Поняття про радіоактивне зараження місцевості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки молоді та спорту України

Державний вищий навчальний заклад

"Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана"

Кафедра регіональної економіки

Реферат

На тему: Радіоактивне зараження місцевості

Зайченко

Надія Сергіївна

Київ КНЕУ

2014

Зміст

Вступ

Поняття про радіоактивне зараження місцевості

Принципи поділу місцевості, що заражена радіоактивними речовинами, на зони

Коротка характеристика зон радіоактивного зараження

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Радіаційно-небезпечними називають об'єкти народного господарства, що використовують у своїй діяльності джерела іонізуючого випромінювання, або такі утворюються в процесі їхнього функціонування.

На даний час майже в 30 країнах світу експлуатується близько 450 атомних енергоблоків, з них 46 - у країнах СНД. Їхня загальна потужність становить більше 30 ГВт. Кількість електроенергії, що виробляється атомними електростанціями у світі складає близько 20%, у Європі її частка становить майже 35%.

За всю історію атомної енергетики в усьому світі було зареєстровано більше 300 аварійних ситуацій (за винятком СРСР). У СРСР, крім катастрофи на ЧАЕС, інші аварії були не оприлюднені.

Крім небезпеки, що створюють аварії на АЕС, існують ще багато різних джерел радіоактивного зараження. Вони безпосередньо зв'язані з видобутком урану, його збагаченням, переробкою, транспортуванням, збереженням і похованням відходів. Небезпечними є чисельні галузі науки і промисловості, що використовують радіоізотопи та інші джерела іонізуючих випромінювань. Це - ізотопна діагностика, рентгенівське обстеження хворих, рентгенівська оцінка якості технічних виробів та інші. Радіоактивними іноді можуть бути деякі будівельні матеріали.

Поняття про радіоактивне зараження місцевості

Радіоактивне зараження -- це забруднення території продуктами ядерної реакції. Радіоактивне зараження місцевості виникає в результаті випадання радіоактивних речовин із хмари ядерного вибуху під час її руху. Поступово осідаючи на поверхню землі, радіоактивні речовини створюють ділянку радіоактивного зараження, яка називається радіоактивним слідом.

Джерела радіоактивного зараження: ядерні вибухи, промислові комплекси з повним ядерним паливним циклом, атомна промисловість, неконтрольоване використання радіонуклідовмісних сировинних матеріалів, техногенні аварії (витік з ядерних реакторів, витік при перевезенні та зберіганні радіоактивних відходів, випадкових витоків промислових і медичних радіоактивних матеріалів) тощо.

Радіоактивно небезпечними є продукти поділу радіоактивних речовин (численні радіоактивні ізотопи). Розпад цих радіоактивних речовин супроводжується альфа, бета і гамма-випромінюваннями. Радіоактивне зараження місцевості характеризується рівнем радіації (потужністю дози), вимірюваним у рентгенах чи радах за годину (Р/год., рад/год.).

Основним джерелом забруднення місцевості є радіоактивні продукти поділу. Це суміш багатьох ізотопів різних хімічних елементів, які утворюються в процесі поділу ядерного заряду і радіоактивного розпаду цих ізотопів. При поділі ядер урану-235 і плутонію-239 утворюється майже 200 ізотопів 70 хімічних елементів. Більшість радіоізотопів належить до короткоживучих -- йод-131, ксенон-133, лантан-140, церій-141 та ін. з періодом напіврозпаду від кількох секунд до кількох днів. Стронцій-90, цезій-137, рубідій-10, криптон-8, сурма-125 та інші мають напіврозпаду від одного до кількох років. Радіоізотопи цезій-135, рубідій-В7, самарій-147, неодим-144 характеризуються надзвичайно повільним розпадом, який триває тисячі років.

Небезпека ураження місцевості може збережуться тривалий час Ї дні, тижні, місяці, а то й роки. Характер та ступінь зараження місцевості залежить від виду вибуху. Найбільш небезпечний наземний вибух. Адже внаслідок нього відбувається сильна так звана наведена активність. Вона збільшується за рахунок залучення частинок ґрунту в хмару вибуху.

Великий вплив на ступінь і характер забруднення місцевості мають метеорологічні умови. Вітер у верхніх шарах атмосфери сприяє розсіванню радіоактивного пилу на великі території і цим самим знижує ступінь забруднення місцевості. Сильний вітер у приземному шарі атмосфери частину радіоактивного пилу, який випав на поверхню землі, може підняти в повітря і перенести на іншу територію, що призведе до зменшення ступеня забруднення в даному районі, але збільшення території, забрудненої радіоактивними речовинами.

Під час дощу, снігу, туману ступінь забруднення в районі випадання опадів вищий, ніж у суху погоду. За таких умов протягом одного і того ж часу з дощем або снігом на поверхню землі осідає значно більше радіоактивних речовин. Але сніг ослаблює іонізуючі випромінювання (внаслідок екранізуючої дії) і рівень радіації зменшується. Випадання дощу сприяє перенесенню радіоактивних речовин у ґрунт, а на місцевості також знижується рівень радіації.

Нерівномірне забруднення території радіоактивними речовинами обумовлює і рельєф місцевості. У долинах, ярах, на берегах річок створюється щільне забруднення.

У лісових масивах рівень радіації на ґрунті менший, ніж на відкритій місцевості, тому що радіоактивний пил осідає на кронах дерев і випромінювання частково екранізується деревами. На листі, розміщеному високо і зовні крони дерев нагромаджується менше радіоактивних речовин, ніж на листі, розміщеному в середині крони і внизу. Листя, яке знаходиться в нижній зовнішній частині крони дерев, середньо забруднене радіоактивними речовинами.

Найбільше нагромаджується радіонуклідів у кронах лісових насаджень на узліссях з підвітряного боку і у дерев, які ростуть осторонь, одиничних, особливо на підвищених, відкритих вітрові місцях.

При повітряному і висотному вибухах вогненна куля не сягає поверхні землі. При цьому майже вся маса радіоактивних продуктів у вигляді дуже дрібних частинок прямує в стратосферу і лише невелика частина залишається в тропосфері, а з неї вони осідають на поверхню землі протягом 1 ? 2 місяців. Зі стратосфери вони випадають на землю протягом 5 ? 7 років. За цей час частинки можуть перенестись на великі відстані і розподілитися на величезних площах. Вважається, що вони не утворюють небезпечного зараження.

Рис. 1. Слід радіоактивної хмари наземного ядерного вибуху з рівнями радіації через 1 год. після вибуху

1 -- напрямок середнього вітру; 2 -- вісь сліду; А -- зона помірного забруднення; Б -- зона сильного забруднення; В -- зона небезпечного забруднення; Г -- зона надзвичайно небезпечного забруднення; B -- довжина сліду; L -- ширина сліду.

Форма сліду радіоактивної хмари залежить від напрямку і швидкості вітру. На рівнинній місцевості при незмінний по напрямку і швидкості вітрі радіоактивний слід має форму витягнутого еліпса. Ступінь радіоактивного зараження місцевості характеризується рівнем радіації на певний час після вибуху і експозиційної дозою радіації, отриманої за час від початку зараження до часу повного розпаду радіоактивних речовин. Рівнем радіації називається потужність експозиційної дози (Р / год) на висоті 0,7-1 м над зараженою поверхнею.

Принципи поділу місцевості, що заражена радіоактивними речовинами, на зони

Визначення зон радіоактивного зараження необхідне для планування дій працюючих на об'єкті, поведінці населення, ступені захисту підрозділів МНС, визначення заходів щодо захисту контингентів людей, кількості потерпілих внаслідок аварії. іонізуючий випромінювання зона ризик

Відповідно до вищевикладеного навколо АЕС встановлені наступні зони: санітарно-захисна - радіусом 3 км; можливого небезпечного забруднення - 30 км; зона спостереження - 50 км; 100-кілометрова зона для регламенту проведення захисних заходів.

Характер і масштаби радіоактивного забруднення місцевості при аваріях на АЕС залежать від типу реактора, ступеню його руйнування, метеорологічних умов, рельєфу місцевості і, головним чином, від характеру вибуху (тепловий чи ядерний).

При аварії на АЕС з тепловим вибухом і руйнуванням реактора відбувається викид радіонуклідів в атмосферу, гідросферу і літосферу, що обумовлює радіоактивне забруднення довкілля та опромінювання працюючого персоналу і населення.

Зони радіоактивного забруднення на місцевості під час теплового вибуху характеризуються значними рівнями радіації.

Вони поділяються на зони: відчуження, безумовного відселення, гарантованого (добровільного) відселення і підвищеного радіоекологічного контролю.

Аварія з повним руйнуванням реактору на атомній електричній станції і його ядерним вибухом може відбуватися внаслідок стихійного лиха, падіння літаючого апарату на атомну електричну станцію, дії вибуху звичайних чи ядерних боєприпасів у воєнний час або диверсії.

На території сліду радіоактивної хмари такого вибуху, як і при наземному ядерному вибуху, виділяють зони: надзвичайно небезпечного забруднення (зона Г), небезпечного забруднення (зона В), сильного забруднення (зона Б), помірного забруднення (зона А), радіаційної небезпеки (зона М).

Радіоактивному зараженню при ядерних вибухах піддається не лише район, що прилягає до місця вибуху, але й місцевість, що віддалена від нього на багато десятків і навіть сотень кілометрів.

При цьому на великих площах виникають зони зараження, що становлять небезпеку для населення та працівників об'єкту, на якому стався вибух.

Найсильніше радіоактивне зараження місцевості відбувається при підземних, наземних вибухах, теплових аваріях на атомних електростанціях та інших атомних об'єктах.

Коротка характеристика зон радіоактивного зараження

Зона відчуження Ї це територія з якої проводиться евакуація населення негайно після аварії і на ній не здійснюється господарська діяльність.

Зона безумовного відселення Ї це територія, навколо АЕС, на якій щільність забруднення ґрунту довговічними радіонуклідами (цезію дорівнює 15,0 Кі/км ² і більше, або стронцію ? 3,0 Кі/км² і більше, або плутонію ? 0,1 Кі/км² і більше), де розрахована ефективна доза опромінювання із урахуванням коефіцієнту міграції радіонуклідів в рослини перебільшує 5 мЗв (0,5 бер) на рік.

Зона гарантованого (добровільного) відселення Ї це територія, на якій щільність забруднення ґрунту радіонуклідами (цезію від 5,0 до 15,0Кі/км², стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км², плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км²), де ефективна доза опромінювання із урахуванням коефіцієнту міграції радіонуклідів в рослини та інших факторів може перебільшити 0,5 мЗв (0,05бер) на рік.

Зона підвищеного радіоекологічного контролю -- це територія із щільністю забруднення ґрунту радіонуклідами (цезію від 1,0 до 5,0 Кі/км², стронцію від 0,02 до 0,15 Кі/км², плутонію від 0,005 до 0,01 Кі/км²), де ефективна доза опромінювання із урахуванням коефіцієнту міграції радіонуклідів в рослини та інших факторів може перебільшити ,5мЗв (0,05 бер) на рік.

За ступенем небезпеки заражену місцевість по сліду викиду РР і поширення радіоактивної хмари поділяють на 5 зон:

1) зону М - зону радіаційної небезпеки; потужність поглиненої дози опромінювання (Рп) на її зовнішньому кордоні становить14 мрад за годину;

2) зону А - зону помірного зараження, Рп на її зовнішньому кордоні дорівнює 140 мрад за годину;

3) зону Б - зону сильного зараження, забруднена місцевість характеризується величиною Рп, що становить 1,4 рад за годину і більше;

4) зону В - зону небезпечного зараження - на зовнішньому кордоні Рп = 4,2 рад/год.;

5) зону Г - зону надзвичайно небезпечного зараження; у цій зоні Рп не менше 14 рад/год.

Додаткова характеристика даних зон радіаційного забруднення наведено у таблиці1.

Таблиця 1

Висновок

Оскільки, визначення зон радіоактивного зараження необхідне для планування дій працюючих на об'єкті, поведінці населення, ступені захисту підрозділів МНС, визначення заходів щодо захисту контингентів людей, кількості потерпілих внаслідок аварії, то поділ на зони місцевості, що заражена радіоактивними речовинами, є вкрай необхідним та корисним. Адже від правильності та оперативності даного процесу залежать здоров'я та, найголовніше, життя людей, особливості подальшого господарювання на прилеглих територіях до радіаційної місцевості тощо.

Список використаної літератури

1. Стеблюк М.І. Цивільна оборона та цивільний захист: Підручник / М.І. Стеблюк. ? 3-тє вид., стер. ? К.: Знання, 2013. ? 487 с.

2. Електронний ресурс www.udau.edu.ua/assets/files/zbirniki/monographs/Nadzvichajnisityacii_Conko.pdf

3. Стеблюк М.І. Цивільна оборона: Підручник. ?К.: Знання, 2006. ? 487 с.

4. Панкратов О.М., Міляєв О.К. Безпека життєдіяльності людини у надзвичайних ситуаціях: навч. Посібник. - К.:КНЕУ, 2005. - 232с.

Размещено на Allbest.ru