Організація захисту населення

Размещено на http://allbest.ru

Міністерство освіти та науки України

Київська державна академія водного транспорту

ім. гетьмана Петра Конашевича - Сагайдачного

Реферат

Організація захисту населення

З ДИСЦИПЛІНИ

«Цивільний захист»

Виконав:

студент 6 курсу

Гогін М.В.

Перевірив:

викладач

Київ - 2013



Система захисних споруд

Укриття в захисних спорудах - основний і найбільш надійний спосіб захисту від усіх вражаючих факторів. Цей спосіб передбачає застосування системи захисних споруд, які відповідають можливому характеру обстановки і вимогам захисту категорій населення.

Систему захисних споруд становлять сховища в категорійованих містах і на найважливіших об`єктах господарювання, протирадіаційні укриття (ПРУ) у некатегорійованих містах і сільській місцевості, а також пристосовані для цієї мети метрополітен, підземні гірничі виробки, природні пустоти, найпростіші укриття у вигляді відкритих і перекритих укриттів у вигляді щілин. Найважливішими напрямками у підвищенні надійності захисту є завчасне розгортання будівництва захисних споруд з метою забезпечення ними всього населення.

Комплекс заходів щодо укриття населення включає будівництво захисних споруд, підтримку їх у готовності в мирний час і організацію використання цих споруд для захисту населення. Крім того, передбачається організація прискореного будівництва частини споруд для укриття всього населення при загрозі нападу супротивника.

Будівництво і нагромадження фонду захисних споруд, а також пристосування і використання для укриття населення різних будинків і споруд, підвальних й інших заглиблених приміщень, метрополітенів, гірничих виробок і природних пустот є найважливішими інженерно-технічними заходами Цивільної оборони (ІТЗ ЦО) й створення матеріальної бази для організації захисту населення в НС мирного і воєнного часу.

Фонд захисних споруд створюється і підтримується в стані необхідної готовності в мирний час.

Для ефективного використання захисних споруд у воєнний час плануються і підготовлюються заходи щодо приведення їх у повну готовність, щодо організації заповнення споруд людьми та їх життєзабезпеченню. Особливе значення при організації укриття має швидкість оповіщення населення і заповнення захисних споруд людьми.

Відповідно до вимог “Норм проектування ІТЗ ЦО” усі захисні споруди повинні використовуватися в мирний час для потреб народного господарства й обслуговування населення, що істотно підвищує ефективність капітальних вкладень. Вони можуть використовуватися під приміщення:

§ культурного і санітарно-побутового обслуговування населення (навчальні кабінети, гардероби, душові);

§ виробничі - у тих випадках, якщо технологічні процеси не супроводжуються виділенням шкідливих для людей парів і газів і не вимагають природного освітлення;

§ торгівлі і суспільного харчування;

§ об`єктів спортивного призначення;

§ складів різного призначення;

§ гаражів для автомобілів тощо.

В усіх випадках повинні передбачатися заходи, які забезпечують своєчасне приведення захисних споруд у готовність до надійного укриття людей. Потреба в захисних спорудах визначається, виходячи з необхідності укриття всіх робітників та службовців за місцем їх роботи і за місцем проживання, усього непрацюючого населення - за місцем проживання, а також забезпечення укриття населення категорійних міст у місцях можливого скупчення людей при евакуації і захисті особового складу формувань ЦО під час ведення рятувальних робіт.

Призначення і класифікація сховищ

Сховищами називають захисні споруди герметичного типу, які забезпечують колективний захист від дії вражаючих факторів сучасної зброї, від впливу високих температур і продуктів горіння при пожежах, від ОР і СДОР, від радіоактивних речовин і біологічних засобів. Вони повинні забезпечувати надійне укриття людей щонайменше протягом двох діб. Захист людей від впливу ударної хвилі забезпечується міцними загороджувальними конструкціями і установкою противибухових пристроїв у системі вентиляції; захист від отруйних речовин, радіоактивного пилу і біологічних засобів досягається шляхом оснащення системи фільтровентиляції спеціальним устаткуванням (протипиловими фільтрами, фільтрами - поглиначами).

Сховища класифікуються: по захисних властивостях, місткості (сумі місця для сидіння та лежання), за місцем розташування, забезпеченням фільтровентиляційним обладнанням, термінами будівництва.

За ступенем захисту ударної хвилі й у залежності від коефіцієнтів захисту (К_зах) від г- і нейтронного випромінювання їх поділяють на 4 класи.

Сховища 1-го класу розраховані на надлишковий тиск у фронті ударної хвилі не менше 5 кгс/см² (500 кПа) і мають К_зах не менше 5000; сховища 2-го класу повинні витримувати надлишковий тиск не менше 3 кгс/см² (300 кПа) і послаблювати зовнішні г- і нейтронне випромінювання не менше, ніж в 3000 разів; сховища 3-го класу розраховані на надлишковий тиск не менше 2 кгс/см² (200 кПа) і К_зах 2000; сховища 4-го класу розраховані на надлишковий тиск не менше 1 кгс/см² (100 кПа) і мають К_зах = 1000.

За місткістю сховища можуть будуватися на 150, 300, 600, 900, 1200, 1500, 1800, 2100, 2500, 300 чоловік і більше.

Будівництво сховищ меншої місткості допускається у виняткових випадках при малій кількості працюючих. На підприємствах, в установах і організаціях, які мають чисельність працюючої зміни 50 чол. і менше, можуть будуватися сховища, що забезпечують колективний захист групи людей. сховище захисний споруда радіоактивний

За місцем розташування сховища можуть бути вбудовані і окремі. Вбудовані створюються в підвальних поверхах і заглиблених приміщеннях виробничих та допоміжних промислових підприємств, громадських і житлових будівель. Однак можуть створюватися і сховища, вбудовані в перші поверхи будівель і споруд. Окремі сховища будуються тільки в тих випадках, коли нема можливості мати вбудовані, наприклад, на об`єктах, які не ведуть нового будівництва.

Для забезпечення фільтровентиляційним обладнанням сховища можуть бути з фільтровентиляційним обладнанням промислового виготовлення або зі спрощеним обладнанням з підручних матеріалів.

За часом будівництва сховища бувають: збудовані завчасно в мирний час і такі, що будуються швидко при загрозі нападу.

Вимоги до сховищ

Сховища повинні забезпечувати захист людей від усіх вражаючих факторів; будуватися на ділянках місцевості, які не затоплюються; мати входи і виходи з таким же ступенем захисту, що й основні приміщення, а на випадок обвалу - аварійні виходи; мати вільні підходи, де не повинно бути вибухонебезпечних матеріалів або матеріалів, які сильно димлять; мати основні приміщення висотою не менше 2,2 м і рівень підлоги, який лежить вище рівня грунтових вод не менше ніж на 20 см.

Фільтровентиляційне обладнання сховища повинно очищувати повітря від усіх шкідливих домішок і забезпечувати подачу чистого повітря в межах установлених норм.

Використання сховищ у мирний час для потреб народного господарства не повинно порушувати їх захисних властивостей. Переведення приміщень на режим укриттів у НС необхідно здійснюватися в мінімально короткі терміни.

Сховища повинні забезпечувати створення необхідних санітарно-гігієнічних умов для людей.

Основними показниками цих умов є вміст вуглекислого газу, температура і вологість повітря. Повітря має містити не більше 1% вуглекислого газу (гранично допустима концентрація дорівнює 3%), мати відносну вологість не більше 70% (гранично допустима - 80%) і температуру повітря не вище 23^оС (гранично допустима - + 31^оС).

Будова сховища

Приміщення сховищ поділяються на основні та допоміжні. До основних належать відсіки (приміщення для людей і тамбур - шлюзи, до допоміжних - фільтровентиляційні камери (ФВК), санітарні вузли, захищені дизельні електростанції (ДЕС), захищені входи і виходи).

Кількість входів у сховище визначається з розрахунку один вхід розміром 80 х 180 см на 200 чоловік; але й для сховищ малої місткості бажано мати 2 входи.

Вони мають розташовуватися на протилежних сторонах. Захист від потрапляння у сховище через вхід радіоактивних і ОР забезпечується обладнанням тамбурів. Двері повинні мати гумові прокладки і клинові затвори, які забезпечують щільне притискання полотна дверей до коробки. Аварійний вихід робиться у вигляді підземної галереї розміром у поперечнику 90 х 130 см з виходом на територію, яка не завалюється, через вертикальну шахту, що закінчується оголів`ям (оголів`я - верхня частина шахти аварійного виходу або системи повітропостачання; для запобігання потрапляння в шахту атмосферних опадів і сторонніх предметів обладнується козирком). Вихід у галерею закривається захисно-герметичними ставнями, які встановлюються із зовнішнього і внутрішнього боків стіни.

Оголів`я аварівного виходу повинне бути віддалене від оточуючих будинків на відстань, що становить не менше половини висоти будинку плюс 3 м, виступати над поверхнею землі на 1,2 - 1,5 м; в кожній його стіні повинен бути отвір розміром 0,6 х 0,8 м; обладнаний жалюзійними гратами, які відчиняються всередину.

Постачання сховищ зовнішнім повітрям повинно забезпечуватися у двох режимах: у режимі чистої вентиляції та у режимі фільтровентиляції. У сховищах, розташованих у пожежонебезпечних районах, у зонах катастрофічного затоплення, на радіаційно та хімічно небезпечних об`єктах, передбачений третій режим - режим регенерації повітря, яке міститься усередині сховища, по замкнутому циклу.

Кількість зовнішнього повітря, яке подається в сховище у режимі чистої вентиляції, встановлюється в залежності від температури цього повітря в межах 8 - 13 м³/год на людину, в режимі фільтровентиляції - 2м³/год на одну людину і 5 м³/год на одного працюючого в приміщенні пункту управління.

Переключення системи вентиляції з одного режиму на інший здійснюється за допомогою герметичних клапанів і вентиляторів.

У режимі чистої вентиляції зовнішнє повітря очищається від пилу, в тому числі і від радіоактивного, а в режимі фільтровентиляції -- від радіоактивного пилу, ОР і біологічних засобів.

Для очищення повітря від радіоактивного пилу використовуються протипилові фільтри різної конструкції, зокрема масляний сітчастий. Він являє собою набір металевих сіток, зібраних у пакет розміром 520х520х80 мм. Сітки просочуються веретенним маслом. При проходженні повітря через фільтр пил, що міститься в повітрі, прилипає до масляної плівки на сітці. Продуктивність однієї комірки масляного фільтра 1000-1300 м 3/год при аеродинамічному опорі від 3 до 8 мм водяного стовпчика.

Протипилові фільтри встановлюють у приміщенні (камері) відділеному від основних приміщень сховища капітальною стіною. Це забезпечує захист людей, які укриваються від впливу випромінювань радіоактивних речовин, що накопичуються у фільтрах.

Очищення повітря від ОР і бактеріальних засобів здійснюється у фільтрах-поглиначах типу ФП-100, ФП-200, ФП-300 та ін., встановлюваних у фільтровентиляційній камері. Працює фільтр-поглинач за принципом фільтруючого протигаза. Зовнішнє повітря надходить у фільтр через один з центральних отворів, проходить через картонний фільтр і шар вугілля-каталізатора, де очищається від ОР і бактеріальних засобів, та виходить через бічний отвір. Продуктивність фільтра-поглинача залежить від його розміру.

Третій режим вентиляції -- регенерація внутрішнього повітря в сховищі по замкнутому циклу -- може здійснюватись за допомогою регенеративних патронів типу РП-100 або регенеративних установок РУ-150/б.

Відпрацьоване повітря-видаляється зі сховища через витяжні канали, у яких, крім противибухових пристроїв, встановлюються ще й клапани надлишкового тиску. Для боротьби з надлишком тепла в сховищах (у необхідних випадках) передбачаються додаткові заходи, наприклад, застосування повітроохолоджувальних установок або кондиціонерів, збільшення поверхні загороджувальних конструкцій (стін, перекриттів) з можливим збільшенням площі підлоги на одну людину 0,75 м2, збільшення обсягу повітро-подачі в режимі-фільтровентиляції до 5 м/год на одну людину.

У тепловому балансі враховуються тепловиділення від людей, електричного освітлення, пристроїв регенерації повітря і поглинання тепла загороджувальними конструкціями.

Кількість тепла і вологи при розрахунках слід приймати:

§ від однієї людини: тепловиділення -- 420 кДж/год, волого-виділення--80 г/год;

§ від регенеративних патронів РП-100: тепловиділення -- 63 кДж/год. вологовиділення -- 14 г/год (на одну людину).

Тепловиділення від електричного освітлення (в кДж/год) визначається за формулою:

Q_теп = 860 х N_пот,

де N_пот - сумарна потужність джерел освітлення, кВт.

Електропостачання повинне здійснюватися від зовнішньої мережі міста (об'єкта), а при необхідності ще й від захищеного джерела - дизельної електростанції.

У випадку припинення електропостачання від зовнішньої мережі (і відсутності ДЕС) у сховищах передбачається аварійне освітлення від переносних електричних ліхтарів, акумуляторних батарей, велогенератора й інших джерел. Користуватися свічками і гасовими ліхтарями можна, сіле тільки за умови достатньої вентиляції.

Сховище повинне мати телефонний зв'язок з пунктом управління підприємства і гучномовець, підключений до міської чи місцевої (об'єктової) радіотрансляційної мережі.

Водопостачання і каналізація сховищ здійснюються на базі міських і об'єктових водопровідних та каналізаційних мереж. Однак на випадок їх руйнування в сховищі повинні створюватися аварійні запаси води і приймачі фекальних вод.

Для зберігання аварійного запасу води використовуються проточні напірні резервуари або безнапірні баки, обладнані знімними кришками, клапанами і покажчиками рівня води. Мінімальний запас води в проточних ємностях повинен бути для пиття, 6 л для санітарно-гігієнічних потреб -- 4 л на людину на весь розрахунковий термін перебування, а в сховищах місткістю 600 чол. і більше -- додатково для цілей пожежогасіння 4,5 м³.

У сховищі передбачається опалення від загальної опалювальної системи будинку (теплоцентралі об'єкта). При розрахунку системи опалення температуру приміщень сховищ у холодний час приймають +10°С, якщо за умовами експлуатації їх у мирний час не потрібно вищих температур.

Трубопроводи різних систем життєзабезпечення усередині сховища забарвлюють у відповідні кольори: білий - повітро-забірні труби режиму чистої вентиляції; жовтий -- повітрозабірні труби режиму фільтровентиляції; червоний -- трубопроводи режиму вентиляції по замкнутому циклу; чорний -- труби електропроводки; зелені -- водопровідні труби; коричневі -- труби системи опалення.

У приміщеннях для людей встановлюються дво- чи триярусні нари: нижній ярус - місця для сидіння з розрахунку 0,45-0,45 м на одну людину, для лежання з розрахунку 0,55 х 1,8 м на одну людину. Висота лав для сидіння повинна бути 0,45 м, а відстань по вертикалі від стелі до місця для лежання -- не менше 1,1 м.

Кількість місць для лежання залежить від висоти сховища і повинна бути не менше 20% від загальної місткості.

Крім розглянутого внутрішнього устаткування, сховище оснащується різним протипожежним, санітарним та іншим устаткуванням. При експлуатації сховищ необхідно організовано, швидко і чітко їх заповнити людьми за сигналом. Загальний час, необхідний для заповнення захисної споруди:

де l₁, l₂ - довжина характерних ділянок маршруту (горизонтальна поверхня, сходи тощо), м; для спрощення розрахунків перехід по сходах на один поверх можна порівняти до потроєної висоти поверху:

V₁, V₂ - швидкість руху на відповідних ділянках шляху, м/хв;

Т_n - час, який витрачається на проходження через вхідний отвір у споруду, хв;

T_p - час, який витрачається людиною на виконання мінімально необхідних дій при оголошенні сигналу (збір, виключення верстатів, електроосвітлення, одягання тощо) до початку руху по споруді. Звичайно на це витрачається 1,5-2 хв.



Швидкобудівні сховища

Швидкобудівні сховища (ШБС), так само як і збудовані завчасно, повинні мати приміщення для людей, місця для розміщення найпростішого промислового обладнання, санвузли, аварійний запас води, входи і виходи, аварійний вихід.

У сховищах невеликої місткості санвузол і ємністю для викидів можна розміщувати в тамбурі, можливо і баки з водою -- там, де будуть розміщуватися люди. Для будівництва ШБС найкраще застосовувати збірний залізобетон, наприклад, елементи колекторів інженерних споруд міського підземного господарства.

Щоб дотримати високий ступінь захисту сховища, на його входах треба обов'язково ставити надійні захисно-герметичні двері, розраховані на сприйняття таких же самих навантажень, як і основні конструкції сховища. Внутрішнє обладнання ШБС включає заходи подачі повітря, піщані і тканинні (фільтри, бачки для води, ємності для фекалій і викидів, засоби захисту повітрозабірпих і витяжних отворів, прилади освітлення, а також нари або лави для розміщення людей.

Як засоби подачі повітря використовують різні вентилятори, в тому числі вентиляторні установки з велосипедним приводом і установки з міхмішками (ковальський міх).

Для очищення повітря від радіоактивних речовин і бактеріальних засобів можна використовувати гравійно-піщані або шлакові фільтри, а для очищення від пилу тканинні.

Захист повітрозабірних і витяжних каналів від проникання ударної хвилі здійснюється за допомогою малогабаритних захисних секцій МСУ-М, дерев'яних і металевих дефлекторів (типу ДЗУ або ЗУ).

Для зберігання запасів води використовуються бачки, бочки та інші ємності, які можуть бути внесені у сховище. Санвузол обладнується в спеціальному приміщенні, відмежованому від людей. Нари і лави обладнуються з щитів і стояків.

Для освітлення можуть використовуватися батарейні або акумуляторні ліхтарі і лампи з розрахунку не менше одного світильника на 50 чоловік. Як аварійне освітлення можна використовувати свічки.

Протирадіаційні укриття

ПРУ захищають людей від зовнішнього і нейтронного випромінювання і безпосереднього потрапляння радіоактивного пилу, крапель отруйних речовин і аерозолів бактеріальних засобів в органи дихання, на шкіру і одяг, а також від світлового випромінювання ядерного вибуху. При відповідній міцності конструкції ПРУ можуть частково захищати людей від дії ударної хвилі ядерного вибуху і уламків зруйнованих будівель.

За ступенем захисту від радіоактивного опромінення і ударної хвилі їх поділяють на сім груп.

Швидкі ПРУ можна використовувати і наземні поверхи будівель і споруд. Найбільш придатні для цього кам'яні і цегляні будівлі, які мають капітальні стіни і невеликі площі отворів. Перші поверхи багатоповерхових кам'яних будинків ослаблюють радіацію в 7 разів, а верхні (за винятком останнього) -- в 50 разів. Завчасно збудовані ПРУ за місткістю не обмежуються, обґрунтована мінімальна місткість -- 5 чол.

В ПРУ передбачають основні та допоміжні приміщення.

До основних відносять приміщення для людей, до допоміжних - санітарні вузли, вентиляційні камери, тамбури, приміщення для зберігання забрудненого верхнього одягу та їн.

Площа приміщення для розміщення людей розраховується, виходячи з норми на одну людину 0,4-0,5 м. Висоту приміщені ПРУ в будівлях, що проектуються приймають не менше як 1,9 м. Основні приміщення ПРУ обладнують дво- або триярусними нарами, лавами для сидіння і полицями для лежання. При розміщенні ПРУ в підвалах, підпіллях, гірничих виробках, погребах та інших заглиблених приміщеннях висотою 1,7-1,9 м і менше передбачають одноярусне розташування нар. В ПРУ розбляться не менше двох входів, розташованих у протилежних сторонах укриття під кутом 30° один до одного.

На входах встановлюють звичайні двері, які ущільнюються в місцях примикання до дверних коробок. Укриття людей в ПРУ не регламентується за часом так чітко, як їх укриття в сховищах, тому пропускну здатність входів можна не ставити в залежність від місткості укриття.

Для герметизації приміщень, призначених для захисту людей, ретельно замазують усі тріщини, щілини, отвори в стелях, стінах, вікнах, дверях, місцях введення труб опалення і водопостачання.

Двері оббивають товстю, руберойдом, лінолеумом, іншими щільними матеріалами, а їх краї -- пористою гумою: підготовані таким чином вони повинні бути щільно зачинені (притиснуті).

Водопостачання в ПРУ (якщо є можливість) забезпечується від водопровідної мережі. Створюється також аварійний запас води у відповідних ємностях (відра з кришками, бачки) з розрахунку 3-4 літра на добу на одну людину.

Освітлення обладнується від загальної електромережі, при відсутності використовують акумулятори, велогенераторн, кишенькові і ручні електроліхтарі, свічки. Опалення здійснюється від загальної опалювальної системи, печей і різних інших теплових приладів, в тому числі й електронагрівальних. В ПРУ необхідно мати телефон і гучномовець; підключений до міської або місцевої радіотрансляційної мережі.

Найважливішим елементом, що забезпечує захисні властивості ПРУ є матеріал, який використовується для їх перекриття, і товщина насипу шару грунту або нарощування шару льоду в зимовий час. Шар ослаблення з проникаючою радіацією для деяких матеріалів має величину: для води - 23, деревини -- 33, ґрунту -- 13, цегляної кладки -- І 4,4, льоду -- 26, скла -- 16,5, бетону -- 10, заліза, броні, сталі -- 3,0, свинцю -- 2,0, склопластику -- 12,0 см.

Найпростіші укриття

Найпростіші укриття -- траншеї -- будуються і обладнуються при загрозі воєнних конфліктів повсюдно для тієї частини населення, яка не забезпечена захисними спорудами. Траншеї можуть бути відкритими і перекритими.

Якщо люди укриваються в простих, відкритих траншеях, то вірогідність їх ураження ударною хвилею, світловим випромінюванням і проникаючою радіацією ядерного вибуху зменшиться в 1,5-2 рази порівняно з перебуванням на відкритій місцевості; опромінення людей в результаті радіоактивного зараження місцевості зменшиться в 2-3 рази, а після дезактивації заражених траншей -- у 20 разів і більше.

У перекритій траншеї захист людей від світлового випромінювання буде повний, від ударної хвилі збільшиться в 2,5-3 рази, а від проникаючої радіації і радіоактивного зараження місцевості при товщині ґрунтового насипу зверху перекриття 60-70 см -- в 200-300 разів.

Перекрита щілина захищає людей від безпосереднього потрапляння на шкіру і одяг радіоактивних речовин та біологічних засобів, а також від ураження уламками будівель, споруд, які руйнуються. Але найпростіші укриття не забезпечують захист органів дихання від отруйних речовин і біологічних засобів. Довжина траншеї визначається кількістю людей. При розміщенні людей сидячи її довжина визначається з розрахунку 0,5 0,6 м на одну людину. В траншеях можна передбачати і місця для лежання з розрахунку 1,5-1,7 м на одну людину.



Планування та організація евакуаційних заходів

Планування евакуації -- одне з найважливіших завдань штабів ЦО всіх ступенів. У масштабі міста проведення евакуаційних заходів планується штабом ЦО міста. Основний документ, який визначає обсяг, зміст, терміни проведення заходів щодо розосередження й евакуації населення і порядок з виконання, це план ЦО (розділ про захист населення). Виписки з цього плану доводяться до відома штабів ЦО міських районів і об'єктів народного господарства в тій мірі, що їх стосується.

Вихідними даними для планування евакуації населення міста є:

§ загальна чисельність проживаючих у місті;

§ кількість підприємств, установ, навчальних закладів, науково-дослідних інститутів та інших установ і організацій:

§ кількість робітників та службовців, що підлягають розосередженню разом із членами їхніх родин;

§ кількість тих, хто підлягає евакуації;

§ кількість населених пунктів сільської місцевості і приміщень у них, придатних для розташування людей, установ і організацій; їх санітарний стан;

§ наявність залізничних, автомобільних і водних шляхів та їх пропускна здатність;

§ кількість залізничних станцій і платформ, пристаней і причалів, пунктів посадки і висадки; стан мостів: можливості підвищення пропускної здатності доріг і водних шляхів;

§ наявність у місті та у заміській зоні медичних установ, медичного персоналу, медикаментів і профілактичних засобів; можливості медичного забезпечення населення на збірних пунктах, на шляху проходження й у районах розміщення евакуйованих;

§ наявність і розміщення запасів продовольства та предметів першої необхідності; кількість і пропускна здатність підприємств громадського харчування; наявність хлібозаводів, пекарень та їх продуктивність; можливість організації рухомих пунктів харчування; порядок доставки продовольства і предметів першої необхідності;

§ наявність захисних споруд, їх місткість і захисні властивості;

§ наявність матеріалів і конструкцій для будування БВУ і ПРУ;

§ наявність і місця збереження індивідуальних засобів захисту, порядок і термінів забезпечення ними тих, кого евакуюють;

§ наявність водойм, їх характеристика, можливості і терміни будівництва нових:

§ метеорологічні умови, характерні для даної місцевості;

§ можливості виникнення зон катастрофічного затоплення;

На підставі плану евакуації в ході підготовки до його здійснення:

§ створюються і підтримуються в постійній і готовності пункти управління, засоби зв`язку й оповіщення:

§ підготовляються усі види транспорту, станції і пункти посадки та висадки, транспортні і пішохідні маршрути, ППЕ і райони розміщення в заміській зоні;

§ виявляються приміщення і споруди, придатні для використання їх як ПРУ;

§ будуються та обладнуються джерела водопостачання;

§ підготовляється і виконується ряд інших заходів, які сприяють успішному проведенню розосередження й евакуації.

Проведення евакуації

Евакуація проводиться за рішенням Кабінету Міністрів України і здійснюється органами виконавчої влади. Рішення на проведення екстреної евакуації можуть прийняти начальники ЦО об'єкта, району, міста. Підготовча й організаційна робота з проведення евакуації покладається на штаби ЦО і евакооргани.

Одержавши розпорядження про проведення евакуації, штаби ЦО об'єктів народною господарства разом з евакуаційними комісіями:

§ уточнюють чисельність робітників, службовців і членів їхніх родин, що підлягають розосередженню й евакуації. номери залізничних ешелонів, автомобільних колон і пішохідних маршрутів, виділених об'єкту за планом;

§ терміни прибуття на збірний евакуаційний пункт;

§ оповіщають і організовують збір робітників, службовців і членів їхніх родин;

§ надають допомогу ЗЕП відносно реєстрації і посадки тих, кого евакуюють, на транспорт, а також у формуванні і відправленні піших колон;

§ допомагають місцевим органам у районах розосередження й евакуації розміщувати прибуваюче населення.

Начальники ЗЕП з одержанням розпорядження про початок проведення евакуаційних заходів:

§ приводять ЗЕП у готовність до прийому евакуйованих;

§ встановлюють зв'язок з начальниками станцій, портів, пристаней і пунктів посадки, а також зі штабами ЦО об'єктів, приписаних до даного ЗЕП;

§ уточнюють порядок відправлення робітників та службовців підприємств, установ і організацій, номери виділених залізничних ешелонів (автоколон, суден), час їхньої подачі і відправлення, номери пішохідних маршрутів, склад піших колон і вихідні пункти.

Забезпечення евакуації

Транспортне забезпечення розосередження евакуації включає: вивезення населення, установ і організацій у райони евакуації, вивезення матеріальних цінностей; перевезення робочих змін з районів евакуації в місто на підприємства і назад.

Штаб ЦО об'єкта одержує від вищестоячого штабу виписку із плану евакуаційних заходів, в котрій зазначено, які транспортні засоби виділяються об'єкту, їх місткість, час подачі, місце посадки, час відправлення, місце і час висадки.

Перевезення автотранспортом плануються й організовуються начальником автотранспортної служби міста, який розробляє план перевезень, узгоджує його з начальником ЦО міста і доводить до виконавців розпорядження, у якому вказується:

§ кому, куди, у якій кількості й у чиє розпорядження виділити транспортні засоби, місце призначення та мету перевезень;

§ порядок та терміни устаткування транспортних засобів для перевезень;

§ маршрути руху і терміни прибуття транспортних засобів;

§ порядок забезпечення автомобільного транспорту паливно-мастильними матеріалами і запасними частинами;

§ порядок і місце ремонту транспорту.

Для перевезення людей виділяються автобуси, легкові та вантажні автомашини, у тому числі і самоскиди; вантажні автомашини і самоскиди обладнуються сидіннями.

На базі автотранспортних підприємств міста створюються автоколони у складі 20-30 автомобілів, призначаються начальники автоколон, а на машинах -- старші автомашин. При плануванні роботи автоколон бажано передбачати, щоб кожна здійснювала перевезення на одному маршруті. При розрахунках автотранспорту, необхідного для перевезення тих, кого евакуюють, виходять з пасажиромісткості машин.

З одержанням розпорядження про початок розосередження й евакуації автоколони прибувають на ЗЕП і подаються для посадки людей. По закінченні посадки виходять на свої маршрути і доставляють людей у призначені пункти висадки, потім повертаються на ЗЕП для виконання наступних рейсів. Управління автотранспортними перевезеннями на маршруті здійснюється диспетчерськими пунктами, які організовуються по одному на кожному маршруті.

Матеріальне забезпечення включає, головним чином, постачання евакуйованого населення продовольством і предметами першої необхідності. Організація його покладається на заступника начальника об'єкта з матеріально-технічного забезпечення, що спільно зі службами ЦО міського та сільського районів підготовляє необхідні умови для постачання матеріальними засобами робітників та службовців об'єкта і членів їх родин у заміській зоні, а також організовує харчування працюючої зміни на об'єкті.

Забезпечення продовольством та предметами першої необхідності у заміській зоні організовується через місцеві торгові організації, мережі громадського харчування і побутового обслуговування.

Міські підприємства торгівлі, громадського харчування і побутового обслуговування одночасно з розосередженням і евакуацією населення вивозяться в заміську зону і використовуються для розширення і збільшення пропускної здатності сільських мереж.

Харчування працюючих змін підприємств, які продовжують виробничу діяльність у місті, організовується в наявних на об'єктах їдальнях. Постачання їдалень продуктами здійснюється службою торгівлі і харчування міста (міського району), яка створює необхідні для цього запаси продовольства в межах установлених норм.

На пішохідних маршрутах для забезпечення евакуйованих слід передбачати організацію рухомих пунктів харчування і водопостачання, а в зимовий час -- і пунктів обігріву.

Постачання питною водою у заміській зоні здійснюється в основному з артезіанських колодязів, шахтних, трубчастих та інших закритих джерел.

Медичне обслуговування евакуйованого населення здійснюється через існуючу мережу лікарень, поліклінік і медпунктів сільської місцевості, розширювану за рахунок міських лікувальних установ, що вивозяться. Для збільшення персоналу лікарень і поліклінік залучаються лікарі й інші медпрацівники з числа евакуйованих.

На період проведення евакуаційних перевезень населення медична служба ЦО виділяє на пункти збору і посадки медичний персонал. Для надання медичної допомоги в дорозі на кожен залізничний ешелон, автоколону чи пішу колону виділяються медпрацівники, переважно з числа евакуйованих; у ППЕ й у пунктах висадки медичними службами сільських районів створюються медпункти.

На підприємствах, що продовжують виробничу діяльність у місті, медичне обслуговування працюючих змій організовується начальниками медичних служб об'єктів. Лікарська допомога забезпечується медичними установами, що залишаються в місті, стаціонарне лікування проводиться в лікарнях заміської зони.

Інфекційні хворі, а також підозрілі на захворювання і контакти, які вони мали з ними, негайно ізолюються й евакуюються спеціальним транспортом у найближчу інфекційну лікарню з дотриманням суворого протиепідемічного режиму.

Інженерне забезпечення розосередження й евакуації включає:

Ш забезпечення утримання і ремонту доріг,

Ш бруківки дорожніх споруд,

Ш устаткування пунктів посадки і висадки, колонних шляхів на пішохідних маршрутах,

Ш побудову пішохідних переходів на водних перешкодах,

Ш обладнання укриттів для населення на шляхах евакуації й у районах розміщення.

Відповідальність за стан колонних шляхів і доріг покладається на начальника ЦО, на території якого вони проходять.



Використана література

1 . Джигерей В.С. та ін.Безпека життєдіяльності . Практичні заняття - Львів: Афіша, 2000 . - 251 с .

2 . Желібо Є.П., Заверуха Н.М ., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності: навч . посіб . / За ред . Є . П . Желібо . 4-е вид . - К . : Каравела, 2005 . - 344 с .

3 . Жидецький В.Ц., Джигирей В.С ., Мельников О.В. Основи охорони праці - Львів: Афіша, 2000 - 350 с

4 . Заплатинський В.М. Безпека життєдіяльності (опорний конспект лекцій) . - К . : КДТЕУ, 1999 . - 208 с .

Размещено на Allbest.ru