радянських, діаспорних та сучасних українських вчених, присвячених проблемам державно-політичної, військової, соціально-економічної, дипломатичної історії Війська Запорозького. розвідка військо запорізький

Водночас залишилося нерозв'язаним питання вивчення та висвітлення розвідувального забезпечення військової діяльності українського козацтва у кінці XVI - першій чверті XVII ст.

2. Завдання й функції козацької розвідки детермінував виявлений здобувачем комплекс довгострокових геополітичних, військово-політичних, суспільно-політичних факторів. У свою чергу, це визначало інформаційні пріоритети козацької розвідки: вивчення організації, сили, тактики, озброєння та військових приготувань противника; завчасне попередження про загрози нападів на “кримському” напряму; політичне становище в сусідніх державах та їх реальні спрямування у контактах із Запоріжжям; збір даних про противника під час конкретних військових кампаній, а також значної інформації з метою обстоювання соціальних та національно-релігійних прав українського народу.

3. Проведене дослідження дає підстави стверджувати про функціональне оформлення розвідувального компонента у військовій організації, стратегії й тактиці козацького війська.

До сил і засобів розвідувального компонента можна віднести такі основні елементи: профільна управлінська та аналітична діяльність гетьмана і старшини; розвідувально-сторожова (дозорна) служба у прикордонні; розвідувально-диверсійні функції лінійних підрозділів; контингент козаків та їхніх добровільних помічників серед населення, які спеціалізувалися на розвідувальній роботі та утворювали інформаторські мережі; інформаційно-розвідувальні місії дипломатії.

4. Розвідувально-диверсійна робота посідала одне з пріоритетних місць у стратегії й тактиці Війська Запорозького, була органічною частиною військового мистецтва козаків.

Запорожці виявили здатність до проведення масштабних розвідувальних акцій на великому театрі воєнних дій за єдиним задумом, із застосуванням різноманітних сил і засобів, форм розвідроботи. Це обумовлювалося особливостями походження, військової організації козацтва, необхідністю компенсувати асиметричними заходами якісну та чисельну перевагу регулярних армій або орд кочівників.

Ефективна розвідка та інші спеціальні заходи стали одним із вирішальних аспектів успішних морських походів, успіхів у Московському поході 1618 р. , Хотинській кампанії 1621 р. та інших помітних операцій козацтва.

5. Провідними тенденціями розвитку розвідувальної справи козацтва стали: оформлення чітких уявлень про пріоритети розвідки; поступове відокремлення спеціалізованого розвідувального компонента Війська Запорозького; обов'язковість всебічного розвідзабезпечення бойових кампаній та міжнародних зв'язків; підготовка особового складу до виконання розвідувально-диверсійних завдань.

Згадані тенденції в своїй більшості відповідали тогочасним європейським процесам у галузі спеціальної діяльності.

6. Основними формами й способами розвідувальної діяльності виступали: спостереження; сторожова служба; застосування інформаторів; розвідувальне опитування полонених та населення; вивідування у запіллі ворога; розвідка боєм; засідки; дезінформування ворога; збір інформації по дипломатичних каналах. Розвідка Війська Запорозького спиралася на широку підтримку українського населення, велася відданими козацьким ідеалам особами.

7. Успіхові розвідки чималою мірою сприяло розуміння її важливості визначним козацьким полководцем і політичним діячем, гетьманом П. Конашевичем-Сагайдачним.

Йому належить непересічний внесок в удосконалення організації, стратегії й тактики, озброєння та підготовки козацького війська, безпосереднє керівництво низкою звитяжних військових кампаній і походів, дипломатією Січі. П. Конашевич-Сагайдачний на стратегічному рівні особисто координував розвідувальну роботу, надавав зібраній інформації виняткове значення у воєнно-політичному плануванні, нерідко сам брав участь у розвідувальних заходах.

8. На підставі проведеного дослідження дисертант вважає, що для науково-методичних основ бойового застосування спецпідрозділів Збройних Сил України та інших військових формувань України зберігають актуальність такі елементи досвіду козацької розвідувальної служби, як обґрунтоване визначення пріоритетів (об'єктів) розвідзусиль; урахування особливостей противника при визначенні організації й змісту підготовки розвідувальних органів і підрозділів; безперервність та завчасність ведення розвідки; одночасне застосування різних сил і засобів розвідки; визначення специфічної системи військово-фізичної підготовки з урахуванням національних традицій.

Психофізична, бойова підготовка, оригінальний військово-технічний арсенал козаків-пластунів є цінними й для сучасного тренінгу сил спецоперацій, для розробників спеціальних засобів.

9. Здобувач вважає перспективними такі напрями подальшого дослідження:

вивчення форм і методів козацької розвідки та спеціальних бойових дій у контексті розбудови Збройних Сил України;

дослідження контррозвідувальних методів протидії козацтва розвідувально-підривній діяльності противника;

вивчення таємної дипломатії Війська Запорозького;

розвиток бойового мистецтва козацтва, його відданість захисту волі та національно-релігійної ідентичності українського народу.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Ліщук Д.С. Козацька військова розвідка в Хотинській війні 1621 р. : історіографічний аспект / Д. С. Ліщук // Питання історії України. Збірник наукових статей Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича. - Чернівці: Зелена Буковина, 2006. - Т. 9. - С. 126-127.

2. Ліщук Д.С. Стратегія та тактика українського козацького війська П. Конашевича-Сагайдачного / Д. С. Ліщук // Труди Національної академії оборони України. - К. , 2007. - № 3(76). - С. 290-295.

3. Ліщук Д.С. Організація та ведення розвідки та контррозвідки в козацькому війську кінця XVI - першої чверті XVII ст. : воєнне мистецтво Петра Сагайдачного / Д. С. Ліщук // Науковий вісник. Історія. Політичні науки. Міжнародні відносини. Збірник наукових статей Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича. - Чернівці: Рута, 2008. - Вип. 376 - 377. - С. 95-100.

4. Ліщук Д.С. Окремі аспекти воєнного мистецтва гетьмана Петра Сагайдачного у військовій кампанії 1618 року: роль козацької розвідки й контррозвідки / Д. С. Ліщук // Питання історії України. Збірник наукових статей Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича. - Чернівці: Технодрук, 2008. - Т. 11. - С. 181-185.

5. Ліщук Д.. Становище православної церкви в Україні (кінець XVI -перша чверть XVII ст. ) / Д.С. Ліщук // Наукові записки Тернопільського національного педуніверситету ім. В. Гнатюка. Серія: Історія / За ред. проф. І. С. Зуляка. - Тернопіль: Вид. ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2009. - Вип. 3. - С. 4-10.

6. Ліщук Д.С. Особливості бойової та військово-фізичної підготовки козаків у Війську Запорозькому в кінці XIV - початку XVII ст. / Д. С. Ліщук // Науковий вісник Чернівецького університету. Історія. Політичні науки. Міжнародні відносини. Збірник наукових праць Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича. - Чернівці: Чернівецький національний університет, 2010. - Вип. 514-515. - С. 66-68.

7. Ліщук Д.С. Розвідувальне забезпечення військово - політичної діяльності Війська Запорозького у кінці XVI-першій чверті XVII ст. / Д. С. Ліщук. Матеріали VII Буковинської Міжнародної історико-краєзнавчої конференції, присвяченої 140-річчю заснування першого українського культурно - освітнього товариства на Буковині “Руська бесіда”, Чернівці, 27-28 листопада 2009р. - Чернівці : Рута, 2009. - С. 64-65.

8. Ліщук Д.С. Гетьман Петро Сагайдачний. Воїн. Полководець. Політичний діяч / Д.С. Ліщук. - Чернівці: Технодрук, 2007. - 32 с.

9. Ліщук Д.С. Козацька педагогіка / Д. С. Ліщук. - Чернівці: Золоті литаври, 2007. - 38 с.

10. Сідак В.С. , Ліщук Д. С. Козацький гарт: окремі аспекти військово-патріотичного виховання молоді / В. С. Сідак, Д. С. Ліщук. - К. : НАОУ, 2007. - 108 с.

Анотація

Ліщук Д.С. Розвідувальне забезпечення військової діяльності Війська Запорозького у кінці XVI - першій чверті XVII ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 20. 02. 22 - військова історія. - Національний університет оборони України. - Київ, 2010.

У дисертації на основі вивчення широкого кола архівних документів та наукових праць висвітлено побудову, форми і методи діяльності розвідувального компонента Війська Запорозького у кінці XVI - першій чверті XVII ст. Висвітлюються основні геополітичні, військово-політичні, соціальні фактори, які визначали завдання розвідувальної роботи. Показано місце розвідки в участі козацтва у боротьбі українського народу проти Корони Польської та захисті українських земель та Європи від Османської імперії, обстоюванні національно-релігійних прав українського народу. Розкрито місце розвідки у військовому мистецтві козацтва, форми і методи розвідувальної, застережної (контррозвідувальної) роботи під час ведення війни на суходільних та морських театрах воєнних дій, застосування дипломатичних каналів для збору інформації. Досліджено конкретні приклади застосування розвідки під час охорони кордонів України від татар, морських походів запорожців, у масштабних військових кампаніях проти Московської держави (1618 р. ) та під Хотином (1621 р. ). Подано науково обґрунтовані рекомендації із залучення розвідувально-бойового досвіду козацтва у підготовці особового складу розвідувальних органів та підрозділів Збройних Сил України, інших військових формувань.

Ключові слова: розвідка, контррозвідка, військове мистецтво, запорозьке козацтво, морські походи, міжнародні зв'язки, П. Сагайдачний.

Аннотация

Лищук Д.С. Разведывательное обеспечение военной деятельности Войска Запорожского в конце XVI - первой четверти XVII ст. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 20. 02. 22 - военная история. - Национальный университет обороны Украины. - Киев, 2010.

Диссертация посвящена исследованию организации, форм и методов разведывательного обеспечения военной деятельности Войска Запорожского в конце XVI - первой четверти XVII ст. с целью выявления его влияния на военное искусство украинского казачества.

Работа основана на документальных материалах фондов Российского государственного архива древних актов, Центрального государственного исторического архива Украины в г. Киеве, фондов рукописей Национальной библиотеки Украины им. В. Вернадского, Львовской научной библиотеки им. В. Стефаныка, трудах дореволюционных, советских, диаспорных и современных украинских историков и капитальных документальных изданиях.

Автор выявил комплекс геополитических, военно-политических и социально-политических факторов, которые детерминировали необходимость разведывательного обеспечения военно-политической деятельности Войска Запорожского.